СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ "ПОРАДА" Диссертация

brief description:
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Бондарєва Наталія Олександрівна

УДК 811.161.2’42

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ "ПОРАДА"

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
професор
Чумак Володимир Васильович

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП. 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ВИСЛОВЛЮВАНЬ-ПОРАД У ЛІНГВІСТИЧНІЙ НАУЦІ..11
1.1. Теоретичні основи дослідження...11
1.2. Мовленнєвий акт і його складники..20
1.3. Класифікація мовленнєвих актів ..........37
1.4. Мовленнєвий акт директив і його статус ........44
1.5. Різновиди директивних мовленнєвих актів ..54
1.6. Порада як один із директивних мовленнєвих актів....61
Висновки до першого розділу 63
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ВИСЛОВЛЮ-ВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ "ПОРАДА"...65
2.1. Семантичне моделювання мовленнєвих актів поради. ..65
2.2. Семантико-граматичні особливості висловлювань-порад.....79
2.2.1. Спеціалізовані засоби вираження волевиявлення поради.....80
2.2.1.1. Речення з імперативом...80
2.2.1.2. Речення з перформативом.87
2.2.2. Неспеціалізовані засоби вираження волевиявлення поради ...92
2.2.2.1. Речення з кон'юнктивом....92
2.2.2.2. Речення з інфінітивом...94
2.3. Способи реалізації висловлювань-порад...100
Висновки до другого розділу.105
РОЗДІЛ 3. ПРАГМАТИЧНІ ТА КОМУНІКАТИВНІ ПАРАМЕТРИ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ІЗ КОНЦЕПТОМ "ПОРАДА".108
3.1. Особливості прагматичного значення мовленнєвого акту поради 108
3.2. Модифікація прагматичного значення висловлювань-порад..112
3.3. Комунікативно-ситуативні особливості висловлювань-порад134
3.4. Комунікативні різновиди висловлювань ...146
3.5. Комунікативно-структурні особливості висловлювань-порад ...160
Висновки до третього розділу ..167
ВИСНОВКИ .169
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.175
СПИСОК ВИКОРИСТАНих дЖЕРЕЛ.......201

ВСТУП

В останні десятиріччя у лінгвістиці спостерігається зміщення наукових зацікавлень мовознавців від формально-граматичного вивчення мовних явищ до функціонально-комунікативного, що пов’язано зі зростанням інтересу до досліджень мовленнєвого акту як сфери здійснення комунікативної взаємодії та необхідністю детального і послідовного вивчення специфіки мовних засобів вираження певних намірів людини у процесі спілкування. Посилений інтерес до комунікативного аспекту вивчення мовних явищ став основною причиною розвитку такого напрямку мовознавства, як прагмалінгвістика, для якої характерною ознакою є антропоцентризм перенесення у центр уваги дослідження мовленнєвої діяльності людини. Представники цього напрямку, розглядаючи висловлювання як спосіб досягнення суб’єктом мовлення певної мети, вербального керування людською поведінкою, зауважують, що в таких дослідженнях на першому плані мають перебувати не тільки будова тієї чи іншої мовної одиниці та її значення, а й умови її вживання мовцем, інтралінгвістичний та екстралінгвістичний контексти, що визначають функціонування висловлювання у комунікативному акті як засобі мовленнєвої дії і впливу. При цьому прагматична функція мови якнайповніше виявляє себе в спонукальних висловлюваннях, оскільки саме вони відображають специфіку волюнтативних стосунків між мовцем і співрозмовником.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена підвищеним інтересом сучасної лінгвістики до вивчення системно-функціональної природи мовлення та прагмалінгвістичного аспекту речення, зокрема потребою детального висвітлення сутності висловлювань з іллокутивною силою поради, їх структурних, семантичних і прагматичних характеристик. Комплексне дослідження висловлювань-порад дає змогу вирішити широке коло сучасних мовознавчих проблем: встановлення місця аналізованого мовленнєвого акту в наявних таксономіях, засобів модифікації (інтенсифікації чи релаксації) іллокутивної сили висловлювання, типології комунікативних ситуацій, в яких функціонують досліджувані акти, культурологічних та соціальних факторів впливу на відбір мовцем конкретного мовного матеріалу, типових лексичних одиниць та синтаксичних моделей реалізації інтенції поради тощо.
З огляду на значну роль волевиявлення у людському спілкуванні ця категорія постійно перебуває у центрі уваги дослідників. Спонукальна модальність як категоріальна ознака аналізується у багатьох дослідженнях, проведених на матеріалі різних мов. Зокрема, у східнослов’янській лінгвістиці відомими є праці О.К.Безпояско, Л.А.Бирюліна, О.П.Володіна, К.Г.Городенської, А.П.Грищенка, О.В.Ісаченка, Н.О.Луценко, М.Я.Плющ, В.М.Русанівського, В.С.Храковського та ін., у яких досліджуються лексичні та граматичні засоби, що реалізують спонукальну функцію мови, що дозволяє сформувати чітке уявлення про морфологічні та синтаксичні особливості оформлення спонукання в межах теорій спонукального способу та модальності.
Структурно-семантичні і комунікативно-функціональні характеристики спонукальних конструкцій перебували в центрі уваги І.С.Андреєвої, А.В.Бєльського, Л.В.Бережан, І.Р.Вихованця, А.В.Дорошенко, А.П.Загнітка, М.У.Каранської, М.Ф.Косилової, О.С.Кондзелі, Л.О.Сергієвської, Ц.Саранцацрала, Н.В.Швидкої, С.В.Харченко, Л.П.Чахоян, у працях яких виявлено різні семантичні типи спонукальних висловлювань, досліджено темо-рематичні відношення у спонукальних реченнях та описано функціонально-семантичне поле спонукальності як вияв модальності волевиявлення.
Теоретико-лінгвістичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці В.В.Богданова, А.Вежбицької, В.Г.Гака, Дж.Ліча, Л.М.Медведєвої, Дж.Остіна, Г.Г.Почепцова, О.Г.Почепцова, Дж.Серля, Б.Фрезера та ін., у яких досліджуються різні типи висловлювань у прагмалінгвістичному аспекті, де спонукання розглядається як окремий мовленнєвий акт директив, до складу якого входять і висловлювання-поради. Детальний аналіз прагматичних характеристик директивного мовленнєвого акту у сучасній лінгвістиці проводять Н.Ф.Гладуш, В.І.Карабан, Л.В.Михайлова, С.В.Мясоєдова, О.В.Нарушевич-Васильєва, І.С.Шевченко та ін., що дозволило виділити директив як мовленнєвий акт, який виражає адресоване слухачеві волевиявлення мовця стосовно виконання дії, спрямованої на перетворення ірреальної ситуації в ситуацію, яка за наміром мовця в результаті волевиявлення повинна стати реальною.
Як показує опрацьована лінгвістична література з цього питання, на матеріалі української мови висловлювання з іллокутивною силою поради (способи вираження, ситуація виголошення та категорія оцінки) аналізувалися тільки частково у працях Л.В.Фоміної та В.Д.Шинкарука. На матеріалі висловлювань англійської мови є цікаві дослідження В.Г.Куликової, де порада розглядається у контексті висвітлення типологій мовленнєвих актів, зокрема директивів, та Р.В.Никифорової, яка докладно проаналізувала категорію оцінки у мовленнєвому акті поради. Варіативність інтенційного змісту висловлювань на матеріалі французької мови подана Т.І.Шеловських.
Отже, в українському мовознавстві висловлювання-поради не були об’єктом спеціального дослідження, що дає можливість комплексно представити структурні та семантичні особливості цих конструкцій в українській мові, а також прагматичну значущість таких висловлювань у процесі спілкування.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах тематики науково-дослідної роботи кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні проблеми філології" (02БФ044-01).
Метою роботи є комплексний аналіз структурних, семантичних, прагматичних та комунікативних особливостей висловлювань, що реалізують актомовленнєве значення поради.
Досягнення поставленої мети зумовлює необхідність вирішення таких конкретних завдань:
уточнити семантико-прагматичний статус директива та критерії його диференціації від інших типів мовленнєвих актів;
визначити місце мовленнєвого акту поради серед інших директивів, врахувавши умови його успішної реалізації;
описати структуру мовленнєвого акту поради та інвентар мовних засобів, що вживається комунікантами для його вираження;
встановити фактори, які впливають на вибір певної семантико-синтаксичної структури директива у процесі комунікації;
виявити іллокутивний потенціал речень, які реалізують мовленнєвий акт поради;
визначити комунікативну структуру мовленнєвого акту поради, встановивши іллокутивні характеристики і функції кожної з частин;
дослідити іллокутивний синкретизм висловлювань-порад, виявивши його основні функціональні види.
Об’єктом дослідження обрано директивні висловлювання сучасної української літературної мови.
Предмет дослідження становлять структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості висловлювань із концептом "порада".
Матеріалом дослідження стали висловлювання з концептом "порада", дібрані шляхом суцільної вибірки з творів української художньої літератури останніх десятиріч ХХ ст. та початку ХХІ ст. загальним обсягом близько 10500 сторінок.
Дослідження комунікативних та структурних моделей, вербальних засобів вираження спонукання зі значенням поради проводилося на матеріалі понад 1200 спонукальних висловлювань з урахуванням відповідних ситуацій. Механізм реалізації спонукання-поради досліджувався в умовах офіційного та неофіційного спілкування з диференціацією ступенів знайомства комунікантів та стосунків між учасниками мовленнєвої взаємодії, а також можливостей поєднання різних мовних засобів.
Мета й завдання роботи зумовили використання відповідних методів та прийомів дослідження: описового, функціонального, квантитативного, лінгвістичного спостереження із залученням контекстуально-семантичного аналізу, встановлення зв’язку мовних явищ із екстралінгвістичними чинниками та виявлення соціальних маркерів.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві проведено комплексне дослідження особливостей структури, семантики та прагматики висловлювань з іллокутивною силою поради. Вперше здійснено спробу встановлення умов виникнення та способів вираження волевиявлення поради, проаналізовано засоби інтенсифікації та пом’якшення відповідної іллокутивної сили та причини їх застосування, виявлено множину іллокутивних потенціалів інтенції поради і створено типологію висловлювань-порад на основі оцінки мовцем дії, рекомендованої адресату.
Теоретичне значення роботи полягає у подальшій розробці проблем прагмалінгвістики з погляду моделювання мовленнєвого акту та його окремих аспектів, у системному трактуванні та комплексному описі директивного мовленнєвого акту поради в українській мові. Результати проведеного дослідження допомагають виявити специфіку комунікативно-прагматичного змісту висловлювань-порад, мовленнєвої поведінки мовця у конкретних спонукальних ситуаціях, поглиблюють знання про природу та механізм вербального спонукання, дозволяють визначити висловлювання із концептом "порада" як специфічну комунікативну одиницю, що, виконуючи функцію впливу на співрозмовника, регулює його поведінку. Одержані результати можуть також стати теоретичною базою для розробки та вдосконалення комунікативно спрямованого викладання української мови для іноземців.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що його положення та висновки, а також фактичний матеріал можуть бути використані при вивченні синтаксису сучасної української літературної мови, у процесі викладання курсів теоретичної та практичної граматики української мови, у спецкурсах із прагмалінгвістики, риторики мовлення на філологічних факультетах вищих навчальних закладів України, у науково-дослідницькій та навчальній роботі.
Апробація результатів роботи. Результати дослідження обговорено на Міжнародній науковій конференції "Мови і культури національних меншин у контексті процесів демократизації й глобалізації" (Київ, 2002); Міжнародній науковій конференції "Мовно-культурна комунікація: напрями і перспективи дослідження" (Київ, 2003); Міжнародній науковій конференції "Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004); Міжнародній науковій конференції "Філологія в Київському університеті: історія і сучасність", присвяченій 200-річчю від дня народження М.Максимовича (Київ, 2004); ІІ Міжнародній науковій конференції "Лексико-граматичні інновації у сучасних слов'янських мовах" (Дніпропетровськ, 2005).
Публікації. З теми дисертації опубліковано 5 статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (319 найменувань) та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінки; без бібліографії і таблиць 172 сторінки.
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, визначено мету і конкретні завдання дослідження, описано його матеріал, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, вказано на наукову новизну, теоретичне і практичне значення, структуру роботи, наведено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження.
У першому розділі "Теоретичні засади вивчення висловлювань-порад у лінгвістичній науці" висвітлено основні положення прагмалінгвістики під кутом зору сучасних лінгвістичних досліджень, проаналізовано різні класифікації мовленнєвих актів, визначено місце мовленнєвого акту директива у системі мовленнєвих актів у цілому й місце поради серед директивних мовленнєвих актів, уточнено поняття і терміни, необхідні для вирішення поставлених завдань.
Другий розділ "Структурно-семантичні параметри висловлювань із концептом "порада" присвячено практичному аналізу речень, які функціонують у контексті директивного мовленнєвого акту поради, що здійснюється в інтересах мовця. Подаються структурно-семантичні моделі, характерні для мовленнєвого акту поради. На основі аналізу мовного матеріалу, результатів дослідження синтаксичних конструкцій та лексико-граматичних реалізацій обґрунтовано семантико-граматичні особливості висловлювань-порад.
У третьому розділі "Прагматичні і комунікативні параметри висловлювань із концептом "порада" розглянуто особливості прагматичного значення мовленнєвого акту поради (зокрема модифікації іллокутивної сили висловлювань) відповідно до мовленнєвої стратегії мовця на основі таких визначальних принципів: а) репрезентація іллокутивного компонента; б)іллокутивний синкретизм; в)роль лексичних одиниць та синтаксичних засобів і їх вплив на прагматичне значення висловлювань. Досліджено комунікативну структуру висловлювань-порад з точки зору домінуючого і допоміжного мовленнєвих актів, визначено їх функції у процесі мовлення.
У висновках узагальнено основні спостереження, зроблені при аналізі директивного мовленнєвого акту поради.

bibliography:
ВИСНОВКИ

Здійснений у роботі аналіз семантичних, структурних, комунікативних і прагматичних особливостей висловлювань із концептом "порада" дозволив зробити такі висновки:
1. Директивний мовленнєвий акт є волевиявленням адресанта, спрямованим на виконання адресатом конкретної дії у майбутньому. Його іллокутивна мета спонукання адресата виконати дію чи змінити стан стосовно певних часових або локальних координат. Директив відрізняється від інших типів мовленнєвих актів за критеріями інтенції висловлювання, часової віднесеності, суб’єкта рекомендованої у висловлюванні дії, корисності спонукання для адресанта й адресата. Серед директивних мовленнєвих актів за інтенсивністю іллокутивної сили спонукання та стосунками між комунікантами виділяємо категоричні й некатегоричні висловлювання, за способом реалізації іллокутивної сили прямі й непрямі директиви, за інтенцією висловлювання власне директиви, де адресат спонукається до конкретної дії, і акти запитання квеситиви, в яких реалізується спонукання до повідомлення адресатом певної інформації.
2. Порада мовленнєвий акт, який, поряд з наказом, вимогою, застереженням, пропозицією, запрошенням, проханням і клопотанням, належить до директивного типу, комунікативна мета якого спонукати адресата до виконання конкретної дії в майбутньому. Мовленнєвим актам такого класу властиві градуальні характеристики різний ступінь однієї й тієї самої іллокутивної сили. Для мовленнєвого акту з прагматичним значенням поради пропозиційною умовою є майбутня дія чи стан, що рекомендується слухачеві чи третій особі; попередніми умовами є спроможність адресата реалізувати дію чи змінити наявний стан речей; умовою щирості бажання мовця, щоб адресат виконав дію; суттєвою умовою намагання адресанта спонукати адресата виконати майбутню, корисну для останнього дію чи змінити наявний стан. Мовленнєвий акт зі значенням поради є некатегоричним, "м'яким" директивом, основними прагматичними ознаками якого є незалежність адресата від адресанта та право вільного вибору адресатом виконання чи невиконання дії.
3. Усі засоби реалізації волевиявлення у висловлюваннях із концептом "порада" поділяємо на спеціалізовані й неспеціалізовані. Спеціалізованими засобами вираження спонукальності виступають форми імператива (2-а особа однини і множини) та перформатив радити й відповідні іменники, які входять до структури конструкцій Моя вам порада/рада, У мене порада і служать показником іллокутивної сили висловлювання, чітко вказуючи на його функцію у спілкуванні. Неспеціалізованими засобами вираження волевиявлення виступають конструкції з формами кон’юнктива, які передають фактитивну ("непрохану") пораду спонукання до дії, заборону її або зміну того чи іншого аспекту дії, яка відбувається в момент виголошення висловлювання. Конструкції з формами кон’юнктива вживаються для вираження поради лише тоді, коли у своїй структурі мають адресованість слухачеві. До периферії вираження волевиявлення у порадах в українській мові належать також інфінітивні конструкції з модальними модифікаторами потрібно, треба, (не)варто, слід, які позначають необхідність, бажаність, корисність виконання конкретної дії.
Для вираження волевиявлення у висловлюваннях із концептом "порада" найчастіше вживаються односкладні речення, зокрема, означено-особові та безособові. На комунікативному рівні висловлювання із такою семантико-синтаксичною структурою є інформативно достатніми, оскільки повністю відповідають прагматичним намірам адресанта спонукати адресата до виконання конкретної дії, акцентуючи його увагу саме на процесуальній ознаці, яка має реалізуватися.
Найхарактернішим втіленням спонукальної модальності в директивах-порадах є вживання відповідних складних конструкцій як компонентів семантико-синтаксичної структури висловлювання, зокрема, складнопідрядних, оскільки мовець використовує їх з метою доповнення, уточнення, розширення, конкретизації, вказівки на різні обставини, в яких повинна відбуватись або не відбуватися рекомендована дія, чи переконати адресата в доцільності її виконання.
4. Вибір семантико-синтаксичної організації висловлювання-поради детермінується потребою в досягненні й розв’язанні комунікативних завдань відповідно до мети, яку ставить перед собою мовець, ситуації, в якій реалізується мовленнєвий акт із прагматичним значенням поради, обставин, які стали передумовами появи конкретної ситуації мовлення та з урахуванням соціального статусу комунікантів.
У висловлюваннях поради варіювання структурно-семантичних особливостей зумовлюється специфікою репрезентації її іллокутивного компонента (іллокутивного дієслова, антропокомпонентів), який може бути виражений як експліцитно, так і імпліцитно. З погляду повноти представлення комплекту антропокомпонентів серед порад виділяються: а) висловлювання з розгорнутою комплектною іллокутивною частиною (адресант і адресат експліцитні); б) висловлювання з розгорнутою не комплектною іллокутивною частиною (експліцитно виражений лише один учасник комунікації); в)висловлювання зі згорнутим іллокутивним компонентом (адресант і адресат імпліцитні).
5. У комунікативній ситуації поради для досягнення мети вплинути на партнера з комунікації мовець може змінювати силу представлення комунікативної інтенції, що спричиняє модифікацію прагматичного значення в бік посилення чи послаблення категоричності волевиявлення. До модифікаторів прагматичного значення висловлювань-порад належать: одиниці лексичного рівня (різноманітні інтенсифікатори та квантифікатори предиката, модальні слова, звертання тощо), лексико-синтаксичні повтори, інверсія, фразеологізовані структури тощо. Модифікатори прагматичного значення можуть розміщуватись як в іллокутивній, так і в пропозиційній частині висловлювання поради. У ситуації поради ознакою, яка може посилюватися чи послаблюватися, виступає вплив мовця на слухача. Серед модифікаторів прагматичного значення поради переважають інтенсифікатори, спрямовані на підвищення сили подання іллокутивної мети: мовленнєвий акт поради є некатегоричним спонукальним актом, головною ознакою якого є право вільного вибору адресатом виконання/невиконання рекомендованої дії, то необґрунтована порада спричиняє зростання інтенсивності волевиявлення, оскільки адресант вважає здійснення дії корисним, доцільним чи, навіть, необхідним для адресата.
Модифікацію прагматичного значення висловлювань поради забезпечує також і транспозиція одного типу мовленнєвого акту в інший, зокрема, квеситива й констатива у директив. Транспозиція речень у висловлювання-поради та їх використання має соціальні засади: вибір способу вираження є соціально мотивованим. Заміна одного прагматичного типу іншим пов'язана з різницею їх іллокутивної сили. Спонукально-питальні висловлювання прогнозують гіпотетичну ситуацію, яка є етикетною формою, що реалізує принцип увічливості: бажання мовцем досягнути якнайбільшого порозуміння між ним і співрозмовником. У багатьох комунікативних ситуаціях поради некатегорична форма директивного висловлювання є першою прагматичною вимогою, необхідною умовою для досягнення ефекту впливу. Вживання квеситива у функції директива дає реальну можливість адресату відмовитися від реалізації рекомендованої адресантом дії, оскільки адресат може навмисно невірно інтерпретувати мовленнєвий акт. Констативи сприймаються як один із засобів спонукальності лише тоді, коли актуалізуються певні умови, характерні для мовленнєвої ситуації поради, оскільки ці висловлювання у своїй семантико-синтаксичній структурі не мають жодного прямого, формального засобу вираження волевиявлення.
6. У комунікативній ситуації поради адресанту досить часто не вдається "прямо" вплинути на співрозмовника і він змушений продумувати відповідну стратегію побудови мовленнєвого акту, яка базується на гіпотезі про ситуацію і співрозмовника, враховуючи його особистісні характеристики. Вони певною мірою детермінують стратегію й вибір відповідних типів обґрунтувань, однак вибір засобів мовленнєвого впливу базується також на когнітивній моделі світу мовця, його індивідуальному досвіді й уяві. Для досягнення успішної реалізації висловлювання мовець часто конструює мовленнєвий акт із двох частин: одна з них є власне спонукальною, директивною частиною, а друга мотивуванням цього директива. При цьому мотивуюча частина завжди має обґрунтування не фактів, названих у головній директивній частині, а обґрунтування самої поради. Головний мовленнєвий акт це директив, який відіграє вирішальну роль у формуванні іллокутивної сили висловлювання, а допоміжний, маючи непряму спонукальну іллокутивну функцію, виступає аргументом до головного, збільшуючи цим шанси на успіх відповідного директива. Допоміжний мовленнєвий акт, який є основою, мотивом поради, містить у собі оцінку дій, станів адресата, предметів, що його оточують, тоді як головний директив містить оцінку, тісно пов’язану з умовою щирості мовленнєвого акту поради, яка лежить в основі ознаки корисної спрямованості на адресата. Мотивуюча оцінка є первинною, може встановлюватись адресантом безвідносно до адресата і бути як позитивною, так і негативною, а вторинна оцінка завжди враховує фактор адресата і є позитивною. Допоміжний мовленнєвий акт, повідомляючи про позитивно чи негативно оцінені дії, стани, предмети, набуває функції непрямого спонукання, а головний мовленнєвий акт повідомляє адресату про позитивну, корисну для нього дію, яку треба реалізувати у цій ситуації.
7. Співіснування у висловлюваннях-порадах позитивної оцінки майбутньої дії адресата й позитивної чи негативної оцінки певного предмета, стану, залучених до сфери поради, призводить до специфічного мовного оформлення висловлювання, що, в свою чергу, спричиняє виникнення й існування в одному висловлюванні декількох іллокутивних сил. На основі співіснування кількох прагматичних значень в одному висловлюванні виділяємо такі різновиди порад: порада-застереження; порада-погроза; порада-докір; порада-прохання; порада-пропозиція, які, маючи свої диференційні ознаки, об’єднані спільністю пропозиційного змісту директивних мовленнєвих актів. Межі між ними нечіткі, розмиті, що дозволяє вважати вирішальним фактором для визначення того чи іншого виду контекст-ситуацію висловлювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Азнаурова Э.С. Прагматика художественного слова. Ташкент: Изд-во ФАН, 1988. 121с.
2. Акимова Т.Г., Масленникова А.А. Семантика императива и оценка // Лингвистические исследования 1987. Общие и специальные вопросы языковой типологии: Сб. научн. тр. М., 1987. С.3-9.
3. Алефиренко Н.Ф. Проблемы системно-семантического описания коммуникативного синтаксиса // Коммуникативно-прагматическая семантика: Сб. научн. тр. Волгоград: Перемена, 2000. С.128-140.
4. Андреев Н.Д., Зиндер Л.Р. О понятиях речевого акта, речи, речевой вероятности и языка // Вопросы языкознания. 1963. №3. С.15-21.
5. Андреева И.С. Повелительное наклонение и контекст при выражении побуждения в современном русском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.660 / ЛГПИ им. А.И.Герцена. Ленинград, 1971. 18 с.
6. Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и словаре // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. 1986. Т. 45. №3. С.208-223.
7. Аристов С.А., Сусов И.П. Коммуникативно-когнитивная лингвистика и разговорный дискурс // http:/homepages.tversu.ru. 1999.
8. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып.13. С.5-40.
9. Арутюнова Н.Д. Об объекте общей оценки // Вопросы языкознания. 1985. №3. С.13-24.
10. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. 1973. Т. 32. №1. С.84-89.
11. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы /АН СССР. Ин-т языкознания М.: Наука, 1976. 383 с.
12. Арутюнова Н.Д. Сравнительная оценка ситуаций // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. 1983. Т. 42. С.330-341.
13. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. 1981. Т. 40. №4. С.356-368.
14. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып.16 С.3-42.
15. Аскольдов С.А. Концепт и слово // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: Антология. М.: Academia, 1997. С.267-280.
16. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
17. Багдасарян В.Х. Проблема имплицитного (Логико-методологический анализ). Ереван: Изд-во АН АрмССР, 1983. 138 с.
18. Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наук. думка, 1991. 168 с.
19. Баранов А.Н. Аргументация как языковой феномен // Речевое воздействие в сфере массовой коммуникации. М., 1990. С.40-53.
20. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Свит, 1997. 392 с.
21. Бацевич Ф.С. Атмосфера спілкування: спроба психолінгвістичного дослідження // Мовознавство. 2002. №4-5. С.26-32.
22. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.І.Франка, 2003. 278 с.
23. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Видавничий центр "Академія", 2004. 344 с.
24. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 336 с.
25. Белодед О.Р. Структурно-семантические и коммуникативно-прагматические особенности высказываний благодарности (на материале современного английского языка): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / КГУ им. Т.Г.Шевченко. К., 1990. 25 с.
26. Бельский А.В. Побудительная речь // Уч. зап. І МГПИИЯ. 1953. Т. 6. С.81-147.
27. Беляева И.А. Прагматическая неоднозначность высказываний с пропозициональным содержанием субъективной оценки // Вісник Харків. ун-ту. 1994. №382. С.10-13.
28. Бережан Л.В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський держ. ун-т ім.В.Стефаника. Івано-Франківськ, 1997. 16 с.
29. Бирюлин Л.А. Модальность желания и значения императива // Лингвистические исследования 1987. Общие и специальные вопросы языковой типологии: Сб. научн. тр. М., 1987. С.32-38.
30. Бирюлин Л. Семантика и прагматика русского императива. Helsinki: Helsinki University Press, 1994. 230 с.
31. Бирюлин Л.А. Презумпции побуждения и прагматика императива // Типология и грамматика. М.: Наука, 1990. С.162-173.
32. Богданов В.В. Деятельностный аспект семантики // Прагматика и семантика синтаксических единиц: Сб. научн. тр. Калинин: КГУ, 1984. С.12-23.
33. Богданов В.В. Иллокутивная функция высказывания и перформативный глагол // Содержательные аспекты предложения и текста. Калинин: КГУ, 1983. С.27-38.
34. Богданов В.В. Коммуниканты // Вестник Харьков. ун-та. 1989. №339. С.7-10.
35. Богданов В.В. Классификация речевых актов // Личностные аспекты речевого общения: Межвуз. сб. научн. трудов. Калинин: КГУ, 1989. С.25-37.
36. Богданов В.В. Молчание как нулевой речевой акт и его роль в вербальной коммуникации // Языковое общение и его единицы. Калинин: КГУ, 1986. С.12-18.
37. Богданов В.В. Перформативное предложение и его парадигмы // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса. Калинин: КГУ, 1985. С.18-28.
38. Бондар О.І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові: Дис... д-ра філол. наук: 10.02.01 / Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. Одеса, 1998. 369с.
39. Бондарко А.В. Грамматическая форма и контекст // Русский язык: Функционирование грамматических категорий: Текст и контекст. М.: Наука, 1984. С.13-32.
40. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики. Языковая интерпретация идеи времени. СПб.: Изд.-во С.-Петербургс. ун-та, 1999. 260с.
41. Бондарко А.В., Буланин Л.Л. Русский глагол. Ленинград: Просвещение, 1967. 191 с.
42. Борщ Э.Г. Употребление форм наклонений глагола в современном русском и украинском языках. К.: КГПИ, 1983. 121с.
43. Булыгина Т.В. О границах и содержании прагматики // Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т. 40. №4. С.333-342.
44. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа "Языки русской культуры", 1997. 576 с.
45. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. М.: Высшая школа, 1981. 184с.
46. Васильев Л.М. Системный семантический словарь русского языка. Предикаты свойства, поведения и звучания / Башкирский гос. ун-т. Уфа, 2000. 146 с.
47. Вацлавик П., Бивин Дж., Джексон Д. Психология межличностных коммуникаций. СПб: Речь: Изд. центр "Гуманитарная Академия", 2000. 300с.
48. ВежбицкаА. Восприятие: семантика абстрактного словаря // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 18. С.336-370.
49. ВежбицкаяА. Дескрипция или цитация // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып. 13. С.237-262.
50. ВежбицкаА. Из кн. «Семантические примитивы» (Введение) // Семиотика. М.: Радуга, 1983. С.225-253.
51. ВежбицкаА. Культурно-обусловленные сценарии и их когнитивный статус // Язык и структура знания. М.: ИЯ АН СССР, 1990. С.63-85.
52. ВежбицкаяА. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С.402-421.
53. Вежбицка А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С.251-275.
54. Вежбицкая А. Семантика грамматики. М., 1992. 31с.
55. ВежбицкаяА. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. 776с.
56. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 416с.
57. Верба Л.Г., Карабан В.И., Алексеенко Л.П. Обсолетизация и другие исторические изменения директивных речевых актов // Формально-семантические корреляции языковых единиц. К., 1989. С.13-19.
58. Виноградов В. В. Русский язык. (Грамматическое учение о слове). Изд. 2-е. М.: Высшая школа, 1972. 614 с.
59. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 172с.
60. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
61. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
62. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256с.
63. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219с.
64. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови. К.: Унів. вид-во "Пульсари", 2004. 400с.
65. Возная М.А. Структурно-семантические и коммуникативно-прагматические особенности оптативных предложений в современном английском языке: Дис. канд. филол. наук. К, 1991. 208 с.
66. Володин А.П., Храковский В.С. Парадигма императивных форм (опыт исчисления) // Уч. зап. Тартус. ун-та. 1983. Вып. 651. С.3-20.
67. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
68. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища шк., 1993. 199с.
69. Восканян Г.Р., Богомолова И.Ю. Междометные императивы как одно из средств выражения директивных речевых актов // Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте: Сб. научн. тр. К., 1989. С.22-27.
70. Выготский Л.С. Проблема сознания // Психология грамматики. М.,1968. С.182-196.
71. Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте: Сб. научн. тр. / Отв. ред. Г.Г. Почепцов К.: КГПИИЯ, 1989. 114с.
72. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики 1982. М.,1973. С.349-372.
73. Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в школе. 1982. №5. С.11-17.
74. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис. 2-е изд. М.: Высшая школа, 1986. 219с.
75. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа "Языки русской культуры", 1998. 768с.
76. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139с.
77. Герасимова О.И. О типах значений косвенных высказываний // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса: Сб. научн. тр. Калинин: КГУ, 1985. С.150-156.
78. Гладуш Н.Ф. К вопросу о типологии конвенциональных повествовательных индирекций // Речевые акты в лингвистике и методике. Пятигорск, 1986. С.40-49.
79. Гладуш Н.Ф. Повествовательные директивы в современном английском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.04 / Киев. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1985. 23с.
80. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации. М.: Инфра, 1997. 271с.
81. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С.276-302.
82. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. 16. С.217-237.
83. Грищенко А.П. Номінативні речення // Українська мова. Енциклопедія. К.: Укр. енцикл., 2000. С.384 385.
84. Грищенко А.П. Спонукальне речення // Українська мова. Енциклопедія. К.: Укр. енцикл., 2000. С.587 588.
85. Дейк Т.А.ван Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С.259-336.
86. Дейк Т.А.ван Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312с.
87. Демьянков В.З. О формализации прагматических свойств языка // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики. М.: ИНИОН, 1984.
88. Демьянков В.З. Синтаксис, семантика, прагматика и интерпретирующий зигзаг // Содержательные аспекты предложения и текста. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1983. С.21-26.
89. Демьянков В.З. Понимание как интерпретирующая деятельность // Вопросы языкознания. 1983. №6. С.58-67.
90. Демьянков В.З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. 1981. Т. 40. №4. С.368-377.
91. Долинин К.А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. №6. С.37-47.
92. Дорошенко А.В. Побудительные речевые акты и их интерпретация в тексте (на материале английского языка): Автореф. дис... канд. филол. наук. М., 1986. 26 с.
93. Дридзе Т.М. Язык информации и язык реципиента как факторы информативности // Речевое воздействие. М., 1972. С.34-80.
94. Дубров А.Г., Пушкин В.Н. Парапсихология и современное естествознание. М.: Сов.-амер. предприятие Соваминко, 1990. 218 с.
95. Ейгер Г.В., Шевченко И.С. Мотивационный потенциал речевых актов // Вісник Харків. нац. ун-ту. 2000. №500. С.10-17.
96. Ейгер Г.В., Шевченко И.С. Принципы моделирования речевых актов // Вісник Харків. держ. ун-ту. 1998. №406. С.51-58.
97. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
98. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського ун-ту. Сер. філолог. науки. Черкаси, 1999. Вип.11. С.12-25.
99. Забавников Б.Н. К проблеме структурирования речевого акта (Речевого действия) // Вопросы языкознания. 1984. №6. С.119-124.
100. Загнітко А.П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. К.: НМК ВО, 1990. 130 с.
101. Залевская А.А. Введение в психолингвистику. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 1999. 382 с.
102. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
103. Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1998. 528с.
104. Иванова Л.П. Методы лингвистических исследований. К.: ІСДО, 1995. 88с.
105. Исаченко А.В. К вопросу об императиве в русском языке // Русский язык в школе. 1957. №6. С.7-14.
106. Йокояма О. Теория коммуникативной компетенции и проблематика порядка слов в русском языке // Вопросы языкознания. 1996. № 6. С.94-102.