Степчин Микола Васильович. Еколого-економічні проблеми раціонального землекористування (на прикладі земель водного і лісового фондів)

brief description

Степчин Микола Васильович. Еколого-економічні проблеми раціонального землекористування (на прикладі земель водного і лісового фондів) : дис... канд. екон. наук: 08.08.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. — К., 2006. — 242арк. — Бібліогр.: арк. 205-225

Степчин М.В. Еколого-економічні проблеми раціонального землекористування (на прикладі земель водного і лісового фондів) Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2006.
У дисертації теоретично обґрунтовано основні напрями раціонального використання та охорони земель водного і лісового фондів, в основу яких покладена їх екологічна роль, особливості приватизаційних процесів, господарської освоєності. Поглиблено теоретико-методологічні підходи до визначення еколого-економічних особливостей землекористування на прикладі земель водного і лісового фондів, визначення сутності і ролі земель цих категорій в загальній системі аграрного природокористування. Акцентовано на необхідності надання цим землям особливого статусу, регламентованого використання і відповідного нормативно-правового захисту. Обґрунтовано особливості реформування земель водного і лісового фондів, трансформації відносин власності, реорганізації суб’єктів господарювання, які включають екологічні пріоритети на всіх етапах реформування земельних відносин.
В роботі удосконалено методологічні та методичні підходи до еколого-економічної оцінки земель водного і лісового фондів, доведено їх соціально-економічну, екологічну та біосферну роль. Запропоновано стратегію державної політики щодо перспектив використання земель водного та лісового фондів з урахуванням комплексу регламентуючих чинників щодо їх приватизації, надання і вилучення земель, особливостей реформування в цій сфері.

Проблема раціонального природокористування взагалі і землекористування, особливо в умовах трансформації відносин власності зокрема, набула значної актуальності. Особливий акцент необхідно зробити на системі аграрного природокористування, яке характеризує форми, методи і способи експлуатації сільськогосподарських земель, до яких включаємо землі водного і лісового фондів, а також виробничі відносини в процесі використання та відтворення багатств природи та охорони навколишнього середовища за умов формування ринкової економіки та існування різних форм власності на землю.
1. Раціональне аграрне природокористування передбачає науково обґрунтоване, свідоме регулювання взаємовідносин між природою і суспільством, оптимальну організацію сільськогосподарського виробництва з урахуванням екологічних факторів, вимог і обмежень, збереження здоров’я людей в чистому навколишньому середовищі.
Впровадження досконалих, високопродуктивних і прогресивних ресурсозберігаючих та природозберігаючих видів техніки і технології, удосконалення організації управління виробничими процесами із застосуванням найсучасніших технічних засобів мають сприяти формуванню більш стабільного та екологобезпечного матеріально-технічного базису суспільства, насамперед, промислового і агропромислового виробництва.
2. Сучасна система аграрного природокористування включає дві самостійні, але між собою взаємозалежні підсистеми: матеріальне виробництво і екологічну сферу. Оскільки виробнича діяльність людини забезпечує розвиток природи, її відтворення, то у загальноприйнятій термінології аграрне природокористування розглядається як відтворення і раціональне використання природних ресурсів у сільському господарстві. Система відтворення природних ресурсів включає взаємопроникнення різних еколого-економічних систем, що мають відповідні територіальні межі, але притримуються у своєму розвитку загальних закономірностей аграрного природокористування, яке являє собою взаємодію і протиріччя еколого-ресурсної і економічної складових.
Аграрне природокористування по своїй суті існує і розвивається як єдність еколого-ресурсної і економічної сторін, причому одна з них обумовлює іншу, проте економічна складова в даній єдності виступає головною і провідною.
3. Ринкові умови господарювання, приватизація землі, викликані рядом об’єктивних та суб’єктивних причин кризові явища у сільському господарстві, спад сільськогосподарського виробництва, виведення з обороту значних земельних масивів, в тому числі земель водного і лісового фондів, спонукають до пошуку оптимальних моделей господарювання з урахуванням тих протиріч, які виникають між виробництвом, антропогенним впливом на навколишнє природне середовище, природоохоронними заходами (витратами), запровадженням безвідходних технологій тощо.
4. Проблема ефективності аграрного природокористування, подолання екологічної кризи та удосконалення взаємовідносин між аграрним виробництвом і природою вимагає розв’язання екологічних протиріч у сучасному аграрному природокористуванні. Орієнтація лише на техніко-економічне зростання сільського господарства без поєднання його з навколишнім середовищем призвели до виснаження, вичерпання та деградації природних ресурсів, погіршення природного середовища та негативних соціальних наслідків.
В цілому, розглядаючи стратегію соціально-економічного розвитку держави з позиції еколого-економічної моделі реформування аграрного природокористування необхідно переходити від здійснення окремих заходів, спрямованих на ресурсо- та природозбереження, до розробки і реалізації еколого-економічної концепції всебічної раціоналізації суспільного виробництва та забезпечення його сталого еколого-економічного функціонування. Врахування екологічних факторів і критеріїв, нормативів та обмежень вимагає створення дієвого контролю за станом навколишнього середовища, а також ефективних важелів регулювання екологічних та економічних відносин.
5. Глобальною проблемою економічного розвитку всіх країн світу є забезпечення раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу. Особливо гостро постає питання щодо оптимізації лісо-, водо- і землекористування. Враховуючи економічну, екологічну та біосферо-формуючу роль земель водного і лісового фондів їх еколого-економічна оцінка має важливе значення, особливо в умовах трансформації відносин власності, яка набула масштабності і незворотного характеру.
Торкаючись еколого-економічної оцінки земель цих категорій великого значення набуває завдання щодо визначення правового статусу земель водного та лісового фондів, їх сутності, особливостей приватизації, якщо це не суперечить чинному законодавству, обмежень та обтяжень, екологічної регламентації тощо. Поряд з цим важливою є і регіональна оцінка особливостей використання, охорони та відтворення цих земель, приватизаційної трансформації з урахуванням їх компонентної структури.
6. Проведена оцінка свідчить про те, що надмірна господарська освоєність басейнів річок призвела до суттєвого порушення співвідношення між стабілізуючими і деструктивними підсистемами на користь останніх, що обумовило значне зниження екологічної стійкості ландшафтів і розвиток ерозійних процесів. Одночасно відбулося суттєве погіршення природних умов формування водного стоку, гідрографічної сітки, якісних характеристик водних і лісових ресурсів, погіршення здоров’я населення, зростання його захворюваності до 80 % якого пов’язують саме з цими чинниками.
Практична реалізація земельної реформи вимагає пошуку принципово нових підходів до організації території, використання та охорони земель водного і лісового фондів. В основу його має бути покладено ландшафтний підхід у такий спосіб, щоб його соціально-економічні функції найбільше повно відповідали природним властивостям з оцінкою можливих варіантів експлуатації, виявленням природних, соціальних, економічних та інших обмежень. Оцінка і прогнозування стану і змін у ландшафтах мають бути здійснені на основі системного вивчення об’єкту.
7. Враховуючи надзвичайно важливе завдання щодо запобігання руйнівної дії ерозійних процесів на сільгоспугіддях в результаті проведених досліджень обґрунтовано комплекс чинників, які необхідно враховувати при визначенні еколого-економічної ефективності відповідних заходів, а також запропоновані відповідні моделі і схеми.
8. Перетворення, здійснені за останні роки в економіці країни взагалі і агропромисловому комплексі зокрема, суттєво змінили організаційно-правові та організаційно-територіальні форми сільськогосподарських підприємств, порушили існуючу систему виробництва, праці й управління, знизили ефективність використання земельних та інших природних ресурсів. Нестабільність землекористування негативно вплинула на економічну ефективність виробництва, екологічну ситуацію.
Враховуючи зазначене в роботі здійснено спробу розглянути цей комплекс проблем з системних позицій, запропоновано ідеологію земельної політики по відношенню до оптимізації використання та охорони земель водного і лісового фондів.
Для забезпечення раціонального використання і охорони земель важливою є реалізація принципу національних інтересів, який в системі впровадження земельної реформи має стати вище інтересів особистості. Хоча приватна власність на землю юридично визначена і закріплена законодавчо на найвищому рівні, все ж господарська діяльність повинна вестися без шкоди національним інтересам, оскільки абсолютна власність на землю належить державі.
9. Земельна реформа спричинила значні структурні зміни у власності на землю, землеволодіннях та землекористуваннях. Виникла потреба в розробці законодавчої та нормативної бази, науковому забезпеченні, правовому, економічному і організаційному механізмі регулювання земельних відносин з урахуванням традицій, регіональних особливостей і державних інтересів.
10. Торкаючись екологічної, біосфероформуючої ролі земель зазначених категорій важливе значення приділено питанням екологічної ефективності водоохоронної лісомеліорації в басейні Дніпра та для порівняння в басейнах Сіверського Дінця та Південного Бугу, а також особливостям проектування і створення водоохоронних лісонасаджень та організаційно-економічному механізму регулювання використання і охорони земель водного і лісового фондів. Зокрема акцентовано на необхідності широкого запровадження системи економічного стимулювання раціонального природокористування. Серед методів цієї системи виділено: фінансову участь держави у розвитку інфраструктури сільської місцевості, аграрної науки, освіти та перепідготовки кадрів; надання державою пільгових кредитів та субсидій фермерам, іншим суб’єктам сільськогосподарської діяльності на придбання матеріально-технічних засобів виробництва; підтримання рівня цін на сільськогосподарську продукцію і доходів фермерів тощо.