СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ТА СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО ЕПІСТОЛЯРНОГО РОМАНУ XVIII-XX СТОЛІТЬ (на матеріалі творів Ш. де Лакло, О. де Бальзака, А. де Монтерлана)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

РОГОЗА Ольга Борисівна

УДК 81’42 = 133.1

СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ТА СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО ЕПІСТОЛЯРНОГО РОМАНУ
XVIII-XX СТОЛІТЬ
(на матеріалі творів Ш. де Лакло, О. де Бальзака, А. де Монтерлана)

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор О.М.Кагановська

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. ЕПІСТОЛЯРНИЙ РОМАН ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Епістолярний стиль в системі функціональних стилів................ 13
1.2. Епістолярний текст як система мовленнєвої комунікації............ 22
1.3. Епістолярний роман у французькій художній літературі.......... 31
1.4. Прагматичні особливості епістолярного роману........................ 39
Висновки до розділу 1....................................................................................... 47
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПІСТОЛЯРНОГО РОМАНУ XVIII-XX СТОЛІТЬ
2.1. Об’ємно-прагматичне членування епістолярного тексту........... 50
2.1.1. Роль текстооформлювальних елементів тексту в організації епістолярного роману........................................ 53
2.1.2. Роль передмови в організації епістолярного роману......... 57
2.1.3. Структура листа в епістолярному творі.............................. 62
2.1.4. Структурна типологія епістолярного роману..................... 66
2.2. Композиційна організація епістолярного роману...................... 74
2.2.1. Композиція листів у епістолярному романі........................ 76
2.2.2. Форми діалогізованої передачі чужого мовлення в епістолярному романі........................................................... 81
Висновки до розділу 2....................................................................................... 94
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПІСТОЛЯРНОГО РОМАНУ XVIII-XX СТОЛІТЬ
3.1. Художній образ як засіб вираження суб’єктивної модальностіепістолярного роману........................................... 98
3.1.1. Характеристика мовлення персонажів у романі XVIII століття Les Liaisons dangereuses” Ш. де Лакло........................... 102
3.1.2. Характеристика персонажного мовлення в романі XIX століття Mémoires de deux jeunes mariées” О. де Бальзака........................................................................................... 120
3.1.3. Характеристика мовлення персонажів у романі XX століття Les jeunes filles” А. де Монтерлана................................. 133
3.2. Поліфонічна концепція іронії в епістолярному романі за О.Дюкро................................................................................... 142
3.3. Інтертекстуальність як чинник суб’єктивної модальності епістолярного твору................................................................... 151
Висновки до розділу 3..................................................................................... 160
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ................................................................................. 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................... 169
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................... 188
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ............................. 190
ДОДАТКИ........................................................................................................ 191
Додаток А. Фрагменти ілюстративного матеріалу........................ 192
Додаток Б. Модель класичної структури листа............................. 205
Додаток В. Таблиці використання мовних засобів
персонажами епістолярного роману........................... 206

ВСТУП

У сучасному мовознавстві лінгвостилістичний аналіз та інтерпретація художнього тексту є одними з найактуальніших питань, які привертають увагу лінгвістів багатоплановістю дослідження. Мовознавці зробили значний теоретичний і практичний внесок у розвиток лінгвістики тексту [15; 40; 47; 137; 209], лінгвостилістики [10; 48; 76], прагматики тексту [6; 11; 109; 111; 143], стилістики художнього мовлення [37; 64; 152; 174; 181], лінгвістичного аналізу [29; 60; 90; 170; 187]. Художній текст вивчається на матеріалі творів різноманітних жанрів художньої літератури, що характеризуються своєрідною структурно-композиційною й мовностилістичною організацією, яка впливає на процеси розуміння адресатом творчого задуму письменника.
У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження листа та літературного жанру роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов’язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [219, с. 45]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману [209, с. 38]. Але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр.
Дотепер у радянському та вітчизняному мовознавстві вивчався лише епістолярний текст, який до того ж не був об’єктом комплексного аналізу, а досліджувався тільки один із його аспектів: синтаксичний [4; 145], лексичний [74], стилістичний [80; 108; 131; 134]. Це пояснюється невирішеною досі проблемою щодо визначення місця епістолярного стилю в системі функціональних стилів, на що вказує цілий ряд дослідників [43, с. 20; 63, с. 26; 80, с. 95; 131, с. 57]. Cучасні мовознавці по-різному підходять до вирішення питання про місце епістолярного стилю в системі функціональних стилів: заперечують його існування [71, с. 40], співвідносять його з поняттям жанр” [72, с. 35], розглядають його як синтез жанрів та стилів [112, с. 9; 219, с. 38], виділяють його в системі функціональних стилів або кваліфікують як підстиль розмовного стилю [108, с. 101; 134, с. 141]. Поряд із думкою про те, що епістолярний стиль не варто виокремлювати серед інших стилів, все більшого поширення набуває погляд про виділення епістолярного стилю в системі функціональних стилів [80 с. 145; 229, с. 197]. Не можна створити цілісної картини функціонування тексту, не розглядаючи своєрідності епістолярного тексту серед текстів різної функціональної приналежності. Звернення до епістолярного роману, що є прикладом художнього епістолярного тексту, виправдане при розв’язанні проблеми визначення місця епістолярного стилю в системі функціональних стилів, а також при вирішенні питань щодо лінгвостилістичного аналізу та інтерпретації художнього тексту.
Таким чином, актуальність дисертації визначається багатоплановістю вивчення сучасною лінгвостилістикою художнього тексту, яке спрямоване на розкриття авторської естетичної концепції та жанрової специфіки художнього твору. У зв’язку з цим епістолярний роман становить інтерес для лінгвостилістичних досліджень, що зумовлено особливою структурно-композиційною та семантико-прагматичною організацією даного типу художнього тексту, яка реалізує його особливий статус, здійснюючи естетичний вплив на свідомість читача. Простеження еволюції епістолярного роману в діахронічному аспекті є актуальним для дослідження процесів і закономірностей розвитку літературної мови.
З метою вивчення особливостей функціонування епістолярного роману нами сформульовано таку робочу гіпотезу: епістолярний роман має відмінну від інших романів структурно-композиційну й семантико-прагматичну організацію, яка зумовлена його подвійним статусом і визначає процеси актуалізації інформації адресатом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану комплексної наукової теми Дослідження когнітивних і комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови”, яка розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 2 від 25 вересня 2000 року). Проблематика розглянутої дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних і лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські та українська мови)”, затвердженою вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 27 січня 2000 року.
Метою роботи є визначення лінгвостилістичних параметрів функціонування французького епістолярного роману шляхом вивчення його структурно-композиційних характеристик і виявлення особливостей використання мовних засобів у формуванні художнього образу персонажа.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:
визначити місце епістолярного стилю в системі функціональних стилів;
окреслити структурні та композиційні характеристики французького епістолярного роману XVIII-XX століть;
установити лінгвостилістичні засоби створення художнього образу персонажа у французькому епістолярному романі XVIII-XX століть;
виявити семантико-прагматичні особливості французького епістолярного роману XVIII-XX століть;
розкрити особливості функціонування іронії та інтертекстуальних зв’язків у французькому епістолярному романі XVIII-XX століть;
з’ясувати шляхи еволюції французького епістолярного роману в діахронічному аспекті.
Об’єктом дослідження є епістолярний роман як специфічний жанр французької літератури.
Предметом дисертаційного дослідження є структурно-композиційні та семантико-прагматичні характеристики французького епістолярного роману XVIII-XX століть.
Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються такі методи дослідження: індуктивний метод, згідно з яким на підставі виділення лінгвостилістичних параметрів функціонування конкретного епістолярного тексту робиться висновок про дію загальних структурно-композиційних і мовностилістичних особливостей у епістолярному романі взагалі; описовий метод, який полягає в описі комунікативних ситуацій епістолярного художнього тексту; компонентний аналіз, спрямований на пошук сем, які збагачують у творі мовні одиниці додатковим поняттєвим й емоційним змістом; синтаксичний аналіз використаний для відстеження ролі граматичних засобів у створенні художнього образу персонажа в епістолярному романі; контекстуально-ситуативний та інтерпретативний аналіз використаний для визначення текстових елементів, наділених додатковим емоційним змістом; елементи кількісного аналізу залучені для встановлення особливостей композиції та структури епістолярного роману.
Матеріалом дослідження слугували твори Ш. де Лакло Les Liaisons dangereuses”, О. де Бальзака Mémoires de deux jeunes mariées”, А. де Монтерлана Les jeunes filles”. Звернення до вказаних творів зумовлене тим, що всі три романи є яскравими представниками епістолярного роману різних епох, відповідно, XVIII, XIX та XX століть, що дозволяє простежити еволюцію французького епістолярного роману в діахронічному аспекті. Використання романів Lettres portugaises” Г. де Гієрага, La Vie de Marianne” П.Маріво, Lettres persanes” Монтеск’є, Alexis ou Le Traité du Vain Combat” М.Юрсинар пояснюється потребою унаочнення структурної типології епістолярного роману, а також функцій автора в епістолярному романі.
Наукова новизна дослідження полягає у виявленні структури та композиційної організації, а також семантико-прагматичних особливостей французького епістолярного роману XVIII, XIX та XX століть. Уперше було вивчено особливості інтертекстуальних зв’язків та специфіку розкриття іронії згідно концепції поліфонії О.Дюкро у французькому епістолярному романі XVIII-XX століть. В роботі доведено своєрідність епістолярного роману як специфічного жанру, що здійснив певний вплив на розвиток жанру роману в цілому, з’ясовано шляхи еволюції французького епістолярного роману в діахронічному аспекті.
Теоретичне значення дослідження зумовлене тим, що воно є внеском у вирішення проблем лінгвостилістики, прагматики, лінгвокраїнознавства, літературознавства. Поглиблений аналіз лексико-стилістичних засобів створення художнього образу персонажа та форм передачі чужого мовлення в епістолярному романі сприяє подальшому розвитку стилістики й інтерпретації тексту. Розроблена в дослідженні структурна типологія епістолярного роману та застосування об’ємно-прагматичного членування в епістолярному романі мають значення для опрацювання завдань, пов’язаних із вивченням композиції художнього твору.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання основних положень і висновків дисертації в теоретичних курсах стилістики (розділи Жанри та стилі”, Поетичні тропи й фігури мовлення”), лінгвістики тексту (розділ Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту”), літературознавства (розділи Композиція й сюжет”, Особливості мови художньої літератури”, Розвиток романного жанру”), історії літератури (розділ Література Франції XVIII, XIX та XX століть”), у спецкурсі з інтерпретації художнього тексту, у визначенні тем курсових, дипломних та магістерських праць студентів.
На захист винесені такі положення:
1. Епістолярний стиль є окремим функціональним стилем, який характеризується як мовними ознаками: наявністю композиційної рамки оформлення епістолярного тексту, використанням лексики, пов’язаної з процесом письмової комунікації, синтезом розмовних та книжних конструкцій; так і позамовними ознаками: ситуацією віддаленості комунікантів у часі та просторі, встановленням контакту за допомогою листа, сферою та метою спілкування. В текстах, що належать до епістолярного стилю, реалізуються комунікативна, когнітивна, емотивна, фатична функції мови.
2. Епістолярний текст функціонує як система мовленнєвої комунікації, якій належать як загальні текстуальні категорії, а саме інтегративність, дискретність, персональність, авторська настанова, так і специфічні ознаки: діалогічність, жорсткість структури, пресупозиція, своєрідна функція автора. Художній епістолярний текст має подібності з власне епістолярним текстом (діалогічний характер, жорстка структура, мовні засоби), а також і відмінності (вигаданий адресант та адресат, змодельована ситуація, естетична функція).
3. Виходячи з подвійності епістолярного роману, а саме поєднання форми листа та жанру роману, французький епістолярний роман відзначається особливою структурою та композиційною організацією, які визначають процеси сприйняття інформації, закладеної у творі. Організація роману у формі листів приводить до того, що в кожному окремому листі змінюється лінія оповіді від одного персонажа до іншого, тим самим долаючи лінійність сприйняття тексту, що сприяє більш рельєфному зображенню обставин комунікації.
4. У французькому епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, засобом вираження суб’єктивної модальності тексту, оскільки його специфіка полягає у відсутності авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає. У мовленні кожного персонажа відповідно до його статусної поведінки в епістолярному романі домінують характерні мовні засоби, а саме іронія, метафора, гіпербола, метонімія, антитеза, порівняння, аргументація, лексичні одиниці, що відбивають соціальний стан та рівень культури героїв.
5. Дослідження семантико-прагматичних та структурно-композиційних особливостей французького епістолярного роману XVIII-XX століть свідчить про поступовий занепад епістолярного роману як жанру. Якщо у XVIII столітті, в період розквіту жанру епістолярного роману, повною мірою залучаються стилістичні засоби, композиційні параметри як для створення художніх образів персонажів, так і для побудови сюжету твору, найбільше представлені інтертестуальні зв’язки та іронія у світлі концепції поліфонії О.Дюкро, то у ХІХ та XX століттях епістолярною технікою користуються частково, лише як допоміжним засобом у створенні образів персонажів та композиції роману.
6. У французькому епістолярному романі XVIII-XX століть іронія розкривається не тільки в окремих висловлюваннях персонажів як стилістична фігура, а й у оповіді та композиції твору згідно теорії поліфонії О.Дюкро. В межах концепції поліфонії іронія розглядається не лише як семантична інверсія, а як феномен, який може бути спричинений мовним і позамовним контекстом (ситуація висловлювання, сукупність знань та поглядів, пов’язаних з адресантом), аргументацією та естетичними уподобаннями мовця.
7. Інтертекстуальність, що є невід’ємним складовим елементом художнього текстотворення, наявна у французькому епістолярному романі XVIII-XX століть, де вона виконує різні функції: характеристика персонажа, стилістичні засоби (метафора, метонімія, іронія), імітація стилю різних письменників. Використання інтертекстуальних зв’язків залежить від прагнення автора твору та визначає форми значення епістолярного роману, його прочитання та сприйняття.
Апробацію результатів дослідження здійснено на семи наукових конференціях, у тому числі на трьох міжнародних: Мова і культура” (Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 23-27 червня 2003 р.), Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ Дніпродзержинськ Київ, 20-27 жовтня 2003 р.), Мовна освіта в контексті Болонських реалій” (Київський національний лінгвістичний університет, 24-25 лютого 2005 р.); всеукраїнській: Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, 5 лютого 2003 р.); науково-практичних у КНЛУ: Мова і культура у сучасному світі” (Київ, 8-11 квітня 2003 р.) Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 6-9 квітня 2004 р.), Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі” (Київ, 6-8 квітня 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в чотирьох статтях, три з них у фахових наукових виданнях ВАК України (1,8 др. арк.), та в матеріалах міжнародних і міжвузівських лінгвістичних конференцій. Загальний обсяг публікацій 2,73 др. арк.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатків.
У вступі обґрунтовано доцільність проведення дослідження, актуальність обраної теми, визначено наукову новизну, сформульовано мету, завдання й основні положення, що виносяться на захист, описано методи дослідження, викладено теоретичне й практичне значення його результатів.
У першому розділі Епістолярний роман як об’єкт лінгвістичного дослідження” представлено теоретичні положення, на які спирається дослідження, проведено аналіз наукових підходів щодо визначення епістолярного стилю у системі функціональних стилів, виявлено особливості функціонування епістолярного тексту.
У другому розділі Структурно-композиційні особливості епістолярного роману XVIII-XX століть” розкрито структурні характеристики французького епістолярного роману за допомогою об’ємно-прагматичного членування, розроблено структурну типологію епістолярного роману, визначено композиційні особливості функціонування листів у епістолярному романі та окреслено форми передачі в ньому чужого мовлення.
У третьому розділі Семантико-прагматичні особливості епістолярного роману XVIII-XX століть” проаналізовано лінгвостилістичні засоби створення художнього образу персонажа в епістолярному романі, досліджено іронію у контексті теорії поліфонії О.Дюкро, функціонування інтертекстуальних зв’язків у французькому епістолярному романі.
У загальних висновках узагальнено результати виконаного дослідження, викладено основні висновки дисертації, окреслено перспективи подальшої наукової роботи в обраній галузі.
У додатках наведено фрагменти ілюстративного матеріалу, подано модель класичної структури листа, представлено таблиці використання мовних засобів персонажами романів Ш. де Лакло Les Liaisons dangereuses”, О. де Бальзака Mémoires de deux jeunes mariées”, А. де Монтерлана Les jeunes filles”.
Обсяг тексту дисертації 168 сторінок, загальний обсяг роботи 209 сторінок. Список використаних джерел нараховує 240 праць, у тому числі 69 іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 9 позицій.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Епістолярний стиль вирізняється з системи функціональних стилів як окремий різновид. Він характеризується як позамовними факторами, а саме ситуацією часової та просторової віддаленості комунікантів, бажанням установити контакт за допомогою листа, сферою письмового особистісного спілкування та метою спілкування, так і мовними факторами, серед яких фігурує наявність композиційної рамки, яка оформлює початок і кінець епістолярного тексту, використання лексики, пов’язаної з процесом письмової комунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій.
Як будь-який функціональний стиль, епістолярний стиль включає в себе кілька жанрів, а саме жанр власне листа (реальне приватне листування), жанр листа письменників та літературний жанр листа (епістолярна проза, що використовує мовні засоби епістолярного стилю). Кожний жанр має піджанри приватного офіційного та приватного неофіційного листа.
Епістолярний художній текст, який відноситься до жанру епістолярної прози, має як подібності з власне епістолярним текстом, які відображаються у структурі тексту, використанні мовних засобів та діалогічному характері листування, так і відмінності, які полягають у вигаданому статусі адресанта та адресата, змодельованій ситуації та наявності естетичної функції.
Епістолярний роман як жанр французької літератури з’явився наприкінці XVII століття в результаті пошуків правдоподібності в літературі на ґрунті суспільної традиції. Після XVIII століття, епохи розквіту, французький епістолярний роман зазнав занепаду, проте, уплинув на розвиток жанру роману у французькій літературі в цілому. Однією з визначальних особливостей, що спричинила широке розповсюдження епістолярного роману в європейській літературі у XVIII столітті, є наближення читача до переживань персонажів у момент їх здійснення, оскільки висловлювання в епістолярному романі йде від першої особи в теперішньому часі.
У французькому епістолярному романі встановлюються відношення подвійного висловлювання, що наближує епістолярний роман до драматургічного твору. Перший план висловлювання, внутрішньотекстовий, стосується партнерів по листуванню, а другий план, позатекстовий, уключає партнерів і їхні листи в сукупності, яка сприймається читачем. Специфіка епістолярного роману полягає у стиранні єдиної наративної інстанції заради розділення епістолярної функції між персонажами, що приводить до порушення лінійності оповіді у творі.
Французький епістолярний роман являє собою відстрочені діалоги, де лист, вписаний у структуру роману, виконує функцію репліки діалогу. Відстань між кореспондентами не є лише контекстуальною відомістю, яка вимірюється емпірично, навіть якщо в тексті є експліцитні посилання, але й метафоричним засобом, який може стати однією з тем твору чи, навіть, у структурному відношенні, редуплікацією висловлюваних інтенцій листа.
Текстооформлювальні елементи французького епістолярного роману, які виокремлюються під час об’ємно-прагматичного членування, а саме заголовок, епіграф, присвята, передмова, функціонують так само, як і в будь-якому художньому творі. Специфіка цих елементів полягає у тому, що вони виділяють найважливіші моменти змісту та є єдиним сегментом твору, де авторська модальність виявляється експліцитно. Безпосередньо в епістолярному романі відсутня оповідь з авторською модальністю як центральною ланкою через те, що в передмові відбувається відчуження автора від оповідача, що спричиняє зміну плану оповіді.
Відмовляючись від авторства у передмові до епістолярного роману, автор бере на себе роль видавця та виконує одну з дев’яти можливих функцій: відкривач, інформатор, публікатор, переписувач, перекладач, коректор, організатор, анотатор, коментатор. Ці різні функції можуть сполучатися, вони присутні в кожній передмові до епістолярних романів XVII-XVIII століть, епохи зародження та процвітання епістолярного роману у французькій літературі, проте поступово зникають у епістолярному романі ХІХ-ХХ століття.
Відповідно до кількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуації епістолярної комунікації, розроблено типологію, яка розрізнює монофонічні епістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи, які в свою чергу поділяються на власне поліфонічні та відносини трикутника”.
При композиційному оформленні епістолярного роману визначну роль відіграє узгодженість між формою та змістом твору. Композиційна організація листів у романі Ш. де Лакло Les Liaisons dangereuses” стає засобом розвитку сюжету та маніпуляції головними героями, певне значення має не тільки розташування листів, а й їхня відсутність. У романі О. де Бальзака Mémoires de deux jeunes mariées” композиція встановлює контраст між двома персонажами і, відповідно, між двома життєвими позиціями, розкриваючи тим самим головний задум твору. А. де Монтерлан у романі Les jeunes filles” користується листами лише для розкриття образів персонажів, не повністю залучаючи композиційні можливості епістолярного роману.
У французькому епістолярному романі, як і в будь-якому іншому творі, художній образ є концентрованою формою відображення дійсності в естетичній формі, а отже, засобом вираження суб’єктивної модальності тексту. Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну характерологічну функцію, виступаючи, з одного боку, засобом розкриття характеру героя через самоаналіз персонажа та мотивацію вчинків, а з іншого, демонструючи мовний вжиток персонажа, його індивідуальні мовні навички, що віддзеркалюють рівень його культури, освіти, соціальної приналежності, психології, характеру, тобто на мовному й мовленнєвому рівнях відбивають його статусну поведінку. Лексико-стилістичні засоби, наявні у мовленні персонажа, являють собою авторське бачення оточуючого середовища і, відповідно, є одним із найважливіших засобів створення модальності художнього твору.
Ш. де Лакло у романі Les Liaisons dangereuses” широко користується усіма мовними засобами для відображення походження, культурного рівня, психології, характеру персонажів. Манера та стиль написання листів персонажами свідчать про соціальний статус героїв, їхню культуру та освіту, вік персонажа. У мовленні персонажів роману Mémoires de deux jeunes mariées” О. де Бальзака представлені різноманітні стилістичні засоби для передачі почуттів та емоцій персонажів. Однак лексика, вживана у їхньому мовленні, залишається у межах одного функціонального стилю, оскільки всі персонажі, що фігурують у романі, належать до одного соціального щаблю. У романі А. де Монтерлана Les jeunes filles”, де основним засобом характеристики персонажів є опис від імені автора, аналіз їхніх дій та вчинків, листи є додатковим засобом створення художніх образів, можливістю ввести в роман пряме мовлення. У листах широко використані стилістичні фігури, на лексичному рівні продемонстровано різницю між персонажами у професійній та соціальній приналежності, а завдяки синтаксичним засобам передані душевні та психологічні стани персонажів.
У світлі теорії поліфонії О.Дюкро іронія розглядається не лише як стилістичний троп, а як феномен, спричинений мовним і позамовним контекстом, аргументацією та естетичними концепціями мовців. У французькому епістолярному романі, поряд з окремими іронічними висловлюваннями персонажів, іронія розкривається на рівні процесу висловлювання, у композиції твору, як це відбувається у романі Ш. де Лакло Les Liaisons dangereuses”, де використання іронії ускладнює процес характеристики персонажів та визначення суб’єкту висловлювання, ставлячи під сумнів індивідуальні слова персонажів, що впливає на розуміння та інтерпретацію тексту. У романах О. де Бальзака Mémoires de deux jeunes mariées” та А. де Монтерлана Les jeunes filles”, іронія залишається здебільшого на рівні стилістичного тропу.
Використання інтертекстуальних зв’язків у французькому епістолярному романі залежить від інтенції автора і слугує здебільшого засобом розкриття художнього образу персонажа. У творі Ш. де Лакло Les Liaisons dangereuses” інтертекст виконує роль стилістичних засобів: метафори, метонімії, іронії. У романах О. де Бальзака Mémoires de deux jeunes mériées” та А. де Монтерлана Les jeunes filles” інтертекстуальність зумовлена характеристикою художнього образу персонажа. Однак в усіх трьох романах необхідною умовою для сприйняття інтертекстуальності є обізнаність адресата.
На прикладі трьох французьких епістолярних романів різних епох спостерігається поступовий занепад епістолярного роману як жанру. У романі Ш. де Лакло Les Liaisons dangereuses”, написаному у XVIII столітті, в період розквіту жанру епістолярного роману, повною мірою використані різноманітні лінгвостилістичні засоби, композиційні параметри як для розкриття образів персонажів, так і для побудови сюжету твору, найбільше представлені інтертестуальні зв’язки та іронія у світлі концепції поліфонії О.Дюкро. У XIX столітті О. де Бальзак у романі Mémoires de deux jeunes mariées” дотримується основних канонів структурування епістолярного роману, відмовляючись проте від передмови, одного з визначальних елементів композиції класичного епістолярного роману. Обрана письменником форма твору роман в листах сприяє розкриттю основної ідеї твору. У XX столітті в романі А. де Монтерлана Les jeunes filles” епістолярна техніка використана лише частково, як допоміжний засіб у розкритті образів персонажів та композиції роману. Епістолярний роман як жанр поступово віджив своє та перевтілився у близькі за формою романи-мемуари та новели.
Подальше дослідження епістолярного роману є перспективним як в галузі наратології й прагматики, так і в галузі когнітивної лінгвістики та структурної поетики. Перспективним, на наш погляд, є дослідження інших жанрів епістолярного стилю, таких як жанр власне листа та жанр листа письменників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акишина А.А., Формановская Н.И. Этикет русского письма. М.: Русский язык, 1989. 191 с.
2. Анисимова Е.Е. Коммуникативно-прагматические нормы // Филологические науки. 1988. №6. С. 15-144.
3. Антоненко С.В. Синтактико-стилистическая структура эпистолярного текста (на материале писем А.С.Пушкина): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Укр. гос. пед. ун-т им. М.П.Драгоманова. К., 1995. 25 с.
4. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. (Стилистика декодирования). 3-е изд. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
5. АрутюноваН.Д. О типах диалогического стимулирования // Теория и практика лингвистического описания иноязычной разговорной речи: Уч. зап. / Горьковск. гос. пед. ин-т ин. яз. 1972. Вып.49. С. 3-9.
6. Арцишевська А.Л. Лінгвопрагматична типологія репрезентуючого компонента в системі форм репродукції чужої мови (на матеріалах англомовних оповідань ХХ століття): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. Львів, 2001. 180 с.
7. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. М.-СПб.: Университетская книга, 2000. 511 с.
8. Бабенко Н.С. Жанровая типологизация текстов как лингвистическая проблема // Филология и культура. Тамбов: ТГУ. 1999. Ч. 3. С. 50-53.
9. БайбаковаІ.М. Мовлення як соціальний і психологічний елемент особистості // Проблеми лінгвістики науково-технічного і художнього тексту та питання лінгвометодики: Вісник національного університету Львівська політехніка”. Львів. 2001. №419. С. 39-43.
10. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Издательство иностранной литературы, 1961. 394 с.
11. Баранов А.Г. Функционально-прагматическая концепция текста. Ростов н/Д: Изд-во Ростовск. ун-та, 1993. 182 с.
12. БаталоваТ.М. Некоторые семантические аспекты связности текста // Лексикологические и стилистические проблемы функционирования слова и словосочетания: Сб. науч. тр. / Моск. гос. пед. ин-т ин. яз. им. М.Тореза. М., 1977. Вып. 116. С. 54-74.
13. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 9-191.
14. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 250-297.
15. Бахтин М.М. Проблема текста // Собрание сочинений. М.: Русские словари, 1996. Т. 5. С. 306-326.
16. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр Академія”, 2004. 344 с.
17. Безяева М.Г. Коммуникативный блок как одна из единиц изучения диалога // Вестник Московского университета. Серия 9. Филология. 2000. №5. С. 27-60.
18. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с фр. / Под ред. Ю.С.Степанова. М.: Прогресс, 1974. 486 с.
19. Бехта И.А. Персонажный дискурс в структуре текстовой коммуникации // Материалы докладов междунар. науч. конф. Форма, значение и функции единиц языка и речи”. Минск: Минск. гос. лингв. ун-т, 2002. Ч. 2. С. 143-145.
20. Бехта И.А. Лінгвопрагматична реалізація персонажного дискурсу в художньому тексті // Слов’янський вісник: Зб. наук. пр. Серія Філологічні науки. Рівне: Рівненськ. ін-т слов’янознавства Київськ. славістичн. ун-ту, 2003. Вип. ІV. С. 147-151.
21. Бистрова О. Структуротворчі функції домінантних образів // Слово і час. 2001. №5. С. 73-76.
22. Богданов В.В. Текст и текстовое сообщение. СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 1993. 68 с.
23. БогинГ.И. О некоторых параллелизмах в изучении художественной и разговорной речи // Теория и практика лингвистического описания разговорной речи: Межвуз. сб. науч. тр. / Горьковск. гос. пед. ин-т ин. яз. 1972. Вып. 49. С. 24-28.
24. Боголюбова Л.И., Щерба Г.М. Ситуация общения и язык // Французский язык в свете теории речевого общения. СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 1992. С. 141-208.
25. Бортэ Л.В. Роль стилеобразующих факторов в выделении понятия функциональный стиль” // Материалы VI научной конференции по проблематике семантических исследований. Киев-Харьков, 1993. С. 333-342.
26. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Аномалии в тексте: проблемы интерпретации // Логический анализ языка: Противоречивость и аномальность текста. М.: Наука, 1990. С. 94-106.
27. БурбелоВ.Б. Эволюция речевых форм характеристики персонажа во французской литературе: Дис. канд. филол. наук: 10.02.05. К., 1980. 310 с.
28. Бурбело В.Б. Типологія дискурсів у просторі мовленнєвої діяльності // Іноземна філологія. № 28. 2000. С. 6-9.
29. Бурбело В.Б., Соломарская Е.А. Лингвистика художественного текста: Учебное пособие. К.: УМК ВО, 1988. 215 с.
30. Бутакова Л.О. Проблемы структурирования когнитивной реализации авторского сознания в тексте // Материалы Всероссийск. науч. конф. Язык. Человек. Картина мира”. Омск: Издательство Омского государственного университета, 2000. Ч. 1. С. 51-54.
31. Буцикіна Н.Є. Лінгвокогнітивний та комунікативний аспекти внутрішнього мовлення персонажів (на матеріалі художньої прози Ф.Моріака): Дис. канд. филол. наук: 10.02.05. К., 2004. 256 с.
32. Буцикіна Н.Є. Прозаїчна поліфонія: когнітивний та прагматичний аспекти // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. К: Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, 2002. Т. ХХХ. С. 146-153.
33. Буцикіна Н.Є. Форми репрезентації мовленнєво-мисленнєвої діяльності персонажів у художньому творі // Мова і культура. Наукове видання. Серія Філологія. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. Вип. 5. Т. ІV / 1: Мова і художня творчість. С. 76-84.
34. Бютор М. Роман как исследование. М.: Издательство Московского университета, 2000. 192 с.
35. Бяо В. Стилистический прием и его роль в создании художественного образа // Лингвистика и межкультурная коммуникация: Вестник МГУ. Серия 19. 2001. №1. С. 134-141.
36. Вейхман Г.А. Текст и его синтаксические конституенты // Филологические науки. №4. 1989. С. 80-83.
37. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 238 с.
38. ВиноградовВ.В. О языке художественной литературы. М.: Художественная литература, 1959. 652 с.
39. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1980. 270 с.
40. Вознесенская И.М. и др. Художественный текст: Структура. Язык. Стиль / Под ред. К.А.Роговой. СПб: Издательство С.-Петербургского университета, 1993. 182 с.
41. Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникация): Дис... д-ра филол. наук: 10.02.19 / Московск. гос. лингв. ун-т. М., 1993. 382 с.
42. Воронова Н.Г. Деятельностная модель интерпретации художественного текста: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.19 / Барнаульск. гос. ун-т. Барнаул, 2000. 18 с.
43. Гайнуллина Н.И. Эпистолярный жанр петровской эпохи как историческая категория и приемы его познания // Семантико-стилистические исследования: Сб. науч. тр. Алма-Ата: Казахск. ГУ им. Кирова, 1989. С. 19-26.
44. Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в школе. 1982. №5. С. 11-17.
45. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Добросвет, 2000. 832 с.
46. Галеева Н.Л. Содержательность художественного текста как одно из оснований для его типологизации // Научное издание Язык и культура”. Серия Филология. Вып. 1. Т. ІV. Язык и художественное творчество. К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2000. С. 104-105.
47. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
48. ГетманЛ.И. Художественный текст как объект лингвостилистического исследования. Нежин: Издательство Нежинского педагогического института, 1993. 103 с.
49. Гетьман З.О., Архипович Т.Г. Текст як інформаційна мовленнєва одиниця // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. ст. К: Київськ. держ. лінгв. ун-т. 1999. №2. С. 38-41.
50. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М.: Русский язык, 1965. 408 с.
51. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики. П.: Прогресс, 1992. 224 с.
52. ГироП. Разделы и направления стилистики и их проблематика // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 9. Лингвостилистика. М.: Прогресс, 1980. С. 35-69.
53. ГончароваЕ.А. Пути лингвостилистического выражения категории автор-персонаж в художественном тексте. Томск: Издательство Томского университета, 1984. 150с.
54. Гончарова Е.А. Прямая речь как компонент структуры художественного прозаического текста // Парадигматические отношения в синхронии и диахронии: Сб. науч. тр. / Ред. кол.: Ю.А.Левицкий, В.И.Томашпольский, В.Г.Хабиров. Екатеринбург: Уральский государственный педагогический институт, 1992. С. 158-164.
55. Григорьева А.С. Статическая структура русского эпистолярного текста (лексика частных писем): Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01. Л., 1981. 185 с.
56. ГришинаО.Н. Роль контекстно-вариативного членения текста в раскрытии глубины художественного образа // Лингвистические аспекты образности: Сб. науч. тр. / Московск. гос. пед. ин-т ин. яз. им. М.Тореза. М., 1981. Вып. 174. С. 82-92.
57. Гуревич Р.В. О семантической специфике заглавия / На материале рассказа И.Бобровского Блаженство язычников” // Экспрессивный синтаксис и анализ художественного текста: Сб. науч. тр. Смоленск: Смоленск. гос. пед. ин-т. 1991. С. 35-41.
58. Дезен Н.А. Эпистолярный жанр во французской литературе XVIII века (письма госпожи де Севинье): Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.05 / Московск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. М., 1988. 23 с.
59. Демьянков В.З. Лингвистическая интерпретация текста: универсальные и национальные (идиоэтнические) стратегии // Язык и культура: Факты и ценности: К 70-летию Юрия Сергеевича Степанова / Отв. ред. Е.С.Кубрякова, Т.Е.Янко. М.: Языки славянской культуры, 2001. С. 309-324.
60. Дейк Т. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 310 с.
61. Дмитриева Е.Е. Эпистолярный жанр в творчестве А.С.Пушкина: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01. М., 1990. 195 с.
62. Дымарский М.Я. Проблемы текстообразования и художественный текст (на материале русской прозы ХIХ-ХХ вв.). М.: Эдиториал УРСС, 2001. 328 с.
63. Елина Е.Г. К теории эпистолярия // Поэтика и стилистика. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1980. С. 26-34.
64. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Издательство Московского университета, 1961. 519 с.
65. Журавлева Г.С. Эпистолярные контексты в истории о российском кавалере Алексее // Стилистика художественной литературы. М.: Издательство Московского университета, 1982. С. 189-199.
66. Залевская А.А. Текст и его понимание. Тверь: Тверской государственный университет, 2001. 177 с.
67. Затонский Д.В. Искусство романа в ХХ веке. М.: Художественная литература, 1973. 535 с.
68. Звегинцев В.А. О цельнооформленности единиц текста // Известия АН СССР. Серия лит-ры и языка. 1980. Т. 39, №1. С. 13-21.
69. Зильберман Л.И. Лингвистика текста и обучение чтению английской научной литературы. М.: Наука, 1989. 162 с.
70. Зимняя И.А. Лингвопсихология речевой деятельности. М.; Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2001. 168 с.
71. Зорина Т.П. К проблемам эпистолярного стиля // Уч. зап. / Моск. гос. пед. ин-т ин. яз. им. М.Тореза. 1970. Вып. 55. С. 38-41.
72. Иванова Т.П. Брандес О.П. Стилистическая интерпретация текста. М.: Высшая школа, 1991. 143 с.
73. ИванчиковаЕ.А. О принципах изучения синтаксической композиции художественного текста // Известия АН СССР. Сер. лит-ры и языка. 1974. Т. 33. №1. С. 53-59.
74. Иванчук И.А. О роли Пушкина в становлении норм разговорной речи (на материале писем) // Вопросы стилистики. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1982. С. 86-102.
75. Іваненко С.М. Поліфонія тексту. К.: Видавничий центр КДЛУ, 1999. 318 с.
76. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя): Монографія. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. 292 с.
77. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози: когнітивна та комунікативна динаміка (на матеріалі французької романістики середини ХХ сторіччя): Дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.05. К., 2003. 502с.
78.&n