УКРАЇНСЬКА МІФОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ XIX ст.

brief description

НІЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Миколи Гоголя

ВАСИЛЕНКО Алла Миколаївна

УДК 811.161.2’373.2

УКРАЇНСЬКА МІФОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА
В ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ XIX ст.

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бойко Надія Іванівна,
к.філол.н, доц.

Київ 2003

ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................ 4

Розділ 1. Статус міфологічної лексики в українській науковій думці XIXXX ст. ...........................................................................................................15
1.1. Міфологеми як ідіоетнічний феномен культури та їхня інтерпретація в художньому тексті .................................................................... 16
1.2. Лінгвоконцептуальні позиції українських письменників XIX ст.................................................................................................................... 22
1.3. Міфопоетична лексика в системі наукових досліджень ............ 31
Висновки до розділу ................................................................................. 52

Розділ 2. Структурно-семантична характеристика української міфологічної лексики .......................................................................................... 54
2.1. Лексико-семантична класифікація української міфолексики.......................................................................................................... 55
2.1.1. Лексико-семантичні поля міфологічних номінацій ........... 55
2.1.2. Імпліцитна й експліцитна міфологічність у семантичній структурі міфономінацій .................................................................................... 85
2.2. Семантичні моделі лінгвоміфопоетичної системи українського романтизму ......................................................................................................... 98
2.2.1. Метаморфози ...................................................................... 98
2.2.2. Психологічні асоціативи .................................................... 100
2.2.3. Провісники ..........................................................................103
2.2.4. Символізація ....................................................................... 105
2.2.5. Семантичні моделі контамінованого типу ........................108
2.3. Дериваційна парадигма міфологічної лексики в українському романтичному тексті ..........................................................................................111
2.4. Міфологічні номінації як конституенти фразеосистеми української мови ........................................................................................... 121
Висновки до розділу ............................................................................... 126

Розділ 3. Міфологеми як елемент образної структури художнього тексту: функціонально-стилістичний аспект .................................................. 128
3.1. Специфіка номінування в системі міфологічної лексики українського романтичного тексту .................................................................. 130
3.2. Пресупозитивний рівень романтичної міфотворчості та його вербалізація ........................................................................................................ 149
3.3. Прозопопея як семантико-стилістичне явище мовної організації міфологічного романтичного тексту ............................................................... 169
Висновки до розділу ............................................................................... 175

Висновки .................................................................................................. 178
Список використаної літератури ............................................................187
Список використаних джерел .................................................................209
Покажчик міфологічних назв.................................................................. 213

ВСТУП
Важливим компонентом духовного розвитку нації виступає міфологія як конституент національної культури. Слов’янська міфологія, зазначають дослідники В.Іванов і В.Топоров, сукупність міфологічних уявлень давніх слов’ян (праслов’ян) періоду їх єдності (до кін. I тис. н.е.) [199, 5].
Сутність міфу виявляється через сталі феноменальні структури міфологеми, архетипи, символи, що на мовносеміотичному рівні функціонують як номени певних денотатів екстралінгвальної дійсності.
У системі образних мовних засобів, побудованій на національно-культурній традиції, значне місце відводиться міфологічним номінаціям.
Міфологічна лексика, відображаючи об’єкти міфологічної свідомості, становить одну з лексичних мікросистем мови. Її специфіка може виявлятися передусім через аналіз семантики міфонімів, установлення способів їх називання, дослідження міфолексем у функціональному аспекті. Звернення до зазначеної групи лексики зумовлене широким і різнобічним інтересом лінгвістів, фольклористів, етнографів до міфологічного матеріалу. Сутність поняття міфу в різних аспектах досліджували філософи, історики, етнографи (М.Грушевський, Ю.Павленко, О.Афанасьєв, М.Васильєв, О.Золотарьов, О.Лосєв, Є.Мелетинський, Б.Рибаков, С.Токарев), мовознавці (О.Потебня, Н.Сологуб, С.Єрмоленко, В.Вересаєв, В.Гуторов, Н.Хобзей, Р.Ахметьянов, Т.Гамкрелідзе, В.Іванов, В.Топоров, Г.Уфімцева, Р. Якобсон та ін.).
Міфопоетична лексика є мало верифікованим об’єктом українських лінгвістичних досліджень. Проблеми її вивчення знайшли спорадичне висвітлення у працях Н.Сологуб, Т.Лукінової, С.Єрмоленко, Н.Молотаєвої, Т.Бовсунівської, М.Зубова, Н.Хобзей, В.Гуторова. Фрагментарність досліджень міфологічної лексики зумовлює необхідність ґрунтовних студій даного лінгвістичного матеріалу.
Актуальність дослідження міфологічної лексики зумовлена особливим місцем, семантичною та функціональною специфікою цієї

мікросистеми, незначною кількістю спеціальних досліджень із проблеми та потребами вдосконалення опису міфолексики як однієї з лексичних груп української мови. Як відомо, міфологеми корелюють із національним баченням світу (оскільки міфолексика виступає вербальним кодом міфологічних уявлень і світосприйняття) та репрезентуються в контексті відповідних етнокультурних та художньо-мовних систем. Міфологічна система номінування виявляє свою специфіку на лінгвокультурному рівні, оскільки міфологічно марковані терми позначають особливі десигнати міфологічного буття. Тому спеціальні лінгвістичні студії цієї ділянки сприятимуть глибшому розумінню духовного життя українців, що є надзвичайно актуальним у наш час період повернення до витоків національної культури, глибокого дослідження ментальних особливостей етносу.
Мета роботи здійснити структурно-семантичний та функціонально-стилістичний аналіз міфологічної лексики, вживаної у творах українських романтиків.
У дисертації міфологічні номінації української мови досліджуються як одиниці умовно словникові та текстоцентричні. Тому в роботі розглядається функціонування міфолексем як узуальних одиниць у новому текстовому оточенні.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:
зібрати, згрупувати та класифікувати українські міфоніми;
охарактеризувати міфологічні номінації з погляду їх структурних і семантичних особливостей;
проаналізувати міфолексику як засіб стилетворення в романтичній літературі;
дослідити міфологічні номінації як компоненти художньо-образної структури романтичної творчості;
побудувати поняттєву систему об’єктів міфосвіту, описати систему міфологічних уявлень, світобачення архаїчних етносів і праукраїнців.
Об’єктом дослідження стала одна з лексико-семантичних груп лексичної системи української мови сукупність міфологічних номінацій, уживаних у творах письменників XIX ст. Предметом наукового аналізу є структурно-семантичні й функціонально-стилістичні особливості міфоназв у художньо-образній системі літературних творів окресленого хронологічного періоду.
Ствердження національної основи художньої творчості, залучення фольклорних джерел, увага до минулого народу є конститутивними елементами літературно-художнього напряму, що склався та розвивався в XIX ст., романтизму. Романтизм, як зазначає В.Ванслов, є передусім одним із вагомих напрямів історії мистецтва, що має епохальне значення” [25, 42]. Дослідник постулює романтизм як художній напрям, який склався в конкретно-історичних умовах поч. XIX ст. і утвердив свою творчу програму (тобто естетику) й особливості методу [25, 45].
Розвиток романтичної школи в українській літературі дослідник А.Шамрай обумовлює захопленням народністю”, національністю”, намаганнями вирішити проблеми індивідуалізму в художній творчості [253, 18]. Зародження українського романтизму вчений пояснює виникненням і функціонуванням харківської романтичної школи 20 40-х рр. XIX ст. Харківська літературна традиція захоплення пісенним і взагалі фолькльорним матеріялом” (тут і далі в цитатах і назвах праць зберігаємо авторську орфографію та пунктуацію. А.В.) [255, 14] обумовила подальший розвиток українського романтизму з його значною увагою до народних джерел, орієнтацією на фольклорні зразки, відображенням національних уявлень та вірувань.
XIX століття період слов’янського відродження”, за слушним висловом М.Зерова [75, 70], позначене пильною увагою дослідників до фольклору, до народних уявлень і вірувань, до національних традицій і звичаїв. Народознавчі розвідки цього часу формують науковий фундамент тлумачення світогляду нації. Як зазначає А.Пономарьов, власне, наукові розробки цього періоду і явили собою той фонд знань про народні вірування, повір’я та уявлення, який став джерелом для розуміння процесу розвитку духовності народу і в той же час основою для подальших досліджень” [175, 21]. Наукові доробки українських дослідників слов’янського язичництва цього часу публікувалися як статті в Київській Старовині” (зокрема, це дослідження П.Єфименка Упыри (из истории народных верований)” (1883), П.Іванова Кое-что о вовкулаках и по поводу их” (1886), Т.Рильського К изучению украинского народного мировоззрения” (1888), І.Франка Сожжение упырей в с.Нагуевичах в 1831 г.” (1890), Х.Ящуржинського О превращениях в малорусских сказках” (1891), А.Чепи Малорусские суеверия, коим мало кто верил” (1892), В.Гнатюка Останки передхристиянського світогляду наших предків” (1899), В.Милорадовича Малорусские народные поверья и рассказы о пятнице” (1902)), а також у Збірнику Харківського історико-філологічного товариства (етнографічні розвідки П.Іванова Народные рассказы о ведьмах и упырях” (1891. Т.3), Народные рассказы о Доле” (1892. Т.4)). Монографічні праці з народознавства друкували в цей час М.Костомаров (Об историческом значении русской народной поэзии” (Харків, 1843), Славянская мифология” (Київ, 1847)), М.Маркевич (Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян” (Київ, 1860)), Я.Головацький Очерк старославянского баснословия или мифологии” (Львів, 1860)), О.Потебня (О мифическом значении некоторых обрядов и поверий” (Москва, 1865)), П.Чубинський (Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западнорусский край” (1872 1878)), І.Нечуй-Левицький (Світогляд українського народу. Ескіз української міфології” (Львів, 1876)), В.Дашкевич (До питання про заложних тварин в уявленнях українського народу (З поля вивчення народного світогляду)” (Харків, 1927)).
Отже, учені XIX ст. намагалися комплексно вивчити народний світогляд, визначити особливості народнопоетичного мислення, пояснити специфіку буттєвості наших предків і визначальні риси їхньої духовності. Суто наукові зацікавлення дослідників XIX ст. знайшли відображення в періодичних виданнях і монографічних працях, а письменники, діяльність яких позначена пошуками в царині української міфології, образно переосмислили етнологічно-культурологічний матеріал на художньому рівні.
Джерельною основою дослідження стали тексти українських письменників XIX ст., оскільки в романтичній творчості актуалізується роль міфологем як одного з елементів естетосфери українського романтизму. Висока продуктивність уживань міфологічних назв простежується в українській літературі доби романтизму. Визначальними особливостями художньо-образної системи цього часу є тісний зв’язок із фольклором, культивування національного елементу [76, 75]. Суттєвою рисою романтизму дослідниця О.Камінчук визначає зацікавленість індивідуальним у художньому відтворенні людського буття [92, 4], що обумовило міфологічну основу романтичної творчості. Романтизм, указує науковець, сконцентрований на духовному світі окремої особистості і пізнанні національно своєрідного, тому романтики зверталися до фольклору, міфології виразників духовного світу нації” [92, 4]. Підготовка фактичного лінгвістичного матеріалу дослідження здійснювалася шляхом суцільної вибірки міфологічних номінацій із романтичних творів українських поетів (Л.Боровиковського, М.Костомарова, А.Метлинського, О.Афанасьєва-Чужбинського, В.Забіли, П.Білецького-Носенка, Є.Гребінки, І.Манжури, П.Гулака-Артемовського та ін., а також окремих ранніх творів Т.Шевченка), прозаїків (О.Стороженка, П.Куліша, Б.Грінченка, Г.Квітки-Основ’яненка, І.Нечуя-Левицького, Ганни Барвінок та ін.), драматургів (М.Костомарова, В.Дмитренка, І.Бужаненька, Кирила Тополі, Я.Кухаренка та ін.). Фактичним матеріалом дослідження послужила також картотека міфологічних номінацій, укладена на основі фундаментальних лексикографічних праць (Словника української мови: В 11-ти т. (К., 1970 1980), Словаря української мови Б.Грінченка: У 4-х т. (К., 1907 1909), Великого тлумачного словника сучасної української мови (К., 2001), Програми для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови Й.О.Дзендзелівського (К., 1981)) та спеціальних міфологічних словників (Славянская мифология: Энциклопедический словарь (М., 1995), Мифологический словарь / Под ред. Е.М.Мелетинского (М., 1991), Словник давньоукраїнської міфології С.Плачинди (К., 1993), Словник імен богів давньоукраїнської міфології В.Волочая (Вінниця, 2001)). Зауважимо, що в Словнику української мови майже відсутні відповідні ремарки (із позначенням міф.”), хоча тлумачення окремих лексем указує на їх необхідність. Наприклад, номінація вовкулак дейктивно пов’язана з міфологічним світоглядом, пор. словникову статтю: Вовкулак міф. За народними повір’ями людина, що обертається у вовка” [203, 1, 711]; відповідну позначку має дієслово вовкулакувати” [203, 1, 711]. Більшість міфологічних найменувань не позначені як міфологічні (наприклад, мавка, русалка, домовик тощо).
І.Желєзняк трактує міфонім як власну назву, найменування вигаданого суб’єкта або об’єкта в переказах, казках, міфах тощо” [230, 318]. Міфоніми відбивають дві стадії слов’янської міфології нижчу (наприклад, русалки, водяні, домовики, що не вважаються власними іменами) та вищу (антропоморфні божества з особовими іменами). Міфоніми на позначення представників вищої міфології І.Желєзняк кваліфікує як теоніми [203, 629].
На думку Н.Колесник, міфонім це один із розрядів власних назв українського фольклору [105, 30].
Н.Подольська визначає міфонім у межах ономастичної термінології. Розглядаючи міфологічну назву як ім’я вигаданого об’єкта будь-якої сфери ономастичного простору в міфах, дослідниця виділяє міфоантропоніми, міфотопоніми, міфозооніми, міфофітоніми й міфоперсоніми [169, 124 125].
Сучасна наукова думка в галузі пізнання міфологічного досліджує номінації, що семантично пов’язані з об’єктами міфобуття. Тому міфологічно маркованими визначаються не тільки пантеїстичні й пандемонологічні найменування, а й номени, що позначають специфіку міфологічного світогляду нації.
Загальноприйнятим є положення сучасної етнографічної науки, за яким визначається три типи народних вірувань із диференціацією їх на підтипи. Перший тип об’єднує вірування, пов’язані з істотами реального світу (чаклуни, відьми, знахарі), повір’я про рослини й тварин, вірування, пов’язані з мерцями та речами, і вірування у природні явища. Другий тип вірувань фіксує теїстичні й демонологічні уявлення. Третій тип визначається магією та магічними обрядодіями [175, 21]. Спираючись на класифікацію, запропоновану А.Пономарьовим, вважаємо за доцільне розширити коло міфологічних номінацій, залучивши до їх складу номени, що, крім найменувань богів, божеств і демонічних істот, відображають міфологічні уявлення давніх українців.
Люсьєн Леві-Брюль, досліджуючи специфіку первісного мислення, указував на ті невидимі явища, які постійно знаходилися в центрі когнітивно-мисленнєвої діяльності давньої людини, виділяючи три категорії: дух мертвих; одухотворені явища природи, тварини, рослини, предмети (наприклад, річки, скелі, моря, гори, виготовлені людиною предмети); чарування та чародійство, джерелом яких були дії чаклунів [116, 305].
Сучасні лінгвістичні студії позначені тенденцією до аналізу широкого кола міфологем. Так, Н.Слухай-Молотаєва, досліджуючи творчість Т.Шевченка, визначає астральні, орнітальні, вегетативні, міфологеми-першоелементи буття (вогонь, вода, земля, повітря).
Дослідниця української романтичної творчості Т.Бовсунівська розглядає сонце, серце, церкву тощо як міфологеми, окреслюючи поняття романтичної міфологеми”, що визначає акт розвитку мислення, формування нового моменту в баченні світобудови” [14, 134].
Функціонування міфологем на позначення об’єктів природи зумовлене світоглядними позиціями українських письменників-романтиків. Розуміння природи як живого організму, підпорядкованого тільки всеохоплюючому світовому духові” ... (що, звичайно, не виключало наявності і ворожих людині природних сил) поетизувалося романтиками в образах вільних і буйних природних стихій...” [268, 31].
Необхідно зауважити, що міфологеми тісно пов’язані з народнопоетичними образами. Як зазначає Т.Бовсунівська, романтики часто запозичували народні символи, але нове функціонування народнопісенних символів ні в якому разі не свідчить про їх тотожність архаїчним. Хоча романтики й мали на меті їх відродити, практика живого літературного процесу призвела до утворення художності нового типу” [14, 132]. У художньо-образній структурі міфологем знаходиться символіко-поетичне значення, але домінантною визначаємо міфологічну маркованість, і саме такі номінації зараховуємо до складу міфологічної лексики.
Денотати міфологічних онімів істоти, найменування яких здійснюється в певному комунікативному (міфологічно маркованому) середовищі. Отже, аналіз міфологічно позначеної лексики не вичерпується концептуальною характеристикою пантеїстичних і пандемонологічних об’єктів міфобуття. Як міфологічні мисляться персоніфіковані образи атмосферного, флористичного й фауністичного світу, а також абстрактні концепти, оскільки, як зазначає Л.Полюга, в мовних знаках узагальнюються явища існуючої дійсності, що виражають як чуттєву реальність, так і реальність нечуттєву” [171, 17].
Розширене тлумачення кола міфічних об’єктів представлене міфологічними концепціями дослідників-міфологів XIX ст. Так, Г.Булашев персоніфікованими міфічними образами називає атмосферні явища (хмару, сніг, туман, іній, росу, грім, блискавку, мороз, вітер, вихор), а також землю, воду та вогонь, небо й небесні світила (сонце, місяць, зірки, сузір’я, комети). Міфолог також концептуально й лінгвістично аналізує народну ботаніку, що оповита яскравим поетичним і релігійно-міфічним серпанком” [24, 284], і народну зоологію, яка тісно пов’язана з національними повір’ями, котрі ґрунтуються на давніх релігійно-міфічних поглядах народу на природу” [24, 322].
В.Гнатюк у Нарисі української міфології” досліджує такі міфічні об’єкти, як небо, хмари, вирій, землю, гори, криниці й джерела (що, на думку дослідника, формують семантичне поле під узагальненою назвою Всесвіт”), а також небесні й атмосферні явища, які міфолог називає персоніфікаціями (сонце, місяць, зоря, дощ, град, мороз, вітер тощо).
Аналізуючи світогляд українського народу, І.Нечуй-Левицький персоніфікує атмосферні образи, як-от небо, сонце, місяць, зорі, блискавку, хмари.
Як міфологеми О.Потебня досліджує вогонь, світло, воду, вітер та інші явища природи.
Сучасна мовознавча наука виділяє як окрему тематичну групу лексичних номінацій назви, в образній основі яких знаходяться міфологеми. Міфологічна маркованість таких лексем виникає на базі образно-метафоричного сприйняття об’єктів навколишнього світу, оскільки з давніх часів існувала тенденція людського мислення поєднувати спостереження над дійсністю з фантазією, художніми образами, різними видами метафоризації” [12, 59]. Таким чином, аналізовані номінації лінгвально позначають об’єкти, які містять як напівреальні, так і напівфантастичні властивості й утворюють єдину систему назв у філософській і поетичній традиції [12, 59].
Т.Лукінова зараховує слова, пов’язані з давніми віруваннями слов’ян, до окремої лексичної групи [129, 60]. Дослідниця розширює коло цих номінацій за рахунок лексем, що відображають народні вірування, пов’язані з тваринами, птахами, рослинами тощо [129, 60].
Групи міфологічних номінацій виділяє також Б.Кобилянський, досліджуючи східнокарпатські міфоніми, із подальшим поділом їх на семантичні поля (наприклад, серед демономіфонімів дослідник виділяє семантичне поле чорт” [98, 41], у групі міфоантропонімів вирізняється семантичне поле чаклун” [98, 47].
Основоположною в роботі є думка про зв’язок мови з культурою народу її творця і носія, про мову як сегмент духовного розвитку, як складову національної пам’яті, яка карбує всі прояви міфологічного світосприйняття мовними засобами.
Характер дослідження зумовлює необхідність комплексного використання різних методів:
1) описового з його прийомами:
а) зовнішньої інтерпретації (у її двох різновидах: за зв’язком з позамовними явищами (ментальністю, соціальними феноменами, обрядовістю тощо) та за зв’язком з іншими мовними одиницями);
б) соціологічним (характеристика тематичних груп);
в) логіко-психологічними прийомами (зокрема, співвіднесеність міфолексики з позначуваним денотатом міфосвіту, відображення міфологічних уявлень знаковим способом);
г) міжрівневої інтерпретації (аналіз морфологічного вираження та синтаксичної зумовленості лексем);
ґ) внутрішньої інтерпретації (вивчення міфонімів на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв’язків);
2) структурного з його методиками:
а) дистрибутивного аналізу (застосовується під час дослідження міфолексем у контексті);
б) компонентного аналізу (використовується у процесі розщеплення значення міфонімів на семи).
Наукова новизна дослідження обумовлюється тим, що вперше на матеріалі української мови розглядаються семантико-стилістичні особливості міфологічної лексики в ідіолекті письменників-романтиків. Міфоніми в роботі досліджуються як фрагменти національно-мовної моделі світу, що знаковим способом відображають об’єкти міфобуття, тобто слугують засобом і способом відтворення міфологічних уявлень як сегмента духовної культури.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження дають додаткові наукові відомості про культурно марковану мікросистему української мови, допомагають осмислити функціонування міфоназв у художніх текстових структурах, визначають зв’язок лінгвістичних одиниць із категоріями культури й етнології.
Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що матеріали дисертації можуть бути використані в курсах лінгвістичних дисциплін (зокрема, лексикології, стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, частково фразеології та дериватології). Висновки дисертації будуть корисними й для порубіжних наукових галузей лінгвостилістики, етнолінгвістики, психолінгвістики. Проведений аналіз може бути цікавим і для суміжних гуманітарних дисциплін (культурології, етнології).
Апробація роботи. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, на звітних наукових конференціях молодих учених при НДПУ імені Миколи Гоголя. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на Міжнародних наукових (Слов’янський світ на порозі III тисячоліття” (Гомель, 2001), Слов’янська фразеологія в ареальному, історичному й етнокультурному аспектах” (Гомель, 2001), Мова і культура” (Київ, 2002)) і науково-практичних конференціях (II Гоголівські читання М.В.Гоголь і світова культура” (Москва, 2002), Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури” (Житомир, 2002), Проблеми викладання та вивчення російської мови в школі та вищому навчальному закладі на сучасному етапі” (Ніжин, 2001)), Всеукраїнській науковій конференції Історія української лінгвістики” (Ніжин, 2001).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 9 статей.

bibliography

ВИСНОВКИ

Мова як функціональна система акумулює етнонаціональну специфіку та культурно-історичний досвід її носіїв, що виражається в процесі використання мовних (лексичних) одиниць у межах вербально-художнього простору. Важливим конституентом лексичного рівня мови виступають міфологічні номінації лексеми, значеннєва структура яких актуалізує традиційно закріплений набір етнокультурної інформації, пов’язаної з міфологічними уявленнями, віруваннями та повір’ями.
Міфономени є лінгвоконцептуальним елементом інформативно-змістової структури українського романтичного тексту, метасемантика якого великою мірою визначається національно-культурним компонентом.
Романтизм як цілісний художній комплекс, який інтерпретує міф, постулює принцип міфологемності. Таким чином, міфософічність, набувши статусу іманентної ознаки романтичної творчості, виступає важливим способом декодування сигналів духовної культури нації.
Світоглядно-естетичні орієнтири національного духовного простору вербалізуються в межах художньої творчості. Романтизм як художньо-естетична система постулює міфологему як текстотворчу одиницю лінгвального рівня художніх творів. Міфологічний модус українського романтичного дискурсу визначається специфікою етнокультурних традицій і духовного життя нації носія мови.
Міфологічні значення репрезентують загальнобуттєву систему координат міфологічного простору. Уявлення, вірування та погляди українців виступають осердям духовного життя народу й підґрунтям національної культури.
Лексико-семантичний рівень мови концептуалізує фольклорно-обрядовий континуум.
У процесі декодування семіотичної площини міфообразу важливими виступають номінування, інтерпретація внутрішньої форми, мотивація об’єктів міфосвіту.
Українські письменники романтичного напряму, визначаючи поетичною домінантою тексту етноміфологеми, намагалися теоретично тлумачити світоглядний міфологічний дискурс.
Ґрунтовно дослідивши національну міфологічну спадщину, письменники XIX століття репрезентували лінгвоконцептуальну систему міфологічного дискурсу з урахуванням етнонаціональної специфіки та естетико-культурологічних особливостей міфологічної моделі духовної буттєвості.
Виступаючи вербальною репрезентацією міфологічного світоглядного континууму, міфологічна лексика була й залишається об’єктом лінгвістичних досліджень.
Отже, з’ясувавши етнологічні особливості архаїчної культурної традиції, учені окреслили систему давньоукраїнського язичницького континууму, з’ясувавши специфіку лінгвальної репрезентації концептів міфологічного простору.
Міфологічний модус етнокультурної лексико-семантичної системи визначає специфіку номінування, семантичної репрезентації та синтаксичної організації міфолексем.
На основі парадигматичних відношень у межах значеннєвої системи міфологічної лексики визначаємо лексико-семантичні поля міфономенів: пантеїстичні номінації (із диференціацією на підгрупи міфоніми на позначення найголовніших богів давньоукраїнського пантеону (Перун, Велес, Стрибог, Дажбог, Сварог, Хорс, Мокоша, Семаргл); міфолексеми на позначення другорядних богів (Ляля, Лель, Мара, Пек тощо); пандемонологічні номінації (назви нечистиків (маскулінізована (чорт, біс) і фемінізована (відьма, яга) репрезентація однини й множинна репрезентація (нечиста сила) на вербальному рівні), божків і божеств (Хлібник, русалки, Пекун тощо); фауністичні міфономінації (кінь, зозуля, лебідь); флористичні міфономени (дуб, осика, горицвіт); астральні міфологеми (підгрупи солярна (сонце), лунарна (місяць) і власне астральні (зірки, зорі); архетипні міфоніми (вода, повітря, вогонь, земля); міфотопоніми (рай пекло, цей світ той світ).
Кожне з визначених лексико-семантичних полів української міфологічної лексики концептуально й вербально становить квант міфологічної дійсності; корелятивно вони формують цілісну систему язичницького універсуму.
За різним ступенем міфологічності в семантичній матриці міфоназви та її найближчого словесного оточення виділяємо дві групи міфономенів: з імпліцитною та експліцитною міфологічністю. Міфологічні номінації з імпліцитною міфологічністю позначають об’єкти буття, які містять ознаки надприродності та корелюють із певними рисами міфологічного мислення, але активно не функціонують у межах міфопростору. До цієї групи належать фетишизовані феномени природи, фауністичні та флористичні міфообрази.
Групу міфономенів з експліцитною міфологічністю формують міфологічні персонажі з ірреальними ознаками: 1) реальні персонажі, які набувають ірреальних рис: а) наділені магічними властивостями люди (відьма, знахар), б) перетворені на представників міфологічного світу діти й дорослі (мавки, русалки, вовкулаки), в) міфологічно-казкові персонажі (змій); 2) міфообрази, які в результаті когнітивно-мисленнєвої діяльності давньої людини набули ознак живої істоти (уособлені образи хвороб); 3) ірреальні міфообрази, які зберігають зв’язок із реальною субстанцією (померлі люди, мара, мана); 4) міфономени пантеїстичного і пандемонологічного рівнів.
Лексико-семантична парадигма української міфологічної лексики романтичного дискурсу актуалізує сукупність міфопоетичних значень, що виступають вербальною формою репрезентації міфологічного потенціалу номінацій. Текстову площину романтичної творчості формують метаморфози, психоасоціативи, провісники, символи.
Процес метаморфізації тісно пов’язаний із пантеїстичними поглядами давньої людини на світ. Український романтичний міфологічний континуум репрезентує флоро-фауністичний мотив метаморфізації.
Система психокомплексів романтичного міфологічного тексту пов’язана із законом партиципації причетності людини як мікрокосму до природи як макрокосму.
Провісники лінгвально формують мікроконтекст міфономен + значеннєво важлива валентнісна лексема і концептуально репрезентують прогностичний зміст.
Символічне значення міфономінацій актуалізується під впливом контекстуального міфологічно маркованого словесного оточення. Символізація семантики міфономенів здійснюється на основі предметно-номінативного значення, що набуває символічного навантаження. Міфонім видозмінює семантичну матрицю, актуалізуючи символічно значущі елементи семантики слова через надання їм символічної функції. Міфологічно орієнтовані слова-символи становлять своєрідні лексичні константи, що фіксують етнокультурну специфіку нації-носія мови, відображаючи народний світогляд.
Символічне значення міфономінацій ґрунтується на вже сформованій значеннєвій системі слів-несимволів. Вихідна (початкова) семантика слова слугує основою формування символічного значення міфономенів з урахуванням етнокультурної традиції. Розуміння світоглядних орієнтирів нації є необхідною умовою інтерпретації семантичного наповнення міфологічно маркованого символу.
У процесі формування символічного значення міфономенів відбувається трансформація семантики слова-несимволу, що базується на зміні означування та виявляється через нашарування символічно значущих елементів на початкове семантичне наповнення слова в системі мови.
Міфологічні номінації з актуалізацією символічного значення фіксують етнокультурний і мовносеміотичний досвід нації та виявляються в контексті культурно-традиційних, обрядово-ритуальних і художньо-мовних систем. Виступаючи духовним феноменом, міфологічно маркована лексема із символічним значенням набуває світоглядно-ціннісної та ментально-когнітивної наповнюваності та є концептуально-вербальним засобом формування культурного простору, оскільки національна міфологічна символіка відображає широкий спектр духовних традицій народу, його світоглядних орієнтацій і норм ритуально-обрядової поведінки.
Міфонім із сильною потенцією символічного значення є потужним сигналом художньо-естетичної інформації, виступаючи експресивно-стилістичною одиницею, що містить поняттєво-асоціативний, образно-художній та емотивно-оцінний рівні семантичної матриці міфолексем.
Український романтичний текст репрезентує міфологему як семантико-синтаксичний центр, який корелятивно з іншими лексемами формує глибинний вербальний комплекс значень і смислових перспектив.
Значеннєва структура міфологічних номінацій тісно пов’язана з дериваційними процесами в системі міфолексики. Тому виокремлюємо словотвірну та семантичну деривацію.
У вербальній площині романтичного тексту продуктивність виявляють афіксальні (суфіксальні) морфеми, які впливають на конотативний аспект семантичної матриці міфоназв. Словотвірні деривати флористичних, архетипних і астральних міфологем репрезентують демінутивну функцію; міфоназви нечистиків пейоративну.
Семантична деривація репрезентована синонімічними до узуально-узагальненої міфономінації корелятами, перифрастичними й табуйованими назвами. Синонімічне варіювання та перифрастичне функціонування міфонімів зумовлене табуюванням міфологічних імен.
Дериваційний формант є носієм оцінності й емотивності в значеннєвій структурі міфологічної номінації, виступаючи реалізатором градаційних показників аксіологічно-ціннісної шкали етнокультури.
Фразеосистема вербального рівня романтичної творчості представлена фразеологічними одиницями, до складу яких уходять міфоніми. Етноміфологічні номінації передають національно-культурну специфіку сприйняття та відображення концептів міфобуття. ФО з міфонімами формують емотивно-оцінну метасемантику романтичного контекту. Така характеристика може виявлятися або через загальну оцінну модальність фразеологізму, або через актуалізацію оцінних сем міфоназв-складників ФО.
Українська романтична творчість маніфестує вираження переважно негативного ставлення до позначуваного, що зумовлено вживанням пандемонологічних міфоназв у складі ФО.
Міфологічно марковані лексеми в складі фразеологічних висловів репрезентують етнокультурну інформацію про певний міфоконцепт, образно окреслюючи семантику контекстної ситуації.
У межах української романтичної творчості виявляються багатогранні семантико-стилістичні потенції міфологічно орієнтованої лексики. Як елементи мовно-образної структури тексту міфологічні номінанти декодують етнокультурний інформаційний простір узуального характеру відповідно до художніх особливостей романтичного мистецтва. Індивідуально-авторське наповнення міфологічно маркованого контексту розширює метасемантичну й образно-стилістичну перспективу художнього тексту.
Специфіка номінування як вербальної фіксації міфоконцептів визначається десигнативно-денотативною співвіднесеністю назви та позначуваного нею об’єкта міфобуття. Одну лексико-номінативну групу міфономінацій формують міфоніми, що лінгвально маркують реальні предмети, образно переосмислені міфологічною свідомістю (архетипні, флористичні, фауністичні й астральні міфологеми). Іншу групу становлять міфонайменування, що виникли як результат когнітивно-креативної діяльності давньої людини.
Міфологічні номінанти в межах романтичних творів функціонують як утворення первинної або вторинної номінації. Первинне лексичне номінування є лінгвальним позначенням об’єктів міфосвіту; вторинне найменування виникло на основі вже існуючих у мовній системі номінативних засобів із метою актуалізації функціонально-стилістичного потенціалу.
Семантична матриця міфологічних назв містить мегакомпонент і сукупність макрокомпонентів (денотативний, конотативний). У структурі романтичного тексту вагомого стилістичного значення набуває широке функціонування конотації міфонімів.
Об’єктивно-номінативна функція міфономенів поєднується із суб’єктивно-оцінною, тому значеннєва структура міфологічних номінацій трансформується через нашарування конотативних елементів на денотативний зміст міфолексем. Процес видозміни семантичної матриці міфонімів відбувається за допомогою використання виразово збагачених і стилістично спроможніших семантичних замінників.
Виразова енергія міфологічно орієнтованого слова яскраво виявляється в межах художньо-мовної системи, оскільки експресивність найповніше реалізується в лексико-семантичному вербальному оточенні, що підсилює та увиразнює емоційно-експресивну функцію міфономенів.
Емотивно забарвлені міфономінації виражають емфатичні та інші підвищено-емоційні стани мовця. Українське романтичне письмо декодує міфологічно марковані контексти, які актуалізують високий ступінь емоційності, експресивності та оцінності позначуваного, репрезентуючи спектральну шкалу ціннісних орієнтацій від позитивного модуса до негативного. Емотивно-експресивна наповнюваність міфолексем реалізується за умови превалювання суб’єктивно-оцінної інформації над об’єктивно-поняттєвою.
Романтичний текст найповніше передає позитивну маркованість міфонімів. На позначення пандемонологічних істот міфологічного світогляду вживаються номінації нечистиків, семантична структура яких маркує меліоративну (з актуалізацією відчуття жалю, співчуття; наприклад, бісенята, чортенята) або пейоративну (вираження зневаги; наприклад, чортяка, відьмище) емотивну оцінність.
Особливістю міфологічно орієнтованого романтичногго контексту української художньої творчості є функціонування волюнтативів, які виражають наказово-спонукальну модальність. Смисловим центром таких конструкцій виступає міфонім, який корелює з дієсловом-імперативом. Волюнтативи з магічною семантикою містять імперативну домінанту, виступаючи основою емфатично-лайливих стійких утворень. У межах романтичного тексту волюнтативи-магізми компоненти ФО набувають додаткових емотивно-експресивних якостей.
Емоційність, експресивність та оцінність як значущі компоненти конотативного значення міфологічних номінацій сприяють смисловій конденсації та стилістичному увиразненню міфологічно орієнтованого контексту, створюють емфатично репрезентований, підвищено-почуттєвий семантичний комплекс міфоконтексту, підсилюють функціонально-стилістичний фокус вербального зображення міфологічно забарвленої ситуації.
Міфологічно маркований романтичний контекст містить широку метасемантичну структуру за рахунок міфонімів і їх контактного словесного оточення. Корелятивно з іншими лексемами міфологічна номінація формує морфолого-семантичний комплекс, який виявляє глибинні лексико-стилістичні потенції текстового простору. Лінгвальний міфологічний універсум репрезентує вербальну, ад’єктивну й субстантивну актуалізацію міфоконтексту.
Міфологічні номінації українського романтичного тексту набувають національно-культурної маркованості й функціонують як комплексні текстові одиниці пресупозитивного характеру. Етноміфологемна романтична поетика актуалізує широку лінгвоконцептуальну площину міфологічного дискурсу, репрезентуючи глибинні світоглядно-естетичні й етнокультурні смисли.
Семантико-стилістичні потенції міфологічно орієнтованого романтичного тексту реалізуються вербальним функціонуванням міфонімів і концептуальним вираженням міфологічної пресупозиції. Пресупозитивний текст, який репрезентує ідіоетнічну традицію національно-духовної культури, декодує широкий інформаційний фон міфологічно маркованої романтичної творчості.
Важливим семантико-стилістичним явищем мовної організації міфологічного романтичного тексту виступає прозопопея. Концептуальною основою прозопопеї є ментально-світоглядні орієнтири давньої людини, яка одухотворювала й олюднювала навколишній світ.
У романтичному ідіолекті представлені персоніфіковані й уособлені міфообрази. Високою частотністю вживання в образно-персоніфікованій функції в досліджених текстових структурах позначені астральні міфологеми.
Із-поміж засобів реалізації прозопопеї в мовній площині романтичної творчості актуалізовано лексико-семантичний (валентнісне поєднання міфонімів із дієсловами, що позначають дію, властиву живій істоті, а також використання складених іменних присудків із підсиленням міфологічної маркованості за допомогою метаморфізації); лексико-синтаксичний (функціонування образно-порівняльних конструкцій, прикладок) та синтаксичний (вокативні утворення).
Міфологічна лексика як лінгвальний феномен, корелюючи з категоріями ментально-світоглядної та когнітивно-культурологічної діяльності, репрезентує на вербальному рівні концепти міфологічного виміру. У межах української романтичної творчості міфологічні номени декодують глибокий зміст традиційної духовної культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аверинцев С.С., Андреев М.Л., Гаспаров М.Л., Гринцер П.А., Михайлов А.В. Категории поэтики в смене литературных эпох // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. М.: Наследие, 1994. С. 3 38.
2. Алатирєва Н.Б. Номінативна ланка в середовищі українського обрядового гіпертексту: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01. Одеса, 2002. 16 с.
3. Антонович Д. Передхристиянська релігія українського народу // Українська культура: Лекції за редакцією Д.Антоновича. К.: Либідь, 1993. С. 189 197.
4. Афанасьев А.Н. Древо жизни. Избранные статьи. М.: Современник, 1982. 463 с.
5. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу: В 3 т. М.: Современный писатель, 1995.
6. Афанасьев А.Н. Происхождение мифа. Статьи по фольклору, этнографии и мифологии. М.: Индрик, 1996. 635 с.
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607 с.
8. Ахметьянов Р.Г. Общая лексика духовной культуры народов Среднего Поволжья . М.: Наука, 1981. 142 с.
9. Барт Р. Мифологии / Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. 312 с.
10. Барт Р. Миф сегодня // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с фр. М.: Прогресс, 1994. С. 72 130.
11. Бацевич Ф.С. Співвідношення типів смислової імпліцитності в мові (на матеріалі російської мови) // Мовознавство. 1993. № 1. С. 54 59.
12. Бертельс А.Е. Разделы словаря, семантические поля и тематические группы слов // Вопросы языкознания. 1982. № 4. С. 52 63.
13. Білецький-Носенко П. Словник української мови. К.: Наукова думка, 1966. 422 с.
14. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму: У 2 ч. Ч. I. К.: Київський інститут Слов’янський університет”, 1997. 155 с.
15. Бойко Н.І. Засоби вираження лексичної експресивності (на матеріалі творів П.Куліша) // Література та культура Полісся. Вип. 15. Ніжин, 2001. С. 125 136.
16. Бойко Н.І. Оцінність як компонент конотації експресивного слова // Наукові записки. Філологічні науки. Ніжин, 2000. С. 5 12.
17. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика в словнику, мові та мовленні: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей. Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ імені Миколи Гоголя, 2002. 217 с.
18. Болотнова Н.С. Слово в образной перспективе художественного произведения // Вопросы стилистики. Стилистика художественной речи. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1988. С.36 46.
19. Болсуновскій К.В. Перуновъ дубъ. Кіевъ: Типо-Литографія С.В.Кульженко”, 1914. 17 с.
20. Борейко В.Е. Лесной фольклор. Древо жизни и священные рощи. К.: Киевский эколого-культурный центр, 2000. 212 с.
21. Боровский Я.Е. Мифологический мир древних киевлян. К.: Наук. думка, 1982. 103 с.
22. Бочарова І.В. Лексико-семантичні та граматичні параметри назв релігійних свят у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01. К., 1999. 17 с.
23. Булаховский Л.А. Славянские наименования птиц // Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5-ти т. Т. 3. К.: Наук. думка, 1978. С. 189 300.
24. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Фірма Довіра”, 1993. 414 с.
25. Ванслов В.В. Эстетика романтизма. М.: Искусство, 1966. 402 с.
26. Васильев Л.М. Теория семантических полей // Вопросы языкознания. 1971. № 5. С. 105 113.
27. Васильев М.А. Язычество восточных славян накануне крещения Руси. М.: Индрик, 1999. 325 с.
28. Вежбицкая А. Язык, культура, познание. М.: Русские словари, 1996. 406 с.
29. Вей М. К этимологии древнерусского Стрибогъ // Вопросы языкознания. 1958. №. 3. С. 96 100.
30. Велецкая Н.И. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 239 с.
31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і гол. ред. В.Т.Бусел. К., Ірпінь: Перун, 2001. 1400 с.
32. Вересаєв В.А. Номінації міфічних об’єктів російського фольклору (у зіставленні з сербським фольклором): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01. Одеса, 1993. 16 с.
33. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русс. яз., 1980. 320 с.
34. Виклади давньослов’янських легенд, або Міфологія. Укладена Я.Ф.Головацьким. К.: Довіра, 1991. 92 с.
35. Виноградова Л.Н., Толстая С.М. К проблеме идентификации и сравнения персонажей славянской мифологии // Славянский и балканский фольклор. Верования. Текст. Ритуал. М.: Наука, 1994. С. 16 44.
36. Виноградов В.В. Наука о языке художественной литературы и ее задачи. М.: Изд-во АН СССР, 1958. 51 с.
37. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 239 с.
38. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 254 с.
39. Винокур Г.О. Филологические исследования. Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 452 с.
40. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 590 с.
41. Гаврилюк Е.Є. Рослинна символіка в контексті української календарної обрядовості: Дис. ... канд. філол. наук: 10. 01. 07. Львів, 1999. 188 с.
42. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. 367 с.
43. Гайдученко Г.М. Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини XIX століття): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01. К., 1999. 19 с.
44. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сборник статей по языкознанию. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. С. 103 125.
45. Гальперин И.Р. Информативность единиц языка: Пособие по курсу общего языкознания. М.: Высшая школа, 1974. 175 с.
46. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы: Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры: В 2 т. Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1984.
47. Гнатюк В.М. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2000. 259 с.
48. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С. 383 429.
49. Говердовский В.И. Диалектика коннотации и денотации (Взаимодействие эмоционального и рационального в лексике) // Вопросы языкознания. 1985. № 2. С. 71 79.
50. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1986. 217 с.
51. Горленко В.Ф., Наулко В.І. Народні знання, світоглядні уявлення, вірування, мораль // Культура і побут населення України: Навч. посібник / В.І.Наулко та ін.. К.: Либідь, 1993. С. 233 244.
52. Греймас А. К теории интерпретации мифологического нарратива // Зарубежные исследования по семиотике фольклора. Сборник статей. М.: Наука, 1985. С. 109 145.
53. Гриценко Т.Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини XX ст. (на матеріалі романів про Б.Хмельницького): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01. К., 1998. 17 с.
54. Гриценко Т. Теоніми в історичній прозі другої половини XX ст. (на матеріалі романів про Б.Хмельницького) // Вісник Київського інституту Слов’янський університет”. Випуск № 9. Філологія. Гол. редактор проф. Ю.М.Алексєєв. К., 2000. С. 319 326.
55. Гринченко Б.Д. Изъ устъ народа. Малорусскіе разсказы, сказки и пр. Черниговъ: Земская Типографія, 1901. 488 с.
56. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6-ти т. 9 кн. Т. 1. К: Либідь, 1993. 392 с.
57. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию / Пер. с нем. М.: Прогресс, 1984. 397 с.
58. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры / Пер. с нем. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
59. Гуторов В.О. Міфологема чорт” в експресивно-зниженому узусі української, російської, польської та англійської мов: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 15. Харків, 1996. 19 с.
60. ­­ Ґеник-Березовська З. Грані культур. Бароко. Романтизм. Модернізм. К.: Гелікон, 2000. 365 с.
61. Давидюк В.Ф. Кроковеє колесо: Нариси з історичної семантики українського фольклору. К.: Наук. думка, 2002. 187 с.
62. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 295 с.
63. Дашкевич В.Я. До питання про заложних тварин в уявленнях українського народу // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С. 527 553.
64. Дем’ян Г.В. Іван Вагилевич історик і народознавець. К.: Наук. думка, 1993. 151 с.
65. Дзендзелівський Й.О. Програма для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови. К.: Наук. думка, 1981. 308 с.
66. Драгоманов М.П. Малорусские народные предания. К., 1876.
67. Дудкин В.В. Дегуманизация мифа (От Р.Вагнера к Ф.Ницше) // Литература и мифология: Сборник научных трудов. Л., 1975. С.41 55.
68. Дяченко Л.М. Функціонально-семантична характеристика безеквівалентної та фонової лексики сучасної української літературної мови: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01. К., 1997. 18 с.
69. Єрмоленко С.Я. Лінгвістичні аспекти взаємодії церковного та народного календарів і міфологічна концепція О.О.Потебні // Мовознавство. 1995. № 1. С. 45 54.
70. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 245 с.
71. Ефименко П.С. Упыри (из истории народных верований) // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С. 498 504.
72. Журавлев А.Ф. Древнеславянская фундаментальная аксиология в зеркале праславянской лексики // Славянское и балканское языкознание. Проблемы лексикологии и семантики. Слово в контексте культуры. М.: Индрик, 1999. С. 7 32.
73. Заверуха Б.В. Квіти дванадцяти місяців. К.: Урожай, 1974. 142 с.
74. Записки о Южной Руси. Издалъ П.Кулишъ. С.-Петербургъ: Въ Типографіи Александра Якобсона, 1856. 354 с.
75.&nbs