ТАКТИКА ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ
ТАКТИКИ 11
1.1. Тактика як елемент людської діяльності 11
1.2. Сутність і зміст слідчої тактики 26
1.3. Проблеми розвитку криміналістичної тактики 71

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ
ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 91
2.1. Злочинна діяльність як соціальне явище 91
2.2. Поняття та сутність тактики злочинної діяльності 119
2.3. Завдання криміналістики щодо вивчення
тактики злочинної діяльності та розробки
засобів її нейтралізації 154

ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 167
ВСТУП
Актуальність теми. Становлення правової держави в Україні відбувається разом із реформуванням соціально-економічного устрою. Нині спостерігаються зміни майже в усіх сферах суспільних відносин: змінюється економіка і політика, норми моралі та норми права, змінюються закони і методи боротьби зі злочинністю, змінюється і сама злочинність. Процес певних змін у державі супроводжується соціальними конфліктами, зростанням рівня злочинності. І це є об’єктивним явищем, історичним фактом, притаманним будь-якій країні, де відбуваються певні со¬ціально-політичні катаклізми, кардинальні зміни устрою. За цих умов у зміцненні законності і правопорядку зростає роль юридичних наук, зокрема криміналістики, одним з головних завдань якої є забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними потребам¬ практики засобами, прийомами та методами отримання доказової інформації.¬
Взагалі проблема боротьби зі злочинністю не є новою, але вдосконале¬на сучасна злочинність потребує відповідних засобів боротьби з нею. Недостат¬нє пізнання самої суті слідчої діяльності, значне, а інколи зовсім недоцільне обмеження використання тактичних прийомів, більшість з яких не зовсім відповідає потребам сучасної слідчої практики і вимагає вдосконалення — є негативним фактором при розслідуванні злочинів. Питання вивчення взагалі злочинної діяльності, та зокрема її тактики є настільки ж необхідним для слідчого, скільки й ретельне вивчення слідчої діяльності та її тактики.
Злочинність завжди була не випадковим відхиленням від норми, а мала соціальний характер і зі свого боку являла собою певне відображення умов життєдіяльності суспільства на кожному історичному етапі його розвитку. Звідси її не можна розглядати як звичайну сукупність злочинів і не можна боротися з нею лише шляхом реагування на конкретні злочинні акти. Особливо тепер, коли спостерігається зростання надзвичайного професіоналізму й організованості злочинності. Злочинну діяльність необхідно розглядати в аспекті соціального явища, оскільки її структура¬ відповідає структурі будь-якої іншої діяльності.
Введення категорії “діяльність” у криміналістику, широке, творче її вивчення і використання, здатні значною мірою змінити понятійний апарат її теоретичних знань, привести їх до коригування та поглиблення, дати імпульс до визначення шляхів продуктивного вирішення як нових, так і традиційних проблем. Тобто для розвитку криміналістичних знань, дуже важливих як для теорії, так і для практики, є недостатнім лише ви¬вчення діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів. Широке, творче вивчення, а також зміна понятійного апарату означає не лише вдосконалення вже відомих засад слідчої діяльності, але й вивчення діяльності іншої, протидіючої сторони — злочинної діяльності. Якщо взяти злочин саме в криміналістичному аспекті, він виступає не тільки як юридичний факт, але й як предметна діяльність (іноді її фрагмент: дія, сукупність дій) людини. У зв’язку з цим не можна пізнати закономірності діяльності з розслідування, не вивчивши того об’єкту, на який вона спрямована, тобто злочинну діяльність.
Постійно зростає професійність у злочинності, яка стає не прос¬то корисною, а й її необхідним елементом. Характерним для професійної злочинності є не лише те, що вона існує за рахунок результа¬тів своєї діяльності, тому є забезпеченням життєдіяльності людей, які нею займаються, і звідси має надстійку корисливу спрямованість. По-перше, професійний злочинець, використовуючи певні навички, які він удосконалює з кожним скоєним злочином, досягаючи високого рівня виконання злочинних операцій, ретельно прораховує заздалегідь кожний крок своїх дій, враховуючи появу всіх можливих перешкод на своєму шляху та одра¬зу плануючи їх подолання. По-друге, злочинець-професіонал проробляє тактику своєї поведінки зі слідчим, робить все, аби якомога більше усклад¬нити, заплутати процес розслідування.¬
З упорядкуванням певної структури діяльності злочинців, упорядковується і її зміст, її антисоціальна спрямованість. На зміну злочинцю-одинаку або групі осіб, які об’єдналися для скоєння злочину (низки злочинів), приходять добре організовані, ієрархічно вибудовані злочинні угруповання, які займаються саме злочинною діяльністю. Підвищену суспіль¬ну небезпеку цих об’єднань становить і усталене антисуспільне сприйняття світу, і наявність зброї та інших технічних приладів, і достатня матеріальна база, і прагнення до збагачення злочинним шляхом, і розробка злочинної тактики.¬
Тактика, як неодмінний елемент професійності, необхідна злочинцям у найзагальнішому вигляді для того ж, для чого її використовують в інших видах, напрямах діяльності — переграти, перехитрити противника¬ і тим самим досягти своєї мети. Це свідчить і про підвищення інтелектуа¬лізації злочинності, яка віддає перевагу “мирним” способам досягнення результату своєї діяльності, замість тих, які використовувалися раніше — грубих, насильницьких методів. Звичайно, що тактика спортсмена, військового або слідчого за своїми¬ моральними якостями і спрямованістю значно відрізняється від злочинної тактики, де для досягнення мети нерідко використовуються заляку¬вання, шантаж, погрози стосовно слідчого, його родини, або найуразливіших суб’єктів кримінального процесу — свідків і потерпілих. Але головною особою, проти¬ якої спрямована тактика злочинця є все ж таки слід¬чий. З самого початку, окрім головної мети своєї діяльності, злочинець переслідує ціль перешкодити¬ слідчому в процесі розкриття та розслідування злочинів. Для цього злочинцями проробляється та використовується тактика як позавізуальної протидії слідчому, так і процесу безпосередньої розмови з ним.
Злочинці у своєму розвитку пішли далеко вперед і поставили розробку¬ своєї тактики на професійну основу, навіть створюють її не тільки практичним, а й теоретичним шляхом. Тактика злочинної діяльності є міц¬ним, активним і найголовніше — професійним засобом протидії слід¬чому.
Тактиці слідчих дій належить одне з головних місць у боротьбі зі злочинністю. Вона складається з прийомів, спрямованих на подолання протидії розкриттю та розслідуванню злочинів. Слідча тактика існувала з самого початку розвитку науки криміналістики, коли особливості злочинної діяльності вивчалися дуже ре¬тельно¬ і займали одне з головних місць у розробці рекомендацій щодо веден¬ня слідства. Існувала вона і тоді, коли злочинна діяльність зовсім не згадува¬лась, але тактичні прийоми залишалися головною зброєю слід¬чого. Існує вона і сьогодні, займаючи таке саме почесне місце, але для того, щоб вона була дієвою, відповідала потребам часу, необхідно будувати, змі¬нювати, вдосконалювати тактичні прийоми з урахуванням злочинної діяльності та її нинішньої спрямованості, з урахуванням злочинної тактики. Існуючі тактичні прийоми сучасного слідчого не пристосовані до протидії професійним тактичним крокам з боку злочинців. Тому і виникають питання і проблеми щодо ефективності розслідування кри¬мі¬нальних справ, які можуть бути вирішені шляхом оновлення та вдосконален¬ня арсеналу тактики сучасного слідчого. А для цього необхідно вивчати й аналі¬зувати тактику злочинної діяльності. Звичайно це треба робити не з метою її розвитку та вдосконалення, а для того, щоб більш професійно¬ і правильно¬ протидіяти, розробляти кроки щодо попередження, викриття та нейтраліза¬ції, бо лише вивчивши й пізнавши якомога більшою мірою тактику противни¬ка, можна розробити свою якнайкраще. Тому вивчення злочинної діяльності та її тактики, по-перше, потрібно для розробки нових методів боротьби з нови¬ми напрямами і формами злочинності; по-друге, для побудови, оновлення тактич¬ного арсеналу з урахуванням тактики протидіючої сторони. Загальними проб¬лемами слідчої тактики займалися такі вчені — криміналісти, як В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.Ю. Шепітько, Р.С. Бєлкін, О.Я. Баєв та інші. В зв’язку з чим ними розглядалися окремі аспекти¬ тактики злочинців. Однак, повним і комплексним вивченням тактики злочинної діяльності ніхто не займався. Відміченим пояснюється актуальність вивчення даної проблеми з метою¬ визначення поняття й сутності тактики злочинної діяльності та злочинної діяльності взагалі, а також пропозиції щодо перегляду і внесення змін до тактичних прийомів слідчого, що стало основою для вибору теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження передбачено планом Національної академії внутріш-
ніх справ України і відповідає планам прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2000 рр. (рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 р. № 4КМ/2). Крім того, напрям дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, Наказу МВС України від 20 жовтня 1996 р. № 722 “Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр.”.
Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням загальнонаукового поняття тактики, дати ви¬значення тактики злочинної діяльності, дослідити проблеми її формування, основні форми та напрями її прояву. Відповідно до мети вирішувались такі завдання:¬ 1) проаналізувати сучасний стан діяльності по розкриттю та розсліду¬ванню злочинів, її тактику; 2) розглянути злочинну діяльність як один з видів соці¬альної діяльності; 3)визначити в ній місце і роль тактики злочинців; 4) ви¬значити поняття, зміст і місце в криміналістиці тактики злочинної діяльності; 5) визначити існуючі недоліки та внести пропозиції щодо вдос¬коналення¬ слідчої тактики, тактичних засобів і прийомів боротьби зі злочинністю.
Тактика злочинної діяльності — багатогранне та різнобічне явище, тому неможливо розглянути його в повному обсязі в рамках однієї дисертації. У зв’язку з цим перед автором була поставлена задача обґрунтувати та розкрити характер даного явища, його поняття та основні складові елементи, форми прояву, а найголовніше — виявити значення вивчення тактики злочинців для вдосконалення діяльності по боротьбі зі злочинністю, підвищення надійності її тактичного арсеналу.
Об’єктом дослідження є практика слідчої і злочинної діяльності.
Предметом дослідження є засади та положення злочинної діяльності, тактика злочинної діяльності.
Методи дослідження. Методологічна база дослідження представлена¬ загальнонауковим методом діалектичного матеріалізму та окремими методами наукового пізнання: аналіз, синтез, порівняння, соціологічний метод (анкетування). Шляхом аналізу, природи та сутності злочинної діяльності визначені її складові, частини і ознаки, насамперед, тактики злочинної діяльності. Порівняльне дослідження слідчої та злочинної діяльності дало змогу виявити закономірності взаємозв’язку тактики слідства та тактики злочин¬ців і зробити зумовлений цим висновок — про необхідність вивчення в криміналістиці злочинної тактики як однієї з умов удосконалення слід¬чої діяльності. Співставлення даних власного дослідження з матеріалами¬ інших дослід¬жень (зокрема, В.П. Бахіна, Н.С. Карпова, В.С. Кузьмічова) дало можливість підвищити обґрунтованість висновків і пропозицій, до яких дійшов дисертант. На основі синтезу розглянутих положень сформульовані висновки, які завершують роботу. Відповідно до теми дослідження було проведене анкетування засудже¬них. Кількість опитаних — 160 осіб. До того ж сумісно із В.П. Бахіним і Н.С. Карповим проведено анкетування слідчих та оперативних працівни¬ків. Кількість опитаних слідчих — 284 особи, оперативних працівників — 512 осіб (особистий внесок — 30%). Правовою основою дослідження є Конституція України, Закони України, Укази Президента України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі акти України та нормативні документи МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на монографічному¬ рівні досліджено явище тактики злочинної діяльності, форми і напрями її прояву. Показано, що формування та використання тактики злочинної діяльності є складним, багатоетапним процесом, що постійно розвивається та негативно впливає на розкриття і розслідування злочинів. Виділено основні складові тактики злочинної діяльності, які притаманні як способу скоєння злочину, так і протидії розслідуванню. Вимогам наукової новизни відповідають конкретні теоретичні положення і висновки, які є найбільш значущими:¬
– обґрунтування доцільності розгляду злочинної діяльності як одного з видів соціальної діяльності, враховуючи всі основні складові, тобто¬ мотив, мету, засоби та способи досягнення цієї мети, послідовність дій, об’єкт, суб’єкт діяльності, сам процес праці, результат, не обмежу¬ючись вивченням окремих актів злочинної поведінки. Звісно, злочинну діяльність необхідно вивчати як явище негативне, небажане, але об’єк¬тивно існуюче. Як і будь-яка діяльність, злочинний її різновид має послідовність розвитку, притаманні йому елементи професійності та організованості. Якщо у боротьбі зі злочинністю не враховувати ці аспекти і вивчати лише окремі злочини, розробляючи відповідно до них засоби протидії, то не можна вести мову про ефективну боротьбу¬ із сучасною злочинністю;
– визначення місця і ролі тактики злочинців у злочинній діяльності;
– формулювання криміналістичного поняття тактики злочинної діяльності, визначення її змісту та місця в криміналістиці;
– пропозиція щодо вивчення в межах криміналістики злочинної тактики, яке необхідне для розробки і озбро¬єння практичних працівників ефективними контрприйомами протидії розкриттю та розслідуванню злочинів;
– обґрунтування необхідності розрізняти у слідчій тактиці власне тактичні прийоми та правила раціональної діяльності при проведенні слідчих і розшукових дій. Це потрібно для того, щоб відбувалася предметна розробка кожного з цих напрямів без їх змішування та підміни. Інакше люди, які отримують знання з цих питань, не будуть мати пов¬ною мірою знань і вмінь щодо власне тактичних аспектів діяльності слідчого;
– пропозиція щодо необхідності перегляду ставлення до допустимості тактичних прийомів слідства і розширення його тактичного арсеналу,¬ а саме: перегляду відношення до таких засобів, як обман, спонукання¬ до дій, дезінформація. Слідча тактика повинна, якщо не йти на крок попереду тактики злочинців, то хоча б рухатись слідом, не залишаючи останній шансу набагато вирватись вперед.
Теоретичне значення одержаних результатів. Реалізація теоретичної функції виходить з подвійної задачі: розвитку науки і створення теоретичних основ для прикладних розробок. Наукове визначення поняття злочинної діяльності та її тактики сприятиме різнобічному, повному розвитку науки криміналістики. Для цього необхідно вивчати не тільки діяльність з розкриття та розслідування злочинів, а й діяльність протиді¬ючої сторони, а саме — злочинців. Створення теоретичного підґрунтя для розробок прикладного характеру повинно відповідати сучасному стану боротьби зі злочинністю, тому не можна обмежуватись рекомендаціями з розкриття окремих злочинів, необхідно розробляти програми для боротьби зі злочинною діяльністю в цілому. Щодо теоретичних розробок тактики слідчого, їх треба здійснювати з урахуванням тактичних кроків протидії злочинців. Для цього треба визнати факт існування цього негативного явища і ретельно його вивчити, щоб у подальшому ефективно боротися з ним.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні основи та положення дисертації можуть бути використані: 1) для подальшого розвитку криміналістичної тактики; 2) для розробки конкретних тактичних рекомендацій з урахуванням тактики злочинців; 3) для вдосконалення тактичної підготовки майбутніх слідчих.
Особистий внесок здобувача. Сформульовано поняття тактики злочинної діяльності. Визначено її зміст та особливості. Розкрито значення дослідження злочинної тактики для підвищення рівня слідчої тактики.
Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень автора доповідались на засіданнях кафедри криміналістики Національної¬ академії внутрішніх справ України (1998–2002 рр.), на міжнародному спеціалізованому практичному семінарі “Розслідування вибухів на місці скоєння злочину” (Київ, 1999 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення роз¬криття та розслі¬ду¬вання злочинів у сучасних умовах”, присвяченій 80-річчю Національної академії внутрішніх справ України (Київ, 2001 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в п’яти наукових статтях, із них три опубліковано у провідних фахових виданнях і дві статті у збірниках наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи 189 сторінок, з яких 180 — основного тексту, 9 — додатки. Список використаних джерел включає 177 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Злочинність, яка змінилася за якістю (набула стійкої організованості, професійності, нової спрямованості) і кількістю має тенденцію до зростання, потребує за сучасних умов удосконалення засобів та методів боротьби з нею, і перш за все, тактичних.
2. Тактика слідчого — це прийоми і способи отримання інформації, основним елементом яких є вміння перехитрити, переграти противника, якщо не вдалося за допомогою тактики схилити його на свій бік. Це є найголовнішою зброєю слідчого в поєдинку «злочинець–правоохоронець».
3. У слідчій тактиці необхідно розрізняти власне тактичні прийоми та правила раціональної діяльності при проведенні слідчих і розшукових дій. Це необхідно для того, щоб відбувалася предметна розробка кожного з цих напрямів без їх змішування та підміни. Інакше люди, які отримують знання з цих питань, не будуть мати повною мірою знань і вмінь щодо власне тактичних аспектів діяльності слідчого.
4. Необхідним є дослідження злочинної діяльності як соціального явища. Її слід вивчати поряд з іншими видами людської діяльності, враховуючи всі основні складові, тобто мотив, мету, засоби та способи досягнення цієї мети, послідовність дій, об’єкт, суб’єкт діяльності, сам процес праці, результат, не обмежуючись вивченням окремих актів злочинної поведінки.
Як і будь-яка діяльність, злочинний її різновид має послідовність розвитку, притаманні йому елементи професійності та організованості. Якщо при боротьбі зі злочинністю не враховувати ці аспекти і вивчати лише окремі злочини, розробляючи відповідно до них засоби протидії, то не можна вести мову про ефективну боротьбу із сучасною злочинністю.
Тільки при визнанні існування суспільно-небезпечного явища злочинної діяльності, її ретельного вивчення, спостереження за її розвитком, можна розробляти дієві, шляхи протидії, що відповідають дійсності, протистояння цьому явищу.
5. Проблему боротьби зі злочинністю загострює й те, що поряд з усіма іншими, вона озброєна і тактичними прийомами. Тактика злочинної діяльності — дуже важлива складова частина цієї діяльності, неодмінна ознака професійності. Використання тактичних прийомів дає змогу злочинцям ретельно, професійно та якісно планувати, готуватися до злочинів, скоювати їх і протидіяти слідству. Завдяки використанню тактики в своїй діяльності злочинці намагаються дезорієнтувати слідчих, спрямувати їх хибним шляхом, тим самим досягти того, щоб злочин не було розкрито, а вони уникнули покарання.
6. Тактика злочинців містить у собі дві складові:
а) тактику скоєння злочинів (вибір об’єктів, способи вступу в контакт із майбутньою жертвою, способи обману, прийоми маскування тощо);
б) тактики протидії слідству (введення слідчого в оману, отримання від слідчого необхідної інформації, способи зв’язку зі спільниками тощо).
7. Дослідження злочинної тактики необхідне для розробки і озбро¬єння практичних працівників ефективними контрприйомами протидії розкриттю та розслідуванню злочинів.
8. Необхідно переглянути ставлення щодо допустимості тактичних прийомів слідства і розширити його тактичний арсенал, а саме: переглянути відношення до таких засобів, як обман, спонукання до дій, дезінформація. Звісно використання подібних засобів не повинне принижувати честі та гідності громадян, не припускати самообмовлення чи обмовлення невинних, визнання невинними не існуючої вини тощо.
Слідчі «хитрощі» повинні бути хитрішими ніж злочинні. Слідча тактика повинна, якщо не йти на крок у перед ніж тактика злочинців, то хоча б йти слідом, не залишаючи останній шансу набагато вирватись уперед.
9. Щоб більш ефективно та якісно боротися із злочинністю та протистояти її тактиці, необхідно в межах криміналістичної тактики вивчати і тактику злочинної діяльності. Звісно, здійснювати це треба не з метою її розвитку і подальшого вдосконалення. Для того, щоб правильно вести боротьбу з будь-яким негативним явищем, необхідно досліджувати всі його найслабкіші сторони та намагатися за допомогою їх знешкодження подолати, знищити його взагалі.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Р.С. Белкина. — М.: НОРМА, 2000. — 990 с.
2. Афанасьев В. Г. Человек в управлении обществом. — М., 1977. — С. 41.
3. Баев О.Я. Конфликты в деятельности следователя. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1981. — 160 с.
4. Баев О. Я. Криминалистическая тактика и уголовно-процессуальный закон. — Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. — 114 с.
5. Баев О. Я. Криминалистическая тактика: понятие и система // Актуальные вопросы правоведения (информационные материалы). — Екатеринбург, 1992. — С. 80–85.
6. Баев О. Я. Тактика следственных действий. — Воронеж: НПО «Модж», 1995. — 224 с.
7. Баранов А.А. Тактические ситуации и их роль в расследовании преступлений // Теория и практика криминалистики и судебной экспертизы. — Саратов, 1998. — С. 23–26.
8. Бахин В. П. Понятие, сущность и содержание криминалистиче¬ской тактики: Лекция. — К., 1999. — 34 с.
9. Бахин В. П. Предмет науки криминалистики: Лекция. — К., 1999. — 23 с.
10. Бахин В. П. Возможность использования провокации и обмана в качестве средств выявления и изобличения преступников // Науковий вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. — 2001. № 1. — С. 48–58.
11. Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навчальник посібник (серія «Навчально-практичне видання»). — Київ: НВТ «Правник», 1997. — 64 с.
12. Бахин В. П., Карпов Н. С.? Дзоз В. А. Тактика преступной деятельности // Закон и жизнь: Научно-популярный журнал. Кишинэу, 1999. — № 12. — С. 24–25.
13. Бахин В. П., Ищенко А. В. Понятие и сущность криминалистической рекомендации // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 46. — Киев, 1993. — С. 19–20.
14. Бахин В. П., Карпов Н. С. Понятие и сущность криминалистической тактики // Современные проблемы криминалистики: Труды Академии управления. — Москва: АУ МВД России, 1998. — С. 9–19.
15. Бахин В. П., Карпов Н. С. Преступная деятельность как объект криминалистического изучения: Лекция. — Киев, 1999. — 22 с.
16. Бахин В. П., Кузьмичев В. С., Лукьянчиков Е. Д. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внут¬-
ренних дел: Учебное пособие. — Киев: НИиРИО КВШ МВД СССР
им. Ф. Э. Дзержинского, 1990. — 56 с.
17. Бахин В., Когамов М., Карпов Н. Допрос на предварительном следствии. Уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы. — Алматы, 1999. — С. 10.
18. Бахин В. П., Биленчук П. Д., Кузьмичев В. С., Филиппова М. А. Тактические приемы раскрытия преступлений. — К.: РИО МВД Украины, 1991.
19. Бахин В. П., Карпов Н. С., Цымбал П. В. Преступная деятельность:¬ понятие, характеристика, принципы, изучение / Под ред. П.В. Мельника: Монография. — Киев, 2001. — 275 с.
20. Бахин В. П., Когамов М. Ч., Карпов Н. С. Допрос на предварительном следствии / уголовно-процессуальные и криминаслистические вопросы). — Алматы: Оркениет, 1999. — 208 с.
21. Бахін В. П., Лиса Т. В. Систематизація криміналістичних рекомендацій як засіб удосконалення слідчої діяльності // Вісник Київського університету. Юридичні науки. Вип. 29. — Київ, 1988.
22. Бедный Г. З. Психологические основы анализа и проектирования трудовых процессов. — Киев–Одесса: Вища школа, 1987. — 208 с.
23. Бедный Г.З. Психологические основы анализа и проектирования трудовых процессов. — Киев; Одесса: Выща школа, 1997. — 208 с.
24. Белкин Р. С. Ленинская теория отражения и методологические проблемы советской криминалистики. — М.: Высшая школа МВД СССР, 1970. — 130 с.
25. Белкин Р. С. Курс советской криминалистики. — М.,1979, Т. 3.
26. Белкин Р. С. Очерки криминалистической тактики: Учебное пособие. — Волго¬град: ВШМ МВД РФ, 1993. — 200 с.
27. Белкин Р. С. Курс криминалистики. Т. 1.: Общая теория криминалистики. — М.: Юристъ, 1997. — 404 с.
28. Белкин Р. С. Курс криминалистики. Т. 3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации. — М.: Юристъ, 1997, 480 с.
29. Белкин Р. С. Нравственные начала деятельности следователя органов внутренних дел. Лекция. — М., 1999. — С. 13–16, 22.
30. Богинский В. Е. Система тактических приемов допроса подозреваемого. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Харьков, 1980. — С. 13.
31. Большая советская энциклопедия: В 30 Т. — 3-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1976. Т. 25.
32. Буева Л. П. Человек: деятельность и общение. — М.: «Мысль», 1978. — 216 с.
33. Быховский И. Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий. Дисс. … д-ра юрид. наук. — М., 1975. —
С. 219–220.
34. Быховский И. Е., Глазырин Ф. В., Питерцев С. К. Допустимость тактических приемов при допросе. — Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, 1989. — 48 с.
35. Бычков В.М. тактика выявления организаторов преступных групп // Следователь. — М., 1997. — № 3. — С. 14–17.
36. Вайнгартъ А. Уголовная тактика. Руководство къ разслъедованию преступлений. — Овручъ, 1910. — С. 111.
37. Вакутин Ю. А. Способы маскировки преступного поведения. — Омск, 1987. — С. 44.
38. Вандышев А., Овчинский В. Стратегия профилактики / Сов. юстиция. — 1991. — №1. — С. 4–6.
39. Васильев А. Н. Следственная тактика. — М.: «Юрид. лит.», 1976. — 200 с.
40. Возгрин И. А. Криминалистическая тактика: понятие и предмет исследования // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России, 1999. — № 1. — С. 50–57.
41. Волженкин Б.В. Провокация или оперативный эксперимент // Законность. — 1996. — № 6. — С. 26–30.
42. Волобуев А. Криминология теряет проблему организованной преступности. Выгода обоюдная // Изучение организованной преступности: российско-американский диалог. — М., 1997. — С. 105.
43. Воронович Б.А., Плетников Ю.К. Категория деятельности в историческом материализме. — М, 1976. — С. 13.
44. Гончаренко В.І., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навчальний посібник. — Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. — 48 с.
45. Гримак Л.П. Гипноз и преступность. — М.: Республика, 1997. — 304 с.
46. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. — Санкт-Петербург, 1908. — С. 99–100, 383, 410.
47. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. — М., 1990. — С. 168.
48. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка:
В 4 Т. — М.: «Русский язык», 1980. Т. 4. — 683 с.
49. Даньшин І., Лисодєд О. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісник Академії правових наук України. — Харків: “Право”, 1998. — № 3(14). — С. 94–99.
50. Демин М. В. Природа деятельности. — М., 1984. — С. 22.
51. Дзоз В.О. Тактика злочинця // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України: Науково-теоретичний журнал. — Київ. — Вип. 2. — 2000. — С. 183–186.
52. Домбровский Р. Г. Совершенствование понятийного аппарата криминалистики // Борьба с преступностью на современном этапе. — Рига, 1980. — С. 109.
53. Дулов А.В. Основы расследования преступлений, совершенных должностными лицами. — Минск, 1985. — 168 с.
54. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 1999 року. — К., 2000. — С. 5–6.
55. Закатов А. А. Психологические особенности тактики производства следственных дей ствий с участием несовершеннолетних. — Волгоград, 1979. — С. 24.
56. Закон України від 30.06.93 р. № 3341-ХІІ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 35. — С. 358. (Із змінами і доповненнями згідно з Законом України від 24.02.94 № 4001-12 // Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 24. — Ст. 174.
57. Замоглин Е.И. Тактико-психологические основы допроса в конфликтной ситуации: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Волгогр. юрид. ин-т. — Волгоград, 1997. — 24 с.
58. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела. — Харьков, 1998. — С. 6.
59. Зелинский А. Ф. Понятие «преступная деятельность» // Советское государство и право. — 1978. — № 10. — С. 98–100.
60. Зелінський А. Ф. Злочинна діяльність: поняття та відповідальність // Радянське право, 1991. — № 12. — С. 19–21.
61. Зелінський А. Ф., Коржанський М. Й. Корислива злочинна діяльність. — К. .: Генеза, 1998. — 144 с.
62. Зуйков Г. Г. Поиск преступников по признакам способов совершения преступлений. — М.: ВШ МВД СССР, 1970. — 191 с.
63. К вопросу о борьбе с организованной преступностью в США
// Проблемы преступности в капиталистических странах. Информационный бюллетень. — М., 1987. — № 6. — С. 6.
64. Кабанов П. О псевдонаучных методах раскрытия преступлений // Законность, 1997. — № 1. — С. 31–34.
65. Каминский М.К. Взаимодействие, отражение, информация // Теория криминалистической идентификации и дидактические вопросы специальной подготовки сотрудников аппарата БХСС. — Горький, 1982. — С. 3.
66. Капитонов Н. Эксперимент или подстрекательство // Законность, 1999. — № 5. — С. 4.
67. Караев Т. Э. Повторность преступлений. — М.: Юридическая литература, 1983. — 102 с.
68. Карнеева Л. М. Тактические основы организации и производства допроса в стадии расследования. — Волгоград: Высшая следственная школа, 1976. — 143 с.
69. Карпов Н. С., Евдокименко С. В. Злочинна діяльність. — Київ, 2001. — 59 с.
70. Кветной М. С. Человеческая деятельность: сущность, структура, типы (социологический аспект). — Саратов, 1974. — С. 68.
71. Коваль М.И. Соучастие в преступлении. — Екатеринбург: Изд-во Ук. ГЮА, 1999. — 204 с.
72. Колдин В. Я. Криминалистическое знание о преступной деятельности: функция моделирования // Сов. государство и право, 1987. —
№ 2. — С. 66.
73. Колесниченко А. Н., Коновалова В. Е. Актуальные проблемы тактики и методики расследования преступлений // Проблемы социалистической законности. Вып. 3. — Харьков, 1978. — С. 99.
74. Комарков В. С. Тактика допроса. — Харьков: Харьковский юридический институт, 1975. — 66 с.
75. Комиссаров В. И. Теоретические проблемы следственной тактики. — Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1987. — 156 с.
76. Комиссаров В. И. Совершенствование следственной тактики — резерв повышения эффективности борьбы с преступностью // Вопросы теории и методов следственной работы: Сборник научных трудов. — Иркутск, 1988. — С. 5–15.
77. Комиссаров В. Использование полиграфа в борьбе с преступностью // Законность, 1995. — № 11. — С. 43–47.
78. Коновалова В. Е. Теоретические основы следственной тактики: Автореф. дисс. … докт. юрид. наук. — Харьков, 1966. — С. 16.
79. Коновалова В. Е. Психология в расследовании преступлений. — Харьков: «Вища школа», 1978. — 143 с.
80. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Криминалистическая тактика: теории и тенденции. — Харьков: «Гриф», 1997. — 256 с.
81. Коновалова В. Е., Шепитько В. Ю. Обыск: тактика и психология. — Харьков, 1997. — С. 4, 38–39.
82. Константинов А., Дикселиус М. Бандитская Россия. — Санкт-Петербург, 1997.
83. Конституція України: Прийнята на 5-й серії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К.: «Преса України», 1997. — 80 с.
84. Коржанський М.Й. Нариси кримінального права. — К.: «Генеза», 1999. — 207 с.
85. Корчагин М.Н. Использование полиграфа («детектора лжи») в процессе раскрытия преступлений: Лекция / Моск. юрид. ин-т. — М.: МЮИ МВД России, 1998. — 37 с.
86. Краткий словарь иностранных слов / Составитель С. М. Локшина. — М.: «Русский язык», 1979. — 352 с.
87. Краткий словарь иностранных слов / Под ред. Н. Л. Шестерниной. — М., 1997. — 352 с.
88. Кривошеин П. К. Понятие «преступная деятельность» // Проблемы дальнейшего укрепления социалистической законности деятельности ОВД: Межвузовский сборник научных трудов. — Киев, 1986. —
С. 24–26.
89. Кривошеин П. К. Уголовно-правовая характеристика понятия преступной деятельности // Проблемы борьбы с преступлениями в сфере экономики: Межвузовский сборник научных трудов. — Киев, 1990. —
С. 55–66.
90. Кригер Г. А. Квалификация хищений социалистического имущества. — М.: Юридическая литература, 1971. — 358 с.
91. Криминалистика / Под ред. В. А. Образцова. — М.: Юрист, 1995. — 592 с.
92. Криминалистика социалистических стран. — М., 1986. — С. 8.
93. Криминалистика. Расследование преступлений в сфере экономики: Учебник. — Нижний Новгород, 1995. — С. 345.
94. Криминалистика: Учебник / Под ред. Р. С. Белкина. — М.: Юрид. лит., 1986. — 542 с.
95. Криминалистика: Учебник / Под ред. И. Ф. Пантелеева и
Н. А. Селиванова. — М.: Юрид. лит., 1988. — 670 с.
96. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н. П. Яблокова. — М.: Бек, 1995. — 708 с.
98. Криминалистика: Учебник / Под ред. А. Г. Филиппова,
А. Ф. Во¬лынского. — М.: «Спартак», 1998. — 543 с.
99. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. Н. П. Яблокова. — М.: Бек, 1997. — 704 с.
97. Криминалистика: Учебник / Под ред. Т. А. Седовой и А. А. Эскархопуло. — Санкт-Петербург, 1995.
100. Криминалистика: Учебное пособие / Под ред. А. В. Дулова. — Минск, 1996. — 415 с.
101. Криминология / Под ред. А. И. Долговой. М.: Инфра-М-Норма, 1997. — 779 с.
102. Криминология: Учебник / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой,
Г. М. Миньковского. — М., 1994. — С. 312.
103. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. — Харків: “Право”, 1998. — 376 с.
104. Криміналістика: Підручник / За ред. П. Д. Біленчука. — Київ: “Право”, 1997. — 256 с.
105. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 240 с.
106. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Атіка, 2001. — 208 с.
107. Кручинина Н.В., Шиканов В.И. Алиби. Теоретические проблемы,¬ их прикладное значение в уголовном судопроизводстве. — Иркутск, 1992.
108. Кузнецова Н. Ф. Некоторые вопросы ответственности за приготовление и покушение по советскому уголовному праву. — М., 1955. — С. 3.
109. Кузьмичев В. С. Теория и практика следственной деятельности: Монография. — К.: НВТ «Правник», 1997. — 245 с.
110. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. — М.: Изд-во Московского университета, 1976. — 192 с.
111. Ларин А. М. Работа следователя с доказательствами. — М.: «Юрид. лит.», 1966. — 156 с.
112. Ларин А. М. Криминалистика и паракриминалистика. — М., 1996.
113. Ларин А.М., Ратинов А.Р. Злоупотребление психиатрией // Государство и право. — 1977. — № 6. — С. 76–79.
114. Леви А. А., Пичкалева Г. И., Селиванов Н. А. Получение и проверка показаний следователем. — М., 1987.
115. Лившиц Е.М., Белкин Р.С. Тактика следственных действий. — М.: Новый Юристъ, 1997. — 176 с.
116. Линенко А.П. Професійна діяльність та готовність до неї // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — Одеса, 1998. — Випуск 2. —
С. 168.
117. Логинов Е.А. Теоретические основы тактических операций и их производство на первоначальном этапе расследования умышленных убийств: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Волгогр. юрид. ин-т. — Волгоград, 1996. — 17 с.
118. Лубин А. Ф. Криминалистическая характеристика преступной деятельности в сфере экономики: понятие, формирование, использование. — Н. Новгород, 1991. — С. 10.
119. Лукашевич В. Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий. — Киев, 1989. — С. 30–32.
120. Лукьянчиков Е. Д., Кузьмичев В. С. Тактические основы расследования преступлений: Учебное пособие. — Киев: КВШ МВД СССР
им. Ф. Э. Дзержинского, 1989. — 48 с.
121. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. Мировые, региональные и российские тенденции. — М., 1997. — 525 с.
122. Лупинская П. А. Основания и порядок принятия решений о недопустимости доказательств // Юстиция, 1994. — № 11. — С. 2.
123. Лурия А. Р. Этапы пройденного пути: Научная автобиография. — М., 1982. — С. 23.
124. Лущай Ю. Организованная преступность: степени органи-
зованности // Социалистическая законность. М., 1989. — № 6. — С. 45–47.
125. Мазунин Я.М. Тактика выявления и доказывания вины организаторов преступных групп: Автореф. дис. ... кан. юрид. наук / Юрид. ин-т МВД России. — М., 1998. — 22 с.
126. Мазунин Я.М. Тактика выявления и доказывания вины участников преступных групп: Учебное пособие / Омский юрид. ин-т. — Омск, 1998. — 105 с.
127. Маннс Г.Ю. Криминалистика как прикладная дисциплина и предмет преподавания // Сборник трудов профессоров и преподавателей Государственного Иркутского Университета. Отдел 1 — науки гуманитарные. — Вып II, 1921. — С. 139–164.
128. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. В 30-ти тт.: Т. 23. Москва: Госполитиздат, 1960. — 907 с.
129. Михеенко М.М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. — К.: Выща школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1984. — 133 с.
130. Мочкош Я. Раптовість як прийом криміналістичної тактики // Право України. — Київ, 1997. — № 11. — С. 78–80.
131. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. М.Й. Коржанський. — К.: Атіка, Академія, Ельга, 2001. — 656 с.
132. Образцов В.А. Криминалистическая классификация преступлений, совершенных должностными лицами. — Минск, 1985. — 168 с.
133. Образцов В. А. Криминалистическая классификация преступлений. — Красноярск, 1988.
134. Образцов В. А. Основы криминалистики. — М., 1996. —
С. 107–108.
135. Образцов В. А. Выявление и изобличение преступника. — М, 1997.
136. Общая психология / Под ред. В. В. Богословского и др. — М. — «Просвещение», 1973. — 351 с.
137. Организованная преступность: Круглый стол / Отв. редактор А. И. Долгова, С. В. Дьяков. — М.: Юридическая литература, 1989. — 351 с.
138. Пантелеев И. Ф. Некоторые вопросы психологии расследования преступлений // Труды ВЮЗИ. — М., 1973. Вып. 29. — С. 227.
139. Пизоловский Т. Принципы современной деятельности (Введение в праксеологию) / Пер. с польск. — К.: Ин-т праксеологии, 1993. — 271 с.
140. Побегайло Э. Ф. Тенденции современной преступности и совершенствования уголовно-правовой борьбы с нею. — М., 1990. — С. 17.
141. Порубов Н.И. Тактика допроса на предварительном следствии: Учебное пособие. — М.: БЕК, 1998. — IX. — 197 с.
142. Прукс П. Уголовный процесс: научная «детекция лжи». — Тарту, 1992. — С. 63.
143. Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М., 1967. — С. 164.
144. Ратинов А. Р. Тактический прием. Допустимость и оптимальность // Тактические приемы допроса и пределы их использования. —
М. — С. 6.
145. Сакало В. Секс-індустрія: тактика залучення та шляхи протидії // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. — Вип. № 1. — 2001. — С. 269–273.
146. Сакало В.О. Злочинна діяльність як соціальне явище // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. — Вип. № 2. — 2001. — С. 206–210.
147. Сакало В.О. Тактика злочинців при протидії розслідуванню // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслі-дування злочинів у сучасних умовах. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 22–23 березня 2001 р. — Київ: НАВСУ, 2001. — С. 67–68.
148. Самыгин Л. Д. О сущности и содержании следственной тактики // Вестник Моск. ун-та. Серия «Право» — 1989. — № 1. — С. 71.
149. Сафин Н. Ш. Допрос несовершеннолетнего подозреваемого в советском уголовном судопроизводстве (процессуальный и криминалистический аспект проблемы). — Казань: Изд-во Казанского университета, 1990. — 158 с.
150. Селиванов Н. А. Критерии допустимости применения тактиче¬ских приемов при расследовании // Законность. — М., 1994. — № 4. — С. 23–27.
151. Семаков Г.С. Криминология. Курс лекций. — К., 2000. — 128 с.
152. Семенов В.Г., Тарасенко Н.А. Деятельность и эмоциональные переживания человека // Проблемы философии. — К., 1982. — Вып. 57. — С. 227. — С. 39–46.
153. Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности). — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1984. — 238 с.
154. Слободчиков В. И., Исаев Е. И. Основы психологической антропологии // Психология человека: Введение в психологию субъективно-сти. — М.: 1995. — С. 125.
155. Слободяник А. П. Психотерапия, внушение, гипноз. Киев, 1978. — С. 67.
156. Словник іншомовних слів / За редакцією О. С. Мельничука. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1974. — 776 с.
157. Специализированный курс криминалистики: Учебник / Под ред. М. В. Салтевского. — Киев: НИиРИО, 1987. — 384 с.
158. Тишкевич И. С. Приготовление и покушение по уголовному праву. — М.: Госюриздат, 1958. — 258 с.
159. Тищенко В. В. Криминалистические аспекты изучения преступной деятельности // Проблемы государства и права Украины: Тематиче¬ский сборник научных трудов. — Киев УМК ВО, 1992. — С. 103–109.
160. Трегубов С.Н. Основы уголовной техники, 1915. — С. 72.
161. Українська Радянська Енциклопедія: 12 т. — 2-е вид. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1980. Т. 3. — 552 с.
162. Феофанов Ю. Как они борются с преступностью // Юстиция, 1995. — № 5. — С. 11–13.
163. Фокс В. Введение в криминологию. — М., 1980. — С. 221.
164. Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. — 2000. — № 4. — С. 59–64.
165. Хмелевская Т.А. Преступное сообщество: теоретический анализ и законодательная конструкция // Труды Московской государственной юридической академии. — М., 1999. — № 4. — С. 154–161.
166. Холодный Ю.И. Применение полиграфа при профилактике, раскрытии и расследовании преступлений (Генезис и правовые аспекты). — М.: Изд-во «Мир безопасности», 2000. — 150 с.
167. Чечетин А. Е. О проблеме обеспечения прав граждан на неприкосновенность частной жизни в оперативно-розыскной деятельности // Российский следователь, 1999. — № 3. — С. 3.
168. Чунаева А. А. Категория цели в современной науке и ее методологическое значение. (Цель и деятельность). — Ленинград: Издательство ЛГУ, 1979. — 147 с.
169. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология. Теоретические аспекты, практическое применение. — М., 1996. — С. 232.
170. Шакун В. І. Влада і злочинність. — К.: “Пам’ять століть”, 1997. — 226 с.
171. Шевелев Ю. Сеанс гипноза // Соц. Законность, 1976. — № 11. — С. 71–72.
172. Шейфер С. А. Сущность и способы собирания доказательств в советском уголовном процессе. — М. 1972.
173. Шепитько В. Ю. Теоретические проблемы систематизации тактических приемов в криминалистике. — Харьков, 1995. — С. 10.
174. Элькинд П. С. Научно-технический прогресс и уголовное судопроизводство // Сов. юстиция, 1977. — № 3. — С. 3.
175. Якушин С. Ю. Тактические приемы при расследовании преступлений. — Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1983. — 102 с.
176. Niceforo A. VI Congres international d’anthropologie criminelle. — Paris, 1908. — Р. 41.
177. Reiss A. Les methodes scientifiques dans les enquetes judiciaires et policieres. — Lausanne, 1906. — Р. 2.