СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ В УКРАЇНІ (ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. Комерційна концесія (франчайзинг): світовий досвід та особливості становлення в Україні….……………………………………
17
1.1. Історичний аспект та сучасний стан становлення комерційної
концесії (франчайзингу) як економіко – правового інституту .......
17
1.2. Види, моделі та принципи організації франчайзингової форми
бізнесу..................................................................................................
43
1.3. Правове регулювання комерційної концесії (франчайзингу).......... 61
РОЗДІЛ 2. Договір комерційної концесії (франчайзингу)…………...... 81
2.1. Юридична природа договору комерційної концесії...............…….. 81
2.2. Договір комерційної концесії та суміжні договори: порівняльно -
правова характеристика.....................................................................
88
2.3. Поняття, ознаки та елементи договору комерційної концесії......... 104
2.4. Порядок укладення договору комерційної концесії…...….............. 149
2.5. Припинення договору комерційної концесії……...…………..…… 153
ВИСНОВКИ…………………………………………………………............. 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....…………………….………... 181

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В останній час в Україні спостерігається зростання підприємницької активності, що стимулює все більшу кількість працездатного населення до відкриття свого власного бізнесу. Очевидно, що в даний час більш помітну роль в економіці країни став відігравати малий бізнес. При зростанні безробіття в країні усе більше політиків і економістів звертаються до малого бізнесу як джерела нових робочих місць. Проте, незважаючи на значні можливості малого бізнесу у процесі становлення і функціонування ринкової системи господарювання, він має свої слабкі сторони, пов’язані, перш за все, із фінансуванням. Суб’єкти малого підприємництва, не маючи достатнього доступу до ринку капіталу, завжди відчувають нестачу фінансових ресурсів для розвитку справи і підтримки власного бізнесу. Самофінансування, у більшості випадків, залишається єдиним джерелом існування підприємств цієї сфери. Недостатність оборотного капіталу, дорогі кредитні кошти, жорстка конкуренція на ринку може спричинити їх банкрутство ще на етапі становлення бізнесу. Крім того, нерідко керівник малого підприємства, який добре обізнаний із власною справою, не завжди є фахівцем із комерційних та економічних питань. Значних додаткових коштів потребує постійне оновлення продукту виробництва, використання нового обладнання тощо. Причини, через які малий бізнес може бути неефективним, криються, в основному, в тому, що малі підприємства намагаються діяти самостійно, без залучення ресурсів фірм, що вже мають значне становище на ринку. Найчастіше, невміння організувати партнерські відносини, а також відсутність інвестицій приводять до краху малих підприємств у період їхнього становлення. Слід зазначити, що фінансові можливості самі по собі ще не можуть гарантувати успішного розвитку малих підприємств, однак існують численні нефінансові відносини підтримки, наприклад, надання допомоги ззовні у веденні бізнесу в певній сфері, що сприяє успішному росту малого підприємництва.
Крім того, для сучасного споживача не має великого значення чи виробляє продукт, що він отримує, одна компанія або група фірм. Стає важливим не хто робить товар, а як робить, але при цьому повинен бути збережений імідж виробника. Для представника малого бізнесу це положення має велике значення, тому що дає йому можливість ввійти в мережу великого підприємця. Потреби сучасної економіки в колективній діяльності визначають нові тенденції в партнерських відносинах. Усвідомлення необхідності партнерства в бізнесі, зростання вимог до оперативності дій компаній на ринку призвело до значного поширення мереж малих підприємств. Переваги партнерства малих і середніх фірм із великими пов’язані, насамперед, зі зменшенням підприємницьких ризиків.
Тому, в цей час, важливого значення набуває встановлення тісної взаємодії малого і великого підприємництва з метою розв’язання спільних проблем їх функціонування.
Такою формою організаційно – фінансової підтримки з боку великих підприємств, здатною сприяти залученню у малий бізнес великого кола осіб, які не мають можливості займатися підприємницькою діяльністю самостійно, без відповідної підтримки і навчання, є франчайзингова система. Саме вона є тією формою організації бізнесу, створеною світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б відігравати вирішальну роль у стимулюванні розвитку малого бізнесу в Україні.
Франчайзинг є одним із сучасних видів партнерського бізнесу.
Фактичне використання відносин франчайзингу у вітчизняних умовах зажадало спеціального законодавчого оформлення цих відносин. Присвячена регулюванню цих відносин глава 76 ЦК України одержала назву “Комерційна концесія”.
У світлі вищевикладеного, поява і подальший розвиток конструкції договору комерційної концесії в чинному законодавстві України має величезне значення для стимулювання залучення приватних інвестицій в економіку України.
Широке поширення франчайзингу й активне використання цієї системи бізнесу в більш ніж 80 країнах світу, обумовлює необхідність його застосування з метою подолання інвестиційної кризи і створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, що свідчить про актуальність розвитку в Україні цього способу здійснення бізнесу.
Крім тих причин, що носять суто практичний характер, правова конструкція договору комерційної концесії викликає безсумнівний інтерес і з точки зору концептуальних позицій. Так, дискусійним у спеціальній літературі залишається питання про юридичну природу договору комерційної концесії.
Крім того, введення в дію з 1 січня 2004 року нового Цивільного кодексу України у якому регулюванню франчайзингових відносин присвячена глава 76 «Комерційна концесія» і відповідно глава 36 Господарського кодексу України, який також вступив у дію 1 січня 2004 року, ставить нові задачі, пов’язані з необхідністю всебічного вивчення і наукового аналізу юридичної конструкції договору комерційної концесії, виявленням та розв’язанням проблем, що виникають у процесі її реалізації.
При проведенні дослідження вивчалися теоретичні і практичні аспекти досліджуваної проблеми, опрацьовано велику кількість джерел – законодавчих і нормативних актів, наукових праць, статей провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців у сфері комерційної концесії, а також фахівців у галузі охорони і захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, договірна практика в цій сфері.
Слід зазначити, що наукові і практичні джерела, що стосуються основних аспектів пільгового підприємництва (франчайзингу), опосередкованого в Україні договором комерційної концесії – це, в основному, роботи вітчизняних авторів, що дають аналіз міжнародного досвіду, роз’яснюючи специфіку і законодавче регулювання такого способу здійснення підприємницької діяльності в зарубіжних країнах.
У зв’язку з тим, що увага вітчизняних авторів сконцентрована переважно на вивченні зарубіжного досвіду правового регулювання відносин пільгового підприємництва (франчайзингу) та їхнього практичного використання, проблеми цивільно – правового регулювання комерційної концесії в Україні залишаються мало дослідженими.
Недостатній рівень вивченості питань, що є предметом даної дисертації, пов’язана з новизною категорії «комерційна концесія». Вітчизняна література, присвячена комерційній концесії, представлена, головним чином, вченими – цивілістами і фахівцями в сфері комерційного права, теоретичні погляди яких, та їх обґрунтувань, виявилися дуже корисними при підготовці дисертації.
На одержання результатів дослідження вплинули роботи відомих вітчизняних і зарубіжних авторів, таких як: з загальних питань цивільного права, а також з питань інтелектуальної власності – С.С. Алексєєва, Г.А. Андрощука, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.А. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, В.Л. Мусіяки, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича й ін.; з питань договору франчайзингу – Г. А. Андрощука, М.І. Брагинського, В.В. Вітрянського, О.А. Городова, В. Денисюка, В.В. Довганя, В.Н. Євдокимової, І.І. Килимник, В. Ковальчука, О. Легейди, С.А. Сосна, Л.О. Трахтенгерц, Р.Б. Шишки, Г.В. Цірат, М. Мендельсон, Дж. Стэнворт, Б. Смит.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науково – дослідним планом роботи кафедри цивільного права юридичного факультету Запорізького державного університету на 2000–2005 рр. на тему “Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства України” та у рамках спеціальної науково – дослідної теми юридичного факультету Запорізького державного університету: „Основні напрями реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції” (номер державної реєстрації 0104U004048).
Мета дослідження полягає у виявленні особливостей правовідносин, які опосередковуються договором комерційної концесії, у розробці на цій основі теоретичних положень і пропозицій щодо удосконалення законодавства і рекомендацій для практичної діяльності, сукупність яких сприятиме подальшому розвитку правового регулювання цієї сфери відносин та поширенню знань про даний спосіб здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до викладеної мети в роботі ставляться наступні завдання:
■ провести розмежування франчайзингу як економічного інституту та договору комерційної концесії як правової підстави виникнення прав і обов’язків у суб’єктів господарювання при здійсненні підприємницької діяльності на основі використання системи франчайзингу;
■ дослідити генезис становлення і розвитку цивільно – правового регулювання комерційної концесії у світі та в Україні;
■ дослідити проблему юридичної природи договору комерційної концесії, визначити його ознаки й істотні умови, розглянути основні елементи договірного зобов’язання;
■ дослідити правові джерела договору комерційної концесії;
■ узагальнити зарубіжну практику застосування договорів комерційної концесії в підприємницькій діяльності;
■ розробити, виходячи з аналізу нового Цивільного кодексу України та реалій практичної діяльності, пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері правового регулювання відносин, що виникають за договором комерційної концесії.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини між учасниками цивільного обігу в сфері франчайзингу, які опосередковуються договором комерційної концесії.
Предметом дослідження є правовідносини, що виникають при реалізації підприємницької діяльності, розглянуті з погляду трьох аспектів складного економіко – правового явища – комерційної концесії:
■ комерційна концесія (франчайзинг) як економіко – правова категорія;
■ конструкція договору комерційної концесії;
■ комерційна концесія як система майнових відносин.
Методи дослідження. В дисертаційному дослідженні використовувалася сукупність теоретичних і практичних прийомів, принципів пізнання досліджуваного правового інституту, що складають єдиний комплекс методів дослідження.
Загальнометодологічну основу дослідження складає метод діалектичного матеріалізму, основою якого є об’єктивно – реальний підхід до дійсності як системи, що постійно розвивається й удосконалюється.
У ході даного дослідження використані закони логіки, а також аналіз і синтез, індукція і дедукція, що відносяться до числа загальнонаукових методів.
Теоретична і практична результативність дослідження досягалася шляхом використання порівняльно – правового методу тлумачення правових норм і методу комплексного аналізу законодавства.
Так, історико – правовий метод дозволив дослідити інститут комерційної концесії у його розвитку, виявити зв’язок минулого і сьогодення, логіко – семантичний – використовувався для формулювання відповідних дефініційних конструкцій, соціологічний метод – дозволив з’ясувати думку фахівців – практиків щодо проблеми, яка досліджується. Метод моделювання, аналізу та синтезу був використаний при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка досліджуваного об’єкту, його певною мірою міжгалузевий, комплексний характер передбачала у своєму вивченні застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики, поєднання критичного і раціонального, порівняльно – ретроспективного, єдності логічного та системного підходу.
Використання синергетичного наукового напрямку та комплексне застосування методів наукового пізнання сприяло дослідженню проблеми становлення інституту комерційної концесії в Україні в сукупності всіх елементів та єдності соціального змісту та юридичної форми, що сприяло підвищенню наукового та практичного значення отриманих результатів.
Наукова новизна представленої дисертаційної роботи полягає в комплексному дослідженні питань, пов’язаних із практичним використанням положень глави 76 ЦК України “Комерційна концесія”.
Запропоновано шляхи вирішення зазначених проблем, виходячи з аналізу існуючої нормативно – правової бази, у контексті необхідності популяризації і подальшого розвитку пільгового підприємництва (франчайзингу) в Україні, а також його ідентифікації з договором комерційної концесії в рамках ЦК України.
Загальна спрямованість дослідження надала змогу сформулювати й обґрунтувати ряд наступних нових положень, висновків та пропозицій:
1. У дисертації вперше акцентовано увагу на вивченні етимології дефініції „франчайзинг” та особливостях походження франчайзингу. На основі аналізу історичного матеріалу розвинуто позицію, згідно з якою країною виникнення франчайзингу можна вважати Баварію, що також обумовлює специфіку вимови та написання наведеного терміну.
2. Термін “комерційна концесія”, використаний законодавцем у назві глави 76 ЦК України, не був відомий в Україні до введення в дію нового ЦК України. Встановлено, що договір комерційної концесії в деяких країнах Європи розглядається як договір на ексклюзивне поширення товарів (дистриб’юторський договір), за яким, як правило, поряд із правом на поширення товару надається право на використання товарного знаку, знаку обслуговування.
3. Відзначено, що в даний час у літературних джерелах відносно договору комерційної концесії використовуються терміни «концесійний договір», «надання прав за концесією», що призводить до термінологічної плутанини і викликає асоціації з концесіями.
Термін «концесія», у загальноприйнятому розумінні, розглядається як акт держави, що регламентує діяльність особи, якій надається концесія.
Особливими рисами концесійного договору є те, що стороною в правовідносинах завжди виступає держава (концесієдавець) в особі уповноважених нею органів, а також необхідність отримання дозволу на здійснення діяльності, пов’язаної з монопольним правом держави на об’єкт своєї діяльності або на заняття діяльністю, що є її прерогативою. Наприклад, концесієдавець може передати на договірних засадах концесіонеру (підприємцям, юридичним особам, у тому числі й іноземним) земельні ділянки з правом видобування корисних копалин з метою розвитку економіки країни – концесієдавця та освоєння природних ресурсів. Концесійний договір широко застосовувався в 20-і роки в СРСР. Концесійної договір і договір комерційної концесії різні по своїй юридичній природі.
Концесійний договір і договір комерційної концесії різні по своїй юридичній природі.
Варто взяти до уваги, що розробка правотворцями норм глави 76 ЦК України була обумовлена фактичним використанням відносин франчайзингу в Україні.
4. Вперше систематизовано та узагальнено позитивний правотворчий та правозастосовчий досвід зарубіжних країн у сфері комерційної концесії. Оскільки франчайзинг в Україні з’явився саме у формі міжнародного франчайзингу, у дисертаційній роботі ретельно проаналізовано особливості його функціонування в інших країнах, а також визначені пріоритети та тенденції розвитку франчайзингу в Україні.
5. Виявлено та конкретизовано критерії відмежування договору франчайзингу та договору комерційної концесії. За договором франчайзингу одна сторона (франчайзер) передає іншій стороні (франчайзі) комплекс прав на об’єкти інтелектуальної власності, право на використання комерційної інформації, що охороняються законом, а також надає постійну всебічну допомогу, у тому числі організаційну і технічну, у веденні підприємницької діяльності. При цьому встановлено, що зміст глави 76 ЦК України збігається зі змістом поняття «франчайзинг» як концепції комплексного використання його форми.
6. Доведено, що поняття “комерційна концесія” не відбиває сутності відносин, врегульованих нормами глави 76 ЦК України. Встановлено, що зміст глави 76 ЦК України збігається зі змістом поняття “франчайзинг” як концепції комплексного використання його форми. Таким чином, має місце невідповідність між назвою глави 76 ЦК України і змістом її норм, оскільки поняття “комерційна концесія” вужче, ніж поняття “франчайзинг”. З метою приведення у відповідність назви і змісту глави 76 ЦК України “Комерційна концесія”, запропоновано сформулювати назву глави 76 ЦК України “Франчайзинг”, а не “Комерційна концесія”.
7. Запропоновано на законодавчому рівні розробити та прийняти самостійний нормативний акт “Про франчайзинг в Україні», який би містив:
а) розкриття поняття “франчайзинг” як концепції комплексного використання його форми;
б) перелік об’єктів, права на які обов’язково повинні бути включені в обсяг комплексу виключних прав, що надаються правоволодідьцем користувачу за договором комерційної концесії, необхідність цього випливає з неоднозначності формулювання предмету договору, наведеного в главі 76 ЦК України.
До комплексу виключних прав, що надаються правоволодільцем за договором комерційної концесії, обов’язково повинно бути включене право на фірмове найменування і/або комерційне позначення, а також право на охоронювану комерційну інформацію;
в) кваліфікуючі ознаки договору.
До кваліфікуючих ознак договору комерційної концесії варто віднести:
- надання користувачу комплексу виключних прав;
- обов’язкове включення в комплекс таких прав, власником прав за договором комерційної концесії, права на фірмове найменування і/чи комерційне позначення, а також права на інформацію і комерційний досвід, що складають предмет комерційної таємниці правоволодільця;
- передачу користувачу технічної і комерційної документації, а також іншої документації й інформації, необхідної для здійснення прав, наданих за договором;
- проведення правоволодільцем інструктажу користувача і його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням отриманих за договором прав.
8. Обґрунтовано наступний висновок: якщо за договором комерційної концесії передаються права на об’єкти, охоронювані патентним законодавством і/чи на товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товарів, то він підлягає реєстрації в органі, що здійснює реєстрацію юридичної особи або індивідуального підприємця, після проведення його реєстрації в Патентному відомстві.
9. Обґрунтовано висновок, що ефективному функціонуванню суб’єктів договорів комерційної концесії і поширенню даного способу ведення підприємницької діяльності буде сприяти вирішення проблеми введення податкових, митних, амортизаційних та інших пільг. Зокрема, оскільки за договором комерційної концесії можуть передаватися права на використання об’єктів, охоронюваних у відповідності з патентним законодавством, доцільно поширити дію пільги по ПДВ, відносно патентно – ліцензійних операцій, також і на операції по наданню за договором комерційної концесії прав на зазначені об’єкти.
10. Вперше запропоновано перелік документів, необхідних для реєстрації договору комерційної концесії:
- письмова заява про реєстрацію договору комерційній концесії;
- доручення на ім’я особи, що здійснює реєстрацію договору;
- нотаріально посвідчені копії свідоцтва про реєстрацію юридичної особи для українських юридичних осіб, або виписка з торгового реєстру країни походження або іншого еквівалентного доказу юридичного статусу іноземного інвестора відповідно до законодавства країни його місцезнаходження (lex societatis), громадянства (lex patriae) або постійного місця проживання (lex domicilii) (із завіреним перекладом на українську мову), з позначенням про легалізацію, у випадках встановлених нормативними актами України для іноземної юридичної особи;
- оригінал договору в трьох екземплярах (по одному для кожної із сторін і один екземпляр для реєстраційного органу) або – у двох екземплярах і його нотаріально посвідчена копія;
- копія рішення про реєстрацію договору комерційної концесії в Патентному відомстві, якщо ним опосередковується надання права на використання об’єктів, охоронюваних у відповідності з патентним законодавством (винахід, корисна модель, промисловий зразок) і/чи товарного знаку, знаку обслуговування;
- квитанція про сплату державного мита.
11. Доведено доцільність реєстрації договору комерційної концесії у єдиному реєстраційному органі, запропоновано перелік документів необхідних для такої реєстрації та її певну процедуру.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання положень дисертації при підготовці навчально – методичних посібників, при читанні лекцій, проведенні семінарських і практичних занять за курсами „Цивільне право”, „Підприємницьке (комерційне) право”, в частині, що стосується даної теми, а також для подальших нуково – дослідних розробок щодо питань врегулювання франчайзингових відносин. Крім того, більшість положень мають прикладне значення для підприємців, які або вже здійснюють власну бізнесову діяльність на умовах франчайзингу, або ж на шляху вибору способу ведення власного бізнесу. Пропозиції, вироблені в роботі, можуть бути використані при удосконаленні актів законодавства України.
Особистий внесок здобувача в одержанні наукових результатів, викладених в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано самостійно, всі сформульовані положення та висновки обґрунтовані на підставі самостійних досліджень. У співавторстві видано одну наукову статтю “Ліцензійний договір та франчайзинг: порівняльний аналіз суттєвих умов ”. Співавтор – науковий керівник д.ю.н., професор Підопригора Оксана Опанасівна.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Матеріали дослідження систематично обговорювалися на кафедрі цивільного права юридичного факультету Запорізького державного університету. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження було оприлюднено на п’яти науково – практичних та наукових конференціях: Щорічному “круглому столі” присвяченому пам’яті д.ю.н., проф. Коваля Л.В. (м. Запоріжжя, 19 жовтня 2001); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 29 – 30 квітня 2002р.); Щорічній міжнародній науково – практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя – м. Бердянськ, 3 – 5 липня 2002 року); Другій міжрегіональній науково – практичній конференції, присвяченій пам’яті д.ю.н., проф. Коваля Л.В. (м. Запоріжжя, 31 жовтня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14 – 15 листопада 2003 р.).
Публікації. Основні висновки авторських досліджень знайшли відображення у восьми опублікованих наукових статтях та тезах доповідей на науково – практичних конференціях, чотири з яких надруковані у юридичних фахових виданнях:
1. Сидоров Я.О. Франчайзинг та франчайзингова угода: деякі концептуальні положення // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – № 1. – С. 37 – 41.
2. Сидоров Я.О. Франчайзинг – нова договірна форма здійснення бізнесової діяльності в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2003.– № 3. – С. 34– 36.
3. Сидоров Я.О. Правовий статус сторін у договорі франчайзингу // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 6. – С. 31 – 34.
4. Сидоров Я.О. Договір комерційної концесії: аналіз зарубіжного досвіду і тенденції розвитку в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2004.– №1.– С. 51 – 54.
5. Сидоров Я.О. Захист інтелектуальної власності в Україні: недоліки нормативного регулювання та шляхи їх усунення // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Спецвипуск. – 2002. – № 1. – С. 117– 118.
6. Сидоров Я.О. Щодо питання про поняття франчайзингу // Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства: Матеріали міжвузівської курсантської (студентської) наукової конференції. Донецьк, 5 квітня 2002 року / Гол. ред. Ю. Л. Титаренко. – Донецьк: ДІВС, 2002. – С. 269 – 274.
7. Сидоров Я.О., Підопригора О.О. Ліцензійний договір та франчайзинг: порівняльний аналіз суттєвих умов // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Юридичні науки / Головний редактор Толок В.О. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2003. – № 1. – С. 70– 74.
8. Сидоров Я.О. Комерційна концесія (франчайзинг): правова характеристика істотних положень // Молодь у юридичній науці. Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”. – Хмельницький. – 2003. – С. 143 – 144.

bibliography

ВИСНОВКИ

Відносини комерційної концесії (франчайзингу) в Україні набули досить великого поширення в практиці підприємницької діяльності. Складність відносин, що виникають при здійсненні підприємницької діяльності на умовах франчайзингу, обумовлює існування декількох позицій щодо визначення його поняття та сутності. У світі не склалося єдиної точки зору з приводу визначення франчайзингу, тому що в різних країнах він набув своїх специфічних особливостей.
Сутність та орієнтація франчайзингу на успіх для його учасників – це фактори, що відрізняють його від інших концепцій бізнесу. Важливою ознакою цих відносин є передача комерційного досвіду й надання прав на використання об’єктів інтелектуальної власності, в першу чергу засобів індивідуалізації учасників господарського обороту.
Вивчення історії створення та розвитку франчайзингу як комерційної системи є необхідною умовою для того, щоб зрозуміти загальні засади франчайзингу. На даний момент у світі не існує єдиного визначення системи пільгового підприємництва. Значна кількість спроб розкрити його зміст було зроблено в США, на думку багатьох дослідників, батьківщині сучасного франчайзингу.
Розглянутий в роботі досвід міжнародного регулювання франчайзингу надав змогу зробити висновок про те, що розвиток його законодавчої бази відбувався дещо однобічно – в основному в бік захисту інтересів франчайзі. Надмірне державне регулювання виявилось в деякій мірі негативним фактором, який знижував привабливість франчайзингу для великих підприємців. Франчайзери, що опинилися в жорстких умовах, змушені були шукати нові перспективні форми, які б відповідали вимогам сучасної ринкової ситуації. Саме тоді виникли і отримали переважне розповсюдження такі різновиди франчайзингу як конверсійний, дочірній та інші. Таким чином, формування законодавчої бази здійснило різноплановий вплив на подальше вдосконалення системи.
У зв’язку з цим виникає питання: наскільки зарубіжний досвід регулювання франчайзингу придатний до застосування в Україні. Сам факт появи в Цивільному кодексі України глави, присвяченій комерційній концесії, часто критикується зарубіжними фахівцями у сфері франчайзингу, які вважають, що наявність жорстких, не завжди виправданих регламентацій, буде стримувати розвиток франчайзингу в Україні, особливо щодо впровадження міжнародних франчайзингових систем. Крім того, загальний характер і нечіткість багатьох статей викликає невпевненість щодо можливості дієвої інтерпретації при тлумаченні положень Кодексу українськими юристами, які не мають досвіду ринкової логіки та практики реалізації міжнародних комерційних угод.
З іншого боку, те що на сьогоднішній день законодавством не врегульовані зобов’язання франчайзера щодо розкриття інформації потенційному покупцю франшизи, на думку зарубіжних експертів, на даному етапі, є допустимим. Нестабільність ринків постачання, інфляція та інші фактори ускладнюють прогнозування ефективності франшизних підприємств в Україні, а успіх системи на зарубіжному ринку, якщо мова йде про іноземного франчайзера, може сформувати помилкове уявлення щодо реальних перспектив бізнесу в специфічних умовах українського ринку. До того ж виникають певні підозри, що прийняття додаткових законів, які регулюватимуть процедуру розкриття інформації, поставлять додаткові бюрократичні перешкоди притоку інвестицій. Більш того, незалежно від ступеню досконалості, жодна із законодавчих систем не в змозі охопити всі можливі аспекти конкретної діяльності. Закон може зобов’язати франчайзера надавати інвестору будь-яку інформацію, але не може гарантувати достовірність цієї інформації. Закон не в силах оцінити реальну життєздатність і перспективність бізнесу. Тому, в будь – якому випадку, відповідальність за прийняття остаточного рішення щодо укладення договору франчайзингу лежить на майбутньому франчайзі.
Залишається сподіватись, що застосування положень цивільного законодавства на практиці дозволить зробити більш точні висновки, які зможуть стати основою для майбутнього вдосконалення законодавчих норм. Проте, враховуючи своєрідність ситуації в нашій країні, проблеми правового регулювання франчайзингу не можна розглядати відокремлено від загального стану українського правопорядку.
Слід відмітити, що прихильність до договірних зобов’язань не є звичайним елементом української культури бізнесу на сучасному етапі. До того ж, менталітет багатьох ділових людей в Україні характеризується короткостроковим плануванням і, порівняно з американськими або європейськими стандартами, перевищеними очікуваннями доходів. Відносини франчайзингу – довготривале взаємовигідне спіробітництво сторін, яке не завжди приносить норму доходів, які очікуються сторонами в перший рік роботи. В силу тісної взаємозалежності франчайзера й франчайзі, це партнерство можливе лише за умови взаємної довіри і чіткого виконання зобов’язань. Сумлінне виконання положень договору франчайзингу є центральним моментом в забезпеченні цілісності системи, тому від здатності забезпечити дотримання умов договору залежить успіх розвитку франчайзингу в Україні.
Хоча ЦК України передбачає регулювання правовідносин сторін за договором франчайзингу, замість сталих іноземних термінів використано поняття “договір комерційної концесії”, „правоволоділець”, „користувач”. Ці зміни не відповідають суті правовідносин сторін за договором франчайзингу, вводять в оману щодо їх природи та не дають можливості застосування міжнародної розробленої та прийнятної термінології. Зазначене може призвести до плутанини при застосуванні договору франчайзингу в Україні.
Такі вади мають наслідком невідповідність визначення договору комерційної концесії сутності відносин сторін при використанні ними франчайзингу як методу збуту товарів або послуг.
Незважаючи на те, що в основі ЦК України фактично лежить законодавчий акт Євросоюзу (Постанова 4087), в Кодексі взагалі не визначається таке поняття як “франшиза”. До останнього часу у вітчизняному законодавстві була відсутня будь – яка правова регламентація цих відносин. Тільки з прийняттям нового Цивільного Кодексу України ця прогалина була частково заповнена шляхом включення в його структуру окремої глави – “Комерційна концесія”.
Складна правова природа цих договірних відносин вимагає ретельного з’ясування поняття, ознак та елементів франчайзингових договорів, а особливо їх предмету. Важливою проблемою на сьогоднішній день постає чітка регламентація всіх аспектів і наслідків надання прав на об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, відкритим залишається питання про склад об’єктів інтелектуальної власності, передача прав на які утворює предмет договору комерційної концесії (франчайзингу), а також відокремлення договорів франчайзингу від ліцензійних (особливо комплексних) і інших договорів, заснованих на передачі прав інтелектуальної власності, що урегульовані в ЦК України недостатньо чітко.
Проведене дослідження дало змогу зробити автору ряд висновків. Зокрема, франчайзингова система ведення бізнесу заслуговує на велику увагу через встановлені численні переваги для обох учасників таких відносин. Так, переваги системи для франчайзі полягають у тому, що:
- за певну фіксовану плату франчайзі має можливість навчитися ефективних методів управління, підвищити свій професіоналізм і компетентність;
- застосовуючи провідний досвід та розробки материнської компанії, франчайзі мають реальну можливість ефективно реагувати на попит споживачів;
- власник малого підприємства має можливість користуватися перевагами, які доступні тільки великим компаніям;
- конкуренція відносно невелика (франшиза знижує гостроту суперництва на визначеному сегменті ринку).
До числа недоліків слід віднести:
- обмеженість самостійності, підприємницької ініціативи;
- небезпека краху у випадку банкрутства або зменшення популярності франчайзера;
- проблеми правонаступництва бізнесу.
З позиції франчайзера перевагами вважаються:
- збільшення ринку збуту при мінімальних вкладеннях;
- економія на матеріальному заохоченні найманих працівників, оскільки франчайзі, як власник підприємства, має особистий стимул до максималізації прибутку;
- франчайзі, перебуваючи безпосередньо у близькості зі споживачем, точніше відчувають його настрої, коливання попиту і умови конкуренції, що для франчайзера є продуктивним джерелом новаторських ідей.
Також можна відмітити ряд недоліків (певних ризиків) для франчайзера:
- зниження гнучкості системи управління;
- проблеми заміни “небажаного” франчайзі, якщо він невміло управляє бізнесом, доки останнім не порушені умови франшизи або не закінчився строк дії договору;
- можливі проблеми з обліком і звітністю: франчайзер не може бути впевнений у тому, що одержує від франчайзі абсолютно достовірний звіт про діяльність;
- складність процедури здійснення контролю: негативна репутація одного франчайзі здатна погіршити репутацію всієї мережі.
Впровадження ведення бізнесової діяльності на таких умовах є корисним як для споживача, так і для суспільства. Це:
- сприяння появі нових конкурентів на ринках збуту та зростання конкуренції серед товарних знаків. Як наслідок, – надання споживачу широкого вибору і можливості швидко отримати товари та послуги, що відповідають сучасним вимогам;
- надходження іноземних інвестицій, які забезпечують передачу новітніх технологій і створення додаткових робочих місць;
- поповнення державного бюджету за рахунок надходження коштів від оподаткування;
- стимулювання розвитку різних галузей промисловості;
- скорочення державних витрат, пов’язаних з процедурою банкрутства підприємств, оскільки ризик в бізнесі на умовах франчайзингу незначний.
Застосування франчайзингової системи привілейованих зв’язків малого бізнесу з великим у національній економічній системі надасть змогу:
- підтримати підприємців – початківців, оскільки франчайзі має справу з перевіреним бізнесом – послуги франчайзера конкурентноспроможні, а товари надійні;
- ефективно використовувати ресурси великих підприємств для підтримки і функціонування підприємницьких структур сфери малого бізнесу;
- за допомогою франчайзингових мереж задовольнити потреби споживачів у певних видах товарів, робіт і послуг, які раніше повністю або частково не задовольнялися;
- створити додаткові робочі місця, що позитивно вплине на часткове розв’язання проблеми безробіття в Україні.
Досягнення вказаного ефекту від застосування франчайзингу, обумовлене якістю законодавчого врегулювання взаємовідносин як у середині самої структури, так і у взаємовідносинах із державними та іншими фінансово – кредитними інститутами.
У юридичному плані комерційна концесія і договір франчайзингу мають певні особливості, що їх наближують:
- і комерційна концесія і договір франчайзингу мають загальну сферу діяльності – поширення товарів, придбаних у виробника з метою доведення їх до споживача;
- обидва договори пов’язані з виключністю наданих прав. Одна сторона (виробник) надає іншій стороні (покупцю) виключне право на проведення операцій, передбачених у договорі, на погодженій сторонами території;
- обидва договори є за своїм змістом “рамковими”, в них закріплюються принципи і правила договірних відносин учасників обороту, на яких ґрунтуються їх умови щодо здійснення конкретних господарських операцій.
Термін «комерційна концесія» не є сталим. Договір про виключне право продажу товарів у ряді країн, зокрема, Франції, Бельгії, Швейцарії визначають як договір комерційної концесії. У більшості ж держав такий договір називають ексклюзивним, а сторону, що одержала виключне право на поширення товарів - «ексклюзивний дистриб’ютор».
Очевидно, подібність комерційної концесії і договору франчайзингу і породила сумніви в існуванні договору франчайзингу як самостійного виду договору, і, як наслідок, договір франчайзингу в ЦК України був названий комерційною концесією.
Відмінності договору франчайзингу від договору комерційної концесії полягають у наступному:
 за договором франчайзингу надається більш широкий, ніж при комерційній концесії обсяг прав (комплекс прав), тому що крім виключного права на продаж товарів, наданих виробником товару, він передбачає передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, правоволодільцем яких він є;
 при комерційній концесії, як правило, виробник надає право використання в комерційній діяльності покупця товарний знак, знак обслуговування, надає всебічну допомогу (комерційну, технічну й ін.) в організації такого збуту.
У результаті, відносини сторін за договором франчайзингу здобувають характер опіки у сфері підприємництва. Саме ця специфіка франчайзингових відносин визначила появу терміна «пільгове підприємництво» для позначення франчайзингу.
Наведені вище особливості договору франчайзингу дозволяють зробити висновок про те, що термін «комерційна концесія» вужчий, ніж зміст норм глави 76 ЦК України.
Слід зазначити, що фактично в кожній країні франчайзинг розповсюджений або одержує поширення при відсутності законів, що передбачають або врегульовують його.
Правова сутність поняття «Комерційна концесія» не цілком відповідає змісту глави 76 Цивільного кодексу України.
Поява даної глави в ЦК України була обумовлена фактичним використанням відносин франчайзингу в Україні.
Договір комерційної концесії (франчайзингу) за своєю правовою природою відноситься до цивільно – правових договорів, тому що, по – перше, права та обов’язки сторін засновані на їх вільному волевиявленні, по – друге, договір комерційної концесії регулює відносини тільки його сторін, для третіх осіб, що не є сторонами договору, він може породжувати тільки права, але не обов’язки. Сторони договору комерційної концесії (франчайзингу) є самостійними, юридично й економічно незалежними суб’єктами цивільно – правових відносин. Це одна з відмітних ознак відносин франчайзингу.
Проведений у роботі порівняльний аналіз договору комерційної концесії (франчайзингу) і суміжних з ним інститутів зобов’язального права, що мають зовнішню подібність за предметом і окремими елементами, надав змогу зробити наступні висновки:
- договір комерційної концесії (франчайзингу) є самостійним видом договорів, що має тільки йому властиві відмітні ознаки;
- договір комерційної концесії (франчайзингу) сам по собі є комплексним договором і може містити в собі в залежності від виду франчайзингу, крім ознак характерних тільки франчайзингу, елементи договору купівлі – продажу, постачання, оренди (лізингу) і ін., що не змінюють сутності франчайзингових відносин і не грають визначальної ролі;
- виділення договору комерційної концесії (франчайзингу) в окремий вид договорів у Цивільному Кодексі України цілком виправдане. Це буде сприяти більш ефективному розповсюдженню франчайзингу в нашій країні.
В чинному законодавстві України закріплення відносин франчайзингу знайшло місце як в Цивільному кодексі України, так і у Господарському кодексі України. В цілому, наведені у кодифікованих актах визначення договору комерційної концесії відображають єдину сутність. Об’єднуючи ці два визначення, можна зробити висновок про те, що відповідно до нового цивільного законодавства України договір комерційної концесії (франчайзингу) – це правочин, за яким одна сторона (правоволоділець – франчайзер) зобов’язується надати іншій стороні (користувачу – франчайзі) на термін або без зазначення терміну за плату право використовувати в підприємницькій діяльності останнього належного правоволодільцю комплексу виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, комерційних таємниць і т.п.), а користувач зобов’язується дотримуватися умов використання наданих йому прав. Договір комерційної концесії двосторонній, консенсуальний, оплатний, строковий.
Проаналізовані основні елементи договору. Особливої уваги заслуговує дослідження предмету договору комерційної концесії, оскільки він дозволяє відмежувати його від інших договорів.
У Цивільному кодексі України дається наступне визначення: “предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації” (ст. 1116 ЦК України). Таким чином, фірмове (комерційне) найменування та/або торговельна марка та комерційна інформація, яка охороняється (комерційна таємниця) – це мінімальний обсяг об’єктів ліцензійної частини предмета договору франчайзингу, що в сукупності з іншою частиною предмету договору (щодо дій по співробітництву шляхом надання послуг з впровадження і контролю) визначають цей вид договірних відносин. Договір франчайзингу, як правило, розробляється і укладається сторонами у формі єдиного документа. ЦК України передбачає не тільки реєстрацію договорів комерційної концесії, а й реєстрацію внесених змін або доповнень до нього та його розірвання. Тобто, протягом дії договору комерційної концесії він може підлягати багаторазовій реєстрації. Такі формальні вимоги до договору є досить обтяжливими і такими, що не відповідають міжнародним стандартам.
Суб’єктами договорів франчайзингу можуть бути юридичні та фізичні особи. При цьому на боці правовомочної сторони, як правило, виступає юридична особа, яка володіє не тільки торговельною маркою, відомою споживачеві, а також і ноу – хау, яке дає змогу всій франчайзинговій мережі вести прибуткову підприємницьку діяльність. Франчайзер, який володіє об’єктами інтелектуальної власності, може бути великим, малим або середнім підприємством або взагалі може не виробляти будь – яких товарів або не надавати послуг, оскільки такі товари або послуги можуть вироблятися пов’язаними з ним особами.
Зобов’язаною стороною за договором франчайзингу може бути як фізична особа, якщо вона зареєстрована як приватний підприємець, так і юридична особа.
За загальним правилом склад учасників цивільних правовідносин може змінюватися у порядку правонаступництва. Договори франчайзингу мають особливості щодо можливості заміни складу учасників. Ці особливості зумовлені предметом договору та його конфіденційною суттю. Так, для правомочної сторони можливе як універсальне, так і сингулярне правонаступництво. Правонаступництво прав і обов’язків зобов’язаної сторони за договором франчайзингу здійснюватиметься за загальним правилом, а саме – за наявності згоди на це франчайзера. Згода франчайзера необхідна буде не лише при волевиявленні франчайзі передати свої права та обов’язки за договором франчайзингу третій особі, а й у разі злиття, поділу або виділення франчайзі.
Одним з основних обов’язків франчайзера є його зобов’язання надати франчайзі право використовувати об’єкти інтелектуальної власності у бізнесовій діяльності. Ноу – хау як один з об’єктів інтелектуальної власності, що передається франчайзером, має бути таємним і не загальновідомим та таким, що постійно вдосконалюється. Ноу – хау може передаватися як в усній, так і у письмовій формі у вигляді посібника, який є об’єктом інтелектуальної власності, що охороняється авторським правом.
Додатково до ноу – хау, переданого у формі посібника, франчайзер може проводити навчальні курси та семінари для персоналу франчайзі.
До обов’язків франчайзера належить визначення об’єктивних критеріїв для місцезнаходження та розміру приміщення, де експлуатуватиметься франшиза.
Саме необхідність підтримання іміджу торговельної марки і ділової репутації франчайзера є підставою для обов’язку франчайзера щодо здійснення постійного контролю за експлуатацією франшизи та надання консультування, спрямованого на усунення недоліків франчайзі у використанні франшизи та веденні підприємницької діяльності.
Для франчайзі однією з переваг включення підприємства до франчайзингової мережі є обов’язок франчайзера щодо рекламування торговельної марки, самої франчайзингової мережі і товарів, які через неї збуваються.
Серед прав франчайзера слід відзначити право на отримання винагороди за надане ноу – хау, право використання торговельної марки та право на компенсацію витрат франчайзера за проведені консультації.
Хоча роль франчайзі в договорі франчайзингу більше подібна до ролі боржника, все ж таки, права та обов’язки франчайзі кореспондуються у відповідні права та обов’язки франчайзера.
Передусім, обов’язком франчайзі є ведення підприємницької діяльності під торговельною маркою франчайзера, право на використання якої надається за договором франчайзингу та згідно з ноу – хау франчайзера.
Щоб персонал міг опанувати ноу – хау франчайзера, він повинен пройти навчання на курсах і семінарах згідно з вимогами франчайзера.
До обов’язків франчайзі належить інформування франчайзера про можливість вдосконалення його ноу-хау, застосування в ньому елементів, які більш прийнятні для місця (регіону), де здійснює підприємницьку діяльність франчайзі.
Оплатність договору франчайзингу та надання в користування франчайзі об’єктів інтелектуальної власності франчайзера, а також надання франчайзером різноманітних послуг передбачають обов’язок франчайзі щодо сплати винагороди франчайзеру.
Для виконання своїх обов’язків належним чином франчайзі має певні права. Це передусім право на отримання від франчайзера відповідних ліцензій на об’єкти права інтелектуальної власності франчайзера.
Франчайзі вправі самостійно визначати цінову політику, наймати персонал відповідно до наданих франчайзером вказівок.
Загалом, законодавцями не встановлюється специфічних вимог щодо припинення договорів франчайзингу і такі договори припиняються за загальними правилами припинення договірних зобов’язань будь – якого виду. ЦК України, додатково до загальних підстав припинення договорів, передбачив можливість розірвання договорів комерційної концесії у випадку припинення права правоволодільця на торговельну марку без його заміни аналогічним правом та у випадку оголошення будь – якої з сторін договору неплатоспроможним (банкрутом). Автор роботи доводить, що виділення спеціальних додаткових підстав для припинення договорів комерційної концесії, які законодавець включив до глави 76 ЦК України, є штучним, недоцільним і не відображає специфіки цього виду договорів.
Встановлено, що у світі не існує єдиного міжнародно – правового документу, який би детально регламентував франчайзингові відносини і необхідність його створення обґрунтована у даній науковій роботі.
Проведене дослідження свідчить про необхідність розробки і прийняття спеціального закону про комерційну концесію (франчайзинг), з урахуванням його різновидів і вимог практики. В роботі обґрунтована необхідність прийняття такого закону.
Ефективному функціонуванню суб’єктів договорів комерційної концесії і поширенню даного способу ведення підприємницької діяльності буде сприяти вирішення проблеми введення податкових, митних, амортизаційних та інших пільг. Зокрема, оскільки за договором комерційної концесії можуть передаватися права на використання об’єктів, охоронюваних у відповідності з патентним законодавством, доцільно поширити дію пільги по ПДВ, відносно патентно – ліцензійних операцій, також і на операції по наданню за договором комерційної концесії прав на зазначені об’єкти.
Для створення ефективної мережі специфічних франчайзингових підприємств в нашій країні, які, до речі, вже довели доцільність власного існування у багатьох країнах світу, необхідно створити вітчизняну організацію франчайзингу, запозичивши передовий світовий досвід, головним завданням якої б було сприяння розвитку середнього та малого бізнесу в Україні та яка у майбутньому ввійде до складу Міжнародної франчайзингової асоціації (IFA), з метою подальшого розвитку франчайзингових відносин, отримання міжнародної підтримки та освоєння зарубіжного досвіду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: “Статут”, 1999. – 712с.
2. Авилов Г.Е. Коммерческая концессия (глава 54) / Гражданский кодекс РФ. Часть 2. Текст, комментарии, алф. – предметн. Указатель / Под ред. О.М. Козырь. – М. – 1996. – 597 с.
3. Андрощук Г. Денисюк В. Франчайзинг: особенности, типовые структуры, задачи развития // Инновационный менеджмент. – 1996. – № 11. – С. 49.
4. Андрощук Г.А. Денисюк В.А. Франчайзинг: определения, преимущества, перспективы // Бізнес – информ. – 1997. – № 9. – С. 10 – 15.
5. Андрощук Г.А. Денисюк В.А. Франчайзинг: организационные формы, поиск и выбор партнеров // Бизнес-информ. – 1997. – № 10. – С. 32 – 37.
6. Андрощук Г.А. Денисюк В.А. Франчайзинг: права и обязанности партнеров // Бизнес-информ. – 1997. – № 11. – С. 45 – 49.
7. Андрощук Г.А. Денисюк В.А. Франчайзинг: исключительное право и право интелектуальной собственности в договоре // Бизнес-информ.– 1997. – № 14. – С. 21 – 25.
8. Андрощук Г. Денисюк В. Типовые условия франчайзингового договора // Инновационный менеджмет. – 1997. – № 1. – С. 33 –39.
9. Андрощук Г. Денисюк В. Франчайзинг: преимущества, принятие решения по франшизе // Инновационный менеджмет. – 1997. – № 4. – С. 40 –46.
10. Андрощук Г., Денисюк В. Франчайзинг: особенности, типовые структуры, задачи развития. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1996. – №11. – С.44 – 51.
11. Андрощук Г. Типовые условия франчайзингового договора. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1997. – №4. – С.40 – 46.
12. Андрощук Г., Вороненко Л. Какие сведения могут составлять коммерческую тайну. // Бизнес – информ. – 1999. – № 9, 10. – С. 12 – 18.
13. Артеменков И. Стоит начать с франчайзинга // Экономика и жизнь. – 1996. – № 5. – С. 5 – 8.
14. Бедринець М.Д. Франчайзинг: світовий досвід і перспективи розвитку в Україні // Фінанси України. – 2001. – № 02. – С. 96 – 104.
15. Беленевич Е. Некоторые вопросы права на фирменные наименования. // Бизнес. – №20. – 2000. – С.94 – 99.
16. Беннет Джулия. Регулирование франшиз: прошлое, настоящее и будущее // www. Vlasna Sprava. info / Franchise. сom ua
17. Бондаренко Ю.А. Франчайзинг и перспективы его развития в России // Финансы. – 1994. – № 12. – С. 20 – 22.
18. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности. – М. – 1977. – 310с.
19. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 3– е изд. – М.: Междунар. отношения. – 1998. – 416с.
20. Большой англо – русский словарь в 2-х т. / Под ред. И.Р. Гальперина – Т.1. – М; 1972. – 822с.
21. Борисова В.І. Індивідуалізація юридичної особи. // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вип. 48, 2001.– С.35 – 43.
22. Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. – СПб: Питер, 2000. – 416с.
23. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг. – М.:“Статут”, 2002.–1038с.
24. Бутковский В. Иностранные концессии в народном хозяйстве СССР. – М., 1928.
25. Воронков О.Г. Экономические отношения в практике хозяйствования. Уч. – методич. пособие. – К.: Межрегиональная академия управления персоналом. – 1996. – 111 с.
26. Герасименко А. Договор франчайзинга. Перспективы применения. // Юридическая практика. – № 2. – 2002. – С. 7.
27. Голофаев В. Субъекты права на фирменное наименование. // Хозяйство и право. – 1988. – №12. – С.48 – 57.
28. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Ч.1. / Под ред. Р.А. Нарышкиной. – М; 1983. – 288с.
29. Гражданское право. Учебник. Часть II. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого – М.: “Проспект”, 2001. – 784с.
30. Гражданский Кодекс Украины (по состоянию на 1 июня 1996г.) – К; 1996. – 111с.
31. Гражданский Кодекс Российской Федерации. Часть вторая. Текст, комментарии, алфавитно – предметный указатель /Под ред. О.М. Козырь, С.А. Хохлова. – М. – 1996. – 597с.
32. Гражданский кодекс. Часть вторая. Модель. Рекомендованный законодательный акт для Содружества Независимых Государств. Межпарламентская Ассамблея государств – участников Содружества Независимых Государств. – Приложение к «Информационному бюллетеню», 1995. – № 8. – 230 с.
33. Гражданский кодекс республики Узбекистан. Министерство юстиции республики Узбекистан. – Ташкент: «Адолат», 1996. – 528 с.
34. Гражданский кодекс Республики Казахстан. (Общая и Особенная части): с изменениями и дополнениями по состоянию законодательства на 1 апреля 2000г. – Алматы: “Жети Жербы”, 2000. – 605 с.
35. Гражданский кодекс республики Армения. Юридический центр содействия развитию законодательства. – Ереван, 1999 – 488с.
36. Гражданское право России. Часть вторая. Обязательственное право: Курс лекций / Отв. Ред. О.Н. Садиков. – М. – 1997. – 704с.
37. Гражданское и Торговое право капиталистических государств. / Отв. ред. Е.А.Васильева. – М. – 1993. – 560с.
38. Гражданское право: в 2т. Том II, полутом I: Учебник / Отв. Ред. проф. Е.А. Суханов. – М. – 2000. – 816с.
39. Горбенко А. Имя из рук в руки. // Деловой журнал, июль. – 2003.– С. 35 – 37.
40. Городов О.А. Информация как объект гражданских прав // Известия ВУЗов. Правоведение. – 2001. – №5. – С. 72 – 85.
41. Городов О. А. Интеллектуальная собственность: правовые аспекты коммерческого использования / Диссертация д.ю.н.: 12.00.04. – СПб., – 1999. – 364с.
42. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року. – К: “Атіка”. – 2003. – 208с.
43. Грибанов. Предприятия и фирменные наименования (сравнительный анализ по праву России и Германии). // Хозяйство и право, №11, 2000.
44. Дахно И.И. Патентоведение. – Х.: “Ксилон”, – 1997. – 313с.
45. Деев А. Обыкновенное чудо – франчайзинг. // Комп&ньон, 5 – 11 июля 2002, № 26. – С. 32 – 49.
46. Демченко Т.С. Поняття та функції товарного знака // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 37– 40.
47. Довгань В.В. Франчайзинг: путь к расширению бизнеса: (Организация, технология, методы, аспекты). Практическое пособие для предпринимателей. – Тольятти: Дока – прес. 1994. – 234 с.
48. Довгань В.В. Организационно – экономические основы системы франчайзинга как формы предпринимательства (на примере деятельности научно – производственной фирмы “Дока” г. Тольяти). / Диссертация к.э.н.: 08.00.05. – 1994. – 266с.
49. Довгань В. Как я стал Довганем. М. Издательский дом "Довгань", 1997.
50. Договір у цивільному і трудовому праві. Довідник. Ч.1. / За ред. Ю.С. Шемшученка, Я.М. Шевченко. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 280с.
51. Дозорцев В.А. Комментарий к схеме “Система исключительных прав” // Дело и право. – 1996. – №4. – С.39 – 43.
52. Евдокимова В.Е. Франшиза и договор коммерческой концессии.// Патенты и лицензии. – 1988. – №1. – С.23 – 28.
53. Ерёменко В.И. Гражданский Кодекс Российской Федерации и интеллектуальная собственность. // Государство и право. – 2003. – С. 35 – 49.
54. Журиленко Т.И., Котова О.И. Правовой режим коммерческой тайны и ноу – хау // Юрист. – 2000. – № 3. – С. 37 – 42.
55. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991р./ ВВРУ. – 1991. – № 30. – ст. 380. (із наступними змінами й доповненнями).
56. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991р. № 959 – ХІІ. // Закони України. Т.1 – К; 1996. – С. 330 – 367. (із наступними змінами й доповненнями).
57. Закон України “Про захист економічної конкуренції” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – Ст. 260.
58. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. // ВВРУ. – 1992, № 48, ст. 650. (із наступними змінами й доповненнями).
59. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993р. № 3689 – XII // ВВР. – 1994. – №7.– ст. 36. (із наступними змінами й доповненнями).
60. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р. №3688 – ХІІ // ВВРУ. – 1994. №7. – ст. 34. (із наступними змінами й доповненнями).
61. Закон України “Про інвестиційну діяльність”. / Закони України. Т.2, – К. – 1996. – С. 173 – 181. (із наступними змінами й доповненнями).
62. Закон України “Про концесії” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372.
63. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. № 752 – XIV // ВВР. – 1999. – № 32. Ст. 267. (із наступними змінами й доповненнями).
64. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 1 червня 2000р. № 17771 – ІІІ // ВВР. – 2000. № 37. – ст. 307.
65. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Офіційний вісник України 1999. – № 33. – Ст. 1699 (із наступними змінами й доповненнями).
66. Земляков Д.Н. Макашев М.О. Франчайзинг. Интегрированные формы организации бизнеса: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 142 с.
67. Інтеллектуальна власність в Україні: правові засади та практика.– Наук. – практ. вид.: У 4-х т./ За заг. Ред О.Д. Святоцького. – Т.3: Промислова власність/ за ред. В.Л. Петрова, В.О. Жарова. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 384с.
68. Йоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Госюриздат, 1975. – 670 с.
69. Капіца Ю.М. Питання вдосконалення законодавства України з охорони ноу – хау, конфіденційної та нерозкритої інформації відповідно до міжнародно – правових норм // Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми. К.: Український центр правничих студій, 2001. – С. 223 – 243.
70. Кашинцева О. Визначення правового статусу громадянина – підприємця як суб’єкта права на знак для товарів і послуг // Предпринимательство, хозяйство и право. – №1. – 1999. – С.54 – 55.
71. Кашинцева О. Щодо необхідності правового регулювання фрайчайзингу. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. – №1. – С.13 – 14.
72. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
73. Коковський А. Особливості перейменування підприємства. // Бухгалтерія. – 2001. – № 34/2, 23 серпня. – С. 30 – 33.
74. Килимник И.И. Лицензионные и франчайзинговые соглашения: общие черты и различия. // Проблеми законності. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 1999. – вип. 39. – С. 77 – 76.
75. Килимник І.І. Правове регулювання франчайзингу в Україні. // Вісник Унів. внутр. справ. – Х.: Унів. внутр. справ. – 1999. №6. – С. 211 – 214.
76. Килимник И.И. Договор франчайзинга: анализ содержания // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 21 – 23.
77. Килимник И.И. Франчайзинг в системе предпринимательских договоров. // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. та наук. повідом. наук. конф. молодих учених та аспірантів / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України. – 2000. С. 38 – 40.
78. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430с.
79. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996р. № 254к/96 – ВР // ВВР. – 1996. – № 30. – ст. 141.
80. Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. – М. – 1996. – 526 с.
81. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй /постатейный/ /Отв.ред.проф. О.Н.Садиков. – М. – 1997. – 778 с.
82. Комментарий к Гражданскому кодексу республики Беларусь: в 2 кн. Кн. 2./ Отв. Ред. В.Ф. Чигир. – Мн.: Амалфея, 1999. – 624 с.
83. Коммерческое право: Учебник /А.Ю. Бушуев, О. А. Городов, Н.С. Ковалевская и др./ под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф Яковлевой. – СПб. – 1998. – 518 с.
84. Конвенция, учреждающая Всемирную Организацию Интеллектуальной Собственности от 14 июля 1967г. / В кн. А. Минков. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб: Питер, 2001.– С. 228 – 247.
85. Кочетков Г.Б. Франчайзинг: организация малого бизнеса. // США– Канада. Экономика. Политика. Культура. – 2000. – №4. – С.102 – 118.
86. Крыжна В. Знаки для товаров и услуг и лицензии на их использование. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №1. – С. 36 – 39.
87. Кулагин М.И. Избранные труды. – М.: Статут (в серии «Классика российской цивилистики»), 1997. – 330 с.
88. Легейда Е. Франчайзинг. Новая форма организации бизнеса. // Бизнес – информ. – 1996.– № 20. – С.28 – 33.
89. Ляшенко В., Хахулін В., Боярчук П. Проект Закону “Про франчайзинг”. // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №10. – С.22 – 26.
90. Мазур Я.В. “1С”: “Франчайзинг для нас – ключевое слово”. //Компьютерное Обозрение. – 2002. – №40. – С. 36 – 38.
91. Маркова В.Д. Френчайзинг. // ЭКО. – 1993. – № 12. – С. 116 – 120.
92. Международная торговля лицензиями. / Под ред. Покровского А.И – М.: ЦНИИПИ, 1979. – 178 с.
93. Международное частное право. Учебник. / Под ред. Г.К. Дмитриевой – М.: “Проспект”, 2000. – 656 с.
94. Мендельсон М. Руководство по франчайзингу. – М.: «Силби Интернэшнл Инк.», 1996.
95. Месяшная Н.В. Что такое франчайзинг? // Основы государства и права. – № 2. – 1999. – С. 45 – 48.
96. Месяшная Н.В. Правовые вопросы становления франчайзинга в России: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Рос.