СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

На правах рукопису

Рудь Ольга Миколаївна
УДК 811.161.2’367.623

СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ
СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ
ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТОЛІТТЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:

Пустовіт Любов Омелянівна,
доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2002

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 4
Вступ 5
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження складних прикметників у поезії ХХстоліття 12
Розділ 2. Типи складних прикметників за семантикою першого компонента 26
2.1. Складні прикметники з першим
колірним компонентом 26
2.2. Складні прикметники з першим
компонентом на позначення кількості 44
Розділ 3. Типи складних прикметників за семантикою другого компонента 54
3.1. Складні прикметники, другий компонент яких пов’язаний із соматичним поняттям 54
3.2. Складні прикметники, другий компонент яких містить сему дія” 70
Розділ 4. Сполучуваність складних прикметників з іменниковими дистрибутами 79
4.1. Лексико-тематичні групи іменників-дистрибутів 80
4.1.1. Номінації рослин 83
4.1.2. Номінації тварин 92
4.1.3. Номінації птахів 98
4.1.4. Темпоральна лексика 102
4.1.5. Номінації небесних світил 112
4.2. Функціональний обсяг складних прикметників-епітетів 117
4.2.1. Складні прикметники на позначення зовнішніх ознак предметів 118
4.2.2. Складні прикметники на позначення особливостей характеру та психічного складу 127
4.2.3. Складні прикметники на позначення звукових якостей предметів 136
Розділ 5. Художньо-виражальні функції складних прикметників 142
5.1. Функціональне навантаження складних прикметників-
епітетів 143
5.2. Функціональне навантаження прикметникових композитів у складі метафори 152
5.3. Функціональне навантаження прикметників-композитів у складі порівняння 159
Висновки 166
Список використаної літератури 172
Джерельна база 196
Додаток А. Схеми типів складних прикметників за семантикою першого компонента 204
Додаток Б. Схеми типів складних прикметників за семантикою другого компонента 224
Додаток В. Таблиці кількісних показників вживання складних прикметників-епітетів до іменників-дистрибутів 241
Додаток Д. Схеми сполучуваності складних прикметників з іменниками-дистрибутами 249

ВСТУП

Мова поезії багатоаспектний об’єкт дослідження. В українській лінгво­стилістиці виокремлюються певні напрямки вивчення мови поезії як системи. Особливістю сучасної лінгвостилістичної теорії є встановлення й опис конструктивних ознак поетичної мови, виявлення зв’язку між одиницями поетичної мови і національною мовною картиною світу. Словник, фразеологія, синтаксис поетичної мови, так само як і традиційні трохеїчні засоби, вивчаються на матеріалі різних індивідуальних стилів. До аналізу останніх застосовуються текстовий, лексико-семантичний, функціонально-стилістичний підходи. Водночас вони не заперечують можливості дослідження окремих структурно-семантичних явищ, вивчення лексико-словотвірних, лексико-стилістичних одиниць на великому масиві текстів, які охоплюють значний часовий відтинок. Зокрема дослідники поетичної мови (С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт, В.С.Калашник, Л.Г.Савченко, Л.О.Ставицька, Н.М.Сологуб, Г.М.Сюта, Т.М.Берест, Т.П.Беценко, Н.О.Данилюк, Л.П.Рожило та ін.) зосереджують увагу на структурі слова та лексико-синтаксичній сполучуваності, виявляють індивідуально-авторські особливості у слововживанні, аналізують традиційний словник і поетичні неологізми. При цьому закономірно враховується естетична функція мови: Саме художня сфера функціонування мови є творчою лабораторією не тільки використання та естетичної трансформа­ції наявних у мовній системі засобів, але й творення нових виражаль­них засобів” [129, 3]. ХХ століття характеризується інтенсивним збагаченням словникового складу української мови лексичними і семантичними неологізмами.
Одним із виражальних засобів поетичної мови є складні прикметни­ки у ролі епітетів. Вони становлять необхідний компонент поетичної мови, а через неї - загального словника літературної мови.
Складні прикметники є об’єктом вивчення щодо їх морфемного складу, словотвірної структури, семантики. У працях М.Т. Доленко (Складні прикметники в сучасній українській літературній мові”, 1953), З.П.Олійник (Складні слова з початковим нумеративним компонентом в сучасних російській та українській мовах”, 1976), О.О.Селіванової (Складне слово: мовні моделі світу (основи зіставної композитології російської та української мов)”, 1996) та інших знаходимо детальну характеристику складних слів, зокрема й складних прикметників, класифікацію їх структурно-семантичних типів, синтаксичних та стилістичних функцій.
Детальний опис словотворчої і семантичної структури складних слів української мови, а серед них і прикметників, дає Н.Ф. Клименко у праці Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові”. Авторка розкриває специфічні семантичні та словотворчі властивості складного слова, його співвідношення з простими словами, поєднуваними у словосполучення, на основі яких виникають складні утворення, чітко розмежовує слова-композити і слова-юкстапозити.
Дериваційний зв’язок складного прикметникового утворення з базовою синтаксичною конструкцією є підставою для розрізнення типових структур складних прикметників. Користуючись методикою перифразування, виокремлюємо прикметникові композити з другою частиною, що функціонує як суфіксоїд. На думку Є.А.Карпіловської, суфіксоїдом традиційно прийнято називати кінцеві основи композитів, які набувають у процесах основоскладання певної регулярності” [133, 171].
Аналізуючи семантику, структуру та функції складних прикметників в українській поезії, оперуємо поняттям складні прикметники”, прикметникові композити”, прикмет­ники-композити”. Поняття композит” в українському мовознавстві сприймається у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розуміння композит (від лат. compositus складений, складний) похідне складне слово, утворене способом основоскладання” [295, 243]. При цьому виділяються і юкстапозити, під якими розуміють кількаосновні складні слова, утворені шляхом складання слів [295, 742]. У широкому розумінні композити це слова, утворені з двох або кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова” [63, 259]. Оскільки серед складних слів переважають композити (як зазначає Н.Ф.Клименко, за даними сучасних словників української мови композитів близько 10 тисяч, тоді як юкстапозитів близько тисячі [295, 556]), а також зважаючи на широке розуміння цього поняття і на відносну кількісну перевагу композитів у поетичних текстах, ми використовуємо в дослідженні композит” як синонім до складне слово”.
Ґрунтуючись на синтаксичній (епітетній) функції складних дієприкметників зараховуємо останні до складних прикметників. Не без підстав Л.А.Булаховській розглядав дієприкметники як віддієслівні прикметники”. Представники формального напрямку в мовознавстві, В.О.Богородицький та інші, підкреслюючи проміжне положення” дієприкметників між дієсловом і прикметником, вважали їх гібридними дієслівно-прикметниковими формами”. В.М.Русанівський, розглядаючи форми типу задуманий, замислений, зажурений, зауважує: ... ці слова можна назвати дієприкметниками тільки з погляду їх структури і походження (наявність в основі дієприкметникових суфіксів). Що ж до значення цих слів, то воно в них уже повністю прикметникове” [236, 48]. Функціональна тотожність прикметників та дієприкметників як складників епітетного словосполучення діє підставу розглядати прикметникову і дієприкметникову форми як рівноцінні в структурі складного прикметника.
Складні прикметники поетичної мови не були об’єктом самостійного дослідження в лігвостилістиці, хоч принагідно про їхні виражальні можливості йдеться у працях В.С.Ващенка, О.Є. Воронової, Т.С. Глєбової, О.М. Дзівак, В.В. Дятчук, С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт, Н.М.Сологуб, Р.Зорівчак, А.П. Критенко, П.І. Палько, З.М. Петрової, Л.Л. Рожило, Л.Г.Савченко, О.М. Сидоренко, Н.Г. Сидяченко, Л.О. Савицької та інших.
Актуальність наукового дослідження зумовлена тим, що складні прикметники як структурний компонент мови поезії, як постійне джерело поповнення загальномовного словника, засобу творення традиційних та індивідуально-авторських епітетів, не були об’єктом монографічного дослідження. Тим часом низка складних прикметникових утворень у загальномовному словнику мають постійну ремарку поет.”, нар.‑поет.”.
Досліджуючи мову поезії Яра Славутича, Н.М.Сологуб відзначає: Природа складного слова зумовлює конденсацію семантики компонентів тієї синтаксичної номінативної одиниці, яка послужила словотвірною базою для творення складного слова. Ця схильність до конденсації семантики робить процес творення складних слів у поетичній мові досить продуктивним. Крім того, слід зазначити, що багато типів складних слів постають майже автоматично, без будь-яких зусиль, за наявними у мові зразками" [263, 72]. Тобто виявлення типів складних прикметників, які мають неоднакову внутрішню форму і характеризуються різним потенціалом сполучуваності з іменниками-дистрибутами є актуальним для сучасної лінгвопоетики.
Об’єктом дослідження обрано складні прикметники, що функціонують у мові української поезії ХХ століття.
Предметом дослідження є структура, семантика і стилістичні функції складних прикметникових утворень у поетичній мові зазначеного періоду.
Мета дослідження здійснити всебічний аналіз семантичної структури складних прикметників, що функціонують у текстах української поезії ХХ століття, та розкрити принципи семантичної мотивації епітетної сполучуваності прикметникових утворень.
Для досягнення поставленої мети потрібно було виконати такі завдання:
- укласти словник Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників”;
- визначити теоретичні засади дослідження складних прикметникових утворень як джерела поповнення традиційних епітетів;
- описати типи складних прикметників за семантикою першого компонента;
- описати типи складних прикметників за семантикою другого компонента;
- визначити лексико-тематичні групи іменників-дистрибутів, означуваних складними прикметниками;
- користуючись методикою перифразування, встановити ступінь семантичної мотивованості епітетних словосполучень;
- здійснити аналіз художньо-виражальних функцій складних прикметників у поетичному тексті.
Матеріал аналізу поетичні тексти ХХ століття (збірки 87 поетів, зокрема М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, І. Драча, Б.Олійника, М. Бажана, Л. Костенко, В. Стуса, В. Симоненка, Е. Андієвської, В. Голобородька, С. Гординського, В. Барки та інших авторів), з яких вибрано складні прикметники (понад 3680 слововживань). У роботі також використано Словник української мови: В 11 т. К.: Наукова думка, 1970-1980, Інверсійний словник української мови / Відповід. ред. С.П.Бевзенко. К.: Наукова думка, 1985, Словник епітетів української мови / С.П. Бибик, С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт: За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Довіра, 1998 та Словник епітетів української мови: В 2 т. / А.А. Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І. Головащук та інші. К.: Наукова думка, 1999-2000.
Методологія та методика дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять положення про закономірності співвідношення у мовному знакові плану вираження і плану змісту, про взаємодію суб’єктивного і об’єктивного в мові. У роботі використано метод перифразування як встановлення змістових відношень між перифрастичною дефініцією та складним словом, компонентного аналізу семантики слова, метод встановлення ступенів мотивації епітетної сполучуваності. А також лінгвостилістичний експеримент.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках наукової проблеми Стилістика української мови ХХстоліття”, яка опрацьовується у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.
Наукова новизна. Вперше на великому фактичному матеріалі досліджено структуру, семантику та стилістичні функції складних прикметників як художньо-виражальних засобів поетичної мови. Укладено словник Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників”, у якому зафіксовано сполучуваність 942 дистрибутів-іменників з прикметниками-композитами (понад 3680 прикметникових слововживань) і конкретизовано семантику останніх.
Новим у дисертаційній роботі є метод виявлення типів складних прикметників за семантикою першого та другого компонентів, а також метод встановлення ступенів мотивації епітетної сполучуваності.
Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні функціонального підходу до вивчення структури складних прикметників як частини традиційного поетичного словника, висвітленні семантики епітетних словосполучень як синтезу структури, семантики прикметників-композитів та лексико-семантичної сполучуваності їх з означуваними іменниками, у встановленні ступенів мотивації епітетної сполучуваності.
Одержані результати дослідження мають значення для встановлення співвідношення між планом вираження (структура складного слова) і планом змісту (поетичний контекст, у якому функціонує складне прикметникове утворення). У роботі висвітлюється проблема стилістичної кваліфікації індивідуально-авторських і традиційних поетичних слововживань.
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у лексикографії, зокрема при укладенні словника мови української поезії ХХ століття, у викладанні курсів із лексикології, словотвору, стилістики української мови, для створення навчальних посібників.
Апробація роботи. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на міжвузівській науково-практичній конференції Т.Г. Шевченко і Переяславщина”, присвяченій 145-річчю написання Заповіту” та 150-річчю виходу Кобзаря” (Переяслав-Хмельницький, 1990), на ювілейних читаннях Літературно-громадська діяльність П. Тичини і сучасність” (Чернігів, 1991), на Всеукраїнській науковій конференції Східно­слов’янські мови в їх історичному розвитку”, присвяченій пам’яті професора С.П. Cамійленка (Запоріжжя, 1996), на Х Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Сумського державного педагогічного університету ім.А.С. Макаренка (1998, 1999, 2000, 2002), на засіданні відділу стилістики і культури мови Інституту української мови НАН України.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в 10 публікаціях, з яких 6 статей, один навчальний посібник Складні епітети семантичного поля із значенням Україна” (на матеріалі української поезії ХХ століття)” із спецкурсу Теорія поетичної мови”, один словник Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників” (загальний обсяг 270 сторінок), тези доповідей.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів і висновків; до роботи додається список використаної літератури, який нараховує 318 найменувань, список художніх творів джерело укладання словника (191 позиція), а також додатки, які містять 19 схем структурних типів складних прикметників за семантикою першого компонента, 16 схем структурних типів прикметникових композитів за семантикою другого компонента, 5 таблиць кількісних показників уживання складних прикметників у функції епітетів до іменників певних лексико-тематичних груп та схеми сполучуваності прикметникових композитів з іменниками-дистрибутами (15 схем). Повний обсяг дисертації 264 сторінки, списки джерел, використаної літератури і додатків займають 92 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Поетична мова становить складну сферу існування української літературної мови. Вона є своєрідним засобом моделювання мовної поетичної картини світу, одним із джерел пізнання навколишньої дійсності. У мові пое­зії відображаються духовно-культурні цінності народу, смаки й уподобання мовців, літературно-мистецькі стилі й напрямки, соціальні зміни в суспільстві тощо.
Поетична мова як основа, як одна із сутнісних форм художньої літератури поєднує естетично важливі елементи в словесно-образну систему. Структурно й функціонально особливе місце займають у ній складні прикметники у функції епітетів. У результаті дослідження природи епітета, шляхів семантичної реалізації його у поетичному тексті було уточнено визначення епітета: епітет це один з основних тропів, означення, експресивно-образна функція якого виявляється в контексті і полягає в індивідуалізації певної ознаки зображуваного предмета, явища, особи, вираженні емоційного став­лення до зображуваного.
У мові поезії рідко вживається епітет у "чистому" вигляді, пере­важно це метафоричний епітет. У поетичній метафорі взаємодіють пря­ме лексичне значення слова і додаткове контекстуальне значення, яке сприймається через призму основного, спирається на нього.
Поетична мова XX століття характеризується оновленням метафори, що полягає у залученні лексичних і морфологічних засобів для віднов­лення втраченої внутрішньої форми метафоричного словосполучення, активізації асоціативних зв’язків в індивідуально-авторських епітетних конструкціях.
Найпростішим засобом образності поетичної мови є порівняння, на основі якого виникають майже всі інші тропи. Серед інших тропів по­рівняння виділяється своєю структурною різноманітністю і двочленністю, тобто наявністю суб'єкта й об'єкта порівняння. З допомогою порів­няння відбувається зближення віддалених понять.
Складні прикметники як елемент поетичної мови мають давню істо­рію та утворюються за усталеними в українській мові словотворчими типами. Аналіз структурно-семантичних типів складних прикметників поетичної мови показав, що компоненти композита мотивують утворення таких номінацій, які в сучасній українській мові кваліфікуються як поетизми. Складні прикметникові утворення поповнюють словник мови поезії XX століття.
У поетичній мові помітно виділяються складні прикметники з пер­шим колірним компонентом. Семантичний обсяг колірного компонента ви­значається в першу чергу кількістю різних предметів носіїв певного кольору. Часто у поетичному контексті функціонують індивідуально-ав­торські композитні прикметники, утворені під дією аналогії, на осно­ві поєднання, здавалось би, несумісних понять (золото-лютий, синьо-благальний, зелено-пружний).
Компоненти-кольороназви, поєднуючись із назвами абстрактних понять, із назвами об'єктів духов­ного і суспільного життя, втрачають сему "колір" і набувають позитивної, рідше негативної, оцінної семантики.
Сема "кількість" у складних прикметниках представлена у формі першої основи власне кількісного чи неозначено-кількісного числівни­ка. Традиційна образність властива прикметнико­вим композитам з першим компонентом на зразок повн(о)-, пишн(о)-, широк(о)- і под. Ці складні прикметникові утворення виконують функцію поетизмів.
Власне кількісний числівниковий компонент ст(о)- у складі прикмет­ників-композитів переважно вказує на невизначену кількість, на дуже велику кількість чого-небудь чи підкреслює велику міру вияву певної ознаки.
Значна частина складних прикметників з першим кількісним компонентом становить термінологічну чи загальновживану лексику. Вони виконують у поетичній мові функцію нейтральних номінацій.
Однією із специфічних рис поетичної мови є незвичність поєднан­ня компонентів складних прикметників. Другий структурний елемент складних прикметників, що містить сему "соматичне поняття", поєднується з семантично несумісними компонентами (ганебноокий, блаженнокрилий, шлюбнокрилий, соломокрилий, всесвітньолиций). Складні прикметни­кові утворення з другим соматичним компонентом становлять індивідуаль­но-авторські утворення, які органічно входять у словник мови поезії, тобто є традиційними поетизмами.
Складні прикметники із семою "дія" у другому складовому компонен­ті на зразок -носний, -любний переважно є стильово нейтральною, термінологічною чи книжною лексикою літературної мови. Дру­гий компонент, що містить сему "дія", семантично поєднується з різ­ними основами.
У поетичній мові високою продуктивністю характеризуються струк­турно-семантичні типи "сема "колір" + соматичне поняття” (білокрилий, синьоокий, чорнобровий, чорнокосий, синьогрудий тощо), «се­ма "колір" + сема "колір"» (синьо-білий, синьо-жовтий, синьо-зелений, зелено-жовтий, зелено-сизий, блакитно-білий), «сема "колір" + сема "предмет чи явище при­роди"» (біловітрильний, білостінний, білохмарний, зеленогорбий тощо), "сема "враження, психологічне сприйняття" + соматичне поняття" (пекельнозорий, зореокий, склоокий, кривоокий, веселокрилий, ганебнокрилий тощо), "сема "абстрактне поняття" + -носний" (живоносний, мироносний, побідоносний, свободоносний, смертоносний), "сема "предмет" + -носний" (вінценосний, зброєносний, зореносний і под.), "сема "ко­лір" + -тканий" (зеленотканий, срібнотканий, червонотканий), "соматичне поняття + -любний" (братолюбний, гостелюбний, дружелюбний, народолюбний) тощо.
Ритмічна будова вірша зумовлює вживання у поетичній мові синоні­мічних варіантів як перших компонентів, так і других компонентів складних прикметників (стокрилий стокрильний, ширококрилий ширококрильний, вогневидий огневидний, трирічний трьохрічний, триаршинний трьохаршинний).
Аналіз структури атрибутивних словосполучень із складними прик­метниками у функції означення показав, що високою сполучуваністю з прикметниковими композитами відзначаються іменники назви рослин, які становлять традиційну поетичну лексику.
Основний масив лексики тематичної групи номінацій рослин станов­лять назви дерев та квітів (верба, дуб, клен, липа, береза, тополя, волошка, конвалія, мак, лілея тощо). Значно рідше в українській пое­зії функціонують назви кущів, трав. Номінації кущів і трав, окрес­люючись складними прикметниками, у поетичній мові вживаються у прямому своєму значенні, а назви дерев і квітів часто мають символічний характер. Так, дуб в українській поезії, як і в фольклорі, виступає символом молодого, сильного юнака, відважного воїна, але залежно від контекстуального оточення, семантики складного прикметника-озна­чення може символізувати щось величне, монолітне, грізне. Образи бе­рези і тополі символізують ніжність, чистоту дівочої душі, її моло­дість і красу.
Складні прикметники-означення до іменників назв рослин надзви­чайно різноманітні й відзначаються різною кількістю вживання. Найбільш вживаними в поетичній мові XX століття є прикметникові утворення з колірним компонентом, які підкреслюють колір кори, листя дерев, забарвлення квітів, трав тощо (багряно-жовті дерева, білолисті вер­би, бронзово-темні дуби, світло-попелясті осики, багряно-ніжний мак, білосніжна лілея), та прикметники внутрішньо-психологічного сприйнят­тя (вінчально-білі берези, ніжно-сині берези, ніжно-сумуючі тополі, спокійно-пристрасні каштани, засмучена-засмучена тополя і под.). Складні прикметники інших семантичних груп менш вживані.
У мові української поезії кольори набули великого поширення і часто виступають одним із структурних компонентів складного прикметника, тому прикметники з колірною семантикою до іменників будь-якої тема­тичної групи становлять найбільший шар лексики.
Складні прикметники з компонентом-кольоропозначенням до номінацій тварин характеризують як загальний зовнішній вигляд тварини, її масть (білий-білий, світло-сірий кінь тощо), так і колір окремої частини тіла (білоногий олень, рудобока лисиця, чорноока лань та ін.).
Номінації тварин, окреслені прикметниковими композитами, - переважно символічні. Так, образ коня, який найчастіше сполучається із складними прикметниками, у мові поезії нерідко символізує певну пору року залежно від колірного компонента в складі композита: багряно-золотий кінь символізує осінь, білий-бі­лий кінь зиму.
Номінації птахів в українській поезії, як і у фольклорі, виступають стилістично маркованими засобами. Вони передають позитивну оцінку, символізуючи мир і спокій на плане­ті (голуб), молодого козака (орел, сокіл), дівчину, кохану, матір (голубка) тощо. Деякі птахи (крук, ворон, коршак) висту­пають вісниками горя, нещастя, чогось грізного, лихого.
У поетичній мові найчастіше сполучається з прикметниковими композитами лексема птах, рідше орел, ворон, голуб. Високою кількістю вживання відзначаються складні прикметники на позначення забар­влення, кольору певної частини тіла птаха, прикметники на позначення зовнішнього вигляду та психологічного сприйняття (жовто-сизий, багряноперий, білоперий, сизокрилий птах, попелясто-сивий, фіолетово-сухий крук, білокрилий, сивокрилий лебідь тощо).
Серед значної кількості лексики на позначення часового відліку (назви часу в межах доби, назви місяців, пір року, загальних часових понять) високою сполучуваністю із складними прикметниками відзнача­ється лексема ніч, яка у мові поезії має двопланову символічність. Залежно від задуму автора, ідеї твору та семантики означуваних прик­метників ніч може виступати символом світлих, ніжних почуттів, кохання (лукаво-жагуча, ніжно-зрадлива, всепрощаюча ніч), рідше може символізувати старий світ пітьми, горе, біду (столітня, зловісна ніч).
Складні прикметники з колірним компонентом до назв часових понять становлять найбільшу семантичну групу і часто окреслюють ті поняття, яким не притаманна колірна ознака. Композит, втрачаючи колірну семан­тику, набуває нового, часто несподіваного змісту.
Різноманітними значеннєвими відтінками відзначаються складні прикметники, які передають враження, психологічне сприйняття темпоральних явищ чи понять, котрі в поетичному контексті виступають як символи.
Номінації небесних світил є традиційними поетизмами. Найвищою сполучуваністю з прикметниковими утвореннями у мові поезії відзначаються лексеми сонце та зоря (зірка), які переважно сполучаються, як і назви небесних світил взагалі, з складними прикметниками, що містять колірний компонент. Рідше слова цієї тематичної групи окреслю­ються композитами на позначення психологічного сприйняття предмета змалювання та на позначення його форми.
Проведений аналіз дав можливість виявити улюблені поетичні обра­зи майстрів слова. Таким художнім образом для В.Сосюри є чорнобривий вечір, для А.Малишка ширококрилі журавлі тощо.
Функціональний обсяг складних прикметників визначається семантикою композита, мовною традицією та авторським задумом. Ці фактори впливають на сполучуваність прикметника з іменником-дистрибутом. Метод перифразування дозволив встановити ступені семантичної мотивованості складників епітетного словосполучення. У поетичній мові найбільш розгалужену сітку сполучуваності мають складні прикметникові утворення на позначення зовнішніх особливостей предметів (прикметник білокрилй має 6 ступенів мотивованої сполучуваності, композит синьоокий 5 ступенів, золототканий 4 ступені) та прикметники на позначення особливостей характеру і пси­хічного складу (прикметники благословенний, живодайний, благовісний, зловісний, зловорожий, лиховісний мають по 3 ступені мотивованої сполучуваності). Ці прикметники широко представлені у поетичній мові. Менший функціональний обсяг мають прикметники із звуковою семантикою (композити стозвукий, дзвінкоголосий мають по два ступені мотивованої сполучуваності). Поетична мова фіксує як традиційну закономірну сполучуваність склад­них прикметників, закладену в їх семантиці, так і індивідуально-автор­ську, яка відбиває семантичну віддаленість епітета і дистрибута.
Художньо-виражальні функції прикметникових композитів, які виступають у ролі епітета, зокрема метафоричного, семантично доповнюють порівняння, розгорнуту іменникову метафору, визначаються як внутрішньою формою і типом семантичної структури складного слова, так і його входженням у міні- та макроконтекст поетичного твору.
Основна функція композитних прикметників у поетичному творі образотворча, яку підсилюють, доповнюють, увиразнюють емоційна та естетична функція слова. Алюзійна функція у поезії представлена рід­ко.
Складні прикметники поетичної мови багатофункціональні і семантично різнопланові, що допомагає поетам стисло, виразно, влучно і різнобічно охарактеризувати предмет, явище.
Значення складного прикметника, його функція у поетичному контексті зумовлені народною традицією, авторським задумом та ідеєю твору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаев В.И. Сложные слова хранители древней лексики // Вопросы языкознания. 1983. № 4. С. 75-85.
2. Абакумов С.И. О сложных словах в русском языке // Русский язык в школе. 1946. № 3-4. С. 18-19.
3. Азарова Л.Е. Складні слова в українській мові: структура, семан­тика, концепція золотої пропорції”. Вінниця: УНІВЕРСУМ, 2000. 222 с.
4. Актуальные проблемы русского словообразования: Сборник научных статей. Ташкент: Укитувчи, 1985. 311 с.
5. Александрова О.И. Поэтические неологизмы начала ХХ века // Русская речь. 1974. № 1. С. 42-46.
6. Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы: На материале прилагательных цветообозначений русского языка. Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. 177 с.
7. Античные теории языка и стиля (антология текстов). С-П.: Алетейя, 1996. 363 с.
8. Арешенков Ю.О., Скиба М.М. Художньо-виражальні функції метафори в повісті М. Коцюбинського Fata morgana” // Українська мова і література в школі. 1987. № 3. С. 37-40.
9. Астахов Н. Эпитет // Литературная учеба. 1941. № 2. С. 101-106.
10. Бакина М.А., Некрасова Е.Л. Эволюция поэтической речи ХІХ-ХХ в.в Перифраза. Сравнение. М.: Наука, 1986. 191 с.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1955. 416с.
12. Бандура О. Мова художнього твору. К.: Дніпро, 1964. 121 с.
13. Бастыркина Т.Н. Сложные имена прилагательные в прозе Всеволода Иванова // Труды Иркутского гос. ун-та. Т. 3. Иркутск, 1967. С.41‑44.
14. Бахилина Н.Б. История цветообозначений в русском языке. М.: Наука, 1975. 288 с.
15. Берест Т.М. Семантика художнього слова в поезії 80-90 років XX століття (на матеріалі творів молодих українських авторів): Дис... канд. філол. наук: 10.02.01. Харків, 1999. 199 с.
16. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних слово­сполучень у поезіях шістдесятників: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01. Харків, 1999. 171 с.
17. Бибик С.П. та ін. Словник епітетів укра­їнської мови / С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.О.Пустовіт; За ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Довіра, 1998. 431 с.
18. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського. К.: Наукова думка, 1965. 170 с.
19. Білодід І.К. Стилістичне використання засобів словотвору // Українська мова в школі. 1951. № 3.
20. Білоус М.П. Засоби вираження смаку в українській мові // Культу­ра слова. Вип. 22. К.: Наукова думка, 1982. С. 26-31.
21. Білоус М.П. Складні прикметники на позначення смакових якостей // Мовознавство. 1980. № 5. С. 78-79.
22. Бобров С. Новое об эпитете // Труды и дни. Т. 7. М.: Мусагетъ, 1914. С. 164-167.
23. Бобылева Л.К. Об эпитете // Дальневосточный гос. ун-т. Ученые записки. Вып. 1. Владивосток, 1957. С. 113-121.
24. Бондаренко А.І. Поетична мова В. Стуса (експресеми емотивного змісту): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01. / НАН України, Інститут української мови. К., 1996. 23с.
25. Брагина А.А. Краски-слова в рассказах А.П. Чехова // Русская речь. 1964. № 1. С. 28-32.
26. Брагина А.А. Мысль, чувство, образ // Русская речь. 1980. № 3. С.22-26.
27. Брагина А.А. Эпитеты-синонимы в рассказе А.П. Чехова Верочка” // Филологические науки. 1980. № 3. С. 14-17.
28. Братусь М. Епітетні словосполучення як характеристика стану людини (за прозовими творами Івана Багряного) // Культура слова. Вип. 53-54. К.: Довіра, 2000. С. 99-102.
29. Бублейник Л. Поетичне слово Олега Ольжича // Культура слова. Вип.57-58. К., 2001. С. 32-35.
30. Будагов Р.А. Писатели о языке и язык писателей. М.: Изд-во МГУ, 1984. 280 с.
31. Будагов Р.А. Слово и его значение: Научно-популярный очерк. Л.: Изд‑во ЛГУ, 1947. 66 с.
32. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. М.: Гос. учпедгиз, 1953. 178 с.
33. Бурляй Н.Г. Відносні прикметники у ролі епітетів // Культура сло­ва. Вип. 26. К.: Наукова думка, 1984. С. 29-31.
34. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623с.
35. Василевская Е.А. К проблеме сложного слова // Русский язык. Статьи и исследования. Ученые записки. Т. 148. М., 1960. С. 39-72.
36. Василевская Е.А. О русском словосложении (словосочетание, слово­сложение и аффиксация). М.: МПИ, 1968. 35 с.
37. Василенко В.А. Мовностилістичні особливості порівнянь у поезії Ігоря Муратова // Філологічні науки: Зб. наук. праць. Суми: Ред.-вид. відділ СумДПУ, 1999. С. 12-18.
38. Ващенко В.С. Збагачення й розвиток української мови в художніх творах О. Гончара // Мовознавство. 1978. № 2. С. 49-53.
39. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Харків: ХДУ, 1963. 252 с.
40. Ващенко В.С. Слово та його значення: Посібник з лексикології. Дніпропетровськ: ДДУ, 1976. 39 с.
41. Ващенко В.С. Українська лексикологія: Семантико-стилістична типологія слів. Дніпропетровськ: ДДУ, 1979. 127 с.
42. Ващенко В.С. Українська семасіологія: Типологія лексичних значень. Дніпропетровськ: ДДУ, 1981. 68 с.
43. Вердиева Н.Ф. Семантика слова. Махачкала: ДГУ, 1987. 56 с.
44. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
45. Вивчення мови художніх творів: Збірник статей. К.: Рад. школа, 1955. 100 с.
46. Винарская Е.Н. Выразительные средства текста (на материале русской поэзии). М.: Высшая школа, 1989. 136 с.
47. Виноградов В.В. Вопросы современного русского словообразования // Русский язык в школе. 1951. № 2.
48. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике: Избранные труды. М.: Наука, 1975. 559 с.
49. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 654 с.
50. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. 1953. № 5.
51. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
52. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во Акад.наук СССР, 1963. 255 с.
53. Виноградов В.В. Теория поэтической речи // Вопросы языкознания. 1962. № 2. С. 14.
54. Виноградова В.Н. Стилистика и словообразование // Русский язык в школе. 1986. № 5. С. 77-82.
55. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1991. 448 с.
56. Винокур Г.О. Филологические исследования: лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 452 с.
57. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1990. 237 с.
58. Вовчук Н. Индивидуально-авторские неологизмы в русской поэзии 60‑80‑х г.г. ХХ в.: Дис... канд. филол. наук: 10.02.01. К., 1995. 220 с.
59. Вокальчук Г.М. Оказіональна номінація осіб в українській поезії 20-30 років ХХ століття. Автореферат... канд-та філол. наук: 10.02.02. К.,1991. 23 с.
60. Воробйова С.А. Семантичні зв’язки між компонентами складних прикметників // Мовознавство. 1985. № 1. С. 30-33.
61. Воронова О.Е. Эпитеты к слову Русь” в поэзии Сергея Есенина // Русская речь. 1996. № 2. С. 3-7.
62. Вульфсон Р.Е., Соколова М.В. Знакомство с прилагательными, обозначающими цвет (В связи с изучением повести В.П. Катаева Белеет парус одинокий”) // Русский язык в школе. 1974. № 1. С. 57-59.
63. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
64. Ганшина Ю. Прилагательные в рассказе Горького Челкаш” // Русский язык в школе. 1946. № 3-4. С. 24-32.
65. Глебова Т.С. Эпитет в прозе К. Симонова // Русская речь. 1977. № 1. С. 19-24.
66. Голуб И.Б. Звук и слово в поэзии // Русская речь. 1974. № 2. С. 50-56.
67. Голуб И.Б. Стилистика современного русского языка. М.: Высшая школа, 1986. 335 с.
68. Голянич М. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Фран­ківськ: Плай”, 1997. 178 с.
69. Голянич М.І, Батюк Л.І. Складні утворення з компонентом -мов- у сучасній українській мові // Культура слова. 1983. Вип. 24. С. 59-62.
70. Горніцька-Пархонюк Л. Авторські епітети збірки Сонячні кларне­ти” П.Тичини в світлі естетичної концепції І. Франка // Дивослово. 1997. №2. С. 26-28.
71. Горобець В.Й. З історії назв кольорів в українській мові // Культура слова. К.: Наукова думка, 1977. - Вип. 12. С. 56-65.
72. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. школа, 1977. 116 с.
73. Горпинич В.О. Відтопонімні прикметники в українській мові. К.: Вища школа, 1976. 142 с.
74. Гоцур Л.В. Колористичні епітети в оповіданнях О. Кобилянської // Культура слова. Вип. 39. К.: Наукова думка, 1990. С. 36-39.
75. Граматичні та стилістичні студії з українського та російського мовознавства. К.: Наукова думка, 1965. 279 с.
76. Грамматические исследования: Функционально-стилистический аспект. Морфология. Словообразование. Синтаксис. М.: Наука, 1991. 247 с.
77. Грещук В.В. Словотворчий потенціал прикметників на позначення внутрішніх якостей людини // Мовознавство. 1992. № 3. С. 8-15.
78. Грибова Л.О. Колір життя (Про художньо-поетичну мову художніх творів) // Українська мова і література в школі. 1980. № 5. С. 70-72.
79. Грибова Л.О. Кольори-антоніми // Українська мова і література в школі. 1981. № 3. С. 69-70.
80. Грибова Л.О. Яскравий сірий колір // Культура слова. К.: Наукова думка, 1981. - Вип. 20. С. 37-43.
81. Григорьев В.П. Заметки о сложных словах // Вопросы языкознания. 1958. № 5. С.102-104.
82. Григорьев В.П. Поэтика слова: На материале русской советской поэзии. М.: Наука, 1979. 343с.
83. Григорьев В.П. Словарь языка русской советской поэзии. М.: Наука, 1965. 223 с.
84. Григорьев В.П. Словотворчество и смежные проблемы языка поэта. М.: Наука, 1986. 254с.
85. Григорьева А. Д. Слово в поэзии Тютчева. М.: Наука, 1980. 248 с.
86. Грицютенко І.С. Естетична функція художнього слова (в українській прозі 30-60-х років XIX століття). Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1972. 180 с.
87. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наукова думка, 1978. 207 с.
88. Грищенко А.П. Прикметник у структурі словосполучення і речення // Українська мова і література в школі. 1986. № 7. С. 39-46.
89. Данилюк Н.О. Я обізвався серцем в світ...” (Народнопісенне слово в поезії М.Вінграновського) // Культура слова. К.: Наукова думка, 1987. - Вип. 33. С. 17-20.
90. Двірна Л. Використання експресивних можливостей метафори в поезії В.Симоненка // Слов’янські мови в їх історичному розвитку: Зб. наук. праць, присвячених пам’яті С.П. Самійленка: У 2-х частинах. Ч. ІІ. Запоріжжя: ЗДУ, 1996. С. 107-110.
91. Дзівак О.М. Лексика на позначення кольорів у сучасній українській літературній мові: Дис... канд. філол. наук: 10.02.02. К., 1974. 304 с.
92. Дідківська Л.П., Родніна Д.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.: Наукова думка, 1982. 169с.
93. Доленко М.Т. Складні прикметники в сучасній українській літературній мові: Дис... канд. філол. наук: 10.02.02. Львів, 1953. 393 с.
94. Доломан С.С. Оксюморон у мові поезії // Культура слова. К.: Наукова думка, 1984. Вип.27. С. 73-75.
95. Донецких Л.И. Эстетические функции слова. Кишинев: Штиинца, 1982. 154 с.
96. Дослідження з словотвору та лексикології: Зб. наук. тр. / Ред. кол. І.С.Олійник (відпов. ред.) та ін. К.: Вища школа, 1985. 163 с.
97. Доценко П.П. ... Ллються пахощі струмисті” (Мовно-художні засоби в творчості українських письменників) // Культура слова. Вип. 22. К.: Наукова думка, 1982. С. 23-26.
98. Думбрэвяну И.М. Очерк по теории словосложения. Кишинев: Штиинца, 1980. 111 с.
99. Дяговец И.И. Об одном сквозном образе в лирике С.А. Есенина // Русский язык в школе. 1990. № 5. С. 69-72.
100. Дятчук В.В. Мовні засоби передачі запаху в художньому творі // Українська мова і література в школі. 1981. № 5. &nd