ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ПРОБЛЕМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

brief description

ВСТУП…………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЙ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ……………………………………….

1.1. Висновки до першого розділу …………………………………

РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ПОНЯТТЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ У ЗАХІДНІЙ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ТРАДИЦІЇ

2.1. Конституювання ідеї правової держави в контексті співвідношення держави, закону та загального блага………….....
2.2. Правова держава у поглядах мислителів доби
Нового часу та Просвітництва……………………………………...
2.3. Формування класичної теорії правової держави:
кінець ХVIII – перша половина ХІХ століття……………………..
2.4. Висновки до другого розділу………………………………......

РОЗДІЛ 3. ГЕНЕЗА ІДЕЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ПРАВОВІЙ НАУЦІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

3.1. Держава, суспільство і права особи в теорії
праводержавності……………………………………………………
3.2. Проблеми взаємодії права та закону в контексті
реалізації ідеї правової держави……………………………………
3.3. Висновки до третього розділу………………………………….

РОЗДІЛ 4. РОЗВИТОК КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНІЙ ПРАВОВІЙ ТЕОРІЇ
4.1. Формальний та матеріальний підходи в аналізі
змісту поняття правової держави…………………………………...
4.2. Теоретичне обґрунтування базових принципів та
ознак правової держави……………………………………………..
4.3. Теоретико-правові аспекти співвідношення правової
держави і демократії…………………………………………………
4.4. Висновки до четвертого розділу……………………………….

РОЗДІЛ 5. НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

5.1. Правова держава і сучасний конституціоналізм
в Україні……………………………………………………………...
5.2. Ефективна законотворчість як фактор становлення
сучасної правової держави………………………………………….
5.3. Висновки до п’ятого розділу…………………………………...

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..

ВСТУП

Актуальність дослідження. Фіксація поняття правова держава у статті 1 Конституції України, де зазначається: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”, власне, перетворила його на одну з тих реалій, на один із тих чинників, які визначають розвиток нашого суспільства та держави нині, і, як ми твердо сподіваємося, визначатимуть його й у перспективі майбутнього державного розвитку. Причому це конституційне положення виступає не лише орієнтиром загального державного розвитку, а й чітко вказує на певну модель організації відносин у суспільстві, а також між суспільством та державою, що має бути реалізована в Україні. Наскільки новою є ця ситуація для України, коли вона юридично закріпила свій послідовний намір розвиватись так, щоб цей процес міг бути окреслений як втілення ідеалу правової держави? Безумовно, не можна забувати про державотворчий досвід початку ХХ століття. Але після цього, як у правовій свідомості, так і у державотворчому процесі тривалий час панували насамперед неправові цінності та “антиправові засоби тоталітарного регулювання” [330, с. 9]. У цьому сенсі можна охарактеризувати розвиток сучасної України як перехід від неправа до “нового стану правової державності”.
Звісно, що сьогодні можна висловлювати прямо протилежні думки щодо того, наскільки принципи та ідеали правової держави вдалось реалізувати у складному державотворчому процесі, який пройшла Україна з дня проголошення незалежності. У цьому сенсі можна навести як оптимістичні, так і доволі песимістичні оцінки. Поряд із ними чимала кількість авторів взагалі відмовляється від такого підходу, коли все зводиться до контроверзи: “Україна – правова держава” або “Україна – не правова держава”. На їхню думку, всі суспільно-політичні та правові трансформації в Україні слід розуміти не статично, а динамічно, як триваючий процес запровадження принципів правової держави. Більше того, це не просто побудова правової держави, на так би мовити “рівному місці” чи “з нуля”, а такі дії, що супроводжуються одночасним демонтажем старої адміністративної системи, і що значно важливіше та значно складніше – становленням нового типу правосвідомості, нової правової культури, вкоріненням цінностей правової держави як на рівні державної влади, так і на рівні масової суспільної свідомості.
Розмаїття оцінок реального стану України та перспектив розбудови в ній правової держави спричиняється не лише різними поглядами на ті реальні здобутки, які має на сьогодні Україна, а й відмінним розумінням того, що має являти собою модель правової держави, різним тлумаченням того, у чому зміст цього поняття, різними критеріями, що застосовуються при порівнянні теоретичного концепту “правова держава” з реальною практикою втілення її основоположних принципів. Справді, чимала кількість суперечок реально точиться не навколо окремих емпіричних фактів (неузгодженості законодавства, випадків обмеження конституційних прав людини у підзаконній нормативній діяльності органів державної влади та її посадових осіб, прийняття “сирих” законів, недотримання принципу законності, нехтування положеннями конституції тощо), які, безумовно, потребують свого ретельного розгляду та розв’язання, а навколо суто теоретичних питань, які повинні вирішуватись на науковому рівні, а не у політичних дебатах. Скажімо, часто суперечки точаться навколо того, як саме слід тлумачити поняття правової держави: матеріально або тільки формально? Тобто чи достатньо проголосити верховенство конституції та конституційних принципів, чи держава має відповідати за реальний стан справ у сфері захисту та дотримання прав людини і громадянина.
Тому актуальність звернення до тематики правової держави, до проблем теоретико-концептуального осмислення цього поняття та сфери практичної реалізації принципів правової держави зумовлюється одразу кількома важливими моментами. По-перше, це те, що можна було б визначити як “практична актуальність дослідження”. Ми маємо на увазі те, що будь-яка цілеспрямована діяльність, – саме таким, на наше глибоке переконання, має бути державотворчий процес, – завжди пов’язана з переведенням певних ідей (теоретичних моделей) у дійсність. Проте успішна практична реалізація тієї або іншої ідеї (а тим паче того складного комплексу теоретичних уявлень, які пов’язуються з поняттям “правова держава”) неможлива, якщо нам бракуватиме ясного та чіткого розуміння змісту цієї ідеї.
Певною мірою про подібну практичну актуальність дослідження способів теоретико-правового осмислення правової держави свідчить і те, що ця тема постає майже в усіх сучасних фундаментальних дослідженнях у галузі теорії держави і права, науки конституційного права, теорії прав людини, теорії конституціоналізму, державного управління та державного будівництва. Так, під час проведення наукової конференції “Конституція України – основа модернізації держави і суспільства” (Харків, 2001) на честь п’ятої річниці від дня прийняття Конституції України у значній кількості виступів провідних вітчизняних учених лунала ідея, що розвиток конституціоналізму в Україні та її становлення як правової держави є двома аспектами одного й того самого процесу (В. Я. Тацій, Ю. М. Тодика, Ю. С. Шемшученко, Л. Т. Кривенко, О. Ф. Скакун, М. Д. Савенко, Л. М. Герасіна). У цьому сенсі будь-яке дослідження проблем забезпечення та реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні, аналіз стратегічних напрямів конституційного розвитку України, вдосконалення системи державного управління є органічно пов’язаним із проблематикою правової держави, забезпеченням її основних принципів.
Тому в контексті продовження руху України в напрямі реалізації ідеалу правової держави, осмислення шляхів розвитку правової держави, стає гранично актуальним завданням науково-теоретична розробка самого цього поняття, звернення до його джерел, нове розуміння не лише основоположних принципів правової держави, а й тих конкретних юридично-правових механізмів, які здатні забезпечити їх реалізацію.
Інший фактор, який робить дослідження тематики правової держави одним із найактуальніших завдань сьогодення, є критично низький рівень поваги до права та закону, який останнім часом поширився на суспільний і державний організм. Властива як нашому суспільству, так і представникам державної влади, неповага до права породила сьогодні реальну небезпеку перетворення держави на суцільну корумповану, псевдоправову та псевдодемократичну систему. Причому реальна небезпека цього усвідомлюється як на рівні суспільства, так і на рівні державної влади.
Звернення до теми правової держави є актуальним і з огляду на загальну потребу правової освіти населення та підвищення правової культури громадян. Без чіткого розуміння того, що саме являє собою правова держава і яким чином вона функціонує, унеможливлюється розв’язання основних завдань Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президентом України від 18.10.2001 року, серед яких було названо розвиток правосвідомості людини, подолання правового нігілізму, задоволення потреб громадян у одержанні знань про право і правову державу.
Все це робить необхідним та актуальним подальший аналіз проблем практичної реалізації теоретичної моделі правової держави в сучасних умовах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” кафедри державно-правових дисциплін Національного університету «Острозька Академія» (номер державної реєстрації 0101U001195). Водночас дисертаційне дослідження органічно пов’язане з комплексною темою кафедри конституційного та міжнародного права Донецького національного університету “Зближення та гармонізація законодавства України з міжнародним та європейським правом” (номер державної реєстрації 0101U005730) та відповідає плану роботи наукової предметної секції економіко-правового факультету.
Тема дослідження визначалась з урахуванням основних завдань юридичної науки, які були окреслені загальними зборами Академії правових наук України в Основних напрямах наукових досліджень у галузі держави і права на період до 2005 року, і на сьогодні узгоджується з пріоритетними напрямками розвитку правової науки на 2005–2010 роки, затвердженими Академією правових наук України (Харків, 2004).
Мета і задачі дослідження. Виходячи з науково-теоретичної та практичної значущості теми, автор ставить за мету дослідити способи теоретичного аналізу поняття правової держави, їхню специфіку та взаємозв’язок, що дозволить скласти цілісне розуміння названого феномену, висвітлити проблеми практичної реалізації теоретичної моделі правової держави в сучасних умовах, охарактеризувати сутність окреслених проблем та запропонувати перспективні шляхи їх розв’язання в чинному вітчизняному державотворчому процесі.
Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні передбачено вирішити такі наукові задачі:
– визначити основні теоретико-методологічні підходи в аналізі поняття правової держави, охарактеризувати джерельну базу дослідження і представити загальну історіографію висвітлення проблеми побудови теоретичної моделі правової держави;
– надати характеристики історико-правового аналізу формування теорії правової держави у західній політико-правовій традиції, представити базові комплекси ідей, що пов’язані з осмисленням феномена праводержавності та основні категорії, що застосовуються для концептуальної реконструкції моделі правової держави;
– дослідити ґенезу ідей правової держави у вітчизняній та російській правовій науці ХІХ – початку ХХ століття крізь призму запропонованих способів розв’язання проблем взаємодії права і закону, а також формування специфічних принципів взаємодії держави, суспільства та індивіда в процесі практичного втілення окремих елементів правової держави;
– проаналізувати розвиток концептуальної моделі правової держави в сучасній правовій теорії, висвітлити рекомендовані правовою теорією способи практичного забезпечення базових принципів та ознак правової держави;
– розкрити сутність проблематики теоретико-правового співвідношення та синхронізації процесів становлення правової держави і демократії;
– узагальнити теоретико-правовий та практичний досвід взаємодії формального та матеріального підходів в аналізі змісту поняття правової держави;
– окреслити сучасні проблеми нормативного забезпечення розвитку правової держави в Україні та запропонувати перспективні шляхи для їх розв’язання;
– визначити пріоритетні напрями нормативного й організаційно-правового сприяння процесам формування високої правової культури та підвищення ефективності у законотворчій діяльності, як важливих чинників становлення правової держави в сучасній Україні.
Об’єктом дослідження виступає правова держава як теоретичний конструкт та практична реальність; суспільні відносини, що формуються у процесі реалізації праводержавної моделі; об’єктивні проблеми пов’язані із втіленням цієї моделі.
Предметом дослідження є теоретична модель правової держави, її реконструкція на основі залучення трьох способів аналізу: історико-правового, теоретико-правового, нормативно-правового і пов’язані з цим проблеми її практичної реалізації в сучасних умовах.
Методи дослідження. Конкретним методам науково-теоретичного аналізу феномена праводержавності, їх зв’язкам та взаємодії, їх потенційним можливостям у з’ясуванні сутності правової держави та розв’язанні проблем, які об’єктивно виникають у процесі практичної реалізації моделі правової держави в сучасних умовах, присвячений перший розділ дисертації. Щодо загальної характеристики методології дисертаційного дослідження, слід наголосити на основних загальнонаукових та спеціальних методах, що використовувались дисертантом. При цьому необхідність застосування широкої методологічної бази зумовлюється насамперед специфікою самого досліджуваного об’єкта, а також переліком сформульованих вище цілей дисертації.
Серед загальнонаукових методів маємо назвати насамперед діалектичний метод, який дозволив представити феномен праводержавності як складне явище, розглянути його у процесі розвитку та тих специфічних взаємозв’язків, які утворюються в структурі “держава – суспільство – людина” в ході реалізації теоретичної моделі правової держави. Широкого залучення у всіх розділах дисертації набув метод історичного та історико-компаративного аналізу, який дозволив адекватно представити не лише ґенезу самої теорії правової держави, але й окремих теоретико-правових концепцій безпосередньо пов’язаних з тими чи іншими проблемами практичної реалізації моделі правової держави. Особливо слід наголосити й на значущості системного та функціонально-структурного методів, які дозволили не лише визначити логічний порядок проведення наукового дослідження, а й продемонструвати взаємний зв’язок між різними підходами та способами концептуального осмислення як праводержавності в цілому, так і конкретних шляхів практичної реалізації теоретичної моделі правової держави. Паралельно з цим автором було використано порівняльно-правовий метод, якій дав змогу дослідити різні моделі правової держави, а також досвіт їх реалізації в конституційно-правовій практиці зарубіжних країн та України. Серед спеціальнонаукових методів дослідження маємо назвати методи нормативного і компаративно-конституційного аналізу та формально-юридичний метод, які дозволили у контексті юридичних категорій осмислити сучасні проблеми практичної реалізації теоретичної моделі правової держави.
Використання широкого переліку методів наукового дослідження та визначення принципу комплексності методологічної бази забезпечує об’єктивність і достовірність основних положень та висновків дисертації. Разом з тим, спираючись на принцип конкретності у застосуванні тих чи інших методів дослідження при аналізі окремих проблем, які є предметом дисертаційної роботи, вдалося уникнути методологічної безсистемності та обґрунтувати результати, отримані дисертантом.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний аналіз моделі правової держави з позиції виділення у ній трьох складових елементів теоретико-методологічного аналізу, якими є історико-правова, теоретико-правова та нормативно-правова реконструкція моделі правової держави. При цьому, обґрунтована таким чином, теоретична модель правової держави розглядається автором у контексті сучасних проблем її практичної реалізації в конституційно-правовій практиці як зарубіжних держав, так і України. В роботі вперше виділено три базові складові дослідження феномену праводержавності і запропоновано шляхи взаємоузгодження різних теоретико-методологічних підходів до формування концепту правової держави в сучасній юридичній науці.
Проведення представленого у дисертації комплексного аналізу теоретичної моделі правової держави та проблем її практичної реалізації в сучасних умовах стало можливим завдяки таким елементам дослідження, що характеризуються науковою новизною:
- вперше було розроблено і запропоновано загальну класифікаційну модель методів дослідження правової держави та реконструкції ідеї правової держави як цілісної системи, що формується внаслідок взаємодоповнення елементів теоретико-концептуального, нормативного та історико-правового аналізу;
- було показано та уточнено зміст застосованих у сучасній юридичній науці формального та матеріального підходів в аналізі поняття правової держави, продемонстровано наслідки абсолютизації кожного з них і зроблено висновок про те, що необхідним кроком теоретико-правового аналізу правової держави є поєднання основних формальних вимог з матеріальними вимогами, під якими маються на увазі базові ідеї, що визначають не лише напрями та способи діяльності держави, але й її загальну конструкцію. До таких матеріальних вимог слід віднести насамперед втілення принципів верховенства права, поділу влади, формальної та фактичної рівності перед законом, реальності прав людини і громадянина, забезпечення соціальної справедливості;
- обґрунтовано генетичну єдність між класичним західноєвропейським уявленням про право як втілення справедливості, верховенства права, невід’ємні права і свободи людини та процесом формування теоретичного ґрунту для постання концепцій правової держави і зроблено висновок, що історико - правовий аналіз поняття правової держави дозволяє уникнути спотвореного сприйняття правової держави як штучного продукту юридичної або суспільно-політичної думки. З цього погляду розвиток теорії правової держави виступає як логічний підсумок тривалих інтелектуальних пошуків, які супроводжували західноєвропейську та вітчизняну правову думку протягом багатьох століть;
- шляхом змістовного аналізу процесу розвитку поглядів на правову державу та її суть в ході становлення вітчизняної юридичної науки наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, вперше запропоновано основні підходи у тлумаченні як поняття правової держави, так і систематизації принципів, що визначають її організацію та функціонування;
- було запропоновано теоретичну модель, яка відображає специфіку розуміння феномену правової держави, його тлумачення у вітчизняній правовій традиції, а також висвітлено основні кроки щодо її реалізації, які пропонувались в ході державотворчої діяльності в Україні на початку ХХ століття;
- шляхом змістовного аналізу різних моделей правової держави обґрунтовано висновок про те, що принципи правової держави являють собою складну систему взаємопов’язаних елементів, кожен з яких корелює з іншими і може бути реалізований лише за умови паралельного забезпечення інших принципів. На їх основі розбудовується система ознак, інститутів та вимог до правової держави. На відміну від принципів правової держави, – які взяті разом утворюють універсальний теоретичний зміст поняття правової держави, – вони можуть варіюватись. Однак зазначена варіативність не є безмежною і передбачає чіткі мінімальні вимоги стосовно рівня розвитку громадянського суспільства та правової культури, панування у суспільстві базових правових цінностей;
- окреслено джерела формування поняття правової держави у західній, російській та вітчизняній політико-правовій традиції, визначено напрями впливу правової думки на процес конституювання класичної теорії правової держави, продемонстровано специфіку розв’язання проблем взаємодії держави, суспільства та індивіда з позицій теорії правової держави;
- вперше визначено і надано характеристику співвідношення процесів практичної реалізації моделей правової та демократичної держави шляхом встановлення взаємозв’язків забезпечення їх принципів;
- спрогнозовані тенденції розвитку праводержавності в сучасних умовах вітчизняного державотворення, визначені базові проблеми практичної реалізації моделі правової держави, запропоновані конкретні шляхи вирішення існуючих проблем та доведено, що перехід від теорії правової держави до її практичної реалізації передбачає створення належних соціально-економічних та політичних умов, оскільки формування вільної особистості, громадянина як свідомого носія прав і обов’язків завжди відбувається на певному соціально-економічному та політичному ґрунті. З цього погляду, необхідно відмовитись від хибної концепції “трансплантації” правової держави і приділити увагу прямо протилежному процесові, а саме – процесу “культивування” цінностей правової державності в суспільній свідомості, створенню та забезпеченню функціонування всіх тих інститутів, що сприяють розвиткові громадянського суспільства та правової держави як його необхідного супутника;
- запропоновані критерії визначення ефективності процесів формування праводержавності в Україні та оцінки ступеня й обсягів реалізації конституційно визначеного орієнтиру правової держави;
- аргументовані та системно обґрунтовані заходи законодавчого характеру, спрямовані на забезпечення та практичну реалізацію принципів правової держави в Україні, визначені основні проблеми, які повинні бути розв’язані в процесі правотворчої діяльності в сучасній Україні.
- доведено, що в сучасних умовах вирішальним чинником в процесі становлення України як правової держави є забезпечення та реалізація в державотворчій практиці вимог верховенства Конституції, дотримання конституційно визначених форм та способів узаконення державної влади та гарантування встановленого Конституцією України правового статусу людини і громадянина.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані як теоретична основа для подальших наукових розробок у галузі теорії правової держави та проблем практичної реалізації праводержавності у процесі державного будівництва в сучасній Україні. Водночас, характеризуючи практичне значення проведеного дисертаційного дослідження, слід зазначити таке: а) звернення до широкої джерельної бази дає змогу використовувати поданий у дисертації матеріал у навчальному процесі у вищій школі України, для підготовки лекційних та семінарських занять з курсів теорії держави і права, історії держави і права, історії політичної і правової думки України, конституційного права, правових проблем політичних інститутів та процесів; б) зроблені дисертантом узагальнення, а також висновки можуть скласти органічну частину спільної роботи вітчизняних правознавців щодо розробки загальної наукової бази для вдосконалення процесів побудови правової держави в Україні; в) розгляд питань, пов’язаних з нормативно-правовим аналізом поняття правової держави, проблем забезпечення у чинному законодавстві конституційних принципів правової держави може виступити стимулом для подальшої роботи українських законодавців.
Конкретні результати дисертаційного дослідження були запроваджені автором у навчальний процес у Донецькому національному університеті як складова частина курсів з конституційного права та конституційного (державного) права зарубіжних країн. На основі матеріалів дисертаційного дослідження було підготовлено спецкурс “Історичні етапи становлення теорії правової держави”. Висновки проведеного дисертаційного дослідження, сформульовані у монографії дисертанта, отримали схвальні рецензії фахівців-правознавців (В.І. Акуленка, О.В.Зайчука, О.В. Петришина) як такі, що роблять значний внесок у науковий аналіз сучасної теоретичної моделі правової держави та актуальних проблем її реалізації.
Таким чином, практичне значення роботи полягає у тому, що запропонований та розроблений автором матеріал, сформульовані у дисертації положення можуть використовуватись у: а) подальшій науково-дослідній роботі при розробці проблем праводержавності; б) у правотворчій роботі, спрямованій на вдосконалення законодавства, що забезпечує реалізацію в Україні основних принципів праводержавності; в) у навчальному процесі при підготовці навчально-методичних матеріалів з проблем теорії правової держави; г) у правовиховній роботі для ознайомлення громадян з основними положеннями теорії правової держави, підготовці державних службовців, підвищенні рівня правової культури громадян; д) у правозастосовчій діяльності для підвищення ефективності реалізації теоретичної моделі правової держави.
Апробація результатів дисертації. Результати виконаної дослідницької роботи пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, симпозіумах, “круглих столах”. Результати дисертаційного дослідження регулярно доповідались автором і обговорювались на засіданнях кафедри конституційного та міжнародного права Донецького національного університету (автором було зроблено три спеціальні доповіді “Актуальні проблеми становлення праводержавності у сучасній Україні” – квітень 2002, “Концептуальні основи моделі правової держави у сучасній правовій науці” – березень 2003, “Підвищення правової культури як фактор становлення правової держави в сучасній Україні” – травень 2004), а також на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького національного університету в 2002–2005 роках.
За час підготовки дисертаційного дослідження автор прийняв участь у таких наукових конференціях, які були пов’язані з досліджуваною дисертаційною темою: “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (Острог, 2002–2006), “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002), “Права людини в Україні: стан, проблеми, перспективи” (Київ, 2003), Підсумкова наукова конференція Донецького національного університету за період 2001–2002 років (Донецьк, 2003), “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (Київ, 2004), “Верховенство права: питання теорії та практики” (Київ, 2005), “Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди” (Харків, 2005), “Від громадянського суспільства – до правової держави” (Харків, 2006).
Протягом 2002–2004 років автор брав участь у роботі методологічних семінарів, що проводились кафедрою історії, теорії держави і права та конституційного права правничого факультету Національного університету “Острозька Академія” в межах програми “Демократія і право – поступ у ХХІ століття”, входив до складу групи, яка розробляла тему “Актуальні проблеми формування правової, соціальної держави в Україні”. За участю дисертанта було проведено три “круглі столи”, на яких автором були оприлюднені доповіді, що пов’язані з темою дисертації: “Правова держава: теоретична модель та практична реальність” (квітень, 2002), “ Теоретико-методологічні основи сучасного розуміння праводержавності: досвід вітчизняної та зарубіжної правової науки” (травень, 2003), “Законодавче забезпечення реалізації принципів правової держави у сучасній Україні” (жовтень, 2004). Також дисертант брав участь у процесі підготовки та проведення “круглого столу” на тему “Конституційно-правові механізми забезпечення прав і свобод людини: Україна і міжнародний досвід” (квітень, 2004), який проводився відповідною кафедрою правничого факультету Національного університету “Острозька Академія”.
Окремі результати дослідження було запроваджено у навчальний процес у Донецькому національному університеті.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в монографії «Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація» (К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 388 с.), 21 статті, що опубліковані в наукових журналах та збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання з юридичних наук, і в 6 тезах доповідей.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, які об’єднують 14 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 400 сторінок, список використаних джерел займає 45 сторінок і містить 525 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає в обґрунтуванні теоретичної моделі правової держави з погляду виділення в ній трьох складових елементів комплексного аналізу, якими є історико-правова, теоретико-правова та нормативно-правова реконструкція моделі правової держави. Визначена таким чином теоретична модель правової держави розглянута автором у контексті сучасних проблем її практичної реалізації в конституційно-правовій практиці зарубіжних держав та України. У роботі вперше виділено три базові складові дослідження феномену праводержавності і запропоновано шляхи взаємоузгодження різних теоретико-методологічних підходів до формування концепту правової держави у сучасній юридичній науці.
Відповідно до окресленої мети та конкретних завдань дисертаційного дослідження в ході аналізу сформульовано такі висновки:
Складність та багатогранність поняття “правова держава” зумовлює співіснування у сучасній теорії держави і права та науці конституційного права одразу ж кількох способів його інтерпретації, кожен із яких відкриває той чи інший аспект у вивченні феноменів правової держави та правової державності. При цьому, говорячи про правову державу, ми постійно маємо на увазі не лише певну теоретико-правову ідею (або науково побудовану модель правової держави), а й ті реальні політико-правові та соціально-економічні відносини, що конституюються у суспільстві у процесі його розвитку та взаємодії з державою. Серед таких трьох типів аналізу поняття правової держави нами було виділено та досліджено відповідно: історико-правовий, теоретико-правовий та нормативно-правовий аналіз. Звісно, що тотожність (самоідентичність) предмета кожного з цих трьох типів рефлексії робить їх всіх тісно взаємопов’язаними. Скажімо, будь-яке дослідження генезису поглядів на правову державу чи окремих теорій правової держави, безумовно, містить у собі як суто теоретичні, так і історико-правові моменти. Так само, визначаючи основні принципи правової держави, її інститути та вимоги, навряд чи нам вдасться обійти увагою питання нормативно-правового забезпечення цих принципів й інститутів.
Втім, на думку автора, подібне виділення трьох способів аналізу правової держави має значний теоретико-методологічний потенціал і дає нам змогу, по-перше, систематизувати наявні на сьогодні підходи до тлумачення правової держави (адже цей феномен часто досліджується як поняття, як ідеал, як теорія, як реальність, як модель суспільних і державних перетворень, як форма політичної організації суспільства і т. д.), а по-друге, внести певну дискурсивну чіткість у розуміння правової держави. Щодо першого з названих моментів можна відзначити, що в існуючому нині масиві досліджень, присвячених тематиці правової держави ми можемо виділити:
а) Дослідження, що ставлять на меті розгляд окремих теорій правової держави, як вони формулювались тими чи іншими представниками правової та політичної думки, а також аналіз формування базових уявлень про певні принципи, інститути та ознаки правової держави. Головною метою цього аналізу є адекватне відтворення кожної конкретної концепції, теорії чи моделі правової держави при мінімальному зверненні до їх співставлення з іншими теоріями, чи точніше з тим, що, використовуючи логічну термінологію, можна було б описати як “метатеорію” правової держави.
б) Дослідження, що відбуваються у межах метатеорії правової держави. Їх специфічною властивістю є настанова на формулювання універсальної теоретичної бази щодо змісту поняття правова держава, яка б могла бути покладена в основу будь-яких спеціальних теоретико-правових розвідок. При цьому застосований у межах зазначеного підходу метод аналізу спрямовує вивчення сутності правової держави на характеристику її принципів, ознак та інститутів, які дають змогу відрізнити цей тип держави від всіх інших типів організації державної влади. У цьому разі, незважаючи на певні відмінності у визначенні окремих принципів правової держави, її інститутів та властивостей (це може стосуватись, наприклад, факту визнання чи не визнання “ієрархії принципів” правової держави, або віднесення різними дослідниками одного й того самого явища як до принципів, так і до ознак правової держави тощо), що ми зустрічаємо у різних авторів, всі вони визнають існування загального концептуального ядра (до нього, зокрема, слід віднести принципи верховенства права, реальності прав людини і громадянина, законності, поділу державної влади тощо), навколо якого відбуваються всі теоретико-правові дослідження феномена правової держави.
в) Дослідження, що акцентують увагу на суто нормативній стороні теорії правової держави, розглядаючи її як систему санкціонованих та гарантованих норм, які забезпечують у суспільстві реалізацію принципів народного суверенітету, юридичної захищеності особи, участі у державтворчому та правотворчому процесі тощо. З цієї точки зору, ключовим виступає аналіз властивих правовій державі правових інститутів, а також безпосередніх юридичних норм, які гарантують функціонування та розвиток зазначених інститутів. З усіх способів аналізу правової держави, нормативно-правовий аналіз є найбільш наближеним до практики (насамперед практики законодавчої діяльності) і виступає тим містком, що дає змогу перевести теорію правової держави на рівень її практичної реалізації. Втім, через своє акцентування на окремих правових інститутах, на тих чи інших конституційно-правових нормах, зазначений підхід часто втрачає за цими деталями бачення цілісної картини того, чим є правова держава.
Навіть із наведеного опису специфіки трьох досліджених підходів, можна зробити висновок, що всі вони жодною мірою не є такими, що знаходяться у відносинах взаємного виключення. А отже, автор не ставив перед собою мети виділити якийсь один, умовно – “найкращий” спосіб аналізу поняття правової держави. Якраз, навпаки, мета, що стоїть перед теорією держави і права, полягає у наданні цілісного бачення та розуміння правової держави, яке має охоплювати у себе всі три виділені типи рефлексії. Однак при цьому, у кожному конкретному випадку необхідно усвідомлювати, який із підходів до дослідження правової держави використовується і як саме ми розглядаємо цей феномен.
Щодо дискурсивної чіткості у розумінні правової держави, то у цьому сенсі, на думку автора, чимала кількість суперечок зумовлена саме тим, що різні науковці, політичні діячі звертаються до різних аспектів правової держави. Так, скажімо, видається вкрай складним завданням віднайти спільні позиції для двох авторів, один із яких веде мову про правову державу як ідеал, а інший – як про реально існуючу у законодавстві будь-якої країни сукупність правових норм, покликаних встановити правопорядок, гарантувати права громадян, або підвищити рівень відповідальності державної влади. Тому варто від самого початку визначити не так самі терміни (адже доволі часто це визначення понять є ціллю наукового діалогу, до того ж у ряді випадків доволі важко встановити певну універсальну домовленість на термінологічному рівні), як той вимір, в якому відбуватиметься дослідження правової держави. У цьому сенсі виділення трьох можливих способів аналізу правової держави має як теоретичне значення, так і суто евристичну цінність.
Таким чином, шляхом виділення та аналізу трьох способів дослідження поняття правової держави, їх специфіки та взаємозв’язку, було реалізовано основну ціль роботи, яка передбачала представлення різних способів аналізу теоретико-правової моделі правової держави та можливостей її практичної реалізації. Водночас у вступі було сформульовано ряд конкретних завдань, кожне з яких знайшло своє висвітлення у відповідних розділах та підрозділах дисертаційної роботи. Отже, всі поставлені на початку роботи завдання знайшли свого послідовне розв’язання.
Для того, щоб надати результатам праці більшої наочності, сформулюємо такі підсумовуючі положення:
1. Звернення до здобутків історико-правового аналізу поняття правової держави дає нам змогу окреслити цілий ряд фундаментальних ідей, концепцій, положень, які формувались у межах західної та вітчизняної політико-правової думки і поступово закладали у правосвідомості людей ті цінності, які були закріплені у класичній теорії правової держави. Висвітлення цього аспекту аналізу поняття правової держави дає нам змогу уникнути спотвореного сприйняття правової держави як штучного продукту юридичної або суспільно-політичної думки, що була на певному етапі нав’язана державам та народам. З цієї точки зору, постання теорії правової держави виступає як логічний підсумок тих тривалих інтелектуальних пошуків, які супроводжували західноєвропейську та вітчизняну правову думку протягом багатьох століть. Більше того, цей тип рефлексії поняття правової держави дає змогу органічно сполучити теорію права та історію правової думки, представити різні моделі правової держави (як вони розроблялись у працях окремих науковців, мислителів, теоретиків і практиків), висвітлити ті причини, що роблять проблематику правової держави одним із пріоритетних предметів дослідження як юридичної науки в цілому, так і окремих (галузевих) юридичних дисциплін.
2. Фактично ще у межах античних уявлень про сутність держави та права було сформульовано ряд важливих питань, розв’язання яких мало суттєвий вплив на формування принципів верховенства права, законності, узгодженості законів з ідеєю справедливості, відповідальності держави перед своїми громадянами. Тому, навіть відкидаючи ті моделі, що були запропоновані античними авторами і які були покликані вирішити окреслені питання (наприклад, модель “ідеальної держави” Платона), ми маємо визнати їх тими, хто заклав основи для поступового визрівання як у надрах теорії, так і на практичному рівні, ідеалів правової державності та загального концепту праводержавності. Отже, значущість аналізу історико-правової експлікації концепту правової держави полягає у тому, що вона дає змогу отримати цілісний погляд на різноманітні традиції у розвиткові політико-правової думки з точки зору такої універсальної проблеми, як осмислення принципів правової держави.
3. Специфічним внеском мислителів доби Нового часу у розвиток теорії правової держави стало обґрунтування фундаментальних ідей, що пізніше були інкорпоровані як необхідні складові частини як до класичної, так і до сучасної теорії правової держави. До цих ідей ми відносимо насамперед концепцію народного суверенітету, ідею незмінності та невідчужуваності природного права, принцип необхідного узгодження норм законів із правом та уявленням про справедливість, принцип обмеженості державної влади та її службового характеру щодо прав громадян, принцип поділу державної влади. Власне, всі ці ідеї виступили основою для постання класичної теорії правової держави, як вона була представлена у працях І. Канта, В. Гумбольдта, Й. Фіхте, К. Велькера, Р. Моля та ін.
4. Важливим внеском, що було зроблено українською та російською правовою думкою у розвиток теорії правової держави стало критичне осмислення різноманітних моделей правової держави, які було висунуто на заході. Так, наприклад, Б. Кістяківський доводив відсутність принципової та якісної різниці між правовою державою та “тією державою, яка реалізує соціальну справедливість”. При цьому він навіть запропонував принцип, який дав змогу розв’язати дилему протистояння “загальних” (загальнодержавних) та індивідуальних інтересів. Цим принципом, за Б. Кістяківським, був принцип гідного існування людини, який примиряв “державну індивідуальність” та “індивідуальність окремого громадянина”. Водночас у межах цієї традиції було реалізовано важливу спробу дослідити теорію правової держави у її зв’язку з рядом фундаментальних проблем науки держави і права (співвідношення держави та права, права і закону, обмеженості держави правом та тих інститутів, які дозволяють втілити ідею обмеженості держави правом у повсякденне правове життя суспільства тощо). У зв’язку з цим сама теорія правової держави збагачувалась новими і надзвичайно цікавими елементами (П. Юркевич, Б. Чичерин, Б. Кістяківський, В. Гессен, С. Котляревський, М. Палієнко, О. Градовський, С. Дністрянський, П. Новгородцев, та ін.).
5. Принципи правової держави створюють складну систему взаємопов’язаних елементів, кожен із яких корелює з іншими і може бути реалізований лише за умови паралельного забезпечення інших принципів. Серед основоположних принципів правової держави необхідно виділити такі, як: принцип верховенства права, принцип законності, принцип поділу влади та принцип реальності прав і свобод людини і громадянина. Всі вони є однаково важливими, а їх відношення не може бути редуковане до простої логічної ієрархії принципів. На основі цих принципів розбудовується система ознак, інститутів та вимог до правової держави. На відміну від принципів правової держави, – які взяті разом утворюють універсальний теоретичний зміст поняття правової держави, – вони можуть варіюватись. Наприклад, рівень правової культури може різнитись від суспільства до суспільства, може змінюватись рівень розвитку самого громадянського суспільства тощо. Однак зазначена варіативність не є безмежною і передбачає чіткі мінімальні вимоги щодо рівня розвитку громадянського суспільства та правової культури, панування у суспільстві базових правових цінностей, домінування настанови на використання правових засобів для розв’язання суспільних конфліктів.
6. Важливою проблемою, що має бути вирішена у межах теоретико-правового аналізу сутності правової держави, є встановлення оптимального балансу між матеріальними та формальними ознаками правової держави, а також тим, який із двох підходів (формальний або матеріальний) домінуватиме в аналізі змісту цього поняття. Наголос лише на формальних аспектах у визначенні правової держави (наявність режиму єдиного правопорядку, забезпечення невідворотності покарання, дотримання букви закону, знання громадянами законів держави і неухильне слідування їм тощо) змушує нас визнати правовою майже будь-яку державу (крім тих, де панують анархія або влада яких є глибоко криміналізованою), оскільки всі формальні ознаки виступають, власне, нічим іншим, як вимогами збереження державності як такої. Тому необхідним кроком теоретико-правової рефлексії правової держави є сполучення базових формальних вимог (що були сформульовані ще у межах класичної теорії правової держави) з матеріальними вимогами, під якими маються на увазі базові ідеї, що визначають не лише напрями та способи діяльності держави, а й її загальну конструкцію. До таких матеріальних вимог слід віднести насамперед втілення принципів верховенства права, поділу влади, формальної та фактичної рівності перед законом, реальності прав людини і громадянина, забезпечення соціальної справедливості.
7. Дослідження специфіки теоретико-правового аналізу поняття правової держави з точки зору визначення сутності цього явища суспільного і державного розвитку дає змогу виділити два типи дефініцій, які використовуються у сучасній юридичній та політико-правовій науці. Один із них може бути описаний як “державний”, а інший – як “правовий”. З точки зору державного підходу правова держава постає як суверенна політична організація, що об’єднує суспільство та здійснює управління на основі принципу верховенства права, забезпечує правопорядок, права і свободи громадян. На відміну від цього, “правові дефініції” поняття правової держави окреслюють її насамперед як правову форму організації та реалізації політичної влади (в основі якої повинен лежати принцип народного суверенітету), що забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина, верховенство права, взаємну відповідальність держави і громадянина. При цьому у даному випадку йдеться не так про те, яким чином у правовій державі співвідносяться держава і право (це питання розв’язується через апеляцію до фундаментального принципу правової держави – верховенства права), як про те, на якому з двох термінів – “право” або “держава” – має бути зроблено наголос в процесі теоретико-правової рефлексії правової держави, і що саме має стати предметом нашого дослідження: право за умов певної (правової) організації державної влади, чи держава, що функціонує відповідно до універсальних та апріорних правових принципів. Але навіть з огляду на подібну “дуальність” у дефініціях правової держави не варто робити висновок, що ми приречені робити жорсткий вибір (коли вибір одного варіанта відкидає можливість прийняття іншого) між одним або іншим підходом, оскільки “правовий” підхід не заперечує необхідність існування держави. Зі свого боку, “державницький” підхід фактично відтворює всі принципи правової держави, які називаються у межах правового підходу. З цих позицій, на нашу думку, методологічно продуктивнішим є синтез цих двох точок зору, в основі якого може лежати система універсальних принципів та ознак правової держави.
8. Серед нормативно-правових чинників, що мають безпосереднє відношення до становлення України як правової держави, є забезпечення та реалізація у державотворчій та правотворчій практиці вимог верховенства конституції (коли не лише всі нормативно-правові акти відповідають конституції, а й сама конституція виконує реальну обмежувальну функцію щодо дій держави, її органів та окремих посадових осіб), дотримання конституційно визначених форм та способів узаконення державної влади та гарантування встановленого Конституцією України конституційно-правового статусу людини і громадянина. Власне, всі три зазначені вимоги становлять цілісну систему, оскільки кожна з них відображаає певні властивості держави, що окреслюється нами як правова. Так, нормативно-правова вимога забезпечення верховенства конституції визначає сферу та характер діяльності держави. Вимога дотримання конституційно встановлених демократичних форм узаконення державної влади визначає сутність державної влади з точки зору її суб’єктів. А вимога забезпечення конституційно-правового статусу людини і громадянина окреслює цілі функціонування цієї держави. Отже, виходячи з аналізу нормативно-правових вимог правової держави ми отримуємо змогу описати її сутність, специфіку її цілей та способи її функціонування.
9. Висвітлення теоретичного змісту поняття правової держави дає всі підстави для того, щоб дійти висновку про існування чіткого корелятивного зв’язку між розвитком правової держави та побудовою демократичної й соціальної держави. У цьому сенсі абсолютно логічним видається конституційне положення, що міститься у статті 1 Конституції України, де спостерігається сполучення понять “правова”, “демократична” та “соціальна” держава. Справді, виходячи з аналізу змісту принципів правової держави слід погодитись із тим, що правова держава обов’язково є такою, де вища влада належить народу, який має реальні можливості для її реалізації. Тобто правова держава обов’язково є демократичною державою (тож немає нічого дивного у тому, що багато з визначень правової держави починаються словами “правова держава – це демократична держава...”). З другого боку, проголошуючи принцип пріоритету прав людини і громадянина, спрямовуючи свою діяльність на максимальне забезпечення вільного розвитку особистості, визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, правова держава тим самим бере на себе обов’язок забезпечувати громадянам гідний рівень життя, захищати і гарантувати весь комплекс прав людини і громадянина, що надає їй ознак соціальної держави. Тому побудова сучасної моделі правової держави передбачає залучення до кола аналізу майже всіх тих проблем, які традиційно досліджувались окремо, коли йшлося лише про інститути соціальної держави чи інститути демократії.
10. Проголошувані сьогодні цілі побудови в Україні правової держави тісно пов’язані не лише з процесом внесення змін до законодавчої системи, прийняттям цілого ряду важливих законів, наведенням і підтриманням правопорядку, налагодженням діяльності правоохоронної системи тощо, а й з процесом формування в Україні громадянського суспільства, яке б характеризувалось високим рівнем правової та політичної активності, а також високою правовою культурою, в якій би превалювали цінності верховенства права, свободи, справедливості, поваги до права. Водночас перехід від теорії правової держави до її практичної реалізації передбачає створення належних соціально-економічних та політичних умов, оскільки формування вільної особистості, громадянина як свідомого носія прав і обов’язків завжди відбувається на певному соціально-економічному та політичному ґрунті. З цієї точки зору, необхідно відмовитись від хибної концепції “трансплантації” правової держави. Натомість варто приділити увагу прямо протилежному процесові, а саме – процесу “культивування” цінностей правової державності в суспільній свідомості, створенню та забезпеченню функціонування всіх тих інститутів, що сприяють розвиткові громадянського суспільства та правової держави як його необхідного супутника.
11. Застосування досліджених способів аналізу правової держави до того стану, в якому сьогодні опинилась Україна дозволяє дійти висновку, що як така праводержавність тільки формується в Україні. Про це свідчить цілий ряд факторів, як-от: а) низький рівень правової культури та поваги до права насамперед з боку органів державної влади та їх посадових осіб; б) відсутність гармонійного поєднання між формально існуючими правовими інститутами, що властиві правовій державі, та реальними можливостями забезпечити верховенство права та пріоритет прав людини і громадянина в Україні; в) численні намагання з боку органів державної влади поставити принципи права у залежність від міркувань політичної кон’юнктури та особистих інтересів окремих осіб чи політичних сил; г) наявність численних пробілів у правовому просторі, які унеможливлюють повну реалізацію основних принципів правової держави.
Хоча, узагальнюючи результати і формулюючи підсумкові положення, слід наголосити на одному важливому, з точки зору автора, моменті. Річ у тім, що кожний із виділених нами типів аналізу правової держави (навіть останній нормативно-правовий тип) все одно залишається у межах науково-теоретичного дослідження. Тобто кожен із них є насамперед концептуальним (теоретичним) узагальненням, яке має справу з конструкцією поглядів, принципів, ознак, норм тощо. Але, очевидно, що кожен науковець і кожен пересічний громадянин погодиться з тим, що цінність теорії правової держави полягає не лише у її логічній довершеності або вдалому поєднанню ряду правових принципів, а й у тому, що вона постає тією ідеальною моделлю (як і будь-яка теорія), яка може у реальній практиці політико-правових відносин змінити взаємини між суспільством, державою та індивідом таким чином, що ці зміни матимуть своїм наслідком ефект гуманізації зазначених відносин, підвищення рівня свободи і справедливості у держави та суспільстві, гармонізації взаємодії між суспільством і державою, між окремими індивідами та їх групами. Тому, навіть зважаючи на всю цінність теоретичних досліджень поняття правової держави (у тому числі й різних типів рефлексії правової держави), необхідно пам’ятати, що всі вони повинні бути своєрідною прелюдією і водночас стимулом для втілення ідеалів правової державності у суспільно-державну практику. У цьому плані, на глибоке переконання автора дисертації, науково-теоретичні розробки у галузі теорії держави і права та науки конституційного права мають бути чітко синхронізовані з процесом реалізації конституційно проголошених для України орієнтирів правової, соціальної, демократичної держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Авакьян С. А. Конституция России: природа, эволюция, современность. – М.: РЮИД, 2000. – 528 с.
2. Автономов А. С. Правовая онтология политики. К построению системы категорий. – М.: Инфограф, 1999. – 384 с.
3. Адміністративне право України / За ред. Ю. П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
4. Алексеев Н. Н. Русский народ и государство.– М.: Аграф, 1998.–640 с.
5. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
6. Алексеев С. С. Философия права.– М.: Изд-во “НОРМА”, 1998.– 336 с.
7. Алексеев С. С., Архипов С. И., Корельский В. М., Леушин В. И. Теория государства и права. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 570 с.
8. Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових учень. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 220 с.
9. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини. – К.: Видавничий дім “KM Academia”, 2000. – 262 с.
10. Ануфрієв М. І., Венедиктов В. С., Негодченко О. В., Соболєв В. О. Соціально-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. –164 с.
11. Аристотель. Политика // Соч.: В 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 375-644.
12. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. – 1998. – Вип. 9. – С. 3-11.
13. Бабкін В. Д., Усенко І. Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Голова редкол. Ю. С. Шемшученко, – К.: Видавничій дім “Юридична книга”, 2002. – Т. 1. – С. 9-43.
14. Баглай М. В., Туманов В. А. Малая энциклопедия конституционного права. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 519 с.
15. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини в праві. – К.: НАВСУ, 2000. – 200 с.
16. Бандурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1999. – 288 с.
17. Барак А. Судейское усмотрение. – М.: Наука, 1999. – 364 с.
18. Барихин А. Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2003. – 720 с.
19. Барнашов А. М. Дж. Локк и доктрина разделения властей // Актуальные проблемы правоведения на современном этапе / Отв. ред. В. Ф. Валович. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1986. – С. 79-81.
20. Безродний Є. Ф., Ковальчук Г. К., Масний О. С. Світова класична думка про державу і право. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
21. Белкин А. А. Избранные работы 90-х годов по конституционному праву. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. – 321 с.
22. Бережнов А. Г. Права личности: некоторые вопросы теории. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.
23. Бережнов А. Г. Теоретические проблемы правопонимания и формирования содержания права // Вестник Московского университета. Серия 11: Право, 1999. – № 4. – С. 3-13.
24. Бернацкий Г. Г. Естественное право. Права человека. Мораль. – СПб.: Изд-во СЗАГС, 2000. – С. 126.
25. Блюнчли И. К. Общее государственное право. – М.: Московская типография, 1865. – Т. 1. – 232 с.
26. Боброва Н. А. Конституционный строй и конституционализм в России. – М.: Юнити-Дана, Закон и право, 2003. – 264 с.
27. Бобровник С. В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства // Правова держава. – К., 1997. – Вип. 8. – С. 77-82.
28. Богацкая С. Г. Правоведение. – М.: Юнити-Дана, 2003. – 319 с.
29. Богінич О. Л. Проблеми реалізації підзаконних нормативних актів // Правова держава. – К., 1996. – Вип. 7. – С. 108-114.
30. Боден Ж. Метод легкого познания истории.– М.: Наука, 2000. – 412 с.
31. Боден Ж. Шість книг про державу // Філософія політики: Хрестоматія у 4-х т. / Авт. упоряд. В. П. Андрущенко.– К.: Знання України, 2003. – Т. 1. – С. 277-279.
32. Бойцова В. В. Формирование института омбудсмена в России // Правоведение. – 1994. – № 5-6. – С. 67-80.
33. Бойцова В. И. Идея правового государства в трудах русских юристов (административно-правовой аспект) // Правоведение. – 1991. – № 3. – С. 62-66.
34. Бойчук С. Демократия как право на достойное человеческое существование // Ідея правової держави: історія і сучасність. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С. 246-254.
35. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М., 2002. – 704 с.
36. Боржо Ш. Учреждение и пересмотр конституций. – М.: Издание М. и С. Сабашниковых, 1907. – Вып. 2. – 188 с.
37. Бориславський Л. Загальні засади конституційного ладу: принцип народовладдя та форми його здійснення // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 207-212.
38. Бульба О. До питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. – 2003. – № 4. – С. 8-11.
39. Бульба О. Ю. До питання про національну традицію реалізації принципу поділу влади в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 56-60.
40. Бурмистров В. А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства. – Симферополь: Таврида, 1996. – 192 с.
41. Бутылин В. Н. Государственно-правовой механизм охраны конституционных прав и свобод граждан. – М.: Академия управления МВД России, 2001. – 177 с.
42. Варламова Н. В. Конституционный строй России: нормативная модель и политическая реальность // Конституционно-правовая реформа в Российской Федерации. – М.: ИНИОН РАН, 2000. – С. 59-72.
43. Васильев А. М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юридическая литература, 1976. – 264 с.
44. Василюк С. Конституційний механізм взаємодії законодавчої і судової влади в Україні // Право України. – 2003. – № 12. – С. 3-6.
45. Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. – 2002. – № 5. – С. 8-11.
46. Величко А. М. Государственные идеалы России и Запада. Параллели правовых культур. – СПб.: Изд-во Юридического института (СПб), 1999. – 235 с.
47. Венгеров А. Б. Теория государства и права. – М.: Изд-во “Омега-Л”, 2004. – 607 с.
48. Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. – № 1. – С. 34-38.
49. Ветютнев Ю. Ю. О правовой случайности и правовом хаосе // Журнал Российского права. – 2003. – № 7. – С. 72-78.
50. Виндельбанд В. Платон. – К.: Зовнішторгвидав України, 1993. – 176 с.
51. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
52. Вишневский А. Ф., Горбаток Н. А., Кучинский В. А. Общая теория государства и права. – Минск: Тесей, 1998. – 576 с.
53. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России. – М.: Изд-во МГУ, Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 304 с.
54. Воронов І. О. Правова держава як предмет політології: історія, теорія, методологія дослідження: Автореф. дис. ... д-ра. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 2003. – 30 с.
55. Воронов І. О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – К.: Віра ІНСАЙТ, 2000. – 375 с.
56. Гавриленко В. Г. Учение об общественных отношениях: По работам Б. Н. Чичерина. – Минск: ИООО «Право и экономика», 1997. – 141 с.
57. Гаврилов О. А. Право и политика в посттоталитарный период // Теория права: новые идеи. – М.: ИГ РАН, 1992. – Вып. 2. – С. 3-18.
58. Гаджиев К. С. Политическая философия. – М.: ОАО “Экономика”, 1999. – 606 с.
59. Гайворонская Я. В., Самусенко Т. М. Теория государства и права. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2001. – 172 с.
60. Гайворонський В. Конституційний принцип верховенства права // Право України. – 2003. – № 5. – С. 26-31.
61. Ганзенко О. О. Формування правової культури особи в умовах розбудови правової держави Україна: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 16 с.
62. Ганьба Б. П. Системний підхід та його застосування в дослідженні України як демократичної, соціальної, правової держави: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2001. – 19 с.
63. Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. – СПб.: Наука, 2001, – Кн. 2. – 424 с.
64. Гегель Г. В. Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
65. Георгіца А. З. До питання про трактування та дефініцію поняття “парламентаризм” // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: Рута, 1997. – Вип. 18. – С. 140-145.
66. Георгіца А. З. Доктрина розподілу влад у політико-правових дослідженнях минулого століття і сучасних концепціях // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: Рута, 1997. – Вип. 18. – С. 42-51.
67. Георгіца А.З. Конституційні принципи: проблеми теорії та їх втілення в основних законах сучасних держав // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2000. – Вип. 75. – С. 69-73.
68. Георгіца А. З. Поняття та сутність конституції у сучасній конституційній доктрині // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2000. – Вип. 100. – С. 57-61.
69. Георгіца А. З. Проблема компетенції парламенту // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: Рута, 1999. – Вип. 45. – С. 53-62.
70. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: Рута, 1998. – 484 с.
71. Георгіца А. З., Шукліна Н. Г. До питання про зміст конституційно-правової категорії “демократія” // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2003. – Вип. 172. – С. 46-51.
72. Гессен В. М. Основы конституционного права. – СПб., 1918. – 314 с.
73. Гетьман А. П., Толочко О. М. Право доступу до суду в контексті Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія: Юридичні науки. – 2003. – Вип. 50. – С. 68-70.
74. Гладун З. С., Федчишин М. Г. Основи конституційного права України. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 151 с.
75. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). – М.: Юристъ, 2003. – 304 с.
76. Гнатенко Е. А. Философский проект правового государства в культуре предреволюционной России. – Луганск: РИО ЛАВД, 2003. – 288 с.
77. Гоббс Т. Левиафан. – М.: Мысль, 2001. – 478 с.
78. Гоббс Т. Основы философии. О гражданине // Соч.: В 2 т. – М.: Мысль, 1989. – Т. 1. – С. 66-506.
79. Годованець В. Ф. Конституційне право України: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 216 с.
80. Гойман-Калинский И. В., Иванец Г. И., Червонюк В. И. Элементарные начала общей теории права. – М.: Колос С, 2003. – 544 с.
81. Гольцев В. А. Лавле о “правительстве в демократии” // Сборник правоведения и общественных знаний. – СПб.: Тип. М. М. Стасюлевича, 1893. – С. 115-124.
82. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. – 2004. – № 2. – С. 3-8.
83. Градовский А. Д. Сочинения. – СПб.: Наука, 2001. – 512 с.
84. Гражданское общество. Мировой опыт и проблемы России / Отв. ред. В. Г. Хорос. – М.: Эдиториал УРСС, 1998. – 312 с.
85. Гредескул Н. А. Общая теория права. – СПб.: Тип. И. Трофимова, 1909. – 317 с.
86. Григонис Э. П. Механизм правового государства. – СПб.: СПбУАП, 1999. – 211 с.
87. Гринюк Р. Ф. Поняття загального блага (bonum commune) в контексті формування теорії правової держави // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 54-61.
88. Гринюк Р. Ф. Поняття законності та її вплив на процес розбудови правової держави // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 1(9). – С. 3-9.
89. Гринюк Р. Ф. Правова держава: теоретико-методологічні проблеми співвідношення держави і права // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2002. – Вип. 18. – С. 26-34.
90. Гринюк Р. Ф. Специфіка розуміння права і правової держави у концепції С. Дністрянського // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 2(10). – С. 3-10.
91. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: Ладомир, 1994. – 868 с.
92. Гумбольдт В. фон. О пределах государственной деятельности. – М.: Социум; Три квадрата, 2003. – 200 с.
93. Гуренко М. М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці. – К.: НАВСУ, 2000. – 167 с.
94. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Международные отношения, 2003. – 400 с.
95. Даль Р. А. О демократии. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
96. Данилов С. Ю. Правовые демократические государства: очерк истории. – М.: ИВЦ “Маркетинг”, 1999. – 292 с.
97. Демидов А. И. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право. – 1992. – № 4. – С. 73-78.
98. Денисов В. Правам людини – європейський рівень поваги і захисту // Віче. – 2002. – № (121) – С. 53-58.
99. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
100. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния. – Л.: Наука, 1990. – 316 с.
101. Дживилегов А. Конституция и гражданская свобода // Конституционное государство: Сборник статей. – СПб.: Т-во “Общественная польза”, 1905. – С. 41-73.
102. Дімітров Ю. Д. Правова держава в контексті законот