СТИЛІСТИКА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ У ТВОРЧОСТІ ХАРКІВСЬКИХ ПОЕТІВ-РОМАНТИКІВ 20-40 років ХІХ століття

brief description

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. Г.С.СКОВОРОДИ

На правах рукопису

Богданова Ірина Євгеніївна

УДК 811.161.2’ 42(09) (477.54)

СТИЛІСТИКА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ
У ТВОРЧОСТІ ХАРКІВСЬКИХ ПОЕТІВ-РОМАНТИКІВ 20-40 років ХІХ століття

спеціальність 10.02.01. українська мова

дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор Л.А.Лисиченко

ХАРКІВ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ І.

Теоретичні засади дослідження: генезис проблеми

13

РОЗДІЛ ІІ.

Лінгвокультурний аспект діяльності харківських романтиків

38

2.1.

Соціолінгвістичні параметри української мови першої половини ХІХ століття

38

2.2.

Естетична теорія і практика романтизму

54

2.3.

Теоретичні інтенції харківських романтиків

65

РОЗДІЛ ІІІ.

Мовні параметри простору в поезіях харківських поетів- романтиків 20-40 років ХІХ століття

72

3.1.

Український простір у мовній картині світу Л.Боровиковського

73

3.1.1.

Загальна характеристика мовного образу простору

73

3.1.2.

Лексико-семантичні групи на позначення простору в поезії Л.Боровиковського

84

3.2.

Мовна модель простору в поезії А.Метлинського

94

3.2.1.

Загальна характеристика мовного образу простору

94

3.2.2.

Лексико-семантичні групи на позначення простору в поезії А.Метлинського

102

3.3.

Стилістика простору в поезіях М.Костомарова

116

3.3.1.

Загальна характеристика мовного образу простору

116

3.3.2.

Лексико-семантичні групи на позначення простору в поезії М.Костомарова

123

3.4.

Лінгвопсихологічна спрямованість просторових домінант М.Петренка

138

ВИСНОВКИ

156

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

165

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

ККС концептуальна картина світу
МКС мовна картина світу
ЛСГ лексико-семантична група

ВСТУП

Поезія українського романтизму, зокрема харківських романтиків, відіграла важливу роль у розвитку української літературної мови. Однак у філологічній науці склалося ставлення до неї як до чогось другорядного й меншовартісного на тлі наступного інтенсивного розвитку української літератури і літературної мови. Тому і мова цих поетів аналізувалась дуже загально, хоч і заслуговує на більшу увагу, через що ми і звертаємося до поставленої в заголовку теми.
Після І.Котляревського і Г.Квітки-Основ’яненка важливим фактором інтелектуального й естетичного розвитку української літературної мови стала романтична поезія І половини ХІХ століття, просвітительська естетика якої орієнтувалася, як вважають деякі дослідники, переважно на відображення, а не на творче, художнє перетворення” дійсності, що знаходило вираження і в мові, зокрема в мовному образі світу. Однак із таким твердженням не можна погодитися повністю. Адже саме романтична естетика внесла в літературну мову елемент, у якому відбивається суб’єктивне, індивідуальне бачення явища чи предмета. Проголосивши самоцінність індивіда, - пише М.Т.Яценко, - романтики зосередили увагу на його неповторному внутрішньому житті, що призвело до перевороту в дослідженні психології особистості” [259, 36]. Це виявляється в тому, що в романтичній поезії не тільки поширюється лексика, яка відбиває суб’єктивне заглиблення у власній психології, явища внутрішнього світу, а й слова інших лексико-семантичних груп, які контекстуально забарвлюються суб’єктивним баченням. Поетичний словник зазначав Г.Левченко, характеризуючи мову українських романтиків, - служить не для об’єктивного зображення в художніх образах дійсності, а стає ніби акомпанементом для емоційних натяків на внутрішній стан людини. Перевага тому чи іншому слову надається не через його практичне значення, а через його емоційне звучання” [150, 103]. Через те, на думку цього дослідника, поетичний словник романтиків звужується, орієнтується на особливі слова, що передають настрій” [150, 103].
Процес добору й переробки мовного матеріалу властивий і іншим літературним напрямкам і епохам, він є універсальним для художнього мовлення.
Л.Ставицька з цього приводу зазначає, що кожна літературна епоха художню норму використовує по-своєму, вона її прагматично пристосовує і трансформує відповідно до насущних культурних і духовних потреб, специфічної естетичної атмосфери доби” [227, 20]. Творчість поетів харківської романтичної школи виявляє, як українська мова пристосовувалась” і трансформувалась” відповідно до доби І половини ХІХ століття. Тому дослідження художнього мовлення цих письменників з погляду розвитку української мовної картини світу (МКС) та індивідуальних поетичних мовних образів світу має велике значення для розуміння процесу становлення української літературної мови в І половині ХІХ століття, формування самосвідомості української нації, витворення літературних зразків і норм, що впливали на весь подальший розвиток української мови й літератури.
Для дослідження мовних засобів вираження простору в українській мові ми обрали твори харківських поетів-романтиків 20-40 рр. ХІХ століття: Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка як перших і найбільш яскравих представників українського романтизму, що мав значення не тільки для своєї доби, а й для наступних поколінь українських поетів.
За кількістю текстів поетичний доробок цих поетів-романтиків невеликий, але він виявляє не тільки інтегральні риси стилю, а й відмінності творчих особистостей, творчих напрямків в українському романтизмі, що відбивається і в поетичному мовному образі світу. Саме цим, на нашу думку, зумовлюється значення поставленої в нашій роботі проблеми для історії розвитку мовного образу світу в українській літературній мові.
На сьогодні в лінгвістиці розроблена загальна теорія значення слова, його семантичної структури, розглянуті шляхи розвитку семантики слова. Цим питанням присвячені праці відомих вітчизняних та зарубіжних учених О.Потебні, В.Виноградова, Ю.Караулова, Й.Стерніна, В.Телії, Д.Шмельова, С.Єрмоленко, Л.Ставицької, Т.Космеди, Л.Лисиченко, І.Степанка. Однак багатомірність об’єкта дослідження народжує проблеми, які вимагають нових підходів до їх вивчення.
У сучасному мовознавстві мовна система розглядається вже не тільки як внутрішня організація одиниць у зв’язку з їх відношеннями, а як мовна картина світу, що інтегрує індивідуальні й загальні явища й процеси.
Мовно-естетична система поетичної мови не тільки система лексичних засобів, а й складний і тонкий механізм лексичної сполучуваності, який діє в ідіостилі окремого письменника, у творчості якого відбувається перетин різних семантичних полів, що відповідають семантичній системі мови, але не завжди і не в усьому збігаються з нею. З’ясування таких відмінностей одне з завдань дослідника мови художньої літератури” [213, 3]. Саме ці питання функціонування слова в поетичній картині світу окремого письменника, - і є предметом аналізу даної дисертації. Л.Ставицька слушно зауважує, що про системний характер образного словника художньої мови взагалі й віршової зокрема, слід говорити не взагалі, а стосовно певного історичного періоду” [227, 23]. Ми додамо, що питання слід характеризувати не тільки стосовно певного історичного періоду, а й стосовно творчості окремого автора.
У виявленні зрушень у МКС, зокрема в семантичній структурі лексем на позначення простору, ми звертаємося до поетичної мови, яка є однією з чутливих сфер, що відбиває найтонші зміни у значенні слова, зумовлені суб’єктивними й об’єктивними факторами. У поетичній мові слововживання ґрунтується головним чином на творчому використанні потенційної здатності слова до семантичного ускладнення” [100, 3]. При цьому поетична мова, з одного боку, орієнтується на стандартну, нормативну, а з другого, - відштовхується від неї. Саме в такому зіставленні й виявляє себе та усвідомлюється її образність. Тому при вивченні історії української літературної мови художня література, зокрема поезія, дає багатий матеріал для виявлення динаміки в семантичній системі мови. Системно-функціональний аспект вивчення віршової мови певного часового періоду незмінно передбачає встановлення типології поетичних прийомів. На думку А.Мойсієнка, поетичний текст як об’єкт лінгвістичних студій виявляє цілу низку підходів, які на різних зрізах суспільного, науково-культурного розвитку набувають більшої чи меншої актуалізації” [181, 4].
Ми вважаємо, що інтегруючі мовні явища неможливо визначити без аналізу диференціальних ознак. Мовна естетика романтиків і вивчалась досі переважно за інтегруючими ознаками без достатнього виявлення повної індивідуальності кожного творця.
О.Потебня зазначав, що світ мистецтва складається з відносно малих і простих знаків великого світу” [201, 125], що наштовхує на думку, що образну модель світу в поезії можна описати за допомогою обмеженої кількості образів, естетична багатоаспектність яких дасть максимально повне уявлення про цю модель.
Типологічний аналіз образного словника романтичної поезії дає змогу представити національно-образну мовну картину на одному з початкових і визначальних етапів розвитку української літературної мови.
Для історії будь-якої національної поезії важливими є також питання, які перифрастичні ряди групують навколо слова, наприклад, просторової семантики, яке семантичне наповнення вони мають, які узагальнено-символічні паралелі актуалізуються, а які залишаються на периферії слововживання. Ці та суміжні з ними питання і розглядаються в даній дисертації.
Актуальність дослідження зумовлена потребою всебічного вивчення національної мовної картини світу, виявлення лінгвальної специфіки відображення об’єктивної та концептуальної картини світу, складних відношень між словом, референтом і людиною-мовцем, необхідністю запровадження сучасних методів лінгвістичного аналізу до вивчення мовного образу простору; відсутністю комплексної характеристики просторової картини світу в українській літературній мові, зокрема в романтичній поезії 20-40 рр. ХІХ століття як фрагменту мовної картини світу, вивчення якого дає ґрунт для аналізу становлення й розвитку поетичного стилю української літературної мови, певних узагальнень щодо розвитку її лексико-семантичної системи означеного періоду одного з визначальних етапів історії і розвитку української літературної мови.
На формування авторської концепції світу та мовних засобів її вираження, як відомо, впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. Серед об’єктивних виділяють соціально-політичні реалії суспільства, взаємодію течій і напрямків у літературі та мистецтві, безпосереднє оточення, в якому перебуває автор, його можливості доступу до різних джерел інформації, освітньо-культурний рівень.
До суб’єктивних факторів належить сформованість світогляду і переконань митця, особливості психічного типу темпераменту, вдачі, характеру.
При науковому вивченні специфіки поетичного слова в українському романтизмі ми намагаємося поєднати нові уявлення про особливості історико-літературного процесу 20-40 рр. ХІХ століття з конкретним аналізом ключових мовних засобів, зокрема на позначення просторових реалій у романтичній поезії.
Аналізувати поетичний мовний світ романтиків, на нашу думку, треба з погляду його відповідності тим вимогам, які ставили перед українською поетичною мовою початку ХІХ століття тогочасні письменники.
Визначення ключових слів та лексико-семантичних груп на позначення простору, вивчення їх у динаміці та діалектиці індивідуального художньо-образного смислотворення дозволяє по-новому підійти до мовних проблем романтизму харківських поетів Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка та й мови української поезії ХІХ століття.
Об’єктом дослідження в дисертації є мовний образ світу в творах харківських романтиків ХІХ століття Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка.
Предметом, що вивчається в дисертації, є семантико-стилістичні мовні засоби вираження простору, що функціонують в українському поетичному мовленні зазначеного періоду.
Матеріалом дисертації є картотека, створена на підставі суцільної вибірки відповідного матеріалу з творів харківських романтиків 20-40 рр. ХІХ століття (усього 1200 карток).
Хоч обсяг текстів поетів, мова яких аналізується, різний, для порівняння мовного образу простору ми маємо достатній репрезентативний матеріал.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі семантико-стилістичного аналізу мовного образу простору в поезіях харківських романтиків” схарактеризувати лексеми на позначення просторових реалій, які функціонують в українському романтичному поетичному мовленні 20-40 рр. ХІХ століття та з’ясувати індивідуальні особливості конструювання мовного образу простору в залежно від соціально-історичних умов, естетичних настанов та психологічного типу окремих представників цього літературного напрямку.
Мета роботи зумовлює такі завдання:
1. Виходячи з типології художнього простору, розробленої М.Бахтіним, визначити тип художнього простору в поезіях українських романтиків 20-40 рр. ХІХ століття.
2. На основі наукових праць Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова схарактеризувати їхні мовно-естетичні принципи та їхню концепцію історії української мови.
3. Розглянути особливості мовного образу простору як складової мовного образу світу в художній творчості кожного поета, творчість якого обрана для аналізу.
4. Схарактеризувати лексико-семантичні групи на позначення просторових реалій, які функціонують в поетичному мовленні харківських поетів-романтиків 20-40-х рр. ХІХ століття.
5. Зіставити мовні особливості вираження образу простору в творах Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка з метою виявлення типологічно спільного й індивідуального, особливого в мові цих поетів.
Методологічною основою дисертаційної роботи є поняття про діалектичний зв’язок мови і мислення, мови і мовлення, загальномовного та індивідуального у поетичній творчості, про роль психічних факторів у формуванні ідіостилю та індивідуальної мовнопоетичної картини світу. Робота орієнтується на розроблені в класичній (В.Гумбольдт, О.Потебня, Г.Винокур, В.Виноградов та ін.) та сучасній лінгвістиці (С.Єрмоленко, В.Григор’єв, Л.Ставицька, В.Калашник, А.Мойсієнко, Л.Шевченко та ін.) принципи стилістичного аналізу в єдності структури і функції, логічного і психічного, емоційного і раціонального.
У дисертації використовуються переважно описовий метод лінгво-поетичного аналізу в різних його виявах: метод контекстного аналізу в єдності мовної форми і змісту орієнтований на виявлення естетико-змістових функцій мовних одиниць у романтичній поезії того чи іншого автора; зіставний метод застосовується при виявленні індивідуальних особливостей мовного простору в поезіях Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка; зіставний метод за необхідністю доповнюється структурно-семантичними та квантитавними характеристиками.
Наукова новизна дисертації визначається тим, що мовний образ світу (зокрема простору) в поезіях харківських романтиків уперше аналізується на рівні індивідуально-авторських інтенцій, а не як єдиний потік у межах літературного напрямку. Уперше мова поетів-романтиків досліджується не тільки як інтегроване явище, а і як диференційоване в межах цього цілого.
Уперше проведено порівняльний аналіз мовного вираження простору як складової мовної картини світу в поезії харківських романтиків 20-40 рр. ХІХ століття. Визначення ключових слів та лексико-семантичних груп на позначення простору, вивчення їх у динаміці і діалектиці індивідуального художньо-образного смислотворення дозволяє по-новому підійти до мовних особливостей романтизму харківських поетів Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка та й мови української поезії ХІХ століття в цілому.
При науковому вивченні специфіки поетичного слова в українському романтизмі ми намагаємося поєднати нові уявлення про особливості історико-літературного процесу 20-40 рр. ХІХ століття з конкретним аналізом ключових мовних засобів, лексико-семантичних груп, зокрема на позначення просторових реалій у романтичній поезії.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що на основі виявлення репрезентантів просторовості одержано висновки про індивідуальні лінгвокультурні особливості кожного з харківських поетів-романтиків цього періоду, що може бути використано при вивченні ідіостилю українських митців наступних поколінь. Теоретичне значення має також положення про те, що зображення мовного простору письменників одного напряму мають інтегральні й диференціальні риси, через що мовну практику українських романтиків слід розглядати не як сукупність однорідних явищ, а як єдність індивідуальностей.
Отримані результати можуть знайти практичне застосування у викладанні курсів української мови і української літератури в середній і вищій школі, зокрема історії української літературної мови, лінгвістичного аналізу тексту, лексикології й стилістики, в посібниках і підручниках із цих курсів, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених дослідженню індивідуально-авторських особливостей мовного образу світу письменників.
Застосовуючи існуючу методику порівняння ідіостильових особливостей вираження простору у художньому контексті доби становлення української літературної мови, ми вийшли на новий рівень бачення ролі поетів-романтиків у формуванні світоглядно-мовних позицій читача на Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Напрямок дисертації відповідає проблемі Лексико-семантична система української мови”, що розробляється на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Ця проблема є складовою планової теми Закономірності розвитку й функціонування української мови”.
Результати дисертації неодноразово обговорювалися в науковому семінарі кафедри української мови ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001 р.); Всеукраїнській науковій конференції Поетика художнього тексту” (Херсон, 2002 р.).
Матеріал дослідження був використаний на спецсемінарі Ідіостиль харківських поетів-романтиків” на факультеті української мови і літератури та на заняттях із стилістики в Інституті післядипломної освіти ХДПУ ім.Г.С.Сковороди.
Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення в шести статях, п’ять з яких опубліковано у провідних наукових фахових виданнях.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, загальних висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел. Кожний розділ поділяється на підрозділи. Обсяг тексту дисертації 164 сторінки, загальний обсяг роботи 183 сторінки. Список використаних джерел включає 260 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження мовної картини простору в поезії українських поетів-романтиків харківської школи 20-40-х рр. ХІХ століття дозволяє зробити ряд висновків як щодо мовних особливостей поезій Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка, так і щодо розвитку української літературної мови цього періоду, зокрема поетичного мовлення. Мовно-естетичні інтенції в поетичних творах цих авторів розглянуті під кутом зору співвідношення традицій і новизни на рівні образного слововживання.
Творчість, зокрема мовна картина простору, харківських поетів-романтиків повинна розглядатися в контексті свого часу, коли вона становила видатне явище, що вплинуло на розвиток української літератури і літературної мови. Сьогодні ж вона часто характеризується в контексті великої за обсягом і художньою вартістю наступної української літератури (яка певною мірою й живилася здобутками романтиків) як щось другорядне і маловартісне. Мова поетів-романтиків харківської школи у розвитку української літературної мови є важливим кроком на шляху її нормалізації й інтелектуалізації.
Поети-романтики цієї школи створювали нові порівняно з попередниками мовні засоби художнього вираження в українській літературі, бо новий зміст, який поети втілювали в своїх творах, потребував нової естетики слова, нових виражальних засобів, які існували в глибинах мови і які слід було звідти добути. Естетизація українського слова виявлялася насамперед в очищенні літературної мови від елементів просторіччя, певних шарів побутової, згрубілої лексики, а також у доборі естетично позначених і художньо вартісних з погляду естетики романтизму слів.
Мова харківських поетів-романтиків 20-40-х рр. ХІХ століття, незважаючи на єдність художніх принципів, спільність вихідних умов (середовище, культурні традиції, освіта тощо), не є однорідною: кожен з авторів має свій образ світу, що відбивається в мові поетичних творів. Це пояснюється зокрема тим, що в надрах романтизму існували різні напрямки, що позначалося на тематиці, а відповідно, й на МКС. Відмінності мовного світу Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка особливо помітні при зіставленні одного з важливих змістових компонентів їх поезії мовної картини простору. Порівняння мовних засобів змалювання одного об’єкта зображення (простору) дозволило характеризувати мову творів цих поетів за співмірними ознаками.
Співмірність показників визначається також тим, що в схарактеризованих творах письменників змальовується в основному той тип художнього простору, який М.Бахтін визначив як ідилічний. Для зображення такого типу простору характерне зображення рідного краю, його краєвидів тощо.
У творах Л.Боровиковського,. А.Метлинського, М.Костомарова вже існувала розвинена система назв концепту простір” простір (у Л.Боровиковського), світ, степ (у всіх поетів цієї школи), поле як незаймана площинна просторінь (переважно у Л.Боровиковського і А.Метлинського), нива (переважно в значенні оброблена земля”), край і синонімічне до нього значення слова земля. Ці слова нерідко виступають як взаємозамінні або однорідні без диференціації значень, внаслідок близькозначності вступають у синонімічні відношення.
Просторові відношення в загальних координатах універсальні для людського сприймання і мислення. Проте в різних МКС вони виражаються по-різному в залежності від конкретної наповненості цих координат (реального світу, що в них вміщений).
У творах харківських поетів-романтиків 20-40-х рр. ХІХ століття ідилічним постає простір України, що асоціюється насамперед із ландшафтами степу й лісостепу, властиві центральній Україні й Слобожанщині. При єдності об’єкта зображення рельєфніше виступають особливості його мовного образу в кожного поета. Аналіз особливостей мовної картини простору окремого творця, а не цілого напрямку дає підстави розглядати творчість цієї плеяди не як нерозчленовану сукупність, а як єдність творчих індивідуальностей.
Ідилічний характер простору в поезіях Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка зумовлює те, що в їхній МКС велике місце посідають лексико-семантичні групи слів, що виражають великий простір (простір, степ, поле, море, світ, земля), рельєф місцевості (байрак, гори, могила, долина), водні об’єкти (напр., річка, річечка), .флору і фауну України, атмосферні явища (напр., вітер, буря, сніг, дощ), кольори і звуки природи тощо. Ці ЛСГ є домінантними й інтегруючими в поезії названих поетів, однак частотність уживання окремих слів і їх смислове наповнення та конотації в їх творах відрізняються.
Л.Боровиковський, А.Метлинський і М.Костомаров, як відомо, були не тільки поетами, а й науковцями, що в своїми працями зробили вагомий внесок у ствердження української мови як однієї з слов’янських мов. У дисертації особливо підкреслюється прагнення Л.Боровиковського і А.Метлинського теоретично обґрунтувати й практично довести здатність української мови до розширення стилістичних можливостей, зокрема в художній літературі. А.Метлинський у праці Заметки относительно южнорусского языка” схарактеризував найважливіші мовні особливості української мови. Письменник уже в той час зазначав, що достоїнство української мови полягає не тільки в музичності й милозвучності (що ми нерідко ще й досі висуваємо на перше місце в оцінках), а передусім у її здатності виражати будь-які почуття й думки. І хоч у подальшому під впливом різних факторів А.Метлинський (як і І.Срезневський) став розглядати українську мову як наріччя російської, перше слово відіграло в розвитку української самосвідомості і в розумінні сутності української мови більшу роль, ніж наступне.
У поезіях романтиків простір виступає у трьох вимірах: верх небо, низ загробне життя, проміжна сфера земна поверхня. У творах поетів, творчість яких проаналізована найбільш повно змальовано простір земний, через що переважно його мовна картина схарактеризована в дисертації. У мовному вираженні простору неба особливо вирізняється творчість М.Петренка.
Відмінності в мовній картині простору виявляються також у схильності до певних типів хронотопу. Так, визначальний для романтичної поезії хронотоп ночі більше властивий поезії А.Метлинського. Для поезії М.Костомарова суттєвим є хронотоп зими, з чим пов’язана порівняна частотність слів, що виражають атрибути такого хронотопу, - сніг, іній, мороз тощо.
Відмінності в мовній картині простору в творах харківських романтиків 20-40-х рр. виявляються в кількох аспектах: по-перше, в мовних засобах вираження меж простору, що охоплюється поетом; по-друге, в частотності тієї чи іншої лексеми, що виражає просторовий його світ; по-третє, в семантичному наповненні певного слова, що передається через дистрибутивні зв’язки слова і контекст; по-четверте, в художньому переосмисленні назв певних реалій.
Усі названі поети змальовують простір України. Проте власні географічні назви, представлені в їхніх творах, дозволяють судити про ступінь конкретності зображуваного. Так, для А.Метлинського символами України є назви Дніпр і Київ. У Л.Боровиковського не тільки назви-символи Дніпр і Дунай, а й назви рік Слобожанщини й Полтавщини Псьол, Ворскла, Дін, приморських степів Чорномор’я, Акерманські степи. Відгомоном історії виступає назва Батурин. У творах же М.Костомарова географічні назви вкрашають і роздолля України Дніпро, Сян, Дін, Карпати і, як уже зазначалось, сягають крайніх меж тодішньої Російської держави Камчатка. Простір в М.Петренка, з одного боку, часом конкретизований, як у циклі Слов’янськ”, а з другого, - спрямований угору. Простір верху найбільш виражений саме в цього поета.
Мовна картина світу письменників відрізняється частотністю вживання певних ключових слів. Це помітно і в співвідношенні слів степ, поле, нива, земля (в значенні край”), край, світ. Слово степ достатньо часте в поезіях Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, однак у Л.Боровиковського воно відносно частотніше, ніж у М.Костомарова. Слово гора в М.Костомарова вживається частіше, зате в Л.Боровиковського у цьому значенні часто використовується також слово могила (курган) у зв’язку з особистісним сприйманням концепту могила” як символу слави й патріотизму і з мотивом полеглого лицарства, що вболіває за долю вітчизни й пробуджується. В інших українських поетів цієї групи таке осмислення концепту й значення слова могила зустрічається рідше.
Л.Боровиковському властиве зображення будь-якого простору, через що поет часто звертається до слів вітер, буря, завірюха, хуртовина, навіть гураган (у перекладі Фарис”).
Ширше вживаним, ніж в інших поетів, є в Л.Боровиковського слово море, що виступає і в значенні безмежного простору (в тому числі в порівняннях), і в значенні крайньої межі українського степу. У творах А.Метлинського слово море вживається в традиційному значенні як назва середовища, куди ходили козаки. У творах М.Костомарова це слово зустрічається рідше.
Простір у Л.Боровиковського сповнений руху, що передається дієсловами на позначення різких рухів, а також звуків природи. Звукове тло виражається асонансом і алітерацією. Є в цього поета й прекрасне змалювання тиші за допомогою дієслів, що виражають дуже тихі звуки (напр., сплеск весла), які, незважаючи на свою незначність, контрастують із тишею і підкреслюють її.
Можна назвати й інші приклади відмінностей у мовній картині простору, зумовлені перевагою певних слів у текстах різних авторів.
У поезіях Л.Боровиковського мало флористичних назв, через що вони й не відрізняються різноманітністю (билина, трава). У А.Метлинського флоризмів більше, проте вони не виходять за межі традиційних для української народної поезії назв. Поезія М.Костомарова відрізняється великою кількістю флоризмів, які виступають у його творах не тільки як засіб зображення простору, а й як самостійний предмет змалювання, авторське розуміння якого розкриваються цілим змістом поезії. Цілий ряд ліричних творів цього письменника мають назви квітів. У цього поета вживається також ряд назв дерев, які мають переважно традиційне для народної поезії значення.
Відрізняються твори романтиків харківської школи зазначеного періоду й різною питомою вагою фаунонімів, що є переважній більшості назвами птахів. У творах Л.Боровиковського вживаються орнітоніми, що називають птахів, що, по-перше, властиві просторові України, а по-друге, набули символічного значення в народній українській поезії: ворон, пугач як провісники біди, сокіл, орел як символи сили і сміливості, сірі гуси як добрий знак. У поезіях А.Метлинського теж значне місце належить орнітонімам України, однак це переважно назви, пов’язані з ближчим до людини довкіллям або таким, що мають семи або асоціативні зв’язки з людиною й її оточенням зозуля, голубка, ластівка. Складні асоціації в контексті поезії А.Метлинського викликає вживання слова орел, яке є і елементом порівняння, і ознакою степу, і символом полеглого козацтва. Навіть традиційне пісенне чорний ворон у А.Метлинського знаходить додаткові ознаки: він над козацьким трупом за дяка співає”. У поезії М.Костомарова ЛСГ орнітоназви” є дуже широкою: в ній представлені й традиційні для української народної поезії символічні назви чорний ворон, зозуля, соловейко, чайка, жайворонок, голуб, голубка, рябець, сорока, орел, ластівка та ін. У використанні слова чайка в поета відчувається реміністенція з народною піснею про чайку-небогу, а чорний ворон виступає не тільки провісником смерті, а контекстуально й добрим вісником, що є новаторським для української поезії того часу.
Проаналізований матеріал переконливо доводить, що мовний образ простору в поетів, чия творчість проаналізована, помітно відрізняється, через що про їхню мову не можна говорити як про однорідну єдність.
Такі ж помітні відмінності й у семантичному наповненні слів, що характеризують простір. У контексті твору й цілої поезії кожного автора випливають концептуальні відмінності в баченні тих же реалій окремим письменником. Наприклад, у Л.Боровиковського слово степ уживається часто і, як правило, воно асоціюється з козацьким” степом, де розгорталися битви за волю. В А.Метлинського слово степ кілька раз уживається в однойменній поезії і теж пов’язане зі спогадами про козаків, що топтали цей степ і поховані в ньому. У М.Костомарова слово степ є частотним і асоціюється теж із козаччиною. Однак найглибше історичний мотив у значенні слова степ лунав в Л.Боровиковського.
Виразніше різне сприймання значення звучить у слові поле, яке для Л.Боровиковського є синонімом до слова степ (особливо з постійним епітетом чисте поле). У поезіях А.Метлинського це слово, крім названого значення часто є назвою обробленої землі, про що свідчить лексичне оточення близькість житла, назви культурних рослин, польових робіт тощо. У поезії М.Костомарова, на відміну від інших поетів, слово поле рідше виступає як простір неосяжний.
Особливо помітні відмінності в семантиці слова могила, яке вважається одним із ключових в поезії романтиків. Воно поширене в мові творів Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка, однак із різним значенням. Відповідно до ідейно-тематичних і естетичних установок Л.Боровиковського і А.Метлинського їх баченням світу слово могила виступає в історичному значенні насипний курган над похованням героя. Із цього випливає символічне слова ознака слави й геройських подій минулого”. Оскільки такі могили височіють над рівниною, то Л.Боровиковський уживає його також із значенням гора”. Поезія ж А.Метлинського і М.Костомарова являє нам це слово переважно в значенні місце поховання” і з похованням козака-воїна майже не асоціюється. У творчості М. Петренка слово могила втрачає своє концептуальне значення як назва просторової реалії, і перетворюється за оцінним компонентом на оцінку. Слово могила є елементом метафори на позначення внутрішнього світу поета, його емоційного стану: ввесь світ в могилу бачиться заритим”. Поетична паралель світ тюрма могила набуває символічного значення завдяки посиленню його негативної оцінності: світ для поета не тільки темніше темної тюрми, світ в могилу заритий. Таким чином, для М.Петренка характерна переакцентація цього першопочаткового історично орієнтованого образу. Поетична універсалія світ могила підкреслює тяжкий емоційний стан поета.
Дистрибутивні відмінності значень просторових назв виявляються в сполучуваності з тими чи іншими словами. Так, для поезії Л.Боровиковського характерне вживання постійних епітетів, а у А.Метлинського вони майже відсутні. У поетів відбувається переосмислення традиційних символічних значень (напр., чорний ворон, орел), використовуються перифрастичні означення прикладки, напр., степ розліг сухого океану, степ постіль, мертвий степ, дідівський степ; море синій кришталь; скали понура сторожа пустинь; пустиня море сухе.
Письменники-романтики намагалися створити особливу, специфічно- поетичну мову, своєю літературною творчістю вплинули на формування національних світоглядно-мовних інтенцій та поетичну свідомість українського читача, який мав достатній культурно-освітній ценз. Важливим наслідком творчості романтиків було пробудження інтересу до рідної мови й історії, прищеплення національних світоглядних моделей. Значною мірою завдяки діяльності письменників, зокрема романтиків, у цей період формувалися художньо-естетичні смаки майбутнього українського читача.
Аналіз мовної картини простору в поезії харківських поетів-романтиків доводить, що мова їх творів, справді, ґрунтувалась на народно-поетичних джерелах, але незаперечна: важлива роль їх мовно-поетичних починань і пошуків для наступних поколінь українських поетів аж до нашого часу. Романтики, спираючись на традиції народної лірики, визначили мовно-поетичну парадигму українського простору, яка пізніше перетворилася в барвистий мовний світ української поезії. І ми сьогодні дивимося на поезію перших українських романтиків крізь призму цього світу й не помічаємо неповторності мовного образу світу цих перших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абаев В.И. Понятие идеосемантики. // Язык и мышление М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948.- т. ІІ.- С.13-28.
2. Авксентьєв Л.Г., Філон М.І. Вербальні символи української мови: Спроба типологічного опису // А.А. Потебня - исследователь славянских і взаимосвязей: Тезисы Всесоюзной научной конференции / Редкол.: Л.Г.Авксентьев и др. - Харьков: ХГУ, 1991. - Ч.І. - С.148-150.
3. Айзеншток І. Українські поети-романтики 20-40 років ХІХ століття. К., 1958. С.55.
4. Аристотель и античная литература. М.: Наука, 1978. 230с.
5. Аристотель. Большая этика // Аристотель: Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1983. Т.4. С.296-534.
6. Аристотель. Поэтика // Аристотель: Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1983. Т.4. С.645-680.
7. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. - С.5-32.
8. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Сов. Энциклопедия, 1966. - 608с.
9. Бабушкин С.А. Пространство и время художественного образа. Автореф. дис. канд. филос. наук. Л., 1971, - 20 с.
10. Багалей О. Отношение Н.Костомарова к г. Харькову и Харьковскому университету. Русская старина, 1914. Т.160. - №12. С.465-480.
11. Бакастова Т.В. Имя собственное в художественном тексте // Русская ономастика: Сб. науч. тр. - Одесса, 1984. - С.157-160.
12. Баранник Д.Х. До питання про "інформаційний" стиль мови. // Мовознавство. 1967. - №6. - С.3-10.
13. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. - М.: Прогресс, 1989.
14. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. - М.: Худож. литература, 1975. - 504с.
15. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1979. - 24с.
16. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. - М.: Художественная литература, 1986. - 543с.
17. Бегиашвили А.Ф. Философия и поэзия. Философские проблемы поэтической речи. Тбилиси: Мецниереба, 1973.
18. Белецкий А.И. Избранные статьи по теории литературы. М.: Просвещение, 1964.
19. Белодед И.К. Научно-технический прогресс и язык художественной литературы. // Вопросы языкознания. - 1977. - №3. - С.3-12.
20. Белый А. Поэзия слова. - Пг.: Эпоха, 1922.- С. 9 133.
21. Бенвенист Эмиль. Общая лингвистика. - М.: Прогресс, 1974. 448с.
22. Білодід І.К. Деякі аспекти взаємодії пізнавальної і естетич­ної функції мови. // Мова. Людина. Суспільство. - К.: Наукова думка, 1977. - С.92-102.
23. Богданова І.Є. Концепт МОГИЛА в поетичному мовленні харківських поетів-романтиків 20-40 років ХІХ ст. // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 2001. Вип. 5. С.157-160.
24. Богданова І.Є. Локальні орієнтири в поезії Левка Боровиковського як проблема стилістики романтизму // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи / Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 1998. Вип. 5. С.140-146.
25. Богданова І.Є. Мовне вираження художнього простору в поезії харківських поетів-романтиків 20-40 років ХІХ ст. // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 2000. Вип.5. С.10-14.
26. Богданова І.Є. Мовний образ хронотопу у поезії Миколи Костомарова // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 1998. Вип. 1. С.118-123.
27. Богданова І.Є. Мовний образ хронотопу у поезії Михайла Петренка // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ХДПУ, 1999. Вип. 2. С.169-173.
28. Богданова І.Є. Семантичний простір лексеми небо” в ідіостилі М.Петренка // Південний архів: Збірник наукових праць. Філологічні науки. Херсон, 2002. Вип. ХІХ. С.214-216.
29. Бойко Ю. Український романтизм Центральної й Східної України у його стосунку до західноєвропейської романтики // БойкоЮ. Вибране. Т.ІІ. Мюнхен, 1974. С.249-268.
30. Боровиковський Л.І. Твори. Вступ, стаття і приміт. С.А.Крижанівського та П.П.Ротача. К.: Молодь, 1970.
31. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. - М.: Изд-во МГУ, 1984.
32. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. Сер.2-га.. // Булаховський Л.А. Вибрані праці: в 5-ти т. - К.: Наукова думка, 1975. - т. 1.
33. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К., 1992.
34. Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М., 1966.
35. ВащенкоВ.С. Мова Тараса Шевченка. Харків: Вид-во Харківського ун-ту. - 1963. 252 с.
36. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1997. 416с.
37. Веселовский А. Избранные статьи. - М.: Худ. л-ра, 1939.
38. Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. - 1955. - №1. - С.60-87.
39. Виноградов В.В. К построению теории поэтического языка // Поэтика. - Л.: 1927. - Вып.3. - 5-24.
40. Виноградов В.В. О теории художественной речи. - М.: Высшая школа, 1971. - 240 с.
41. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. - М.: Гостлитиздат, 1959.
42. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М.: Изд-во АН СССР, 1963. - 256с.
43. Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. - М.: Учпедгиз. 1959. - 492 с.
44. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. - М.: Высшая школа, 1991. 448с.
45. Винокур Г.О. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. - М.: Наука, 1990. 453с.
46. Возняк Т. Тексти та переклади. Харків: Фоліо, 1998.
47. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сб. статей по языкознанию: Проф. МГУ акад В.В.Виноградову. - М.: Изд-во МГУ, 1958. - С. 103-124.
48. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. - М.: Наука, 1981. - 140 с.
49. Гегель И.В. Эстетика. - М., 1971. - Т.З. - 400с.
50. Гей Н.К. Время и пространство в структуре произведения. В кн.: Контекст 74. М., 1975. С.213-228.
51. Гинзбург Л. Литература в поисках реальности. Статьи. Эссе. Заметки. - Л.: Советский писатель, 1987. - 400с.
52. Гинзбург Л.Я. О лирике. - Ленинград: Сов. писатель. - 1974. - 408с.
53. Глазычев В.Л. Образы пространства: (Проблемы изучения). В кн.: Творческий процесс и художественное восприятие. Л., 1977. С.159-174.
54. Голіченко Т.С. Слов'янська міфологія та антична культура. - К.: Наук. думка, 1994.
55. Голіченко Т.С. Слов'янська міфологія. - К.: Наук. думка, 1994. - 92с.
56. Головин Б.Н. Основы культуры речи. - М.: Высшая школа, 1980. - 236с.
57. Гончар Олексій. Зачарований небом (романтичний світ Михайла Петренка) // Слово і час. 1997. - №11-12. С.21-26.
58. Гордієнко К. Рясне слово. К.: Рад. письменник, 1978.
59. Гофман В. Язык литературы. - Л.: Худ. л-ра, 1936.
60. Григорьев В.П. О некоторых проблемах лингвистической поэтики // Теория поэтической речи и поэтическая лексикография. - Шадринск, 1971. - С.3-12.
61. Григорьев В.П. Структура слова как единицы поэтического языка // ГригорьевВ.П. Из прошлого лингвистической поэтики и интерлингвистики. М.: Наука, 1993. - С.15-17.
62. Григорьев В.П. Стилевые течения в литературе и стили поэтического языка // Из прошлого лингвистической поэтики и интерлингвистики. - М.: Наука, 1993. - С.17-18 .
63. Григорьева А.Д., Иванова Н.Н. Язык поэзии ХІХ-ХХ вв. Фет. Современная лирика. - М.: Наука, 1985. - 321 с.
64. Григорьева А.Д., Иванова Н.Н. Язык лирики ХІХ века. Пушкин. Некрасов. М.: Наука, 1981. 344с.
65. Грицютенко І.С. Естетична функція художнього слова. - Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. - 180 с.
66. Грушевский А. Из харьковских лет Н.И.Костомарова. СПб, сенат. тип., 1908. 65с.
67. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1984. - 397с.
68. Гурвич И. Русская беллетристика: эволюция, поэтика, функции // Вопросы литературы. 1990. - №5.
69. Данилюк Н.О. Традиційне і новаторське у мовній структурі сучасної метафори // Мовознавство. - 1984. - №4. - С.64-67.
70. Дей О.І. Поетика української народної пісні. - К.: Наук. думка, 1978. - 252с.
71. Деркач А.Г. Прислів’я та приказки в мові байок Л.Боровиковського. В кн.: Збірник наукових конференцій кафедри Київського педінтитуту. Тези доповідей. Гуманітарні науки. К.: Радянська школа, 1967. С.117.
72. Деркач Б. В річищі народної поезії. В кн.: Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, М. Петренко. Вибране. К., 1980. С.3-20.
73. Деркач Б. Український поет-романтик. Літ. газета, 1958. - №38.
74. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. - К.: Наукова думка, 1982.-172 с.
75. Довгалевський М. Поетика: Сад поетичний.- К.: Мистецтво, 1973.- 233с.
76. Донецких Л.И. Слово и мысль в художественном тексте. - Кишинев: Штиинца, 1990.
77. Донецких Л.И. Эстетические функции слова. - Кишинев: Штиинца, 1982.
78. Ермилова Е.В. Метафоризация мира в поэзии XX века // Контекст 1976. - М.: Наука, 1977. - С. 160-177.
79. Ефимов А.И. О музыке художественных произведений. - М.: Учпедгиз., 1954. - 288 с.
80. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. - М.: Изд-во МГУ, 1961. - 520с.
81. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). - К.: Довіра, 1999.
82. Єрмоленко С.Я. Естетика природи слова в народній пісні. - Укр. мова і літ. в школі. - 1976. - №7. - С. 34-45.
83. Єрмоленко С.Я. Культура української мови // Мова. Люди­на. Суспільство. - К.: Наук. думка, 1977. - С. 103-110.
84. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. - К.: Наук. думка, 1987. - 248с.
85. Єфремов С.О. Історія українського письменства. - К.: Феміна, 1995. - 688с.
86. Жовтобрюх М.А. Слово мовлене. - К.: Знання, 1969. - 48с.
87. Задорнова В .Я. Восприятие и интерпретация художественного текста: Уч. пос. для ин-тов ин. яз. и филол. фак. ун-тов.- М.: Высш. школа, 1984. 152 с.
88. Зеров М. Нове українське письменство. Мюнхен, 1960.
89. Зобов Р.А., Мостепаненко А.М. О типологии пространственно-временных отношений в сфере искусства // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Наука, 1974.
90. Золотницький М.Ф. Квіти в легендах та переказах / Пер. з рос. П.Ф.Кравчука. - К.: Довіра, 1992. - 207с.
91. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. - К.: Дніпро, 1988.
92. Золян С.Т. Семантическая структура слова в поэтической речи // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. -1981. - т. 40.- №6. - С.509-520
93. Ивашева В.В. Категории Время - пространство в литературах мира. Вест. МГУ. Сер. 9, Филология, 1978, №2. С.3-13.
94. Іваницька Н.Л. Експресія поетичного слова // Рідне слово. - К.: Наук. думка, 1972. Вип.6. - С.50-55.
95.&n