СВОБОДА ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ: ЮРИДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

brief description

ЗМІСТ

Вступ 4
Розділ 1. Огляд літератури за темою…………………………….... 10
Розділ 2. Природні (загальносоціальні) свободи віровизнання та віросповідання людини: філософсько-правові засади (до характеристики методології дослідження) 18
2.1. Загальні поняття свободи віровизнання та свободи віросповідання людини
18
2.2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання………………………………………………………… 34
Висновки до другого розділу………………………………...……… 49
Розділ 3. Свобода віросповідання людини як суб’єктивне юридичне право: поняття та структура. Механізм і стадії його юридичного забезпечення в Україні (загальнотеоретична характеристика)……………………………………………………...
3.1. Принципи законодавства щодо свободи віросповідання
3.2. Поняття та структура суб’єктивного юридичного права на свободу віросповідання людини
3.3. Механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини……………………………………………….

51
51

67

74
Висновки до третього розділу…..…….……………………………... 83
Розділ 4. Юридичне забезпечення складових свободи віросповідання людини в Україні
88
4.1. Право приймати релігію чи інші переконання………………… 88
4.2. Право змінювати свої релігійні чи інші переконання….……… 100
4.3. Право сповідувати будь-яку релігію 109
4.4. Право не сповідувати жодної релігії 133
4.5. Право на релігійну та (або) світську освіту…..………………... 140
4.6. Право на заміну виконання окремих юридичних обов’язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини……………………………………………………….………...

154
Висновки до четвертого розділу.….….……………………………... 170
Загальні висновки ………………………………………………….. 179
Список використаних джерел …………………………………….. 187
Додатки ………………………………………………………………. 225

ВСТУП
Актуальність теми. Ставши на шлях формування правової держави, для якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є головною соціальною цінністю, Україна радикально активізувала процес визнання прав людини й ефективізації юридичних засобів їх реалізації, охорони та захисту. Одним із таких – загальносоціальних за генезисом та онтологічним статусом – прав людини є її свобода віросповідання, що виступає "наріжним каменем" для багатьох інших особистісних і культурних прав.
Свобода віросповідання як фундаментальне загальновизнане право людини знайшла своє відображення у міжнародних актах з прав людини, до котрих, перш за все, слід віднести: Загальну декларацію прав людини (ООН, 1948; ст. 18), Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (ООН, 1966; ст. 18), Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (ООН, 1981), Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, 1950; ст. 9), Хартію Європейського Союзу про основні права (2000; ст. 10).
Реальність свободи віросповідання людини, як і будь-якого іншого права особи, залежить від наявності дієвого механізму її юридичного забезпечення. Основою такого механізму в Україні є національне законодавство, насамперед Конституція України, котрою проголошується, що “кожен має право на свободу світогляду і віросповідання”, (ст. 35) і Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р., а також інші нормативно-правові акти. Згідно зі ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема ті, в котрих закріплюється свобода віросповідання людини. До них належать, у першу чергу, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод.

Дослідження питань юридичного регулювання свободи віросповідання привертало увагу багатьох учених. У радянську добу юридичні аспекти свободи віросповідання людини досліджувалися, зокрема, у працях В. Клочкова, З. Корчевої, А. Ловінюкова, Г. Лупарєва, Ю. Розенбаума, Ф. Рудинського, П. Яшина. Однак роботам цих авторів був притаманний надмірно ідеологізований підхід. Окрім того, зараз ці праці значною мірою застаріли, оскільки ґрунтувалися на законодавстві того часу.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної та зарубіжної правової науки окремі юридичні аспекти свободи віросповідання людини досліджувалися у працях А. Агапова, М. Бабія, В. Бондаренка, К. Борисова, С. Бублика, С. Бур’янова, В. Єленського, В. Коула Дерема, А. Колодного, А. Красікова, Н. Лернера, А. Ловінюкова, М. Мариновича, А. Пчелінцева, П. Рабіновича, В. Савельєва, О. Cагана, Г. Черемних, О. Шуби, П. Яроцького та інших учених.
Водночас слід зазначити, що у вітчизняній юриспруденції монографічні дослідження, присвячені саме загальнотеоретичним аспектам нормативної регламентації свободи віросповідання людини, в тому числі механізму юридичного забезпечення цього права, наразі відсутні. Між тим, такі дослідження мають бути складовою формування загальної теорії прав і свобод людини.
Теоретичний і практико-юридичний аналіз правозабезпечувального механізму свободи віросповідання людини в Україні дозволяє стверджувати, що у багатьох випадках не в достатньому обсязі представлені, а то й взагалі відсутні, деякі юридичні засоби реалізації, охорони та захисту окремих елементів (можливостей) свободи віросповідання, а отже, і розглядуваного права людини загалом. Огляд законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації виявив з-поміж його приписів такі, що не відповідають Конституції України, є взаємно суперечливими, а також потребують коригування та внесення доповнень унаслідок змін, котрі відбулись у соціальному житті України. Така ситуація, як видається, подекуди здатна призводити до порушення свободи віросповідання, до її неправомірного обмеження, до виникнення у нашому суспільстві міжрелігійних конфліктів і в кінцевому підсумку – до неможливості
повною мірою реалізувати, оберегти й захистити це фундаментальне право людини.
Усі вищезазначені обставини підтверджують актуальність теми пропонованого дослідження та її значення не лише у теоретичному, але й у практичному вимірах.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми "Теоретичні і практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні" (номер державної реєстрації ЮД-392 Б).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є монографічний комплексний аналіз філософсько-правових та загальнотеоретичних аспектів юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно було розв’язати такі завдання:
- визначити поняття та розкрити структуру свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як її загальносоціальних (природних) прав;
- проаналізувати принципи законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації;
- визначити поняття та розкрити структуру свободи віросповідання людини як суб΄єктивного юридичного права, закріпленого у законодавстві України;
- проаналізувати механізм та стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні;
- здійснити порівняльний аналіз структурних елементів (можливостей) свободи віросповідання людини як загальносоціального явища і як суб’єктивного юридичного права, закріпленого у законодавстві України;

- проаналізувати юридичні засоби реалізації, охорони та захисту кожного зі складників свободи віросповідання як суб’єктивного юридичного права людини;
- на основі отриманих результатів обгрунтувати та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
Об’єктом дослідження є свобода віровизнання та свобода віросповідання людини як загальносоціальні та юридичні явища.
Предметом дослідження виступає низка загальних закономірностей юридичного забезпечення свободи віросповідання людини та їх прояв в Україні, а також шляхи й засоби його вдосконалення.
Методи дослідження обумовлені темою дисертації, котра перебуває , так би мовити, "на стику" загальної теорії права та держави і галузевих юридичних наук, соціальної філософії й релігієзнавства.
Було використано відповідні філософсько-світоглядні, загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання,. Серед найважливіших із них слід виділити наступні: діалектичний (використовувався, зокрема, при формулюванні вихідних понять, що стосуються предмета дослідження); системний, структурно-функціональний (застосовувались при з’ясуванні структури досліджуваного права), порівняльний (при співставленні природного та юридичного прав на свободу віросповідання); методи тлумачення юридичних норм, узагальнення юридичної практики (зокрема національної судової практики, практики Державного комітету України у справах релігій, відділу у справах релігій Львівської обласної державної адміністрації, практики Європейського суду з прав людини).
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції з’ясовано універсальний зміст та складові елементи свободи віросповідання як одного із природних, невідчужуваних прав людини, а також здійснено системний аналіз юридичного механізму забезпечення цієї свободи в Україні.
Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, у положеннях стосовно:

- уточнення визначення загального поняття свободи віровизнання людини як загальносоціального явища та встановлення структури цього права;
- визначення поняття та структури свободи віросповідання людини як загальносоціального явища;
- комплексної характеристики відповідних актів законодавства України як нормативної основи юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання;
- інтерпретації поняття та структури суб’єктивного юридичного права на свободу віросповідання, закріпленого у законодавстві України;
- порівняльної характеристики структурних елементів свободи віросповідання як загальносоціального права людини, з одного боку, і як суб’єктивного юридичного права - з іншого;
- змісту, видів та юридичних засобів реалізації, охорони й захисту кожного зі структурних елементів свободи віросповідання людини в Україні;
- пропозицій з удосконалення чинного законодавства України про свободу віросповідання та про релігійні організації.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження, як видається, здатні сприяти подальшій розробці загальнотеоретичних аспектів юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
Висновки та положення дисертації можуть бути використані у процесі уточнення та реалізації основних засад політики України у сфері державно-релігійних відносин, а також удосконалення вітчизняного законодавства про свободу віросповідання людини та діяльність релігійних організацій.
Теоретичні висновки, запропоновані у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як “Загальна теорія держави і права”, “Права людини”, “Конституційне право України”, “Релігієзнавство”. Вони також можуть виявитись корисними у діяльності, спрямованій на прищеплення поваги до будь-якої віри, переконань та світогляду людей, на виховування шанобливого ставлення до особистісних і культурних прав людини, на формування толерантної поведінки, що, у свою чергу, сприятиме ідеологічному багатоманіттю та подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні.
Матеріали дисертації використовувалися здобувачем під час проведення лекційних та семінарських занять із теорії держави і права у коледжі “Західноукраїнський колегіум” (м. Львів).
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження оприлюднено у доповідях на п'яти міжнародних наукових конференціях: “Свобода віросповідання, Церква та держава в Україні” (Київ, 28-30 вересня 1994 р.), “Міжконфесійні відносини в контексті свободи релігії” (Львів, 6-7 травня 1996 р.), “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (Львів, 9-11 листопада 2000 р.) (матеріали опубліковані), “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 15-16 березня 2001 р.) (матеріали опубліковані), "Історія релігій в Україні" (Львів, 20-24 травня 2002 р.) (матеріали опубліковані), - та чотирьох регіональних науково-практичних конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1998, 2000, 2001 (матеріали опубліковані), 2002 рр.), а також на науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, 28 лютого 2001 р.) (матеріали опубліковані).
Публікації. За темою дисертації опубліковано одинадцять наукових праць (у тому числі чотири - у фахових виданнях), з них: дві - у наукових журналах, шість - у збірниках наукових праць, три - у матеріалах конференцій.

bibliography

ЗAГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Наукова задача, розв'язанню якої присвячене дане дослідження, полягає у тому, щоб комплексно проаналізувати свободу віровизнання та свободу віросповідання як загальносоціальні та юридичні явища, оскільки дотепер вони такому дослідженню у вітчизняній юридичній науці не піддавались. Між тим саме таке дослідження є необхідною складовою розвитку як загальної теорії прав людини, так і науковою передумовою визначення шляхів та засобів підвищення ефективності державно-юридичного захисту зазначених свобод.
За результатами проведеного дослідження видається можливим зробити наступні висновки:
1. Неодмінними передумовами особистісного самовизначення людини є її свобода віровизнання та свобода віросповідання. Їх основою виступає віра людини як обов’язковий елемент свідомості, світогляду. Віру людини можна розглядати у двох аспектах. По-перше, як духовну, психічну діяльність людини, спрямовану на вибір об’єкта віри і визначення свого внутрішнього ставлення до нього. Можливість здійснення такої діяльності відображає поняття свободи віровизнання. По-друге, віру можна трактувати й як зовнішню (фізичну) діяльність, що виступає проявом віровизнання. Можливість здійснення такої діяльності людиною відображає інше поняття - свобода віросповідання. Отже, свобода віровизнання як загальносоціальне (природне) право людини – це можливість людини вільно обирати об’єкт своєї віри і визначати власне внутрішнє ставлення до нього. Свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини – це можливість людини вчиняти певні дії або утримуватися від їх вчинення, за допомогою чого об'єктивується її віровизнання. Конкретизуючи, можемо відзначити, що свобода віросповідання як загальносоціальне (природне) право людини – це можливість людини вчиняти такі діяння, за допомогою яких приймаються, змінюються та сповідуються релігійні або інші переконання.
2. Структура свободи віровизнання та свободи віросповідання як природних прав людини – це система тих можливостей, котрі відображають змістовну конкретизацію зазначених прав та зв’язки між ними. Структурні елементи (можливості) свободи віровизнання та зв’язки між ними стосуються лише внутрішньої (психічної) сфери людини. Зовнішній же їх прояв становить структуру свободи віросповідання. Елементи свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як загальносоціальних (природних) явищ відображено у міжнародних (як універсальних, так і регіональних) актах з прав людини. Ці акти слугують широко визнаними міжнародними стандартами розглядуваного права.
3. До структурних елементів свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних явищ належать такі можливості людини:
а) приймати певну релігію чи інші переконання;
б) змінювати свої релігійні чи інші переконання;
в) сповідувати якусь релігію чи інші переконання;
г) утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями.
Крім вищевказаних елементів, свобода віровизнання включає ще один – можливість мати власні релігійні чи інші переконання.
4. Право людини сповідувати будь-яку релігію чи інші переконання можна класифікувати на певні види: 1) за кількісним складом суб’єктів його здійснення – індивідуальне та колективне сповідування; 2) за змістом сповідувальної діяльності – здійснення культових дій та позакультової діяльності (у духовній і практичній сферах); 3) залежно від місця сповідування – здійснення останнього у культових будівлях і на прилеглій до них території, у місцях паломництва, на кладовищах чи в місцях окремих поховань, у квартирах і будинках приватних осіб, в установах, організаціях чи в інших місцях; 4) залежно від юридичного статусу суб’єкта використання розглядуваного права – сповідування релігії громадянами певної держави, іноземцями, апатридами, дітьми, військовослужбовцями, засудженими тощо.
5. Аналіз чинного законодавства України дозволяє констатувати існування у ньому комплексного (міжгалузевого) інституту, що є основою юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання людини.
6. Конституція України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), а Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" - право громадян на свободу совісті. Тому слід внести зміни до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", гарантувавши кожному (а не лише громадянам) свободу світогляду та віросповідання. При цьому чи не найвдалішим формулюванням розглядуваного права видається свобода саме віросповідання як можливість людини приймати, змінювати, сповідувати релігійні або інші переконання, а також утримуватися від тих дій, які несумісні з ними. Свобода ж світогляду – це можливість людини вільно самовизначатися у світі в цілому, осмислювати своє ставлення до нього, знаходити власне життєве призначення. Юридичне право здатне регулювати лише зовнішні прояви світогляду людини, котрі можуть стосуватися усіх сфер суспільного життя й торкатися, відповідно, будь-якого права людини.
7. Механізм закріплення у Конституції України принципів свободи віросповідання людини видається підставним доповнити наступним чином:
- принцип, згідно з яким жодна релігія не може бути визнана обов’язковою, слід доповнити положенням про те, що жодна релігія не може бути визнана й державною;
- у Конституції України необхідно закріпити принцип рівності усіх релігій, віросповідань та релігійних організацій перед законом;
- принцип відокремлення церкви і релігійних організацій від держави доцільно закріпити у такому формулюванні: “Україна є світською державою”;
- принцип відокремлення школи від церкви, від релігійних організацій слід закріпити у такому формулюванні: “Державна система освіти різних рівнів має світський характер";
- у законодавстві України доцільно відобразити і такі принципи свободи віросповідання, як добровільність самовизначення кожного у сфері сповідування віри та вільний вибір форм і способів віросповідання.
8. Структура суб΄єктивного юридичного права на свободу віросповідання включає наступні елементи (складники):
- право приймати релігію або інші переконання за своїм вибором;
- право сповідувати будь-яку релігію одноособово або разом з іншими;
- право не сповідувати жодної релігії;
- право змінювати свої релігійні або інші переконання;
- право на релігійну та (або) світську освіту;
- право на заміну окремих юридичних обов΄язків, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями.
Щоправда, саме у Конституції України не отримали свого відображення такі елементи свободи віросповідання, як-от: можливості приймати релігійні чи інші переконання, змінювати свої релігійні або інші переконання, здобувати релігійну освіту, замінювати окремі юридичні обов΄язки на альтернативні з мотивів релігійних чи інших переконань. Зазначені можливості необхідно закріпити на конституційному рівні.
9. Порівняльний аналіз структурних елементів свободи віросповідання людини як загальносоціального явища із структурними елементами суб΄єктивного юридичного права, закріпленого у відповідному законодавстві України, дозволяє стверджувати, що в останньому знайшли відображення всі можливості свободи віросповідання як загальносоціального права, котрі потребують юридичної регламентації.
10. Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання людини – це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елементів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах.
11. Суб’єктивне юридичне право людини сповідувати будь-яку релігію чи інші переконання (як складник свободи віросповідання) – це закріплена у законодавстві можливість людини виражати (проявляти) у фізичних діяннях своє ставлення до обраного нею об΄єкта віри.
12. Передбачені у чинному законодавстві України підстави, порядок, строки утворення релігійної громади, які слугують юридичною процедурою колективного сповідування релігії, потребують певних уточнень і змін, зокрема:
- повідомлення державних органів про створення релігійних громад має бути юридично обов΄язковим;
- необхідно збільшити мінімальну кількість засновників релігійної громади (скажімо, до 25 осіб), а також передбачити подання, крім заяви і статуту, додаткових документів для реєстрації релігійної громади (зокрема, протоколу установчих зборів релігійної громади, переліку громадян, що її утворили, відомостей про склад органів управління, копії статуту (положення) релігійного управління (центру), якщо він знаходиться за межами України; даних про основи віровчення, про ставлення релігійної громади до сім’ї і шлюбу, освіти, здоров’я її послідовників, відомостей про обмеження для членів і служителів організації щодо їхніх прав та обов’язків);
- засновниками релігійних громад можуть визнаватись не лише громадяни України (як це передбачено її законодавством), але й іноземці та апатриди, котрі постійно проживають в Україні. Іноземці ж, які перебувають в Україні тимчасово, можуть бути членами таких громад;
- у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" необхідно конкретизувати підстави продовження терміну реєстрації релігійної організації.
13. У зв’язку з необхідністю реєстрації релігійних організацій, а отже, й відмежування їх від інших недержавних структур, важливого практичного значення набуває визначення поняття релігії та з’ясування його суттєвих (змістовних) ознак. Міжнародні акти та законодавство України таких визначень не дають. На основі узагальнення існуючих поглядів, видається можливим стверджувати, що релігія – це духовний феномен, який втілює віру людини в існування надприродного начала (найчастіше - Бога), що вважається джерелом буття всього сущого, і слугує для неї засобом “спілкування” з цим началом. Саме за об’єктом релігійної віри, на наш погляд, мають визнаватися наступні властивості: трансцендентність (позаземне, а зрештою, й позаматеріальне

існування), абсолютна первинність, унікальність (неповторність, невідтворюваність), всепроникливість, довічність, таємничість, найвища й беззаперечна цінність, реальне існування (у свідомості людей, які сповідують віру у нього).
Наведене визначення поняття релігії, а також зазначені риси об΄єкта релігійної віри можуть враховуватися при державній реєстрації певної організації саме як релігійної. Якщо у реєстраційного органу виникне сумнів з цього питання, він повинен призначити релігієзнавчу експертизу. Хоча законодавством України передбачено можливість проведення релігієзнавчої експертизи, однак підстави і порядок її здійснення нормативно не визначені. Тому пропонується хоча б урядовою постановою затвердити спеціальне положення про підстави та порядок проведення державної релігієзнавчої експертизи.
14. Чинним законодавством не передбачено механізму захисту від таких порушень права, що розглядається, як примушування громадян до сповідування або, навпаки, до відмови від сповідування якоїсь релігії, до участі або неучасті у богослужіннях і релігійних обрядах, до навчання релігії або переконань; вимагання від священнослужителів відомостей, отриманих ними під час сповіді віруючих; зазіхання на виняткове право релігійних організацій засновувати підприємства для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення; відмова посадових осіб від надання дозволу на проведення публічного богослужіння, релігійних обрядів, церемоній, процесій; примусове залучення учнів або студентів до участі у релігійних заходах чи релігійних організаціях. За такі дії слід передбачити конкретні заходи юридичної відповідальності.
15. Право на релігійну освіту як складник свободи віросповідання потребує з’ясування поняття релігійної освіти. На основі аналізу висвітлених у літературі позицій видається можливим відзначити, що релігійна освіта – це навчальний процес, який полягає у наданні особі певного обсягу інформації релігійного змісту з метою формування та (чи) підвищення рівня її релігійної інформованості, усвідомленого сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї практичних вмінь і навичок щодо його сповідування. У зв’язку з цим, пропонується:
а) у Законі України “Про свободу совісті та релігійні організації” передбачити, а в Законі України "Про освіту" – уточнити, що релігійні організації мають право засновувати заклади освіти (наприклад, дошкільні, загальні середні, професійно-технічні, вищі) в порядку, визначеному законодавством України;
б) закріпити в законодавстві положення про те, що при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих Міністерством освіти і науки України, прирівнюються до документів, виданих державними закладами освіти;
в) передбачити положення про те, що право здобувати релігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише громадяни, але й іноземці та апатриди;
г) Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" доповнити нормою, за якою релігійно-філософські, релігієзнавчі навчальні дисципліни, викладання яких не супроводжується релігійними обрядами і має лише інформативний характер, можна вводити до навчальних планів державних та інших закладів освіти (що, власне, подекуди й практикується). Крім того, дане положення знайшло своє відображення у нещодавно прийнятому Указі Президента України “Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій” від 21 березня 2002 р;
д) закріпити в законодавстві, що у державних навчальних закладах, за бажанням батьків, із системи курсу релігієзнавства можуть бути виділені окремі теми (об΄єднані в окремі навчальні курси) задля їх глибшого вивчення дітьми (наприклад, християнська етика). Однак програма таких курсів має бути затверджена Міністерством освіти і науки України, а їх викладання повинно здійснюватися викладачами, які мають відповідну педагогічну освіту та належний рівень професійної підготовки.
16. Законодавство України не передбачає права на альтернативний порядок складання присяги з мотивів релігійних чи інших переконань. Тому доцільно закріпити загальне положення наступного змісту: при складанні присяги (як релігійного, так і нерелігійного характеру) повинні враховуватися релігійні чи інші переконання людини.
17. Звичаєву норму про складання Президентом України присяги на Пересопницькому Євангелії варто закріпити у конституційному законодавстві України (проте з одночасним гарантуванням главі держави права на альтернативну форму складання присяги, відповідно до його релігійних чи інших переконань).
18. У Конституції України та у Законі "Про альтернативну (невійськову) службу" слід передбачити, що право на альтернативну службу мають громадяни України не лише з релігійних переконань, але й із переконань філософсько-етичних.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапов А.Б. Церковь и исполнительная власть // Государство и право. - 1998. - № 4. - С. 19-25.
2. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. проф. А. Колодного. - К.: Світ знань, 2000. – 862 с.
3. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность. – М.: НОРМА, 2001. – 176 с.
4. Ананьєва О. Правові проблеми релігійних організацій в умовах становлення демократичного суспільства // Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. – К., 2000. - № 15. - С. 77-85.
5. Андрюшенко М.Т. Познание и вера. – Иркутск: Изд-во Иркутского университета, 1990. – 164 с.
6. Бабій М. Свобода совісті в контексті релігієзнавчого осмислення // Матеріали міжнар. конф. “Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні.” - К.: Право, 1996. – С. 145-148.
7. Бабій М.Ю. Свобода совісті: сутність і структура // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. - 2000. – С. 6-9.
8. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. - К.: Вища школа, 1994. – 86 с.
9. Бабосов Е. Особенности современной религиозной ситуации в Белоруссии // Людина і світ. - 2000. - № 8. - С. 59-67.
10. Бийсбервельд ван Софи. Свобода религии в Нидерландах // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США:

Сб. научн. тр. / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины, 1996. - С. 100-102.
11. Білько Т. Молодь ставить перед церквою вічні запитання // Урядовий кур’єр. – 2001. - 4 серпня. – С. 8-9.
12. Богослов’я в Україні досі не визнано // Суботня пошта. - 2001. - № 12. – С. 5.
13. Бодак В.А. Релігійна обрядовість в її соціальних реаліях. - К.: Гнозис, 2000. – 197 с.
14. Бондаренко В. Релігія і політика // Людина і світ. - 1998. - № 2. - С. 25-27.
15. Бондаренко В. Українська держава і Церква: співпраця на новому етапі // Людина і світ. - 1998. - № 7. - С. 26-29.
16. Бондаренко Д. Феномен “NEW Age” // Людина і світ. - 2000. - № 8. - С. 11-17.
17. Борисов К.Г. Понятие и содержание права религиозных конфессий и его международно-правовые основы // Международный журнал международного права. - 2000. - № 4. - С. 268-274.
18. Борский В., Матленко В. В новое тысячелетие с новой конституцией // Юридический вестник. - 2000. - № 1. - С. 130-137.
19. Борунков Ю.Ф. Особенности религиозного сознания. - М.: Знание, 1972. – 48 с.
20. Борунков Ю.Ф. Структура религиозного сознания. - М.: Мысль, 1971. – 176 с.
21. Боруцький С. Народ потребує духовної освіти // Високий Замок. – 1999. - 16 липня. – С. 3.
22. Бурьянов С.А. Правовые основания, сущностное содержание и гарантии свободы совести // Государство и право. - 2001. - № 2. - С. 21-26.
23. Бурьянов С.А. Свобода совести в российской науке, законотворчестве и правоприменении // Право и политика. - 2001. - № 7. - С. 26-37.
24. Бурьянов С.А. Характер и пределы регулирования в сфере свободы совести в демократическом государстве // Право и политика. - 2000. - № 5. - С. 60-66.
25. Бусбі Лі. Американська модель церковно-державних відносин: здобутки і проблеми // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред.
А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. – С. 29-32.
26. Вандерхилл Э. Мистика ХХ века: Энциклопедия. - М.: Локид-«Миф», 1998. – 522 с.
27. Василенко Л.И. Краткий религиозно-философский словарь. - М.: Мысль, 2000. - 150 с.
28. Васьковський В. Духовна освіта в Україні: проблеми й напрямки розвитку. (У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник) // Людина і світ. - 1998. - № 10. - С. 26-29.
29. Введенский А. Религиозное сознание язычества. – М., 1902. – 100 с.
30. Введенский А. Философскіе очерки. Выпускъ І. О философіи въ Россіи, о мистицизмъ и критицизмъ В.С. Соловьева, о свободе воли, о смыслъ жизни, объ отношеніяхъ въры къ знанію. – СПб.: Типографія «В.С. Балашевъ и К», 1901. – 250 с.
31. Велиган Я. Є і такий інститут // Урядовий кур’єр. - 1996. - 5 грудня. – С. 5.
32. Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року з наст. змінами і доповн. // Виправно-трудовий кодекс України: Офіц. видання. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. - 136 с.
33. Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Человек: Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2000. – 520 с.
34. Головні напрямки діяльності Державного комітету у справах релігій з реалізації державної політики щодо релігій та релігійних інституцій в Україні (січень-травень 2000 р.) (У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник) // Людина і світ. - 2000. - № 5. - С. 25-27.
35. Гуманизм и свободомыслие. Научно-аналитический обзор / Отв. ред. М.П. Гапочка. – М.: ИНИОН, 1996. - 55 с.
36. Гуменний М. Становлення церкви в Україні у процесі державотворення // Пат-ріарх. - 1997. - № 1. – С. 10-14.

37. Гураль П.Ф., Левицька Г.Р. Конституції та конституціоналізм в зарубіжних країнах: Вип. 1. - Львів: Юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка, 1997. – 108 с.
38. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії: Пер. з англ.– К.: Основи, 1996. – 269 с.
39. Декларация о ликвидации всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии или убеждений (ООН, 1981) // Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов. – К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины, 1996. - С. 75-80.
40. Декларация о правах лиц, принадлежащих к национальным или этническим, религиозным и языковым меньшинствам (ООН, 1992) // Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. – Т. 2. – С. 90-94.
41. Декларация прав ребенка (ООН, 1959) // Права человека. Сборник международных договоров. – Нью-Йорк; Женева: Издание Организации Объединенных Наций, 1994. - Т. I. (Ч. 1): Универсальные договоры. - С. 190 - 193.
42. Декларація про відносини церкви з нехристиянськими релігіями // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 16. – Київ; Харків, 1996. - С. 107-110.
43. Декларація про релігійну свободу // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 16. – Київ; Харків, 1996. - С. 96-106.
44. Держава нарешті офіційно визнала: богослов’я – це наука // Високий Замок. – 2002. – 23 березня. – С. 3.
45. Джемс Вильям. Многообразие религиозного опыта: Репринтное издание. –СПб.: Андреев и сыновья, 1993. – 418 с.
46. Джунь В. Правні основи регулювання відносин щодо використання культових споруд і майна в Україні // Матеріали міжнар. конф. “Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні.” - К.: Право, 1996. - С. 172-174.
47. Для вас, віруючі // Голос України. - 1996. - 10 лютого. – С. 4.
48. Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990.) (Витяг) // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. – С. 110-111.
49. Документ Паризької Наради Конференції з людського виміру загальноєвропейського процесу держав-учасниць НБСЄ (1989) (Витяг) // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. – С. 111-114.
50. Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. - 1999. - № 2. - С. 47-48.
51. Дьюрэм Коул. Свобода религии: модель США // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США: Сб. научн. тр. / Под общ. ред. А. Колодного. – К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины. - 1996. - С. 131-147.
52. Еленский В. Модели церковно-государственных отношений США и Западной Европы и проблемы посткоммунистических обществ // Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США / Под общ. ред. А. Колодного. – К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины. - 1996. - С. 4-9.
53. Еленский В. Невредный Закон. (Десять лет назад, 23 апреля 1991 г., Верховная Рада Украины приняла Закон «О свободе совести и религиозных организациях») // Зеркало недели. - 2001. - 28 апреля. - С. 14.
54. Енцикліка “FIDES ET RATIO” Святішого Отця Івана - Павла ІІ до єпископів Католицької Церкви (“Про співвідношення віри й розуму.”) - К.-Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. – 152 с.
55. Ерышев А.А. Религиоведение: Учебное пособие. - К.: МАУП, 1999. – 280 с.
56. Європейська хартія прав солдатів строкової служби (ЕССС, 1996) // www. http: //www. xoom. com / ciu.

57. Єленський В. Конституцію прийнято. Що далі? Про напрями розвитку української системи церковно-державних відносин // Людина і світ. - 1996. - № 9. - С. 9-13.
58. Єленський В. Найдавніше з визнаних прав. (Релігія в сучасному світі) // Людина і світ. - 1998. - № 4. - С. 2-8.
59. Єленський В. Новітні релігійні рухи – зони занепокоєння // Людина і світ. - 2000. - № 8. - С. 2-10.
60. Єленський В. Перспективи розвитку української системи церковно-державних відносин // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. – С. 86-88.
61. Єленський В. Прозелітизм // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 37-40.
62. Єленський В. Рейнські уроки. (Православні вивчають німецький досвід відносин між Церквою, державою і суспільством) // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 2-7.
63. Єленський В. Релігійність в українському суспільстві: за матеріалами соціологічних досліджень // Людина і світ. - 2001. - № 1. - С. 20-26.
64. Ждакаев С. Теологическая ниша. Оружейная столица как центр Российского богословия // Известия. - 2000. - № 24. – С. 3.
65. Женевская конвенция об обращении с военнопленными (ООН, 1949.) (Извлечения) // Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. - Т. 2. - С. 603-625.
66. Загальна декларація прав людини (ООН, 1948) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядн. Ю.К. Качуренко. - К.: Юрінформ, 1992. – С. 18-24.
67. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (1975.) (Извлечения) // Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов. – К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украины, 1996. - С. 74-75.
68. Закович М., Колодний А. Освіта в контексті свободи совісті // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг. ред. А. Колодного, О. Сагана. – К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 97-100.
69. Закон РСФСР «О свободе вероисповеданий» (1990) (втратив чинність) // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. - 1990. - № 21. - Ст. 240.
70. Записка. Принципи взаємовідносин між державою та церквою // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. – Київ; Харків, 1996. - С. 52-58.
71. Захаров Є.Ю. Знову з'явилися в'язні сумління // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. – Київ; Харків, 1996. - С. 59-62.
72. “Заходи Кабінету Міністрів України щодо нейтралізації діяльності деструктивних тоталітарних культів, мінімалізації їх негативного впливу на суспільство” від 03.01.1997 року № 191/96 // Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської обласної державної адміністрації.
73. Заява Державного комітету у справах релігій. (У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник) // Людина і світ. - 1999. - № 10. - С. 24-25.
74. Заява Президента України // Урядовий кур'єр. - 1999 . - 12 червня. - С. 2.
75. Зміна релігійної карти світу протягом 1900-2000 років (в млн. осіб) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 40-41.
76. Зубов А. Плетью обуха не перешибить. (Русская православная церковь и российское государство) // Известия. - 2000. - 21 января. - С. 10.

77. Зустріч Президента України Л. Кучми з релігійними лідерами країни. (У Державному комітеті у справах релігій. Офіційний вісник) // Людина і світ. - 1999. - № 3-4. - С. 26-31.
78. Итоговый документ Венской встречи представителей государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (1989.) (Извлечения) // Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций: положения конституций постсоциалистических стран, государств Западной Европы, США, Канады, Японии, международных правовых документов. – К.: Отделение религиеведения Института философии НАН Украины. – 1996. - С. 80-83.
79. Итоговый документ Мадридской встречи 1980 года представителей государств-участников Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. (Извлечения) // Религиозные объединения. Свобода совести и вероисповедания. Нормативные акты. Судебная практика / Сост. А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский. - М.: Юриспруденция. – 2001. - С. 29.
80. Іванова О. Релігійна організація як суб'єкт трудового права: захист прав її працівників // Право України. - 2000. - № 6. - С. 46-49.
81. Інформаційний звіт “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації у Львівській області за 1998 р.” управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1999 р.; Форма № 2. Дані про кількість культових будівель, що є у власності або користуванні релігійних громад. Станом на 01.01.1999 р.; Форма № 3. Про порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації у Львівській області. Станом на 01.01.1999 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації.
82. Інформаційний звіт “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації на Львівщині та роботу відділу у справах релігій у 2000 р.” з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.2001р.; Форма № 2. Дані про кількість культових будівель та приміщень,

пристосованих під молитовні, у Львівській області. Станом на 01.01.2001 р.; Форма № 3. Про порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації у Львівській області. Станом на 01.01.2001 р. // Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.
83. Інформаційний звіт Державного Комітету України у справах релігій за 1998 рік “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні” // Людина і світ. - 1999. - № 2. - С. 25-31.
84. Інформаційний звіт Держкомрелігій за 1999 рік “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації і державно-церковних відносин в Україні”. (Витяг) // Людина і світ. - 2000. - № 3. - С. 24-31.
85. Інформаційний звіт Держкомрелігій за 2000 рік “Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відносин в Україні”. (Витяг) // Людина і світ. – 2001 . - № 2-3.- С. 31-41.
86. Інформаційний звіт за 1996 р. управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1997 р.; Форма № 2. Дані про кількість культових будівель, що є у власності або користуванні релігійних громад. Станом на 01.01.1997 р.; Форма № 3. Про порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації у Львівській області. Станом на 01.01.1997 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації.
87. Інформаційний звіт управління у справах національностей, міграції та релігій Львівської облдержадміністрації “Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації у Львівській області у 1999 р." з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.2000 р.; Форма № 2. Дані про кількість культових будівель, що є у власності або користуванні релігійних громад. Станом на 01.01.2000 р.; Форма № 3. Про порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації у Львівській області. Станом на 01.01.2000 р.; Форма №4. Дані про кількість та громадянство іноземців, які запрошувались в Україну релігійними

організаціями для богослужбової та іншої діяльності // Див.: Біжучий архів управління у справах національностей, міграції та релігій Львівської облдержадміністрації.
88. Інформаційний звіт за 1995 р. управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1996 р.; Форма № 2. Дані про кількість культових будівель, що є у власності або користуванні релігійних громад. Станом на 01.01.1996 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації.
89. К разработке проекта Закона СССР «О свободе совести». (Отклики читателей) // Советское государство и право. - 1989. - № 6. – С. 64-70.
90. Казанова Хосе. Моделі відокремлення церкви від держави у США та Західній Європі // Матеріали міжнар. конф. “Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні”. - К.: Право, 1996. - С. 94-101.
91. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К.: Наукова думка, 1994. – 168 с.
92. Кальниш Ю. Актуальні питання взаємодії органів державної виконавчої влади України у сфері релігійно-церковного життя // Людина і світ. - 1998. - № 4. - С. 25-27.
93. Кальниш Ю. Духовні школи в Україні: загальний огляд // Людина і світ. - 2001. - № 4. - С. 32-37.
94. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К., 2000. - 300 с.
95. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх. Пер. з англ. - К.: Веселка, 1993. - 192 с.
96. Келегер С. Церква і держава у майбутній Україні // Матеріали міжнар. конф. “Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні”. - К.: Право, 1996. - С. 70-79.

97. Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. - М.: Мысль, 1989. – 285 с.
98. Классики мирового религиоведения. Антология: Пер. с англ., нем., фр. / Сост. и общ. ред. А.Н. Красникова. - М.: Канон +, 1996. - Т. 1. – 496 с.
99. Климов В. Законодавчі ініціативи Держкомрелігій: проекти й реалії // Людина і світ. - 1998. - № 2. - С. 28-30.
100. Клочков В.В. Закон и религия: от государственной религии в России к свободе совести в СССР. – М.: Политиздат, 1982. – 160 с.
101. Клочков В.В. Религия, государство, право. – М.: Мысль, 1978. – 288 с.
102. Клочков В.В. Советское право и церковь. – М.: Б. и., 1983. – 42 с.
103. Клочков В.В. Социалистическое государство, право и религиозные организации. - М.: Знание, 1984. – 64 с.
104. Кобзаренко В. Храми – не місце для з’ясування відносин // Високий Замок. – 1996. – 1 березня. – С. 4.
105. Коваленко С. Деякі проблеми юридичного захисту майнових прав релігійних об’єднань в Україні // Матеріали міжнар. конф. “Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні”. - К.: Право, 1996. – С. 167-172.
106. Коваленко С.О. Право людини на свободу віровизнання і деякі питання юридичного врегулювання прав релігійних організацій в Україні // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 13. – Київ; Харків, 1995. - С. 51-55.
107. Ковальова Г.Л. Конституційно-правове регулювання державно-конфесійних відносин в Україні // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень: вдосконалення викладання конституційного права. - Харків, 1999. - С. 79-87.
108. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року з наст. змінами і доповн. // Кодекс законів про працю України. - К.: Атіка, 2001. - 96 с.
109. Кодекс поведінки, який торкається військово-політичних аспектів безпеки (НБСЄ, 1994) // www. http: //www. xoom. com / ciu.

110. Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року № 2006-VII з наст. змін. і доповн. // Кодекс про шлюб та сім'ю України. Офіційний текст. - К.: Право. - 59 с.
111. Колегія Держкомрелігій. Огляд роботи в 2000-2001 рр. // Людина і світ. - 2001. - № 5. - С. 27-30.
112. Колодний А.М. Феномен релігії. - К.: Світ знань, 1999. - 52 с.
113. Компанієць І.М. Адміністративно-правове регулювання свободи совісті: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого. – Харків, 1996. – 22 с.
114. Конвенция о защите прав человека и основных свобод (Совет Европы, 1950) // Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. - Т. 2 - С. 108-124.
115. Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ЮНЕСКО, 1960) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упорядн. Ю.К. Качуренко. - К.: Юрінформ. - 1992. - С. 67-74.
116. Конвенція про права дитини (ООН, 1989) // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Юрінформ. - 1992. - С. 123-146.
117. Коновалов В. Церковное противостояние между верой и политикой // Известия. – 2002. – 2 февраля. – С .1.
118. Конституции государств Африки / Под ред. И.Д. Левина. – М.: Прогресс, 1963. – 600 с.
119. Конституции государств Юго-Восточной Азии и Тихого Океана / Под ред. З.И. Луковниковой. - М.: Изд-во иностр. л-ры, 1960. – 738 с.
120. Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. проф. В.В. Маклаков. - 2-е изд. - М.: БЕК, 1999. – 584 с.
121. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. / Под ред. проф. Б.А. Страшуна. - М.: БЕК, 1993. - Т. 1. – 720 с.
122. Конституция Бельгии от