СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В УКРАЇНІ

brief description

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................3

Розділ 1. Теоретичні засади становлення адміністративної юстиції.......13
1.1. Поняття та зміст адміністративної юстиції....................................13
1.2. Сутність адміністративної юстиції в умовах адміністративно-правової реформи в Україні......................................................................40
1.3. Адміністративна юстиція: зарубіжний досвід становлення.........62

Розділ 2. Організаційно-правові питання запровадження адміністративної юстиції в Україні................................................................80
2.1. Організаційні моделі адміністративної юстиції та запровадження її в Україні.............................................................................................................80
2.2. Організація діяльності та юрисдикція адміністративного суду.....97
2.3. Особливості кадрового забезпечення адміністративної юстиції...118

Розділ 3. Процесуально-правові аспекти функціонування адміністративної юстиції.................................................................................135
3.1. Процесуальна природа адміністративної юстиції (адміністративне судочинство)........................................................................................................135
3.2. Стадії адміністративного судочинства.............................................149
3.3. Акти адміністративного судочинства..............................................165
3.4. Тенденції розвитку адміністративного процесуального законодавства в Україні......................................................................................179

Висновки.............................................................................................................195

Список використаних джерел.........................................................................206

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Для України як країни, що намагається досягти рівня демократичної соціальної правової держави існує нагальна потреба у вирішенні комплексу правових, політичних та соціально-культурних проблем, що пов’язані зі створенням сприятливих умов для всебічного захисту прав і свобод, які складають фундамент правового статусу громадянина.
Визначення підходів до правового регулювання відносин, які виникають у зв’язку з захистом прав і свобод громадян від протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а отже, і розроблення концептуальних засад інституціоналізації адміністративної юстиції у нашій державі, є актуальною проблемою не тільки теоретичного, але й практичного характеру. Адже запровадження адміністративної юстиції та вдосконалення засобів захисту прав і свобод громадян України є не лише невід’ємною складовою загального процесу формування правової держави, а й закріплення правового статусу людини і громадянина, важливою умовою забезпечення захисту суб’єктивних прав громадян у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Проведення досліджень у галузі запровадження і функціонування адміністративної юстиції в Україні диктується об’єктивною необхідністю вирішення проблем реформування адміністративного права України, зміни його предмету та оновлення його інституційної системи, розробки нових адміністративно-правових теоретичних конструкцій, які стосуються, в першу чергу, адміністративно-юрисдикційної діяльності та адміністративного процесу, переорієнтації державної політики у сфері забезпечення прав громадян, здійснення судово-правової реформи.
На сучасному етапі, коли Конституція України закріпила поширення юрисдикції судової влади на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), загострилася об’єктивно існуюча проблема з відсутністю спеціалізованих органів судової влади, які б забезпечували адекватне реагування на виникнення конфліктних адміністративно-правових відносин, шляхом розгляду та вирішення відповідного спору.
Конституційне положення щодо поширення судової форми захисту прав і свобод громадян на всі правовідносини у державі, зумовлює необхідність вирішення питань забезпечення права громадян на судове оскарження протиправних дій або бездіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Водночас постає питання щодо визначення у межах чинного законодавства України організаційних та процесуальних засад функціонування адміністративної юстиції, яка в Україні ще не набула свого остаточного нормативно-правового закріплення та практичного втілення.
Звертає увагу й те, що нині ще немає чіткого теоретико-правового та законодавчого визначення поняття “адміністративна юстиція”. Крім того, у літературі з адміністративного права нерідко вживаються як тотожні терміни: “адміністративна юстиція”, “адміністративна юрисдикція”, “правосуддя з адміністративних справ”, “адміністративне судочинство”, “адміністративний процес”, які за своїм змістом, на думку дисертанта, мають принципові відмінності.
Актуальність запропонованої роботи обумовлена також необхідністю проведення інтенсивних та комплексних сучасних науково-теоретичних досліджень адміністративно-правового інституту адміністративної юстиції, які б відображали нагальні правозахисні потреби у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування. Саме тому дисертант у своєму дослідженні звертає увагу на досвід зарубіжної практики щодо теоретичного та нормативно-правового базису організації та функціонування адміністративної юстиції, який має як позитивні, так і негативні аспекти, що може бути враховано під час інституціоналізації даного правозахисного інструменту в Україні.
Вироблення теоретичних засад існування і функціонування адміністративної юстиції та визначення орієнтирів щодо її організації в умовах реформаторських процесів в Україні дозволить приймати оптимальні рішення відносно законодавчого закріплення як окремих елементів адміністративної юстиції, так і всього інституту в цілому, що може значно сприяти покращенню правозахисної ситуації в державі та ефективності забезпеченню законності у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Питання визначення концептуальних засад функціонування адміністративної юстиції, особливостей її організації та запровадження в Україні у науковій літературі є малодослідженим. Однак, в літературі велика увага приділялася проблемам, що пов’язані з забезпеченням реалізації та захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування і вирішення яких є одним з основних напрямів адміністративно-правової реформи в Україні.
Вітчизняні дослідження у галузі теоретичного обґрунтування сутності, змісту та необхідності запровадження адміністративної юстиції в Україні знаходяться на початковій стадії, але вже є окремі надбання у цьому напрямі. Вітчизняні дослідження у галузі теоретичного обґрунтування сутності, змісту та необхідності запровадження адміністративної юстиції в Україні знаходяться на початковій стадії, але вже є окремі надбання у цьому напрямі. Серед вітчизняних дослідників, які безпосередньо торкалися цієї теми необхідно відзначити Ю.П. Битяка, М.К. Галянтича, І.П. Голосніченка, В.М. Кампа, А.Т. Комзюка, Є.Б. Кубка, В.М. Палія, В.Г. Перепелюка, Г.В. Рижкова, А.О. Селіванова, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенка та В.І. Шишкіна.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планової теми відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Проблеми вдосконалення державного управління на етапі адміністративної реформи в Україні” (№ державної реєстрації 0101U001011).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначені теоретичних положень та обґрунтуванні нормативно-правової і організаційної моделей адміністративної юстиції, а також розробці конкретних висновків і пропозиції щодо правового регулювання запровадження адміністративної юстиції в Україні.
Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
• визначити теоретичні засади становлення адміністративної юстиції та її призначення в умовах функціонування правової держави;
• розкрити місце і роль адміністративної юстиції у правозахисній сфері діяльності держави;
• сформулювати основні цілі, функції та принципи адміністративної юстиції;
• узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід законодавчого встановлення правозахисних засобів у сфері взаємовідносин громадян з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
• з’ясувати процесуально-правову природу адміністративної юстиції, визначити загальні засади розгляду справ в адміністративних судах та основні правові результати адміністративного судочинства;
• визначити організаційні та кадрові засади запровадження адміністративної юстиції в Україні і внести пропозиції щодо подальшого законодавчого закріплення цього інституту.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із судовим захистом прав і свобод громадян у сферах виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні засади становлення адміністративної юстиції в Україні, питання її організації і процесуальні аспекти функціонування.
Методологічна та теоретична основа дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи визначення поняття адміністративної юстиції, її змісту, місця та ролі у механізмі забезпечення захисту прав і свобод громадян, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття адміністративно-юстиційного механізму у забезпеченні захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади і місцевого самоврядування; соціологічний метод – при з’ясуванні ситуації, яка склалася із забезпеченням захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також аналізі динаміки судового оскарження дій чи бездіяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; формально-логічний метод – для визначення основних понять юридичних конструкцій, правових засад вирішення адміністративних спорів; порівняльно-правовий метод – при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду становлення адміністративної юстиції; системно-функціональний метод – як засіб з’ясування місця адміністративної юстиції в системі засобів забезпечення захисту прав і свобод громадян і її функціонального призначення; структурно-функціональний метод – під час з’ясування підходів до створення організаційної структури адміністративної юстиції, а також розкриття змісту адміністративного судочинства, як сукупності проваджень, стадій і процесуальних дій. Серед філософських методів використовується принцип об’єктивності (при систематизації наукових поглядів щодо призначення адміністративної юстиції, її сутності і змісту).
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних учених з адміністративного права та процесу, теорії управління. При підготовці дисертації автор також спирався на концептуальні положення в галузі теорії та історії держави і права, конституційного права, судоустрою та організації діяльності правоохоронних органів, а також окремі положення цивільного процесуального права.
Оскільки проблема створення адміністративної юстиції є частиною більш глобальної проблематики, яка пов’язана із забезпеченням реалізації та захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади і місцевого самоврядування, в дослідженні використовувалися праці таких вітчизняних учених, як В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, І.В. Бойко, В.Ф. Опришко, В.М. Селіванов, О.В. Сурілов, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал та інших.
При підготовці дисертаційного дослідження також широко використовувалися праці сучасних російських дослідників, зокрема, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, С.В. Боботова, В.В. Бойцової, В.Я. Бойцової, О.О. Дьоміна, Ю.М. Козлова, Б.М. Лазарєва, М.Я. Масленікова, І.В. Панової, Ф.М. Решетникова, Ю.М. Старилова, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, Н.Ю. Хаманєвої, О.Ю. Якімова та ін., а також зарубіжних науковців: Г. Бребана, Ж. Веделя, К.-П. Зоммермана, К. Гюнтера.
Дослідження адміністративної юстиції проводилося також із використанням праць радянських учених: О.Т. Боннера, В.О. Лорії, О.Д. Карповича, В.І. Ремнєва, В.В. Сажиної, Н.Г. Саліщевої, В.Д. Сорокіна, Д.М. Чечота, О.П. Шергіна, Б.М. Юркова та праць зарубіжних і вітчизняних авторів кінця ХІХ - початку ХХ століття, зокрема, В.Ф. Дерюжинського, А.І. Єлістратова, М.Д. Загряцкова, В.В. Івановського, В.Л. Кобалевського, М.М. Коркунова, С.О. Корфа, М.О. Куплеваського, М.І. Лазаревського, К. Лемейера, С.П. Покровського, І.Т. Тарасова та ін.
Джерельну базу дисертації складають Конституція України 1996 року, Цивільний процесуальний кодекс України від 18.07.1963 р., Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р., Закон України від 7 лютого 2002 року “Про судоустрій України”, Закон України від 15 грудня 1992 року “Про статус суддів”, Закон України від 16 грудня 1993 року “Про державну службу”, Постанова Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року “Про концепцію судово-правової реформи в Україні”, а також конституції та законодавство окремих зарубіжних країн, яке регулює функціонування адміністративної юстиції.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших комплексних наукових досліджень, присвячених теоретичним та практичним проблемам становлення та правового регулювання адміністративної юстиції в Україні. Дисертантом на концептуальному рівні запропоновано шляхи вирішення питань запровадження адміністративної юстиції в Україні, в тому числі визначені принципові засади становлення, організації та функціонування даного правозахисного інструменту.
Новизну дисертаційного дослідження відображають наступні його основні результати.
1. Подано авторське визначення адміністративної юстиції, згідно якого адміністративна юстиція розглядається як особливий різновид правосуддя, що передбачає діяльність адміністративних судів щодо розгляду та вирішенню адміністративного спору, який ініціюється шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, у відповідності з правилами адміністративного судочинства.
2. Визначено, що під справами адміністративної юрисдикції слід розуміти справи, виникнення яких передбачає наявність спору в сфері виконавчої влади і місцевого самоврядування, розгляд і вирішення якого може здійснюватися органами виконавчої або судової влади, а також органами місцевого самоврядування на основі матеріальних і процесуальних норм адміністративного права.
3. Доведено, що серед функцій адміністративної юстиції провідне місце посідає правозахисна, тобто функція забезпечення захисту прав і свобод громадян, порушених органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, виконання якої здійснюється за допомогою інших функцій адміністративної юстиції, зокрема: юрисдикційної, контрольної, превенційної, правопоновлювальної та виховної.
4. Обґрунтовано, що адміністративна юстиція – є суто правозахисним інструментом, який функціонально не пов’язаний з вирішенням питань про накладання стягнень на громадян, і спрямований на забезпечення законності в сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування, сприяючи, передусім, дотриманню суб'єктивних прав громадян – суб’єктів адміністративно-правових відносин.
5. Враховуючи зміст адміністративної юстиції, запропоновано класифікацію та розкрито сутність принципів адміністративної юстиції, серед яких виділяються загальні (системного функціонування, правозаконності, демократичності, гласності, прозорості, доцільності, публічно-правової зумовленості); організаційні (територіальності, спеціалізації і автономності, єдності та інстанційності); процесуальні (принцип рівності процесуальної правосуб'єктності сторін, принцип державного гарантування процесуальних прав сторін, усності та безпосередності розгляду справи, об'єктивності адміністративно-юстиційного розгляду справи, диспозитивності і змагальності, дискреційної пов'язаності адміністративного суду вимогами скарги та повноти дослідження справи, поєднання колегіального і одноособового розгляду справ).
6. Виділено основну ознаку, за якою визначається юрисдикційна сфера діяльності адміністративних судів  розгляд адміністративних спорів окремої категорії, а саме спорів, що виходять із конфліктних управлінських ситуацій, які виникають між громадянами (іншими невладними суб’єктами) і органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами з приводу порушення останніми прав і свобод вказаних суб’єктів.
7. Запропоноване авторське визначення адміністративного судочинства як процесуальної складової адміністративної юстиції, що представляє собою врегульований спеціальними нормами адміністративно-процесуального характеру порядок діяльності адміністративних судів щодо послідовного розгляду та вирішення адміністративних спорів певної категорії.
8. Визначено, що правовими наслідками прийняття адміністративним судом рішення, можуть бути: скасування адміністративного акта повністю або частково; визнання конкретних управлінських дій неправомірними; зобов’язання органа, неправомірність бездіяльності якого доведено, здійснити дію, що вимагається скаржником.
9. Сформульовано пропозиції щодо подальшого законодавчого закріплення інституту адміністративної юстиції в Україні, в тому числі конкретні пропозиції до змісту кодифікованого акта про адміністративну юстицію.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані у подальших дослідженнях загальнотеоретичних питань, пов'язаних зі створенням дієвого механізму захисту прав і свобод громадян в цілому та становленням та функціонуванням адміністративної юстиції, як елементу даного механізму, зокрема, визначення її сутності, змісту та найбільш важливих питань запровадження в Україні. Висновки, концептуальні підходи, що передбачені дисертаційним дослідженням можуть бути використаними в законопроектній діяльності, правотворчій роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Ряд положень дисертації можуть бути корисними у процесі підготовки проектів законів про відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за протиправне приховування інформації від громадян, про порядок організації та діяльності адміністративних судів, адміністративного процесуального кодексу, адміністративно-процедурного кодексу, а також при вдосконаленні існуючого законодавства, зокрема про судоустрій та статус суддів.
Матеріали дисертаційного дослідження також можуть використовуватися у навчальному процесі, а саме – при викладанні таких курсів, як адміністративне право і процес, адміністративна відповідальність, державна служба, правоохоронні органи, теорія держави і права, конституційне право і конституційне право зарубіжних країн тощо.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема, "Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування" (25-27 травня 2000 р., м. Суми), "Європа - Японія - Україна: шляхи демократизації державно-правових систем" (17-20 жовтня 2000 р., м. Київ, тези опубліковані), "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (30 травня 2001 р., м. Київ, тези опубліковані), "Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід" (9 листопада 2001 р., м. Одеса), “Адміністративна юстиція: проблеми та перспективи запровадження в Україні” (29-30 листопада 2002 р., м. Київ); “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (23-25 травня 2003 р., м. Одеса)
Наукові результати дослідження використовуються дисертантом при викладанні ним навчальних дисциплін “Адміністративний процес” та “Адміністративна юстиція” в Київському університеті права.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення в 6 наукових статтях (усі опубліковані у фахових виданнях) та 2 тезах виступів.
Структура дисертаційної роботи визначається її метою та завданнями. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, в т. ч. список використаних джерел – 24 сторінки (315 найменувань).

bibliography

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів дослідження становлення та правового регулювання адміністративної юстиції в Україні дозволяє зробити низку висновків і пропозицій, що мають відповідне теоретичне та прикладне значення.
1. Запровадження адміністративної юстиції в Україні потребує належного теоретичного обґрунтування необхідності і призначення даного інституту, що передбачає виокремлення теоретичних засад, на яких базувалися свого часу, і повинні базуватися зараз виникнення та розвиток адміністративної юстиції як адміністративно-правового явища. Не можна ігнорувати теоретичне підґрунтя, яке забезпечувало в країнах світу можливість створення і ефективного функціонування адміністративно-юстиційного механізму захисту прав і свобод громадян. Таке підґрунтя не виникло відразу, а стало результатом довготривалої праці вчених та практиків щодо визначення засобів вирішення правореалізаційних та правозахисних потреб громадян у сферах виконавчої влади та місцевого самоврядування. Однак слід зазначити, що ще у ХVІІІ-ХІХ ст. вчені та практики визначилися з основоположними теоретичними засадами, які створили ґрунтовну базу для запровадження та функціонування адміністративної юстиції. До них слід віднести:
– теорію правової держави;
– теорію поділу влади;
– теорію поділу права на публічне і приватне;
– теорію відповідальності держави перед громадянином;
– теорію адміністративного спору.
Виходячи з цього, призначення адміністративної юстиції полягає у: 1) забезпеченні верховенства права; 2) забезпеченні законності в сфері реалізації функцій публічного управління (виконавчої влади і місцевого самоврядування); 3) забезпеченні судового захисту прав і свобод громадян, тобто як однієї з організаційно-правових гарантій суб’єктивних публічних прав громадян; 4) забезпеченні здійснення судового контролю за правомірністю актів виконавчої влади і актів місцевого самоврядування; 5) забезпеченні вирішення специфічних спорів адміністративного характеру між громадянами і органами, що реалізують публічно-управлінські повноваження.
Крім того, визначені теоретичні засади дозволяють виділити підстави для формування (необхідності запровадження) адміністративної юстиції в Україні, серед яких: 1) закріплення в Конституції України принципових положень, спрямованих на створення судової системи, яка б відповідала вимогам розбудови правової держави; 2) необхідність приведення національної судової системи у відповідність з міжнародними правовими стандартами; 3) створення механізму спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян у сферах виконавчої влади та місцевого самоврядування; 4) розширення переліку і покращення ефективності організаційно-правових гарантій забезпечення прав і свобод громадян; 5)створення дієвого організаційно-правового механізму недопущення порушення законності органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом прийняття протиправних актів або бездіяльності, а також шляхом корупційних діянь; 6) розширення і ускладнення суспільних відносин у сфері виконавчої влади та виникнення різноманітних адміністративних конфліктів, в тому числі між суб’єктами управління; 7) невідповідність цивільно-процесуальної форми правозахисним потребам громадян немайнового характеру у сфері виконавчої влади і місцевого самоврядування, і, відповідно, відсутність у загальних судів реальних важелів щодо дієвого та всебічного захисту прав і свобод громадян, які є суб’єктами адміністративно-правових відносин.
2. Зміст адміністративної юстиції автор пов’язує з: 1) судовим захистом прав і свобод громадян від протиправних дій (бездіяльності) органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування (публічного управління); 2) оскарженням громадянином дій чи бездіяльності органів публічного управління; 3) спеціальним судовим адміністративно-процесуальним порядком розгляду правового спору у сферах виконавчої влади та місцевого самоврядування; 4) спеціалізованими відокремленими від активної адміністрації інституціями (адміністративними судами), діяльність яких спрямована на вирішення адміністративного спору. Таке визначення змісту явища, що досліджується дозволяє нам сформулювати наступне поняття адміністративної юстиції.
Адміністративна юстиція, в нашому розумінні, це особливий різновид правосуддя, що передбачає діяльність адміністративних судів щодо розгляду та вирішенню адміністративного спору, який ініціюється шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, у відповідності з правилами адміністративного судочинства.
3. Визначаючи сутність адміністративної юстиції в умовах адміністративно-правової реформи в Україні, в першу чергу, необхідно звернути увагу на її правозахисну природу, тому автор наголошує, що адміністративна юстиція є несумісною з накладанням стягнень на громадян.
При цьому, пріоритетною метою адміністративної юстиції – є судовий захист прав і свобод громадян від неправомірних дій та бездіяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.
Даній меті відповідає ряд функції адміністративної юстиції, серед яких: 1) основні (правозахисна і правоохоронна); 2) допоміжні (юрисдикційна, контрольна, правопоновлювальна, превенційна, виховна); 3) факультативні (консультативна, правотворча); 4) специфічні (управлінського спрямування).
Створення та функціонування адміністративної юстиції в Україні повинно відбуватися з врахуванням окремих основоположних ідей (принципів), серед яких виділяються загальні, організаційні і процесуальні.
З врахуванням вищезазначеного, сутність адміністративної юстиції, на думку автора, полягає в тому, що адміністративна юстиція є правозахисним інструментом зі специфічним функціонально означеним місцем в правоохоронній системі держави, який має принципові ознаки, що дозволяють виокремити його серед інших видів правоохоронної діяльності, як такий, що повинен сприяти підтриманню режиму законності і, передусім, дотриманню суб'єктивних прав громадян, які є учасниками адміністративно-правових відносинах.
4. Створення організаційної структури адміністративної юстиції в Україні, що характеризується наявністю самодостатньої системи спеціалізованих адміністративних судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, має практично відображати теоретичні викладки щодо цільової та функціональної необхідності цього інституту і можливе за умови врахування окремих умов і факторів, серед яких необхідно виокремити зовнішні (об’єктивні) (фактор рівня правової культури, фактор соціально-психологічного характеру та державно-правові фактори) і внутрішні (фактор кадрового потенціалу).
Необхідно зазначити, що враховуючи економічні проблеми, які супроводжують створення системи адміністративних судів в Україні, автор пропонує поетапне вирішення цього питання. Основними етапами при цьому можна визнати: 1) створення адміністративних колегій у складах загальних судів; 2) формування Вищого адміністративного суду України; 3) створення нижчих інстанцій (апеляційної і першої).
Адміністративні суди апеляційної та першої інстанції можуть мати міжтериторіальні повноваження, тобто бути регіональними та окружними.
На нашу думку, створення органів адміністративної юстиції, територіальна юрисдикція яких не буде співпадати з територією адміністративно-територіальних одиниць буде: 1) створювати бар’єр від впливу на їх діяльність зі сторони місцевих владно-управлінських структур; 2) матиме позитивний вплив на неупередженість розгляду складних справ про захист прав територіальних громад та їх органів від їх порушень зі сторони місцевих органів виконавчої влади та захист прав і свобод громадян у сфері місцевого самоврядування.
5. Основною ознакою для визначення компетенційної сфери діяльності адміністративного суду та правового закріплення його юрисдикції є адміністративні спори окремої категорії, тобто спори між громадянином і органами публічного управління, які виникають з приводу порушення прав і свобод громадян в процесі реалізації управлінських рішень.
Враховуючи це, зазначимо, що визначення масштабів юрисдикційної діяльності адміністративного суду, як організаційного базису функціонування адміністративної юстиції, пов’язане з врахуванням наступних факторів: 1) фактор наявності порушення (в будь-якій формі) прав і свобод зі сторони органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; 2) фактор змістовної характеристики правової претензії громадянина; 3) фактор винуватості органів публічного управління.
Головним правилом, яке обумовлює правову можливість адміністративного суду застосовувати свої повноваження необхідно визнати правило "загальної клаузули" (генеральне положення), за яким будь-яка дія чи бездіяльність органів публічного управління може бути оскаржена громадянином. Таким чином, це означає, що оскарженню до адміністративного суду може підлягати як індивідуальний акт управління, так і нормативний акт, виданий в будь-якій сфері виконавчої влади, з будь-яких питань, який за думкою громадянина є протиправним, а також будь-які конкретні управлінські дії щодо протиправного застосування або незастосування нормативних положень, що спричинило порушення прав і свобод громадян.
6. Питання кадрового забезпечення адміністративної юстиції є дуже актуальним під час її запровадження, оскільки, в першу чергу, від якості підбору осіб, які будуть реалізовувати адміністративно-юстиційні функції залежить ефективність судового захисту прав і свобод в сферах виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Для оптимального вирішення питань кадрового забезпечення адміністративної юстиції автор пропонує звернути увагу на такі важливі обставини, як: 1) спеціалізація суддів адміністративної юстиції, яка передбачає як зовнішню кадрову особливість адміністративної юстиції, так і внутрішній перерозподіл повноважень між адміністративними суддями у відповідності з сферами державного управління; 2) необхідність створення належних умов для підготовки адміністративних суддів та перепідготовки суддів загальних судів або посадових осіб органів публічного управління; 3) необхідність створення правового бар’єру, який би забезпечував неможливість втручання будь-кого в діяльність адміністративних суддів, що передбачає відповідні процедури призначення, звільнення, відповідальності, тобто, послідовне організаційно-правове і економічне гарантування незалежності їх статусу; 4) необхідність належного матеріально-технічного, методичного, а в необхідних випадках, і наукового забезпечення діяльності адміністративних суддів; 5) необхідність правове оформлення специфічного модусного стану особи, яка проходить стажування в органах адміністративної юстиції перед призначенням на посаду адміністративного судді, яке б забезпечувало не тільки фактичну, але й юридичну можливість участі цієї особи у розгляді і вирішенні справ; 7) необхідність визначення найбільш раціонального підходу до формування кадрового складу адміністративного суду, мається на увазі залучення до розгляду справ адміністративно-правового характеру як представників суддівського апарату держави, так і представників органів управління (особливо це стосується представництва місцевого управлінського апарату), не виключаючи при цьому можливість залучення непрофесійних суддів. При цьому зауважимо, що необхідне чітка правова регламентація особливостей статусу всіх осіб, які виконують функцію правосуддя.
7. Процес вирішення адміністративно-правової справи в адміністративному суді повинен мати чітко визначену галузеву природу, яка обумовлює , в першу чергу, особливості його правових результатів.
Приймаючи це до уваги, необхідно зазначити, що адміністративне судочинство (судовий адміністративний процес), є структурним елементом адміністративного процесу, який складається з декількох видів адміністративного процесу (адміністративно-юрисдикційний, правотворчий і т. ін.).
При цьому, необхідно зазначити, що цивільно-процесуальна форма є такою, що не відповідає цільовій та функціональній специфіці адміністративної юстиції.
Адміністративне судочинство, на нашу думку, це врегульований спеціальними нормами адміністративно-процесуального характеру порядок діяльності адміністративних судів щодо послідовного розгляду та вирішення адміністративних спорів певної категорії.
Особливості даного виду адміністративного процесу полягає у специфіці: 1) суб’єктного складу; 2) справ, що розглядаються; 3) правових результатів реалізації в адміністративному суді матеріальних та процесуальних норм адміністративного права; 4) системи адміністративно-судових проваджень; 5) порядку опрацювання адміністративним судом фактів доказового значення, який має характер безпосереднього та ініціативного адміністративно-судового дослідження спірної справи; 6) доказування, особливість якого полягає, перш за все, в покладенні обов’язку доказування на сторону адміністративно-правового спору, яка має владні повноваження – орган публічного управління (йдеться про презумпцію правомірності вимог громадян у справах про порушення прав і свобод).
8. Проходження адміністративно-правової справи в адміністративному суді має носити стадійний характер. Під стадією адміністративного судочинства, ми розуміємо, спрямовану на досягнення матеріально обумовленого процесуально-правового результату, динамічну, відносно відокремлену сукупність процесуальних дій адміністративного суду, які об’єднані в просторі та часі, характеризується особливим засобами та формами їх здійснення і забезпечують логічну послідовність вирішення адміністративно-правового спору.
Стадії адміністративного судочинства, з врахуванням обов’язковості стадійного проходження справи, можна поділити на основні та факультативні.
Основними стадіями адміністративного судочинства, тобто такими, які є обов’язковими для впорядкування розгляду і вирішення адміністративного спору, є: 1) порушення адміністративно-правової справи в адміністративному суді; 2) попереднє провадження; 3) вирішення справи у судовому засіданні.
Факультативними, тобто, такими, що можуть мати місце, стадіями адміністративного судочинства є: 1) апеляційний перегляд адміністративно-судового рішення; 2) касаційний перегляд адміністративно-судового рішення. При цьому, різниця між апеляцією та касацією полягає в тому, що касаційний перегляд справи обмежений з’ясуванням питання права, а апеляція, крім того, може передбачати перевірку питань факту.
9. Процес розгляду та вирішення адміністративно-правової справи адміністративним судом вимагає належного правового закріплення його результатів. Таке закріплення повинно відбуватися шляхом прийняття адміністративно-судових актів – рішень та ухвал.
Рішення, як акт адміністративного судочинства, який оформлює закінчення адміністративного судочинства повинно нести, в першу чергу, правопоновлювальне навантаження, а тому має характеризуватися наявністю або відсутністю правопоновлювальної санкції, і, відповідно цьому, адміністративно-судовим підтвердженням або відхиленням претензії громадянина.
Основними наслідками прийняття адміністративно-судового рішення можуть бути: 1) скасування адміністративного акту (анулювання його юридичної сили) частково (зміна адміністративного акту) або повністю, якщо даний акт визнаний неправомірним: а) по суті, тобто таким, що порушує законодавство про права і свободи громадян або суб’єктивні права громадян в окремих адміністративних правовідносинах; б) у зв’язку з тим, що орган управління, який прийняв рішення не мав на це законних повноважень; в) у випадку порушення нормативно встановлених процедурних правил прийняття та реалізації адміністративного рішення; 2) визнання конкретних управлінських дій, що здійснені з порушенням нормативно встановлених вимог або таких, які порушують права і свободи громадян і, таким чином, безпосередньо чи опосередковано наносять матеріальну і моральну шкоду громадянам, юридично нікчемними; 3) визнання неправомірності управлінського рішення, якщо громадянин на цьому зацікавлено наполягає; 4) накладання на винний орган обов’язку здійснити дію, яка вимагається скаржником у випадку визнання адміністративним судом протиправності бездіяльності органа управління.
Ухвала адміністративного суду може відігравати значну роль у забезпеченні досягнення мети, яка поставлена перед адміністративною юстицією. Її основне процесуальне значення полягає у: 1) оформленні, в окремих випадках, закінчення адміністративного судочинства; 2) забезпеченні проведення необхідних процесуальних дій; 3) забезпеченні застосування адміністративним судом превенційних повноважень; 4) гарантування захисту прав сторін в адміністративному судочинстві.
10. Перспектива інституціоналізації адміністративної юстиції потребує вирішення на законодавчому рівні цілої низки питань, серед яких необхідно в першу чергу звернути увагу на питання створення належної процесуально-правової бази діяльності адміністративних судів і систематизації адміністративно-процесуальних норм.
Вирішити це питання, на думку автора, можна двома шляхами: 1) прийняття кодифікованого законодавчого акту, який може впорядкувати як лише процесуальні аспекти функціонування адміністративної юстиції (Адміністративний процесуальний кодекс або Кодекс адміністративного судочинства); 2) прийняття окремого законодавчого акту (або декілька законів), який б впорядкував окремі питання функціонування адміністративної юстиції, наприклад, закон про порядок організації і діяльності адміністративних судів.
Майбутній законодавчий акт про адміністративну юстицію може вміщувати норми-дефініції, а також норми, які б врегулювали питання підсудності та підвідомчості справ різним інстанціям адміністративної юстиції (питання повноважень адміністративних судів), процесуальним вимоги до скарги, строки адміністративно-судового розгляду, порядок апеляційного та касаційного перегляду справ, процесуальний статус сторін та учасників адміністративного судочинства, порядок перерозподілу судових витрат, порядок застосування правопоновлювальних санкцій, вимоги до організації адміністративних судів і т. ін.
Створення законодавчої бази функціонування адміністративної юстиції ми пов’язуємо з необхідністю врахування наступних чинників: 1) необхідне ретельне зважування всіх елементів адміністративної юстиції з метою прийняття рішення щодо можливої кодифікації правових норм, які регулюють відповідну групу відносин або створення окремих законодавчих актів; 2) потрібно реально співвідносити необхідність прийняття кодифікованого акту про адміністративну юстицію з необхідністю проведення інших законопроектних робіт, а, відповідно, передбачати можливість виникнення колізійних питань під час вирішення судами спорів в сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування; 3) створення законодавства про адміністративну юстицію не може розглядатися відокремлено від інших законопроектних робіт у галузі адміністративного права, в першу чергу, це стосується розробки адміністративно-процедурного кодексу, нового кодексу про адміністративні проступки, кодексу про поведінку державних службовців, а також вдосконалення законів про статус органів виконавчої влади та судоустрій; 4) розробка процесуального законодавчого акту повинна проводитися без необґрунтовано надмірного звернення до досвіду у розробці цивільного процесуального кодексу та затвердженого ним порядку вирішення справ, які виникають із адміністративно-правових відносин; 5) спеціального підходу потребує створення досконалих норм, які регулюють підсудність і підвідомчість справ адміністративним судам, що буде сприяти ефективному та оперативному функціонування останніх і стримує негативні конфліктні явища в сфері розмежування компетенції між спеціалізованими та загальними судами.
Роблячи висновки, слід наголосити на виокремлення принципу комплексності заходів щодо запровадження адміністративної юстиції в Україні. Організаційні, правові і матеріально-технічні заходи, за умови їх науково-теоретичного забезпечення, повинні створювати злагоджену систему, гармонійний організм інституціоналізації адміністративної юстиції. Складові даного організму повинні доповнювати одна одну й не створювати однобічності інституціоналізаційних процесів у аспекті надання пріоритету одного елементу перед іншим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Кистяковский Б. Социальные науки и право. - М., 1916. - С. 490.
Межа між правами людини та правами громадянина дуже прозора, і, як відзначається в літературі, внесення прав людини в законодавство, їх державне визнання - надає їм властивості, які відображаються поняттям права громадянина (Див.: Фарбер И.Е. Свобода и права человека в Советском государстве. - Свердловск, 1974. - С.39). Особливість правового статусу громадянина, як людини, яка має стійкий правовий зв’язок з певною державою полягає в “практиці надання громадянину політичних прав” ( Див.: Там само). Тобто права людини, що виокремлюються такими властивостями як невідчужуваність та природний характер (належність кожному від народження) не потребують державного санкціонування, але потребують державного гарантування і захисту. Таким чином наголосимо на те, що кажучи про термін “права і свободи громадянина” України, ми маємо на увазі, що він охоплює термін “права і свободи людини”.
Корф С.А. Административная юстиция в России. Т.II. - СПб., 1910. - С. 395.
Сурілов О.В. Теорія держави і права: Учбовий посібник. - Одеса, 1998. - С. 77.
Загряцков М.Д. Административная юстиция и право жалобы (В теории и законодательстве).-М.,1925. -С.2.
Проект концепції реформи адміністративного права. - К.,1998.
Авер’янов В.Б. Забезпечення прав людини в сфері виконавчої влади // Правова держава. Вип.9.-К., 1998; Андрійко О.Ф. Позасудовий захист прав і свобод. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування: Матеріали науково-теоретичної конференції, м. Яремче 18-21 червня 1998р.-Ів.-Фр.,1998; Бойко І.В. Забезпечення прав і свобод громадян адміністративно-правовими засобами. // Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування: Матеріали науково-теоретичної конференції, м. Яремче 18-21 червня 1998р.-Ів.-Фр.,1998; Шейнин Х.Б. Новые аспекты судебной защиты прав и свобод граждан // Российская юстиция.-1996.-№8; Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. - М., 1997 та інші праці.
Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади // Право України. - 1998. - №3. - С. 3-9.
Хаманева Н.Ю. Цит. пр. - С. 115-123.
Стефанюк В. Адміністративно-процесуальний кодекс України. Яким йому бути? // Право України.- 1999. - №12. - С. 15-21; Шишкін В. Система адміністративної юрисдикції у Франції // Право України. - 1996. - №7. - С. 43-46; Пилипенко А.Н. Административная юстиция в зарубежных государствах // Законодательство и экономика. - 1996. - №3/4. – С. 77-81 та інші.
Старилов Ю.Н. Административная юстиция. Проблемы теории. - В., Изд-во ВГУ, 1998. - 197с.
Стефанюк В. Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні. Автореф. дис… к.ю.н: 12.00.07. - К., 2000.
Як вказували англійські юристи Уейд та Філліпс адміністративна юстиція в Росії “знаходилася в зачатковому стані” (Уэйд и Филлипс Конституционное право. - М., 1950. - С. 400-403).
Ивановский В.В. Учебник административного права. - Казань, 1907. - С.171-173.
Корф С.А. Вказ. пр. Т.ІІ. - С. 395.
Коркунов Н.М. Очерк теории административной юстиции // Журнал гражданского и уголовного права. - 1885. - №8. - С. 107.
Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. - М., 1997. - С. 77.
Коркунов Н.М. Русское государственное право. - СПб., 1899. - С. 497-498.
Елистратов А.И. Учебник русского административного права. - М., 1911. - С. 87.
Дерюжинский В.Ф. Полицейское право. - Пг., 1917. - С. 494-495.
Покровский С.П. Превышение власти во французском административном праве и его отличие от злоупотребления властью. - Ярославль, 1914. - С. 3-7; Лазаревский Н.И. Лекции по русскому государственному праву, Т.2, Ч.1. - СПб., 1910. - С. 276.
Гаген В.А. Административная юстиция (Конспект лекций). - Ростов-на-Дону, 1916. - С. 17; Тарасов И.Т. Краткий очерк науки административного права Т.1. - Ярославль, 1888. - С. 375.
Загряцков М.Д. Вказ. пр. - С. 6, 13.
Там само, С. 76-77.
Там само, С. 10, 27-28.
Елистратов А.И. Очерк административного права. - М., 1923. – С. 174.
Елистратов А.И. Об утверждении законности в советском строительстве // Советское право. - 1922. - №1. - С. 128-131.
Кобалевский В.Л. Административная юстиция в положительном Советском праве. // Вестник советской юстиции. - 1923. - №8. - С. 195-198.
Носов Е.К вопросу о теории советской административной юстиции. // Советское право. - 1925. - №4. - С. 70-85.
Карадже-Искров Н.П. Новейшая эволюция административного права. - Иркутск, 1927. - С. 29-30.
Абрамов С.К разработке проектов кодексов: В советском праве не может быть административного иска // Социалистическая законность. - 1947. - №3. - С.8-10; Поволоцкий Л.И. Спорные вопросы особого производства по закону от 11 апреля 1937 г. и постановление СНК СССР от 24 ноября 1942 г. // Ученые записки Ленинградского юридического института. 1947. - Вып.4. - С.156-161; Морейн И.Б. Основные вопросы теории особого производства в советском гражданском процессе, Автореф. дис… к.ю.н. - Л., 1951. - С. 11-12; Козлов А.Ф. Основные теории особого производства по закону от 11 апреля 1937г., Автореф. дис… к.ю.н. - Свердловск, 1952. - С. 6-7.
Ямпольская Ц.А. О субъективных правах советских граждан и их гарантиях // Вопросы советского государственного права. Изд-во АН СССР, 1958. - С. 223-226.
Толстой Ю.К. Проблемы осуществления и защиты прав граждан. // Проблемы гарантий осуществления и защиты прав граждан. - Тарту, 1977. - С. 19.
Чечот Д.М. Административная юстиция (Теоретические проблемы). - Л., Изд-во ЛГУ, 1973. - С. 31.
Елисейкин П.Ф. Судебная защита прав и интересов граждан и организаций // Юридические гарантии и применение советских правовых норм и укрепление социалистической законности. - К., 1971. - С. 84-85.
Тихомиров Ю.А. Власть и управление в социалистическом обществе. - М., 1968. - С. 145.
Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. - М., 1970. - С. 130; Бахрах Д.Н., Боннер А.Т. Административная юстиция: развитие и проблемы существования // Советское государство и право. - 1975. - №8. - С. 13-21.
Боннер А.Т. Буржуазная административная юстиция // Правоведение. - 1969. - №1. - С. 99; Лория В.А. Существует ли административная юстиция в советском праве // Правоведение. 1970. - №1. - С. 110-114.
Лория В.А. Правосудие по административным делам // Советское государство и право. - 1970 . - №11. - С. 95-99.
Сажина В.В. Цит. пр. - С. 38.
Кудряшева А.И. Особенности производства по делам, возникающим из административно-правовых отношений. // Суд и применение закона. - М., 1982. - С. 161-162.
Лория В.А. Существует ли административная юстиция в советском праве? // Правоведение. - 1970. - №1. - С.113; Чхиквадзе В.М. Государство, демократия, законность: Ленинские идеи и современность. - М., 1967. - С. 341; Авдеенко Н.И. Механизм и пределы регулирующего воздействия гражданско-процесуального права. - Л., Изд-во ЛГУ, 1969. - С. 34-35.
Старилов Ю.Н. О сущности и новой системе административного права: некоторые итоги дискуссии // Государство и право. – 2000. - №5. – С. 12-21.
Стефанюк В. Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні. Автореф. дис… к.ю.н: 12.00.07. - К., 2000. - С. 11.
Пискотин М.И. Налоги с сельского населения в СССР. - М., 1957. - С. 172-176.
Боннер А.Т. Буржуазная административная юстиция // Правоведение. – 1969. - №1. – С. 99-108.
Кампо В. Становлення демократичної судової влади: суспільно-політичні аспекти // Становлення владних структур в Україні (1991-1996) / Редкол.: О.Гарань, В. Кулик, О. Майборода. – К., 1997. – С. 149.
Ремнев В.И. Право жалобы в СССР. - М., 1964. - С. 23-32.
Бельский К.С. Рецензия на монографию Ю.Н. Старилова Административная юстиция. Проблемы теории. // Государство и право. - 1999. - №8. - С. 115-117.
Карасева Конституционное право на обжалование. - М., 1989. - С. 40.
Бахрах Д.Н. Административное право. - М., 1993. - С. 44.
Козлов Ю.М. Институт права жалобы по советскому административному праву: Автореф. дисс....канд. юр. наук. - М., 1953. - С. 9.
Брэбан Г. Цит. пр. - С.454.
Стайнов П., Ангелов А. Административное право НРБ. - М., 1960. - С.440,442.
Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. - М., 1973. - С. 185.
Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технология разрешения. Вып.1. - М., 1991. - С. 27.
Хоча деякі автори вказують на те, що свободи і права є ідентичними за своєю юридичною характеристикою, і законодавче формулювання норми як основного права чи свободи – юридично однакове (Забигайло В.К. Право на права. - К., 1989. - С. 9.), ми підтримуємо думку про те, що особливості свободи полягають в можливості діяти в певних сферах за своїм власним розсудом, самому визначати лінію поведінки. (Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. - М., 1985. - С. 9.)
Старилов Ю.Н. Административная юстиция: Проблемы теории. - В., Изд. ВГУ, 1998. - С. 125,127.
Хаманева Н.Ю. Теоретические проблемы административно-правового спора. // Государство и право. - 1998. - №12. - С. 29-36.
Сажина В.В. Административная юстиция: к теории и истории вопроса. // Советское государство и право. - 1989. - №9. - С. 37.
Старилов Ю.М. Административная юстиция. Теория, история, перспективы. – М., 2001. – С. 58.
Сухарева Н.В. Сущность административно-правовых споров. // Юрист. - 1999. - №10. - С. 52-57.
Проект концепції реформи адміністративного права України.-К.,1998.
Якуба О.М. Цит. праця - С.43.
Дружков П.С. О понятии и видах юрисдикции В кн. Вопросы государства и права. Ред. коллегия: проф. А.И. Ким и др. - Томск, 1974. - С. 83.
Краткий словарь иностранных слов. - М.,1952. - С.472; Словарь иностранных слов. - М., 1955. - С. 827.
Малая Советская энциклопедия. - М., 1932, Т.10. - С. 360; Малая Советская энциклопедия. М., 1947. Т.11. - С. 1094.
Большая Советская энциклопедия / Гл. ред. Б.А. Введенский. Т. 49.- М.,1957 – С. 414.
Конституционное право: Словарь / Отв. ред. В.В. Маклаков. - М., 2001. - С. 545.
Юридический энцеклопедический словарь. - М., 1984. - С. 405.
Алексеев С.С. Проблемы теории права. - С., 1973, Т.2. - С. 273-288.
Шергин А.П. Административная юрисдикция.- М.,1979. - С. 29.
Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. - №30. – Ст.141.
Карпович А.Д. Организационно-правовые вопросы административной юстиции Франции. Автореф.дисс. ...канд. юр. наук. - М.,1990. - С. 5
Козлов Ю.М. Административные правоотношения. - М.,1976. - С. 65
Ерошин М.И. Управление в области охраны общественного порядка. - М.,1965. - С. 93
Шергин А.П. Цит. пр. - С. 33
Юридична енциклопедія. В 6 т. Т. - К., 1999. - С. 49
Попович С. Административное право. Общая часть.-.М.,1968. - С. 398-400
Колпаков В.К. Адміністративне право України.-К.,1999. - С. 86
Шергин А.П. Проблемы административно-деликтного права // Государство и право. - 1994. - №8-9. - С. 54-55
Энциклопедический юридический словарь. - М., 1998. - С. 13.
Гукасян Р.Е. Реализация конституционного права на судебную защиту В кн. Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту. - Калинин, 1982. - С. 3-12
Тархов В.А. Конституционные отношения В кн.: Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. - Саратов, 1980. - С. 191
Кац С.Ю. Конституционное право граждан на судебную защиту В кн. Проблемы социалистической законности на современном этапе коммунистического строительства. - Х., 1978. - С. 135-137
Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. - Л., 1968. - С. 67-69; Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. - 1971. - №3. - С. 48
Конституционные основы правосудия в СССР. - М., 1981. - С. 20; Кожухарь А.Н. Гражданско-процесуальные гарантии реализации гражданами конституционного права на судебную защиту // Обеспечение прав и свобод граждан в СССР - С. 144-160.
Алехин А.П., Кормалицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации.-М.,1996. - С. 300-314.
Исполнительная власть в Российской Федерации. Проблемы развития. / Отв. ред. Бачило И.Л. - М., 1998. - С. 369
Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти.-М.,1997. - С. 131.
Галянтич М.К. Організація судових органів адміністративної юрисдикції в Україні // Матеріали конференції 18-21 червня 1998р.: “Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування”.- Ів.-Фр.,1998. - С. 36-38; Стефанюк В. Запровадження адміністративної юстиції в Україні // Право України.-1999.-№7. - С. 5.
Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР.-М.,1970. - С. 19.
Стайнов П., Ангелов А. Административное право Народной Республики Болгарии.-М.,1960. - С. 372.
Очерки конституционного права иностранных государств.- М.,1999. – С.227.
Чечот Д.М. Административная юстиция (Теоретические проблемы).-Л., 1973. - С. 27-31.
Бойцова В.В., Бойцова В.Я. Администартивная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении // Государство и право. - 1994. - №5. - С. 42-53; Сравнительное конституционное право. Под ред. А.И. Ковлера, В.Е. Чиркина и др. М.: Манускрипт - С. 645.
Звягин Ю.Г. Обсуждение проблемы административной юстиции // Журнал Российского права. - 2001. - №2. - С. 165-166.
Чечот Д.М. Цит. пр., С. 27.
Битяк Ю.П., Комзюк А.Т. К концепции реформы административного законодательства и административного судопроизводства // Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового государства Украина. - К., 1993. – С. 78.
Топорнин Б.Н. Права человека и разделение властей // Права человека: время трудных решений. М., 1990, С. 4-49.
Медвечук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування. - К., 1996. - С. 115-116.
Адміністративне право України / За ред. Битяка Ю.П. Х., 2000. - С. 196-198.
Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. История Украинской Конституции. К., 1993. - С.90, 114-116.
Кобалевский В.Л. Советское административное право. Х., 1929. - С. 413.
Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян: Закон СРСР 1987 р. // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1987. - №26. - Ст. 388.
Державне управління в Україні. За ред. В.Б. Авер`янова. К., 1999. - С. 183.
Судова статистика // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - №1. - С. 16-17.
Бачун О. Розгляд судами справ за скаргами громадян // Право України. – 2001. - №4. – С.44-47.
Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Х., 2001. – С. 86.
Там само, С. 80.
Там само, С. 98-99.
Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. М., 1997. - С. 112.
Кампо В.М., Рижков Г.В. Адміністративні суди: важка дорога до інституціоналізації // Правова держава. К., 1998, Вип. 9. - С. 167-172.
Философский энциклопедический словарь. - М., 1989. - С. 719.
Шишкин В.И. Конституционное право на обжалование в суд действий должностных лиц. - К., 1990. - С. 117.
Иванов О.В. Право на судебную защиту // Советское государство и право. - 1970. - №7. - С. 40.
Тихонова Б.Ю. Субъективные права советских граждан, их охрана и защита: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. М., 1972. - С. 15.
Арефьев Г.П. Понятие защиты субъективных прав // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту.- Калинин, 1982. - С. 13-21.
Юрков Б.Н. Судебное обеспечение законности в деятельности административных органов. - Х., 1987. - С. 37.
Студеникина М.С.Государственный контроль в сфере управления, М., 1974. - С. 7.
Горшенев В.М., Шахов И.Г. Контроль как правовая форма деятельности, М., 1987. - С. 31.
Васильев А.С. Управленческие решения в производственных организациях. – К.-Одесса, 1986. - С. 162.
Салищева Н.Г., Хаманева Н.Ю. Исполнительная и судебная ветви власти: соотношение и взаимодействие // Государство и право. - 2000. - №1. - С. 5-12.
Старосьцяк Е. Элементы науки управления. - М., 1965. - С. 197.
Севастьянова Л.А. Право граждан на обжалование в суд действий органов и должностных лиц по законодательству стран членов СЭВ: Автореф. ... к.ю.н. 12.00.03. - М., 1984. - С. 12.
Закон України “Про державну службу” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 52. - Ст. 490.
Старилов Ю.Н. Служебное право. - М., 1996. - С. 464-466.
Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в зарубежных странах: Учеб. пособие. - М., 2002. - С. 64
Елистратов А.И. Административное право. - М.-Л., 1929. - С. 266.
Демин А.А. Административный процесс в развивающихся странах. Учеб. пособие. – М., 1987. – С. 84.
Голосніченко І.П. Розмежування компетенції між місцевими органами державної виконавчої влади та місцевим самоврядуванням і судове вирішення спорів між ними. // Юридический вестник. – 1996. - №1. – С. 101.
Тарасов И.Т. Лекции по полицейс