ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ

brief description

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 340.134

На правах рукопису

Чаплюк Оксана Іванівна

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Дідич Тарас Олегович

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..…….…….3
РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕНОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ………..…..…….13
1.1 Поняття та ознаки національної і міжнародної правотворчості…......……. 13
1.2 Природа, сутність та значення національної і міжнародної
правотворчості……………………………………………………………...….. 31
1.3 Принципи та функціональне призначення національної і міжнародної
правотворчої діяльнос-ті…………………………………………………...........….55
Висновки до розділу 1………………………………………………………….…..79
РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАСАДИ СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ………………….81
2.1 Суб’єкти національної та міжнародної правотворчос-ті…………..……..….81
2.2 Стадійні засади формування міжнародного та національного права…..... 105
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….130
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОТВОРЧОСТІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ…….......132
3.1 Якість та гармонізованість національного й міжнародного права як
результату правотворчої діяльнос-ті……………………………………………...132
3.2 Правове, організаційне та кадрове забезпечення національної та
міжнародної правотворчос-ті……………………………………………………..151
3.3 Тенденції розвитку та шляхи вдосконалення національної і міжнародної правотворчості в Украї-ні………………..……………………………….……….170
Висновки до розділу 3…………………….………………………………….…...186
ВИСНОВКИ…………………............................................................................... 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.……………………………….…… 195

ВСТУП

Актуальність теми. Інтеграційні та трансформаційні процеси розвитку сучасних держав та суспільства значно активізують розвиток національного і міжнародного співробітництва, появу нових сфер суспільства, вдосконалю-ють і ускладнюють існуючі суспільні відносини, суттєво видозмінюють правові системи. Особливих змін зазнають світова і класичні правові системи, що виявляється у їх зближенні та взаємопроникненні. Це потребує пошуку нових правових шляхів для подолання кризових ситуацій, розв’язання різноманітних конфліктів, створення спільних програм для вирішення проблем навколишнього природного середовища, розробки програм спільного економічного розвитку та інвестування, вирішення питань, пов’язаних із міжнародним тероризмом, торгівлею людьми тощо. Ці зміни та напрями розвитку держав і суспільства потребують відповідного ефективного правового регулювання, що здійснюється виключно за наявності якісних та дієвих норм національного та міжнародного права, можливих за умови інтенсифікації та активізації правотворчості на наці-ональному і міжнародному рівнях. Разом з тим здійснення правотворчості в межах окремої держави забезпечує формування національної правової бази, а на міжнародному рівні приводить до появи норм міжнародного права. Норми національного права відображають національні інтереси окремої держави або суспільства, а норми міжнародного права відображають загальнолюдські потреби та інтереси. Тому лише за умови відповідності норм національного права нормам міжнародного права можна досягти ефективного правового регулювання та стабільного і прогресивного розвитку держав як самостійних суб’єктів, так і в контексті їх співробітництва на міжнародному рівні. Це визначає необхідність адекватного наукового переосмислення і вироблення ефективних шляхів удосконалення правотворчості як процесу творення норм права, а також всебічного дослідження та вдосконалення всіх інституцій, які забезпечують творення норм національного і міжнародного права.
Актуальність даного дисертаційного дослідження обумовлена і необхідністю переосмислення правотворчості в контексті виокремлення її національної та міжнародної складової; тому вищезазначене є передумовою дослідження теоретико-практичних аспектів національної та міжнародної правотворчості в контексті їх співвідношення як окремих різновидів правотворчості, так і самостійних юридичних категорій.
Питанням правотворчості приділено значну увагу з боку вітчизняних учених, зокрема різноманітні аспекти даної проблематики відображені в працях О. Батанова, І. Билі, Є. Гіди, Ю. Глущенко, С. Гусарєва, Ж. Дзейко, Т. Дідича, О. Зайчука, В. Ковальського, М. Козюбри, А. Колодія, О. Копиленка, Л. Луць, О. Малька, О. Мурашина, В. Нагребельного, Н. Оніщенко, О. Петришина, С. Плавича, А. Селіванова, О. Скакун, В. Стретовича, В. Тимошенко, О. Тихомирова, М. Фігеля, А. Шевченка, Ю. Шемшученка, В. Шишки, О. Ющика, М. Яцишина та інших.
Проблемні аспекти правотворчості, зокрема питання природи, сутності, поняття правотворчості, її різновидів, процесуальних засад здійснення є предметом дослідження і зарубіжних науковців, чому присвячені наукові роботи С. Алексєєва, С. Бошно, І. Брауде, С. Дроб’язка, Д. Керімова, Д. Ковачева, М. Марченка, А. Нашиц, А. Піголкіна, С. Поленіної, М. Ралдугіна, А. Соколової, В. Степаняна, Ю. Тихомирова, О. Ушакова, Р. Халфіної, Д. Чухвічева.
Окрім того, сучасний етап наукового дослідження засад формування норм міжнародного права характеризується значним підвищенням уваги вчених-міжнародників. Зокрема результати наукових досліджень відображено в наукових роботах Г. Анцелевича, І. Бліщенка, Р. Боброва, В. Василенка, А. Дмитрієва, Г. Ігнатенка, М. Крилова, І. Лукашука, Л. Лукіної, С. Малініна, В. Маргієва, Г. Морозова, Г. Тункіна, С. Черніченка, О. Шибаєва, О. Шпакович.
Однак доводиться констатувати, що у вітчизняній юридичній науці все ще відсутні комплексні теоретичні дослідження, що торкаються сутності та особливостей національної і міжнародної правотворчості як окремих юридичних категорій, так і в площині їх теоретико-практичних аспектів співвідношення. Постала необхідність здійснення дисертаційного дослідження з метою обґрунтування поняття, виокремлення характерних ознак національної та міжнародної правотворчості, з’ясування природи та аналізу факторів, що є умовами активізації національної і міжнародної правотворчості, стадійності національної і міжнародної правотворчості, виокремлення аспектів правового, організаційного та кадрового забезпечення національної і міжнародної правотворчості. Усе це і зумовило вибір тематики дослідження, пояснює її актуальність, значущість, необхідність для наукової сфери і процесу формування національного законодавства та системи міжнародних юридичних документів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в межах планових науково-дослідних тем Київського університету права НАН України («Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» - номер державної реєстрації: 0108U010270; «Доктринальні засади розвитку держави та права: аналіз національних та міжнародних тенденцій» - номер державної реєстрації: 0112U000270).
Мета та задачі дослідження визначені актуальністю обраної теми та полягають у встановленні закономірностей національної та міжнародної правотворчості шляхом дослідження теоретичних і практичних основ їх здійснення та в контексті їх співвідношення. Досягнення поставленої мети потребує вирішення комплексу таких задач:
- обґрунтувати доктринальне розуміння поняття національної і міжнародної правотворчості, розкрити їх ознаки;
- дослідити і розкрити особливості природи та сутності національної і міжнародної правотворчості;
- з’ясувати принципи та функціональне призначення національної і міжнародної правотворчості;
- обґрунтувати понятійність та визначити коло суб’єктів національної і міжнародної правотворчості;
- охарактеризувати особливості національної та міжнародної правотворчості як різновидів юридичного процесу;
- розкрити фактори, вимоги та критерії якості норм національного та міжнародного права;
- виокремити та розкрити шляхи і способи забезпечення національної та міжнародної правотворчості;
- визначити тенденції розвитку та шляхи вдосконалення національної і міжнародної правотворчості.
Об'єктом дослідження є національна та міжнародна правотворчість як юридично значима діяльність.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти співвідношення національної та міжнародної правотворчості.
Методи дослідження. Для досягнення поставлених у дисертаційному дослідженні мети і задач у процесі дослідження використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. Викори-стання філософсько-світоглядних методів зумовлено необхідністю вивчення співвідношення національної та міжнародної правотворчості через призму соціальних цінностей, правової природи і сутності. Серед сукупності філософсько-світоглядних методів, використаних у роботі, доцільно акцентувати увагу на діалектичному методі пізнання, який дав змогу дослідити еволюцію правових явищ, зокрема забезпечив дослідження еволюції поняття правотворчості на національному та міжнародному рівнях (підрозділ 1.1). Синтез ідеалістичного та матеріалістичного методів забезпечив можливість дослідити правотворчість як результат ідеалістичного, теоретичного мислення та матеріальної дійсності (підрозділ 3.2). Специфіка об’єкта та предмет дисертаційного дослідження зумовили використання комплексу загальнонаукових методів: історико-правовий метод допоміг з’ясувати історію становлення поглядів на сутність та природу правотворчості як на самостійну юридичну категорію (підрозділ 1.1); метод категоріального аналізу надав змогу обґрунтувати самостійність таких понять: «національна правотворчість», «міжнародна правотворчість», «суб’єкти національної правотворчості», «суб’єкти міжнародної правотворчості», «національний правотворчий процес», «міжнародний правотворчий процес» (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2); порівняльно-правовий метод було використано для визначення теоретико-практичних аспектів єдності, відмінності і взаємодії національної та міжнародної правотворчості як самостійних юридичних категорій (підрозділ 1.2). Окрім того, за допомогою цього методу встановлено теоретико-прикладні аспекти співвідношення процесуальних засад здійснення національної та міжнародної правотворчості (підрозділ 2.2); структурно-функціональний метод забезпечив можливість визначити структурні елементи процесу правотворчості, функціональне призначення національної та міжнародної правотворчості (підрозділи 1.2, 2.2); формально-логічні методи аналізу та синтезу надали змогу чітко виокремити принципи, на яких має базуватися національна та міжнародна правотворчість і охарактеризувати їх зміст (підрозділ 1.3), визначити вимоги та критерії якості норм національного та міжнародного права, їх зміст (підрозділ 3.1); за допомогою прогностичного методу визначено та обґрунтовано тенденції розвитку і шляхи вдосконалення національної та міжнародної правотворчості (підрозділ 3.3); метод наукового моделювання забезпечив можливість дослідити національну і міжнародну правотворчість як самостійні юридичні інституції, а також змоделювати норми національного та міжнародного права (підрозділ 1.2). Для досягнення поставленої мети в роботі також використано методи: індукції та аналогії, онтологічний та герменевтичний.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дослідження науково-практичних аспектів співвідношення національної і міжнародної правотворчості є одним із перших в Україні комплексних, фундаментальних наукових досліджень національної та міжнародної правотворчості як різновидів правотворчості в цілому і як самостійних, взаємопов’язаних юридичних категорій – зокрема. Обґрунтовано ряд наукових положень, висновків та рекомендацій, що стосуються визначення сутнісних особливостей, функціонального призначення, суб’єктного складу, процесуальних засад національної та міжнародної правотворчості, а також критеріїв та вимог якості норм національного та міжнародного права, тенденцій розвитку національної та міжнародної правотворчості. Результати виконаного дослідження знайшли своє відображення в таких положеннях дисертаційного дослідження:
уперше:
- обґрунтовано авторське розуміння поняття національної правотворчості як діяльності спеціально уповноважених суб’єктів з обов’язковою участю інститутів громадянського суспільства, спрямованої на виявлення і вивчення особливостей суспільних відносин, що потребують правового регулювання, прийняття та введення в дію норм національного права, регулятивна дія яких поширюється на територію певної держави та її громадян, а також відображає внутрішню політику держави та стан розбудо-ви громадянського суспільства;
- визначено авторське розуміння поняття суб’єктів національної правотворчості, якими є уповноважені особи, що характеризуються офіційністю, професійністю, цілеспрямованістю, одноособовістю, мають чітко визначений об’єм повноважень та спрямовують свою діяльність на формування норм національного права;
- запропоновано авторське визначення поняття суб’єктів міжнародної правотворчості, якими є компетентні органи, які характеризуються ініціативністю, офіційністю, цілеспрямованістю, колегіальністю та відповідно до міжнародно-правового статусу володіють характерними особливостями, що надають їм можливість бути повноправними учасниками міжнародних відносин і брати безпосередню участь у формуванні норм міжнародного права;
- визначено і узагальнено тенденції розвитку національної та міжнародної правотворчості. Це передусім: 1) інтенсифікація національної та міжнародної правотворчості; 2) посилення взаємодії національної і міжнародної правотворчості; 3) розширення та поглиблення сфер правового регулювання національної та міжнародної правотворчості; 4) стандартизація та уніфікація результатів національної та міжнародної правотворчості; 5) вдосконалення правил правотворчої техніки; 6) демократизація національної та міжнародної правотворчості; 7) врахування правотворчого досвіду іноземних держав; 8) посилення ролі міжнародної правотворчості; 9) модернізація національної та міжнародної правотворчості;
удосконалено:
- поняття міжнародної правотворчості як творчої, ініціативної діяльності суб’єктів міжнародного права, спрямованої на формування норм міжнародного права шляхом узгодження міжнародних інтересів, результатом якої є прийняття міжнародного нормативного документа, що вміщує міжнародно-правові норми та відображає зовнішню політику держави і функціональне призначення міжнародних організацій;
- розуміння природи національної та міжнародної правотворчості, яка поєднує об’єктивний соціальний характер, суб’єктивний характер, регламентаційно-владний характер, юридичну природу, процесуальну природу;
- розуміння значення ролі гармонізації в умовах взаємоузгодження національної та міжнародної правотворчості, що виявляється в наступному: 1) гармонізація є самостійною правовою категорією, що має багатоаспектний плюралістичний характер; 2) гармонізація має прикладний характер, оскільки забезпечує здійснення процесу відповідності норм національного права нормам міжнародного права як результату національної та міжнародної правотворчості; 3) гармонізація найбільш повно відображає та гарантує процес відповідності норм національного права нормам міжнародного права; 4) гармонізація є засобом, що забезпечує процес інтеграції правових систем;
дістали подальший розвиток:
- визначення змісту ознак національної та міжнародної правотворчості: це – діяльність, що: 1) здійснюється компетентними суб’єктами як безпосередньо, так і в порядку делегування повноважень та за участі інститутів громадянського суспільства; 2) відображає рівень розвитку суспільних відносин та їх кон’юнктуру на національному та міжнародному рівнях; 3) відображає об’єктивні потреби та інтереси суспільства; 4) здійснюється в чітко визначених сферах; 5) має чітко визначену правову основу; 6) має послідовний, цілеспрямований та результативний характер; 7) характеризується значним ступенем інституційності (структурованості); 8) має організаційну основу;
- характеристики єдності змісту принципів національної та міжнародної правотворчості, які відображають основні засади та цінності, на яких мають базуватися національна і міжнародна правотворчість, спрямовують розвиток та функціонування національної та міжнародної правотворчості; забезпечують правомірне здійснення відповідної діяльності на національному і міжнародному рівнях; забезпечують єдність у процесі створення, формування та прийняття норм національного і міжнародного права; відображають складний сутнісний характер, внутрішній зміст і соціальне призначення національної та міжнародної правотворчості і вказують на їх багатоаспектний, багатогранний зміст.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та обґрунтовані теоретичні положення і рекомендації можуть бути використані:
- у науково-дослідній сфері ‒ для подальшого дослідження сутності, природи, особливостей та процесу творення норм національного та міжнародного права в межах юридичної науки;
- у практичній правотворчій діяльності ‒ для узгодження здійснення правотворчості на національному та міжнародному рівнях (Лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про використання методичних рекомендацій у процесі здійснення ним законотворчої діяльності №04-19/14-3322 від 13 листопада 2012 року);
- у викладацькій сфері ‒ на лекційних та практичних заняттях з теорії держави і права, міжнародного публічного та приватного права, а також інших галузевих юридичних дисциплін КУП НАН України в порядку здійснення педагогічної практики. Окрім того, положення та висновки результатів дисертаційного дослідження можуть стати методологічним підґрунтям для підготовки підручників, навчальних посібників, навчально-методичних програм, викладання спецкурсів, проведення семінарів у вищих навчальних закладах юридичного профілю (Акт про впровадження наукових розробок дисертації у навчальний процес та наукову діяльність Київського університету права НАН України від 04 квітня 2012 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням здобувача. Усі наукові результати, викладені в рукописі дисертації, одержані автором особисто. У тезах, опублікованих у співавторстві, особистим внеском здобувача є наукові положення, що стосуються аналізу особливостей творення норм національного та міжнародного права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації об-говорено на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, 27 – 31 січня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конфе-ренції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 29 – 30 травня 2009 р.); Міжнародній науково–практичній конференції «Статут Великого Князівства Литовського 1529 р. – основа розвитку державності та конституціоналізму Білорусії» (м. Мінськ, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Алушта, 29 жовтня – 1 листопада 2009 р.); ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (с. Верхній Студений, 28 січня – 01 лютого 2010 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 01 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 4 – 5 травня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика правотворчої та правозастосовної діяльності у контексті сучасних реформаційних процесів» (м. Харків, 22 – 23 жовтня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародні та національні механізми захисту прав людини: виклики сьогодення» (м. Донецьк, 8 квітня 2011 р.); ІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Київ, 28 квітня 2011 р.); VIII міжнародній науково–практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 17 – 19 червня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні» (м. Харків, 29 – 30 вересня 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика правотворчої та правозастосовної діяльності у контексті сучасних реформаційних процесів» (м. Харків, 29 – 30 жовтня 2011 р.); Наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького (м. Київ, 16 лютого 2012 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи» (м. Київ, 29 березня 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні напрямки розвитку держави і права» (м. Москва, 26-27 жовтня 2012 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в 24 публікаціях автора, серед яких 6 статей у фахових виданнях, підрозділ у колективній монографії та 17 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Головними науковими і практичними результатами дисертаційного дослідження є такі висновки:
1. На основі дослідження наявних в юридичній літературі підходів учених щодо розуміння правотворчості автором узагальнено розуміння поняття правотворчості в межах наступних аспектів, а саме: поняття правотворчості має дискусійний, динаміч-ний, фрагментарний, неоднозначний, об’єктивний, складний сутнісний та внутрішній, інтернаціональний, багатоаспектний та всесторонній характери розуміння, а також є об’єктом юридичної науки.
2. Поняття національної та міжнародної правотворчості має похідний характер від правотворчості, які містять всі необхідні елементи, що включає правотворчість в цілому, а також ті, які їх розмежовують між собою, зокрема особливості, що стосуються регламентаційно–владної діяльності, суб’єктного складу, процесуальної сторони діяльності суб’єктів правотворчості, результату, вимог, які мають обов’язковий характер для процесу правотворчості.
3. Національна та міжнародна правотворчість – це окремі різновиди правотворчості, що характеризуються наявністю лише їм властивою су-купністю ознак, що надають змогу характеризувати їх як самостійні юридичні категорії.
4. Дослідження правотворчості як практичної діяльності та об’єкта наукового дослідження надало змогу визначити власне доктринальне розуміння поняття національної правотворчості як діяльності спеціально уповноважених суб’єктів з обов’язковою участю інститутів громадянського суспільства, що спрямована на виявлення і вивчення особливостей суспільних відносин, які потребують правового регулювання, прийняття та введення в дію норм національного права, регулятивна дія яких поширюється на територію певної держави та її громадян, відображає внутрішню політику держави та стан розбудови громадянського суспільства.
5. Визначено особливість міжнародної правотворчості шляхом удосконалення її поняття як творчої, ініціативної діяльності суб’єктів міжнародного права, спрямованої на формування норм міжнародного права шляхом узгодження міжнародних інтересів, результатом якої є прийняття міжнародного документа, що вміщує міжнародно–правові норми та відображає зовнішню політику держави, враховує функціональне призначення міжнародних організацій.
6. Визначено, що інтенсивність здійснення національної та міжнародної правотворчості залежить від наявності об’єктивних, суб’єктивних та спеціально-юридичних факторів національної та міжнародної право-творчості.
7. Встановлено сутність факторів національної та міжнародної правотворчості, які виявляються в тому, що вони: 1) відображають рівень розвитку суспільства, об’єктивну соціальну дійсність та стан міжнародного співробітництва; 2) відображають аспекти здійснення національної та міжнародної правотворчості, починаючи від виявлення потреб та визначення об’єкта правового регулювання, виявлення властивостей суб’єкта правотворчості та завершуючи належним рівнем правового, організаційного та кадрового забезпечення здійснення правотворчої діяльності; 3) відображають процедуру здійснення правотворчості на національному та міжнародному рівнях, а також визначають умови, що мають ключове значення при творенні норм національного та міжнародного права; 4) мають комплексний характер, повинні враховуватися в сукупності для забезпечення систематичного впливу на характер та зміст національної та міжнародної правотворчості; 5) є динамічним явищем, оскільки формуються в соціальній сфері та залежать від рівня розвитку суспільних відносин.
8. Визначено, що природа національної та міжнародної правотворчості має об’єктивний, соціальний, суб’єктивний, регламентаційно-владний, юридичний та процесуальний характери. Природа національної правотворчості зумовлена наявністю національних потреб та інтересів, які мають об’єктивний характер, існують всередині держави, відображають менталітет, ідеологію, культуру та потреби народу, знаходять своє закріплення в нормативно-правових актах. Природа міжнародної правотворчості обумовлюється здійсненням її лише в міжнародній сфері, спрямованій на відображення в нормах міжнародного права міжнародних інтересів. З’ясування автором сутнісних аспектів національної та міжнародної правотворчості надало змогу визначити спільність, відмінність та взаємодію національної і міжнародної правотворчості.
9. Проведено групування принципів, кожен з яких знаходить своє відо-браження в процесі формування норм національного та міжнародного права. До них віднесено загальні та спеціальні принципи національної та міжнародної правотворчості. На основі характеристики їх змісту узагальнено, що вони є обов’язковими при здійсненні національної та міжнародної правотворчості, оскільки надають їм рис системності, організованості, плановості та послідовності здійснення; забезпечують здійснення процесу національної та міжнародної правотворчості на високій науково обґрунтованій основі та за участю належно підготовлених суб’єктів правотворчості; характеризуються певним ступенем динамічності, оскільки залежать від рівня розвитку суспільства та держави, а також залежать від активності міжнародного співробітництва; відображають самостійність національної та міжнародної правотворчості, що обумовлено наявністю загальних принципів національної та міжнародної правотворчості та спеціальних принципів їх здійснення, що характеризує ступінь їх відмінності; відображають складний механізм формування норм національного та міжнародного права, що передбачає здійснення його через проходження всіх передбачених на нормативному рівні стадій; відображають складний сутнісний характер національної та міжнародної правотворчості, що зумовлено наявністю процесуальних, суб’єктних (кадрових) аспектів їх здійснення. Встановлено також їх значущість, оскільки принципи національної та міжнародної правотворчості відображають основні засади та цінності, на яких мають базуватися національна і міжнародна правотворчість; спрямовують розвиток та функціонування національної та міжнародної правотворчості; забезпечують правомірне здійснення відповідної діяльності як на національному, так і на міжнародному рівнях; забезпечують однакові підходи під час створення, формування та прийняття норм національного і міжнародного права; відображають складний сутнісний характер та внутрішній зміст національної та міжнародної правотворчості; відображають соціальне призначення національної та міжнародної правотворчості; вказують на багатоаспектний, багатогранний зміст національної і міжнародної правотворчості.
10. Виокремлено функції національної та міжнародної правотворчості, характеристика змісту яких надала можливість визначити їх цінність, що полягає: у забезпеченні оптимізації правового регулювання шляхом творення нових норм національного та міжнародного права і оновлення національного законодавства та міжнародно–правової бази; знаходженні компромісу між інтересами різних соціальних груп та відображенні його в нормах національного права; узгодженні міждержавних інтересів, що мають суперечливий економічний, фінансовий, політичний характер; взаємодії норм національного та міжнародного права шляхом їх гармонізації; стабільності національного законодавства та міжнародної правової бази шляхом їх постійного оновлення та вдосконалення.
11. Визначено природу та виокремлено сукупність ознак суб’єктів національної та міжнародної правотворчості, що характеризують їх категоріальність та особливість, а саме: це суб’єкти, які: 1) мають офіційний характер; 2) здійснюють свою діяльність, засновуючись на нормах права; 3) здійснюють свою діяльність у чітко визначених процедурних формах; 4) мають чітко визначені сфери здійснення діяльності; 5) мають цілеспрямований характер діяльності; 6) характеризуються необхідним рівнем професійності та науковості; 7) мають як одноособовий, так і колегіальний характер; 8) володіють необхідною правоздатністю та дієздатністю; 9) мають ініціативний характер діяльності.
12. Узагальнено розуміння поняття суб’єктів національної правотворчості, якими є уповноважені особи, що характеризуються офіційністю, професійністю, цілеспрямованістю, одноособовістю, мають чітко визначений перелік повноважень та спрямовують свою діяльність на формування норм національного права. Уточнено визначення поняття суб’єктів міжнародної правотворчості як компетентних органів, які характеризуються ініціативністю, офіційністю, цілеспрямованістю, колегіальністю та відповідно до міжнародно–правового статусу володіють характерними особливостями, що надають їм можливість бути пов-ноправними учасниками міжнародних відносин, що і передбачає їх пряму участь у формуванні норм міжнародного права.
13. Узагальнено поняття національного та міжнародного правотворчого процесів, зокрема під національним правотворчим процесом розуміється юридично регламентована процедура діяльності уповноважених суб’єктів, що в своїй сукупності складається з обов’язкових, послідовних, цілеспрямованих, юридично значущих дій, спрямованих на творення, зміну або відміну норм національного права, а під міжнародним правотворчим процесом розглядається сукупність послідовних дій суб’єктів міжнародної правотворчості, які закріплені в міжнародних юридичних документах та спрямовані на творення норм міжнародного права.
14. Встановлено сутнісні аспекти стадій правотворчості, а саме: 1) стадії правотворчості є складною динамічною категорією; 2) зміст стадій правотворчого процесу складає логічна сукупність дій; 3) стадії правотворчого процесу мають двохаспектний характер; 4) стадії правотворчого процесу надають йому упорядкованого, послідовного та змістовного характеру; 4) стадії правотворчого процесу мають завершений характер; 5) стадії національного та міжнародного правотворчого процесів залежать від здійснення певних дій компетентними суб’єктами; 6) стадії національного та міжнародного правотворчого процесів мають результативний характер.
15. На підставі аналізу існуючих в науковій літературі поглядів науковців щодо значення якості правової бази можливо узагальнити, що вона: 1) є важливою передумовою розвитку стабільної держави та суспільства, а також їх гармонійного співіснування з міжнародним співтовариством; 2) залежить від значної кількості факторів, що здійснюють правове, організаційне, кадрове забезпечення; 3) залежить від значної кількості критеріїв, що мають вплив як при змістовному наповненні норма-тивно–правового акта, так і при визначенні його зовнішньої форми; 4) потребує постійного вдосконалення правил, методів, засобів, необхідних для формування ефективних норм національного та міжнародного права.
16. Структуровано вимоги щодо забезпечення якості норм національного та міжнародного права, зокрема такі, що визначають необхідність дотримання основних принципів національної та міжнародної правотворчості і відображають особливості змістовної характеристики юридичних документів та вимоги щодо дотримання та виконання правил юридичної техніки, визначення специфіки технічного внутрішнього та зов-нішнього оформлення юридичного документа.
17. Відповідність та узгодженість норм національного права нормам міжнародного права, як одна із основ наявності ефективного національного законодавства, забезпечується здійсненням гармонізації. Тому встановлено, що гармонізація має: складний характер розуміння, що зумовлено наявністю значної кількості підходів до її розуміння; прикладний характер, оскільки забезпечує приведення норм національного права у відповідність з нормами міжнародного права як результату національної та міжнародної правотворчості; найбільш повно відображає та гарантує процес відповідності норм національного права нормам міжнародного права; є засобом, що забезпечує процес інтеграції правових систем.
18. За умови підвищення якості та ефективності норм національного та міжна-родного права досліджуються правовий, організаційний та кадровий аспекти забезпе-чення національної та міжнародної правотворчості в контексті визначення їх розумін-ня, специфіки та сукупності заходів, що складають зміст того чи іншого аспекта забез-печення. На прикладі України визначено рівні правового забезпечення національної правотворчості, серед яких виокремлено: 1) конституційний рівень правового забезпечення здійснення національної правотворчості; 2) законодавчий рівень правового забезпечення здійснення національної правотворчості; 3) підзаконний рівень правового забезпечення здійснення національної правотворчості.
Сутність організаційного забезпечення виявляється в сукупності його складових, що мають інформаційно–аналітичний, матеріальний, технічний характер та відіграють визначальну роль в процесі формування норм національного та міжнародного права. Специфіка кадрового забезпечення розуміється автором як обов’язкова наявність людського ресурсу як на фізичному, так і на інтелектуальному рівнях, оскільки поштовхом до творення норм права є людський фактор, а також наявність осіб, які завдяки власному досвіду, професійності, спеціальності, кваліфікації, статусу можуть реалізувати зазначене відповідно до покладених на них обов’язків.
19. Узагальнено тенденції розвитку національної та міжнародної правотворчості, а саме: 1) інтенсифікація національної та міжнародної правотворчості; 2) посилення взаємодії національної і міжнародної правотворчості; 3) розширення та поглиблення сфер правового регулювання національної та міжнародної правотворчості; 4) стандартизація та уніфікація результатів національної та міжнародної правотворчості; 5) вдосконалення правил правотворчої техніки; 6) демократизація національної та міжнародної правотворчості; 7) посилення наукового забезпечення та до-тримання традицій національної та міжнародної правотворчості; 8) врахування правотворчого досвіду іноземних держав; 9) посилення ролі міжнародної правотворчості; 10) модернізація національної та міжнародної правотворчості.
20. На основі з’ясування проблематики здійснення національної та міжнародної правотворчості як таких, що мають змінний та динамічний характер, узагальнено шляхи вдосконалення національної та міжнародної правотворчості, а саме: 1) вдосконалення правової регламентації національної та міжнародної правотворчості; 2) вдосконалення кадрового забезпечення національної та міжнародної правотворчості; 3) вдосконалення організаційного забезпечення національної та міжнародної правотворчості; 4) вдосконалення прогнозування і планування національної та міжнародної правотворчості; 5) вдосконалення механізму забезпечення відповідності норм національного права міжнародним нормам та стандартам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдулаев М. И. Теория государства и права : учебник / М. И. Абдулаев. – М. : Юридическая литература, 2009. – 601 с.
2. Алексеев С. С. Государство и право / С. С. Алексеев. – М. : Юридиче-ская литература, 1994. – 192 с.
3. Амарсанаа Ж. Проблемы правотворческого процесса в МНР : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Ж. Амарсанаа. – М., 1988. – 15 с.
4. Андреев И. С. Принципы нормотворческой деятельности / И. С. Андреев // Актуальные вопросы нормотворчества в Республике Беларусь : материалы науч.-практ. конф., 21 дек. 2000 г. – Минск : НЦЗД, 2001. – С. 87–89.
5. Антонова Л. И. О стадиях правотворческого процесса в СССР / Л. И. Антонова. – Правоведение. – 1966. – №1. – С. 3–11.
6. Анцелевич Г. О. Международное морское право : учебник / Г. О. Анцелевич. – К. : Слово, 2003. – 399 с.
7. Анцелевич Г. О. Міжнародне право : підручник / Г. О. Анцелевич, О. О. Покрещук. – К. : Алерта, 2003. – 410 с.
8. Бакуменко В. Підходи до прогнозування нормотворчої діяльності / В. Бакуменко, С. Кравченко // Зб. наук. пр. Української Академії державного управління при Президентові України / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид - во УАДУ, 2002. – Вип. 2. – С. 3– 9.
9. Барковский И. Особенности механизма правотворческой деятельности Содружества независимых государств / И. Барковский // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2002. – № 1. – С. 9–13.
10. Барковский И. Проблемы совершенствования механизма правотворческой деятельности Содружества независимых государств / И. Барковский // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2002. – № 4. – С. 22–27.
11. Батанов О. В. Місцеве самоврядування в Україні / О. В. Батанов // Конституційне право України. Акад. курс: підручник. У 2 т. Т. 2 / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2008. – Розд.26, п. 1-3. – С. 673–727.
12. Биля І. О. Реквізити і структура нормативного правового акта / І.О. Биля // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 10. – С. 3– 6.
13. Бірченко Ю. І. Проблеми взаємовпливу правотворчого та правозастосовного процесів / Ю. І. Бірченко // Наукові записки НаУКМА. Сер. Юридичні науки. – К. : Академія, 2002. – Т. 20. – С. 39–41.
14. Блищенко И. П. Мировая политика и международное право : [монография] / И. П. Блищенко, М. М. Солнцева. – М. : Международные отношения, 1991. – 156 с.
15. Бобров Р. Л. Основные проблемы теории международного права / Бобров Р. Л. – М. : Международные отношения, 1968. – 272 с.
16. Бошно С. В. Путь от источника к форме права : лекции / Бошно С. В.. – М. : Изд – во РАГС. – 2002. – 102 с.
17. Василевич Г. А. Проблемы законотворческой деятельности Верховного Совета Республики Беларусь : автореф. дис. … на соискание науч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституционное право; государственное управление; административное право; муниципальное право» / Г. А. Василевич. – Минск : БГУ, 1993. – 46 с.
18. Василенко В. А. Основы теории международного права / Василенко В. А.. – К. : Вища школа,1998. – 288 с.
19. Васильев А. В. К вопросу о стадиях правотворческого процесса / А.В. Васильев // Проблемы государства и права на современном этапе : тру-ды науч. сотрудников и аспирантов. – М. : Изд-во ИГиП АН СССР, 1973. – Вып. 7. – С. 24–32.
20. Васильев, А. С. Теория права и государства : учебник / А. С. Васильев, Р. С. Притченко, И. В. Борщевский [и др.] ; под. ред. А. С. Васильева. – Изд. 2-е. – Х. : Одиссей, 2007. – 480 с.
21. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Юридична думка, 2007. – 992 с.
22. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : Перун, 2002. – 1440 с.
23. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юрид. вузов / А. Б. Венгеров. – М. : Новый юрист, 1998 – 624 с.
24. Венская конвенция о праве международных договоров : комментарий / сост. Талалаев А. Н. ; отв. ред. Захарова Н. В. – М. : Юридическая литература, 1997. – 336 c.
25. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями 21 марта 1986 года. [Электронный ресурс] – Режим доступа : http://zakon2.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_a04. – Назва з ек-рану.
26. «Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ci.uz.gov.ua/ua/mfa/conv_wien_law.htm. – Назва з екрану.
27. Вне конфронтации. Международное право в период и после холодной войны : сб. ст. Американ. ассоц. межд. права / отв. ред.: В. Г. Даниленко, Л. Дэмрош, Дж. И. Чарни. – М. : Спарк , 1996 г. – 356 с.
28. Воздействие глобализации на правовую систему России / С. В. Поленина, О. А. Гаврилов, А. П. Колдаева [и др.] // Государство и право. – 2004. – № 3. – С. 5–15.
29. Волошин Ю. О. Принцип / Ю. О. Волошин // Юридична енциклопедія : в 6 т. / за ред. Ю.С. Шемшученка. – К. : Українська енциклопедія, 2003. – Т. 5. – С. 110–111.
30. Гендерна експертиза українського законодавства (концептуальні засади) / [відп. ред. Т. М. Мельник]. – К. : Логос, 2001. – 120 с.
31. Глущенко Ю. М. Питання вдосконалення правотворчої діяльності / Ю.М. Глущенко // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. – Вип. 27. – С. 273–278.
32. Глущенко Ю. М. Правотворча діяльність місцевих державних адміністрацій та основні напрямки її удосконалення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / Ю. М. Глущенко. – К. : НАН Укр., Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2011. – 20 с.
33. Гойман В. И. Действие права: методологический анализ / Гойман В. И.. – М. : Академия МВД РФ, 1992. – 182 с.
34. Гринюк Р. Ф. Правотворчість у сучасній Україні: від пострадянської до правової держави / Р. Ф. Гринюк // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 21. – С. 32–51.
35. Даниленко Г. М. Обычай в системе международного права / Даниленко Г. М.; отв. ред. А. П. Мовчан. – М. : Наука, 1988. – 192 с.
36. Дідич Т. О. Нормопроектування: питання теорії та методології : монографія / Т. О. Дідич. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2010. – 160 с.
37. Дія права: інтегративний аспект : монографія / кол. авт. ; відп. ред. Н. Оніщенко. – К. : Юридична думка, 2010. – 360 с.
38. Дмитриевцев К. Н. Процесс правотворчества в Российской Федерации : автореф. дис. на соискание степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / К. Н. Дмитриевцев; Нижегород. высш. школа. – Нижний Новго-род, 1994. – 26 с.
39. Дмитрієв А. І. До питання про концепцію узгодження позицій суб’єктів міжнародного права в нормоутворюючому процесі / А. І. Дмитрієв // Правова держава : щоріч. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 1998. – Вип. 9. – С. 267–261.
40. Дробязко С. Г. Общая теория права : учеб. пособ. для вузов / С. Г. Дробязко, В. С. Козлов. – Минск : Амалфея, 2005. – 464 с.
41. Дробязко С. Г. Правообразование, правотворчество, правоустановление, их субьекты и принципы / С. Г. Дробязко // Право и демократия : сб. науч. тр. – Минск, 2003. – Вып. 14. – С. 15–34.
42. Дубовицкий В. Н. Правотворческая деятельность в Республике Беларусь / В. Н. Дубовицкий, П. Е.Жушма, А. В. Матусевич. – Минск : Скарына, 1997. – 254 с.
43. Забігайло В. Гармонізація національного права як передумова інтеграції України до Європейського Союзу / В. Забігайло // Матеріали Міжнар. наук. конф. «Ялта-2000. Роль Європи в ХХІ столітті», м. Ялта, 7–9 трав. – Ялта, 2000 . – С. 260 – 267.
44. Загальна теорія держави і права : підручник / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко [та ін.] ; за ред. д. ю. н., проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д. ю. н., проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Х. : Право, 2009. – 583 с.
45. Зайцева О. Г. Международные организации: принятие решений / Зайцева О. Г.; [отв. ред. Г. И. Морозов]. – М. : Наука, 1989. – 159 с.
46. Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/ows-doc/doc-ref/lawrefer.htm. – Назва з екрану.
47. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» №2591-VI від 07.10. 2010 р. [Електронний ресурс] .– Режим доступу: //http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show. – Назва з екрану.
48. Закон України «Про міжнародні договори України» від № 1906-IV 29.06.2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T041906.html. – Назва з екрану.
49. Закон України «Про місцеве самоврядування» №280/97-ВР від 21.05.1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80/page2. - Назва з екрану.
50. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» №586-XIV від 09.04.1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/586-14/page. – Назва з екрану.
51. Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» № 1861-VI від 10. 02. 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-17. – Назва з екрану.
52. Законотворчество в Российской Федерации : науч.-практ. и учеб. пособие / под. ред. А. С. Пиголкина. – М. : Формула права, 2000. – 608 с.
53. Иванец Г. И. Глобализация, государство и право / Г.И. Иванец, В. И. Червонюк // Государство и право. – 2003. – № 8. – С. 87–94.
54. Иванов В. В. К вопросу о теории нормативного договора / В. В. Иванов // Журнал российского права. – 2000. – №7. – С. 87–88.
55. Игнатенко Г. В. Новые тенденции в международном нормотворчестве / Г. В. Игнатенко, С. А. Малинин // Советский ежегодник международного права. – М. : Наука, 1987. – С. 32–45.
56. Каламкарян Р. А. Международное право : учебник / Р. А. Каламкарян, Ю. И. Мигачев. – М. : Эксмо, 2004. – 688 с.
57. Кашанина Т. В. Юридическая техника : учебник / Кашанина Т. В. – 2-е изд.– М. : Норма : ИНФРА-М, 2011. – 496 с.
58. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права : підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2005. – 574 с.
59. Керимов, Д. А. Законодательная техника : науч.- метод. и учеб. пособие / Керимов Д. А. – М. : ИНФРА-М, 2008. – 357 с
60. Керимов Д. А. Законодательная техника : науч.-метод. и учеб. пособие / Керимов Д. А.. – М. : Норма, 2000. – 127 с..
61. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества / Керимов Д. А. – М. : Юридическая литература, 1991. – 160 с.
62. Книгін К. Правове визначення референдуму як форми народовладдя (проблеми теорії і практики) / К. Книгін // Право України. – 2001. – № 11. – С. 28–32.
63. Ковальський В. С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Козінцев. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
64. Ковачев Д. А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории / Д. А. Ковачев. – М. : Юридическая литература, 1977. – 112 с.
65. Козловський А. А. Гносеологічна концепція права [Електронний ресурс] / А. А. Козловський // Наук. вісн. Чернів. держ. ун-ту. Право. – Чернівці : Рута, 2000. – Вип. 100. – С. 13–18. – Режим доступу :http://library.chnu.edu.ua/res//library/elib/visnyk_chnu/visnyk_chnu_2000_0100.pdf. – Назва з екрану.
66. Коліушко І. Правове регулювання нормотворчої діяльності в Україні: проблеми та перспективи [Електронний ресурс] / І. Коліушко, Н. Александрова, О. Банчук. – Режим доступу : http://www.pravo.org.ua/files/konstutyc/normotvorenna/Pravove%20reguluvanna.doc. – Назва з екрану.
67. Колодій А. М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання) / А. М. Колодій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.01, 12.00.02. / А. М. Колодій. – К., 1999. – 36 с.
68. Колодій А. М. Принципи права України : монографія / Колодій А. М. – К. : Юрінком Інтер, 1998р. – 208 с.
69. Кондратович Н. М. Субъекты законотворческого процесса : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Н. М. Кондратович. – Минск : БГУ, 1995. – 19 с.
70. Конституційне право України. Академічний курс : підручник. У 2 т. Т. 2 / за заг. ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Юридична думка, 2008. – 800 с.
71. Конституція України : станом на 02 квітня 2012 р. : (відповідає офіц. текстові). – К. : Правова єдність, 2012. – 96 с.
72. Копиленко О. Міжнародний досвід правового моделювання і його значення для гармонізації законодавства України в аспекті її євроінтеграції / О. Копиленко, Г. Мурашин // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом : зб. наук.-практ. матеріалів. – К. : Ін-т законодавства ВР України, 2005. – С. 5–9. – (Бібліотека Української школи законотворчості ; вип. 4).
73. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні / В. Коростей //Право України. – 2004. – № 3. – С. 121–124.
74. Кравченко С. П. Мова як фактор правоутворення та законотворчості : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Кравченко С.П. – Одеса, 2000. – 201 с.
75. Кравчук І. В. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС / І. В. Кравчук, М. В. Парапан. – К. : Слово, 2004. – 320 с.
76. Кремень В. Г. Україна: альтернативи поступу: (критика історичного досвіду) / В. Г. Кремень, Д. В. Табачник, В. М. Ткаченко. – К. : ARC-Ukraine, 1996. – 793 с.
77. Крестовская Н. Н. Теория государства и права. Элементарный курс / Н. Н. Крестовская, Л. Г. Матвеева. – Х. : Одиссей, 2007. – 384 с.
78. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных организаций / Н. Б. Крылов. – М. : Наука, 1988. – 170 с.
79. Лазарев В. В. Пробелы в праве и пути их устранения / Лазарев В. В.. – М. : Юридическая литература, 1974. – 117 с.
80. Лебедев В. А. Теория государства и права : конспект лекций / В. А. Лебедев, Э. А Маркина. – Изд-во МГУ, 2003. – 215 с.
81. Лисенков С. Л. Умови забезпечення якості змісту нормативно-правових актів / С. Л. Лисенков // Законодавство України. Науково-практичні коментарі . – 2003 . – № 6 . – С. 3–6.
82. Лихова С. Закон і законотворчість / С. Лихова, Я. Нагойний // Право України. – 1993. – №5/6. – С. 35–37.
83. Лукашук И. И. Глобализация, государство, право, XXI век / Лукашук И. И.; Ин-т государства и права РАН. – М. : Спарк, 2000. – 279 с.
84. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть : учебник / Лукашук И. И. – М. : БЕК, 1997. – 371 с.
85. Лукашук И. И. Международно-правовая концепция России / И. И. Лукашук // Московский журнал международного права. 1998. – № 2. – С. 236–240.
86. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе / И. И. Лукашук ; РАН, Институт государства и права. – М. : Спарк, 1997. – 322 с.
87. Лукина Л. Правотворческий процесс в рамках Совета Европы / Л. Лукина // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2003. – №1. – С. 11–15.
88. Лукьянова Е. Г. Некоторые проблемы правотворчества в современной России / Е. Г. Лукьянова // Правоведение. – 2007. – №6. – С. 159–165.
89. Луць Л. Основні заходи та способи Європейської правової інтеграції / Л. Луць // Право України. – 2002. – № 5. – С. 146–148.
90. Любимов А. П. Качество подготовки законопроекта субъектом права законодательной инициативы / А. П. Любимов // Российская юстиция. – № 2. – 2006. – С. 47–53.
91. Магновський І. Формування внутрішньодержавного права в умовах інтеграційних правових процесів сучасності / І. Магновський // Право України. – 2005. – № 3. – С. 118–121.
92. Мазуренко А. П. Правотворческая политика: понятие и соотношение со смежными юридическими категориями / А. П. Мазуренко // Государство и право. – 2010. – № 4. – С. 12–20.
93. Мазуренко А. П. К вопросу о видах юридической ответственности за правотворческие ошибки / А. П. Мазуренко // Правотворческие ошибки: понятие, виды, практика и техника устранения в постсоветских государствах : материалы Междунар. науч.-практ. круглого стола (29 – 30 мая 2008 г.) / под. ред. В. М. Баранова, И. М. Мицкевича. – М. : Проспект, 2009. – С. 479–497.
94. Мала енциклопедія теорії держави і права / за заг. ред. Ю. Л. Бошицького. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2010. – 368 с.
95. Малишева Н. Р. Теоретичні аспекти гармонізації національного законодавства з міжнародним правом / Н. Р. Малишева // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом : матеріали наук.-практ. конф., м. Київ, жовт. 1998 р. – К., 1998. – С. 87-92.
96. Мамутова Н. В. Правовая экспертиза российского законодательства: вопросы теории и практики / Н. В. Мамутова // Государство и право. – 2010. – № 11. – С. 5–14.
97. Маргиев В. И. Внутреннее право международных организаций / Маргиев В. И.. – Владикавказ : Изд-во СОГУ, 1995. – 220 с.
98. Маргиев В. И. Международные организации (теоретические аспекты) / Маргиев В. И. – Майкоп : Адыгея, 2001. – 476 с.
99. Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права : учебник / Марченко М. Н. – М. : Проспект, 2011. – 768 с.
100. Марченко М. Н. Сравнительное правоведение. Общая часть : учеб. для юрид. вузов / Марченко М. Н.. – М. : Зерцало, 2001. – 560 с.
101. Международное право : учебник для обуч. по спец. «правоведение (междунар. право)», «междунар. отношения» и «международные экон. отношения» / Б. М. Ашавский, К. Г. Борисов, В. Г. Бояршинов [и др.] ; отв. ред. Ю. М. Колосов и В. И. Кузнецов. – М. : Международные отношения, 1995. – 606 с.
102. Мережко О. Співвідношення міжнародного і національного права / О. Мережко // Юридичний журнал. – 2009. – № 2(80). – С. 82–88.
103. «Методичні рекомендації щодо проведення правової експертизи проектів нормативно – правових актів» № 41 від 21.11.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va041323-00. – Назва з екрану.
104. «Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки» №41 від 21.11.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0041323-00. – Назва з екрану.
105. Міжнародне право : навч. посібник / за ред. М. В. Буроменського. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
106. Міжнародне право. Основи теорії : підруч. для студ. вищ. навч. закладів / за ред. В. Г. Буткевича. –К. : Либідь, 2002. – 608 с.
107. Мірошниченко М. Ідентичність – легітимність – правопорядок: до проблеми реформування правової системи України / М. Мірошниченко // Право України. – 2003. – № 5. – С. 31–35.
108. Монастирський Д. А. Забезпечення стабільності закону у законотворчості / Д. А. Монастирський // Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 2. – 2006. – С. 95–101.
109. Моравецкий В. Функции международной организации / В. Моравецкий ; пер. с пол. – М. : Прогресс, 1976. – 378 с.
110. Морозов Г. И. Международные организации.Некоторые вопросы теории / Морозов Г. И. – 2-е изд., доп. – М. : Мысль, 1974. – 332 c.
111. Морозова Л. А. Теория государства и права : учебник / Морозо-ва Л. А. – М. : Юристъ, 2002. – 414 с.
112. Мурашин А. Г. Прямое правотворчество. Особенности принятия актов прямого народовластия / А. Г. Мурашин // Государство и право. – 2001. – № 2. – С. 85–93.
113. Мурашин О. Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.01 / Мурашин О. Г. – К., 2001. – 420 с.
114. Мюллерсон Р. А. Права человека: идеи, нормы, реальность / Мюллерсон Р. А. – М. : Юридическая литература, 1991. – 160 с.
115. Нагребельний В. П. Законодавча техніка та ефективність правотворення в Україні / В. П. Нагребельний // Часопис Київського університету права. – 2003. – №3. – С. 3–7.
116. Надеев Р. Законотворческие ошибки / Р. Надеев // Российская юс-тиция. – 2001. – № 5. – С. 20–22.
117. Наказ Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005 р. «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів» // [Електронний ресурс ]. – Режим доступу : // http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0381-05/page. – Назва з екрану.
118. Научные основы советского правотворчества : монография / отв. ред. д. ю. н., проф. Р.О. Халфина. – М. : Наука, 1981. – 316 с..
119. Нація і держава: теоретико-методологічний та концептуальний аналіз. У 2 кн. Кн. 2 / за редакцією Ю. Римаренка. – К. ; Донецьк, 1998. – 675 с.
120. Нашиц А. Правотворчество: теория и законодательная техника / Нашиц А.; под. ред. Д. А. Керимова. – М. : Прогресс, 1974. – 263 с.
121. Николина К. В. Юридична процедура: поняття, ознаки, види, місце в системі правових категорій : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Николина Катерина Валеріївна – К., 2011. – 215 с.
122. Ничка Ю. В. Межі національної та міжнародної правотворчості: загальнотеоретичні аспекти (на матеріалах європейської практики) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Ю. В. Ничка. – Львів, 2011. – 16 с.
123. Новий тлумачний словник української мови. У 3 т. Т. 2. К-П / уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – Вид. 2-ге, випр. – К.: Аконіт, 2008. – 926 с.
124. Новий тлумачний словник української мови. У 3 т. Т. 3. П-Я / уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – Вид. 2-ге, випр. – К. : Аконіт, 2008. – 862 с.
125. Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. Т. 2. Ж-Обд / уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. – К. : Аконіт. – 1999. – 910 с.
126. Новий тлумачний словник української мови. 4 т. / уклад. В. Яре-менко, О. Сліпушко. – К. : Аконіт. – 1998. – 910 с.
127. Общая теория государства и права. Академический курс. В 2 т. Т. 2. Теория права / под. ред. проф. Н. М. Марченко. – М. : Зерцало, 2000. – 656 с.
128. Общая теория права : курс лекций / под. ред. В. К. Бабаева. – Нижний Новгород, 1993. – 544 с.
129. Панов М. І. До проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» / М. І. Панов, М. П. Воронов // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 4. – С. 139–163.
130. Перерва Ю. М. Законотворчість як вид правотворчої діяльності / Ю. М. Перерва // Право і безпека. – 2005. – № 4. – С. 27–30.
131. Перес де Куэльяр, X. Организация Объединенных Наций: сего-дня и завтра : заявления и доклады Генерального секретаря ООН / Хавьер Перес де Куэльяр. – М : Наука, 1998. – 416 с.
132. Пиголкин А. С. Теория государства и права : учебник / Пигол-кин А. С. – М. : Городец, 2008. – 562 с.
133. Пиголкин А.С. Подготовка проектов нормативных актов / Пигол-кин А. С. – М. : Юридическая литература, 1968. – 166 с.
134. Плавич В. П. Проблеми гармонізації законодавства України із нормами міжнародного та європейського права (системно-функціональні і порівняльно-правові аспекти) / В. П. Плавич // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. праць. Спецвипуск. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 241–248.
135. Плавич С. В. До визначення поняття правотворчості / С. В. Плавич // Часопис Київського університету права. – 2007. – № 1. – С. 45–51.
136. Плавич С. В. Правотворення, правотворчість та законотворчість: проблема співвідношення / С. В. Плавич // Держава і право. Юридичні і політичні науки : зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 35. – С. 88–94.
137. Погорілко В. Ф. Референдне право України : навч. посібник / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко. – К. : Ліра-К, 2006. – 366 с.
138. Положення «Про розробку модельних законодавчих актів і рекомендацій Міжпарламентської Асамблеї держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав» від 14.04.2005 року та доповнено 25.11.2008 року [Електронний ресурс ]. – Ре