СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЙНИХ ТЕКСТІВ

brief description

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет

На правах рукопису

Слюсар Наталія Олександрівна

УДК 811.161.2’367

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЙНИХ ТЕКСТІВ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Баранник Дмитро Харитонович

Дніпропетровськ 2004

ЗМІСТ

Вступ........

3

Розділ 1. Специфіка тексту драматичного твору на рівні основних ситуативно-композиційних мовленнєвих форм (діалог монолог)..

9

Розділ 2. Діалог як домінантна форма текстової організації драматичного твору................................................

16

2.1. Особливості діалогу як композиційної форми мовлення........

16

2.2. Структурні особливості драматичного діалогу. Діалог у драматичному та епічному літературних родах....................................

24

2.3. Функціональна типологія діалогічних форм у драматичному творі.......

33

2.4. Синтаксис репліки в діалогічному контексті драматичного твору.............

49

Розділ 3. Монолог у текстовій структурі драматичного твору..........

65

3.1. Загальні структурно-функціональні особливості монологічної форми мовлення..........................

65

3.2. Функціональна типологія монологів дійової особи.............

72

3.3. Структурні особливості монологів дійової особи. Форми внутрішньої діалогізації монологу.............................................................

88

3.4. Монолог авторський (ремарка)...............................................................

98

Розділ 4. Драматургійний текст і засоби інфраструктури речення...

120

4.1. Вставлені слова і конструкції як явище інфраструктури речення в драматургійному тексті..

121

4.2. Звертання як явище інфраструктури речення в тексті драматичного твору..

124

4.3. Власне ім’я як характеристична категорія і компонент інфраструктури драматичного діалогу..

133

4.3.1. Характеристичний потенціал власного імені в драматургійному тексті

133

4.3.2. Власне ім’я як компонент інфраструктури драматичного діалогу...........

145

Загальні висновки.................................................................................................

151

Список використаних джерел.............................................................................

156

ВСТУП

Драма особливий рід художньолітературної творчості. У порівнянні з іншими двома літературними родами епосом і поезією драма виділяється суттєвими особливостями як у способах донесення до адресата (глядача) відтворюваних мовними засобами образів і подій, так і в мовній організації тексту літературного твору, призначеного для акторського відтворення в просторі сцени.
Сюжетні перипетії драматичного твору пропонуються глядачеві як реальні (умовно-реальної), відтворені на сцені ситуації, а також з участю двох рецепторів зорового і слухового. У творах інших двох родів епосі та поезії сприймання змальованого словом образу чи ситуації відбувається за участі лише одного рецептора зорового. До того ж, це зорове сприйняття досить специфічне: читач сприймає тільки графічний образ слова, який у його свідомості трансформується в уявні образи людей, предметів, ситуацій.
Вивчення особливостей організації мови драматичного твору на матеріалі кращих зразків жанру становить серйозний науковий і практичний інтерес. Кінець ХІХ початок ХХ століття найбільш плідний період в історії української класичної драматургії, українського професійного театру, а також показовий етап в історії української літературної мови. Активізація театрального життя в Україні, розквіт соціально-психологічної та соціально-побутової драми, найкращі зразки якої представили видатні драматурги цього періоду І. Карпенко-Карий, М. Старицький та М. Кропивницький усе це мало значний вплив на розвиток української літературної мови того періоду.
Вирішальний вплив творчості письменників на формування та розвиток національних мов, особливо в період їх становлення і розвитку, доведений багатьма науковцями як слов’янських (української, російської, білоруської, польської та ін.), так і західноєвропейських (англійської, французької, німецької та ін.) національних літературних мов. Учені доводять, що національні літературні мови формувалися та розвивалися під впливом творчості видатних національних письменників. Видатні письменники кожного народу неминуче впливають на становлення і розвиток норми літературної мови. З одного боку, своїм авторитетом вони сприяють створенню норми, тому що написане ними сприймається як певні зразки, з іншого, творчо використовуючи норму, порушуючи” її, вони сприяють її розвитку” [51, с. 25].
Проблема діалогу та монологу як форм текстової організації літературного твору велика та складна проблема сучасної філології. Вона привертає до себе увагу і літературознавців, і лінгвістів. Спочатку вона була предметом уваги тільки фахівців з літературознавства, особливо театрознавства (термін діалог” виник саме в цій галузі, позначаючи спочатку п’єсу, а пізніше літературний твір у розмовній формі [38, с. 289 290]). На сьогодні цією проблемою займаються й мовознавці.
До мови української драматургії кінця ХІХ початку ХХ століття як об’єкту дослідження зверталося багато вчених. Проблеми лексики і фразеології в п’єсах І. Карпенка-Карого, М. Старицького та М. Кропивницького розглядалися у праці П.Й. Горецького [65]. Питанням відображення усної мови народних мас в українській класичній драматургії, характеристики мови творів І. Карпенка-Карого (на лексико-фразеологічному та стилістичному рівнях) присвятив свої праці П.П. Плющ [110], [111]. Мову драматичного жанру, а також стилістичний аспект словотвору драматургів-класиків досліджував Д.Х. Баранник [17], [18], [22]. Окремі проблеми мови драматургійних творів Лесі Українки розглядалися в працях М.Ф. Бойко [43], В.М. Заханевич [79]. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення та особливості розмовної мови аналізував у своїх працях П.С. Дудик [73], [74]. Мова української драматургії кінця ХІХ початку ХХст. стала об’єктом наукових досліджень Я.В. Януш [157]. У своїй докторській дисертації Мова української драматургії кінця ХІХ початку ХХ століття (Лексика. Функціонально-стилістичний аспект)” авторка визначає роль народно-розмовної мови у розвитку та вдосконаленні української літературної мови; виявляє основні лексико-стилістичні проблеми мови української класичної драматургії та української літературної мови, показує, як вони вирішувались у творах драматургів-класиків та як це впливало на розвиток, нормалізацію і збагачення української літературної мови відповідного періоду. Дослідниця характеризує основні тенденції в функціонально-стилістичному використанні лексичних ресурсів народно-розмовної та частково літературно-розмовної мови в п’єсах різних жанрів та ідейно-тематичних планів, виявляє загальне в функціонально-стилістичному використанні народно-розмовної та літературно-розмовної мови, зіставляє українську класику з п’єсами видатних російських і зарубіжних драматургів, виявляє індивідуальні особливості творчості драматургів.
Актуальність роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві комплексно проаналізована організація драматургійного тексту на рівні основних його мовно-композиційних складників (діалог, монолог та їх різновиди), показано особливості організації драматичного твору з використанням засобів інфраструктури речення. Показано роль засобів інфраструктури речення в драматургійному тексті.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковою темою кафедри української мови Дніпропетровського національного університету Природа і структура лексичних і граматичних одиниць української мови.” Тема дисертації затверджена вченою радою Дніпропетровського національного університету та координаційною радою Інституту мовознавства Національної Академії наук України Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”.
Об’єктом дослідження є мова української драматургії кінця ХІХ початку ХХ ст. (І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького та М. Старицького).
Предмет дослідження мовно-композиційні складники драматургійного тексту у функціональному аспекті.
Мета дослідження полягає в системному описі мови драми як роду художньої літератури з акцентом на структурну специфіку драматургійного тексту.
Досягнення зазначеної мети передбачає реалізацію таких завдань:
1) визначити і схарактеризувати конструктивні особливості драматургійного тексту;
2) схарактеризувати мовно-структурні особливості діалогічного тексту в драматичному творі;
3) встановити лінгвоструктурні особливості монологу в тексті драматичного твору:
а) монологу персонажа;
б) авторського монологу (ремарки);
4) визначити спільні й відмінні особливості в організації діалогу в драматичному та епічному літературних родах;
5) визначити і схарактеризувати складові інфраструктури речення в драматичному творі;
6) показати текстотвірне значення власного імені як елемента інфраструктури речення у творі драматичного жанру;
7) схарактеризувати роль звертання в структурі художньо-драматургійного тексту;
8) визначити опорні основні мовно-конструктивні ознаки, що характеризують драматургійний текст як особливий вид словесно-художнього мистецтва.
Основним методом дослідження є описовий. Використано також елементи зіставного та кількісного методів аналізу мовного матеріалу.
Матеріалом дослідження є тексти драматичних творів українських драматургів-класиків:
І. Карпенка-Карого Бурлака”, Підпанки”, Бондарівна”, Розумний і дурень”, Наймичка”, Безталанна”, Мартин Боруля”, Сто тисяч”, Батькова казка”, Паливода ХVІІІ століття”, Лиха іскра поле спалить і сама щезне”, Понад Дніпром”, Чумаки”, Сава Чалий”, Хазяїн”, Суєта”, Житейське море”;
М. Кропивницького Дай серцеві волю, заведе у неволю”, Помирились”, За сиротою і бог з калитою, або ж несподіване сватання”, Пошились у дурні”, Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, Глитай, або ж павук”, По ревізії”, Лихо не кожному лихо, іншому й талан”, Де зерно, там і полова”, Зальоти соцького Мусія”, Зайдиголова”, Чмир”, Олеся”, Джигун”, Замулені джерела”, Розгардіяш”, Скрутна доба”, Голомозий”, Старі сучки й молоді парості”, Дійшов до розуму”, Зерно і полова”, Страчена сила”, Невільник”, Вуси”, Підгоряни”, Татарівна”, Пропавша грамота”, Хоть з мосту в воду головою”;
М. Старицького Чорноморці”, Різдвяна ніч”, Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”, Не судилось”, Утоплена, або Русалчина ніч”, Сорочинський ярмарок”, За двома зайцями”, Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, Крути, та не перекручуй”, Ніч під Івана Купала”, По-модньому”, Циганка Аза”, Зимовий вечір”, Юрко Довбиш”, Розбите серце”, У темряві”, Талан”, Богдан Хмельницький”, Маруся Богуславка”, Тарас Бульба”, Оборона Буші”, Остання ніч”, Чарівний сон”.
На основі суцільної вибірки з текстів названих творів укладено картотеку загальною кількістю 4200 одиниць.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві комплексно досліджуються мовно-структурні особливості драматургійного тексту, визначається мовно-композиційна і функціональна специфіка складових тексту драматичного твору. Аналіз мовного матеріалу та його структурної організації здійснюється при цьому з проекцією на особливості індивідуального стилю кожного з трьох драматургів.
Теоретичне значення роботи. Одержані результати доповнюють теорію драми та, зокрема, окреслюють поняття драматургійного тексту у взаємодії його складових компонентів.
Практичне застосування результатів дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в спецкурсах з теорії драми, поетики художньо-літературного тексту, у підручниках і посібниках із синтаксису сучасної української мови, на практичних заняттях із синтаксису, в лекційних курсах з історії української літератури і літературної мови.
Апробація дисертації. Результати дисертації обговорювались на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету, на міжвузівському науковому семінарі Актуальні проблеми мовознавства, літературознавства та мистецтвознавства” при Південному регіональному центрі Відділення філології та мистецтвознавства АН вищої школи України. За матеріалами дисертації були прочитані доповіді на Міжвузівській науково-практичній конференції Актуальні проблеми навчання іноземних студентів” (Дніпропетровськ, 1999), Всеукраїнській науковій конференції Г. Квітка-Ослов’яненко та українська культура ХІХ ХХІ століть” (Харків, 2003), Міжвузівській науково-практичній конференції Актуальні проблеми навчання іноземних студентів” (Дніпропетровськ, 2003, 2004).
Основні положення дисертації відображено у восьми наукових публікаціях, з яких п’ять у фахових виданнях.

Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 158 найменувань. Повний обсяг дисертації 168 сторінок, обсяг дисертаційного дослідження без списку наукової літератури і джерел 155 сторінок.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

З трьох літературних родів епосу, лірики і драми останній виділяється принципово суттєвими організаційно-мовними характеристиками. В епічному та ліричному родах літератури між автором (письменником) і тим, на кого розрахований твір (читачем), знаходиться тільки чистий” текст. Факт художньо-естетичної реалізації такого тексту здійснюється через зорове сприйняття читачем графічно переданого вербального ряду з відповідною трансформацією його в уявні образи, картини, ідеї. Ситуація мало змінюється і у випадках читання тексту майстром (і не обов’язково майстром) художнього слова: тут має місце сприйняття тексту твору за допомогою слухового рецептора з наступною, як і при тихому” читанні, трансформацією тексту в уявні образи і картини. Автор, який читає текст, є своєрідним посередником між автором (письменником) і споживачем” (читачем твору), він трансформує графічний текст у текст звуковий, здійснює перерозподіл рецепторів: зоровий рецептор замінюється на слуховий (хоч слухове сприймання може певною мірою доповнюватись сприйманням зоровим, оскільки при читанні тексту актор, природно, використовує і деякі сприймані зором супровідні засоби, наприклад, міміку, жести).
Текст драматичного роду літератури, на відміну від текстів інших двох літературних родів, зорієнтований не тільки на словесне відтворення зафіксованої у писемній формі картини дійсності. В основі драматургійного тексту лежить принципово інший художньо-естетичний принцип зображення.
Текст драматичного твору розрахований на відтворення в певному реальному просторі (просторі сцени) життєвих ситуацій і колізій з фізичною участю реальних (точніше умовно-реальних) осіб, яких зображають на сцені актори. Словесний текст і поведінка фізичних осіб-акторів органічно взаємопов'язані, одне зумовлює інше.
Драматургійний текст розрахований на глядача, а відтворювана на його основі сценічна дія сприймається двома шляхами візуально і у формі реального мовлення дійових осіб. Автор тексту в процесі втілення останнього у сценічну дію нічим прямо не виявляє свою присутність. Персонажі п’єси повинні діяти в заданих письменником умовах, брати участь у вирішенні життєвих проблем і самохарактеризуватися.
Якщо в епічному або ліричному літературних родах між автором і читачем лежить текст, який читачеві доводиться трансформувати в уявні образи і картини життя, то в драмі між письменником і тим, для кого призначений його твір, лежить сцена, театр по суті окрема мистецька галузь. Отже, драма як рід літератури в остаточному результаті являє собою синтез двох мистецтв: мистецтва художньої літератури та мистецтва театрального.
Все це зумовлює специфіку мовної організації драматичного твору, особливості його поетики. Слово тут виступає і як дія, і як вихідний матеріал для організації цієї дії в сценічних умовах.
Специфіка драматургійного тексту простежується в кількох аспектах:
1. Аспект загальнокомпозиційної організації текстового масиву. Функціонування мови, як відомо, здійснюється у двох основних структурно-композиційних формах: діалогічній і монологічній. Якщо в епічному і ліричному родах основною композиційною формою словесної матеріалізації творчого задуму є авторський монолог, а діалог становить лише фрагментарні включення в монологічне мовлення письменника і служить для відтворення окремих епізодів у процесі розгортання сюжету, то в драматичному творі діалог є домінантною стрижневою мовнокомпозиційною формою. Основний текстовий корпус драматичного твору від початку до кінця формують репліки персонажів. Драматургійний текст становить своєрідну переривисту безперервність”, через яку відтворюється напруженість драматичної боротьби, формується (і розв’язується) конфлікт, здійснюється характеристика (самохарактеристика) персонажів, розвивається сюжет.
Цілком своєрідне місце відводиться у драматичному творі монологу. Монолог у драмі становить незначну частину тексту та існує у двох функціональних формах: монолог як розгорнута репліка персонажа (такий монолог знаходиться в контурі загальної діалогічної композиції твору) і монолог авторський. Авторський монолог присутній у драмі лише у вигляді ремарок, тобто є маргінальним мовним фактом. Ремарка не зв’язана органічно з власне текстовою частиною драматичного твору, вона автономна в ньому. У процесі сценічного втілення драматургічного тексту ремарка ніколи не звучить. Вона розрахована на режисера, постановника або актора. Ремарки як репрезентант авторського монологу в драматургійному тексті утворюють три основні функціональні групи: пейзажно-інтер’єрні (описи природи, навколишнього середовища або приміщення, в якому відбуватиметься дія), ремарки коментувальні (вказують на фізичну, мовленнєву поведінку або емоційний стан персонажа на сцені), і ремарки, так би мовити, інтродуктивні авторські ремарки, що являють собою перелік дійових осіб на початку тексту драматичного твору.
Таким чином, на рівні основних функціонально-композиційних форм мови діалогу і монологу, які лежать і в основі структури художньолітературних текстів, драма в порівнянні з іншими літературними родами характеризується принциповими специфічними особливостями.
2. Аспект функціональної спеціалізації окремих складників речення в драматургійному тексті. У порівнянні з текстами інших літературних родів у драматичному діалозі має місце факт функціональної активізації певних категорій граматичного рівня. Граматично неповноскладні речення є послідовною, домінантною ознакою синтаксису драматургійної мови. У драматичному діалозі продуктивно використовуються всі основні функціональні типи неповних речень, речення з різними формами компенсації структурної неповноскладності. Орієнтований на візуальне сприймання сценічної дії, діалогічний масив драматичного твору є середовищем для особливо продуктивного функціонування неповних ситуативних речень.
У цій же площині слід розглядати і факт продуктивності в драматургійному тексті структурно нечленованих еквівалентів речення в усіх їх функціонально-модальних формах стверджувальних, заперечних, питальних, спонукальних, імперативних слів-речень. Як правило, ці комунікативні форми містять виразні експресивно-оцінні характеристики. Еквіваленти речення є природною ознакою усного діалогічного мовлення, художньолітературною проекцією якого є драматургійний текст.
Типовим компонентом реплік є засоби мовного етикету в багатоманітних їх формах. Оскільки у драмі, в її сценічній репрезентації через діалог відтворюються стосунки реальних ( умовно-реальних ) людей, засоби мовного етикету є природним і необхідним явищем, вони становлять у драмі одну з найпродуктивніших функціонально-синтаксичних категорій.
У драматичному творі виразно актуалізованим компонентом є звертання. Тут знаходять собі місце всі функціональні типи звертань: звертання, що виконують звичайну, емоційно нейтральну апелятивну функцію; звертання з виразним емоційно-експресивним і характеристичним значенням; звертання, яке лежить в основі емоційно наснажених однослівних вокативних речень. Дуже важливу функцію саме в драматургічному тексті виконують звертання, що служать для переадресування реплік учасників діалогу. У жодному літературному жанрі звертання не використовується в такому широкому функціональному діапазоні, як у драмі.
3. Аспект нормативності тексту. Драматичний діалог це багатоголосий словесно-мистецький витвір. У репліках персонажів відтворюється їхня соціальна, професійна, національна і територіальна належність, освітній рівень. Це зумовлює більший, ніж в інших літературних родах і жанрах, варіативний діапазон нормативності слововживання, використання елементів розмовного синтаксису. Пов’язане це не з лібералізацією мовної норми в драматургійному тексті, а з особливостями драми як роду літератури, принциповими ознаками її поетики, зорієнтованістю на безпосереднє відтворення реального життя.
4. Аспект конструктивних принципів організації тексту. Драматургійний текст складається виключно з прямої мови персонажів. Текст драматичного твору це суцільний, наскрізьний масив прямої мови. Авторизація потоку висловлень (реплік персонажів, якими густо заселений драматичний твір) у драматичному діалозі не може бути забезпечена формулами типу сказав N”, зауважив N ”, як це має місце в діалогічних фрагментах прозового чи поетичного твору. Драма має свій, особливий спосіб авторизації прямої мови. Цим способом є ім’я дійової особи (або його еквівалент), вжите перед кожною з реплік персонажа в діалогічному ланцюжку. Таке ім’я являє собою згорнутий до одного слова варіант так званих слів автора при прямій мові, звичайно використовуваних у діалогічних фрагментах усіх інших функціональних форм і жанрів мови художньої та ділової. Такий називний імені є своєрідною матеріалізацією ремарки коментувального типу. Це специфічний для драми як роду художньої літератури засіб організації тексту, типовий компонент інфраструктури речення в драматургіqному варіанті.
На всі ці загально-типологічні мовноструктурні особливості драми як літературного роду накладаються” індивідуальні риси творчої манери драматурга, формуючи специфіку його письменницького ідіостилю.
Зробити узагальнення про особливості поетики драми як літературного роду дозволив нам аналіз мовної організації драматичних творів І.К. Карпенка-Карого, М.Л. Кропивницького і М.П. Старицького, творчий

доробок яких становить найвище досягнення в галузі української драматургії кінця ХІХ початку ХХ століття і до сьогодні служить зразком високої драматургійної майстерності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аль Д.Н. Основы драматургии. Л.: Институт культуры им. Крупской, 1988. 65 с.
2. Апанович О. Маруся Богуславка історична постать // Наука і життя. 1965. № 3 5.
3. Ардентов Б.П. Номинативные предложения в современном русском языке (на материале художественных произведений) // Ученые записки Кишиневского гос. ун-та, 1959. Т. 55. 155 с.
4. Ардентов Б.П. Русский синтаксис. Вып. 1. Кишинев, 1969. 334 с.
5. Арешенков Ю.О. Структура діалогу в коментарному мовленні // Дослідження з граматики і граматичної стилістики української мови. Дніпропетровськ, ДДУ, 1980. 92 с.
6. Аронова Ф.А. О некоторых особенностях диалога и о роли в нем слов-предложений // Харьковский гос. пед. институт. Научные записки. Т. 32. 1959. С. 205 218.
7. Арутюнова Н.Д. Логико-комуникативная функция и значение слова // Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М., 1999. С. 1 94.
8. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН ССР, Серия литература и язык. М. 1981. Т. 40. №4. С. 356 367.
9. Багмут А. Й., Борисюк І.В., Олійник Г.П. Інтонація як засіб мовної комунікації. К.: Наук. думка, 1980. 243 с.
10. Багмут А.Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов’янських мовах. К.: Наук. думка, 1970. 175 с.
11. Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наук. думка, 1991. 168 с.
12. Баранник Д.Х. Вивчення мови драматичного твору в середній школі // Українська мова в школі. 1959. №4. С. 50 55.
13. Баранник Д.Х. Відображення усного монологічного мовлення у драматичних творах О. Корнійчука і проблеми розвитку української радянської драматургії: Тези доповідей міжвузівської наукової конференції. Одеса, 1965. С. 55 59.
14. Баранник Д.Х. Вопросы языка драматического произведения: Автореф. дис. канд. филол. наук. Днепропетровск, 1956. 16 с.
15. Баранник Д.Х. Два рівні граматичної структури речення // Мовознавство. 1993. №6. С. 13 19.
16. Баранник Д.Х. Дворівневий синтаксис і проблемні питання функціонально-структурної організації речення //Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Вип. 4 (18). Серія Філологічні науки”. Полтава, 2001. С. 23 32.
17. Баранник Д.Х., Гай Г.М. Драматичний діалог: Питання мовної композиції. К.: Вид-во Київського університету, 1961. 164 с.
18. Баранник Д.Х. Деякі мовно-композиційні особливості п’єс О. Корнійчука // Наукові записки / Питання методу і стилю української літератури. Т. 60. Вид-во ХДУ ім. О.М. Горького, 1960. С. 101 106.
19. Баранник Д.Х. Діалог // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. С. 139 140.
20. Баранник Д.Х. Діалог // Шевченківський словник. Т. 1. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1976. С. 190.
21. Баранник Д.Х. Монолог // Шевченківський словник. Т. 2. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1977. С. 6.
22. Баранник Д.Х. Особове ім’я в системі засобів формування інфраструктури речення // Дослідження з ономастики: Збірник наукових праць: статті та тези за матеріалами VІІ Всеукраїнської ономастичної конференції. Дніпропетровськ, 1997. С. 5 6.
23. Баранник Д.Х. Поетика драматургічної мови Т.Г. Шевченка // Шевченківська конференція: Тези доп. Дніпропетровськ, 1964. С. 55 58.
24. Баранник Д.Х. Про мовностилістичні прийоми в комедіях О. Корнійчука // Література в школі. 1952. №2. С. 22 27.
25. Баранник Д.Х. Стилістика усного мовлення // Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І.К. Білодіда. К.: Наук. думка, 1973. С. 503 544.
26. Баранник Д.Х. Стилістична роль префіксальних утворень в діалозі української класичної п’єси // Наукові записки” Дніпропетровського держ. університету. Т. 68. Вип. 16. 1958. С. 11 17.
27. Баранник Д.Х. Структура і функції односкладних речень в діалозі п’єс І. Карпенка-Карого // І.К. Карпенко-Карий видатний драматург, актор, громадський діяч: Тези наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження письменника. Кіровоград, 1985. С. 107 108.
28. Баранник Д.Х. Усне монологічне мовлення і художньо літературний текст // Проблеми творчості О. Гончара: Тези доповідей та повідомлень міжвузівської наукової конференції. Дніпропетровськ, 1964. С. 57 59.
29. Баранник Д.Х. Усний монолог (Загальні особливості мовної структури). Дніпропетровськ: ДДУ, 1969. 144 с.
30. Баранник Д.Х. Характерні риси усного монологічного мовлення // Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення: колективна монографія. К.: Наукова думка, 1965. С. 190 213.
31. Баранов А.Н., Иванова Е.А. Лексические показатели минимальних диалогов // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 1999. №1. С. 76 87.
32. Баранов А.Н., Крейдлин Г.Е. Иллокутивное вынуждение в структуре диалога // Вопросы языкознания. 1992. №2.
33. Бахтин М.М. Диалог. Проблема диалогической речи // Собрание сочинений. Т. 5, М.: Русские словари, 1996. 731 с.
34. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. 2-е изд. М.: Искуство, 1986. 444 с.
35. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. Изд-ние 3. М.: Худ. литература, 1972. 471 с.
36. Бацевич Ф.С. Категорії комунікативної лінгвістики: спроба визначення // Мовознавство. 2003. №6. С. 25 32.
37. Белинский В.Г. Полное собрание сочинений. М.: АН СССР, 1955. Т. 7. 739 с.
38. Берков П.Н. Из истории театральной терминологии ХVІІ ХVІІІ веков (Комедия”, интермедия”, діалог”, игрище” и др.) // Труды института русской литературы АН СССР, ХІ, М. Л., 1955. С. 289 290.
39. Бырдина Г.В. Динамическая структура русской диалогической речи: Учебное пособие. Тверь: ТГУ, 1992. 85 с.
40. Бырдина Г.В. Конструктивная роль исходной реплики в диалогическом вопросно-ответном единстве: Автореф. дис. канд. филол. наук. Воронеж, 1985. 16 с.
41. Біятенко Л.О. Номінативні речення в сучасній українській літературній мові // Наук. зап. Київ. пед. ін-ту. К., 1957. Т. 24. С. 102.
42. Біятенко Л.О. Деякі відомості про номінативне речення // Наук. зап. Київ. пед. ін-ту. К., 1958. Т. 29.
43. Бойко М.Ф. Леся Українка продовжувач мовних традицій Т.Г. Шевченка. К.: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1963. С. 44.
44. Борисюк І.В. Уточнююче питання в українському діалогічному мовленні // Мовознавство. 1973. Т. 2. №3. С. 46 49.
45. Булаховский Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Загальне мовознавство. К.: Наук. думка, 1975. 496 с.
46. Булаховский Л. А. Русский литературный язык первой половины ХІХ в. К.: Радянська школа, 1941. Т. 1, глава ІІ. 452 с.
47. Василенко И.В. К вопросу о взаимодействия реплики и ремарки в тексте пьесы // Вестник Киевского ун-та, 1985. Вып. 19. С. 29 33.
48. Василенко И.В. Прагматические аспекты взаимодействия реплики и ремарки в тексте пьесы // Вестник Киевского ун-та / Романо-германская филология, 1986. Вып. 20. С. 8 12.
49. Васюлинская З.В. Вопросы изучения диалога в работах советских лингвистов // Синтаксис текста. Москва, 1979.
50. Виноградов В.В. К построению теории поэтического языка // Учение о системах речи литературных произведений / Окремий відбиток, 1926. С. 21.
51. Виноградов В.В. Насущные задачи советского литературоведения. Знамя. 1951. - №7. 146 с.
52. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с.
53. Виноградов В.В. Язык художественной литературы // Огонек. 1952. №25.
54. Винокур Г.О. Культура языка. М.: Федерация, 1929.
55. Винокур Т.Г. О некоторых синтаксических особенностях диалогической речи в современном русском языке: Автореф. дис. .. канд. філол. наук. М., 1953. 16 с.
56. Винокур Т.Г. Стилистическое развитие современной русской разговорной речи // Развитие функциональных стилей современного русского языка. М.: Наука, 1968. 231 с.
57. Винокур Г.О. Горе от ума” как памятник русской художественной речи // Ученые записки МГУ. Вып. 128. Кн. 1. М.: МГУ, 1948. 126 с.
58. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
59. Вихованець І.Р. Звертання // Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид-во: Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. С. 184 185.
60. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
61. Вихованець І.Р. Різновиди транспозиції // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць: Наук. зап. Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. Кіровоград: КДПУ, 1997. Вип. 2. С. 57-60.
62. Вихованець І.Р. Синтаксис // Українська мова. Енциклопедія. К.: вид-во Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана. 2000. C. 546-548.
63. Волькенштейн В.М. Драматургия. Изд-во 5-е, доп. М.: Советский писатель, 1969. 335 с.
64. Галкина-Федорук Е.М. О некоторых особенностях языка ранних драматургических произведений Горького // Вестник Моск. ун-та. Сер. обществ. наук. 1953. Вып. 1.
65. Горецький П.Й. Мова української драматургії другої половини ХІХ початку ХХ ст. : М. Кропивницький, М. Старицький, І. Тобілевич. Вип. 7. К.: Радянська школа, 1957. 56 с.
66. Горецький П.Й. Курс історії української літературної мови. Т. І. Київ, 1958.
67. Горький О.М. Літературно-критичні статті. К.: Держлітвидав., 1951. 467 с.
68. Грамматика русского языка: Синтаксис. М.: Изд-во АН СССР, 1954. Т. 2, ч. 2. 444 с.
69. Гуйванюк Н.В., Шабат С.Т. Питальні речення в сучасній українській мові / Навчально-методичний посібник. Чернівці, 2000. 66 с.
70. Дзюбак Н.М. Комунікативні умови функціонування неповних речень у діалогічному мовленні // Система і структура східнослов’янських мов. К., 1998. С. 237 242.
71. Дзюбак Н.М. Функціональна специфіка неповних речень у монологічному мовленні // Система і структура східнослов’янських мов. К., 1999. С. 28 32.
72. Домашнев А. И., Шашкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста. М.: Просвещение, 1983. С. 25.
73. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наук. думка, 1973. 289 с.
74. Дудик П.С. Особливості розмовної мови // Українська мова і література в школі. 1967. №6.
75. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М: Изд-во МГУ, 1961. С. 310 311.
76. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
77. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431 с.
78. Загнітко А.П. Український синтаксис: науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс. У 2-х частинах. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
79. Заханевич В.М. Язык драматических поэм Леси Украинки / Лексика и словоупотребление/. Автореф. Дис. ... канд. филол. наук. К., 1964. 24 с.
80. Зернецкий П.В. Единицы речевой деятельности в диалогическом дискурсе // Единицы и регулятивы. Калинин: КГУ, 1987. С. 89 95.
81. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
82. Золотова Г.А. Синтаксис и стилистика. М.: Наука, 1976. 317 с.
83. Золотова Г.А. Роль ремы в организации и типологии текста // Синтаксис текста. М.: Наука, 1979. С. 113 133.
84. Иотов Ц.Д. Некоторые структурно-функциональные характеристики диалога: Автореф. дис. канд. филол. наук. Мосвка, 1977. 16 с.
85. Изаренков Д.И. Обучение диалогической речи. Москва, 1981.
86. Калашян А.П. Коммуникативные аспекты категории модальности: Автореф. дис. канд. филол. наук. Ереван, 1992. 22 с.
87. Карпов О.М. До питання про особливості синтаксису монологічного мовлення // Мовознавство. №4. 1981. С. 25 32.
88. Кисельов Й. Драматургічна майстерність // Питання української радянської драматургії. К.: Держлітвидав, 1956. 409 с.
89. Кибрик А.А. Моделирование диалога и коммуникативное намерение / Семантические и коммуникативные категории текста // Тезисы докладов всесоюзной научной конференции. Ереван, 1990. С. 75 - 76.
90. Кошляк А.Б. К проблеме образа автора” в драматургии // Проблемы сверхфразовых единств. Уфа, Башкирский ГУ, 1981. 142 с.
91. Кошляк А.Б. Монологическая реплика как сверхфразовое единство // Проблемы сверхфразовых единств. Уфа, Башкирский ГУ, 1982. 140 с.
92. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис. К.: Рад. школа, 1961. Ч. 2. 281 с.
93. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Синтаксис. К.: Рад. школа, 1965. Ч. 2. 283 с.
94. Куньч З. Риторичний словник. К.: Рідна мова, 1997. 342 с.
95. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис / За ред.
Л.А. Булаховського. К.: Держучпедвидав., 1951. Т. 2. 408 с.
96. Кучереносов В.Е. Вопросительное предложение и диалог вопросительного типа в русcком языке: Автореф. дис. канд.. филол.. наук. К., 1988. 24 с.
97. Мовознавство. Науково-теоретичний журнал відділення літературної мови і мистецтва академії наук України, 1993. №6. С. 13 19.
98. Мороз В.Я. Називний уявлення як функціональна і граматична категорія в сучасній українській літературній мові: Автореф. ...канд. філол. Наук. Дніпропетровськ, 1997. 23 с.
99. Москвичева Г.В. Ремарка в сюжетно-композиционной системе русской трагедии ХVІІІ начала ХІХ века // Вопросы сюжета и композиции. Горький: ГГУ, 1987. 74 с.
100. Немещенко Г.П. Диалог и его разновидности в современной коммуникации // Славяноведение 1998. №1. С. 70 75.
101. Нушикян Э.А., Еременок О. Синтаксическая структура и интонация ответно-воспроизводящего повтора в диалогической английской речи. Одесса: ОГУ, 1983. 36 с.
102. Нушикян Э.А. Типология интонации эмоциональной речи. Одесса: Высш. школа, 1986. 159 с.
103. Орлова М.Н. О принципах классификации вопросительных предложений // Вопросы методологии и методики лингвистических исследований. Уфа: Башкирский гос. ун-т, 1966. С. 118 122.
104. Палей Т.А. Проблеми мовленнєвої ситуації в діалогічному спілкуванні // Ономастика і апелятиви. Випуск 15. Збірник наукових праць / За редакцією проф. В.О. Горпинича. Дніпропетровськ : ДНУ, 2001. С. 102 117.
105. Палихата Е. Діалог в усномовленнєвому спілкуванні // Мандрівець. 2000. № 1 2. С. 71 76.
106. Палихата Е. Лінгвістичні особливості діалогічного мовлення // Дивослово. 1995. №3. С. 29 31.
107. Пархонюк Л.М. Про способи номінації особи у художньому дискурсі (на матеріалі драм християнського циклу Лесі Українки) // На ниві української філології. Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: Пороги”, 2003. С. 51 65.
108. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещение. М.: Учпедгиз, 1956. 512 с.
109. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. М.: Учпедгиз, 1933. 451 с.
110. Плющ П.П. Про мову комедій І. К. Тобілевича Мартин Боруля”, Сто тисяч”, Хазяїн” і Суєта” //Українська мова в школі. 1954. - №5. С. 26 40.
111. Плющ П.П. Мова драматургії І. Тобілевича // Науковий щорічник Київський університет, 1956. С. 221 222.
112. Позднеев М.М. Синтаксические типы местоименных вопросительных предложений (на материале современного английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1970. 28 с.
113. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. Т. 1, 2. М.: Учпедгиз, 1958. 536 с.
114. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. Т. 3. М.: Просвещение, 1968. 551 с.
115. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. Т. 4, вып. 2. М.: Просвещение, 1977. 406 с.
116. Пруняк В.В. Синтаксическая структура научно-учебного монолога (на материале простого предложения вузовской лекции гуманитарного профиля): Автореф. дис. канд. филол. наук. Днепропетровск, 1990. 19 с.
117. Распопов И.П. Вопросительные предложения // Русский язык в школе. 1958. №1. С. 34 37.
118. Рінберг В.Л. Засоби діалогізації внутрішнього монологу // Мовознавство. 1977. №5. С. 47 57.
119. Розенбаум Е.М. Основы обучения диалогической речи на языковом факультете педагогических вузов. М.: Вышая школа, 1975. 126 с.
120. Розенталь Д.Э. и др. Современный русский язык. М.: Высшая школа, 1974. 317 с.
121. Романов А.А. Системный анализ регулятивных средств диалогического общения: Автореф. дис. ...докт. філол.. наук. Москва, 1990. 24 с.
122. Ромашов Б. Драматург и театр. М.: Искусство, 1953. 508 с.
123. Русская грамматика: В 2 т. Т. 2: Синтаксис. М.: Изд-во Наука, 1980. 710 с.
124. Светана С.В. О диалогизации монолога // Научные доклады высшей школы. Филологические науки 1985. №4. С. 39 46.
125. Святогор И.П. Типы диалогических реплик в современном русском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. Москва, 1967. 16 с.
126. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1994. 670 с.
127. Современный русский язык: Учеб. для филол. спец. ун-тов / В.А. Белошапкова, Е.А. Брызунова, Е.А. Земская и др. М.: Высшая школа, 1989. 800 с.
128. Современный русский язык: Морфология. Синтаксис . Ч. ІІ / Под ред. Е.М. Галкиной-Федорук. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1964. 638 с.
129. Солганик Г.Я. Монолог, диалог, полилог // Стилистика текста. М.: Наука, 2002. 256 с.
130. Соловьева А.К. О некоторых общих вопросах диалога // Вопросы языкознания. 1965. №6.
131. Соломатов К.И. Проблемы обучения диалогической речи // Иностранные языки в школе. 1967. №3.
132. Сторчак. К. Питання поетики драми. К.: Художня література, 1959. 245 с.
133. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К. Білодіда. К.: Наук. думка, 1972. 516 с.
134. Сучас