Теоретико-правові засади правоохоронної діяльності в Україні

brief description

ЗМІСТ
Вступ.........................................................................................................................3
Розділ 1 Стан наукової розробки проблеми та методологія дослідження…...16
1.1. Огляд джерел за темою дослідження......................................................16
1.2. Методологічні засади дослідження правоохоронної діяльності..........30
1.3. Зміст термінів „охорона” і „захист” як ключових категорій правоохоронної діяльності……………………….……………………………..40
Висновки до розділу........................................................................................49
Розділ 2 Правоохоронна діяльність: питання теоретичного осмислення та юридичного визначення.......................................................................................51
2.1. Поняття та ознаки правоохоронної діяльності......................................51
2.2. Функції та завдання правоохоронної діяльності....................................69
2.3. Принципи правоохоронної діяльності....................................................87
Висновки до розділу.......................................................................................106
Розділ 3 Механізм та ефективність правоохоронної діяльності.....................108
3.1. Загальна характеристика механізму правоохорони.............................108
3.2. Правоохоронні органи України: визначення поняття та система…..128
3.3. Ефективність правоохоронної діяльності.............................................143
Висновки до розділу.......................................................................................160
Висновки..............................................................................................................163
Список використаних джерел............................................................................179
Додатки.................................................................................................................20

Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається відповідно до конституційно закріплених засад суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Існування такої країни є неможливим без ефективної діяльності щодо охорони прав людини та громадянина. До того ж, реальність забезпечення прав і свобод людини на сьогодні є важливим показником досягнутого суспільством рівня цивілізованості. Саме тому більшість країн світу приділяє значну увагу удосконаленню організації та діяльності правоохоронних органів та організацій, як одним із найважливіших інститутів демократичного суспільства.
В Україні на тлі економічних, політичних та ідеологічних перетворень проблематика охорони прав і свобод набуває особливої актуальності як в науковому, так й в практичному аспектах. Нагальною є потреба створення ефективної правоохоронної системи, яка б відповідала вимогам сучасності, враховувала останні здобутки юридичної науки, була зорієнтована на реальне виконання практичних завдань в сфері охорони права. Тому зрозумілою є підвищена увага правників, а також суспільства загалом до теми правоохоронної діяльності.
Слід зауважити, що чинне законодавство використовує терміни “правоохоронна діяльність”, “правоохоронні органи”, „правозахисні організації”, однак й на даний момент їх усталеного визначення немає і це викликає певні труднощі. Адже обов’язковою умовою ефективного функціонування правоохоронних інституцій є чітка регламентація їх діяльності. До того ж, правоохоронні органи, маючи державно-владні повноваження, як частина механізму держави, наділені компетенцією розглядати різного роду юридичні справи і спиратися на можливість застосування державного примусу. Зазначене вимагає чіткого окреслення кола цих органів, законодавчого врегулювання їх компетенції та всебічної правової регламентації діяльності.
Завдяки зусиллям вітчизняних та зарубіжних правознавців, на сьогодні накопичено значний теоретичний матеріал з проблематики правоохоронної діяльності. Вагомий внесок у розроблення цих проблем зробили такі вчені юристи як С.С. Алексєєв, М.Є. Андріанов, В.Д. Ардашкін, О.М. Бандурка, О.Г. Братко, Ю.А. Ведєрніков, І.А. Возгрин, В.І. Гойман, К.Ф Гуценко,
М.В. Коваль, М.А Ковальов, В.С. Ковальський, А.М. Колодій,
В.В. Копєйчиков, С. Лихова, В.Г. Лукашевич, І.Є. Марочкін, В.В. Медведчук, М.І. Мельник, В.В. Молдован, В.А. Моршинін, О.В. Негодченко,
В.І. Осадчий, О.Д. Святоцький, Н.В. Сібільова, О.Ф. Скакун,
М.Б. Смоленський, І.В. Солов’євич, Р. Тевлін, О.Д. Тихомиров,
О.М. Толочко, О.В. Тюріна, Л.А. Фісенко, О.Ф. Фрицький, М.І. Хавронюк, В.К. Шкарупа, Н.С. Юзикова та інші.
Однак правоохоронна діяльність поки що не стала цілісним об’єктом дослідження. У наукових розробках попередніх часів піднімались важливі, проте лише окремі аспекти цього явища правової дійсності, при цьому праці радянських правників є, певним чином, ідеологізованими. Водночас використання цих джерел є важливим і зумовлено наступністю наукових досліджень. З огляду на потреби сьогодення актуальним стає питання саме комплексного, системного дослідження проблеми правоохоронної діяльності, зокрема її загальнотеоретичних засад, юридичної природи, місця в правовій дійсності тощо. До того ж, вважається за необхідне розглянути вищезазначені питання з принципово нової точки зору, вийшовши за межі нормативного підходу до праворозуміння, адже процеси гуманізації, що відбуваються в сучасному світі супроводжуються актуалізацією концепції природного права й переглядом значення нормативного підходу до праворозуміння. Право не ототожнюється із законом й існування першого вже не пов’язується лише з діяльністю держави.
Отже, наведені обставини визначають актуальність проблематики правоохоронної діяльності, необхідність вирішення якої зумовлена сучасними потребами зміцнення правопорядку в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України, протокол № 1 від 27 січня 2004 року. Робота виконана відповідно до Тематики пріоритетних дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 635 від 30 червня 2002 року „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України” в межах теми „Теорія правоохоронної діяльності” та відповідає Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 5 липня 2004 року „Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, зокрема темі „Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності”.
Мета і завдання дослідження. Виходячи зі стану наукового опрацювання проблеми, метою дисертаційного дослідження є:
1) у теоретичному аспекті – з’ясування загальних засад та практичних проблем правоохоронної діяльності, юридичної природи, місця в правовій дійсності та зв’язку з такими загальнотеоретичними категоріями, як право, законність, реалізація права та ін.;
2) у практичному аспекті – розробка рекомендацій щодо удосконалення правоохоронної діяльності, врахування яких при проведенні реформи правоохоронної системи сприятиме підвищенню ефективності правоохорони, реальному забезпеченню прав та свобод людини й громадянина, захисту суспільства та держави від протиправних посягань.
Для досягнення зазначеної мети перед дослідником були поставленні такі завдання:
— проаналізувати стан наукової розробки проблематики правоохоронної діяльності на сучасному етапі розвитку юриспруденції;
— визначити методологічні засади дослідження правоохоронної діяльності;
— встановити співвідношення понять „охорона” та „захист” і визначити доцільність виділення правозахисної діяльності як сфери діяльності громадянського суспільства;
— встановити ознаки правоохоронної діяльності та сформулювати дефініцію цього поняття;
— з’ясувати мету, завдання та функції правоохоронної діяльності, розкрити зміст функцій правоохоронної діяльності;
— визначити принципи здійснення правоохоронної діяльності та охарактеризувати їх;
— встановити і проаналізувати структурні елементи механізму правоохоронної діяльності в Україні;
— розробити класифікацію суб’єктів правоохоронної діяльності;
— визначити поняття правоохоронних органів та встановити систему цих органів;
— сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства в сфері здійснення охорони права.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення прав і свобод людини й спрямовані на забезпечення захищеності людини, держави та суспільства від протиправних посягань.
Предметом дисертаційного дослідження є правоохоронна діяльність як явище правової дійсності.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних принципів і методів пізнання державно-правових явищ і процесів.
Проблематика правоохоронної діяльності складна й багатогранна, має міжгалузевий характер, а тому у своєму вивченні передбачає використання діалектичного (вивчення правоохоронної діяльності як явища, яке, по-перше, визначається умовами життя та розвитку суспільства, по-друге, пов’язане з іншими явищами суспільного та державного життя, пронизує сферу економічних, культурних, політичних та інших видів суспільних відносин, по-третє, зазнає постійних змін, розвивається), історичного (дослідження генезису правоохоронної діяльності), об’єктивного (вимагає необхідності розгляду конкретних явищ у всій багатогранності, складності та суперечливості, виходячи із сукупності позитивних і негативних моментів незалежно від їх суб’єктивного сприйняття та оцінки, виявлення тенденцій та закономірностей правоохоронної діяльності різних типів та форм держави), системного (дослідження сутності, змісту, функцій, завдань правоохоронної діяльності як системного явища), структурно-функціонального (відіграв значну роль при виділенні та характеристиці системи суб’єктів правоохоронної системи взагалі та правоохоронних органів, зокрема), діяльністного (використання цього підходу у вивченні правоохорони зумовило необхідність розгляду механізму правоохоронної діяльності, окремих аспектів діяльності правоохоронних органів, встановлення підстав, засобів, видів правоохоронної діяльності), синергетичного (зумовлює необхідність багатостороннього та функціонального опису правоохоронної діяльності, механізмів її впливу на людину та суспільство, як різновиду функціонування складної динамічної системи) і термінологічного (використано для встановлення змісту понять „правоохоронна діяльність”, „правозахисна діяльність”, „функції правоохоронної діяльності” тощо) підходів. Застосування логічних методів (аналізу і синтезу, дедукції та індукції) дозволило автору досліджувати окремі ознаки правоохорони, елементи правоохоронної системи, формулювати відповідні висновки. Метод абстрагування використовувався для пізнання правоохоронної діяльності як відносно самостійного явища суспільного життя. Соціологічні методи використовувались для з’ясування ставлення громадськості до правоохоронних органів та для встановлення думки населення щодо підвищення ефективності правоохорони.
Із спеціальних методів автор застосував: формально-догматичний (юридико-технічний), який дозволив дослідити правоохоронну діяльність суто з правової точки зору поза сферою економіки, політики тощо; порівняльно-правовий – був використаний при зіставленні деяких елементів правоохоронних систем України та Російської Федерації. Застосування цих підходів дозволило розглянути правоохоронну діяльність у її динаміці та взаємозв’язку з іншими правовими явищами, виявити сталі закономірності й тенденції розвитку, отримати результати, що відповідають реаліям суспільного та державного життя.
Зважаючи на важливість правильного вибору методів дослідження як засобу отримання фактичних даних та досягнення поставленої мети, цьому питанню автор присвятив окремий підрозділ дисертаційного дослідження.
Дисертаційне дослідження базується на результатах теоретичних і практичних досліджень в сфері теорії держави і права, історії вчень про державу та право, конституційного, адміністративного та інших галузей права, філософії.
Нормативно-правову базу дисертації складають Конституція, закони України, міжнародні договори, підзаконні нормативно-правові акти України, що регулюють суспільні відносини в сфері здійснення охорони права.
Емпіричну базу дослідження складає інформація, отримана при опитуванні за спеціально розробленими анкетами 300 осіб, в тому числі 200 працівників правоохоронних органів. Результати анкетування були використані при обґрунтуванні окремих тез і формулюванні пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності правоохоронної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів визначається вибором недостатньо вивченої теми – проблеми правоохоронної діяльності як загальнотеоретичної категорії й полягає у тому, що ця дисертація є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням (у рамках закінченого наукового юридичного дослідження, проведеного з врахуванням сучасних досягнень теорії держави та права) правоохоронної діяльності як комплексної категорії юридичної науки.
Базуючись на узагальненнях попередніх досліджень проблеми правоохоронної системи України, в роботі з нових методологічних позицій досліджується поняття правоохоронної діяльності, її ознак, принципів, функцій, механізму та місця в правоохоронній системі, акцентується увага на недостатньо вивчених загальнотеоретичних питаннях, що мають важливе практичне значення (принципи правоохоронної діяльності, система правоохоронних органів, підвищення ефективності правоохоронної діяльності та інші). Запропоновано авторське розв’язання певних дискусійних проблем, сформовані відповідні пропозиції.
Вперше в українській правовій науці вчинено спробу дати нове в концептуальному плані визначення правоохоронної діяльності, розкрити систему функцій та принципів, що характерні для цього виду суспільної діяльності. Здійснено всебічний аналіз ознак правоохоронної діяльності, видової характеристики суб’єктів правоохоронної діяльності, визначено об’єкт правоохорони.
У межах визначених завдань по темі дисертації висвітлено комплекс теоретичних, практичних та організаційних питань і шляхи підвищення ефективності правоохоронної діяльності.
Все зазначене вище дало можливість автору сформулювати і аргументувати основні положення, які відображають новизну дослідження:
1. Дістала подальший розвиток методологія державно-правових досліджень, зокрема, комплексного використання філософських, загальнонаукових і спеціальноюридичних принципів та методів наукового пізнання правоохоронної діяльності.
2. Зроблено висновок про необґрунтованість тенденції, що прослідковується в юридичній науці та нормотворчій діяльності щодо чіткого розмежування термінів „охорона” та „захист” і, відповідно, розрізнення правоохоронної та правозахисної діяльності як такої, що не відповідає вимогам уніфікації та однозначності юридичної термінології.
3. Запропоновано нове визначення поняття правоохоронної діяльності: це професійна діяльність спеціально уповноважених державою органів та організацій, що здійснюється на підставі та відповідно до чинного законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів й спрямована на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин. На відміну від попередніх визначень цього виду суспільної діяльності наведена дефініція виходить за межі вузьконормативного підходу до праворозуміння й, відповідно, враховує гуманізаційні процеси, що відбуваються в сучасному світі загалом та в Україні зокрема. Акцентується увага на такій ознаці правоохоронної діяльності як здійснення її спеціально уповноваженими державою суб’єктами на професійній основі, що дозволяє чітко відмежувати субєктів правоохоронної діяльності від осіб, які вчинюють окремі акти щодо охорони права або тих, що залучаються до виконання окремих завдань правоохоронної діяльності.
4. Обґрунтовується доцільність вироблення нового розуміння функцій правоохоронної діяльності, оскільки існуючі на сьогодні підходи до виділення системи цих функцій ототожнюють такі категорії як „функції правоохоронної діяльності” та „види правоохоронної діяльності”. Оскільки функція правоохоронної діяльності – це основний напрям її впливу на суспільні відносини, що обумовлений її завданнями та цілями й характеризує її сутність, а вид – це основна структурна та класифікаційна одиниця правоохоронної діяльності; група напрямів правоохоронної діяльності, що мають спільні риси в межах класифікаційної ознаки. Наводиться характеристика таких функцій.
5. По-новому вирішується питання про визначення поняття „суб’єкти правоохоронної діяльності”; акцентується увага на необхідності чіткого розмежування суб’єктів правоохоронної та правозабезпечувальної діяльності. Удосконалено положення про визначення критеріїв віднесення державних органів до правоохоронних; визначається система правоохоронних органів з урахуванням змін до чинного законодавства. Наводиться авторська класифікація суб’єктів правоохоронної діяльності. Додатково обґрунтовується неможливість віднесення до правоохоронних інституцій Міністерства юстиції України, митних органів, нотаріату, юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та деяких інших суб’єктів права. Наводяться додаткові аргументи на доведення того, що судові органи належать до правоохоронних.
6. Вперше у вітчизняній юридичній науці визначається система загальнотеоретичних засад відповідно до яких має здійснюватися правоохорона та наводиться їх характеристика. Наголошується на необхідності врахування принципів правоохоронної діяльності суб’єктами правотворчості при реформуванні правоохоронної системи України.
7. Визначено напрямки підвищення ефективності правоохоронної діяльності.
8. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання діяльності правоохоронних органів в Україні.
Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю теми дослідження і новизною розглянутих в дисертації проблем правоохоронної діяльності та пропозицій щодо їх вирішення. Матеріали та висновки дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому творчому розвитку концептуальних засад дослідження правоохоронної системи України, її структури, функцій, шляхів подальшого розвитку і вдосконалення. Практичне значення дисертації полягає в тому, що сформульовані в ній висновки та рекомендації безпосередньо стосуються реальних проблем суспільного та державного життя, сутність яких полягає в проведенні державно-правових реформ. Заповнюються існуючі прогалини у вивченні питання про правоохоронну діяльність. Матеріали і висновки дисертації повинні стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення проблем в сфері охорони права.
Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані:
— в науково-дослідній сфері – для подальшого вивчення проблематики правоохоронної діяльності, її механізму, визначення системи правоохоронних органів;
— у процесі правотворчості – для вирішення проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема при розробці нових і вдосконаленні чинних нормативно-правових актів з питань охорони права, ліквідації прогалин у правовому регулюванні та усуненні наявних суперечностей щодо визначення системи суб’єктів правоохорони;
— в процесі правозастосування – для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів при охороні права, приведення їх роботи у відповідність до принципів правоохоронної діяльності;
— у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з таких дисциплін як теорія держави і права, судові та правоохоронні органи, а також при викладанні відповідних навчальних дисциплін;
— у правовиховній роботі – для пропаганди правових знань з метою підвищення правової культури населення та активізації участі населення у забезпеченні правопорядку.
За результатами дослідження обґрунтовується необхідність розробки та прийняття Закону „Про правоохоронну діяльність та правоохоронні органи в Україні”, Концепції правоохоронної діяльності. Положення і висновки дисертаційного дослідження були використані при розробці проекту такої Концепції, яка була направлена у Верховну Раду України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження від 14 грудня 2005 року № 06-19/15-1867).
Наукові положення дисертації використовуються в навчальному процесі Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України при викладанні навчальних дисциплін “Теорія держави і права” й „Судові та правоохоронні органи” (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Юридичної академії МВС України від 2 вересня 2005 року).
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що основні положення і висновки дисертації є результатом самостійної роботи автора над дослідженням наукових аспектів правоохоронної діяльності в Україні.
Деякі результати, отримані під час проведення дисертаційного дослідження, були опубліковані у співавторстві. До таких праць належить: Кучук А.М., Ведєрніков Ю.А. Удосконалення правоохорони як неодмінна умова євроінтеграції // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право. – Луцьк.: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005.– С. 109-111 (особистий внесок автора: с. 109-110 – досліджується необхідність удосконалення нормативного регулювання правоохоронної діяльності). Однак, розробки наукового керівника Ю.А. Ведєрнікова, що відображені в означеній праці (проект Закону про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність), не були використані при написанні дисертації.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації щодо удосконалення ефективності правоохоронної діяльності, викладені в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження використовувалися автором при викладанні окремих тем навчального курсу з теорії держави і права та юридичної деонтології в Київському національному університеті внутрішніх справ.
Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на:
1) науковій конференції „Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 року; тези опубліковані);
2) науковому семінарі „Проблеми наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 року);
3) міжнародній науковій конференції „Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 року; тези опубліковані);
4) регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 року; тези опубліковані);
5) науково-теоретичній конференції „Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 року);
6) міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (в рамках ІІ читань пам’яті В.М. Корецького)
(м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 року; тези опубліковані);
7) науково-теоретичній конференції „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (м. Київ, 17-18 травня 2005 року; тези опубліковані);
8) міжнародній науково-практичній конференції „Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право” (м. Луцьк, 19-20 травня 2005 року; тези опубліковані);
9) всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року; тези опубліковані).
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертації містяться у 13 публікаціях, 6 із них опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів.
Структура дисертації. Структура дисертації виправдана з огляду на специфіку теми, сформульовані мету та завдання дослідження, послідовність та логіку викладення матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять в цілому дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи становить 213 сторінок, у тому числі 21 сторінка списку використаних джерел, що включає 217 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних питань теоретичного та нормативно-правового забезпечення діяльності щодо охорони права. Проведене дослідження правоохоронної діяльності як явища державно-правової дійсності дає можливість сформулювати такі висновки:
1. При визначенні поняття „правоохоронна діяльність” слід враховувати надбання юридичної науки та сучасні тенденції розвитку суспільства, зокрема, превалювання загальнолюдських цінностей при розв’язанні будь-яких завдань, що стоять перед державними органами та громадськими організаціями, залучення громадськості до участі в управлінні державою, вирішення питань загальнодержавного значення, процеси гуманізації та міжнародного співробітництва.
Тому пропонуємо таке визначення правоохоронної діяльності: правоохоронна діяльність – це професійна діяльність спеціально уповноважених державою органів та організацій, що здійснюється на підставі та відповідно до чинного законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів й спрямована на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.
2. Необхідність існування правоохоронної діяльності в сучасному суспільстві та її значимість визначається тими завданнями, що їх вона має виконувати. До них слід віднести:
1) попередження порушень вимог норм права, запобігання протиправним посяганням на безпеку людини;
2) виявлення та припинення правопорушень і зловживань правом;
3) у випадках скоєння злочинів та інших правопорушень – їх оперативне розкриття, встановлення винних та притягнення останніх до юридичної відповідальності; недопущення необґрунтованих обвинувачень невинних;
4) нагляд за процесом правозастосування;
5) неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом;
6) юридична допомога громадянам.
3. Функції правоохоронної діяльності – не просто сукупність функцій суб’єктів правоохоронної діяльності; перші з них мають ознаки, що якісно відрізняються від ознак других. Загалом, до функцій правоохоронної діяльності слід віднести:
— функцію охорони;
— профілактичну функцію;
— функцію нагляду (контролю);
— регулятивну функцію;
— каральну функцію;
— виховну функцію.
4. Обґрунтовуючи необхідність виділення системи відправних начал, незаперечних вимог, якими керуються суб’єкти здійснення правової охорони й які виражають найважливіші закономірності та підвалини даного типу відносин та вказуючи на нерозробленість цього питання в юридичній науковій літературі автор виділяє низку принципів правоохоронної діяльності та розподіляє їх на загальносоціальні та спеціальні.
До загальносоціальних принципів відносяться принципи:
— гуманізму;
— демократизму;
— соціальної справедливості;
— рівності всіх перед законом.
До спеціальних принципів слід віднести:
— принцип верховенства права;
— принцип законності;
— принцип добропорядності громадян;
— принцип гласності;
— принцип взаємодії з органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, населенням;
— принцип професіоналізму та компетентності;
— принцип незалежності суб’єктів правоохорони;
— принцип безперервності.
5. Правоохоронна діяльність здійснюється через певний механізм, який включає в себе нормативний, інституційний та функціональний компоненти. Нормативний компонент механізму правоохоронної діяльності – це система правових норм та принципів, що регулюють відносини в сфері охорони права. Інституційний компонент складають суб’єкти правоохоронної діяльності. Функціональний компонент включає в себе відносини, що складаються при здійсненні діяльності з охорони права та свобод людини.
6. Під суб’єктами правоохоронної діяльності слід розуміти органи та організації, які спеціально уповноважені державою здійснювати на професійній основі на підставі та відповідно до діючого законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.
7. Існують такі види суб’єктів правоохоронної діяльності:
1) за територією дії – загальні (діяльність яких здійснюється на території всієї держави) і місцеві (діють в адміністративно-територіальних одиницях);
2) за характером компетенції – суб’єкти правоохоронної діяльності загальної та спеціальної компетенції;
3) за формами здійснення діяльності: індивідуальні та колегіальні;
4) за наявністю/відсутністю повноважень щодо застосування державного примусу: суб’єкти правоохоронної діяльності, які наділені правом застосування державного примусу – правоохоронні органи та суб’єкти правоохоронної діяльності, які не мають повноважень щодо застосування державного примусу – правоохоронні організації.
8. Обґрунтовується недоцільність віднесення до правоохоронних інституцій органів нотаріату, юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних підприємств, установ, організацій, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, професійних спілок.
9. Під правоохоронними органами слід розуміти спеціально уповноважені державні органи, що наділяються державно-владними повноваженнями з метою професійного здійснення на підставі та відповідно до законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.
10. Існує нагальна потреба у виділенні критеріїв, що дозволять віднести ті чи інші органи до правоохоронних. Такими можуть бути наступні положення:
1) діяльність цих органів повинна мати всі ознаки, що притаманні правоохоронній діяльності та відповідати принципам правоохорони;
2) ці органи мають здійснювати завдання та виконувати функції, що покладені суспільством та державою на суб’єктів правоохоронної діяльності;
3) питома вага правоохоронної діяльності в загальному об’ємі діяльності таких органів має бути досить вагомою (для правоохоронних органів ця діяльність є як способом існування, так і формою відображення їхнього соціального призначення);
4) ці органи наділені державно-владними повноваженнями та, відповідно, правом застосовування державного примусу.
Як похідні від цих критеріїв можна навести й такі положення:
1) виконання органом правоохоронних функцій потребує особливого матеріально-технічного, правового, кадрового забезпечення;
2) підвищений правовий захист працівників правоохоронних органів.
11. В сучасних умовах до правоохоронних органів необхідно віднести:
— суди;
— прокуратуру;
— міліцію;
— податкову міліцію;
— Службу безпеки України;
— Управління державної охорони України;
— Військову службу правопорядку у Збройних Силах України;
— Державну прикордонну службу України;
— Державну кримінально-виконавчу службу.
Невизнання того, що суд належить до правоохоронних органів – результат спрощеного розуміння сутності правоохоронної діяльності, ототожнення її з діяльністю по боротьбі зі злочинністю, по охороні порядку в громадських місцях. Разом з тим, не можна відносити до правоохоронних митні органи, Міністерство юстиції України.
12. Підвищити ефективність правоохоронної діяльності неможливо проведенням лише поверхового реформування системи правоохоронних органів та організацій, зміною зовнішньої форми діяльності без зміни внутрішнього змісту. А тому необхідними є процеси докорінного реформування системи правоохорони, проведення яких є вимогою сьогодення й викликане низкою чинників. Однією з головних умов ефективності правоохоронної діяльності є її належне нормативно-правове забезпечення. Необхідно негайно провести заходи щодо приведення правових засад функціонування правоохоронних органів та організацій у відповідність до нових умов їхньої діяльності та розвитку, усунення колізійності, неузгодженості у виконанні завдань правоохоронної діяльності, переорієнтації діяльності суб’єктів правоохоронної діяльності на забезпечення насамперед охорони прав і свобод людини.
14. Особливої уваги потребує питання розробки кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, спрямованого на створення умов безпечного виконання працівниками правоохоронних органів своїх службових обов’язків, належне її функціонування. Необхідною є уніфікація кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за скоєння злочинів у сфері правоохоронної діяльності та встановлення більш суворих санкцій за насильницькі злочини проти цього виду суспільної діяльності, ніж за посягання на інші об’єкти, що охороняються кримінальним законом.
15. Одночасно з удосконаленням правового регулювання правоохоронної діяльності слід поліпшувати матеріально-технічне та кадрове забезпечення, підвищити соціальний захист правоохоронців. Держава повинна дбати про суттєве підвищення соціального статусу тих, хто стоїть на сторожі її інтересів, охороняє закон і діяльність яких пов’язана з реальною небезпекою для життя і здоров’я. Необхідно налагоджувати зв’язки з населенням, створювати привабливий імідж правоохоронця, тим самим виховувати повагу до держави і її законів.
Підсумовуючи викладене, маємо зазначити, що комплексне дослідження проблематики правоохоронної діяльності надало можливість визначити природу, важливість і актуальність цього явища, його зміст, ознаки й особливості, що являє інтерес як для розробки питань основ теорії права, так і для всіх видів правової діяльності.
Виходячи з вищезазначеного, враховуючи названі напрямки вдосконалення діяльності суб’єктів правоохоронної діяльності в Україні, пропонуємо такий варіант проекту Концепції про правоохоронну діяльність в Україні.
Проект
Концепція правоохоронної діяльності в Україні.
В умовах перетворень суспільно-політичного ладу та економічної системи України, проблема реформування системи суб’єктів правоохоронної діяльності набула особливої актуальності. Вивчення стану правопорушності в Україні висуває перед правоохоронними органами та організаціями нові завдання, спонукає до перегляду стратегічних напрямів їхньої діяльності, пошуку нових підходів до організації охорони громадського порядку і боротьби з правопорушниками, що відповідали б сучасній обстановці і тенденціям її розвитку.
Вирішити вказані питання неможливо проведенням лише поверхового реформування системи правоохоронних органів та організацій, зміною зовнішньої форми діяльності без зміни внутрішнього змісту. А тому необхідними є процеси докорінного реформування системи правоохорони.
На жаль, поки що не можна визнати, що суб’єкти правоохоронної діяльності повноцінно виконують завдання, які на них покладаються. Факт неефективності діяльності правоохоронних органів неодноразово визнавався на вищому державному рівні (постанови: Верховної Ради України від 23 березня 2000р. № 1592-III “Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини” та від 26 грудня 2002 р. № 388-IV „Про підсумки розгляду звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, доповідей Голови Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України про стан боротьби з організованою злочинністю, а також доповіді Генерального прокурора України про стан прокурорського нагляду у сфері боротьби з організованою злочинністю”; Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1996 р. № 1201 „Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності і правопорядку”.
Забезпечити системний підхід та ефективну організацію діяльності субєктів правоохоронної діяльності щодо охорони прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина, втілення в життя принципу верховенства права можливо за наявності комплексної, науково обгрунтованої концепції правоохоронної діяльності.
Розділ 1. Загальні положення
Метою Концепції є визначення правових засад організації та здійснення правоохоронної діяльності в Україні, системи правоохоронних органів, основних вимог щодо формування корпусу професійних правоохоронців, статусу правоохоронних органів, а також встановлення загального порядку забезпечення діяльності правоохоронних органів з метою реалізації вимог Конституції та законів України щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини та громадянина, сприяння громадянам України в реалізації їх законних інтересів та підвищення ефективності правоохоронної діяльності.
Основними напрямами Концепції є:
 визначення напрямів удосконалення нормативно-правового регулювання правоохоронної діяльності;
 уніфікація нормативно-правових актів в сфері здійснення охорони прав та свобод людини і громадянина;
 створення ефективного механізму здійснення правоохоронної діяльності;
 визначення правового статусу, організації та діяльності суб’єктів правоохоронної діяльності.
Під правоохороною діяльністю слід розуміти професійну діяльність спеціально уповноважених державою органів та організацій, що здійснюється на підставі та відповідно до законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів і спрямована на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.
Метою правоохоронної діяльності є:
— охорона прав та свобод людини й громадянина, громадського порядку;
— забезпечення громадської безпеки;
— підтримання правопорядку;
— втілення в життя принципу верховенства права.
Правоохоронна діяльність покликана виконувати в суспільстві такі завдання:
• попередження порушень вимог норм права, запобігання протиправним посяганням на безпеку людини;
• виявлення та припинення правопорушень і зловживань правом;
• у випадках скоєння злочинів та інших правопорушень – їх оперативне розкриття, встановлення винних та притягнення останніх до юридичної відповідальності; недопущення необґрунтованих обвинувачень невинних;
• нагляд за процесом правозастосування;
• неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом;
• юридична допомога громадянам.
До основних напрямів (функцій) правоохоронної діяльності належать: охорони (життя, здоров’я, прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина), профілактичний, нагляду (контролю), регулятивний, каральний та виховний.
Правоохорона здійснюється на професійній основі спеціально уповноваженими суб’єктами.
Суб’єкти правоохоронної діяльності – це органи та організації, які спеціально уповноважені державою здійснювати на професійній основі на підставі та відповідно до законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.
Субєкти правоохоронної діяльності при виконанні своїх завдань та реалізації прав керуються такими принципами:
• гуманізму;
• демократизму;
• соціальної справедливості;
• рівності всіх перед законом;
• принципи верховенства права;
• законності;
• добропорядності громадян;
• гласності;
• взаємодії з органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, населенням;
• професіоналізму та компетентності;
• незалежності суб’єктів правоохорони.
Розділ 2. Правоохоронні органи.
Глава 1. Загальні положення.
Правоохоронні органи – це спеціально уповноважені державні органи, що наділяються державно-владними повноваженнями з метою професійного здійснення на підставі та відповідно до закону, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин.
Критеріями віднесення органу до правоохоронних є:
— діяльність органу має містити всі ознаки, що притаманні правоохоронній діяльності та відповідати принципам правоохорони;
— орган має здійснювати функції та виконувати завдання, що покладені суспільством та державою на суб’єктів правоохоронної діяльності;
— питома вага правоохоронної діяльності в загальному об’ємі діяльності органу має бути досить вагомою (є як способом існування, так і формою відображення соціального призначення органу);
— наділення органу державно-владними повноваженнями та, відповідно, правом застосовування державного примусу.
Для участі в охороні громадського порядку, сприяння правоохоронним органам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань можуть утворюватися, відповідно до законодавства, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону.
До виконання окремих завдань, що покладені законодавством на правоохоронні органи, можуть залучатися на добровільній основі окремі особи.
Діяльність правоохоронних органів є гласною. Вони інформують органи влади і управління, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.
Кадрово-професійне забезпечення правоохоронної діяльності передбачає побудову ефективної системи підготовки, добору та розстановки кадрів для правоохоронних органів, управлінських ланок правоохоронних органів, їх атестації, професійного навчання та виховання, перепідготовки, а також стимулювання чесного і сумлінного ставлення до виконання службових обов’язків.
Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, загальний порядок забезпечення діяльності судів визначаються окремим законом.
На сьогодні до правоохоронних органів слід віднести такі органи:
— судові;
— прокуратури,
— міліції;
— податкової міліції;
— Служби безпеки України;
— Управління державної охорони України;
— Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
— Державної прикордонної служби України;
— Державної кримінально-виконавчої служби.
Глава 2. Компетенція правоохоронних органів.
Працівники правоохоронних органів зобов’язані:
• виявляти, запобігати, припиняти правопорушення, вживати з цією метою профілактичні заходи, передбачені чинним законодавством;
• забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;
• виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення;
• приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення;
• повідомляти відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події, вживати невідкладних заходів для ліквідації їх наслідків, врятування людей і надання їм допомоги, охорони майна, що залишилось без нагляду;
• брати участь у правовому вихованні населення;
• подавати у межах наданих прав допомогу народним депутатам, представникам державних органів і громадських об’єднань у здійсненні їх законної діяльності, якщо їм чиниться протидія або загрожує небезпека з боку правопорушників;
• забезпечувати в межах своїх повноважень виконання та контроль рішень сільських, селищних, міських рад із питань охорони громадського порядку.
На правоохоронні органи додатково покладаються обов’язки, передбачені законами, які визначають їх правовий статус.
Працівники правоохоронних органів у межах своєї компетенції та в порядку, визначеному законами України, мають право:
 в разі отримання повідомлень про порушення законодавства вимагати від посадових, службових осіб підприємств, установ і організацій та державних органів проведення перевірок, інвентаризацій, ревізій, а так само самостійно проводити перевірки, інвентаризації, ревізії, вимагати виділення спеціалістів для їх проведення, безперешкодно і безплатно одержувати або вилучати документи і матеріали, необхідні для їх проведення;
 викликати посадових, службових осіб і громадян, в разі ухилення без поважних причин від явки піддавати їх приводу, вимагати від посадових, службових осіб пояснень щодо порушення ними, їхніми підлеглими та іншими особами вимог законодавства;
 одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об’єднань громадян на письмовий запит відомості, необхідні у справах про правопорушення, що знаходяться у їх провадженні;
 вести статистичний, оперативний облік, виявляти осіб, які підлягають профілактичному впливу, виносити їм офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки;
 вимагати вжиття заходів щодо усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;
 здійснювати співробітництво з громадянами, матеріально і морально заохочувати громадян, які подають допомогу в охороні правопорядку;
 носити, зберігати і застосовувати вогнепальну зброю, спеціальні засоби, а також застосовувати фізичну силу;
 безкоштовно користуватися транспортом міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), попутним транспортом, а також використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам для проїзду до місця події; працівники, які використовують у службових цілях особистий транспорт – отримувати грошову компенсацію;
 під час відрядження користуватися правом бронювання місць у готелях і на всіх видах транспорту, позачергово і незалежно від наявності місць придбавати проїзні квитки, поселятися в готелях;
 користуватися безперешкодно і безплатно засобами зв’язку, що належать підприємствам, установам, організаціям, а також засобами масової інформації.
В залежності від специфіки діяльності окремі правоохоронні органи наділяться додатковими правами, що встановлюються в законах, які визначають їх правовий статус.
Працівники правоохоронних органів мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України „Про міліцію”.
Глава 3. Державний захист працівників правоохоронних органів.
Держава забезпечує соціальний і правовий захист працівників правоохоронних органів.
Працівники правоохоронних органів при виконанні покладених на них обов’язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом. Недоторканність їх особи, їх честь і гідність охороняються законодавством.
Ніхто немає права покласти на працівника правоохоронного органу виконання обов’язків, не передбачених чинним законодавством.
Втручання в діяльність правоохоронних органів тягне за собою відповідальність за законом.
Правопорушення щодо близьких родичів працівників правоохоронних органів, вчинені у зв’язку з виконанням покладених на цих працівників службових обов’язків, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Працівники правоохоронних органів підлягає обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів державного бюджету. Порядок та умови страхування встановлюються законом.
Фінансування і матеріально-технічне забезпечення правоохоронних органів здійснюються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, а також за рахунок коштів, які надходять на підставі договорів від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян.
Форми та розміри грошового забезпечення працівників правоохоронних органів встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування правоохоронних органів якісним складом працівників, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Розділ 3. Правоохоронні організації.
Правоохоронні організації – це організації, що спеціально уповноважені державою здійснювати на професійній основі на підставі та відповідно до закону, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку.
Правоохоронні організації покликані сприяти захисту прав, свобод та законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
Професійні права, честь і гідність працівників правоохоронних організацій охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в діяльність працівників правоохоронних організацій, з метою перешкодити виконанню ними професійних обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень.
Правовий статус, компетенцію, гарантії здійснення адвокатської діяльності визначаються окремим законом.
Розділ. 4. Система реалізації Концепції
Реалізація цієї Концепції повинна здійснюватися шляхом:
- підготовки та прийняття Концепції реформування правоохоронної системи;
- підготовки та прийняття Закону України „Про правоохоронну діяльність та правоохоронні органи”.
Перспективними напрямами реалізації Концепції є:
- врахування положень Концепції у формуванні та проведенні державної, у тому числі правової, політики, використання їх у відповідних актах законодавства;
- врахування положень Концепції при розробці нових і вдосконаленні чинних загальнодержавних планів і програм боротьби з правопорушністю;
- розроблення та запровадження дієвого механізму залучення громадськості до участі у виконанні завдань з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.
Вирішальною умовою реалізації концепції є комплексне розв’язання питань, пов’язаних з фінансовим, кадровим, навчально-методичним, нормативно-правовим і організаційним забезпеченням діяльності правоохоронних органів та організацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Еллинек Г. Общее учение о государстве. – СПб, 2004. – 752 с.
2. Гумплович Л. Общее учение о государстве / Пер. со 2-го нем. изд. И.Н. Неровецкого. – СПб, 1910.
3. Тимошенко В.І. Розвиток теорії держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – 358 с.
4. Гоббс Т. Философские основания учения о гражданине. – Минск: Харвест, М.: АСТ, 2001. – 304 с.
5. Моршинин В.А. Понятие и система правоохранительных органов в СССР // Актуальные проблемы правоведения в современный период: Сб. статей / Под ред. В.Ф. Воловича. – Томск: Изд-во Томского ун-та, 1993. –
Ч. 2. – С. 107–108.
6. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
7. Про Комісію з питань реформування правоохоронних органів в Україні: Указ Президента України від 17 січня 2001 року № 17/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 3. – Ст. 57.
8. Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю: Указ Президента України від 12 лютого 2000 року № 229/2000 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 3. – Ст. 57.
9. Про розвідувальні органи України: Закон України від 22 березня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 19. – Ст. 94.
10. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003 року // Голос України. – 2003. – № 134. – 22 липня.
11. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 29. – Ст. 1440.
12. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 10. – Ст. 62.
13. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
14. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів: Затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генерального прокурора України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 року
№ 3/1/2/5/2/2 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 9. – Ст. 77.
15. Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів: Затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 26 листопада 1999 року № 107 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 51. – Ст. 2586.
16. Про деякі питання організації діяльності Ради національної безпеки і оборони України: Указ Президента України від 8 лютого 2005 року № 208/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 8. – Ст. 434.
17. Гуценко К.Ф. Правоохранительные органы в СССР: проблемы теории и методики преподавания // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 1989. – С. 15–23.
18. Голунский С.А., Карев Д.С. Судоустройство СССР: Учебник для юридических школ. – М., 1946. – 196 с.
19. Осадчий В.І. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-правового захисту // Право України. – 1997. – № 11 – С. 71–75.
20. Півненко В. Правоохоронна система України: визначення і функціонування // Вісник прокуратури. – 2003. – № 2. – С. 39–45.
21. Матусовський Г.А. Взаємодія правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю (правовий та поняттєво-нормативний аспекти) // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / Керівники авторського колективу А.І. Комаров, О.О. Крикун. – К., 1997. – Том 7. – С. 104-107.
22. Мойсик В. Реформування правоохоронної системи – шлях до правової держави // Голос України. – 2004. – № 177. – 23 вересня – С. 1, 4.
23. Теория права и государства: Учебник для вузов / Под ред.
В.В. Лазарева. – М.: Право и Закон, 1996. – 424 с.
24. Братко А.Г. Правоохранительная система (Вопросы теории). – М.: Юрид. лит, 1991. – 206 с.
25. Ведєрніков Ю.А., Шкарупа В.К., Карпунчев В.П. Щодо визначення поняття правоохоронної діяльності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 3. – С.102–111.
26. Тюріна О. Правоохоронні органи: питання теоретичного осмислення та нормативного визначення // Право України. – 2001. – № 5. –
С. 79-80.
27. Безуглов А.А. Дополняя друг друга // Борьба с преступностью за рубежом: Ежемесячный информационный бюллетень. – 1993. – Вып. 5. –
С. 49–50.
28. Бриков О. Проблеми становлення недержавної служби безпеки // Право України. – 2002. – № 11. – С. 112–113.
29. Іллюшин Ю., Соболевський Л. Недержавна правоохоронна діяльність // Право України. – 1993. – № 2. – С. 48–50.
30. Нор В., Грищук В., Кир’яков В. Недержавна правоохоронна діяльність: (правова концепція) // Право України. – 1992. – № 2. – С. 23–25.
31. Смоленский М.Б., Фисенко Л.А. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: „Феникс”, 2002. – 192 с.
32. Правоохранительные органы: Учебник / Под ред. В.П. Божьева. – М.: Изд-во „Спарк”, 1996. – 286 с.
33. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. А.М. Бандурки. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с.
34. Правоохранительные органы Российской Федерации: Учебное пособие с альбомом схем / Под ред. В.К. Боброва. – М.: МА МВД России. Издательство „Щит-М”, 2001. – 210 с.
35. Музика А. Права людини в площині правозахисної діяльності // Право України. – 1995. – № 9-10. – С. 23-27.
36. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. – 1999. – № 5. – С 18-22.
37. Косюта М. Взаємозв’язок між діяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та органів прокуратури у сфері правозахисту // Вісник прокуратури. – 2002. – № 3. – С. 6–12.
38. Медведчук В. Адвокатська діяльність – гарантія професіоналізму та доступності правозахисту // Закон і бізнес. – 2000. – № 11. – 11 березня. – С. 12.
39. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посібник / В.С. Ковальський (керівник авт. колективу), В.Т. Білоус,
С.Е. Демський та ін.; Відп. ред. Я. Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.
40. Гевко В. Деякі питання захисту прав учасників кримінального процесу в концепції приватної детективної та охоронної діяльності // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників / Керівники авторського колективу
А.І. Комаров, О.О. Крикун. – К., 1997. – Том 7. – С.494-496.
41. Кучук А. Правоохоронна діяльність: стан наукової розробки проблеми // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 2. – С. 68-72.
42. Бюлетень восьмої сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання № 48. – Видання Верховної Ради України, 1993. – 134 с.
43. Тевлін Р. Про поняття „правоохоронні органи” у вузькому та широкому розумінні // Радянське право. – 1985. – № 7. – С. 52-53.
44. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 576 с.
45. Лихова С. Про визначення поняття „правоохоронні органи” // Радянське право. – 1984. – № 14. – С. 74–77.
46. Лаврінчук І. Обставини встановлення правового статусу державного службовця // Право України. – 1999. – № 9. – С. 98-102.
47. Бабанцев Н.Ф., Мишальченко Ю.В., Пиджаков А.Ю. Правоохранительные органы Украины: Учебное пособие – СПб, 2001. – 98 с.
48. Рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції „Проблеми методології сучасного правознавства” // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – Вип. 1. – С. 150-154.
49. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К: Знання-Прес, 2002. – 295 с.
50. Максимов С.І., Рабінович М.П., Тодика Ю.М., Данишин І.М. Проблеми методології сучасного правознавства // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – Вип. 1. – С. 146-150.
51. Князева Е.Н. Случайность, которая творит мир // В поисках нового мировидения: И. Пригожин, Е. и Н. Рерихи. – М.: Знание, 1991. – С. 3-31.
52. Крисюк Ю. Синергетична інтерпретація соціального порядку // Право України. – 2005. – № 7. – С. 30-33.
53. Ковальський В. Охоронна функція держави як система // Юридична Україна. – 2003. – № 11. – С. 26-30.
54. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні і деонтологічні аспекти). – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 376 с.
55. Основы научных исследований: Учеб. пособие / Под ред.
А.А. Лудченко. – К.: „Знання”, 2000. – 114 с.
56. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
57. Тюріна О.В. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження): Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2001. – 184 с.
58. Національна програма правової освіти населення: Затв. Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року N 992/2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1921.
59. Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН „Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”: Постанова Верховної Ради України від 12 липня 1995 року
№ 298/95-ВР // Голос України. – 1995. – № 164. – 1 вересня.
60. Татарский правозащитный энциклопедический словарь / Отв. ред. Р.М. Булатов. – Казань: РИЦ „Дом печати”, 2001. – 144 с.
61. Фоков А.П. Правозащитная деятельность Конституционного Суда РФ в сфере уголовного судопроизводства // Юридический мир. – 2000. – № 4. – С. 64-70.
62. Кампо В. Українські реформи: політика і право. – К., 1995. – 29 с.
63. Обзор роли и деятельности неправительственных правозащитных орга