УЧАСТЬ НАРОДУ В ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ




  • скачать файл:
  • title:
  • УЧАСТЬ НАРОДУ В ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
  • The number of pages:
  • 203
  • university:
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • The year of defence:
  • 2012
  • brief description:
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА


    На правах рукопису


    Войнарович Альона Богданівна

    УДК 343.211.5



    УЧАСТЬ НАРОДУ В ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

    Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес
    та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук


    Науковий керівник -
    Нор Василь Тимофійович
    доктор юридичних наук, професор,
    академік НАПрН України


    Львів – 2011
    ЗМІСТ

    Перелік умовних скорочень…………………………………………………....................4
    Вступ ...…………………………………………………………………….........................5
    Розділ 1 Поняття та формування інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах.......................................................................................................17
    1.1. Принцип участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах за законодавством України...................................................................................................17
    1.2. Поняття та форми інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах ......................................................................................................22
    1.3. Становлення інституту участі народу у відправленні правосуддя у кримінальних справах................................................................................................................................25
    1.3.1. Виникнення, розвиток та становлення правосуддя за участю представників народу у державах англо-американського та континентального права....................................................................................................................................25
    1.3.2. Вітчизняні особливості історичного розвитку суду за участю представників народу........................................................................................................34
    Висновки до розділу 1 ……………………………………………..………………........42
    Розділ 2 Основні моделі участі представників народу в кримінальному судочинстві........................................................................................................................46
    2.1. Європейська (континентальна) модель суду присяжних.......................................46
    2.1.1. Загальна характеристика континентальної моделі суду присяжних..........................................................................................................................46
    2.1.2. Відновлення правосуддя за участю народних засідателів в Україні................................................................................................................................50
    2.2. Англо-американська (класична) модель..................................................................59
    2.2.1. Загальна характеристика правосуддя за участю присяжних засідателів англо-американської моделі.............................................................................................59
    2.2.2. Організаційно-правові основи формування суду присяжних в Україні......65
    Висновки до розділу 2…………………………………………………………...…........82
    Розділ 3 Розгляд та вирішення кримінальних справ за участю присяжних засідателів (окремі аспекти).............................................................................................86
    3.1. Формування лави присяжних засідателів................................................................86
    3.2. Судове слідство у суді присяжних засідателів……………………………............95
    3.3. Особливості діяльності окремих суб’єктів кримінального процесу в суді за участю присяжних засідателів………………………………………………...............128
    3.3.1. Особливості діяльності головуючого судді у суді з участю присяжних засідателів…………………………………………………….................................129
    3.3.2. Особливості діяльності сторони обвинувачення в суді з участю присяжних засідателів………………………………………………….................133
    3.3.3. Особливості діяльності сторони захисту в суді з участю присяжних засідателів…………………………………………………………………….........139
    3.4. Вердикт присяжних засідателів та його наслідки………………………….........148
    Висновки до розділу 3…………………………………………………………….........169
    Висновки………………..………………………………………………………...........175
    Додатки…………………………………………………………………………….........180
    Список використаних джерел…………………………………….……………............188




















    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

    КК України – Кримінальний кодекс України.
    КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України.
    КПК РФ – Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації.
    Проект КПК № 1233 від 13.12.2007 р. – проект Кримінально-процесуального кодексу України, зареєстрований у Парламенті за реєстр. № 1233 від 13.12.2007 р.
    Проект КПК від 28.02.2009 р. – проект Кримінально-процесуального кодексу України від 28.02.2009 р., підготовлений робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України.
    Проект КПК № 9700 від 13.01.2012 р. – проект Кримінального процесуального кодексу України, зареєстрований у Парламенті за реєстр. № 9700 від 13.01.2012 р.
    РФ – Російська Федерація.
    США – Сполучені Штати Америки.
    ЦК – Цивільний кодекс України.
    УНР – Українська Народна Республіка.












    ВСТУП

    Актуальність теми. Широка правнича громадськість і народ України в цілому впродовж тривалого часу висловлюють глибоку стурбованість щодо стану вітчизняного кримінального судочинства. Незважаючи на те, що за останнє десятиріччя до кримінально-процесуального законодавства України хоч і були внесені суттєві зміни і доповнення, прийнятий новий закон про судоустрій і статус суддів, проте система кримінального судочинства, особливо на досудових стадіях, кардинальних змін не зазнала. Вона значною мірою залишається обтяженою радянською спадщиною в регулюванні кримінально-процесуальних відносин, а проголошена засада змагальності не забезпечена процесуальною рівноправністю сторін у процесі.
    Зважаючи на це, Україні потрібна якісна реформа кримінального судочинства, яка б змінила не тільки модель здійснення правосуддя, а й її ідеологію та філософію. Невід’ємною складовою цього процесу є реалізація положень Конституції України щодо залучення представників народу до здійснення правосуддя в кримінальних справах через народних засідателів та присяжних засідателів. Ці конституційні положення спрямовані на формування в Україні громадянського суспільства – відповідника правової держави. Власне, у сфері правосуддя, яке саме є вагомим складником громадянського суспільства, особливого значення набуває право громадян брати участь у його відправленні. Така участь є одним з важливих показників демократизму держави та ролі громадянського суспільства у ній. Тому Конституція України гарантує у визначених законом випадках право особи на розгляд її справи судом за участю народних засідателів та судом присяжних. Тож інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах має виражатись у двох формах: суд за участю народних засідателів та суд за участю присяжних засідателів. Конституція України, як і Закон про судоустрій і статус суддів, не визначають, які процедури необхідні для таких судів, а нещодавно прийняті зміни в законодавстві з цього питання не тільки не спрямовані на вдосконалення законодавчої бази, а навпаки, нівелюють інститут участі народу у відправленні правосуддя у кримінальних справах: нині суд народних засідателів вже ліквідовано, а навколо питання щодо запровадження суду присяжних в Україні та його моделі тривають дискусії.
    Інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах має на меті передбачити додаткові гарантії забезпечення прав підсудного на справедливе правосуддя. Вважається, що народ, залучений до правосуддя у кримінальних справах, керується життєвим досвідом та суспільною мораллю і здатний прийняти таке рішення, яке суспільство сприйме як виважене та справедливе. Вказаний інститут також сприятиме підвищенню змагальності судового процесу, його демократичності, прозорості, зменшенню протиправного тиску на суддів, вдосконаленню досудового слідства, можливості сторони захисту, зважаючи на її особливу роль у процесі, вести незалежне від правоохоронних органів своє розслідування обставин справи та повноцінно протистояти стороні обвинувачення. Зростатиме суспільна довіра до такого правосуддя, авторитет суддів, поліпшиться сприйняття народом судових вироків у кримінальних справах. З огляду на це, у кримінальному судочинстві України повинен функціонувати і суд присяжних засідателів, і суд за участю народних засідателів із чітко визначеною компетенцією кожного із них.
    Під час вивчення інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах виникають такі актуальні питання: форми існування такого інституту; підстави його застосування; можливість існування суду присяжних засідателів і суду народних засідателів в Україні; повноваження таких судів; організаційні основи створення вказаного інституту; процесуальні особливості його функціонування тощо.
    В актуальності теми дисертаційного дослідження переконує і ступінь її наукового розроблення. На сьогодні у вітчизняній кримінально-процесуальній науці відсутні спеціальні монографічні роботи, в яких досліджено інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах. Окремі питання цього інституту, а саме його історичні та теоретичні аспекти, судоустрійні проблеми, розглядали у своїх працях сучасні вчені В.Т. Маляренко, І.О. Русанова, В.М. Тернавська, С.О. Іваницький, Т.А. Скуратовська, О.Г. Яновська та інші.
    Однак проблеми інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах на дисертаційному рівні дотепер в українській кримінально-процесуальній науці не досліджувалися, не робилось спроб дати визначення поняття цього інституту, вивчити механізм поєднання двох форм вказаного інституту в кримінальному правосудді, процедур провадження кримінальних справ у суді за участю представників народу, особливостей взаємодії професійних юристів із народним елементом у судовому процесі тощо.
    Отже, значення комплексного дослідження інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні для теорії кримінального процесу, а також практики його застосування, недоліки його законодавчого регулювання та відсутність комплексних монографічних робіт у цій сфері зумовили вибір цієї теми дисертаційного дослідження, визначили його предмет та об'єкт, постановку мети і завдань.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми науково-дослідницької роботи кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на 2007–2010 рр. «Проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України в умовах його реформування» (номер державної реєстрації 0106U005910). Тему дисертаційного дослідження «Участь народу у здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні» затверджено Вченою радою Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 22/3 від 26.03.2008 р.) та схвалено координаційним бюро з проблем кримінального процесу Національної академії правових наук України (перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права, затверджених у 2008 р., с. 139).
    Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробленні теоретико-прикладних положень, спрямованих на вдосконалення інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні.
    Для досягнення мети дослідження поставлено такі завдання:
    – сформувати поняття інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах; – розкрити процес становлення інституту участі народу в здійсненні правосуддя як судового інституту, що є вагомим складником громадянського суспільства, та особливостей його подальшого розвитку; – визначити поняття «суд присяжних»; – сформувати модель залучення народу до здійснення правосуддя у кримінальних справах в Україні – з відновленням суду за участю народних засідателів та запровадженням суду присяжних засідателів; – визначити можливості відновлення участі народних засідателів у кримінальному процесі України та сформувати пропозиції щодо вдосконалення цієї форми участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах; – визначити соціально-правове призначення суду присяжних засідателів англо-американського (класичного) зразка як форми участі народу у здійсненні правосуддя у кримінальних справах, виявити його позитивні характеристики для правосуддя і громадянського суспільства; – окреслити можливі перспективи функціонування суду присяжних англо-американського (класичного) зразка в Україні; – провести науковий аналіз процесуально-правових проблем діяльності суду присяжних англо-американського (класичного) зразка на основі досвіду його функціонування в Англії, Сполучених Штатах Америки, Франції та Російській Федерації; – сформувати процесуальні особливості діяльності суду присяжних англо-американського (класичного) зразка в Україні; – визначити особливості діяльності окремих суб’єктів (професійного судді, прокурора, адвоката-захисника) у суді присяжних англо-американського (класичного) зразка; – підготувати пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства за участю народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах.
    Об'єктом дослідження є процесуальні правовідносини, які виникають, змінюються і припиняються у процесі формування інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні.
    Предметом дослідження є система нормативних положень, які регламентують процесуальний порядок і підстави участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах, а також теоретичні та практичні проблеми застосування цього інституту.
    Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ із системно-функціональним підходом до їх аналізу. Це дало змогу розглянути інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах з позиції єдності його змісту та правової форми, як елемент правової системи, що постійно розвивається; визначити його місце в системі кримінально-процесуальних інститутів. Дотримуючись зазначеного методологічного підходу, використано також формально-логічний метод, за допомогою якого досліджено законодавство, яке регулює інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах, практику його застосування; історичний метод дав змогу проаналізувати генезу та розвиток законодавчого регулювання і доктрини вказаного інституту та простежити його існування у конкретних історичних умовах, динаміку та форми його розвитку. За допомогою порівняльно-правового методу визначено спільне та відмінне у правовому регулюванні інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні та в деяких зарубіжних державах (Російська Федерація, Сполучені Штати Америки, Англія, Німеччина). Системно-структурний метод застосовано для дослідження внутрішньої будови і проблем організації суду присяжних як цілісної правової конструкції. Загальнонауковий метод дедукції використовувався для встановлення співвідношення понять «суд з участю представників народу» і «суд присяжних» та «суд присяжних» у широкому і вузькому значеннях. За допомогою соціологічного методу розглянуто різногалузеві нормативні та інші акти, здійснено аналіз документів і судових справ, опитування і анкетування осіб; цей метод сприяв з’ясуванню й аналізу кількісних даних, що прямо чи опосередковано характеризують практику функціонування народних засідателів у деяких регіонах України, визначенню тенденцій і закономірностей у сфері залучення представників народу до здійснення правосуддя. Догматичний аналіз допоміг виявити недоліки і сформулювати пропозиції щодо створення нових та вдосконалювання чинних норм з урахуванням правової природи, цілей і завдань досліджуваних форм кримінального правосуддя.
    Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці з філософії, історії та теорії держави і права, соціальної психології, соціології, судоустрою, кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики. Під час підготовки дисертації використано праці як українських, так і закордонних науковців. Серед українських учених окремі питання аналізованої тематики, крім зазначених вище дослідників, розглядали Ю.П. Аленін, Р.В. Бараннік, С.М. Білостоцький, В.Д. Бринцев, Ю.М. Грошевий, В.Г. Гончаренко, Л.В. Городницька, О.В. Капліна, В.С. Кульчицький, О.П. Кучинська, М.М. Михеєнко, С.В. Нечипорук, В.Т. Нор, Г.М. Омельяненко, А.Й. Пашук, Ю.Є. Полянський, Р.Ю. Савонюк, Б.Й. Тищик, В.П. Шибіко, В.І. Шишкін, М.Є. Шумило, П.Ф. Щербина, Н.С. Юзікова.
    Свого часу вагомий внесок у розроблення цієї проблеми, зокрема щодо організації та функціонування суду присяжних, зробили ще дореволюційні процесуалісти О.М. Бобрищев-Пушкін, С.І. Вікторський, В.О. Ключевський, А.Ф. Коні, Ф.І. Леонтович, І.Я. Фойницький, а також учені-правознавці СРСР, держав-членів СНД та країн далекого зарубіжжя: Л.Б. Алєксєєва, А.Р. Бєлкін, У. Бернем, С.В. Боботов, О.Д. Бойков, Б.В. Вілєнскій, Г.Н. Вєтрова, Л.Є. Владимиров, А.В. Воронін, Л.М. Голубєва, В.В. Золотих, В.П. Кашепов, Л.М. Карнозова, А.Л. Кондратчік, Ю.С. Кручінін, А.М. Ларін, Ю.А. Ляхов, В.В. Мельник, Т.В. Моісєєва, М.В. Нємітіна, С.А. Пашин, Н.К. Пєтровський, Н.В. Радутна, В.М. Савицький, М.С. Строгович, С. Тейман, Р. Уолкер, М.А. Чельцов-Бебутов, М. Шафір.
    Нормативна база дослідження. Нормативно-правову основу дослідження становлять: Конституція України, норми міжнародного права, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, дореволюційне законодавство Російської імперії, законодавство Української Радянської Соціалістичної Республіки та Союзу РСР, нормативно-правові акти деяких зарубіжних країн (Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації), проекти Кримінально-процесуального кодексу України (проект КПК України № 1233 від 13.12.2007 р., внесений до парламенту народними депутатами України: В.Р. Мойсиком, І.В. Вернидубовим, С.В. Ківаловим, Ю.А. Кармазіним; проект КПК України від 11.09.2008 р., розроблений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права; проект КПК України № 9700 від 13.01.2012 р., внесений до парламенту Президентом України).
    Емпіричну базу дослідження становлять матеріали кримінальних справ, які розглядали за участю народних засідателів суди Львівської та Івано-Франківської областей за період з 2005 р. до травня 2011 р., дані статистичних звітів про діяльність судів із вказаної проблематики за цей самий період, списки народних засідателів цих судів, матеріали анкетування, одержані в ході опитування пересічних громадян – 70 осіб, професійних суддів – 37 осіб, засуджених виправної колонії – 117 осіб. Загалом проанкетовано 224 особи.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що ця дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним монографічним дослідженням інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах, процесуально-правової основи та особливостей функціонування кожної з його форм. Це відображено у запропонованій автором концептуальній моделі суду присяжних англо-американського (класичного) зразка для України та механізмі її поєднання з іншою моделлю (судом за участю народних засідателів).
    У результаті дослідження, на основі вивчення робіт багатьох вчених-юристів, порівняння кримінально-процесуального законодавства України з нормами кримінально-процесуального законодавства інших держав та нормами проектів КПК України, аналізу історичних та міжнародних нормативно-правових документів розроблено, сформульовано та обґрунтовано низку концептуально нових, важливих для практики та науки понять, положень і висновків, які розширюють уявлення про участь народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах України та виносяться на захист.
    Уперше:
    – запропоновано авторське визначення поняття інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах, як систему правових норм, що регулюють діяльність суду, спрямовану на розгляд й вирішення справ, в якому поряд із професійними суддями беруть участь та ухвалюють рішення, насамперед про винуватість підсудного, соціально активні та незацікавлені представники суспільства, які не зобов’язані володіти правовими знаннями та залучені до справи на засадах випадкового відбору; – з урахуванням того, що наука виділяє дві ідеальні моделі суду присяжних, та у зв’язку із трансформацією первинного розуміння категорії «присяжний» поняття «суд присяжних засідателів» у сучасному значенні запропоновано розглядати у двох аспектах:
    1. Суд присяжних засідателів у широкому розумінні – це всі сучасні форми участі народу в розгляді кримінальних справ, а саме: суд, створений як за зразком англо-американської, так і за зразком континентальної моделей участі народу у відправленні правосуддя у кримінальних справах. Отже, розглядаючи суд присяжних в широкому значенні, можна стверджувати, що суд шеффенів – це також одна з форм суду за участю присяжних засідателів. 2. Суд присяжних засідателів у вузькому розумінні (або власне суд присяжних англо-американського зразка) – це суд, створений за ознаками англо-американської моделі участі народу у відправленні правосуддя, ознаки якого відповідають природі слова «присяжні», тобто «люди, які дають присягу з приводу того, що виноситимуть самостійно вердикт об’єктивно і справедливо»;
    – обґрунтовано необхідність існування у кримінальному процесі України двох різних моделей участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах: суд за участю народних засідателів (континентальна модель суду присяжних) та суд присяжних засідателів (англійська модель суду присяжних); – встановлено правові та соціально-економічні умови сприяння становленню та ефективному функціонуванню суду присяжних у сфері правосуддя у кримінальних справах, а саме: окремий закон, що чітко визначатиме організаційно-правову будову суду присяжних та процедуру провадження справ за участю присяжних засідателів; створення достатньої матеріально-технічної бази для забезпечення діяльності інституту суду присяжних; поширення серед громадян інформації про суд присяжних; – запропоновано механізм поєднання у кримінальному процесі участі і народних засідателів, і присяжних засідателів класичного зразка. Він полягає у тому, що у справах, в яких за скоєні злочини передбачена можливість довічного позбавлення волі, за бажанням (клопотанням) обвинуваченого справа у судовому засіданні може розглядатись за участю окремої колегії присяжних засідателів у складі семи осіб. У разі відмови обвинуваченого від такої форми суду – обов’язково за участю трьох народних засідателів у складі спільної колегії разом із двома професійними суддями. Якщо особу обвинувачують у вчиненні злочину, за який передбачається можливість призначення покарання у вигляді десяти і більше років позбавлення волі (але не довічне позбавлення волі), за бажанням обвинуваченого справа може розглядатись за участю народних засідателів, які становлять спільну колегію разом із професійним суддею, а якщо особа відмовляється від такої форми судового розгляду, то справу розглядатимуть виключно професійні судді; – запропоновано запровадження нової процедури прийняття рішення судом за участю народних засідателів. Згідно з нею під час вирішення питань про те, чи було діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи винен він у скоєнні злочину, чи підлягає покаранню, народні засідателі мають володіти кожний по одному голосу нарівні з професійними суддями. Стосовно інших питань (коли необхідні спеціальні юридичні знання), то пропонуємо частково відсторонити народних засідателів від їх вирішення: народні засідателі зобов’язані проголосувати між собою для отримання одного голосу, який прийматиме кваліфікована більшість засідателів (якщо двоє «за» чи «проти»). Такий голос додаватиметься до голосів двох суддів і буде вирішальним у разі їх розходження, але не завадить кваліфікованому правосуддю; – з урахуванням характерних ознак англо-американської моделі суду присяжних та особливостей судового слідства українського кримінального процесу виокремлено основні особливості предмета та процедур судового слідства, які слід відобразити у формуванні української моделі суду присяжних, зокрема:
    1. Особливості предмета судового слідства суду присяжних: поділ всіх обставин справи на ті, що досліджуються до винесення вердикту, і ті, що досліджуються після його винесення; особливості, пов'язані із дослідженням обставин, які характеризують особу підсудного; існування можливості вилучення певних обставин із предмета судового слідства; можливість включення до предмета судового слідства певних обставин, залежно від позиції сторін. 2. Особливості процедури судового слідства суду присяжних: поділ судового слідства на дві частини; особливий порядок дослідження правових питань у першій частині судового слідства; особливий порядок дослідження деяких доказів;
    – запропоновано авторське визначення вердикту суду присяжних засідателів як відокремленого за часом і місцем від вироку суду самостійного рішення колегії присяжних засідателів, яке передує суддівському рішенню, прийняте з питань доведеності фактів та встановлення на їх основі винуватості чи невинуватості підсудного і зумовлює вид покарання за вчинене та його розмір, а також хід і напрям подальшого розгляду кожної конкретної кримінальної справи до винесення вироку судді.
    Запропоновано удосконалити: – кримінально-процесуальне законодавство у частині участі народу в здійсненні правосуддя, зокрема:
    1. Закон про судоустрій і статус суддів доповнити процедурою складання списків кандидатів у присяжні засідателі та вимогами, які повинні ставитись до цих осіб.
    2. КПК України доповнити розділом «Особливості розгляду справ за участю присяжних засідателів».
    Дістали подальшого розвитку положення про:
    – необхідність співіснування в судовій системі України двох моделей суду за участю представників народу;
    – доцільність відновлення участі народних засідателів у здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні; – необхідність запровадження інституту суду присяжних з окремою лавою присяжних засідателів у кримінальне судочинство України;
    – необхідність запровадження суду присяжних із семи осіб;
    – запровадження суду присяжних при апеляційних судах областей.
    На підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій (див. висновки) щодо внесення змін та доповнень до чинного КПК України з метою відновлення суду за участю народних засідателів та запровадження в Україні суду присяжних англо-американського (класичного) зразка.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому розвитку науки кримінального процесу, розширюючи наукові положення про інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні.
    Сформовані автором положення, висновки та пропозиції можуть враховуватись у законотворчому процесі під час вдосконалення норм кримінально-процесуального закону. Їх можливо і вже використовують у навчальному процесі під час викладання курсу кримінально-процесуального права.
    Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, представлена, розглянута й обговорена на засіданні кафедри, яка її схвалила і рекомендувала до захисту.
    Окремі положення дисертації неодноразово обговорювались на наукових семінарах кафедри, оприлюднені у вигляді виступів і доповідей на науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Правова система, громадянське суспільство та держава» (м. Львів, 2006 р.); ХІV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2008 р.); XV Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов» (м. Москва, 2008 р.); ХV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Восьмі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2009 р.); XVІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2010 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми кримінального права, процесу і криміналістики» (м. Одеса, 2010 р.); XVІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2011 р.).
    Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 публікацій, з них 5 статей у періодичних виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених колишнім ВАК України, та тези 8 конференцій.
    Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (поділених на підрозділи), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 203 сторінки, з них основного тексту – 179 сторінок, додатків (6) – 8 сторінок, список використаних джерел (188 найменувань) – 16 сторінок.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ

    У ході дослідження вивчено та проаналізовано позитивні та негативні аспекти інституту учаcті народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах. У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, розроблення науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення інституту участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах в Україні та приведення його у відповідність до вимог Конституції України.
    У зв’язку з цим та з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду регулювання досліджуваного інституту, його ґенези та останніх здобутків кримінально-процесуальної науки сформульовано такі висновки та пропозиції:
    1. Проголошення Конституцією України принципу участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах, як важливого елемента громадянського суспільства, зумовлює: права громадян брати реальну участь у важливій галузі діяльності держави – відправленні правосуддя у кримінальних справах; обов’язок особи, яка відповідає вимогам законодавства щодо кандидата в засідателі від народу, брати участь в судовому засіданні; права обвинуваченого і підсудного, у визначених законом випадках, на розгляд його справи за участю представників народу, які керуються здебільшого не нормою закону, а поняттями справедливості, життєвого досвіду і здорового глузду.
    2. Конституційний принцип участі народу в здійсненні правосуддя буде реалізовано в Україні за умови існування у кримінальному судочинстві як суду за участю народних засідателів, так і суду присяжних засідателів.
    3. Інститут участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах визначається системою правових норм, що регулюють діяльність суду, спрямовану на розгляд і вирішення справ, у якому поряд із професійними суддями беруть участь та приймають рішення, насамперед про винуватість підсудного, соціально активні та незацікавлені представники суспільства, які не зобов’язані володіти правовими знаннями та яких залучають до справи на засадах випадкового відбору.
    4. У зв’язку із трансформацією первинного розуміння слова «присяжний» поняття «суд присяжних засідателів» у сучасному значенні слід розуміти у двох аспектах:
    1. Суд присяжних засідателів у широкому розумінні (це всі сучасні форми участі народу в здійсненні правосуддя у кримінальних справах).
    2. Суд присяжних засідателів у вузькому розумінні (або власне суд присяжних англо-американського зразка).
    5. Для відновлення участі народних засідателів у здійсненні правосуддя у кримінальних справах слід переглянути та удосконалити окремі аспекти, пов'язані із їхньою діяльністю, та забезпечити низку передумов, зокрема: кадрово-організаційну (порядок формування корпусу засідателів), процесуальну (процедуру відбору для розгляду кримінальних справ та порядок прийняття рішень спільною колегією суддів та засідателів), фінансову (оплату участі народних засідателів у здійсненні правосуддя та витрат, пов’язаних із такою роботою), психологічну (формування у суспільній свідомості установки на важливість ефективного виконання обов’язку народного засідателя), правову (усунення прогалин та колізій у законодавстві).
    6. Позиція народних засідателів під час здійснення правосуддя у кримінальних справах повинна відігравати вагомішу роль, проте не домінувати (щодо правових питань). Цей підхід можна реалізувати у такий спосіб: вирішуючи питання про те, чи має місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи винен він у скоєнні злочину, чи підлягає покаранню, народні засідателі мають володіти кожний по одному голосу нарівні з професійними суддями. Стосовно ж інших питань (наприклад: якою саме статтею кримінального закону передбачений злочин, яку саме міру покарання слід призначити і чи повинен обвинувачений його відбувати, – тобто у тих випадках, коли необхідні глибокі спеціальні знання), позиція народних засідателів має становити один голос, який визначається на підставі більшості голосів засідателів, відданих за те чи інше питання. Такий голос додаватиметься до голосів двох суддів і буде вирішальним у разі їхнього розходження.
    7. В Україні юрисдикція суду за участю присяжних засідателів класичного зразка та суду за участю народних засідателів має бути побудована у КПК таким чином:
    1) присяжних засідателів залучають для розгляду кримінальних справ за заявою особи, обвинувачення щодо якої передбачає можливість довічного позбавлення волі; 2) народних засідателів залучають до розгляду кримінальних справ за заявою особи, обвинувачення щодо якої передбачає позбавлення волі на десять років і більше; 3) якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене можливе покарання у вигляді довічного позбавлення волі, однак вона не заявила клопотання про розгляд її справи судом присяжних, то розглядати кримінальну справу у кожному такому випадку повинен суд за участю народних засідателів, і для цього вже не потрібно вияву бажання обвинуваченого; 4) якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене можливе покарання у вигляді позбавлення волі на десять років і більше, та не бажає, щоб її справа розглядалась за участю народних засідателів, в такому випадку справу повинен вирішувати суд у складі трьох професійних суддів.
    8. Суд присяжних має створюватись і функціонувати при апеляційних судах України. Ця позиція зумовлена тим, що, по-перше, робота з організації судового процесу за участю присяжних засідателів потребує великих коштів та займатиме багато часу, а, як відомо, апеляційних судів значно менше, ніж загальних (загальних – 665, апеляційних – 29); по-друге, приміщення апеляційних судів, як правило, краще пристосовані для таких процесів; по-третє, апеляційні суди мають досвід співпраці із представниками народу (народними засідателями). Запровадження суду присяжних класичного зразка при апеляційних судах України також не суперечитиме основам судоустрійного законодавства, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 07.07.2010 р. апеляційний суд у випадках, передбачених процесуальним законом, має право розглядати справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції. Вказана позиція не порушить інстанційності судового розгляду справ, оскільки вироки суду присяжних за класичною моделлю не переглядаються в апеляційному порядку.
    9. У зв’язку із формуванням суду присяжних засідателів варто було б передбачити (створити) спеціальний постійнодіючий орган для координації питань, пов’язаних зі складанням списків присяжних засідателів, який необхідно наділити повноваженнями щодо реальної перевірки даних про осіб, яких вносять у списки кандидатів у присяжні засідателі. У такому разі суди не обтяжуватимуться зайвими для них функціями – фактичною перевіркою списків присяжних засідателів та розшуком осіб, що знаходяться у цих списках
    10. Особливості суду присяжних англо-американського (класичного) зразка позначаються і на зміні структури стадії судового розгляду справи у такому суді. У суді присяжних з’являються нові, порівняно зі звичайним судовим процесом, специфічні етапи: формування колегії присяжних засідателів; постановка питань, які повинні вирішити присяжні засідателі; напутнє слово головуючого судді; винесення вердикту; проголошення вердикту, а деякі традиційні поділяються на два види – до і після винесення вердикту присяжними засідателями.
    11. До головних (визначальних) ознак (властивостей) суду присяжних, які визначають особливості судового слідства у такому суді, належать: розмежування компетенції професійного судді та колегії присяжних засідателів; організаційна відокремленість та незалежність щодо здійснення суддівської функції колегії присяжних від професійного судді; відсутність юридичної відповідальності присяжних за зміст вердикту та необхідності його мотивування; формування колегії присяжних засідателів переважно з осіб, які не володіють професійними знаннями про норми матеріального і процесуального кримінального права та не мають досвіду суддівської діяльності; необізнаність присяжних засідателів із матеріалами кримінальної справи до судового процесу і винесення ними вердикту на підставі відомостей, отриманих лише під час судового слідства.
    12. З урахуванням характерних ознак судового слідства англо-американської (класичної) моделі суду присяжних та українського кримінального судочинства можна окреслити коло особливостей предмета судового слідства, які необхідно відобразити під час формування української моделі суду присяжних, зокрема: поділ всіх обставин справи на ті, що досліджують до винесення вердикту, і ті, що досліджують після його ухвалення; особливості, пов'язані із дослідженням обставин, які характеризують особу підсудного; можливість виключення певних обставин із предмета судового слідства; існування можливості включення до предмета судового слідства певних обставин, залежно від позиції сторін.
    13. Зважаючи на характерні ознаки судового слідства англо-американської (класичної) моделі суду присяжних та українського кримінального процесу, можна окреслити коло особливостей процедури судового слідства, які повинні бути відображені під час формування суду присяжних в Україні: поділ судового слідства на дві частини; особливий порядок дослідження правових питань у першій частині судового слідства; особливий порядок дослідження доказів.
    14. Вердикт суду присяжних засідателів – це відокремлене за часом і місцем від вироку суду самостійне рішення колегії присяжних засідателів, яке передує суддівському рішенню та прийняте в суді першої інстанції з питань доведеності фактів та встановлення на їх основі винуватості чи невинуватості підсудного, яке зумовлює вид покарання за вчинене та його розмір, а також хід і напрям подальшого розгляду кожної конкретної кримінальної справи до винесення вироку судді.
    15. Вирок суду за участю присяжних засідателів – це акт правосуддя, що за характером є рішенням, яке зумовлене змістом вердикту колегії присяжних засідателів



    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    1. Betreffend der Einführung von Schwurgerichten für die durch den Inhalt einer Druckschrift verübten Verbrechen und Vergehen : Gesetz vom 9. März 1869 № 32 / Reichs-Gesetz-Blatt für das Kaisertum Österreich. – 1869. – XVII. Stück. – S. 121 – 131
    2. Józef Wawel-Louis. Początkowe sądownictwo austryackie w Galicyi (1772-1784). – Lwów, 1897. – 224 Sst.
    3. Über das Verfahren von der Landesgerichten, welches provisorisch bis zur Einführung eines neuen Gesetzes über das Strafverfahren überhaupt, an die Stelle des Verfahrens von den Schwurgerichten zu treten hat : Kaiserliche Verordnung vom 11. Januar 1852 № 5 / Allgemeines Reichs- Gesetz- und Regierungsblatt für das Kaiserthum Österreich. – 1852. – III. Stück. – S. 33 – 36.
    4. Акимечев А.А. Проблемы истины в суде присяжных в российском уголовном процессе: дис. … канд. юрид. наук. – М., 2000. – 188 с.
    5. Алексеева Л.Б. Судебное следствие // Суд присяжных: пособие для судей / С.Е.Вицин, Л.Б.Алексеева, И.Б.Михайловская, Э.Ф.Куцова. – М.: Российская правовая академия МЮ РФ, 1994. – 134 с.
    6. Алексеева Л.Б. Нравственную сторону приговора оставляю в стороне // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С. 6-7.
    7. Алексеева Л.Б. Судебное следствие. Прения сторон. Возвращение дела на предварительное исследование со стадии судебного разбирательства // Рассмотрение дел судом присяжных. – Варшава: БДИЧ ОБСЕ, 1997. – С. 125–158.
    8. Багаутдинов Ф. Изучение личности обвиняемого // Законность. – 2001. – № 1. – С. 33–34.
    9. Білостоцький С. Кримінальне судочинство міста Львова XVI–XVIII ст. (за матеріалами війтівсько–лавничого суду міста Львова): Автореф. дисертації на
    здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук. – Львів, 2009. – 20 с.
    10. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М., 1997. – 342 с.
    11. Белкин А.Р. Суд присяжных: сомнительные плюсы и несомненные минусы // Стратегии уголовного судопроизводства / Сб. материалов научной конференции к 160-летию дня рождения И.Я. Фойницкого. – М.: РАП, 2008. – С. 31–37.
    12. Бернем Уильям. Суд присяжных заседателей. – М.: Московский независимый институт международного права, 1995. – 128 с.
    13. Быков В.М., Митрофанова Е.Н. Причины вынесения присяжными заседателями необоснованных оправдательных вердиктов // Российская юстиция – 2010. – № 2. – С. 46–49.
    14. Боботов С.В. Откуда пришел к нам суд присяжных? – М.: Российская правовая академия МЮ РФ, 1995. – 38 с.
    15. Бобрищев-Пушкин А.М. Эмпирические законы деятельности русского суда присяжных. – М.: Русская мысль, 1896. – 615 с.
    16. Бойков А.Д. Концептуальные проблемы проекта нового УПК России // Прокурорская и следственная практика. – 1997. – № 2. – С. 97–111.
    17. Бойков А.Д. Третья власть в России (Очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990–1996 гг.). – М., 1997. – 261 с.
    18. Бринцев В. Нормативне і організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя // Право України. – 2004. – № 5. – C. 28–32.
    19. Булеулиев Б. Античные традиции суда с народным участием // «Закон и Жизнь». Международный научно-практичный правовой журнал. – 2009. – № 5 (210). – С. 45–51.
    20. Бушта Л.В. Судебное следствие с участием присяжных заседателей нуждается в дальнейшем совершенствовании // Уголовно-процессуальное законодательство в современных условиях: проблемы теории и практики : сб. статей / [Абрамочкин В.В. и др.]. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 528 с.
    21. Васильев А.Н., Яблоков Н.П. Предмет, система и теоретические основы криминалистики. – М., 1984. – 87 с.
    22. Ведерников Н.Т. Личность обвиняемого и подсудного (понятия, предмет и методика изучения). – Томск, 1978. – 174 с.
    23. Венгриняк Х. Подалі від народу // Юридична газета. – 19.04.2011 р. – № 16 (279). – С. 18.
    24. Ветрова Г.Н. Суд присяжных и проблемы уголовного судопроизводства // Вестник Московского университета. – 1999. – № 3. – («Право»). – С. 16–30.
    25. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Право, 1912. – 402 с.
    26. Виленский Б.В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов, 1969. – 400 с.
    27. Владимиров Л.Е. Суд присяжных. Условия действия института присяжных и метод разработки доказательств. – М.: Изд-во СГУ, 2009. – 236 с.
    28. Волосова Н.Ю., Федорова О.В. Уголовно-процессуальное законодательство США: общая характеристика, законодательство штатов, сравнительный анализ. – М.: Юрлитинформ, 2008. – 264 с.
    29. Воронин А.В. Проблемы формирования вердикта в суде присяжных (исторический аспект) // История государства и права. – 2010. – № 16. – С. 22–25.
    30. Гуценко К.Ф., Головко А.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: Зерцало-М, 2002. – 528 c.
    31. Голубева Л.М. Участие общественности в рассмотрении судами уголовных дел: автореф. канд. юрид. наук – Алма-Ата, 1963. – 18 с.
    32. Городницька Л.В. Суд і судочинство на Буковині (остання чверть XVIII – початок XX ст.): дис…канд. історичн. наук. – Чернівці, 2002. – 222 с.
    33. Григорьева Н.В. Принципы уголовного судопроизводства и доказательства // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С. 39–42.
    34. Гринишин А.Б. Вердикт присяжних засідателів і його наслідки // Вісник Львівського національного університету. Серія юридична. – 2010. – Вип. 51. – С. 417–422.
    35. Гринишин А.Б. Вітчизняний досвід участі присяжних засідателів у здійсненні правосуддя в кримінальних справах // Держава і право (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України): збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2010. – Вип. 48. – С. 512–518.
    36. Гринишин А.Б. Правовий механізм реалізації конституційних прав громадян України на участь у відправленні правосуддя в кримінальних справах // Університетські наукові записки (Часопис Хмельницького університету управління та права). – 2009. – Вип. 4 (32) / 2009. – С. 248–253.
    37. Гришина Е.П. Достоверность доказательств в уголовном процессе : дис. канд. юр. наук. – Москва, 1996.
    38. Громов Н., Галкин А.И. О напутственном слове председательствующего // Российская юстиция. – 1996. – №1 0. – С. 6–7.
    39. Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі: Наук.-практ. посібник (2-е вид., стереотипне). – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2007. – 272 с.
    40. Грушевський М.С. Історія України-Русі: в одинадцяти томах, дванадцяти книгах. – К.: Наукова думка, 1994. – Том V. – 704 с.
    41. Демченко В. Суд присяжных: проблемы и возможности // Законность. – 2010. – № 1. – С. 17–22.
    42. Джиффорд Д.Дж., Джиффорд К.Х. Правовая система Австралии. – М.: Юридическая литература, 1988. – 344 с.
    43. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск, 1975. – 464 с.
    44. Ершов В.В., Халдеев Л.С. Проблемы рассмотрения уголовных дел судом присяжных // Государство и право. – 1994. – № 2. – C. 17-19.
    45. Забейда А.В. Проблемы обеспечения и защиты прав, свобод, а также личности присяжного заседателя в Российской Федерации // Право и политика. – 2005. – № 8. – С. 127.
    46. Загоруйко О.Я. Великий універсальний словник української мови. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2010. – 768 с.
    47. Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо участі народних засідателів» від 19.05.2011 р. // Голос України. – 2011 р. – № 106. – від 11/06/2011.
    48. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» // Відомості Верховної Ради України, 2004. – № 15. – від 09.04.2004 – Ст. 232.
    49. Закон України «Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України, 2010. – № 41, № 41–42; № 43; № 44–45. – 22/10/2010. – Ст. 1468. – С. 529.
    50. Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002. – № 27–28. – Ст.180.
    51. Закон УРСР «Про вибори міських (районних) судів УРСР» від 05.06.1981 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1981. – № 24. –16/06/1981. – Ст. 358.
    52. Золотых В.В. Исследование данных о личности подсудимого // Российская юстиция. – 1996. – № 8. – С. 5
    53. Золотых В.В. Судебное следствие в суде присяжных (практика применения законодательства Российской Федерации) // Вестник Саратовской государственной академии права. Научно-популярный журнал. – Саратов. – 1996. – № 3. – С. 189–199.
    54. Ивакина Н.Н. Основы судебного красноречия (риторика для юристов): учеб. пособ. – М.: Юрист, 2003. – 384 с.
    55. Іваницький С.О. Формування складу народних засідателів у судочинстві України: дис. канд. юр. наук. – Луганськ, 2006. – 167 с.
    56. Калинкин Ю.А. Организация работы судов присяжных в российских окружных судах (вторая половина XIX века): моногр. – М.: Юрлитинформ, 2011. – 168 с.
    57. Канцір В. Проблеми запровадження інституту присяжних у національну систему правосуддя. – [Цит. 2007, 18 березня]. – режим доступу з: http://www.lawyer.org.ua/?w=p&i=13&d=286.
    58. Карабанова Т.Н., Махов В.Н. Судебное следствие в уголовном процессе Российской Федерации. – М.: Юрлитинформ, 2011. – 192 с.
    59. Карамзин Н.М. История государства Российского. – изд-е 5-е: в 12 т., в 6 кн. – М.,1993. – Кн. 2. – Т. 3-4. – 336 с.
    60. Карнозова Л.М. Возрожденный суд присяжных (замысел и проблемы становления). – М., 2000. – 95 с.
    61. Карнозова Л. Юридические конструкции и реалии человеческой жизни // Новая юстиция. – М, 2009 (2). – С.116.
    62. Кашепов В.П. О недопустимости доказательств в судебном разбирательстве с участием присяжных заседателей // Юридическая литература. – 2010. – С. 57–68.
    63. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. – М., 1995. – 128 с.
    64. Ключевський В.О. Курс русской истории: Ч. 1. – М.: Юрид. лит., 1911. – 386 с.
    65. Ковтун Н.Н. И состязательность, и поиск истины // Российская юстиция. – 1997. – № 7. – С. 11–13.
    66. Когутич І.І., Нор В.Т. Використання криміналістичних знань у судовому розгляді кримінальних справ: наук.-практ. посібник // І.І. Когутич, В.Т. Нор. – Львів-Київ: Тріада плюс, 2010. – 428 с.
    67. Кондратчик А.Л. Английский суд присяжных: исторические корни и эволюция // Советское государство и право, 1991. – № 6. – C. 130–138.
    68. Кони А.Ф. Присяжные заседатели // Советская юстиция. – 1993. – № 17. – C. 17.
    69. Кони А.Ф. Собрание сочинений в восьми томах. – М., 1967. – Т. 4 – 543 с.
    70. Корневский Ю.В. Криминалистика и судебное следствие // Советское государство и право. – 1987. – № 4. – С. 56–63 .
    71. Коршик М.Г. Степичев С.С. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии. – М.: Госюриздат, 1961. – 44 с.
    72. Конституція України від 28.06.1996 року (із змінами і доповненнями) // Офіційний вісник України, 2010 р. – № 72/1. – Спеціальний випуск від 01/10/2010. – С. 15. – Ст. 2598.
    73. Котляр В. Суд присяжних не для України // Право України. – 1998. – № 9. – C. 72–73.
    74. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2001. – № 25. – від 29/06/2001. – Ст. 131.
    75. Кримінально-процесуальний кодекс України 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1961. – № 2. – від 12/01/1961. – Ст. 15.
    76. Кручинин Ю.С. Проблемы легальности сбора сведений о кандидатах в присяжные заседатели // Адвокат. – 2010. – № 7. – С. 17–21.
    77. Кульчицький В., Бойко І., Сидорчук О. Фундатор судової реформи у царській Росії С.І. Зарудний та суд присяжних // Право України. – 2004. – № 8. – C. 114–117.
    78. Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 р. // Право України. – 2003. – № 6. – C. 125–127.
    79. Куцова Э.Ф. Хрестоматия по уголовному процессу России. – М., 1999. – 247 с.
    80. Курченко В. Отказ от института народных заседателей оправдан // Российская юстиция. – 2004. – № 1. – C. 18–19.
    81. Куценко К.Ф., Добровольская С.И. Требования предъявляемые к присяжным заседателям // Советская юстиция. – 1993. – № 4. – С. 14–15.
    82. Ларин А. Доверяйте правосудию нравственности // Российская юстиция. – 1999. – № 10. – С. 8–9.
    83. Ларин А.М. Из истории суда присяжных в России. – М., 1995. – 138 с.
    84. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права. – К.: Україна, 1998. – 254 с.
    85. Леви А. Суд присяжных: нужна реформа // Законность. – 2006. – № 12. – C. 24–25.
    86. Леонтович Ф.И. Русская Правда и Литовский Статут // Университетские известия. – 1865. – № 3. – С. 1–31.
    87. Лубшев Ю. Построение защиты, обусловленное особенностями доказательств // Российская юстиция, 1999. – № 9. – С. 49–50.
    88. Лупинская П.А. Проблемы допустимости доказательств при рассмотрении дел судом присяжных // Рассмотрение дел судом присяжных. Научно-практическое пособие для судей. – Варшава: БДИПЧ ОБСЕ., 1997. – С. 91–124.
    89. Ляхов Ю.А., Золотых В.В. Суд присяжных – путь к справедливой юстиции // Российская юстиция. – 1997. – № 3. – С. 9–10.
    90. Ляхов Ю.А. Судебное следствие в суде присяжных / Состязательное правосудие. Труды научно-практичных лабораторий. Вып. 1. Ч. 1. – М.: Международный комитет содействия правовой реформе, 1996. – С. 63–85.
    91. Магун А.В., Краснопольский И.А. Судья – профессионал в суде присяжных (социально-психологическая характеристика) // Состязательное правосудие. Труды научно-практичных лабораторий. Вип. 1. Ч. 2. – М., 1996. – С. 393–419.
    92. Маляренко В. Позитиви і негативи суду присяжних // Право України. – 2000. – № 3. – С. 3–7.
    93. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.: вибрані наукові праці. – К.: Концерн«Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.– 600 с.
    94. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України у контексті європейських стандартів: моногр. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
    95. Марасанова С.В. Организационные и процессуальные проблемы деятельности суда присяжных : дис. канд. юр. наук: 12.00.09. – М., 2003. – 145 с.
    96. Материалы научно-практической конференции «Актуальные проблемы суда присяжных». – М., 1994. – 62 с.
    97. Мацькевич М.М. Суд присяжних в Україні після судових реформ 1864 року // Університетські наукові записки. – Право. – Івано-Франківськ, 2010. – № 2. – С. 48–56.
    98. Мельник В.В. Здравый смысл в напутственном слове // Российская юстиция. – 1995. – № 9. – С. 7–8.
    99. Мельник В.В.Искусство доказывания в состязательном уголовном процессе. – М.: Дело, 2000. – 496 с.
    100. Мельник В.В. Искусство защиты в суде присяжных: учеб.-практ. пособие. – М.: Дело, 2003. – 496 с.
    101. Мельник В.В. Проблемы судопроизводства с участием присяжных заседателей в современном российском уголовном процессе: автореф. дис. д-ра юр. наук.: 12.00.09. – М., 2001. – 24 с.
    102. Миттермайер К.Ю. Уголовное судопроизводство в Англии, Шотландии и Северной Америке. – М., 1864. – 446 с.
    103. Михайлова Т. Рассмотрение уголовных дел с участием присяжных заседателей // Законность. – 1994. – № 3. – C. 42–48.
    104. Михайлов П.Л. Суд присяжных во Франции: становление, развитие и трансформация. – СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический Центр Пресс», 2004. – 428 с.
    105. Михеєнко М.М. Від суду шефенського до суду присяжних // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – C. 171–174.
    106. Михеєнко М.М. Засади безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – С. 235–237.
    107. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
    108. Моисеева Т.В. Исследование присяжными заседателями данных о личности подсудимого, потерпевшего и свидетеля // Российская юстиция. – 2010. – № 1. – С. 37–39.
    109. Музиченко П.П. Історія держави і права України: навч. посіб. – 3-тє, стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 429 с.
    110. Насонов С.А. Заключение эксперта // Российская юстиция. – 1997. – № 11. – С. 5–6.
    111. Немытина М.В. Российский суд присяжных: учебно-методическое пособие. – М., 1995. – 218 с.
    112. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ // Право України. – 2003.– № 11. – C. 82–85.
    113. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. – М., 1981. – 181 с.
    114. Овсянников И., Галкин А. Одни ругают суд присяжных, другие – прокурора // Российская юстиция – 1999. – № 3. – С. 7–9.
    115. Омельяненко Г. Правове регулювання і законодавче забезпечення судово-правової реформи в Україні // Право України.– 1998. – № 1. – C. 73–78.
    116. Осипова Н.В. Организационно-правовые основы становления и развития института суда присяжных. Проблемы его деятельности в России: дис. … канд. юр. наук. – Уфа, 2003. – 170 с.
    117. Пашин С.А. Постановка вопросов перед коллегией присяжных заседателей // Состязательное правосудие: тр. научно-практических лабораторий. Вып. 1. – Ч. I. – М.: Международный комитет содействия правовой реформе, 1996. – С. 89–124.
    118. Пашин С.А. Судебная реформа и суд присяжных. – М.: Российская правовая академия МЮ РФ. – 1995. – 74 с.
    119. Пашук А.Й. Організація судів на Україні в другій половині XVII століття. – Харків, 1961. – 47 с.
    120. Пашук А.Й. Суд і судочинство на лівобережній Україні в XVII–XVII ст. (1648–1782) – Львів, 1967. – 53 с.
    121. Петровський Н.К. Вердикт присяжных заседателей и его социально-правовые последствия: дис. канд. юрид. наук. – СПб., 1998. – 169 с.
    122. Петрухин И.Л. Комментарий к гл. 42 УПК РФ // Комментарий к УПК РФ: постатейный. – М.: Кодекс-Проспект, 2002. – 723 c.
    123. Плескач А.Е. Права и обязанности народных заседателей. – Киев: Политиздат Украины, 1982. – 86 с. – (Б-ка нар. заседателя).
    124. Попова А.Д. Суд присяжных как атрибут демократического государства: история и современность // Российская юстиция. – 2010. – № 5. – С. 56–59.
    125. Поповченко Т. Суд присяжних: Яка модель є доцільною для України? // Підприємництво, господарство і право. – 2001.– № 6. – С. 102–104.
    126. Порівняльне правознавство: курс лекцій / Л. В. Голяк, А. С. Мацко, О. В. Тюріна. — К.: МАУП, 2004. —200 c.
    127. Постанова Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи України» від 28.04.1992 р. // Відомості Верховної Ради України, 1992 р. – № 30. – від 28/07/1992. – Ст. 426.
    128. Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. «Про затвердження Державної програми організаційного забезпечення діяльності судів на 2003-2005 роки» // Офіційний вісник України, 2003. – № 25. – від 04/07/2003. – С. 198. – Ст.1197. – реєстр.код 25471/2003.
    129. Проект Закону України «Про суд присяжних в Україні», внесений народними депутатами Г.Г. Москалем та С.В. Власенком // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?id=&pf3516=8253&skl=7.
    130. Проект Кримінально-процесуального кодексу України №1233 від 13.12.2007 р., внесений народними депутатами України Мойсиком В. Р., Вернидубовим І. В., Ківаловим С. В., Кармазіним Ю. А. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: / http: // w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc4_1?id =&pf3511 =31115.rada. gov.ua/ pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31115.
    131. Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 11.09.2008 р., розроблений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.minjust.gov.ua/0/ projectCriminalCodex.
    132. Проект Кримінально-процесуального кодексу України № 9700 від 13.01.2012 р., внесений до Парламенту Президентом України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/ webproc4_1?id =&pf3511 =42312
    133. Радутная Н.В. Осуществление принципа коллегиальности по уголовным делам в суде первой инстанции: автореф. канд. юрид. наук. – Москва, 1968. – 23 с.
    134. Радутная Н.В. Суд присяжных (исторические, социальные и правовые аспекты). – М., 1991. – 79 с.
    135. Руднев В. Оправдан ли отказ от участия народных заседателей в отправлении правосудия? // Российская юстиция. – 2003. – № 8. – C. 9–10.
    136. Русанова І.О. Суд присяжних в Україні: проблеми становлення та розвитку: моногр. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005. – 184 с.
    137. Рябцева Е.В. Правосудие в уголовном процессе России: моногр. – 2-е изд., доп. – М.: Юрлитинформ, 2010. – 400 с.
    138. Савицький В.М. Перед судом присяжных: виновен или не виновен? – М., 1995. – 69 с.
    139. Савонюк Р. Суд присяжних: яким йому бути // Право України – 1997. – № 2. – C. 70–71.
    140. Садиков В.А. Роль председательствующего судьи при осуществлении правосудия с участием присяжных заседателей в российском уголовном процессе: дис. канд. юр. наук. – М.: РГБ, 2003. – 164 с.
    141. Саломатин А.Ю. Жюри присяжных (анализ зарубежного и российского опыта) // Российский судья. – 2010. – № 2. – С. 30–33.
    142. Сергеич П. Искусство речи на суде. – Тула, 1999. – 320 c.
    143. Скуратовська Т.А. Аргументація в американському судовому дискурсі (на матеріалах справ за участю суду присяжних): дис. канд. філософ. наук. – Київ, 2002. – 196 с.
    144. Случевський В.К. Учебник руского уголовного процесса. Введение. Часть І: Судоустройство / Под ред. и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2008. – 400 с.
    145. Смирнов А.В., Калиновский К.Б. Уголовный процесс: учебник для вузов. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2006. – 697 c.
    146. Спирин С.В. Теория и практика формирования состава коллегии присяжных заседателей по уголовному делу: моногр. – М.: Юрлитинформ, 2011. – 184 с.
    147. Список кандидатів у народні засідателі Івано-Франківського апеляційного суду. – Івано-Франківськ, 1997.
    148. Стивен Тейман. Возрождение народного участия в отправлении правосудия в современных правовых системах // Юрист, 2004. – №9(39). – С.37–39.
    149. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: в 2 т. – М., 1970. –Т. 2. – 515 с.
    150. Судариков В.А. Роль председательствующего судьи при осуществлении правосудия судом присяжных заседателей в российском уголовном процессе: дис. канд. юрид. наук. – М.: РГБ, 2003. – 170 с.
    151. Судебное производство в уголовном процессе Российской Федерации: научно-практическое пособие по применению Уголовно-процессуального кодекса РФ / под. общей ред. В.М. Лебедева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 2011. – Серия: Практика применения. – 999 с.
    152. Тащилин М.Т., Костылева Т.В. Составление списков присяжных заседателей // Российская юстиция. – 2010. – № 3. – С. 48–49.
    153. Теймэн С. Постановка вопросов присяжным // Российская юстиция. – 1995. – № 10. – С. 8–11.
    154. Тернавська В.М. Інститут суду присяжних засідателів в Україні (історико-правовий аналіз): дис. канд. юр. наук. – Київ, 2007. – 220 с.
    155. Тернавська В.М. Суд присяжних у кримінальному судочинстві Франції // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 12 (50). – С. 70–77.
    156. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 1056 с.
    157. Тисен О.Н. К вопросу о способности присяжных заседателей решать фактические обстоятельства уголовного дела // Российская юстиция – 2010. – № 5. – С. 59–61.
    158. Тисен О.Н. Теоретические и практические проблемы формирования коллегии присяжных заседателей: моногр. – М.: Юрлитинформ, 2010. – 240 с.
    159. Тищик Б. Й. Історія держави і права Австрії та Австро-Угорщини (X ст. – 1918 р.) / Тищик Б. Й. – Львів : Видавничий центр юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – 80 с.
    160. Тогобицкий И.А. Записки народного заседателя: Встать! Суд идет! – К.: Варта, 2003. – 112 с.
    161. Томин В.Т. Sapienti Sat (Судебно-следственная реформа: взгляд из провинции) // Нижегородские юридические записки: сб. научных трудов / Под ред. проф. В.Т. Томина. – Н.Новгород, 1995. – Вып. 1. – С. 3–39.
    162. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18.12.2001 № 174-ФЗ, ред. 2011 г. (принят ГД ФС РФ 22.11.2001) // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.consultant.ru/popular/upkrf/.
    163. Узагальнення роботи судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області за 2006–2010 роки. – Івано-Франківськ, 2011.
    164. Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утворення справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів» // Офіційний вісник України. – 2006. – № 19. – від 24/05/2006. – С. 23. – Ст. 1376. – реєстр. код 36232/2006.
    165. Указ Президента України від 20 січня 2006 року № 39 «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи // Офіційний вісник України. – 2006. – № 4. – Ст. 143.
    166. Уолкер Р. Английская судебная система. – М.: Юрид. лит., 1980. – 383 с.
    167. Уставь Уголовного Судопроизводства 1864 г.
    168. Федеральный Закон от 20.08.2004 № 113-ФЗ «О присяжных заседателях федеральных судов общей юрисдикции в РФ» / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.h12.ru/acts/pris_zas.html.
    169. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: в 2 т. – СПб., 1996. – Т. 1. – 552 с.
    170. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства: в 2 т. – СПб., 1996. – Т. 2. – 595 с.
    171. Цивільний кодекс України 2003 року // Відомості Верховної Ради України – 2003 р. – № 40. – від 03/10/2003. – Ст. 356.
    172. Чельцов-Бебутов М.А. Курс советского уголовно-процесуального права. Т. 1. – М.: Госюридиздат, 1957. – 821 с.
    173. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права (Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазних государствах) – СПб.: Равена, 1995. – 847 с.
    174. Чеджемов Т.Б. Судебное следствие. – М., 1979. – 96 с.
    175. Шафир М. Некоторые вопросы методики и тактики защиты на предварительном следствии // Вопросы защиты по уголовным делам. Сб статей / Под. ред. Элькинд П.С. – Л., 1967. – С. 68–89.
    176. Шевчук. Л.В. Судові системи України та Австрії: порівняльна характеристика / режим доступу з: http: // s-journal.cdu.edu.ua/base/2008/v5/v5pp140-143.pdf.
    177. Шишкін В. Конституція України: проблеми розвитку системи правосуддя // Українське право. – 1996. – № 3. – C. 63-65.
    178. Шишкін В.І. Судові системи країн світу: навч. посіб. (у 3х кн.) – Кн.1. – К., 2001. – 218 с.
    179. Шишкін В. Формування суду присяжних (досвід Іспанії) // Право України. – 2002. – № 2. – C. 139–142.
    180. Шпилев В.Н. Участники уголовного процесса. – Мн.: Изд. БГУ, 1970. – 176 с.
    181. Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. – Львов, 1974. – 190 с.
    182. Юзікова Н.С. Суд присяжних в Україні, Росії та США у контексті демократичних засад правосуддя (порівняльний аналіз) // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 116–118.
    183. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова), Ф. Г. Бурчак та ін.. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998. – Т. 1 : А – Г. – 1998. – 672 с.
    184. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова), Ф. Г. Бурчак та ін.. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998. – Т. 2 : Д – Й. – 1998. – 744 с.
    185. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова), Ф. Г. Бурчак та ін.. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998. – Т. 3 : К – М. – 1998. – 792 с.
    186. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова), Ф. Г. Бурчак та ін.. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. – Т. 5 : П – С. – 1998. – 736 с.
    187. Яновська О.Г. Відродження суду присяжних в Україні та здійснення захисту у кримінальних справах // Адвокат. – 2006. – № 1. – С. 28–31.
    188. Яновська О.Г. Концептуальні засади функціонування і розвитку змагального кримінального судочинства : моногр. – К. : Прецедент, 2011. – 303 с.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА