СТАНОВЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ВЛАДНИХ ЕЛІТ В УКРАЇНІ

brief description

Національна академія наук України
Інститут соціології

На правах рукопису

Зоткін Андрій Олексійович

УДК 316.334.4+316.344.42

СТАНОВЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ВЛАДНИХ ЕЛІТ В УКРАЇНІ

22.00.03 соціальні структури та соціальні відносини

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Шульга Микола Олександрович
доктор соціологічних наук,
професор

Київ 2005

ЗМІСТ

Вступ.4
Розділ 1 Аналіз категорій владна еліта” та регіональна владна еліта”
у соціології.....................................................................13
1.1 Категорія владна еліта”: основні методологічні підходи
у соціології14
1.2 Критерії визначення владної еліти...19
1.3 Проблема відтворення владних еліт......41
1.3.1 Механізми відтворення владних еліт.42
1.3.2 Суб’єкт відбору еліти...50
1.4. Категорія регіональна владна еліта”..................56
1.4.1 Огляд основних досліджень регіональних владних еліт у
американській та європейській соціології..56
1.4.2 Дослідження регіональних владних еліт в
українській соціології...66
1.4.3 Основні підходи та напрями досліджень регіональних владних
еліт у російській соціології...71
Висновки до розділу 1...............................82
Розділ 2 Механізми формування і розвитку регіональних владних
еліт в Україні..................................87
2.1 Трансформація регіональних владних еліт в Україні......93
2.1.1 Етапи становлення регіональних владних еліт в Україні.93
2.1.2 Тенденції кадрових змін в органах регіональної влади....98
2.2 Роль регіональних еліт та столичного істеблішменту у
формуванні владної еліти України....106
2.2.1 Стратегії та капітали регіональних еліт у боротьбі за Київ...................107
2.2.2 Вплив столичного істеблішменту на політичне життя та
формування владної еліти України....111
Висновки до розділу 2.............121
Розділ 3 Владна еліта Автономної республіки Крим...........124
3.1 Етапи становлення владної еліти Криму.128
3.2 Аналіз кадрових змін парламентського корпусу Криму
(1994-2002 рр.).....147
3.2.1 Верховна Рада Республіки Крим (1994-1998 рр.):
перша циркуляція...148
3.2.2 Верховна Рада АРК другого скликання (1998-2002 рр.):
друга циркуляція і реставрація..154
3.2.3 Верховна Рада АРК 3-го скликання (2002-2006 рр.):
замкнення у собі” та самовідтворення регіональної владної еліти.........159
3.3 Соціально-психологічні установки сучасної владної еліти
Автономної республіки Крим........172
Висновки до розділу 3.............189
Висновки......193
Список використаних джерел198

ВСТУП

Актуальність теми. Соціально-економічні трансформації українського суспільства актуалізують потребу в дослідженні процесів та механізмів становлення нових регіональних владних еліт. Це обумовлено рядом обставин. По-перше, на пострадянському просторі, де інститут державної влади відіграє значну роль у суспільстві, головними акторами є владні еліти. По-друге, в Україні важливе місце посідає регіональний чинник, який детермінує роль регіональних еліт як активних суб’єктів політико-економічних процесів. По-третє, велике значення для Української держави має ефективна регіональна політика та інтеграція регіональних еліт до загальнодержавної структури.
В Україні існують істотні відмінності на регіональному рівні за параметрами історичного, економічного, соціокультурного, політичного розвитку. Регіональні еліти відрізняються геополітичними і політичними орієнтаціями, культурними цінностями. Дослідження регіональних реалій, врахування специфічних рис та інтересів регіональних еліт дозволяють з’ясувати моделі інтеграції цих суб’єктів внутрішньої політики у єдину структуру державної влади та стабілізації останньої, застосувати механізми підвищення якості та ефективності управління в регіонах, вчасно попереджувати деформацію влади на місцях та нейтралізувати ймовірність дезінтеграційних процесів.
Незважаючи на те, що у Конституції Україна проголошена унітарною державою (ст.2), вона має у своєму складі автономне утворення Автономну республіку Крим. Статус автономії, повноваження владної еліти Криму законодавчо затверджені у Конституції України (ст.10) та Конституції АРК. Таким чином, у правовому полі України юридично закріплені норми формування кримської владної еліти. Крим є регіоном України з давньою історією та особливими моделями соціокультурного розвитку. Взаємодія соціокультурних та політико-правових факторів виокремлюють Крим на тлі України та детермінують специфіку його регіональної еліти. Саме це обумовлює концентрацію уваги дослідження на проблемі становлення нової кримської владної еліти.
Теорія еліт достатньо розроблена у світовій соціології. Дослідників еліт класифікують за такими основними школами: макіавеллістська (Г.Моска, В.Парето, Р.Міхельс); демократичного елітизму (Й.Шумпетер, К.Манхейм, Д.Сарторі, Г.Лассуел); плюралістична (Р.Даль, С.Келлер); ліволіберальна (Ч.Р.Міллс); неоелітизм (Т.Дай, Х.Зіглер). Означена проблематика була в центрі уваги фундаторів української (М.Драгоманов, М.Грушевський, М.Шаповал, В.Липинський) та російської (М.Бердяєв, М.Острогорський, П.Сорокін) соціологічної думки. З середини 1990-х років на пострадянському просторі відбувалися процеси відродження наукового інтересу до проблеми владних еліт, переосмислення та адаптації до пострадянських реалій надбання класиків. Виокремився науковий міждисциплінарний напрям елітологія. Перегляд класичних концепцій теорії еліт відносно нових реалій та формулювання власних концепцій здійснювали колективи авторів на чолі з Г.Ашиним, О.Дукою, а також О.Гаман-Голутвіна, М.Афанасьєв, Й.Дискін, В.Гельман та інші. Дослідженням трансформації українських владних еліт займалися В.Фесенко, М.Шульга, М.Пірен, О.Донченко, О.Куценко, Н.Бойко, цього питання торкалися у своїх роботах Є.Головаха, С.Макеєв. Проблемою співіснування демократичних ідеалів та наявності елітних груп в сучасних соціумах займалися А.Ручка, В.Танчер. Також українськими соціологами вивчалося питання соціальної відповідальності владних еліт (В.Ворона, Л.Сохань), їх статусної легітимації (В.Чорноволенко, О.Іващенко, О.Симончук). Українські елітні групи розглядали з позицій ціннісної концепції (С.Вовканич, Б.Кухта, Н.Теплоухова) та концепції соціальної самоорганізації (Л.Бевзенко). Однак у суспільствознавстві владна еліта як така та інші групи еліт досліджені більш широко, ніж регіональні владні еліти зокрема. Перебільшена увага до загальнодержавної владної еліти виштовхує знання про регіональні еліти на периферійні позиції, що перетворює регіональну елітологію на додаток” до вивчення еліти взагалі.
В США соціологи досліджували елітні групи на прикладі окремих міст. Такий підхід використовували Ф.Хантер, Р. та Г.Лінд, Л.Фрімен, Д.Міллер, Р.Шульце, Л.Бламберг, Р.Даль. Суттєвим внеском в розвиток регіональної елітології було широкомасштабне дослідження регіонального експерименту” у Італії Р.Д. Патнамом, Р.Леонарді та Р.Й. Нанетті.
З появою незалежних держав на теренах колишнього СРСР перед багатьма з них постали внутрішні регіональні проблеми, центральне місце серед яких мали питання ролі регіональних еліт в суспільстві та державі та ефективності управлінських механізмів на місцях. Без уважного наукового аналізу ці проблеми розв’язати було неможливо. Тому, наряду з напрямом елітології, в Росії виокремився напрям регіоналістики. Серед дослідників, роботи яких відрізнялися власними теоретичними концепціями формування та функціонування регіональних еліт, можна назвати О.Дуку, В.Мохова, О.Криштановську, Н.Лапіну, А.Магомедова, М.Колесника, О.Понєдєлкова та інших. Українськими соціологами досліджувалася трансформація нових регіональних еліт України, моделі їх взаємовідносин з центром, еволюція форм організації елітних груп від регіональних кланів до трансрегіональних олігархій, трансформації їх політичної культури. Порівняльний аналіз тенденцій регіонального розвитку України та Росії, в межах якого значна увага була приділена регіональним елітам, здійснив російський науковець Р.Туровський. Цікаві науково-аналітичні розробки були здійснені Національною академією державного управління при Президенті України, Національним інститутом стратегічних досліджень та Українським центром економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова. Якісний фактичний матеріал по донецькій та харківській регіональним елітам зібраний у колективних працях під керівництвом К. Мацузато, які було виконано за сприяння Хоккайдського університету, по дніпропетровській елітній групі у роботах колективу Українського незалежного центру політичних досліджень.
Оцінюючи рівень розробленості проблематики, слід вказати на відсутність соціологічних досліджень окремих регіональних еліт України з поєднанням різних рівнів їх аналізу. Також не досліджувалося питання впливу політичних інституцій на процеси формування та функціонування регіональних владних еліт України. Немає аналізу впливу регіональних еліт на формування загальнодержавної владної еліти України. В умовах становлення української державності суттєво зросла суспільна роль та політичні функції регіональних еліт, соціологічний аспект дослідження яких є науковою проблемою дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження не пов'язане з науковими програмами, планами, темами.
Мета і задачі дослідження. Мета дослідити процеси трансформації регіональних владних еліт України, окреслити роль та місце регіональних елітних груп в загальноукраїнській структурі влади, виявити моделі їх становлення та запропонувати засоби оптимізації регіональної політики в Україні.
Задачі дослідження:
- визначити функції регіональних владних еліт на регіональному та загальнонаціональному рівнях, а також показники процесів стабілізації та інституціоналізації владних еліт;
- прослідкувати загальні тенденції процесів становлення та відтворення регіональних владних еліт України, з’ясувати рівень стабільності кадрових змін та виявити головні чинники їх дестабілізації;
- проаналізувати вплив регіональних еліт на політичне життя та їх роль у формуванні владної еліти України;
- розглянути модель становлення регіональної еліти на прикладі Автономної республіки Крим, виявити головні умови та чинники становлення владної еліти АРК;
- здійснити аналіз кадрових змін владної еліти АРК, виявити їх причини, тенденції та наслідки для Криму зокрема та Української держави взагалі;
- проаналізувати соціально-психологічні установки владної еліти Криму, з’ясувати рівень її управлінської ефективності в інституті української влади та спроможність виконання основних функції регіональної еліти в українському суспільстві.
Об’єктом дослідження є регіональні владні еліти України.
Предметом дослідження є процеси, механізми та чинники становлення нових владних еліт в регіонах Української держави, загальне та специфічне у процесах та середовищі їх формування.
Теоретико-методологічними засадами дисертації є історичний та системний підходи до аналізу об'єкта дослідження. Робота ґрунтується на західних, українських та російських соціологічних концепціях теорії еліт. Дане дослідження проводилося у руслі інституційно-альтиметричної перспективи.
Методи дослідження.
- дискурс-аналіз соціологічних концепцій теорії еліт;
- компаративний (порівняльний) метод аналізу кадрових змін владних еліт у різних регіонах України;
- системний аналіз владної ієрархії Української держави, ролі та місця в ній регіональних владних еліт;
- біографічний метод аналізу персонального складу владної еліти Криму;
- первинний аналіз результатів експертного інтерв'ю представників кримської владної еліти;
- метод вторинної обробки соціологічної інформації, отриманої в процесі репрезентативних опитувань провідними соціологічними службами країни.
Емпірична база дисертації: 1) електронна база даних вищого складу регіональних еліт України (біографічні дані голів облдержадміністрацій та облрад) з 1990 до 2003 року, розроблена працівниками Національного університету „Києво-Могилянська Академія” та Центру соціально-політичних досліджень за сприянням Славістичного центру Хоккайдського університету; 2) біографічні дані депутатів Верховної Ради АРК трьох скликань (1994-2002 рр.), що знаходяться у банку даних Виборчої комісії АРК; 3) результати експертного інтерв’ю 50 представників кримської владної еліти, проведеного автором в квітні-травні 2004 року; 4) результати загальноукраїнських репрезентативних опитувань населення щодо їх ставлення до владної еліти, які проводили ТОВ Социс ЛТД” у 1996 році та Центр ім. Разумкова у 2003 році, а також результати експертного опитування центральної владної еліти, проведеного колективом дослідників на чолі з М.Шульгою за сприяння ТОВ Социс ЛТД” серед 151 респондента з вищих ешелонів центральної влади у 1997 році.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розв’язанні важливого наукового завдання, пов’язаного з подальшим розвитком соціологічної концепції становлення та функціонування елітних груп українського суспільства, а саме:
- вперше теоретично окреслено основні функції регіональних владних еліт на регіональному (означення цілей розвитку регіону та прийняття стратегічно важливих рішень; підтримка балансу існування та розвитку регіонального співтовариства; адаптація та реалізація політики центра у регіоні) та загальнонаціональному рівнях (репрезентація, захист та лобіювання інтересів регіональної спільноти у центрі; підтримка двосторонніх зв’язків; вплив або участь у процесі формування центральної еліти), а також запропоновано показники стабілізації процесів становлення та інституціоналізації елітних груп, які мають прояв у формуванні: 1) «ядра» владної еліти, яке об’єднує у собі вищі прошарки, верхівку головних інститутів суспільства, 2) відповідних до їх статусу соціально-психологічних установок та норм політичної поведінки;
- визначено етапи процесів становлення регіональних владних еліт України та роль в них інститутів регіональної влади; означено регіони, в яких кадрові зміни владних еліт відбувалися під впливом політичної кон’юнктури, та визначено головні чинники кадрової дестабілізації внутрішні (в Криму та на Львівщині в умовах ідеологічних змін нові ідеологічні форми розширяли канали проникнення до лав регіональних еліт представникам неелітних верств населення) та зовнішні (над Херсонщиною та більшістю областей Центру України Київ встановив свій контроль та здійснював добір регіональної еліти);
- на фактичному матеріалі доведено, що регіональні еліти відіграють стратегічну роль на внутрішньополітичній арені України, зокрема суттєво впливають на процеси відтворення загальнодержавної владної еліти; виявлено умови та причини зростання політичної активності регіональних елітних груп (головною причиною є послаблення столиці та центральної владної еліти на внутрішньополітичній арені), що дає можливість моделювати їх політичну поведінку на певних етапах українського державотворення;
- вперше розглянуто модель становлення владної еліти Автономної республіки Крим, проаналізовано своєрідні для цього регіону умови, що вплинули на формування кримської владної еліти, а також зовнішній (взаємовідносини з Києвом) та внутрішній (взаємозалежність трансформаційних змін в інституті регіональної влади та владній еліті півострова) чинники цих процесів;
- доведено, що в окремому регіоні України Криму у досліджуваний період двічі відбувалися процеси циркуляційної зміни владної еліти, внаслідок чого процеси становлення владної еліти в Криму не завершені;
- в результаті комплексного аналізу вперше було вивчено роль кримської владної еліти в загальноукраїнській структурі влади, рівень її управлінської функціональності в регіоні, змодельовані форми її взаємовідносин з центральною владною елітою.
Теоретична значущість результатів дослідження полягає в тому, що його основні положення і висновки поглиблюють наукові уявлення про суб’єктів влади мезорівня (регіональні владні еліти), механізми й тенденції їх становлення, відтворення та функціонування. Запропонований в дисертації підхід дослідження владних еліт дає можливість багатомірного аналізу об’єкта дослідження. Теоретично окреслені нові аспекти дії механізмів відтворення владних еліт (саморекрутація; тенденція відтворення елітної структури). Запропоновані в роботі положення і висновки можуть стати базою для подальших досліджень у галузі політичної соціології.
Практична значущість одержаних результатів дослідження полягає в можливості його використання для вдосконалення регіональної політики України, кадрового добору до органів регіональної влади, для підвищення функціональної ефективності механізмів регіонального управління. Ці позиції стали особливо актуальними в умовах реформування політичної та територіально-адміністративної систем України. У ході дисертаційного дослідження запропоновано ряд практичних заходів для вирішення важливих завдань сучасної регіональної політики України як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремого регіону Автономної республіки Крим. Отримані результати можуть бути використані для вдосконалення вищими органами державної влади практик регіональної політики та кадрової селекції стосовно регіональних органів влади, а також для поширення в експертних виданнях та засобах масової інформації, що може сприяти демократизації та прозорості регіональної влади в Україні. Матеріали дисертації можуть бути використані у процесі підготовки керівних кадрів державного управління, для розробки навчально-методичних посібників, загальних і спеціальних курсів з політичної соціології.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження викладалися та обговорювалися на всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних соціологічних конференціях: "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства" (Київ, 2002); "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства" (Київ, 2003); "Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні" (Київ, 2004).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у 7 статтях, опублікованих у провідних фахових наукових виданнях, та у 3 тезах виступів на всеукраїнських соціологічних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті огляду основних концепцій теорії еліт, загальних аспектів становлення регіональних владних еліт України, а також детального дослідження процесу формування нової владної еліти Автономної республіки Крим ми дійшли таких висновків:
Перше. Внаслідок огляду теоретичного надбання дослідників регіональних еліт ми окреслили основні функції регіональної еліти на регіональному рівні. До таких належать: 1) означення цілей розвитку регіону та прийняття стратегічно важливих рішень, наслідки від яких мають значення для всіх членів регіональної спільноти; 2) підтримка балансу існування та розвитку регіонального співтовариства, запобігання конфліктам або контроль над ними; 3) формування регіональної соціальної міфології та реалізація її принципів; 4) адаптація та реалізація політики центра у регіоні. Функціями регіональної еліти на загальнонаціональному рівні є: 1) репрезентація, захист та лобіювання інтересів всієї регіональної спільноти чи її окремих груп у центрі; 2) підтримка зв’язків із центром, сприяння поглибленню інтеграції населення регіону у соціально-політичну структуру держави; 3) вплив або участь у процесі формування центральної еліти.
Нами також визначені показники стабілізації процесів становлення та інституціоналізації владної еліти. По-перше, має бути сформоване стабільне «ядро» владної еліти, яке б об’єднувало у собі вищі прошарки, верхівку головних інститутів суспільства. По-друге, у владної еліти мають бути сформовані соціально-психологічні установки та норми політичної поведінки, відповідно до її статусу еліти незалежної держави.
Друге. Становлення регіональних владних еліт в Україні відбувається в залежності від трансформацій в інститутах регіональної влади. Нами було простежена поетапна трансформація регіональних еліт від регіональної вольниці”, коли інститут регіональної влади в Україні переживав хаотичний перехід від однієї системи управління до іншої, а регіональні еліти були основним генератором політичної активності в регіонах, до періоду формування жорсткої ієрархії центр регіони”, який пов’язаний з початком інституціоналізації регіональної влади та регіональних еліт, інтегрованих у єдину владну вертикаль. Процеси становлення владних еліт у регіонах України відбувалося подекуди з коливаннями рівня стабільності кадрових змін. Нами виявлено два основних типи чинників дестабілізації процесів відтворення еліт в регіонах: 1) внутрішній (Автономна республіка Крим; Івано-Франківська, Львівська та Тернопільська області); 2) зовнішній (більшість областей Центру України, а також Херсонська та Запорозька області). Якщо внутрішні чинники дестабілізації були об’єктивним результатом трансформації суспільно-політичної системи та змін в інституті влади, то зовнішні чинники є продуктом цілеспрямованої політики селекції регіональних еліт з боку центру або трансрегіональних олігархій.
Третє. Регіональні еліти України відіграють стратегічну роль в інституті влади українського суспільства, оскільки вони фактично є найактивнішим суб'єктом у процесах формування центральної владної еліти. Це обумовлено компактними розмірами України та практикою боротьби за Київ” найсильніших регіональних елітних груп. В періоди соціально-політичної нестабільності роль регіональних владних еліт як найважливіших акторів внутрішньополітичних процесів зростає. Головною причиною сплеску активності нових регіональних еліт у внутрішньополітичному житті України було послаблення центральної влади. Тому на даному етапі розвитку держави необхідно посилювати роль столиці як інтегратора регіонів у єдине ціле. Але підвищення ролі столиці не може бути однобічним, воно має поєднуватись з підтримкою позитивних процесів становлення регіональних еліт, які здатні підтримати поступовий розвиток регіонів. Асиметрія внутрішньої політики у бік одного актора несе загрозу або послаблення столиці та центральної влади, або периферіїзації” регіонів та деградації їх еліт.
Четверте. Процеси, умови та характер становлення регіональної владної еліти в АРК з 1991 по 2002 роки суттєво відрізняються від більшості інших регіонів України. Це обумовлено: а) історично сформованими особливостями кримського соціально-політичного простору; б) наявністю інституту автономної регіональної влади; в) феноменом боротьби з центральною владною елітою. Наявність таких детермінант дозволяє стверджувати, що кримська владна еліта формувалася за моделлю становлення регіональних еліт, характерною для умов федеративних держав. Владна еліта Криму формувалася під одночасним впливом двох основних факторів.
1)Зовнішній взаємовідносини з центром (Києвом). Можемо відмітити поступово зростаючу тенденцію впливу центру на процеси відтворення владної еліти АРК шляхом часткової селекції її представників та змін статусу Кримської автономії. Кримська владна еліта інтегрується до загальноукраїнської елітної структури.
2)Внутрішній взаємозалежність трансформаційних змін в інституті регіональної влади та владній еліті півострова. Внутрішній чинник дозволяє нам наочно прослідкувати реальне втілення на тлі українських соціально-політичних реалій процесів взаємовідтворення інституцій та еліт. Так, в Криму спочатку еліта сформувала інституції автономії, але згодом вже інституції автономії підпорядкували власній логіці процеси відтворення владної еліти. Владна еліта півострова є заручницею” специфічних умов кримського соціально-політичного простору, окреслених вище, політичних інституцій автономії, створених нею ж самою.
П’яте. В результаті аналізу персонального складу Верховної Ради Автономної республіки Крим трьох скликань (1994-2002 рр.) ми прослідкували тенденції та наслідки змін, які відбувалися в регіоні. Інституційний вибух” в Криму в першій половині 1990-х років спричинив радикальні циркуляційні зміни владної еліти. Ці процеси згодом перейшли у фазу інституційного вакууму”, що обумовив другу циркуляцію владної еліти Криму та повернення колишніх акторів на владні позиції. Радикальна модель зміни та інституційна криза 1995-1998 років загальмували процеси інституціоналізації владної еліти АРК, а дві циркуляції персонального складу регіональних владних кадрів унеможливили напрацювання ними власних управлінських механізмів. Тому ми вважаємо, що владна еліта Криму, як більш-менш стійка соціальна група, не склалася досі. Можна говорити, з одного боку, про тенденції консервації, замкнення у собі” (самовідтворення), певної деполітизації владної еліти, її відчуження від регіональної спільноти, опанування елітних позицій представниками вищих верств регіонального співтовариства. Але, з іншого боку, простежуються новітні тенденції поступового зменшення проросійських чинників формування владної еліти Криму і, навпаки, збільшення ролі українських чинників. До владної структури регіону активно інтегрується кримськотатарська еліта. Можна також простежити тенденції мутацій, які обумовлені адаптацією владної еліти Криму до нових умов існування та функціонування. До них відносяться: високий рівень соціальної мобільності, практики якої за десять років затвердилися в середовищі владної еліти, а також активні процеси переплетіння” бізнесу із владою, представницької гілки влади з виконавчою. Таким чином, владна еліта Криму за короткий термін продемонструвала не тільки загальні універсальні тенденції, які описали ще класики елітології, а й специфічні риси,.
Шосте. Після інституційної кризи кримська владна еліта змушена була погодитись з контролюючим впливом центру. Однак після цього кримська владна еліта вдалася до протилежної крайнощі: цілковита залежність породила цілковиту безпорадність та бездіяльність. Аналіз результатів опитування кримської владної еліти дозволяє нам говорити про те, що на даний момент українська держава має в АРК дуже малоефективний управлінський апарат, який є неспроможним до прийняття самостійних рішень та реалізації конструктивних заходів. Головною проблемою сучасної владної еліти АРК є її відірваність від інтересів та настроїв кримської регіональної спільноти. На даний момент найбільш значущі конфлікти та проблеми регіону не вирішені і проявлять себе одразу, як тільки баланс хиткої системи соціально-політичних взаємовідносин в Криму буде хоча б мінімально порушений. Сучасна владна еліта АРК не може виконувати головних функцій регіональної еліти: стабілізувати внутрішньорегіональну ситуацію та здійснювати повноцінну двосторонню комунікацію між центром та регіональною спільнотою. В таких умовах будь-яка криза здатна призвести до нової зміни владної еліти АРК.

Владна еліта Автономної республіки Крим у своєму сучасному вигляді потребує суттєвої корекції. Ми пропонуємо деякі практичні заходи для реалізації регіональної політики Києва в Криму. По-перше, необхідно ліквідувати в регіональних структурах влади хибну практику суміщення депутатського мандату та посади в органах виконавчої влади. Для підвищення функціональної ефективності регіональної владної еліти в Криму (та інших регіонах) необхідне створення умов конкуренції різних елітних груп на регіональному рівні влади. Такі умови можуть бути створені завдяки запровадженню пропорційної системи виборів на всіх рівнях влади. По-друге, необхідне відновлення практики політичної та управлінської соціалізації регіональних посадовців на загальнодержавному рівні шляхом отримання ними вищої та післядипломної освіти у столичних вузах, що також підвищуватиме політичну роль столиці для регіонів. Ці функції може виконувати й кадрова політика довгострокових відряджень столичних чиновників в регіони, а також залучення представників регіональних владних еліт у вищі ешелони влади, що дає можливості отримання більш цілісного та масштабнішого управлінського досвіду, напрацювання політичних практик вищого рівня та політико-економічних зв’язків загальноукраїнського масштабу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ашин Г.К., Понеделков А.В., Игнатов В. Г., Старостин А.М. Основы политической элитологии. М.: Издательство ПРИОР, 1999. 304 с.
2. Куценко О.Д. Суспільство нерівних. Класовий аналіз нерівностей в сучасному суспільстві: Спроби західної соціології. Харків: Вид. центр Харківського національного університету ім. В.Каразіна, 2000. 316 с.
3. Остапчук А. Алхимия элиты // Pro et Contra. 1996. Т. 1. С. 104-111.

Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. М.: Аспект Пресс, 1999. 447 с.

5. Кучеренко О.Ю. Концепції елітизму в контексті процесів демократичної трансформації [Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеню канд. соц. наук]. Київ: Інститут соціології НАНУ, 1998. 21 с.
6. Крыштановская О.В. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту // ОНС: Обществ. науки и современность. - 1995. - № 1. - С.51-65.
7. Ривера Ш.Р. Тенденции формирования состава посткоммунистической элиты России: репутационный анализ // Полит. исслед. 1995. - №6. С. 61-66.

Ашин Г.К., Кравченко С.А., Лозанский Э.Д. Социология политики. Сравнительный анализ российских и американских политических реалий. М.: Экзамен, 2001. 608 с.

9. Гаман-Голутвина О.В. Определение основных понятий элитологии // Полит. исслед. 2000. - №3. С. 97-103.
10.Тарусина И.Г. Элитисты и плюралисты в современной политической теории (Историографический экскурс) // Полит. исслед. 1997. - №4. С. 148-154.
11.Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты) / Под общей ред. В.В. Танчера; Реферативный перевод и вступ. статья В. Костинской. К.: Ин-т социол., 1996. 112 с.
12.Макиавелли Н. Государь. М.: Планета, 1990. 79 с.
13.Ницше Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей. М.: REFL-book, 1994. 352 с.
14.Моска Г. Правящий класс // Соц. исслед. - 1994. - № 10. С. 176-198.
15.Самсонова Т.И. Концепция правящего класса Г.Моски // Соц. исслед. - 1994. - № 10. С. 176-187.
16.Моска Г. Элементы политической науки // Соц. исслед. 1995. - № 5. С. 134-143.
17.Рахманов А.Б. Гаэтано Моска отец элитологии // Личность. Культура. Общество. 2001. - т. III. Вып. 3(9). С. 141-148.
18.Парето В. Элиты и аристократия // Личность. Культура. Общество. 2002. т. IV. Вып. 3-4 (13-14). С. 230-239.
19.Танчер В.В., Ручка А.А. Система социологии Вильфредо Парето // Философская и социологическая мысль. 1992. - №11. С. 30-46.
20.Парето В. Классификация резидуев. Резидуи I класса // Личность. Культура. Общество. 2002. Том IV. Вып. 1-2 (11-12). С. 190-198.
21.Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М.: Изд. группа «Прогресс», Универс, 1993. 607 с.
22.Лупаций В.С. Теория элит В. Парето // Философская и социологическая мысль. - 1992. - № 11. С. 47-56.
23.Сартори Дж. Вертикальная демократия // Полит. исслед. 1993. - №2. С. 80-89.
24.Михельс Р. Демократическая аристократия и аристократическая демократия // Соц. исслед. 2000. - №1. С. 107 - 116.
25.Михельс Р. Заключительное рассмотрение // Личность. Культура. Общество. 2002. Т. IV. Вып. 3-4 (13-14). С. 220-229.
26.Малинкин А. Теория элиты Р. Михельса // Социологический журнал. 1994. - №3. С. 80-88.
27.Цыганков А. П. Современные политические режимы: структура, типология, динамика / Институт «Открытое общество». М.: Интерпракс, 1995. 295 с.
28.Медушевский А. Н. Острогорский и политическая социология в ХХ веке (Ч. II) // Соц. исслед. 1993. - №1. С. 98-107.

Острогорский М.Я. Демократия и политические партии. [В 2-х тт.] - Т. 1./ Англия. М.: Изд-во Коммунистической Академии, 1927. 282 с.

30.Медушевский А. Н. Острогорский и политическая социология в ХХ веке (Ч. I) // Соц. ислед. 1992. - №8. С. 113-124.
31.Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
32.Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика: Пер. з нім. К.: Основи, 1998. 534 с.
33.Масловский М.В. Теория бюрократии Макса Вебера и современная политическая социология: Монография. Н. Новгород: Изд-во ННГУ, 1997. 88 с.

Шумпетер Й. Капіталізм. Соціалізм. Демократія. - К.: Основи, 1995. 528 с.

35.Манхейм К. Диагноз нашего времени: Пер. с нем. М.: Юрист, 1994. 700 с.
36.Даль Р. О демократии. М.: Аспект Пресс, 2000. 208 с.
37.Даль Р. Демократия и ее критики. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. 576 с.
38.Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование. М.: Аспект Пресс, 1997. 287 с.
39.Dahl R.A. Who Governs?: Democracy and Power in an American City. New Haven, London, Yale UP, 1978. 355 p.
40.Ледяев В.Г. Кто правит? Дискуссия вокруг концепции Роберта Даля // Социологический журнал. 2002. - №3. С. 31-68.
41.Миллс Р. Властвующая элита / Пер. с англ. Е.И. Розенталь [и др.]. Предисл. В.Е. Мотылева [с. 5-21.]. Ред. Л.Я. Розовский. - М.: Издательство иностранной литературы, 1959. 543 с.
42.Дай Т.Р., Зиглер Л.Х. Демократия для элиты: Введение в американскую политику. - М.: Юридическая литература, 1984. 320 с.
43.Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности /Макеев С.А., Прибыткова И.М., Симончук Е.В. и др. К.: Институт социологии НАН Украины, 1999. 204 с.
44.Шульга М., Потєхін О., Бойко Н., Парахонська О., Шульга Т. Правляча еліта сучасної України. [Аналітична доповідь №10]. К.: Інститут соціології НАН України, Український центр досліджень миру, конверсії і конфліктних ситуацій, 1998. 68с.
45.Ашин Г.К., Кравченко С.А., Лозанский Э.Д. Социология политики. Сравнительный анализ российских и американских политических реалий. М.: Экзамен, 2001. 608 с.
46.Парето В. Социалистические системы // В кн.: Теоретическая социология: Антология: В 2 ч. М.: Книжный дом «Университет», 2002. Ч. 1. 424 с. - С. 249-313.
47.Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // В кн.: Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ власти. Т. 1. Хрестоматия. Самара: Издательский дом «БАХРАХ», 1999. С. 100-119.
48.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992. 544 с.
49.Зоткін А. Деякі аспекти елітогенезу в Україні та Криму // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002 г. №1. С. 202-211.
50.Моска Г. Правящий класс // Социс. - 1994. - №12. С. 97-117.
51.Burnham J. The Managerial Revolution London: Putnam & Co., 1943. 367 р.
52.Ефимов А. Элитные группы, их возникновение и эволюция // Знание сила. 1988. - №1. С. 56-64.
53.Lynd R.S., Lynd H.M. Middletown in Transition: A Study in Cultural Conflicts. - New York: Hacourt, Brace, and World, 1937. 604 pp.
54.Hunter F. Top Leadership, USA. Chappel Hill, 1959. 357 p.
55.Ледяев В.Г. Социология власти: исследование Флойда Хантера // Социологический журнал. 2002. - №1. С. 96-114.
56.Ледяев В.Г., Ледяева О.М. Позиционный метод в эмпирических исследованиях власти в городских общностях // Элитизм в России: «за» и «против»: Сборник материалов интернет-конференции, февраль-май 2002 г./ Под общей ред. В.П. Мохова. Пермь: Пермский государственный технический университет, 2002. С. 134-140.
57.Патнам Р.Д. та ін. Творення демократії: Традиції громадської активності в сучасній Італії / Р.Д. Патнам разом з Р. Леонарді та Р.Й. Нанетті. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. 302 с.
58.Шульга М. Соціально-психологічні розвідки в Інституті соціології// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. - № 1-2. С. 243-255.
59.Дзеркало тижня. - №44 (469). 15 листопада 2003 р. С. 8-15.
60.Туровский Р.Ф. Сравнительный анализ тенденций регионального развития России и Украины // Полит. исслед. 1999. - №6. С. 49-62.
61.Фесенко В.В. Политическая элита Украины: противоречия формирования и развития // Полит. исслед. 1995. - № 6. С. 87-94.
62.Шульга М. Київ: утведження у столичному статусі // Вісник Національної академії наук України. №5. 2001. С.4351.
63.Политические и экономические преобразования в России и Украине. М.: Три квадрата, 2003. 344 с.
64.Експертне опитування владної еліти України „Політика та політики”, проведене в 1999 році Інститутом соціології НАН України (керівники проекту - А.О. Ручка, В.В. Танчер, О.І. Вишняк). Кількість опитаних складає 450 осіб, серед яких 250 представники центральної владної еліти, 200 представники регіональних владних еліт України.
65.Головаха Є. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. К.: Фонд «Демократичні ініціативи», Інститут соціології НАН України, 1997. 156 с.
66.Валевський О. Регіон як суб’єкт політичного процесу: аналіз одної ілюзії перехідного суспільства // Контекст. 2002. - №3 (15). С. 14-19.
67.Роль еліт у трансформаційному суспільстві: Матеріали «круглого столу». К.: НІСД; 2003. 96 с.
68.Сучасні українські еліти: штрихи до портрету. Аналітична доповідь. К.: НІСД, 2003. 37 с.
69.Національна безпека і оборона. -2003. №9.

Українська еліта та її роль в державотворенні: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф., м. Київ, 18-19 травня 2000 р./ Редкол.: В.М. Князєв, М.І. Пірен; Члени редкол.: В.І. Луговий, В.М. Князєв, Б.О. Кравченко, В.Г. Кремень та ін. К.: Вид-во УАДУ, 2005. 205 с.
Сучасна управлінська еліта в Україні: якісні характеристики, шляхи та методи підготовки: Монографія / За ред. М.І. Пірен, В.А. Рехкала; Кол. авт.: М.І. Пірен, В.А. Шахов, В.А. Рехкало та ін. К.: Вид-во УАДУ, 2003. 180 с.

72.Формування й оновлення політико-управлінської еліти в сучасній Україні: Зб. наук. пр. / За заг. ред. М.І. Пірен. К.: Вид-во НАДУ, 2005. 204 с.
73.Якубовський О.П. Політичне лідерство і політичні еліти: Навч. метод. посібник. К.: ВІПОЛ, 1997. 72 с.
74.Ворона В. Відчуття державності // Українське суспільство-2003. Соціологічний моніторинг / За ред. д.е.н. В.Ворони, д.с.н. М.Шульги. К.: Інститут соціології НАН України, 2003. С. 3-8.
75.Сохань Л., Сохань И. Время нового мира и человек: Глобальные риски цивилизации и поиск пути. Социологические очерки. К.: ВІПОЛ, 2001. 132 с.
76.Сохань Л.В. Особистість на політичному Олімпі: інтелектуальні виклики ХХІ століття // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М. Ворони. К., 2003. С. 159-162.
77.Черноволенко В., Иващенко О., Симончук Е. Проблемы статусной легитимации политических и хозяйственных элит современного украинского общества // Социология: теория, методы, маркетинг. 1999 - №4. С. 5-28.

Вовканич С. Еліта найбільш конвертована валюта // Віче. 1997. - №5. С. 121-131.

79.Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. Львів: Кальварія, 1996. 224 с.

Бевзенко Л. Проблема еліти з погляду соціальної самоорганізації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. №2. С.118-135.

81.Дніпропетровська сім’я-2”. К.: Агентство Україна”, УНЦПД,1997. 432 с.
82.Піховшек В.В. Динаміка еліти. - К.: Агентство Україна”,1997. 256 с.
83.Регіони України: хроніка та керівники / редактор К.Мацузато. Т.1. Донецька область. Sapporo: Slavic Research Center, Hokkaido University, 1999. 148 с.
84.Регіони України: хроніка та керівники / [редактори К.Мацузато, В.Якушик]. - Т.2. Харківська область. Sapporo: Slavic Research Center, Hokkaido University, 2002. 135 с.
85.Региональные элиты Северо-Запада России: политические и экономические ориентации / Под ред. А.В. Дуки. СПб.: Алетейя, 2001. 352 с.
86.Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи ист. эволюции. - М.: Интеллект, 1998. - 415 с. - Библиогр.: С. 397-413.
87.Гаман-Голутвина О.В. Российские политические элиты: факторы эволюции // Элитизм в России: «за» и «против»: Сборник материалов интернет-конференции, февраль-май 2002 г./ Под общей ред. В.П. Мохова. Пермь: Пермский государственный технический университет, 2002. С. 65-91.
88.Голутвина О. Региональные элиты современной России // Виче. - Киев, 1995. - № 11. - С.109-119.
89.Гаман-Голутвина О.В. Региональные элиты России: персональный состав и тенденции эволюции // Полит. исслед. 2004. - №2. С. 6-19.
90.Афанасьев М.Н. Клиентелизм: историко-социологический очерк // Полит. исслед. - 1996. - №6. С. 97-109.
91.Афанасьев М.Н. Клиентелизм: историко-социологический очерк // Полит. исслед. - 1997. - №1. С. 157-167.
92.Мохов В.П. Элитизм и история: Проблемы изучения советских региональных элит. Пермь: Пермский государственный технический университет, 2002. 204 с.
93.Дука А.В. Властные элиты: социологический анализ // Элитизм в России: «за» и «против»: Сборник материалов интернет-конференции, февраль-май 2002 г./ Под общей ред. В.П. Мохова. Пермь: Пермский государственный технический университет, 2002. С. 29-64.
94.Крыштановская О.В. Формирование региональной элиты: принципы и механизмы // Соц. исслед. 2003. - №11. С. 3-13.
95.Кинсбурский А.В. Трансформация российской политической элиты в оценках экспертов // Соц. исслед. 2003. - №9. С. 91-95.
96.Колесник Н.В. Исследование российской элиты: в поисках теоретического основания // В кн.: Власть и элиты в современной России: Сборник научных статей / Под ред. А.В. Дуки. СПб.: Социологическое сообщество им. М.М. Ковалевского, 2003. С. 38-62.
97.Лапина Н.Ю., Чирикова А.Е. Региональная власть и реформа российского федерализма: сценарии политического будущего // Соц. исслед. 2001. - №4. С. 16-27.
98.Лапина Н.Ю. Региональные элиты России: кто правит на местах // Россия и современный мир. - 1998. - № 1. - С.98-120.
99.Лапина Н.Ю., Чирикова А.Е. Новые тенденции в развитии региональной власти // Элитизм в России: «за» и «против»: Сборник материалов интернет-конференции, февраль-май 2002 г./ Под общей ред. В.П. Мохова. Пермь: Пермский государственный технический университет, 2002. С. 167-182.
100. Чернышов А. Столичный центр, регион, провинция // Свободная мысль. 1999. - №7. С. 113-116.
101. Келле В.Ж. Идеология // Философский энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1989. С. 205-206.
102. Міщенко М. Міфологеми громадської думки й процеси економічних реформ в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. - №1-2. С. 151-163.
103. Магомедов А.К. Мистерия регионализма. Региональные правящие элиты и региональные идеологии в современной России: модели политического воссоздания «снизу» (сравнительный анализ на примере республик и областей Поволжья). - М.: Московский общественный научный фонд, ООО «Издательский центр научных и учебных программ», 2000. - 224 с.
104. Магомедов А. Общество регионов // Pro et Contra. 1997. т. 2. - №2, Весна. С. 47-58.
105. Понеделков А.В. Политико-административная элита: генезис и проблемы ее становления в современной России // Элитизм в России: «за» и «против»: Сборник материалов интернет-конференции, февраль-май 2002 г./ Под общей ред. В.П. Мохова. Пермь: Пермский государственный технический университет, 2002. С. 92-113.
106. Гельман В.Я., Тарусина И.Г. Изучение политических элит в России: проблемы и альтернативы // Элитизм в России: «за» и «против»: Сборник материалов интернет-конференции, февраль-май 2002 г./ Под общей ред. В.П. Мохова. Пермь: Пермский