СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ ТА РЕМОНТУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Нікуліна Неля Василівна

УДК- 811.161.2:001.4

СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ
АВТОМОБІЛЕБУДУВАННЯ ТА РЕМОНТУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук,
професор
Олексенко Олена Андріївна

Харків 2004

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень...................
Вступ...................................................................................................................
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження терміносистеми автомобілебудування та ремонту транспортних засобів................
1.1. Теоретичне осмислення загальних понять сучасного термінознавства..
1.2. Термінологічна одиниця та її властивості...............................................
1.2.1. Зв’язок терміна і поняття. Дефініція термінологічних одиниць..
1.2.2. Ознаки терміна та вимоги до терміносистеми..................................
1.3. Функціонування науково-технічного терміна в термінополі й терміносистемі............................................................................................
1.4. Ступінь лінгвістичної дослідженості автомобільної терміносистеми...
1.4.1. Етапи становлення і розвитку термінології автомобілебудування..
1.4.2. Вироблення української автомобільної термінології у 20-30-ті роки ХХ століття.
1.4.3. Дискусійні питання автомобільної терміносистеми в наукових виданнях Західної України й української діаспори 30-40-х років ХХ століття...................
1.4.4. Стан вивчення автомобілебудівної термінолексики в сучасному мовознавстві.
Висновки до першого розділу...........................................................................
РОЗДІЛ 2. Ономасіологічні проблеми автомобільної термінології..........................................................................................................
2.1. Загальна характеристика основних способів номінації в царині автомобілебудування.........
2.2. Використання іншомовних слів для найменування нових понять автомобілебудування.................................................................................
2.3. Структурна класифікація термінів автомобілебудування...
2.3.1. Однослівні терміни УАТ......................................................................
2.3.2. Абревіаційний спосіб термінологічного словотвору............
2.3.3. Аналітичний спосіб номінації понять автомобілебудування...
2.4. Тенденції до подальшого вдосконалення, стандартизації й унормування УАТ на сучасному етапі.
Висновки до другого розділу............................................................................
РОЗДІЛ 3. Парадигматичні відношення в українській автомобільній терміносистемі......................................................................................................
3.1. Тематична класифікація термінів автомобілебудування та ремонту транспортних засобів.
3.2. Синонімічні парадигми в лексиці УАТ.....................................................
3.3. Проблема антонімії в системі автомобільної термінології....................
3.4. Полісемія й омонімія в українській автомобільній терміносистемі......
Висновки до третього розділу...........................................................................
Загальні висновки.
Список використаної літератури...
ДОДАТОК А. Англійсько-українсько-російський словник абревіатур автомобілебудування та ремонту транспортних засобів..............................
ДОДАТОК Б. Синонімічні парадигми терміносистеми автомобілебудування та ремонту транспортних засобів......................
ДОДАТОК В. Тематична класифікація термінів сегмента „Спеціальнотехнічні для автомобільної галузі знань термінологічні номінації” : Розряд „Основні агрегати і складові автотранспортних засобів”..........................................................................

ВСТУП

Серед багатьох проблем сучасної української лінгвістики стрижневою є проблема науково-технічної мови. Зростання загального культурного рівня населення, стрімкий розвиток науки й техніки, розширення масштабів науково-технічної інформації сприяють постійному переходу спеціальної лексики в загальнонародний словник, питома вага термінів у загальнолексичному фонді збільшується в щораз зростаючих прогресіях. Посилення потоку науково-технічної інформації зумовлює функціонування й розвиток циклу технічної термінології.
Однією із суттєвих особливостей технічної термінології є те, що вона піддається свідомому творенню, будучи найбільш керованим шаром лексики, і відображає перш за все розвиток не мови, а суспільства в цілому. Чим вищий рівень суспільної організації, тим ширшими стають функційні можливості мови, яка є своєрідним барометром, що фіксує досягнення соціально-економічного, державно-політичного, культурного та науково-технічного розвитку людства.
В українській лінгвістичній науці останніх років усе більше й більше уваги приділяється проблемам термінотворення. Причому ці питання цікавлять не тільки мовознавців, а й представників інших галузей, оскільки стандартизація мови науки є нагальною необхідністю сьогодення. Тому в 1992 році Держстандарт України спільно з Міністерством освіти і науки України ініціювали створення Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології, де систематично проводяться міжнародні наукові конференції, учасники яких обговорюють проблеми вдосконалення української терміносистеми. Українське термінологічне товариство, створене в 2000 році, на сьогодні координує міжнародну співпрацю подібних товариств Європи й світу з метою обміну термінологічною інформацією. Підтвердженням зацікавленості термінологією національно свідомої еліти є і суто мовознавчі всеукраїнські конференції, що проводяться при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Львівському політехнічному університеті, на яких розглядаються питання лінгвістичного забезпечення потреб різних галузей української науки й техніки.
Хоча усвіті нараховується понад 2000 мов, розвинута наукова термінологія існує лишев шістдесяти мовах іохоплює близько 300 професійно-предметних полів, при цьому вкожній окремій мові термінологічно розроблених полів нетак багато. Термінологічна активність укожному полі залежить відпродуктивності галузі, вякій створюються нові поняття іназви, від учених, які беруть участьуцьому процесі, і від успіхів міжнародного співробітництва.
Історично склалося так, що формування світової автомобільної галузі розпочалося в кінці ХVІІІ століття конструюванням мускульно-силових візків та саморушних екіпажів, але українською мовою таких технічних наукових розробок не зафіксовано. Друкувати технічну літературу українською мовою починають лише в 20-30-ті роки ХХ століття, тому зазначений час можна вважати першим етапом опрацювання автомобільної термінології в Україні. Другим етапом зацікавленості у власній автомобільній термінолексиці були 50-80-ті роки, однак ідеться не про мовознавчі дослідження терміносистеми, а про зростання кількості наукової літератури з автомобілебудування українською мовою. Найпродуктивнішим етапом автентичної наукової мови галузі автомобілебудування вважаємо 90-ті роки ХХ століття, коли процес термінотворення в Українській державі став одним із аспектів розвитку української державної мови.
Актуальність дослідження. З огляду на вказане вище особливої ваги набуває дослідження процесів становлення й перспектив розвитку термінології, яка використовується в автомобілебудуванні та ремонті транспортних засобів, зокрема не здійснений і досі лінгвістичний опис таких термінологічних одиниць.
Основним завданням нашої дисертації є систематизація, упорядкування й стандартизація наявної автомобільної термінології шляхом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремих забутих або несправедливо „репресованих” термінів. Процес систематизації й стандартизації терміносистеми ми вбачаємо не в повному відновленні термінології „золотої доби” 20-30-х років і не в максимальному відстоюванні запозичень з європейських мов. Загальновідомо, що штучна реставрація, нав’язування діалектних, застарілих термінів, індивідуальних словотворів веде до ізоляції не лише термінологічної лексики, а й самої наукової галузі. Але не слід забувати про національні пріоритети у творенні термінології, тому що надмірне використання в терміносистемах іншомовної лексики може призвести до втрати національної мовно-фахової самобутності.
Зібраний нами лексичний склад наукової мови автомобілебудування (Додатки А, Б, В і термінографічні видання) вимагає аналізу на рівні ономастики, парадигматики, частково синтагматики і дає змогу з’ясувати основні закономірності організації терміносистеми, на підставі чого уявляється можливим вироблення критеріїв унормування автомобільних терміноодиниць.
Актуальність і новизна дослідження полягає в тому, що в сучасній україністиці, незважаючи на зацікавленість термінотворенням, не існує наукових робіт, у яких би системно досліджувалися становлення й перспективи розвитку термінів названої галузі. На цей час відомі дослідження термінознавців Т.Кияка, І.Кочан, Л.Полюги, Г.Мацюк, Г.Наконечної, Т.Панько та ін., які у своїх наукових працях торкаються загальних проблем унормування української науково-технічної термінології. Свого часу вивченням і мовознавчим аналізом, загальним удосконаленням й уніфікацією політехнічної термінології як сукупності термінів різних галузей техніки займалися О.Гриджук (художня різьба по дереву), І.Зінченко (вишивальні техніки), Л.Козак (електротехніка), Ж.Красножан (виноградарство), Н.Ктитарова (металургійна промисловість), Н.Левун (художня кераміка), В.Марченко (будівництво), О.Литвин (машинобудування), Е.Огар (друкарство), І.Сабадош (лісосплав), Н.Шило (лісова і деревообробна промисловість).
Галузевим технічним термінологіям російської мови протягом останніх десятиріч присвятили свої дисертаційні дослідження Н.Буре, О.Вакулова, І.Гулякова, Р.Калініна, І.Лаптєва, О.Мотузенко, Ю.Ніколаєва, О.Павловська, Т.Хейлик, Л.Черкасова. У наукових статтях російського мовознавця Д.Лотте („Як працювати над термінологією”, „Питання запозичення й упорядкування іншомовних термінів і терміноелементів” та ін.) під час лінгвістичного опису науково-технічної термінології згадується автомобільна термінолексика, але предметом системного мовознавчого дослідження вона не виступає. Побіжно згадує багатозначні термінологічні одиниці автомобілізму російської терміносистеми у своїх статтях Т.Мішина, однак монографічного дослідження термінології галузі автомобілебудування в українському та зарубіжному мовознавстві немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації відповідає загальній науковій плановій темі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди „Закономірності розвитку й функціонування української мови”. Дисертаційна робота виконується згідно з тематичним планом наукового дослідження кафедри українознавства „Граматичні та лексичні особливості української літературної мови XVII-XX століть” Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. Висвітлення лінгвістичних аспектів формування й функціонування автомобільної термінології відповідає і науковому профілеві ХНАДУ як технічного вищого навчального закладу України, і суспільним вимогам більш ефективного функціонування наукової мови в освітньому середовищі.
Об’єктом дослідження є українська лексика на позначення процесів автомобілебудування: конструювання вузлів, агрегатів і деталей автомобільної техніки, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів.
Предмет дослідження лексико-семантична диференціація, словотвірні процеси й парадигматичні відношення як організуюча основа автомобільної термінологічної системи.
Мета дисертаційної роботи полягає у виробленні наукових засад розв’язання різноаспектних проблем стандартизації мови автомобілебудування, що сприятиме глибшому розумінню функціонування української наукової мови в цілому: закономірного й випадкового в мовній системі, її внутрішніх суперечностей і розвитку конкретно історичного характеру взаємодії науково-технічної мови й суспільства.
Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі теоретичні та практичні завдання:
1. Виявити природу й специфічні риси автомобільної термінологічної номінації, розкрити теоретичні засади таких понять термінознавства, як термін, термінологія, номенклатура.
2. Проаналізувати функціонування автомобілебудівного терміна в термінополі й терміносистемі.
3. Встановити корпус слів-термінів автомобілебудування та історію входження цих лексем до складу українського словника.
4. Дослідити способи й засоби термінологічної деривації, словотвірні типи (моделі) термінів автомобілізму, їхню продуктивність.
5. Проаналізувати функціонування національного автомобільного терміна на рівні лексичної парадигматики:
6. Виявити ономасіологічні проблеми автомобільної терміносистеми.
6.1. Схарактеризувати структурні типи термінів автомобілебудування.
6.2. Відшукати ресурси національної мови у створенні питомої термінолексики автомобілебудування.
6.3. Виявити характер інтерференції слів іншомовного походження в наукову лексику автомобілізму.
6.4. Виявити тенденції до подальшого вдосконалення, стандартизації й унормування термінолексики автомобілебудування та ремонту транспортних засобів на сучасному етапі.
Для розв’язання поставлених завдань і досягнення кінцевого результату використовувалися такі методи дослідження: контекстуальний для уточнення значення терміноодиниці; зіставний для встановлення відмінностей і загальних ознак у лексиці автомобілебудування на різних етапах її становлення; елементи статистичного методу для більшої наочності висновків; лінгвістичне спостереження як різновид динамічно-описового методу; метод компонентного аналізу для розмежування полісемії й омонімії; метод етимологічного аналізу за потреби визначення походження окремих термінів.
Джерела дослідження. Автомобілебудування як галузь машинобудування має коротку історію, яка обмежена ХХ століттям. У кожному разі Словник української мови Б.Грінченка не містить лексем, що стосувалися б виробництва автомобілів. Тому матеріалом нашого дослідження стали термінологічні, тлумачні, перекладні словники й тексти різних жанрів наукового стилю автомобілебудування та ремонту транспортних засобів: підручники, посібники, атласи автомобілів, порадники, статті в наукових журналах, дисертації й монографії викладачів автомобільно-дорожнього університету. До масиву досліджуваної нами лексики залучено термінофонд наукової літератури й словники 20-30-х років ХХ століття, терміни словників, виданих у 60-90-ті роки ХХ століття, а також сучасні видання з конструювання вузлів, агрегатів і деталей автомобільної техніки, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів. На основі зібраного матеріалу укладено картотеку (понад 8 тисяч термінів).
Наукова новизна дисертаційної робити полягає в тому, що вона є першою лінгвістичною спробою уніфікації й комплексного аналізу української термінолексики галузі автомобілебудування та ремонту транспортних засобів. Зіставлено й узагальнено особливості парадигматичних зв'язків досліджуваної термінології, запропоновано шляхи розв’язання окремих питань функціонування УАТ як окремої терміносистеми сучасної української літературної мови, її взаємозв’язок і взаємопроникнення в інші національні галузеві термінологічні системи та наукові видання.
Теоретичне й практичне значення роботи. У дисертації поглиблюються теоретичні аспекти понять термін, термінологія, номенклатура, з’ясовуються продуктивні шляхи творення термінологічних одиниць національною терміносистемою автомобілебудування, розроблено їх лексико-семантичну класифікацію, виявлено особливості парадигматичних відношень в автомобільній терміносистемі. Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в можливості використання його результатів у лексикографічній практиці, у розробці наукових курсів з термінології, у написанні підручників і довідників з автомобілебудування, а також у підготовці фахівців технічного профілю. Зокрема, на основі матеріалів дисертації створено дисципліну „Термінологія автомобілебудування і ремонту транспортних засобів”, що викладається на автомобільному й механічному факультетах і проводиться як додатковий (понад навчальне навантаження) курс на факультеті управління і бізнесу Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.
Особистий внесок здобувача полягає у виявленні способів термінологічної деривації терміноодиниць досліджуваної галузі, встановленні принципів опрацювання термінології автомобілізму й виданні друком двох лексикографічних робіт для потреб студентів і викладачів технічних навчальних закладів України Російсько-українського перекладного словника наукових і технічних термінів галузі автомобілебудування та ремонту транспортних засобів під грифом Міністерства освіти і науки України (2004 р.) і Словника скорочень основних термінів автомобілебудування та ремонту транспортних засобів (2004 р.).
Апробація результатів дослідження відбувалася на щорічних науково-технічних і науково-методичних сесіях і засіданнях науково-методичного семінару при кафедрі українознавства Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, на засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Окремі положення й результати дослідження викладені на регіональній науково-практичній конференції „Особливості навчання державної мови в південно-східному регіоні” (Луганськ, 2002), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Крок у майбутнє” (Київ, 2002), VІІ Міжнародній науковій конференції Проблеми української термінології Слово Світ 2002” (Львів, 2002), міжнародній науково-методичній конференції „Здобутки, проблеми та перспективи безперервної мовної підготовки студентів у вищих технічних навчальних закладах України” (Харків, 2003), науково-практичній конференції „Інноваційні технології викладання латинської та української мов у вищих навчальних закладах” (Харків, 2003), міжнародній науковій конференції „Викладання мов: нові методики та технології” (Харків, 2004), VІІІ Міжнародній науковій конференції „Проблеми української термінології СловоСвіт 2004” (Львів, 2004).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 11 публікаціях, серед них 4 статті у фахових наукових збірниках, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, переліку умовних скорочень, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та трьох додатків: ДОДАТОК А Англійсько-українсько-російський словник абревіатур автомобілебудування та ремонту транспортних засобів; ДОДАТОК Б Синонімічні парадигми терміносистеми автомобілебудування та ремонту транспортних засобів; ДОДАТОК В Тематична класифікація сегмента „Спеціальнотехнічні для автомобільної галузі знань термінологічні номінації” : Розряд „Основні агрегати і складові автотранспортних засобів”. Обсяг основної частини дослідження 178 сторінок, обсяг додатків 52 сторінки, список використаної літератури включає 310 позицій на 24 сторінках.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Спеціальні галузі науки і техніки за останні десятиріччя активно збагатилися передовими технологіями й інноваціями, що вимагає від науково-лінгвістичної спільноти пошуків нових шляхів найменування термінологічних понять і подальшої їхньої систематизації, а відповідно і впорядкування давно існуючої термінолексики. Утворення термінів на початковому етапі формування термінологічної системи не завжди відповідає тим науковим вимогам, що роблять термін адекватним змістові поняття, тому лінгвістами вироблено мовні вимоги до терміна, що ґрунтуються на результатах багаторічних досліджень загалу науковців, вони видаються найбільш науково виваженими, чіткими й прийнятними для користування як мовознавцями, так і технічними галузевими науковцями, в тому числі автомобілебудівниками. До них відносимо однозначну відповідність терміна поняттю, відповідність лексичного значення терміна позначеному ним поняттю, системність терміна, наявність раціональної (оптимальної) довжини у терміна, його словотворчу (дериваційну) здатність і мовну правильність.
2. Національна автомобільна термінологія входить до системи сучасної української мови як одна з її підсистем, підлягаючи всім загальномовним впливам і тенденціям, хоча й має певні ознаки автономності. Тому можна констатувати складну єдність постійності автомобільних термінів і прагнення термінологів удосконалити номінацію відповідно до вимог часу. Якісні зміни в терміносистемі супроводжуються й кількісними змінами, бо будь-яка галузева термінологія перебуває в постійному русі, вдосконалює й ускладнює технічні пристрої, агрегати. Українське термінотворення в досліджуваній нами галузі автомобілебудування здійснювалося протягом останнього століття й мало „хвилеподібний” характер через різного роду екстралінгвальні фактори.
Сучасний розвиток автомобільної терміносистеми характеризується виваженим ставленням науковців як до автохтонних, так і до запозичених одиниць мови, однак перевага в останні роки надається питомим лексемам і словотворчим елементам.
3. Розвиток автомобільної науки і техніки породжує повсякденну потребу в називанні нових явищ, предметів, понять, задовольнити яку важко за рахунок лише наявних у мові лексичних одиниць, тому автомобільна терміносистема в різні часи науково-технічного прогресу поповнювалась і за рахунок альтернативних засобів найменування нових об’єктів автомобілебудування, до яких на лексичному рівні зараховуємо утворення термінів на основі метафоризації загальномовних слів і залучення до термінологічного номінування застарілих і діалектних з походження слів.
4. Традиційні способи питомої номінації в автомобільній термінології, що існують в арсеналі національного термінотворення і використовуються науковцями протягом останніх років, передбачають творення нових термінів двома основними шляхами: по-перше, використанням внутрішніх ресурсів мови, до яких можна віднести надання наявним термінам похідних значень і термінологічне словотворення; по-друге, створенням за законами української мови штучних термінів-неологізмів. Поява нових номінацій, частина яких швидко виходить з ужитку, характерна риса початкового, лексикографічного етапу процесу термінотворення. Однак друга частина таких новотворів може пройти стадію унормування і поповнити банк усталеної термінології.
5. Крайнощів іноді набирає природне прагнення повернути до наукового обігу спадщину Інституту української наукової мови. Діставши змогу користуватися термінографічними виданнями ІУНМ, науковці намагаються залучити набутки тих праць до сучасних термінологічних словників, причому лексикографи не завжди розуміють, що не можна знехтувати сім десятиріч мовного розвитку й забувати про те, що українська мова була мовою активного спілкування чималої частини науковців навіть за часів повного панування російськомовної науково-технічної літератури. Бажання відновити суто українські терміни з автомобілебудування на кшталт хлипак, толок, гонок інколи призводить до іґнорування широко вживаних інтернаціоналізмів або вдалих запозичень, до спроб вилучити широковідомі сучасні терміни.
6. Словотвірний аналіз УАТ свідчить про перевагу суфіксального способу словотворення, при якому суфіксальні словотворчі форманти утворюють термінологічні одиниці з новим лексичним значенням. Складання основ і цілих слів в останні роки вважається досить продуктивним у термінотворенні номінацій на позначення частин автомобіля, агрегатів автомобільної техніки.
7. Цілком сучасним і на перший погляд ефективним способом питомої номінації є досягнення економності в автомобільній терміносистемі за рахунок творення абревіатур, але оскільки кожна абревіатура повинна і має, як видно з фактичного матеріалу нашого дослідження, своє розшифрування, то це лише часткове розв'язання проблеми довгих термінів.
8. Термінологічні одиниці синтаксичного словотворення становлять специфічну ланку автомобільної терміносистеми й характеризуються прозорою мотивацією, семантичною цілісністю, точністю відбиття змісту позначуваного в терміні, що і компенсує відсутність у терміносполук однієї з важливих ознак терміна короткості. Номінація понять галузі автомобілебудування за допомогою термінів-словосполучень на сьогодні вважається одним з основних способів сучасного термінологічного словотвору в царині автомобільної терміносистеми.
9. Розгалужена синонімія, як і неологізми, найбільшою мірою притаманна початковому лексикографічному етапу формування УАТ, що засвідчено словниками 20-30-х років ХХ століття. Коли термінологія сприйнята більшістю фахівців, синонімічні ряди стають коротшими. Ідеально стандартизована терміносистема синонімів не допускає, однак УАТ перебуває ще в стадії формування банку усталеної термінології, тому укладачі багатьох сучасних словників свідомо творять їх у вигляді матеріалів для подальшої роботи, щоб надати змогу представникам автомобільної технічної галузі самостійно визначитися зі стрижневим словом. Автори таких термінографічних праць наводять різні за походженням і за часом виникнення терміни, покладаючись на головного арбітра практику вживання.
10. На відміну від загальновживаної лексики, у терміносистемі автомобілебудування переважають словотвірні антоніми, а структурним різновидом антонімічних пар є спільнокореневі антоніми. Саме на ґрунті антонімічного протиставляння формуються видові відношення як структурні елементи родових відношень. Антонімію в автомобільній, як, напевно, і в інших терміносистемах, можна вважати позитивним явищем, за допомогою цього типу парадигматичних відношень здійснюється номінація понять із протилежним змістом, що надає змогу якнайточніше визначити місце термінологічної одиниці в термінополі та її асоціативні й логічні зв'язки з іншими термінами, а також розмежувати значення синонімічних, полісемічних або паронімічних слів.
11. Українська наукова мова галузі автомобілебудування повинна формуватися з урахуванням зазначених проблем і відповідати таким основним чинникам, як адекватність або понятійна точність і відповідність; дериватність або здатність творити похідні; економність або стислість написання та легкість звучання; евфонічність або милозвучність. Українська автомобільна термінологія на сьогодні опинилася у вигіднішій ситуації, порівняно з іншими терміносистемами, оскільки вона ще перебуває у процесі уніфікації, а тому існує можливість врахувати досвід інших національних термінологій та уникнути їхніх помилок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. АвербухК. Терминография: традиционное и специфическое//Теория и практика научно-технической лексикографии. М.: Русский язык, 1988. С.27-34.
2. Автомобілі з бензогазовими двигунами і газодизелями: Особливості конструкції і технічного обслуговування/К.Долганов,А.Говорун, О.П’ятничко та ін. К.: Техніка, 1991. 127 с.
3. Автомобіль: Навчальний посібник для учнів 9 і 10 класів середньої школи/О.Агафонов, І.Плеханов, В.Рублях, К.Шестопалов. К.: Радянська школа, 1982. 302 с.
4. Автомобіль: Навчальний посібник для 10-11 кл. серед. загальноосвіт. шк. / О.Агафонов, І.Плеханов, В.Рублях, К.Шестопалов. 2-ге вид. К.: Освіта, 1992. 320 с.
5. Авто та шляхи // Журнал. Харків. 1928-1933.
6. Автотранспортні засоби. Автомобілі легкові. Типи кузовів. Терміни та визначення: ДСТУ 2885-94. Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1995. 16 с.
7. Автотранспортні засоби. Гальмівні властивості. Терміни та визначення: ДСТУ 2886-94. Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1995. 24 с.
8. Автотранспортні засоби. Гальмівні системи. Терміни та визначення: ДСТУ 2919-94. Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1995. 19 с.
9. Автотранспортні засоби. Підвіски автомобілів. Терміни та визначення: ДСТУ 294794 . Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1995. 15 с.
10. Автотранспортні засоби. Тягово-швидкісні властивості та паливна економічність. Терміни та визначення: ДСТУ 2942-94. Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1995. 19 с.
11. Автотранспортні засоби. Терміни та визначення: ДСТУ 2984-95. Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1996. 17 с.
12. АхмановаО. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
13. БабічА. Автомобілі ЗИС-5 і ЗИС-8: Будова, догляд і регулювання. Х.- К.: Державне науково-технічне видавництво України, 1935. 218 с.
14. БабічА. Вантажні автомобілі ЯГ-3 і ЯГ-4: Будова, догляд і регулювання. Х.-К.: Державне науково-технічне видавництво України, 1935. 207 с.
15. БабічБ., ЛущикВ. Технічне обслуговування й ремонт металевих кузовів автомобілів: Підручник. К.: Либідь, 2001. 459 с.
16. БаллиШ. Французская стилистика. М., 1961.
17. БережанС. Интернациональные научно-технические термины в национальных словарях // Теория и практика научно-технической лексикографии. М.: Рус. яз., 1988. С. 157-162.
18. БернштейнГ. Фільтрація масла в автотракторних двигунах. Х.-М.: Державне науково-технічне видавництво машинобудівельної літератури, 1940. 104 с.
19. Бібліографія вчених-термінологів України: Анатоль Вовк. Львів: Ліга-Прес, 2002. 63 с.
20. БілецькаН.. Про мовознавчі погляди О.Б.Курило // Культура слова. Вип. 44. 1993. С. 35-38.
21. БілецькийА. Про мову і мовознавство: Навчальний посібник. К.: АртЕк, 1996. 222 с.
22. БілодідІ., ЛагутінаА. Наукова термінологія доби НТР організаційний складник сучасної літературної мови // Культура слова. К.: Наукова думка, 1982. С. 3-8.
23. БлиноваО. Термин и его мотивированность // Терминология и культура речи. М.: Наука, 1981. С. 28-37.
24. БогуцкаяМ., ЛагутинаА. Терминоведение на Украине: Библ. указ., 1947-1980. К.: Наукова думка, 1982. 106 с.
25. БорисовВ. Аббревиация и акронимия. М.: Наука, 1972. 320 с.
26. БорисюкІ. Явище синонімії в термінології// Дивослово. 2000. №4. С. 27-28.
27. БоровськихЮ., БуральовЮ., МорозовК. Будова автомобілів. К.: Вища школа, 1991. 303 с.
28. БосакЛ. Штучні проблеми становлення науково-технічної термінології // Вісник Книжкової палати. 1990. № 6. С. 21-22.
29. БрагинаА. Значение и оттенки значения в термине // Терминология и культура речи. М.: Наука, 1981. С. 37-47.
30. БулаховськийЛ. Нариси з загального мовознавства. К.: Радянська школа, 1955. 247 с.
31. ВакуленкоМ. Про переклад та запозичення чужомовних слів // Вісник НАН України. 1995. № 11-12. С. 94-97.
32. ВасильеваА. Курс лекций по стилистике русского языка: Научный стиль речи. М.: Рус. яз., 1976. 189 с.
33. ВеклинецьЛ. Становлення української термінології // Дивослово. 1996. № 11. С. 26-28.
34. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач В.Бусел. К.: Перун, 2001. 1440 с.
35. ВербицькаО. Термінологічна лексика і метафоризація // Мовознавство. 1983. № 6. С. 47-50.
36. ВеремійчукІ. Реміснича лексика // Дивослово. 1996. № 10, 11. С. 20-23.
37. ВеселовП. Структура термина в аспекте семиотики // Место терминологии в системе современных наук: Тезисы докладов и сообщений. М.: Изд. Моск. ун-та, 1970. С. 93-99.
38. Видання українських словників // Червоний шлях. 1926. № 1.
39. ВиноградовВ. Избранные труды: Лексикология. Лексикография. М.: Наука, 1997. 312 с.
40. ВихованецьІ., ГороденськаК. Теоретична морфологія української мови. К.: Пульсари, 2004. 398 с.
41. ВіленкінД. Робота коло валівниць (з додатком укр.-рос. словничка). Харків: Держтрудвидав, 1930.
42. ВовкА. Термінологічна діяльність української діаспори (1950-1990 р.р.) // Вісн. АН України. 1992. № 10. С. 83-91.
43. ВовкА. Термінологічні проблеми кібернетики // Науково-технічне слово. 1995. № 1. С. 23-30.
44. ВолковВ. Загальна будова автомобіля: Навчальний посібник. Х.: Видавництво ХДАДТУ, 2001. 75 с.
45. ВолковаІ. Лексико-семантична характеристика сучасної української фізичної термінології (на матеріалі спеціалізованих видань 90х рр. ХХ ст..): Дис. кандидата філологічних наук: 10.02.01. Харків, 2002. 193 с.
46. ВюстерЕ. Международная стандартизация языка в технике. Ленінград-Москва, 1935. 302 с.
47. ГавришІ. Становлення української термінології у період українізації (20-30 роки ХХ ст.) // Лінгвістичні студії. Вип. 6. С. 212-215.
48. ГейченкоВ. Наукові терміни й національна мова // Соц. культура. 1990. № 8. С. 36-38.
49. ГладкийМ. Стабілізація української мови // Життя і революція. 1927. № 4. Т.ІІ. С.6-9.
50. ГладкийМ. Інститут Української Наукової Мови ВУАН// Вісник ІУНМ. 1930. Вип. ІІ.
51. ГнатюкГ. Принципы составления русско-украинских отраслевых терминологических словарей// Вопросы терминологии. Москва, 1961. С. 201-205.
52. ГоголевЛ. Еволюція автомобіля. К.: Техніка, 1983. 137 с.
53. ГоловатийГ. Найважливіші словотворчі засоби в українській мові пожовтневої доби // Мовознавство. 1936. № 8. С. 70-86.
54. ГоловинБ., КобринР. Лингвистические основы учения о терминах: Уч. пособие для филолог. спец. вузов. М.: Наука, 1987. 104 с.
55. ГорецькийП. Чужомовні наростки в запозичених прикметниках в українській мові // Вісник ІУНМ. 1930. Вип. ІІ. С. 22-25.
56. ГорецькийП. Історія української лексикографії. К.: АН УРСР, 1963.
57. ГородецкийБ., РаскинВ. Термины с лингвистической точки зрения // Место терминологии в системе современных наук: Тезисы докладов и сообщений. М.: Изд. Моск. ун-та, 1970. С143-141.
58. ГорпиничВ. Будова слова і словотвір. К.: Рад. школа, 1977. 117 с.
59. ГорпиничВ. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1999. 207 с.
60. ГоршковаТ. К вопросу о природе терминологического словосочетания // Термин и слово: Предметная отнесённость и функционирование терминов: Межвуз. сб. Горький, 1983. С.54-59.
61. ГригоровичО. Список словників Української Академії наук у Києві за 19181933 рр. Торонто (без видавця), 1957.
62. ГриджукО. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву: Автореф. дис. канд. ... філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський університет ім. В.Стефаника. Івано-Франківськ, 2001. 20 с.
63. ГринчишинД., СербенськаО.. Словник паронімів української мови. К.: Рад. школа, 1986. 222 с.
64. ҐрещукВ. Поняття словотвірної парадигми в сучасній дериватології // Мовознавство. 1985. №1. С. 21.
65. ДаниленкоВ. Лингвистическое изучение терминологии и культура речи // Актуальные проблемы культуры речи. М.: Наука, 1970. С. 304-325.
66. ДаниленкоВ. Русская терминология. Опыт лингвистического описания.М.: Наука, 1977. 246 с.
67. ДаниленкоВ. Современные проблемы русской терминологии : Сборник статей I. Москва: Наука, 1986.
68. ДаниленкоВ. Актуальные направления лингвистического исследования русской терминологии // Современные проблемы терминологии в науке и технике // Сб. ст. Ред. В.Кулебакин. М.: Наука, 1989. С. 5-23.
69. ДаниленкоВ. Лингвистический аспект стандартизации терминологии. Москва: Наука 1993. 127 с.
70. Двигуни внутрішнього згоряння. Кільця поршневі. Частина І. Терміни та визначення: ДСТУ 288394. Чинний від 01.01.96. К.: Держстандарт України, 1995. 26 с.
71. ДеборинА. Заметки о происхождении и эволюции научных понятий и терминов // Вопросы языкознания. 1957. № 4. С.36-45.
72. ДзюбаІ. Інтернаціоналізм чи русифікація? // Вітчизна. 1990. № 7. С. 87-108.
73. ДительВ. Автомобілева термінологія // Рідна мова (Варшава). 1936. Ч. 6 (42). С. 261-264.
74. Довідник по усуненню несправностей автомобілів: Запитання і відповіді / За ред. В.Канарчука. К.: Урожай, 1992. 283 с.
75. ДолгуновК. та ін. Автомобілі з бензогазовими двигунами і газодизелями: особливості конструкції і технічного обслуговування. К.: Техніка, 1991. 123 с.
76. ДомбровськийМ. Підручник шофера. Реґенсбурґ, 1946. 96 с.
77. ДубоносО. Термін серед звичайних слів // Культура слова. Вип. 22. 1983. С. 18-20.
78. ДядюраГ. Функціональні параметри образності в науковому стилі (на матеріалі текстів природничих та технічних наук): Автореф. дис. канд. ... філол. наук: 10.02.01 / Національна академія наук України, Інститут укр. мови. Київ, 2001. 20 с.
79. ДяковА., КиякТ., КуделькоЗ. Основи термінотворення: Семантичні та соціолінґвістичні аспекти. Київ: Вид. дім „КМ Academia”, 2000. 218 с.
80. Енциклопедія українознавства: Загальна частина: Репринтне відтворення видання 1949 року. К., 1994-1995.
81. Енциклопедія „Українська мова”. К.: „Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2000. 752 с.
82. ЖовтобрюхМ., КуликБ. Курс сучасної української літературної мови. К.: Наукова думка, 1972. 402 с.
83. ЖуравлёваТ. Особенности терминологической номинации // Донецкий гос. ун-т. Донецк, 1998. 152 с.
84. ЗадорінН., АртьомовМ. Що треба знати шоферові на іспиті. Х.: Український робітник, 1931. 285 с.
85. ЗарицькийМ. Проблеми теорії і практики сучасного українського термінознавства // Вісник Книжкової палати, 1998. № 1. С. 20-23.
86. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять: ДСТУ 3966-2000. Чинний від 01.01.01. К.: Держстандарт України, 2000. 32 с.
87. Засоби транспортні дорожні. Причепи та напівпричепи спеціалізовані. Терміни та визначення: ДСТУ 3519-97. Чинний від 01.01.98. К.: Держстандарт України, 1997. 19 с.
88. ЗелізнийА. Елементи загальної методології в термінологічній праці // Науково-технічне слово. 1995. № 1. С. 41-52.
89. Зінкевич-ТоманекБ. Українсько-польські лексичні паралелі // Вестник Международного словянского университета. Х., 1999. Т. 2. № 4. С. 38-41.
90. ІващенкоМ. Ремонт автомобільного двигуна. К.: Державне видавництво технічної літератури України, 1947. 266 с.
91. Інструкція для укладання словників ІУНМ // Вісник ІУНМ. 1928. Випуск І.
92. Історія Академії наук України. 1918-1923: Документи і матеріали. К.: Наукова думка, 1993. 570 с.
93. ИцковичВ. Новые тенденции в образовании аббревиатур (О путях включения аббревиатур в систему языка) // Терминология и норма: О языке терминологических стандартов. М.: Наука, 1972. С. 88-101.
94. ЇжакевичГ. Українсько-російські мовні зв’язки радянського часу. К.: Наук. думка, 1969. 302 с.
95. Как работать над терминологией (составлено по трудам Д.С.Лотте): Основы и методы. М., 1968.
96. КанарчукВ. та ін. Основи технічного обслуговування автомобілів.