ТАКТИКО-КРИМІНАЛІСТИЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСНОВИ ПОШУКУ ТА ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ

brief description

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................. 3
Розділ 1. Наукові і тактичні основи пошуку злочинця......................... 11
1.1. Методологічні основи пошукової діяльності слідчого......................... 11
1.2. Криміналістична інформація про шуканого злочинця:
поняття та сутність.................................................................................. 37
1.3. Матеріальні сліди, як джерела криміналістичної інформація
про шуканого злочинця.......................................................................... 54
1.4. Криміналістична інформація про шуканого злочинця, одержана
від свідків та потерпі-лих............................................................................. 78
Висновки до розділу I.....................................................................................109
Розділ 2. Процесуальні та тактичні основи затримання злочинця.... 111
2.1. Криміналістичні та правові положення затримання злочинця.......... 111
2.2. Загальні положення тактики затримання.............................................. 128
2.3. Особливості затримання злочинців при розслідуванні
деяких видів злочинів............................................................................ 154
Висновки до розділу II....................................................................................182
Загальні висновки........................................................................................ 184
Список використаних джерел.................................................................... 190
Додатки........................................................................................................... 219

ВСТУП
Актуальність теми. На початку XXI століття нові, негативні тенденції злочинності стали серйозною перешкодою на шляху становлення демократичних інститутів і економічних основ української державності. Злочинці використовують усе більш витончені способи вчинення й приховання протиправних дій, застосовують сучасні технічні засоби, тому перед слідчими все частіше стає завдання пошуку невідомих злочинців за залишеними ними слідами. Практика свідчить про зростання числа нерозкритих особливо тяжких злочинів. Так, за даними УМВС України в Харківській області, кількість нерозкритих злочинів по лінії карного розшуку становила: 1999 р. – 8094 (25,4% всіх вчинених злочинів), 2000 р. – 8296 (23,5%), 2001 р. – 6644 (21,6%), 2002 р. – 5801 (17,8%), 2003 р. – 14857 (36,3%).
Установлення в процесі розслідування особи, яка вчинила злочин (далі злочинця) є одним із центральних завдань досудового слідства у кримінальній справі. Його вирішення представляє значні труднощі, особливо коли злочинцю вдалося зникнути з місця події. Потреби сучасної слідчої практики свідчать, що назріла гостра необхідність дослідження наукових і прикладних проблем пошуку й встановлення особи злочинця та його подальшого затримання.
Пошук злочинців та їх наступне затримання сприяє повному, всебічному й об'єктивному розслідуванню кримінальних справ. Недоліки пошукової діяльності слідчого негативно впливають на боротьбу зі злочинністю. Ось чому проблемам пошуку злочинця приділяється багато уваги в криміналістиці.
Більшість дослідників метою пошукової діяльності слідчого вважає розшук встановленого злочинця, який ховається від слідства. Діяльність слідчого з пошуку невідомого злочинця (пошукова діяльність) спирається на наукові основи, які перебувають у стадії формування. Значною мірою вони представлені у вигляді апробованих положень криміналістичної техніки, криміналістичної тактики, судової медицини й судової експертології. Сьогодні значно розширився арсенал технічних засобів і тактичних прийомів пошуку та отримання криміналістичної інформації із залишених злочинцем слідів. Це вимагає проведення аналізу й узагальнення з метою реалізації новітніх технологій в пошуковій діяльності слідчого. Таким чином, необхідно визначити структуру пошукової діяльності, цілі й методологію пошуку, встановити його співвідношення з розшуком.
Логічним завершенням пошуку та встановлення злочинця є його затримання. Проблемам затримання злочинця присвячено низку досліджень різних авторів. Вивченню піддавалися в основному, процесуальна та оперативно-розшукова сторони затримання. Такий однобічний підхід не тільки збіднює теоретичні дослідження діяльності правоохоронних органів із затримання злочинця, але й позбавляє практичних працівників цілісного уявлення про всю процедуру затримання, у тому числі використовуваних при цьому тактичних прийомів для отримання доказової інформації про причетність затриманої особи до вчинення злочину. Тактичні прийоми затримання злочинця на місці злочину недостатньо досліджені й не розглянуті на належному рівні в криміналістичній літературі.
У більшості підручників і посібників із криміналістики не виклада-ється тактика затримання злочинця на місці злочину, що негативно позначається на підготовці практичних працівників. Таке становище багато в чому пояснюється недостатністю теоретичних досліджень з організації й тактиці затримання.
У спеціальній літературі розглядаються переважно окремі питання, пов'язані з процесуальною стороною та окремими проблемами тактики затримання, причому деякі із запропонованих авторами рекомендацій утратили нині свою актуальність або не можуть бути використані у зв'язку зі зміною характеру дій злочинців, застосовуванням ними нових засобів і методів з метою уникнути затримання. Слідча практика свідчить, що дії із затримання злочинця нерідко містять реальну небезпеку для життя й здоров'я співробітників міліції, громадян. Тому затримання злочинця на місці події, а особливо у випадках, коли воно здійснюється шляхом проведення тактичної операції, є найскладнішим у тактичному відношенні комплексом слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів. Таким чином, сучасна слідча практика вимагає розробки криміналістичних аспектів тактики затримання злочинця.
Окремим питанням пошуку та затримання злочинця присвячені роботи вітчизняних та закордонних вчених, таких, як О.Г. Александровський, Ю.П. Аленін, О.М. Бандурка, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, Б.Є. Богданов, Т.В. Боголюбська, О.О. Бородич, А.І. Вінберг, О.К. Гаврилов, В.І. Галаган, І.Ф. Герасимов, Ф.В. Глазирін, В.М. Григор’єв, В.І. Громов, О.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, О.О. Закатав, А.І. Іщенко, Е.К. Кагін, В.Я. Колдін, Н.І. Клименко, О.М. Колісниченко, Є.Ф. Коновалов, В.О. Коновалова, В.С. Кузмичов, В.П. Лавров, О.М. Ларін, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, В.О. Образцов, С.М. Потапов, В.І. Попов, О.Р. Ратинов, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, О.Б. Соловйов, П.Є. Титов, В.В. Тищенко, М.В. Терзієв, О.А. Філющенко, Л.В. Франк, А.А. Чувільов, Б.В. Шавер, М.П. Шаламов, В.Ю. Шепітько, С.А. Шейфер, І.М. Якімов та ін.
Питання ж пошуку невідомого злочинця за комплексом залишених ним матеріальних і ідеальних слідів та тактики затримання злочинця на місці злочину на монографічному рівні не досліджувалися. Питання комплексного розгляду процедури пошуку невідомого злочинця та тактики затримання достатньою мірою не вирішені, не піддавалися комплексному дослідженню у вітчизняній та закордонній літературі з метою розробки тактичних рекомендацій для підвищення ефективності розкриття й розслідування злочинів.
Сукупність визначених проблем із пошуку і затримання злочинця є актуальною та недослідженою належним чином у криміналістичної теорії, що обумовило вибір теми дисертаційного дослідження
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000 р., на Указах Президента України № 143 від 18.02.2002 р. „Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” і № 84 від 6 лютого 2003 р. „Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”, на Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001 – 2005 років (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9КМ/1); відповідає тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 років, які затверджено Наказом МВС України від 30.06.2002 р. № 635, Наказу МВС України від 15.05.2003 р. № 491 „Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України” та головним напрямкам наукових досліджень Нац. ун-ту. внутр. справ на 2001–2005 рр., затвердженим Вченою радою Нац. ун-ту. внутр. справ (протокол № 3 від 23.03.2001р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування і розроблення заходів щодо вдосконалення правових, організаційних і криміналістичних основ пошуку та затримання злочинця.
Зазначена мета дослідження конкретизується такими задачами:
– визначити цілі та сутність пошукової діяльності слідчого;
– визначити зміст криміналістичної інформації та пошукового кри-міналістичного портрету злочинця;
– сформулювати рекомендації щодо пошуку злочинця за залишеними матеріальними та ідеальними слідами;
– виявити основні риси та цілі затримання як слідчої дії;
– виділити типові слідчі ситуації затримання злочинця;
– окреслити особливості планування затримання злочинця на місці злочину;
– розробити тактичні рекомендації затримання злочинця в різних слідчих ситуаціях.
Об'єктом дослідження є діяльність органів дізнання та досудового слідства з пошуку та затримання злочинців.
Предметом дослідження є процесуальні процедури та тактико-криміналістичні прийоми пошуку та затримання злочинця.
Методи дослідження. Методологічну основу роботи становлять загальні закони та категорії теорії пізнання, зокрема положення матеріалістичної діалектики про пізнання соціальних процесів і явищ, пов'язаних із досліджуваними проблемами. У процесі дослідження також застосовувалися: історико-правовий метод – для аналізу історичних засад пошукової діяльності слідчого при розслідуванні злочинів; системно-структурний і порівняльний – для встановлення сутності пошукової діяльності слідчого та процедури затримання злочинця; соціологічний метод (анкетування) –для опитування слідчих за спеціально розробленою анкетою; статистичні методи (групування відомостей, аналіз кількісних показників) – для узагальнення даних за результатами аналізу кримінальних справ та відомчої статистики діяльності слідчих підрозділів МВС України. На основі синтезу сформульовано висновки, що завершують роботу.
Правовою основою дослідження є Конституція України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України та проект Кримінально-процесуального кодексу України станом на травень 2004 року, Закони України: „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, відомчі накази, інструкції, розпорядження МВС України.
Емпіричну базу дослідження становлять: результати анкетування 280 слідчих УМВС України в Запорізькій, Донецькій, Луганській та Харківській областях; узагальнення 356 кримінальних справ з розслідування крадіжок (ст. 185 КК України), розбоїв та грабежів (ст.ст. 186, 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), незаконного обігу наркотиків (ст.ст. 305, 307, 309, 311 КК України ), що розслідувались слідчими УМВС України в Автономній Республіці Крим, Винницькій, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській областях за 1998–2004 роки.
Дисертант використав також власний досвід практичної роботи слідчим та досвід науково-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні, спираючись на положення загальної теорії криміналістики й узагальнення досвіду судово-слідчої практики, зроблено спробу на монографічному рівні розв’язати проблеми пошуку та затримання злочинця.
Проведене дослідження дозволило обґрунтувати й сформулювати наукові положення, висновки та рекомендації, які, на думку дисертанта, містять елементи новизни:
– дістало подальшого розвитку поняття пошукової діяльності слідчого та удосконалений алгоритм пошуку невідомого злочинця, який складається із шести взаємозв’язаних етапів;
– сформульовано власне визначення поняття криміналістичної інформації, криміналістичного пошукового портрету, які використовуються під час пошуку невідомого злочинця;
– дістали подальшого розвитку тактичні прийоми роботи слідчого з матеріальними слідами злочину;
– удосконалено класифікацію матеріальних слідів злочину, які використовуються для пошуку злочинця, виділено підстави поділу слідів та їх види;
– уперше визначено умови, цілі, слідчі ситуації і розроблено критерії проведення гіпнорепродукції зі свідком, потерпілим та форми її фіксації;
– наведено додаткові аргументи щодо розгляду затримання, як слідчої дії, що проводиться з метою захоплення злочинця на місці злочину для отримання доказів;
– удосконалено класифікацію типових слідчих ситуацій затримання, проаналізовано їх особливості і відповідні їм комплекси тактичних прийомів та оперативно-розшукових заходів; дістала подальшої розробки тактика підготовки та проведення затримання в різних слідчих ситуаціях.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі наукові положення та рекомендації можуть бути використані для підвищення ефективності:
– науково-дослідницької роботи – як основи для подальшої розробки тактики пошуку та затримання злочинця при розслідуванні неочевидних злочинів і включення цих положень в структуру окремих криміналістичних методик;
– практичної діяльності слідчих, як рекомендації та пропозиції, спрямовані на вдосконалення оперативно-розшукової та слідчої діяльності під час застосування тактичних прийомів, проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів чи їх комплексів (акт впровадження СУ УМВС України в Харківській області від 12 квітня 2005 року);
– навчального процесу, як матеріали для відповідних розділів підручників та навчальних посібників з курсу „Криміналістика”, а також при викладанні курсу криміналістики при читанні лекцій та проведенні практичних занять (акт впровадження Національного університету внутрішніх справ від 20 жовтня 2004 року);
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ, на міжнародній науково-практичній конференції „Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Київ, 2001), науково-практичній конференції ад’юнктів НУВС (м. Харків, 2001).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в семі науко-вих публікаціях: шести статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, тезах науково-практичної конференції, а також в опублікованій лекції.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими задачами. Загальний обсяг дисертації становить 258 сторінку, із яких 189 – основний текст, 29 – список використаних джерел (325 найменувань), 40 – додатки.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Пошукова діяльність слідчого – це комплекс процесуальних і непроцесуальних засобів, що реалізуються слідчим при розслідуванні злочину з метою пошуку невідомих та встановлених об’єктів (злочинців тощо), а також джерел доказів для пізнання усіх обставин, які мають значення для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Розшукова діяльність слідчого є частиною пошукової і спрямована на розшук відомих злочинців, які ховаються від слідства.
Пошук невідомого злочинця являє собою алгоритм, що включає послідовне вирішення таких завдань: 1) виявлення джерел інформації та слідів шуканого злочинця; 2) побудова гіпотетичної моделі злочинця (шуканої особи) та встановлення його належності до широкої сукупності (класу) осіб за загальними ознаками чи до вузької сукупності (групи) осіб за окремими ознаками; 3) встановлення обмеженої кількісно визначеної групи осіб, що перевіряються; 4) встановлення особи, що перевіряється тобто особи, яка за обставинами справи може бути шуканою, та відбір від неї зразків для порівняльного дослідження; 5) ідентифікація конкретної особи; 6) встановлення шуканого злочинця.
2. Криміналістична інформація про шуканого злочинця являє собою відомості, отримані з матеріальних та ідеальних джерел за допомогою криміналістичних засобів, прийомів і методів, про його соціально-демографічні, морально-психологічні, функціонально-динамічні, морфологічні, біологічні (субстратні) властивості.
Криміналістичний пошуковий портрет невстановленого злочинця – це уявна модель особи, змістом якої є інтегративна криміналістична інформація про її властивості, виражена в певних характеристиках, використовуваних як пошукові ознаки невідомого злочинця.
3. Інформаційний підхід є гносеологічною основою криміналістич-ного аналізу механізму злочину, а також міста події з метою виявлення матеріальних слідів злочинця. Загальну класифікацію слідів злочинця можна побудувати на таких підставах:
1) за формою відображення події злочину: матеріальні; ідеальні сліди.
2) за видом змін, що сталися внаслідок дій злочинця: сліди, як ре-зультат зміни речової обстановки місця події в цілому (зникнення раніше існуючих предметів, появи сторонніх об'єктів, зміни місцезнаходження, розташування, а також переміщення об’єктів); сліди, як результат зміни власних властивостей окремих предметів (зміна зовнішніх, морфологічних властивостей, зміна внутрішніх субстанціональних властивостей, зміна функціональних властивостей);
3) за відображенням властивостей злочинця: сліди-відбитки зовнішньої форми особи (сліди-відбитки рук, ніг, зубів та інших частин тіла); сліди-відображення інших властивостей (усної та письмової мови, голосу, ходи тощо);
4) за агрегатним станом матеріальних слідів: тверді, в тому числі одиничні (монолітні), множинні (сипкі), складні; рідкі; газоподібні, в тому числі „сліди запаху”;
5) за розміром слідів злочину: макрооб’єкти; мікрооб’єкти (мікрочастки, мікрокількість речей, мікровідбитки зовнішньої будови).
Загальнокриміналістичні класифікації підрозділяються на окремо-криміналістичні та спеціальнокриміналістичні;
4. Слідчо-експертний аналіз механізму злочину має такий алгоритм: а) висування інтегральної версії про злочин; б) дослідження слідової картини з метою виділення носія слідів злочину в навколишній обстановці; в) виявлення видимих слідів злочину; г) моделювання виду джерел прихованої (латентної) інформа¬ції і їх пошук; д) дослідження окремих джерел інформації з метою виявлення латентних слідів злочину; е) аналіз окремих інформаційних полів джерел інформації; ж) застосування комплексу інформаційних полів і аналіз їхньої системи; з) побудова інтегральної моделі злочину.
5. Комплексність ознак злочинця, носіями яких є різноманітні сліди, вимагає проведення ситуаційного аналізу місця події, як складної структури в системі взаємозалежних елементів, за участю слідчого, спеціаліста (експерта).
6. Напрямками підвищення ефективності одержання інформації від свідків та потерпілих про зовнішність шуканої особи є: а) удосконалення й уніфікація опису ознак людини за методом словесного портрета; б) удосконалення методики створення мальованих суб’єктивних портретів; в) використання психодіагностичних способів об’єктивізації показань; г) використання психологічних методів для активізації пам’яті очевидців (гіпнорепродукції).
7. Одержання показань від свідка і потерпілого за допомогою гіпнорепродукції може бути реалізовано тільки в непроцесуальній формі та в ситуації, коли: 1) розслідується особливо небезпечний злочин проти життя і здоров’я людини; 2) потерпілий (свідок) щиро прагне сприяти з'ясуванню обставин справи; 3) функціональна амнезія викликана у особи впливом пережитої тривоги; 4) необхідно виявити обставини, які в момент події для потерпілого (свідка) здавалися несуттєвими, тобто сприймалися неусвідомлено; 5) є істотні суперечності в даних у кримінальній справі, що потребують усунення; 6) відсутні інші джерела інформації, крім показань потерпілого (свідка); 7) інформація є особливо цінною для розслідування.
При проведенні гіпнорепродукції необхідно дотримуватися ряду обов’язкових вимог: а) медичних: відсутність у особи протипоказань для проведення гіпнозу; б) науково-методичних: наявність розробленої, апробованої методики гіпнорепродукції; в) правових: добровільна згода особи на проведення гіпнорепродукції; обов’язкове протоколювання опитування з одночасним відеозаписом; складання спеціалістом довідки за результатами гіпнорепродукції (викладені в ній фактичні дані не є доказами, вони мають орієнтуюче значення); г) організаційних: наявність кваліфікованого спеціаліста, що володіє технікою гіпнорепродукції.
8. Затримання злочинця має подвійну природу і розглядається як міра процесуального примусу і як слідча дія, що проводиться для отримання доказів під час захоплення злочинця на місці злочину. Затримання, як слідча дія, являє собою специфічний комплекс, взаємопов'язану сукупність пізнавальних і посвідчувальних операцій, спрямованих на отримання фактичних даних і відомостей про обставини кримінальної справи та фіксацію цих даних у протоколі. Загальні слідчі ситуації затримання, як категорії криміналістичної тактики, являють собою модель типових окремих ситуацій затримання, що виникають при розслідуванні конкретних кримінальних справ. Відповідно до часу захоплення злочинця виділяються дві групи загальних слідчих ситуацій, що виникають після або до порушення кримінальної справи. Кожна з груп диференціюється на види згідно мети затримання: обмеження волі особи для запобігання її злочинної діяльності або одержання доказів по кримінальній справі.
За порушеною кримінальною справою затримання проводиться з метою обмеження волі і здійснюється відносно особи: а) яка знаходиться в приміщенні ОВС: б) знаходиться поза приміщенням ОВС, але відомо місце її знаходження; в) після її розшуку. Коли ж метою затримання є одержання доказів причетності особи до злочину воно проводиться на місці злочину. До порушення кримінальної справи фізичне захоплення особи здійснюється, як начальний етап затримання. Захоплення проводиться співробітниками ОВС або громадянами при безпосередньому сприйнятті злочинних дій або одразу після їх вчинення з метою обмеження волі особи. З метою отримання носіїв доказової інформації захоплення особи здійснюється при проведенні оперативно-розшукових заходів.
Загальні слідчі ситуації диференціюються на окремі ситуації залежно від місця, часу затримання, складу сил, кількості затримуваних, поведінки затримуваних тощо.
9. Затримання особи можна розглядати етапом тактичної операції „Пошук та затримання злочинця” (коли затримання є ланкою в ланцюжку оперативних заходів, організаційних та слідчих дій), що здійснюється відповідно до загальної слідчої ситуації. Безпосередній процес підготовки, проведення та фіксації результатів затримання є тактичною комбінацією (коли затримання є результатом реалізації взаємозалежних і взаємообумовлених тактичних прийомів), здійснення якої обумовлено окремою слідчою ситуацією.
10. Затриманню злочинця на місці злочину, яке проводиться з метою одержання доказів, обов’язково передує планування, що включає:
– прийняття рішення про проведення затримання;
– вивчення особистості людини, яка підлягає затриманню;
– вибір часу і місця затримання;
– підбір учасників слідчо-оперативної групи і технічних засобів;
– моделювання дій учасників слідчо-оперативної групи і підозрюваного в момент затримання;
– складання плану затримання;
– інструктаж учасників слідчо-оперативної групи.
11. Викриття злочинця при розслідуванні вимагання, незаконного обігу наркотиків тощо здійснюється шляхом проведення тактичної операції „Затримання злочинця на місці злочину”, яка включає організаційні та оперативно-розшукові заходи, захоплення злочинця, огляд місця події, освідування, огляд предмета злочину. При розслідуванні незаконного обігу наркотиків залежно від окремих слідчих ситуацій проводяться тактичні комбінації „Затримання злочинця в приміщені”, „Затримання злочинця на відкритій місцевості”, „Затримання злочинця на транспорті”, „Затримання членів злочинного угруповання”.
12. Фіксація затримання особи в нині використовуваному бланку протоколу затримання не дозволяє повністю відобразити процес захоплення злочинця. Тому зміст протоколу затримання (ч.3 ст.106 КПК) пропонується доповнити вказівкою на „обставини затримання” особи. Об’єктивним засобом фіксації затримання є відеозапис. Пропонується матеріали відеозапису та інших технічних засобів фіксації розглядати не як додатки до протоколу затримання, а надати їм статус самостійного виду доказів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андреевский И.Е. Полицейское право: В 2 т. / СПб., 1871. – Т. 1. Введение и часть 1: Полиция безопасности. – 302 с.
2.Викторский С.И. Русский уголовный процесс: Учеб. пособие (Новое изд. перепеч. с изд. 1912 г.). – М.: Городец, 1997. – 448 с.
3.Даневский В.П. Наше предварительное следствие, его недостатки и ре-форма. – К.: Семечко Сергей, 2003. – 142 с.
4.Квачевский А.А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 г.: Теоретическое и практическое руководство. – Ч. 3. – Вып. 1. – СПб.: Юрид. вестн., 1869. – 592 с.
5.Кони А.Ф. Собрание сочинений: В 8 т. / Под общ. ред. В.Г. Базанова и др. – М.: Юрид. лит., 1967. – Т. 4: История развития уголовно-процессуального законодательства в России. – 544 с.
6. Люблянский П.И. Следователь, как судебный орган // Судебное обозрение. – 1905. – №50. – С. 1341–1342.
7.Познышев С.В. Учебник уголовного права. Очерк основных начал общей и особенной части науки уголовного права. Общая часть: Учебник. – М.: Юрид. изд-во НКЮ, 1923. – 280 с.
8.Полянский Н.Н. Уголовный процесс. Уголовный суд, его судоустройство и деятельность. Лекции. – Москва, 1911. – 200 с.
9.Розин Н. Об оскорблении чести. Уголовно-юридическое исследование. Вып. 1.: Монография. – Томск: Т-во «Печатня С.П. Яковлева», 1907. – 280 с.
10.Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: В 2 т. Т.2 / Общая редакция А.В. Смирнова – СПб.: Альфа, 1996. – 608 с.
11.Вапнярчук В.В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. – Х.: Торсінг, 2001. – 220 с.
12.Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах. – Л.: Изд-во Ле-нингр. уни-та, 1976. – 196 с.
13.Федоров С.Е. Политический розыск в царской России в начале ХХ века: средства и методы: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. – Х., 1992. – 212с.
14.Ярмыш А.Н. Карательный аппарат самодержавия на Украине (1895 – 1917гг.): Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01. – Х., 1991. – 338 с.
15.Соколов А.О. О дознании и розыске // Журнал гражданского и уголовного права. – 1890. – Кн.9. – С.9–10.
16.Полное собрание законов Российской Империи. Собрание 2-е. – Т. ХLVI. – Отд. 1-е 1871. – СПб., 1874. – С. 591–594. – № 49615.
17.Свод законов Российской империи: Продолжение 1912 года. – Ч. 3. – Статьи к томам III и IV. – СПб, 1913. – 220 с.
18.Якимов И.Н. Криминалистика. Уголовная тактика. - М.: Советское за-конодательство, 1929. – 188 с.
19.Михеев П.П., Семенов Н.Н. Криминалистика: Уголовный и уголовно-процессуальный кодексы в вопросах и ответах. – М.: Изд-во Автора. – 1926. – с. 112.
20.Крылов И.Ф, Бастрыкин А.И. Розыск. Дознание. Следствие. Учеб. пособие. – Л.: Изд-во Ленингр. уни-та, 1984. – 108 с.
21.Винберг А.И., Шавер Б.М. Криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений. – М., 1939. – С. 162-164.
22.Попов В.И. Розыскная работа следователя: Пособие для следователей. – М.: Госюриздат, 1950. – 60 с.
23.Попов В.И. Руководство к практическим занятиям по криминалистической тактике. – М.: Юрид. лит., 1964. – 272 с.
24. Шаламов М.П. Розыск // Криминалистика. – М.: Госюриздат, 1959. – 386 с.
25.Богданов Б.Е. Розыск // Криминалистика. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. – 564 с.
26.Колісниченко О.Н. Розшук // Радянська криміналістика: Криміналістична техніка і слідча тактика / За загальною редакцією В.П. Колмакова. – К.: Вища школа, 1973. – С. 284–291.
27.Титов П.Е. Розыск // Криминалистика. – М.: Юрид. лит. – 1968. - 696 с.
28.Лузгин И.М. Тактические положения взаимодействия следственных и оперативных органов // Криминалистика. – М.: Юрид. лит., 1976. – С. 362.
29.Закатов А.А. Криминалистическое учение о розыске: Учеб. пособие. – Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. – 24 с.
30.Криминалистика: Учебник для вузов / И.Ф. Герасимов, Л.Я. Драпкин, Е.П. Ищенко и др. / Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высш. шк., 1994. – 528 с.
31.Криминалистика: Учебник для вузов МВД СССР / Под ред. Р.С. Белкина и И.М. Лузгина. – М.: РИО Академии МВД СССР, 1980. – 508 с.
32.Криминалистика: Учебник для вузов МВД России: В 2 т. / Т.2: Техника, тактика, организация и методика расследования преступлений / Отв. ред. Б.П. Смагаринский. – Волгоград: ВСШ МВД России, 1994. – 560 с.
33.Андреев И.С., Грамович Г.И., Порубов Н.И. Курс криминалистики / Под ред. Н.И. Порубова. – Мн.: Высш. шк., 2000. – 336 с.
34.Криминалистика: Учебник для вузов / А.Ф.Волынский, Т.В.Аверьянова, И.Л. Александрова и др. / Под ред. А.Ф. Волынского. – М.: Закон и право, ЮНИТИ–ДАНА, 1999. – 616с.
35.Справочная книга криминалиста / Руководитель авторского коллектива и ответ. ред. Н.А. Селиванов. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 728 с.
36.Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т.2: Частные криминалис-тические теории. – М.: Юристъ, 1997. – 464 с.
37.Ясинский Г. Взаимоотношения следователя МООП и органа дознания // Соц. законность. – 1964. – №7. – С. 19-20.
38.Закон України „Про розшуково-оперативну діяльність” від 18 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №22.
39.Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. Ч. I: Підручник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.
40.Криминалистика: Учебник для вузов / Т.В Аверьянова, Р.С. Белкин, Ю.Г. Корухов, Е.Р. Российская / Под ред. Р.С. Белкина. – М.: Издат. группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – 990 с.
41.Криминалистика / Под ред. В.А. Образцова. – М.: Юристъ, 1997. – 760с.
42.Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника. – М.: Юристъ, 1997. – 336 с.
43.Салтевський М.В. Криміналістика: У 2 ч. – Ч.2: Методика і тактика. – Харків: Консум, Основа, 2001. – 528 с.
44.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і го-ловн. ред. В.Т. Бусел. – К. – Ірпень: ВТФ „Перун”, 2002. – 1440 с.
45.Курс криминалистики. Особенная часть. Т.1. Методики расследования насильственных и корыстно-насильственных преступлений / Отв. ред. В.Е. Корноухов. – М.: Юристъ, 2001. – 636 с.
46.Густов Г.А. Программно-целевой метод организации раскрытия убийств: Конспект лекций. Л.: 1985. – 68 с.
47.Шалумов М.С. Программа расследования преступных нарушений правил электробезопасности. – М.: Новый юрист, 1997. – 228 с.
48.Кузьмин С.В. Программно-целевой метод организации расследования краж // Проблемы предварительного следствия и дознания: Сб. научн. тр. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1994. – №152.С. 2228.
49.Зорин Г.А. Криминалистическая методология: Научно-популярное издание. – Минск: Амалфея, 2000. – 608 с.
50.Матусовский Г.А., Дудников А.А. Возможности разработки и применения в целях расследования типовых схем признаков хищений и программ для ЭВМ // Проблемы совершенствования расследования и профилактика преступлений на современном этапе. – Уфа: Ид-во Башкирського гос. ун-та. – 1990. – С. 129–130.
51.Цветков С.И., Ищенко Е.П. Перспективы использования ЭВМ для алгоритмизации преступлений на современном этапе. – Уфа: Изд-во Башкир. гос. ун-та. – 1990. – 316 с.
52.Толковый словарь по вычислительной технике / Пер. с англ. – М.: Издат. отдел „Русская редакция” ТОО “Channel Trading Ltd”, 1995. – 496с.
53.Турчин Д.А. Система следов как алгоритм действий следователя // Алгоритмы и организация решений следственных задач. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та. – 1982. – С. 36–37.
54.Томш В.Г., Черторицкий Ю.Н. Подходы к разработке алгоритма поведения сотрудника ОВД в условиях многолюдности // Алгоритмы и организация решений следственных задач. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, – 1982. – С. 92–97;
55.Антипов И.Н. Программирование. – М.: Транспорт, 1976. – 242 с.
56.Светозарова Г.И. Алгоритмизация и основы программирования. – М.: Радио и связь, 1987. – 268 с.
57.Быховский И.Е. Программирование расследования: возможности и перспективы // Актуальные проблемы советской криминалистики. – М.: Юрид. лит., 1980. – С. 57– 69.
58.Полевой Н.С. Криминалистическая кибернетика. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1989. – 324 с.
59.Асташкина Е.Н., Марочкин Н.А. Криминалистические алгоритмы в расследовании квартирных краж: Учеб. пособие. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 112 с.
60.Колмаков В.П. Идентификационные действия следователя. – М.: Юрид. лит., 1977. – 112 с.
61.Образцов В. А. Криминалистика: модели средств и технологий раскрытия преступлений. Курс лекций. – М.: Изд-во ИМПЭ-ПАБЛИШ, 2004. – 400 с.
62.Эйсман А.А. Заключение эксперта: структура и научное обоснование. – М.: Юрид. лит., 1967. – 152 с.
63.Митричев В.С. Криминалистическая идентификация целого по частям // Теория и практика идентификации целого по частям. М., 1976. – С.3–111.
64.Митричев В.С. Научные основы и общие положения криминалистических идентификационных исследований физическими и химическими методами. Автореф. дис...д-ра юрид. наук: 12.717 / ВНИИСЭ. – 1971. – 32 с.
65.Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения в 2-х т. / Под. ред. проф. Струминского. – М.: Учпедгиз, 1953. – Т. 1: Вопросы воспитания. – 636 с.
66.Каптерев П. Ф. О внимании // Педагогический сборник. – СПб., 1889. – С. 5–64.
67.Винберг А.И., Эйсман А.А. Криминалистическая идентификация в теории судебных доказательств // Сов. государство и право. – 1966. – № 2. – С. 55–56.
68.Колдин В.Я., Селиванов Н.А. Криминалистическая идентификация // Криминалистика социалистических стран / Под ред. В.Я. Колдина – М.: Юрид. лит., 1986. – 512 с.
69.Колмаков В.П. Криминалистическая идентификация как способ доказывания в уголовном и гражданском судопроизводстве // Криминалистика и судебная експертиза: Респ. межвед. сб. науч. тр. Вып. 3. – Киев: М-во охр. общ. порядка УССР. – 1966. – С. 10–16.
70.Потапов С.М. Введение в криминалистику. – М.: Издание РИО ВЮА КА, 1946. – 24 с.
71.Митричев В.С. Вопросы теории судебной идентификации // Тр. ЦНИСЭ. – М., 1970. – Вып.2. – С. 94–144.
72.Сегай М.Я. Методология судебной идентификации. – Киев: РИО МВД УССР, 1970. – 256 с.
73.Седова Т.А. Проблемы методологии и практики нетрадиционной криминалистической идентификации. –Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 104 с.
74.Терзиев Н.В. Идентификация и определение родовой (групповой) принадлежности. – М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1961. – 88 с.
75.Шляхов А.Р. Теория идентификации, ее сущность и значение в криминалистической экспертизе // Труды ВНИИСЭ. Вып. 6. – М., 1973. – С. 5–106.
76.Колдин В.Я. Судебная идентификация. – М.: ЛексЭст, 2002. – 528 с.
77.Лубин А.Ф. Взаимодействие участников идентификационно-поисковой деятельности: Автореф. дис … канд. юрид наук: 12.00.09 / Моск. гос. ун-т. – М., 1981. – 16 с.
78.Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. - М.: Наука, 1966. – 296 с.
79.Вещественные доказательства: Информационные технологии процессуального доказывания / Под общ. ред. В.Я. Колдина. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 768 с.
80.Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: Иностр. лит., 1958. – 200 с.
81.БСЭ: В 33 т. / Изд-во Сов. энциклопедия. 3-е изд. – М., 1972. – Т.10. – 592 с.
82.Готт В.С., Семенюк Э.П., Урсул А.Д. Категории современной науки: становление и развитие. – М.: Мысль, 1984. – 268 с.
83.Правовая кибернетика социалистических стран // Под ред. Н.С. Полевого. – М.: Юрид. лит., 1987. – 432 с.
84.Харкевич А.А. О ценности информации // Проблемы кибернетики. – 1960. – №4. – С. 54.
85.Хлынцов М.Н. Криминалистическая информация и моделирование при расследовании преступлений / Под ред. В.Г. Власенко. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1982. – 160 с.
86.Криміналістика: Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник / За ред. В.Ю.Шепітько. – Харків: Право, 1998. – 384 с.
87.Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Мегатрон XXI, 2000. – 334 с.
88.Шерковина Ю.Н. Психологические проблемы массовых информационных процессов. – М.: Мысль, 1973. – 216 с.
89.Трусов А. И. Судебное доказывание в свете идей кибернетики // Вопросы кибернетики и права. – М.: Наука. – 1967. – С. 20.
90.Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание. – М., 1969. – 172 с.
91.Лук’янчиков Б.Є., Лук’янчиков Є.Д. Поняття і види криміналистичної інформації // Наук. вісн. Нац. академії внутр. справ України. – К., Вид-во НАВСУ, 2000. – №1. – С.72–77.
92.Лукашевич В.Г. До визначення поняття „інформація”, що вживається в сучасному юридичному обігу // Вісн. Запорізьк. юрид. ін-ту МВС України. – 1998. – №1. – С. 10.
93.Малярова В.О. Криміналістична інформація: поняття і сутність // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Харків: НУВС. – 2002. – №18. – С. 147–151.
94.Колдин В.Я. Криминалистическое знание о преступной деятельности: функции моделирования // Сонет. государство и право. – 1987. – №2. – С. 64.
95.Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования: Монография. – К.: Изд-во Укр. акад. внутр. дел, 1993. – 194 с.
96.Соя-Серко Л.А. Программирование и творчество в деятельности следователя // Проблемы предварительного следствия в уголовном судопроизводстве. – М.: Всесоюзный ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – 1980. – С. 30–36.
97.Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник 2-е испр. и доп. изд. – М.: Наука, 1975. – 720 с.
98.Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эмиров В.Е. Личность преступника. – СПб.: Изд-во Юрид. центр Пресс, 2004. – 366 с.
99.Платонов К.К. О системе психологии. – М.: Мысль, 1972. – 216 с.
100.Сервецький І.В. Актуальні питання розслідування злочинів у сучасних умовах: тактика, методика, інформаційне забезпечення // Зб. наук. праць НАВСУ. – К.: НАВСУ. – 1996. – С. 5359.
101.Жбанков В.А. Человек как носитель криминалистически значимой информации. М.: А.П.О., 1993. – 36 с.
102.Кустов.М. Криминалистика и механизм преступлений. Цикл лекций. – М.: Изд-во Московского психолого-социального ин-та; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2002. – 304 с.
103.Салтевский М.В. Следы человека и приемы их использования для получения информации о преступнике и обстоятельствах преступления: Лекция. – Киев: НИ И РИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1983. – 44 с.
104.Платонов К.К. Структура и развитие личности. – М.: Наука, 1986. – 254 с.
105.Уемов А.И. Вещи, свойства и отношения. – М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1963. – 184 с.
106.Снетков В.А., Зинин А.М. Система составления описания внешности человека. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. – 24 с.
107.Burgess A., Douglas J., Hartman C., McCormack A., Ressler R. Sexual Homicide: A Motivational Model // Journal of Interpersonal Violence. – 1986. – Vol.1 – N3. – September. – Р. 42–53.
108.Баронін А.С. Психологічний профіль вбивць: Посібник з криміналістичної психології та криміналістики. – К., Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2001. – 176 с.
109.Старушкевич А. Криміналістичне профілювання: наукове обґрунту-вання та проблеми використання у розслідуванні злочинів // Право України. – 2004. – №8. – С.64–68.
110.Расследование многоэпизодных убийств, совершенных на сексуальной почве: Науч.-метод. пособие / Под ред. А.И. Дворкина. – М.: Изд-во Экзамен, 2003. – 416 с.
111.Ахмедшин Р.Л. Психолого-криминалистическая характеристика социально-дезадаптированной личности преступника. Автореф. дис… канд.юрид.наук. Томск, Томский гос.ун-т, 1999. – 20 с.
112.Douglas J., Munn C. Violent Crime Scene Analysis: Modus Operandi, Signature and Staging // FBI Law Enforcement Bulletin. – 1992. – N2 – Р.4.
113.Marshall W. Intimacy, Loneliness and Sexual Offenders // Behavior Research Theory. – 1989. – Vol.27. – N5. – Р. 491–493.
114.Geberth, Vernon J. The signature Aspect of criminal investigation: Criminal Personality Profiling // Order and Law. – 1995. – November – Р. 45–49.
115.Образцов В.А., Богомолова С.Н. Криминалистическая психология: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002. – 448 с.
116.Столяренко А.М. Психологические приемы в работе юриста: Практ. пособие. – М.: Юрайт-М, 2001. – 288 с.
117.Тищенко В.В. Корыстно-насильственные преступления: криминалистический анализ. – Одесса: Юрид. літ., 2002. – 360 с.
118.Тищенко В.В. Справи про корисливо-насильницькі злочини: деякі методи встановлення злочинця // Вісн. прокуратури. – 2003. – №2. – С. 104–107.
119.Селиванов Н.А. Вещественные доказательства: криминалистическое и уголовно-процессуальное исследование. – М.: Юрид. лит., 1971. – 200с.
120.Кертес И. Основы теории вещественных доказательств. – М.: Юрид. лит., 1973. – 186 с.
121.Шевченко Б.И. Теоретические основы трасологической иден-тификации в криминалистике. –М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. – 96 с.
122.Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Крылова. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. – 592 с.
123.Попов В.И. Осмотр места происшествия. – Алма-Ата: Казгосиздат, 1956. – 224 с.
124.Криминалистика социалистических стран / Под ред. В. Я. Колдина. – М.: Юрид. лит., 1986. – 512 с.
125.Потапов С.М. Введение в криминалистику. – М.: Изд. РИО ВЮА КА, 1946. – 24 с.
126.Корухов Ю.Г. Практическое значение формы следов крови на одежде // Сов. криминалистика на службе следствия. Вып. 9. – М.: Юрид. лит., – 1957. – С. 50–85.
127.Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике. – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1983. – 188 с.
128. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. – Т.1: Общая теория криминалистики. – М.: Юристъ, 1997.– 408 с.
129.Винберг А. И. Доказательственное значение фотоснимков и специальных видов копий в советском уголовном процессе // Сонет. криминалистика на службе следствия. Вып.6. – М.: Юрид. лит., 1955. – С. 48.
130.Кириченко А.А., Басай В.Д., Щитников А.М. Основы юридической одорологии (теорология, правовая процедура, методика). – Ивано-Франковск, Мн.: Плай, ГЭКЦ МВД РБ, 2001. – 768 с.
131.Дяченко Н.М. Актуальні питання дослідження біологічних слідів людини методом ДНК-аналізу в розкритті та розслідуванні злочинів // Сучасні судово-експертні технології в кримінальному і цивільному судочинстві: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ. – 2003. – С. 220–225.
132.Scientific evidence in civil and criminal cases. – Westbury, New York: The Foundation Puss. Inc., 1955. – 1242 p.
133.Коновалова В.Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. – Харьков: Консум, 2000. – 176 с.
134.Арцишевский Г.В. Понятие версии расследования // Вопр. криминалистики. – 1962. - № 6–7. – С. 18–32.
135.Колдин В.Я. Проблемы теории и методологии комплексных исследований в судебной экспертизе и доказывании // Вестник Московского ун-та.. – Серия 11: Право. – 1996. – №1. – С. 43.
136.Баймуратов И.Ю. Криминалистический анализ механизма расследуемого события // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 11: Право. – 2003. – №6. – С. 84–85.
137.Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980 – 2002 гг.). – К.: Основа, 2002. – 458 с.
138.Малярова В.О. Комплексне дослідження матеріальних слідів для одержання розшукової інформації про злочинця // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – Харків: НУВС. – 2001. – С. 106–110.
139.Грановский Г.Л. Криминалистическая ситуационная экспертиза места происшествия // Рефераты научных сообщений на теоретических семинарно-криминалистических чтениях. – М.: ВНИИСЭ. – 1977. – Вып. 16. – С. 3–15.
140.Корухов Ю.Г. Криминалистическая диагностика при расследовании преступлений: Науч.-практ. пособие. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998. – 288 с.
141. Філософський словник / За ред.. чл.-кор. АН СРСР, академика СРСР В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1986. – 800 с.
142.Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика (общетеоретические проблемы). – М.: Юрид. лит., 1973. – 264 с.
143.Ильченко Ю.И. Тактические приемы исследования материальной обстановки происшествия: Автореф. дис…канд. юрид. наук: 12.00.09 / Казахский гос. ун-т. – Алма-Ата, 1965. – 20 с.
144.Колдин В.Я., Поташник Д.П. Информационные основы экспертно-криминалистического анализа // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11: Право. – 1999. – №4. – С. 14–25.
145.Ищенко П.П. Понятие и методы получения розыскной информации в ходе предварительного исследования следов // Вопр.теории криминалистики и экспертно-криминалистических проблем: Сб. науч. трудов ВНИИ МВД СССР. – М., 1990. – С. 56–61.
146.Щербаковский М.Г., Кравченко А.А. Использование специальных знаний при раскрытии и расследовании преступлений. – Харьков: НУВС, 1999. – 80 с.
147.Хазиев Ш.Н. Технико-криминалистичесские методы установления признаков неизвестного преступника по его следам: Учеб. пособие / Под ред. И.М. Лузгина. – М.: Академия МВД СССР, 1986. – 40 с.
148.Біленчук П.Д., Курко М.Н., Стахівський С.М. Проведення судових експертиз // Довідник. – К.: Влад и Влада, 1995. – 48 с.
149.Експертизи в судової практиці: Навчальний посібник // В.Г. Гончаренко, В.Є.Бергер, Л.П.Булига та ін. – К.: 1993. – 196 с.
150.Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. – М.: Право и Закон, 1996. – 224 с.
151.Современные возможности судебной экспертизы (Методическое пособие для экспертов, следователей и судей). – М.: Триада – Х, 2000. – 260 с.
152.Судебные экспертизы // Сб. вопросов / Составители: Т.В. Каткова Г.К. Кожевников. – Харьков: Рубикон, 2002. – 140 с.
153. Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз. Затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. №5315 // Судові експертизи в Україні: Зб. норм. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.39–81.
154.Порубов М.И. Тактика допроса на предварительном следствии: Учеб. пособие. – М.: БЕК, 1998. – 208 с.
155.Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология. – Харьков: Консум, 1999. – 156 с.
156.Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. - М.: Юрид. лит., 1970. – 208 с.
157.Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 352 с.
158.Дулов А.В. Судебная психология. - Минск: Вышэйш. шк., 1970. – 392 с.
159.Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 112 с.
160. Гаврилова Н.И. О психологических механизмах формирования свидетельских показаний // Вопр. борьбы с преступностью. – М.: Юрид. лит., 1984. – №40. – С. 70–84.
161. Стахівський С.М. Показання свідка як джерело доказів у кримінальному процесі. – К.: Олан, 2001. – 96 с.
162. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. 3-е изд. перераб. - Минск: Вышэйш. шк., 1978. – 184 с.
163.Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1970. – 432 с.
164.Гаврилова Н.И. Человек как объект описания в свидетельских показаниях // Вопр. борьбы с преступностью. 1978. – №29. – С. 124–137.
165.Криміналістика: Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: ІнЮре, 2001. – 684 с.
166.Анохин П.К. Избранные труды. – М.: Просвещение, 1987. – 328 с.
167.Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеРо, 2000. – С. 215–233.
168.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2002. – 720 с.
169.Комарков В.С. Тактика допроса: Учеб. пособие. – Харьков: Харьков. юрид. ин-т, 1975. – 68 с.
170.Смыслов В.И. Свидетель в советском уголовном процессе. – М.: Высш. шк., 1973. – 160 с.
171.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник для юридичних вузів. – К.: Либідь, 1992. – 432 с.
172.Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе. – М.: Юрид. лит., 1981. – 104 с.
173.Бахін В.П., Весельський В.К. Тактика допиту: Навч. посібник. – К.: НВТ „Правник”, 1997. – 64 с.
174.Соколова О.А. Пути оптимизации показаний очевидцев при составлении субъективных портретов // Криминалистика ХХI век: Материалы научн.- практ. конф.: в 2 т. / ГУ ЭКЦ МВД России. – М., 2001. – Т.2: Разд. 4 и 5. – C. 80–85.
175.Дубягин Ю.П., Дубягина О.П. Проблемы розыска без вести пропав-ших. – М.: Юрлитинформ, 2003. – 240 с.
176.Антонов В.С., Зинин А.М., Ерзунов Г.И. Криминалист-художник – новая специальность в органах внутр. дел // Сб. МВД СССР. – 1991. – №1.– С. 78–80.
177.Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент, характер, личность. – М.: Наука, 1984. – 258 с.
178.Зотов А.Б. Приемы получения информации о внешнем облике человека при составлении субъективных портретов // Экспертная практика. – М.: ЭКУ – ВНКЦ МВД СССР. – 1991. – Вып.31. – С. 5–8.
179.Ситковская О.Д., Конышева Л.П., Коченов М.Н. Новые направления судебно-психологической экспертизы. Справ. пособие. – М.: Юрлитинформ, 2000. – 160 с.
180.Карнеева Л.М., Ордынский С.С., Розенблит С.Я. Тактика допроса на предварительном следствии. – М.: Госюриздат, 1958. – 36 с.
181.Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. – М.: Юрид. лит., 1965. – 164 с.
182.Доспулов Г.Г., Мажитов Ш.М. Психология показаний свидетелей и потерпевших. – Алма-Ата: Наука, 1975. – 192 с.
183.Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования. – К.: Изд-во Укр. акад. внутр. дел, 1993. – 196 с.
184.Кандыба В.М. Криминальный гипноз: Что такое криминальный гип-ноз. – СПб.: Лань, 2001. – 448 с.
185.Милтон Эриксон. Гипноз: современные, методы гипноза и гипнотерапии. Разд 1 / Пер. с англ. Е.М. Вайнер. – Харьков: Рубикон. – 272 с.
186.Гаккебуш В.М. К вопросу об использовании гипнотических состояний в целях раскрытия правонарушений // Сов. психоневрологический журн. – 1927. – В. 3. – №4. – С. 28–36.
187.Cornell v. Superior Court. 52 Cal. 2d 99 (1959).
188. Peak J. K. Policing America: Methods, Issues. Challenges. Seconded. Prentice Hall, Upper Saddle River, New Jersey, 1997. – 440 p.
189.Reiser M. Handbook of investigation hypnosis. – Los Angeles: California, 1980. – 72 p.
190.Kleinhauz M., Horovitz J., Tobin U. The use hypnosis in police investigation: a preliminary communication // Journal of forensic science society. – 1977. – 17. – P. 77–80.
191.Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.09 / МГУ. – М., 1997. – 36 с.
192.Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Этика уголовного процесса: Учеб. пособие. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1993. – 224 с.
193. Протопопов А. Ложный путь криминалистики // Законность, 1999. – №10. – С. 36–38.
194.Баев О.Я. Тактика следственных действий: учеб. пособие. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995. – 224 с.
195.Бахин В., Когамов М., Карпов Н. Допрос на предварительном следствии. – Алматы, 1999. – 28 с.
196.Бахин В.П. Криминалистика для криминалистов или для практики? // Роль и значение деятельности Р.С.Белкина в становлении современной криминалистики. Материалы Междунар. научн. конф. (к 80-летию со дня рождения Р.С. Белкина). – М., 2002. – С. 53–61.
197.Пособие для следователя. Расследование преступлений повышенной опасности / Под ред. Н.А. Селиванова, А.И. Дворкина. – М.: Инфра-М, 1998. – 732 с.
198.Малярова В.О. Правові і методологічні проблеми актуалізації ідеальних слідів злочину // Право і безпека. – 2003. – №2’2. – С. 115–119.
199.Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действий: Учеб. пособие. – К.: НИИ РИО КВШ МВД СССР, 1989. – 88 с.
200.Гримак Л.П. Моделирование состояний человека в гипнозе. – М.: Наука, 1978. – 272 с.
201.Гримак Л.В., Скрыпников А.И. Психологические методы активизации памяти свидетелей и потерпевших: Метод. пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 1997. – 52 с.
202. Гримак Л.П., Хабалев В.Д. «Следственный гипноз» и права человека // Государство и право. – 1997. – №4. – С. 46–49.
203.Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. – М.: Наука, 1973. – 534 с.
204.Прибрам К. Языки мозга. – М.: Прогресс, 1975. – 464 с.
205.Крафт-Эбинг Р. Экспериментальное исследование в области гип-нотизма. – Спб.: Ринкера, 1889. – 84 с.
206.Платонов К.И., Приходивный Е.А. К объективному доказательству экспериментального изменения личности // Психотерапия. Сб. трудов Ук¬р. психоневролог. ин-та. – Харьков: Изд-во Харьков. ун-та. – 1930. – Т. 14. – С. 198–206.
207.Брусиловский А.Е., Строгович М. С. Методика и техника следственной работы. – Киев, 1934. – 156 с.
208.Горский Г.Ф., Кокорев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика: некоторые проблемы нравственных начал советского уголовного процесса. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та., 1973. – 272 с.
209.Пантелеев И.Ф. Некоторые вопросы психологии расследования преступлений // Труды ВЮЗИ. – М.: Изд-во ВЮЗИ, 1973. – Вып. 29. – С. 221–232.
210.Конституція України. Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 30. – ст. 141.
211.Юхин С.Н. Возможности установления преступника на основе ком-плексной следовой информации // Криминалистика. ХХI Век: Мате-риалы научн.- практ. конф.: В 2 т. – М.: ГУ ЭКЦ МВД России, 2001. – Т. 2: Разд. 4 и 5. – С. 115–118.
212.Кліменко Н., Клевцов О. Можливості використання в розслідуванні злочинів деяких нетрадиційних криміналістичних та спеціальних знань і методів // Право України. – К., 1998. – №1. – С. 95–98.
213.Гримак Л.П., Хабалев В.Д. «Следственный гипноз» и права человека // Государство и право. – 1997. – №4. – С. 46–49.
214.С