УКРАЇНСЬКИЙ МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ: СИНТАКСИЧНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

brief description

Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Мельничук Оксана Михайлівна

УДК 811.161.2’271.1’367

УКРАЇНСЬКИЙ МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ:
СИНТАКСИЧНО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Гуйванюк Ніна Василівна,
доктор філологічних наук,
професор

Чернівці 2005

ЗМІСТ

ВСТУП......................5
Розділ 1. АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЕТИКЕТНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ ...........................................12
1.1.Формально-граматичний підхід до вивчення етикетних конструкцій.................................12
1.2.Конструкції мовленнєвого етикету в аспекті комунікативної прагматики..................................25
1.3.Когнітивний, психолінгвістичний, соціолінгвістичний та культурологічний аспекти дослідження мовленнєвого етикету українського народу......................................................29
1.4.Лінгвостилістичні аспекти дослідження конструкцій мовленнєвого етикету.........................................................35
Висновки до розділу 1.........................................................................................38
Розділ 2. ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІ ТА СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ВИЯВИ ЕТИКЕТНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ ..................................................................41
2.1. Предикативність етикетних висловлень.....................41
2.2. Модальність етикетних конструкцій української мови ...........................49
2.3. Еліптизація етикетних структур .............................................57
2.4. Фразеологізація конструкцій мовленнєвого етикету .......................61
2.5. Семантично-функціональні вияви етикетних висловлень........................64
Висновки до розділу 2.........................................................................................78
Розділ 3. СИНТАКСИЧНА ТИПОЛОГІЯ ЕТИКЕТНИХ КОНСТРУКЦІЙ ............82
3.1. Дієслівні етикетні висловлення спонукально-побажального типу..........83
3.2. Перформативні етикетні висловлення........................................................97
3.3. Іменні етикетні висловлення......................................................................117
3.4.Еліптизовані реалізації етикетних конструкцій........................................133
3.5. Етикетні висловлення комунікати..........................................................143
3.6. Етикетні структури в позиції вставних компонентів..............................147
3.7. Етикетні висловлення предикативні частини складних речень..........152
3.8. Діалогічні єдності ввічливого спілкування..............................................167
3.9. Стилістичні та комунікативні характеристики етикетних висловлень.170
Висновки до розділу 3.......................................................................................175
ВИСНОВКИ..........180
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............189
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ТА ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ПРАЦЬ ........................................................................215

ВСТУП
Специфіка мовних стосунків між учасниками спілкування є важливим об’єктом наукових студій у сучасній лінгвістиці, філософії, психології, культурології.
Останнім часом активізувалася увага вчених до так званих „формул ввічливості”, об’єднаних загальним поняттям „мовленнєвий етикет”. Ця увага пояснюється тим, що життя сьогодні ставить нові вимоги до освіченості і шляхетності суспільства, до підвищення загальнолюдської культури. Відродження української духовності не можна уявити без уважного вивчення мовленнєвого етикету, що сформувався історично й передається від покоління до покоління як еталон ввічливої мовленнєвої поведінки народу, виразник людської гідності і честі, й аристократизму духу.
Український мовленнєвий етикет нерозривно пов’язаний з національним характером українців, ментальністю, самобутнім способом мислення й світо­сприйняттям, психолінгвістичними та соціолінгвальними характеристиками. Простежується певна паралель між вдачею народу та його мовленнєвою поведінкою. Правила мовленнєвої культури втілені в системі стійких формул, своєрідних етикетних висловлень, прийнятих і запропонованих суспільством для ситуацій ввічливого контактування зі співрозмовником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника, привітання, знайомство, вибачення, подяка, вияви люб’язності, запрошення, віншування, прихильності, прощання, благословення та інші.
Стан розвитку сучасного мовознавства вимагає розв’язання багатьох теоретичних, і практичних завдань теорії ввічливого контактування, системного опису конструкцій мовленнєвого етикету з урахуванням синтаксичних, стиліс­тичних та комунікативно-прагматичних параметрів.
Стереотипні формули ввічливості дослідники кваліфікують по-різному: „стилістичні формули” (М.Гудзій, С.Богуславський), „стилістичні трафарети” (Д.Лихачов, С.Богуславський), „стійкі формули” (Н.Формановська), стерео­типні формули” (В.Мансикка), „стилістичні шаблони” (Б.Ларін), „традиційні формули” (О.Творогов), „формули мовного етикету” (В.Литовченко, О.Миро­нюк, Н.Плющ, Я.Радевич-Винницький), „конструкції мовленнєвого етикету” (Я.Радевич-Винницький, Н.Гуйванюк), „етикетні формули” (С.Богдан), „фор­мули ввічливості” (Н.Журавльова), „інтер’єктивні одиниці мовного етикету” (Л.Мацько), „етикетні висловлення” (Н.Гуйванюк) та ін.
Протягом двох останніх десятиліть посилилася увага дослідників до функціонування мовних одиниць у безпосередньому процесі комунікації. Від­повідно в синтаксисі з’явилися нові напрями: функціональний, комунікативний, прагматичний та ін.
Мовленнєвий етикет як духовне надбання кожного народу розглядається в когнітивному, психолінгвістичному, соціолінгвістичному та етнокультурному аспектах. З урахуванням цих аспектів простежується проблема взаємозв’язку соціального та індивідуального у ввічливому спілкуванні українців.
Комунікативний підхід до мовних одиниць розширює уявлення про їх по­тенційні виражальні можливості, особливості структури та семантики відповід­но до умов функціонування у певному контексті чи ситуації мовлення. Про­те такий підхід до вивчення синтаксичних одиниць, на наш погляд, немож­ливий без урахування і суто граматичних параметрів, які з’ясовуються при їх фор­мально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та лінгвостилістичному аналізі.
Вивчення синтаксичних одиниць не тільки з формально-граматичного, а й із семантико-функціонального та комунікативного боку показало, що такі ви­слови не можна ставити на один рівень з граматичними реченнями. Конструкції, що виконують роль етикету ввічливості, є комунікативними реалізаціями речень, тобто висловлення. Питання про розмежування речення і висловлення так само належить до складних питань синтаксису. Уперше в українському мовознавстві це питання ґрунтовно висвітлив акад. О.Мельничук. Він розглядав синтаксичну природу речення з двох боків: як одиницю мовлення і як синтаксичну конструкцію (одиницю мови). Подібні думки висловлені і у „Русской грамматике” 1980 р.: „У потоці мовлення, в умовах контексту або позамовної ситуації одиницею повідомлення, інформації дуже часто буває висловлення, яке безпосередньо не спирається ні на який спеціально призначений для повідомлення граматичний зразок” [228, с. 419]. Ці відносно незалежні висловлення виділяються в основному на підставі комунікативного функціонування, тому автори праці „Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання” І.Слинько, Н.Гуйванюк та М.Кобилянська слушно називають їх комунікатами [242, с. 286]. Проте поняття „комунікати” так само не охоплює всю систему конструкцій мовленнєвого етикету, а лише частково співвідноситься з нею.
Отже, питання про лінгвальний статус конструкцій мовленнєвого етикету тісно пов’язане не лише зі стилістикою та культурою мови, але й з основами комунікативної лінгвістики, яка розглядає систему формул ввічливості у світлі теорії мовленнєвої діяльності, та функціонального і комунікативного синтак­сису. Особливо актуальним на сьогодні вважаємо питання про синтаксичну та комунікативну природу формул ввічливості. Найпоширеніший погляд, що склався у граматичній тради­ції, стосується зарахування їх до вигуків, до окремого функціонально-семантичного розряду цієї частини мови (В.Вино­градов, М.Івченко, І.Ви­хованець, К.Городенська, А.Грищенко, В.Горпинич, М.Плющ, Л.Мацько та ін.).
Однією із спроб розглянути граматичну природу конструк­цій мовлен­нєвого етикету в синтаксичному плані є їх зараху­вання до так званих „слів-речень”, що в загальнотеоретичному і в практично-методичному плані має вже свою історію (О.Шахматов, Д.Овсянико-Куликовський, П.Фортунатов, Л.Щерба, В.Виноградов, О.Мельничук, В.Федосєєва, Г.Валімова, М.Івчен­ко, Г.Галкіна-Федорук, А.Гвоздєв, І.Сухомлин, Б.Кулик, І.Вихованець, П.Дудик та ін.). Ще інші мовознавці (Л.Булаховський, І.Попова, Є.Кроте­вич та ін.) зараховують конструкції мовленнєвого етикету до еквівалентів речення. О.Пєш­ковський вважає їх неповними реченнями. В.Кіпріянов, М.Каранська пропонують термін „нечленоване речення”. Н.Шведова називає конструкції мов­леннєвого етикету „словоформами із функцією етикету”. Дехто з мовознав­ців зараховує їх до еліптичних структур (П.Лекант, А.Загнітко, В.Литов­ченко).
Формальний підхід до названого типу структур абсолютно не відображає їх реальної синтаксичної природи, адже так звані „формули ввічливості” можуть бути предикативним ядром великої кількості простих, простих ускладнених та складних речень, що аж ніяк не відображає поняття „слова-речення”.
Етикетні конструкції це не лише однослівні побудови, а різні за структурою прості (дієслівні та іменні, повні і неповні, односкладні і двоскладні) та складні речення. Крім того, конструкції мовленнєвого етикету різні за комунікативною інтенцією (спонукального, розповідного, бажального і питального типу). Важливими є також проблеми їх мовленнєвої реалізації та модифікації еліптизації і фразеологізації етикетних висловлень, проблеми ти­пологізації, структури та семантики конструкцій мовленнєвого етикету, з’ясу­вання особливостей їх використання в різних функціональних стилях україн­ської мови, зокрема в розмовному, художньому та епістолярному.
Отже, актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена передусім важливістю предмета дослідження, а також неоднозначністю трактування лінгвістичної природи конструкцій мовленнєвого етикету, відсутністю син­таксичної типологізації етикетних висловлень з урахуванням формально-грама­тичних, семантичних, функціональних та стилістичних параметрів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертації пов’язаний з комплексною науковою темою кафедри сучасної укра­їнської мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Соціокультурні та комунікативні аспекти функціонування і розвитку мовних одиниць” (0102U006599), держбюджетною темою „Функціонування сучасної української мови на тлі взаємодії локальних чинників та загальноєвропейських тенденцій” (УДК 811.161. 2’06’28), а також відповідає реалізації державної наукової програми „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”. Тема дисертації затверджена фаховою коорди­наційною радою „Українська мо­ва” Інституту української мови НАН України 5 червня 2001р., протокол № 5.
Мета роботи полягає у комплексному дослідженні та систематизації формально-граматичних, семантико-функціональних та стилістичних особли­востей, у здійсненні синтаксичної типології конструкцій мовленнєвого етикету, які зафіксовані в художній творчості українських письменників та в епістолярії культурних діячів ХІХ-ХХ ст.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) висвітлити основні аспекти вивчення етикетних конструкцій у сучасному мовознавстві;
2) з’ясувати формально-граматичні особливості та функціонально-семан­тичні різновиди конструкцій ввічливості як особливого типу етикетних висловлень;
3) схарактеризувати вияви модальності, яка виражає ввічливі стосунки між комунікантами;
4) дослідити комунікативно-прагматичні реалізації етикетних конструк­цій у світлі теорії мовленнєвих актів;
5) здійснити структурно-семантичну типологію конструкцій мовленнє­вого етикету, які виражають привітання, подяку, люб’язність, вибачення, побажання, прощання тощо з урахуванням синтаксичної позиції та функції;
6) простежити явища фразеологізації та еліптизації структури етикетних висловлень;
7) проаналізувати систему етикетних конструкцій з позицій лінгво­стилістики.
Об’єктом дослідження є конструкції мовленнєвого етикету української мови.
Предметом дослідження постають структурно-синтаксичні, семантико-функціональні, стилістичні та комунікативні особливості етикетних висловлень в сучасній українській мові.
Методологія і методи дослідження. Методологічною базою дисер­таційної праці послужили загальнофілософські положення про єдність форми і змісту, співвідно­шення часткового і загального, про змінність мови у процесі історичного розвитку, про єдність теорії і практики тощо. Для розв’язання по­ставлених завдань використовуються методи компонентного та функціонально­го аналізу синтаксичних одиниць, комунікативної структури та прагмастилістики.
Матеріалом для дослідження послужила картотека (більше 10тис. карток) конструкцій мовленнєвого етикету. Фактичний матеріал репрезентує функціонування етикетних висловлень української мови у художніх творах та епістолярії українських письменників та культурних діячів ХІХ-ХХ ст., а також в усному розмовному мовленні.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому запропо­новано новий підхід до аналізу й систематизації синтаксичних одиниць, об’єднаних поняттям „мовленнєвий етикет”. Комплексний аналіз структури та семантики конструкцій мовленнєвого етикету дає змогу переглянути деякі традиційні положення синтаксису, зокрема уточнити такі поняття, як „слова-речення”, „нечленовані речення”, „нерозчленовані речення”, „прагматичні ідіоми”, „комунікати” та ін., зреалізувати новий погляд на структуру та семан­тику досліджуваних синтаксичних одиниць з урахуванням функціональних аспектів мовленнєвої діяльності. Вперше у українському мовознавстві у дисертації запропоновано синтаксичну типологію етикетних висловлень.
Теоретичне значення дослідження. Узагальнення граматичних характе­ристик конструкцій мовленнєвого етикету, їх комунікативно-функціональних особливостей та стилістичних параметрів відповідно до стилю та жанру використання, безперечно, розширюють теоретичні відомості про виражальні і структурні можливості українського синтаксису. Введення поняття про „етикетне висловлення”, якому ха­рактерні зовнішньо-сннтаксичні ознаки предикативності та модальності і яке є комунікативною реалізацією граматич­ного речення, позначене процесами стандартизації, еліптизації та фразеологі­зації, доповнює відповідні розділи синтаксичної теорії (семантичного, функ­ціонально-стилістичного, комунікативного аспектів синтаксису).
Практична цінність дисертації. Результати дослідження можуть бути використані у лінгводидактиці вищої школи, у практиці викладання курсів синтаксису, стилістики та культури мовлення, комунікативної прагматики, у читанні відповідних спецкурсів та спецсемінарів. Теоретичні відомості, основні висновки та узагальнення доповнять відповідні розділи підручників та посіб­ників з української мови. Фактичний матеріал, спеціально дібраний для дослідження, відповідно систематизований, може бути використаний також для укладання словника „Формул ввічливості” та рекомендований учителям, учням, студентам навчальних закладів, усім тим, хто цікавиться історією української культури й мови.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження синтаксично-стилістичних особливостей етикетних конструкцій, здійснення їх синтаксичної типологізації, отримані особисто здобувачем. Праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація дисертації. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданнях і теоретичних семінарах кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2004 2005 рр.); спільному засіданні кафедр сучасної української мови й історії та культури української мови. Основні теоретичні положення та практичні резуль­тати були апробовані на міжнародних конференціях: „Гуманітарна освіта: фактор світової інтеграції” (Чернівці, 1997 р.); „Українська мова: з минулого в майбутнє” (Київ, 1998р.); „Біблія і світова література” (Чернівці, 1999р.); „Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової культури” (Чернівці, 2004 р.); „Василь Сімович особистість, науковець, громадянин” (Чернівці, 2005 р.); на всеукраїнських наукових конференціях: „Українська мова на Буковині: минуле і сучасне” (Чер­нівці, 1998р.); „Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст.” (Чер­нівці, 1998 р.); „Улас Самчук: спадщина, художній світ, реінтерпретація” (Тернопіль, 2005).
Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено у 14 друкованих працях, 8 з яких опубліковано у виданнях, що затверджені ВАК України як фахові.
Структура дисертації. Дисертаційна праця складається із вступу, трьох розділів (1.Аспекти вивчення етикетних конструкцій у сучасному мовознав­стві; 2.Формально-граматичні та семантико-функціональні вияви етикетних висловлень; 3.Синтаксична типологія етикетних конструкцій), висновків, спис­ку використаної літератури, списку використаних джерел та лексикографічних праць, переліку умовних скорочень.

bibliography

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження ми прийшли до таких висновків:
1. Український мовленнєвий етикет це система спеціально призначених формул ввічливості, яка склалася у процесі історичного розвитку народу, відобра­жає особливості мовної свідомості українців, основні риси ментальності, зокре­ма такі, як доброзичливість, толерантність, щирість, прихильність, люб’язність.
2. Під умовною назвою „формули ввічливості”, що виконують функцію етикету, заховані різні за структурою та семантикою мовні одиниці (конструк­ції), які по-різному трактують або взагалі не згадують про їх синтаксичну природу.
Враховуючи аспекти вивчення етикетних конструкцій у сучасному мовознавстві, у роботі окреслено такі основні напрями їх дослідження: 1)формально-граматичний, зосереджений на зовнішньо-синтаксичних та внут­рішньо-синтаксичних виявах; 2) семантико-функціональний, предметом якого є семантична типологія конструкцій мовленнєвого етикету (привітання, подяки, вибачення, прощання та ін.); 3) комунікативно-функціональний з елементами прагматики (врахування комунікативної ситуації та учасників спілкування); 4)лінгвостилістичний, що висвітлює особливості функціонування конструкцій мовленнєвого етикету в різних стилях (офіційно-діловому, художньому, епісто­лярному, розмовному); 5)когнітивний, пов’язаний з особливостями мовної свідомості, пізнавально-мисленнєвої діяльності носіїв, представників певного етносу; 6)психолінгвістичний, який відображає роль етикетних конструкцій у самовираженні мовців на ментальному рівні; 7)соціолінгвістичний, який досліджує впливи соціальних чинників на формування конструкцій мовлен­нєвого етикету та певні зміни у системі формул ввічливості відповідно до конкретних історичних періодів; 8) культурологічний, який визначає участь конструкцій мовленнєвого етикету у створенні загальнонаціональної мовної картини світу, відображає етнокультурні та етнолінгвальні параметри, співвід­ношення універсальних категорій загальномовних та локальних особливостей.
У комплексному дослідженні конструкцій мовленнєвого етикету важли­вий кожен з названих аспектів, який відображає один з часткових виявів загаль­ної лінгвістичної проблеми. Вони взаємодоповнюють один одного, визначають перспективу подальших наукових узагальнень лінгвістичного статусу етикет­них висловів.
3. Конструкції мовленнєвого етикету становлять систему різноманітних синтаксичних побудов, які мають різну структуру, семантику та інтонацію, функціонують як окремі етикетні висловлення, побудовані за зразком іменних та дієслівних речень, мають відповідну предикативність, модальність та інтонацію, або входять до складу більш складних синтаксичних побудов складносурядних, складнопідрядних, складних безсполучникових речень чи ускладнених (з різними типами зв’язку), а також дискурсивних висловлень та діалогічних єдностей.
4. Етикетне висловлення це одиниця мовлення, побудована за законами даної мови, що є комунікативною реалізацією відповідного граматичного речення спонукально-побажального типу, яка виконує функцію мовленнєвого етикету (привітання, подяки, вибачення і т.ін.). Етикетні висловлення мають формально-граматичні та семантико-функціональні параметри дієслівних та іменних речень. До формально-граматичних ознак належать предикативність, модальність та інтонація.
Одним із основних способів вираження предикативності та модальності етикетних висловлень є інтонація, яка забезпечує реалізацію комунікативної функції етикетних висловлень. За допомогою інтонації мовець виражає своє ставлення до повідомлюваного та до співрозмовника, адресуючи йому етикетне висловлення певного типу (привітання, подяки, вибачення, побажання, про­щання).
Одним із важливих аспектів дослідження конструкцій мовленнєвого етикету є питання про їх модальність, яку мовознавці трактують як формально-граматичну, логіко-граматичну, семантико-синтаксичну чи комунікативно-граматичну категорію.
Модальність як універсальна категорія відображає не тільки зміст речення (висловлення), але й вміщує широкий спектр людських емоцій та почуттів, пов’язаних з авторською інтерпретацією дійсності, комплекс суб’єк­тивно-об’єктивних значень.
Основоположним щодо модальності є твердження І.Вихованця, що речення охоплює дві сфери значень диктумну та модусну. Диктумна сфера стосується інформації про світ та його пізнання, а модусна містить авторські інтерпретації об’єктивного змісту речення, різноманітні оцінки мовця-автора, його почуття й волевиявлення. Таким чином, модальністю етикетних вислов­лень вважаємо окремий різновид модальності волевиявлення, який можна назвати модальністю ввічливості.
Під об’єктивною модальністю етикетних висловлень розуміємо синтак­сичний індикатив перформативів та ірреальну модальність форм наказового способу, яка реалізується в часовій невизначеності, передаючи синтаксичні відношення бажаності, можливості, повинності та необхідності дії.
Оскільки конструкції мовленнєвого етикету це стереотипні одиниці спілкування в рекомендованих суспільним етикетом ситуаціях, то для визна­чення модального плану етикетних висловлень доцільно враховувати ознаки комунікативної ситуації (привітання, вибачення, подяки, віншування, поба­жання, благословення та ін.). Відповідно, модальність ввічливого ставлення, маючи загальну спонукально-побажальну семантику, має різноманітні вияви.
Суб’єктивна модальність передається інтонацією, засобами суб’єктивної оцінки звертань, частками, вигуками, які забезпечують стилістичні відтінки, тональність, колорит, офіційність / неофіційність ситуації спілкування, щирість / нещирість взаємостосунків тощо.
Модальність ввічливого спілкування є комунікативно-прагматичним вия­вом спонукальної модальності, а саме, спонукально-побажальною модальністю з врахуванням прагматичних значень привітання, подяки, вибачення, люб’яз­ності, побажання, поздоровлення, віншування, запрошення, прощання, прихиль­ності відповідно до різновидів комунікативних ситуацій ввічливого спілкування.
Предикативність, або зовнішньо-синтаксична сфера структури речення, по-особливому репрезентована в етикетних висловленнях синтаксичними категоріями темпоральності, способовості та особовості.
Предикативність речень, що виражають ввічливе ставлення комунікантів, ми визначаємо як граматичне значення передачі загальних семантико-синтаксичних відношень (часу, способу і особи). Ці значення передаються предикатом, який в етикетних висловленнях можна вважати різновидом реляційних предикатів, які виражають різні типи стосунків між людьми (родинні, дружби, товаришування, духовного контакту, знайомства, ворожнечі та ін.). Предикат ввічливого ставлення, що становить предикативний центр речення (етикетного висловлення), має загальні характерні для цього типу предикатів ознаки: 1) наявність загальної релятивної семи, яка займає ядерну позицію в семантичній структурі предикативної одиниці; 2)чітку часову лока­лізованість теперішнього часу (перформатив); 3)наявність двох взаємозалеж­них компонентів на позначення учасників процесу відношення адресанта і адресата.
До диференційних ознак предиката ввічливого ставлення належать: 1)використання спеціалізованої форми наказового способу дієслівного та іменного предиката; 2)вживання перформативів з семантикою вітання, виба­чення, подяки, побажання, прощання, віншування, запрошення, прихильності, люб’язності; 3)адресатність дії (спрямованість дії предиката ввічливого став­лення до співрозмовника).
Предикати ввічливого ставлення конструюють двоскладні речення із займенниковим підметом, чи (частіше) односкладні означено-особові речення, ускладнені чи неускладнені звертаннями. У формі наказового способу предикат виражає не саму ірреальну дію, а особливий тип семантико-синтаксичних спо­нукальних відношень відношення ввічливого ставлення з загальною спону­кально-побажальною семантикою. Поглиблений аналіз структурно-семантич­них особливостей предикатів ввічливого ставлення підтверджує думку, що наказовий спосіб взагалі як форма реалізації ірреальної дії характеризується широким спектром семантичних різновидів та емоційністю. Завдяки предика­тивності та особливій цілеспрямованості (інтенції висловлення) етикетні ви­словлення з предикатами у формі наказового способу виражають (у си­туаціях ввічливого ставлення комунікантів) особливий тип спонукально-побажальних відношень.
5. У системі етикетних висловлень визначено десять основ­них семантико-функціональних різновидів, що зумовлені кому­нікативними інтенціями мовця, лексичним складом етикетних висловлень, комуні­кативною ситуацією ввічли­вого спілкування, а саме: 1)привітання; 2)подяки; 3)вибачення; 4)люб’язнос­ті; 5)прощання; 6)запрошення; 7) побажання; 8) благословення; 9)віншування (поздоровлення) і 10)прихильності. Кожен з названих різновидів виявляє се­мантичну специфіку відповідно до функціонального призначення та охоплює певне коло кон­струкцій дієслівного й іменного типу.
6.Ядро етикетних висловлень становлять іменні побудови з аналітич­ними формами предиката ввічливого ставлення. Основне значення таких предикатів виражається іменною частиною ад’єктивного типу (здоров(-ий)(-а), (-і), щаслив (-ий), (-а), (-і), багат(-ий), (-а), (-і), весел(-ий), (-а), (-і) та ін.), а граматичні значення виражає дієслово-зв’язка у формі наказового способу: 1)власне зв’язка будь, будьте; 2)напівповнозначні зв’язки тривання бувай/бу­вайте, лишайся/лишайтесь, зоставайся/зоставайтеся, оставайся/оставай­теся; 3)повнозначні зв’язки типу: іди/ідіть, їдь/їдьте, рушай/рушайте, повертайся/повертайтеся, живи/живіть, гостюй/гостюйте та ін. Іменною формою предиката етикетні висловлення відрізняються від інших типів спонукальних конструкцій (із значенням наказу, заборони, дозволу, вимоги тощо), в яких переважають дієслівні предикати у формі наказового способу.
7. Дієслівні предикати у формі імператива рідше вживаються в ситуації ввічливого спілкування. Це конструкції, типу прости/простіть, даруй/даруй­те, вибач/вибачте, пробач/пробачте (у ситуації вибачення); прощай/про­щайте, прощавай/прощавайте (у ситуації прощання); описові конструкції, типу Хай щастить та фразеологізовані з компонентом Бог, типу Боже пома­гай; Дай (даруй, пошли), Боже, здоров’я; Хай Бог помагає; Хай Бог посилає усе добре; Хай Бог дає щастя, здоров’я та ін.
8.Одним із способів передачі семантико-синтаксичних відношень ввіч­ливого ставлення в етикетних висловленнях є перформативи. Перформативні дієслова мають семантику, еквівалентну дії, вчинку, тобто самому мовлен­нєвому акту. Серед перформативів ввічливого ставлення використовуються дієслова, які називають такі вияви міжособистісних стосунків, як вітання, привітання, подяки, побажання, віншування, вибачення, подяка, прихильність та благословення. Найпоширенішими засобами передачі спонукально-поба­жального значення в етикетних висловленнях є перформативи вітаю, бажаю, шаную, поважаю, прошу, прощаю, вибачаюсь (прошу вибачення) та ін.
Перформативи етикетних висловлень мають такі ознаки: 1)стоять у формі 1-ої особи однини (рідше 1-ої особи множини) теперішнього часу дійсного способу, що відповідає параметрам комунікативної ситуації ввічли­вого спілкування (тут, зараз, віч-на-віч); 2)„іллокутивна сила” перформатива, спрямована на співрозмовника; 3)перформатив називає мету мовленнєвого акту ввічливого спілкування привітання (вітаю); подяки (дякую); поздоров­лення (поздоровляю); віншування (віншую); вибачення (прошу вибачення); за­певнення в люб’язності (поважаю, шаную); благословення (благословляю) та ін.
9.Семантико-синтаксичні валентнісні характеристики перформативів формують реченнєву структуру етикетних висловлень. Обов’язковими поши­рювачами предикатів у реченнях з перформативами є: 1)об’єктний поширювач у формі давального відмінка, що називає адресата, на якого спрямована іллокутивна сила висловлення (тобі, вам); 2)об’єктний поширювач у формі родового відмінка з прийменником у (прошу вибачення у тебе, у вас); 3)об’єктний поширювач у формі знахідного відмінка (вітаю кого? тебе, вас; прошу кого? тебе, вас; благословляю кого? тебе, вас); 4)об’єктний поширювач у формі знахідного відмінка з прийменником за, на (дякую за що? за запрошення; прошу вибачення за що? за спізнення; благословляю на що? на добрі справи); 5)об’єктний поширювач у формі орудного відмінка з прийменником з, що називає подію (нагоду, свято у житті людини) (вітаю з чим? з поверненням, з весіллям, з Різдвом, з Пасхою).
Перформативами можуть бути не лише дієслова, але й зв’язково-іменні аналітичні сполуки, типу: я прихильний до тебе, я вдячний тобі та фразеоло­гізовані сполуки, типу: звертаюся з проханням, висловлюю побажання, прошу вибачення тощо.
10.Особливостями комунікативно-прагматичних виявів етикетних ви­словлень є взаємопов’язані процеси стандартизації, еліптизації та фразеоло­гізації. Суспільством у процесі історичного розвитку витворені стандартизо­вані, типові, стійкі, постійно відтворювані вислови етикетного спілкування. Стереотипні конструкції є готовими формулами не тільки з погляду їх морфо­логічно-синтаксичної структури, але й з погляду їх лексичного наповнення. Певний набір стандартизованих частотних ситуацій призводить до набору мовленнєвих засобів, які обслуговують такі ситуації. Шаблонних ситуацій багато, як і спеціалізованих для окремих соціальних груп. Ступінь стандарти­зації етикетних висловлень прямо залежить від частотності їх використання.
Постійне вживання етикетних висловлень сприяє їх еліптизації. Найчастіше „усікається” сам перформатив, оскільки в ситуації привітання, прощання чи побажання він стає і так зрозумілим. Наприклад: Вітаю з Новим роком! З Новим роком!; Віншую з Різдвом Христовим! З Різдвом Христо­вим!; Бажаю доброго ранку! Доброго ранку! та ін. Так само еліптизуються предикати і в спонукально-побажальних висловленнях, типу: Хай буде тобі добрий день! чи Дай Боже добрий день! Добрий день!; Ідіть з Богом! З Богом!; Хай буде Боже благословення на все добре! На все добре!
Етикетним висловленням характерна відтворюваність у мовленні, тобто фразеологізація. Ці конструкції не кожного разу виникають в ситуаціях ввіч­ливого спілкування, вони відтворюються у готовому вигляді.
11. Окрему групу етикетних конструкцій становлять вставні компоненти (особливі суб’єктивно-модальні форми) із значенням суб’єктивної модальності (люб’язності, шанобливості, ввічливості, ласкавості).
12.Проаналізувавши систему етикетних конструкцій з позиції лінгвости­лістики, ми визначили фактори, якими визначається стилістична організація етикетного висловлення, а саме: цільова настанова, емоційний стан і комуні­кативна компетенція суб’єкта, а також інтелектуальна і психологічна підготов­леність адресата до сприйняття висловленого, його соціальний статус, вікові особливості, службові і родинні зв’язки, загальна ситуація, в якій здійснюється акт ввічливого контактування.
Вагоме значення у виборі конструкції мовленнєвого етикету з синоні­мічного ряду співвідносних має й естетичне чуття. Естетична функція формул ввічливості підпорядковується основній, комунікативній, функції, збільшуючи її можливості, надаючи їй великої життєвої сили. Стилістична диференціація формул ввічливості прямо залежить від вибору етикетної форми (конструкції) із системи синонімічних етикетних висловлень, яка найбільше відповідає конкретній мовленнєвій ситуації та відповідним нормам функціонального сти­лю (усного розмовного мовлення, офіційно-ділового мовлення чи епістоляр­ного спілкування).
Аналіз синтаксичної природи формул ввічливості підтвер­джує різнома­нітність їх структури та функціонування як особ­ливих ети­кетних висловлень. Щодо синтаксичної типології, то вони функ­ціонують як самостійні одиниці, а також входять до складу реченнєвих структур як суб’єктивно-модальні форми чи становлять частину складних висловлень (складнопідрядних, складносуряд­них, складних без­сполучникових речень, складних синтаксичних кон­струкцій з різними видами зв’язку). Окремими одиницями вважаємо і діалогічні єдності мовленнєвого етикету.

Комплексний підхід до етикетних висловлень дав змогу простежити структурно-граматичні, семантико-синтаксичні та комунікативно-функціональ­ні особливості, здійснити синтаксичну типологію, виділивши реченнєві струк­тури етикетних висловлень, побудовані за зразками простих, простих усклад­нених, складних та складних ускладнених речень, а також особливі комунікати нечленованої структури, яким так само характерна модальність ввічливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонова А.М. Авторизовані конструкції в сучасні українській мові. Автореферат дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1999. 19 с.
2. Адамец П. К вопросу о модификациях (модальных трансформациях) со значением необходимости и возможности // Ceskoslovenska rusistika. 1968. ХХІІІ. №2. С. 88-97.
3. Акишина А.А., Формановская Н.И. Речевой этикет / в таблицах и упраж­нениях. Изд. Моск. ун-та, 1973. 86 с.
4. Алєксєєв А.А., Туркін В.М. Комунікативна лінгвістика. Коннотація і текст // Дослідження з граматичної будови української мови: Зб. наук. праць. Дніпропетровськ. 1988. С. 99-103.
5. Аршавская Е.А. Речевой этикет современных американцев (на мате­риале приветствий) // Национально-культурная специфика речевого поведения. М.: Наука, 1977. С. 268-277.
6. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
7. Атаян Э.Р. Коммуникация и раскрытие потенций языкового сознания. Ереван: Изд-во Ереванского ун-та, 1981. 60 с.
8. Бабич Н. Сила мовленого слова. Чернівці: Рута, 1996. 176 с.
9. Бабич Н.Д. Лінгвопсихологічні основи навчання і вивчення мови. Чернівці: Рута, 2000. 175 с.
10. Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наук. думка, 1991. 165 с.
11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы француского языка. Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
12. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1986. 423 с.
13. Бацевич Ф.С. Атмосфера спілкування: спроба психолінгвістичного до­слідження // Мовознавство. 2002. № 4-5. С.26-32.
14. Бацевич Ф.С. Мовленнєвий жанр у дискурсі: Проблеми виділення і комунікативного аналізу // Мовознавство. 2005. № 2. С.41-50.
15. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики: Монографія. Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. 281 с.
16. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 342 с.
17. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика україн­ської мови. К.: Либідь, 1993. 336 с.
18. Белей Л.О. Офіційні і розмовні варіанти: Культура слова // Укр. мова і літ. в школі. 1986. - №6. С. 63-64.
19. Беляева Е.И. Прагматика модальности // Функциональные, типологи­ческие и лингводидактические аспекты исследования модальності: Тезы докладов конференции. Иркутск, 1990 С. 10 11.
20. Бех Е.А. Структурно-семантические особенности неполных предложе­ний: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1990. 18 с.
21. Бех О.А. Про неповні речення в сучасній синтаксичній теорії // Вісник Київ. ун-ту: Літературознавство, мовознавство. 1988. Вип. 30. С.100-104.
22. Бережан Л.В. Волюнтативні відношення в мовленнєвій діяльності: Конспект лекцій зі спецкурсу. Чернівці: Рута, 1999. 36 с.
23. Бережан Л.В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: Атореф. дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1997. 16 с.
24. Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу // Культура мови і культура в мові: Зб. наукових праць. К., 1991. С.74-81.
25. Білоус М. Подяка як елемент етикету наукового тексту // Мовознавство. 1993. №2. С. 381-384.
26. Білоус М.П. Український мовленнєвий етикет // Мова і духовність нації. К.: НМК Во, 1992. С. 164-199.
27. Богдан С., Горожанова С. Звертальні вирази як елементи індивідуаль­ного стилю Уласа Самчука в романі „Волинь” // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Науковий щорічник / За заг. ред. доц. Стефанії Панцьо. Тернопіль: Збруч, 1989. С. 237-240.
28. Богдан С. Епістолярій Лесі Українки і мовленнєвий етикет українського народу // Укр. мова і літ. в школі. 1993. №2. С. 33-37.
29. Богдан С. Епістолярні звертання як вияв індивідуальної мовної картини світу // Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник. К.: Брама, 1999. С. 292-295.
30. Богдан С. „Листи її, наче сплески світла” (Мовний етикет в епістолярії Катерини Білокур) // Дивослово. 1999. №4. С. 9-14.
31. Богдан С. Мовленнєвий етикет. Чи вміємо вибачатися // Урок україн­ської. 2002. №1. С. 22-24.
32. Богдан С. Мовлення українських дітей і всесвіт рідного слова: [Мова душа народу] // Дивослово. 1996. №4. С. 16-21.
33. Богдан С.К. Мовний етикет українців: Традиції і сучасність. К.: Рідна мова, 1998. 475 с.
34. Богдан С. Мовний етикет як елемент мовної картини світу волинян (за романом Бориса Харчука „Волинь”) // Дивослово. 2002. № 3. С. 17-21.
35. Богдан С. „Озовись до мене хоч інколи” (Мовноповедінковий статус Шевченкових адресатів) // Дивослово. 2000. №5. С. 15-20.
36. Богдан С. Присяга в мовному етикеті українців // Дивослово. 1999. №9. С.16-19.
37. Богдан С. Продуктивні моделі звертань і тип адресата в творах Марка Черемшини // Українське і слов'янське мовознавство: Збірник наукових праць. Вип. 4. Ужгород, 2001. С. 112-115.
38. Богдан С. Типологічне й індивідуальне в епістолярній поведінці Василя Стефаника // Вісник Львівського ун-ту: Серія філологічна. Вип. 34. Ч.2. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2004. С. 224-225.
39. Богдан С. Формули прихильності в українській епістолярії // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Збірник наук. праць. Вип.6: Збірник пам’яті Кирила Галаса. Ужгород, 2002. С.292-298.
40. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложений. Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 204 с.
41. Болюх О.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1992. 16 с.
42. Брицин В.М. Односкладні речення в українській мові: до питання мето­дології їхнього дослідження // Мовознавство. 2001. №3. С. 81-87.
43. Будько М.В. Проблема простого ускладненого речення у вітчизняному мовознавстві // Мовознавство. 1991. №3. С. 63-68.
44. Будько М.В. Семантико-синтаксическая структура простого осложнен­ного предложения: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1992. 16 с.
45. Будько М., Куц О. Функції вокатива у конструкціях різних типів // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Вип.5. Донецьк: ДонДУ, 1999. С. 27-30.
46. Валгина Н.С., Розенталь Д.Э., Фомина М.И. Современный русский язык. Москва: Высшая шк., 1987. 480 с.
47. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и праг­матики / Пер. с англ. А.Д. Шмелева. М.: Языки славянской культуры, 2001. 272 с.
48. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. Лингвострано­веденье в преподавании русского языка как иностранного. 2-е изд., перераб. и доп. М., 1976. 139 с.
49. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Исследования по русской грамматике: Избранные труды. М.: Наука, 1975. С. 53 87.
50. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове М., Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
51. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). М.: Высшая шк., 1986. 640 с.
52. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
53. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
54. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична структура речення / І.Р.Вихова­нець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський. К.: Наук. думка, 1983. 218 с.
55. Вихованець І.Р. та інші. Граматика української мови / І.Р.Вихованець, К.Г. Городенська, А.П.Грищенко. К.: Рад. школа, 1982. 208 с.
56. Вихованець І.Р. Таїна слова. К.: Рад. шк., 1990. 284 с.
57. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / За ред. І.Вихованця. К.:Пульсари, 2004. 400 с.
58. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
59. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. М., 1982. Т. ІІ. 504 с.
60. Вовк В.М. Знакові явища в мовній культурі // Культура слова. 1980. Вип. 19. С. 22-26.
61. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в совре­менном русском языке. Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1981. 196 с.
62. Гайсина Р.М. Средства речевого контакта в современном русском языке. Автореф. дисс. канд. филол. наук Саратов, 1967. 22 с.
63. Галанчук П. Наша державна мова українська // Дивослово. 2000. №9. С. 12-14.
64. Галкина-Федорук Е.М. и др. Современный русский язык. Синтаксис. М.: Учпедгиз, 1958. 199 с.
65. Гамрецький І. Основа духовності учня, вчителя, нації // Рідна школа. 2001. № 5. С. 40-41.
66. Гвоздев А.Н. Современный русский язык. Пособие для пед. ин-тов. М.: Учпедгиз, 1958. Ч.2. Синтаксис. 302 с.
67. Головацький Я. Слова вітання, благословенства, чемности і обичай­ности у русинів // Вінок русинам на обжинки. Відень, 1847. Т.2. С.257-258.
68. Городенская Е.Г. Деривация синтаксических единиц: Автореф. дис. доктора філол. наук. К., 1991. 38 с.
69. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 190 с.
70. Городецька В.А. Структура односкладного речення української мови (у порівнянні з російською): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 1997. 16 с.
71. Гуйванюк Н. Етнопсихологічні особливості етикетних висловлень буковинців у XIX ст. // Матеріали III Міжнародної історико-краєзнавчої наукової конференції, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького університету. Чернівці, 1995. С. 112-116.
72. Гуйванюк Н.В. Конструкції мовного етикету в художній та епістолярній спадщині Ольги Кобилянської // Українська мова на Буковині: Мате­ріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 160-річчю від дня народження Юрія Федьковича (13-15 жовтня 1994р.). Чернівці, 1994. С. 112-115.
73. Гуйванюк Н.В. „Мовна картина світу” в синтаксичній номінації (на матеріалі українських перекладів творів М.Гоголя) // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. Симферополь, 2002. № 32. сентябрь 2002. С. 373-375.
74. Гуйванюк Н.В. Спільне та відмінне в синтаксисі української та поль­ської мов // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник нау­кових праць: Слов’янська філологія. Вип. 116. Чернівці: Рута, 2001. С.93-101.
75. Гуйванюк Н.В., Шинкарук В.Д. Дискурсивне висловлення як функ­ціонально-мовленнєва одиниця