ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ НЕЙТРАЛІТЕТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

brief description

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. І.І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

МЕЛЬНИК Наталія Анатоліївна

УДК 327.001.73:341.214:316.32(043.5)

ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПЦІЇ НЕЙТРАЛІТЕТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник:
доктор політичних наук, професор
Коваль Ігор Миколайович

Одеса – 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………………………………. … 3

ВСТУП………………………………………………………………………… ….5

РОЗДІЛ І. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНО-
ДОКУМЕНТАЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ………………….....12
1. 1. Теоретико-методологічні основи дослідження ……………………12
1. 2. Стан вивченості проблеми ………………………………………….34
Висновки до першого розділу …………………………………………...45

РОЗДІЛ 2. НЕЙТРАЛЬНІ ДЕРЖАВИ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ
ВІДНОСИНАХ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ. ………………………47
2. 1. Трансформація зовнішньополітичної концепції
Швейцарської Конфедерації ………………………………………..47
2. 2. Геостратегічний вимір вступу Австрії, Фінляндії
та Швеції до ЄС………….…………………………………………. 61
Висновки до другого розділу……………………………………………..84

РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕСИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І ТРАНСФОРМАЦІЯ
ПОЗИЦІЙ НЕЙТРАЛЬНИХ ДЕРЖАВ…………………………..86
3. 1. Особливості нинішнього глобалізаційного процесу ……………...86
3. 2. Нейтральні держави в сучасному світі …………………………...102
3. 3. Проблема нейтралітету в зовнішній політиці України ………….117
Висновки до третього розділу ………………………………………….136
ВИСНОВКИ……………………………………………………………139

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………147

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГАТТ – Генеральна угода з тарифів і торгівлі
ЕАВТ – Європейська асоціація вільної торгівлі
ЄЕЗ – Європейська економічна зона
ЄЕС – Європейське економічне співтовариство
ЕУ – Економіка України
Межд. жизнь – Международная жизнь
МОФ – Міжнародна організація франкофонії
МЭМО – Мировая экономика и международные отношения
НАФТА – Північноамериканська асоціація вільної торгівлі
НБСЄ – Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі
ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку
ОБСЄ – Організація з безпеки та співпраці в Європі
РПС – Рада Північноатлантичного співробітництва
СЗБП – Спільна зовнішня і безпекова політика
СОТ – Світова організація торгівлі
США: ЭПИ – США: экономика, политика, идеология

ВСТУП

Актуальність дослідження обумовлена тими суттєвими визначальними змінами, які привносять в концепт нейтралітету процеси глобалізації. Аналіз передумов і чинників виникнення, сутності нейтралітету в різні історичні епохи, його розвитку та поступової еволюції є важливою умовою для створення всебічного уявлення про зміни, які відбулися внаслідок розпаду біполярної системи міжнародних відносин та поглиблення процесів глобалізації і наклали відбиток на сучасне розуміння змісту нейтралітету.
Поглиблення глобальної взаємозалежності, світової і європейської інтеграції формують умови, що суттєво змінюють дотеперішній зміст інституту нейтралітету. Процеси глобалізації значно скорочують сфери реалізації концепту й політики нейтралітету, фактично втягуючи нейтральні країни в справи всього міжнародного співтовариства. Таким чином, нейтрали мають пристосувати інститут нейтралітету до обставин, що змінилися аби не опинитися перед загрозою бути відкинутими від світових процесів. Однак в сучасному світі, в умовах постбіполярної системи міжнародних відносин, основні складові якої (в тому числі система європейської безпеки) перебувають в стані розбудови, існує чимала кількість суперечливих інтересів та інтересів, які переплітаються. Досвід останніх десятиліть свідчить, що саме нейтралітет, як основа зовнішньополітичної діяльності досить часто допомагає уникнути конфронтації, користуючись при цьому всіма перевагами міжнародного співробітництва. Процеси формування багатополярного, плюралістичного світу обумовили новий етап еволюції концепту нейтралітету, привели до виникнення нових нетрадиційних проявів політики нейтралітету. З’ясування суті нейтралітету, так само як і політики позаблоковості, можливостей адаптації нейтрального статусу до сучасних умов є безумовно актуальним для утвердження позицій України в міжнародних відносинах, для визначення її зовнішньополітичного курсу з метою найбільш ефективного забезпечення національних інтересів України в економічній, політичній та безпековій сферах. Як нова держава Україна прагне знайти свою геополітичну ідентичність, усвідомити себе в геополітичному контексті, визначити реальні національні інтереси та виробити стратегію і тактику їх реалізації. Вирішувати ці завдання Україна мусить враховуючи, що перебуває у сфері впливу декількох центрів сили, насамперед, Європейського Союзу та Росії. Отже, усвідомлення переваг і недоліків позаблоковості сьогодні є вкрай актуальним для нашої країни.
Актуальність дослідження полягає також в тім, що вивчення життєздатності одного з феноменів системи міжнародних відносин дає можливість показати переваги і недоліки застосування концепту нейтралітету на прикладі Австрії, Швейцарії і Швеції з метою врахування їх при реалізації нашою державою збалансованої зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної стратегії.
Феномен глобалізації суттєво впливає майже на всі сфери суспільного, політичного й міжнародного життя. В умовах постбіполярного світу це означає – країни, які мають нейтральний статус або розбудовують свою зовнішню політику на принципах нейтралітету, повинні віднайти відповідність концепту нейтралітету і форми його адаптації сучасним умовам. Таким чином, теоретично і практично актуалізується потреба поглибленого дослідження наукової проблеми, пов’язаної з визначенням основних аспектів трансформації інституту нейтралітету за умов глобалізації, яка, до речі, поки що не отримала належного висвітлення в українській та зарубіжній політичній науці. Системне уявлення про перспективи і доцільність формування зовнішньополітичного курсу України на нейтральних засадах є іншою складовою наукової проблеми, що розв’язується в цій дисертації.
Новизна постановки проблеми дослідження обумовлена важливим значенням концептуального забезпечення змін в зовнішньополітичних пріоритетах нейтральних країн, визначення геополітичної ідентичності, еволюції їх ролі в системі міжнародних відносин та системі європейської безпеки. Членство в ЄС або всебічне розширення зв’язків з європейською спільнотою, перспективи співробітництва з Північноатлантичним альянсом досить суттєво змінюють попередній зміст концепту нейтралітету. Відповідна еволюція концепту і загалом інституту нейтралітету зумовлена процесами глобалізації й інтеграції, що визначають протягом останніх десятиліть основні тенденції світового (і європейського в тому числі) розвитку в сфері політики, економіки, міжнародних відносин і безпеки, культури.
Проблема є вкрай актуальною для України. В Декларації про державний суверенітет України 1990 року і в декількох програмних документах перших років існування незалежної української держави зазначалося прагнення України будувати свою зовнішню політику на нейтральних засадах. Проте згодом від декларованих намірів майже відмовились. Подальший розвиток концепцій зовнішньополітичного курсу нашої країни відображав намагання визначити геополітичні й геостратегічні пріоритети України, причому досить часто це визначення обумовлювалось політичними й економічними інтересами правлячої еліти більшою мірою, ніж національними інтересами України. Власне сьогодні в Україні ще триває процес визначення суті національних інтересів, пошуку геополітичної ідентичності, усвідомлення себе в контексті розвитку світової цивілізації. Таким чином, дослідження перспектив, що відкриваються для України як позаблокової держави (навіть тимчасово), є безумовно доцільним, а концептуальне детермінування напрямків трансформації концепту нейтралітету вчасним.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконане в межах комплексної наукової теми кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені І.І.Мечникова «Міжнародні відносини і політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), яка зорієнтована на науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових установ нашої країни.
Метою дисертаційної роботи є дослідження трансформації концепту нейтралітету під впливом процесів глобалізації в контексті змін у зовнішньополітичних пріоритетах країн-нейтралів, спричинених еволюцією інституту нейтралітету.
Відповідно до поставленої мети, авторка визначила такі дослідницькі завдання:
1.Систематизувати типи і форми нейтралітету, як відображення розвитку концепту нейтралітету.
2.Визначити чинники, пов’язані з процесами глобалізації, що детермінують трансформацію концепту нейтралітету.
3.Дослідити особливості еволюції інституту нейтралітету шляхом порівняння його розвитку в зовнішній політиці європейських країн.
4.Визначити перспективи подальшої трансформації концепту нейтралітету в умовах поглиблення глобалізації, розбудови багатополярної системи міжнародних відносин, формування нової системи європейської безпеки, а також збільшення міжнародного впливу країн-нейтралів.
5.З’ясувати перспективи політики нейтралітету і позаблоковості як основи розбудови зовнішньої політики України; доцільність нейтрального і позаблокового курсу в контексті визначення геостратегічних пріоритетів і геополітичної ідентичності України.
Об’єктом дослідження є інститут нейтралітету, а предметом – трансформація концепту нейтралітету в умовах глобалізації.
Для реалізації мети і завдань дисертаційної роботи авторка творчо використовувала наступні методи: в першу чергу, загальнонаукові методи дослідження суспільних процесів – емпіричний, історичний, аналітичний, компаративістський, системного аналізу; специфічно-історичні методи – хронологічно-проблемний та порівняльно-історичний, а також загально-логічні методи дослідження.
Авторська наукова гіпотеза полягає в тім, щоб на основі аналізу досвіду дотримання нейтралітету в деяких європейських країнах довести можливість його ефективного використання й для України, яка опинилася в непростій ситуації само ідентифікації.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у наступному:
1. Здійснено цілісний аналіз праць представників західноєвропейської політичної науки, присвячених спектру проблем, пов’язаних з еволюцією концепту нейтралітету, визначено основні напрямки зовнішньополітичної думки Швеції, Швейцарії, Австрії.
2. Проведено комплексне дослідження місця і ролі нейтралітету в структурі міжнародних відносин. Вдосконалена систематизація видів і форм нейтралітету; визначено взаємозв’язок виникнення і утвердження нових форм нейтралітету зі змінами в системі міжнародних відносин.
3. Розширено діапазон дослідження еволюції концепту нейтралітету через аналіз міжнародного стану та зовнішньої політики декількох нейтральних європейських країн.
4. З’ясовано ступінь впливу процесу глобалізації на сутність концепту нейтралітету; визначено аспекти трансформації концепту нейтралітету під впливом глобалізації; намічені логічні перспективи подальшого розвитку концепту нейтралітету в умовах поглиблення європейської інтеграції та формування нової системи європейської безпеки.
5. Визначено теоретичну можливість і доцільність тимчасової розбудови зовнішньополітичного курсу України на засадах позаблоковості.
Хронологічні межі дослідження, з одного боку, обумовлені об’єктом наукової уваги дослідниці; - з іншого – власне предметом аналізу і концептуальним підходом до оцінки явища нейтралітету, котрими передбачається системне вивчення проблеми трансформації концепту нейтралітету в різних країнах в умовах глобалізації.
Це дослідження може бути використане для таких практичних результатів: при складанні і викладанні навчальних курсів “Історія міжнародних відносин” та “Зовнішня політика країн Західної Європи”; співробітниками державних установ, що займаються розробкою і практичним втіленням зовнішньої політики України відносно нейтральних держав з метою розширення і поглиблення зв’язків нашої країни зі Швейцарією, Австрією, Швецією, Фінляндією та ін.
Основні положення дисертації обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: “США, НАТО і Росія: контекст стабільності в Європі і національна безпека України” (м. Київ, лютий 2007 року), “Роль парламенту у сфері національної безпеки і оборони” (м. Київ, квітень 2007 року), а також засіданнях Одеського міського наукового семінару з історії, теорії, історіографії міжнародних відносин (м. Одеса, листопад 2006 року). Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету ім.І.І. Мечникова (2004 – 2007 роки).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 7 статтях, 5 з яких надруковані в наукових виданнях, визначених ВАК України фаховими з політології.
Структура роботи зумовлена її об’єктом, предметом, метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, науково-теоретичного розділу, двох основних розділів, 7 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи – 146 сторінок. Список використаних джерел українською, російською, англійською та німецькою мовами становить 293 найменування (27 сторінок).

bibliography

ВИСНОВКИ

Здійснене системне дослідження проблеми трансформації концепції нейтралітету в умовах глобалізації дало підстави зробити такі висновки:
1. Загальною ознакою нейтралітету як феномену міжнародної практики є функція пристосування, максимально дієвої адаптації держави до нинішньої системи міжнародних відносин. Нейтралітет – це реакція елемента системи, яким є держава, на виклики, що загрожують їй чи всій системі загалом. Трансформації, які зазнав інститут нейтралітету протягом багатьох століть і різних міжнародних систем, доводить його динамічність, життєздатність і продуктивність.
Еволюція концепту нейтралітету обумовила виникнення різних типів і форм нейтралітету. Попри деякі відмінності між ними, нейтралітет – це завжди одна з форм зовнішньополітичної стратегії держави. Вона може мати тимчасовий характер – евентуальний нейтралітет, або виражатися в усталеному зовнішньополітичному курсі – постійний нейтралітет, набувати форми нейтралітету за традицією або позаблоковості. Всі ці типи і форми нейтралітету відрізняються правовим змістом, методами регулювання, правами й обов’язками. В рамках загальноприйнятої сьогодні в політичній науці та міжнародному праві класифікації нейтральні країни характеризуються наступним чином: Швейцарія і Австрія – постійно нейтральні, Фінляндія здійснює політику неприєднання, Швеція – неприєднання у мирний час з метою бути нейтральною в разі війни (нейтралітет за традицією).
Еволюція концепції нейтралітету в реаліях біполярної системи міжнародних відносин привела до виникнення політики позаблоковості. В постбіполярній системі позаблоковість не тільки не втратила, а й набула нового змісту. Нейтралітет відповідно до норм міжнародного права має бути визнаний міжнародним співтовариством або на рівні національного права (австрійський нейтралітет), або на рівні міжнародного договору (швейцарський). Натомність, позаблоковість є односторонньо задекларованим статусом, який не потребує міжнародно-правового закріплення – потрібно лише його позитивне сприйняття міжнародним співтовариством. Нейтральний статус обмежує державу шляхом заборони на участь у структурах колективної оборони і військових конфліктах. Статус позаблоковості означає більш широкі можливості для держави, обмежуючи її зовнішньополітичну діяльність лише забороною на участь у військових блоках.
2. Сучасний етап трансформації інституту нейтралітету найбільшою мірою детермінується процесами глобалізації. Насамперед, на еволюцію нейтралітету впливають такі процеси, як транснаціоналізація світової економіки, гомогенізація й універсалізація світу, “розмивання” національних кордонів, зменшення ролі та зміна функцій національних держав, перерозподіл владних повноважень з національного на глобальний рівень, а також поява нових суб’єктів влади, таких, як міжнародні регулюючі органи.
3. Класичний нейтралітет передбачає однаковою мірою як невтручання в будь-які міжнародні конфлікти, так і недопустимість зобов’язань щодо спільних дій. В біполярній системі пріоритетом міжнародної діяльності нейтралів було підтвердження відсутності ворожих намірів. За часів “холодної війни” разом з державами, які не приєдналися, нейтральні країни відігравали важливу роль посередників між військово-політичними союзами – НАТО та ОВД.
Геополітичні зрушення , що сталися наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст., поглиблення процесу глобалізації поряд зі зростаючою привабливістю ідеї економічного, соціального, політичного об’єднання Європи спричинили серйозну трансформацію концепту нейтралітету. Протягом останніх двох десятиліть нейтральні держави дедалі більше втягуються у справи світового співтовариства. Розширення співробітництва нейтральних країн з міжнародними організаціями, насамперед, з ООН, а також з Європейським Союзом і вступ до нього Австрії, Фінляндії та Швеції означає перегляд попереднього змісту концепту нейтралітету.
Сьогодні ознакою зовнішньої політики нейтральних країн Європи є більш вільне розуміння політики нейтралітету і позаблоковості. Наприклад, Австрія задіяна у миротворчих операціях НАТО, Швеція і Фінляндія беруть участь не тільки в політичних, а й у воєнних акціях ООН. Найбільш консервативною в трактуванні нейтралітету залишається Швейцарія – вона не вступила в ЄС, хоча участь в економічних союзах не суперечить нейтральному статусові. Вступ до НАТО не розглядається в Швейцарії навіть як можлива перспектива.
Проте загалом дослідження національних концепцій нейтралітету групи європейських країн дає підстави до висновку, що співробітництво з військовими союзами зараз вважається цілком прийнятною для нейтралів практикою, звісно, якщо вона не призводить до зобов’язань про взаємодопомогу в разі війни та утворення на територіях нейтральних держав іноземних військових баз.
4. Сам факт трансформації інституту нейтралітету відповідно умов глобалізації свідчить про життєздатність феномену нейтралітету. В близькому майбутньому нейтралітет не вичерпає себе, оскільки залишається чи не найефективнішим засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи або в ситуації, коли, виникнувши, нова держава змушена визначатися з орієнтирами в зовнішній політиці й вирішувати внутрішні проблеми.
Виходячи з досвіду минулого століття, можна констатувати, що концепт нейтралітету довів свою життєздатність, пройшовши випробування екстремальними періодами свого історичного розвитку. Більше того, нейтралітет, переставши бути суто європейським феноменом, набув глобального впливу, що, насамперед, виразилося у створенні Руху неприєднання. Досвід “країн, які не приєдналися” переконливо свідчить, що нейтралітет не можна вважати адекватним ізоляціонізмові, відгородженню від світу міжнародно-правовою стіною. Нейтралітет відіграє роль своєрідного фільтру, який захищає країну від негативних впливів наслідків боротьби зовнішніх сил, а також дає їй можливість зосередитись на ефективному вирішенні нагальних внутрішніх проблем, даючи змогу при цьому поглиблювати міжнародне співробітництво в контексті власних національних інтересів. Через те, створюючи умови для динамічного внутрішнього економічного й демократичного розвитку, нейтралітет має не тільки зовнішній, а й не менш важливий внутрішній вимір. Вельми показово – найбільш високий рівень життя в Європі демонструють саме нейтральні країни.
Аналіз концептуальних засад нейтралітету та особливостей його втілення в зовнішньополітичну практику нейтральних країн Європи, показує, що Швейцарія, Швеція, Австрія та Фінляндія намагаються найбільш ефективно використовувати переваги нейтралітету в умовах глобалізації, максимально адаптуючи його до сучасних реалій міжнародного життя.
Хоча сьогодні в постбіполярному світі роль нейтральних країн не надто велика, однак, з огляду на існуючі суперечності та ймовірні конфлікти, для держав з нейтральним статусом відкриваються потенційно великі можливості щодо виконання їх традиційної місії посередництва. Отже, в умовах формування багатополярної системи міжнародних відносин і нової системи європейської безпеки нейтралітет може стати одним з важливих елементів їх функціонування.
5. Проголосивши на початку існування незалежної української держави нейтральний і позаблоковий статус, вітчизняна політико-державна еліта не змогла, на думку авторки, використати всі його переваги. Пошук геостратегічних пріоритетів практично нівелював ідею нейтралітету та позаблоковості в розбудові зовнішньої політики України. Концепція “багатовекторності”, що в другій половині 90-х років превалювала як в українській зовнішній політиці, так і в політичній науці, у свою чергу протягом останніх років була витіснена концепцією “євроатлантичної інтеграції”. Вступ України в НАТО автоматично ліквідує її нейтральний і позаблоковий статус.
Як відомо, перспектива приєднання нашої країни до Північноатлантичного альянсу викликає в українському суспільстві більш ніж неоднозначну реакцію. Прибічники євроатлантичної інтеграції аргументують її доцільність декількома факторами. Наприклад: а) цілі НАТО після закінчення „холодної війни” дещо змінились, в першу чергу, в бік надання гуманітарної допомоги; б) членство в НАТО полегшить інтеграцію України до західноєвропейських структур; в) через вступ до Альянсу Україна стане невід’ємною частиною нової європейської системи безпеки.
На нашу думку, роль НАТО у воєнних операціях останніх років переконливо показує, що Північноатлантичний альянс залишається, в першу чергу, військово-політичним блоком і говорити про його трансформацію передчасно. Сумнівні також посилання на значення НАТО щодо вирішення питання входження до економічних та політичних структур об’єднаної Європи. Марність такого шляху випробувала Туреччина, яку активне членство в НАТО не позбавило серйозних проблем щодо вступу до Європейського Союзу.
Критеріями для успішної європейської інтеграції, безумовно найважливішої стратегічної мети України, є не участь у військових союзах, а адаптація до загальноєвропейських стандартів у всіх сферах економічного, державного і суспільного життя. Нейтралітет і позаблоковість створюють для цього на сучасному етапі максимально сприятливі умови, а відхід від них означає, що Україна стає об’єктом глобальних геополітичних змагань.
Сьогодні, через півтора десятиліття після здобуття незалежності, Україна все ще перебуває на етапі геополітичної ідентифікації. На процес визначення впливають різні чинники. Серед них – глобальні: у 2005 році, по закінченні останньої хвилі розширення Європейського Союзу, в Європі знову сформувалися два економічні блоки – ЄС і ЄврАзЕС (за патронатом Росії), а також два блоки безпеки – НАТО і Організація колективної безпеки під егідою Росії; процес формування багатополярної системи міжнародних відносин триває, як і процес складання системи європейської безпеки. За прогнозами аналітиків, це приведе до створення нових коаліцій, зміни ролі блоків і найбільш впливових держав, початку нового витка боротьби за ресурси. Позначаться й чинники внутрішні: на сьогодні Україна одна з небагатьох держав Європи, що не має власного глобально-політичного статусу, як наслідок вона залишається об’єктом боротьби між світовими центрами сили; в українському суспільстві немає єдиної думки щодо вступу країни в НАТО – його підтримує лише третина населення, невелика частина – за оборонний союз з Росією, а частина вважає, що Україна не повинна входити до жодного з блоків. Отже, у вирішенні безпекового питання суспільство досить поляризоване.
Аналіз дає підстави вважати, що саме політика нейтралітету та позаблоковості найбільшою мірою відповідає сучасному стану розвитку українського суспільства і етапу формування системи європейської безпеки. Вступ України до НАТО може розглядатись як довгострокова перспектива.
Реалізація доктрини позаблокової та нейтральної держави, проголошеної в Декларації про незалежність та державний суверенітет України, передбачає здійснення жорсткої прагматичної політики на всіх зовнішніх напрямках, обгрунтованість її реальними національними інтересами. Позаблоковий і нейтральний статус не суперечить курсу на євроінтеграцію (як варіант – євроінтеграцію без членства). Саме такий курс поділяється і знаходить розуміння в Євросоюзі, з одного боку, з іншого – дає змогу Україні знайти ті сегменти інтеграції, що найбільш вигідні і до яких наша країна підготовлена. Саме концепт нейтралітету, покладений в основу зовнішньої політики, спроможний примирити як українське суспільство, так і ті країни світової спільноти, що формують нову систему міжнародних відносин на території Європи й Азії.
Позаблоковий статус України дасть можливість зняти напругу по лінії ЄС – США – Росія щодо нашої держави. Для України доцільно брати участь в миротворчих операціях під егідою ООН – це узгоджується з позицією Росії. Для України доцільно продовжувати розбудовувати ринкову економіку і демократичне правове суспільство – це узгоджується з позицією ЄС. Для України доцільно поглиблювати співробітництво з НАТО в рамках програми “Партнерство заради миру” – це узгоджується з позицією США.
Нейтральний статус накладає заборону лише на участь у військово-політичних союзах, але ніяк не перешкоджає розвиткові пріоритетних напрямків у сферах економіки і зовнішньої політики, що найбільшою мірою відповідає інтересам України. Саме цей шлях обрали всі нейтральні європейські держави. Швеція, Австрія, Фінляндія і, значною мірою, Швейцарія економічно і політично орієнтовані на поглиблення відносин з ЄС, і це не суперечить їхньому нейтральному статусу.
Особливе значення має те, що нейтральний і позаблоковий статус дає можливість Україні наполягати на отриманні реальних юридичних гарантій безпеки як від європейських країн, так і від Росії та США, які підписали Будапештську декларацію, що стала політичною, але не юридичною гарантією стратегічної безпеки України. Трансформація Будапештського меморандуму щодо гарантій безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї з політичної декларації в міждержавний договір щодо надання Україні гарантій стратегічної безпеки – реальний механізм, який був вже апробований у 1956 році відносно нейтральної Австрії.
Досвід європейських нейтральних держав може бути значною мірою корисним для України. Наприклад, подібно Швейцарській Конфедерації, Україна історично сформована з областей з різноспрямованими зовнішньополітичними, мовними, релігійними складовими. Розбудова за швейцарським зразком єдиної української політичної нації може бути забезпечена виключно в умовах існування нейтрального статусу, який суттєво згладжує існуючі протиріччя. Пильної уваги заслуговує також досвід Швейцарії щодо поступового взаємовигідного економічного співробітництва з ЄС шляхом розробки секторальних угод.
Для України пріоритетними напрямками є інтеграція в об’єднану Європу і всебічний розвиток відносин з Росією. Вважаємо, що саме органічне поєднання цих напрямків в прагматичному зовнішньополітичному курсі України здатне забезпечити їй гідне місце в сучасній системі міжнародних відносин.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко С.Л. От Гельвеции до Швейцарской конфедерации // Межд. жизнь. – 1998. – №12. – С. 128 – 134.
2. Австрія – ЄС. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2005. – ІІ ТУ. – лютий.
3. Австрія: Факти і цифри / Пер. з нiм.– Відень: Відділ преси при Відомстві Федерального канцлера, 1998. – 211 с.
4. Австрійська партія свободи (АПС) – “вільні”. Інформаційна довідка // Поточний архів МЗС України. – 2001. – березень.
5. Азроянц Э. Глобализация: катастрофа или путь к развитию. Современные тенденции мирового развития и политические амбиции. – М.: Изд. Дом «Новый век», 2002. – 230 с.
6. Акт относительно признания и гарантии постоянного нейтралитета Швейцарии и неприкосновенности её территории 8 (20) ноября 1915 // Блатова Н. Г., Мелков Г. М. Международное право в документах. Учебное пособие. – М.: МЦУПЛ, 2000. – С. 477-480.
7. Активний нейтралітет – концепція партії “Віче” // http:www.kraina/org.ua/ru-print/dokument/166/
8. Алексеева Т. А. Современные политические теории. – М.: Логос, 2000. - 437 с.
9. Алимов Ю.И. Неприсоединение: история, теория, проблемы. – М.: Прогресс, 1990. – 360 с.
10. Андерсон И. История Швеции. – М.: Изд-во ин. лит., 1951. –408с.
11. Андрущенко С. В. Геостратегія України в новому геополітичному середовищі // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 31 - 42.
12. Антонов А.Н. Швеция: противоречивые процессы развития. – М.: Знание, 1977. – 64с.
13. Антонюк О. Становлення державної самоідентифікації України у контексті українсько-російських відносин // Людина і політика. - 2000. - № 4. – С.34 -41.
14. Арсеєнко А. Глобалізація:соціальні зміни і наслідки напередодні ХХІ ст. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. - №1. – С.42-58.
15. Афанасьева О. К истории швейцарского нейтралитета // Международная жизнь. –1956. – №1. – С. 78 –84.
16. Бараш Ю., Їжак О., Мечніков Г. Європейський нейтралітет і невизначеність України / Під ред. А. Шевцова. - Дніпропетровськ: НІСД, 2002. - 166 с.
17. Бевлер А. «Н+Н» в новой архитектуре европейской безопасности // Межд. жизнь. – 1992. - №2. – С. 28-34.
18. Бек У. Политическая динамика в глобальном обществе риска // МЭМО. – 2002. - №5. – 10-19.
19. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его стратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1999. – 256 с.
20. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.,1994. – 623 с.
21. Бодров В. Трансформація економічних систем: роль міжнародних фінансових організацій // Вісник УАДУ. - 2001. - №4. – С. 56-67.
22. Валлерстайн И. Конец знакомого мира. Социология ХХІ века. – М.: Логос, 2003. – 355 с.
23. Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире. – СПб.: Университетская книга, 2002. – 413 с.
24. Ван – Мюйден Б. История швейцарского народа в двух томах. / Пер. с фр. – СПб.: Изд-е Л.Ф. Пантелеева, 1898 – 1900. – Т.1. – 419с. – Т.2 – 444с.
25. Ваттель Э. Право народов. – М.: Госюриидат, 1960. – 543 с.
26. Вдовенко В. М. Нейтралітет як вихідна засада зовнішньої політики держави // Дослідження світової політики. – Випуск 31. – К.: Інститут світової економіки міжнародних відносин НАН України, 2005. – С. 43-56.
27. Вдовенко В. М. Питання нейтралітету в зовнішній політиці України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С.143 - 151.
28. Військова доктрина України від 19 жовтня 1993 р. //Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. 1991-1995 рр.- К., 1998. - Т. 1.
29. Військова доктрина України від 17.06.2004 року // http://www.tibuna.com.ua/.
30. Внутрішньополітична ситуація в Австрії. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2005. – ІІ ТУ. – травень.
31. Внутрішньополітична та соціально-економічна ситуація в Швейцарії. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2000. – ІІ ТУ. – жовтень.
32. Воронков Л. Северная Европа: общественность и проблемы внешней политики. – М.: Наука, 1976. – 215 с.
33. Воронов К. Нейтралитет в постконфронтационной Европе // МЭМО. – 1995. - №5. – С. 17-27.
34. Воронов К. Нейтралитет под вопросом // Независимая газета. – 2002. – 26 ноября.
35. Гаврилишин Б. Україна між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем: геополітичні можливості і обмеження // Розбудова держави. - №7-12. - 2002. – С.26-32.
36. Гаджиев К. С. Введение в геополитику. – М.: Логос, 2000. – 416 с.
37. Гальчинський А.С. Курс на Європейську інтеграцію // Політика і час. – 2002. - № 11. - С.3-10.
38. Ганюшкин Б. В. Нейтралитет и неприсоединение. – М.: Междунар. отношения, 1965. – 232 с.
39. Гедеков Д. Статус постійних нейтральних держав в сучасному міжнародному праві // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка: Міжнародні відносини. – 1999. – вип. 14. – С. 34-42.
40. Гончаренко О.М. Нейтралітет, позаблоковість і національна безпека: європейський досвід та альтернативи України // Стратегічна панорама. – 2000. - №1-2, - С. 25-32.
41. Горбатенко В.П. Парадигма модернізації // Нова політика. – 1998. -№4. - С.23-31.
42. Горин Н. Глобализация и локальные цивилизации // Власть. – 2000.- №1. – С. 28-33.
43. Гречанинов В.А. Международная безопасность. Анализ некоторых основных аспектов внешнеполитической деятельности Украины // В кн.: Трансформация и расширение НАТО: опыт, проблемы, импликация и перспективы для дальнейшего сотрудничества стран партнёров. – Киев, 1998. – С.13-23.
44. Гречанинов В.А. Украина в будущей Европе // Віче. – 1999. - №9. – С.90-101.
45. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К., 1998. – 476 с.
46. Данилов А. Н. Глобализм, регионализм и современный трансформационный процесс // Социс. – 1998. - №9. – С.12-19.
47. Дарендорф Р. После 1989: Мораль, революция и гражданское общество. Размышления о революциях в Европе / Пер. с анг. – М., 1998. - 257 с.
48. Действующее международное право. – Т. 1-2. – М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999.
49. Декларация о принципах международного права, касающаяся дружеских отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН от 24 октября 1970 года // Международное право в документах / Под ред. Н. Г. Блатова. – М.: Юр. лит., 1982. – С. 4-12.
50. Декларація про незалежність та державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. – 1990. - №31. – С. 429.
51. Дергачев В. Геополитика. - К.: ВИРА-Р, 2000. - 448 с.
52. Дергачов О. П. Україна у сучасних геополітичних перетвореннях // Політична думка. – 1998. – № 2. – С. 186-200.
53. Дергачов О. П. Проблеми рубежів Європи і цивілізаційних параметрів України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 56 - 66.
54. Деркач А. Достаточный изоляционизм. - К.: Лыбидь, 2003.- 231 с.
55. Деркач А. Украинская Швейцария // Кіевскій телеграфъ. – 2002. – 8-14. 04 // http//www.nbuv/gov.ua/polit/02ktus.htm
56. Дженкинс К., Сторвик У. Т. Оборонная промышленность Норвегии – передовая технология и кооперация / Актуальные проблемы Западной Европы: Экономика, политика, идеология. Реферативный сборник. – М.: ИНИОН АН СССР, 1988. – Вып. 4. – С. 241-244.
57. Дилигенский Г. Глобализация в человеческом измерении // МЭМО. – 2002. - №7. – С. 4-15.
58. Дипломатический словарь. Т.2. – М., 1986. – 271 с.
59. Доклад о развитии человека за 1999 г. Глобализация с человеческим лицом. – Нью-Йорк: ООН, 1999. – 210 с.
60. До концептуальних підходів Австрії до проблеми розширення НАТО та європейської безпеки. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2005. – ІІ ТУ. – лютий.
61. Договірно-правова база двосторонніх українсько-австрійських відносин. Аналітична довідка. Поточний архів МЗС України. – 2001. – ІІ ТУ. – травень.
62. Договірно-правова база відносин між Україною та Швейцарською Конфедерацією. Аналітична довідка. Поточний архів МЗС України. – 2000. – ІІ ТУ. – вересень.
63. Дорохин В. Австрийский нейтралитет не вечен? // Международная жизнь. – 1998. – № 3. – С. 57-61.
64. Драгунов Г.П. Швейцария: История и современность (Очерк новейшей истории). – М.: Мысль, 1978. – 207 с.
65. Драгунов В.П. Швейцария: традиции и вторжение нового // МЭМО. – 1972. - №11. – С.34-43.
66. Драгунов Г.П. Швейцария. – М.: Наука, 1968. – 327 с.
67. Економіка Австрії після вступу до ЄС. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 1997. – ІІ ТУ. – квітень.
68. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України // Уряд. кур’єр. – 2002. – 4 черв. - № 100.- С.1.
69. Заблоцький В. Українська зовнішня політика після 11 вересня 2001 року. Кінець багатовекторності? / Україна в сучасному світі. Конференція випускників програм наукового стажування в США. – К.: Стилос, 2003. – С. 163-170.
70. Загладин Н. В. Тенденции и противоречия современного мира / Проблемы глобальных и региональных интеграционных процессов. – М., 1996. – С. 13-26.
71. Заключительный Акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе // Международное право в документах / Под ред. Н. Г. Блатова. – М.: Юр. лит., 1982. – С. 12-8.
72. Закон України “Про оборону” від 6 грудня 1991 року // Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. 1991-1995 роки. – К., 1998. – Т.1.
73. Закон України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях”, 1999, 23 квітня.- Збірник документів “Україна – Росія. 1990-2000 рр.”, - К., 2001.
74. Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України" 2000 // http://www.rada.gov.ua
75. Закон України "Про основи національної безпеки України" // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - №39. - С. 172-192.
76. Зеленский Ю. А. Женева прошлая и современная. – М.: Политиздат, 1980. – 207 с.
77. Зленко А. Дипломатия и политика: Украина в процессе динамических геополитических пере¬мен. - Харьков: Фолио, 2004. - 346 с.
78. Зовнішня політика Австрії. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2005. – ІІ ТУ. – лютий.
79. Зовнішня політика Австрії та її роль в інтеграційних процесах в Європі. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 1998. – ІІ ТУ. – жовтень.
80. Зовнішня політика Королівства Швеція. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2005. – ІІ ТУ. – квітень.
81. Зовнішня політика України. Матеріали парламентських слухань / Під ред. О. Струк. – К.:ЦТІ “Е та Е”, 2004. – 198 с.
82. Зовнішня політика Швейцарської Конфедерації. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 1997. – ІІ ТУ. – жовтень.
83. Зовнішня політика Швейцарської Конфедерації. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2000. – ІІ ТУ. – жовтень.
84. Зовнішня політика Швейцарської Конфедерації. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2004. – ІІ ТУ. – листопад.
85. Зовнішня політика Швейцарської Конфедерації. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2005. – ІІ ТУ. – травень.
86. Зовнішня політика Швеції / Шведський Інститут. – Стокгольм. – 1997. – Класифікація: UK 18 a Kc.
87. Иванов Н. П. Глобализация и проблемы оптимальной стратегии развития // МЭМО. – 2000. - № 2 . С. 15-19.
88. Иноземцев В. Л., Кузнецова Е. С. Глобальный конфликт ХХІ века // Полис. – 2001. - №6. – С.131-140.
89. Интрилигейтор М. Д. Глобализация как источник международных конфликтов и обострения конкуренции // Проблемы теории и практики управления. – 1998. - №6. – С. 38-43.
90. Кан А.С. Нейтралистские традиции во внешней политике скандинавских государств // Новая и новейшая история. – 1962. – №4. – С. 63 –79.
91. Капітоненко М. Г. Україна в постбіполярному світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 23 - 30.
92. Каутский К. Сербия и Бельгия: Исторический очерк к вопросу о национальностях и целях войны. Вып.2: Бельгия. – М.: Свобода, 1919. – 79 с.
93. Килль Ж. Тысячелетний Люксембург / Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1965. – 296 с.
94. Кисельов Є.Л. Методологія геополітики. – Харків: ХарРІ УАДУ. - 2002. – 189 с.
95. Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою // ЕУ. – 2001. - №10. – С. 51-58.
96. Коваль І. М. Глобалізація, загальна безпека і безпека в Україні / Україна в сучасному світі. Конференція випускників програм наукового стажування в США. – К.: Стилос, 2003. – С. 150-162.
97. Козырев А. Вместе к новой Европе демократических государств // Международная жизнь. – 1995. – № 9. – С. 9-10.
98. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // МЭМО. – 2002. - №1. С.17-26.
99. Конституція України від 28 червня 1996 p. // Урядовий кур'єр. - 1996. - 1 липня.
100. Копійка В. В., Миронова М. А. Нові формати зближення України та ЄС в контексті розширення на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 75 - 88.
101. Коппель О. А., Пархомчук О.С. Проблема взаємодії цивілізацій і характер її впливу на міжнародні відносини // Вісник Міжнародних відносин. – Випуск 23.- К., 2003. - С. 173 - 184.
102. Коппель О. А. Моделювання місця та ролі України в системі світових цивілізацій / Міжнародна науково-практична конференція “Моделювання міжнародних відносин”. – К., 2004. – С. 50 - 55.
103. Коппель О. А. Україна в цивілізаційному просторі ХХІ ст. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С.44 - 55.
104. Котти Ф. Россия всегда имела большое значение для Европы и для всего мира // Межд. жизнь. – 1998. – № 3. – С. 40-42.
105. Котти Ф. Россия и европейская безопасность // Межд. жизнь. – 1995. – № 9. – С. 11-13.
106. Кочетов Э. Система международных хозяйственных связей: геополитическая модель // США:ЭПИ. 1996. - №5. – С.11-22.
107. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К: Друк, 1999. –449 с.
108. Кремень В., Ткаченко В. Україна в контексті глобалізму.– Київ, 1998. - 548 с.
109. Кружков В. Нейтралитет в европейском политическом поле // Межд. жизнь. – 1999. - №6. – С. 59-67.
110. Лавров В.С. Швейцарский нейтралитет // Вопросы истории. – 1984. - №12. – С. 45-57.
111. Лагерквист Л.О. История Швеции / Пер. со швед. – Шведский институт. - Стокгольм. - 2004. – 203 с.
112. Лебедева М. М. Мировая политика. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 350 с.
113. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000). – К.: Альтернативи, 2000. – 123 с.
114. Литвин В.М. Зовнішня політика України (1991-2001 рр.) // Віче. 2000. - № 9 -12.; 2001. - № 1.
115. Литвин В.М. Україна: Хроніка поступу (1991-2001). – К.: Альтернативи, 2001. – 137 с.
116. Лейбо Ю. Внешнеполитический механизм буржуазных стран Центральной Европы: Австрия, ФРГ, Швейцария. – М.: Междунар. отношения, 1984. – 160 с.
117. Линд А. “Нам нужна сильная, стабильная и процветающая Россия” // Независимая газета. – 2000. – 14 сентября.
118. Литвинов М.М. Речь 14 мая 1938 года по вопросу о швейцарском нейтралитете // Мировое хозяйство и мировая политика. – 1938. - №6. – С. 179 – 181.
119. Литвинов М.М. Речь 28 сентября 1938 года по вопросу о нейтралитете скандинавских стран // Мировое хозяйство и мировая политика. – 1938. - №10. – С. 147 – 152.
120. Лукашевич В. М. Глобалістика. – Львів: “Новий Світ – 2000”, 2005. – 438 с.
121. Луцишин З.О. Міжнародні валютно-фінансові відносини і реалії української економіки. – Тернопіль, 1997. – 470 с.
122. Лященко А. Финляндия: прощай нейтралитет? // Планета людей. – 2002. – 4 июня.
123. Мадіссон В.В., Шахов В. А. Сучасна українська геополітика. - К.: Знання, 2001. - 176 с.
124. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Політологія міжнародних відносин. – К.: Либідь, 1996. – 375 с.
125. Мазохин В.А. Свастика над Швейцарией // ННИ. – 1971. - №1. – С. 97-107.
126. Малек М. Австрийская политика безопасности: нейтралитет или НАТО? // МЭМО. – 2000. – №2. – С. 27-35.
127. Манжола В. А. Велика Європа та Україна // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 6 - 15.
128. Манжола В. А., Жовква І. І. Стратегічне партнерство у зовнішній політиці України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С.131 - 142.
129. Мартенс Ф.Ф. Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией с иностранными державами. – СПб., 1878. – Т. XV. – 372 с.
130. Международные отношения в эпоху империализма: Документы из архивов царского и временного правительств 1878 – 1917. – Т. 20. – Ч.2. – М.: Политиздат, 1940. – 520 с.
131. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. Ч.2. – М., 1926. – 573 с.
132. Международное право: Словарь-справочник. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 363 с.
133. Международные отношения: социологические подходы / Под ред. П. А. Цыганкова. – М.: Гардарика, 1998. – 350 с.
134. Меморандум про гарантії безпеки України // Політика і час. - 1995. - № 1. – С. 91.
135. Міжнародне право в документах / Під ред. М. В. Буроменського. – Харків:Вид-во Національного ун-ту внутрішніх справ, 2003. – 389 с.
136. Михальченко М. І. Виклики зовнішнього світу і Україна ХХІ століття // Віче. - 2001. – № 2 (107). - С. 3-15.
137. Могутин В. В. Большой бизнес маленькой страны. – М.: Наука, 1975. – 279 с.
138. Моджорян Л.А. Политика нейтралитета. – М.: Знание, 1962. – 78 с.
139. Моджорян Л.А. Постоянно нейтральные государства и международное право // Советское государство и право. – 1955. - №7. – С. 109-114.
140. Мускатблит Ф. Бельгийская жертва: Очерк борьбы за независимость. – М.: Моск. изд-во, 1914. – 124 с.
141. Новаківська Д. Головні аспекти формування зовнішньої політики України в контексті світової глобалізації // Політичний процес в Україні. - Львів, 1998. – С. 188-191.
142. Неклесса А. И. Мир после 11 сентября: логика глобальной трансформации // Москва. – 2002. - №3. – С. 146-152.
143. Неклесса А. И. Порог нового мира // Москва. – 2001. - №10. – С. 179-191.
144. Неклесса А. И. Реквием ХХ веку // МЭМО. – 2000. - №1. – С. 3-13.
145. Новотный Т. Политика нейтралитета – миф и реальность / Актуальные проблемы Европы: Экономика, Политика, Идеология. Реферативный сборник. – М.: ИНИОН АН СССР, 1991. – Вып. 1. – С. 296-301.
146. Нольде Б.Э. Постоянно нейтральное государство. – СПб.: Тип. М.М. Стасюлевича, 1905. – 618 с.
147. Онищенко Ю. На принципах неприєднання // Політика і час. – 1998. – № 4. – С. 41-46.
148. Оппенгейм Л. Международное право. Т.2. Война и нейтралитет. Полутом 2. – М.: Гос. изд-во ин.лит., 1948. – 407 с.
149. Основні напрями зовнішньої політики України. Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року // Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. 1991-1995 pp. - К., - 1998.-Т. 1.
150. Павленко А. Перспективи нейтральної політики для України // Дзеркало тижня. – 2001. – №42 (366).
151. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование: Учебник для студентов вузов. – М.: Алгоритм, 2000. – 352 с.
152. Панарин А. С. Искушение глобализмом. – М.:Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – 416 с.
153. Перепелиця Г. М. НАТО і Україна в умовах трансформаційних процесів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Випуск 57. - Частина І. – К.: ІМВ КНУ ім. Т. Шевченка, 2005. – С. 89 – 102.
154. Петровский В. Женева международная // Межд. жизнь. – 1995. – № 9. – С. 101 – 107.
155. Пиляев И. Украина между Европой и Россией, или о двух комплексах украинской политики // Персонал. - 2001. - № 12. – С.18-21.
156. Політичні партії в Швеції / Шведський Інститут. – Стокгольм. – 1998. – Класифікація: UK 16а Оc.
157. Про шведську програму співробітництва з країнами Центральної та Східної Європи. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2004. – ІІ ТУ. – грудень.
158. Прусаков Ю.М. Нейтралитет в современном международном праве. – М.: Наука, 1972. – 344 с.
159. Рудич Ф. Місце і роль України в новому геополітичному просторі // Віче. – 1998. - № 5. - С. 18 - 27.
160. Рудич Ф. Магістральні вектори зовнішньої політики України // Віче. - 2001. - № 9 (114). - С. 24-54.
161. Сабельников Л. В. Швейцария. Экономика и внешняя торговля. – М.: Наука, 1962. – 302 с.
162. Северная Европа. Проблемы новейшей истории. – М.: Наука, 1988. – 232 с.
163. Семёнов К.А. Международные экономические отношения. – М., 1999. – 514 с.
164. Соколов В. Отказ Австрии от нейтралитета формально нарушит договор, по которому оттуда ушла Советская армия // www.strana.ru
165. Стан українсько-швейцарських відносин та перспективи розвитку. . Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 1997. – ІІ ТУ. – жовтень.
166. Степанов А. И. Швейцарию и проживающих в ней людей нельзя не уважать // Межд. жизнь. – 1995. - №9. – С. 5-23.
167. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: Затв. Указом Президента України від 11 червня 1998 р. // Україна – Росія. 1990-2000 рр.”. - К., 2001.- С.194-196.
168. Тандерё Н. Швеция: Возможная альтернатива в области политики безопасности / Актуальные проблемы Западной Европы: Экономика, Политика, Идеология. Реферативный сборник. – М.: ИНИОН АН СССР, 1988. – Вып. 4. – С. 220-225.
169. Тарасюк Б. Внешняя политика независимой Украины: итоги десятилетия. – Доклад на конференции Вашингтонской группы по вопросам национального лидерства; Арлингтон, штат Вирджиния, 20 октября 2001 г. – Персонал. - 2001. – № 12. - С. 4-7.
170. Татам А. Право Европейського Союзу: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Пер. з англ. – К.: Абрис, 1998. – 424 с.
171. Тейт А. А. Глобализация – угроза или новые возможности для Европы // Проблемы теории и практики управления. – 1998. - №5. – С. 63-66.
172. Тинберген Я. Пересмотр международного порядка / Пер.с англ.- М.: Прогресс, 1980. – 416 с.
173. Токовенко О.В. Система національних пріоритетів України в контексті розвитку сучасного світового політичного процесу. – Матеріали “круглого столу” на тему: “Зовнішні та внутрішні чинники розвитку політичної ситуації в Україні. Україна і світовий політичний процес. – Дніпропетровськ, 2001.- С. 12-14.
174. Тиунов О. Нейтралитет в международном праве. – Пермь, 1986. – 158 с.
175. Угода про партнерство й співробітництво між Україною та Європейським Союзом, 14 червня 1994 р. // Україна - Росія. 1990-2000 рр. - К., 2001.- С. 157.
176. Удовик С. Л. Глобализация: Семиотические подходы. – К.: Ваклер, 2002. – 315 с.
177. Указ Президента України “Про Державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 р.”, 1998, 4 листопада // Україна – Росія. 1990-2000 рр. - К., 2001.- С. 183-184.
178. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і правовий аспекти / Під ред. Ф. М. Рудича. – К.: МАУП, 2002.–488с.
179. Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів (1991 – 1995 рр.). У двох кн. / Під ред. Г. Й. Удовенка. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – 736 с.
180. Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів (1991 – 1995 рр.). У двох кн. / Під ред. Г. Й. Удовенка. — К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 2. – 496 с.
181. Українсько-австрійське торговельно-економічне співробітництво. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2001. – ІІ ТУ. – лютий.
182. Українсько-австрійські двосторонні відносини. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2001. – ІІ ТУ. – лютий.
183. Українсько-австрійські відносини та співпраця в рамках Центрально-Європейської Ініціативи. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 1997. – ІІ ТУ. – квітень.
184. Українсько-шведські відносини. Аналітична довідка // Поточний архів МЗС України. – 2001. – ІІ ТУ. – жовтень.
185. Українсько-швейцарське торговельно-економічне співробітництво. Аналітична довідка // Поточний а