СТАТУС, СЕМАНТИКА І ФУНКЦІЇ РЯДУ В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

brief description

ГОРЛІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ІНОЗЕМНИХ МОВ

На правах рукопису

РАДІОНОВА Тетяна Михайлівна

УДК 811.161.2’373.7

СТАТУС, СЕМАНТИКА І ФУНКЦІЇ РЯДУ
В СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук
професор ЗАГНІТКО А.П.

Горлівка - 2003

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1. Проблема ряду в сучасній лінгвістиці

11

1.1.

Еволюція лінгвістичних поглядів на статус і структуру ряду як мовну одиницю

11

1.2.

Диференційні й кваліфікаційні ознаки ряду та класифікаційні параметри

30

1.3.

Власне синтаксична структура ряду: типологія форм синтаксичних зв’язків та засобів їх вираження

33

1.4.

Семантичні й структурні обсяги ряду й синтаксичних форм однорідності

42

1.5.

Статус категорії сурядності й категорії однорідності

46

1.6.

Характерологічні ознаки категорії сурядності й категорії однорідності

61

1.7.

Статус пояснювальних конструкцій у кореляції / некореляції з однорідністю

70

1.8.

Семантичні типи ряду

74

1.9.

Висновки до Розділу 1

84

Розділ 2. Структурні різновиди ряду

86

2.1.

Категорії ряду, однорідності й сурядності в структурі простого речення

86

2.2.

Структурна типологія рядів

96

2.3.

Різновиди однорідних означень й організація ряду в структурі простого речення: семантика й функції

106

2.4.

Синтаксичний статус і структурні різновиди речень з узагальнювальним словом при однорідних членах

117

2.5.

Синтаксична нерівноправність однорідних членів: статус і різновиди

133

2.6.

Висновки до Розділу 2

141

Розділ 3. Функціонально-семантичні типи ряду

143

3.1.

Семантико-синтаксичні різновиди єднальних відношень

146

3.2.

Семантико-синтаксичні різновиди зіставних відношень

154

3.3.

Семантико-синтаксичні різновиди протиставних відношень

157

3.4.

Семантико-синтаксичні різновиди розділових відношень

159

3.5.

Висновки до Розділу 3

162

Висновки

164

Список літератури

170

Список джерел ілюстративного матеріалу

193

Додатки

196

ВСТУП

Незважаючи на тривалу історію вивчення й аналізу граматичної однорідності, ця проблема не знайшла вичерпного обґрунтування, оскільки традиційне вчення про однорідні члени як логічно однопорядкові, морфологічно однотипні, однофункціональні члени речення суперечить реальним фактам мови, втрачаючи свою достатню пояснювальну силу. Однорідність як один із традиційно виділюваних видів синтаксичного ускладнення структури простого речення небезпідставно переміщується з периферії описової граматики в центр актуалізованих операційних положень. Тому в сучасних умовах усе зримішою постає необхідність розробки й застосування нових підходів до аналізу функціонування подібних одиниць у межах простого речення, встановлення їх статусу та співвідношення з іншими рівнорядними/нерівнорядними структурами. Формально неелементарні прості речення з однорідними компонентами розглядалися С.Смаль-Стоцьким, М.Осадцою, В.Сімовичем, Ю.Шевельовим, Л.Булаховським, О.Мельничуком, І.Кучеренком, І.Вихованцем, І.Слиньком, І.Поповою та ін. у вітчизняному мовознавстві, а в російській лінгвістиці це питання знайшло висвітлення у роботах Ф.Буслаєва, Д.Овсянико-Куликовського, Д.Кудрявського, О.Пєшковського, Н.Валгіної, В.Бабайцевої, В.Мігіріна, О.Сиротиніної, К.Скобликової, В.Перетрухіна, О.Руднєва та ін., при цьому значна увага приділялася структурам із кількома присудками з простеженням їх рівнорядності/нерівнорядності, функціональ-ної тотожності/нетотожності (див. праці О.Шахматова, В.Бєлошапкової, Г.Золотової, Є.Кротевича та ін.). Значний внесок у розвиток вчення про речення з кількома присудками зробили чеські лінгвісти (Й.Ружичка, Л.Двонч та ін.). Водночас залишається нерозкритим статус однорідних членів речення в структурі формально неелементарного простого речення, їх корелятивність/некорелятивність із сурядними компонентами. Сучасна українська літературно-нормативна практика засвідчує значний розвиток і динаміку сурядних компонентів, що часто постають різнофункціональними й утворюють ряд у структурі речення. Все це актуалізує проблему співвідношення/неспіввідношення понять ряду, однорідності й сурядності та окреслення функціональної специфіки їх складників.
Актуальність проблеми визначається тим фактом, що сурядні комплекси, які неодноразово привертали увагу дослідників, характеризуються відсутністю єдиної інтерпретації, неодновимірністю тлумачення. Для сучасної синтаксичної науки надзвичайно важливим постає з’ясування сутності понять однорідності, ряду й сурядності, їх дефініції, умотивованості/ неумотивованості синонімічного їх використання, встановлення ємності цих понять та визначення їх корелятивності/ некорелятивності, простеження закономірностей вияву їх компонентів на формально-граматичному, семантико-синтаксичному та комунікативному рівнях. Водночас актуальним залишається питання статусу речень із кількома підметами та присудками, простеження сутнісних характеристик цих утворень у формально-граматичному, семантико-синтаксичному та комунікативному аспектах, встановлення регулярних/нерегулярних моделей їх репрезентації в сучасній українській літературно-нормативній практиці.
Метою дисертації постає встановлення структурно-семантичних типів однорідності, їх співвідношення із сурядними компонентами та елементами ряду, визначення статусу різнофункціональних компонентів ряду та з’ясування їх синтаксичної природи й правомірності розгляду таких компонентів у межах граматичної однорідності.
Для реалізації цієї мети в роботі поставлені такі завдання: 1)з’ясувати статус категорій сурядності й однорідності в системі синтаксичних категорій; 2)визначити характер категорій сурядності й однорідності; 3)уточнити критерії релевантності відповідних зовнішніх ознак граматичної однорідності; 4)з’ясувати співвідношення/ неспіввідно-шення понять ряду”, ”однорідності” й сурядності”; 5)встановити закономірності функціонування ряду різнофункціональних членів у складі предикативної одиниці; 6)простежити функції форм сурядного зв’язку та їх співвідношення із семантико-граматичними різновидами однорідності; 7)виявити типи семантичних відношень у структурі ряду, сурядних елементів та однорідних членів речення.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в детальному простеженні специфіки кореляції ряду з однорідністю та сурядністю; в роботі зроблено спробу визначення релевантних і постійних ознак однорідності членів речення, враховуючи нове й традиційне у вченні про другорядні члени загалом та про однорідні члени зокрема, визначено статус різнофункціональних компонентів сурядного ряду; з’ясовано особливості структури категорії сурядності в плані її співвідношення з однорідністю та закономірностями витворення ряду; виявлено специфіку її взаємодії з іншими синтаксичними категоріями та розглянуто корелятивність/ некорелятивність її компонентів з елементами категорії однорідності та компонентами ряду.
Методологічною основою дослідження постає діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємозумовленої системи, що перебуває в постійній динаміці, розуміння мови як суспільного явища.
Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов і розкриває один з аспектів проблеми Лінеарна структура українського речення й функціонально-комунікативні процеси в українській граматиці” (реєстр 0104V000279), її проблематика погоджена з Науковою координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 6 від 29 листопада 2001 року).
Методика дослідження. Відповідно до поставленої мети та зумовлених останньою завдань були застосовані методи безпосереднього спостереження, лінгвістичного опису й зіставлення. Задля виявлення специфіки досліджуваних конструкцій використовувались методи лінгвістичного експерименту та синтаксичного моделювання, трансформації, субституції, принагідно застосовувався метод компонентного аналізу.
Матеріалом для дисертаційного дослідження стали тексти художнього, публіцистичного та офіційно-ділового стилів, тексти науково-популярної літератури, тексти різноманітних творів усної народної творчості (загальна картотека складає 4500 одиниць).
Теоретичне значення роботи полягає в подальшому опрацюванні теорії синтаксичних категорій української мови, встановленні особливостей їх системно-структурних зв’язків та закономірностей вияву категорійної семантики на різних ієрархічних рівнях мови, виявленні співвідношення/ неспіввідношення понять ряду, однорідності й сурядності на рівні простого ускладненого речення, простеженні корелятивності однорідності із семантичною та формальною неелементарністю простого речення.
Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його результати можуть бути використані при створенні функціональної, ідеографічної, асоціативної, описової та інших українських граматик, написанні підручників і навчальних посібників для ВНЗ та загальноосвітніх шкіл, при читанні загальнотеоретичних і практичних курсів із сучасної української мови, опрацюванні спецкурсів і спецсемінарів, написанні дипломних робіт спеціаліста та магістерських досліджень.
Об’єктом дисертаційної роботи стали формально неелементарні прості речення з різноманітними площинами ускладнення у формально-граматичному, семантико-синтаксичному та комунікативному аспектах.
Предметом безпосереднього аналізу постали одно- та різнофункціональні елементи в структурі формально неелементарних простих речень.
Особистий внесок здобувача. Автором уперше в українському мовознавстві встановлено типологію семантико-граматичних відношень між компонентами ряду та з-поміж однорідних членів речення, з’ясовано співвідношення/неспіввідношення понять ряду, однорідності й сурядності, виявлено системні, узусні закономірності співвідношення форм сурядного зв’язку зі структуруванням ряду та організацією однорідних членів речення.
Апробація роботи. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження були викладені на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (2000-2002рр.), на регіональній науково-методичній конференції молодих учених (м.Горлівка, 2003р.), на ІІІ міжнародній конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” (м.Черкаси, 2003р.) та на Міжнародній лінгвістичній конференції на честь 80-річного ювілею проф. І.К.Кучеренка і проф. Н.І.Тоцької (м.Київ, 2003). Окремі розділи та вся дисертація загалом обговорювалася на засіданнях кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.
На захист виносяться положення:
1. Сурядність це синтаксична категорія, що пов’язана з уявленням про певний простір. У цьому умовному просторі встановлюється конфігурація центральних і периферійних компонентів категорії сурядності, виділяються сфери перетину з іншими синтаксичними категоріями. Сурядність це багатолінійна й багатовимірна категорія, що функціонує на різних мовних рівнях.
2. Категорія однорідності це категорія формально-граматичної організації речення з відповідним лінійним розташуванням її компонентів; функціонує та виявляється тільки на реченнєвому рівні.
3. Сурядний зв’язок може функціонувати тільки на рівні предикативних конструкцій, поєднуючи прості речення в складносурядне або поєднуючи елементи моносуб’єктних поліпредикативних речень.
4. Ряд виступає універсальним типом найпростішої конструкції з паралельними членами, що охоплює однорідні члени речення, неоднорідні члени речення, зорганізовані різними формами сурядного зв’язку, пояснювальні конструкції, що посідають периферійну позицію з ознаками сурядності й ознаками підрядності.
5. До кваліфікаційних ознак ряду належать: 1)сурядний зв’язок між компонентами ряду; 2)загальна співвіднесеність із спільним членом речення; 3)логіко-семантична схожість; 4)наявність рівноправних синтаксичних відношень сурядності; 5)морфологічна однотипність.
6. Поняття ряду значно ємніше від понять сурядності та однорідності, при цьому перетинаються вони тільки в одному з виявів ряду типових реалізаціях синтаксичних позицій та однаковій їхній семантичній репрезентації. В усіх інших випадках (неоднорідні члени речення, але такі, що зорганізовані сурядним зв’язком, пояснювальні, уточнювальні конструкції) синтаксичний ряд не корелює і не може корелювати з поняттям однорідності.
7. Типи сурядних відношень та їхні семантико-синтаксичні різновиди суттєво різняться частотністю та продуктивністю, значною варіативністю у відповідних стилях (офіційно-діловому, публіцистичному, науковому, художньому і под.) української мови: копулятивно-кон’юнктивний тип складає 61,6% від загалу аналізованих конструкцій, диз’юнктивний 15,3%, конфронтативний 12,2%, адверсативний 8,7%, полікомпонентні мішані ряди з різними типами зв’язку охоплюють 2,2%.
Публікації. Основні положення й результати дослідження викладено в 4 публікаціях.
Об’єкт і завдання дослідження зумовили структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (256 позицій), списку джерел фактичного матеріалу, додатків, що охоплюють три діаграми. Загальний обсяг тексту роботи 199 сторінок, основний текст 169 сторінок.
У першому розділі Проблема ряду в сучасній лінгвістиці” подається критичний огляд наукової літератури, в якій висвітлюються погляди на означену проблему, визначається рівень її вивченості сучасним мовознавством, зосереджується увага на виникненні поняття ряду, висвітленні основних теорій вивчення структури, семантики ряду як ускладнювача простого речення; на визначенні статусу однорідних присудків та їх впливі на структурний тип речення.
Другий розділ Структурні різновиди ряду” присвячений встановленню конструктивно-структурних особливостей ряду, простеженню кількісних виявів членів такої конструкції, виявленню обов’язковості/необов’язковості рівнорядності членів ряду, з’ясуванню формального складу сполучників та окресленню їхнього місця.
У третьому розділі Функціонально-семантичні типи ряду” простежується витворення функціонально-семантичних типів ряду шляхом аналізу семантико-синтаксичних відношень у структурі простих речень з рядами, встановлюється типологія синтаксичних зв’язків у досліджуваних синтаксичних утвореннях, визначаються закономірності функціонально-комунікативного навантаження різноманітних рядів, виявляється стилетвірний потенціал ряду.

У висновках сформульовані основні положення та теоретичні узагальнення, які випливають з аналізу мовного матеріалу в розділах дисертації, визначено статус ряду в системі синтаксичних одиниць, окреслено перспективу дослідження цієї проблеми в напрямках функціональної граматики сучасної української мови, необхідність якої зумовлена поступом лінгвістичної теорії й практичними потребами освіти.

bibliography

ВИСНОВКИ

Ряд є найпростішим універсальним виявом синтаксичної конструкції, основною диференційною ознакою якої постає паралелізм її компонентів. У своїх ядерних/напівпериферійних/ периферійних репрезентаціях ряд охоплює однорідні члени речення; неоднорідні члени речення, але поєднані між собою сурядним зв’язком, що передбачає структурну автономність кожного з них; члени речення з відношеннями пояснення, уточнення й включення. Типи рядів та закономірності їх варіантної реалізації співвідносяться з усталеними поняттями класичного синтаксису сурядність та однорідність, прикметною рисою яких постає рівнорядність ознак в одній площині та нерівнорядність ознак в іншій площині.
Сурядність це синтаксична категорія, що пов’язана з уявленням про певний простір. У цьому умовному просторі встановлюється конфігурація центральних і периферійних компонентів категорії сурядності, виділяються сфери перетину з іншими синтаксичними категоріями. Сурядність це багатолінійна і багатовимірна категорія, що функціонує на різних мовних рівнях. У плані формальної репрезентації категорійна семантика сурядності співвідноситься із семантикою ряду, утворюючи площину рівнорядності ознак. Водночас сурядність постає чітко обмеженою закономірностями структурної рівноправності поєднуваних компонентів, чим суттєво відрізняється від ряду як мовної одиниці. У цьому спектрі утворюється площина нерівнорядності диференційних ознак ряду й сурядності.
Категорія однорідності це категорія формально-граматичної організації речення з відповідним лінійним розташуванням її компонентів. Категорія однорідності функціонує й виявляється тільки на внутрішньореченнєвому рівні. Стилістично-комунікативній специфікації підпорядковуються компоненти категорії однорідності тільки в тому разі, коли їхнє виокремлення відповідає ситуативно-комунікативним завданням.
Ряд універсальний тип найпростішої конструкції з паралельними членами, що включає такі функціональні різновиди: 1)однорідні члени речення, 2)неоднорідні члени речення, але такі, що зорганізовані різними формами сурядного зв’язку (пор.: приєднування, градація тощо); 3)пояснювальна конструкція, яка займає периферійну позицію, оскільки на рівні словоформ такий ряд має ознаки сурядності, а на більш високому, синтаксичному деякі ознаки підрядності.
З-поміж кваліфікаційних ознак ряду актуалізованими постають такі:
- сурядний зв’язок між компонентами ряду;
- загальна співвіднесеність із спільним членом речення;
- логіко-семантична схожість;
- наявність рівноправних синтаксичних відношень сурядності, коли зовнішнім виразником сурядного зв’язку виступає сполучник, рідше інтонація;
- морфологічна однотипність.
Врахування багатоаспектності реченнєвої структури (формально-граматичний, семантико-синтаксичний, власне семантичний, комунікативний рівні) уможливлює чітке простеження корелятивності сурядності із напрямами реалізації синтаксичних зв’язків та їхніх формальних виявів, однорідності із закономірностями формально-граматичної будови речення, ряду з тенденціями побудови синтаксичних конструкцій, специфікою їхньої семантико-синтаксичної організації (семантико-синтаксичний критерій), з посіданням спільної комунікативної значущості (комунікативний аспект) та з підпорядкуванням єдиній семантиці у широкому розумінні (власне семантичний аспект).
Звідси, логічним постає висновок про те, що поняття ряду значно ємніше від понять сурядності та однорідності, при цьому перетинаються вони тільки в одному з виявів ряду типових реалізаціях синтаксичних позицій та однаковій їхній семантичній репрезентації, що засвідчує наявність між ними площини рівнорядних диференційних ознак. В усіх інших випадках (неоднорідні члени речення, але такі, що зорганізовані сурядним зв’язком, пояснювальні, уточнювальні конструкції) синтаксичний ряд не корелює й не може корелювати, якщо враховувати увесь комплекс його диференційних ознак, з поняттям однорідності. Останнє постає силовим полем площини нерівнорядних диференційних ознак однорідності й ряду.
З’ясування питання структурної типології синтаксичних рядів спростовує традиційно визнане судження про їхню семантичну та структурну незамкненість. Врахування всіх можливих логічних, стилістичних та структурних нюансів синтаксично організованих сурядних рядів дозволяє виявити дванадцять основних найбільш репрезентативних типів, об’єднаних у три класи: відкриті, закриті й комбіновані.
Логіко-граматичні функції узагальнювальних слів і компонентів ряду не завжди виступають співвідносними, що мотивується широким функціональним діапазоном самого поняття однорідності й особливо яскраво простежується на функціональних виявах „ступінчастого співпідпорядкування”, яке досить поширене з-поміж різноманітних атрибутивних компонентів. „Ступінчасте співпідпорядкування" найприйнятніше для сполук типу „якісний прикметник + відносний прикметник + іменник” / „якісний прикметник + іменник + відносний прикметник” (сполуки останнього типу поширені в різних жанрах наукового стилю й постають маркувальними ознаками цього стилю).
„Ступінчасте звуження поняття” (звуження поняття забезпечується наявність двох і більше атрибутивних компонентів) реалізується здебільшого у сполуках з таким порядком слів, при якому визначення першого рівня обмеження поняття знаходиться в контактно-лінеарному препозитивному розташуванні щодо означуваного іменника або перебуває в кон­тактно-лінеарній постпозиції щодо нього. До цієї групи прилягають сполуки, в яких іменник та найближче означення на окреслення постійної ознаки утворюють стійку словосполуку (існують мови, де іменник та означення на окреслення постійної ознаки утворюють складне слово, пор.: нім. Weiswein). У цьому разі поняття однорідності й ряду співвідносяться, але в разі неоднорідності атрибутивних компонентів, орієнтованих на звуження стрижневого іменника, така співвідносність відсутня, оскільки однорідні та неоднорідні означення щодо лексичного значення словоформи, як правило, протиставляються за ознакою наявності/відсутності подібності лексичних значень співпідпорядкованих словоформ. Вичерпний розгляд фактичного матеріалу засвідчує, що опозиція однорідних та неоднорідних означень в аспекті лексичної семантики має інший дійовий чинник: фактор тотожності граматичної семантики співпідпорядкованих словоформ зумовлює їхню однорідність, тобто характеризується директивністю. Лексико-семантичний чинник являє собою чинник заборони (деструктивний характер): при актуалізованій різниці лексичних значень співпідпорядкованих компонентів він зумовлює різницю їхніх синтаксичних функцій й тим самим блокується сурядний зв’язок між ними, внутрішньорядні ж відношення є актуалізованими. Відношення між однорідними та неоднорідними означеннями з погляду лексичної семантики слова постає у вигляді привативної опозиції: для конструкцій неоднорідних означень чинник лексико-семантичного відношення співпідпорядкованих словоформ актуальний, а для конструкцій однорідних означень той самий чинник неактуальний.
В українській синтаксичній системі сполуки з неоднорідними означеннями є маркованими, а сполуки з однорідними означеннями постають немаркованими формами. Така опозиція постає неважливою для ряду, тому що диференційною ознакою останнього виступає внутрішня/зовнішня спрямованість, з одного боку, й водночас типи внутрішньорядних семантичних відношень, з другого боку. На основі аналізу мовних фактів, представлених у конструкціях з узагальнювальними словами при однорідних членах, встановлено, що однорідні члени не мають безпосередніх як смислових, так і граматичних зв’язків з тими членами, з якими пов’язане узагальнювальне слово. Ґрунтовний аналіз огляду конструкцій такого типу переконав у тому, що структурно зорганізовані їхні сегменти є елементами складнішого, ніж просте речення, утворення. Аналізовані синтаксичні побудови кваліфікуються як об’єднання кількох речень, що реалізують мікроконтекст найбільшої семантичної і структурної цілісності.
Розгляд специфіки вияву дворівневої семантики однорідних членів (позиційної та власне конкретних семантичних відношень) засвідчує, що виділювальні, протиставні, розділові та зіставні семантичні відношення здатні реалізувати випадки синтаксичної нерівноправності, яка жодним чином не порушує однорідності членів того чи іншого синтаксичного ряду.
Функціонально-семантичні типи ряду постають репрезентативно викінченими на тлі внутрішньорядних семантико-синтаксичних відношень, що ґрунтуються на відповідних синтаксичних формах сурядного, приєднувального, опосередкованого синтаксичних зв’язків. Загалом функціонально-семантичні типи ряду ґрунтуються на: 1)функції сполучника й характері інтонації (особливо в асиндетичних рядах); 2)наявності спеціальних актуалізаторів сурядного зв’язку, що слугують будівельним” матеріалом ряду; 3)взаємодії лексичних значень компонентів певного ряду; 4)співвідношенні членів ряду за ознакою реальності/нереальності та за ступенем значимості в межах ряду.
Різні типи сурядних відношень та їхні семантико-синтаксичні різновиди суттєво відрізняються частотністю та продуктивністю, значною варіативністю у відповідних стилях (офіційно-діловому, публіцистичному, науковому, художньому і под.) української мови. Так, копулятивно-кон’юнктивний тип складає 62% від загалу аналізованих конструкцій, диз’юнктивний 15%, конфронтативний 12% , адверсативний 9,5%. Полікомпонентні мішані ряди з різними типами зв’язку охоплюють тільки 1,5%, при цьому їх характерною особливістю є поділ на ланки, що зумовлене характером сполучників та порядком їхнього розташування, співвіднесеністю семантики сусідніх однорідних членів та наявністю при них залежних слів. Більш чіткий тип і тому більш агресивний” включає в себе менш чіткий.
Уживання того чи іншого підтипу семантико-синтаксичних відношень конституюється не тільки внутрішньорядними функціями членів ряду, усього ряду у внутрішньореченнєвій структурі, але залежить також від стильової належності тексту. Соціативний різновид копулятивного типу використовується виключно у художньо-белетристичному та розмовному стилях. Сильна диз’юнкція є специфічною ознакою наукового стилю. Результативно-єднальні відношення притаманні офіційно-діловому й науковому стилю.
Зовнішні зв’язки членів ряду ґрунтуються на структурній і смисловій внутрішньорядній автономності його компонентів та їхньому рівнорядному об’єднанні щодо відношення до компонента, який перебуває поза структурою ряду. Це засвідчує, що члени ряду позбавлені морфологічних обмежень. Внутрішньорядні зв’язки це різноманітні форми сурядного, приєднувального, опосередкованого синтаксичного зв’язків. Наявність двох останніх різновидів синтаксичного зв’язку постає ознакою, що сигналізує про похідність такого речення. Тому речення, в якому наявний будь-який тип синтаксичного ряду, є формально й семантично неелементарним. Водночас приєднувальний синтаксичний зв’язок у різноманітних формах його вияву є конститутивною ознакою співвідношення такого речення з текстом, оскільки приєднувальний зв’язок сигналізує, що певні форми, ряди форм постали як щось додаткове, що не зумовлене потребами внутрішньореченнєвої будови.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Адамец П.К. К вопросу о синтаксической парадигматике// Языкознание в Чехословакии: Сб. ст., 1956-1975/Под ред. А.Г.Широковой. М.: Прогресс, 1978. С.209-215.
2. Адмони В.Г. О многоаспектно-доминантном подходе к грамматическому строю // Вопросы языкознания. 1961. №2. С.42-52.
3. Адмони В.Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка // Структура предложения и словосочетания в индоевропейских языках. Л.: Наука, 1979. С.6-36.
4. Акимова Г.Н. Конкуренты сложного предложения в русском литературном языке XVIII века (Проблемы осложнения простого предложения) // Семантика и функционирование синтаксических единиц. Казань.: Изд-во Казанск. ун-та, 1983. С.3-15.
5. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высшая школа, 1990. 168 с.
6. Алексеенко А.Д. Стилистическое значение бессоюзной связи однородных членов // Учен. зап. Пенз. гос. пед. ин-та, 1958. Вып.5. С.16-20.
7. Андронова Р.П. Порядок слов в предложении с однородными главными членами (на материале памятников письменности XVII века) // Научн. зап Херсон. пед. ин-та, 1957. Вып.8. С.153-164.
8. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1994. 160 с.
9. Арутюнова Н.Д. О значимых единицах языка. В кн.: Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С.58-116.
10. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
11. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения // Предложение как многоаспектная единица языка: Рус. яз. М.: МГПИ им.В.И.Ленина, 1983. С.7-24.
12. Бабайцева В.В. Система членов предложения в современном русском языке. М.: Просвещение, 1988. 159 с.
13. Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык в трех частях: Синтаксис. Пунктуация. М.: Просвещение, 1981. Ч.3. 272с.
14. Баранник Д.Х. Огріхи в реченнях з однорідними членами// Українська мова і література в школі, 1964. №4. С.74-76.
15. Бауэр Я.К. К вопросу о возникновении и развитии типов сложного предложения (на материале чешского языка) // Вопросы славянского языкознания. Вып. 6. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С.89-112.
16. Белоконева Н.Н. Ряды однородных членов предложения с парадигматически соотносительными компонентами: Автореф. дис. канд. филол. наук. Воронеж, 1982. 23 с.
17. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке. М: Просвещение, 1967. 160 с.
18. Белошапкова В.А. Синтаксис // Совр. русский язык / Под ред. В.А.Белошапковой. М.: Высшая школа, 1981. С. 363-656.
19. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 448 с.
20. Береговская Э.М. Система синтаксических фигур: к проблеме градации// Вопросы языкознания. 2003. № 3. С.79-90.
21. Бобер Э.Я. Некоторые вопросы изучения однородных членов предложения в современном русском языке // ХХ наук. сесія. Секція філол. наук. Чернівці, 1964. С.103-105.
22. Бобер Э.Я. Об обобщающих словах при однородных членах предложения // Міжвузівська наукова конференція з проблем синтаксису української мови. Чернівці, 1965. С.66-70.
23. Бобер Э.Я. Однородные члены предложения в стихотворных произведениях А.С. Пушкина (однородные подлежащие и дополнения) // ХХІ наук. сесія. Секція філол. наук. Чернівці, 1965. С.205-209.
24. Бобер Э.Я. Однородные члены предложения в стихотворной речи А.С.Пушкина (однородные сказуемые, определения, обстоятельства)//ХХІІ наук. сесія. Секція філол. наук. Чернівці, 1966. С.59-61.
25. Болгова Е.Я. О типологии предложений с однородными членами//Актуальные вопросы теории исторического и современного синтаксиса русского языка. Барнаул.: Барнаул. гос. пед. ин-т, 1976. С.9-17.
26. Бондаревська О.Д. Фразеологізми в ролі узагальнюючих слів при однорідних членах речення // Республіканська наукова конференція Питання фразеології східнослов’янських мов”. К.: Наукова думка, 1972. С.73-75.
27. Бондаревская О.Д. Синтаксическая однородность в украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1973. 21 с.
28. Бондаревська О.Д. Синтаксична роль узагальнюючих слів у реченнях з однорідними членами // Студії з мовознавства. К.: Вища школа, 1975. С.203-209.
29. Бондаренко Ф.Н. О некоторых вопросах синтаксиса // Русский язык в школе, 1952. № 2. С.18-25.
30. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136с.
31. Будько М.В. Проблема простого ускладненого речення у вітчизняному мовознавстві // Мовознавство. 1991. № 3. С.63-68.
32. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1992. 16 с.
33. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 624 с.
34. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. 2-е изд. М.: Высшая школа, 1978. 439 с.
35. Ванников Ю.В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. М.: Русский язык, 1979. 296 с.
36. Величко Л.И. К вопросу о практическом изучении сложного синтаксического целого (не материале темы «Однородные члены предложения») // Русский язык в школе, 1970. №5. С.32-38.
37. Видатні вчені Львівського університету ХХ століття: Є.В.Кротевич (1901-1979). Львів: ЛНЦ ім. І. Франка, 2002. 618 с.
38. Виноградов В.В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения // Вопросы языкознания, 1954. №1. С.3-29.
39. Виноградов В.В. Русский язык (грамматическое учение о слове). 2-е изд. М.: Высшая школа, 1972. 616 с.
40. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наукова думка, 1992. 222 с.
41. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь,1993. 368 с.
42. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. та інші. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 208 с.
43. Війтик О.М. Узагальнюючі слова при однорідних членах речення//Українська мова і література в школі, 1973. №11. С.78-80.
44. Війтик О.М. Однорідні і неоднорідні означення // Українська мова і література в школі. 1973. № 3. С.58-62.
45. Власенко М.М. Однородные и обособленные члены предложения в русском языке // Учен. зап. Иркутск. гос. пед. ин-та, 1969. Вып. 39. С.125-144.
46. Волков А.Ф. Робота по стилистике в связи с изучением темы Однородные члены предложения” // Русский язык в школе, 1970. №5. С.76-79.
47. Воропаев Е.С. К методике исследования синтаксической однородности // Методы и приемы научного анализа и филологических исследованиях. Воронеж.: Изд-во Воронеж. ун-та, 1978. С.65-69.
48. Воротников Ю.Л. Однородные и неоднородные качественные признаки и языковые средства их выражения // Филологические науки, 2001. № 3. С. 7-13.
49. Востоков А.Х. Русская грамматика по начертанию его же сокращенной грамматики полнее изложенная. 2-е изд. СПб., 1935. 417 с.
50. Гаврилова Г.Ф. Функции сочинительных союзов в простом и сложном предложении // Функции и условия употребления связующих средств в русском языке. Тюмень: Изд-во Тюмен. ун-та,1987. С. 4-7.
51. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высшая школа, 1981. 208 с.
52. Галкина-Федорук Е.М. Изменения в системе простого и сложного предложения в русском литературном языке ХІХ века. М.: Просвещение, 1964. 96 с.
53. Галкина-ФедорукЕ.М., ГоршковаК.В., ШанскийН.М. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 198с.
54. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
55. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык: Синтаксис. 1958. Ч.2. 256 с.
56. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. Москва.: Просвещение, 1965. 408 с.
57. Глушкова Г.М. Структурно-семантичні типи сурядності: Автореф. дис. канд. філол. наук. Донецьк, 1998. 23 с.
58. Гмир І.С. Вправи до вивчення однорідних членів речення// Українська мова і література в школі, 1978. №6. С.71-78.
59. Грамматика русского языка: Синтаксис. М. Изд-во АН СССР, 1954. Т.2., Ч.1. 703 с.
60. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой. М.: Наука, 1970. 767 с.
61. Греч Н.И. Практическая русская грамматика. СПб., 1834. 406 с.
62. Грищенко А.П. Складносурядні речення в сучасній українській літературній мові. К.: Наукова думка, 1969. 155 с.
63. Грищенко А.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення//Синтаксис словосполучення и простого речення: (синтаксичні категорії і зв’язки). К.: Наукова думка,1975. С. 14-20.
64. Гудиева Р.К. К вопросу об однородности разнофункциональных компонентов // Доклады межвузовской научно-теоретической конференции аспирантов (филол. науки). Ростов-на-Дону, 1970. С.55-60.
65. Гудиева Р.К. К вопросу о разнофункциональных сочиненных компонентах предложения // Доклады межвузовской научно-теоретической конференции аспирантов. Ростов-на-Дону, 1973. С.270-276.
66. Гудиева Р.К. Из наблюдений над разнофункциональными компонентами предложения, связанными отношением сочинения//Вопросы синтаксиса русского языка. Ростов-на-Дону, 1973. С.68-80.
67. Гудиева Р.К. Разнофункциональные компоненты предложения связанные отношениями сочинения, в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Баку, 1974. 23 с.
68. Дерибас Л.А. Союзы при однородных членах предложения // Учен. зап. Моск. гос. пед. ин-та им. Ленина, 1968. № 296. С.5-15.
69. Дмитриев Б.А. К вопросу об однородных членах предложения//Вопросы структуры и функционирования русского языка. Томск: Изд-во Томского ун-та, 1981. Вып. 4. С.120-127.
70. Дмитриева Л.К. Категория однородности как явление синтаксиса // ХХI Герценовские чтения (межвузовская конференция). Филол. науки. Л.: Ленингр. гос. пед. ин-т им. А.И. Герцена, 1968. С.9-11.
71. Дмитриева Л.К. Осложнение предложения (функция однородности, обособления, вводности и обращения) // Функциональный анализ грамматических категорий. Л.: Ленингр. гос. пед. ин-т им. А.И.Герцена, 1973. С.153-191.
72. Дмитриева Л.К. Осложняющие категории и осложнение предложения в современном русском языке: Автореф. дис д-ра филол. наук. Л., 1981. 33 с.
73. Дмитриева Л.К. Осложненное предложение в его сближении со сложным на шкале переходности // Сложное предложение в системе других синтаксических категорий. Л.: Ленигр. гос. пед. ин-т им. А.И.Герцена, 1984. С.30-37.
74. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. К.: Вища школа, 1974. 296 с.
75. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення: Просте речення; еквіваленти речення. К.: Наукова думка, 1973. 288 с.
76. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. К.: Наукова думка, 1984. 304 с.
77. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Моноґрафія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
78. Загнітко А.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого і складного речення. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1994. 204 с.
79. Загнітко А.П. Система і структура граматичних категорій дієслова. К., 1990. 51 с.
80. Зубрилина Л.Н. Синтаксис осложненного предложения: Учеб. пособие. Иркутск,1993. 121 с.
81. Кадомцева Л.О. Функціональні різновиди речень з однорідними присудками // Мовознавство. 1987. № 3. С.17-21.
82. Кадомцева Л.О. Українська мова: синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1986. 178 с.
83. Кадомцева Л.О. Ускладнення структури простого речення (синтаксис, семантика, функції): Автореф. дис. д-ра филол. наук. Київ,1992. 33 с.
84. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови: Навч. посібник. К.: Либідь, 1995. 321 с.
85. Карецкайте Я. Об обобщающих, поясняющих и уточняющих словах в предложении // Учен. зап. высших учебных заведений Литовской ССР: Языкознание. Вильнюс: Минтис, 1965. - Вып.ХІ. С.18.
86. Карецкайте Я. Однородные члены предложения в современном литовском литературном языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Вильнюс, 1967. 15 с.
87. Киклевич А.К. Семантика союза и” и синтаксическая неоднородность // Семантика служебных слов. Пермь: Пермский гос. ун-т, 1982. С.82-90.
88. Кирпичникова Н.В. О способах объединения предложений в связной речи // Русский язык в школе, 1960. №6. С.34-38.
89. Ключковський Б.Г. Прикладка та її лексико-граматична роль//Українська мова в школі, 1955. №6. С.3-9.
90. Ключковський Б.Г. Апозитивні конструкції з однорідними й узагальнюючими словами в східнослов’янських мовах // Вісник Львів. ун-ту. Серія філол., 1969. Вип.6. С.37-40.
91. Ключковський Б.Г. Апозитивна сполучуваність слів у сучасному українсько