СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК МІСЬКОЇ ПОЛІЦІЇ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. (на матеріалах Одеси)

brief description

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ................................................. 3
ВСТУП .................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. Міська поліція в системі правоохоронних органів Російської імперії ...........................................................................................14
1.1. Міська поліція в Російській імперії: історіографія проблеми ...........................................................................................................14
1.2. Становлення поліції в Російській імперії ....................................... 21
1.3. Витоки міської поліції в Одесі ...................................................... 53
Висновки до розділу .............................................................................. 65
РОЗДІЛ 2. Організаційно-правове забезпечення діяльності міської поліції в Російській імперії у першій половині ХІХ ст. ........................... 70
2.1. Структурна характеристика міської поліції .................................. 70
2.2. Нормативно-правове забезпечення діяльності міської поліції .............................................................................................................. 75
2.3. Організація, функції та діяльність одеської міської поліції .............................................................................................................. 91
Висновки до розділу .............................................................................. 97
РОЗДІЛ 3. Реформування міської поліції у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. ......................................................................................... 101
3.1. Поліцейська реформа 60-х рр. ХІХ ст. ........................................ 101
3.2. Реформування одеської міської поліції у 1871 – 1876 рр. ........... 115
3.3. Структурні та функціональні зміни міської поліції на початку ХХ ст. ............................................................................................................. 129
3.4.Створення та діяльність розшукового відділення в структурі одеської міської поліції ................................................................................. 142
Висновки до розділу ............................................................................ 157
ВИСНОВКИ ........................................................................................ 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................... 167
ВСТУП
Актуальність теми. У справі ефективної розробки будь-якої наукової проблеми важливе місце посідає вивчення історії питання, оскільки історичний підхід дозволяє краще зрозуміти сучасні проблеми, дає можливість з’ясувати закономірності розвитку теорії та практики. Це стосується і дослідження діяльності міської поліції Російської імперії. Результати неупередженого вивчення архівних матеріалів, наукових праць з проблем боротьби зі злочинністю свідчить, що багато які зі створених нині конструкцій, учень і концепцій мають аналоги в минулому. Закономірно, що учені і практики попереднього періоду стикалися з тими ж проблемами, що і учені сучасності. Досвід минулих років, його узагальнення і висновки, зроблені на цій основі, можуть бути використані і сьогодні.
Правове регулювання організації, діяльності системи правоохоронних органів є основою для успішного виконання основних функцій держави із захисту громадян та забезпечення правопорядку у державі. Саме від того, наскільки вдало науково обґрунтована, розроблена та закріплена нормами права їхня система та структура, визначені задачі, напрямки, форми та методи діяльності, залежить ефективність покладених на державу функцій.
Здійснення дослідження з історії формування та становлення правоохоронних органів України слід починати з діяльності поліцейських органів Російської імперії останньої чверті ХVІІІ – початку ХХ ст. Саме в цей період закладалися організаційно-правові основи діяльності поліції, створювалася нормативно-правова база, розроблялися критерії підбору кадрів, визначалися методи роботи, обґрунтовувалися заходи матеріально-технічного забезпечення тощо.
Діяльність поліції Російської імперії, її склад упродовж усієї її історії цікавили суспільство, а з появою передумов для її вивчення перетворилася на важливий предмет аналізу дослідників, яким залишається і нині. Гострота питання і зацікавленість усіх активних прихильників розвитку України як правової держави переводить цю проблему із чисто науково-дослідної сфери до сфери практичної політики. Очевидно, що увага до історії поліції в цілому і міської поліції Російської імперії, зокрема, обумовлена низкою чинників.
Державний лад будь-якої країни неможливо вивчати без аналізу її державного механізму і, особливо, без дослідження закономірностей функціонування правоохоронних органів, у тому числі і всіх існуючих підрозділів поліції. У Російській імперії поліцейські органи відігравали традиційно важливу роль в механізмі функціонування держави.
Об’єктивне вивчення однієї з основоположних складових частин поліцейської системи – міської поліції – припускає детальний розгляд її функцій, через які реалізовувалася переважна маса рішень влади, що відображали волю правлячої еліти. Без вивчення зазначеного інституту неможливо у повному обсязі, об’єктивно дослідити та оцінити таку функцію держави, як охорона правопорядку у даний період, а також визначити ефективність її реалізації. Аналіз структури та діяльності міської поліції надає також необхідний матеріал для розвитку понятійно-категорійного апарату історії та теорії держави і права.
Не менш актуальною продовжує залишатися необхідність руйнування стереотипів в оцінках діяльності поліції Російської імперії та спростування фальсифікацій, що існують в літературі і нерідко переходять з одного видання в інше. Незважаючи на відносно велику кількість досліджень, присвячених поліції Російської імперії в цілому, в регіональному аспекті проблема досліджена достатньо слабко. Зокрема проблема становлення та діяльності міської поліції міст Півдня України майже не вивчалася.
Це дослідження має практичну спрямованість. В усьому світі перед демократичними державами стояла і стоїть проблема створення механізмів контролю за діяльністю правоохоронних органів з боку інших державних органів і суспільних інститутів (наприклад, засобів масової інформації). У той же час суспільство зацікавлене у високій ефективності діяльності правоохоронних органів по захисту стабільності його основ від посягань з боку різного роду правопорушників. Організація, місце в механізмі функціонування держави, форми і методи діяльності міської поліції, прийоми попередження та виявлення підготовлюваних і скоєних злочинів, ті, що використовувалися міською поліцією Російської імперії, викликають і сьогодні підвищену увагу дослідників.
Апробація більшості нововведень, як правило, здійснювалася на території визначеної урядом адміністративно-територіальної одиниці, а отримані результати, як позитивні, так і негативні, враховувалися під час проведення реформування всієї структури правоохоронних органів.
На території сучасної України можна визначити декілька міст, які брали активну участь у застосуванні подібних нововведень: Одеса, Київ, Харків. Саме у цих містах у різні роки протягом ХІХ – початку ХХ ст. уряд активно проводив реформування органів міської поліції.
Необхідно зазначити, що міська поліція цих міст накопичила значний позитивний досвід, який можна за відповідної корекції використовувати для удосконалення правоохоронної системи України в сучасних умовах. Цими обставинами обумовлена наукова і практична актуальність теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до програми Міністерства освіти і науки України „Актуальні проблеми будівництва демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України”, наукових досліджень Одеської національної юридичної академії відповідно до загальної теми „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195) на 2001 – 2005 рр. та „Традиції і новації в сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) на 2006 – 2010 рр.
Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, що здійснює розробку наукової теми „Традиції і новації в правовому розвитку (історичний аспект)” на 2001 – 2005 рр. і „Традиції і новації в правовому житті України (історичний аспект)” на 2006 – 2010 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз процесу становлення й функціонування державного апарату охорони правопорядку і боротьби із злочинністю у м. Одесі наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
Для досягнення означеної мети необхідно вирішити такі основні задачі:
1) охарактеризувати загальний стан розвитку поліції в Російській імперії наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.;
2) визначити місце міської поліції в загальній структурі органів поліції Російської імперії;
3) охарактеризувати нормативно-правову базу із забезпечення діяльності органів міської поліції; простежити її розвиток та виявити зміни;
4) розглянути виникнення, розвиток, структуру та діяльність одеської міської поліції протягом кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.;
5) проаналізувати причини, які викликали необхідність проведення реформування міської поліції у другій половині ХІХ ст. в Російській імперії;
6) проаналізувати причини, які викликали необхідність проведення реформування одеської міської поліції у 1876 р.;
7) дослідити правові основи діяльності міської поліції у боротьбі з кримінальною злочинністю;
8) визначити порядок формування та фінансування підрозділів міської поліції;
9) проаналізувати організаційно-правові зміни у структурі та діяльності міської поліції на початку ХХ ст.;
10) охарактеризувати адміністративну діяльність міської поліції;
11) охарактеризувати нормативно-правову базу проведення досудового слідства органами міської поліції.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються в процесі становлення, розвитку і функціонування міської поліції Російської імперії.
Предметом дослідження є організаційно-правові засади та нормативне забезпечення діяльності міської поліції Російської імперії (на матеріалах Одеси).
Територіально робота прив’язана до важливого торговельно-промислового та культурного центра Півдня України – міста Одеси; хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють кінець ХVІІІ – початок ХХ ст., тобто період від заснування Одеси у 1794 р. і до революційних перетворень 1917 р.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стало комплексне використання сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних принципів, підходів і методів. Принцип комплексного використання методології юридичної науки є необхідною умовою для продуктивного вивчення правоохоронного апарату, зокрема, міської поліції Російської імперії.
Застосування сукупності конкретних методів, таких як системно-функ¬ціональний, порівняльно-правовий, конкретно-істо¬ричний, формально-логічний, сприяло досягненню цілей і задач дисертаційного дослідження. Особливого значення надано системно-функціональному методу, як універсальному інструменту пізнавальної діяльності, що дозволив найбільш об’єктивно дослідити еволюцію міської поліції. За допомогою порівняльно-правового методу визначаються місце міської поліції в системі інших правоохоронних органів Російської імперії, особливості правового статусу одеської міської поліції. Конкретно-історичний метод дозволив об’єктивно розглянути генезис міської поліції, основні етапи її формування та розвитку. Використовувалися також і формаль¬но-логічний метод (дедукція, індукція, аналіз, синтез).
Теоретичну основу дослідження складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені формуванню та розвитку поліцейської системи в Російській імперії.
До питань, пов’язаних з поліцією у самих різних аспектах зверталися вже науковці ХІХ ст. Про це свідчить наявність достатньої кількості наукових, публіцистичних, полемічних робіт з історії, організації, діяльності, реформування органів поліції Російської імперії, що привертало значну увагу дослідників, особливо у другій половині ХІХ ст. Серед найбільш ґрунтовних досліджень – праці І.Т. Тарасова, І. Моллеріуса, В. Йозефі, О.О. Лопухіна та багатьох ін., які зверталися передусім до конкретних питань підготовки та розробки проектів поліцейських реформ, їхнього змісту, питань практичної діяльності поліції, недосконалості діючого законодавства тощо стосовно центральних органів поліції. Особливості ж формування та діяльності периферійної поліції практично не висвітлювалися.
Значна кількість публікацій 20 – 30-х рр. ХХ ст. була присвячена історії формування та розвитку політичної поліції, визначенню її місця в загальній системі правоохоронних органів Російської імперії, методам її діяльності. З часом цей напрямок дослідження отримав значного поширення серед радянських науковців. Діяльність загальної поліції дореволюційної Росії у роботах цього періоду практично не вивчалася.
Вагомий внесок у дослідження політичної та загальної поліції було зроблено радянськими ученими М.П. Єрошкіним, П.А. Зайончковським, Т.І. Желудковою, Р.С. Мулукаєвим, О.Н. Ярмишем, які, досліджуючи державні установи Російської імперії, визначили місце, функції, та значення для держави загальної та політичної поліції.
Значна частина досліджень різноманітних аспектів діяльності поліції була зроблена в Академії та вищих школах МВС СРСР, але вони були незначними за обсягом і призначалися виключно для навчальних цілей. Узагальнюючих робіт з дослідження ролі та місця загальної поліції, поліцейських установ „національних окраїн” на той час опубліковано не було.
Вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили радянські та сучасні українські вчені. Поруч із роботами, присвяченими окремим аспектам функціонування поліції, почали з’являтися роботи, присвячені діяльності поліцейських органів окремих міст, зокрема міській поліції Києва. Безпосередньо Одеській міській поліції присвячена лише стаття П.П. Музиченка та В.М. Петровського та розділ у науково-популярній роботі М. Барбашіна.
Можна констатувати, що кількість досліджень, присвячених діяльності поліцейських органів на території окремих міст, які значно впливали на розвиток загальнодержавної поліції, досі залишається вкрай недостатньою. Подальші дослідження у цьому напрямку дозволять більш детально розглянути та зробити узагальнення розвитку та діяльності поліції Російської імперії наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
Незважаючи на досить велику кількість досліджень, присвячених організації та діяльності поліції Києва, Харкова та Російської імперії в цілому, значна кількість окремих питань лишається недослідженою. Це стосується і одеської міської поліції. Серед них: причини, хід та наслідки реформування одеської міської поліції у 1876 р.; зародження та формування органів судової та медичної експертизи в Одесі; становлення та організація кримінального розшуку.
На теренах колишньої Російської імперії та СРСР, завдяки плідній праці одеських письменників (В. Катаєва, І. Бабеля, І. Ільфа, Є. Петрова та ін.) за Одесою міцно закріпився статус “кримінальної столиці” початку ХХ ст. Імена деяких одеських злочинців стали відомими всій країні („Сонька Золота ручка” – Софія Блювштейн; „Мішка Япончик” – Мойша Вінницький; Григорій Котовський). Незважаючи на таку кількість публіцистичних творів, досі не існує жодного наукового дослідження з історії становлення, розвитку та діяльності одеської міської поліції.
Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять нормативно-правові акти Російської імперії та інші історичні джерела досліджуваного періоду. Найважливішими поміж них є „Установи про губернії” (1775); „Статут благочиння або поліцейський” (1782); „Положення про міську поліцію” (1803). Широко використовувалися інші нормативні матеріали, які містить „Повне зібрання законів Російської імперії”, а також „Звід законів Російської імперії”.
Суттєве значення для висвітлення організаційно-правових засад діяльності одеської міської міліції має звітна та діловодна документація, яка зберігається в архівах України та Російської Федерації. При написанні дисертації використовувалися матеріали Державного архіву Одеської області, а також матеріали періодичного друку. Частина джерел вводиться у науковий обіг уперше.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням становлення, розвитку та діяльності одеської міської поліції.
Наукова новизна дослідження конкретизується у такому.
Уперше:
встановлено, що в Одесі, внаслідок як поліцейської реформи 1862 р., так і власного Міського Положення 1863 р., відбувся перехід низки поліцейських функцій до органів міського самоврядування;
доведено, що означений перехід сприяв формуванню у складі органів міського самоврядування власних поліцейських підрозділів (було створено міську торгову поліцію та міську господарчу поліцію);
доведено залежність реформування одеської міської поліції у 1876 р. не лише від загальноімперської реформи поліції, але й від єврейських погромів, та зростання злочинності у приміських районах;
досліджено на монографічному рівні процес становлення та розвитку одеської міської поліції, причини, хід та наслідки її реформування у 1876 р.;
висвітлено організаційно-правові основи діяльності одеської міської поліції, порядок комплектування особистого складу, основні напрямки, форми й методи діяльності, механізм взаємодії з іншими відомствами та місцевою владою.
доведено, що активне запровадження в роботі одеського карного розшуку початку ХХ ст. нових наукових досягнень (графологія, дактилоскопія, судово-медична експертиза) та широкої агентурної мережі сприяли успішній боротьбі з кримінальною злочинністю; встановленню міжнародних зв’язків безпосередньо одеської поліції з поліцейськими органами інших країн; обміну інформацією з поліцейськими службами в межах Російської імперії;
введено до наукового обігу декілька маловідомих широкому загалу нормативно-правових актів, що регулювали діяльність одеської міської поліції. Серед них: „Инструкция для ночных сторожей”, „Приказы по Одесской полиции”, „Правила о ветеринарно-полицейских мерах по предупреждению и прекращению заразных и повальных болезней у животных и по обезвреживанию сырых животных продуктов” тощо;
з нових позицій:
обґрунтовано тезу, що одеська міська поліція була матеріалом для апробації експериментальних нововведень під час реформування поліції в Російській імперії;
розглянуто державну політику у сфері взаємодії органів міського самоврядування та правоохоронних органів.
Всі викладені в роботі факти запозичені з оригінальних документів та першоджерел. Нестача введеного до наукового обігу фактичного матеріалу обумовила необхідність здійснення дослідження у центральних та місцевих архівах, що дозволило науково обґрунтувати низку положень та висновків.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані:
у галузі науково-дослідної діяльності – у подальших дослідженнях державно-правових проблем, історії становлення правоохоронних органів Росії та України, при подальшому вивченні історії міської поліції;
у правотворчості – висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані для внесення окремих змін та доповнень до чинного законодавства України про міліцію;
у навчальному процесі – положення та висновки роботи доцільно використовувати при підготовці наукових посібників та підручників з історії держави та права, правоохоронних органів, навчально-методичної літератури, лекцій та проведенні семінарських занять з історії держави і права України, загальної історії держави і права.
Особистий внесок здобувача полягає в одержанні наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно. У співавторстві опубліковано одну наукову статтю [150], до якої здобувачем підібрані архівні матеріали та викладено власну позицію щодо ролі міської громади у формуванні міської поліції.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії держави і права одеської національної юридичної академії. Основні положення, висновки та рекомендації доповідалися автором на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії: 8-й (22 – 23 квітня 2005 р., м. Одеса), 9-й (26 квітня 2006 р., м. Одеса), 10-й (27 – 28 квітня 2007 р., м. Одеса); IV міжнародній науково-методичній конференції „Римське право і сучасність” (19 – 20 травня 2006 р., м. Одеса); міжнародній науково-практичній конференції „Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії” (3 вересня 2006 р., м. Одеса).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 3 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, у 3 тезах виступів на наукових конференціях, а також в інших публікаціях у юридичній періодиці (Росія).

bibliography

ВИСНОВКИ

Організації та діяльності поліції Російської імперії присвячена значна кількість наукових праць; проте низка окремих питань лишається недослідженою. Це, зокрема, стосується одеської міської поліції, що обумовило необхідність та актуальність цього дослідження.
Джерельна база з питань, пов’язаних з міською поліцією Російської імперії ХІХ ст. взагалі та з одеською міською поліцією зокрема, є досить різноманітною і дозволила здійснити це дослідження.
Певним підсумком становлення та розвитку поліції в Російській імперії ХVІІІ – початку ХІХ ст. стало створення Міністерства внутрішніх справ, яке за посередництвом підлеглих йому губернаторів здійснювало адміністративно-політичний контроль за населенням та територією усієї Російської імперії, намагалося охороняти громадський порядок та безпеку, займалося боротьбою зі злочинністю. Поруч із цим Міністерство внутрішніх справ мало велику кількість неполіцейських функцій: промисловість, торгівля, будівництво, шляхи сполучання, санітарна безпека, медична та ветеринарна допомога, благоустрій міст тощо.
Така система потребує реформування, яке й здійснюється постійно протягом ХІХ ст. Міністерство поступово звільняється від додаткових функцій. Так, Департамент промисловості та торгівлі переходить до складу Міністерства фінансів; поштовий департамент перетворюється на самостійне міністерство; місцевий благоустрій, продовольчі справи, медична допомога, контроль за станом шляхів переходять до відання органів земського та міського місцевого самоврядування; слідство після судової реформи 1864 р. передається судовим слідчим. Означені перетворення дозволили Міністерству внутрішніх справ зосередити увагу на охороні суспільного порядку, безпеці та боротьбі зі злочинністю.
Деякі функції, які не були суто поліцейськими, але були з ними тісно пов’язаними, Міністерство внутрішніх справ за собою зберегло. Це стосується цензури, реєстрації та нагляду за діяльністю релігійних конфесій. Після прийняття у 1906 р. Маніфесту, який проголошував низку політичних прав та свобод, саме на Міністерство внутрішніх справ та поліцію було покладено їхнє забезпечення.
Процеси, які відбувалися в уряді, зокрема, постійні реформування поліції, впливали на окремі населені пункти імперії, у тому числі на міста. Проте ступінь та вектор спрямованості цього впливу великою мірою залежали від місцевих особливостей.
Становлення поліцейських та міських станових органів в Одесі зайняло досить тривалий проміжок часу і пройшло декілька етапів: військовий (1789 – 1794); формування органів місцевого державного управління та самоврядування (1794 – 1804); та активної діяльності (з 1804 р.).
Подальший розвиток одеської міської поліції, як і поліції імперії, визначався її структурою та нормативно-правовим забезпеченням, які мали певні відмінності протягом усього ХІХ ст.
Головним міським органом поліції наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. була Управа благочиння – поліцейський і судовий орган. Устрій поліцейського апарату в містах визначався „Статутом Благочиння”, відповідно до якого місто поділялося на „частини” на чолі з частинним приставом та „квартали” на чолі з квартальним наглядачем. Керівництво поліцією покладалося на губернську владу; у прикордонних містах – на комендантів; у столицях поліцейське управління контролював Сенат. Однією з важливих функцій поліції було збереження порядку „благочиння”; спостереження за виконанням законів та рішень місцевих органів влади, церковних порядків, за громадським спокоєм.
З початку ХІХ ст. право складати поліцейські штати для кожного міста, визначати кількість частин, кварталів, співробітників, розміри посадових окладів надавалося Міністерству внутрішніх справ.
У межах нормативно-правової бази виокремлюються загальнодержавні та регіональні закони та підзаконні акти. Серед першої групи найважливішими є „Установи про губернії” (1775); „Статут благочиння або поліцейський” (1782); „Положення про міську поліцію” (1803). Останнє, зокрема, затвердило механізми формування Міністерства внутрішніх справ штатного розпису для кожного міста, визначення ним кількості частин, кварталів, співробітників, розміри посадових окладів.
Важливим етапом створення нормативно-правової бази було видання у 1830 р. Повного зібрання Законів Російської імперії та збірника чинних законів, у вигляді Зводу законів Російської імперії, розподіленого тематично. П’ятнадцятий том останнього видання був присвячений суто кримінальним законам.
Важливі для діяльності поліції норми кримінального права та поняття злочину, різновиди злочинів, покарання тощо визначались „Укладаннями про покарання кримінальні та виправні” (1845).
Закріплені у Зводі законів Російської імперії та „Укладаннях про покарання кримінальні та виправні” норми права залишилися практично незмінними до реформи поліції 1862 р., а вади їхньої реалізації визначили напрямок необхідних змін.
Суттєвою вадою законодавства у першій половині ХІХ ст. була відсутність норм, які регламентували б затримання та арешт підозрюваних.
Регіональні нормативно-правові акти допомагали вирішувати окремі організаційні питання у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Одеська міська поліція першої половини ХІХ ст. мала звичну для міської поліції Російської імперії структуру. Головною відмінністю, після запровадження в Одесі в 1803 р. градоначальства, стало підпорядкування поліцмейстера градоначальнику.
Основними складами злочинів, характерними для першої половини ХІХ ст., були такі: крадіжки, контрабандна торгівля, підробка та виготовлення фальшивих грошей та документів, підпали будинків, розбійні напади на околицях міста, проституція. Із впровадженням порто-франко у 1817 р. відбувається зростання кількості та різновидів кримінальних та економічних злочинів.
Протидіяти злочинам одеська поліція намагалася декількома шляхами: утворенням нових підрозділів, які мали контролювати окремі різновиди злочинів; збільшенням матеріального утримання поліцейських; створенням тимчасового відділу для завершення нерозкритих та незавершених кримінальних та адміністративних справ; співробітництвом з військовими для підтримання громадського порядку у місті та у передмісті.
Поліцейська реформа 1862 р. була викликана багатьма причинами. Зокрема: необхідністю вдосконалення, в межах існуючої, поліцейської системи та чинної нормативно-правової бази; чисельною міграцією до міст великої кількості щойно звільненого без землі селянства; швидким зростанням промислової потужності міст тощо.
Головними наслідками реформи можна назвати: по-перше, більш чітку законодавчу визначеність поліцейських функцій „Тимчасовими правилами” порівняно із „Статутом Благочиння”; по-друге, зміни в адміністративно-територіальній структурі поліції (створення замість міської та земської поліції у кожному повіті повітових поліцейських управлінь); по-третє, відокремлення від поліції функцій суду та попереднього слідства (передані суду та судовим слідчим) та функцій благоустрою (передані органам земського та міського самоврядування).
В Одесі, внаслідок як поліцейської реформи, так і власного Міського положення, у 1863 р. відбувся перехід господарчих функцій до органів міського самоврядування. Важливим було те, що передання деяких функцій міської поліції органам міського самоврядування сприяло формуванню у їх складі власних поліцейських підрозділів. Зокрема, в Одесі було створено міську торгову поліцію та міську господарчу поліцію.
Багатьма чинниками було обумовлене реформування одеської міської поліції 1876 р.: загальноімперською реформою поліції; єврейськими погромами, що вимагали підсилення нагляду за настроями населення; постійним зростанням злочинності, зокрема у приміських районах.
Реформування торкнулося у першу чергу штатного розпису міської поліції. Новий, колегіальний устрій, вводився у вигляді експерименту терміном на 3 роки з 11 липня 1871 р. На чолі стояв поліцмейстер. Місто було поділено на 7 частин за визначенням градоначальника.
Варто зазначити збільшення кількості поліцейських чиновників, зокрема нижньої ланки (нижні чини, таємні агенти та ін.). Важливим було також впровадження інституту поліцейських урядників, основним завданням яких було спостереження за порядком у власній окрузі, проведення оперативно-розшукових заходів, профілактика злочинів.
Важливими елементами реформування одеської міської поліції були впровадження адресних столів та інституту прописки; створення одеської приміської поліції.
Невирішеними залишились проблеми кількості та якісної професійної підготовки особового складу.
Намагаючись утримати складну соціально-економічну ситуацію під контролем, уряд на початку ХХ ст. посилював апарат загальної поліції, як і в попередній період, шляхом збільшення кількості поліцейських чиновників, зміни структури поліцейських органів та їхніх функцій.
Міська поліція Одеси на початку ХХ ст. зазнала певних змін: зростання кількості поліцейських чиновників, створення нових структурних підрозділів, збільшення контрольно-наглядових функцій, охорона громадського порядку під час масових акцій громадян.
Варто зазначити початок використання одеською поліцією спеціально тренованих собак для пошуку злочинців; запровадження. кабінетів науково-судової медичної експертизи.
Міська поліція, у тому числі одеська, мала велику кількість функцій. Серед них на початку ХХ ст. – санітарна (сприяння місцевому ветеринарному лікарю у проведенні заходів запобігання захворювання тварин); функція охорони майна та порядку (впровадження інституту нічних сторожів).
Активізацією злочинного світу та діяльністю проти нього одеської міської поліції протягом другої половини ХІХ ст. було підготовлено виникнення карного розшуку як окремого структурного підрозділу в межах одеської міської поліції.
Розшукові відділення були впроваджені у багатьох губернських містах імперії, у тому числі й у 1902 р. в Одесі. Протягом 1902 – 1913 рр. уряд декілька разів намагався реформувати карний розшук, що мало певні позитивні наслідки. Роботі розшукового відділення заважала надмірна централізація та бюрократизація і певною мірою хабарництво. Звичайно, певна кількість злочинів лишалася нерозкритою, але було напрацьовано значний досвід.
В процесі становлення і розвитку органів, покликаних здійснювати кримінальний розшук, чимало функцій і задач мали основоположний характер і збереглися до теперішнього часу. Зокрема це:
1) виявлення злочинів оперативним шляхом;
2) проведення оперативно-розшукового дізнання;
3) піймання і розшук злочинців, що переховувалися;
4) створення і функціонування негласного апарату тощо.
Вивчення практики роботи органів кримінального розшуку Російської імперії в цілому, особливо після утворення Розшукової поліції у 1866 р., та розшукової поліції Одеси, зокрема, та її порівняння з діяльністю кримінального розшуку радянського періоду і теперішнього часу (завдання, компетенція, методи оперативної роботи і т.д.) показує, що нерідко прийоми і методи оперативної роботи, що добре зарекомендували себе в дореволюційний період, були забуті й відроджувалися через десятиліття як щось нове у практиці роботи оперативних апаратів органів внутрішніх справ.
Серед позитивних рис карного розшуку початку ХХ ст., які не втратили актуальності до теперешнього часу – запровадження нових наукових досягнень (дактилоскопія, графологія, судово-медична експертиза та ін.); підтримання міжнародних зв’язків з працівниками поліцій; обмін інформацією з поліцейськими службами в межах імперії; користування агентурною мережею.
Загалом можна стверджувати, що Одеська міська поліція була матеріалом для апробації експериментальних нововведень під час реформування поліції в Російській імперії. Про це свідчать, наприклад, створення в Одесі Торговельної поліції на 7 років раніше, ніж в інших містах; впровадження у 1876 р. до штатного розпису Одеської поліції окремої статті (1 тис. руб.) на розшукову діяльність; впровадження в Одесі у 1871 р. адресних столів та інституту прописки, що пізніше було поширено на всю імперію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адрес-календарь одесского градоначальства на 1916 г. – Одесса, 1916. – С. 5 – 6.
2. Андриевский И.Е. Полицейское право / Изд. 2-е испр. и доп. – СПб.: Тип. В.В. Тротц, 1873 – 1874. – Т. 1. – 543 с.
3. Андриевский И.Е. Лекции по истории полицейского права и земских учреждений в России / Сост. Д. Волков. – СПб.: Изд. Волков, 1883. – 69 с.
4. Антонович А.Я. Полицейские органы // Курс государственного благоустройства – К.: Тип. Завадского, – 1889. – Ч. 1. – 410 с.
5. Ануфриев Н.И., Пиджаренко А.М. Тайны сыска. – К.: Преса України, 2002. – Кн. І. – 524 с.
6. Анучин Е.Н. Исторический обзор развития административно-полицейских учреждений в России, с Учреждения о губерниях 1775 года до последнего времени / Сост. Е.Н. Анучиным – СПб.: Тип. М-ва внутр. дел, 1872. – 238 с.
7. Архипов И.В. Систематизация уголовного законодательства России в 30–70-е гг. ХІХ в. – Саратов: Афиша, 1997. – 162 с.
8. Балух В.С. Історія комерційних судів: Історико-правове дослідження на прикладі Одеського комерційного суду (1808 – 1917). – Одеса: Юрид. л-ра, 2006. – 176 с.
9. Барбашин Н.В. Обретение истины. – Одесса: Скайбук, 2003. – 384 с.
10. Белявский Н. Лекции по полицейскому праву. – СПб.: Изд-во Чичинадзе, 1898. – 489 с.
11. Белявский Н. Организация полицейских учреждений, центральных и местных // Полицейское право. Административное право: Курс лекций. – Изд. 2-е, доп. – Юрьев: Тип. К. Мотписена, 1910. – С. 141 – 165.
12. Борисов А.В., Дугин А.Н. Полиция и милиция России: страницы истории. – М.: Наука, 1995. – 286 с.
13. Бухбиндер М. Зубатовщина в Москве (неизданные материалы) // Каторга и ссылка. – 1925. – № 1. – С. 96 – 134.
14. Вайндрах А.М. Основные черты экономики Одессы и Одесского уезда. – Одесса, 1927. – Вып. 1. – 162 с.
15. Варадинов Н. История Министерства внутренних дел: В 4 ч. – СПб.: Тип. М-ва внутр. дел, 1858 – 1862.
16. Вертеловский А. Реформы императора Александра ІІ: Исторический очерк. – Харьков, 1880. – 178 с.
17. Верещагина А.В. Реформа уголовной юстиции 1864 г. и ее значение для преобразования уголовного процесса Российской Федерации: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1993. – 22 с.
18. Волькенштейн О.А. Великие реформы 60-х годов. – М.: б.и., 1894. – 116 с.
19. Воробейникова Т.У., Дубровина А.Б. Преобразование административно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы России во второй половине XIX в.: Учеб. пособие – К.: Науч.-исслед. и ред. отд., 1973. – 67 с.
20. Вся Одесса: адресная и справочная книга всей Одессы с отделом Одесский уезд за 1914 г. – Одесса, 1915. – С. 9 – 16.
21. Вульферт А.К. Реформа предварительного следствия. – М.: б.и., 1881. – 226 с.
22. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета, распубликованное 29 Декабря: О порядке свидетельствования неспособных арестантов арестантских рот гражданского ведомства в городах, на особых положениях состоящих // ПСЗРИ. – СПб., 1849. – Собр. ІІ. – Т. XXIII. – Отд. ІІ. – № 22721 от 8 ноября 1848 г. – С. 25.
23. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета: О штатах Канцелярии Одесского Военного Губернатора и тамошней городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1845. – Собр. ІІ. – Т. XIX. – Отд. І. – № 18358 от 25 октября 1844 г. – С. 696.
24. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета: О преобразовании полицейского управления в городе Одессе // ПСЗРИ. – СПб., 1874. – Собр. ІІ. – Т. XLVI. – Отд. І. – № 49616 от 19 мая 1871 г. – С. 594.
25. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета: О расходе на приведение в порядок делопроизводства Одесского Полицейского Управления // ПСЗРИ. – СПб., – 1875. Собр. ІІ. – Т. XLVІI. – Отд. ІІ. – № 51248 от 22 августа 1872. – С. 508 – 509.
26. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета: О преобразовании Медицинской конторы и Врачебно-Полицейского Управления в Москве и Одесской Врачебной Управы // ПСЗРИ. – СПб., 1878. – Собр. ІІ. – Т. LІ. – Отд. І. – № 55855 от 27 апреля 1876 г. – С. 378.
27. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета: О продлении срока действия временного штата Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1877. – Собр. ІІ – Т. L. – Отд. І. – № 54305 от 21 января 1875 г. – С. 81.
28. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета: О штате Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1878. – Собр. ІІ. – Т. LІ. – Отд. І. – № 55923 от 9 (21) мая 1876 г. – С. 490.
29. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1887 г. Марта 20, ст. 270): О расходовании остатков от суммы, назначенной на содержание Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1889. – Собр. ІІІ. – Т. VII. – № 4235 от 16 февраля 1887. – С. 82.
30. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1896 г. Января 23, ст. 63): Об увеличении штата Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1899. – Собр. ІІІ. – Т. ХV. – № 12247 от 11 декабря 1895 г. – С. 708.
31. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1899 г. Марта 19, ст. 415): Об усилении Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1902. – Собр. ІІІ. – Т. ХІХ. – № 16319 от 4 января 1899 г. – С. 5.
32. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1899 г. Июля 6, ст. 1065): Об усилении Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1902. – Собр. ІІІ. – Т. ХІХ. – № 16986 от 31 мая 1899 г. – С. 552.
33. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1902 г. Апреля 2, отд. I, ст. 322): Об усилении состава Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1904. – Собр. ІІІ. – Т. ХХІІ. – Отд. ІІ. – № 21038 от 4 февраля 1902 г. – С. 61.
34. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1902 г. Августа 20, отд. I, ст. 933): Об учреждении в составе Одесской городской полиции Сыскного Отделения // ПСЗРИ. – СПб., 1904. – Собр. ІІІ. – Т. ХХІІ. – Отд. ІІ. – № 21588 от 3 июня 1902 г. – С. 545.
35. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1905 г. Марта 18, отд. I, ст. 379): О квартирном довольствии околоточных надзирателей Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1908. – Собр. ІІІ. – Т. ХХV. – Отд. І. – № 25613 от 3 января 1905 г. – С. 7.
36. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1906 г. Марта 21, отд. I, ст. 401): О квартирном довольствии нижних чинов Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1909. – Собр. ІІІ. – Т. ХХVІ. – Отд. І. – № 27183 от 2 января 1906 г. – С. 6.
37. Высочайше утвержденное мнение Государственного Совета (Собр. Узак. 1906 г. Июля 29, отд. I, ст. 1233): Об усилении состава Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1909. – Собр. ІІІ. – Т. ХХVІ. – Отд. І. – № 27854 от 26 апреля 1906 г. – С. 518.
38. Высочайше утвержденное Городовое Положение. Именной указ, данный Правительствующему Сенату 16 (28) Июня 1870 года // ПСЗРИ. – СПб., 1874. – Собр. ІІ. – Т. XLV. – Отд. І. – № 48498 от 16 июня 1870 г. – С. 821 – 839.
39. Высочайше утвержденное Положение о земской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. ІІ. – Т. ХІІ. – № 10305 от 3 июня 1837 г. – С. 463 – 484.
40. Высочайше утвержденное Положение Комитета Министров, объявленное Товарищем Министра Внутренних Дел: Об учреждении при Одесской городской полиции временного Стола для приведения в порядок и окончание накопившихся уголовных дел прежних лет // ПСЗРИ. – СПб., 1866. – Собр. ІІ. – Т. XXVII. – Отд. І. – № 26273 от 13 мая 1852 г. – С. 346 – 347.
41. Высочайше утвержденное положение Комитета Министров: Об учреждении Адресного стола в Одессе // ПСЗРИ. – СПб., 1874. – Собр. ІІ. – Т. XLVI. – Отд. І. – № 49194 от 29 января 1871 г. – С. 70.
42. Высочайше утвержденное положение Комитета Министров (Собр. Узак. 1892 г. Мая 5, ст. 448): Об усилении штата Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1895. – Собр. ІІІ. – Т. ХII. – № 8413 от 13 марта 1892 г. – С. 159 – 160.
43. Высочайше утвержденное Положение Комитета Министров, объявленное Управляющим Министерством Юстиции: О введении в Ришельевском Лицее преподавания судебной медицины // ПСЗРИ. – СПб., 1842. – Собр. ІІ. – Т. ХVІ. – Отд. І. – № 14168 от 7 января 1841 г. – С. 39.
44. Высочайше утвержденное Положение о Корпусе Жандармов // ПСЗРИ. – СПб., 1837. – Собр. ІІ. – Т. ХІ. – Отд. І. – № 9355 от 1 июля 1836 г. – С. 772 – 782.
45. Высочайше утвержденное Положение об общественном управлении города Одессы. Именной указ, данный Правительствующему Сенату 30-го Апреля 1863 года // ПСЗРИ. – СПб., 1863. – Собр. ІІ. – Т. ХХХVІІІ. – Отд. І. – № 39565 от 30 апреля 1863 г. – С. 402 – 412.
46. Высочайше утвержденные Временные Правила об устройстве полиции в городах и уездах губерний по общему учреждению управляемых // ПСЗРИ. – СПб., 1866. – Собр. ІІ. – Т. ХХХVІІ. – Отд. ІІ. – № 39087 от 25 декабря 1862 г. – С. 588 – 593.
47. Высочайше утвержденные правила для руководства при отделении жандармских команд от внутренней стражи, и передаче оных в ведомство Корпуса Жандармов // ПСЗРИ. – СПб., 1837. – Собр. ІІ. – Т. ХІ. – Отд. І. – № 9356 от 1 июля 1836 г. – С. 782 – 783.
48. Высочайше утвержденный, одобренный Государственным Советом и Государственною Думою закон (Собр. Узак. 1908 г. Июля 15. Отд. І. Ст. 730): Об организации сыскной части // ПСЗРИ. – СПб., 1911. – Собр. ІІІ. – Т. ХХVІІІ. – № 30672 от 6 июля 1908 г. – С. 448 – 449.
49. Высочайше утвержденный доклад Сената: о упразднении в городе Одессе особого для российских купцов Магистрата // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХV. – № 18346 от 26 января 1798 г. – С. 49 – 50.
50. Высочайше утвержденный Наказ чинам и служителям земской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. ІІ. – Т. ХІІ. – № 10306 от 3 июня 1837 г. – С. 484 – 521.
51. Высочайше утвержденный, одобренный Государственным Советом и государственною Думою закон (Собр. Узак. 1913 г. Июля 25, Отд. I, ст. 1441): Об учреждении кабинетов научно-судебной медицинской экспертизы в городах Москве, Киеве и Одессе // ПСЗРИ. – СПб., 1916. – Собр. ІІІ. – Т. ХХХІІІ. – Отд. І. – № 39702 от 4 июля 1913 г. – С. 720 – 721.
52. Высочайше утвержденный проект Временного Положення о полицейских урядниках в 46-ти губерниях, по общему учреждению управляемых // ПСЗРИ. – СПб., 1866. – Собр. ІІ. – Т. LІІІ. – Отд. І. – № 58610 от 9 июня 1878 г. – С. 398 – 400.
53. Высочайше утвержденный штат Гаджибейской портовой таможни // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІІІ. – № 17232 от 17 июля 1794 г. – С. 539.
54. Высочайше утвержденный штат Гаджибейскому портовому Карантину // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІІІ. – № 17233 от 17 июля 1794 г. – С. 539.
55. Высочайше утвержденный штат Одесского Градоначальства // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХХVІІ. – № 28626 от 16 мая 1821 г. – С. 709.
56. Высочайше утвержденный штат Полиции города Одессы // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. XXVIIІ. – № 21164 от 20 февраля 1804 г. – С. 140.
57. Высочайше утвержденный, 9 (21) Мая 1876 года, штат Одесской городской полиции // ПСЗРИ. – СПб., 1878. – Собр. ІІ – Т. LІ. – Отд. ІІІ. – № 55923. – от 9 (21) мая 1876 г. – С. 160 – 162.
58. Герліга П. Одеса. Історія міста 1794 – 1914. – К.: Критика, 1999. – 382 с.
59. Градовский А. История местного самоуправления в России. – СПб.: Печатня В. Головина, 1868. – Т. 1. – 384 с.
60. Грамота на права и выгоды городам Российской империи // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІІ. – № 16188 от 21 апреля 1875 г. – С. 358 – 384.
61. Дело о преобразовании киевской городской полиции // ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 55. – Д. 463. – Л. 209 – 210.
62. Дело об образовании киевской городской полиции // ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 518. – Д. 115. – Л. 21 – 22.
63. Дело о присылке медалей, пожалованных нижним чинам киевской городской полиции // ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 520. – Д. 152. – Л. 1 – 3.
64. Де-Рибас А.М. Старая Одесса: Исторические очерки и воспоминания. – Батуми, 1990. – 379 с.
65. Дерюжинский В.Ф. Полицейское право: Пособие для студентов. – СПб.: Изд-во Чичинадзе, 1903. – 284 с.
66. Добкевич Л.А. Справочная книжка для полицейских урядников. – Минск: Типография Тасьмана, 1896 г. – 112 с.
67. Добкевич Л.А. Настольный полицейский словарь. – Изд. 3-е – Одесса: Типография Штаба Одесского военного округа, 1904. – 362 с.
68. Добкевич Л.А. Руководство для обучения полицейских сотских и десятских. – Одесса: Типография Я.М. Сагала, 1903. – 20 с.
69. Добкевич Л.А. Руководство для околоточных надзирателей одесской городской полиции. – Одесса: Типография Исаковича, 1903. – 56 с.
70. Добкевич Л.А. Руководство для чинов наружной полиции и урядников. – Изд. 2-е. – Минск: б. и., 1899. – 207 с.
71. Добкевич Л.А. Руководство для обучения городовых. – Одесса: Типография Я.М. Сагала, 1903. – 24 с.
72. Донесение жандармского агента А.Х. Бенкендорфу о настроениях населения в Одессе // Русская старина. – 1897. – № 6. – С. 326 – 337
73. Дополнения к большому Наказу // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХVІІІ. – № 13075 от 28 февраля 1768 г. – С. 473 – 478.
74. Доронин A.M. Историко-правовые аспекты формирования и деятельности Отдельного корпуса жандармов // История государства и права. – 2000. – № 4. – С. 40 – 45.
75. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 279 с.
76. Дынга А.Д. Инструкция о нижних чинах полиции. – Кишинев: Тип. А. Котромадова, 1892. – 110 с.
77. Елинский В.И. История уголовного сыска в России (Х – начало ХХ в.). – М.: ИНФРА–М, 2004. – 402 с.
78. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений России до Великой Октябрьской социалистической революции. Государственные учреждения России в дореформенный период 1801 – 1861 гг. – М.: Учпедгиз, 1957. – 359 с.
79. Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Учпедгиз, 1960. – 395 с.
80. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Учпедгиз, 1965. – 417 с.
81. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России: Учебник для студ. высш. учеб. завед. по специальн. „Историко-архивоведение” – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1983. – 352 с.
82. Жаров С.Н. Нормативное регулирование деятельности политической полиции Российской империи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Екатеринбург, 2000. – 20 с.
83. Жилинский В.Б. Организация и жизнь охранного отделения во времена царской власти // Голос минувшего. – 1917. – № 9 – 10. – С. 29 – 36.
84. Желудкова Т.И. Основные направления деятельности полиции дореволюционной России по охране феодального и буржуазного общественного порядка. – М.: Мысль, 1977. – 265 с.
85. Заварзин П.П. Работа тайной полиции. – Париж, 1924. – 174 с.
86. Законодательство Екатерины ІІ: В 2 т. – М.: Юрид. л-ра, 2000. Т. І. – 1040 с.
87. Законы уголовные // Свод Законов Российской империи. – Изд. 3-е. – СПб.: Тип. МВД, 1857. – Т. 15. – 602 с.
88. Зайончковский П.А. Военные реформы 1860 – 1870-х годов в России. – М.: Мысль, 1952. – 284 с.
89. Зайончковский П.А. Российское самодержавие в конце XIX столетия. (Политическая реакция 80-х – начала 90-х годов). – М.: Мысль, 1970. – 444 с.
90. Зайончковский П.А. Кризис самодержавия на рубеже 1870 – 80-х гг. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1964. – 511 с.
91. Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ ст. – М.: Мысль, 1978. – 288 с.
92. Захарова Л.Г. Освободительные реформы в России // Знание – сила. – 1992. – № 2. – С. 18 – 22.
93. Именной: О искоренении воровских людей, беглых солдат и рекрут // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. V. – № 3334 от 18 марта 1719 г. – С. 681 – 684.
94. Именной, данный Екатеринославскому, Вознесенскому и Таврическому генерал-губернатору графу Зубову: об устроении магистрата в городе Одессе; и о назначении в оном производства жалования по штату Григориопольского Магистрата // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІІІ. – № 17406 от 14 ноября 1796 г. – С. 813 – 815.
95. Именной, данный Екатеринославскому губернатору Бердяеву: об учреждении в городе Одессе Магистрата и об уничтожении Греческого Дивизиона // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІV. – № 17967 от 20 мая 1797 г. – С. 614.
96. Именной, данный Одесскому Военному Губернатору Дюку Де-Ришелье: О платеже земских повинностей обывателями города Одессы беспрекословно; о употреблении присвоенных городу доходов на расширение порта и общественных устроений; о производстве оных Комитету, для сего учрежденному, об отсылке отчетов о суммах в Государственное Казначейство, и о назначении Членов и Казначея для Комитета // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. XXVIIІ. – № 21161 от 19 февраля 1804 г. – С. 100.
97. Именной, данный Сенату: о переименовании города Черного Григориополем; о дозволении жителем оного на собственном их иждивении переселиться, куда они заблагорассудят, а остающимся принимать в свое сообщество выходящих из-за границы // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – ХХVІІ. – № 20133 от 30 января 1802 г. – С. 35 – 36.
98. Именной, данный Сенату: о средствах к исправлению полиции в городах // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХVІІ. – № 21007 от 24 октября 1803 г. – С. 947 – 954.
99. Именной, данный Сенату: о производстве и решении дел в Одесском Магистрате на основании общих узаконений // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХVІ. – № 19828 от 9 апреля 1801 г. – С. 609.
100. Именной, данный Сенату: о бытии генералу Корфу Главным Директором над всеми полициями // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХV. – № 11478 от 21 марта 1762 г. – С. 744.
101. Именной, данный Сенату: о бытии в городе Одессе Градоначальником Генерал-лейтенанта Дюка Де-Ришелье и о должности его // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХVІІ. – № 20600 от 27 января 1803 г. – С. 442 – 443.
102. Именной, данный Сенату: О новых правилах для Порто-Франко в городе Одессе // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХXXVIIІ. – № 29068 от 9 июня 1823 г. – С. 277 – 230.
103. Именной, данный Сенату, распубликованный 6 Июля: О правах Порто-Франко, дарованных городу Одессе // ПСЗРИ. – СПб., 1850. Собр. ІІ. – Т. XXІV. – Отд. І. – № 23310. – от 13 июня 1849 г. – С. 323.
104. Именной, объявленный генерал-полицмейстеру Чичерину графом Орловым: о недопущении купаться внутри города // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХVІ. – № 12218 от 30 июля 1764 г. – С. 856.
105. Именной, объявленный генерал-полицмейстером Чичериным: об отсылке вдов и девок за праздность и беспорядочное поведение на поселение в надлежащие места за караулом // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХVІІ. – № 12391 от 1 мая 1765 г. – С. 129.
106. Именной, объявленный министру внутренних дел военным министром: о замещении полицейских мест в Кавказкой области военными офицерами // ПСЗРИ. – СПб., 1838. – Собр. ІІ. – Т. ХІІ. – № 10241 от 15 мая 1837 г. – С. 325.
107. Именной, объявленный Сенату Генерал–прокурором: о суждении полицейских чиновников, в случае преступлений Гражданському Правительству // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХVІ. – № 19502 от 1 августа 1800 г. – С. 251.
108. Именной, объявленный Сенату Министром Внутренних Дел 23-го того же Февраля: О назначении в город Одессу Полицмейстера из лиц военного звания // ПСЗРИ. – СПб., 1876. – Собр. ІІ. – Т. XLІХ. – Отд. І. – № 53165 от 22 февраля 1874 г. – С. 212.
109. Именной, объявленный Сенату Министром Внутренних Дел 24-го того же Марта: О мерах к пресечению уклонений от прописки видов в городах: Санкт-Петербурге, Москве, Киеве, Харькове, Одессе и Ялте и в Санкт-Петербургской губернии // ПСЗРИ. – СПб., 1881. – Собр. ІІ. – Т. LIV. – Отд. І. – № 59422 от 18 марта 1879 г. – С. 167 – 168.
110. Именной, последовавший на доклад Сената: О назначении в Москву Генерал-Полицмейстера и о бытии ему под ведомством Санкт-Петербургского Генерал-Полицмейстера; об упразднении в городах полицмейстерских должностей и о поручении ведомства градских Полиций Губерниям, Провинциальным и Воеводским Канцеляриям, а Главный Полицмейстерской Канцелярии Сенату // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХV. – № 11401 от 9 января 1762 г. – С. 682 – 683.
111. Инструкция № 2072 для ночных сторожей и старост их в г. Одессе, утвержденная и. д. одесского градоначальника графом Шуваловым 23 июня 1899 г. – Одесса: Славянская тип. Н. Хрисогелос, 1899. – 12 с.
112. Инструкции для сторожевой комиссии учрежденной на основании § 13-го действующей в одесском градоначальстве обязательного постановления о ночных сторожах от 23-го марта 1884 г., утвержденная и.д. одесского градоначальника графом Шуваловым 23 июня 1899 г. – Одесса: Славянская тип. Н. Хрисогелос, 1899. – 6 с.
113. Инструкция Киевского гарнизона поручику Залесскому будущему на Васильевском форпосте: Об осмотре проезжающих из-за границы купецких людей // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. VІІ. – № 4185 от 10 марта 1723 г. – С. 31 – 32.
114. Инструкция или Наказ Земским Комиссарам в губерниях и провинциях // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. V. – № 3295 от 7 января 1719 г. – С. 632 – 638.
115. Инструкция полицейским урядникам / Сост. Н.И. Арефа, – Изд. 5-е. – СПб., 1905. – 199 с.
116. Инструкция чинам киевской сыскной полиции. – К.: б. и., 1905. – 56 с.
117. Исаев И.А. История государства и права России: Полный курс лекций. – Изд. 2-е, перераб. и дополненое. – М.: Юристъ, 1994. – 448 с.
118. Исаев И.А. История государства и права России: Полный курс лекций. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ, 1996. – 510 с.
119. Исаев И.А. История государства и права России в вопросах и ответах: Учеб. пособие. – М.: Юристъ, 2001. – 240 с.
120. Исаев М. Тюремное ведомство на всероссийской гигиенической выставке // Заветы. – 1913. – № 10. – С. 62 – 74.
121. Исторический обзор развития административно-полицейских учреждений в России. – СПб.: б.и., 1872. – 237 с.
122. Исторический обзор развития административно-полицейских учреждений в России // ЦДІАУ. – Ф. КМФ 2. – Оп. 1. – Д. 18. – Л. 78.
123. История полиции дореволюционной России: сборник документов и материалов по истории государства и права: Учеб. пособие / Сост.: В.М. Курицын, Р.С. Мулукаев, В.П. Коряков / Отв. ред. В.М. Курицин. – М.: МВД СССР, 1981. – 367 с.
124. История полиции России (1718 – 1917): полиция Российской империи XIX – начала XX в. – М.: Юрид. лит., 1992. – 384 с.
125. История полиции России: краткий исторический очерк и основные документы: Учеб. пособие / В.М. Курицын, В.В. Альхименко, В.П. Коряков и др.; Под ред. В.М. Курицына – М.: Щит-М, 1998. – 199 с.
126. История государства и права СССР. В 2 ч. / Под ред. Г.С. Калинина, А.Ф. Гончарова. – М.: Юрид. лит., 1972. – Ч. 1. – 672 с.
127. Історія Одеси / Колектив авторів; Голов. ред. В.Н. Станко. – Одеса: Друк, 2002. – 560 с.
128. Йозефи В. К вопросу о реорганизации полиции. – К.: б. и., 1905. – 188 с.
129. Карнович Е.П. Очерки наших порядков: административных, судебных и общественных. – СПб.: Тип. Скрятина, 1873. – 504 с.
130. Квачевский А.А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г. – СПб.: Сущинский, 1869. – Ч. 3. – 597 с.
131. Колдаев А.В. Следствие и дознание по Своду Законов Российской империи // Правоведение. – 1988. – № 1. – С. 90 – 95.
132. Комарницкий А.Я. Исторический очерк общих гражданских учреждений Новороссийского края. – Одесса: Тип. Л. Нитче, 1848. – 70 с.
133. Комаха В.О. Становлення і розвиток судової експертизи та судово-експертних установ на Півдні України (за матеріалами перших двох етапів становлення і розвитку Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз 1914–1941 рр.): Монографія. – Одеса: Юрид. л-ра, 2002. – 512 с.
134. Корнеев К. Унтер-офицер Рытов // Каторга и ссылка. – 1925. – № 5. – С. 286 – 292.
135. Костомаров Г. А.С. Пушкин под надзором полиции // Красный архив – 1929. – Т. 37. – С. 237 – 245.
136. Курицын В.М. и др. История полиции России: Краткий очерк и основные документы. – М.: Юрид. лит., 1998. – 589 с.
137. Лемке М. Партизаны сыска // Заветы. – 1913. – № 11. – С. 1 – 26.
138. Л.К. К съезду начальников сыскных отделений // Вестник полиции. – 1913. – № 26. – С. 598 – 602.
139. Лопухин А.А. Настоящее и будущее русской полиции: Из итогов служебного опыта. – М.: Издание В.М. Саблина, 1907. – 126 с.
140. Лысенко В.В., Сальников В.П., Сизиков М.К. Нравственно-правовые проблемы деятельности полиции дореволюционной России / Под ред. В.П. Сальникова. – СПб.: БХВ – Петербург, 1996. – 456 с.
141. Макеев В.В. Общая и уголовная полиция России: Хронологический справочник. – Ростов-н/Д: Феникс, 1997. – 262 с.
142. Малахов В.П., Степаненко Б.А. Одесса 1900 – 1920 / Люди... События... Факты... – Одесса: Optimum, 2004. – 448 с.
143. Манифест: о восстановлении Городового Положения и грамоты данной городам // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХVІ. – № 19811 от 2 апреля 1801 г. – С. 602.
144. Манифест: об учреждении Порто-Франко в Одессе // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХХІV. – № 26792 от 16 апреля 1817 г. – С. 208 – 211.
145. Масалимов А.С. Реформы суда и полиции России 60 – 90-х годов XIX века: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2000. – 22 с.
146. Министерство внутренних дел 1802 – 1902 гг.: Историч. очерк. – СПб.: Тип. МВД, 1901. – 225 с.
147. Моллериус И. Руководство для полицейских чинов: Пособие к изучению обязанностей полиции. – СПб.: Законоведение, 1911. – Т. 1. – 566 с.
148. Моргулис М.Г. Беспорядки 1871 года в Одессе (по документам и личным воспоминаниям) // Теор. и практ. вопр. евр. жизни (Прилож. к журн. „Еврейский мир”). – СПб., 1911. – С. 44 – 62.
149. Музыченко П.П., Витман К.Н. История государства и права зарубежных стран: История государства и права России. – Харків: Одисей, 2006. – 624 с.
150. Музыченко П.П., Петровский В.М. Становление городской полиции в Российской империи (на материалах Одессы) // Полицейское право. – 2006 – № 2. – С. 90 – 95.
151. Мулукаев Р.С. Полиция и тюремные учреждения дореволюционной России: Пособие. – М.: Высш. Шк. МООП РСФСР, 1964. – 28 с.
152. Мулукаев Р.С. Система органов внутренних дел революционной России. – М.: Мысль, 1979. – 124 с.
153. Мулукаев Р.С. Общенациональная полиция дореволюционной России, ее классовый характер. – М.: Мысль, 1979. – 182 с.
154. Мулукаев Р.С. История органов внутр