Сторожук Олександр Ростиславович. Організаційно-правові засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби

brief description

Сторожук Олександр Ростиславович. Організаційно-правові засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07, Кабінет Міністрів України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2014.- 200 с.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СТОРОЖУК ОЛЕКСАНДР РОСТИСЛАВОВИЧ

УДК 342.92:341.72/.73

ОРГАНІЗАЦІЙНО - ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОХОДЖЕННЯ
ДИПЛОМАТИЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ ДИПЛОМАТИЧНОЇ
СЛУЖБИ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
В. В. Ладиченко

Київ – 2014

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОХОДЖЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ

11
1.1 Організаційно-правова характеристика дипломатичної служби
11
1.2 Адміністративно-правові засади та особливості правового регулювання проходження дипломатичної служби

28
Висновки до розділу 1 43
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДИПЛОМАТИЧНИХ
ПРАЦІВНИКІВ
48
2.1 Поняття, зміст та порядок набуття правового статусу 48
2.2 Характеристика прав і обов’язків як ключових елементів правового статусу
70
Висновки до розділу 2 100
РОЗДІЛ 3 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
103
3.1 Поняття, зміст та класифікація державних гарантій забезпечення реалізації прaвового статусу
103
3.2 Характеристика державних гарантій забезпечення
реалізації правового статусу
118
Висновки до розділу 3 163
ВИСНОВКИ 168
ДОДАТОК 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 183

ВСТУП

Актуальність теми. Питання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, правового регулювання проходження є одним з важливих і актуальних у сучасній правовій науці. Його вивчення являє собою не тільки теоретичний інтерес, але є також дуже важливим із суто практичного погляду.
Великі зміни політичного, економічного, правового характеру, які відбулися на міжнародній арені наприкінці XХ століття, проголошення незалежності України створили позитивні умови для розвитку дипломатичної служби України, виведення української дипломатії на сучасний міжнародний рівень.
Ці зміни, а також розбудова демократичної, правової, соціальної держави зумовлюють відповідні зміни суспільно-політичних відносин в Україні, зовнішньої політики держави і відповідно необхідність піднесення української дипломатії до рівня вимог сьогодення, сучасної міжнародної практики.
Тому актуальними є питання підвищення ефективності дипломатичної служби, що, у свою чергу, потребує організаційно-правового вдосконалення проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками, які, виконуючи завдання, обов’язки і реалізуючи права, визначені в їх посадових інструкціях, забезпечують реалізацію зовнішньої політики держави.
Оскільки, на нашу думку, проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками полягає передусім в реалізації їх правового статусу, зокрема таких його ключових елементів як права та обов’язки, важливе значення має дослідження змісту і особливостей цього статусу, його правового регулювання та забезпечення реалізації.
Деякі аспекти проходження дипломатичної служби, зокрема правове регулювання статусу дипломатичних працівників під час проходження ними дипломатичної служби за кордоном, певним чином розглядалися у науковій літературі, але предметом комплексного дослідження на рівні дисертації організаційно-правові питання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби досі не були, що обумовлює актуальність дослідження.
Дипломатична служба відповідно до Закону України «Про дипломатичну службу» є державною службою, її складовою частиною, одним із її видів. У той же час вона має багато специфічних особливостей, які виділяють її серед інших видів державної служби.
Специфіка дисертаційного дослідження полягає у висвітлені предмету дослідження, виходячи із особливостей дипломатичної служби, на тлі загального та спільного характерного для усіх видів державної служби та їх проходження.
Зазначене вище і обґрунтовує вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність та важливість.
Науково-теоретичною базою для дисертації стали праці таких вчених
у різних галузях права: В. Б. Авер’янова, Н. О. Армаш, Г. К. Ашина,
Ю. П. Битяка, В. Г. Буткевича, Б. І. Гуменюка, С. Д. Дубенка, В. В. Зуй,
Р. А. Калюжного, Л. В. Коваль, О. В. Кузьменко, В. І. Курила,
В. В. Ладиченка, Н. Р. Нижник, П. І. Павленка, О. В. Петришина,
В. М. Репецького, І. В. Розпутенка, О. Ф. Скакун, Ю. М. Старилова,
Л. Д. Тимченка та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове опрацювання теми здійснено з урахуванням положень Концепції адміністративно-правової реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810 «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні», Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, схваленої Законом України від 21 листопада 2002 року № 228-IV і плану науково-дослідної роботи кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів і правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб дослідити організаційно-правові засади проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками – державними службовцями із спеціальним статусом, які мають дипломатичний ранг і виконують дипломатичні і консульські функції з метою реалізації завдань держави у сфері зовнішньої політики, та на цій основі розробити рекомендації, спрямовані на вдосконалення проходження дипломатичної служби, підвищення ефективності проходження, які можуть бути використані у практичній діяльності органів дипломатичної служби, інших державних органів, під час ухвалення ними відповідних рішень, пов’язаних із проходженням дипломатичної служби, його вдосконаленням, виконанням завдань держави у сфері зовнішньої політики.
Для досягнення поставленої мети визначені такі основні задачі:
– дати організаційно-правову характеристику дипломатичної служби, визначити особливості її проходження;
– проаналізувати адміністративно-правові засади та визначити особливості правового регулювання проходження дипломатичної служби;
– розкрити поняття та зміст правового статусу дипломатичних працівників, визначити його особливості;
– визначити ключові елементи правового статусу дипломатичних працівників, у реалізації яких полягає проходження дипломатичної служби, здійснити їх класифікацію і дати розгорнуту характеристику;
– запропонувати авторське визначення поняття проходження дипло-матичними працівниками дипломатичної служби;
– дослідити реалізацію правового статусу дипломатичних працівників, розкрити поняття, зміст та значення державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу, класифікувати їх;
– дати ґрунтовну характеристику державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників та визначити їх особливості;
– сформулювати пропозиції щодо удосконалення проходження дипло-матичними працівниками дипломатичної служби.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають під час проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.
Предмет дослідження – організаційно-правові засади проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.
Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційного дослідження є сучасні наукові методи та прийоми пізнання: діалектичний, історичний, логіко-семантичний, формально-логічний, структурно-функціональний, порівняльний, системно-структурний, системного аналізу тощо.
Так, під час здійснення організаційно-правового аналізу дипломатичної служби у підрозділі 1.1 використовувався, переважно, діалектичний, історичний та логіко-семантичний, формально-логічний методи.
Системно-структурний, структурно-функціональний, а також формально-логічний, логіко-семантичний методи використовувалися у підрозділі 1.2 для аналізу системи та інституційного механізму забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби та у розділі 2 для дослідження правового статусу дипломатичних працівників, його структурних елементів.
Під час дослідження державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, їх класифікації, визначення особливостей цих гарантій у розділі 3 використовувалися системно структурний, системного аналізу та формально-логічний методи.
За допомогою логіко-семантичного методу створювався та поглиблювався понятійний апарат.
Для визначення особливостей завдань і функцій дипломатичної служби та органів дипломатичної служби, правового статусу дипломатичних працівників, державних гарантій забезпечення реалізації статусу, аналізу відповідних положень адміністративно-правових актів законодавства, які регулюють проходження дипломатичної служби, використовувався передусім діалектичний, формально-логічний та порівняльний методи.
Нормативною основою дослідження є Конституція України, закони України, інші нормативно-правові акти, зокрема акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, а також міжнародно-правові акти, багатосторонні та двосторонні міжнародні договори України.
Емпіричну та інформаційну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності дипломатичних працівників, політико-правова публіцистика, довідкові видання.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень організаційно-правових засад проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби. Внаслідок проведеного дослідження у дисертації сформульовано низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем, а саме:
вперше:
– поняття проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби визначається як процес реалізації ними свого правового статусу, передусім його ключових елементів – прав та обов’язків, оскільки насамперед саме вони однозначно і чітко характеризують їх правове положення та є головними інструментами проходження дипломатичної служби. Адже внаслідок реалізації саме цих елементів відбувається виконання дипломатичними працівниками своїх завдань, закріплених в їх посадових інструкціях;
– встановлено особливості проходження дипломатичної служби, що обумовлені завданнями дипломатичної служби, її органів, а також системою і правовим статусом цих органів.
Завданнями дипломатичної служби, її органів є забезпечення реалізації завдань та функцій держави у сфері зовнішньої політики, тобто вони мають зовнішньополітичний характер.
Специфіка системи органів дипломатичної служби полягає у тому, що вони розташовані не тільки в Україні, але й за кордоном.
Особливості статусу органів дипломатичної служби, окрім зовнішньополітичного характеру його змісту, є також у тому, що статус закордонних дипломатичних установ додатково регулюється нормами міжнародного права та законодавством держави їх перебування відповідно до міжнародного права;
– здійснено класифікацію: прав і обов’язків дипломатичних працівників як ключових елементів правового статусу. За своїм змістом їх пропонується поділити на службові і службово-особисті, які поділяються на загальні, спеціальні та посадові, а також на зовнішньо-службові та внутрішньо-службові (апаратні); державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу, які, залежно від характеру їх впливу на дипломатичних працівників і відповідно на реалізацію їх правового статусу, пропонується класифікувати на такі основні види (групи): добровільно-спонукальні (стимулюючі), примусово-спонукальні (відповідальність) та організаційні;
– обгрунтовано необхідність вдосконалення нормативно-правового забезпечення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, а саме:
пропозиції стосовно розроблення та прийняття «Кодексу дипломатичної служби»; пропозиції щодо необхідності затвердження «Положення про постійне представництво при міжнародній організації»; внесення змін до адміністративно-правових актів, зокрема Закону України «Про дипломатичну службу», актів Президента України, інших правових актів щодо статусу дипломатичних працівників, забезпечення його реалізації.
удосконалено:
– систему та інституційний механізм забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби, які включають як вищі інститути державної влади – Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, так і органи дипломатичної служби;
– визначення правового статусу дипломатичних працівників, як їх правове положення, що характеризується сукупністю таких елементів, як права, обов’язки, відповідальність, обмеження, стимули та інші, ключовими з яких є права і обов’язки та які є визначальними для реалізації їх посадових завдань;
– характеристику прав і обов’язків дипломатичних працівників як ключових елементів їх правового статусу.
набули подальшого розвитку:
– дипломатична служба як комплексний правовий інститут;
– система правового регулювання проходження дипломатичними пра-цівниками дипломатичної служби за кордоном, особливість якої полягає у поєднанні регуляторного впливу принципів і норм адміністративного та принципів і норм міжнародного права та яку в дії можна вважати правовим режимом проходження дипломатичної служби за кордоном;
– поняття та характеристика державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, якими є добровільно-спонукальні (стимулюючі) гарантії – гарантіїї соціально-економічного характеру (заробітна плата, премії тощо) та морально-психологічні (професійне удосконалення, підвищення кваліфікації шляхом навчання і стажування, моральне заохочення);
відповідальність як гарантія примусово-спонукального характеру; організаційні гарантії – контроль, атестація та щорічна оцінка, організаційно-правові питання щодо ротації, просування по службі, навчання, забезпечення умов праці.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичне, так і практичне значення. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – для подальшого вивчення питань проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками, його організаційно-правового вдосконалення;
– у правотворчості – для вдосконалення нормативно-правового забез-печення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, за результатами дослідження сформульовано низку пропозицій щодо внесення
змін до законодавства, прийняття нових адміністративно-правових актів;
– у правозастосовній діяльності – для подальшого удосконалення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби, підвищення його ефективності та відповідно оптимізації діяльності органів дипломатичної служби;
– у навчальному процесі – під час проведення занять з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес», «Адміністративна відповідальність», «Міжнародне публічне право», «Право зовнішніх зносин» та ін., а також у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів вищих навчальних закладів.
Особистий внесок здобувача полягає у постановці наукової проблеми, визначенні мети і задач, теоретичному аналізі та узагальненні джерел наукової літератури і практичного досвіду, розробленні методології та методів дослідження. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно,
всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі
особистих досліджень.
Апробація результатів дослідження. Підсумки дослідження, одержані узагальнення і висновки, наукове значення основних результатів дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів і правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України, а також були оприлюднені у матеріалах науково-практичних конференцій юридичного факультету Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства: «Сучасність. Наука. Час. Взаємодія та взаємовплив» (Київ, 23–25 листопада 2011 р.); «Роль прав людини у глобальних інтеграційних процесах» (Київ, 08–09 грудня 2011 р.), а також Міжнародної науково-практичної інтернет конференції «Розвиток юридичної науки на сучасному етапі» (Тернопіль, 5 червня 2013 р.); Дев’ятої Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасна наука XXI століття» (Київ, 17–19 червня 2013 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 11 наукових працях, 7 із яких опубліковано у фахових виданнях.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження організаційно-правових засад проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби як складової державної державної служби здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні сутності, сучасного стану, особливостей проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби та перспектив розвитку і вдосконалення організаційно-правових засобів забезпечення підвищення його ефективності. Отримані в процесі дослідження результати дали можливість сформулювати такі висновки і пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення.
1. Дипломатична служба як складова державної служби це:
- історично сформований державно-правовий інститут. Цей інститут включає передусім адміністративно-правові норми, які забезпечують організацію дипломатичної служби та її функціонування;
- система органів дипломатичної служби, яка включає Міністерство закордонних справ України, Представництва Міністерства закордонних справ України на території України, закордонні дипломатичні установи України (Дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном, Постійні представництва України при міжнародних організаціях). Ці органи забезпечують реалізацію зовнішньої політики держави;
- професійна діяльність дипломатичних працівників – державних службовців, які мають дипломатичний ранг і виконують дипломатичні та консульські функції, а також інших працівників дипломатичної служби, спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави в сфері зовнішньополітичної діяльності, захист національних інтересів України, прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном на платній основі за рахунок бюджетних коштів.
Особливості проходження дипломатичної служби обумовлені завданнями дипломатичної служби, її органів, а також системою і правовим статусом цих органів.
Завдання дипломатичної служби, її органів полягають у тому, що вони мають забезпечувати реалізацію завдань і функцій держави у сфері зовнішньої політики, тобто вони мають зовнішньополітичний характер. Специфіка системи органів дипломатичної служби – в їх розташуванні не тільки в Україні, але й за кордоном.
Особливість статусу органів дипломатичної служби, окрім зовнішньополітичного характеру його змісту, полягає також в тому, що статус закордонних дипломатичних установ додатково регулюється нормами міжнародного права та законодавством держави перебування цих установ відповідно до міжнародного права.
Особливостями проходження дипломатичної служби, з урахуванням зазначеного вище, є:
в організаційному аспекті – проходження дипломатичної служби не тільки в Україні, але і за кордоном;
в змістовному плані – зовнішньополітичний зміст (характер) правового статусу дипломатичних працівників (прав, обов’язків);
в правовому аспекті – регулювання проходження дипломатичної служби передусім за кордоном, статусу дипломатичних працівників та забезпечення його реалізації, додатково нормами міжнародного права та законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права.
2. Забезпечення засад адміністративно-правового регулювання проход-ження дипломатичної служби здійснюється відповідними державними органами згідно з законодавством, які утворюють відповідну систему та інституційний механізм адміністративно-правового регулювання проходження дипломатичної служби. Зазначена система включає як вищі інститути державної влади – Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, так і органи дипломатичної служби.
Особливість правового регулювання проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками має місце передусім за кордоном і полягає у додатковому регулюванні проходження, правового статусу дипломатичних працівників, забезпечення його реалізації, нормами міжнародного права та законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права.
Ця особливість проявляється в поєднанні регуляторного впливу принципів і норм національного права передусім адміністративного та принципів і норм міжнародного права.
Зазначене поєднання утворює цілісну систему правового регулювання проходження дипломатичної служби за кордоном, яку в дії можна вважати правовим режимом проходження дипломатичної служби за кордоном, що виражає особливості проходження дипломатичної служби, його правового регулювання.
3. Правовий статус дипломатичних працівників є основним фактором (інструментом), визначальним чинником проходження ними дипломатичної служби, що визначає зміст відносин у процесі її проходження та відповідно є засобом реалізації органами дипломатичної служби своїх завдань і функцій.
Зміст правового статусу дипломатичних працівників, його елементів та особливості залежать від того, в якому органі дипломатичної служби працює дипломатичний працівник та конкретної посади, яку він обіймає.
Правовий статус дипломатичних працівників визначено як їх правове положення стосовно інших учасників суспільних відносин, у тому числі державних службовців інших видів державної служби, яке характеризується встановленою нормами передусім адміністративного права, а за кордоном додатково міжнародного права та законодавством держави перебування органів дипломатичної служби відповідно до міжнародного права, сукупністю таких елементів правового статусу, як права, обов’язки, відповідальність, обмеження, стимули та ін. (за кордоном додаткові права – привілеї та імунітети). Ключовими із зазначених елементів є права і обов’язки, які є визначальними для реалізації посадових завдань.
Пропонується класифікувати права і обов’язки дипломатичних працівників на службові і службово-особисті, які поділяються на загальні, спеціальні та посадові, а також на зовнішньо-службові та внутрішньо-службові (апаратні).
4. Особливостями правового статусу дипломатичних працівників є зовнішньополітичний характер його змісту, а також регулювання, передусім під час проходження дипломатичної служби за кордоном, додатково нормами міжнародного права і законодавством держави перебування закордонних дипломатичних установ відповідно до міжнародного права, наявність у дипломатичних працівників за кордоном відповідних привілеїв та імунітетів як додаткових прав, які сприяють ефективному проходженню дипломатичної служби.
5. Проходження дипломатичної служби дипломатичними працівниками полягає, на нашу думку, насамперед в реалізації ними свого правового статусу і передусім таких його ключових елементів, як права та обов’язки, оскільки перш за все вони однозначно і чітко характеризують їх правове положення та є головними інструментами проходження дипломатичної служби, адже внаслідок реалізації саме цих елементів відбувається виконання дипломатичними працівниками своїх посадових завдань, а це і є ніщо інше як проходження служби, у ході якого відбувається послідовна зміна рівня їх професійних знань, досвіду, правового положення, посад.
6. Для забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників держава має вживати відповідних дієвих заходів, передбачати у законодавстві та застосовувати відповідні способи і засоби організаційно-правового характеру – державні гарантії для створення необхідних умов реалізації дипломатичними працівниками своїх прав та виконання обов’язків, як ключових елементів правового статусу.
Пропонується державні гарантії забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, залежно від характеру (механізму) їх впливу на дипломатичних працівників і відповідно на реалізацію їх правового статусу, класифікувати на такі основні види (групи): добровільно-спонукальні (стимулюючі), примусово-спонукальні (відповідальність) та організаційні. Зазначені гарантії створюють відповідну систему державних гарантій, яка в дії являє собою механізм забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників, тобто механізм забезпечення проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби.
Добровільно-спонукальні (стимулюючі) державні гарантії пропонується класифікувати на соціально-економічні (заробітна плата, премії тощо) та морально-психологічні (професійне удосконалення, підвищення кваліфікації шляхом навчання та стажування, моральне заохочення).
Відповідальність як спонукально-примусова державна гарантія забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників є засобом профілактики, запобігання правопорушенням.
Залежно від виду і серйозності правопорушення, ступеня провини та обставин, за яких ці правопорушення відбулися, дипломатичні працівники можуть притягуватися до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної, цивільно-правової відповідальності.
До організаційних державних гарантій пропонується віднести: контроль за проходженням дипломатичної служби; проведення атестації та щорічної оцінки для перевірки професійної компетентності дипломатичних працівників, виконання покладених на них завдань; забезпечення вирішення організаційних питань щодо ротації дипломатичних працівників, просування по службі (кар’єрного росту), їх навчання; забезпечення належних умов праці, у тому числі і безпосередньо на робочому місці.
7. Особливостями державних гарантій забезпечення реалізації правового статусу дипломатичних працівників є наявність у них під час проходження дипломатичної служби за кордоном додаткових стимулів (привілеїв та імунітетів), які надаються дипломатичним працівникам для підвищення ефективності проходження дипломатичної служби (дипломатичні працівники в державі перебування звільняються від усіх державних і муніципальних податків, зборів і мита, користуються імунітетом від юрисдикції держави перебування щодо цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності), а також (в частині організаційних гарантій) здійснення ротації дипломатичних працівників – направлення їх у довготермінові закордонні відрядження.
8. З метою вдосконалення правового регулювання проходження дипломатичними працівниками дипломатичної служби пропонується розроблення та прийняття Кодексу дипломатичної служби як законодавчого адміністративно-правового акта, затвердження актом Президента України Положення про постійне представництво при міжнародній організації, розроблення і прийняття, з урахуванням особливостей проходження дипломатичної служби, окремих правових актів щодо соціально-економічного забезпечення дипломатичних працівників, оплати їх праці, затвердження окремої процедури застосування моральних заохочень, а також внесення змін до адміністративно-правових актів, зокрема Закону України “Про дипломатичну службу“, актів Президента України та інших щодо вдосконалення правового регулювання статусу дипломатичних працівників, забезпечення його реалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Про дипломатичну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 5 (01.02.2002). – Ст. 29.
2. Оболенський О. Ю. Державна служба: [навч. посіб.] / О. Ю. Оболенський. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.
3. Дубенко С. Д. Державна служба і державні службовці в Україні / С. Д. Дубенко. – К.: Ін Юре, 1999. – 244 с.
4. Бахрах Д. Н. Административное право: [учеб.] / Д. Н. Бахрах. – М.: БЕК, 1993. – 572 с.
5. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: [навч. посіб.] /
В. О. Котюк. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
6. Демиденко Г. Г. История учений о праве и государстве / Г. Г. Демиденко. – Харьков: Право, 2008. – 432 с.
7. Государственное управление: основы теории и организации: [учеб.] / Под ред. В. А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
8. Мірошниченко М. І. Історія вчень про державу і право: [навч. посіб.] / М. І. Мірошніченко, В. І. Мірошніченко. – К.: Атіка, 2001. – 224 с.
9. Вебер В. І. Избранные произведения / В. І. Вебер. – М.: Прогрес, 1990. – 815 с.
10. Державне управління: [навч. посіб.] / [А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна та ін.]; за ред. А. Ф. Мельника. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
11. Державне управління та державна служба: [навч. посіб.] / [В. М. Баришніков, Ю. М. Маршавін, М. В. Туленков та ін.]; за ред. М. В. Туленкова, В. О. Храмова. – К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 324 с.
12. Коваль Л. В. Адміністративне право України / Л. В. Коваль. – К.: Основа, 1994. – 315 с.
13. Нижник Н. Р. Державна служба – специфічний фактор зміцнення державного управління / Н. Р. Нижник // Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України. – 1998. – Вип. 1. – С. 70 – 78.
14. Дубенко С. Д. Державна служба в Україні: [посіб.] / С. Д. Дубенко. – К.: УАДУ, 1998. – 381 с.
15. Петришин А. В. Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки. Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ /
А. В. Петришин. – Харьков: Факт, 1998. – 196 с.
16. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
17. Битяк Ю. П. Административное право Украины (общая часть) / Ю. П. Битяк, В. В. Зуй. – Х.: ООО ”Одиссей”, 1994. – 224 с.
18. Овсянко Д. М. Административное право: [учеб. пособ.] / Д. М. Овсянко; под. ред. Г. А. Туманова. – М.: Юрист, 1999. – 448 с.
19. Ноздрачев А. Ф. Государственная служба: [учеб.] / А. Ф. Ноздрачев. – М.: Статут, 1999. – 591 с.
20. Атаманчук Г. В. Государственная служба как сфера управления /
Г. В. Атаманчук // Проблемы теории и практики управления. – 1992. – № 4. – С.14 – 18.
21. Атаманчук Г. В. Обеспечение рациональности государственного управления / Г. В. Атаманчук. – М.: Юрид. лит., 1990. – 448 с.
22. Государственная служба основных капиталистических стран / Отв. ред. В. А. Туманов. – М.: Наука, 1977. – 106 с.
23. Франция: Государственная служба и государственные служащие. – М.: Посольство Франции, 1996. – 287 с.
24. Бергман Вильфрид. Право и система государственной службы в Германии / Вильфрид Бергман // Проблемы теории и практики управления. – 1992. – № 5. – С. 86 – 89.
25. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В. Б. Авер'янова. – К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.
26. Державно-правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин: [монографія] / За заг. ред. проф. Ю. Л. Бошицького. – К.: Юридична думка, 2009. – 536 с.
27. Луговий В. І. Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва // Матеріали наук.-практ. конф., Київ, 29 травня 2002 р.– К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 392 с.
28. Серьогін С. М. Теорія та практика державної служби / За ред. С. М. Серьогіна // Матеріали наук.-практ. конф., м. Дніпропетровськ, 9 листопада 2012 р. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2012. – 225 с.
29. Футей Б. А. Становлення правової держави в Україні: 1991–2005 / Б.А. Футей. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 352 с.
30. Сушинський О. І. Державна служба в Україні: нормативно-правове регулювання: [навч. посіб.] / О. І. Сушинський. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003. – 292 с.