ТЕМПОРАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАВА

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ЧАСУ В ПРАВОВІЙ СФЕРІ 12
1.1. Час як об’єкт людського пізнання 14
1.1.1. Категорія часу в міфології й релігійній філософії. 15
1.1.2. Основні наукові концепції часу. 22
1.2. Способи сприйняття й обчислення часу 32
1.3. Правовий час як атрибут правової реальності 44
Висновки до розділу 1 60
РОЗДІЛ 2. ЧАСОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ ПРАВА 63
2.1. Правовий розвиток і наступність у праві 63
2.2. Дія норм права у часі 81
2.2.1. Часові межі існування норми права. 83
2.2.2. Типологія дії правової норми у часі. 99
2.2.3. Презумпція незворотності нормативно-правового акта. 109
Висновки до розділу 2 119
РОЗДІЛ 3. ФОРМАЛІЗАЦІЯ ЧАСУ У ПРАВІ 124
3.1. Хронологія і хронометрія правового буття 124
3.2. Строки у правовому регулюванні 131
3.2.1. Поняття й обчислення строків. 131
3.2.2. Способи класифікації строків. 137
3.2.3. Давність як особливий вид строку. 147
3.3. Формально-визначені й оціночні темпоральні поняття в законодавстві України 159
Висновки до розділу 3 167
ВИСНОВКИ 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток права й держави в епоху постмодерну висуває нові вимоги до методології наукових досліджень, потребує використання нових підходів, зокрема запозичення досягнень інших сфер знання; вивчення феноменів, що пов’язані з правом, але не є цілком юридичними. Таким чином, нового прочитання дістає проблема темпоральних характеристик права, розглянута на теоретичному рівні у новому ракурсі: якщо більшість існуючих досліджень зачіпає окремі темпоральні питання (дія права в часі, вчення про строки тощо), то у цьому дослідженні пропонується комплексний аналіз проблеми взаємодії права й часу – від темпорального виміру правової реальності до буття права у часі і вивчення способів управління темпоральними параметрами діяльності.
Вихід за межі позитивістського розуміння права дозволяє подивитися на право у його зв’язку з іншими явищами фізичного й соціального світу, а це обумовлює необхідність розгляду часу у самих різних його проявах. Час є не тільки зручним інструментом для фіксації або вимірювання тривалості юридичних фактів. Це – також і середовище, в якому перебуває право, вимір правової реальності, елемент, що забезпечує правову наступність; він характеризує не лише явища зовнішнього світу, але є найважливішою складовою правової свідомості. Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має значення як для теорії й філософії права, так і для галузевих юридичних наук.
Пошук і вивчення особливостей правового часу не може розглядатися як самоціль, оскільки результати таких досліджень можуть бути використані при науковій розробці проблем правової свідомості і правової культури; правового розвитку й наступності; реалізації й застосування права; інтерпретації правових норм тощо.
Багато які з питань, розглянутих у дисертації, вже були досить ретельно досліджені, проте необхідність цієї роботи обумовлена цілою низкою обставин, які підкреслюють актуальність обраної теми:
1) малочисельністю у вітчизняній юридичній літературі загальнотеоретичних комплексних досліджень взаємозв’язку права й часу;
2) необхідністю розробки методологічних основ дослідження темпоральної проблематики;
3) недостатнім рівнем врегулювання в українському законодавстві порядку набуття чинності та її втрати нормативно-правовими актами, а також способів дії правових норм у часі;
4) потребою у більш глибокому вивченні темпоральних аспектів діяльності як об’єкта правового регулювання;
5) необхідністю визначення низки темпоральних категорій і формування орієнтирів для інтерпретації оціночних темпоральних понять при здійсненні правозастосовної діяльності.
Сучасні теоретико-правові, історико-правові, компаративістські й філософсько-правові дослідження національної правової системи, її трансформації і включення до регіонального і міжнародного правопорядку мають потребу в удосконаленні категоріального апарату, розробленні термінології, яка дозволила би відображати й пояснювати процеси, що відбуваються у правовій реальності. Зокрема, необхідне старанне дослідження питання про правовий розвиток і з’ясування значення понять “прогрес” і “регрес”, “еволюція” й “революція”, що дозволить сконструювати суцільну модель розвитку національної правової системи, встановити значення наступності як зв’язку часів, оцінити її роль у забезпеченні монолітності правової реальності й узгодженні її різних рівнів.
Необхідність дослідження питання про дію правових норм у часі пов’язана з недостатньою визначеністю українського законодавства: відсутній єдиний нормативно-правовий акт, який встановлював би порядок набуття правовою нормою чинності та її втрати, можливість застосування її до обставин, які не є сучасними чинності цієї норми. Регулювання частини із цих питань Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і вступу їх в силу” створює парадоксальну ситуацію, коли підзаконний акт встановлює правила дії для законів; тому, думається, що низка положень цієї роботи може бути використана при підготовці проекту Закону України “Про нормативно-правові акти”.
Розроблення проблеми способів дії правових норм у часі, зокрема ультраактивності й ретроактивності, пов’язана з відсутністю в законодавстві чітких правил із цього приводу (за винятком положень ст. 58 Конституції України та ще декількох норм, які містяться в галузевому законодавстві), що створює деяку хаотичність у законодавстві і відкриває можливість для правозастосовної сваволі. Звідси, виникає нагальна потреба у визначенні того, який спосіб дії повинен бути основним, а які – винятковими, із чітким переліком можливостей їхнього використання.
Дослідження хронології й хронометрії правового буття має велике значення для будь-якої галузевої юридичної науки і для будь-якої галузі права, оскільки теоретичне осмислення вчення про строки, вивчення проблеми формально-визначених й оціночних темпоральних понять створює доктринальну основу для вдосконалення нормотворчої й правозастосовної діяльності.
Ступінь розробленості проблеми темпоральних характеристик права визначають праці вітчизняних і зарубіжних вчених і філософів. Серед найбільш значимих можна виділити роботи дореволюційних, радянських і сучасних російських авторів С. С. Алєксєєва, К. Н. Аннєнкова, Д. М. Бахраха, Є. В. Васьковського, П. П. Гайденко, В. П. Грибанова, Л. М. Гумільова, І. Є. Енгельмана, О. В. Ісаєвої, В. Б. Ісакова, М. М. Коркунова, С. О. Котляревского, О. В. Малька, Ю. Б. Молчанова, Г. І. Петрова, А. В. Полякова, А. О. Тілле, Є. М. Трубецького, С. Л. Франка, П. П. Цитовича, Б. Б. Черепахіна, Г. Ф. Шершеневича, А. Є. Якубова та ін.
Активно використовувалися праці сучасних українських вчених В. А. Бачиніна, С. В. Бобровника, Т. М. Вахоневої, Р. О. Гаврилюк, К. К. Жоля, А. А. Козловського, М. В. Кравчука, А. Ф. Крижанівського, В. В. Луця, С. І. Максимова, Ю. М. Оборотова, Ю. В. Павленка, Ю. О. Пономаренка, О. В. Пушняка, П. М. Рабіновича, О. Ф. Скакун та ін.
З метою більш глибокого осягнення досліджуваної теми використовувався доробок зарубіжних науковців Ж.-Л. Бержеля, Г. Дж. Бермана, Е. Дженкса, М. Еліаде, Ф. Лассаля, Н. Неновські, Н. Рулана, П. Сандевуара, Е. Тоффлера, Р. Уолкера та ін.
Емпіричною базою роботи є Конституція і чинне законодавство України, пам’ятники права, законодавство зарубіжних держав, міжнародно-правові документи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької програми Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 рр. “Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) і є складовою частиною наукової теми кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії “Традиції та новації у правовому житті України (теоретичний аспект)”.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в загальнотеоретичному дослідженні феномена правового часу у його різноманітних проявах.
Відповідно до цієї мети виділяються конкретні завдання дослідження:
розгляд часу через призму природничо-наукових, гуманітарних і філософських знань;
вивчення основних характеристик часу і визначення найбільш значимих категорій, які можуть бути використані при дослідженні правової реальності;
дослідження феномена правового часу, виділення його форм, властивостей і функцій;
виявлення основних закономірностей правового розвитку як процесу, що розгортається у часі;
визначення темпоральних меж існування норми права і меж життя нормативно-правового акта;
характеристика способів (типів) дії джерел права у часі;
дослідження питань хронології й хронометрії правового буття;
визначення поняття строків та їхня класифікація;
проникнення у проблему використання формально-визначених і оціночних темпоральних понять у вітчизняному законодавстві.
Об’єктом дослідження є правовий час як особлива форма часу, що є властивою правовій реальності.
Предметом дослідження є буття права у часі, зокрема правовий розвиток та часові межі існування правових норм і способи їхньої дії у часі, а також темпоральні параметри правового буття.
Методи дослідження. У роботі використано загальнонаукові і спеціально-наукові методи пізнання, конкретне поєднання яких обумовлене метою й завданнями дослідження. З урахуванням принципу додатковості застосовуються класична, некласична і постнекласична методологія, активно використовується міждисциплінарний підхід. Використання антропологічного, цивілізаційного і синергетичного підходів зумовлене необхідністю розгляду правової системи в рамках пануючої постмодерністської парадигми. Звернення до досягнень інших сфер гуманітарного, природничо-наукового, філософського й богословського знання дозволило сформувати концепцію правового часу як складової правового хронотопу; виявити за допомогою діалектичного, структурно-функціонального й системного методів його основні форми, властивості і функції. Історико-догматичний і порівняльно-правовий методи задіяні у дослідженні правового розвитку, а також при розгляді питань темпоральної дії правових норм і вивченні строків у правовому регулюванні. У всіх розділах роботи використовувалися методи формальної й змістовної логіки, зокрема методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням співвідношення права й часу, що включає в себе не лише вивчення правового часу, як виміру правової реальності, і питань дії права у часі, але й усього спектра проблем, які виникають при спробах управління темпоральними параметрами діяльності за допомогою права. Новизна обумовлюється самостійним авторським підходом до більшості досліджуваних проблем, переосмисленням і вдосконаленням цілої низки вже сталих положень юриспруденції, розробленням власних визначень.
Останнім часом дослідження проблем, що порушуються у цій дисертації, значно активізувалося, однак у дослідженнях російських теоретиків права І. В. Волк і Т. Л. Тенілової й українського правознавця О. В. Пушняка все ж таки відсутній повномасштабний підхід, оскільки випускаються з уваги ті або інші питання (як правило, це – темпоральні параметри правового побуту). У цій роботі, наскільки це можливо, робиться спроба виправити подібного роду недоліки, розглядаючи взаємовідносини права й часу в усіх його проявах.
Зокрема, наукова новизна може бути виражена в наступних положеннях, що виносяться на захист:
уперше:
висувається ідея чотирьох стадій існування нормативно-правового акта: 1) “ембріонального” стану; 2) народження; 3) життя; 4) періоду, що слідує за “смертю” нормативно-правового акта;
на теоретико-юридичному рівні виокремлюються матеріальні й формальні підстави зворотної дії нормативно-правового акта: серед перших – зміст акта, з якого з необхідністю випливає його зворотна дія, і недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, який діяв раніше; до других належать наявність колізійної норми; пряма вказівка законодавця на зворотну дію акта; автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії;
правовий принцип незворотності нормативно-правового акта, відповідно до якого акт не може впливати на юридичні факти, що виникли раніше дати набуття ним чинності, визнається не аксіомою, а спростовною правовою презумпцією;
удосконалено:
дефініцію правового часу, який визначається як особливий різновид соціального часу, що є складовою частиною правового хронотопу і невід’ємним атрибутом правової реальності, й має три форми – реальний, концептуальний і перцептуальний час;
визначення давності, що розглядається як особливий вид строку, із спливом якого пов’язане настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг строку давності не має юридичного значення; формулюються загальні риси, властиві різним давностям: 1) юридичні наслідки наступають тільки після закінчення строку давності; 2) давність у жодному з її видів не може бути названою безумовною; 3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу;
ідею про можливість поділу законодавчих темпоральних понять на формально-визначені й оціночні, засвідчується необхідність розумного поєднання елементів формального й оціночного у законодавчій техніці, що дозволить забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання;
набули подальшого розвитку:
твердження, що прогрес і регрес є не об’єктивними формами розвитку, а його оцінками, які залежать від розуміння суб’єктом мети розвитку;
вчення про два основних способи вимірювання часу, що використовуються у практичній діяльності – хронологічний (через зазначення моментів часу та їхнє впорядкування) і хронометричний (через визначення тривалості часових інтервалів).
Практичне значення одержаних результатів проявляється в можливості їхнього використання у подальших дослідженнях у сфері теорії держави і права, порівняльного правознавства й галузевих юридичних наук як їхньої теоретико-методологічної основи. Ряд положень дисертаційного дослідження може бути використаний у:
нормопроектуванні і вдосконаленні чинного законодавства з питань дії у часі нормативно-правових актів і правового регулювання строків;
науково-дослідній роботі – для подальшого дослідження проблем правового розвитку, дії норм права у часі, вдосконалення вчення про строки;
навчальному процесі – для викладання дисциплін “Теорія держави і права”, “Філософія права”, “Порівняльне правознавство” і написання відповідних розділів у підручниках і навчальних посібниках.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬. Результати і висновки дослідження доповідалися на дванадцяти науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку” (Миколаїв, 25–26 листопада 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Право, держава, духовність: шляхи розвитку і взаємодії” (Одеса, 2–3 вересня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Другі Прибузькі юридичні читання” (Миколаїв, 24–25 листопада 2006 р.); 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (Одеса, 20–21 квітня 2007 р.); Міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми реформування судової влади в Україні” (Сімферополь, 27 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Правові та економічні аспекти зони вільної торгівлі між Україною та ЄС” (Одеса, 8 червня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Треті Прибузькі юридичні читання” (Миколаїв, 23–24 листопада 2007 р.); V Всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави”, присвяченій пам’яті докторів юридичних наук, професорів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчікова (Одеса, 23–24 листопада 2007 р.); Міжнародній науковій конференції “Питання удосконалення методології сучасної юриспруденції (пам’яті професора О.В. Сурілова)” (Одеса, 28–29 березня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Правове життя сучасної України” (Одеса, 18–19 квітня 2008 р.); Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених “Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді” (Миколаїв, 25 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри” (Одеса, 13–14 червня 2008 р.).
Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли відображення у вісімнадцяти публікаціях, шість із яких містяться у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел (266 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, із них основного тексту – 178 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Дослідження проблеми темпоральних характеристик права дозволяє зробити висновок про надзвичайно важливу роль, що відводиться часу у правовій сфері. По-перше, у часі розгортається саме право; по-друге, регульовані ним відносини мають власні часові характеристики, на які право намагається впливати.
Вивчення нормативних правових джерел, вітчизняної (дореволюційної, радянської та сучасної) і зарубіжної літератури, присвяченої природничо-науковій, гуманітарній, філософській і богословській проблематиці дозволяє сформулювати методологічну базу дослідження правового часу і по-новому осмислити поняття феномена часу у його зв’язку з правовою реальністю.
Серед основних висновків дослідження потрібно назвати такі:
1. Час не може бути зведений тільки до вираження фізичної тривалості існування і послідовної зміни станів (об’єктивний час) – він являє собою також і спосіб переживання людиною світу (суб’єктивний час). Об’єктивним часом володіють явища, що лежать поза суб’єктом і не пов’язані із його психологічними особливостями. Суб’єктивним часом характеризується внутрішній психічний світ людини – переживання, відчуття, відбиття дійсності у його свідомості.
Категорія об’єктивного часу має використовуватися у тих випадках, коли дослідженню піддаються явища, що лежать поза суб’єктом, і, відповідно, не пов’язані із його психічними особливостями. Так, винятково об’єктивними темпоральними якостями володіють дія норм права й перебіг строку.
Суб’єктивний час має місце у тих випадках, коли визначальним моментом є думка (або відчуття) суб’єкта, який реалізовує або застосовує правову норму. Тут варто звернути особливу увагу на використання законодавцем суб’єктивно-оціночних темпоральних понять, таких як “вчасно”, “негайно”, “у розумний строк” тощо.
Можливою визнається суб’єктивно-об’єктивна темпоральна оцінка явищ, зокрема, коли досліджується правовий розвиток, який, з одного боку, розгортається у часі і може бути виміряний за допомогою “об’єктивної шкали” – годинами, добами, місяцями, роками та ін.; а з іншого – оцінюється індивідуальними (дослідник, обиватель) і колективними (група, клас, народ) суб’єктами, виходячи з їхніх психічних особливостей.
2. У правовій сфері використовують такі способи відліку часу: на рівні правового спілкування – це фенологічний календар, циклічний календар і “жива хронологія”; у нормативному світі та у правовому спілкуванні першочергове значення має лінійний відлік; винятково в теоретичній юриспруденції вживають релятивний час і квантування часу.
3. Час є однією з найсуттєвіших властивостей свідомості особистості, на формування якої впливають два основних моменти – індивідуальні психофізичні особливості і зовнішні обставини (виховання, праця, суспільна думка тощо). Вивчення індивідуального часу людини має важливе значення при юридичній кваліфікації людських вчинків у різних галузях права (цивільне, адміністративне, кримінальне та ін.).
4. Правовий час є особливим різновидом соціального часу, складовою частиною правового хронотопу і невід’ємним атрибутом правової реальності. У правовому часі розгортається процес правового розвитку; ним обмежується дія правових актів; строк виступає як найважливіше мірило соціально значимих дій і подій; еталонування часу (або, його монополізація державою) служить одним з ефективних способів уніфікації права й інструментом централізації державної влади.
5. Правова реальність включає три рівні (пласти) – світ ідей, світ знакових форм (позитивне право) і правове спілкування, – кожний із яких має специфічні часові властивості. Останнє позбавляє можливості сформулювати єдиний перелік властивостей правового часу.
6. Формами правового часу є реальний, концептуальний і перцептуальний час: перший може бути визначений як онтологічна характеристика правового буття, об’єктивна властивість правової реальності; два останніх є гносеологічними віддзеркаленнями реального часу (концептуальний час на понятійному рівні свідомості, перцептуальний – на чуттєво-емоційному).
7. Форми правового часу не слід ототожнювати із темпоральними властивостями різних рівнів правової реальності. Вони тісно пов’язані, але не збігаються.
Визнається надчасовий, але не позачасовий характер ідеї права: сама по собі вона є незмінною, але в нових історичних умовах проявляються її нові грані і змінюються форми її прояву.
Позитивне право передбачає розгляд у контексті реального й концептуального часу питань дії права і проблеми правового регулювання темпоральних параметрів діяльності (тривалості, швидкості, своєчасності та ін.).
Час у правовому спілкуванні має найбільший діапазон сенсів: правове спілкування розглядається за допомогою календарного часу, через категорії соціально-історичного часу, а також через особливості індивідуального (психофізичного) часу. Основними властивостями правового часу тут є безперервність, незворотність, нелінійність, полілінійність і нерівномірність.
8. Календарний час розглядається у системі категорій датування, тривалості, повторюваності, одночасності, послідовності і наступності. До темпоральних параметрів діяльності належать, у першу чергу, тривалість, швидкість і своєчасність. Вимірювання часу здійснюють у два способи: хронометричний і хронологічний.
9. Виділяються два способи обчислення часу, засновані на його метричних властивостях: хронологічний (основною одиницею якого є момент часу, термін, дата) та хронометричний (який полягає у вимірюванні часових відрізків – строків). Таким чином, час у хронологічному вимірі постає як певна послідовність явищ, фактів; а в хронометричному – як певна тривалість. Особливого значення ці способи набувають у сфері правового регулювання при розгляді строків.
10. Правовий розвиток є полілінійним односпрямованим процесом, що розгортається у часі. Розвиток може йти еволюційним або революційним шляхом, причому прогрес і регрес є суб’єктивними оцінками розвитку, а не об’єктивними його характеристиками. Наступність у праві постає як один із найважливіших факторів правового розвитку, вона забезпечує зв’язок між різними його етапами і гарантує його безперервність.
11. Еволюційний шлях розвитку права визнається найбільш прийнятним, оскільки дозволяє зберегти зв’язок минулого з майбутнім через теперішнє і забезпечити правову наступність, яка є найважливішою гарантією стабільності будь-якої правової системи.
12. Революційний шлях розвитку характеризується хворобливістю і непередбачуваністю, оскільки стрибкоподібний перехід найчастіше відбувається з ігноруванням власної правової традиції, тому результати подібної революції не знаходять належної підтримки у сфері правового спілкування. До того ж результати революцій часто нівелюються і призводять до тих же результатів, що й реформи, але ціною набагато більших втрат.
13. Однією з найважливіших темпоральних характеристик правового розвитку є неоднорідність перцептуального правового часу: різні етапи розвитку відбуваються у різному темпі. Найбільш розмірено правовий час плине в періоди поступового еволюціонування правової системи; прискорення пов’язане з інтенсивним реформуванням або революційним шляхом розвитку, оскільки тоді відбувається збільшення “подієвості”, “ущільнення”, а у спостерігача виникає ілюзія прискорення часу.
14. Потрібно розрізняти поняття “юридична сила”, “чинність”, “дія” і “застосування” правової норми. Юридична сила указує на ієрархічне місце нормативно-правового акта; чинність показує, що він має таку силу в певний проміжок часу; дія означає можливість регулятивного впливу акта на суспільні відносини протягом періоду його чинності. Разом із тим, застосування не пов’язане темпоральними рамками, в яких нормативно-правовий акт має чинність, і надає можливість його поширення на юридичні факти, які виникли як до набрання актом чинності, так і після її втрати.
15. Часом існування правової норми називається відрізок часу, на якому вона має характеристики реального буття: до цієї тривалості включається час дії правової норми, однак початок і закінчення часу дії норми не є тотожними відповідно до початку і закінчення існування норми. Більше того, якщо початковий момент існування зазвичай визначити можливо, то знаходження кінцевого – взагалі не уявляється можливим.
16. Час дії звичаєвої правової норми – це проміжок часу, в який держава не забороняє її використовувати суб’єктам права, а в деяких випадках і сама її використовує; однак визначення часу початку існування звичаю може бути лише приблизним. Існування прецедентної норми пов’язане з моментом постанови судового рішення, а початок її дії, як правило, пов’язується з використанням її для вирішення ще щонайменше однієї справи. Припинення дії прецедентної норми відбувається з ухваленням відповідного рішення вищестоящою судовою інстанцією або законодавчим органом.
17. Висувається ідея існування нормативно-правового акта починаючи з моменту складення його проекту, момент же припинення його існування визнається невизначеним, оскільки акт продовжує існувати і після втрати ним чинності як пам’ятника права. Виокремлюються чотири стадії існування нормативно-правового акта: 1) “ембріональний” стан; 2) народження; 3) життя; 4) період, що йде за “смертю” нормативно-правового акта.
18. Нормативно-правовий акт припиняє дію в одному з таких випадків: 1) офіційне скасування; 2) припинення останнього із правовідносин, на які він продовжував впливати після скасування; 3) настання “природної смерті” (відмирання) нормативно-правового акта, коли він формально не відмінений, але й не використовується у правовому регулюванні.
19. Початок існування нормативного договору пов’язується з моментом складення його проекту (тексту), а набуття чинності відбувається у день підписання або з настанням іншого певного моменту.
20. Виокремлюються такі способи дії у часі нової правової норми: перспективний, негайний і зворотний (ретроактивний). Їм відповідають ультраактивна (переживаюча) дія, негайне припинення і дострокове припинення дії старої правової норми. Чотири із цих способів, а саме: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія і дострокове припинення дії правової норми визнаються юридичними фікціями.
21. Загальновизнаний правовий принцип незворотності нормативно-правового акта (закону), відповідно до якого акт не може впливати на юридичні факти, які виникли раніше за дату набуття ним чинності, визнається не аксіомою, а спростовною правовою презумпцією. Зворотна дія нормативно-правового акта розглядається як фікція, юридичний прийом, який пропонує вважати новий нормативно-правовий акт таким, що діяв на момент виникнення правовідносини, які насправді почалися під час дії старого акта. У цьому зв’язку відзначається метафоричність виражень “зворотна дія” і “зворотна сила”: насправді нормативно-правовий акт лише застосовується до зазначених правовідносин, але ніяк не діє на них, оскільки його дія обмежена темпоральними межами (набранням і втратою чинності), а застосування не має таких меж.
22. Матеріальними підставами зворотної дії нормативно-правового акта називаються: 1) зміст акта, з якого необхідно випливає його зворотна дія; 2) недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, що діяв раніше. Формальними підставами є: 1) наявність колізійної норми, що приписує застосування нового нормативно-правового акта; 2) прямий припис законодавця про зворотну дію акта; 3) автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії.
23. Основними категоріями хронологічного підходу визнаються датування, одночасність і послідовність, що дозволяють точно встановити місце юридичного факту на шкалі часу; визначити темпоральне співвідношення між декількома юридичними фактами через поняття “раніше”, “пізніше” й “одночасно”; установити їх часову послідовність. Хронометричний підхід пов’язаний у першу чергу із вченням про строки.
24. Оскільки розгляд понять “строк” і “термін” як синонімів нагадує ситуацію, що складається в російській мові, де поняття “строк” є двозначним і позначає проміжок часу і момент часу, пропонується приведення законодавчої термінології до єдиного стандарту і використання понять “строк” і “термін” у розумінні положень Цивільного кодексу України, де “строком” є певний період, а “терміном” – певний момент у часі.
25. Строком називають тривалість часу, з початком перебігу або із закінченням якого правові норми пов’язують настання певних юридичних наслідків. Строк є юридичним фактом, що використовується тільки в сукупності з іншими елементами фактичного складу і не має самостійного значення.
Звертається увага на некоректність визначення, цього строку у ч. 1 ст. 251 ЦК України, де строком називається “певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення”, оскільки тут не враховується, що значення має також і початок перебігу строку, і сам його перебіг. Вважається за доцільне внести відповідні зміни у законодавче визначення строку і викласти його у такій редакції: “Строком є певний період у часі, з початком перебігу, перебігом чи спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення”.
26. Давність розглядається як особливий вид строку, із спливом якого законодавець пов’язує настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг давнісного строку не має юридичного значення. Загальними для давностей ознаками є такі: 1) юридичні наслідки наступають лише після спливу строку давності; 2) давність у жодному з її видів не може бути названа безумовною; 3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу.
27. За ступенем абстрактності темпоральні поняття, використовувані в українському законодавстві поділяються на дві групи: формально-визначені (серед них – абсолютно-визначені і відносно-визначені) й оціночні. Оціночні поняття становлять найбільший інтерес, оскільки ґрунтуються на соціальному розумінні часу, є найбільш абстрактними і мають потребу в тлумаченні з урахуванням конкретних обставин справи. З метою забезпечення більш високої ефективності правового механізму визнається необхідним зважене, розумне поєднання в законодавстві формально-визначених й оціночних темпоральних понять.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8. 12. 2004 р. // Голос України. – 2004. – № 233.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28. 12. 1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1961. – № 2 – Ст. 16 (із змінами і доповненнями).
4. Кодекс законів України про працю від 10. 12. 1971 // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. – № 50 – Ст. 375 (із змінами і доповненнями).
5. Господарський процесуальний кодекс України від 06. 11. 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56 (із змінами і доповненнями).
6. Кримінальний кодекс України від 5. 04. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131 (із змінами і доповненнями).
7. Митний кодекс України від 11. 07. 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
8. Цивільний кодекс України від 16. 01. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 365.
9. Цивільний процесуальний кодекс України від 18. 03. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. – Ст. 492.
10. Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25. 03. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385 (в редакції від 18 червня 1999 p.).
11. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01. 07. 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36 – Ст. 361.
12. Про міжнародні договори України: Закон України від 22. 12 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.
13. Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами: Закон України від 10. 11. 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
14. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16. 03. 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 23. – Ст. 176.
15. Про громадянство України: Закон України від 18. 01. 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 342.
16. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11. 09. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
17. Про внесення змін до Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок”: Закон України від 03. 04. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 26. – Ст. 191.
18. Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності: Закон України від 15. 04. 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 24. – Ст. 236.
19. Про ратифікацію Протоколу до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) про приєднання Чеської Республіки, Естонської Республіки, Республіки Кіпр, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Угорської Республіки, Республіки Мальта, Республіки Польща, Республіки Словенія та Словацької Республіки до УПС та внесення змін до УПС: Закон України від 6. 07. 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 34. – Ст. 440.
20. Про ратифікацію Протоколу до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (УПС) про приєднання Республіки Болгарія та Румунії до УПС: Закон України від 6. 03. 2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 16. – Ст. 155.
21. Устав Международного военного трибунала для суда и наказания главных военных преступников европейских стран оси от 8. 08. 1945 г. // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами. – Вып. XI. – М., 1955. – С. 165-172.
22. Конвенция о предупреждении преступления геноцида и наказании за него от 9. 12. 1948 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1954. – № 12.
23. Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04. 11. 1950 г. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – Ст. 270.
24. Конвенция о неприменимости срока давности к военным преступлениям и преступлениям против человечества от 26 ноября 1968 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1971. – № 2.
25. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23. 05. 1969 р. // ВВР. – 1986. – № 17. – Ст. 343.
26. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21. 03. 1986 г. // Сб. междунар.-правовых документов. “Права человека”. – Минск: Белфранс, 1999.
27. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 16 червня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
28. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7.
29. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) № 6-рп/2000 від 19 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – № 39. – Ст. 1662.
30. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів і вступу їх в силу: Указ Президента України від 10. 06. 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 50. – Ст. 1675 (із змінами і доповненнями).
31. Про затвердження Тимчасової Угоди про торгівлю та питання, пов’язані з торгівлею, між Європейським співтовариством, Європейським співтовариством по вугіллю та сталі, Європейським співтовариством по атомній енергії, з одного боку, та Україною, з другого боку: Указ Президента України від 30 листопада 1995 р. // Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів. – № 12119/1999.
32. Про забезпечення перерахунку та виплати пенсій, призначених згідно із Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 р. № 92-р // Урядовий кур’єр. – 2005. – 14 квітня.
33. Сводъ законовъ Россійской Имперіи. – Томъ первый. – Часть І. Основные государственные законы. – Санктпетербургъ: Изданіе кодификационнаго отдела при государственномъ совѣтѣ, 1892
34. Сводъ законовъ гражданскихъ. Часть 1я Тома 10го Общаго свода законовъ имперіи (изданія 1842 г.) – СПб. : Типографія Втораго Отдѣленія Собственной Его Императорскаго Величества Канцеляріи, 1845.
35. О борьбе со спекуляцией: Декрет от 15 ноября 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. – № 3. – Ст. 33.
36. Об аресте вождей гражданской войны против революции: Декрет от 28 ноября 1917 г. // СУ РСФСР. – 1917. – № 5. – Ст. 70.
37. Про надання чинності Цивільному кодексові УРСР: Постанова ЦВК УРСР від 16 грудня 1922 р. // ЗУ УРСР. – 1922. – № 55. – Ст. 780.
38. О Конституционном Суде РСФСР: Закон РСФСР от 06. 05. 1991 г. // Ведомости Съезда народных депутатов РСФСР и Верховного Совета РСФСР. – 1991. – № 30. – Ст. 1017.
39. Окрема думка судді Конституційного Суду України Козюбри М. І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) // Офіційний вісник України – 1999. – № 7.
40. О нормативных и иных правовых актах: Закон Республики Адыгея от 9 октября 1998 г. № 92 / В кн. : Шугрина Е. С. Техника юридического письма. – М. : Дело, 2000.
41. О правотворчестве и нормативно-правовых актах Красноярского края: Закон Красноярского края от 6 июня 1995 г. № 7-КЗ / В кн. : Шугрина Е. С. Техника юридического письма. – М. : Дело, 2000.

42. Августин Аврелий. Исповедь / Августин Аврелий. – М. : Республика, 1992. – 335 с.
43. Алексеев С. С. Восхождение к праву. Поиски и решения / Алексеев С. С. – М. : НОРМА, 2002. – 608 с.
44. Алексеев С. С. Право на пороге нового тысячелетия / Алексеев С. С. – М. : Статут, 2000. – 256 с.
45. Анисов А. М. Свойства времени / Анисов А. М. // Логические исследования. Вып. 8. – М. : Наука, 2001. – С. 5–25.
46. Анненковъ К. Н. Система русскаго гражданскаго права / Анненковъ К. Н. – Т. I. Введенiе и Общая часть. – СПб. : Типографiя М. М. Стасюлевича, 1899. – 672 с.
47. Бабаев В. К. Презумпции в советском праве / Бабаев В. К. – Горький : ГВШ МВД СССР, 1974. – 124 с.
48. Банчук О. Розумний строк розгляду справ у суді: європейські стандарти та українські реалії / Банчук О. // Адвокат. – 2005. – № 11. – С. 7–10.
49. Бартини Р. О. Множественность геометрий и множественность физик / Бартини Р. О. ди, Кузнецов П. Г. // Моделирование динамических систем. – Брянск : АН СССР, 1974. – С. 18–29.
50. Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика / Бахрах Д. Н. – М. : Норма, 2004. – 224 с.
51. Бахрах Д. Н. Конституционные основы действия правовой нормы во времени / Бахрах Д. Н. // Журнал российского права. – 2003. – № 5. – С. 40–53.
52. Бачинин В. А. Философия права и преступления / Бачинин В. А. – Х. : Фолио, 1999. – 607 с.
53. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти) / Беляневич О. А. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
54. Бержель Ж. -Л. Общая теория права / Бержель Ж. -Л. – М. : Nota bene, 2000. – 574 с.
55. Берман Г. Дж. Западная традиция права / Берман Г. Дж. – М. : ИНФРА-М – НОРМА, 1998. – 624 с.
56. Бехруз Х. Основы цивилизационного подхода в сравнительном правоведении / Бехруз Х. – О. : Феникс, 2007. – 64 с.
57. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Синодальное издание.
58. Блум М. И. Обратная сила закона / Блум М. И., Тилле А. А. – М. : Юрид. лит., 1969. – 136 с.
59. Бобровник С. В. Колізійні норми в системі засобів правового регулювання / Бобровник С. В. // Правова держава. – 2001. – № 12. – С. 69–76.
60. Богдановская И. Ю. Закон в английском праве / Богдановская И. Ю. – М. : Наука, 1987. – 141 с.
61. Босенко В. А. Всеобщая теория развития / Босенко В. А. – К. : [б. и.], 2001. – 470 с.
62. Бранский В. П. Синергетический циклизм в истории, культуре и искусстве / Бранский В. П. // Мир психологии. – 2002. – № 3. – С. 25–40.
63. Васьковскій Е. В. Учебникъ гражданскаго права. – СПб. : Издательство юридическаго книжнаго магазина Н. К. Мартынова, Комиссионера Государствѣнной Типографіи, 1894. – Вып. І. Введеніе и общая часть / Васьковскій Е. В. – 170 с.
64. Вахонєва Т. М. Строки (терміни) у цивільному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03. “Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право” / Вахонєва Т. М. – К., 2005. – 18 с.
65. Вахонєва Т. М. Цільове призначення цивільно-правових строків / Вахонєва Т. М. // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 9. – С. 68–71.
66. Ветютнев Ю. Ю. Методологическая роль правопонимания в исследовании закономерностей правовой жизни / Ветютнев Ю. Ю. // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. – № 3. – С. 15–18.
67. Волк И. В. Право, время и пространство: теоретический аспект: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве” / Волк И. В. – М., 2004. – 20 с.
68. Гаврилюк Р. О. Дія норм податкового права в часі, просторі та за колом осіб / Гаврилюк Р. О. – Чернівці : Рута, 2002. – 392 с.
69. Гайденко П. П. Полемика вокруг проблемы времени в XVII-XIX вв. : Ньютон, Лейбниц, Кант / Гайденко П. П. // Науковедение. – 2003. – № 1. – С. 111–153.
70. Гайденко П. П. Понятие времени и проблемы континуума (к истории вопроса) / Гайденко П. П. // Науковедение. – 2001. – № 2. – С. 119–147.
71. Гамбаровъ Ю. С. Курсъ гражданскаго права: Часть общая / Гамбаровъ Ю. С. – СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича, 1911. – Т. 1 – 793c.
72. Германское гражданское уложение 1900 года // http://forum.yurclub.ru/index.php?download =621
73. Горшенев В. М. Нетипичные правовые предписания в праве / Горшенев В. М. // Советское государство и право. – 1978. – № 3. – С. 113–118.
74. Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е. А. Васильев. – М. : Международные отношения, 1993. – 560 с.
75. Гражданское право: в 2 т. / [Дюжева О. А., Ем В. С., Зенин И. А., Коваленко Н. И., и др.]; под ред. Е. А. Суханова. – М. : БЕК, 1998. – Т. 1. – 816 c.
76. Гражданское право. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – Т. 1. –М. : ТК Велби, 2002. – 776 с.
77. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства / Графский В. Г. – М. : НОРМА, 2003. – 744 с.
78. Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве / Грибанов В. П. – М. : Знание, 1967. – 48 с.
79. Гумилев Л. Н. Этнос и категория времени / Гумилев Л. Н. // Доклады географического общества СССР. – 1970. – Вып. 15. – С. 143–157.
80. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли / Гумилев Л. Н. – СПб. : Кристалл, 2002. – 640 с.
81. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / Гуревич А. Я. – М. : Искусство, 1972. – 318 с.
82. Давыденков О. Катихизис. Введение в догматическое богословие / Давыденков Олег, иерей. – М. : ПСТГУ, 2005. – 232 с.
83. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка / Даль В. И. – М. : Русский Язык, 1980. – Т. 4: Р-V.
84. Денисов А. И. Теория государства и права / Денисов А. И. – М. : Юрид. издат. МЮ СССР, 1948. – 532 с.
85. Дженкс Э. Английское право / Дженкс Э. – М. : Юриздат, 1947. – 378 с.
86. Догадайло Е. Ю. Правовая система и время: о правовых способах управления временем / Догадайло Е. Ю. // Северо-Кавказский юридический вестник. – 2006. – № 1. – С. 101–122.
87. Домбровский Б. Каким временем мы пользуемся? (Этическая концепция времени) / Домбровский Б. // Логос. – 2000. – № 2. – С. 75–97.
88. Дудченко В. В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень / Дудченко В. В. – О. : Юрид. л-ра, 2006. – 304 с.
89. Дюги Л. Конституціонное право. Общая теорія государства / Дюги Л. – М. : Тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1908. – 957 с.
90. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека / Рук. авт. колл. и отв. ред. д-р юрид. наук, проф. Л. М. Энтин. – М. : Норма. – 960 с.
91. Європейський Союз. Консолідовані договори. / Під ред. доц. В. Муравйова. – К. : Port-Royal, 1999. – 206 с.
92. Ерасов А. М. Темпоральное действие “промежуточного” уголовного закона / Ерасов А. М. // Уголовное право. – 2005. – № 5. ─ С. 20–23.
93. Етимологічний словник української мови: у 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К. : Наукова думка, 1983. – Т. 5. – 706 с.
94. Жданов В. В. Проблема времени в древнеегипетской мысли / Жданов В. В. // Вопросы философии. – 2003. – № 2. – С. 152–160.
95. Жоль К. К. Методы научного познания и логика (для юристов) / Жоль К. К. – К. : Атика, 2001. – 288 с.
96. Журавльова Т. В. Час як феномен людської життєдіяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.04. “Філософська антропологія та філософія культури” / Журавльова Т. В. – К., 2003. – 15 с.
97. Жученко А. А. К вопросу об обратной силе решений Конституционного Суда России / Жученко А. А. // Вестник Московского университета. Сер. 11. “Право”. – 2002. – № 5. – С. 84–89.
98. Заїка С. Поняття та значення строків у кримінальному процесі / Заїка С. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 7. – С. 125–129.
99. Ивин А. А. Философия истории / Ивин А. А. – М. : Гардарики, 2000. – 528 с.
100. Ильин И. А. Общее учение о праве и государстве / Ильин И. А. – М. : АСТ: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 510 с.
101. Иногамова-Хегай Л. Конкуренция уголовно-правовых норм, изданных в разное время / Иногамова-Хегай Л. // Уголовное право. – 2000. – № 3. – С. 22–25.
102. Исаев М. А. Толковый словарь древнерусских юридических терминов / Исаев М. А. – М. : Спарк, 2001. – 120 с.
103. Исаева Е. В. Процессуальные сроки в гражданском и арбитражном процессе / Исаева Е. В. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 224 с.
104. Исаков В. Б. Фактический состав в механизме правового регулирования / Исаков В. Б. – Саратов : Саратов. ун-т, 1980. – 128 с.
105. Исаков В. Б. Юридические факты в российском праве / Исаков В. Б. – М. : Юстицинформ, 1998. – 48 с.
106. Исмаилов И. И. Категории пространства и времени в механистической картине мира / Исмаилов И. И. // Философские аспекты учения о времени, пространстве, причинности и детерминизме. – М., 1985. – С. 21–30.
107. История дипломатии / Под. ред. В. П. Потёмкина. – М. : ОГИЗ, 1941. – Т. 1. – 568 с.
108. Історія європейської ментальності / За ред. Петера Дінцельбахера – Л. : Літопис, 2004. – 720 с.
109. Кант И. Критика чистого разума / Кант И. – Симферополь : Реноме, 2003. – 464 с.
110. Карнаух В. К. Волны цивилизации / Карнаух В. К. – СПб. : Санкт-Петербург. ун-т, 1998. – 92 с.
111. Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве / Кашанина Т. В. // Правоведение. – 1976. – № 1. – С. 25–31.
112. Книга Правил святых апостол, святых Соборов Вселенских и поместных и святых отец. – М. : Русскій Хронографъ1991, 2004. – 448 с.
113. Ковалёв М. И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном праве / Ковалёв М. И. // Советское государство и право. – 1973. – № 11. – С. 68–74.
114. Козаченко А. В. Уголовный процесс Украины / Козаченко А. В. – Николаев : Илион, 2007. – 344 с.
115. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права / Козловський А. А. – Чернівці : Рута, 1999. – 295 с.
116. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография / Коллингвуд Р. Дж. – М. : Наука, 1980. – 486 с.
117. Коментар з питань імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством / П. Лойтен. – Брюссель, 1999. – 123 с.
118. Комиссаров К. И. Задачи судебного надзора в сфере гражданского судопроизводства / Комиссаров К. И. – Свердловск, 1971. – 167 с.
119. Коркуновъ Н. М. Лекцiи по общей теорiи права / Коркуновъ Н. М. – М., 1914. – 364 с.
120. Костина А. В. К проблеме соотношения цикличности и линейности времени мифа и массовой культуры / Костина А. В. // Мир психологии. – 2002. – № 3. – С. 146–156.
121. Котляревский С. А. Теория относительности и правоведение / Котляревский С. А. // Советское право. – 1924. – № 1. – С. 25–47.
122. Кох Х. Международное частное право и сравнительное правоведение / Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. – М. : Междунар. отношения, 2003. – 480 с.
123. Кравчук М. В. Методологічні засади, категоріальний апарат та особливості проведення історико-правової розвідки / Кравчук М. В. // http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=115
124. Крестовская Н. Н. Теория государства и права: Элементарный курс / Крестовская Н. Н., Матвеева Л. Г. – Х. : Одиссей, 2007. – 384 с.
125. Крет О. В. Правовая реальность: онтолого-гносеологический анализ: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. филос. наук: спец. 09.00.01. “Онтология и теория познания” / Крет О. В. – Тамбов, 2007. – 24 с.
126. Крижанівський А. Ф. Глобальний, інтеграційний і національний правопорядок (до постановки проблеми) / Крижанівський А. Ф. // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 18. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – С. 93–101.
127. Крижанівський А. Ф. Темпоральне і просторове буття правопорядку / Крижанівський А. Ф. // Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку: Зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конференції “Другі Прибузькі юридичні читання”. – Миколаїв, 2006. – С. 192–194.
128. Крижанівський А. Ф. Феноменологія правопорядку: поняття, виміри, типологія / Крижанівський А. Ф. – О. : Фенікс, 2006. – 196 с.
129. Кругликов Л. Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве / Кругликов Л. Л., Васильевский А. В. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 300 с.
130. Курганов С. И. Социология для юристов / Курганов С. И., Кравченко А. И. – М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1999. – 255 с.
131. Лапаева В. В. Социология права / Лапаева В. В. – М. : НОРМА, 2000. – 304 с.
132. Лассаль Ф. Сочинения / Лассаль Ф. – М. : Круг, 1925. – Т. 1. – 350 с.
133. Луць В. В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України / Луць В. В. // Юридична Україна. – 2003. – № 11. – С. 3–8.
134. Любашиц В. Я. Теория государства и права / Любашиц В. Я., Смоленский М. Б., Шепелев В. И. – Ростов-н/Д : Феникс, 2003. – 512 с.
135. Максимов С. І. Правова реальність як предмет філософського осмислення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук: спец. 12.00.01. “Теорія та історія держави і права; історія політичних вчень” / Максимов С. І. – Х., 2002. – 40 с.
136. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / Максимов С. И. – Х. : Право, 2002. – 328 с.
137. Малько А. В. Категория “правовая жизнь”: проблемы становления / Малько А. В. // Государство и право. – 2001. – № 5. – С. 5–13.
138. Маркина О. В. Взаимосвязь временных теорий / Маркина О. В. // Философские аспекты учения о времени, пространстве, причинности и детерминизме. – М., 1985. – С. 39–53.
139. Марохин Е. Ю. Юридическая фикция в современном российском законодательстве: Дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 “Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве” / Марохин Е. Ю. – Ставрополь, 2004. – 179 с.
140. Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения / Марченко М. Н. – М. : Городец-издат, 2002. – 1068 с.
141. Мейер Д. И. Русское гражданское право: в 2 ч. / Мейер Д. И. – М. : Статут, 1997. – Ч. 1. – 290 с.
142. Миронов А. В. Оценочные понятия в избирательном законодательстве Российской Федерации: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02. “Конституционное право; муниципальное право” / Миронов А. В. – Владивосток, 2004. – 26 с.
143. Миронова М. Н. Категория “развитие” в психологии и христианской антропологии / Миронова М. Н. // Московский психотерапевтический журнал. – 2005. – № 3. – С. 75–98.
144. Михайлов А. Е. Методология исследования правовой жизни / Михайлов А. Е. // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. – № 1. – С. 171–177.
145. Мокринскій С. П. Новый законъ и старыя гарантіи. (О дѣйствіи уголовнаго закона въ предѣлахъ времени) / Мокринскій С. П. – СПб. : Сенатская Типографія, 1909. – 32 с.
146. Молчанов Ю. Б. Четыре концепции времени в философии и физике / Молчанов Ю. Б. – М. : Наука, 1977. – 192 с.
147. Морандьер Л. Ж. Гражданское право Франции / Морандьер Л. Ж. ; [пер. с фр. и вступ. ст. Е. А. Флейшиц]. – М. : Иностранная литература, 1958. – Том 1. – 742 с.
148. Мостепаненко А. М. Пространство и время в макро-, мега- и микромире / Мостепаненко А. М. – М. : Политиздат, 1974. – 240 с.
149. Музиченко П. П. Історія держави і права України: у 2 ч. / Музиченко П. П.; за ред. проф. О. В. Сурілова. – О. : Астропринт, 1997. – Ч.1. – 232 с.
150. Назаретян А. П. Векторы исторической эволюции / Назаретян А. П. // Общественные науки и современность. – 1999. – № 2. – С. 112–126.
151. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / [Стичинський Б. С., Зуб І. В., Ротань В. Г.]. – К. : АСК., 2003. – 1024 с.
152. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Украины / Под. ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина. – О. : Юрид. л-ра, 2003. – 958 с.
153. Неновски Н. Преемственность в праве / Неновски Н. – М. : Юрид. лит., 1977. – 168 с.
154. Новицкий И. Б. Сделки. Исковая давность / Новицкий И. Б. – М. : Госюриздат, 1954. – 248 с.
155. Оборотов И. Г. Виды темпоральных понятий в за