ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ФІКТИВНІ ДІЇ В ПІДПРИЄМНИЦТВІ

brief description

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ФІКТИВНІ ДІЇ В ПІДПРИЄМНИЦТВІ: ПІДСТАВИ ТА ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ТА ДОСВІД ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ ПРОТИДІЇ ЇХ ВЧИНЕННЮ
1.1. Підстави та принципи криміналізації фіктивних дій в підприємництві
1.2. Кримінально-правова протидія фіктивним діям в підприємництві: досвід іноземних держав
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ФІКТИВНИХ ДІЙ В ПІДПРИЄМНИЦТВІ
2.1. Поняття та систематизація злочинів у сфері господарської діяльності. Визначення об’єкта фіктивних дій в підприємництві
2.2. Об’єктивна сторона фіктивних дій в підприємництві
2.3. Встановлення ознак суб’єкта фіктивних дій в підприємництві
2.4. Суб’єктивна сторона фіктивних дій в підприємництві
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ КВАЛІФІКУЮЧИХ ОЗНАК ФІКТИВНИХ ДІЙ В ПІДПРИЄМНИЦТВІ ТА ВІДМЕЖУВАННЯ ЇХ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ
3.1. Кваліфікуючі ознаки фіктивних дій в підприємництві
3.2. Відмежування фіктивних дій в підприємництві від суміжних злочинів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б
ДОДАТОК В
ДОДАТОК Г
ДОДАТОК Д
ДОДАТОК Ж
ДОДАТОК К
ДОДАТОК Л
ДОДАТОК М
ДОДАТОК Н
ДОДАТОК П
ДОДАТОК Р
ДОДАТОК С
ДОДАТОК Т

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Економічна безпека України, як і будь-якої держави, - це гарантія її незалежності, дійсного суверенітету та соціально-економічного прогресу. Розвиток ринкових відносин в українському суспільстві, прагнення громадян до становлення держави як демократичної та соціальної, як це продемонстрували підсумки минулорічних виборів, набрали істотної динаміки. Україна концептуально визначилась щодо основних напрямків та параметрів своєї економічної безпеки, заходів, за допомогою яких вона гарантується, й механізмів її практичної реалізації. Для забезпечення безпеки у сфері економіки держава використовує різні способи. Одним із них, притому таким, що безперечно підтвердив таку свою властивість, є захист економічної системи кримінально-правовими засобами.
Чинний Кримінальний кодекс України (далі – КК) містить низку правових норм, за допомогою яких здійснюється кримінально-правова охорона економічної системи України. При цьому за останні десять років у вітчизняному кримінальному законодавстві спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості таких норм, що є реакцією з боку держави на появу нових для України видів суспільно небезпечних посягань на економічні відносини. Але вже зараз стає очевидним, що таке розширення кількості кримінально-правових норм у окремих випадках не є необхідним, що викликає складнощі в їх сприйнятті та застосуванні на практиці. При здійсненні криміналізації суспільно небезпечних діянь у сфері господарської діяльності не повною мірою використовуються можливості об’єднання в єдиний склад злочину діянь, які посягають на єдиний безпосередній об'єкт, мають значні подібності в об’єктивній стороні та не відрізняються за суб’єктивними й кваліфікуючими ознаками. Одним із засобів подолання цього негативного явища є дослідження близьких складів злочинів і виокремлення загального в їх ознаках з метою проведення ретельної їх систематизації.
Аналіз стану злочинності в сфері господарської діяльності за часи незалежності України, повідомлень у засобах масової інформації та опитування працівників правоохоронних органів, а також вивчення наукової літератури та досвіду встановлення й застосування кримінальної відповідальності за посягання на економічні відносини у зарубіжних країнах з ринковою економікою переконливо свідчать, що значною розповсюдженістю й суспільною небезпечністю характеризуються фіктивні дії в підприємництві. Чинне вітчизняне кримінальне законодавство до таких злочинів відносить фіктивне підприємництво (ст. 205 КК) та фіктивне банкрутство (ст. 218 КК).
Проблемам злочинності у сфері господарської діяльності вчені-фахівці в галузі кримінального права і кримінології завжди приділяли і приділяють велику увагу. Значний внесок у дослідження проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності взагалі та за фіктивне підприємництсов й фіктивне банкрутство зокрема зробили П.Андрушко, О.Бандурка, Л.Брич, А.Волобуєв, П.Воробей, В.Голіна, А.Гутнік, Н.Гуторова, О.Дудоров, А.Зелинський, М.Коржанський, В.Кузнецов, Я.Лантінов, Н.Ляпунова, Г.Матусовський, М.Мельник, В.Мойсик, В.Навроцький, Ю. Опалінський, М.Панов, О.Перепелиця, В.Попович, О.Свєтлов, А.Смирнов, В.Сташис, Є.Стрельцов, Ю.Сухов, В.Тацій, В.Філонов, М.Хавронюк, В.Шакун та ін.
Серед російських дослідників слід назвати М.Бєляєва, Б.Волженкіна, Л.Гаухмана, В.Єгоршина, Ю.Єжова, С.Максимова, С.Жовніра, В.Колесникова, Н.Кузнецову, І.Кучерова, К.Лейкіну, В.Ларичева, В.Леонтьєва, Н.Лопашенко, Ю.Ляпунова, Л.Малахова, А.Наумова, П.Некипєлова, І. Сапожникова, Т.Сергєєву, С. Солодовнікова та ін.
Разом із тим, у працях цих вчених проблеми фіктивних дій в підприємництві на монографічному рівні спеціально не досліджувалися, а їх окремі аспекти аналізувалися у зв’язку із аналізом загальних проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності або проблемами кримінальної відповідальності за окремі з цих діянь – фіктивне підприємництво або фіктивне банкрутство. Тому ними були розглянуті лише окремі аспекти вказаної проблеми. По багатьох же із зазначених питань висловлені спірні судження, у зв’язку з чим вони потребують подальшої наукової розробки.
Необхідність комплексного, всеохоплюючого наукового аналізу фіктивних дій в підприємництві визначається потребою не лише з’ясувати ознаки правової підстави кримінальної відповідальності за такі діяння, а й визначити загальне в цих ознаках, що дозволить піднятися на новий щабель у їх узагальненні для теоретичної розробки нової кримінально-правової категорії “фіктивні дії в підприємництві”.
Викладене, таким чином, свідчить про своєчасність і важливість обраного напрямку дослідження, а також його перспективність для розробки ефективної законодавчої моделі кримінально-правової охорони економічної системи України від фіктивних дій у підприємництві. Все це обумовило вибір теми цієї дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження базується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000 (розд. V, п.п. 31, 32, 44), Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143/2002 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”. Дослідження виконано згідно з Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Донецького інституту внутрішніх справ МВС України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблем кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві. Дана мета зумовила постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати підстави, принципи та міжнародно-правові чинники криміналізації фіктивних дій в підприємництві; 2) визначити родовий та безпосередній об’єкти фіктивних дій в підприємництві, на підставі чого визначити їх місце в системі норм та інститутів кримінального права; 3) проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки фіктивних дій в підприємництві; 4) дослідити їх кваліфікуючі ознаки, а також здійснити відмежування фіктивних дій в підприємництві від інших злочинів; 5) виявити недоліки кримінального законодавства в частині встановлення відповідальності за фіктивні дії в підприємництві, практики його застосування та сформулювати пропозиції щодо їх усунення.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності.
Предметом дослідження виступає кримінально-правова характеристика фіктивних дій в підприємництві, а також норми вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, які передбачають відповідальність за суспільно небезпечні посягання у сфері господарської діяльності взагалі і за окремі злочини (фіктивне підприємництво та фіктивне банкрутство), а також практика застосування вказаних вище норм, а також система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методологія та методи дослідження. У ході дослідження було застосовано загальнонаукові і спеціальні методи пізнання. Серед найважливіших слід виділити такі: діалектичний метод, який застосовувався для дослідження правових механізмів захисту суспільних відносин у сфері підприємницької діяльності та суспільних відносин, які забезпечують охорону від фіктивних проявів через дослідження більш загальних категорій кримінального права; системно-структурний і функціональний методи – при конструюванні та структуризації системи злочинів у сфері господарської діяльності й визначенні місця в ній фіктивних дій в підприємництві, для з’ясування структури правових норм, які передбачають відповідальність за вказані види злочинів під кутом зору встановлення змісту і вдосконалення норм чинного законодавства країни; логіко-правовий метод – для дослідження об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст.ст. 205 та 218 КК, завдяки чому вдалося виявити певні недоліки в конструкціях складів аналізованих злочинів, з’ясувати їх загальні риси та відмінності; порівняльно-правовий дав можливість оцінити норми кримінального права інших держав і співвіднести їх з вітчизняними нормами, які передбачають відповідальність за фіктивні дії в підприємництві; догматичний (юридичний) метод, що ґрунтується на використанні правил формальної логіки для пізнання права, – під час аналізу побудови юридичних конструкцій складів злочинів (фіктивного підприємництва та фіктивного банкрутства), а також для критичного аналізу зазначених норм і визначення змісту юридичних термінів, що вживаються в цих нормах; соціологічний метод – під час аналізу результатів опитування працівників правоохоронних органів, матеріалів судової практики, звітності правоохоронних органів та суду.
У процесі написання дисертації автор вивчив статистичні й аналітичні дані МВС України, СБУ, ДПА, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України за період з 2001 по 2004 рік. Проаналізовано також 100 кримінальних справ, 70 з них – за фактами фіктивного підприємництва та 30 – фіктивного банкрутства. Проведено опитування 250 працівників МВС. Використано й особистий досвід роботи в оперативних підрозділах УМВС України в Донецькій області.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертаційного дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені загальним проблемам кримінального права, кримінальній відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, загальній теорії права, цивільному, господарському, фінансовому та податковому праву, кримінології, криміналістики та інших галузей права.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві, що дало змогу сформулювати нові наукові положення, які запропоновані автором особисто:
1. Уперше обґрунтоване введення до кримінального права категорії «фіктивні дії в підприємництві», яку визначене як складне негативне соціальне явище, яке поєднує два види злочинів: а) передбачений ст. 205 “Фіктивне підприємництво” та б) передбачений ст. 218 “Фіктивне банкрутство” розділу VII “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини КК України. Суспільна небезпечність фіктивних дій в підприємництві полягає у створенні умов для заподіяння майнової шкоди іншим учасникам господарських відносин.
2. Уперше доведено єдність соціальної природи фіктивних дій в підприємництві, спільними ознаками якої виступають: 1) ознаки, що характеризують правомірну сторону як, підприємництва, так і банкрутства - легітимність створення чи придбання суб’єкта підприємницької чи господарської діяльності, наявність засновника або власника суб’єкта підприємницької чи господарської діяльності, можливе тимчасове здійснення законної підприємницької діяльності; 2) ознаки, які свідчать про злочинний зміст фіктивних дій, а саме: обман держави, юридичних чи фізичних осіб, підробка документів, завдання як прямих, так і непрямих збитків іншим особам, створення умов для вчинення інших злочинів або їх приховування.
3. Юридичні ознаки фіктивних дій в підприємництві вперше визначено як створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності для вчинення злочину або його приховування, укладення з такою ж метою від імені цієї особи угод без наміру їх реально виконувати, а так само завідомо неправдива офіційна заява про неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.
4. На підставі ґрунтовного аналізу вперше доведено, що криміналізація фіктивних дій в підприємництві відповідає підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Запропонований такий спосіб криміналізації цього діяння, який повною мірою відповідатиме розробленим науковою кримінального права принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь.
5. Беручи за підставу безпосередній об'єкт злочину, запропоновано власну, дещо відмінну від запропонованих у науці кримінального права, класифікацію злочинів у сфері господарської діяльності на такі групи: 1) злочини проти встановленого порядку обігу матеріальних цінностей, інших документів чи предметів та системи валютного регулювання; 2) злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності; 3) злочини проти конкурентних відносин та відносин у сфері промислової власності; 4) злочини проти встановленого порядку реалізації споживачам товарів і надання послуг; 5) злочини проти встановленого порядку у сфері приватизації державного, колективного чи комунального майна.
6. Уперше визначене місце фіктивних дій в підприємництві в системі норм, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Ці посягання входять до групи, яка об’єднує злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності.
7. По-новому визначено поняття створення суб’єкта господарської діяльності як передбачені законодавством дії, наслідком яких є юридичне оформлення статусу юридичної особи (державна реєстрація), а в окремих випадках – і отримання спеціального дозволу (ліцензії).
8. Наведено додаткові аргументи на користь того, що придбання юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності – це придбання майна, володіння яким надає право керівництва юридичною особою –суб’єктом господарської діяльності. Придбання майна, володіння яким надає право керівництва юридичною особою, – це придбання акцій, паю, частки чи цілого підприємства, як майнового комплексу.
9. Уперше запропоновано кваліфікуючими ознаками фіктивних дій в підприємництві передбачити їх вчинення повторно, за попередньою змовою групою осіб та якщо вони сприяли спричиненню великої майнової шкоди державі, фізичній або юридичній особі.
10. Одержала подальшого розвитку точка зору щодо нагальної потреби заміни у КК категорії «неоподатковуваний мінімум доходів громадян» на «карний мінімум», який має бути єдиним як для диспозицій, так і для санкцій статей Особливої частини КК та визначатиметься окремим Законом.
11. Розроблено проект постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про фіктивні дії в підприємницькій діяльності».
12. Розроблено нову редакцію ст. 205 КК «Фіктивні дії в підприємництві».

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності в цілому та за фіктивні дії в підприємництві; у правотворчості – внесені пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за фіктивні дії в підприємництві, можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства; у правозастосуванні – при вирішенні питань щодо кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві; у навчальному процесі – при викладенні курсу Особливої частини кримінального права (теми “Злочини у сфері господарської діяльності”), підготовці підручників і навчальних посібників з кримінального права.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено в діяльність Верховного Суду України (акт від 18 січня 2005 року) та використано Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України під час вдосконалення Кримінального кодексу України (акт від 14 січня 2005 року № 06/1947).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на трьох наукових конференціях: регіональній науково-практичній конференції “Регіональні проблеми боротьби з економічною злочинністю” (19 травня 2004 р., м. Донецьк), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному процесі” (26 листопада 2004р., м. Донецьк) та Науково-практичній конференції «Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів» (17-18 травня 2005 р.).
Положення дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Донецького юридичного інституту МВС при Донецькому національному університеті.
Публікації. Основні теоретичні висновки і рекомендації, сформульовані в дисертації, викладено автором у наукових статтях, три з яких опубліковано у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження теоретичних та практичних питань кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві дозволило отримати такі важливі у теоретичному та практичному аспекті результати:
1. Фіктивні дії в підприємництві є складним негативним суспільним явищем, яке поєднує два види злочинів: а) передбачений ст. 205 “Фіктивне підприємництво” та б) передбачений ст. 218 “Фіктивне банкрутство” розділу VII “Злочини у сфері господарської діяльності” Особливої частини КК України. Суспільна небезпечність фіктивних дій в підприємництві полягає у створенні умов для заподіяння майнової шкоди іншим учасникам господарських відносин.
2. Встановлення кримінальної відповідальності за фіктивні дії в підприємництві повністю відповідає розробленим наукою кримінального права підставам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Вона є додатковою гарантією діяльності держави у сфері правового регулювання економічних відносин і захисту конституційних прав осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.
3. Така криміналізація повинна здійснюватися відповідно до розроблених теорією кримінального права принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, а саме соціальних ї соціально-психологічних принципів криміналізації, а також принципів, що визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечливості системи норм кримінального права, та несуперечливості між нормами кримінального, кримінально-процесуального й інших галузей права.
4. В умовах сьогодення саме сфера підприємницької діяльності, незважаючи на достатній обсяг своєї врегульованості на законодавчому рівні, виявилася найбільш незахищеною та уразливою від деструктивного впливу різного роду фіктивних дій, махінацій і шахрайських схем, що підтверджується вивченням конкретних кримінальних справ, аналізом судово-слідчої практики, результатами проведеного опитування слідчих тощо.
5. Спроба вітчизняного законодавця обмежити обсяг фіктивних дій у підприємницькій діяльності лише двома нормами у КК України (фіктивне підприємництво – ст. 205 та фіктивне банкрутство – ст. 218) не може свідчити про адекватність і виваженість кримінальної політики держави у сфері господарювання. У зв’язку з цим потрібно шукати інші шляхи правового вирішення цього питання, наприклад, за рахунок внесення змін і доповнень до чинних кримінально-правових норм щодо відповідальності за фіктивні дії (при цьому мають бути враховані тенденції та зміни некримінального законодавства у сфері підприємництва) або створення уніфікованої норми, яка б встановлювала відповідальність за більш широке коло фіктивних дій у підприємництві.
6. Комплексне знання про фіктивні дії у підприємницькій сфері передбачає вивчення та імплементацію тих положень іноземного кримінального законодавства, які є ефективними, дієвими та зарекомендували себе з позитивного боку в судово-слідчій практиці. Аналіз іноземного досвіду демонструє такі результати: а) в інших державах до фіктивних дій у підприємницькій діяльності відносяться різноманітні та складні за своєю формою й обсягом протиправні діяння, які мають недійсний, незобов’язальний і вигаданий характер угод (вчинків); б) іноземне кримінальне законодавство розуміє під фіктивністю (фіктивними діями) в підприємництві переважно різного роду шахрайські посягання, маніпуляції, махінації, схеми та піраміди (при цьому шкода, яка заподіюється внаслідок фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності, порівняно з КК України, як правило, не має конкретних вимірів, а є оціночним поняттям); в) за окремі фіктивні діяння в підприємницькій сфері іноземне кримінальне законодавство передбачає заохочувальні норми, які дозволяють звільнити особу від кримінальної відповідальності та покарання за наявності необхідних умов і підстав (наприклад, КК ФРН, Польщі тощо); г) суб’єктивна сторона фіктивних дій у підприємницькій діяльності характеризується переважно умислом (в окремих державах, наприклад у КК Данії, вчинення цих посягань може передбачати необережну форму вини); д) суб’єктом фіктивних діянь у підприємницькій сфері є, як правило, спеціальний суб’єкт (керівник, власник підприємницької структури, службова особа тощо), крім того, за кордоном передбачено відповідальність юридичних осіб (організацій); ж) різні види та межі покарання, встановлені нормами іноземного кримінального законодавства за фіктивні дії у сфері підприємництва (наприклад, штраф – у Данії, довічне позбавлення волі – у США), є свідченням неоднакових підходів щодо каральної політики за кордоном та розбіжностей санкцій; е) для запобігання фіктивним діям у підприємницькій діяльності необхідно створити низку умов, які б унеможливлювали вчинення злочинів суб’єктами господарювання, при цьому потрібно додержуватися найефективніших принципів безпеки та захисту бізнесу, які використовуються іноземними та національними підприємцями.
7. На підставі вивчення положень національного кримінального права, наукових концепцій і теорій щодо загального об’єкта злочину, родового об’єкта господарських злочинів, визначення поняття “злочину у сфері господарювання” синтезовано таку дефініцію: “Злочини у сфері господарської діяльності – це умисні діяння, які заподіюють істотну шкоду суспільним відносинам, що забезпечують належні виробництво продукції, торгівлю, надання послуг, виконання робіт, їх споживання та облік”.
8. Родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності слід вважати суспільні відносини, що забезпечують належні виробництво продукції, торгівлю, надання послуг, виконання робіт, їх споживання та облік, або, інакше кажучи, встановлений порядок здійснення господарської діяльності в будь-якій формі організації і управління виробництвом, взаємовідносин та економічної зацікавленості між особою, суспільством і державою.
9. Класифікація злочинів у сфері господарської діяльності має такий вигляд:
1) злочини проти встановленого порядку обігу матеріальних цінностей, інших документів чи предметів та системи валютного регулювання – ст.ст. 199, 200, 201, 207, 208, 215, 223, 224 КК;
2) злочини проти системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності – ст.ст. 202, 203, 204, 205, 209, 209-1, 210, 211, 212, 213, 216, 218, 219, 220, 221, 222 КК;
3) злочини проти конкурентних відносин та відносин у сфері промислової власності – ст.ст. 203-1, 206, 228, 229, 231, 232 КК;
4) злочини проти встановленого порядку реалізації споживачам товарів і надання послуг – ст.ст. 217, 225, 226, 227 КК;
5) злочини проти встановленого порядку у сфері приватизації державного, колективного чи комунального майна – ст.ст. 233, 234, 235 КК.
10. Безпосереднім об’єктом фіктивних дій в підприємництві виступають суспільні відносини, що забезпечують належне функціонування системи оподаткування, фінансового і бюджетного регулювання та (або) встановленого порядку здійснення (зайняття) підприємницької діяльності.
11. З об’єктивної сторони фіктивне підприємництво (ст. 205 КК) виражається в одній із двох альтернативних форм: 1) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми – суб’єкта підприємницької діяльності; 2) придбання такої юридичної особи.
Створення суб’єкта господарської діяльності – це передбачені законодавством дії, наслідком яких є юридичне оформлення статусу юридичної особи (державна реєстрація), а в окремих випадках – і отримання спеціального дозволу (ліцензії).
Придбання юридичної особи суб’єкта господарської діяльності – це придбання майна, володіння яким надає право керівництва юридичною особою –суб’єктом господарської діяльності. Придбання майна, володіння яким надає право керівництва юридичною особою, – це придбання акцій, паю, частки чи цілого підприємства, як майнового комплексу.
12. Об’єктивна сторона фіктивного банкрутства (ст. 218 КК) характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням у вигляді завідомо неправдивої офіційної заяви відповідної особи про фінансову неспроможність суб’єкта господарської діяльності виконати вимоги з боку кредиторів і зобов’язання перед бюджетом; 2) суспільно небезпечними наслідками – велика матеріальна шкода, заподіяна кредиторам або державі; 3) причинним зв’язком між діянням і наслідками.
13. Враховуючи соціальну спорідненість фіктивних дій у фіктивному підприємництві та фіктивному банкрутстві, доцільно об’єднати їх в одній статті “Фіктивні дії в підприємництві”, сконструювати основний склад як формальний, визначити єдиний розмір суспільно небезпечних наслідків як кваліфікуючої ознаки.
14. Враховуючи емпіричні дані, слідчо-судову практику у тому числі, пропонується передбачити як кваліфікуючі ознаки не лише вказівку на великий розмір заподіяної шкоди, але й повторність та вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.
15. Суб’єкт фіктивних дій у підприємництві є спеціальним. Йому властиві такі обов’язкові ознаки: 1) фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку і виступає як засновник або набувач суб’єкта підприємництва – юридичної особи або за допомогою чужих чи під¬роблених документів реєструє (придбає) такий суб’єкт; 2) служ¬бова особа підприємства або організації, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної особи; 3) громадянин – підприємець.
16. Щодо суб’єктивної сторони фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності, то результати її аналізу говорять про таке: а) фіктивні дії у сфері підприємницької діяльності є лише умисними злочинами; б) ці злочини вчиняються тільки з прямим умислом; в) інтелектуальний момент вини у фіктивному підприємництві включає в себе не лише усвідомлення фактичного та соціального характеру діяння, що здійснюється особою, але й усвідомлення протиправного характеру цього діяння (дії або бездіяльності); вольовий момент умислу у фіктивному підприємництві характеризується бажанням вчинення суспільно небезпечного діяння; г) інтелектуальний момент вини у фіктивному банкрутстві полягає в усвідомленні фактичного та соціального характеру діяння, що здійснюється особою, а також в усвідомленні протиправного характеру цього діяння (дії або бездіяльності); передбаченні настання суспільно небезпечних наслідків; вольовий момент умислу у фіктивному банкрутстві характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків; д) для встановлення умислу фіктивних дій у сфері підприємництва слідчі і судді повинні чітко знати перелік типових обставин, які негативно впливають (або можуть вплинути) на процес розслідування, при цьому потрібно додержуватися лінії визначення достатньої сукупності прямих і непрямих доказів винності особи у вчиненні злочину; е) обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу фіктивного підприємництва є мета його вчинення – прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона; кваліфікуючи таке діяння, слід мати на увазі, що в разі його вчинення статутна діяльність або взагалі не здійснювалася, або здійснюється на початковому етапі з метою маскування злочинних намірів; ж) фіктивним діям у підприємницькій сфері властива полімотивація; мотиви вчинення злочину не впливають на кваліфікацію, проте враховуються під час призначення покарання, превалюючим мотивом є корисливий мотив; з) практика розслідування кримінальних справ, порушених за фактами фіктивних дій у сфері підприємницької діяльності, свідчить, що такі злочини (завдяки своїй природі, способам, мотивам) тісно пов’язані з іншими протиправними діяннями, зокрема шахрайством, відмиванням доходів, ухиленням від сплати податків тощо.
17. Відмежовуючи фіктивні дії у підприємницькій діяльності від інших злочинів, встановлено, що: а) фіктивне підприємництво здебільшого поєднується із вчиненням інших злочинів проти власності та у сфері господарської діяльності (наприклад, цей злочин є суміжним злочином із шахрайством і заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а якщо фіктивне підприємництво вчиняється з метою ухилення від сплати податків, то воно є частиною чи одним із способів ухилення від сплати податків); б) кваліфікація фіктивного підприємництва може мати різні варіанти (наприклад, лише за ст. 205 КК, за іншими статтями КК або за сукупністю злочинів).
18. Результати анкетування та вивчення судово-слідчої практики довели, що в діяльності працівників досудового слідства та суддів іноді допускаються помилки, зумовлені відсутністю єдиних підходів до розуміння та тлумачення фіктивних дій у сфері підприємництва, а також відмежування цих злочинів від інших посягань. Для однакового і правильного застосування законодавства про відповідальність за окремі фіктивні дії в підприємницькій діяльності нами висловлюються пропозиції щодо ухвалення Пленумом Верховного Суду України спеціальної постанови з цього приводу, а також створення у слідчих підрозділах правоохоронних органів спеціальних методик доказування фактів учинення фіктивних дій у підприємницькій сфері.
18. Дослідження фіктивних дій у сфері підприємництва дозволяє запропонувати наступні зміни в КК:
- статтю 218 КК «Фіктивне банкрутство» виключити;
- статтю 205 КК «Фіктивне підприємництво» викласти у такій редакції;
«Стаття 205. Фіктивні дії в підприємництві.
1. Створення або придбання суб’єкта підприємницької діяльності для вчинення злочину або його приховування, укладення з такою ж метою від імені цієї особи угод без наміру їх реально виконувати, а так само завідомо неправдива офіційна заява про неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом –
карається …
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони сприяли спричиненню великої майнової шкоди державі, фізичній або юридичній особі,
– караються…
Примітка. Матеріальна шкода у вигляді прямих або непрямих збитків, які заподіяні державі, фізичним або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує караний мінімум.».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.М. Яковлева. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
2. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
3. Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради. – 1997. – №10. – Ст.85.
4. Декларация о государственном суверенитете Украины: Принята Верхов. Советом Украинской ССР 16 июля 1990 г. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 8 с.
5. Про засади державної політики в галузі прав людини. Постанова Верховної Ради від 17 червня 1999 р. № 757-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №35. – Ст.303.
6. Господарський кодекс України: Офіційний текст. – К.: Консдор, 2003. – 208 с.
7. Цивільний кодекс України. – К.: Вид-во Паливода А.В., 2004. – 336 с.
8. Хозяйственное право. Учебник / Под ред. Мамутова В.К.– К.: Юринком Интер, 2002.– 540 с.
9. Щербина В.С. Господарське право України. Навчальний посібник. – К., 1999. – 336 с.
10. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичнихосіб – підприємців: Закон України № 755-1У від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - N 31-32. - Ст.263
11. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика: Монографія. – К.: Юридична практика, 2003. – 924 с.
12. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. – X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. – 384 с.
13. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Преступления в сфере экономической деятельности. – М., 1998. – 296 с.
14. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть в вопросах и ответах. Конспект лекций. – Киев: Аттика, 2002.– 256 с.
15. Іменем закону. Правова щотижнева газета. – 18.03.- 24.03.2005. – № 11.
16. Зелінський А.Ф., Коржанський М.Й. Корислива злочинна діяльність. - К.: Генеза, 1998. – 160 с.
17. Турчинов О.В. Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки. – К., 1996. – 199 с.
18. Лантінов Я.О. Кримінальна відповідальність за порушення порядку зайняття господарською і банківською діяльністю за ст. 202 КК України. Дисс... канд.юр.наук.–12.00.08.– Рукопис, Х.– 217 с.
19. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Закон України від 14 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. –1992. – №31. – Ст.440.
20. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Закон України вiд 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до №51. – Ст.1122.
21. Системный анализ в управлении: Учебное пособие / Под. ред. А.А. Емельянова. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 368 с.
22. Філософія політики. Короткий енциклопедичний словник / Андрущенко В.П. та ін. – К.: Наукова Думка, 2002 – 670 с.
23. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления. Объект и система.– Харків, 1984. – 231 с.
24. Біля І. Нормотворча техніка: поняття і загальна характеристика // Право України.– 2002. – №3.– С. 217-226.
25. Коробеев А.И. Уголовная наказуемость общественно опасных деяний (основания установления, характер и реализация в деятельности органов внутренних дел): Учебное пособие.- Хабаровск: Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1986. – 80 с.
26. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. – Том 2. Теория права. – М.: Изд-во “Зерцало”, 1998 – 656 с.
27. Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ): Монография.- Харьков: Право, 2003. – 512 с.
28. Монтескье Шарль Луи. Избранные произведения. – М.: Гос. изд-во полит. лит., 1955. – 799 с.
29. Матусовский Г.А. Экономические преступления: криминалистический анализ. – Харків, 1999. – 480 с.
30. Савченко А.В. Порівняльні кримінально-правові дослідження // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 3. – С. 19–22.
31. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. В.А.Туманова. – М.: Междунар. отношения, 1999. – 400 с.
32. Тилле А.А., Швеков Г.В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. – М.: Высшая школа, 1978. – 199 с.
33. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
34. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.М. Лебедев. – М.: Юрайт-Издат, 2002. – 760 с.
35. Уголовный кодекс ФРГ. – М.: Зерцало-М, 2001. – 208 с.
36. Уголовный кодекс ФРГ. – М.: Зерцало-М, 2001. – 208 с.
37. Уголовный кодекс Швейцарии / Научн. ред., предисл. и пер. с нем. канд. юрид. наук А.В. Серебрянниковой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 350 с.
38. Уголовный кодекс Республики Польша. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 234 с.
39. Уголовный кодекс Франции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 650 с.
40. Уголовный кодекс Голландии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 510 с.
41. Уголовный кодекс Дании. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 230 с.
42. Уголовный кодекс Швеции. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 320 с.
43. Уголовный кодекс Испании / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и докт. юрид. наук, проф. Ф.М. Решетникова. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. – 218 с.
44. Federal Criminal Code and Rules. – St. Paul, Minn., West Group, 1999. – 1675 p.
45. Савченко А.В. Кримінально-правові аспекти телемаркетингового шахрайства // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2003. – № 2. – С. 157–160.
46. Уголовный кодекс Австралии 1995 г. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 388 с.
47. Ахметшин Х.М., Ахметшин Н.Х., Петухов А.А. Современное уголовное право КНР. – М.: ИД “Муравей”, 2000. – 430 с.
48. Уголовный кодекс Японии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 226 с.
49. Организация и современные методы защиты информации / Под общ. ред. С.А. Диева, А.Г. Шаваева. – М.: Концерн “Банковский Деловой Центр”, 1998. – 472 с.
50. Малахов И.П. Основы уголовного права. Общая часть. Раздел 1. Основания уголовной ответственности: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000. – 192 с.
51. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – №1. – 196 с.
52. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С. 7-11.
53. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За редакцією І.М. Даньшина. – Харків: Право, 1999. – 232 с.
54. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР: Часть Общая. - М.: Гиз, 1925. – 150 с.
55. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления, М.: Госюриздат, 1957.- 362 с.
56. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
57. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
58. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно правовой охраны.– М.: изд-во Академии МВД СССР, 1980 – 247 с.
59. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. –321 с.
60. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України. Навчальний посібник.– Харків, 1994.- 76 с.
61. Новоселов Г.П. Учение об объекте преступления. Методологические аспекты.- М.: Издательство Норма, 2001.- 208 с.
62. Уголовное право. Общая часть: Учебник для вузов / Докт. юрид. наук, проф. И.Я. Козаченко, докт. юрид. наук, проф. З.А. Незнамова. – М.: НОРМА – ИНФРА. М, 1999. – 516 с.
63. Тер-Акопов А.А. Бездействие как форма преступного поведения.- М.: Юрид.лит., 1980. – 152 с.
64. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций.- М. Изд-во БЕК, 1996. – 560 с.
65. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Харків: Основа, 1994. – С. 520-527.
66. Кривуля О.М., Куц В.М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник університету внутрішніх справ. – 1997. – Випуск 2. – С. 70 -75.
67. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). -М.: NОТА ВЕNЕ, 2000. - 320 с.
68. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Х.: ООО «Одиссей», 2002. – 672 с.
69. Бойко А.М. Про поняття та систематизацію злочинів у сфері господарської діяльності // Новий КК України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 25-26 жовтня 2001 р. (Харків) – К.-Х.: Юринком Інтер, 2002. – С. 129–132.
70. Кримінальне право України: Особлива частина. Підручник / За ред. П.С. Матишевського. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
71. Талан М.В. Система преступлений в сфере экономической деятельности // Налоговые и иные экономические преступления: Сборник научных статей. / Под ред. Л.Л. Кругликова. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 2001. – Вып. 3 – С. 33–38.
72. Стрельцов Е. Л. Экономическая преступность в Украине: Курс лекций. – Одесса: АО “БАХВА”, 1997. – 572 с.
73. Перепелица А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности: Комментарий к действующему законодательству. – Харьков: Рубикон, 1997. – 105 с.
74. Попович В. М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. – К.: Правові джерела, 1998. – 448 с.
75. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Частина Особлива. – К., 1998. – 423 с.
76. Навроцький В.О. Кримінальне право. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання, 2000. – 771 с.
77. Мойсик В.Р. Про об’єкт і предмет шахрайства з фінансовими ресурсами // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1. – С. 35–36.
78. Перепелица А.И. Ответственность за преступления в сфере хозяйственной деятельности по проекту нового Уголовного кодекса України // Фінансова злочинність: Матеріали міжнар. наук.-практ. семінару, Харків, 12– 13 лютого 1999 р. / Ред. кол.: В.І. Борисов та ін. – Харків: Право, 2000. – С. 7–14.
79. Боротьба з господарськими злочинами / Ф.А. Лопушанський, В.П. Філонов, Ю.Л. Титаренко та ін. – Донецьк, 1997. – 160 с.
80. Стрельцов Е.Л. К вопросу о родовом объекте хозяйственных преступлений // Актуальные проблемы государства и права. Сборник научных трудов. – Одесса, 1994. – Вып. 1. – С. 162–165.
81. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2000. – 476 с.
82. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком–Інтер., X.: Право, 2001. – 496 с.
83. Таций В., Сташис В. Новый Уголовный кодекс Украины // Законность. – 2002. – № 1. – С. 48– 52.
84. Смирнов А.А. Злочинність у сфері підприємницької діяльності та її попередження: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 22 c.
85. Кримінальне право України: Практикум: Навчальний посібник / Кер. авт. кол. С.С. Яценко. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 528 с.
86. Еконономічна енциклопедія. – Київ – Тернопіль, 2000. – Том 1. – 532 с.
87. Паламарчук В. Господарський механізм – підсистема державного регулювання економікою // Право України. – № 10. – 2001. – С. 25–27.8
88. Волобуєв А.Ф. Розслідування і попередження розкрадань майна у сфері підприємництва. – X.: Рубікон, 2000. – 272 с.
89. Макаров Д.Г. Уголовный кодекс в борьбе с теневой экономикой. Проблемы и перспективы // Налоговый вестник. – 2000. – № 1. – С. 152–159.
90. Андрушко П. Фіктивне підприємництво: проблеми кваліфікації та вдосконалення законодавства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1998. – № 11. – С. 27–32.
91. Білецький В. Фіктивне підприємництво і економічна злочинність // Право України. – 1997. – № 5. – С. 34–37.
92. Навроцький В.О. Господарські злочини: Лекції для студентів юридичного факультету. – Львів: Юрид. ф-т Львівського державного ун-ту ім. І. Франка, 1997. – 60 с.
93. Апель А., Гунько В., Соколов И. Обналичивание и оффшорный бизнес в схемах. – СПб.: Питер, 2002. – 192 с.
94. Гизатуллин Д.И., Махров И.Е. Налоговые преступления, связанные с обналичиванием денежных средств: проблемы расследовання и практика // Журнал российского права. – 2000. – № 5/6. – С. 60–61.
95. Лысенко В. Криминалистическая характеристика преступной деятельности фиктивних субъектов предпринимательства посредством банковских учреждений // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 7. – С. 108– 111.
96. Четыре подружки создали в Донецке конвертационый центр по отмыванию денег // Факты и комментарии. – 2002. – 23 января. – С.4.
97. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
98. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1196 с.
99. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / Під ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка – К.: Форум, 2001. – Ч. 2. – 942 с.
100. Жовнир С. Является ли лжепредпринимательство преступлением против порядка осуществления предпринимательской деятельности // Уголовное право. – 2002. – № 3. – С. 19–21.
101. Повідомлення Центру громадських зв’язків МВС України за станом на 3 лютого 2004 р. //Інтернет: http://mvsinfo.gov.ua/official/2004/01/0127041. html.
102. Галагуза Н.Ф., Ларичев В.Д. Преступления в страховании: предотвращение, выявление, расследование (отечественный и зарубежный опыт). – М.: АНКИЛ, 2000. – 256 c.
103. Лебедь І. Припинена діяльність міжнародного конвертаційного центру // Науковий вісник: Зб. наук. праць Академії державної податкової служби України. – 2003. – № 8. – С.64–65.
104. Волженкин Б.В. Экономические преступления. – СПб.: Юридический центр Пресс, 1999. – 312 с.
105. Порівняльна таблиця до проекту Закону України “Кримінальний кодекс України (Особлива частина)” / Реєстраційний № 1029. – К., 2001. – 313 с.
106. Андрушко П.П. Коментар до статті 205 Кримінального кодексу України // Юридичний вісник України. – 29 грудня 2001 р. – 4 січня 2002 р. – № 52. – С.11–15.
107. Ларичев В.Д. Уголовная ответственность за нарушение налогового законодательства // Государство и право. – 1997. – № 7. – С.41–48.
108. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М. Лебедева и Ю.И.Скуратова. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: НОРМА, 2002. – 960 с.
109. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. – К., 1974. – 798 с.
110. Лысенко В. Криминалистическая характеристика преступной деятельности фиктивних субъектов предпринимательства посредством банковских учреждений // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 5. – С. 79–83.
111. Колишко Р., Рудовська Н. Дерегулювання підприємницької діяльності: реалії та перспективи // Економіка. Фінанси. Право. – 1998. – № 11. – С. 20–22.
112. Белоус В.В. Сущность фиктивного предприятия (криминалистический анализ) // Проблеми законності. – X., 2002. – Вип. 54. – С. 178-188.
113. Яценко В.В. Кримінальна відповідальність за фіктивне підприємництво за Кримінальним кодексом від 5 квітня 2001 р. // Економічні злочини: попередження і боротьба з ними. Міжвідомчий науковий збірник / За ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька, В.П. Пустовойтенка та ін. – К., 2001. – Т. 25. – 820 с.
114. Волженкин Б.В. К вопросу о совершенствовании законодательства об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности // Налоговые и иные экономические преступления: Сб. науч. трудов / Под ред. Л.Л. Кругликова. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 2000. – Вып. 2. – 139 с.
115. Макаров Д.Г. Уголовный кодекс в борьбе с теневой экономикой. Проблемы и перспективы // Налоговый вестник. – 2000. – № 1. – С. 152–159.
116. Лысенко В. Фиктивное предприятие как средство совершения и сокрытия преступной деятельности // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 5. – С. 79–83.
117. Золотухін О. Чи повинен приватний підприємець вести бухгалтерський облік своєї діяльності? // Вісник податкової служби України. – 2002. – № 17. – С. 51–53.
118. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
119. Ляпунова Н.М. Кримінальна відповідальність за приховування банкрутства і фіктивне банкрутство: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 18 с.
120. Иванов П.Д., Кошелева К.А. Государственная власть и фиктивное банкротство // Законодательство и экономика. – 2001. – № 3. – С. 35– 36.
121. Сухов Ю.М. Ухилення від сплати податків, зборів інших обов’язкових платежів: проблеми відмежування від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю: Автореф... дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. / Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. – 16 с.
122. Плешаков А.М. Преступные способы уклонения от погашения долга, мониторинг кредита и уголовная ответственность // Адвокат. – 1997. – № 4. – С. 42– 47.
123. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.
124. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.
125. Поляков Б. Понятие неплатежеспособности и банкротства // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 46– 50.
126. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3. – С. 14–20.
127. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпень: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440 с.
128. Кальман А.Г. Экономическая преступность как криминологическое понятие // Государство и право. – 2003. – № 3. – С.101–104.
129. Медведев А.М. Экономические преступления: понятие и система // Советское государство и право. – 1992. – № 1. – С.14–16.
130. Егоршин В.М., Колесников В.В. Преступность в сфере экономической деятельности: Монография. – СПб.: Фонд “Университет”, 2000. – 273 с.
131. Ларичев В.Д. Как уберечься от мошенничества в сфере бизнеса. – М.: Юрист, 1996. – 128 с.
132. Кучеров И.И. Налоговые преступления: Учеб. пособие. – М.: Учебно-консультационный центр “ЮрИифоР”, 1997. – 224 с.
133. Курс Советского уголовного права (Часть общая) / Отв. ред. проф. Н.А. Беляев, проф.. М.Д. Шаргородский. – Л.: Ленинград ун-т, 1968. – Т.1. – 647 с.
134. Учебник уголовного права. Общая часть. – М.: СПАРК, 1996. – 412 с.
135. Хохлов Е.Б., Бородин В.В. Понятие юридического лица: история и современная трактовка // Государство и право. – 1993. – № 9. – С.151–159.
136. Зинченко С.А., Лапач В.А. Субъект предпринимательства как юридическое лицо // Государство и право. – 1995. – № 7. – С. 28–31.
137. Никифоров А.С. Юридическое лицо как субъект преступления // Государство и право. – 2000. – № 8. – С.18–27.
138. Смітієнко В., Агафонов Г. Відповідальність юридичних осіб – нагальна потреба кримінально-правового регулювання // Голос України. – 1996. – №43. – С.5.
139. Кримінальний кодекс України. Проект Комісії Верховної Ради України з питань правопорядку та боротьби зі злочинністю. – К., 1993. – 182 с.
140. Кримінальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 240 с.
141. Курс уголовного права. Общая часть. Т.1: Учение о преступлении: Учебник для вузов / Под ред. д.ю.н, професора Н.Ф. Кузнецовой и к.ю.н., доцента И.М. Тяжковой. – М.: ИКД “Зерцало – М”, 2002. – 624 с
142. Андрушко П.П. Коментар до статті 212 Кримінального кодексу України // Юридичний вісник України. – 2002. – № 5 (345). – С. 17–32.
143. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер – Харків: Право, 2001. – 416 с.
144. Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 186 с.
145. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
146. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів / За заг. ред. В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.
147. Кузнецов В.В., Савченко А.В., Плугатир В.С. Кримінальне право України. Питання та задачі (з відповідями) до державних іспитів: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачевського. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
148. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 3-є вид., перероб. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. – 1056 с.
149. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 244 с.
150. Андрушко П.П. Коментар до статті 210 Кримінального кодексу України // Юридичний вісник України. – 2002. – № 2 (342). – С. 26–32.
151. Юрин В. Как установить умысел мошенника // Российская юстиция. – 2002. – № 9. – С. 58–59.
152. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1965. – 136 с.
153. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: А.С.К., 2001. – 352 с.
154. Советское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 184 с.
155. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину: Монографія. – К.: Атіка, 2002. – 144 с.
156. Савченко А.В. Поняття та практичне значення мотиву злочину // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1998. – № 1. – С. 76–83.
157. Волков Б.С. Мотивы преступлений: Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование. – Казань: Изд-во Казан. у-та, 1982. – 152 с.
158. Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 152 с.
159. Зелинский А.Ф. Криминальная психология: Научно-практическое издание. – К.: Юринком Интер, 1999. – 240 с.
160. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: В 2 т. /Пер. с нем. / Под ред. Б.М. Величковского. – М.: Педагогика, 1986. – Т. 1. – 408 с.
161. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.
162. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва: Навчальний посібник / За ред. М.І. Хавронюка – К.: Атіка, 2001. – 608 с.
163. Петелин Б. Роль експертизы в установлении мотивов преступления // Советская юстиция. – 1974. – № 8. – С.16–17.
164. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая екпертиза. – М.: Юридическая литература, 1988. – 224 с.
165. Алікіна Н.В., Біленчук П.Д., Зубань М.А., Ромашко А.В. Психологічна експертиза в слідчій практиці: Навчальний посібник – К.: УАВС, 1993. – 56 с.
166. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
167. Смаглюк О.В. Шахрайство за Кримінальним кодексом України 2001 року: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2004. – 20 с.
168. Методичні рекомендації щодо виявлення та розкриття злочинів, передбачених ст. 218 КК “Фіктивне банкрутство”: Лист ДПА від 28 жовтня 2002 р. № 1021/7/26-9017 // Інтернет: http://www.rada.kiev.ua.
169. Тимербулатов А. Неосторожное банкротство как противоправное деяние // Законность. – 2000.– № 11.– С. 2–4.
170. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 7. – С.14–20.
171. Кузнецова Н.Ф., Лопашенко Н.А. Проблемы квалификации экономических преступлений // Вестник Московского ун-та. Сер. 11. Право. – 2001. – № 2. – С. 3–15.
172. Ежов Ю.А. Преступления в сфере предпринимательства. – М.: Маркетинг, 2001. – 108 с.
173. Преступления в сфере экономики. Уголов