УКРАЇНСЬКИЙ СПОРТИВНИЙ ЖАРҐОН: структурно-семантичний аспект

brief description

Харківський національний університет
імені В.Н.Каразіна

На правах рукопису

Карпець Любов Анатоліївна

УДК 811.161.2'276

Український спортивний жарґон:
структурно-семантичний аспект

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Нелюба Анатолій Миколайович,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків-2006

Зміст

Вступ..

4

Розділ 1. Жарґон як предмет лінгвістичного
дослідження.

11

1.1. Термін жарґон” і суперечності навколо нього
(за лексикографічними джерелами)

11

1.2. Становлення вітчизняної жарґонології в контексті європейської лінгвістики.

18

1.3. Сучасний стан жарґону в національній мові: суть, ознаки й функції

40

Висновки до розділу......

51

Розділ 2. Спортивний жарґон як явище української мови...

54

2.1. Номінування спортивних явищ як об’єкт українського мовознавства: надбання і перспективи....

54

2.2. Причини появи, особливості поширення й використання жарґонімів у мові спортсмена...

69

2.3. Номінативно-тематичні групи в спортивному жарґоні..

82

Висновки до розділу..

82

Розділ 3. Типи номінації в спортивному жарґоні..

97

3.1. Семантична номінація як джерело поповнення спортивного жарґону...

98

3.1.1. Метафоричні перенесення.

104

3.1.2. Метонімічні перенесення...

106

3.2. Словотвірна номінація та її способи в спортивному жарґоні....

116

3.2.1. Суфіксація в творенні спортивних жарґонімів

120

3.2.2. Усікання як спосіб словотвору в спортивному жарґоні...

134

3.2.3. Основоскладання й контамінація в спортивному жарґоні

140

3.3. Синтаксична номінація в спортивному жарґоні..
3.3.1. Вільні словосполучення-оніми..
3.3.2. Вільні словосполучення-апелятиви..
3.3.3. Реконструкція наявних онімів...
3.3.4. Утинання словосполучень.
3.3.5. Частиномовні ознаки синтаксичних номенів...
Висновки до розділу.

143
145
147
153
156
158
161

висновки.....

164

Список використаних джерел....

169

Додатки....

186

ВСТУП

Вплив соціальних явищ на мову здавна привертав увагу багатьох учених і був предметом різноманітних наукових досліджень. До вивчення таких явищ, їх розвитку і наслідків зверталися, зокрема, представники соціологічного напряму французького мовознавства (особливо його провідник А.Мейє), Празької лінгвістичної школи (В. Матезіус, Б. Гавранек, Й. Вахек), німецькі науковці Лейпцізької лінгвістичної школи Т. Фрінгса, російської школи (О. Шахматов, І. Бодуен де Куртене, Є. Поліванов). Саме їм належить безсумнівне теоретичне обґрунтування тісного зв’язку мови із соціальними процесами. Можемо говорити й про певне розширення вже наявних напрямків досліджень та формування нових й у вітчизняній соціолінгвістиці. Об’єктом її стали соціальна природа мови, її суспільні функції, механізми впливу соціальних чинників на мову, соціальні типи мов тощо. Помітний унесок у дослідження цих питань здійснили українські вчені О. Горбач [30], Й. Дзендзелівський [44, 45], Р. Смаль-Стоцький [153], Ю. Шевельов [188]. Саме в результаті їхніх наукових пошуків стверджується думка про неможливість вичерпного вираження багатства розмовної природної мови у схемах деякої ідеальної мови, адже мова засіб конструювання, а не відображення світу. Ось чому вивчення живої мови стає пріоритетним у наукових працях мовознавців, завойовує все нові й нові позиції. Об’єктом таких праць стають, зокрема, колись табуйовані найрізноманітніші мовні явища, що в лінгвістиці отримали різні назви соціальний діалект, арґо, жарґон, сленґ, кент (у сучасних засобах масової інформації зустрічаються ще такі назви, як феня і пем-мелп).
Процес дослідження означених явищ досить складний і суперечливий, однозначного й загальноприйнятого пояснення їх природи ще не існує, не вироблено і якихось єдиних загальновизнаних прийомів і методів їх дослідження. Але ж і традиційне вивчення мовних явищ на рівні системи” і „норми” (що є одним із актуальних завдань сучасного мовознавства) унеможливлюється без урахування особливостей цих так званих периферійних” шарів мови.
Незначна кількість наукових праць, присвячених указаним проблемам (до таких можемо віднести, зокрема, ґрунтовні дослідження сучасних вітчизняних науковців О.Горбача, Й.Дзендзелівського, Ю.Шевельова, Л.Масенко, Л.Ставицької та ін.), - це лише окреслення основних напрямків, визначення стратегічних завдань і пріоритетів. Деякі питання залишаються дискусійними й потребують глибокого та детального розгляду.
Вивчення соціальних мов в україністиці започатковується в 2-ій пол. ХІХ ст. збиранням і подальшим лексикографуванням специфічних назв у мові окремих соціальних і професійних груп і здійснюється в контексті загальноетнографічних досліджень (див. для прикладу праці В.Іванова [67], В.Боржковського [8], В.Гнатюка [21], К.Вікторина-Студинського [14]). У 20-і 30-і роки минулого століття зводиться науковий фундамент для дослідження соціальних мов, про що може свідчити Програма для збирання етнографічних матеріялів”, що її розробила О.Курило [80]. Саме в означені і пізніші часи практично всі різновиди соціальних мов (як зниклих, так і наявних) потрапляють в поле зору дослідників: мова правопорушників [28; 125], школярів [25; 195], бурсаків [30; 192], лірників [27], військовиків [24].
30-і роки минулого століття позначені першими спробами термінологічного означення досліджуваних явищ; однак про завершення терміновпорядкування в цій галузі говорити рано, про що свідчать сучасні термінологічні словники й окремі теоретичні праці, присвячені дослідженню соціальних мов.
В українському мовознавстві кінця ХХ поч. ХХІ ст. чітко виокреслилися такі напрями (проблеми) дослідження соціальних мов: взаємозв’язок соціальних мов із просторіччям [5; 173], роль жарґону в розвитку загальномовних процесів і явищ, естетична вартісність і культуромовна оцінка жарґону [159; 165], вивчення окремих різновидів [45; 158; 27], упорядкування й лексикографування матеріалу [193; 161] тощо.
Слід зауважити, що в українській жарґонології склалася суперечлива ситуація: з одного боку, давні, традиційні жарґони (арґо) описано й досліджено повною мірою, а з іншого боку, нові різновиди, за невеликим винятком, залишаються поза увагою дослідників. Зокрема, маємо спроби дослідження окремих аспектів соціальної мови комп’ютерників [64], спортивних уболівальників і фанів [54], медиків [199]. Видається, що саме через дослідження нових різновидів можна з’ясувати найрізноманітніші аспекти сучасного розитку української мови взагалі й окремих її складових: взаємодія кодифікованих і некодифікованих елементів національної мови, суттєві позамовні й мовні чинники розвитку мови, основні тенденції й перспективи, динаміка в соціальних мовах, їх сучасні функції і сутність і т.ін.
До новітніх явищ в українській мові належить і спортивний жарґон, який не був предметом лінгвістичного дослідження наявні лише окремі праці, присвячені вивченню спортивної термінології [120; 121; 122; 181].
Спортивна діяльність у сучасному українському суспільстві набуває поширення, до неї залучається значна кількість українців, що з обов’язковістю позначається і на їхній мові. Власне ці фактори (відсутність досліджень у галузі спортивного жарґону, залучення пряме чи опосередковане до спортивної діяльності великої кількості членів спільноти, отже, і вплив на них спортивної мови”) засвідчують необхідність досліджень спортивного жарґону і відповідно актуальність самої теми. Крім того, вивчення спортивного жарґону, його функцій у мові, основних типів і способів номінації уможливить визначення місця окремого жарґону в загальножарґоновому просторі української мови і відповідно встановлення загальних закономірностей і основних тенденцій існування й функціонування жарґону як лінгвосоціального явища.
Оскільки мовлення, на відміну від мови, несе в собі відбиток певних чинників (вікові особливості людини, родинна/позародинна сфера, освіта, професія, рід занять і т. ін.), то й аналіз співвідношення загальновживаних і вузькоспецифічних елементів у мові, зокрема причетних до спорту людей, набуває неабиякої актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано в контексті наукових досліджень кафедри української та іноземних мов Харківської державної академії фізичної культури державної теми Ресурси спортивно-ігрового назовництва” (номер державної реєстрації 0101У006468), відповідно до наукових планів кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Аналіз системи рівнів української мови”.
Мета дослідження полягає у спробі з’ясувати історію становлення і формування спортивного жарґону в українській мові, у визначенні причин його існування і функціонування в контексті мови спортсмена1, у вивченні основних типів і способів номінування.
Для досягнення визначеної мети передбачається виконання таких основних завдань:
1) здійснення стислого огляду історії вивчення жарґону як явища у вітчизняному мовознавстві, його термінології;
2) з’ясування сучасної сутності жарґону як мовно-соціального явища;
3) визначення причин появи й особливостей поширення жарґонімів у мові спортсмена;
4) аналіз і загальна характеристика номінативно-тематичних груп у спортивному жарґоні;
5) дослідження основних типів і способів номінації, їх особливостей порівняно з кодифікованою мовою.
Уважаємо, що результати роботи сприятимуть подальшому розвиткові відповідної галузі досліджень.
Об’єктом дослідження стала мова українських спортсменів та осіб, причетних до спортивної діяльності (спортивні лікарі, тренери, спортивні оглядачі, журналісти, викладачі спортивних навчальних закладів, уболівальники, фани”).
Предметом дослідження є жарґон як складник мови спортсменів, особливості різних типів номінації в ньому.
Методи дослідження: описовий (лінгвістичне спостереження, порівняння, узагальнення), статистичний, контекстуального й компонентного аналізів, типологічний, діахронний та синхронний аналізи.
Джерела дослідження: 1) словники, енциклопедії; 2) підручники, статті, наукові збірники, навчально-методичні посібники, дисертаційні дослідження з фаху Спорт. Фізичне виховання”; 3) тексти художнього стилю та стилю засобів масової інформації (спортивних радіо-, теле- коментаторів, журналістів, інтерв’ю спортсменів), записи побутово-виробничого мовлення, здійснені протягом 1994-2005 років; 4) результати анкетувань, проведених серед учнів і студентів спортивних закладів, спортивних аматорів, уболівальників та ін.; 5) анкетування лікарів, військовиків, кравчинь. Загальна кількість каталогізованих і проаналізованих одиниць становить понад 2500 одиниць (стислий огляд джерел подано в Додатку 1).
Наукова новизна дослідження одержаних результатів полягає в тому, що жарґон уперше проаналізовано як певну систему/сукупність, що входить до національної мови й узаємодіє з усіма її складовими в мові окремих професійних чи соціальних груп, у проведенні різноаспектного й комплексного стилістичного, функціонального, етимологічного аналізу спортивних жарґонімів різних типів номінації семантичного, словотвірного, синтаксичного.
Теоретичне і практичне призначення роботи.
Основні положення, висновки, фактичний матеріал можна використати для подальшого дослідження функціонування української мови на різних рівнях соціальної структури фахівців у галузі соціолінгвістики, лексикології, фразеології, словотвору. Систематизація і класифікація спортивного назовництва сприятиме упорядкуванню її, створенню й укладанню тлумачних словників спортивних номенів, загальних словників української мови, словників соціолекту. Вважаємо, що наші спостереження знайдуть застосування у формуванні лекційних курсів, спецкурсів та спецсемінарів, в укладанні посібників і наукових праць із цієї та дотичних проблем. Зібраний і описаний матеріал може стати у пригоді не тільки мовознавцям і культурологам, а й безпосередньо працівникам фізичної культури, самим спортсменам.
Особистий унесок здобувача полягає в одержанні наукових результатів під час дослідження особливостей сучасних жарґонів в українській спільноті, під час самостійного аналізу українського спортивного жарґону, у визначенні й дослідженні переважальних способів номінації в спортивному жарґоні порівняно з літературними різновидами української мови.
Апробація результатів дисертації
Основні положення й результати дослідження викладено в доповідях і повідомленнях на різноманітних наукових зібраннях: ІІІ Всеукраїнська наукова конференція Українська термінологія і сучасність” (до 80-річчя Національної академії наук України) (Київ,1998); Міжнародна наукова конференція Фізична культура, спорт та здоров’я” (Львів, 1998); Міжнародна наукова конференція Спорт і сучасність” (Львів, 1999); Всеукраїнська наукова конференція Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М. Ф. Наконечного” (Харків, 2000); Х Міжнародна наукова конференція з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 2001); Міжнародна наукова конференція Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства”, присвячена 80-річчю від дня народження Й.Дзендзелівського (Ужгород, 2001); Всеукраїнська наукова конференція Граматика української мови у функціональному висвітленні” (Полтава, 2001), Міжнародна наукова конференція «Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках» (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародна наукова конференція Фізичне виховання різних верств населення” (Харків, 2005).
Результати дисертаційного дослідження стали предметом обговорення на засіданнях кафедри української та іноземних мов Харківської державної академії фізичної культури, кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Харківського історико-філологічного товариства.

1 У цьому дослідженні поняття спортсмен” трактуємо широко: особи, які займаються спортом (професіонали й аматори) чи мають відношення до спорту (викладачі, тренери, коментатори, спортивні лікарі, журналісти, уболівальники).

bibliography

ВИСНОВКИ
Соціальні діалекти структурний компонент національної мови. Як свідчать лексикографічні й інші джерела, елементи й ознаки їх помітні вже в 17 ст. (зокрема, з найдавніших маємо арґо сліпців-лірників, жебраків, кожухарів, школярське і бурсацько-семінарське арґо тощо).
1. Українська жарґонологія як окрема галузь мовознавства ще тільки формується, хоча вивчення й дослідження означених явищ в Україні вже має понад столітню історію і здійснювалося в контексті європейських досліджень соціально-мовних явищ. Зважаючи на основні напрямки і підходи, постулати виділення основних критеріїв соціальних діалектів, у вітчизняному мовознавстві можна виділити умовні періоди вивчення таких:
1) етнографічне накопичення фактичного матеріалу (від середини 19 ст.);
2) міська революція” (20 30-ті роки минулого ст.);
3)”голосне мовчання” (від середини 50-их років минулого століття);
4) жарґонологічний вибух (90-ті роки минулого ст. наші дні).
На підставі аналізу лексикографічних праць (як вітчизняних, так і зарубіжних) можна говорити, що вся історія становлення жарґонології це і зміни в трактуванні термінів, що позначають соціодіалектні явища. Сучасні дослідження свідчать про постання терміноланцюга жарґон арґо сленґ (елементи якого або ж вирізняються деякими критеріями, або ж тотожні такими критеріями), а також і про окремі спроби науковців чітко й однозначно розмежувати ці явища. Сьогодні можна констатувати, що загальноприйнятої і загальноприйнятної відповіді на запитання що таке жарґон ?” не маємо.
2. Як бачиться, одна з основних причин, що утруднює виконання згаданого завдання, полягає в особливостях жарґону як мовного явища. На відміну від інших складників національної мови це найрухоміший складник, що зазнає помітних змін навіть на невеликому часовому відтинку. До того ж такі зміни стосуються не окремих елементів і властивостей, а зачіпають основи самого явища. З упевненістю можемо стверджувати, що порівняно з первісними етапами існування сучасний жарґон майже повністю змінив свого носія, функції, ступінь поширення. Помітно змінилися й чинники, що впливають на побутування й поширення жарґону.
Послуговуючись власними спостереженнями, дослідженнями інших науковців, розуміємо жарґон як особливий некодифікований складник мови осіб певної соціальної, професійної чи вікової групи, який існує й функціонує в тісному взаємозв’язку з іншими кодифікованими й некодифікованими, загально- і вузьковживаними складниками мови.
3. Спортивний жарґон в українській мові, порівняно з іншими соціальними діалектами, є явищем новітнім: судячи з конкретного фактажу, припускаємо, що його початки треба шукати в 30 - 50-их роках минулого століття. Сьогодні ж про спортивний жарґон можна говорити як про явище, різноманітне одиницями номінування, способами і засобами творення, багате образністю й конкретністю тощо.
У результаті наших досліджень установили основні причини появи й поширення спортивних жарґонімів: неможливість через кодифіковану систему спортивного назовництва задовольнити всі потреби мовців-спортсменів; зручність, легкість, природність у використанні спортивних жарґонімів порівняно з кодифікованими (особливо запозиченими з інших мов); намагання наявні загальновживані одиниці принатурити до конкретних умов спілкування; можливість через спортивний жарґон самоідентифікуватися. На ступінь поширеності спортивного жарґону впливають такі чинники, як вік комунікантів, рівень освіти, вид спортивної діяльності (групова чи індивідуальна, жіночий спорт чи чоловічий), засоби масової інформації та ін.
Через свої особливості спортивний жарґон увиразнює досить суттєву ознаку, що вирізняє його з-поміж інших жарґонів: в основі своїй він є не протиставленням літературній мові та її стилям (як традиційно розглядають жарґон у мовознавстві), а потужним їхнім доповнювачем, конкретизатором, деталізатором і заміщувачем.
4. Про останню особливість, викладену в попередньому пункті, може свідчити і той факт, що спортивний жарґон, порівняно зі спортивним кодифікованим назовництвом, відзначається більшим різноманіттям одиниць. Таке в свою чергу можна пояснювати двома взаємопов’язаними причинами: неактуальність для кодифікованого назовництва значної кількості референтів і відповідно відсутність назв, що їх позначають, з одного боку, і важливість таких референтів для спортсмена у конкретній ситуації спілкування, виді діяльності і відповідне намагання позначити такі референти, з другого. Мотивами до такого називання можуть бути види спортивної діяльності, процеси і явища, вправи, стилі і дії, індивідуальні ознаки й досягнення спортсмена чи цілої групи, прізвища спортсменів і офіційні назви клубів тощо. На підставі аналізу тематичних груп можна стверджувати про яскравий, чітко виражений спортоцентризм у номінативних процесах.
5. Тематичне різноманіття номенів спортивного жарґону засвідчує використання (функціонування) трьох основних типів номінації: семантичний, словотвірний і синтаксичний, - ступінь реалізації яких неоднаковий. Крім того, можемо спостерігати деякий розподіл сфер впливу” за типами номінації: у називанні осіб переважають семантична і частково словотвірна номінація, у називанні знарядь і предметів словотвірна, у називанні дій і результатів синтаксична.
На основі семантичної номінації постала найбільша кількість жарґонімів (70%). Семантичні зміни відбуваються за загальними законами української мови, через використання таких же способів і особливостей (основними видами перенесення є метафора й метонімія з переважанням метафори, різновиди перенесень також збігаються в основі). Але є і свої особливості: семантичні номени мають досить прозору внутрішню форму, що однозначно вказує на відповідний мотиватор, переважають (за невеликим винятком) власне мовні ресурси перенесень.
Активність і продуктивність виявляють такі словотвірні способи, як суфіксація й усічення, лише поодинокі випадки застосування суфіксально-префіксального способу, способу основоскладання й контамінації. Найбільшою продуктивністю відзначються суфікси на позначення осіб (-ик, -ак/як, -ок, -ун), на позначення предметів (-ик/ник, -к(а), -ун), на позначення вправ і прийомів (-к(а), -ер/ор, -ик/ник) тощо. Загалом словотвір відбувається за загальномовними моделями, однак деякі номени виказують певні особливості словотвору в спортивному жарґоні: поширеною є разовість використання багатьох суфіксів, наявні унікальні процеси в ході появи окремих номенів, ширший діапазон приєднуваних суфіксів під час універбації й утинання.
Значно меншою є кількість номенів, посталих унаслідок синтаксичних процесів (15%), кількісно меншими є і тематичні різновиди синтаксичних номенів. В основному синтаксична номінація втілюється через використання таких способів, як вільне поєдання слів, реконструкція запозичених із інших субмов сталих словосполучень, утинання до слова словосполучень. У синтаксичній номінації також помітною є тенденція до закріплення способів за конкретними тематичними групами.
Як бачимо, активність і продуктивність означених типів і способів номінації в спортивному жарґоні, їх особливості в першу чергу спричинені відсутністю суворих норм і обмежень до творення, з одного боку, а з другого - нагальною потребою заповнювати мовні лакуни (що їх не заповнено через кодифіковані номени) задля успішного спілкування.
У зв’язку з подальшим вивченням спортивного й інших жарґонів потребують свого вивчення й дослідження такі аспекти, як конкретні механізми й важелі взаємодії кодифікованих і некодифікованих систем, їх утілення в номінації, співвідношення процесів тяглих і змінних у жарґонах, з’ясування основних тенденцій, культуромовні аспекти в контексті змін у природі жарґону, вплив чужомовних елементів і наслідків такого впливу на спортивний жарґон і жарґон взагалі; безумовно потребує переоцінки і загальна роль жарґону в розвиткові національної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М: Сов. энциклопедия. 1996. 606 с.
2. Бакуменко Л.А. До історії становлення і розвитку терміна жарґон” // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Харків, 2001. Вип. 6. С. 6-10.
3. Береговская Э. Молодёжный сленґ: формирование и функционирование // Вопр. языкознания. 1996. №3. С. 38-39.
4. Березовенко А. Кримінальне арґо в Україні // ІV Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство. Доповіді та повідомлення. К.: Пульсари, 2002. С. 197-201.
5. Бесага Р. Арґотизми як потенційне джерело поповнення просторічної лексики // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. Ужгород, 1999. С. 59-63.
6. Бондалетов В.Д. Греческие заимствования в русском, украинском, белорусском и польском арґо (к проблеме генезиса контактирования социальных диалектов славянских языков) // Этимология 1980. М., 1982. С. 69-79.
7. Бондалетов В.Д. Украинское арґо в их отношении к арґо других восточнославянских народов // ХIII Республіканська діалектологічна нарада. Тези доп. К., 1969. С. 21-23.
8. Боржковский В. Лирники // Киевская старина. 1889. Т. 26. № 9. С. 653-708.
9. Брокгаузъ Ф., Ефронъ И. Энциклопедический словарь. Петербургъ, 1894. Т.22. 960 с.
10. Бучацький О. Українська спортова термінологія // Українська спортивна та військово-похідна термінологія: Матеріали Всеукр. наук.практ. конф. Львів, 1992. С. 41-47.
11. Быков В. Русская феня: Словарь современного интержарґона асоциальных элементов. 1992. 173 с.
12. Варивода И.П. Сборник жарґонных слов и выражений, употребляемых в устной и письменной речи преступным элементом. АлмаАта, 1971. С. 155-194.
13. Вацеба О. Нариси з історії спортивного руху в Західній Україні. І.-Франківськ: Лілея НВ, 1997. 232 с.
14. Викторин К. Дідівська (жебрацька) мова // Зоря. 1889. Ч. 13-14. С. 237-239.
15. Гак В.Г. К проблеме гносеологических аспектов семантики слова // Вопросы описания лексикосемантической системы языка. Тезисы докладов. М., 1971. Ч. 1. С. 95-97.
16. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык. Лексика. М., 1954. 237 с.
17. Гальперин И.Р. О термине «Сленґ» // Вопр. языкознания. 1956. № 6. С. 107-114.
18. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
19. Геращенко И.Г., Клецова С.Я. «Шнурки в стакане» // Русская речь. М., 1995. № 5. С. 124-125.
20. Гетьман А.П., Солодков В.Н. Термінологічний словник з предмета фізичне виховання і спорт. Х., 2004. 62 с.
21. Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т.п. про лірників повіту Бугацького // Етнографічний збірник. 1896. Вип. 2. С. 1-76.
22. Голанова Е.И. Способы номинации в сфере автолексики // Способы номинации в современном русском языке. М.: Наука, 1982. С. 159-228.
23. Головани Г.Г., Цветков А.М. Русско-английский разговорник бытовой лексики и сленґа. М.: Никарт, 1991. 120 с.
24. Горбач О. Арґо українських вояків // Наукові записки Українського Вільного Університету. Мюнхен, 1963. Ч. 7. С. 138-173.
25. Горбач О. Арґо українських школярів і студентів // Наукові записки Українського Вільного Університету. Мюнхен, 1964-1966. № 8. С. 3-55.
26. Горбач О. Лексика наших картярів і шахістів // Вільне слово. Торонто, 1960. С. 2-15.
27. Горбач О. Арґо слобожанських сліпців (невлів”) // Науковий збірник Українського Вільного Університету. Філософський факультет. Мюнхен, 1971. Т. 7. С. 136-148.
28. Горбач О. Правопорушницькі східньоукраїнські арґотизми в дотичних словниках і в літературі перед 1ою світовою війною // Науковий збірник Українського Вільного Університету. (Збірник на пошану І.Марчука). Мюнхен. 1974. Т. 8. С. 14-28.
29. Горбач О. Русские арґотические системы // Materialen des Internat MAPRJALSymposiums. Mainz, X, 1981. Hamburger Beitrage fur Russischleher. Bd. 28. Hamburg, 1982. S. 63-82. (Горбач 1993, 257-276).
30. Горбач О. Вибрані праці. У 8 т. Мюнхен, 19911998.
31. Горбач О. Зібрані статті. І. Арґо на Україні. Munchen: Ukrainische Freie Universitat. Facultas Philosophika. 1993. 250 с.
32. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. К.: Вища школа, 1999. 205 с.
33. Гоца Е.Д. Назви їжі і кухонного начиння в українських карпатських говорах: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.02.01 / Ужгород. нац. ун. Ужгород, 2001. 20 с.
34. Грачев М. Механизм перехода арґотизмов в общенародный язык // Русский язык в школе. 1996. № 5. С. 87-90.
35. Грачев М.А. Арґотизмы в молодежном жарґоне // Руский язык в школе. 1996. № 1. С. 78-85.
36. Грачев М.А. Русское арґо. Монография. Нижний Новгород: НГЛУ им. Н.А. Добролюбова, 1997. 125 с.
37. Грачев М.А., Мокиенко В.М. Опыт историкоэтимологического словаря русского арґо. СПб.: ФолиоПресс, 2000. 256 с.
38. Губачек Я. О традиции изучения сленґа в чешском языке // Вопросы языкознания. 1980. №2. С. 127-135.
39. Ґрещук В.В. Спостереження над лексикою сучасного українського студентського жарґону // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології укр. Мови: Тези доп. Ужгород. 1978. С. 16-17.
40. Даль В.И. Толковый словарь живого русского языка. Изд. 3е, исправленное и значительно дополненное / Под ред. И.А.Бодуэна-де-Куртенэ. Т. 1-4. СПб. М., 1912 1914. Перепечатка: М.: Прогресс, 1995.
41. Даниленко В.Н. Русская терминология: опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 244 с.
42. Дзендзелівський Й. Конспект лекцій з курсу української діалектології: Вступ. Ужгород, 1966. 96 с.
43. Дзендзелівський Й.О. Український бурсацькосемінарський жарґон середини ХІХ ст. На матеріалі повісті Люборацькі” А. Свидницького //Studia Slavica Hungarica Budapest, 1979. Т. ХХV. С. 85-90.
44. Дзендзелівський Й. Дослідження К.В. Широцьким жарґону учнів Кам’янецьПодільської духовної семінарії // Зб. Харк. іст.філол. т-ва. Нова серія. Том. 6. 1988. С. 167-174.
45. Дзендзелівський Й.О. Про арґо українських ремісників (колківське кравецьке арґо на Волині) // Українське і слов’янське мовознавство: Зб. праць. Львів: Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, 1996. С. 286-305.
46. ДзюбишинаМельник Н. Сучасний жарґон і сучасне розмовне мовлення // Мовні конфлікти і гармонізація суспільства: Матеріали наук.конф. К., 2002. С. 94-99.
47. Друм Т. Сленґ: погляд зсередини // Дивослово. 1998. № 12. С. 59-60.
48. Дубровина К. Студенческий жарґон //Филологические науки М., 1980. №1. С.78-81.
49. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 156 с.
50. Елистратов В.С. Словарь московского арґо (материалы 1980 1994 гг.). М.: Русские словари, 1994. 699 с.
51. Елистратов В.С. Русское арґо в языке, обществе и культуре // Русский язык за рубежом. 1995. №1. С. 82-89.
52. Енциклопедія українознавства. К., 1993. Т.1-2.
53. Етимологічний словник української мови. К.: Наук. думка, 1983 2004. Т. 1-4.
54. Єщенко Т. Український жарґон спортивних уболівальників // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 13. Донецьк: ДонНУ. С. 250-255.
55. Жирмунський В.М. Проблемы социальной диалекталогии // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1964. Т. 23. Вып. 2. С. 29-33.
56. Журавлёв А.В. Технические возможности русского языка в области предметной номинации // Способы номинации в современном русском языке. М.: Наука, 1982. С.45-109.
57. Журавлёва Т.А. Особенности терминологической номинации. Донецк: АООТ Торговый дом «Донбасс», 1998. 253 с.
58. Заботкина В.И. Новая лексика современного английского языка. М.: Высшая школа, 1989. 126 с.
59. Зайковская Т.В. «Можна мозтечокнутые? Сабо самой!» // Русская речь. 1993. № 6. С. 40-43.
60. Иванов В. Невли // Статистический листок. Х., 1883. № 10. С. 153-156.
61. Из истории русских слов. Словарьпособие // А.Е. Аникин, И.А. Корнилаева, О.М. Младенова и др. М.: ШколаПресс”, 1993. 105 с.
62. Исследование спортивной терминолексики в восточнославянских языках // Інформаційні матеріали наукової ради з проблем Закономірності розвитку національних мов у зв’язку з розвитком соціалістичних націй”. К., 1972. Вип. 14. 110 с.
63. Івченко А.О. Історія та етимологія української фразеології. Бібліографічний покажчик. Х., 1998. 160 с.
64. Ілик Т. Абревіатури та похідні від них у комп’ютерному селензі // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць. Донецьк: ДонНУ, 2000. Вип. 11. С. 388-393.
65. Карпець Л.А. Деякі зауваги до ігрових номенів // Слобожанський науково-спортивний вісник. Харків, 2005. Вип. 8. С. 312-314.
66. Кияк Т.Р. Мотивированность лексических единиц (количественные и качественные характеристики). Львів: Вища школа, 1988. 164 с.
67. Кобилянський Б. Словничок спортивної термінології // Рідна мова. 1937. Ч.4. С. 165-179.
68. Кобилянський І.Ю., Кобилянська М.Ф. Елементи арґо у студентському лексиконі // Науковотехнічна революція і сучасні процеси розвитку лексики української народнорозмовної мови. Тези доповідей Республіканської конференції. Ужгород, 1989. С. 69-70.
69. Козак М.В. Українська електротехнічна термінологія (словотвірний аспект). Автореф. дис канд. філол. наук 10.02.01 / Дніпропетр. держ. ун-т. К., 2002. 19 с.
70. Короткий російськоукраїнський словник з фізичної культури і спорту / Уклад.Д.М. Диковський та ін. К., 1993. 20 с.
71. Косцинский К. Существует ли проблема жарґона? // Вопросы литературы. 1968 . № 5. С. 181-191.
72. Кочан І. Українська термінологія 90их років ХХ ст. // Українська термінологія і сучасність: Матеріали ІІ Всеукр. наук. конф. К., 1997. С. 17-18.
73. Кочерга О.Д., Кулик В.М. Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва і Львова / АН України. Інститут теоретичної фізики. Київ, 1993. 82 с.
74. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. К.: Академія, 1999. 288 с.
75. Красиков М. Родинні прізвиська (за матеріалами фольклорно-етнографічної експедиції по Харківщині) // Українська родина. Звичаї, традиції, обряди. Луцьк, 1988. С. 34-36.
76. Кротевич Е., Родзевич Н. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. 257 с.
77. Крывіцкі А.А., Цыхун Г.А., Яшкін І.Я. Тураýскі слоýнік. Мінск, 1982 1987. Т. 1-5.
78. Крысин Л. Русский литературный язык на рубеже веков (жарґон, заимствование) // Русская речь. 2000. № 1. С. 28-40.
79. Кузнецова Т. Соціолінгвістична сутність суржику // Українське і слов’янське мовознавство. Міжнародна конференція на честь 80-річчя професора Й. Дзендзелівського. Ужгород, 2001. С. 277-280.
80. Курило О. Програма для зібрання етнографічних матеріалів. К., 1923. 34 с.
81. Ларин Б.А. Западноевропейские элементы русского воровского арґо // Язык и литература. 1931. Т. 7. С. 113-130.
82. Леонтьев А.А., Шахнарович А.М., Бажов В.И. Речь в криминалистике и судебной психологии. М., 1977.
83. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред.: В.Н.Ярцева. М.: Советская энциклопедия, 1990. 685 с.
84. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. Х., 1977. 114 с.
85. Лисиченко Л.А. Бесіди про рідне слово (слово і його значення). Х.: ХДПУ, 1993. 137 с.
86. Лисяк О. За спортивну термінологію // Матеріали Всеукр. наук.практ. конф. Українська спортивна та військовопохідна термінологія. Львів, 1992. С. 47-49.
87. Лихачев Д.С. Арґотические слова профессиональной речи // Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М., 1964. С. 311-359.
88. Лихачев Д.С. Черты первобытного примитивизма воровской речи // Словарь лагернотюремноблатного жарґона. М.: Края Москвы, 1992. С. 354-405.
89. Лихолитов П.В. Компьютерный жарґон // Русская речь. 1997. № 3. С. 43-49.
90. Ліпшин С. Карате-до. Донецьк: Радянська Донеччина, 1991. 448 с.
91. Лірники. Студія Кирила Студинського // Львів, 1894. С. 54-110.
92. Лотте Д.С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. М.: Наука, 1982. 135 с.
93. Макловски Т., Кляйн М., Щуплов А. Жарґон энциклопедия музыкальной тусовки. М.: Издательский центр, 1997. 85 с.
94. Маковский М.М. Языковая сущность современного английского «слэнга» // Иностранный язык в школе. 1962. № 4. С. 110-117.
95. Маковский М.М. Взаимодействия ареальних вариантов «слэнга» и их соотношение с языковым «стандартом» // Вопр. языкознания. 1963. № 5. С. 21-30.
96. Маковский М. Системность и асистемность в языке. М.: Наука, 1980. 210 с.
97. Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. М., 1960. 435 с.
98. Масенко Л. Мова і політика. К.: Соняшник, 1999. 98 с.
99. Медвідь О. Просторіччя як категорія мовознавства і перекладознавства // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство. Х., 1996. С. 328-334.
100. Мильяненков Л. По ту сторону закона. Энциклопедия преступного мира. СПб.: Ред. Журн. Дамы и господа”, 1992. С.18-21.
101. Місник Н.В. Формування української медичної клінічної термінології: Автореф. дис. канд. філол. наук 10.02.01. К., 2002. 20 с.
102. Мокиенко В.М. Славянская фразеология. М.: Высшая школа, 1980. 207 с.
103. Мокієнко В.М. Історикоетимологічний аналіз фразеології та етимологія лексики (баки забивати та бачити) // Мовознавство. 1990. № 5. С. 3-11.
104. Мокиенко В.М. Из истории жарґонной лексики и фразеологии // Russistik. 1991. №1. C. 30-41.
105. Мокиенко В.М. Из истории жарґонной фразеологии: до лампочки или до фонаря? // Russistik. 1992. №1. С. 17-24.
106. Мокиенко В.М. Субстандартная фразеология русского языка и некоторые проблемы ее лингвистического изучения // La revue russe. Paris. 1994. №7. C. 53-75.
107. Мокиенко В. Украинские источники русского жарґона // Українське слов’янське мовознавство: Між нар. конф. 80-річчя професора Й. Дзендзелівського: Зб. наук. праць. Вип. 4. Ужгород, 2001. С. 365-378.
108. Мокиенко В.М., Никитина Т.Г. Большой словарь русского жарґона. СПб: Норинт, 2000. 717 с.
109. Морфемний словник / Укл. Л.М.Полюга. К.: Рад. школа, 1983. 464 с.
110. Недбайло Л.І. Утворення іменників жіночого роду назв осіб за професією // Питання мовної культури. 1970. № 4. С. 26-33.
111. Нелюба А.М. Усічення і принцип економії в словотвірній номінації // Лінгв. досл.: Зб. наук. праць / За ред. проф. Л.А.Лисиченко. Х., 2000. Вип. 5. С. 171-186.
112. Нелюба А.М. Тенденції в арґотичному словотворі і засоби їх втілення // Зб. наук. праць. Полтавський державний педагогічний інститут ім. В. Короленка. Вип. 4 (18). Сер. Філологічні науки”. Полтава, 2001. С. 105-112.
113. Нелюба А.М. Способи словотв номінації (проблема відмежув) / Гуманіст. вісник Переяслав Хмельницький держ. пед. унів. ім.. Г.Соков. Спец. випуск філол.. П. Хмельницький, 2003. С.53-57.
114. Никитина Т.Г. Так говорит молодежь. Словарь сленґа. По материалам 70х 90 годов. СПб.: Фолиопресс”, 1988. 58 с.
115. Новий тлумачний словник української мови. В 4-х т. Укл. Яременко В., Сліпушко О. К., 1999. 910 с.
116. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. Рідномовний катехізис // Рідна мова. 1936. Ч. 7. С. 3-5.
117. Ожегов С.И. Словарь русского языка. В 4-х т. М., 1982.
118. Осташ Р. Із життя сучасних українських прізвиськ 1 // Українська пропріальна лексика. К.: Кий”, 2000. С. 115-121.
119. Павлов С. Зимовий спорт на селі // Вісник фізкультури. 1929. № 1. С. 3.
120. Паночко М. Назви народних ігор в українській мові // Проблеми дослідження діалектної лексики і фразеології української мови: Тези доп. Ужгород, 1978. С. 50-51.
121. Паночко М. Назви спортсменок в українській спортивній термінології // Українська спортивна та військовопохідна термінологія. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Львів, 1992. С. 74-75.
122. Паночко М. Украинская спортивная лексика: Автореф. дисс канд. филол. наук. К., 1996. 20 с.