Укіс Юлія Олександрівна. Роль неформальних інститутів у перехідній економічній системі

brief description

Укіс Юлія Олександрівна. Роль неформальних інститутів у перехідній економічній системі: дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2005

Укіс Ю.О. Роль неформальних інститутів у перехідній економічній системі. рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2005.
У даній роботі систематизовано підходи до вивчення трансформації інститутів в перехідній економічній системі, проаналізований взаємний вплив формальних і неформальних інститутів в процесі інституційної трансформації, виділені способи їх взаємодії. Розкрита сутність поняття «економічний менталітет» і чинники, під впливом яких він формується в процесі еволюції суспільства.
Обґрунтовується факт необхідності і можливості цілеспрямованої зміни неформальних інститутів, пропонується модель адаптації неформальних інститутів до формальних, що впроваджуються.
Розроблено методику оцінки ефективності імпортування інститутів, яка полягає у визначенні вигод і витрат імпортування та їх подальшому зіставленні.

Категорія «інститут», увійшовши в економічний обіг відносно недавно (кінець XIX початок ХХ ст.), зайняла у економічній теорії міцні позиції. Найбільшу увагу аналізу інститутів приділяє школа інституційної економіки. Вивчення різноманітних наукових трактовок категорії інститутів і їхніх властивостей дозволяє зробити висновок про те, що однією з головних функцій інститутів є вплив на трансакційні витрати. В роботі показано, що цей вплив не завжди є позитивним, в деяких випадках наявні інститути збільшують кількість необхідних трансакцій, і таким чином сприяють зростанню трансакційних витрат. Інститути, поряд з багатьма іншими класифікаціями, підрозділяють на формальні і неформальні. До формальних інститутів належать механізми, що закріплені нормативно, тобто нормативні і інші законодавчі акти, договори, контракти, а також організації і установи. До неформальних інститутів належать механізми, що регулюють поведінку людей за допомогою певних стереотипів, стандартів і соціальних умовностей, не визначених законодавчими і нормативними актами. Формальні і неформальні інститути знаходяться в постійній взаємодії, яка особливо сильно виявляється в процесі інституційної трансформації. В результаті дослідження виділені три способи взаємодії формальних і неформальних інститутів:
модифікація - зміна неформальних інститутів під впливом формальних, і навпаки;
формалізація - легітимізація неформальних інститутів у формальні, при якій інститути, закріплюючись нормативно, з неформальних трансформуються в формальні;
деформалізація перетворення формальних інститутів в неформальні при втраті значущості в якості формальних інститутів і виключенні з правової системи.
Дослідження неформальних інститутів: процесу їх становлення, впливу на економічну систему, можливостей їх цілеспрямованої трансформації, сконцентровано, перш за все, на ролі національно-релігійних традицій у формуванні і розвитку господарських систем. Розкрито сутність неформального інституту «економічний менталітет» як сукупності неформальних норм, що історично склалися, і правил, що визначають характер економічної поведінки членів певної суспільної групи. Доведено, що внаслідок негативного впливу радянської системи у населення сформувався антиринковий менталітет, який не достатньо відповідає формальним інститутам, притаманним ринковому типу господарювання.
Трансформація неформальних інститутів можлива і необхідна для досягнення наступних цілей:
- відродження підприємницької ініціативи і формування етики підприємництва;
- підвищення рівня довіри в суспільстві (до нових формальних інститутів, держави, правоохоронних органів, закону і один до одного);
- підвищення трудової мотивації;
- усвідомлення всіма верствами населення необхідності ринкових перетворень.
Засобами досягнення цих цілей є:
1. Економічна і правова освіта.
2. Створення зовнішнього середовища, що сприяє високоморальному бізнесу.
3. Етичне виховання.
4. Стабільність законодавства.
5. Ухвалення справедливого трудового і податкового законодавства.
6. Суворий контроль за його дотриманням керівниками підприємств всіх форм власності.
7. Формулювання мети реформ, зрозумілої всім.
8. Систематична робота по роз'ясненню стратегії і поточних задач економічних перетворень.
9. Інформатизація.
Третій розділ дисертації є спробою системного аналізу категорії імпорту інститутів на основі використання інструментарію і методології неоінстітуційної економічної теорії.
Запропонована методика оцінки ефективності імпортування інститутів, яка (при всіх її можливих недоліках) достатньо повно висвітлює проблему, дає практичні методи, за допомогою яких на практиці можна (хоча б в першому наближенні) оцінити апріорну ефективність імпортування інститутів.
Виділена низка чинників, які в даний час впливають на швидкість і радикальність інституційних революцій (чинників, дія яких на момент написання більшості фундаментальних досліджень неоінституційної школи в кінці 80-х - початку 90-х років ще не була такою явною).
Обґрунтована відмова від постулату про неможливість імпортування неформальних інститутів, що робить можливим радикальні і цілеспрямовані зміни в економічних системах сучасних держав.
До двох загальновизнаних причин інституційних змін, що визнаються практично всіма дослідниками, - зрушення в структурі відносних цін і ідеології, додано третю, дуже значущу для України, - боротьбу груп впливу.
Проаналізовано традиційні класифікації імпорту інститутів і доповнено їх рідкісним, але, тим не менш, існуючим типом імпортування з історії інших країн.
В роботі стверджується, що для того, щоб вдало обрати інститути для імпортування слід здійснити апріорну оцінку їх ефективності і аналіз можливих наслідків, спрогнозувати передбачуваний ефект від запровадження нового інституту і витрати імпортування. Зіставивши витрати і ефект, маємо змогу зробити висновок щодо доцільності імпортування.
На основі сконструйованої методики можна виробляти (використовуючи намічені напрями і способи реалізації окремих задач) конкретні програми комплексного апріороного аналізу прогнозованого ефекту і витрат революційних інституційних перетворень.
Досліджена в роботі тема, поза сумнівом, перспективна, і набуває все більшу значущість саме на сучасному етапі розвитку України через різке прискорення процесів глобалізації, світової економічної інтеграції, зближення траєкторій розвитку абсолютно різних за всіма параметрами країн.