ТВОРЧІ ПОШУКИ ТОМАСА НЕША-САТИРИКА В КУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ АНГЛІЙСЬКОГО РЕНЕСАНСУ

brief description

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ” МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ФЕДОРЯКА ЛЮДМИЛА ДІАМАРІВНА

УДК: 821.111.02 Н 1/3.09.

ТВОРЧІ ПОШУКИ ТОМАСА НЕША-САТИРИКА В КУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ АНГЛІЙСЬКОГО РЕНЕСАНСУ

Спеціальність 10.01.04. література зарубіжних країн

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Торкут Наталія Миколаївна,
доктор філологічних наук,
професор

ЗАПОРІЖЖЯ 2009

ЗМІСТ
Стор.
Вступ........................................................................................................................................ 3
Розділ І. Єлизаветинська сатира: ключові персоналії та їхні здобутки.................................................................................................................................................. 10
1.1. Теоретичні засади вивчення сатири.................................................................................................................................................. 10
1.2. Англійська сатира другої половини XVIст................................................................................................................................................... 23
Розділ ІІ. Роль і місце Томаса Неша у культурному контексті англійського
Ренесансу.................................................................................................................................................. 64
2.1. ТомасНеш: формування світоглядних уявлень і мистецьких амбіцій.................................................................................................................................................. 64
2.2. Жанрова палітра та тематичний діапазон творчості Т.Неша .................................................................................................................................................. 82
2.3. Естетична програма Т.Неша у контексті тогочасних дискусій
навколо театру та Поезії................................................................................................................................................... 90
Розділ ІII. Специфіка реалізації сатиричного пафосу у памфлетистиці Т.Неша.................................................................................................................................................. 103
3.1. Становлення сатиричного кредо письменника у релігійно-політичному
памфлеті Мигдаль для папуги”.................................................................................................................................................. 103
3.2. Соціально-побутові памфлети Пірс Безгрошовий” та Плач Христа над
Єрусалимом” як найрепрезентативніші зразки сатиричної прози Т.Неша.................................................................................................................................................. 109
3.3. Специфіка та механізми творення сатиричного ефекту в етико-психоло-
гічному памфлеті Нічні жахи”.................................................................................................................................................. 137
3.4. Особливості персональної сатири в антигарвіївських памфлетах
Т.Неша.................................................................................................................................................. 144
Розділ IV.Особливості творення сатиричної картини реальної дійсності у зрілій і пізній творчості Т.Неша ................................................................................................................................... 153
4.1. Нетрадиційні шляхи вираження сатиричних інтенцій автора
в романі Нещасливий мандрівник” .................................................................................................................................................. 153
4.2. Специфіка та методи творення сатиричної модальності в поемі Вибір
коханок”.................................................................................................................................................. 177
4.3. Об’єкти і прийоми авторського осміяння у п’єсі Т.Неша Останнє
бажання й заповіт Саммера”.................................................................................................................................................. 184
4.4. Механізми втілення сатиричного пафосу в бурлеску Пісна їжа Неша”.................................................................................................................................................. 193
Висновки.................................................................................................................................................. 201
Список використаних джерел.................................................................................................................................................. 212
Додатки.................................................................................................................................................. 236

ВСТУП

Розвиток ренесансознавства, інтенсифікація якого спостерігається з середини минулого сторіччя й до cьогодні, сприяв реабілітації тих творчих постатей, чий доробок впродовж тривалого часу знаходився в так званому ар’єргарді ретельного вивчення. Об’єктом посиленої уваги англістів постали літератори другого ряду”, які під магічним впливом особистості В.Шекспіра зазвичай вважалися менш цікавими в ідейно-естетичному плані і менш успішними. Поетика творів Дж.Лілі [81, 82, 85, 87-89; 97], Ф.Сідні [71, 72, 79], Т.Делоні [80, 81, 88], Т.Лоджа [113-117], Р.Ґріна [15-18], Н.Бретона [32-35], Дж.Ґасконя [56-59], E.Манді [130-133] стала відомою науковій аудиторії. Твори цих авторів являють собою вельми оригінальні жанрово-стильові та проблемно-тематичні художні системи, без урахування яких складно намалювати цілісну картину тогочасного історико-літературного процесу.
Вагомим внеском у структурування літературної панорами англійського Ренесансу відзначився і Томас Неш (1567-?1600) один із найяскравіших і найпопулярніших письменників єлизаветинської доби. Ще за життя він прославився як гостроязикий лондонський памфлетист та найрозумніший серед університетських умів”. У XVIIст. його ще пам’ятали як одного з учасників Марпрелатівської суперечки, а з XIXст. він поступово почав cприйматися як фігура фонова. Водночас уже перші дослідники творчості Неша визнавали, що літературна біографія цього талановитого сатирика спроможна дати цікавий історико-культурний матеріал, надзвичайно корисний як в плані вивчення загальної інтелектуально-духовної атмосфери англійського Ренесансу, так і в плані дослідження окремих аспектів комедіографії Вільяма Шекспіра. Після виходу у 1904-1910 роках п’ятитомного видання Нешевих творів інтерес до постаті цього англійського сатирика суттєво зріс, однак здебільшого він продовжував вважатися автором одного роману” Нещасливого мандрівника” (1594).
У наші ж дні Т.Неш відомий фахівцям і як автор інших за жанровою природою творів, зокрема памфлету Пірс Безгрошовий (1592), що критично зображує тогочасні моральні вади та суспільні негаразди, п’єси-інтерлюдії Останнє бажання й заповіт Саммера” (1592), яка розповідає про традиції і звичаї англійського народу, та бурлеску Пісна їжа Неша” (1599), котрий репрезентує історичні факти та географічні відомості з життя Лондона.
Сучасне нешезнавство нараховує декілька фундаментальних наукових праць і чимало публікацій, присвячених аналізу творчості письменника. Дотепер не втрачає наукової цінності супровід (коментарі та передмова) до вищезгаданого п’ятитомного видання творів письменника, здійсненого англійським ученим Р.Б.Маккерроу [243]. Серед праць початку XXст. слід виділити російськомовне видання роману Т.Неша Нещасливий мандрівник”, передмову та коментар до якого написав російський учений В.Лесевич [55]. Першу спробу провести ретельний і всебічний аналіз особливостей поетики всіх творів Т.Неша здійснив Дж.Р.Гіббард [199, 200]. Заслуговує на увагу досвід, накопичений англістикою впродовж 70-90-х рр. Напрочуд цікавими є панорамний огляд творчої біографії письменника, запропонований Дж.Б.Стіном [290], стаття С.Єрьоміної, присвячена романові письменника [39], та роботи української дослідниці Л.П.Привалової, у яких поетика роману Т.Неша досліджується на тлі художніх пошуків ренесансних прозаїків [81-89].
Ще за часів життя за Т.Нешем міцно закріпився імідж англійського Ювенала”, втім, специфіка сатиричних імперативів цього літератора та особливості їхньої художньої репрезентації все ще залишаються на периферії наукової уваги. Тож системне вивчення творчих пошуків Т.Неша-сатирика в культурному контексті єлизаветинської доби постає закономірним кроком на шляху формування загальної візії розвитку англійської сатири і сприяє розширенню уявлень про роль і місце цього письменника в історико-культурному процесі доби Відродження.
Актуальність дослідження зумовлена нагальною потребою всебічного комплексного вивчення творчого доробку Т.Неша-сатирика, яке надасть можливість уточнити створену англістами-ренесансознавцями загальну картину розвитку англійської прози єлизаветинської доби. Дисертація водночас покликана систематизувати й розширити уявлення про розвиток англійської ренесансної сатири в епоху Відродження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі англійської філології Запорізького національного університету згідно з плановою науковою темою Культурна модель у художньому тексті” (затверджена радою Запорізького державного університету, номер державної реєстрації 0103V000727). Тема дисертації затверджена на засіданні Бюро Наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка (протокол №3 від 5 червня 2008р.).
Мета роботи полягає в тому, щоб у процесі вивчення творчої спадщини єлизаветинського сатирика Т.Неша виявити особливості його художнього мислення і специфіку естетичних уявлень, а також визначити роль цього літератора у подальшому розвитку сатиричної традиції в Англії.
На реалізацію задекларованої мети спрямоване розв’язання наступних завдань:
- cистематизувавши наукову інформацію щодо вивчення сатири як об’єкту осмислення літературознавців, культурологів та філософів, сформувати теоретичні засади даного дослідження;
- розглянути особливості формування сатиричної традиції в літературі Англії єлизаветинської доби, виокремлюючи магістральні тематичні аспекти, ключові персоналії та їхні здобутки;
- у процесі репрезентації літературної біографії Т.Неша з’ясувати соціокультурні, психологічні та власне естетичні чинники, що зумовили домінування сатиричного начала в його художньому мисленні;
- виявити особливості світоглядних уявлень та естетичної платформи Т.Неша і запропонувати жанрову класифікацію його творчого доробку;
- проаналізувати специфіку втілення сатиричних інтенцій у памфлетистиці Т.Неша, акцентуючи увагу на ключових об’єктах критики та механізмах творення сатиричного ефекту;
- дослідити характер репрезентації комічної стихії в художньому просторі роману Т.Неша Нещасливий мандрівник”;
- визначити своєрідність реалізації сатиричної модальності в поемі, п’єсі та бурлеску Т.Неша;
- встановити природу й характер новацій Т.Неша-сатирика та його роль у розвитку сатиричної традиції на теренах англійської літератури.
Об’єктом дисертаційного дослідження обрано весь різножанровий творчий доробок Т.Неша, що розглядається в широкому соціокультурному контексті тогочасся.
Предметом безпосереднього літературознавчого аналізу постає поетика сатиричного начала у творах Т.Неша.
Теоретико-методологічною базою дослідження слугують фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, що обстоюють класичну концепцію Ренесансу (Я.Буркхардт, П.М.Біциллі, О.Ф.Лосєв, О.А.Анікст, А.М.Горбунов та ін.), основні положення, репрезентовані у наукових розвідках з історії англійської літератури (Е.Бейкер [142], П.Селзмен [280], Д.Марголіс [230], С.Кларк [152], Г.Орвелл та Р.Рейнольдс [266], Д.С.Наливайко [68, 69], Н.М.Торкут [112], О.В.Сидоренко [99-102] та ін.), а також роботи Ю.Б.Борєва [11-14], В.Я.Проппа [90], З.М.Нестер [70], Н.Фрая [178] та ін., присвячені аналізу основних аспектів теорії комічного. Автор дисертації спирається на дослідження зарубіжних науковців, зокрема, Р.М.Алдена [139], Ф.Богеля [144], В.Джонс [210], Т.Дрента [166], Р.С.Еліота [170], А.Кернана [214], Р.МакКейба [236, 237], Р.Паульсона [268], Дж.Петера [269], В.Х.О.Смеатона [172], Дж.Хеаз-Стаббза [194], Б.Херека [198] та ін.
Дослідницька методологія ґрунтується на використанні принципів соціокультурології та рецептивної естетики, які дозволяють проаналізувати поетику творів Т.Неша на тлі соціокультурного контексту і з урахуванням світоглядних орієнтирів та естетичних смаків тогочасного читацького загалу. Крім того, автор дисертації послуговується деякими принципами методології нового історизму, зокрема, використовує стратегію ідентифікації культурної функції літературного твору (С.Грінблат [182-185] та Л. Монроз [67], С.Козлов [50] та У.Хейден [122]) в процесі з’ясування характеру кореляції сатири Т.Неша з культурними практиками та світоглядними й естетичними стереотипами доби Відродження.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві здійснюється спроба комплексного аналізу творчої спадщини Т.Неша, у ході якого виявлено типові для нього об’єкти сатири та засоби реалізації критичного бачення тогочасної дійсності. Дане дослідження вводить у науковий обіг вітчизняної англістики нові” художні твори цього автора, які до сьогодні залишалися практично невідомими (Плач Христа над Єрусалимом”, Останнє бажання й заповіт Саммера” і Вибір коханок”) і ніколи не перекладалися українською чи російською мовами. Створення загальної візії багатовекторних художніх пошуків цього літератора сприяє подоланню усталених у сучасному вітчизняному літературно-критичному дискурсі уявлень про Неша як автора одного роману”. Крім того, ця дисертація, на сторінках якої запропоновано характеристику художніх здобутків найвидатніших єлизаветинських майстрів гострого слова, відкриває перспективи подальшого вивчення єлизаветинської сатири в цілому.
Практичне значення дисертації в тому, що її результати й висновки можна використовувати при підготовці лекційних курсів з історії зарубіжної літератури Середніх віків і Відродження, спецкурсів з історії англійської літератури Середніх віків та Ренесансу, а також стилістики та художнього перекладу.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були представлені у доповідях на чотирьох міжнародних конференціях: VII Міжнародна наукова конференція молодих учених (м.Київ, 2004); I Міжнародна науково-практична конференція Нові горизонти та перспективи філологічної науки та педагогічної практики” (м.Дніпропетровськ, 2004); XIV та XVII Міжнародні наукові конференції ім. проф. Сергія Бураго Мова і культура” (м.Київ, 2005, 2008); на двох Всеукраїнських наукових конференціях Новітні обрії розвитку германської та романської філології” (м.Запоріжжя, 2007, 2008); на двох міжвузівських конференціях Функціонування літератури в культурному контексті епохи” VIII та IX Шрейдерівські читання (м.Дніпропетровськ, 2006, 2007).
Структура роботи. Дане дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, двох додатків, приміток, списку використаних джерел (302 позиції).

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора:

1. Федоряка Л.Д. Творчі інтенції і життєве кредо єлизаветинського сатирика Т.Неша крізь призму нового історизму / Л.Д.Федоряка // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Випуск 8. К.: Інститут літератури ім Т.Г.Шевченка НАН України, 2004. С.134-139.
2. Федоряка Л.Д. Алегорична історія Про запеклий двобій” Томаса Неша у соціокультурному контексті англійського Ренесансу / Л.Д.Федоряка // Мова і культура. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. Вип.8., Том 6, ч.друга. Серія Філологія”. С.41-47.
3. Федоряка Л.Д.Естетичні погляди Томаса Неша у контексті пізньоренесансних дискусій навколо театру (на прикладі памфлету Пірс Безгрошовий”) / Л.Д.Федоряка // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: ЗДУ, 2005. № 1. С.202-207.
4. Федоряка Л.Д.Специфіка сатиричних інтенцій у поемі Т.Неша Вибір коханок” / Л.Д.Федоряка // Нова філологія. Збірник наукових праць. Запоріжжя: ЗНУ, 2007. № 28. С.320-325.
5. Федоряка Л.Д.Трансформація жанрової моделі джесту у романі Т.Неша Нещасливий мандрівник” / Л.Д.Федоряка // Держава і регіони. Серія: Гуманітарні науки. Запоріжжя: Вид-во ГУ ЗІГМУ”, 2007. №2. С.18-25.
6. Федоряка Л.Д.Специфіка створення сатиричного ефекту у етико-психологічному памфлеті Т.Неша Нічні жахи” / Л.Д.Федоряка // Англістика і американістика. Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2007. №3. C.80-86.
7. Федоряка Л.Д.Єлизаветинський літератор Томас Неш: біля витоків сатиричного кредо / Л.Д.Федоряка // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки. Запоріжжя: ЗНУ, 2008. № 1. С.185-190.

Додаткові публікації:

8.Федоряка Л.Д.Особливості художньої структури та проблематики памфлету Томаса Неша Пірс Безгрошовий, Його послання До Диявола” / Л.Д.Федоряка // Нові горизонти та перспективи філологічної науки та педагогічної практики. Тези доповідей. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету, 2004. Вип. I. С.109-111.

bibliography

ВИСНОВКИ

До осмислення сатири протягом кількох століть зверталося чимало культурологів, філософів та літературознавців, тож у сучасному науковому дискурсі існує велика кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів означеного різновиду комічного. Попри стійкий інтерес до вивчення іманентної сутності, різновидів та історичних модифікацій сатири, деякі питання, пов’язані з її поетикою (зокрема, етимологія і семантика слова сатира”, функціональне призначення та ознаки), все ще залишаються об’єктами наукової полеміки. Найжвавіші дискусії викликає проблема родо-жанрової приналежності сатири.
Наразі відомо декілька точок зору на предмет розв’язання цієї проблеми. Найпоширенішою є думка про сатиру як самостійний літературний жанр (Л.І.Тимофєєв, Е.Я.Ельсберг, А.Макарян, А.Кернан, Ф.Богель, Б.Херек та ін.). Втім, з нею не погоджуються ті вчені, які вважають сатиру принципом або способом презентації реальної дійсності (Л.А.Плоткіна, І.Месароша, Ф.М.Головенченка, І.С.Евентова та ін.). Останнім часом все більшої популярності набуває погляд на сатиру як сукупність художніх творів різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднане з гострим глумом (Ю.Борєв, Р.Т.Гром’як та ін.). Вартими уваги є і спроби осягнення сутності сатиричного начала шляхом зіставлення з іншим різновидом комічного гумором (В.Панненборг, Н.Фрай та ін.)
У контексті подібної дискусійності питання доволі продуктивною видається концепція, основу якої складає розуміння сатири як пафосу. До осмислення природи пафосу в різні часи долучалися Аристотель, Г.Гегель, Ф.Шиллер, Ф.Рідель, В.Г.Бєлінський, а також Л.Ф.Єршов, Г.М.Поспєлов, Ю.Борєв, О.Галич, Г.Руднєва, О.Ткаченко, Ю.Ковалів та ін. Під сатиричним пафосом в даній роботі запропоновано розуміти породжену певним типом художнього мислення репрезентацію проблемно-тематичного спектра у підкреслено насмішкуватому стилі за допомогою особливих поетологічних чинників.
Сатиричний пафос стає ефективним і дієвим завдяки тому, що його реалізація відбувається за рахунок певних складових сатиричного поля. Об’єктом сатири можна вважати будь-який віддалений від естетичного ідеалу предмет, подію, персоналію, суспільно-політичну реалію або колізію, морально-етичну категорію, на які спрямований сатиричний пафос письменника у певному художньому творі. Кожний період історико-літературного розвитку характеризується специфічними конституентами сатиричного поля, а також особливою точкою відліку. У літературі античності сатира мала здебільшого персональний характер, в Середні віки відзначалася певною амбівалентністю, оскільки була як життєстверджуючою, так і викривальною.
Ренесансна сатира реалізувалася у форматі людина-суспільство” (Е.Роттердамський, Ф.Рабле, М.де Сервантес та ін.). Англійська сатира доби Відродження, як, до речі, й континентальна, своїм основним адресатом вважала людину, що виступала мірилом усіх речей. Вона являє собою доволі цікавий мистецький феномен, що позначений взаємодією традицій попередніх епох та новаторства. Сатиричні твори, написані в період правління королеви Єлизавети Тодор (1558-1603), є важливою віхою в історії становлення англійської національної сатиричної традиції. Тогочасні сатирики виявилися спроможними ефективно реалізувати критичний умонастрої англійської спільноти по відношенню до недосконалостей у духовній, релігійній, соціально-політичній та суспільній сфері.
Динаміка зрушень, що спостерігається в художньому просторі сатиричних творів єлизаветинської доби, зміна пріоритетних об’єктів критичного осмислення та поетологічних чинників, що формують сатиричне поле, дають підстави для виокремлення декількох етапів розвитку єлизаветинської сатири. Першим етапом можна вважати 50-60-ті роки, коли були надруковані перші антології шахрайського ремесла (Г.Волкер, Дж.Оделі, Т.Гармен) та низка різножанрових творів, в яких висміювалися деякі тогочасні англійські звичаї і суспільні вади (лихварство, проституція, злидарство та ін.). Другий етап 70-80-ті роки пов'язаний з гострими суспільними дискусіями навколо проблем театру та Поезії. На сторінках памфлетів і літературно-критичних трактатів лунала нищівна критика як на адресу театральних діячів і поетів, так і в бік тих, хто їх обвинувачував. І апологети театрального мистецтва (Т.Лодж, Ф.Сідні), і його критики (Дж.Нортбрук, С.Ґоссон, Ф.Стаббз) активно використовували найрізноманітніші засоби творення комічного.
Третім етапом (1588-1595) слід вважати період написання низки Марпрелатівських та антимарпрелатівських памфлетів. Іменем Мартіна Марпрелата були підписані сім анонімних творів, які вийшло друком протягом 1588-1589рр. До цієї серії увійшли: Перечитайте ще раз Джона Бріджеса, бо це гідна робота: скорочення”, Конспект”, Деякі корисні та метафізичні повчання”, Розбийте вщент роботу Купера”, Тези Мартіна”, Справедлива цензура й докір”, Заступництво”. У всіх семи памфлетах критиці піддавалися принципово важливі питання релігійної доктрини, характер управління інститутом церкви, обов’язки англіканських єпископів.
У 1588-1595рр. на замовлення уряду було написано декілька творів у відповідь Мартіну. Більшість із них теж була анонімною, свої підписи поставили лише Р.Ґрін, Дж.Лілі, Р.Гарві, Т.Купер і Т.Неш. Опоненти Мартіна Марпрелата звинувачували його в моральних хибах та в підбурювальних діях проти англійського кліру (Дж.Лілі у памфлеті Батюшка з сокирою”), у введенні в оману простих людей (Р.Гарві у памфлеті Теологічний диспут про Боже ягня”). До числа антимарпрелатівських памфлетів відносяться також Повернення Пасквіля” та Перша частина вибачення Пасквіля” Т.Неша, в яких відчутно проступає гнівна сатира на моральні вади Мартіна.
Специфіка Марпрелатівських творів полягає в тому, що з їхньою появою зародилася єлизаветинська релігійно-політична сатира, у якій спільними конституентами сатиричного поля є об’єкт (релігійні інституції), а також тематика, характер критики (персональна). Пріоритетним жанром для втілення релігійно-політичного сатиричного пафосу став памфлет. Очевидним новаторством позначена стильова палітра сатиричних творів цього періоду. В них спостерігається нетипове на той час комбінування іронічних та нейтрально забарвлених фрагментів, блазнювання Мартіна, за маскою якого приховується сатиричний пафос. Крім цього, автори обох циклів (Мартін та його опоненти Т.Купер, Р.Гарві, Дж.Лілі, Т.Неш) підняли на незвично високий рівень прийом удаваного співавторства, мовні засоби (каламбури, епітети, гіперболи зниженого тону).
На четвертому етапі розвитку єлизаветинської сатири (1596-1603) критичний струмінь починає проникати у драматичні та віршовані твори, впроваджуються нові, відмінні від релігійно-політичних, об’єкти осміяння (духовно-естетичні та соціальні категорії), розробляються неординарні засоби втілення засуджуючого сміху.
На початку 90-тих років серед літераторів ще доволі потужною є тенденція до сатиричного змалювання пуританина. За допомогою мовностильових засобів та нищівної риторики у памфлетах висміюються моральні вади пуритан та їхнє нехтування навчанням (у Епіграмі на придворного вискочку”, Покаяння Р.Ґріна” Р.Ґріна, Лондонський дзвонар” Т.Деккера). Негативне ставлення пуритан до театральних вистав критикується у сатиричних комедіях Бена Джонсона (Варфоломіївський ярмарок” та Алхімік”), а також у комедіях В.Шекспіра (зокрема, у Венеціанському купці”).
У середині 90-тих років розвиток сатири позначений розширенням об’єктів авторської критики у драматичних творах. Сатиричний пафос у них спрямовано на різноманітні вади численних представників тогочасного соціуму. Так, у комедії Бена Джонсона Вольпоне” це вади буржуазії, у Святкуванні Цинтії” придворних, у Гей, на Схід” недоліки п’єс минулих часів. У Собачому острові”, яку Джонсон написав разом із Нешем, представлено сатиру на державні інституції та саму королеву. В образі Фальстафа у драмі Генріх IV” та в образі Тобіо із Дванадцятої ночі” В.Шекспір критикує поширені в тогочасному суспільстві моральні хиби пристрасть до збагачення, ненаситність, пияцтво та ін. Дж.Марстон, орієнтуючись на сатиричну техніку Бена Джонсона, у п’єсі Невдоволений” засуджує такі морально-етичні вади як розбещеність і зрада. Незрідка єлизаветинські драматурги вдавалися до сценічної презентації персональної сатири (приміром, Т.Деккер у Батозі сатирика ” та Бен Джонсон у Віршомазі”).
В унісон із драматургією звучить і сатиричний струмінь тогочасних прозових творів. Наслідуючи традиції своїх попередників у царині соціальної сатири, Р.Ґрін започатковує жанр конні-кетчерівського памфлету, на сторінках якого зображено галерею художніх образів представників соціального дна.
Наприкінці XVIст. набирає обертів і сягає вершин поетична сатира. Вона представлена творами Дж.Голла та Дж.Марстона. Дж.Голлу належить авторство трьох збірок сатир під загальною назвою Кусюча сатира”, в яких він критикує літературні нісенітниці, поширені людські недоліки, різні побутові реалії, а також театральне мистецтво, поетичну творчість, античну поезію. В унісон із творами Дж.Голла звучить і сатирична поезія Дж.Марстона. Як і у своїй драматургії, він висміює насамперед тогочасні духовні й моральні вади (Метаморфози образу Пігмаліона і деякі сатири” та Бичі злодієві”).
Спираючись на римську сатиричну техніку, англійські сатирики єлизаветинської доби сформували власні принципи реалізації викривальних імперативів, започаткувавши декілька напрочуд плідних традиції в національній літературі. Завдяки творчим зусиллям С.Ґоссона, Ф.Стаббза, Т.Лоджа, Р.Ґріна, Дж.Ґасконя, Дж.Голла, Дж.Марстона, Бена Джонсона оновився спектр художніх прийомів творення комічного, з’явилися нові жанрові модифікації (літературно-критичний та релігійно-політичний памфлет, сатирична комедія, конні-кетчерівський памфлет, віршована сатира).
Одним із найяскравіших і найталановитіших єлизаветинських сатириків у період її розквіту був Томас Неш (1567-?1600). У текстовому просторі його різножанрових творів оригінальним чином співіснують ідеї Ювенала, Дж.Чосера, В.Ленґленда та Ф.Рабле, традиції Апулея та Еразма, функціонують джестові мотиви та теми шахрайських антологій, погляди Дж.Ґасконя, Т.Лоджа, Р.Ґріна, Бена Джонсона і т.д.
Формування особистості, життєвих і творчих орієнтирів, релігійних та естетичних переконань цього письменника відбувалося у Сент-Джонс коледжі в Кембриджі. Жанрово-стильова парадигма, ідейно-змістовна палітра, проблемно-тематичний спектр його творів значною мірою вмотивовані соціокультурними й біографічними факторами, а виникнення сатиричного кредо зумовлене такими рисами характеру, як пристрасть до дискусій та суперечок, гострий розум, неабияка працелюбність, спостережливість та уважність, вигадливість та винахідливість. Остання риса значною мірою і стимулювала появу в його творчому доробку чималої кількості масок, які він одягає з метою перевтілення та реалізації свого критичного світобачення. Головна маска Т.Неша байдужа людина, недолугий простак чи кумедний блазень, під камуфляжем якого приховується пристрасно-уважний, скептично налаштований гострослівний літератор.
Наскрізною ідейно-концептуальною домінантою творчості Т.Неша є ідея відповідальності людини в Судний день та патріотичний імператив, що звучить як віддзеркалення сатиричного пафосу в кожному його творі. Попри те, що Нешева сатирична спадщина характеризується наявністю низки наскрізних тем, проблем та образів, кожен із його творів має власний”, відмінний від інших поетологічний елемент. Стильова палітра творів письменника є доволі оригінальною і позначена взаємодією загальновживаної стандартної лексики та потужної авторської мовної імпровізації.
Як і більшість тогочасних літераторів, Т.Неш брав участь у дискусії з приводу ролі поета, Поезії, театру та англійської мови в житті англійської нації. Його естетичні погляди задекларовані в Анатомії абсурду”, Передмові...”, у Інвективі проти ворогів Поезії” з памфлету Пірс Безгрошовий”, а також у Нещасливому мандрівникові”. У контексті літературної боротьби між пуританами та апологетами світського мистецтва Неш займає позицію прихильника поетичного та театрального мистецтва, наполягає на виховній, гедоністичній та естетичній функціях тогочасних п’єс, підтримує тезу про міметичний характер Поезії. У полеміці з приводу статусу англійської мови Т.Неш обстоює її право на існування і наголошує на необхідності покращення техніки письма.
Першим цілісно сатиричним твором Т.Неша є релігійно-політичний памфлет Мигдаль для папуги”, в якому головним об’єктом висміювання постає Джона Пенрі один із ймовірних авторів Марпрелатівського циклу. Т.Неш активно використовує знижені портретні характеристики, прийом удаваного співавторства з автором Марпрелатівського циклу, умисну орфографічну недбалість, власностворені лексичні одиниці. Тут Неш вперше продемонстрував ті елементи поетики, що згодом стануть обов’язковими компонентами художньої структури всіх його творів, це і словотворчі експерименти, і патріотичний пафос, і теза про персональну відповідальність людини в Судний день. Традиції, започатковані в цьому творі знайшли подальший розвиток у соціально-побутовому памфлеті Пірс Безгрошовий”, де авторові вдалося досягти масштабної моральної і соціальної сатиризації.
У цьому творі памфлетист вдається до неординарного типу оповіді та поєднує різножанрові начала. Спираючись на традиції, започатковані Ґ.Волкером, Д.Оделі та Т.Гарменом, Т.Неш у Пірсі” анатомізує різноманітні моральні вади. При цьому він використовує чималу кількість художніх прийомів творення сатиричного ефекту (алегоричні описи у стилі В.Ленґленда, масштабно-гіперболічні фрагменти у стилі Ф.Рабле, авторські спостереження, резюме, алюзії тощо). Жанровий простір памфлету включає елементи поетики таких популярних літературних форм, як повчальний приклад, джест, весела оповідка, біографічний анекдот, вірш, казка, алегорична історія, трактат.
Продовженням Пірса Безгрошового” у ідейно-змістовному плані можна вважати памфлет Плач Христа над Єрусалимом”, трактатна структура якого дозволяє в кожному підрозділі зосередити увагу на окремій проблемі. Причому більшість з цих проблем вже розглядалися ним у Пірсі”. Зокрема, памфлетист знову повертається до проблеми розбещеності жінки, залучаючи потужну риторику, концентровані лексичні одиниці монотематичного характеру та прийом дистанціювання від зображуваного. Оригінальним засобом реалізації авторської сатири є власностворені слова, які характеризують самобутність стильової палітри цього памфлету.
Проблематика етико-психологічного памфлету Т.Неша Нічні жахи” є дещо іншою. Тут автор уперше звертається до теми ставлення своїх сучасників до окультних наук та магії, що стали доволі популярними у єлизаветинській Англії. Обираючи героями свого твору представників нечистої сили та чорнокнижництва, Т.Неш зосереджується на тому, аби переконати читачів, що вони мають вірити не їм, а Всевишньому. Це завдання він виконує, залучаючи до жанрової структури три начала трактатне, есеїстичне і памфлетне, що по ходу розгортання нарації інтерферуються між собою. У місцях злиття есеїстичної й памфлетної нарацій народжуються нетипові механізми творення сатиричного ефекту (есеїстичні чинники, епізоди тлумачення сновидінь), що використовуються для авторського осміяння хіромантів, чаклунів, ворожбитів та тих, хто вірить у сновидіння. При цьому автор застосовує імпліцитний тип сатиризації.
У двох антигарвіївських памфлетах Дивні новини” та Забирайтесь геть до Саффрона Валдена” відчутно проступає взаємодія традиції й новаторства. Як і у Мигдалі...”, у зазначених творах Неш використовує потужну персональну сатиру, як і у Пірсі...”, він широко застосовує прийом удаваного співавторства, негативні портретні характеристики. Водночас він залучає нові для себе об’єкти й шляхи сатиризації. Головним об’єктом висміювання у цих творах є запеклий ворог Т.Неша літератор Ґ.Гарві. У Новинах” для критики Неш використовує прізвиська та цитати з творів свого опонента, традиційну для себе викривальну риторику й мовні засоби та відверто погрожує Гарві. У памфлеті Забирайтесь геть...”, що концептуально дублює попередній твір, Т.Неш створює так звану псевдобіографію Ґ.Гарві. Ключовим механізмом сатиризації тут виступає поєднання реальних біографічних фактів з життя Гарві з тими, що вигадав Т.Неш.
Єдиний роман Т.Неша Нещасливий мандрівник” є доволі цікавим твором в плані реалізації авторських сатиричних інтенцій. Тут письменник використовує декілька механізмів творення сатиричного ефекту. Першим є образ Джека Вілтона, який, як і Пірс Безгрошовий, виступає рупором авторських ідей. Шляхом впровадження подвійної ролі Джека наратора і персонажа автор досягає як імпліцитної, так і експліцитної критики. Жанрова природа Мандрівника”, що є найбільш оригінальним аспектом поетики цього твору, постає і як арена для демонстрації авторської сатири. Поєднання у романі елементів поетики різних жанрів (джесту, конні-кетчерівського памфлету, фарсу, бурлеску, трагедії, пародії, сонету, новели) дозволяє оригінальним чином висловити критичне ставлення автора до деяких моральних вад, соціальних реалій та літературних шаблонів. У романі зустрічаються як ситуації, в основі яких лежить джестове карнавальне начало, так і пасажі, в яких звучить відкрита й гостра авторська критика. Критично спрямовані епізоди, наявність потужного сатиричного струменя дають підстави говорити про Т.Неша як про основоположника тенденції сатиричного зображення дійсності в художньому просторі англійського ренесансного роману. Створивши образ сатиричного коментатора тогочасної дійсності Джека Вілтона, за маскою протагоніста письменник приховав свої власні погляди на гостро актуальні проблеми сучасності.
У поемі Вибір коханок” Т.Неш репрезентує імпліцитний тип сатири, вдаючись до руйнування типових для тогочасної поетичної традиції проблемно-тематичних стереотипів. Як і у памфлетах, він анатомізує суспільні вади (розбещеність молоді та її схильність до розпусти).
Потяг до імпліцитного вираження сатиричного пафосу відчутний і п’єсі Т.Неша Останнє бажання й заповіт Саммера”. В сатиричному об’єктиві автора опиняються пияки та ті представники єлизаветинського суспільства, що зневажливо ставилися до освіти і освічених людей. Для вербалізації критичного пафосу на адресу ворогів освіти Т.Неш використовує прийом удаваного співавторства з відомим тогочасним чаклуном та письменником Корнелієм Агріппою. Для того, щоб ефективно сатиризувати моральний гріх пияцтво, письменник виводить на сцену образ Бахуса, який пропагує вживання спиртних напоїв.
У останньому творі письменника бурлеску Пісна їжа Неша” зустрічаються нетипові для автора об’єкти й засоби творення сатиричного ефекту. Цей твір, що був написаний у 1599р., був реакцією на указ Р.Банкрофта та Дж.Вітґіфта про вилучення з продажу і спалення всіх сатиричних творів. Відчай та біль, які викликала ця директива, знайшли відображення у цьому творі. Весь текстовий простір Пісної їжі...” рясніє пасажами, просякнутими глузливими випадами на адресу можновладців, що забороняють літераторам писати критичні твори. При цьому і заголовок, і присвята, і інші складові наративного потоку дещо утаємничують сатиричний пафос автора, який у процесі наративної динаміки так і не екстеріоризується.
Проаналізувавши специфіку художньої репрезентації сатиричних інтенцій у творчості Т.Неша, правомірно стверджувати, що характер репрезентації сатиричного пафосу значною мірою детермінується жанровою природою творів. У памфлетах автор здебільшого послуговується експліцитним типом сатири, спрямовуючи її на моральні недоліки, соціальні явища та окремі персоналїї. У таких творах, як роман, поема, п’єса і бурлеск, він надає перевагу імпліцитному характерові висміювання, спрямовуючи вістря сатири на типові соціальні негаразди та використовуючи різноманітні карнавальні ходи.
Дослідження сатиричної поетики творчого доробку Т.Неша дає підстави говорити про те, що в ній поєднуються традиційні та новаторські елементи. У порівнянні з попередниками (С.Ґоссоном, Ф.Стаббзом, Т.Лоджем та ін.), Т.Неш значно удосконалив структуру сатиричного поля. Він розширив число об’єктів сатиризації, залучивши до сфери викривального висміювання біля двох десятків різних суспільних вад, людських пороків та тих недоліків, що властиві його колегам по письменницькому цеху. При цьому Неш продемонстрував вправне володіння різними формами сатири моральною, соціальною та персональною.
Охоче послуговуючись усталеними на той час технічними прийомами сатиризації, Т.Неш розробляв і сміливо використовував нові механізми і засоби (удаване співавторство, цитування та переказ уривків із інших творів, концентроване нанизування тематично споріднених слів тощо). Надзвичайно цікавим є використання в якості інтенсифікаторів критичного зображення таких елементів поетики, як семантика заголовків, структурна організація текстового простору, гетерогенність різноякісних жанрових начал. Важливим внеском Т.Неша у формування сатиричної традиції єлизаветинської доби є залучення елементів сатиризації до художнього простору тих творів, які за жанровими ознаками традиційно не вважалися викривальними (роман, поема).
Здійснений під окресленим у назві дисертації кутом зору аналіз творчого доробку Т.Неша сприяв виявленню соціокультурних функцій його творів. Використання дослідницьких стратегій методології нового історизму” дозволяє говорити про домінування у творах Неша функції mobility” (стимулювання), коли йдеться про естетичні уявлення та художні стереотипи доби Відродження. Потужний сатиричний струмінь, яким пронизані всі без винятку твори Т.Неша, виявився спроможними розхитати кордони існуючих в тогочасній національній традиції жанрових конвенцій. Завдяки унікальному типові художнього мислення цього літератора одного з найталановитіших university wits” наприкінці XVIст. в Англії з’явилися такі жанри, як сатиричний роман та сатирична поема, що за загальним пафосом уже самі по собі дисонували з усталеними для тих часів уявленнями про імманентну природу згаданих жанрів.
Прихильність Т.Неша до мовного експериментаторства відбиває його потяг до розширення і урізноманітнення мовних шаблонів, оскільки сатирик сміливо й впевнено використовув неологізми поруч із загальновживаними словами, розширивши стандарти англійської літературної мови. Це, безперечно, сприяло підвищенню інтелектуального рівня потенційних читачів.
Досвід Т.Неша у художній репрезентації критичного погляду на людину й суспільство, у формуванні художньої структури твору почали використовувати ще його сучасники. Поети-сатирики Дж.Голл та Дж.Марстон намагалися досягти Нешевої експліцитно-нещадної сатири, орієнтувалися на тематику його творів. У комедії Сон літньої ночі” В.Шекспір запозичив один із сюжетних ходів п’єси Неша Останнє бажання...”. Т.Деккер у своєму творі Сім смертних гріхів” зактуалізував чимало концептуальних мотивів, що вже раніше прозвучали з памфлету Неша Плач Христа”.
Письменники майбутніх поколінь теж незрідка послуговувалися окремими наратологічними засобами та художніми прийомами сатиризації, які запровадив або помітно вдосконалив єлизаветинський сатирик Т.Неш. Масштабні гіперболічні описи, застосовані Дж.Cвіфтом у романі Пригоди Гулівера”, детально-конкретизовані словесні картини соціальних виразок у романах Ч.Діккенса мають багато спільного з епізодами соціально-побутових памфлетів Неша. Нетрадиційна мовна картина світу в романі Дж.Джойса Улісс” має певну схожість з тією, що представлена Нешем у Пісній їжі...”. Комбінації комічного й сатиричного в межах художнього простору одного роману, яким віддає перевагу інший романіст XXст. К.Еміс, вперше були використані саме єлизаветинським письменником Томасом Нешем у його єдиному романі Нещасливий мандрівник”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Алексеев М.П. Литература средневековой Англии и Шотландии / М.П.Алексеев М.: Высшая школа, 1984. 351с.
2.Алексєєнко О. Жлуктенко Н. Світ, що грає комедію / Шекспір В. // Комедії і трагікомедії / [пер. з англ. Ю.Лісняка, М.Рильського, Л.Танюка та М.Лукаша] Харків: Фоліо, 2004. C.3-22.
3.Аникст А.А. Первые издания Шекспира / А.А.Аникст. М.: Книга, 1974. 159с.
4.Аристотель. Об искусстве Поэзии / Аристотель. М.: Худ. лит., 1957. 182с. (Першотвір).
5.Багацька О.В., Дука М.В. Література Англії: навчальний посібник для студентів (англійською мовою) / О.В.Багацька, М.В.Дука. Суми: ВДТ, Університетська книга, 2006. 443с.
6.Барг М.А. Великая английская революция в портретах ее деятелей / М.А.Барг. М.: Мысль, 1991. 397с.
7.Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренесcанса / М.М.Бахтин. М.: ИХЛ, 1965. 526с.
8.Белинский В.Г. Статьи и рецензии 1843-1848гг. / В.Г.Белинский // Собрание сочинений: в 3-х т. М.: Гос. изд-во худ. лит-ры, 1948. Т.3. 1948. 286с.
9.Белинский В.Г. Статьи о Пушкине / В.Г.Белинский // Полное собрание сочинений: в 13-ти т. М.: Издательство Академии наук, 1956. Т.10: Статьи и рецензии 1846-1848гг. 1956. 474с.
10.Бернова Ю. Томас Нэш. Джек Вилтон // Энциклопедия литературных героев: Зарубежная литература. Возрождение. Барокко. Классицизм / Ю.Бернова. М.: Олимп; ООО Фирма Издательство АСТ”, 1998. С.340-343.
11.Борев Ю.Б. Комическое / Ю.Б.Борев. М., Искусство, 1970. 269с.
12.Борев Ю.Б. Сатира // Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Роды и жанры литературы / Ю.Б.Борев. М.: Изд-во Наука”, 1964. С.363-406.
13.Борев Ю.Б. Эстетика: в 2 т. / Ю.Б.Борев. [4-е изд., доп.]. М.: Политиздат, 1988. Т.2. 1988. 496c.
14.Борев Ю.Б. Эстетика. Теория литературы. Энциклопедический словарь терминов / Ю.Б.Борев. М.: ООО Издательство АСТ”, 2003. 575с.
15.Василина К.М. Англійський конні-кетчерівський памфлет в контексті шахрайської прози XVIст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.04 Література зарубіжних країн” / К.М.Василина. Київ, 2001. 20с.
16.Василина К.М. Англійський конні-кетчерівський памфлет та іспанська пікареска (спроба компаративного аналізу) / К.М.Василина // Ренесансні студії. 1998. Вип. 2. С.40-45.
17.Василина К.М. Єлизаветинське суспільство у дзеркалі соціально-побутової памфлетистики / К.М.Василина // Ренесансні студії. 2003. Вип. 9. С.55-64.
18.Василина К.М. Конні-кетчерівські памфлети Р.Ґріна в контексті єлизаветинської памфлетистики / К.М.Василина // Ренесансні студії. 2000. Вип. 4. С.22-30.
19.Введение в литературоведение: Учебник для филол. спец. ун-тов / [Поспелов Г.Н., Николаев П.А., Волков И.Ф., Хализев В.Е. и др.]; под ред. Г.Н.Поспелова. [2-е изд., доп.] М.: Высшая школа, 1983. 327с.
20.Bласова Т. Середньовічно-ренесансне начало у поетиці джестової збірки A C. Mary Tales” / Т.Власова // Ренесансні студії. 2000. Вип. 6. С.30-37.
21.Волкова Л. Сатирична комедія // Лексикон порівняльного та загального літературознавства / Л.Волкова. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С.512.
22.Волощук Е. В одну телегу впрячь не можно ль / Из заметок на полях Гаргантюа и Пантагрюэля” / Е.Волощук // Вікно в світ. 2000. №1. С.72-86.
23.Галич О. Теорія літератури: підручник / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. / [за наук. ред. О.Галича] К.: Либідь, 2001. 488с.
24.Гальперин И.Р. Стилистика английского языка: учебник / И.Р.Гальперин. [3-е изд.]. М.: Высшая школа, 1981. 334с.
25.Гегель Г.Ф. Сочинения / Г.Ф.Гегель. М.: Госиздат, 1938. Том XII. Лекции по эстетике. Кн.1. 488с.
26.Гоголь Н.В. Театральный разъезд после представления новой комедии / Н.В.Гоголь // Полное собрание сочинений: в 15-ти т. М.: Гос. издательство худ. лит-ры, 1950. Т.6: Избранные статьи и письма. 1950. 495c.
27.Головенченко Ф.М. Введение в литературоведение / Ф.М.Головенченко. М.: Высшая школа, 1964. 318с.
28.Горбунов А.Н. Драматургия младших современников Шекспира / А.Н.Горбунов // Младшие современники Шекспира / [под. ред. А.А.Аникста] М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. С.5-44.
29.Гофф Жак ле. Цивилизация средневекового Запада / Жак ле Гофф. М.: Издательская группа прогресс, Прогресс-Академия, 1992. 376с.
30.Грановский Т.Н. Лекции по истории Средневековья / Т.Н.Грановский. М.: Наука, 1986. 427с.
31.Гуляев Н.А. Теория литературы. Учебное пособие для филологических специальностей педагогических иститутов / Н.А.Гуляев. [второе издание, испр. и доп.] М.: Высшая школа, 1985. 271с.
32.Гутарук О.В. Аксіологічна функція слова у світлі розвитку humanities / О.В.Гутарук // Ренесансні студії. 2000. Вип. 5. С.67-73.
33.Гутарук О.В. Взаємодія діалогічного та риторичного первенів у діалогах епохи Ренесансу / О.В.Гутарук // Ренесансні студії. 2001. Вип. 7. С.39-53.
34.Гутарук О.В. Діалоги Ніколаса Бретона: центральні ідейні концепти та специфіка їх художньої репрезентації / О.В.Гутарук // Ренесансні студії. 2000. Вип. 4. С.14-21.
35.Гутарук О.В. Жанрові новації Ніколаса Бретона в контексті творчих пошуків єлизаветинської доби: автореф. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.04 Література зарубіжних країн” / О.В.Гутарук. Київ, 2002. 18c.
36.Дубашинский И.А. Вильям Шекспир. Очерк творчества / И.А.Дубаш