ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ НЕІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В СУДОВОМУ ПОЧЕРКОЗНАВСТВІ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………….. 3-11
РОЗДІЛ І. Почерк як носiй класифікаційної та діагностичної інформації
1.1. Психофiзiологічнi основи формування почеркового навику….…….…. 12-24
1.2. Сучасний стан та можливостi судово-почеркознавчоi класифiкацii та дiагностики.……………………………...………….……………………………. 24-35
РОЗДІЛ ІІ. Види неiдентифiкацiйних дослiджень, якi проводяться експертами - почеркознавцями
2.1. Класифiкацiйнi почеркознавчі дослiдження………………………...… 36-59
2.2. Дiагностичнi почеркознавчі дослiдження.……………………………... 60-96
2.3. Специфіка методики вирішення діагностичних задач у різних експертних ситуаціях……………..………………………………………………………….. 96-137
2.4. Висновки експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних завдань………………………………………………………………………….. 137-146
ВИСНОВКИ….……………………………………………………………….. 147-155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.………………………………….. 156-188

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Розвиток незалежної України вимагає вирішення багатьох складних соціально-економічних та політичних проблем у суспільстві. Злочинність наблизилась до факторів політичного значення, стала характеристикою стану суспільства, суттєвим дестабілізатором громадського життя.
Природно, що зміни на краще в суспільстві пов'язані з підвищенням ефективності боротьби зі злочинністю. Успіх боротьби зі злочинністю визначається якістю розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ. Досягнення істини на попередньому слідстві та у судовому розгляді можливо тільки шляхом встановлення обставин, сукупність яких складає предмет доказування по конкретній справі.
Засобом доведення в кримінальному процесі служать лише такі докази, що отримані з джерел, строго визначених кримінально-процесуальним законодавством. Основною задачею правосуддя є встановлення за допомогою доказів об'єктивної істини в справі.
Стаття 75 КПК України до одного з таких джерел доказів, використовуваних з метою встановлення істини, відносить висновок експертизи. Найсуттєвішим втіленням у життя Конституції України є зростання наукового потенціалу правоохоронних органів, що активно сприяє розвитку різних видів криміналістичних досліджень речових доказів. Активне впровадження в судово-експертну практику криміналістичних досліджень – це проява державної політики України, необхідна умова підвищення ефективної діяльності правоохоронних органів.
Криміналістичні експертизи як важливий науковий резервуар інформації відображають загальні тенденції переходу на новий рівень боротьби зі злочинністю. Серед численних видів судової експертизи одне з перших місць належить криміналістичній експертизі почерку і підписів, призначуваної по значній кількості кримінальних і цивільних справ.
По багатьох видах злочинів (злочини проти державного ладу, проти особистості, особистої і державної власності тощо) часто основним джерелом доказу по справі служить висновок судово-почеркознавчої експертизи, за допомогою якої установлюються факти, що мають значення для справи. Як правило, це почеркознавчі дослідження, спрямовані на встановлення конкретного виконавця того чи іншого рукописного документа.
Високий рівень теорії і методик судового почеркознавства, застосовуваних в експертній практиці, дозволяє експертам успішно вирішувати багато задач ідентифікаційного характеру. Сучасний стан розвитку судового почеркознавства не означає, що розробка основних його проблем завершена. Вірніше говорити про те, що покладений початок його заглибленому пізнанню, вивченню основних закономірностей формування, функціонування та зміни почерку, їх експертного дослідження.
У наш час судово-почеркознавча експертиза поряд з ідентифікаційними задачами спроможна вирішувати також так звані неідентифікаційні, які дають можливість одержувати інформацію про зовнішні обставини письма та внутрішній стан виконавця, а також інформацію про різні параметри особи (наприклад, стать, вік тощо), тобто вирішувати задачі про групову належність виконавця почеркового об’єкту.
Властивості почерку, які використовуються для індивідуальної ідентифікації, у значній мірі вивчені криміналістами. У меншій мірі досліджено ті властивості почерку які несуть інформацію про зовнішні обставини виконання рукопису і внутрішній стан пишучого, а також властивості почерку, що дозволяють вирішувати класифікаційні задачі (встановлення статі виконавця, його віку і т.д.). Не вирішено і ряд теоретичних питань, пов'язаних із віднесенням цих видів досліджень до тієї або іншої групи.
Водночас потреби практики щодо вирішення цих почеркознавчих задач достатньо великі. Обґрунтованими і переконливими висновки експерта можуть бути лише у випадках, коли він підтверджує їх аналізом тих фактів, що встановлені в процесі дослідження, докладно описує методику дослідження і в деяких випадках навіть посилається на конкретні положення науки, які використовував в своєму дослідженні.
Методи і методики діяльності експерта – це система дій і операцій по вирішенню практичних задач, яки відіграють важливу роль у вирішенні задач судової експертизи. Вони формуються та базуються на відповідних наукових методах; характері і властивостях об’єкту діяльності; досвід вирішення конкретних практичних задач.
У судовій експертизі метою застосування всякого методу є встановлення об’єктивної істини. Але експертне дослідження відрізняється від загального наукового дослідження тим, що визначну роль відіграє можливість допустимості того чи іншого метода для використання в експертній практиці, тобто його апробація з метою визначення наукової обґрунтованості, надійності, можливості отримання за його допомогою достовірних результатів.
Питання неідентифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві були предметом дослідження багатьох вчених-криміналістів. До числа відомих розробок відносяться дослідження, проведені вченими-криміналістами Ароцкером Л.Ю.[8-15], Орловою В.Ф.[264-268], Купріяновою Г.А.[169-201], Кулагіним П.Г.[187-195], Колонутовою А.І.[165], Кірсановим З.І.[151], Рогозіним О.П.[152], Клименко Н.І.[155-157], Каюновим О.Н.[149], Сахаровою Н.Г.[149], Погібко Ю.М.[276-278], Салтевським М.В.[295-297], Серьогіним В.В.[311-313] та іншими.
Як показує практика, існуючі методики не є досконалими і не завжди дозволяють вирішити в повній мірі поставлені перед експертами неідентифікаційні задачі. Виділені вченими-почеркознавцями симптомокомплекси ознак, що використовуються для вирішення діагностичних задач, мають груповий характер і тому не дозволяють встановити конкретну причину, що спричинила зміни в почерку.
Так, значну складність становить вирішення задачі про визначення внутрішнього стану виконавця, зокрема, стану підвищеного нервового збудження або гальмування, стресу, хвилювання, або стану, пов’язаного із порушенням опорно-рухових функцій, тощо. Не всі методики, запропоновані для вирішення класифікаційних задач, дають достовірні результати (наприклад, методики встановлення віку та статі виконавця по коротких записах). Це можна пояснити недостатньою ефективністю розроблених раніше методик, надзвичайною складністю і трудомісткістю для використання в експертній практиці, а також тим, що вони розроблені для дослідження текстів, виконаних російською мовою, без урахування особливостей українського алфавіту. Особливо це стосується методик по встановленню статі та віку виконавця рукописного тексту. Крім того, всі існуючі методики вирішення класифікаційних задач ґрунтуються на обрахуванні інформативної значимості ознак згідно старих прописів російської мови, що після введення в дію нових прописів значно завищує її.
Разом з тим, відомості, які отримані за допомогою таких досліджень, іноді необхідні слідству або суду, бо дозволяють підтвердити або виключити ту чи іншу слідчу версію. Висвітлення основних проблем судового почеркознавства на сучасному рівні розвитку є нагальною потребою.
У зв’язку з цим і виникла необхідність в аналізі як самих методик і методичних рекомендацій, так і експертної практики з метою визначення ефективності використання в ній існуючих методичних рекомендацій і вирішення питання про подальший їх розвиток та удосконалення. Недостатня вивченість зазначеної проблеми і, у той же час, її практичне значення обумовили актуальність теми дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розробка даної теми пов’язана з планами науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання "Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр.", затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 року № 837/9 і плану основних напрямків діяльності МВС України з виконання Комплексної програми (п.42); плану виконання підрозділами Національної академії внутрішніх справ України наказу № 722 МВС України "Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр."; щорічних планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. На підставі вивчення психофізіологічних основ формування почеркових навичок, сучасного стану і можливостей судово-почеркознавчої діагностики і класифікації, критичного аналізу існуючих методик і методичних рекомендацій, призначених для вирішення неідентифікаційних задач, вивчення та узагальнення практики проведення неідентифікаційних почеркознавчих досліджень, анкетування спеціалістів в галузі судового почеркознавства надати пропозиції щодо можливостей та шляхів удосконалення методичних рекомендацій, практики їх використання, що дозволить розширити коло задач, розв'язуваних экспертами-почеркознавцями.
Для досягнення цієї мети були розв’язані такі задачі:
- проаналізовані психофізіологічні основи формування почеркової навички з метою обґрунтування можливостей почерку як носія класифікаційної та діагностичної інформації;
- розроблено теоретичні і методичні питання криміналістичного дослідження для вирішення класифікаційних та діагностичних задач судово-почеркознавчої експертизи;
- визначено місце і значення методів математичного моделювання для вирішення класифікаційних та діагностичних задач судово-почеркознавчої експертизи;
- проаналізовані загальні принципи побудови методик для вирішення неідентифікаційних задач судово-почеркознавчою експертизою;
- проведено узагальнення практики судово-почеркознавчих експертиз по вирішенню неідентифікаційних завдань;
- проведено анкетування експертів-почеркознавців та представників правоохоронних органів;
- розроблено методичні рекомендації щодо напрямів удосконалення існуючих методик для вирішення неідентифікаційних задач, самого процесу дослідження і оформлення висновків експертів по вирішенню такого виду завдань.
Об’єктом дослідження є рукописні тексти, підписи.
Предметом дослідження є динамічна сталість почерку та його властивості, обумовлені гнучкістю динамічного стереотипу, що дозволяють пристосовуватись до умов письма, які змінюються.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи та основні категорії діалектико-матеріалістичного пізнання соціальних явищ і процесів розвитку та взаємозв`язку об`єктів реальної дійсності, система загальнонаукових та спеціальних методів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі й юридичних наук. Поряд із загальнонауковими методами дослідження (діалектична логіка, аналіз і синтез, індукція і дедукція і т.ін.) в дисертації, з урахуванням специфіки теми та мети дослідження, застосовувались методи конкретно-соціологічних досліджень (документальні спостереження, опитування, експериментальний) і деякі окремі наукові методи (історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та ін.), які забезпечили ефективність наукового аналізу.
Зокрема, при аналізі чинного вітчизняного і зарубіжного законодавства застосовані історичний та порівняльно-правовий методи, при узагальнені і аналізі експертних досліджень – статистичний, при проведенні узагальнення висновків експертів-почеркознавців – експериментальний метод та при оцінці результатів опитування 1000 фахівців правоохоронних органів з питань використання методик неідентифікаційних досліджень в проведенні судових почеркознавчих експертиз – метод анкетування. Положення, висновки й рекомендації, які є в дисертації, базуються на широкому нормативному, науково-теоретичному й практичному матеріалі.
Правову базу дослідження складають Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, чинні відомчі нормативні акти та інструктивні документи МВС України та Міністерства юстиції України.
Теоретичною базою дослідження є наукові праці з проблем філософії, загальної теорії права, соціології, психології, галузевих правових наук і, перш за все, криміналістики і судової експертизи. Емпіричну базу дослідження складають узагальнення експертної практики Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України і ДНДЕКЦ МВС України (проаналізовано більше 600 наглядових проваджень за 1994-1999 р.р.), результати соціологічних досліджень з питань теми дисертації, проведених автором шляхом анкетування і опитування 1000 респондентів - працівників органів внутрішніх справ.
Наукова новизна дисертації визначається дослідженням на монографічному рівні на підставі вивчення психофізіологічних основ формування почеркових навичок, критичного аналізу існуючих методик вирішення як класифікаційних так і діагностичних задач, теоретичних і практичних питань, направлених на подальше удосконалення методик та методичних рекомендацій по вирішенню судово-почеркознавчою експертизою неідентифікаційних задач.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується в наступних основних положеннях:
- обґрунтована класифікація задач, які вирішуються неідентифікаційними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі;
- скореговане коло неідентифікаційних задач, які можуть бути вирішені на сучасному етапі розвитку судового почеркознавства;
- виявлені найбільш поширені недоліки, притаманні існуючим методикам по вирішенню класифікаційних задач, які приводять до необґрунтованих висновків експертів, обґрунтована думка про неможливість використання деяких з них при проведенні судових експертиз;
- обґрунтована думка про те, що методика встановлення похилого й старечого віку виконавця рукописного тексту вирішує не класифікаційну, а діагностичну задачу – встановлення відносно постійних (хронічних) збиваючих факторів, до яких можна віднести й вікові зміни організму;
- визначені можливості існуючих методик для вирішення діагностичних задач. Обґрунтована необхідність розробки такої формалізованої систему ознак і процесу їх виділення, яка вирішила б завдання однозначного сприйняття всіх ознак будь-яким експертом;
- надані рекомендації щодо формулювання оціночних суджень експертів по вирішенню діагностичних завдань на кожному з етапів дослідження, загального висновку та надані методичні рекомендації по оформленню висновків судово-почеркознавчої експертизи при вирішенні діагностичних задач.
Теоретична і практична значимість дисертаційної роботи визначається тим, що розробка проблематики експертного дослідження має на меті сприяти подальшому розвитку теорії судової експертизи, її наукових засад, а пропозиції і рекомендації дисертанта спрямовані на підвищення ефективності рішення практичних задач слідчої й експертної діяльності. Автором визначені напрями та надані рекомендації щодо проведення подальших досліджень з метою удосконалення експертної практики при вирішенні найбільш складного виду задач судово-почеркознавчої експертизи, вирішення яких значно збільшить обсяг експертної інформації про досліджуваний об'єкт, підвищують їхній науковий рівень і обґрунтованість висновків експертів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на засіданні кафедри криміналістичних експертиз Національної академії внутрішніх справ України, оприлюднені на міжнародній науково-практичної конференції “Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини” (Київ, 26 березня 1999р.) та на міжнародній науково-практичної конференції “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (Сімферополь, 19-21 вересня 2002р.). Теоретичні і експериментальні висновки роботи використані в процесі викладання курсу криміналістичних експертиз (теоретичні основи судової експертизи, судове почеркознавство) в Навчально-науковому інституті підготовки слідчих і криміналістів Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні опубліковані автором в 5 одноособових наукових статтях, три з яких у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації зумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (390 найменування). Повний обсяг дисертації – 190 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
До основних висновків, що отримані в результаті проведеного дисертаційного дослідження, можна віднести наступні.
Почерком слід вважати індивідуальний й динамічно сталий зорово-руховий образ графічної техніки письма, що реалізується з допомогою системи рухів у рукописах.
Всі почеркознавчі завдання поділяються на три типи: ідентифікаційні (вирішення питання про тотожність виконавця почеркового обєкту), діагностичні (визначення умов виконання рукописного тексту або підпису), класифікаційні (встановлення статі й віку виконавця почеркового обєкту).
Властивості почерку, що використовуються для індивідуальної ідентифікації, значною мірою вивчені криміналістами. У меншій мірі досліджені ті властивості почерку, які несуть інформацію про зовнішню обстановку письма й внутрішній стан того, хто пише. Це пояснюється тим, що питання щодо неідентифікаційних досліджень могло бути поставлене лише на певному рівні розвитку почеркознавства, коли основні теоретичні й практичні питання ідентифікаційних досліджень були вироблені.
До неідентифікаційних досліджень відносять такі дослідження, які спрямовані на встановлення зовнішньої обстановки й умов письма (факт виконання тексту у незвичній позі, викривленим почерком, з наслідуванням чужому почерку чи підпису), а також внутрішнього стану того, хто пише (втома, стан збудження чи пригнічення, психічне захворювання тощо). Почеркознавчими неідентифікаційними дослідженнями можна встановити вік, стать виконавця, давність написання документу, факт схожості почерків двох різних осіб, факт виконання документу двома особами одночасно і т.ін.
Властивість почерку реагувати на різноманітні психофізіологічні фактори зявляється тоді, коли зміни умов письма є настільки значними, що успішне пристосування до них механізму письма у процесі руху виявиться неможливим. Як наслідок, відбувається порушення звичного автоматизованого процесу письма й настають зміни у почерку, які не можна вважати варіаційними. В разі, якщо пристосувальні ресурси варіаційності вичерпано, система поступається силі “збиваючих” факторів, жертвуючи тими чи іншими своїми властивостями. Внаслідок цього властивості вже виступатимуть у новій якості, яку не варто розглядати як нову властивість системи. Судово-почеркознавчий експертний процес, діагностуючий події минулого, спирається на сукупність обєктивних даних (симптомокомплекс) конкретної ситуації. У судовому почеркознавстві в якості “симптомів” виступають зміни властивостей письма (діагностичні ознаки), які свідчать про певні зміни його механізму.
Таким чином, почеркознавча експертиза на сьогоднішній день може вирішувати діагностичні й класифікаційні завдання. Однак проблема неідентифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві потребує подальшої розробки, а також активного залучення фахівців інших галузей знань (психологів, психіатрів, невропатологів) для глибших досліджень у галузі неідентифікаційних почеркознавчих досліджень, спрямованих на розширення можливостей під час вирішення діагностичних і класифікаційних завдань.
Сутність класифікаційних завдань полягає не в пізнанні явищ, обставин, що супроводжували процес письма, а у виявленні ознак, притаманних обєктові – особистості того, хто писав. Ця група завдань тяжіє до завдань ідентифікаційного характеру. Але оскільки вона має відмінності від останньої, її справедливо виділяють у самостійну групу завдань - класифікаційних.
За результатами критичного аналізу існуючих методик по вирішенню класифікаційних завдань які використовуються експертами-криміналістами. Виявлені основні їх недоліки які приводять до необґрунтованих висновків експертів:
• надто трудомістки;
• інформативні ознаки, передбачені у переліках до методики, як і при розробці раніше описаних методик, вибирались без урахування системи рухів того, хто пише, в цілому; вони представлені в якісно-описовій системі, а це, природно, впливає на однозначність і точність виділення одних і тих самих ознак різними експертами;
• класифікація ознак почерку й виділення коефіцієнту їх кореляції проводились у відповідності з чинними на той час прописами російської мови, без урахування особливостей українського алфавіту.
Із введенням нових прописів, що значно спростили загальну будову літер, а також окремих їх елементів, виділені коефіцієнти кореляції сприяли надійності висновку щодо віку виконавця. Крім того, слід врахувати, що із введенням нових прописів та лібералізації письма у початкових класах, відсутністю вимог до каліграфії процес формування почеркового навику відбувається значно швидше, і вже в учнів 5-8-х класів почерк мало схожий на шкільний, тобто можна казати про сформований навик письма.
Питання щодо вікових змін ознак почерку слід віднести до найменш відпрацьованих у судовому почеркознавстві. До кінця 70-х років не було проаналізовано причини, ступінь та межі деградації при руйнуванні навиків письма, якщо рукописні тексти виконано особами похилого й старечого віку з нормальним фізіологічним старінням; не виявлено інформативних ознак у почерку осіб похилого й старечого віку, які є цілком або частково прогнозованими для почерку осіб у молодому й середньому віці; не розглянуто ідентифікаційні ознаки почерку цього контингенту осіб; не вивчено закономірності прояву ознак, характерних для осіб похилого й старечого віку, на відміну від почерку осіб молодого й середнього віку, а також ознаки наслідування “старіючому” почерку. Експериментальні розробки з даного питання взагалі були відсутні. Все це вкрай негативно відбивалось на стані експертної практики із дослідження рукописів, виконаних від імені осіб похилого й старечого віку, й суттєво обмежувало можливості вирішення завдань експертизи стосовно цих обєктів.
Як свідчить узагальнення практики проведення судово-почеркознавчих експертиз, аналогічних розглянутим, ознаки порушення системи рухів зустрічаються в осіб молодого віку за наявності у них захворювань, що порушують опорно-рухові функції, наприклад, хвороба Паркінсона, післяінсультний та післяінфарктний стан.
Нині, як показує узагальнення практики проведення почеркознавчих експертиз, завдання розпізнавання віку виконавця експерти-почеркознавці вирішують, виходячи з професійного досвіду.
Потребують подальшої розробки і створення науково-обгрунтованих методик вирішення класифікаційних завдань, пов’язаних із встановленням професії, статі, віку тощо.
Створення таких методик є нагальною проблемою як для теорії, так і для практики проведення почеркознавчих експертиз, оскільки дозволить отримувати необхідну пошукову інформацію й тим самим звужувати коло розшукуваних осіб.
Не можна погодитись із класифікацією діагностичних завдань, запропонованою В.В.Серьогіним, який включив до системи завдань діагностичних досліджень почерку разом із завданнями визначення стану того, хто пише (великого душевного хвилювання, збудження, втомлюваності, фізичної втоми, алкогольного й наркотичного спяніння, переохолодження, деяких його захворювань, порушення роботи зорового аналізатора і т.ін.), завдання встановлення статі, віку, темпераменту, національності, професії, рівня освіти тощо.
На наш погляд, між наведеними двома групами завдань є суттєва різниця. При вирішенні завдань першої групи дійсно проводиться діагностування шляхом виявлення певних ознак (симптомокомплексів) явищ. Що ж стосується другої групи завдань, то вони по суті є класифікаційними.
Правильною й обґрунтованою уявляється класифікація діагностичних завдань, запропонована А.А. Купріяновою, яка розробила власну концепцію на підставі узагальнення теорії й практики діагностичних досліджень у судово-почеркознавчій експертизі. А.А. Купріянова відносить до даного виду досліджень визначення умов виконання рукописного тексту або підпису і, відповідно, включає сюди як встановлення зовнішньої обстановки письма (незвична поза виконавця почеркового обєкту, незвичний пишучий прилад, виконання рукописного тексту або підпису з обмеженням зорового контролю, при низькій температурі, не звиклою до письма рукою тощо), так і визначення внутрішнього стану виконавця почеркового обєкту (наявність у нього захворювання, яке впливає на писемно-рухові функції, стан алкогольного спяніння, великого душевного хвилювання, страху, стресу і т.ін., а також установка на умисне змінення тим, хто пише, свого звичайного почерку), адже всі ці дослідження спрямовано на виявлення певних ознак, явищ.
Таким чином, діагностичними дослідженнями в судово-почеркознавчій експертизі слід вважати встановлення факту незвичайності письма, визначення характеру цієї незвичайності, групи чи різновиду обставин, що вплинули на виконавця почеркового обєкту, а іноді й встановлення конкретної причини, яка викликала зміни у звичайному почерку даної особи.
Існуюча методика базується на рівневому принципі, що ґрунтується на послідовному переході у пізнанні від загального до часткового, а також передбачає тісний взаємозвязок і взаємозалежність ідентифікаційного й діагностичного процесів. Повне діагностичне дослідження включає вирішення наступних підзавдань: 1) розпізнавання незвичайності письма у досліджуваному почерковому обєкті та висунення версій щодо виду і характеру збиваючих факторів, що впливали на виконавця; 2) вирішення питання щодо наявності або відсутності тотожності передбачуваного виконавця даного досліджуваного почеркового обєкту; 3) визначення тимчасового чи постійного характеру збиваючих факторів; 4) розпізнавання виду збиваючих факторів (природні або штучні); 5) встановлення певної групи збиваючих факторів чи конкретної збиваючої причини.
Поділ штучних внутрішніх збиваючих факторів на обєктивні (коли порушення координації рухів відбувається незалежно від волі виконавця почеркового обєкту) і субєктивні (повязані з умисним зниженням координації рухів), запропонований вченими КНДІСЕ, на наш погляд, цілком виправданий, оскільки механізм порушення координації рухів у таких випадках є різним, а, отже, і прояв діагностичних ознак у таких почеркових обєктах має бути неоднаковим.
Слід вважати позитивним дослідження вченими КНДІСЕ симптомокомплексів діагностичних почеркових ознак, що проявляються в підписах, виконуваних особами під впливом на них тієї чи іншої групи збиваючих факторів.
Наукові розробки, повязані з такого роду дослідженнями, мають неабияке значення для вирішення багатьох почеркознавчих завдань:
по-перше, важливість таких розробок повязана з характером обєктів, стосовно яких виникає необхідність у проведенні почеркознавчих досліджень. Останнім часом зросли значення і цінність предметів нерухомості (квартир, будинків, земельних ділянок), по відношенню до яких здійснюються різноманітні угоди, укладаються різного роду договори, у судах ведуться майнові суперечки. Зазвичай розвязання цих суперечок повязане із вирішенням питання щодо справжності підписів у різноманітних документах: договорах купівлі-продажу, позики, дарування, у заповітах, дорученнях, заявах, документах ощадбанків, книгах реєстрації нотаріальних дій. Крім того, необхідність дослідження підписів нерідко виникає під час вирішення питань, повязаних із діяльністю приватних фірм, малих підприємств і т.ін. Таким чином, підписи нині є найрозповсюдженішими обєктами почеркознавчих досліджень;
по-друге, як свідчить практика, досліджувані підписи часто виконуються у незвичайних умовах, тобто під впливом на виконавця тих чи інших збиваючих факторів: вікових змін організму, захворювань, пов’язаних із порушенням писемно-рухових функцій, обмеженого зорового контролю, незручної пози, незвичного пишучого приладу тощо (як правило, це справжні підписи заповідачів, дарувальників, продавців, довірителів), незвичайного психофізіологічного стану, обумовленого алкогольним спянінням, хвилюванням, страхом, стресом і т.ін. (іноді це справжні підписи, що мають місце при здійсненні різноманітних шахрайських та інших злочинних акцій). Нерідко обєктами дослідження стають підписи, виконані з наслідуванням якогось підпису певної особи, а також автопідробка, тобто виконання власного підпису з умисним зміненням почеркових ознак з метою у подальшому відмовитись від нього (як правило, такого роду підписи досліджуються у зв’язку з різними протиправними діями). Підписи, виконані у незвичайних умовах, є не лише вельми розповсюдженими обєктами дослідження, а й найскладнішими з точки зору вирішення поставлених завдань через відносно малий обсяг графічного матеріалу та змінення ідентифікаційних почеркових ознак виконавця під впливом тих чи інших збиваючих факторів.
Визначення комплексу даних діагностичних ознак і можливе розмежування їх з ознаками, що свідчать про вплив на процес письма інших збиваючих факторів, було основним завданням науково-дослідної роботи, проведеної у Київському НДІ судових експертиз у 1994-96 рр. З цією метою виконавцями теми було проаналізовано 158 експертних завдань, де обєктами дослідження були підписи, виконані з порушенням координації рухів, а також проведено експеримент, за аналізами результатів якого було виділено комплекс діагностичних ознак, характерних для підписів, виконаних із наслідуванням висококоординованим підписам певних осіб, тобто під впливом штучних внутрішніх обєктивних збиваючих факторів.
Запропоноване розмежування діагностичних ознак для даних груп підписів дещо умовне, оскільки в реальній ситуації на виконавця підпису може впливати не якийсь один певний збиваючий фактор, а цілий їх комплекс, причому поєднання цих факторів може бути найрізноманітнішим, і це варто враховувати під час проведення кожної конкретної експертизи. Однак знання експертом механізму впливу збиваючих факторів різноманітного характеру на виконавця почеркового обєкту (зокрема підпису), вміння орієнтуватися в діагностичних комплексах ознак має не лише допомагати висуненню обґрунтованих версій на попередньому етапі дослідження, а й сприяти правильному вирішенню конкретного експертного завдання в цілому.
Моделювання в судовому почеркознавстві нині має фрагментарний характер. Воно не охоплює предмету дослідження в цілому і тим більше весь процес дослідження, а відтворює лише певні сторони обєкту та окремі етапи дослідження.
Досвід моделювання в судовому почеркознавстві найуспішніше втілюється в оціночній діяльності експерта.
Поки що не дуже вдалим є його застосування для виділення ознак почерку. Ще не розроблено таку формалізовану систему ознак і процесу їх виділення, яка вирішила б завдання щодо однозначного сприйняття всіх ознак будь-яким експертом.
Найрозповсюдженішим зараз у судовому почеркознавстві є такий вид моделювання, як математичне моделювання прийняття експертних рішень. Його покладено в основу розробки різноманітних методів оцінки.
Як свідчить аналіз експертної практики, кількісні методики встановлення факту умисного змінення почерку і виконання рукопису незвичною до письма (лівою) рукою застосовуються експертами досить рідко. Очевидно, це пояснюється, з одного боку, суттєвим скороченням кількості експертиз, повязаних із дослідженням рукописних текстів такого роду, з іншого – так званим “моральним старінням” цих методик, оскільки їх розробляли на основі дослідження рукописних текстів, виконаних особами, які навчались за старими прописами. У звязку з цим, можливо, варто перевірити ефективність зазначених методик у сучасних умовах, і в разі необхідності внести в них певні зміни й уточнення.
Оскільки нині всі кількісні методики розраховані лише на моделювання прийняття експертних рішень, а виділення ознак відбивається на субєктивному рівні, неможливо досягти повної обєктивізації оціночної діяльності експерта.
Навіть найвища надійність обєктивних методик оцінки не може забезпечити правильність результату, якщо експерт невірно виділить ознаки.
Доки процес виділення інформативних ознак залишається на якісно-описовому рівні, результати дослідження, що включають методики, які грунтуються на математичному моделюванні оціночної діяльності експерта, як і раніше, є субєктивними і значною мірою залежать від кваліфікації експерта. Тому на сьогоднішній день першочергове завдання для криміналістів-почеркознавців – знайти шляхи й можливості моделювання процесу виділення ознак почерку, їх формалізації.
Не завжди при вирішенні діагностичного завдання експерт виявляє ознаки, що свідчать про незвичайність письма. Проте робити категоричний висновок про відсутність впливу збиваючих факторів, на наш погляд, є помилкою, адже результат їх впливу залежить як від ступеня такого впливу, так і від сталості нервових процесів виконавця почеркового обєкту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Абазадзе М.Н.. Формирование навыка движений при письме на грузинском языке в начальной школе. В сб. “вопросы судебной экспертизы”, №5, Баку, 1967.
2. Абрамов А.А., Копелнович Б.И. Судебно-психиатрическая экспертиза.- Донецк, 1949.- С.41.
1. Аверьянова Т.В. Интеграция и дифференциация научных знаний как источники и основы новых методов судебной эксперти¬зы.- М., 1994.- С.45.
2. Аверьянова Т.В. Содержание и характеристика методов су¬дебно-экспертных исследований.- Алма-Ата, 1991.- С.220-222.
3. Алексеев М.А.. Системная деятельность высших отделов головного мозга и некоторые вопросы управления движениями человека. “Высшая нервная деятельность”, т. XVII, вып. 5, М., АН СССР, 1967.
4. Аленин Ю.П., Тищенко В.В. и др. Взаимодействие при раскрытии и расследовании очагов преступлений. – Одесса - Симферополь, 1995.
5. Анохин П.К.. Биология и нейрофизиология условного рефлекса, М., 1968.
6. Ароцкер Л.Е. Вопросы криминалистической экспертизы в практике Верховного Суда СССР и Верховного Суда УССР.- Киев, 1969.- 600.
7. Ароцкер Л.Е. Об этике судебного эксперта // Кримина¬листика и судебная экспертиза.- Киев, 1968.- Вып.5.- С.138.
8. Ароцкер Л.Е. Роль ведущего эксперта при производстве экспертизы // Криминалистика и судебная экспертиза.- Киев, 1979.- Вып.18.- С.32-37.
9. Ароцкер Л.Е. Использование данных криминалистики в судебном разбирательстве. – М., 1964.
10. Ароцкер Л.Е. Криминалистические методы в судебном раз¬бирательстве уголовных дел: Дис. ... д-ра юрид.наук.- М.,1964.-514с.
11. Ароцкер Л.Е. Неидентификационные исследования в почерковедческой экспертизе., К., МЮ УССР, 1972.
12. Ароцкер Л.Е. Роль прокурора при проведенні експертизи в суді // Радянське право, 1968. - № 8. – с.36.
13. Ароцкер Л.Е. Тактические приемы судебного допроса.// Криминалистика и судебная экспертиза. - Киев, 1964.- Вып.1.-С.61-68.
14. Арсеньев В.Л. Вопросы общей теории судебных доказа¬тельств.- М., 1964.- С.130-157.
15. Арсеньев В.Д. О понятии заключения эксперта в свете общей теории судебных доказательств. - В кн.: Ак¬туальные вопросы теории судебной экспертизы. М., Ю76. с. 20-53.
16. Арсеньев В.Л. Актуальные вопросы оценки заключения эксперта как доказательства по уголовному делу. // Теоретичес¬кие и методические ввопросы судебной экспертизы: Сб. науч. тр.-М., 1985.- С.20-39.
17. Арсеньев В.Л. Заблоцкий В.Г. Использование специаль¬ных знаний при установлений фактических обстоятельств уголовно¬го дела. - Красноярск, 1986.- 1530.
18. Аскназий А.А. К вопросу о физиологических механизмах автоматизации двигательного навыка, “Высшая нервная деятельность”, т. XIII, вып. 3,АН СССР, М., 1963.
19. Бабичева Л.Б. Криминалистическое прогнозирование и некоторые вопросы организации борьбы с преступностью // Актуальные проблемы организации расследования преступлений: Сб. мат. науч. тр. конфер. – Одесса: РИО Ин-та внут. дел, 1996. – С.21-25.
20. Бабичева Л.Б. Методы криминалистического прогнозирования // Вестник Днепропетр. ун-та. – Правоведение. – Вып.2. – 1995. – С.121-128.
21. Багдасарова М. А., А. Б. Соломонова, М. Салихова, Устойчивость признаков в подписях в зависимости от условий их выполнения.—В кн.: “Вопросы судебной экспертизы и уголовного процесса”, Ташкент, 1965, стр. 87—100.
22. Барановский Е.Я. Нарушения письма при очаговых заболеваниях голов-ного мозга, Автореферат док.дисс.,1962.
23. Бахин В.П. Научно-методическое обеспечение практики расследования преступлений // Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики – К., 1993.
24. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. – К.: Лыбидь, 1991. – 142 с.
25. Бахин В.П., Батюк О.В. Задачи криминалистики в условиях формирования рыночной экономики // Актуальные проблемы расследования и предупреждения преступлений в условиях перехода к рыночной экономике: Сб. науч. ст. / Под ред. В.К. Гавло. – Барнаул: Изд-во Алтайск. гос. ун-та, 1993. – С.27-29.
26. Бахин В.П., Ищенко А.В. Вопросы организации научных исследований по криминалистике // Научно-исследовательская работа в вузах МВД СССР и пути ее дальнейшего совершенствования: Сб. науч. тр. – Минск, 1987. – С.33-38.
27. Бахин В.П., Ищенко А.В., Кузьмичев В.С. О необходимости новых форм и методов борьбы с преступностью // Вестник Днепропетровского университета. - Днепропетровск, 1995. – Вып.3. – С.132-133.
28. Бахин В.П., Карпов Н.С. Преступная деятельность как объект криминалистического изучения.- К.: 1999.- с.21
29. Бахин В.П., Лисая Т.В. Систематизация криминалистических рекомендаций как способ совершенствования следственной деятельности // Вестник Киевского университета. – К. – 1998. - №29. – (Серия “Юридические науки”).
30. Бахін В.П., Кузьмічов В.С., Весельський В.К. Тактика слідчої діяльності: поняття, сутність, зміст // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К.:НАВСУ – 1998. - №2. – С.217 –225.
31. Бахін В.П., Кузьмічов В.С., Садченко О.О. Вивчення злочинної діяльності з метою удосконалення криміналістичних прийомів і засобів // Актуальні питання розслідування злочинів у сучасних умовах: тактика, методика, інформаційне забезпечення: Збірник наукових праць. – К.: УАВС, 1996. – 206-215 с.
32. Бахін В.П., Лисиченко В.К. Проблеми науково-методичного забезпечення слідчої діяльності // Теоретичні та практичні проблеми використання можливостей криміналістики і судової експертизи у розвитку й розслідуванні: Збірник наукових праць. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 1996. – С.5.
33. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики.- Вол¬гоград, 1993.- С.193.
34. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. – М.: НОРМА, 1999. – С.429.
35. Белкин Р.С. Актуальные проблемы судебной экспертизы и криминалистики // Тез. науч.-практ. конф.- Киев, 1993.-С.10-12.
36. Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологи¬ческие проблемы советской криминалистики.- М., 1970.- C.131.
37. Белкин Р.С. Криминалистика: Краткая энциклопедия.- М., 1993.- С.52-53.
38. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы, тенденции, перспективы. От теории к практике.- М., 1988.- 304с.
39. Белкин Р.С. Криминалистика: Учебный словарь-справочник. – М.: Юрист, 1999. – С.268.
40. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики.- М., 1978.-Т.2: Частные криминалистические теории.- 411с.
41. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Т.1: Общая теория советской криминалистики. – М.: Акад. МВД СССР, 1977. – С.340.
42. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики. Т.3. Криминалистические средства, приемы и рекомендации. – М.: Акад. МВД СССР, 1979. – 406 с.
43. Белкин Р.С. Общая теория советской криминалистики. – Саратов, 1986. – 398 с.
44. Белкин Р.С. Эксперимент в следственной, судебной и экспертной практике. М., 1964.
45. Берзин В. Ф., Н. И. Клименко и др. Устойчивость при¬знаков почерка при умышленном его искажении. Сборник научных работ, вып. 1, Вильнюс, 1963.
46. Берзин В.В., Ковальчук 3.А., Меленевокая 3.С. Психоло¬гические аспекты формирования и организации деятельности комиссии экспертов, проводящих комплексную экспертизу // Криминалис¬тика и судебная экспертиза.- Киев, 1986.- Вып.31.- С.22-23.
47. Берзин В.Ф., Ковальчук 3.А., Меленевская 3.С. Оценка признаков, противоречащих выводу, на заключительной стадии идентификационного исследования // Криминалистика и судебная экспертиза.- Киев, 1988.- Вып.37.- С.39-42.
48. Берзин В.Ф., Ковальчук 3.А., Меленевская 3.С. О мето¬дике решения судебно-почерковедчеоких идентификационных задач.// Криминалистика и судебная экопертива.- Киев, 1987.- Вып.34. - С.58-58.
49. Берзин В.Ф., Клименко Н.И., Липовокий В.В., Павленко С.Д., Топольский А.Д., Фридман И.Я., Штерн Б.А. Устойчивость признаков почерка при умышленном его искажении // Сб.научн.работ Вильнюского / НИИСЭ, вып.1. Вильнюс, 1983.;
50. Берзин В.Ф., Ковальчук 3.А., Меленевская 3.С. Психоло¬гические особенности деятельности комиссии экспертов при произ¬водстве комплексных экспертиз // Криминалистика и судебня экс¬пертиза.- Киев, 1986.- Вып.32.- С.7-12.
51. Бернштейн Н.А. О построении движений. М., 1947.
52. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности, М., 1966.
53. Богарырева Е.Н. Психология обмана. – СПб.: Лань, 1998. – 192 с.
54. Богачкина Г.Р., Котова Г.И. Устойчивость частных признаков в почерке упрощенного строения в зависимости от изменения темпа письма // Проблемы судебной экспертизы, N2, М., 1961.
55. Браун В.А. Об изменениях почерка в зависимости от некоторых физиологических состояний // Вопросы судебной экспертизы и уголовного права. Фрунзе, 1961.
56. Брод¬ская А. Б. Криминалистическое исследование сходных почерков.// “Проблемы судебной экспертизы”, вып. 2, М., 1961, стр. 41—45.
57. Бродская А. Б. О пределах сходства подписей однофамильцев.// “Криминалистика и судебная экспертиза”, вып. 1, К., 1964, стр. 27—34.
58. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика: психодиагностическиий инструментарий и его применение в условиях социальных служб. – К.: ААД, 1995. – 100 с.
59. Бурчанинов В. П., Богатырев М.Г., Топольский А. Д., Берзин В. Ф. Устойчивость признаков почерка при умышленном его изменении. // “Криминалистика и судебная экспертиза”. К., 1957, стр. 37-41
60. Васильев В.Л. Психология следственных действий. – К.: НВТ, 1996. – С.46.
61. Вейсберг Б.Б., Гончаренко В.И. Психологическая экспертиза в уголовном судопроизводстве. – Киев, 1980. – 56 с.
62. Винберг А.И. Выводы эксперта при неполном знании изучаемого явления // Советское государство и право. – 1975. - №6. – С.75-77.
63. Винберг А.И. Заключение по экспертизе от имени юридического лица // Социалистическая законность. – 1974. - №12. – С.52-54.
64. Винберг А.И. Идентификационная, диагностическая и ситуационная криминалистические экспертизы // Советское государство и право. – М. – 1978. - №9. – С.71-75.
65. Винберг Л.А. Сравнение как метод исследования в криминалистической идентификационной экспертизе. М., 1972.
66. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. СПБ, 1910. – 197-200 с.
67. Вольвач Н.С. О влиянии свойств пишущего прибора на признаки почерка // Криминалистика и судебная экспертиза. Киев, 1957.
68. Вуйчик В. Прощальные письма самоубийц, В кн. "Проблемы криминалистики” №46 /перев. с польского/.
69. Вул С.М. Особенности методики экспертного решения вопросов о родном языке автора документа. "Криминалистика и судебная экспер-тиза",вып.28,К.,1981.
70. Галаган В.И. К вопросу о проведении экспертизы в стадии возбуждения уголовного дела// Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Научные труды. – К., 1992.
71. Гельфанд И.Н., В.С. Гурфинкель, М.Л. Цейтлин. О тактиках управления сложными системами в связи с физиологией. В сб. “Биологические аспекты кибернетики”, М., 1962.
72. Горгошидзе Л.Ш. Возможности решения некоторых диагностических за¬дач при исследовании подписей.// "Судебная экспертиза и проблем борьбы с преступностью",Ташкент,1964г.
73. Горгошидзе Л.Ш., Смирнов А.В. Судебно-почерковедческое исследование подписей, выполненных в необычных условиях (состояние алкогольного опьянения) в целях решения диагностических и идентификационных задач // Экспертная техника, вып.89, М., 1985.
74. Горгошидзе Л.Ш. Возможности решения некоторых диагностических за¬дач при исследовании подписей.// "Судебная экспертиза и проблем борьбы с преступностью",Ташкент,1964г.
75. Горгошидзе Л.Ш. Диагностика алкогольного опьянения.// "Новые разработки и дискуссионные проблемы теории и практики судебной экспертизы",вып.3,М.,1984.
76. Грузкова В.Г. Об объеме специальных знаний судебного эксперта // Актуальные вопросы судебной экспертизы и криминалистики на современном этапе судебно-правовой реформы: Сб. науч.-практ. Материалов к 75-летию основания Харьк. НИИ судебных экспертиз им. Засл. Проф. Н.С. Бокариуса // М-во юстиции Украины; Харьк. н.-и. Институт судебных экспертиз; ред. Кол.: М.Л. Цымбал, Э.Б. Ефремян, А.Ф. Дьяченко и др. – Харьков: Право, 1998. – С.37-38.
77. Грузкова В.Г. Формирование профессионального опыта судебного эксперта // Криминалистика и судебная экспертиза. – К. – 1980. – Вып.20. – С.44-48.
78. Гурьянов Е.В. Развитие навыка письма у школьников, М.,1940.
79. Дифференциация рукописей на мужские и женские // Судебно-почерковедческая экспертиза. - М., 1974.
80. Добровольская Е.Д.. Судебно-почерковедческая экспертиза. “Юридическая литература”, М., 1971.
81. Дулов А.В. Вопроcы теории судебной экспертизы.- Минск, 1959.- С.173.
82. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы.- Минск, 1962.- 280 с.
83. Дутова Н.В. Исследование структуры решения задач в це¬лях совершенствования методики экспертизы подписей // Теорети¬ческие и правовые вопросы судебной экспертизы: Сб. науч. тр. / ВНИИСЭ.- М., 1979.- Вып.38.- С.139-144.
84. Еливанова М.С. Возможности идентификации личности по неп¬ривычному леворучному почерку (методическое пособие). М., 1966.
85. Еливанова М.С. Криминалистическая экспертиза текстов, выполненных левой рукой // Автореферат канд., Алма-Ата, 1966.
86. Еливанова М.С. Возможности идентификации личности по непривычному леворучному почерку (методическое пособие). М., 1966.
87. Еливанова М.С. Изменение общих и частных признаков почерка при письме левой рукой без предварительной тренировки // Проблемы судебной экспертизы, №2, М., 1965;
88. Жбанков В.А. Концептуальные основы установления личности преступника в криминалистике. – Автореф. дисс. докт. юр. наук. – М., 1995. – 44 с.
89. Висновок експерта N 1182 от 1999 року, Експертно-криміналістичне управління, ГУ МВС України.
90. Висновок експерта N 2-332 от 1997 року, Центр криміналістичних досліджень при ЕКУ МВС України.
91. Висновок експерта N 27-206 от 1999 року, Експертно-криміналістичне управління, ГУ МВС України.
92. Висновок експерта.№ 61-561 от 1996 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
93. Висновок експерта N 2-839 от 1998 року, Центр криміналістичних досліджень при ЕКУ МВС України.
94. Висновок експерта N 303от 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
95. Висновок експерта N 43 от 1997 року, Експертно-криміналістичне управління, ГУ МВС України.
96. Висновок експерта N 772 от 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
97. Висновок експерта N1182 за 1999 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
98. Висновок експерта N1374 за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
99. Висновок експерта N1774 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
100. Висновок експерта N1937 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
101. Висновок експерта N2020 за 1999 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
102. Висновок експерта N2186 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
103. Висновок експерта N2400 за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
104. Висновок експерта N2547 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
105. Висновок експерта N2759 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
106. Висновок експерта N3270 за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
107. Висновок експерта N33741 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
108. Висновок експерта N3527 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
109. Висновок експерта N3675за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
110. Висновок експерта N5083 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
111. Висновок експерта N5349 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
112. Висновок експерта N53490/01 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
113. Висновок експерта N5593 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
114. Висновок експерта N5782 за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
115. Висновок експерта N6010 за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
116. Висновок експерта N6534 за 1996 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
117. Висновок експерта N65-983за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
118. Висновок експерта N67-840 за 1999 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
119. Висновок експерта N6785 за 1999 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
120. Висновок експерта N7563 за 1997 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
121. Висновок експерта N854 за 1998 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
122. Висновок експерта N856/21 за 1999 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
123. Висновок експерта N90-420 за 1999 року, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз МЮ України.
124. Висновок експерта №76-980 за 1997год, Експертно-криміналістичне управління, ГУ МВС України.
125. Закон України “Про оперативно - розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №22. – С.303.
126. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №48. С.650.
127. Закон України “Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю”. // Голос України. – 1993.
128. Закон України “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради УРСР, - 1991.- №4. – С.20.
129. Закон України “Про Службу безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 27. – С.382.
130. Закон України “Про судову експертизу” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №28. – С.232.
131. Закон України про внесення змін і доповнень до окремих статей кримінально-процесуального кодексу України з питань права на захист підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного // Відомості Верховної Ради України. - 1994. -М II.- Ст. 49.
132. Закон України об адвокатуре // Відо¬мості Верховної Ради України.- 1993.- 9.- Ст.62.
133. Закон України про внесення доповнень в Закон України "Про підприємництво" //Відомості Верховної Ра¬ди України.- 1994.- М 28.- Ст.234.
134. Запорожец А.В. Развитие произвольных движений, М., 1960.
135. Зицер Е.У. Наиболее устойчивые признаки почерка // Проблемы криминалистики. М., 1947.
136. Зорин Г.А. Tеоретические основы криминалистики. – Минск: Амалфея, 2000. – С.416, 608. – (Фундаментальная криминалистика ХХI века ).
137. Зотов Б.Л. Заключение экспертов в вероятной форме недопустимо // Социалистическая законность, 1955, № 4. – С.66-68.
138. Зотов Б.Л., Манцветова А.И., Мельникова Э.Б., Орлова В.Ф. Характеристика высоковыработанных почерков по степени сложности движений (строению почерка). В сб. “Методика криминалистической экспертизы, № 2, М., 1961.
139. Ищенко А.В., Карпов Н.С. Научное обеспечение практики борьбы с преступностью. – К., 1997. – 136 с.
140. Ієрусалімов І.О. Інформаційне забезпечення використання науково-технічних досягнень у розслідуванні злочинів: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутр. справ України. – К., 1998. – С. 16-17.
141. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз затверджена Наказом Міністерства юстиції України 08.10.98р. № 53/5). // Юридичний вісник України. – 1998. - №46.
142. Іщенко А.В. Методологічні та організаційні проблеми розвитку криміналістичних наукових досліджень: Автореф. дис. д-ра юрид. наук.: 12.00.09/ Укр. акад. внутр. справ. – К., 1996. – 37 с.
143. Іщенко А.В. Проблеми підготовки експертів-криміналістів вищої освіти // Проблеми підвищення рівня підготовки кадрів для органів внутрішніх справ: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 1993. - С.125 – 127.
144. Іщенко А.В. Проблеми розвитку наукових досліджень у галузі судової експертизи. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1995. – 150 с.
145. Камлык Н.И., Смеян Л.С. Криминологический анализ экономической преступности в Украине и некоторые прогностические оценки ее развития // Бюлетень законодавства і юридич