ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОТРИМАННЯ ВЕРБАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1 Сучасне розуміння вербальної інформації та її роль у слідчій діяльності
1.1. Поняття вербальної інформації та її співвідношення з невербальною інформацією
1.2. Вплив психологічних характеристик особи на формування вербальної інформації

Розділ 2 Спілкування в слідчій діяльності
2.1. Поняття і основні особливості професійного спілкування слідчого
2.2. Тактико-комунікативна діяльність слідчого в процесі вербальних слідчих дій
Розділ 3 Організаційні основи отримання вербальної інформації
3.1. Особливості отримання вербальної інформації
3.2. Науково-технічне забезпечення отримання вербальної інформації

Розділ 4 Слідчі дії як засіб отримання вербальної інформації
4.1. Сучасне розуміння допиту та його роль у системі вербальних слідчих дій
4.2. Кримінально-процесуальні види допиту як засоби отримання вербальної інформації
4.3. Інші слідчі дії як засоби отримання вербальної інформації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ
ВСТУП

Актуальність теми. Перед Україною стоїть завдання створення правової держави, підвищуються вимоги до дотримання законності у діяльності правоохоронних органів, що неможливо без вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Та дотепер часу деякі кримінально-процесуальні інститути ще не отримали достатнього розвитку, що негативно впливає на забезпечення прав та законних інтересів громадян.
Конституція України визнає людину, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголошується головним обов’язком держави. Такий підхід до особи як найвищої соціальної цінності потребує вдосконалення законодавства, зокрема, кримінально-процесуального та практики його застосування, подолання різних порушень у кримінально-процесуальній сфері.
Важливим напрямком у вирішенні цих завдань є чітка та детальна регламентація кримінально-процесуальних відносин у сучасному законодавстві. Правова держава повинна забезпечити такий порядок регламентації цих відносин, який би захищав людину, суспільство, державу від злочинців, створюючи умови для розкриття злочинів, викриття винних та їх засудження, встановлюючи гарантії щодо реалізації правових приписів.
Розкриття та розслідування злочинів, викриття винних, відшкодування шкоди, завданої злочином, визначається тим, наскільки юридично грамотно та законно проведено розслідування кримінальної справи.
З огляду на це, згідно з вимогами Конституції України, визріла проблема реформування й оновлення кримінально-процесуального законодавства, а саме в частині діяльності органів досудового розслідування щодо проведення слідчих дій, пов¢язаних з отриманням вербальної інформації, зокрема, встановлення такого порядку її отримання, який би відповідав принципам демократичних країн світу та спирався на історичні особливості та національні традиції українського народу.
Практика показує, що особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, зазвичай, використовує під час слідства особливий психологічний та тактичний захист, який покликаний забезпечити збереження від розголошення нею інформації: і про факт особистої причетності до події, і про факт приховування нею цієї причетності. Отримати відомості про ці факти означає розкрити приховуване, тобто безпосередню участь у злочині певної особи.
Водночас традиційні прийоми виявлення інформаційного стану суб’єкту й викриття неправди можуть бути не завжди результативними. Наявний арсенал криміналістичних засобів та прийомів викриття винного певною мірою обмежений, а межі їх застосування здебільшого детермінуються обсягом зібраних у справі доказів і можливостями їх використання при проведенні слідчих дій.
Тож усе більшого значення набувають такі методи отримання вербальної інформації, які грунтуються не тільки на вивченні внутрішніх та зовнішніх психофізіологічних та інших властивостей учасників розслідування, а також і на встановленні психологічних характеристик особи, які впливають на формування вербальної інформації.
Багато фундаментальних досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених тим чи іншим чином торкалися проблем отримання вербальної інформації. Значний внесок у вирішення цих проблем зробили такі вчені: С.А. Альперт, Л.Є.Ароцкер, М.І. Бажанов, М.В.Бахарєв, Д.І.Бєдняков, Р.С.Бєлкін, Т.В. Варфоломеєва, О.М.Васильєв, А.Ф.Волобуєв, В.І. Галаган, В.Г.Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.Ф.Долженков, А.В.Дулов, А.В.Іщенко, Н.І.Клименко, І.П.Козаченко, О.Н.Колесніченко, В.П.Колмаков, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, П.А. Лупинська, М.Я.Сегай, М.С.Строгович, П.П.Тищенко, М.Є.Шумило та інші.
Психологічні проблеми спілкування у своїх роботах розглядали В.П.Казміренко, С.Д.Максименко, В.С.Медведєв, О.М.Морозов, А.В.Петровський, О.Р.Ратінов, В.В.Рибалка, В.М.Синьов, В.О.Татенко, С.І.Яковенко.
Безпосередньо розробляли проблему отримання вербальної інформації такі науковці: Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, В.Д.Берназ, А.Я.Дубинський, В.А.Журавель, Л.М.Карнєєва, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, В.Г.Лукашевич, Ю.А.Ніколаєнко, В.Т.Маляренко, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, М.І.Порубов, М.В.Салтевський, С.А.Шейфер, В.Ю.Шепітько та інші.
Одночасно констатуючи значний науковий внесок цих учених у розробку зазначеної проблеми, зауважимо, що їхні пошуки торкалися лише певних її аспектів. До останнього часу комплексного дослідження теоретичних засад отримання вербальної інформації не проводилось. Фактично залишилися теоретично не розробленими низка ключових проблем, пов’язаних з отриманням вербальної інформації. Це стосується насамперед сучасного розуміння вербальної інформації та її значення в процесі професійного спілкування слідчого, психологічних основ отримання вербальної інформації, розв’язання питань щодо доцільності і можливості використання досягнень науково-технічного прогресу у процесі отримання вербальної інформації та визначення правових підстав такого застосування, змісту вербальних слідчих дій як засобу отримання інформації, змісту доказування з використанням показань, отриманих в процесі проведення цих слідчих дій.
Актуальність дослідження полягає і в тому, що нині відбувається реформування кримінально-процесуального законодавства та судової системи. Все це зумовило необхідність комплексного наукового дослідження проблем отримання вербальної інформації, вироблення науково обґрунтованих шляхів вдосконалення такого отримання з метою поповнення арсеналу методів та засобів боротьби із злочинністю. Наведені обставини зумовили обрання теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 років (рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року №9 КМ/1), Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років ( п.1.1. наказу МВС України №755 від 05.07.04 року). Тема дисертації включена до планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998-2005 роки. Досліджувані за темою галузево-предметні питання входять складовими до програм і тематичних планів з курсів кримінального процесу та криміналістики, спецкурсів “Доказування на досудовому слідстві”, “Дізнання в органах внутрішніх справ”, “Управління підрозділами слідства та дізнання”, які викладаються в Київському національному університеті внутрішніх справ та інших навчальних закладах МВС України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування та розробка механізму отримання вербальної інформації, можливостей використання її в процесі інформаційної взаємодії слідчого та інших учасників процесу при розслідуванні злочинів та внесення відповідних пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувались такі основні завдання:
— з¢ясування сучасного розуміння вербальної інформації та її значення в процесі професійного спілкування слідчого;
— систематизація теоретичного та емпіричного матеріалу щодо отримання вербальної інформації;
— розкриття загальних наукових передумов інформаційної значущості вербального спілкування в слідчій практиці;
— визначення місця вербальної інформації в інформаційних потоках, які супроводжують процес розслідування злочинів;
— встановлення тактичного та доказового значення вербальної інформації, розробка рекомендацій щодо шляхів підвищення її ролі у процесуальній діяльності;
— виявлення особливостей впливу психологічних характеристик особи на формування вербальної інформації;
— висвітлення сучасного стану правової регламентації використання досягнень науково-технічного прогресу у процесі отримання вербальної інформації, їх корегування з урахуванням загальних теоретичних положень криміналістики, кримінального процесу, психології тощо;
— розробка практичних рекомендацій відносно отримання та використання вербальної інформації в ході проведення окремих слідчих дій.
Об’єктом дослідження є процес отримання вербальної інформації при провадженні у кримінальних справах.
Предметом дослідження є теоретичні засади отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта та предмета. Діалектичний метод як загальнонауковий метод наукового пізнання реально існуючих явищ склав підгрунття комплексного використання інших методів. Так, метод системного аналізу дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України – Конституцію України та закони України, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань отримання вербальної інформації в кримінальному процесі; формально-юридичний – застосовувався при співставленні норм чинного КПК України та проекту цього Кодексу, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення; порівняльно-правовий — для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства; системно-структурний та формально-логічний — при вивченні сутності інформації та формуванні її поняття, що відповідало б сучасному стану боротьби зі злочинністю. Крім того, застосовувалися соціологічні методи (інтерв’ювання, анкетування) — для вивчення поглядів оперативних працівників, слідчих та адвокатів щодо питань, які вивчалися, а також статистичні методи — для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування оперативних працівників, слідчих та адвокатів України. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв¢язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об¢єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених-юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, психології, управління, кримінально-процесуального та міжнародного права, криміналістики, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; проект нового КПК України, Європейські конвенції, кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Російської Федерації, Німеччини, Франції, Республіки Молдова), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 623 кримінальних справ, розглянутих судами у різних регіонах України протягом 1996 – 2004 рр., зокрема, 150 кримінальних справ про особливо тяжкі та тяжкі злочини; дані, отримані при опитуванні 257 слідчих і оперативних працівників та 50 адвокатів, а також особистий тринадцятирічний практичний досвід автора. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняній науці кримінального процесу з використанням методологічних положень теорії кримінально-процесуального права, криміналістики і інших галузей знань, сучасних підходів до розуміння захисту прав і свобод людини і громадянина, розроблені теоретичні засади отримання вербальної інформації у кримінальному процесі України.
У дисертації висунуто і обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики, а саме:
вперше:
--- запропоновано авторську редакцію поняття „вербальна інформація” як одного із видів інформації, що використовується у кримінальному судочинстві;
--- обґрунтовано криміналістичне значення використання даних про навички, уміння та звички в процесі отримання вербальної інформації;
---- доведено, що правомірним методом психологічного впливу при отриманні вербальної інформації є переконання і сформульовано авторську редакцію цього поняття;
— сформульовані з урахуванням потреб практики критерії правомірності методу гіпнорепродукції;
— запропоновано авторське бачення системи традиційних та нетрадиційних науково-технічних засобів в процесі отримання вербальної інформації, встановлено недосконалість нормативно-правових актів, які регламентують умови та межі їх застосовування і вказано шляхи щодо їх усунення;
— обґрунтовано, що сутність успішної комунікації в процесі професійного спілкування слідчого залежить від індивідуально-особистісного підходу до особи за допомогою прийомів, розроблених нейрон-лінгвістичним програмуванням (НЛП);
— запропоновано авторську редакцію поняття “перехресний допит”;
— виділено в якості самостійних видів допиту — допит цивільного позивача та цивільного відповідача;
— доведено, що допит свідка повинен проводитися у присутності адвоката та запропоновано відповідні зміни до КПК України;
— обґрунтовано розширення кола осіб, яких заборонено допитувати як свідків;
— сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до Кримінально-процесуального Кодексу України (ст.15, ч.2 ст.65, ст.ст.66, 69, 69-1, 72, 76, 85-1, 131, 143, ч.1 ст.168, ч.2 ст.168, 174-175 ), а також пропозицій до проекту КПК України, що стосуються впізнання за голосом і ходою; зустрічного впізнання; допиту спеціаліста; обмеженої недоторканності; допиту цивільного позивача та цивільного відповідача; допиту обізнаного свідка; допустимості доказів; недопустимих доказів; порушень закону, які тягнуть виключення доказів із процесу доказування тощо;
удосконалено:
— поняття допиту та кримінально-процесуальних видів допиту;
— поняття професійного спілкування слідчого;
— тактичні рекомендації, спрямовані на удосконалення тактики перевірки, оцінки та використання слідчим даних, які містяться в показаннях осіб;
— психологічні характеристики особи, які впливають на формування вербальної інформації;
— тактичні прийоми вербального характеру та рекомендації щодо їх реалізації у ході проведення слідчих дій;
— пропозиції щодо необхідності вдосконалення форм взаємодії прокурора зі слідчим в процесі вербальних слідчих дій , тактичних прийомів допиту за участі в ньому захисника;
— критерії оцінки показань, отриманих в процесі проведення вербальних слідчих дій;
— систему психолого-криміналістичних засобів активізації процесів пам¢яті при отриманні вербальної інформації;
набули подальшого розвитку:
— наукові положення, що стосуються психологічних аспектів вивчення особистості при отриманні вербальної інформації;
— пропозиції про можливість та доцільність використання поліграфу в якості одного з методів інструментальної діагностики емоціональної напруженості (ІДЕН) допитуваного;
— пропозиції про необхідність регламентації допиту обізнаного свідка, показання якого варто розглядати як самостійне джерело доказів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки й пропозиції, що сприятимуть вдосконаленню науково-дослідної роботи, активізації навчання спеціалістів та підвищенню ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства щодо отримання вербальної інформації в процесі розслідування кримінальних справ.
На користь практичного значення викладених у роботі висновків і пропозицій свідчить те, що вони використовуються:
- у науково-дослідній сфері - сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу, криміналістики та практики застосування процесуальних норм. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок в теорії отримання вербальної інформації і збагатити її новими дослідженнями;
- в законодавчій роботі – прийняті Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України для опрацювання проекту Кримінально-процесуального кодексу України ( акт впровадження №06-1д/15-1624 від 7 листопада 2005р.);
- у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів кримінального процесу і криміналістики, а також розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів проведення семінарів і практичних занять з цих дисциплін актами впровадження: Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 28 жовтня 2005 року), Академії державної податкової служби України ( акт впровадження від 2 грудня 2002 року), Академії МВС Грузії ( акт впровадження від 11 червня 2002 року), Донецького інституту внутрішніх справ МВС України ( акт впровадження від 26 грудня 2002 року), Луганської Академії внутрішніх справ МВС України імені 10-річчя незалежності України ( акт впровадження від 24 жовтня 2002 року);
- у правоохоронній сфері – використовуються Головним слідчим управлінням МВС України ( акт впровадження в практику від 3 жовтня 2005 року) при проведенні занять в системі службової підготовки, а також на курсах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання, досудового слідства МВС України, а також Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Київської області ( акт впровадження від 1 листопада 2005 року) та громадською організацією Київської міської гільдії фахівців з питань боргів та банкрутства при Міністерстві юстиції України ( акт впровадження від 2 листопада 2005 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним комплексним дослідженням і являє собою особистий здобуток дисертанта. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору опублікованої праці ( однієї статті) , у дисертації не використовувалися. Власні теоретичні розробки дисертанта у статті, опублікованій у співавторстві, становлять 50%.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорені на конференціях та міжнародних семінарах, а саме: на Республіканській науковій конференції „Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні” (25-26.09.1992 р., м. Київ), науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року (1996 р., м. Київ), міжнародній конференції “Тероризм и национальная безопасность Украины” (2002 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (2003 р., м. Запоріжжя) та обговорені і схвалені на семінарах з питань дотримання Європейської Конвенції з прав людини в правоохоронній діяльності (19-20. 03. 2001 р., м. Київ), “Організація, методика і тактика розкриття та розслідування умисних, серійних вбивств і вбивств на замовлення” (09-11.04.2001 р., м. Київ); “Попередження тортур в Україні” (06-08.06.2001 р., м. Київ); міжнародному семінарі “Попередження тортур в Україні” (10-12.03.2003 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції (22-23.06.2006р., м.Київ).
Результати дослідження використовувалися автором при підготовці збірника “Громадські дослідження про основні порушення конституційних прав і свобод в Україні в усіх сферах суспільного життя (правова сфера)” у 1997 році, при підготовці випуску “Дослідження щодо стану дотримання основних громадських прав і свобод в Україні” у 1998 році, а також у консультуванні працівників правоохоронних органів.
Публікації. За результатами дослідження дисертанткою опубліковано одну монографію “Вербальна інформація у кримінальному процесі України” (17,0 д.а.), 25 наукових статей у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації висвітлено у інших публікаціях (у двох навчальних посібниках, трьох підручниках, дванадцяти статтях), які додатково висвітлюють наукові результати дисертації.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 433 сторінки, із яких основного тексту 380 сторінок, список використаних джерел на 32 сторінках, додатки на 21 сторінці.

bibliography

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому:
1. Вербальна інформація є одним із видів криміналістичної інформації, що використовується у кримінальному судочинстві і яка може бути отримана слідчими і дізнавачами переважно за двома напрямками. По-перше, з показань осіб, які опинилися так чи інакше учасниками процесу розслідування(свідків, потерпілих тощо) і по-друге, шляхом виявлення і дослідження безлічі матеріальних носіїв.
Відомості, які містяться в показаннях зазначених осіб, за формою подання варто віднести до вербальної інформації, оскільки власне показання являють собою мовленнєве (вербальне) повідомлення з приводу досліджуваних у справі обставин.
Отже, вербальна інформація - це мовленнєве (вербальне) повідомлення учасника кримінального процесу в процесі проведення вербальних слідчих дій, яке отримується мовними засобами спілкування з приводу досліджуваних у справі обставин з використанням даних про соціальні, психологічні, фізіологічні якості та стани особи, що отримуються шляхом дослідження немовних засобів спілкування.
2. Для досягнення повноцінного спілкування необхідно використовувати як вербальну, так і невербальну інформацію, оскільки: по-перше, невербальні засоби комунікації виконують допоміжну функцію, яка полягає в тому, щоб підвищити семантичну значимість вербальної інформації; по-друге, невербальна дія регулює потік мовлення і зберігає контакт між партнерами; по-третє, невербальна дія може замінити окреме слово або фразу; по-четверте, невербальна дія виражає те ж саме значення, що і мовлення.
3. Будь-яка слідча дія, повязана з отриманням вербальної інформації повинна починатися з визначення психологічних характеристик особи, які впливають на формування цієї інформації.
Вивчення психологічних характеристик особи – це не самоціль, а засіб вирішення завдань, що мають значення як для вирішення науково-практичних проблем слідства, так і для розробки рекомендацій з тактики проведення вербальних слідчих дій.
Необхідно констатувати, що для характеристики особи, окрім соціально-демографічних, кримінально-правових, статусно-рольових та морально-психологічних особливостей має значення наявність у особи набутих за життя різноманітних умінь, навичок і звичок як необхідних компонентів людської діяльності та з погляду нейролінгвістичного програмування, вивчення її “картини світи”, тобто результату повсякденного досвіду.
4. Професійне спілкування слідчого, у більшій своїй частині є процесуально-регламентованим спілкуванням, воно протікає в особливому процесуальному режимі, з дотриманням визначених, обмежених законом форм комунікації. Йому властиві такі ознаки, як специфічність приводів для вступу в спілкування; наявність множинності цілей у кожному спілкуванні; конфліктний характер спілкувань; високий ступінь формалізованості спілкувань; специфічні психічні стани, що супроводжують спілкування; особливості в стадіях розвитку спілкувань; наявність комплексу видів спілкування.
5. Обґрунтовується положення про те, що ефективність та оперативність професійної діяльності слідчого залежить від рівня його тактико-комунікативної компетентності.
Тактико-комунікативна компетентність – це засноване на особистісних якостях слідчого уміння з використанням об¢єктивних закономірностей перцепції, комунікації та інтеракції, а також тактичних рекомендацій і прийомів взаємодіяти з особами, які залучені до розслідування злочинів, що має на меті попередження потенційної і подолання реальної протидії з їх боку встановленню істини у розслідуваній кримінальній справі.
Доведено, що рівень тактико-комунікативної компетентності слідчого залежить від його психічних якостей; соціально-культурного рівня його розвитку; професійно-психологічних знань та професійно-психологічних умінь.
Тактико-комунікативна компетентність містить у собі також уміння використовувати в професійній діяльності і встановлювати психологічний контакт і позитивні взаємини з тими особами, з якими слідчий вступає в спілкування, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, уміння використовувати імперативне, маніпулятивне, гуманістичне спілкування за суб'єкт-суб'єктною схемою, здатність вирішувати як репродуктивні, так і продуктивні задачі спілкування, уміння використовувати норми просторової і часової організації спілкування, що рекомендуються проксемікою, а також уміння попереджати і переборювати виникаючі при спілкуванні соціальні, психологічні, культурні і комунікативні бар'єри, володіння прийомами критичного, рефлексивного, емпатійного слухання і т.д. Знання об'єктивних закономірностей міжособистісної комунікації та їхнє уміле використання при спілкуванні також є чинником, що впливає на професійне спілкування слідчого і слідчу діяльність у цілому.
6. При отриманні вербальної інформації на досудовому слідстві між слідчим та особами, з якими він спілкується складаються міжособистісні відносини, які не є і не можуть бути субєкт-субєктними (рівнопартнерськими), оскільки коло прав, якими користується слідчий (ст.114 КПК України) не має жодний з перерахованих у даній статті закону.
7. Професійне спілкування слідчого, у більшій своїй частині є процесуально-регламентованим спілкуванням, воно протікає в особливому процесуальному режимі з дотриманням визначених, обмежених законом форм комунікації. Початок, хід і розвиток комунікативних форм у кримінальному процесі визначаються процесуальними нормами, які вказують на обовязкове дотримання встановлених законом формул спілкування, процесуальний порядок мовленнєвої взаємодії сторін тощо.
8. Спілкування при отриманні вербальної інформації має подвійний характер, оскільки засноване на двох психологічних принципах: психологічного контакту та психологічної боротьби.
Визначено, що психологічний контакт – це узгоджені ділові взаємовідносини слідчого зі свідком, потерпілим, підозрюваним і обвинуваченим, які виникають на основі правильної позиції слідчого і поведінки особи, від якої отримується інформація.
10. Обґрунтовується, що до стадій формування психологічного контакту слід віднести: прогнозування спілкування і процесу встановлення психологічного контакту; створення зовнішніх умов, що полегшують встановлення контакту; прояв зовнішніх комунікативних властивостей на початку зорового контакту; дії з ліквідації перешкод у спілкуванні; порушення інтересу до розвитку дії під час майбутнього спілкування.
11. Будь-яке спілкування немислиме без взаємного психологічного впливу. Єдиним методом правомірного психологічного впливу при отриманні вербальної інформації є переконання, під яким слід розуміти, насамперед, формування слідчим у свідомості особи установки на дачу правдивих показань.
Обґрунтовано, що переконання як метод психологічного впливу впливає на свідомість особистості в цілому, у той час, як інші способи словесного впливу на психіку людини: розяснення, навіювання і спонукання впливають лише на окремі сторони свідомості – відповідно мислення, почуття, волю.
В роботі робиться висновок, що застосовувані щодо особи, від якої отримується вербальна інформація прийоми психологічного впливу не повинні позбавляти її можливості вільного вибору лінії поведінки. Всі сумніви щодо допустимості застосування таких прийомів повинні розвязуватися на користь особи відмовою щодо їх застосовування.
12. Іншим методом психологічного впливу на особу, від якої отримується вербальна інформація є примус, що може виявлятися в неправомірному навіюванні, спонуканні до дачі показань, тобто в діях, що являють собою психічне насильство. Процесуальний примус є обмеженням у порядку, встановленому кримінально-процесуальним кодексом. Він повинен у кожному випадку його застосування бути виправданим, заснованим на принципі законності, мати під собою достатні підстави.
13. Обґрунтовується доцільність використання при проведенні вербальних слідчих дій звуко- та відеозапису для отримання інформації від осіб, які схильні в силу тих чи інших обставин до зміни показань. Значення відеограми в цих випадках полягає в тому, що вона дозволить, по-перше, виключити посилання особи, що змінила показання, на отримання тієї чи іншої інформації, записаної в протоколі допиту, від слідчого. Фоновідеограма переконує в тому, що допитуваний повідомив такі подробиці, яких у розпорядженні слідчого до проведення вербальних слідчих дій взагалі не було. По-друге, фоновідеограма дає фактичні підстави для спростування аргументів, які звичайно використовують особи, котрі відмовляються від своїх первинних показань або ті, що змінюють їх.
13. Пропонується в КПК України закріпити “Допит гіпнолога” як свідка за результатами проведеної гіпнорепродукції. У допиті гіпнолог повинен повідомити про використовуваний ним метод введення в гіпнотичний стан, сформовану стадію гіпнозу, про стан опитуваного власне в ході опитування, про поставлені питання та отримані відповіді, про реакції на запитання та про їх значення з психологічної точки зору тощо. Обовязковими умовами здійснення гіпносеансу повинні бути добровільна згода особи, відсутність медичних протипоказань, проведення допиту тільки з психічно здоровими особами, фіксування його на відеоплівку.
Ряд вимог повинен предявлятися до гіпнолога: проведення гіпносеансу можливе тільки фахівцем-гіпнологом, який має медичну освіту, за фахом психотерапевт та юридичну підготовку в галузі криміналістики та кримінального процесу; чіткі уявлення про особливості функціонування памяті, методи її активізації; бути неупередженим, не ставити навідних запитань і проводити навіювання лише в межах відновлення памяті субєкта щодо необхідної інформації в межах розслідуємої кримінальної справи.
14. Для отримання вербальної інформації слід використовувати поліграф як прилад для обєктивного дослідження фізіологічних показників, що характеризують емоційний стан людини під час опитування. Застосування поліграфа можливе, при законодавчому закріпленні таких положень: добровільна згода допитуваного на проведення допиту з використанням поліграфу; відмова допитуваної особи від допиту в будь-який момент його проведення не може розглядатися як свідчення причетності до вчинення злочину і приховування відомої їй інформації, а також не дає приводу для обмеження її законних прав та свобод; для участі в допиті дозволяється залучати фахівця-психолога, який виконує функції оператора поліграфа в межах звичайної компенсації фахівця – учасника слідчої дії; висновки оператора (фахівця-психолога) поліграфа доводяться до відома не лише ініціатора проведення допиту з використанням поліграфа, але й допитуваної особи; результати застосування поліграфа не мають доказового значення і використовуються слідчим лише як орієнтовна інформація; попередити оператора(фахівця) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиву розшифровку поліграми, для цього внести відповідні зміни до ст.384 КК України, передбачивши кримінальну відповідальність оператора(фахівця) за завідомо неправдиву розшифровку поліграми; розяснити права й обовязки всім учасникам слідчої дії, про що зробити відмітку в протоколі. Матеріали застосування поліграфа (стрічки, записи) до справи не долучаються.
15. Допит слід розглядати не тільки як слідчу дію, як один із способів збирання і перевірки доказів, а з різних боків, а саме: як інститут кримінально-процесуального права; як одне з повноважень органів розслідування і суду; як одну з форм прояву кримінального переслідування; один з передбачених законом способів викриття осіб, винних у вчиненні злочину; як процесуальний спосіб формування показань; як спосіб захисту: підозрюваним – від підозри, обвинуваченим – від обвинувачення; як спосіб захисту своїх прав і законних інтересів потерпілим від злочину.
16. Як інститут кримінально-процесуального права допит являє собою сукупність норм, що регламентують діяльність дізнавача, слідчого з виклику на допит всіх осіб, участь яких з погляду закону або самого слідчого(дізнавача) необхідна(підготовчу діяльність), отримання, дачі і фіксації (у тому числі за допомогою застосування науково-технічних засобів) показань допитуваних осіб: свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта.
17. Доведено, що класифікацію кримінально-процесуальних форм допиту слід розширити, додавши допити таких осіб як цивільного позивача та цивільного відповідача; гіпнолога за результатами гіпнорепродукції; обізнаного свідка.
18. Обґрунтовано, що слід заборонити допитувати як свідків: журналістів, з приводу того, що їм було довірено або стало відомо при виконанні професійної діяльності; суддів, народних засідателів, присяжних – про обставини справи, які їм стали відомі у звязку з участю в провадженні у справі, а також у процесі обговорення в нарадчій кімнаті питань, повязаних з винесенням судового рішення; слідчих та оперативних працівників – про обставини, повязані з перевіркою заяв обвинувачених(підсудних) про застосування до них незаконних методів слідства; виправданих судом осіб, а також осіб, справи відносно яких закриті.
19. Доведено, що допит свідка повинен проводитися у присутності адвоката та запропоновано відповідні зміни до КПК України.
20. Обґрунтовано, що показання отримані від інформатора, тобто фізичної особи, яка погодилася на конфіденційній підставі сприяти органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, та надавати дані, які можуть використані як докази у кримінальній справі або співробітника правоохоронного органу, якому він цю інформацію повідомив, слід використовувати як докази у кримінальній справі. Пропонується декілька шляхів: по-перше, це допит співробітника правоохоронного органу про те, що повідомив йому інформатор без розголошення анкетних даних цієї особи; по-друге, це допит самого інформатора як свідка у кримінальній справі з застосуванням заходів безпеки, передбачених КПК України.
21. Пропонується закріпити в КПК України “Перехресний допит”, тобто допит особи (підозрюваного, обвинуваченого, у виняткових випадках потерпілого, свідка) поперемінно двома допитуючими (двома слідчими, слідчим і оперативним працівником, слідчим і прокурором) за єдиним узгодженим планом шляхом постановки запитань, що несуть різне смислове навантаження і є єдиним тактичним завданням. Цей допит може провадитися лише після першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і він, особливо, доцільний у конфліктних ситуаціях, коли допитувані особи заперечують свою вину.
22. Обґрунтовано, що КПК України слід доповнити новим джерелом доказів – показаннями експерта, змістом яких можуть бути лише висновки, зроблені на підставі досліджень, проведених при виконанні експертизи. Пропонується ввести кримінальну відповідальність експерта за дачу завідомо неправдивих показань за ст.384 КК України. Змістом показань експерта, які одержані під час допиту, можуть бути лише висновки, зроблені на підставі досліджень, проведених при виконанні експертизи, допустити допит у суді експерта, що виконував експертизу на досудовому слідстві без проведення відповідної експертизи в судовому засіданні; закріпити право експерта на ознайомлення з тією частиною протоколу судового засідання, в якій є записи запитань та відповідей на поставлені запитання. Обґрунтовується, що поєднання функцій експерта та свідка є неможливим, оскільки одна й та сама особа не може бути експертом і свідком у справі.
23. Пропонується внести зміни до КПК України щодо обовязкової участі педагога у допиті неповнолітнього свідка від 14 до 16 років, тому що, його відсутність може створити неповноту у проведенні допиту і негативно відобразитися на якості розслідування кримінальної справи.
Окрім того, деякою мірою педагог контролює дії особи, яка провадить допит. До педагога слід предявляти такі вимоги: він повинен бути спеціалістом в окремій віковій категорії неповнолітніх; допомагати слідчому у підготовці допиту, його проведенні, встановленні контакту з допитуваним, протоколюванні показань у тих висловах, які відповідають віку та рівню розвитку неповнолітнього.
24. У діючому кримінально-процесуальному законодавстві відсутній перелік порушень закону, що спричиняють виключення їх з процесу доказування. Пропонується в КПК України закріпити відповідну статтю:
Виключати із процесу доказування докази, отримані із порушенням закону:
1)слідчі дії, які проведені з порушенням вимог закону щодо часу проведення;
2)недопустимість допиту як підозрюваного особи, яка не визнана такою на підставі ст.43-1 КПК України;
3)недопустимість допиту як обвинуваченого особи, яка не визнана такою на підставі ст.43 КПК України;
4)недопустимість допиту як свідка особи, яка фактично підозрюється у вчиненні злочину;
5)недопустимість допиту підозрюваного(обвинуваченого) без розяснення їм процесуальних прав;
6)недопустимість протоколів допиту обвинуваченого чи підозрюваного, повязана з порушенням права цих осіб користуватися допомогою захисника;
7)недопустимість протоколів допиту свідка віком до 14 років, повязана з порушенням закону про обовязкову участь у допиті педагога або лікаря;
8)недопустимість протоколів допиту підозрюваного або обвинуваченого, повязана з порушенням закону про обовязкову участь перекладача, педагога або лікаря;
9)порушення встановленого законом порядку проведення та фіксування результатів допитів обвинуваченого, підозрюваного, свідка, потерпілого;
10)порушення умов, дотримання яких обовязково при проведенні предявлення для впізнання;
11)порушення встановленого законом порядку проведення та фіксування результатів предявлення для впізнання;
12)порушення встановленого законом порядку проведення та фіксування очної ставки;
13)порушення встановленого законом порядку проведення та фіксування відтворення обстановки та обставин події;
14)порушення встановленого законом порядку проведення та фіксування освідування.
25. Пропонується закріпити в КПК України такий вид впізнання, як впізнання за голосом і ходою:
1. Особа, яка буде впізнавати попередньо повинна бути допитана про ознаки ходи та голосу особи, що підлягає впізнанню.
2. Слідчий або особа, що провадить дізнання повинні попередити про кримінальну відповідальність, якщо впізнаючим є свідок – за ст.ст.384-385 КК України, якщо потерпілий – за ст.384 КК України. Окрім того, цим особам повинне бути роз¢яснено право не давати показання проти себе чи своїх близьких родичів.
3. Перед початком впізнання за ходою слідчий пропонує особам, що пред¢являються для впізнання пройти деяку відстань, щоб продемонструвати ходу та упевнитися у правильності вибору осіб, що пред¢являються. Потім слідчий повинен запропонувати особі, яку будуть впізнавати визначити, яким за рахунком він бажає пройти та визначає маршрут, про що робиться відповідна відмітка в протоколі.
4. У випадку впізнання за ходою слідчий повинен з¢ясувати за якими прикметами ходи була впізнана особа та уточнити у впізнаючого чи це та сама людина, чи ні.
5. При впізнанні за голосом - особи, що пред¢являються для впізнання повинні бути розміщені таким чином, щоб впізнаюча особа гарно чула голос тих осіб, що пред¢являються для впізнання. Таке впізнання повинно проводитися поза візуальним спостереженням з використанням дзеркального екрану. Понятих повинно бути чотири: двоє – зі сторони впізнаючого, двоє – зі сторони осіб, що пред¢являються для впізнання.
6. При проведенні такого впізнання повинен приймати участь спеціаліст.
7. При впізнанні за голосом та ходою слід застосовувати фотографування, відеозапис або звукозапис.
8. В необхідних випадках можна проводити відеофоноскопічну експертизу.
Проведене багатоаспектне дисертаційне дослідження дає підстави вважати, що одержані результати сприятимуть поліпшенню практики проведення вербальних слідчих дій та усуненню прогалин по недостатньо досліджених проблемах з теорії отримання вербальної інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України: Прийнята на п”ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р.-Київ: ВЕЛЕС,2003.-63с.
2. Закон України про адвокатуру: Прийнятий 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України.-1992.-№9.-Ст.62.
3. Закон України про інформацію: Прийнятий 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України .-1992.-№48.-Ст.650.
4. Закон України про оперативно-розшукову діяльність: Прийнятий 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України.-1992.-№22.-Ст.303.
5. Закон України про прокуратуру: Прийнятий 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України.-1991.-№53.-Ст.793.
6. Закон України про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Прийнятий 16 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України.-1993.-№1.-Ст.1.
7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року: Прийнятий сьомою сесією ВР України третього скликання./ За ред. М.І.Мельника; Упор. М.І.Мельник, М.І.Хавронюк. -Київ: А.С.К.,2001.-299с.
8. Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц.видання.Текст із змін. та доп. станом на 01.04.2004р./Міністерство юстиції України.-Київ: Ін-Юре, 2004.-270с.
9. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект.www. advokatura. ord. ua/updir/1111.doc
10. Загальна декларація прав людини: Прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) ГА від 10 грудня 1948 року //Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.-Амстердам-Київ,1996.-С.6-9.
11. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: Прийнятий і відкритий для підписання , ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А (ХХІ) ГА від 16 грудня 1966року // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.-Амстердам-Київ,1996.-С.9-19.
12. Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод людини: Рим, 4 листопада 1950р. // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.-Амстердам-Київ,1996.-С.212-229.
13. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання: Прийнята ООН 10 грудня 1984 року// Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій.-Амстердам-Київ,1996.-С.37-44.
14. Абасов А.И. Показания обвиняемого в уголовном процессе: Дис… канд.юрид.наук (12.00.09).- М., 1986.- 179с.
15. Аверьянова Т.В. Интеграция и дифференциация научных знаний как источники и основы методов судебной экспертизы. - М., 1994.- 127с.
16. Агоян Э.Б. Введение в языкознание.-Ереван, 1960.- 168с.
17. Александров А.С., Гришин С.П. Перекрестный допрос. М.: Изд-во Проспект, 2005.- 296с.
18. Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятие, классификация //Советское государство и право.- 1987.- №6.-С.12-19.
19. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий.- Одесса, 2003.- 263с.
20. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания.- М: Наука, 1977.-384с.
21. Ананьев Б.Г. Теория ощущений.-Л.: Изд-во ЛГУ, 1961.- 156с.
22. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания.- Л.: Изд-во ЛГУ,1968.-339 с.
23. Ананьев Б.Г., Рыбалко Е.Ф. Особенности восприятия пространства у детей. М., Просвещение, 1964.-304с.
24. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для вузов.- М.: Аспект Пресс,2001.-375с.
25. Андреева Г.М. Социальное познание: проблемы и перспективы.- М., 2000.-288с.
26. Артемов В.А. К вопросу об интонации в русском языке//Ученые записки МГПИЯ.- М., 1953,- Т.VІ.- с.87-96.
27. Архив апеляційного суду м.Києва. Кримінальна справа №10-7125/03.
28. Архив Шевченківського місцевого суду м.Києва. Кримінальна справа №10-6243/03.
29. Асмолов А.Г. Деятельность и установка.- М.: Изд-во МГУ, 1979.-151с.
30. Атватер И. Невербальное общение //Психология влияния: Хрестоматия /Составитель А.В. Морозов.- СПб., 2001.- с.209-211.
31. Афанасьев В.Г. Целостная структура личности. /Проблема исследования систем и структур.- М., 1981.- с.111-124.
32. Баев О.Я. Основы криминалистики. Курс лекций. -М.: Экзамен.-2001.- 287с.
33. Басецкий И.И., Родевич Л.И. Свидетель в уголовном процессе. -Минск, Академ. МВД Республики Беларусь, 1999.-132с.
34. Бахарев Н.В. Очная ставка: уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы. –Казань: Изд-во Казанского университета, 1982.-184с.
35. Бахин В.П., Кагамов М.Ч., Карпов Н.С. Допрос на предварительном следствии.-Алма-Аты, 1999.-208с.
36. Бахін В.П., Весельський В.К., Маліков Т.С. Поліцейський допит у США (поради допитуючому): Навчальний посібник.-Київ: НВТ “Правник”.-НАВСУ, 1997.-33с.
37. Бацько І.М. Протоколи слідчих дій як джерела доказів у кримінальному процесі: Автореф.дис…канд. юрид. наук (12.00.09) /НАВСУ.-К.,2003.-17с.
38. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений.- М.: Юрид.лит., 1991.-205 с.
39. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России: Учебное пособие.-2 изд.- М., 2004.- 478с.
40. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики.- М.: НОРМА ИНФРА, 2001.-237с.
41. Белкин Р.С. Криминалистика: Учебный словарь-справочник.- М.:Юристъ, 1999.-265 с.
42. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики : В 3-х Т.: Пособие для вузов.- М.:Акад. МВД СССР,1977.-Т.1:Общая теория советской криминалистики.-340с.
43. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики: В 3-х Т.: Пособие для вузов.-М.: Акад МВД СССР,1979.-Т3: Криминалистические средства, приемы и рекомендации.-408 с.
44. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы.- М.: Наука, 1966.-295 с.
45. Белкин Р.С. Эксперимент в следственной, судебной и экспертной практике.-М.:Юрид.лит., 1964.-223 с.
46. Белкин Р.С., Винберг А.И. Криминалистика и доказывание (Методологические проблемы).- М.:Юрид.лит., 1969.-216 с.
47. Бернштейн Н.А. О построении движений.-М., 1947.- 255с.
48. Бирюков Б.В., Тростников В.Н., Урсул А.Д. Информация как научное и метанаучное понятие // Понятие информации /Под ред. И.И. Гришкина.- М., 1973.- с.209-219.
49. Блумфильд Л.Язык: Пер. с англ.- М.:Прогресс, 1968.-607 с.
50. Боб Амен. Визуальные эффекты в цифровую эпоху//Мультимедик. Цифровое видео.-1998.- №1-.С.36-45.
51. Богословский В.В., Степанов А.А., Виноградова А.Д. и др. Общая психология: Учебное пособие /Под ред.В.В.Богословского, А.Г Ковалева, А.А.Степанова.- М.: Просвещение, 1981.-383 с.
52. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком.- М.: Изд-во МГУ, 1982.-199 с.
53. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком.-Л.: Изд-во ЛГУ, 1965.-123 с.
54. Бодалев А.А. Личность и общение.-М., 1995.- 326с.
55. Бодалев А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. -Л.:Изд-во ЛГУ, 1970.-135 с.
56. Боева М.В. Тактико-коммуникативная компетентность следователя (на примере взаимодействия с обвиняемым в конфликтной ситуации расследования).- Воронеж., ВГУ, 2002.-230с.
57. Бриллюэн Л. Наука и теория информации: Пер. с англ.- М., 1960.-392с.
58. Бритвич Н.Г. Тактика допиту неповнолітнього обвинуваченого // Радянське право.-1987.-№3.-С.28-31.
59. Будагов Р.А. Введение в науку о языке:Учебное пособие для филол.фак.- М.:Просвещение, 1965.-492 с.
60. Бурданова В.С., Быков В.М. Виктимологические аспекты криминалистики:Учебное пособие.-Ташкент, 1981.-79с.
61. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике.- СПб, 1999.- 517с.
62. Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореферат дисс…д-ра юрид.наук.-М., 1976.-32с.
63. Быховский И.Е., Глазырин Ф.В., Питерцев С.К. Допустимость тактических приемов при допросе: Учебное пособие.-Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1989.-48с.
64. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве.-К.,1998.-204с.
65. Василенко В.П., Трофимов А.Т. О понятии исследования доказательственной информации // Наука и техника на службе предварительного следствия : Труды ВСШ МВД СССР.- Волгоград, 1976. -Вып.12.-С.29-35.
66. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий.- М.: Юрид.лит.,1981.-112с.
67. Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. М., 1990.-112с.
68. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений.- М.:Юрид.лит., 1970.-208 с.
69. Васильев В.Л. Психология труда следователя: Метод. рекомендации. -Л., 1988.-77с.
70. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебное пособие.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.-96с.
71. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник для вузов.- М.: Юрид.лит., 1991.- 461 с.
72. Великий тлумачний словник сучасної української мови.-Київ; Ірпінь:ВТФ “Перун”, 2001.-1440с.
73. Винберг А.И. Криминалистика .Введение в криминалистику.- М., 1950.-Вып.1.
74. Винер Н. Кибернетика и общество: Пер. с англ.- М., 1958.-200с.
75. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве.-М., 1950.-308с.
76. Гаврилова Н.И. Ошибки в свидетельских показаниях:(происхождение,выявление, устранение): Метод пособие.- М.:Всесоюз. Ин-т по изуч. причин и разработке мер предупреждения преступности, 1983.-136 с.
77. Галаган В.И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования: Автореф. дисс. …канд.юрид.наук (12.00.09)/УАВД.- Киев, 1992.-24 с.
78. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія.-К.: НАВСУ, 2002.-299с.
79. Гапанович Е.Е. Опознание в судопроизводстве(процессуальные и психологические проблемы.- Минск: Изд-во БГУ, 1975.-176 с.
80. Гевко В.В. Використання непроцесуальної інформації під час доказування у стадії попереднього розслідування: Автореф. дис. ... канд.юрид.наук (12.00.09)/УАВД.-К., 1996.-20с.
81. Герасимов И.Ф. Некоторые проблемы раскрытия преступлений. -Свердловск, 1975.-184с.
82. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания /Под ред И.М.Лузгина.- М.:Юрид.лит, 1971.- 64с.
83. Гинзбург А.Я., Поврезнюк Г.И., Салаев Б.А. Криминалистические методы и средства отождествления личности.- Алма-Аты, 1998.- 77с.
84. Глазырин Ф.В. Изучение личности обвиняемого и тактика отдельных следственных действий : Учебное пособие.- Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т, 1973.-156с.
85. Глазырин Ф.В. Методы изучения личности обвиняемого на предварительном следствии //Ленинизм и проблемы развития государства и права.-Свердловск, 1970.-С.188-191.
86. Глазырин Ф.В. Психология следственных действий: Учебное пособие для вузов МВД СССР.-Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1983.-136с.
87. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания.- Киев: Политиздат Украины,1989.-189 с.
88. Гончаренко В.Г., Сокиран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навчальний посібник.- К.: УАВС, 1994.-46с.
89. Гончаренко В.И. Научно-технические средстава в следственной практике.-Киев: Вища школа. Изд-во при КГУ, 1984.-152 с.
90. Готт В.С.Семенюк Э.Л., Урсул А.Д. Категории современной науки: ( Становление и развитие).-М.: Мысль,1984.-268с.
91. Готт В.С., Семенюк Э.П., Урсул А.Д. Социальная роль информатики. -М.: Знание,1987.-64 с.
92. Грамович Г.И. Основы криминалистической техники.-Минск, 1981.-208с.
93. Грегори Р.Л. Мозг и глаз. Психология зрительного восприятия: Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1970.-271 с.
94. Гримак Л.П. Возможности метода гипнорепродукции в преодолении амнестических явлений//Проблемы использования нетрадиционных методов в раскрытии преступлений.- М., 1993.-С.56-63.
95. Гримак Л.П.,Скрыпников А.И., Лаговский А.О., Зубрилова И.С.. Методы прикладной психологии в раскрытии и рааследовании преступлений. М., 1999.
96. Гримак Л.П., Хабалев В.Д.«Следственный гипноз» и права человека // Государство и право. 1997. №4.-С.46-49.
97. Гришина Е.П. Достоверность доказательств и способы ее обеспечения в уголовном процессе: Автореф. дис. …канд. юрид. наук (12.00.09).-М., 1996.-21с.
98. Гродзинский М.М. Обвиняемый. Его обязанности и права в процессе.-М., 1926.
99. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие.-М., 1998.-551с.
100. Грошевой Ю.М. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі // Вісник Академії правових наук України.-Харків,1997.-Вип3(10).-С.69-76.
101. Грошевой Ю.М. Психологическая экспертиза на предварительном следствии // Криминалистика и судебная экспертиза.-К.,1970.-Вып.7.-С.122-128.
102. Грядунова Л.И. Социальная ответственность социалистической личности, ее структура и условия формирования: Дисс. … канд. философских наук (09.00.02).-Киев, 1976.-22с.
103. Гуляев П.И., Быховский И.Е. Исследование эмоционального состояния человека в процессе производства следственных действий.//Криминалистика и судебная экспертиза.-Киев, 1972.-Вып.9.-С.103-109.
104. Дані анкетування слідчих в процесі вивчення кримінальних справ.
105. Давлетов А.К. Очная ставка на предварительном следствии.-Л., 1961.-178с.
106. Демидов И.Ф. Допрос в системе уголовно-процессуального принужения//Научные и практические проблемы уголовного судопроизводства в свете судебно-правовой реформы.-Ижевск, 1989.С.87-105.
107. Дилтс Р. Моделирование с помощью НЛП.-Санкт-Петербург, 2001.-288с.
108. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность/Под ред. В.А.Власихина.-М., 2000.-159с.
109. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности.-М., 1996.-111с.
110. Дорохов В.Я. Понятие и содержание теории доказательств //Теория доказательств в советском уголовном процессе / Отв. ред. Н.В. Жогин.-М., 1973.-С.224-232.
111. Доспулов Г.Г. Оптимизация предварительного следствия.-Алма-Ата, 1984.-208с.
112. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии.-М.:Юрид.лит.,1976.-112 с.
113. Доспулов Г.Г., Мажитов Ш.М. Психология показаний свидетелей и потерпевших.-Алма-Ата, 1975.-192с.
114. Дремов В.Г. Понятие целей и средств уголовно-процессуальной деятельности //Актуальные вопросы развития и совершенствования законодательства о судоустройстве, судопроизводстве и прокурорском надзоре: Сб. науч. трудов.-М., 1981.
115. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: правовые и организационные проблемы.-К.: Наукова думка,1984.-182с.
116. Дубинский А.Я. Основания к прекращению уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие.-К.: КВШ МВД ССР,1973.-124с.
117. Дубрович А.Б. Общение: наука и искусство.- М., 1980.
118. Дубягин Ю.П., Торбин Ю.Г. Использование данных о внешности человека в раскрытии и расследовании преступлений: Учебное пособие.- М.: Акад МВД СССР, 1987.-67 с.
119. Дулов А.В. Основы расследования преступлений, совершенных должностными лицами. -Минск: Изд-во «Университетское», 1985.168с.
120. Дулов А.В. Судебная психология: Учебное пособие.- Минск: Вышэйшая школа, 1975.-462с.
121. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий.-Минск: Вышэйшая школа,1971.-272с.
122. Еникеев М.И. Психология следователя: практикум по юридической психологии. Уч. пособие ВЮЗИ.- М., 1988.- 158с.
123. Епихин А.Ю. Защита законных прав и интересов свидетеля в уголовном процессе: Автореф. дис. ...канд.юрид.наук (12.00.09)- М., 1995.-22с.
124. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие в советском уголовном процессе.-М.: Юрид.лит.,1965.-367 с.
125. Журавель В.А. Допрос потерпевшего и использование его показаний для построения методики расследования отдельных видов преступлений:Автореф.дис. …канд.юрид. наук (12.00.09) / ХЮИ. - Харьков, 1983.-22 с.
126. Зайцев А.М. Влияние внушения на появление и исчезновение сыпей и других расстройств//Вестник душевных болезней.-1904.-Т.1.-№2.
127. Зеленецкий В.С. Проблемы формирования совокупности доказательств в уголовном процессе. -Х.,2004.
128. Земан И. Кибернетика и философия :Пер. с англ. //Философия и естествознание.- М., 1965.-С.787-788.
129. Зинатуллин З., Шагимуратов А.О. О защите прав и интересов обвиняемого //Сов.юстиция.-1988.-№6.-С.22-50.
130. Зинатуллин З.З. Общие проблемы обвинения и защиты по уголовным делам.- Ижевск, 1989.-79с.
131. Зинин А.М. Внешность человека в криминалистике //Субъективные изображения.-М., 1995.С.8-16.
132. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание.-М., 1961.-562с.
133. Зинченко П.И. О некоторых вопросах изучения памяти //Вопросы психологии.-1956.-№1.-С.14-21.
134. Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе.- Ростов-на-Дону, 1999.-288с.
135. Зорин Г.А. Психологический контакт при производстве допроса.-Гродно, 1986.- 71с.
136. Зорин Г.А., Левонец В.И. Психологическая защита в напряженных криминалистических ситуациях.-Гродно, 1995.
137. Зотов Д.В. Дискуссионные проблемы института сведущего свидетеля в уголовном процессе //Воронежские криминалистические чтения:Сб.научных трудов.-Воронеж, 2004.-Вып.5.-С.93-97.
138. Зотов Б.Л. Казус или дорожно-транспортное происшествие? –Киев,1979.-79с.
139. Идашкин Ю.В. К вопросу о вопроизведении латентно запечатленного материала: Автореф. дис. …канд.юрид.наук.- М., 1959.
140. Изард К.Э. Психология эмоций : Пер. с англ.- СПб., 2000.- 464 с.
141. Исаева К.А. Тактические особенности допроса женщин-подозреваемых и обвиняемых: Автореф.дис. …канд.юрид.наук (12.00.09).- М., 1995.-21с.
142. Ищенко А.В. Криминалистические рекомендации как средство обеспечения следственной практики достижениями науки и техники: Автореф. дис… канд. юрид. наук.( 12.00.09) /КВШ МВД СССР.- Киев, 1984.-16с.
143. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукови