УКРАЇНСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО XVIII СТ.

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

ДЕМ’ЯНЮК МАРИНА ПЕТРІВНА

УДК 811. 161.2’374’36 112

УКРАЇНСЬКЕ МОВОЗНАВСТВО XVIII СТ.

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Василь Васильович Німчук
доктор філологічних наук,
професор, член-кор. НАН України

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Українська лексикографія XVIII ст. 13
1.1. Лексикон латинсько-слов’янський” І.Ф.Максимовича 16
1.1.1. Життя і творчість І.Ф.Максимовича 16
1.1.2. Історія укладання Лексикона” 18
1.1.3. Лексикографічні джерела 20
1.1.4. Реєстр Лексикона латинсько-слов’янського” 22
1.1.5. Перекладна частина Лексикона” 24
1.1.6. Фонетико-граматичні особливості Лексикона” 42
1.2. Лексиконъ сирhчъ словесникъ словенскій” 1722 р. 49
1.3. Анонімний Леkіконъ латинославенскій” 54
1.3.1. Побудова реєстру словника 55
1.3.2. Перекладна частина Лексикона” 58
1.3.3. Фонетико-граматичні особливості словника 62
1.4. Словарь малороссийских слов” І.П.Котляревського 67
Розділ 2. Розвиток граматичної думки XVIII ст. 76
2.1. Граматика славенскаго языка” Я.Блоницького 79
2.2. Краткое собраніе” 1773 р. 120
2.3. Граматика церковнослов’янської мови А.Ф.Коцака 131
2.4. Граматика славено-россійскаго языка” А.Д.Байбакова 154
Розіл 3. Мовознавча діяльність українців за межами Батьківщини 164
Висновки 185
Умовні скорочення назв джерел 192
Список використаної літератури 197

ВСТУП

Дослідження історіографії лінгвістики в Україні в певну добу має велике значення як для з’ясування стану системи української мови, так і для розв’язання питань, пов’язаних із розвитком та становленням її літературної норми. Історія науки є невід’ємним складником історії національної культури, вираженням духовного буття народу. Лінгвістична спадщина є невіддільною частиною національного й духовного надбання.
Як відомо, граматики, призначені для вивчення конкретних мов, праці лексикографічного характеру (глоси) та лексикони становлять теоретично-практичне мовознавство, яке дає можливість простежити загальний розвиток теорії науки протягом певного періоду, встановити місце і роль мовознавства в історичному процесі розвитку народу [151, 4]. Звернення до вивчення цих джерел цілком виправдане і важливе.
Перші наукові студії з питань історії українського мовознавства, розпочато ще в кінці ХІХ ст.
1885р. побачила світ монографія І.В.Ягича Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнословянском языке” [225], де автор досліджує давнє східнослов’янське мовознавство. Тут опубліковано та проаналізовано величезний лінгвістичний матеріал, хоча про праці староукраїнських учених автор говорить досить не системно і коротко.
Історію староукраїнського мовознавства досить повно розглядає С.К.Булич у монографії Очерк истории языкознания в России” [25]. Виклад матеріалу він починає від давнього мовознавства і закінчує аналізом праць кінця XVIII початку ХІХ ст. Однак опис мовознавчих творів загалом тут має лише ознайомлювальний характер.
Із загальних оглядів історії української лінгвістики варто виокремити праці П.П.Житецького [69, 70, 71], А.О.Чудинова [217], Н.Засадкевича [76], І.І.Балицького [4], П.П.Пекарського [167], Б.Д.Грінченка [53], в яких проаналізовано найвизначніші лексикографічні та граматичні твори XVI ХХ ст. Цінними для історії українського мовознавства є глибокі дослідження теоретичного матеріалу граматик XVI XVIІ ст. К.Й.Студинського [192], Є.О.Макарушки [118], М.С.Возняка [38], М.К.Грунського [54].
Опис історії української лінгвістики радянського часу з критичними оцінками праць, присвячених вивченню української та інших мов, питанню теорії та методології мовознавства подано в трьох великих колективних працях Дослідження з мовознавства в Українській РСР за сорок років” [67], Мовознавство на Україні за п’ятдесят років” [134], Розвиток мовознавства в УРСР. 1967 1977” [178].
Про історію української лінгвістики писав М.В.Павлюк у монографії Основні етапи розвитку українського мовознавства дожовтневого періоду” [162], де автор висвітлив наукову діяльність вітчизняних мовознавців, характеризує граматичні та лексикографічні твори, та в брошурі Історія українського мовознавства XIV XVIII ст.” [161]. Учений обіцяє розглянути лінгвістичну науку, починаючи з XIV ст., однак свій опис він будує з характеристики мовознавчих творів лише XVI ст. Варто відзначити, що в цих працях староукраїнське мовознавство автор розглядає стисло і не подає також аналізу творів українських філологів XVIII ст. (окрім словника до Енеїди” І.П.Котляревського).
Серед новіших публікацій цінною для історіографії української лінгвістики є стаття В.В.Німчука Українське мовознавство на Україні” [156], надрукована в третьому томі Історії української культури” [83]. У ній коротко (в хронологічному порядку) учений розглядає найвизначніші праці української лексикографічної та граматичної науки XVI XVIII ст., подає історичну оцінку і значення в розвитку української, східнослов’янської і зарубіжної лінгвістики.
2005 р. побачила світ колективна монографія Українське мовознавство у західних і південних слов’ян” [204], де автори простежують вивчення української мови в інших народів, аналізують результати розвитку українського мовознавства в Польщі, Чехії, Словаччині та колишній Югославії.
Після лінгвістичної дискусії 1950 р. посилюється наукове зацікавлення до дослідження різних аспектів історії мовознавства. Особливої ваги набувають студії з вивчення мови пам’яток, їхнього лексичного складу. Починають з’являтися як окремі розвідки, так і спеціальні монографії.
1951 р. виходить друком академічний Курс сучасної української літературної мови” за редакцією Л.А.Булаховського [110], де подано порівняно великий огляд української лексикографії. В окремому розділі З української лексикографії” здійснено аналіз українсько-російських та російсько-українських словників кінця ХІХ початку ХХ ст.
Належне місце розглядові старих словників відведено у відомих працях із історії української лексикографічної науки А.А.Москаленка Нарис з історії української лексикографії” [139] і П.Й.Горецького Історія української лексикографії” [46, 47, 48]. Однак дослідження авторів про лексикографію XVIII ст. досить скупі. В обох працях розглянуто лише словник до Енеїди” І.П.Котляревського, інші лексикографічні твори цього століття дослідники навіть не згадують.
Детальний аналіз усіх відомих староукраїнських словників та праць лексикографічного характеру (глос) XV XVIIст. здійснив у монографії Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською” В.В.Німчук [155]. Виклад історії українського словникарства він починає з аналізу мовознавчої думки Київської Русі. У праці здійснено комплексне вивчення глос XV XVIст., які стали основою для створення перших українських словників. Окрему увагу приділено найвидатнішим старим словникам Л.Зизанія, П.Беринди та Є.Славинецького. Учений вивчає літературні та лексикографічні джерела пам’яток, досліджує їх реєстр і перекладну частину.
Дослідження історії взаємодії української та російської мов і літератур другої половини XVIII першої чверті ХІХст. розглядає в своїй брошурі Російсько-українські літературно-мовні зв’язки в другій половині ХVІІІ першій чверті ХІХст.” Г.М.Гнатюк [43]. Авторка, зокрема, з’ясовує значення російської мови зазначеного періоду для розвитку української літературної мови, аналізує перші спроби створення українсько-російських словників Ф.Тумановського та І.П.Котляревського.
В історіографії староукраїнської граматичної думки почесне місце посідає праця В.В.Німчука Мовознавство на Україні XІV XVIІ ст.” [151]. Монографію присвячено розвиткові граматичного вчення в Україні XІV XVII ст. Автор досліджує величезний лінгвістичний матеріал. Він починає свій опис з огляду давньої спільносхіднослов’янської граматичної науки ХІ ХІІІст. і завершує його аналізом староукраїнської граматичної теорії XVIIст. Мовознавець простежує взаємодію української та інших культур, з’ясовує значення граматичних праць XІV XVII ст. в розвитку лінгвістичної теорії, кодифікації церковнослов’янської, староукраїнської і староросійської літературних мов.
2001р. побачила світ монографія Г.П.Мацюк Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.)” [132], де авторка висвітлює нормативно-оцінний підхід до української мови, реалізований у галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. Дослідниця розглядає граматичний опис української мови, здійснений у Галичині в ХІХ ст., пояснює теорію кодифікації в зв’язку із східнослов’янською граматичною традицією XVI XVII ст.
Українські лінгвісти приділяли не достатньо уваги вивченню лексикографічних та граматичних творів українських мовознавців XVIII ст.
Спеціальні розвідки про Лексикон латинсько-слов’янський” І.Ф.Максимовича здійснили О.Горбач [45; 229] і В.В.Німчук [148]. У своїх статтях учені аналізують реєстр, перекладну частину словника, його лексичний склад.
1927 р. І.Панькевич опублікував розгорнуту наукову студію, присвячену граматиці церковнослов’янської мови А.Ф.Коцака [164]. Більше ніж через півстоліття після виходу в світ статті І.Панькевича Й.О.Дзендзелівський разом з З.Гундель видали друком два збережені варіанти рукописної граматики А.Ф.Коцака основоположника мовознавства в Закарпатті. У передмові Й.О.Дзендзелівський подав також ґрунтовне дослідження конкретного матеріалу граматики. Він з’ясовує джерела теоретичного матеріалу праці, визначає вплив живої розмовної мови на кодифікаційні засоби автора [60].
Варто сказати, що загальні відомості про граматичні твори XVIII ст., зокрема про рукописну граматику Я.Блоницького, подає також В.В.Німчук [149].
Бібліографічні відомості про українських лінгвістів XVIII ст. Я.Блоницького, І.Ф.Максимовича, А.Ф.Коцака, К.А.Кондратовича, Н.М.Максимовича-Амбодика та ін. подають у своїх роботах О.С.Данилишина та О.І.Обисоєва [58], Є.Болховітінов [16], М.Г.Булахов [21], С.І.Ніколаєв [145], І.А.Чистович [215], П.П.Пекарський [167].
Із загальних оглядів, де розглядаються питання виникнення лінгвістичних ідей і становлення методів вивчення мовних явищ у галузі фонетики, граматики, лексикології, лексикографії та філософії мови в різних народів у епоху Середньовіччя, Відродження й Нового часу виділяються колективні монографії История лингвистических учений. Древний мир” [78], История лингвистических учений. Средний Восток” [80], История лингвистических учений. Средневековая Европа” [81], История лингвистических учений. Позднее средневековье” [79], Очерк по истории лингвистики” [3].
Із закордонних наукових студій привертають увагу окремі дослідження російських лінгвістів В.П.Гудкова [55], Л.С.Ковтун [101], О.Є.Березиної [12], М.П.Алексєєва [1], М.М.Сперанського [189], Б.А.Успенського [205], В.М.Макеєвої [119], присвячені історіографії лексикографічної та граматичної науки.
Отже, спеціальної монографії, де було б проаналізовано українські лексикографічні та граматичні праці XVIII ст., досліджено джерела, реєстр пам’яток, простежено розвиток граматичної думки як системи поглядів не існує. Ніхто з учених не намагався подати цілісної картини мовознавства XVIIIст.
Тема нашого дисертаційного дослідження передбачає висвітлення загальних концептуальних моментів розвитку мовознавства в Україні зазначеного періоду.
Актуальність дослідження. Стан лінгвістичної науки неодноразово був об’єктом дослідження мовознавців. Однак пам’ятки XVIII ст., збережені переважно в рукописному вигляді, досліджені неповно, здебільшого, у контексті розв’язання інших мовознавчих проблем. Дослідження здійснювали, як правило, на основі матеріалу однієї, рідше кількох пам’яток. Лише В.В.Німчук зробив стислий огляд української лінгвістики цієї доби.
Цей етап у історії українського мовознавства вибрано не випадково. XVIII ст. є перехідною ланкою між староукраїнською лінгвістикою та мовознавством нової доби і виразно відрізняється від них. Його вважають періодом певного занепаду лексикографічної та граматичної діяльності в Україні, зумовленого суспільно-політичними обставинами. У зв’язку з цим особливої актуальності набули питання висвітлення теорії і практики української лінгвістики XVIIIст. в усіх збережених працях. Зазначене століття також є добою, коли в писемній мові відбувалися процеси, що призвели до формування нової літературної норми, яка базується на живій народній основі. Проведене дослідження усуває суттєву прогалину в історії вітчизняного мовознавства та продовжує розпочате в наукових студіях М.С.Возняка, К.Й.Студинського, А.А.Москаленка, П.Й.Горецького, В.В.Німчука вивчення лексикографічної та граматичної традиції в Україні ХІV ХVІІ ст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою темою Динаміка української народнорозмовної мови XIV XX ст.”, над якою працює відділ історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.
Мета дисертаційного дослідження комплексно дослідити стан й основні тенденції розвитку українського мовознавства ХVІІІст.
Поставлена мета потребує розв’язання таких завдань:
1) дослідити розвиток мовознавчої науки зазначеного періоду шляхом аналізу словників і граматик;
2) показати специфічні риси словників і граматик з огляду на їхній різновид та спосіб подання матеріалу;
3) виявити живомовний матеріал, зафіксований у пам’ятках лінгвістики досліджуваного періоду;
4) установити джерельну базу словників та схарактеризувати їхній лексичний склад;
5) з’ясувати джерела граматичних творів цієї доби;
6) дослідити, як той чи інший граматист застосовує на практиці теоретичні засади, який матеріал для ілюстрації та нормалізації мови він обирає;
7) простежити процес формування певної системи теоретичних поглядів, методів вивчення мовного матеріалу;
8) визначити місце та наукову вартість конкретних мовознавчих творів зазначеної доби в контексті староукраїнської лінгвістики;
9) з’ясувати місце та роль українських учених у розвитку мовознавства інших країн.
Об’єктом дослідження є лексикографічний та граматичний процес в Україні XVIII ст., а предметом конкретні надруковані й рукописні словники та граматики зазначеної доби, їхній склад і структура.
Мета роботи зумовила й методику дослідження. Складність та проблемність обраної теми потребує використання комплексу методів історіографічного, з урахуванням лінгвістичних творів інших авторів, визначенням міжнародних зв’язків у цій галузі науки, порівняльного та текстологічного, який дає змогу опрацьовувати тексти відповідних словників і граматик.
Джерельна база дослідження тексти словників і граматик українських мовознавців XVIIIст., що були створені в Україні та за її межами. Як довідковий матеріал використано історичні, тлумачні, етимологічні, діалектологічні словники.
Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що вона є першою спробою комплексного підходу до проблеми зіставно-порівняльного аналізу праць українських лінгвістів XVIII ст. Уперше в україністиці досліджено лексичні, фонетико-граматичні, нормалізаційні особливості рукописних пам’яток, що до сьогодні не були предметом спеціального вивчення (Граматика” Я.Блоницького, анонімний Лексикон латино-слов’янський”), а також праць українських учених, створених за межами України.
Запропонований у дослідженні паралельний аналіз лексикографічних та граматичних творів зазначеного періоду дає, на нашу думку, загальну і досить вичерпну картину розвитку української лінгвістики XVIIIст.
Теоретичне значення виконаного дослідження полягає в тому, що воно суттєво доповнює теорію формування українського мовознавства за рахунок здійсненого докладного аналізу лексикографічних і граматичних праць XVIIIст. Запропонований опис мовознавчих творів дає глибше уявлення про історію розвитку староукраїнської лінгвістики.
Практичне значення роботи полягає в тому, що вивчений матеріал може бути використаний у дослідженні окремих проблем з історії української лінгвістики, для укладання словників, у читанні загальних та спеціальних курсів на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, а також для створення академічного курсу з історії українського мовознавства.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати дослідження повідомлено на 13-й Міжнародній конференції ім.професора Сергія Бураго Мова і культура” (Київ, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопіль, 2004), Міжнародній науковій конференції Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2005), Міжнародному конгресі Українська мова вчора, сьогодні завтра в Україні і світі” (Київ, 2005) і на засіданнях відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.
Публікації. Основні положення й результати дослідження висвітлено в 5 публікаціях, з них 4 у фахових наукових виданнях.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків джерел та використаної фахової літератури. Загальний обсяг дисертації 216 сторінок, список використаної літератури налічує 241 позицію.

bibliography

ВИСНОВКИ

XVIII ст. було досить складним і суперечливим періодом для України. Царський уряд послідовно прагнув знищити ознаки української державності, підірвати матеріальний добробут українців, викорінити їхню культуру. Основною метою Російської держави було остаточне знищення залишків української автономії. У 1764р. ліквідовано Гетьманщину, а 1775р. знищено єдину самостійну область України Запорізьку Січ. Як відзначає В.М.Матях, останнім кроком на шляху ліквідації в Лівобережній Гетьманщині державності та громадянського суспільства стало запровадження на початку 80-хрр. традиційного для Російської імперії адміністративно-територіального поділу на намісництва” [131, 25].
Всупереч намаганням царського уряду позбавити Україну суверенності, а українську культуру й мову своїх самобутніх рис, примусити їх адаптуватися до російських взірців, XVIIIст. стало етапом надзвичайного розквіту. Свої імена в історію культурного життя України вписали видатні вчені, письменники, перекладачі, композитори, архітектори (Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Самійло Величко, Григорій Сковорода, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель, Іван Максимович). Своєю творчістю вони сприяли демократизації інтелектуальної діяльності українців, продовжували багатовікові тенденції, започатковані попередниками, стояли на варті незнищенного духу української нації та її історії.
Однак, лінгвістичний процес XVIII ст. був не досить динамічним. Переважна більшість лексикографічних та граматичних творів досліджуваного періоду залишилася в рукописах, а деякі навіть не збереглися до нашого часу. Вони не були доступні широкому колу читачів, тому певні аспекти з історії українського мовознавства досліджуваної доби дотепер залишались маловивченими.
Незважаючи на це, на загальному тлі українського мовознавства XVIIIст. виділяються словники І.Ф.Максимовича, І.П.Котляревського, граматики Я.Блоницького та А.Ф.Коцака.
Найпомітнішою з-поміж лексикографічних праць XVIIIст., безперечно, є рукописний словник І.Ф.Максимовича Лексикон латинсько-слов’янський” (1724р.). Працю створено на потребу учнів і вчителів. Її поява свідчить про те, що лексикографічний процес у досить складний для українського мовознавства період не був константним, а продовжував творчо розвиватись. Словник І.Ф.Максимовича поєднує в собі надбання східнослов’янської і західноєвропейської лексикографії. Джерелами цієї праці стали найкращі лексикографічні твори попереднього століття Лексикон славенороський” П.Беринди, Лексикон латинський” Є.Славинецького та польський словник Тезаурус” Г.Кнапського.
Своєрідністю цієї пам’ятки є те, що вона найповніше представляє лексику української мови (писемно-літературної і живої) даного періоду. На жаль, Лексикон латинсько-слов’янський” не зміг відіграти належну роль у виробленні й становленні лексичних норм української літературної мови. Лексика та фразеологія його можуть стати предметом окремого докладного дослідження.
Потреба в перекладних словниках, які б допомагали учням вивчати латинську мову, відчувалася і в XVIII ст. Однак друкованого лексикона з латинським реєстром староукраїнська лексикографія ще не мала. Одним зі списків Лексикона латинського” українського лексикографа XVIIст. Є.Славинецького вважають укладений невідомим автором (або авторами) Лексикон латино-славенский” збережену пам’ятку XVIIIст. Ця праця є найбільш віддаленою від первісного протографа. У реєстровій та перекладній частинах Лексикона” очевидна відмінність від примірників, які, без сумніву, є списками словника Є.Славинецького. Історичне значення цієї пам’ятки полягає в тому, що вона є свідченням удосконалення опису лексичних одиниць, а також розвитку лексикографічної діяльності в Україні.
Надзвичайно потрібним і вартісним посібником з вивчення церковнослов’янської мови для українців та поляків у XVIIIст. став укладений Левом Кишкою, церковнослов’янсько-польський словник Лексиконъ сирhчъ словесникъ славенскій”, створений на основі Лексикона” П.Беринди. Багаторазові перевидання пам’ятки протягом XVIIIст. свідчать про надзвичайну потребу в такого роду словниках. Головна вада його нерозбудованість перекладної частини спричинена нагальною потребою і стислими термінами для публікування, не зменшують цінність цієї пам’ятки для історії української лінгвістики.
У XVIII ст. відзначено й перші спроби створення українсько-російських словників. Першим українсько-російським словником з реєстром лексики нової української літературної мови є словник до Енеїди” І.П.Котляревського. Він досить недосконалий у плані своєї побудови і подачі матеріалу (не скрізь проставлено наголос, порушено алфавітний порядок, трапляються помилкові тлумачення), однак це не зменшує його вартості. Словник ознаменував новий етап для розвитку української лексикографії. Він став зразком для українських лексикографів подальших поколінь О.Павловського, В.Ломиковського, І.Войцеховича. Словарь малороссийских слов” І.П.Котляревського дає неоціненний матеріал для дослідження лексики східнослов’янських мов.
У XVIII ст. українські лінгвісти багато уваги також приділяли вивченню церковнослов’янської мови. Використовуючи надбання староукраїнських мовознавців попередніх епох, зокрема Л.Зизанія, М.Смотрицького (які в багатьох випадках вийшли за рамки греко-латинської теорії), вони намагалися подати нові думки, факти та власні спостереження щодо граматичної системи церковнослов’янської та живих східнослов’янських мов.
Досить цікавою в цьому плані є Граматика языка славенского” Я.Блоницького. Еталоном для граматиста були праці його попередників (Л.Зизанія, М.Смотрицького), а також сучасників (М.Ломоносова), церковнослов’янські, зокрема біблійні тексти. Мовознавець черпав матеріал для своїх досліджень і з живої народнорозмовної мови.
Цілком традиційну антично-ренесансну схему опису мовознавчого матеріалу автор намагався наповнити новими мовознавчими ідеями (відхід від схеми М.Смотрицького у виділенні відмін іменників, фактичне об’єднання категорії стану з категорією перехідності/неперехідності, спроба виділення структурних класів дієслів, намагання спростити систему часових форм до чотирьох тощо). Особливістю пам’ятки є також те, що Я.Блоницький усі цитати та приклади до мовознавчого матеріалу паспортизує з покликаннями на церковнослов’янські тексти, переважно біблійні.
Певне місце в історії мовознавства XVIII ст. посідає ще одна праця, створена на основі Граматики” М.Смотрицького. Краткое собраніе” невідомого автора в своїй основі є переробкою праці М.Смотрицького. Текст граматики яскраво демонструє намагання автора стисло і зрозуміло подати граматичний матеріал, щоб полегшити його засвоєння для учнів. Мовознавець свідомо в іменникових і дієслівних парадигмах уводить зміни, що наближують до живої української мови, хоча живомовні форми тут здебільшого подані як паралельні до церковнослов’янських. Незважаючи на виразний вплив на нього граматик М.Смотрицького та М.Ломоносова, у описі граматичних категорій автор виявив певну самостійність (пор. тричленна категорія способу при шестичленній у М.Смотрицького, п’ятичленна категорія роду при семичленній у М.Смотрицького, власне, двочленна категорія числа тощо).
Визначною для історії української лінгвістики XVIIIст. стала рукописна Граматика” А.Коцака перший підручник і перша спроба нормалізації церковнослов’янської мови на Закарпатті. Пам’ятка дала поштовх для розвитку мовознавства на Закарпатті в наступні століття.
А.Коцак намагався елементи граматичної структури латинської мови поєднати з системою церковнослов’янської мови. Своєрідність цієї пам’ятки в тому, що тут досить виразно виступають риси місцевого діалектного мовлення (закінчення -омъ в орудному відмінку однини іменників колишніх -а-основ, форми давноминулого часу з енклітичним особовим закінченням ‑ем, утрата категорії роду числівником два тощо).
У другій половині XVIII ст. за межами України працює плеяда блискучих українських мовознавців, перекладачів, письменників, лікарів. Багато з них навчалися в Києво-Могилянській академії, після закінчення якої працювали в наукових та навчальних установах Росії. Вони залишили після себе цінний лексикографічний та граматичний доробок, який має велике значення як для історії української, так і російської лінгвістики XVIII ст.
Отже, розглядаючи кожну мовознавчу пам’ятку окремо, можна виявити ряд притаманних лише їй специфічних ознак, що зумовлені різними причинами (метою праці, суспільно-політичними обставинами тощо). Коли ж оцінювати мовознавчий процес даного періоду в комплексі, можна прийти до таких загальних висновків:
1. Українські лексикографічні та граматичні праці XVIII ст. являють собою важливе культурно-мовне надбання. Вони різні за своїм внутрішнім складом, лексично багаті та різноманітні.
2. Джерелами мовознавчих творів були як найкращі праці східнослов’янської лінгвістики, зокрема української, так і здобутки західноєвропейського мовознавства.
3. В українських пам’ятках лінгвістики XVIII ст. продовжують закріплюватися живомовні лексичні та фонетико-граматичні риси. Їхня нормалізація в лексикографічних та граматичних працях XVIII ст. є свідченням впливу живої народнорозмовної мови на літературно-писемну традицію.
4. Найбільших успіхів досягла українська лексикографія XVIIIст. Словники засвідчують, що в XVIII ст. працює ідея рідної мови як рівноправного партнера, з одного боку, священної церковнослов’янської мови”, з іншого чужих авторитетних мов. Вони дають усвідомлення самостійної цінності лексичного фонду української мови.
5. Лексичний склад лексиконів XVIII ст. досить багатий і різноманітний. Переважна більшість із них в одній словниковій статті поряд із фактами живорозмовної мови та запозиченнями із сусідніх мов містять також відповідники з української літературної мови. Такі різномовні взаємовпливи в словниках роблять їх цінним джерелом для вивчення лексичного складу української літературної мови досліджуваного періоду, дають змогу встановити лексичний фонд народної мови.
6. У кінці XVIII ст. українські лексикографи починають орієнтуватися на створення українсько-чужомовних словників, що мало велике значення для розвитку української мови. З появою словника до Енеїди” І.Котляревського відчулася потреба окремого лексикографічного опрацювання словникового складу нової української літературної мови.
7. Досягнення українського теоретичного мовознавства були менш помітними, оскільки традиції граматики М.Смотрицького панували до середини ХІХ ст. Однак українські граматисти, враховуючи надбання своїх попередників (М.Смотрицького, Л.Зизанія), намагалися подати нові думки, факти та власні спостереження щодо граматичної системи церковнослов’янської та живої розмовної мов.
8. Граматична теорія XVIII ст., зважаючи на історичні обставини, була тісно пов’язана з російським науковим ареалом, що відбилося на працях українських філологів.
9. Мовознавчий матеріал, зафіксований у лінгвістичних працях досліджуваного періоду, готував підґрунтя для створення граматики, яка відбивала б і відтворювала систему живої української мови.
10. Українські лінгвісти плідно працювали за межами України. Мовознавчі праці, створені українцями в Росії у XVIII ст., сприяли подальшому проникненню елементів української мови в російську літературну мову, що значно збагачувало її лексичний склад.
11. Переважна більшість мовознавчих творів, написаних у цей період, так і залишилась у рукописах, оскільки політика царського уряду в Україні була спрямована на обмеження українського друкованого слова. На жаль, не будучи в свій час опублікованими, вони не змогли відіграти належної ролі в розвитку лексикографічної та граматичної науки в Україні, однак вони є важливим свідченням динаміки українського лінгвістичного процесу того часу.

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ДЖЕРЕЛ

Ан.

Анненков Н. Ботанический словарь. СПб., 1878. 648с.

Ант.

Антонович П.Д. Греческого языка началное познание. М., 1797. Ч. 1 3. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 2638.

АУМ І

Атлас української мови.: У 3-х т. К.: Наук. думка, 1984. Т. 1: Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі.

АУМ ІІ

Атлас української мови: У 3-х т. К.: Наук. думка, 1988. Т.2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі.

АУМ ІІІ

Атлас української мови: У 3-х т. К.: Наук. думка, 2001. Т. 3: Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина і суміжні землі.

АФС

Максимовича-Амбодик Н.М. Анатомико-физіологическій словарь. СПб., 1788. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 3680.

Бер.

Лексикон славенороський Памви Беринди / Підгот. тексту і вступна стаття В.В.Німчука. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 271с.

Бул.

Булатницкий Е. Новая италіанская грамматика. М., 1759. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 3879.

БулС.

Булатницкий Е. Собранїе словъ нужнhйшихъ къ знанїю // Новая италіанская грамматика. М., 1759. С.183 252.

Войц.

Войцехович И. Собрание слов малороссийского наречия // Труды Общества любителей российской словесности при Московском университете. М., 1823. Ч.3. С. 284 326.

Грам.
1591

Граматїка доброглаголиваго еллинословенского языка Львів, 1591.

Грам.
1596

Зизаній Л. Грамматіка словенска / Підгот. до вид. НімчукВ.В. К.: Наук. думка, 1980. 180с.

Грам.
1723

Максимов Ф. Грамматика славенская. СПб., 1723. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Кир. 742.

Грам.
1755

Ломоносов М.В. Российская грамматика. СПб., 1755. 187с.

Грам.
1763

Грамматїка нова старагw и славнагw #зыка славенскагw...: Рукопис 1763р. // Зберігається в Центральному державному історичному архів в Санкт-Петербурзі, інв. № 3372.

Грам.
1794

Байбаков А. Грамматика руководствующаю къ познанію славено-россійскаго языка. К., 1794. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 2397.

ГР

Коцак А. Грамматика русская, сирhчь правила извhщателная и наставителная о словосложеніи слова языка славенскаго или русскаго... // Науковий збірник музею української культури в Свиднику. 1990. № 15. Т. 2. С. 74 213.

ГС

Мелетій Смотрицький. Граматика славенская / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К.: Наук. думка, 1979. 492с.

Ж.

Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словник. Львів, 1886. Т. 1 2.

Зиз.

Зизаній Л. Грамматіка словенска / Підгот. В.В.Німчука. К.: Наук. думка, 1980. 180с.

Зиз.Лекс.

Лексис Лаврентія Зизанія” // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підгот. текстів пам’яток і вступ. статті В.В.Німчука. К.: Вид-во АН УРСР, 1964. С. 23 89.

ЕСУМ

Етимологічний словник української мови: У 7 т. К.: Наук. думка, 1982 2003. Т. 1 4.

ІСУМ

Історичний словник української мови / За ред. Є.Тимченка. Харків Київ: Держвидав України, 1930 1932. Т.1. 947с.

Км

Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Ужгород, 1971. 248с.

Кондр.

Польский общий словарь и библейный, съ польскою, латинскою и россійскою новоисправленною Библіями слhчиванъ СПб., 1755. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 412.

Коп.

Копиевский И.Ф. Номенклаторъ, на рускомъ, латинскомъ и немецкомъ языке. Петербург, 1718.

Котл.
1798

Собрание малороссийских слов, содержащихся в Энеиде // Енеида на малороссійский язык перелиціованная И.Котляревским. СПб., 1798. Ч.І.

Котл.
1809

Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде // Вергилиева Енеида на малороссійский язык преложенная И.Котляревским. СПб., 1809. Ч. 3.

Котл.
1842

Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде с русским переводом // Котляревский И. Вергилиева Енеида на малороссійский язык переложенная. Харьков, 1842. Ч.1 6.

КС

Краткой словарь славенской съ прибавленіемъ славенскихъ склоненый, спряженый и нhкоторыхъ нужнhйшихъ грамматическихъ правилъ. СПб., 1784. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 1838.

Лекс.Ен.

Ващенко В.С., Медведєв Ф.П., Петрова П.О. Лексика Енеїди” І.П.Котляревського: Покажчик слововживання. Х.: Вид-во ХДУ, 1955. 207с.

Лис.

Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К.: Наук. думка, 1974. 270с.

ЛЛС

Леkіконъ латинославенскій з(ъ) Калепина латинскаго на славенскій языкъ переведеный: Рукопис. Інститут рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського, Ш. ДА/П.68.

ЛСП

Леkиконъ сирhчъ словесникъ славенскїй имhющъ в(ъ) себh словеса первhе славенскї# азбучны# посе(м) же по(л)скї#. Супрасль, 1722. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Кир. 504.

М. Лекс.

Maximowicz J. Dictionarium latino-slavonum, 1718 1724. Лексикон латинсько-слов’янський, 1718 1724 / Фотопередрук О.Горбача. Рим, 1991. Ч. І. ІІ.

Павл.

Павловский А. Грамматика малороссійскаго нарhчія. СПб., 1818. 116с.

Пол.

Полетика Г.А. Словарь на шести языках. СПб., 1763. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 4494.

СБ

Максимовича-Амбодик Н.М. Словарь ботаническій, содержащій наименованія растhній и ихъ частей. СПб., 1795. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 4470.

СимГр.

М.Симигиновский. Грамматика польская... К., 1791. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 2398.

СимП.

Симигиновский М. Правописание российское с предварительным наставлением о произношении букв, о складах и о чтении СПб., 1794. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Гр. 5125.

CимGr.

Gramatica Latina a regulis... СПб., 1765. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. In. 619.

Син.

Синоніма славеноросская // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма Славеноросская” / Підгот. текстів пам’яток і вступ. статті В.В.Німчука. К.: Наук. думка, 1964. С. 91 172.

СлЛекс

Лексикон латинський Є.Славинецького // Лексикони Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. Німчук В.В. К.: Наук. думка, 1973. С. 59 420.

СлРЯ

Словарь русского языка ХІ XVII вв. М.: Наука, 1975 1992. Вып. 1 18.

Собр.

Краткое потребнhйшихъ w(т) грамматіческагw художества вещій собранїе. Почаїв, 1773. Ст.-др. НБУ України ім. В.І.Вернадського, Ш. Кир. 2419.

ССУМ

Словник староукраїнської мови XІV XVII ст.: У 2-х т. К.: Наук. думка, 1977 1978. Т. 1 2.

Тум.

Изъяснение малороссійскихъ реченій // Россійский Магазин. СПб., 1793. Ч.ІІ ІІІ.

Уч.

Грамматика или ученіе писмени кни(ж)него // Пам’ятки української літератури і мови середньої доби. Рим, 1978. Ч.2. С. 25 101.

Ф.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Пер. с нем. и доп. О.Н.Трубачева. М.: Прогресс, 1964 1987. Т. 1 4.

ШУГ

Коцак А. Школа или училище граматики руской... // Науковий збірник музею української культури в Свиднику. 1990. №15. Т. 2. С. 216 284.

ЭССЯ

Этимологический словарь славянских языков: Праслав. лекс. фонд / Под ред. О.Н.Трубачева. М.: Наука, 1974 1999. Вып. 1 26.

Br.

Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego. Warszawa, 1957. 808s.

Cn.

Thesauri polono-latino-graeci Gregorii Cnapii. Tomus secundus, latino-polonicus. Ed. quarta. Cracoviae, 1648.

Mak.

M. J.

Makowiecki S. Słownik botaniczny łacińsko-małoruski. Kraków, 1936. 411s.
Dictionarium sclauo-polonicumMariana z Jaśliśk. 1641 // KaraśM., Karasiowa A. Mariana z Jaślisk Dykcjonarz Słowiańsko-polski z roku 1641 (Dictionarium slcauo-polonicum). Wrocław: PAN, 1969. 151s.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев М.П. Словари иностранных языков в русском азбуковнике XVII в. Л.: Наука, 1968. 156с.
2. Аліксієвиць Л.М. Києво-Могилянська академія у суспільному житті України і зарубіжних країн (ХVІІ ХVІІІ ст.ст.). Т.: Збруч, 1999. 264с.
3. Амирова Т.А., Ольховиков Б.А., Рождественский Ю.В. Очерк по истории лингвистики. М.: Наука, 1975. 559с.
4. Балицкий И.И. Материалы для истории славянского языкознания. Киев, 1876. Ч.2. 83с.
5. Бандарівський Д.Г. Говірки Підбузького району Львівської області.‑ К.: Вид-во АН УРСР, 1960. 104с.
6. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. 405с.
7. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. К.: Вища шк., 1991. 232с.
8. Бевзенко С.П. Система форм минулого часу у Граматиці” М.Смотрицького // Східнослов’янські граматики ХVІ ХVІІ ст.: Матеріали симпоз. К.: Наук. думка, 1982. С. 142 143.
9. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища шк., 1980. 248с.
10. Березин Ф.М. История лингвистических учений. М.: Высшая шк., 1975. 304с.
11. Березин Ф.М. История русского языкознания. М.: Высшая шк., 1979. 223с.
12. Березина О.Е. Два тематических лексикона начала XVIIIв. (Сравнительная характеристика) // Словари и словарное дело в России XVIIIв. Л.: Наука, 1980. С. 6 22.
13. Біда К. Київська Граматика” з 1705 р. // Пам’ятки української літератури і мови середньої доби. Рим, 1978. Ч.2. 211с.
14. Білодід І.К. Києво-Могилянська академія в історії східнослов’янських літературних мов. К.: Наук. думка, 1979. 199с.
15. Боброва Е.И. Библиотека Петра І: Указатель-справочник. Л.: Наука, 1978. 285с.
16. Болховитинов Е. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви. СПб., 1827. Ч.І. 510с.
17. Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва. К.: Либідь ІСА, 1995. 488с.
18. Брахнов В.М. Деякі морфологічні особливості говірок Переяслав-Хмельницького району на Київщині // Діалектологічний бюлетень. К.: Вид-во АН УРСР, 1960. Вип. 7. С. 61 75.
19. Бродская В.Б., Цаленчук С.О. История русского литературного языка. Львов: Изд. Львовск. ун-та, 1957. Ч. 1. 171с.
20. Будде Е.О. Очерк исторіи современного литературного русскаго языка // Энциклопедия славянской филологии. Спб.: Изд. Отд. русск. яз. и словесности Имп. АН, 1908. XІV, 138c.
21. Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды: Библиографический словарь. Минск: Изд-во БГУ, 1976. Т. 1. 320с.
22. Булаховський Л.А. Вступ до порівняльної граматики словянських мов: Фонетика праслов’янської мови. Харків, 1927. 84с.
23. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Радянська шк., 1955. 248с.
24. Булгаков Ф.И. Иллюстрированная история книгопечатания и типографского искусства. СПб., 1890. Т.І. 187с.
25. Булич С.К. Очерк истории языкознания в России. Спб., 1904. Т.І. 1248с.
26. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623с.
27. Быкова Т.А. Место Букваря” Ивана Федорова среди других начальных учебников // Изв. АН СССР. 1955. Т. 14. Вып. 5. С. 469 473.
28. Вайан А. Руководство по старославянскому языку / Пер.с фр. В.В.Бородич. М.: Изд-во иностранной литературы, 1952. 446с.
29. Вайнова Л.А. Новый словотолкователь” Н.Яновского и его источники // Словари и словарное дело в России XVIII в. Л.: Наука, 1980. С. 38 44.
30. Ващенко В.С. Дієслівні форми в сучасних полтавських говорах // Діалектологічний бюлетень. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. Вип. 5. С. 10 15.
31. Верхратський І. Говір батюків. Львів, 1912. 308с.
32. Верхратський І. Про говір галицьких лемків. Львів, 1902. 489с.
33. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса (от Ломоносова до Потебни и Фортунатова). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. 400с.
34. Виноградов В.В. О некоторых вопросах русской исторической лексикографии // Известия АН СССР. 1953. Т. 12. Вып.3. С. 185 211.
35. Виноградов В.В. Русская наука о русском литературном языке // Ученые записки МГУ. М.: Изд-во МГУ, 1946. В