ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ В ПРАВОВОМУ РОЗВИТКУ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………….....…...… 4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ
ТЕНДЕНЦІЙ І ПРАВОВИХ РОЗБІЖНОСТЕЙ………........…. 14
1.1. Цивілізаційний підхід в осягненні правової реальності...….......... 14
1.2. Герменевтика й метафора у правознавстві ...…………………….. 30
1.3. Юридична антропологія як затвердження правового
різноманіття...……………………………………………………...... 45
1.4. Правова аксіологія: цінності права і правові цінності ................... 57
1.5. Компаративістика про традиції та відновлення у правовій
сфері .................................................................................................... 71
1.6. Єдність моральної та правової реальності ……………………....... 79
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА СПАДЩИНА ЯК ФУНДАМЕНТ ПРАВОВОГО
РОЗВИТКУ………………………………………………………..... 93
2.1. Про необхідність збереження й використання правової спадщини...………………………………………………………..... 93
2.2. Традиції та новації в цивілізаційному вимірі правової
реальності ...………………………………………………................ 100
2.3. Правова реальність у процесах трансформації суспільства ........... 110
2.4. Традиції в праві та правова спадщина ...……………………......…. 123
2.5. Західна традиція права та її раціоналізм ...………………........….... 137
2.6. Колективізм і індивідуалізм у правовому розвитку суспільства..... 146
2.7. Старий і Новий Заповіти як основи права ……………………….....158
РОЗДІЛ 3. ДІАЛОГ ПРАВОВИХ КУЛЬТУР І НАСТУПНІСТЬ
У ПРАВОВОМУ РОЗВИТКУ ……………………………...…….. 172
3.1. Правова культура і правова акультурація ...…………………......... 172
3.2. Динаміка правової культури ...…………………………………….. 183

3.3. Загальноправовий розвиток і збереження національної
правової культури...……………………………………………….... 191
3.4. Євразійська цивілізація та євразійська правова сім'я ...…............... 200
3.5. Візантійська правова культура й давньоруське право ...…............ 212
3.6. Церковне право у вітчизняній правовій традиції ............................ 223
3.7. Правова система України в євразійській правовій сім'ї …....…...... 237
РОЗДІЛ 4. ЮРИДИЧНИЙ ОБРАЗ ПОСТМОДЕРНУ………………...…....... 254
4.1. Криза держави й нові риси права в умовах постмодернового
порядку ...………………………………………………………......….254
4.2. Праворозуміння в епоху постмодерну ...………………………........266
4.3. Новели методології юридичної науки постмодерну ...………..........277
4.4. Правова політика в умовах постмодерну ...……………………........292
4.5. Юридична освіта в епоху постмодерну …………………..................301
РОЗДІЛ 5. ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ В ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІЙ
ПІДГОТОВЦІ ЮРИСТІВ УКРАЇНИ ……………………...….......309
5.1. Напрями вдосконалювання юридичної освіти в
Україні та формування юристів нового тисячоріччя..………............309
5.2. Навчальний курс "Теорія сучасної держави" – відбиття
традицій і новацій у діяльності держави ...………………..................317
5.3. Юридична дисципліна "Філософія права" в системі
підготовки фахівців юридичного профілю ...…………......................326
5.4. Концепція Інституту європейського права ОНЮА як
упровадження досягнень європейської юридичної
освіти в навчальний процес ................................................................. 338
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………......350
ЛІТЕРАТУРА ………………………………………………………………….......353

ВСТУП

Сучасний стан таких соціальних явищ, як право й держава, дедалі більше виявляється неадекватним як рівню персоналізації індивідів, так і структурованості соціуму, не кажучи вже про процеси глобалізації (від сфери екології до сфери інформації), що розвиваються, які підривають традиційні правові цінності й нормативи, руйнують суверенітет держави. Усе це обумовлює необхідність визначення спрямованості розвитку інноваційних процесів у праві й державі, а також визначення можливостей збереження своєї правової спадщини, національних традицій і інститутів державної влади.
Картина невтримного запозичення, що складається, Україною норм, цінностей і інститутів західноєвропейської цивілізації несе із собою, зокрема, погрозу руйнування правової системи й державної організації суспільства. При цьому не виключене перетворення території України на загальноєвропейський смітник віджилих ідей, застарілих товарів, непридатних речей і автомобілів, усього того, що носить найменування відходів сучасної цивілізації.
Завдання збереження й використання вітчизняної правової культури й державної системи появляється як спосіб виживання України та її громадян у світі, що глобалізується. В епоху постмодерну втрата власних цінностей і традицій означає для індивіда й соціуму втрату самостійного буття, перетворення на культурний сурогат, напханий так називаними загальнолюдськими цінностями і знеособленими інтернаціональними нормативами. На цьому непривабливому тлі мають бути виписаними реальні шляхи подальшого розвитку вітчизняної правової культури, просування до ефективної сильної держави, що забезпечує інтереси індивіда й суспільства.
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається, по-перше, неефективністю, що наростає, сучасного законодавства України й діяльності державних структур для його здійснення; по-друге, запозиченням принципів, норм і цінностей західноєвропейської цивілізації, що ігнорує правову культуру і правовий менталітет народу України, нашу правову спадщину; по-третє, формуванням правової системи України на тлі кардинальних змін у системі людського буття, які будять сумнів у самому існуванні національних правових культур і державних утворень, що, по суті, залишається без уваги в теоретичних і прикладних дослідженнях юристів України.
В Україні практично відсутні теоретичні дослідження, присвячені визначенню характеру й ролі вітчизняної правової спадщини в умовах глобалізації та європейської інтеграції. І хоча в багатьох статтях і монографіях говориться про необхідність урахування у процесі впровадження міжнародних стандартів прав людини й адаптації до правових нормативів європейського права специфіки правової культури і правового менталітету народу України, насправді ж не визначається співвідношення традицій і новацій у цьому процесі.
Одним із чинників, що позначається на такому підході, є поширене твердження про належність правової системи України до сім'ї романо-германського права. За цією тезою ховається вся складність сучасного діалогу самобутньої правової культури України з правовими культурами інших держав. Тим часом є всі підстави стверджувати, що навряд чи навіть у доступному для пізнання майбутньому правова система України розглядатиметься як складова сім'я романо-германського права. Правова спадщина України не може бути відкинута навіть найжвавішими дійствами дбайливців європейського майбутнього України.
У цьому зв'язку в дисертації розглядається проблема формування й існування правової сім'ї, що відповідає особливій цивілізації, іменованій євразійською. Звідси правова сім'я, відповідна даній цивілізації, позначається як євразійська правова сім'я.
Однією з найважливіших ідей роботи є твердження, що саме існування окремих (локальних) цивілізацій є визначальним моментом у становленні правових систем і державних інститутів. Тому й розвиток України необхідно пов'язувати не з утворенням давньоруської чи сучасної української держави, а зі становленням цивілізації, спочатку слов'янської, а потім євразійської, яка несе в собі сліди скандинавізму, візантизму, монголо-татарства, західноєвропеїзму.
Суть розглянутої в дисертації проблеми виражена в аналізі сучасного стану правової та державної сфери з урахуванням діалогу правових культур і активної взаємодії держав у світі, що глобалізується, визначення значення правової спадщини в подальшому правовому розвитку, виділення специфіки юридичного образу постмодерну, а також розгляду правової культури й державних інститутів України як належних до євразійської цивілізації.
Актуальність теми дослідження пов'язана з визначенням шляхів правового й державного розвитку України, зі збереженням її правової культури, підвищенням ефективності її державних інститутів, створенням умов для реалізації прав і свобод індивідуальних і колективних суб'єктів.
Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії відповідно до фундаментальної теми "Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101 001195), наукової програми Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми побудови демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", а також плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 1998 - 2002 роки.
Тема даного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії, що в даний час здійснює розробку кафедральної наукової теми "Традиції та новації в правовому розвитку: теоретичний аспект".
Роль автора дисертації у виконанні цих науково-дослідних робіт полягала в тому, що він став ініціатором досліджень за тематикою традицій і новацій у праві України, наполягає на дбайливому ставленні до своєї правової спадщини, виборчому запозиченні досягнень західноєвропейської правової культури при постійному врахуванні правових цінностей, традицій і правового менталітету народу України.
Мета дисертаційного дослідження у визнанні визначальної ролі правової спадщини при формуванні сучасних правових рішень, визначення специфіки правових традицій і можливих новацій у правовій культурі України, визнання самостійного статусу євразійської правової сім'ї і належності до неї правової системи України, нарешті, характеристика юридичного образу постмодерну з виявленням особливостей буття права й держави в цю складну історичну епоху.
Відповідно до цієї мети визначені конкретні завдання, що розкривають спрямованість дисертаційного дослідження:
показати різноманіття правових культур і виділити загальноправові тенденції та правові відмінності;
розкрити зміст діалогу правових культур, процесів правової акультурації та декультурації;
виділити особливості правової культури євразійської цивілізації та євразійської правової сім'ї;
визначити специфіку правової культури України та її існування в рамках євразійської правової сім'ї;
розкрити процеси становлення правової спадщини в Україні й визначити перспективи її використання;
дати характеристику юридичного образу постмодерну, показати особливості існування держави і права в епоху постмодерну;
позначити перспективу правового розвитку України в епоху постмодерну, збереження вітчизняної правової культури в умовах діалогу правових культур і правової експансії.
Об'єкт дослідження – процес правового розвитку локальних цивілізацій, виражений у правовій спадщині України.
Предмет дослідження – традиції та новації у становленні, збереженні й розвитку правової культури євразійської цивілізації, особливо питання правової спадщини України та її правової культури в епоху постмодерну.
Для досягнення мети дослідження з урахуванням принципу додатковості в роботі використовувалися методологічні принципи й методи класичної, некласичної, посткласичної (постмодернової) методології.
Серед методологічних принципів використані автором принцип раціональності, принцип історизму, принцип віри, принцип плюралізму, принцип суб'єктивності.
Для здійснення дослідження були використані цивілізаційний і антропологічний, аксіологічний і системний підходи, що стали основою для використання догматичного методу, методу компаративістики, соціально-правового методу, синергетичного методу, герменевтичного методу.
У зв'язку із принциповими змінами у праві й державі при становленні постмодернового порядку в дисертації визначається зміст методології юридичної науки в епоху постмодерну.
Новаторські положення роботи пов'язані: 1) із затвердженням і застосуванням сучасних підходів опанування правовою реальністю. Включення в дослідницький апарат роботи принципу плюралізму й додатковості при використанні різних методів дозволив не тільки залучити положення класичної методології, але включити у процес опанування правовою реальністю арсенал посткласичної методології; 2) із розробкою проблематики цивілізаційного підходу до права й виділення євразійської правової сім'ї, до якої належить правова система України; 3) введення в систему понять правознавства категорії "юридичний образ постмодерну", що відбиває сучасний (високорухливий) плинний стан правових систем і принципових змін державних форм.
Наукова новизна результатів дослідження виражена також у таких положеннях:
визнання різноманіття права як породження локальних цивілізацій;
визначення понять "традиції та новації в праві", "наступність у праві", "правова спадщина", "діалог правових культур", "правова акультурація й декультурація", "юридичний образ постмодерну";
обґрунтування специфіки євразійської правової сім'ї і належності правової системи України до цієї правової сім'ї;
виділення змін у праві й державі в епоху постмодерну;
обґрунтування необхідності збереження й відновлення власної правової спадщини України;
уявлення про зміст методології юридичної науки в епоху постмодерну;
використання феномена віри в юриспруденції та професійній юридичній діяльності;
єдність морально-правової реальності як шлях подолання кризи у правовому розвитку західної традиції права;
самостійність буття правових цінностей, що визначають правове життя суспільства;
необхідність формування правової еліти в Україні;
межі запозичення правових інститутів, норм і цінностей інших правових сімей і деформації вітчизняної правової культури.
Використання результатів здійсненого наукового дослідження пов'язано з удосконалюванням законодавчої діяльності в Україні шляхом скорочення запозичень нормативів, цінностей і державних інститутів інших правових культур, активним використанням вітчизняної правової спадщини в законодавстві, у тому числі праць учених-юристів, здійснених з урахуванням правового менталітету народу України й реальних можливостей нашої держави.
Розробки, що стосуються особливостей права й держави в епоху постмодерну, а також обґрунтування самостійності євразійської правової сім'ї та належності до неї правової системи України, є важливим внеском автора в розвиток загальнотеоретичної юридичної науки. Ці положення можуть бути використані при вивченні курсу "Теорія держави і права" для удосконалювання професійної підготовки юристів.
Питання методології юридичної науки, що одержали висвітлення в роботі, мають вихід на удосконалювання категоріального апарата юриспруденції. При цьому затверджується необхідність використання принципу додатковості при здійсненні досліджень права й держави, що дозволить застосувати широкий спектр методологічних принципів і методів від класичної методології до постмодернової методології. Відзначені положення автор використовує при читанні навчального курсу "Методологія юридичної науки" для випускників Одеської національної юридичної академії.
Висновки, що містяться в роботі, про правову спадщину України націлюють на активну позицію в процесі діалогу правових культур вітчизняних юристів (вчених і практиків), що складають ядро нашої правової культури. Для юридичної еліти має бути очевидною необхідність збереження правових традицій і виборче ставлення при запозиченні правових нормативів і цінностей інших правових культур.
Положення й висновки дисертації доповідалися на різних конференціях, симпозіумах, "круглих столах" і теоретичних диспутах. Серед них відзначимо: міжнародну конференцію "Права людини в сучасній Україні" у вересні 1999 р. (Одеса, ОНЮА), міжнародну конференцію "Конституційне будівництво в Україні: тенденції і практика" у червні 2000 р. (Ужгород, Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України); міжнародну конференцію "Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід" у листопаді 2001 р. (Одеса, ОНЮА), науково-методичну конференцію "Проблеми вищої юридичної освіти в Україні" у грудні 2001 р. (Харків, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого), симпозіум "Права людини і сучасні проблеми розвитку українського суспільства" у квітні 2001 р. (Одеса, ОНЮА), міжнародний семінар "Роль юристів у демократичному суспільстві" у листопаді 1998 р. (Одеса, Асоціація американських юристів, Союз адвокатів України), "круглий стіл" "Декларація прав людини – 50 років" у грудні 1998 р. (Одеса, ОНЮА).
Основні положення дисертації одержали своє відбиття у двох монографіях, тринадцятьох статтях у наукових журналах, сімох публікаціях у збірниках наукових праць, а також у п'ятьох матеріалах і тезах конференцій.
Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених з різних галузей сучасної науки. Відзначимо, що в епоху постмодерну загальнотеоретичні дослідження права й держави навряд чи будуть ефективні без залучення праць фахівців з історії, філософії, етики, культурології, політології й інших сфер соціального знання. Серед найбільш значимих для теми дисертаційного дослідження виділимо імена М.М. Алексєєва, В.А. Бачинина, Л.М. Гумільова, М.Я. Данилевського, М. Ейзенштадта, І.О. Ільїна, П. Козловські, П. Рикера, В.С.Соловйова, А.Дж. Тойнбі, О. Шпенглера.
Глибина проникнення у специфіку власної правової системи і правової культури забезпечується за допомогою залучення досліджень з порівняльного правознавства Г.Дж. Бермана, Р. Давида, В.К. Забігайла, Ж. Карбоньє, Х. Кетца, М.М. Марченка, В.С. Нерсесянца, Х.Осакве, Ю.О. Тихомирова, К. Цвайгерта та ін.
Особливе значення для здійсненого дослідження склали розробки вітчизняних і зарубіжних юристів: С.С. Алексєєва, В.К. Бабаєва, Ж.-Л. Бержеля, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, Р.З. Лівшиця, Н. Неновські, М.П. Орзіха, П.М.Рабіновича, О.Ф. Скакун, Є.О. Харитонова, М.В. Цвіка, І.Л. Честнова, В.Є.Чиркіна, В.Г. Швекова та ін.
У становленні сучасної правової системи та юридичної науки України відповідне відбиття мають одержати ідеї, що розвивалися такими представниками вітчизняної юриспруденції, як М.А. Гредескул, С.Ю.Дисницький, Б.О. Кистяковський, Я.П. Козельський, К.О. Неволін, С.В. Пахман, Є.В. Спекторський, Є.М. Трубецькой і ін. На це, зокрема, націлює перевидання їхніх праць в антології української юридичної думки [15].
Серед сучасних загальнотеоретичних досліджень в Україні, присвячених вивченню реальних процесів, що відбуваються у її правовому й державному житті, а також методологічних основ їх забезпечення виділяється комплексне дослідження В.М. Селиванова "Право і влада в сучасній Україні (методологічні аспекти)" (К., 2002. – 724 с.). Автор прагне усвідомити процеси трансформації, що відбуваються, українського суспільства у сфері правової реальності й державної влади, показати зміни в ідейному обґрунтуванні відмін, що відбуваються, а також обґрунтувати необхідність виходу до нової парадигми права, його взаємодії з державою, іншими соціальними інститутами відповідно до принципів демократії, гуманізму і прав людини. Не вдаючись до подробиць розробок питань правознавства й державознавства, які здійснив В.М. Селиванов, відзначимо, що це перша ластівка, яка появилася на шляху вітчизняної загальнотеоретичної науки в останнє десятиліття у вигляді справжнього наукового трактату.
У здійсненому дисертаційному дослідженні варто звернути увагу на погляди представника французької школи із загальнотеоретичного правознавства Жан-Луї Бержеля, котрий із трохи незвичного для нас погляду подає багато питань теорії права [39]. Виділимо в цій розробці прагнення до формування нового типу праворозуміння, визнання значення правових традицій у розвитку сучасних правових систем, розгляду проблеми ієрархізації джерел права, зміни уявлень про роль тлумачення права в системі правових явищ, виділення правових традицій у різних сферах права: формуванні права, застосуванні права, тлумаченні права. Мають перспективу темпоральні характеристики права, які навів Ж.-Л. Бержель.
До питань наступності у праві були звернені монографії болгарського вченого Неале Неновські (1977), російського вченого Г.В. Швекова (1983). В Україні на рівні дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук захищена 2000 року дисертація Л.В. Авраменко "Наступність та запозичення у праві (загальнотеоретичний аспект)". Продуктивним є поділ Л.В. Авраменко наступності як належної до ступіней розвитку національного права (у вузькому, традиційному розумінні) й наступності у праві (у широкому розумінні), яка включає наступність (історичний вимір) і запозичення (географічний вимір). При цьому запозичення це побічна, субсидіарна форма сприйняття правового матеріалу поряд з її головною формою, тобто власне наступністю [2, с. 18-19].
Сьогодні проблема наступності й відновлення у праві починає проникати в навчальну літературу як самостійні теми й підрозділи. Прикладом тому є підручник В.М. Протасова по теорії права й держави, в якому виділений підрозділ, присвячений наступності й відновленню у праві [250, с.261-264].
Як уявляється, проблема наступності у праві є однією з граней загальнотеоретичної проблеми традицій і новацій у правовому розвитку. З огляду на перехід суспільства, що відбувся, від епохи модерну до постмодерну відчувається необхідність інвентаризації та переоцінки правових цінностей. У цьому зв'язку збереження й розвиток правових традицій на різних рівнях існування правової сфери (від правової системи в цілому до її окремих компонентів як у статиці, так і в динаміці), а також визначення припустимих меж інновацій у національній правовій системі, тобто правовій акультурації, складає не тільки сферу наукового пошуку, але стає сферою конкретної правової політики.
Емпіричною базою дисертації є Конституція й чинне законодавство України, нормативно-правові акти з історії України, законодавчі акти інших держав, міжнародно-правові документи, правові акти Європейського Союзу.

bibliography

ВИСНОВКИ

Нове тисячоріччя позначило завершення повного розвінчання міфу про соціокультурну і правову перевагу європейської цивілізації. Відносини, що складаються, і форми організації життя сучасного суспільства найчастіше не мають нічого спільного з індустріалізмом, демократією і громадянським суспільством. Неконтрольовані процеси інформатизації всіх сфер соціуму свідчать про становлення нових форм боротьби за державну владу. Обсяг публічної присутності держави у громадському житті скорочується, що відкриває нові можливості для релігії, права, моралі як регуляторів соціальних відносин.
Настають часи постмодерну, пов'язані із затвердженням плюралістичної парадигми, відмовленням від європоцентризму й етноцентризму, проголошенням принципу множинності цивілізацій, правових культур, загостренням увагою до індивіда, його внутрішнього світу, у тому числі правових складових цього світу. Право має сприяти формуванню постмодерністської моделі державної системи, що відрізняється економічністю, мозковитістю, інноваційністю з максимальною передачею повноважень на нижні поверхи управління й самоврядування.
Проникнення в суть процесів правового буття епохи постмодерну пов'язано з необхідністю визначення стратегії правового розвитку України. Тут з'ясовується фундаментальне значення нашої власної правової спадщини і правових традицій, актуальність пріоритетного використання правової реальності розробок вітчизняної юридичної науки, розвиток нормативно-правової бази й державних інститутів, що відповідають правовому менталітету й державній ідеології народу України.
Юридичний образ постмодерну, тобто глибинні зміни у праві й державі нової епохи, - потребує свого відбиття у правовій політиці й системі юридичної освіти.
Загальнотеоретичний розгляд традицій і новацій у правовому розвитку з урахуванням сучасного стану правової реальності й державних інститутів України дозволяє дійти висновків, що стосуються специфіки юридичної географії України, визначитися з належністю її правової системи до євразійської правової сім'ї, виділити основні засади правової політики України в сучасних умовах.
Досягнення ефективної правової політики в Україні сьогодні актуалізує для вітчизняної юридичної науки розробку концепції, яка б визначала можливість використання зарубіжних правових норм, інститутів, принципів і цінностей у правовій реальності України. На нашу думку, це може бути Концепція збереження правової спадщини і правової конвергенції, що включає визначення границь (меж) вітчизняного правового розвитку по таких напрямах: 1) збереження й удосконалювання власної правової спадщини; 2) уніфікація національного права під впливом міжнародного права; 3) уніфікація національного права під впливом інтегративного права ЄС; 4) використання правових досягнень інших правових систем євразійської правової сім'ї; 5) використання правових досягнень правових систем інших правових сімей.
На цьому шляху автор запропонував висновки і пропозиції, що стосуються:
1) подолання європоцентризму у правовому розвитку з визнанням різноманіття правових культур, правових менталітетів і правових цінностей;
2) формулювання специфічних рис Західної і Східної традицій права, визнання рівноправного існування віддиференційованих і невіддиференційованих правових систем;
3) особливостей правової системи і правової культури України, її існування в рамках євразійської правової сім'ї, взаємодії з міжнародним і інтегративним правом, а також участі у діалозі правових культур сучасного світу;
4) сучасного праворозуміння й визначення права як історично обумовленої, релігійно вивіреної й морально обґрунтованої, легалізованої нормативної системи, розрахованої на загальне визнання (легітимацію) і відповідну поведінку людей, організацій, соціальних спільностей, яка використовує процедуру, формалізовані рішення й державний примус для запобігання конфліктам і їх вирішення, збереження соціальної цілісності;
5) специфіки юридичного образу постмодерну, утрати догмою права таких характеристик, як непорушність, стійкість, внутрішня несуперечність, а також криза суверенітету держави, тобто втрата державною владою монополії на морально-правові ресурси;
6) обґрунтованого існування євразійської правової сім'ї як сукупності правових систем, об'єднаних загальною історією становлення права, специфікою джерел права і їх використанням, особливістю правового менталітету, специфічною роллю держави й Церкви в розвитку права;
7) необхідності посилення зв'язку між правом і релігією в сучасних умовах, формування віри у право як знакової характеристики професійної правової культури і складової правової культури суспільства в цілому;
8) становлення юридичної еліти в Україні як цілісної соціальної групи юристів, за якою визнається право на визначення меж, обсягу, структури, методів і спрямованості правової сфери, шляхів формування і здійснення права, а також науково-дослідного й освітнього забезпечення правової реальності;
9) посилення ролі аксіологічних характеристик права й держави, з визнанням існування цінності права і правових цінностей, де останні складають основу правового буття й визначальний компонент у формуванні професійної правової культури;
10) визнання за правовою спадщиною України визначального значення у становленні й розвитку власної національної правової системи, необхідності збереження вітчизняних правових традицій в умовах глобалізації й руйнування національних правових культур.

Ключові слова: правові традиції, європоцентризм у правовому розвитку, правова спадщина, правова акультурація, юридичний образ постмодерну, сучасне праворозуміння, євразійська правова сім'я, правова політика України, юридична освіта України.
СПИСОК ИСПОЛЬЗОВАННОЙ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Абишева А.К. О понятии «ценность» // Вопросы философии. – 2002. - № 3. – с.139-146.
2. Авраменко Л.В. Наступність та запозичення в праві (загальнотеоретичні аспекти). Автореф. дис. канд. юр. наук. – Харків. – 2000. – 20 с.
3. Автономова Наталия Деррида и грамматология. – В кн. Деррида Ж. О грамматологии. – М.: Ad Marginem. – 2000. – с.7-107.
4. Азаркин Н.М. История юридической мысли России: Курс лекций. – М.: Юрид.лит., 1999. – 525 с.
5. Алексеев Н.Н. Русский народ и государство. - М.: Аграф, 1998. – 640 с.
6. Алексеев Н.Н. Основы философии права. – С.-Пб.: Лань, 1999. – 256 с.
7. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. - М.: Юрид. лит., 1971.
8. Алексеев С.С. Философия права. - М.: Норма, 1998.
9. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут. – 1999. – 712 с.
10. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
11. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: Норма, 2001. – 752 с.
12. Алюшин А. Перерывы правовой постепенности в традициях Российской государственности //Конституционное право: Восточно-европейское образование. - 1995. – № 4/1996.- № 1. – С.112 – 117.
13. Андреева Л.А. Христианство и власть в России и на Западе: компаративный анализ // Общественные науки и современность. – 2001. - №4. – с.85-102.
14. Аннерс Э. История европейского права. - М.: Наука, 1994. – 397 с.
15. Антологія української юридичної думки. В 6 т.- Т.1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Відп. ред. В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко. – К.: Юридична книга, 2002. – 568с.
16. Анурин В.Ф. Постмодернизм: в поисках материального фундамента// Общественные науки и современность. – 2001. - №3. – с.110-120.
17. Ахиезер А.С., Матвеева С.Я. Культурные основания в исследовании глобальных процессов / В кн.: Динамика культуры: теоретико-методологические аспекты. – М., 1985. – с.60-78.
18. Ахиезер А.С. Мифология насилия в советский период (возможность рецидива) //Общественные науки и современность. – 1999. - №2. – С.86
19. Ашин Г.К. Элитное образование //Общественные науки и современность. – 2001. - №5. – с.82-99
20. Бабенко А.Н. Ценностные аспекты интерпретации права при помощи теории игр// Право и политика. – 2002. - №3. – с.10-14.
21. Бабкин В.Д. Правовое воспитание студентов. – К.:Вища школа, 1983. – 55с.
22. Бабкин В.Д., Селиванов В.Н. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е.Салтыкова-Щедрина. – К.: Манускрипт, 1996.
23. Баллер Э.А. Социальный прогресс и культурное наследие. – М.: Наука, 1987. – 225 с.
24. Балух В.С., Сурилов А.А. Одесский арбитражный суд: два века истории. – Одесса: Юрид.лит., 2001. – 328 с.
25. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини в праві: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 200 с.
26. Баранов П.П., Овчинникова А.И. Место и роль правового мышления в духовном мире людей// Юрист-правоведъ. – 2000. №1. – С.13.
27. Баранов В.М., Пшеничнов М.А. Гармонизация законодательства России: философские и правовые аспекты // Философия права. – 2000. - №1. – с.43-55.
28. Баранов П.П. Развитие философии права в России: традиции и современные проблемы // Философия права.–2000.- №1. – с.7-13.
29. Баранцев Р.В. Иммантеные проблемы синергетики //Вопросы философии. – 2002. – №9. – С.91-101.
30. Барциц И.Н. Правовое пространство России: современное состояние и перспективы развития// Правоведение. – 1999. - №3. – с.54-67.
31. Баумгартнер Х.М. Философская концепция для Европы //Актуальные проблемы Европы. - 2000. - №1. – с.8-18.
32. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекции. – Харьков: Право. – 1998. – 319 с.
33. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
34. Бачинин В.А. Теологическая детерминация в сфере права// Право и политика. – 2002. - №3. – с.4-9.
35. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000. – 208 с.
36. Bauman Z. The Individualized Society. Cambridge, Polity Press. 2001. – 259 р.
37. Бердяев Н.А. Философия неравенства. – Берлин. – 1923.
38. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. – М.: Наука. – 1990. - 224 с.
39. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.: Nota bene, 2000. – 576 с.
40. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. – 2-е изд. – М.: Норма, 1998. – 624 с.
41. Богдановская И.Ю. Сравнительное правоведение: начало века// Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001 год. – М.: Норма, 2002. – с.38-44.
42. Бо Ж.П. Безумный ученый// Правоведение. – 1999. - №3. – с.207-214.
43. Бойцова В.В., Бойцова Л.В. Европейский образовательный процесс и Россия// Общественные науки и современность. - 2000. - №6. – с.75-81
44. Бойцова Л.В., Бойцова В.В. Будущее сравнительного права: возможности двадцать первого века// Юридический мир. – 2002. - №4. – с.17-25.
45. Бранский В.П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории// Общественные науки и современность. – 1999. - №6. – с.117-127.
46. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению. – М.: Юрайт, 1999. – 336 с.
47. Варьяс М.Ю. Краткий курс церковного права. – М.: МЗ Пресс, 2001. – 128 с.
48. Василенко И.А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 272 с.
49. Василенко И.А. О возможностях политической герменевтики // Вопросы философии. – 1999. - № 6. – с.3-12.
50. Вейдле В.В. Россия и Запад // Вопросы философии. – 1991. - №10. – с.58-71
51. Величко А.М. Нравственный идеал и право// Правоведение. – 2002. - №2. – с.187-203.
52. Виттрок Б. Современность: одна, ни одной или множество? Европейские истоки и современность как всеобщее состояние// Полис. – 2002. - №1. – с.141-160.
53. Вольман И.С. Нотариальное положение. Практическое руководство. Изд. 3-е. СПб: Законоведение. – 1914.
54. Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология: Учебник. – М.: ИНФРА.М, 2001. – 224 с.
55. Гадамер Г.-Г. Істина і метод Т.1. Герменевтика I: Основи філософської герменевтики. – К.: Юніверс, 2000. – 464 с.
56. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. Т.ІІ. Герменевтика I: Доповнення. Покажники. – К.: Юніверс, 2000. – 478 с.
57. Головащенко С. Право в Ветхом Завете // Религия и право.– 2000.-№4. – с.20-23.
58. Громов М.Н., Козлов Н.С. Русская философская мысль X-XVII веков. – М.: МГУ, 1990. – 288 с.
59. Громыко Н.В. Интернет и постмодернизм – их значение для современного образования// Вопросы философии. – 2002. - №2. – с.175-180.
60. Гумилев Л.Н. От Руси до России: очерки этнической истории. - М: Рольф. - 2001. – 320 с.
61. Гумилев Л.Н. Поиски вымышленного царства. – М.: Айрис-пресс, 2002. – 432 с.
62. Гуревич А.Я. Начало феодализма в Европе/ Избранные труды. – В 4-х томах. – Т.1 - Древние германцы. Викинги. – М.-СПб.: Университетская книга, 1999.
63. Гуревич А. «Генезис феодализма» и генезис медиевиста /Избранные труды. – В 4-х томах. – Т.1. Древние германцы. Викинги. – М. – СПб.: Университетская книга. – 1999.
64. Гуревич П.С. Закон и человек как целое //Право и политика. – 2002. - №8. – С.109-115.
65. Гуревич П.С. Политическая иллюзия // Право и политика. – 2002. - №5. – с.144-151.
66. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика. – М.: Гардарики, 2002. – 472 с.
67. Давид Р. Сравнительное право. – В кн.: Очерки сравнительного права/ Сост. В.А.Туманов. – М.: Прогресс, 1981. – с.19-35.
68. Давид Р., Жоффре-Спиноза К. Основные правовые системы современности. – М.: Межд.отн.- 1996. – 400 с.
69. Дамирли М.А. Право и История: эпистемологические проблемы (опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания). – С.-Пб.: Изд-во С.-Пб. ун-та. – 2002. – 456 с.
70. Данилевский Н.Я. Россия и Европа. – М.: Книга, 1991. – 574 с.
71. Девидсон Д. Что означают метафоры /В кн. Теория метафоры. - М.: Прогресс, 1990. – с.173-193.
72. Делокаров К.Х. Системная парадигма современной науки и синергетика// Общественные науки и современность. – 2000. - №6. – с.110-118.
73. Демидов А.И. О методологической ситуации в правоведении// Правоведение. 2001. - №4. – с.14-22.
74. Деннет Д. Постмодернизм и истина. Почему нам важно понимать это правильно // Вопросы философии. – 2001. – №8. – с.93-100
75. Деррида Ж. О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только. – Минск: Совр.литератор, 1999. – 832 с.
76. Деррида Ж. О грамматологии. – М.:Ad Marginem, 2000. – 512 с.
77. Десять лет системной трансформации в странах ЦВЕ и в России: итоги и уроки // МЭИМО. - 2000. - № 5.
78. Диас-Мелиан де Ханиш М.В. Основы и природа правовой интеграции// правоведение. – 2001. - №6. – с.173-178.
79. Дилигенский Г.Г. «Запад» в российском общественном сознании // Общественные науки и современность. - 2000. – №5. – с.5-19.
80. Дождев Д.В., Ефремова Н.Н. Всероссийская научная конференция «Сравнительное правоведение России: пути развития»// Государство и право. – 2001. - №4. – с.121-123.
81. Древнерусское государство и право / Под ред. Т.Е.Новицкой. – М.: Зерцало, 1998. – 96 с.
82. Дугин А. Теория евразийского государства //Философия права. – 2000. - №1. – с.73-79.
83. Евразийская идея: вчера, сегодня, завтра. Из материалов конференции, состоявшейся в Комиссии СССР по делам ЮНЕСКО// Иностранная литература. – 1991. - №12. – с.213-228.
84. Ерасов Б.С. Цивилизационные измерения модернизации/ В кн. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия. – М.: Аспект Пресс, 1999. – с.484-492.
85. Ерасов Б.С., Ш.Эйзенштадт и его концепция общества и истории/ В кн. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. – М.: Аспект Пресс, 1999. – с.5-22.
86. Єфремова Н.В. Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917-1920). – Автореф. дис. кандидата юридичних наук. – Одеса, 2002. – 20 с.
87. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юристов. Введение в специальность. – М.: БЕК, 1997. – 330 с.
88. Журавський В.С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку Українського парламентаризму. Автореф. дис.доктора юридичних наук. – Одеса, 2001. – 36 с.
89. Забигайло В.К. Право и общество. Новые проблемы и методы буржуазного правоведения. – К.: Наук.думка, 1981. – 215 с.
90. Завадская И.В. Культура Востока в современном западном мире. – М.: Наука, 1977. – 168 с.
91. Загальна теорія держави і права /За ред.В.В.Копєйчикова. К.:Юрінком. – 1997. – 320 с.
92. Заславская Т.И., Шабанова М.А. Социальные механизмы трансформации неправовых практик// Общественные науки и современность. – 2001. - №5. – с.5-24.
93. Звеков В.П. Международное частное право. Курс лекций. – М.: Норма. – 1999. – 686 с.
94. Зандкюлер Х.Й. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм //Вопросы философии. – 1999. - №2. – С.35-50.
95. Законодательство Древней Руси. – В девяти томах. – Т.1- М.: Юрид.лит. – 1984. – 432с.
96. Земсков В.Б. Одноликий Янус. Пограничная эпоха – пограничное сознание// Общественные науки и современность. – 2001. - №6. – с.132-139.
97. Золотухина-Аболина Е.В. Современная этика: истоки и пролемы. – Ростов: Март, 2000. – 448 с.
98. Івакін О.А. Основи епістемології: теорія і методологія наукового пізнання. – Одеса: Юрид.літ., 2000. – 112 с.
99. Иванова Е.В. О семинаре по проблемам консерватизма в Российском фонде культуры // Вопросы философии. – 2001. - №8. – с.166-170.
100. Ивин А.А. Философия истории – М.: Гардарики, 2000. – 528 с.
101. Игумен Вениамин (Новик) Актуальные проблемы российского православного сознания// Вопросы философии. – 1999. - №2. – с.128-141.
102. Илларион “Слово о законе и благодати”/ В кн.: Хрестоматія давньої української літератури (до кінця XVIII ст.)/ Упоряд. О.І.Білецький. Вид. Третє. – К.: Радянська школа, 1967. - с.44-47.
103. Ильин И.А. О сущности правосознания. - М.: Рарогь, 1993. – 235 с.
104. Ильин И.А. О национальном призвании России (ответ на книгу Шубарта). В кн. Шубарт В. Европа и душа Востока. – М.: Русская идея. – 2000. – с.368-405.
105. Ионов И.Н. Теория цивилизаций на рубеже XXI века// Общественные науки и современность. – 1999. - №2. – с.127-138.
106. Ионов И.Н. Историческая глобалистика: предмет и метод// Общественные науки и современность. – 2001. - №4. – с.123-137.
107. Иноземцев В.Л. Постиндустриальное хозяйство и постиндустриальное общество (к проблеме социальной тенденции XXI века)// Общественные науки и современность. – 2001. - №3. – с.140-152.
108. Иноземцев В.Л. Бауман З. Индивидуализированное общество// Общественные науки и современность. – 2002. - №2. – с.171-177.
109. Ирхин Ю.В. Проблемы постмодерна в политике// Полис. –2000. - №6. – с.175-177.
110. Исаев М.А., Чеканский А.Н., Шишкин В.Н. Политическая система стран Скандинавии и Финляндии. – М.: РОССПЭН. – 2000.
111. Каждан А.П. Византийская культура (Х-ХІІвв.) Издание второе. – С.-Пб.: Алетейя.– 2000. – 280 с
112. Канке В.А. Концепция современного естествознания. – М.: Логос, 2001. – 368 с.
113. Карбонье Ж. Юридическая социология. – М.: Прогресс, 1986. – 352 с.
114. Карамзин Н.М. История государства Российского. Книга первая. Тома I, II, III, IV. – М.: Книга. – 1988. – Т.I. – 156 с.
115. Карамзин Н.М. История государства российского. Книга вторая. – Тома V, VI, VII, VIII. – М.: Книга, 1989. – Т.V. – 228 с.
116. Кармин А.С. Основы культурологии: морфология культуры. – С.-Пб..: Лань, 1997. – 512 с.
117. Кассирер Э. Сила метафоры / В кн. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.33-43.
118. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юристъ, 1999. – 335 с.
119. А.П. Кертман Г.Л. Катастрофизм в контексте российской политической культуры// Полис. – 2000. - №4. – с.6-18.
120. Киселев Г.С. Постмодерн и христианство //Вопросы философии. – 2001. - №12. – с.3-15.
121. Кистяковский Б.А. В защиту права (интеллигенция и правосознание). – В кн. Вехи: интеллигенция в России. Сб.статей 1909-1910. – М.: Молод.гвардия, 1991. – с.109-135.
122. Клименко О. Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими системами // Право України. – 2001. - №9. – с.85-88.
123. Кнабе Г.С. Строгость науки и безбрежность жизни// Вопросы философии. – 2001. – №8. – с.113-124.
124. Ковлер А.И. Антропология права. – М.: Норма-Инфра.М., 2002. – 480 с.
125. Козлихин И.Н. Право и политика. – С.-Пб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та. –1996. – 192 с.
126. Козловски П. Культура постмодерна. – М.: Республика, 1997. – 240 с.
127. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. – М.: Республика, 1998. – 368 с.
128. Козловский А.А. Герменевтичні константи правового пізнання // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип.62. Правознавство. – 1999. – с.5-10.
129. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. - Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
130. Козловський А.А. Гносеологічна природа права (філософсько-правовий аналіз). Автореферат дисертації на зд.наук.ступ. доктора юрид.наук. – К. – 2000.
131. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. К.: Наукова думка, 1979. – 207 с.
132. Кондратюк Л.В. Антропология преступления (микро-криминология). – М.: Норма, 2001. – 344 с.
133. Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Ін-т зак-ва, 1996. – 508 с.
134. Косолапов Н.А. Международно-политическая организация глобализиру-ющегося мира: модели на среднесрочную перспективу// Общественные науки и современность. – 2001. - №6. – с.140-166
135. Костюк К. Православная церковь и социально-экономическое развитие России //Религия и право. – 2000. - № 1. – С.12
136. Костюк К.Н. Политическая мораль и политическая этика в России (к постановке проблемы)// Вопросы философии. – 2000. - №2. – с.32-42.
137. Костюк К.Н. Возникновение социальной доктрины Русской православной церкви // Общественные науки и современность. – 2001. - №6. – с.114-131.
138. Корольков А.А., Ильин И.С. Идейно-духовное родство в русской философии права // Философия права. – 2000. - №2. – с.21-24.
139. Коротков Н.З. Динамика категорий культурологии // Вестник РГНФ. – 2000. – №1. – с.103-111.
140. Котельников В.С. Определение национальных интересов: версия государственного строительства в Украине в контексте мирового опыта// Полис. 2000. - №6. – с.136-146.
141. Кофи А. Общая судьба – новая решимость. – Н.-Й. Департамент общественной информации ООН. – 2000.
142. Кочетов Э.Г. Глобалистика – новая отрасль гуманитарного знания// Право и политика. – 2002. - №7. – с.126-133.
143. Кравцов Н.А. Введение/ Бо Жан Пьер Безумный ученый// Правоведение. – 1999. - №3. – с.207-214.
144. Крестовская Н.Н., Цвиркун А.Ф. История политических и правовых учений: Курс лекций. – Х.: Одиссей, 2002. – 448 с.
145. «Круглый стол» журнала «Философия права». Евразийская концепция современного российского государства// Философия права. – 2000. - №2. – с.5-13.
146. Крусс В.И. Актуальные аспекты проблемы злоупотребления правами и свободами человека// Государство и право. – 2002. - №7. – с.46-53.
147. Кузык Б. Стратегия развития: задачи перехода к геоэкономической модели// Российский экономический журнал. – 2000. - №3. – с.3-13.
148. Кулыгин В.В. От Пути Права к Русской Правде: этапы правогенеза восточнославянского этноса// Правоведение. – 1999. - №4. – с.11-17.
149. Кульпин Э.С. Цивилизационный феномен Золотой Орды (колонизация южнорусских степей в Х111 – ХУ веках) //Общественные науки и современность. – 2001. - №3. – с.74-88.
150. Культурология /Под ред. Г.В.Драча. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998 – 573 с.
151. Кутырев В.А. Традиция и ничто// Философия и общество. – 1998. - №6. – с.170-190.
152. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем / В кн. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.387-415.
153. Лакофф Дж., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем /В кн. Язык и моделирование социального взаимодействия. – Благовещенск. – БГК им.И.А.Бодуэна де Куртенэ. – 1998.
154. Лапин Н.И. Проблема социокультурной трансформации// Вопросы философии. – 2000. - №6. – с.3-17.
155. Лебедев Исторические очерки состояния Византийско-восточной церкви от конца Х1 до сер. ХУ века. - С.-Пб.: Алетейя. – 1998.
156. Лебедева М.М. Формирование новой политической структуры мира и место в ней России// Полис. – 2000. - №6. – с.40-50
157. Леонтьев К.Н. Византизм и славянство/ В кн. Антология мировой правовой мысли. В 5 томах. – V том. Россия конец XIX-XX в. – М.: Мысль, 1999. – с.41-47.
158. Литаврин Г.Г. Византия и славяне (сборник статей).– С-Пб.: Алетейя, 1999. – 605 с.
159. Лосский Н.О. История русской философии. – М.: Сов. Писатель. – 1991. – 480 с.
160. Лукашук И.И. Глобализация и государство// Журнал российского права. – 2001. №4. – с.64-75.
161. Макаренко В.А. Намерения и следствия в политике: к анализу когнитивных элементов демократии// Полис. – 2002. - №4. – с.86-97.
162. Мак Кормак Э. Когнитивная теория метафоры /В кн. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.358-386.
163. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков: Право. – 2002. – 328с.
164. Максимов С.І. Правова реальність як предмет філософського осміслення. Автореф.дис.док.юрид.наук. – Харків. – 2002. – 40с.
165. Малиновский Б. Научная теория культуры (фрагменты) // Вопросы философии. – 1983. - № 2. – с.116-124.
166. Малько А.В., Шундиков К.В. Правовая политика современной России// Государство и право. – 2001. - №7. – с.15-22.
167. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 1977. – 256 с.
168. Мальцев В.А. Право как нормативно-деятельностная система// Журнал российского права. – 2002. - №4. – с.94-103.
169. Мамут Л.С. Государство в ценностном измерении. – М.: Норма, 1998. – 48 с.
170. Мамутов В.К., Хахулина К.С. Общеправовые конструкции и понятия// Юридический вестник. – 2001. - №4. – с.103-109.
171. Марков Б.В. Философская антропология: очерки истории и теории. – СПб.: Лань, 1997. – 384 с.
172. Маркова Л.А. Теология в эпоху постмодерна// Вопросы философии. – 1999. - №2. – с.109-127.
173. Мартышин О.В. Справедливость и право/ В кн.: Государство и право на рубеже веков (материалы Всероссийской конференции). Проблемы теории и истории. – М.: Инст.государства и права РАН, 2001.
174. Марченко М.Н. Правовые системы современного мира. – М.: Зерцало-М, 2001. – 400 с.
175. Марченко М.Н. Проблемы правопонимания в связи с исследованием источников права// Вестник МГУ. Серия Право. – 2002. - №3. – с.3-19.
176. Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовой политики //Государство и право. – 2001. - №10. – с.5-12.
177. Медведев И.П. Правовая культура Византийской империи. С.-Пб.: Алетейя. – 2001. - 576 с.
178. Медушевский А.И. Конституционные кризисы в обществах переходного типа// Вопросы философии. – 1999. - №12. – с.3-21.
179. Молчанов Б.А. Закон и обычаи в регулировании взаимодействия человека и среды его обитания //Журнал российского права, 2001. - №4. – с.152-156.
180. Музиченко П.П. Вплив церкви і церковного права на розвиток правової культури на українських землях ХІV–ХVІ СТ. В кн.наукові праці ОНЮА. – Том І. – Одеса: Юрид.літ. – 2002. – 328с.
181. Мясникова Л.А. Экономика постмодерна и отношения собственности// Вопросы философии. – 2002. - №7. – с.5-16.
182. Назаренко Г.В. Теория государства и права: Уч. пособие. – М.: Ось-89, 1998. – 176 с.
183. Назаретян А.П. Векторы исторической эволюции //Общественные науки и современность. – 1999. - №2. – с.112-126.
184. Назаров М.В. Тайна России. Историсофия ХХ века. - М.: Альманах «Русская идея».-1999.
185. Нартов Н.А. Геополитика. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 359 с.
186. Неклесса А.И. Ordo quadro – четвертый порядок: пришествие постсовременного мира// Полис. – 2000. - №6. – с.6-27.
187. Неновски Н. Право и ценности.- М.: Прогресс, 1987. – 246 с.
188. Неновски Н. Преемственность в праве. - М.: Юрид.лит., 1997. – 168 с.
189. Неретина С.С., Огурцов А.П. Актуальность философии культуры // Вестник РГНФ. – 1998. - № 3. – с.124-132.
190. Нерсесянц В.С. Юридическая антропология как наука и учебная дисциплина/ В кн. Рулана Н. Юридическая антропология. – М.: Норма, 1999. – с.1-6.
191. Нерсесянц В.С. Философия права. - М.: Инфра-М.Норма, 1997. – 652 с.
192. Нерсесянц В.С. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции// Государство и право. – 2001. - №6. – с.14-15.
193. Николин А. Церковь и государство (история правовых отношений): приложение ХХ. – М.: Изд-во Сретенского мон., 1997. – 430с.
194. Николин А. Церковь и государство. Приложение 1. - М.: Изд-во Сретенского мон., 1997. – 278 с.
195. Новгородцев П.И. Существо русского православного сознания /Соч.- М.: Раритет. - 1995. – с.407-423.
196. Новгородцев П.И.О своеобразных элементах русской философии права / Соч. -М.: Раритет, 1995. – с.367-387.
197. Новгородцев П.И. Право на достойное человеческое существование/ Соч. – М.: Паритет. – 1995. – с.321-327.
198. Новицкая Т.Е. К вопросу о так называемой рецепции римского права в России //Вестник МГУ. Серия право. – 2000. - №3. – с.121-134.
199. Нюстрем Э. Библейский словарь.–Санкт-Петербург:Библия для всех. – 1999.
200. Оболенский Д. Византийское содружество наций. Шесть византийских портретов. – М.: Янус. – К., 1998.
201. Оборотов Ю.Н. Об основных направлениях гуманизации политики. В кн. Политология и социально-политические процессы в советском обществе. – О.- 1991. – С.59-60.
202. Оборотов Ю.Н. На пути к становлению советской политологии// Резонанс. Социологический вестник. – 1991. - №2. – с.8-17.
203. Оборотов Ю.М. Держава і цивілізація. В кн. Україна: становлення незалежності. Друга частина. – О., 1993. – С.14-16.
204. Оборотов Ю.Н. Государство в религиозной философии Владимира Соловьева// Юридический вестник. – 1994. - №1. – с.80-83.
205. Оборотов Ю.Н. Основы современного государства: Учебный курс. – Одесса: ИПиП ООУ, 1995. – 127 с.
206. Оборотов Ю.М. Проблема подолання несучасних рис держави Україна. В кн. Українське національне відродження: проблеми, прогнози, державна політика. – Одеса, 1995. – с.18-19.
207. Оборотов Ю.Н. Некоторые черты Украины как современного государства //Актуальные проблемы государства и права. Вып 2-й. – 1995. – С.43-49.
208. Оборотов Ю.М. Про формування державної правосвідомості в Україні. В кн. Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні. – Ч.II. – Одеса: Астропринт, 1996. – С.43-49.
209. Оборотов Ю.Н. Прогрес в праве //Юридический вестник. – 1997. - №1. – С.80-83.
210. Оборотов Ю.Н. Современное государство: Основы теории: Учебный курс. – Одеса: Астропринт. – 1998. – 132с.
211. Оборотов Ю.Н. Целостность права и этапы его развития// Актуальні проблеми держави та права. Вип.6. Ч.I. – Одеса: ОДЮА. – 1999. – с.3-11.
212. Оборотов Ю.Н. Динамика правовой культуры //Актуальные проблемы политики. Вып. 6-7. – О.:Астропринт, 1999. – С.83-88.
213. Оборотов Ю.Н. Профессиональная ориентация студентов-юристов// Юридический вестник. – 1999. - №1. – С.48-52.
214. Оборотов Ю.М. Правова система України та євразійська правова сім’я // Актуальні проблеми політики. Вип.9. – Одеса: Юрид.літ, 2000. - с.36-42.
215. Оборотов Ю.Н. Юридическая антропология – новое измерение права //Юридический вестник. – 2000. - №1. – С.48-52.
216. Оборотов Ю.М. Герменевтичний метод у правознавстві //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - №1. – С.19-21.
217. Оборотов Ю.М. Євразійська правова сім’я: перетворення нашого права// Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ужгород: Закарпаття, 2000. – с.195-198.
218. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – О.: Юрид.літ. – 2001. – 160с.
219. Оборотов Ю.М. Права людини та розвиток права // Актуальні проблеми політики. Вип.12. – О.: Юрид.літ. – 2001 – С.23-28.
220. Оборотов Ю.Н. Общеправовое развитие и евразийская правовая семья //Философия права. – 2001. - №1. – С.71-74.
221. Оборотов Ю.М. Загально-правовий розвиток і збереження національної правової культури// Вісник ОІВС. – 2001. - №1. – С.16-19.
222. Оборотов Ю.М. Юридичний образ постмодерну /Наукові праці Одеської національної юридичної академії. Т.1. – О.:Юрид.літ. – 2002. – С.97–103.
223. Оборотов Ю.М. Держава і право в епоху постмодерну //Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. - №1. – С.13-17.
224. Оборотов Ю.М. Підвищення судової влади в системі розподілу влад// Актуальні проблеми політики. – Вип.13-14. – Одеса: Юрид.літ, 2002. – С.374-381.
225. Оборотов Ю.М. Парадигми права і держави в епоху постмодерну // Актуальні проблеми держави і права. – Вип.16. – Одеса: Юрид.літ, 2002. – с.29-35.
226. Общая теория права / Под общ.ред.А.С.Пиголкина. – 2 изд.- М.: МГТУ им. Н.Э.Баумана, 1996. – 384 с.
227. Овчинников А.И., Овчинникова С.П. Евразийское правовое мышление Н.Н.Алексеева. – Ростов-на-Дону: СКНЦ ВШ, 2002. – 264с.
228. Оніщенко Н.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи. Автореф.дис. док.юр.наук. – К., 2002. – 32 с.
229. Орзих М.Ф. Личность и право. – М.: Юрид.лит, 1975. – 112 с.
230. Орлова И.Б. Евразийская цивилизация. Социально-исторические ретроспектива и перспектива. - М.: Норма, 1998. – 280 с.
231. Ортега-и-Гассет Х. Две великие метафоры /В кн. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.68-81.
232. Осакве Кр. Типология современного российского права на фоне правовой карты мира// Государство и право. – 2001. – №4. – с.12-22
233. Основы социальной концепции Русской Православной Церкви// Религия и право. – 2000. - №5.
234. Павлов А.С. Курс церковного права. – СПб: Лань. – 2002. – 384 с.
235. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття// Право України. – 2001. - №8. – с.36-40.
236. Пантин В.И., Лапкин В.В. Эволюционное усложнение политических систем: проблемы методологии и исследования// Полис. – 2002. - №2. – с.6-19.
237. Папаян Р.А. Христианские корни современного права. – М.: Норма, 2002. – 416 с.
238. Печерская Н.В. Современный дискурс справедливости: Джон Ролз или Майкл Уолзер?// Общественные науки и современность. – 2001. - №2. С.77-88
239. Печерская Н.В. Метаморфозма справедливости: историко-этимологический анализ понятия справедливости в русской культуре //Полис. – 2001. - №2. – С.132-146.
240. Плахов В.Д. Традиции и общество: опыт философско-социологического исследования. – М.: Мысль, 1982. – 220 с.
241. Плискевич Н.М. «Экономика – язык – культура». К итогам дискуссии// Общественные науки и современность. – 2001. - №6. – с.51-60
242. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – М.: Статут, 1998. – 353 с.
243. Политико-правовые ценности: история и современность/ Отв.ред. В.С.Нерсесянц. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 254 с.
244. Поппер К. Открытое общество и его враги. – М.-1992.
245. Поучение Владимира Мономаха/ В кн.: Хрестоматия по древнерусской литературе XI-XVII веков/ Сост. Н.К.Гудзий. – М.: Учпедгиз, 1947. – с.61-66.
246. Правовая система Нидерландов /Отв.ред. В.В.Бойцова, Л.В.Бойцова. – М.: Зерцало. – 1998. – 432 с.
247. Проблемы общей теории права и государства / Под общ.ред. В.С.Нерсесянца. – М.: Норма-Инфра.М, 1999. – 832 с.
248. Проблемы теории государства и права/ Под ред. М.Н.Марченко. – М.: Юристъ. 2001. – 656 с.
249. Проблемы культурологии. Обсуждение в ИНИОН.РАН //Новая и новейшая история. – 2000.-№4. – С.61
250. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства. – М.: Юрайт. – М.-2001. – 346с.
251. Прытков В.П. Оправдание синергетики// Вопросы философии. – 2001. - №4. –
252. Псевдонаучное знание в современной культуре (материалы «круглого стола»)// Вопросы философии. – 2001. - №6. – с.3-31.
253. Пучков О.А. О предмете юридической антропологии// Российский юридический журнал. – 1999. - №4.
254. Пучков О.А. Теория государства и права: проблемы и перспективы// Правоведение. – 2001. - №6. – с.4-13.
255. Пучков О.А. Теоретико-правовые основания юридической антропологии. – Автореф.дисс.на соиск.уч.степени доктора юридических наук. – Екатеринбург. – 2000. – 38 с.
256. Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – Львов: Вища школа. – 1985. – 167 с.
257. Рабінович П.Герменевтика і правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 2(17). – с.61-71.
258. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.
259. Рабинович С. Права людини “першого покоління” і канонічні джерела християнства //Право України. - 2001. - №3. – с.50-53.
260. Рашковский Е. Постмодерн: культурная революция или культурная эволюция? //Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - №7. – С.118-124.
261. Рейнстайн М. Предмет и задачи сравнительного правоведения. – В кн.: Очерки сравнительного права/ Сост. В.А.Туманов. – М.: Прогресс, 1981. – с.87-103.
262. Remond Rene Religion et societe en Europe. – Paris. – 1998.
263. Репников А.В. Тернистые пути консерватизма в России// Общественные науки и современность. – 2002. - №4. – с.80-94.
264. Рикер П. Конфликт интерпретации. Очерки о герменевтике. – М.: Медиум, 1995. – 416 с.
265. Рикер П. Живая метафора /В кн. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.436-455.
266. Рикер П. Метафорический процесс как познание, воображение и ощущение /В кн. Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – с.416-434.
267. Рибачук М. Політико-правові аспекти державно-церковних відносин у сучасній України //Право України. – 2000. - №12. – с.90-93.
268. Розов Н.С. Структура социальной онтологии: по пути к синтезу макроисторических парадигм// Вопросы философии. – 1999. - №2. – с.3-22.
269. Российское государство и право на рубеже тысячелетий // Государство и право. - 2000. - №7. – с.5-14
270. Роуз Р. Достижение целей в квазисовременном обществе: социальные сети в России // Общественные науки и современность. – 2002. - №3. – с.23-38.
271. Рубанов А.А. Теоретические основы международного взаимодействия национальных правовых систем. – М.: Наука, 1984. – 159 с.
272. Рулан Н. Юридическая антропология. – М.: Норма, 1999. – 310 с.
273. Ручная книга законов, или так называемое Шестикнижие, собранное отовсюду и сокращенное достопочтенным номофилактом и Судьей в Фессалонниках Константином Арменопулом; с приложением ручной книги о браках, сочиненной Алексием Спаном. – В двух частях. – Ч.1 с изменениями, печатанного в Венеции в 1766 году. – Кишинев: Тип.Акима Попова. – 1850.
274. Рыбаков О.Ю. Правовая политика как юридическая категория: понятие и признаки // Журнал российского права. – 2002. - №3. – с.71-78.
275. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение в начале XXI века: перспектива развития// Ежегодник сравнительного правоведения. – 2001 год. – М.: Норма, 2002. – с.26-30.
276. Салогубова Е.В. Римский гражданский процесс. – М.: Городец, 1997.
277. Сальников В.П. Правовая культура. – В кн.: Теория государства и права. Курс лекций. /Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. – М.: Юристъ. – 1997. – с.571-583.
278. Самохвалова В.И. Вячеслав Иванов и русский постмодернизм// Вопросы философии. – 2001. - №8. – с.66-77
279. Селиванов В. До проблеми розроблення концепції розвитку вітчизняної юридичної науки// Право України. – 2001. - №7. – с.11-18.
280. Селиванов В. Наступність у процесі розроблення Концепції розвитку вітчизняної юридичної науки// Вісник Академії правових наук України. – 2001. - №3. – с.23-37.
281. Селиванов В.М. Право і влада суверенної Украї