Сусак Інна Адольфівна. Стан гемокоагуляйійного гомеостазу та можливості корекції його змін у хворих з первинною легеневою гіпертензією та синдромом Ейзенменгера при тривалому спостереженні

brief description

Сусак Інна Адольфівна. Стан гемокоагуляйійного гомеостазу та можливості корекції його змін у хворих з первинною легеневою гіпертензією та синдромом Ейзенменгера при тривалому спостереженні : Дис... канд. наук: 14.01.11 2004

Сусак І. А. Стан гемокоагуляційного гомеостазу та можливості корекції його змін у хворих з первинною легеневою гіпертензією та синдромом Ейзенменгера при тривалому спостереженні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук зі спеціальності 14.01.11 кардіологія. Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, Київ, 2004.
В дисертації представлені дані, які характеризують стан системи зсідання крові та функціональної активності тромбоцитів і еритроцитів при первинній легеневій гіпертензії та вроджених вадах серця в фазі синдрому Ейзенменгера. Встановлено, що для цих захворювань характерні зміни коагуляційного потенціалу, що відповідають різним стадіям ДВЗсиндрому, переважно його ІІІ, гіпокоагуляційній, стадії. Оцінено інформативність гемостазіологічних параметрів щодо прогнозу виживання хворих з первинною легеневою гіпертензією протягом 1 року. Встановлено односпрямованість змін плазмового, тромбоцитарного та еритроцитарного гемостазу при обох формах судинної легеневої гіпертензії. Проаналізовані зміни артеріовенозної різниці показників зсідальної активності крові у хворих з первинною легеневою гіпертензією та синдромом Ейзенменгера у порівнянні з донорами, а також у пацієнтів з цими захворюваннями. Представлені результати спостереження протягом 1 року за динамікою показників тромбоцитарного та плазмового гемостазу у хворих під впливом лікування з використанням антиагрегантної терапії (аспірину). Досліджений вплив еритроцитаферезу на показники зсідальної активності крові у пацієнтів з вторинною поліцитемією.

У дисертаційній роботі вирішена актуальна науково-медична задача подальше вдосконалення лікування хворих з судинними формами легеневої гіпертензії (первинною легеневою гіпертензією та вродженими вадами серця у фазі синдрому Ейзенменгера) на основі вивчення особливостей плазмового, тромбоцитарного та еритроцитарного гемостазу, а також впливу на ці показники терапії з використанням аспірину та еритроцитаферезу.
1. У хворих з первинною легеневою гіпертензією переважають гіпокоагуляційні зміни у І, ІІ та ІІІ фазах плазмового гемостазу (уповільнення протромбіназо, тромбіно та фібриноутворення) внаслідок гальмування І та ІІІ фаз накопиченими в плазмі продуктами паракоагуляції за одночасного зниження активності антитромбіну ІІІ та фібринолізу. Тромбоцитарна ланка гемостазу у пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією характеризується зменшенням кількості тромбоцитів (на 15,2%) та підвищенням їх прокоагулянтного потенціалу (адгезивності та антигепаринової активності відповідно на 44,6 та 94,1%). Ці зміни притаманні хронічному синдрому дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові з переважанням коагулопатії споживання.
2. Еритроцитарна ланка гемостазу не вносить суттєвого вкладу в коагуляційні порушення при первинній легеневій гіпертензії, про що свідчить відсутність змін швидкості агрегації еритроцитів, проникності їх мембран, впливу факторів зсідання та фібринолізу еритроцитів, що визначали за активністю гемолізату, на показники системи зсідання в плазмі.
3. Прогностично несприятливими ознаками щодо виживання хворих протягом 1 року з первинною легеневою гіпертензією є зменшення кількості тромбоцитів більш ніж на 25% від їх середньої величини у здорових та позитивний тест з етанолом (прогностична цінність відповідно 65,6 та 81,3%). За наявності обох цих факторів ризику вірогідність летального кінця сягає 90,9%.
4. У хворих з вираженою легеневою гіпертензією на тлі первинної легеневої гіпертензії та вроджених вад серця у фазі синдрому Ейзенменгера не виявлені суттєві відмінності у плазмовій, тромбоцитарній та еритроцитарній ланках гемостазу, що, можливо, свідчить про вторинність змін зсідальної активності відносно дисфункції ендотелію стінки легеневих артеріол. Односпрямованість змін системи гемостазу за первинної легеневої гіпертензії та синдрому Ейзенменгера передбачає й однотипні методи корекції цих розладів.
5. В артеріальній крові хворих з первинною легеневою гіпертензією спостерігають підвищення, стосовно венозної, її коагуляційного потенціалу, про що свідчать активація, у порівнянні з здоровими, тромбопластиноутворення, більший вмісту фібриногену, зниження фібринолітичної та антикоагулянтної активності плазми. При цьому адгезивна здатність тромбоцитів збільшується на 20,6%, у донорів вона знижується на 7,5%, їх тромбопластинова та антигепаринова активність знижується (в нормі підвищується). Ці дані свідчать про порушення ролі легень у механізмах зсідання крові у хворих з первинною легеневою гіпертензією.
6. Зміни артеріовенозної різниці показників плазмового та тромбоцитарного гемостазу при первинній легеневій гіпертензії та вроджених вадах серця у фазі синдрому Ейзенменгера в цілому є односпрямованими. Проте, гіперкоагуляційні зміни в артеріальній крові щодо показників протромбіназоутворення, вмісту антитромбіну ІІІ в плазмі та адгезивності тромбоцитів, більш виражені при первинній легеневій гіпертензії. Виявлені розбіжності обгрунтовують більшу важливість застосування антикоагулянтної та антиагрегантної терапії саме у хворих з первинною легеневою гіпертензією.
7. Тривале (протягом 1 року) застосування аспірину в дозі 160 мг на добу у пацієнтів з первинною легеневою гіпертензією та вродженими вадами серця сприяло нормалізації кількості тромбоцитів та їх адгезивності й антигепаринової активності. Крім того, відзначений коригувальний вплив на гіперкоагуляційні (у 2035% хворих) зміни протромбіназоутворення, тромбіно та фібриноутворення, вміст фібриногену та продуктів паракоагуляції у плазмі венозної крові. За відсутності гіперкоагуляційних змін плазмового та тромбоцитарного гемостазу під час застосування аспірину ці показники суттєво не змінювались.
8. Проведення еритроцитаферезу пацієнтам з судинними формами легеневої гіпертензії, у яких гематокрит перевищував 0,65, сприяло зменшенню цього показника на 16,2 %, проте, супроводжувалося підвищенням рівня фібриногену (на 31 %) та частоти його гіперкоагуляційних змін (у 2,5 рази) за відсутності змін інших показників гемостазу. Зниження рівня гематокриту до нормальних цифр пов’язано з ризиком розвитку мікроцитозу (у 13% хворих).