СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ВИЯВИ ДЕТЕРМІНАНТНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

brief description

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Новікова Ольга Олександрівна

УДК 81’367.5=161.2

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ВИЯВИ ДЕТЕРМІНАНТНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
Кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Вінтонів М.О.

Донецьк - 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДЕТЕРМІНАНТІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 8
1.1. Історія вивчення детермінантів. 8
1.2. Статус детермінантів у структурі простого речення. 18
1.3. Детермінанти як носії додаткової предикації у структурі простого речення 32
1.4. ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ I 41

РОЗДІЛ ІІ. ДЕТЕРМІНАНТНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ В СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНОМУ АСПЕКТІ 43
2.1. Типологія детермінантних членів речення. 43
2.2. Фонові детермінанти як самостійні поширювачі речення. 53
2.3. Детермінанти зумовленості як самостійні приреченнєві поширювачі..83
2.4. Детермінанти з характеризувальним значенням. 93
2.5. ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ II 99

РОЗДІЛ ІІІ. ЯВИЩЕ СИНКРЕТИЗМУ У СФЕРІ ДЕТЕРМІНАНТНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ.. 102
3.1. Синкретичні детермінантні словоформи як компоненти, що ускладнюють речення 102
3.2. Явище синкретизму на рівні детермінантів з фоновою характеристикою 105
3.2.1. Явище синкретизму на рівні локальних детермінантів. 105
3.2.1.1. Одноядерні локальні детермінанти. 105
3.2.1.2. Вираження додаткової предикації детермінантами з локальною семантикою.. 107
3.2.1.3. Полісинкретичні детермінанти з домінантним значенням місця 109
3.2.2. Явище синкретизму на рівні темпоральних детермінантів. 113
3.2.2.1. Одноядерні темпоральні детермінанти. 113
3.2.2.2. Вираження додаткової предикації детермінантами з часовою семантикою 114
3.2.2.3. Полісинкретичні детермінанти з домінувальним значенням часу 119
3.3. Явище синкретизму на рівні детермінантів зумовленості 123
3.3.1. Вираження додаткової предикації детермінантами причини. 123
3.3.2. Полісинкретичні детермінанти з домінувальним значенням причини 126
3.3.3. Синкретизм у сфері детермінантів з домінантним значенням умови. 129
3.3.3.1. Вираження додаткової предикації детермінантами умови. 129
3.3.3.2. Полісинкретичні детермінанти з домінувальним значенням умови 131
3.3.4. Синкретизм у сфері детермінантів з домінувальним значенням допусту 132
3.3.5. Синкретизм у сфері детермінантів з домінувальним значенням мети 135
3.4. Явище синкретизму на рівні детермінантів з характеризувальним значенням 137
3.5. ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ III 139

РОЗДІЛ ІV. КОМУНІКАТИВНІ ВИЯВИ ДЕТЕРМІНАНТНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ 142
4.1. Детермінанти в комунікативному аспекті речення. 142
4.2. Детермінантні члени речення як компоненти теми. 149
4.3. Детермінантні члени речення як компоненти реми. 159
4.4. ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ IV.. 164
ВИСНОВКИ.. 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження детермінантних членів у структурі простого речення сучасної української мови як ускладнюючих та поширюючих його компонентів показало, що вони мають ряд семантичних та граматичних ознак. Детермінантний член як другорядний характеризується залежністю не від окремого слова, а від предикативного ядра. На відміну від прислівних другорядних членів, у формально-синтаксичному плані позиція детермінантів є більш периферійною, факультативною. Однак виключення детермінанта з речення призводить до виникнення семантичної недостатності висловлення. Наявність обставинних комунікативних поширювачів зі значенням місця, часу, причини, мети, умови, допусту, якісної характеристики основної події значно розширює семантико-інформативні межі висловлення, забезпечує його точність та повноту.
Детермінантні члени речення характеризуються рядом ознак, що визначають їх лінгвістичний статус у семантико-синтаксичній структурі речення. До них належать: несистемний характер зв’язку з дієсловом, зв'язок вільного приєднання до предикативної основи, переважно препозиція у реченні, можливість вираження додаткової предикації, приєднання детермінантів до різних граматичних структур.
Головною ознакою, яка дозволяє відмежувати детермінант від прислівного поширювача, є його самостійне входження до складу речення, а не до складу дієслівно-іменного словосполучення, у силу тієї самостійної ролі, яку він виконує в комунікативно-синтаксичній організації речення. Причиною появи таких слів, є потреба виразити те, породжене дійсністю, що не передається дієсловом і не передбачається семантикою.
Аналіз семантичного змісту та граматичних засобів вираження детермінантних членів у простому речення сучасної української мови дозволяє зробити такі висновки:
1. Серед традиційно визначених другорядних членів активно функціонують детермінантні члени як відносно самостійні синтаксичні форми, що поширюють ціле речення.
2. Детермінантні члени не виокремлюються з традиційно визначених другорядних членів; у дисертаційному дослідженні підкреслено положення щодо особливого вживання останніх, коли детермінант замість орієнтації на слово, стає орієнтованим на речення.
3. У формально-граматичному плані детермінантні члени мають такі ознаки:
а) детермінант категорія реченнєвого рівня, що характеризується зв’язком вільного приєднання;
б) на конструктивному рівні детермінант виступає факультативним поширювачем, який може бути опущений” без порушення формальної будови речення, оскільки він ніколи не заповнює обов’язкову валентність дієслова-предиката;
в) детермінантна конструкція синтаксично тяжіє” до предикативного ядра, пояснює все висловлення й належить до речення загалом;
г) детермінантні члени речення становлять немовби зовнішній компонент щодо внутрішньо об’єднаних головних та прислівних поширювачів;
ґ) детермінантні члени речення притаманні реченням з різними граматичними структурами (найчастіше це двоскладні речення);
д) при нейтральному порядку компонентів детермінанти з різним значенням знаходяться, як правило, на початку речення;
е) з метою комплексної характеристики речення детермінантні члени речення можуть поєднуватися у групи (однорідні детермінанти та різнорідні);
є) жоден з детермінантів не є більш центральним або більш обов’язковим, ніж інший детермінант.
4. Детермінантні конструкції характеризуються також рядом диференційних семантичних ознак:
а) зв'язок детермінанта з предикативною основою є непередбачуваним і необов’язковим: семантична валентність дієслова не впливає на семантику детермінанта;
б) речення з детермінантами є поліпредикативними: детермінант може бути трансформований у предикативну одиницю відповідного значення (найчастіше простежується формально-синтаксична і семантико-синтаксична співвідносність простих ускладнених речень детермінантного типу зі складнопідрядними реченнями).
5. Аналіз семантичної структури детермінантних членів речення дозволив вирізнити за спільністю домінуючих сем класифікацію, у якій репрезентовані найбільш продуктивні та вживані семантичні типи детермінантів:
а) фонові детермінанти, що виступають атрибутом щодо всього висловлення, об’єднуючи локальні та темпоральні детермінанти;
б) детермінанти зумовленості, що називають ситуацію, подію, залежні від основної події. Цей різновид містить у собі детермінанти причини, мети, умови та допусту;
в) детермінанти з характеризувальним значенням містять у собі різноманітні відтінки якісної характеристики основної події. Цей тип детермінантів поділяється на такі семантичні сегменти: детермінанти з означальною характеристикою, детермінанти зі значенням уточнення /обмеження, детермінанти сукупності/роздільності.
6. Засоби вираження самостійного поширювача, що виконує в реченні функцію обставини, відрізняються деякою різноманітністю (прийменниково-відмінкові форми, безприйменникові відмінкові форми, прислівники, одиничні дієприслівники, дієприслівникові звороти); найбільш поширеною в цій ролі виступає прийменниково-відмінкова форма імені, що репрезентує багаточисленні детермінантні значення: вона є продуктивною для всіх семантичних типів детермінантних членів; прислівники у функції детермінантів за частотністю є менш вживаними, але й вони досить поширені в сучасній українській мові щодо вираження фонової семантики та власне характеризувальної.
7. Детермінантні члени речення мають найбільший ступінь тяжіння до синкретизму порівняно з іншими членами речення. Це явище пояснюється в лінгвістиці такими чинниками:
а) відсутністю формальної залежності детермінантних членів речення від будь-якої словоформи у складі речення;
б) лексичним наповненням детермінантної синтаксеми;
в) ступенем поширеності детермінантного члена речення;
8. Детермінантні члени репрезентовані в мові як однозначні, так і неоднозначні (обставинно-предикативні та полісинкретичні) самостійні поширювачі цілого речення. Виділення семантичної домінанти в синкретичних детермінантах пов’язано з лексичним наповненням детермінантної синтаксеми та значенням прийменника. Для темпоральних детермінантів важливим є врахування співвідношення видо-часового й модального планів детермінантної та недетермінантної частин висловлення. Сполучувальні потенції полісинкретичних детермінантів реалізуються в їх міжгрупових та внутрішньогрупових зв’язках. Ускладнення семантики детермінантів зумовленості має дві форми: перша пов’язана з вираженням додаткової предикації у складі висловлення; друга з формуванням полісинкретичних обставинних поширювачів загалом. Детермінанти з характеризувальним значенням, у порівнянні з іншими типами приреченнєвих поширювачів, найменше підлягають синкретизму, оскільки домінантним засобом їх вираження виступають прислівники.
9. Ускладнення семантики детермінантних конструкцій залежить від ряду чинників як внутрішнього, так і зовнішнього порядку: лексичного наповнення детермінантної синтаксеми; ступеня та характеру їх поширеності; впливу семантики недетермінантної частини висловлення; контексту.
10. Детермінантний член речення виступає самостійним компонентом актуального членування і найчастіше репрезентує тему або входить до її комплексного складу, розташовуючись в абсолютному початку речення. Перебуваючи у препозиції в реченні з прямим порядком слів, приреченнєві конструкції передують підмету незалежно від його морфологічного вираження. Детермінант, що знаходиться в постпозиції, виступає в ролі самостійної реми. Особливістю актуального членування речення з детермінантом-ремою є даність” дієслова-присудка, завдяки якій він належить темі й тим самим відривається в комунікативному плані від керованої форми імені.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абакумов С.И. Современный русский язык. М.,1941. С. 145.
2. Абдуллаев Х.И. Сочетаемость как критерий выделения взаимодействующих компонентов в семантической структуре отглагольных существительных // Переходность и синкретизм в языке и речи. М., 1991. С. 140-146.
3. Адамец П. О. Образование предложений из препозиций в современном русском языке. Praha, 1978. 160 с.
4. Акимова Г.Н. Детерминирующее обстоятельство и сложное предложение (на материале языка XVIII в.) // 12-я научно-методическая конференция Северо-Западного объединения кафедр русского языка.− Л., 1970. − С. 276-279.
5. Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвячені 85-річчю проф. І.І.Слинька. Чернівці, 1997. 161 с.
6. Алексанян В.А. Семантические и коммуникативные функции детерминантов в высказывании и тексте: Дисс. канд. филол. наук. Л., 1989. 209 с.
7. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. − № 2. С. 91-98.
8. Андерш І.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. − № 1. С. 11-18.
9. Антонова Т.И. Второстепенные члены, относящиеся к предложению в целом // Сб. научн. работ. Волгоград, 1964. − № 1. С. 209-218.
10. Апресян Ю.Д. О сильном и слабом управлении // Вопросы языкознания. 1964. − № 3. С. 32-49.
11. Арполенко Г.П., Грищенко А.П., Німчук В.В. Історія української мови: Синтаксис. К.: Наук. думка, 1983. 503 с.
12. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 132 с.
13. Арутюнова Н.Д. Вариации на тему предложения // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М., 1969. С. 38-48.
14. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
15. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 339 с.
16. Бабайцева В.В. Русский язык: Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1979. 264 с.
17. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения // Предложение как многокомпонентная единица языка. М., 1983. − С. 7-24.
18. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка (на материале частей речи). М.: Прометей, 1991. С. 3-14.
19. Безпояско О.К. Інфінітив у функції другорядних членів речення // Українська мова і література в школі. 1984. № 3. С. 51-54.
20. Белова В.С. О выражении обстоятельственного значения цели в предложениях с деепричастными оборотами // Русский язык в школе. 1958. − № 2. С. 29-31.
21. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. − М.: Высш. шк., 1977. − 247 с.
22. Белошапкова В.А. Расширенные структурные схемы простого предложения // Русский язык за рубежом. 1979. − № 5. С. 63-68.
23. Белоусов Н.И. Синтаксические конструкции наречного типа в современном русском литературном языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Воронеж, 1972. 23 с.
24. Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка (безприйменникові конструкції) // Українська мова і література в школі. 1975. № 6. С. 35-45.
25. Богданов В.В. Семантико-синтаксические организации предложения. Л.: Изд-во Ленин. ун-та, 1975. 128 с.
26. Богданов В.В. Роль вторичной предикации в построении связного текста // Семантика и прагматика синтаксических единиц. Калинин, 1981. С. 5-12.
27. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложненного предложения: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1992. 16 с.
28. Булаховський Л.А. Синтаксичні зв’язки другорядних членів речення в українській літературній мові. Лекція. К.: Рад. шк., 1952. 21 с.
29. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 11-43.
30. Булаховський Л.А. Синтаксис /зв’язки/ другорядних членів речення. Відмінкова залежність /керування/. К.: Рад. шк., 1959. 35 с.
31. Бурназян Н.А. Обстоятельственные детерминанты, выраженные предложными формами отглагольных и отадъекнивных существительных // Единицы лексики и синтаксиса в функциональном аспекте. Ростов н/Д., 1994. С. 25-34.
32. Бурназян Н.А. О формировании обстоятельственных детерминантов на базе отвлеченных существительных в русском языке второй половины XVIII в. // Лексико-грамматические взаимодействия в системе синтаксических единиц. − Ростов н/Д.: Изд-во Рост. пед. ин-та, 1991. С. 60-68.
33. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. − М.: Учпедиз, 1959. − 623 с.
34. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского язика. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
35. Виноградов В.В. Введение / Грамматика русского языка. Том 2. Синтаксис. Ч.1. − М., 1954. − С. 93-94.
36. Виноградов В.В. Вопросы изучения словосочетания / на материале русского языка // Вопросы языкознания. 1954. − №3. С. 3-24.
37. Виноградов В.В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения // Вопросы языкознания. 1954. − № 1. С. 3-29.
38. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Вопросы грамматического строя. М.: Изд-во АН СССР, 1956. С. 389-435.
39. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса (От Ломоносова до Потебни и Фортунатова). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. 400 с.
40. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 559 с.
41. Виноградов В.В. Основные вопросы синтаксиса предложения // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. − М.: Наука, 1975. С. 254-294.
42. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1971. 120 с.
43. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. − К.: Наук. думка, 1980. − 286 с.
44. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. − К.: Наук. думка, 1987. − 232 с.
45. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
46. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. − К.: Наук. думка, 1992. − 224 с.
47. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. − К.: Либідь, 1993. − 368 с.
48. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. шк., 1982. 208 с.
49. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. − К.: Наук. думка, 1983. 220 с.
50. Вишня Л.І. Вживання часової конструкції з родовим безприйменниковим в українській мові // Граматичні та стилістичні студії з української та російської мов. К.: Наук. думка, 1965. 276 с.
51. Войнова О.Т. Відокремлені уточнюючі обставини // Українська мова і література в школі. 1970. − № 2. С. 66-69.
52. Войнова О.Т. Загальне поняття про обставини // Українська мова і література в школі. 1970. − № 11. С. 54-55.
53. Володин В.М. Структурно-семантический анализ наречий с пространственным значением в современном русском языке: Дисс. канд. филол. наук. Ташкент, 1987. 19 с.
54. Востоков А.Х. Русская грамматика: Изд. 2-е. СПб., 1935. 408 с.
55. Всеволодова М.В. Способы выражения временных отношений в современном русском языке. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. 332 с.
56. Всеволодова М.В., Ященко Т.А. Причинно-следственные отношения в современном русском языке. М., 1988. 207 с.
57. Гаврилова Г.Ф. О согласовании обстоятельственных детерминантов с семантикой глагола // Исследования по семантике. Уфа: Изд-во Башкир. ун-та, 1985. С. 11-13.
58. Гак В.Г. Актуальное членение и лексико-грамматическая структура предложения. Очерк третий. // Русский язык за рубежом. 1968. − № 3. С. 70-75.
59. Гак В.Г. К проблеме синтаксической семантики. Семантическая интерпретация глубинных” и поверхностных” структур // Инвариативные синтаксические значения и структура предложения. М., 1969. С. 77-85.
60. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1964. Ч.II. 639 с.
61. Галкина-Федорук Е.М., Горшкова К.В., Шанский Н.М. Современный русский язык: Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 200 с.
62. Гвоздев А.Н. Современный русский литературный язык: Синтаксис. 1958. Ч.2. 256 с.
63. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. − К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
64. Грамматика русского языка. 2-е изд. М., 1960. Т.2. Ч.I-II.
65. Грамматика современного русского языка / Под. ред. Н.Ю.Шведовой. − М.: Наука, 1970. 767 с.
66. Грищенко А.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення // Синтаксис словосполучення і речення /синтаксичні категорії і зв’язки/. К.: Наук. думка, 1975. С. 14-16.
67. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
68. Дозорец Ж.К., Гуревич В.В. К вопросу о детерминантах // Современный русский язык: Актуальные вопросы лексики и грамматики. М.: Изд-во Моск. пед. ин-та, 1975. С. 39-61.
69. Домашенкина Г.П. Функции обстоятельственных наречий в составе словосочетания и предложения: Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1954. 15 с.
70. Елисеев Ю.В. Семантика детерминантов в номинативных предложениях: Автореф. дисс. канд. филол. наук. М., 1991. 23 с.
71. Жданкина Т.А. О семантических связях компонентов группы детерминантов. Ростов: Ростов. пед. ин-т, 1979. С. 69-74.
72. Жданкина Т.А. Соподчиненные разнофункциональные детерминанты в простом предложении современного русского языка: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Ростов н/Д., 1985. 23 с.
73. Жданкина Т.А. Группы детерминантов с синкретическими компонентами // Синкретизм семантики синтаксических единиц. Ростов н/Д., 1988. С. 13-21.
74. Жовтобрюх М.А. Синтаксична будова української мови. К.: Наук. думка, 1968. 203 с.
75. Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови. К.: Вища школа, 1991. 77 с.
76. Загнітко А.П. Взаємодія іменних і дієслівних категорій // Мовознавство. 1992. − № 5. С. 18-28.
77. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (проблеми теорії). К.: Інститут системних досліджень освіти, 1993. 177 с.
78. Загнітко А.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис словосполучення і простого речення. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1993.− 177 с.
79. Загнітко А.П. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис простого ускладненого і складного речення. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1994.− 204 с.
80. Загнітко А.П. Типологія синтаксичних зв’язків // Восточноукраинский лингвистический сборник. Вип. 2. Донецьк: Вид-во ДонДУ, 1996. С. 3-11.
81. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія − Донецьк: ДонНУ, 2001. − 662 с.
82. Зинченко Т.Н. Выражение условных отношений в простом и сложном предложении (на материале современного русского языка): Дисс. канд. филол. наук. Воронеж, 1991. 23 с.
83. Златкин В.З. Взаимодействие лексических значений в сочетании глагол предлог имя” // Вопросы языкознания. 1976. − № 4. С. 105-112.
84. Золотова Г.А. К развитию предложно-падежных конструкций // Развитие синтаксиса современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 147-173.
85. Золотова Г.А. О структуре простого предложения в русском языке // Вопросы языкознания. − 1967. − № 6. − С. 90-101.
86. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса. − М.: Наука, 1973. − 105 с.
87. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. − М.: Наука, 1982. 368 с.
88. Іваненко З.І. Прийменникові конструкції часу в українській мові. Чернівці: Держуніверситет, 1969. 67 с.
89. Іваненко З.І. Прийменникові конструкції напрямку руху в українській мові. Чернівці: Держуніверситет, 1975. 55 с.
90. Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. − К.: Вища школа, 1986. − С. 113-119.
91. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу. − К.: Вища шк., 1989. 63 с.
92.&