УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ПРЕСА ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917-1921 рр.)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

Позняков Олексій Павлович

УДК 070.4 8(477)” 1917/1921”

УКРАЇНСЬКА ВІЙСЬКОВА ПРЕСА ЯК
СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ
В РЕАЛІЗАЦІЇ ІДЕЇ ДЕРЖАВНОСТІ (1917-1921 рр.)

Спеціальність 10.01.08 журналістика

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Мукомела Олександр Гнатович

КИЇВ 2002

ЗМІСТ

Вступ
Розділ I. Військова преса в українському інформаційному просторі початку XX-го століття.
1.1. Система преси в Україні періоду боротьби за незалежність.
1.2. Українська військова періодика в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил.
Розділ II. Проблемно-тематичне та жанрове спрямування військової
періодики.
2.1. Відображення суспільно-політичних перетворень у державі як основний тематичний напрямок військових видань;
2.2. Хроніка збройної боротьби;
2.3. Проблеми внутрідержавного життя на сторінках військових газет;
2.4. Зорієнтування читачів у міжнародних подіях.
Розділ ІІІ. Організація масово-інформаційної діяльності редакцій військових часописів.
3.1. Бюро народного повідомлення як першооснова військових інформаційних служб.
3.2. Організаційна робота редакцій з позаштатними військовими кореспондентами та читачами.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.

ВСТУП

Історичні події Української національно-демократичної революції (1917-1921 рр.) органічно продовжили боротьбу за національне й соціальне визволення поневоленої та розділеної нації, що на зламі століть вибухнула нестримним і омріяним прагненням самостійного володарювання на власній землі.
Кардинальні революційні перетворення сприяли пробудженню національної свідомості серед найширших верств українського громадянства. Це також спричинило демократичний поступ в усіх сферах суспільного життя. Відновлена ж свобода друку і потреба суспільства в належному інформуванні заклали передумови формування національного інформаційного простору, спрямованого на всебічну реалізацію ідеї української державності.
Актуальність теми обумовлена тим, що в умовах реформування збройних сил сучасної української держави конче необхідне узагальнення історичного досвіду попередників, зокрема, перших спроб налагодження мережі друкованих військових видань і створення апарату збору й поширення оперативно-необхідної інформації серед військовиків залежно від потреби інформаційно-пропагандистської служби армії в період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Важливим також є вивчення координації творчих зусиль військової та цивільної преси згаданого періоду. Спроби розглянути окреслені проблеми під цим кутом зору реалізуються вперше.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Матеріали дисертації органічно інтегруються в державну навчальну програму післядипломної підготовки фахівців у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України. Насамперед дослідження має зв’язок з тематикою навчальних курсів Теорія і практика військових засобів масової інформації” (історичний розвиток жанрів і тематичні напрямки в українській військовій пресі) та Історія Збройних Сил України” .
Дисертаційна робота пов’язана також з напрямком досліджень Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Актуальні питання масової комунікації" та є складовою частиною його наукових програм.
Мета й наукові завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне і всебічне дослідження української військової преси під кутом зору ідейного забезпечення формування збройних сил та становлення української держави; спроба концептуально осмислити функціонування військових ЗМІ в інформаційному просторі країни.
Досягнення мети передбачає розв’язання наступних завдань:
- дослідити еволюцію формування національного інформаційного простору початку ХХ століття, його внесок в утвердження української ідеї на теренах колишніх монархій: Росії й Австро-Угорщини;
- розкрити структуру військової преси в контексті революційних перетворень як складової ланки інформаційного обширу України (1917-1921 рр.);
- висвітлити передумови народження і періодизацію в розвитку військової преси під час Визвольних змагань українського народу (1917-1921 рр.);
- виявити функціональні можливості військової преси на різних етапах збройної боротьби за державну незалежність;
- дослідити розвиток проблемно-тематичних напрямків і жанрових форм в залежності від внутрішньої та зовнішньої ситуації;
- за допомогою вибіркового контент-аналізу виявити ефективність впливу військових видань 1917-1921 рр. в ідеологічному забезпеченні формування збройних сил та пропаганді державного устрою України;
- дослідити досвід масово-інформаційної та організаційної роботи редакцій військових часописів;
- з’ясувати оптимальні форми взаємодії між цивільними і військовими часописами.
Об’єктом дослідження є українська військова преса як складова національного інформаційного простору України (1917-1921 рр.), основні типологічні риси й характерні особливості військових видань в загальній мережі періодики, їхня генеза під впливом зміни форм влади: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР.
Предметом дослідження є масив військових часописів з їхньою проблемно-тематичною і жанровою палітрою, що забезпечувала за допомогою друкованого слова реалізацію ідеї української державності ( 1917 1921 рр.).
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, об’єктивності, науковості, що базуються на засадах сучасної теорії журналістики, соціології й політології.
Праця має комплексний аналітичний характер, оскільки в ній застосовано конкретно-історичний, порівняльний та системний методи дослідження.
Так, за допомогою конкретно-історичного методу досліджувалась військова періодична спадщина на тлі реальних історичних подій, кардинальних суспільно-політичних і соціальних перетворень тогочасної дійсності.
Порівняльний метод використовувався з метою виявлення конкретних рис мережі друкованих видань країни в різні історичні періоди національної революції (1917-1921 рр.).
Системний метод дослідження обумовлював залучення джерел, що значною мірою допомогло дисертантові вирішити поставлені наукові завдання, сформувати наукові висновки і практичні рекомендації.
Наукова новизна одержаних результатів даної дисертації полягає в тому, що:
- вперше з-поміж відомих наукових праць, присвячених вивченню військової преси періоду 1917-1921 рр., досліджені основні форми й методи масово-інформаційної діяльності редакцій військових газет і військових інформаційних служб, способи реалізації інформаційно-психологічного впливу в умовах воєнного і надзвичайного станів;
- впроваджено в науковий обіг нові архівні дані стосовно урядової політики, спрямованої на структуризацію військової інформаційно-пропагандистської служби при організації збройних сил;
- дістало подальший розвиток дослідження функціональної ролі й місця військових засобів масової інформації в національному інформаційному просторі;
- проаналізована за допомогою вибіркового контент-аналізу проблемно-тематична спрямованість і жанрова специфіка низки військових газет;
- доведено, що недостатня інтеграція між військовими засобами масової інформації і військовими інформаційними службами та незавершена в умовах збройної боротьби координація між цивільною і військовою пресою призвели до руйнації основ національного інформаційного простору, що великою мірою спричинило поразку у Визвольних змаганнях 1917-1921 рр.;
- на історичному досвіді підтверджена необхідність функціонування ефективної інформаційної структури зброй них сил як складової ланки національного інформаційного простору України.
Практичне значення одержаних результатів. Здійснене дослідження, в якому зроблена спроба з’ясувати закономірності функціонування військової періодики як складової інформаційного простору в складних умовах воєнного часу і безпосередньо під час бойових дій, покликане дати змогу військовим журналістам, а відтак і політикам, глибше зрозуміти значення друкованого слова для інформування і морально-психологічної підтримки військовослужбовців у різних умовах виконання своїх обов’язків. Узагальнений досвід попередників і сьогодні може стати в нагоді при формуванні мережі військових засобів масової інформації.
Окрім цього результати дослідження вказують на необхідність пошуку нових форм у викладанні військової журналістики, а також обґрунтовують потребу відпрацювання нових навчальних курсів під умовною назвою "Екстремальна журналістика" для майбутніх працівників мас-медіа.
Рівень наукового опрацювання проблеми. Важливе місце при проведенні аналізу діяльності преси та вивченні попереднього наукового досвіду щодо проблем формування національного інформаційного простору було відведено працям теоретиків журналістикознавства, соціології й політології: А.Москаленка [1], Е.Прохорова [2], В.Шкляра [3], В.Різуна [4], Г.Почепцова [5], А.Чічановського [6], В.Іванова [7], В.Ядова [8], Н.Паніної [9], М.Захарченка [10].
Велику роль у розумінні складного й суперечливого феномену української революції (1917 1921рр.), його впливу на розвиток мережі друкованих видань відіграли праці провідних українських вчених, політичних лідерів та ідеологів національно-визвольного руху: М.Грушевського [11], С.Петлюри [12], В.Винниченка [13], М.Міхновського [14], С.Єфремова [15] та інших.
Чимало цікавих думок щодо концепції, методології вивчення, історіографії доби визвольних змагань знаходимо у працях сучасних українських дослідників: В.Солдатенка [16], М.Держалюка [17], О.Копиленко й М.Копиленка [18], В.Волковинського [19], С.Литвина [20], С.Кульчицького [21], В.Голубка [22], В.Горєлова [23], В.Сідака [24], І Срібняка [25].
Надбання вчених і мемуарна спадщина учасників збройної боротьби за незалежність, що органічно поєднують публіцистичну майстерність і документалізм "воєнно-історичних студій", містять у собі значний масив інформації про роль і місце військової преси у формуванні української армії й підтриманні високого морального духу серед особового складу військових підрозділів. Це стосується авторських праць І.Майстренка [26], М.Ковалевського [27], Є.Грицака [28], С.Николишина [29], С.Наріжного [30], М.Безручка [31], М.Капустянського [32], О.Бабія [33], О.Удовиченка [34], Б.Антоненка-Давидовича [35], І.Макуха [36], Л.Шанковського [37].
Уперше безпосередньо військовій пресі була приділена увага у грунтовній праці з історії національної української журналістики А.Животка [38]. Роль національно-патріотичної журналістики в державотворенні й місце у цьому процесі преси січових стрільців досліджував І.Крупський [39]. Безперечно корисним для дослідників є збірник найменувань української таборової преси часів першої світової війни О.Сидоренка [40]. Феномен української таборової журналістики на значному проміжку часу й географію її розповсюдження дослідила Н.Сидоренко [41]. Ця праця, оригінальна за формою, змістовно підтверджує велику роль таборової преси в національно-духовному самоствердженні українського народу.
У праці С.Костя, О.Тимчишина, Н.Федірка розкриваються етапи розвитку української військової преси [42].
Великий інтерес викликають наукові праці О.Дроздовської [43], М.Романюка (44), в яких досліджується мережа видань Галичини.
Типологічні ознаки видань, основні періодичні масиви в контексті революційних перетворень 1917-1921 рр. докладно й всебічно розглянув О.Мукомела [45]. У працях автор певною мірою торкається питань зародження й розвитку військової преси.
Процес розвитку й класифікації військової журналістики розробляв Г.Кривошея [46]. У його працях чи не вперше проаналізована тематична спрямованість і жанрова палітра військової періодики.
Актуальні проблеми військової преси у міжвоєнний період ( 1921 1939 рр.), її структуру й функціональні можливості розглянув О.Мороз [47]. Щоправда, військова періодика 1917-1921 рр. залишилася поза увагою дослідника.
Питання освіти, науки й культури в українській пресі 1918 року розглянув Г.Рудий [48].
Важливу роль військової журналістики в національно-визвольних змаганнях розкрив С.Горєвалов [49]. Це дослідження охоплює значний проміжок часу і певною мірою підсумовує надбання військової преси.
Доволі контроверсійні судження викладені у праці П.Федоришина [50]. Зокрема, про відсутність у військової преси 1917-1921 рр. власної структури, що спричиняло у важких умовах спонтанний добір інформації.
Іншої точки зору дотримується С.Сегеда [51], який, здійснивши наукове дослідження, доводить протилежне, а саме: наявність типу військового видання передбачала певну структуру, що у свою чергу була керованою і чітко підпорядкованою.
Таким чином, на сьогодні існує низка праць з історії української військової журналістики. Водночас, і досі відсутнє комплексне дослідження, в якому б військова періодика розглядалась як складова інформаційного простору в реалізації ідеї державності (1917-1921).
Джерела. В основу дисертаційного дослідження покладено періодичну спадщину військових та цивільних часописів 1917-1921 років. Зокрема, дисертант здійснив вибірковий контент-аналіз центральних військових газет: "Вісника Військового Генерального Комітету" (згодом "Військового вісника"), "Армії", "Васильківських Вістей", "Ставки" ( згодом "Української Ставки").
Були ретельно досліджені інші військові газети, преса українських повстанців: "Стрілець", "Стрілецька Думка", "Український Стрілець", "Воєнно-науковий Вісник", "Козацька думка", "Новини", "Наша правда", "Дзвін", "Повстанець", "Голос Махновця", "Шлях до Волі", "Червоний Стрілець" тощо.
Воєнна тема посідала чільне місце на сторінках цивільної періодики, що зумовило відпрацювання низки цивільних газет: "Нової Ради", "Робітничої газети", "Народної Волі", "Самостійника", "Вісника Ради Народних Міністрів".
У науковому дослідженні використовувались архівні джерела, насамперед, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Вивчені фонди: Управління преси і пропаганди (1113); Управління по справам друку при Українській Державі (1184); Головного управління Генерального штабу Української Держави (1077); редакції Військово-Наукового Вістника Генерального штабу (2611); Інформаційного бюро армії УНР (інструкторсько-організаційний відділ) (2250). Була залучена джерельна база відділу рідкісної книги та видань Національної парламентської бібліотеки, Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.
Проаналізована мемуарна спадщина відомих українських публіцистів, учасників Визвольних змагань 1917-1921 рр.
У роботі над дисертацією використано праці теоретиків журналістикознавства в галузі теорії й соціології масово-інформаційної діяльності, наукові політологічні доробки лідерів та ідеологів національно-демократичного руху.
Безперечно важливим джерелом під час роботи над дисертацією були законодавчо-нормативні акти про функціонування ЗМІ у суспільстві, Конституція України, довідкові матеріали Головного управління виховної роботи і прес-служби Міністерства оборони України щодо інформаційного забезпечення особового складу Збройних сил України, аналітичні доробки Управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України про ситуацію в інформаційному просторі та офіційні документи, ухвали й постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат та опубліковані наукові статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.
Апробація результатів дослідження. Практично всі положення пройшли апробацію й були використані на третій науково-практичній конференції Теорія і практика запобігання та розв’язання конфліктів в умовах військової діяльності”, що відбулась у Київському військовому гуманітарному інституті в 1996 р., а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції Українознавство в системі вищої освіти”, що відбулась у Військовому гуманітарному інституті Національної академії оборони України у 2001 році, де обговорювалось дослідження автора Українська військова преса як складова інформаційного простору в ідеологічному забезпеченні формування Збройних Сил (1917-1918 рр.)”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, вміщених у фахових виданнях, а також у трьох публікаціях в інших наукових збірниках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Періодична спадщина та інші джерела, що їх вдалось опрацювати дисертантові, дозволяють зробити такі наукові висновки:
1. Структура преси України проходила процес становлення і не мала кінцево усталеної форми. Кожна суспільно-політична формація Центральна Рада, Гетьманат, Директорія витворювала власну мережу друкованих видань. Таким чином, відповідно до зміни влади та постійних суспільно-політичних перетворень формувався й інформаційний простір України. Наприклад, для періоду Центральної Ради був характерним політичний плюралізм в організації друкованих видань. Одночасно діяла періодика, що підтримувала існуючу владу, преса, що займала нейтрально-помірковану позицію, і видання, які вели проти влади пропагандистську війну. Період Гетьманату був доволі суперечливим. Він позбавив громадськість права на вільне висловлювання думок. Була введена цензура, що негативно позначилось на опозиційній періодиці українських соціалістичних партій. Натомість розквітла російськомовна преса монархічних та ліберальних буржуазних партій. Режим стимулював появу офіційно-урядових видань. Остання ж фаза української державності Директорія була сприятлива, насамперед, для самоідентифікації української преси. Дослідники вказують на відносну типологічну стабільність та кількісний ріст видань цього періоду. Умови військового часу позначились на періодичності виходу часописів, сприяючи, у той же час, більш чіткому поділу на періодику, що підтримувала ідею української державності, і на ту, що виступала на протилежному боці. Війна і жорстка цензура позбавляли низку часописів і таких рис, як неупередженості та лояльність. Зникала нейтральність газетних виступів.
2. Провідне місце за кількісними та якісними показниками в інформаційному просторі країни посідала періодика політичних партій та угруповань, що нерідко зі зміною влади трансформувалась в групу офіційно-урядової преси.
3. Український інформаційний простір характеризувався різновекторністю свого розвитку. Зокрема, з точки зору реалізації ідеї української державності можна виділити три напрямки розвитку мережі друкованих видань: конструктивний, нейтральний та деструктивний.
4. Формування інформаційного обширу відбувалось не еволюційно, а революційно. Насамперед це твердження стосується Наддніпрянщини, де поступовий розвиток мережі українських видань був унеможливлений імперською політикою царського уряду. Отже, інформаційний вибух міг статись лише на тлі бурхливих подій української революції, в умовах національно-державницького піднесення та безперервних воєнних сутичок, що супроводжувались завзятою інформаційно-пропагандистською боротьбою. У мережі друкованих видань Наддніпрянщини домінував конструктивний напрямок щодо ідеї української державності. Проте відчувався і могутній вплив деструктивної періодики.
5. Мережа друкованих видань Галичини суттєво відрізнялась від Наддніпрянської моделі. Це пояснюється тим, що періодика західних земель мала змогу розвиватись еволюційно за менш жорстких умов габсбурзького панування. Інформаційний обшир Галичини був менш структурованим, однак, не мав помітних деструктивних ухилів стосовно ідеї української державності. У періодиці переважав конструктивний напрямок.
6. У цей час сформувалась за всіма типологічними ознаками і набула поширення українська військова преса. Цей масив періодики був тісно інтегрований у загальну мережу видань і посідав чільне місце в інформаційному просторі країни.
Водночас військова преса зуміла витворити власну інформаційну структуру в межах тодішнього медіа-простору. Це значно розширило її функціональні можливості, дозволивши відіграти:
а) на тактичному рівні винятково важливу роль в ідеологічному забезпеченні формування дисциплінованих і боєздатних збройних сил;
б) на стратегічному рівні опосередковано впливати за допомогою інституту армії на процес реалізацій ідеї української державності.
7. Проведений тематичний і жанровий аналіз виявив основний найбільш поширений проблемно-тематичний напрямок військових видань відображення суспільно-політичних перетворень у державі. Це підтверджується проведеним вибірковим контент-аналізом частотності появи на газетних шпальтах різних тематичних напрямків у низці військових часописів. Водночас чільне місце посідали на газетних шпальтах й інші тематичні напрямки. Серед них неабиякого значення набуло висвітлення проблем внутрідержавного життя, зорієнтування читачів у міжнародних подіях, багато уваги приділяли військові часописи і хроніці збройної боротьби.
Форми подачі матеріалів жанрова палітра військової періодики - були доволі різноманітними і представляли публікації інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів журналістики.
Найбільш поширеними серед них були: замітка, звіт, кореспонденція, стаття, фейлетон, памфлет, гумореска. У стадії формування перебували жанри репортажу й інтерв’ю. З’явились портретні нариси-некрологи, а також такий різновид нарису, як політичний портрет.
8. Досвід організації масово-інформаційної діяльності свідчить, що провідниками державної інформаційної політики (ДІП) в країні і за кордоном були інформаційні служби (ІС), які її реалізували за допомогою функції інформації (І), пропаганди (П), контрпропаганди (К) й агітації (А) з метою позитивних змін у масовій свідомості (ПЗМС) громадян щодо ідеї Української державності.
ДІП → ІС (І + П + А + К) → ПЗМС
9. З метою інформаційної протидії було відпрацьовано поняття "пресової мобілізації". Це була спроба організації державної монополії на інформацію в умовах воєнного часу. Впровадження "пресової мобілізації" (ПМ) передбачало концентрацію творчих і націоналізацію видавничих ресурсів (КТНВР) з централізацією, керуванням та цензурою (ЦКЦ) над інформаційною діяльністю.
ПМ = КТНВР + ЦКЦ
10. Дослідження виявило, що організація масово-інформаційної діяльності ( ОМІД) відбувалась у двох напрямках: концептуальної координації (КК) цивільних і військових засобів масової інформації та системної взаємодії (СВ) з метою "пресової мобілізації" (ПМ).
ОМІД → КК + СВ = ПМ
Таким чином під мобілізацією преси слід розуміти комплекс державних нормативно-правових заходів спрямованих на відповідну організацію масово-інформаційної діяльності в умовах воєнного і надзвичайного стану.
11. Домінуючими напрямками організації роботи редакції з позаштатними військовими кореспондентами та читачами були: налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків між військовими часописами й армійською аудиторією, сприяння в реалізації творчого потенціалу позаштатних військових кореспондентів, ініціювання інформаційних громадських акцій.
12. З метою налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків військові журналісти використовували: соціологічні опитування й редакційні звернення, що у свою чергу поділялись на короткі інформаційні звернення з акцентацією на певному заклику й аналітичні постановочні із зосередженням читацької уваги на одній або низці проблем.
13. Залучення авторського активу до співпраці відбувалось у таких формах: редакційних оголошень, авторські листи, рекламна інформація.
Особливо велику роль відіграли авторські листи, тематика яких була доволі різнопланова й розрізнялась за формою подачі на: листи-звернення, листи-спростування, листи-звинувачення та адресні листи.
14. Важливим напрямком організаційно-масової роботи редакцій військових часописів було ініціювання інформаційних громадських акцій. Вони розрізнялись за масштабом на локальні й регіональні та розподілялись на заходи з матеріальної допомоги, рекреативного забезпечення, увічнення пам’яті загиблих вояків. Особливим змістом була наповнена робота армійських видань щодо увічнення пам’яті загиблих вояків. Вона розподілялась на публікації, присвячені урядовим розпорядженням і наказам командирів та посмертні згадки про вояків.
15. Проведене дослідження виявило недостатній рівень інтеграції між військовими засобами масової інформації та військовими інформаційними службами, що в умах збройної боротьби призвело до руйнації організаційних основ інформаційної структури збройних сил. Водночас, незавершена в умовах воєнного часу координація між цивільною і військовою пресою ускладнила процес формування єдиного національного інформаційного простору продержавної орієнтації.
Цей факт негативно вплинув на утвердження ідеї української державності в період Визвольних змагань (1917-1921 рр.).
Здійснивши наукове дослідження, дисертант також робить такі практичні рекомендації:
1. За сучасних умов інформаційні відносини набувають дедалі більшого значення в усіх сферах життя українського суспільства. Це обумовлює неабияку увагу до формування повноцінного національного інформаційного простору, спрямованого, насамперед, на зміцнення української державності і всебічний розвиток громадянського суспільства. Саме гармонійне поєднання державних (національна безпека) та суспільних (свобода слова) елементів повинні з часом викристалізувати єдиний національний інформаційний простір продержавної орієнтації.
2. Для вирішення цього завдання потрібен системний підхід, що, у свою чергу, передбачає вивчення досвіду масово-інформаційної діяльності. Відомо, що історія має властивість концептуального повторення, змінюються лише хронологічні межі й засоби втілення, методи ж і форми певною мірою завуальовуються, не втрачаючи при цьому свого колишнього змісту.
3. Роки Української революції ( 1917-1921 рр.), з цієї точки зору, надають повчальні уроки й примушують сучасників замислитись над вирішенням низки питань, що не втрачають своєї актуальності і до сьогодні. Це, насамперед:
- подолання обмеженості впливу інформаційного поля України, особливо у східних та південних регіонах;
- нарощування пропагандистського забезпечення підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні на міжнародній арені;
- подальшого вдосконалення юридичних основ інформаційної політики.
4. Роль і місце військових засобів масової інформації як структурного елементу національного інформаційного простору полягає в формуванні позитивного іміджу навколо одного із основних інститутів державності Збройних Сил України.
Для цього в умовах реформування армії потрібні реальні кроки, які можуть ґрунтуватися на таких рекомендаціях:
- активізації рекламної діяльності, інформаційних громадських акцій, побудованих на сучасних наукових принципах керування суспільною думкою. Для цього варто зосередити зусилля на створенні ефективної структури Управління інформаційної політики Міністерства оборони України, - яка б об’єднала і підпорядкувала на рівні державного секретаря воєнного відомства наявні засоби масової інформації з інформаційними службами і, поки відсутніми центрами у зв’язках з громадськістю з метою всебічного забезпечення положень Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України до 2005 року";
- процесі оптимізації функціональних можливостей редакцій військових ЗМІ, постійної їх кореляції при визначенні пріоритетних тематичних напрямків;
- організаційно-штатному вдосконаленні. Зокрема, було б доцільним започаткувати при редакціях соціологічні служби. Для цього відпрацювати відповідні штати, механізм збору, аналізу, поширення і збереження військово-соціологічної інформації;
- вжити заходи, спрямовані на підвищення тиражованості друкованої продукції військових ЗМІ;
- створенні локальної комп’ютерної мережі військових ЗМІ;
- професіоналізації військових журналістів. З цією метою ввести до освітньої програми військових навчальних закладів нових предметів: "Реклама і маркетинг військових ЗМІ", "Основи зв’язків з громадськістю", "Інформаційна безпека і військові ЗМІ", "Роль засобів масової інформації в локальних війнах" тощо;
- відродженні кращих традицій національної школи військової журналістики.
5. Проблеми реформування Збройних Сил України з метою їх подальшої професіоналізації викликають надзвичайну зацікавленість громадськості. Воєнна тема посідає чільне місце за рейтингами продажу на ринку мас-медіа. Проте для її об’єктивного й неупередженого висвітлення журналістам іноді бракує розуміння суті таких специфічних явищ, як армія, збройна боротьба, локальні війни, миротворчі операції, не вистачає мінімуму суто військових знань.

Тому є сенс впровадити для майбутніх журналістів та працівників мас-медіа програми семінарів під умовною назвою "Екстремальна журналістика". Цей проект можуть здійснити фахівці прес-служби Міністерства оборони України на базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних закладів, які готують журналістські кадри.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Москаленко А. Основи журналістики: Навчальний посібник. К.: Вид-во Київського університету, 1994. 342 с.
Москаленко А., Губерський Л., Іванов В., Вергун В. Масова комунікація. К.: Либідь, 1997 216 с.
2. Прохоров Е. Вступление в теорию журналистики: Учебное особие М.: Изд-во МГУ, 1995. 294с.
3. Шкляр В. Журналістська майстерність ( розділ Поетика журналістського твору”): Конспект лекцій для студентів Інституту журналістики. К.: ВПЦ Київський університет, 1995. 22 с.
Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. К.: НВЦ Міжнародного інституту лінгвістики і права, 2000. 203 с.
4. Різун В.В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності . // Наукові записки Інституту журналістики. К.: 2000. Т. 1. С. 15-29.
5. Почепцов Г. Информационные войны. Основы военно-коммуникационных исследований. Ровно: ППФ Волинські обереги”, 1999. С. 152.
6. Чічановський А., Шкляр В. Політика. Преса. Влада. К., 1993. С. 25.
7. Іванов В. Соціологія і журналістика: тексти лекцій. К.: Навч.-видавн. центр Інституту журналістики, 1994. С. 9.
8. Ядов В. Социологические исследования: методология, программа, методики. Изд-во Самарский университет, 1995. 309 с.
9. Політична соціологія: Конспекти лекцій. / За заг. ред. Н.Є.Жолковського, М.Ф.Карпенко, К., НМИ ВО, 1992. 172 с.
10. Соціологічна думка України: Навчальний посібник / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов. К.: Заповіт, 1992. 424 с.
11. Грушевський М. Підстави Великої України. К., 1918. С.21.
12. Петлюра С. Вибрані твори та документи. К.: Довіра, 1994. 271 с.; Петлюра C. Завдання української військової літератури. Варшава, 1937. С.54.
13. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. К.: Криниця, 1991. 128 с.
14. Міхновський М. Самостійна Україна. //Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті. Т.1., К.: Сучасність, 1994 - С. 62-64.
15. Єфремов С. Щоденники 1923-1929. К.: ЗАТ «Рада», 1997. 848 с ; Єфремов С. Під обухом. Більшовики в Києві. К., 1993 136 с.
16. Солдатенко В. Українська революція: концепція та історіографія (19181920 рр). К.: Книга Пам’яті України, 1997. 416 с; Солдатенко В. Українська революція: концепція та історіографія (19181920 рр.). К.: Книга Пам’яті України, 1999. 508 с.
17. Держалюк М. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 роках. К.: Оріяни, 1998. 240 с.
18. Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України. К.: Либідь, 1997. 208с.
19. Волковинський В. Нестор Махно: легенди і реальність. К.: Перліт Продакшн ЛТД, 1994. 256 с.
20. Литвин С. Симон Петлюра у 1917-1926 роках. Історіографія та джерела: монографія. К.: Аквілон-Прес, 2000. 464 с.
21. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). К.: Основи, 1996. С.23-40.
22. Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917 1918. Утворення та боротьба за державу. Львів: Кальварія, 1997. 288 с.
23. Горєлов В. Військово-політична діяльність В.Скоропадського та його роль у створенні Збройних Сил Української держави. (серпень 1886 грудень 1918 р.): Автореф.дис... к-та іст. наук: 20.02 22. Киїський військовий гуманітарний ін-тут. К., 1999. 20 с.
24. Сідак В. Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр. К.: Альтернатива, 1998. С.124.
25. Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921-1924 рр.). К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997 128 с.
26. Майстренко І. Історія мого покоління. Вінніпег, 1969. С.27.
27. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Інсбрук, 1960. С.18.
28. Грицак Є. З історії книжкового руху на Великій Україні (1917-1921) Львів, 1923. С. 7-9.
29. Николишин С. Наше літературне життя за революції (1917-1921). Прага: Пробоєм, 1942. С.32.
30. Наріжний С. Українська еміграція. Культурно-освітня праця між двома війнами. Прага, 1942. С.48.
31. Безручко М. Січові стрільці в боротьбі за державність. Каліш: Чорномор, 1923. С. 74-79.
32. Капустянський М. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році. Львів, 1921. С. 1-94.
33. Бабій О. Гуцульський курінь. Прага, 1927. С.3.
34. Удовиченко О. Україна у війні за державність: історія організації бойових дій Українських Збройних Сил 1917 1921. К.: Україна, 1995. 206 с.
35. Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях: Спогади. Невідомі твори. К.: Смолоскип, 1999. 285 с.
36. Макух І. На народній службі. К.: Основні цінності, 2001. 572 с.
37. Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. Мюнхен.: Дніпрова хвиля, 1985. 292 с.; Шанковський Л. Українська галицька армія. Вінніпег, 1974. С.305.
38. Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999. 368 с.
39. Крупський І. Національно-патріотична журналістика України (друга половина ХІХ перша чверть ХХ століття). Львів: Світ, 1995. С.78.
40. Сидоренко О. Українська таборова преса часів першої світової війни. К.: Дослідницький центр історії української преси, 1995. 30 с.
41. Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження: Ч.ІІ. Преса інтернованих українців та цивільної еміграції (Чехія, Польща, Румунія, Єгипет, 1919-1924 рр.). К.: Дослідницький центр історії української преси, 2000. 262 с.
42. Кость С., Тимчишин О., Федірко Н. Нариси з історії української військової преси. Львів: Світ, 1998.- С. 22.
43. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865-1939 рр.): історико-бібліографічне дослідження. Львів, 2001. 364 с.
44. Романюк М. Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870-1940 рр.) Львів: Фенікс. 2000. 588с.
45. Мукомела О. Публіцистика: від української ідеї до держави // Українська журналістика в контексті світової // Збірн. наук. праць. Вип. 4 / За заг.ред. проф. В.Шкляра К.: Центр вільної преси, 2000. С. 98-108; Історія української преси. Хрестоматія: навчальнй посібник / Упорядник, автор іст.-біогр. нарису та приміт. О.Г.Мукомела. К.: Наша культура і наука, 2001. 352 с.
46. Кривошея Г. Слово, гартоване в борні. К.: Вид-во Київського військового гуманітарного ін-ту, 1996. С. 44.
47. Мороз О. Українська національна військова преса (1921-1931). Львів, 1994. С.34.
48. Рудий Г. Преса української держави 1918 р. ( Питання освіти, науки і культури). К., 1996. С. 25.
49. Горєвалов С. Військова журналістика України в національно-визвольних змаганнях за утвердження самостійної держави. Львів: Вид-во відділення військової підготовки ДУ Львівська політехніка”, 1997. 320 с.
50. Федоришин П. Преса і українська державність (1917-1920). Тернопіль, 1996. 177 с.
51. Сегеда С. Формування типу військового видання в процесі українського державотворення 1917-1920 рр. (за матеріалами часопису «Стрілець»). Автореф.дис... к-та філолог. наук: 10.01.08. К., 1999. 19 с.
52. Публіцистика і політика: Збір.наук. праць (За заг. ред. проф. В.І.Шкляра). К., 2000 78 с.
53. Дорошук Н. Роль української преси Наддніпрянщини в розвитку національно-визвольного руху в роки першої світової війни // Українська періодика: Історія і сучасність (Доп. та повід. третьої Всеукр. наук. теорет. конф. 22-23 грудня 1995 року). Львів, 1995. С. 77-79.
54. Солдатенко В. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.). К.: Книга пам’яті України, 1997. С. 113.
55. Животко А. Рукописні часописи української молоді. Львів, 1938. С. 10
56. Федоришин П. Преса і українська державність (1917-1921). Тернопіль, 1996. С. 13.
57. Українці товариші і громадяни. // Відозва Соціалістичних партій Одеси. Одеса, 1917.
58. Субтельний О. Історія України. К., 1992. С. 300.
59. Грушевський М. Спомини. К., 1989. С. 139.
60. Вісті з Української Центральної Ради у Києві. 1917. - 19 березня.
61. Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999 С. 257.
62. Пам’ять століть. - 1998. - №7 (10). - С. 87-93.
63. Робітнича газета. 1917. - 4 квітня.
64. Майстренко І. Історія мого покоління. Вінніпег, 1969. С. 24.
65. Боротьба. 1917. - 3 травня.
66. Ковалевський М. При джерелах боротьби. Інсбрук., 1960 С. 235.
67. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра // Збірн. наук. праць, вип. 3 (За заг. ред. проф. В.Шкляра) К., 1997 144 с..
68. Там само. К., вип.2. 1997 С. 13.
69. Гуцуляк І. Про пичини поразки Центральної Ради. // Український історичний журнал. 1999, № 4. С. 34.
70. Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999 С. 264-265.
71. Андріянович В. Кооперативна та сільськогосподарська преса в Україні в 1917 р. // Сільський господар. 1919, №2,. С. 21.
72. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра // Збірн. наук. праць, вип. 3 (За заг ред проф. В.Шкляра). К., 1997 С. 35.
73. Український гуманітарний огляд. - К.: Критика, вип. 2, 1999 С. 280.
74. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. // Збірн. наук. праць, вип 3. (За заг. ред. проф. В.Шкляра). К., 1997. С. 42.
75. Крупський І. Становлення української таборової преси. Основні тематичні напрямки її діяльності. // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: Доп. і повід. Міжнар. наук. конф. 25-26 серпня 1995 року. (Ред . кол.: М.І.Крушельницька (відп. ред.) та ін. Львів, 1996. С. 341-352.
76. Животко А. Історія української преси. К.: Наша культура і наука, 1999 С. 272.
77. Субтельний О. Історія України К., 1992 С. 303.
78. Держалюк М. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 роках. К.: Оріяни, 1998 С. 30.
79. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. // Збірн. наук. праць, вип. 2. (За заг. ред. проф. В.Шкляра). К., 1997 С. 46-54.
80. Самостійник - 1918. - №7. - 7 квітня.
81. Молода нація 1997, №6 С. 159.
82. Солдатенко В. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.). К.: Книга пам’яті України, Видавничий центр Просвіта”, 1999 С. 27.
83. ЦДАВО України. Ф 1184, оп. 1, спр. 7, арк. 20.
84. ЦДАВО України. Ф 1184, оп. 1, спр. 7, арк. 6-19.
85. Нова Рада. 9 травня 1918.
86. ЦДАВО України. Ф 1184, оп. 1, спр. 17, арк. 36.
87. Кривошея Г. Слово, гартоване в борні. К.: Вид-во Київського військового гуманітарного інституту, 1996 С. 43.
88. ЦДАВО України. Ф.1071, спр. 314, арк. 1-6; спр. 258, арк. 1.
89. ЦДАВО України. Ф.1071, спр. 318, арк. 7, 30; спр. 257, арк. 1-4.
90. Федоришин П. Преса і Українська державність (1917 1920 рр.). Тернопіль, 1996 С. 79.
91. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. // Збірн. наук. праць. Вип. 3. (За заг. ред. проф. В.Шкляра). К., 1998 С. 43.
92. Вільне життя. 12 червня 1918.
93. Нагаєвський І. Україна: перша половина ХХ-го століття. Нариси політичної історії. К.,