Стефанишин Ольга Василівна. Людський потенціал економіки України (політико-економічний аналіз)

brief description

Стефанишин Ольга Василівна. Людський потенціал економіки України (політико-економічний аналіз). : Дис... д-ра наук: 08.00.01 2007

Стефанишин О. В.Людський потенціал економіки України (політико-економічний аналіз). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.00.01 економічна теорія та історія економічної думки. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2007.
У дисертації досліджено теоретико-методологічні проблеми розвитку людського потенціалу економіки України в умовах формування інформаційного суспільства. Проведено аналіз українських та зарубіжних теорій людського потенціалу. Визначено сутність основних категорій, які розкривають зміст інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку, примноження і використання людського потенціалу української економіки (людський потенціал, людський інтелектуальний потенціал, духовно-інформаційний потенціал, гнучкі форми зайнятості і їх систематизація, молодіжне інноваційне підприємництво, активна соціальна молодіжна політика і її сфери). Розкрито зміст і процес становлення та розвитку ринкового механізму реалізації людського потенціалу економіки України, досліджено особливості та виокремлено етапи його реалізації. Доведено необхідність розвитку людського потенціалу національної економіки, в тому числі посилення його духовної мобільності в умовах глобалізації, на основі удосконалення суспільних інститутів: науки, освіти, культури, громадянського суспільства.

Розвиток української економіки передбачає як подальше ринкове її реформування, так і перехід до інформаційного суспільства, бо неодмінною умовою довгострокового стабільного зростання є науково-технічний прогрес. Це зумовлює необхідність реалізації Концепції розвитку людського потенціалу як мети цивілізаційного поступу.
Наукові результати дослідження в сукупності дають змогу розв’язати важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних засад формування і розвитку людського потенціалу в умовах переходу до інформаційної економіки на основі удосконалення інтелектуальної інфраструктури (науки, освіти, культури, громадянського суспільства) та раціонального його використання в Україні. Основні висновки дослідження полягають у наступному:
1. Виведення української економіки на траєкторію інноваційного розвитку означає передусім удосконалення її людського потенціалу, який визначаємо як сукупні здібності і уміння індивідів (вроджені і набуті або ж втрачені) до інтелектуальної, розумової, творчої, економічної і культурної діяльності з метою індивідуального та суспільного розвитку. Структура людського потенціалу сучасного ринкового суспільства в Україні складається з таких елементів:
людський потенціал аграрної економіки;
людський потенціал індустріальної економіки;
людський потенціал інформаційної економіки.
2. Головною складовою людського потенціалу в умовах формування інноваційної (інформаційно-індустріальної) економіки в Україні є людський інтелектуальний потенціал, який як економічна категорія виступає сукупністю творчих здібностей, знань та умінь індивідів, які дозволяють використовувати новітні технології, засвоювати набуті і створювати нові знання та інформаційні блага на основі співробітництва і довіри для ефективного соціально-економічного розвитку країни.
3. Величина людського інтелектуального потенціалу, за ресурсним підходом, є системним показником кількості і якості праці, якою володіє суспільство при даному рівні розвитку науки і технології, інформації, знань, довіри і співробітництва.
4. Структуру людського інтелектуального потенціалу становлять: людський потенціал творчих індивідів, їх духовно-інформаційний потенціал, соціальний потенціал. Людський потенціал творчих індивідів це сукупність творчих здібностей, знань та умінь, здоров’я індивідів, які використовуються для відтворення особистостей і суспільного розвитку; духовно-інформаційний потенціал індивідів це сукупність звичаїв, цінностей і норм, що дають змогу на теоретичному рівні застосовувати знання, відомості, факти, залежності між ними для ефективного соціально-економічного розвитку суспільства.
5. Науковий аналіз людського потенціалу в умовах становлення інноваційної економіки передбачає використання плюралізму і антропоцентризму сучасного економічного знання, що означає застосування еклектичних, міждисциплінарних підходів, де співіснують та взаємодіють домінуючі наукові теорії (mainstream), а також альтернативні напрями: інституціоналізм, еволюціонізм, заснований на синергетиці. Це дозволяє розширити понятійний апарат досліджуваної проблеми, дослідити людський інтелектуальний потенціал як відкриту систему, що еволюціонує, яка побудована на нелінійних взаємозв’язках і розвивається під впливом зовнішніх та внутрішніх чинників.
6. Еволюція поглядів на людський потенціал національної економіки як у зарубіжній, так і в українській економічній науці засвідчує зростання ролі людського інтелектуального потенціалу і його складників в умовах формування інформаційного суспільства порівняно зі штучним (машинним) інтелектом.
7. Дослідження стану демографічного розвитку людського потенціалу в незалежній Україні свідчить, що передовсім наявна здеформована динаміка народонаселення: зниження народжуваності та природного приросту, незбалансованість статево-вікової структури, зменшення частки сільського населення, різниця в тривалості життя чоловіків і жінок, зниження її в середньому на 10 років порівняно з країнами ЄС, мала народжуваність, що унеможливлює просте відтворення населення, збільшується еміграція, переважає стійка депопуляція населення. Аналіз стану захворюваності засвідчує суперечливі тенденції: згасання одних хвороб і зростання захворюваності на соціальні хвороби (ВІЛ/СНІД, туберкульоз, алкоголізм тощо). Важкі наслідки для людського потенціалу мали демографічні втрати за період перебування України в складі СРСР ( три голодомори, аварія на ЧАЕС, надмірні техногенні навантаження). Міграційні процеси теж негативно впливали на людський потенціал адміністративно-командної економіки, бо здійснювались примусово, головно завдяки освіченій молоді та жіноцтву.
8. Екстенсивний метод використання трудових ресурсів в командній економіці упродовж 19601990 рр. зумовив високий рівень їх застосування, була наявна нераціональна структура зайнятості населення, панували аграрний та індустріальний типи зайнятості. Утім неухильно протягом 19802004 рр. простежується тенденція до зростання частки зайнятих у сфері послуг, хоча ще донині наявне відставання в 1,5 рази від економічно розвинутих держав. Водночас рівень освіти зайнятого населення зростає, що створює сприятливі умови для переходу вітчизняної економіки до постіндустріальної стадії розвитку.
9. Українська система освіти має достатню ресурсну базу для формування інноваційної (інформаційно-індустріальної) моделі розвитку людського потенціалу, передусім творення людського інтелектуального потенціалу. Однак їй властиві такі недоліки: розвиваються в основному рефлекторні навички, наявна неписьменність серед молоді, простежується старіння наукових кадрів, є значна недоступність вищої освіти для молоді з малозабезпечених родин, недостатньо здійснюється державне регулювання галуззю, оскільки обсяг навчання на контрактних умовах становить понад 50%, а, вважаємо, має бути втричі меншим, що засвідчує також світовий досвід розвитку інформаційних суспільств. Вивчення рівня індексу людського розвитку в Україні, як загального показника розвитку людського потенціалу, показує в цілому його середній рівень порівняно зі світовим.
10. Невід’ємним елементом економічної трансформації в незалежній Україні є становлення ринкового механізму реалізації людського потенціалу. Аналіз процесу його становлення підтвердив, що формування власного ефективного ринкового механізму використання людського потенціалу, на наш погляд, передбачає застосування рівноважної моделі ринку праці і врахування особливостей розвитку гнучкого ринку праці та, передусім, його важливого сегменту ринку праці фахівців. Чітко простежується три етапи в розвитку ринкового механізму його реалізації: зародження, становлення, удосконалення, які вирізняються певними особливостями.
11. Економічна сутність ринку праці визначається як сукупність економічних відносин з приводу реалізації особливого економічного блага людського потенціалу. Дослідження засвідчує, що дія мікро- і макрочинників зумовлює праценадлишкову кон’юнктуру українського ринку праці. Наявна значна структурна та організаційна розбалансованість реґіональних ринків праці, простежується тенденція до зменшення інноваційних інвестицій з огляду на неефективну їх державну підтримку.
12. Результати дослідження професійної мобільності виявили зростання попиту на висококваліфіковані кадри. Розбудова національної інформаційно-індустріальної економіки потребує виваженої корекції структури промислового виробництва з домінуванням наукоємних галузей, яку доцільно реалізувати відповідно до вітчизняної інноваційної політики. Водночас змінюється сутність категорії «зайнятість» і її форм.
13. Молодіжний сегмент українського ринку праці в питанні галузевої структури ідентичний до європейського, адже на ньому домінує зайнятість у сфері послуг та поширюються гнучкі форми зайнятості. Тому особливої уваги і специфічних підходів, на наш погляд, потребує удосконалення інтелектуальної інфраструктури розвитку і використання людського потенціалу інформаційного суспільства (сфери науки, освіти, культури, громадянського суспільства).
14. Визначення кількості та якості людського потенціалу на підставі таксонометрії, кластерного і регресійного аналізу підтверджує значну реґіональну диференціацію його рівня та виявляє головні чинники, які впливають на величину. Це передусім людський інтелектуальний потенціал, що зумовлено зростанням постіндустріальних тенденцій і вказує на необхідність нарощування його рівня в умовах становлення інформаційної економіки, оскільки він виступає інтегральним показником соціальної ефективності національної економіки.
15. Важливого значення набуває формування інноваційної парадигми національної освіти як основи конкурентоспроможності людського потенціалу, зміст якої в умовах інформаційного суспільства має становити проблемно-орієнтована освіта, де знання на рівні доктрини замінюються істинними знаннями на рівні логосу. Вона передбачає використання у психолого-педагогічній галузі досягнень людинознавчих наук: нейромолекулярної біології, етології, генетики, теорії інформації тощо і освіта має ґрунтуватися на принципах: фундаментальність, інтегральність, неперервність.
16. Неповна автономія в діяльності провідних університетів, недостатній розвиток науково-дослідницької роботи у вищих навчальних закладах, організаційна відокремленість існування університетів та академічних інститутів, незначне фінансування науки порівняно з успішними зразками зарубіжних інноваційних економік (Фінляндія, Німеччина та ін.), зумовлює відставання України за показником технологічної конкурентоспроможності (84-те місце у світі).
17. Базовим принципом функціювання сучасної національної сфери вищої освіти має бути її фундаментальність, центральною постаттю навчального процесу педагог-інноватор. Тоді відбуватиметься інтеграція знань та інтенсифікація самостійної роботи студентів, здійснюватиметься постійний і всеохоплюючий моніторинг рівня знань, застосовуватимуться інтерактивні методи та дистанційне навчання, яке трансформуватиметься у відкриту освіту, що в підсумку сприятиме підвищенню рівня розвитку людського інтелектуального потенціалу.
18. Невід’ємним інституційним чинником формування духовно-інформаційного потенціалу є українська культура, яка є європейською. Механізмом, який забезпечуватиме спадковість розвитку культурних традицій, систем освіти, науки та інших чинників формування людського інтелектуального потенціалу, є духовно-інформаційна мобільність. Пріоритетними є національно-гуманістичні цінності, бо лише відповідно до життєвих потреб можна предметно орієнтуватися на загальносвітові стандарти.
19. Духовна культура інформаційного суспільства зазнає певних змін: мова перестає бути реальним духотвірним началом у людських спільнотах; є розрив у переданні досвіду між поколіннями; наявна «цифрова прірва» в українському суспільстві може призвести до елітарної замкненості групи інтелектуалів. Головне завдання сучасного виховного і навчального процесів, вважаємо виховання гуманістично прагматичної особистості, бо витвором процесу виховання псевдокультурою стає духовна порожнеча, «людина маси», яка не лише є нераціональна у своїй поведінці, але й прагне відстоювати своє право не мати рації.
20. Самосвідомість українського суспільства є недостатньою, тому першочерговим стає формування особистості шляхом запровадження інтерактивних форм занять, які підвищують рівень самооцінки особистості, сприяють набуттю досвіду спілкування, ознайомленню з навичками самоаналізу, саморегуляції. Необхідним постає активне впровадження в освітній процес засад гуманістично корекційної педагогіки, де розуміння норм і поведінки ґрунтується на забезпеченні свободи індивіда. Внаслідок того, що не подолано історичну спадщину радянського минулого людина залишається реально не самоціллю, а лише засобом в українському суспільстві. Зміна ціннісних орієнтирів в країні знизила ціннісний статус тих видів діяльності, які є пріоритетними в інформаційному суспільстві, що спричинило також значну втрату людського інтелектуального потенціалу.
21. Розвиток творчого індивіда, який здійснюватиме інноваційну діяльність у інформаційній економіці, де є значущими індивідуальні цінності та успіх, означає необхідність за допомогою системи освіти формувати у молоді прагматичний індивідуалізм, активну відповідальність, що підвищує її конкурентоспроможність на ринку праці. Зростає значення соціокультурної компетенції управлінців і їхньої економічної освіти.
22. В інформаційному суспільстві змінюються економічні функції держави, оскільки державна політика і програми повинні бути спрямовані не лише на економічне зростання, а й на справедливий розподіл результатів економічного розвитку в умовах значної диференціації доходів. Це передбачає примноження соціального капіталу шляхом розвитку соціального партнерства на основі формування потужного сектора недержавних неприбуткових організацій, зокрема мережевих, а також соціальної відповідальності національного бізнесу. Ефективний соціальний капітал формує соціальну згуртованість, як основу зближення державних, приватних і суспільних інтересів.
23. Головними концептуальними засадами здійснення активної соціальної політики в умовах формування інформаційної економіки є:
а) узгодження системи національної соціальної політики із завданням розбудови інноваційної економіки в Україні та відповідне її реформування з метою поступового досягнення соціальних стандартів європейського рівня, передусім, щодо втілення концепції інноваційної освіти та сприяння розвитку молодіжного підприємництва і широке застосування гнучких форм зайнятості переважно у сфері високотехнологічних і соціальних послуг;
б) розвиток інноваційного молодіжного підприємництва, шляхом: формування особистості підприємця на основі виховання мотивації досягнень у молоді з врахуванням особливостей психології різних її вікових груп; удосконалення підприємницької освіти в Україні; активне впровадження успішного світового досвіду з формування відповідальності національного бізнесу за підготовку молоді до підприємницької діяльності; використання світового досвіду розробки та реалізації програм сприяння розвитку молодіжного підприємництва; активізація молодіжного жіночого підприємництва; застосування внутрішніх можливостей і чинників розвитку молодіжного підприємництва (сприяння молодіжному підприємництву у конкурентоспроможних наукоємних галузях шляхом надання позик, субсидій і податкових пільг); підвищення обсягів видатків на реалізацію активних заходів державної політики зайнятості (виплата допомоги безробітній молоді як одноразової, так і періодичної для заснування власної справи); розбудова оптимальної національної і реґіональної сучасної підприємницької інфраструктури; ефективний розвиток перспективних сфер (інформаційно-комунікаційних і соціальних послуг) вітчизняного підприємництва, що потребуватиме широкого впровадження гнучких форм молодіжної зайнятості.
Отже, теоретичне дослідження сутності й особливостей формування та механізмів реалізації людського потенціалу в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні, передусім, наголошує на необхідності виокремлення людського інтелектуального потенціалу як самостійної підсистеми національного людського потенціалу і розвиток його на основі удосконалення суспільних інститутів (освіти, науки, культури, громадянського суспільства), постійного примноження та раціонального використання. Це дозволить вирішити завдання, пов’язані з впровадженням в українському суспільстві головних положень Концепції розвитку людського потенціалу мети і головного економічного ресурсу інноваційної економіки.