УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ ПОЛІТИЧНИЙ ТА БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІРИ СПІВРОБІТНИЦТВА

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

СТАРОСТЕНКО ГАННА ВІКТОРІВНА

УДК: 327 (477) : (430)

УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ: ПОЛІТИЧНИЙ ТА БЕЗПЕКОВИЙ ВИМІРИ СПІВРОБІТНИЦТВА

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
кандидат історичних наук,
доцент
КОМІРЕНКО Іван Данилович

Кафедра міжнародних відносин та
зовнішньої політики
Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету
Імені Тараса Шевченка

КИЇВ – 2004

ЗМІСТ
Вступ 3

Розділ 1. Джерельно-документальна та концептуально-методологічна база дослідження
12
1.1. Джерельно-документальна база дослідження та стан наукової розробки проблеми 12
1.2. Концептуально-теоретичні основи та методологія дослідження 37

Розділ 2. Становлення українсько-німецьких міждержавних відносин
46
2.1. Договірно-правові засади співробітництва України з Німеччиною 46
2.2. Динаміка поступу українсько-німецького співробітництва 66

Розділ 3. Політичний вимір українсько-німецьких відносин
89
3.1. Пріоритети українсько-німецького співробітництва в політичній сфері 89
3.2. Українсько-німецька співпраця в контексті євроінтеграційних устремлінь України 107

Розділ 4. Українсько-німецьке співробітництво у сфері безпеки
133
4.1. Україна та Німеччина в сучасній архітектурі європейської безпеки 133
4.2.Основні напрямки співробітництва між Україною та ФРН у сфері безпеки 155

Висновки
172

Список літератури 181

ВСТУП

Докорінні політичні та соціально-економічні перетворення в Центральній та Східній Європі наприкінці 1980-х – початку 1990-х років призвели до кардинальної зміни системи міжнародних відносин як на Європейському континенті, так і у світі в цілому. Зникнення глобального біполярного порядку, що базувався на протистоянні двох світових суспільно-політичних систем, проголошення суверенітету колишніх радянських республік сприяло включенню до активного політичного, безпекового та економічного діалогу на світовому рівні держав, що у попередні десятиріччя знаходилися по різні боки фронту “холодної війни”.
Безумовними позитивними наслідками глобальних трансформаційних процесів системи міжнародних відносин стало об’єднання Німеччини в єдину надпотужну європейську державу та проголошення незалежності України на сході Європейського континенту. З того часу наша держава надсилає однозначні сигнали зацікавленості в співпраці з Федеретивною Республікою, котра із завершенням власного процесу об’єднання значно збільшила свій вплив на політичні та безпекові процеси в Європі.
Об’єднання західних та східних німецьких земель створило усі передумови для посилення самостійної ролі Німеччини в Європі, а відповідно і в світі, таким чином був погашений один з найнебезпечніших центрів напруги у світі після 1945-го року. У центрі Європи знову з’явилася єдина, стабільна й впливова у міжнародному плані німецька держава, яка мала на меті реалізовувати власні інтереси у сучасній європейській системі міжнародних відносин.
Паралельно процес утвердження України у світі як незалежної держави породив необхідність визначення власних національних інтересів та виокремлення зовнішньополітичних методів та механізмів їх реалізації. За відсутності відносно тривалого досвіду самостійного спілкування з іншими країнами перед політичним керівництвом молодої української держави постала необхідність пошуку нових міжнародних партнерів та ефективних форм співпраці з ними, що сприяло б зміцненню стабільності нашої країни на міжнародній арені. На сучасному етапі Україна, сформулювавши свої зовнішньополітичні цілі, визначила коло своїх стратегічних партнерів, до яких належить Федеративна Республіка Німеччина, з огляду на особливе значення та потенціал відносин з цією країною для забезпечення національних інтересів України.
Актуальність дослідження. Провідне положення ФРН на Європейському континенті, її політичний вплив і економічна могутність об’єктивно роблять Німеччину пріоритетним партнером для України у різних аспектах суспільних відносин. У порівнянні з іншими країнами Західної Європи Німеччина є найбільш економічно спроможною та зацікавленою у розбудові широкомасштабних стосунків з Україною. Федеративна Республіка залишається найпотужнішим торговельним та економічним партнером України серед західноєвропейських країн. Серед зовнішньоекономічних партнерів України Німеччина посідає друге місце за обсягами обороту товарів (після Росії) та займає п’яте місце за обсягами інвестицій, вкладених в економіку України. Банківська система України має розвинені прямі кореспондентські відносини з Німеччиною. Уряд України неодноразово наголошував і продовжує наголошувати на доцільності будувати відносини з Німеччиною як стратегічні. З такою урядовою позицією погоджуються як представники українських наукових та бізнесових кіл, так і українська громадськість, надаючи високу оцінку стратегічного значення Німеччини для України.
Недостатня дослідженість поняття стратегічне партнерство в оцінці сучасних міждержавних відносин, а також неоднозначність в оцінках українсько-німецького співробітництва вітчизняними та закордонними фахівцями обумовили нагальність у цьому дисертаційному дослідженні аналізу динаміки українсько-німецьких відносин на дво- та багатосторонньому рівнях, у результаті якого автор зробив відповідні висновки.
Особливість аналізу українсько-німецьких відносин визначається, на думку автора, тим, що сьогодні потенціали політичного та економічного впливу цих двох держав незрівнянні. Ці дві держави посідають різні щаблі в ієрархії міжнародних відносин, що визначається наявністю у них відмінних ресурсів та інструментів впливу та пояснює відмінність їх поведінки з іншими міжнародними акторами та у відносинах між собою. В інтересах України суттєво змінити такий стан речей.
Певною мірою цьому, на думку автора, може сприяти спроба об’єктивного аналізу політичних відносин України з Німеччиною на дво- та багатосторонньому рівнях, а також вироблення практичних рекомендацій з метою забезпечення подальшої позитивної динаміки міждержавного діалогу. Саме тому дисертантка сконцентрувала свою увагу на аналізі політичного та безпекового аспекту українсько-німецького співробітництва. Автор свідомо обмежує своє дослідження політичним та безпековим вимірами відносин України з Німеччиною, розглядаючи їх як такі сфери, де вищезгадані міжнародні актори здатні розвивати відносини між собою як дві формально рівні суверенні держави згідно з основними принципами міжнародного права.
З іншого боку особлива увага відносинам України та Німеччини саме у сфері політики та безпеки у даному дисертаційному дослідженні пояснюється тим, що саме у цих царинах суспільних відносин єдиним діючим актором виступає держава, а не інші форми суспільної організації.
Актуальність даного дисертаційного дослідження визначається також реалізацією нашою державою власного курсу на європейську інтеграцію, що передбачає вступ України до Європейського Союзу. Зважаючи на те, що Німеччина по праву вважається локомотивом інтеграційних процесів у ЄС, а також є одним з найвпливовіших членів цієї організації, з’ясування сучасної позиції ФРН щодо інтеграційних устремлінь України становить неабиякий науковий інтерес.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відображає один з напрямків комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322), науково-дослідної теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 01БФО48-01).
Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
Мета дисертаційної роботи полягає в аналізі політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин, дослідженні стратегічних напрямків двостороннього співробітництва у зазначених сферах та визначенні реального стану та перспектив стратегічного партнерства України з Німеччиною.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:
* проаналізувати місце України та Німеччини у власних зовнішньополітичних концепціях, тобто України у зовнішньополітичній концепції Німеччини та навпаки, а також дати характеристику існуючій на сьогодні договірно-правовій базі між зазначеними країнами;
* дослідити динаміку українсько-німецьких відносин шляхом визначення хронологічних періодів та їх основних ознак з урахуванням актуального стану міждержавного діалогу та особливостей внутрішньополітичного розвитку обох держав;
* проаналізувати політичний та безпековий вимір українсько-німецького співробітництва та дво- та багатосторонньому рівні, зважаючи на останні тенденції глобального розвитку;
* виокремити та дослідити пріоритети міждержавного співробітництва з огляду на сучасні проблеми та тенденції розвитку міжнародних відносин та європейської системи безпеки;
* визначити наявний на сьогодні рівень стратегічності українсько-німецьких відносин шляхом кількісного та якісного аналізу пріоритетів політичного та безпекового співробітництва між Україною та Німеччиною;
* запропонувати шляхи подальшого просування взаємин між Україною та ФРН, визначити перспективні напрямки нарощення взаємовигідної українсько-німецької співпраці.
Об’єктом дослідження є українсько-німецькі відносини.
Предметом дослідження є політичний та безпековий вимір співробітництва України з Федеративною Республікою Німеччина.
Методологічну основу роботи визначили її основна мета і завдання. Аналіз політичного та безпекового виміру співробітництва між Україною та ФРН проводився за ключовими галузевими критеріями стратегічного партнерства, а також шляхом аналізу поведінки держав, відносини між якими складають об’єкт даної дисертації. Дослідження здійснено за допомогою використання елементів системного та діалектичного наукових підходів до вивчення системи міжнародних відносин із залученням дескриптивного, нормативного та прескриптивного аналітичних методів наукового дослідження. За допомогою використання елементів системного підходу було розкрито ситемний характер співпраці України та Німеччини у сфері політики та безпеки, структуровано комплекс пріоритетів українсько-німецьких відносин. Окремі положення діалектичного підходу стали у нагоді при аналізі генези відносин України та ФРН та виявленні їх рушійних сил. У процесі свого дослідження дисертант спирався на висновки, зроблені у працях з геополітики та геостратегії. Зокрема, вони прислужилися в контексті аналізу інтенсифікації інтеграційних процесів у Європі з огляду на політичний та безпековий потенціал країн, відносини між якими становлять об’єкт дослідження.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній здійснено спробу дослідити політичний та безпековий вимір українсько-німецьких відносин, зважаючи на нові тенденції глобального розвитку системи міжнародних відносин. Таким чином автором даної дисертації були доповнені та розширені теоретичні наробки інших вчених, що займалися дослідженням українсько-німецьких відносин, а також проаналізовані та систематизовані нові факти політичного та безпекового діалогу між Україною та ФРН.
Дане дослідження аналізує актуальну проблематику українсько-німецьких відносин, моделює їх пріоритети та визначає стратегічний рівень взаємин між цими державами з політологічної точки зору. Наукову новизну дисертаційної роботи визначають такі основні положення:
• в контексті аналізу концептуального та договірно-правового підгрунтя українсько-німецьких відносин з’ясовано, що зовнішньополітичний інтерес Німеччини до України, зумовлений її геополітичним значенням для збереження безпеки на Сході Європейського континенту, посилюється останнім часом у зв’язку із розширенням Європейського Союзу, внаслідок чого Україна стала безпосереднім сусідом європейської спільноти;
• на основі залучення й аналізу низки раніше не використовуваних джерел та літератури досліджено розвиток українсько-німецьких політичних відносин з початку їх офіційного встановлення й до сьогодні, прослідковано динаміку двосторонніх відносин, а також з’ясовано, що опосередкована залежність України від Росії та зв’язаність Німеччини нормами Європейського права та зобов’язаннями у рамках НАТО значною мірою визначають поведінку цих двох держав у відносинах одна з одною;
• доведено, що європейські політичні та безпекові організації, членом яких є ФРН і до членства у яких прагне Україна, являють собою особливі механізми співпраці нашої держави з Німеччиною з метою реалізації завдань української зовнішньої політики;
• виявивлено пріоритети політичного та безпекового співробітництва, співпраця в галузі яких має для України стратегічний характер, зважаючи на те, що успішна реалізація Україною та Німеччиною цих спільних завдань політичного за своєю природою характеру сприятиме забезпеченню національних інтересів нашої держави;
• представлено авторське бачення стратегічного виміру українсько-німецьких відносин як асиметричної пари двох міжнародних акторів, окремі аспекти співробітництва між якими є життєво важливими для обох сторін;
• запропоновані шляхи подальшої інтенсифікації відносин України з ФРН, що передбачає передусім розробку та підписання з Німеччиною всеохоплюючого договору про добросусідство, партнерство і співробітництво, а також формацізацію стратегічного характеру відносин з окремих питань.
Наукове значення роботи визначається тим, що висунуті та обґрунтовані в роботі наукові положення створюють додаткові умови для подальшого дослідження політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин. Запропоноване використання додаткової концептуальної бази, що грунтується на окресленні особливостей та з’ясуванні критеріїв стратегічного партнерства, дозволяє надалі досліджувати українсько-німецькі відносини під новим кутом зору, що визначається значною якісною відмінністю потенціалів політичного та економічного впливу цих двох держав. На основі розробленої авторської концепції стратегічного виміру українсько-німецьких відносин можливий розвиток досліджень в сучасній міжнародній системі відносин між державами, що характеризуються відмінними політико-ваговими категоріями. Висунута концепція стратегічних відносин асиметричної пари, яку складають Україна та ФРН, може бути використана для оцінки ефективності зовнішньополітичних стратегій груп держав, відносини між якими носять асиметричний характер. Подальша розробка стратегічного виміру міждержавних відносин, започаткована в дисертаційному дослідженні на прикладі відносин України з Німеччиною, може привести до встановлення характеру різних типів міжнародних акторів, закономірностей зв'язків між ними, природою їх координації та до визначення ролі у встановленні такого гатунку відносин внутрішньополітичних чинників та міжнародного середовища.
Практичне значення дисертації полягає у тому, полягає у тому, що її положення і висновки дають можливість краще зрозуміти характер українсько-німецьких відносин, процеси та явища, що його детермінують. Матеріали та висновки даної дисертаційної роботи можуть знайти своє використання у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших міністерств, відомств, органів державної влади, а також політичних діячів, дипломатів, та науковців, причетних до формування та проведення в життя зовнішньої політики України на європейському напрямку. Результати дослідження можуть також бути використані у практичній діяльності громадських організацій та суб’єктів підприємництва‚ діяльність яких пов’язана із розбудовою міжнародних зв’язків нашої держави.
Матеріали і висновки дисертації можуть бути корисними для науково–дослідних інститутів та центрів‚ а також при підготовці підручників‚ навчальних посібників‚ нормативних та спеціальних курсів лекцій для вищих навчальних закладів з політології та державного управління, міжнародних відносин‚ зовнішньої політики України та зовнішньої політики ФРН.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки та положення дисертації були представлені на науково-теоретичних конференціях Інституту міжнародних відносин (квітень 1997 р. – “Зовнішньополітична стратегія ФРН у країнах Центральної та Східної Європи”, квітень 1998 р. – “Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід”, квітень 2002 р. – “Українсько-німецька співпраця у контексті європейської інтеграції”, на міжнародному науковому семінарі на тему “Зовнішня політика Німеччини щодо країн Центральної та Східної Європи” (Франкфурт на Одері, Німеччина) (19 листопада 2001 р. – “Сучасний стан розвитку українсько-німецьких відносин”), доповідалися і обговорювалися на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин (листопад 2002 – “Особливості зовнішньої політики Німеччини за часів правління коаліції Соціал-демократів та “Зелених”) та знайшли відображення у чотирьох наукових публікаціях, у тому числі у тезах виступу на науково-теоретичній конференції у квітні 1998 року.
Структура дисертації відповідає характеру визначених цілей, завдань і предмету дисертаційного дослідження та складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку основних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 207 сторінок, бібліографія складає 287 найменувань українською, російською, німецькою та англійськими мовами на 27 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дисертантом дослідження політичного та безпекового виміру українсько-німецького співробітництва у 90-х роках ХХ – початку ХХІ століття дає підставу для таких висновків.
1. Геополітичні зміни на Європейському континенті та фундаментальне переосмислення основних принципів та засад європейського порядку по закінченні «холодної війни» відзначалися складним процесом становлення України в якості суб’єкта міжнародних відносин, а також переглядом Німеччиною власної зовнішньополітичної доктрини з огляду на зростання ролі цієї держави в Європі в результаті об’єднання її східних та західних земель.
Незважаючи на труднощі, пов’язані з позиціонуванням України на міжнародній арені та визначенням її зовнішньополітичних пріоритетів, важливе місце західноєвропейських держав та зокрема ФРН у зовнішній політиці України з самого початку було однозначним. У ході створення інституційного та концептуального механізмів розробки та реалізації зовнішньої політики політичне керівництво України емпіричним шляхом намагалося окреслити коло своїх можливих стратегічних партнерів, серед яких провідне місце зайняла Федеративна Республіка Німеччина.
Місце України у зовнішньополітичній концепції Німеччини було визначено у результаті поступового усвідомлення Федеративною Республікою геополітичного значення нашої держави зміцнення безпеки на сході Європейського континенту, найвпливовішим гравцем якої є саме ФРН. Посилення останнім часом зовнішньополітичного інтересу Німеччини до України зумовлюється процесом розширення Європейського Союзу, внаслідок чого Україна стане безпосереднім сусідом цього інтеграційного утворення.

Достатньо об’ємна договірно-правова база, що була напрацювана та укладена Україною та Німеччиною, створює належні правові засади для подальшого розвитку і поглиблення двостороннього українсько-німецького співробітництва. Цей комплекс міжнародних документів визначає сучасний порядок денний українсько-німецьких відносин, що виходить за рамки суто двостороннього співробітництва та охоплює проблеми адаптації України до нових тенденцій у розвитку європейського інтеграційного процесу, вирішення проблем глобалізації та формування нової системи міжнародних відносин. Співробітництво України з Федеративною Республікою Німеччина становить один з важливих елементів системи міжнародних зв’язків нашої держави, перспективний напрямок її зовнішньополітичної та зовнішньоекономіної діяльності. Відносини партнерства з політичних та безпекових питань, що складаються між Україною та ФРН, все більшою мірою проявляють себе у якості чинника посилення позицій України на міжнародній арені, зростання її політичного авторитету в умовах багатополярного світу.
2. Українсько-німецькі відносини з моменту їх встановлення і до сьогодні відзначалися певною динамікою, що відобразилася у трьох етапах і була зумовлена розвитком сучасних міжнародних відносин та внутрішньополітичними особливостями обох держав. Перший етап, що мав свій початок з часу офіційного визнання Німеччиною України та тривав до 1994 року, характеризувався формальним визнанням України як незалежної держави та спробою розробки інституційних засад взаємної співпраці. Складність процесів становлення України як нового міжнародного актора та переосмислення зовнішньополітичної концепції об’єднаної Німеччини зумовила перевагу інтуїтивних практичних дій над концепуальною мотивацією як української, так і німецької дипломатії за відсутності їхнього теоретичного обгрунтування та договірно-правового закріплення на початковому етапі становлення та розвитку українсько-німецьких відносин.
З досягненням домовленостей про без’ядерний статус України у 1994 році були створені необхідні передумови для активізації українсько-німецької співпраці. З цією подією пов’язується початок другого етапу розвитку міждержавних відносин, що відзначався активною двосторонньою дипломатичною діяльністю, розробкою та впровадженням договірно-правових норм співробітництва в усіх сферах суспільного життя.
Третій період українсько-німецьких взаємин, що розпочався у 1998 році й триває дотепер, характеризується якісним поглибленням взаємин, економізацією відносин та створенням ефективного інституційного механізму політичної співпраці з євроінтеграційних проблем та питань двостороннього розвитку. Рівень інституціоналізації українсько-німецьких відносин доводить наміри обох сторін надалі розвивати двосторонні стосунки на постійній та конструктивній основі.
Така зміна етапів відбувалася у результаті переходу українсько-німецьких відносин на якісно новий рівень завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить, на нашу думку, про взаємне визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх відносин. Політичний діалог України та ФРН, що з моменту його започаткування і до сьогодні відзначався позитивною динамікою, відіграє особливу роль у просуванні українсько-німецьких взаємин. Він виконує низку функцій системного характеру, слугуючи детермінантою розширення договірно-правової бази двостороннього партнерства, механізмом поточного регулювання розвитку співпраці та засобом координування зовнішньо-політичних зусиль сторін з метою спільної реалізації їх національних інтересів. У рамках двостороннього політичного співробітництва та за допомогою ефективного інституційного механізму політичної співпраці Україна та Німеччина визначають основні настанови і магістральні напрямки взаємин на перспективу, вживають заходи для подолання проблемних питань співпраці та її інтенсифікації.

3. Політичний та безпековий вимір українсько-німецьких відносин характеризується високим якісним рівнем та динамікою поступу, зважаючи на останні тенденції глобального розвитку. Починаючи з перших кроків зародження міждержавних зв’язків між Україною та ФРН, коли українську державність та її ядерний потенціал сприймали як можливу загрозу європейській безпеці, саме політичний та безпековий вимір українсько-німецької співпраці відзначався високими якісними результатами, прикладами яких можна по праву вважати готовність Німеччини надавати підтримку прагненню України до інтеграції в європейські політичні та економічні структури, зокрема що стосується зони вільної торгівлі з ЄС, зміцнення співпраці з НАТО як в рамках програми «Партнерство заради миру», так і при розбудові відносин особливого партнерства з Альянсом, а також враховувати позицію України щодо неприпустимості розміщення ядерної зброї на теренах країн Центральної та Східної Європи.

З огляду на велике значення європейських організацій у реалізації зовнішньополітичних інтересів Німеччини Федеративна Республіка будує свої взаємини з Україною значною мірою не самостійно, а на рівні відповідних європейських структур, тобто через НАТО, ЄС, тощо. Це дає можливість визначити європейські політичні та безпекові організації особливими механізмами співпраці України з Німеччиною з метою реалізації завдань української зовнішньої політики. У цьому контексті важливу роль відіграє зацікавленість Німеччини у розгляді України у якості потенційного кандидата на вступ до ЄС без зазначення конкретного терміну. Німеччина наполягає на необхідності посилення програм Європейського Союзу, що сприяють економічній, політичній і соціальній співпраці Євросоюзу та України, оскільки наша держава не володіє достатніми внутрішніми ресурсами для успішної адаптації до умов розширення ЄС самотужки.

4. Аналіз концептуальних та правових засад двостороннього співробітництва, практичних кроків та динаміки переговорів між керівництвом України та Німеччини виявив пріоритети політичного та безпекового співробітництва, а саме: підтримку процесу реформ в Україні, співпрацю у сфері транспортування енергоносіїв, безпеку атомних реакторів, військово-політичне та технічне співробітництво. Особливого стратегічного значення для України набуває спільна співпраця з Німеччиною на євроінтеграційному напрямку та з формування нової архітектури європейської безпеки. Співробітництво з цих питань має для України стратегічне значення, адже успішна реалізація Україною та ФРН цих спільних завдань політичного за своєю природою характеру сприятиме забезпеченню національних інтересів нашої держави.
Наявність спільних підходів України та Німеччини до формування нової архітектури європейської безпеки сприяє зниженню рівня загрози на Європейському континенті, підвищенню довіри у відносинах із країнами регіону і доводить, таким чином, стратегічний характер українсько-німецького співробітництва у сфері безпеки. Німеччина, як впливовий член НАТО та ЄС (ЗЄС), до членства в яких прагне і наша держава, вважає, що діалог між Україною та вищезгаданими структурами є важливим чинником стабільності в Європі, ще одним механізмом інтенсифікації ринкових реформ в Україні, зміцнення центральноєвропейського менталітету України та сприяння інтеграції у провідні європейські і трансатлантичні структури.

Зважаючи на сучасну тенденцію розвитку конфліктогенності світового порядку, згідно з якою практична можливість агресії однієї держави проти іншої на Європейському континенті є мінімальною, більшого практичного значення набуває така двостороння співпраця, що сприяла б зміцненню обороноздатності України проти нових безпекових загроз екологічного характеру. Відмінність характера українсько-німецьких відносин за своїм змістом та формою від співробітництва України з її іншими державами у цьому контексті визначається високим рівнем міждержавного співробітництва.

5. При аналізі політичного та безпекового виміру українсько-німецьких відносин автор пропонує власне бачення стратегічного рівня співробітництва між цими державами. При цьому авторська концепція будується на визнанні нерівності відносин між Україною та ФРН, що визначається сукупністю різних (за якістю та кількістю) ознак суб’єктів цих відносин, яка дозволяє оцінити національну могутність, потенціал та вплив тієї чи іншої держави. Сьогодні політичний, економічний, військовий, науково-технічний потенціали України та Німеччини незрівнянні. Як суб’єкти міжнародного життя, Україна та Німеччина займають різні рівні в ієрархії міжнародних відносин, що визначає відмінність їх поведінки у відносинах з іншими міжнародними акторами, а отже мають різні ресурси та інструменти впливу на поведінку одна одної у реалізації власних національних інтересів.
З огляду на те, що необхідною передумовою встановлення та розвитку стратегічного партнерства є рівність договірних сторін та паритетність відносин між ними, Україну та ФРН доцільно розглядати як асиметричну пару, окремі сфери відносини між якими носять переважно для України стратегічний характер.
До того ж, якщо брати до уваги той факт, що стратегічним партнером є передусім самостійна та незалежно діюча на паритетних засадах сторона, то Україну - з її складними прямими та опосередкованими залежностями від Росії, а також нестабільністю власної економіки - важко сприйняти як повноцінного стратегічного партнера.
Це стосується певною мірою і Німеччини, адже, будучи повноправним членом Європейського Союзу та НАТО, вона є пов’язаною нормами Європейського права, а також зобов’язаннями в рамках Альянсу, і не має необхідного правового простору для розвитку незалежного двостороннього стратегічного партнерства з Україною.
Особливе значення при дослідженні стратегічного виміру українсько-німецьких відносин має той факт, що через комплекс внутрішніх і зовнішніх чинників, серед яких сьогодні переважають негативні, політичне керівництво Німеччини не сприймає Україну своїм стратегічним партнером. До внутрішніх негативних чинників, що ускладнюють відносини України з Німеччиною, передусім належать повільність у проведенні реформ, високий рівень корупції, брак сталого економічного розвитку, нестабільність внутрішнього законодавства, невідповідність рівня демократії світовим стандартам тощо. Через це відносини України з ФРН мають ознаки одностороннього стратегічного партнерства з огляду на наявність зацікавленості у відносинах стратегічного рівня лише з боку України.
6. Для розбудови повноцінних стратегічних відносин з Федеративною Республікою Німеччиною, як і з іншими державами, нагальним завданням України має стати забезпечення необхідних політичних та правових передумов для двостороннього економічного співробітництва з ФРН, яке поки що не відповідає своєму реальному потенціалу. Засобом подолання невідповідності економічного та політичного виміру міждержавних взаємин може стати здійснення комплексних заходів, спрямованих на підвищення прозорості та керованості правового й адміністративного середовища, у якому розвиваються торговельно-економічні відносини України та ФРН. Перспективу довготривалого міждержавного співробітництва становлять спільні проекти з експортування енергоносіїв через територію України до країн Європи, успішна реалізація яких сприяла б утвердженню України у якості незалежного міжнародного актора у енерготранспортній сфері.
Для інтенсифікації українсько-німецьких відносин у цих та інших пріоритетних напрямках співробітництва з Федеративною Республікою Німеччина, як і з іншими державами, що були проголошені стратегічними партнерами,Україна у першу чергу має досягти відповідної якості шляхом проведення внутрішньої трансформації, що дозволить їй виступати на рівні свого західного партнера та за рівних умов. Адже жодна держава не хоче мати стратегічних відносин з партнером, який демонструє неспроможність дати лад власній політичній, економічній і правовій системам. Справа не в незацікавленості Німеччини Україною, а в політичній неспроможності останньої виконувати роль рівноцінного старегічного партнера.
Одночасно нагальною постає розробка українським зовнішньополітичним відомством широкомасштабного договору про добросусідство, партнерство та співробітництво та підписання його з політичним керівництвом Німеччини, адже на сьогодні правове підгрунтя двосторонньої співпраці все ще визначається Спільною декларацією про основи відносин, що була підписана 9 червня 1993 року.
Виходячи з того, що сьогодні стратегічність українсько-німецьких відносин обмежується низкою питань двостороннього співробітництва, що мають для обох міжнародних акторів важливий характер, доцільною була б формалізація цих відносин шляхом підписання відповідного міжнародно-правового договору, що дало б змогу більш чітко окреслити спільні інтереси сторін, вирішення яких визначає стратегічний характер відносин, спільні зобов’язання та спільні сфери співпраці там, де буде пріоритетно розвиватися партнерство, а також перелік тих негативних чинників, які можуть ускладнити відносини між міжнародними партнерами.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

І. Офіційні документи та матеріали державної влади України, Федеративної Республіки Німеччина та Європейського Союзу:

1. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р.- Нові закони України, - Суми, 1991.- 199 с.
2. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990, - Нові закони України. - Суми, 1991. - 199 с.
3. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, - М. Сорока „Світ відкриває Україну.” Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках ХХ століття. Статті. Документи. Коментарі. – Видавничий центр „ДрУк” – 2000. - 680 с.
4. Договір між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки від 10 червня 1993 року. – 10 с.
5. Додатковий протокол між Міністерством оборони України і Федеральним міністерством закордонних справ ФРН про співробітництво в галузі опрацювання спільних технологій по ліквідації шахтних пускових установок від 12 липня 1995 року. – 10 с.
6. Додатковий протокол до Протоколу між Міністерством оборони України і Федеральним міністерством закордонних справ ФРН про співробітництво в галузі опрацювання спільних технологій по ліквідації шахтних пускових установок від 21 серпня 1996 року, укладений 27 травня 1997 року. – 8 с.

7. Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. - Київ, 2002. – 26 с.
8. Європейський Союз. Консолідовані договори. – Київ, 1999. – 207 с.
9. Євросоюз не замикається у собі. Виступ Президента України Леоніда Кучми на Європейській конференції "Нове сусідство ЄС" , Прес-реліз МЗС України. - 17 квітня 2003р. – 6 с.
10. Зовнішньополітичний баланс федерального уряду. Прес-конференція канцлера Г.Шрьодера та міністра Й.Фішера, 11.06.20012 // www.auswaertiges-amt.de/ www/de/infoservice/ausgabe.htm
11. Заява Надзвичайного та Повноважного Посла ФРН в Україні Д. Штюдемена //Урядовий кур’єр. - №193. – 18 жовтня 2002. – 3 с.
12. Конституція України. Закон України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР
13. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України. Постанова Верховної Ради України від 16.01.97 р. №3/97 ВР.
14. Меморандум про взаєморозуміння щодо закриття ЧАЕС між Україною, “Великою сімкою” та Європейським Союзом від 20 грудня 1995 року. – м. Оттава. – 12 с.
15. Основні напрями зовнішньої політики України, Постанова Верховної Ради України № 3360-XII, 02.07.1993
16. Поточний архів МЗС України. Довідка про українсько-німецькі відносини. – 2001. – 15 с.
17. Поточний архів МЗС, Довідка про двосторонні українсько-німецькі відносини. - 1999– 9 с.
18. Поточний архів МЗС, Довідка про двосторонні українсько-німецькі відносини, 2000р. – 12 с.
19. Протокол між Міністерством оборони України і Федеральним міністерством закордонних справ ФРН про співробітництво в галузі опрацювання спільних технологій по ліквідації шахтних пускових установок від 13 жовтня 1994 року. – 6 с.
20. Протокол між Міністерством оборони України і Федеральним міністерством закордонних справ ФРН про співробітництво в галузі опрацювання спільних технологій по ліквідації шахтних пускових установок від 21 серпня 1996 року. – 6 с.
21. Протокол між Урядом Федеративної Республіки Німеччина та Урядом України про співробітництво у підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців та керівних кадрів у галузі економіки та державних органів управління економікою від 16 лютого 1993 року. – 5 с.
22. Протокол про наміри щодо співпраці між Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України та Федеральним міністерством внутрішніх справ ФРН у сфері державної служби та підвищення кваліфікації державних службовців від 30 липня 1997 року. – 4 с.
23. Рамкова угода між Урядом Федеративної Республіки Німеччина та Урядом України про консультування і технічне співробітництво від 29 травня 1996 року. – 8 с.
24. Розширення ЄС: Ширша Європа – нові рамки відносин Україна-ЄС, Представництво Європейської Комісії в Україні //www.delukr.cec.eu.int/site. php/ page24478.html
25. Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина від 9 червня 1993 року // Політика і час. - 1993. - №7. – С. 78-85.
26. Спільна заява Державного комітету ядерного регулювання України та Федерального міністерства довкілля, охорони природи та безпеки ядерних реакторів ФРН про продовження співробітництва в галузі ядерної безпеки діючих українських АЕС та в галузі поводження з відходами від 6 грудня 2001р. – 7 с.
27. Спільна заява Уряду України та Уряду Федеративної Республіки Німеччина про посилення співробітництва для підтримки процесу реформ в Україні від 3 вересня 1996 року. – 4 с.
28. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України // Політика і час, - №3-4, 2000. - С. 15-26.
29. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, Указ Президента України №615/98, 11.06.1998
30. Угода між Кабінетом міністрів України та Урядом ФРН про взаємний захист таємної інформації від 29 травня 1998 року. – 4 с.
31. Угода між Міністерством оборони України та Федеральним міністерством оборони ФРН про співробітництво у військовій галузі від 16 липня 1993 року. – 3 с.
32. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина Про співробітництво в галузі поштового та електронного зв’язку від 3 липня 1992 року. – 5 с.
33. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про судноплавство на внутрішніх водних шляхах від 14 липня 1992 року. – 7 с.
34. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про необмежену свободу пересування від 15 лютого 1993 року. – 4 с.
35. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про культурне співробітництво від 15 лютого 1993 року. – 12 с.
36. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про сприяння здійсненню та взаємний захист інвестицій від 15 лютого 1993 року. – 10 с.
37. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України від 10 червня 1993 року. – 5 с.
38. Угода між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво у розв’язанні проблем ліквідації ядерних озброєнь від 10 червня 1993 року. – 5 с.
39. Угода між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища від 10 червня 1993 року. – 5 с.
40. Угода між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина з питань, що становлять взаємний інтерес у зв’язку з ядерно-технічною безпекою і радіаційним захистом від 10 червня 1993 року. – 6 с.
41. Угода (у формі обміну нотами) між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина про створення Бюро делегата німецької економіки в Україні від 10 червня 1993 року. – 2 с.
42. Угода між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими тяжкими злочинами від 6 лютого 1995 року. – 7 с.
43. Угода між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні від 3 вересні 1996 року. – 6 с.
44. Угода між Урядом України та Урядом ФРН про співробітництво у військово-технічній галузі від 16 грудня 1997 року. – 4 с.
45. Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про реструктуризацію частини зовнішнього боргу України від 6 грудня 2001 року. – 8 с.
46. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом від 16 червня 1994 року. – Київ, 1998. – 25 с.
47. Указ Президента України від 11 червня 1998 року «Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС» // Політика і час. - 2000, - №3-4. - С. 30-35.
48. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору, укладена в Мадриді 9 липня 1997 р. – Київ. – 1998. - 8 с.
49. 2 plus 4 - Die Verhandlungen über die äußeren Aspekte der Herstellung der deutschen Einheit. Eine Dokumentation – Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 1999. – 32 с.
50. Aufbruch und Erneuerung – Deutschlands Weg ins 21. Jahrhundert, Koalitionsvereinbarung zwischen der Sozialdemokratischen Partei Deutschlands und BUNDNIS 90/DIE GRUNEN Bonn, 20. Oktober 1998 // www.gruene-darmstadt.de/progr/koalo.htm
51. Bulletin der Bundesregierung, 1994, 714 S.
52. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament: Wider Europe – Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours, Brussels, 11.3.2003, COM (2003) 104 final
53. Das Politische Archiv des Auswärtigen Amts – Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2003. – 79 с.
54. Erneuerung – Gerechtigkeit – Nachhaltigkeit. Fur ein wirtschaftlich starkes, soziales und okologisches Deutschland. Fur eine lebendige Demokratie. Koalitionsvertrag zwischen SPD und Bundnis 90/Die Grunen vom 16. Oktober 2002 // www.spd.de/koalitionsvertrag.htm
55. Europaeischer Rat Korfu, Schlussfolgerungen des Vorsitztes, in:EU-Nachrichten 6/1994, 28 S.
56. Gemeinsamer Standpunkt zu den Zielen und Prioritaeten der EU in bezug auf die Ukraine, in: Auswaertiges Amt (Hrsg.), Gemeinsame Aussen- und Sicherheitspolitik der Europaeischen Union, Dokumentation, Bonn 1994, S. 396-398.
57. Grundgesetz der Bundesrepublik Deutschland, 23. Mai 1949 // www.jura.uni-sb.de/BIJUS/grundgesetz/
58. Jahresbericht der Investitionsgarantien der Bundesrepublik Deutschland, 2003 – Bundesministerium für Wirtschaft und Arbeit. – Berlin, 2003. - 138 S.
59. Joint Statement, Summit Ukraine-EU, Yalta, 7 October 2003 // The European Union and Ukraine: Strategies in View of Enlargement. – Institute for Regional and Euro-Integration Studies “EuroRegio Ukraine”. – K.: “K.I.S.”, 2003. - 194 p.
60. Deutscher Bundestag (DB), Stenografische Berichte, 1989. - 13510 S.
61. Regionalkonzept „Mittel-, Ost- und Südosteuropa, Nachfolgestaaten der UdSSR“, Bundesministerium für wirtschaftliche Zusammenarbeit und Enrwicklung // www.bmz.de/de/laender/regionen/europa_udssr/index.html
62. Von der KSZE zur OSZE - Grundlagen, Dokumente und Texte zum deutschen Beitrag – Auswärtiges Amt, Berlin. – 1999. – 55 с.

ІІ. Довідкові матеріали:

63. Абетка української політики: Довідник. Вип. 5 / Авт.-упоряд.: М. Томенко (кер. кол.)., Л. Бадешко, В. Гребельник та ін. – К.: Смолоскип, 2002. – 368 с.
64. Короткий статистичний збірник "Україна в цифрах". – Державний комітет статистики України. – Київ, 2003 р. – 56 с.
65. НАТО. Довідник. – Київ, Основи. – 1997. – 430 с.
66. ОБСЕ. Хельсинский документ 1992 г. Вызов времен перемен. – Хельсинки, 1992. – 57 с.
67. Презентація проекту Європейського нафтотранспортного коридору представника «Укртранснафта АТ» 22 липня 2003 року. – Берлінб 2003. – 16 с.
68. Програма “ТРАНСФОРМ” // www.transform.kiev.ua
69. Сорока М. Світ відкриває Україну. Про зовнішню політику Української держави у 1990-х роках ХХ століття. Статті. Документи. Коментарі. – Видавничий центр „ДрУк”, Київ. – 2000. – 680 с.
70. Україна дипломатична. Науковий щорічник. Вип. 3. – Київ. – 2003. – 824 с.
71. Україна на міжнародній арені . Зб. Документів. – Київ. – 1998. – 621 с.
72. Außenpolitik für Umweltschutz (Broschüre) - Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2000. – 118 с .
73. Das Auswärtige Amt. Weltweit. Bürgernah. - Broschüre über das Auswärtige Amt und seine Arbeitsbereiche - Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2003. – 135 с.
74. Deutsche Aussenpolitik 2000. – Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2000. – 180 с.
75. Deutsche Außenpolitik 2003/2004 – Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2004. – 87 с.
76. Die Europäische Union - Fragen zur Erweiterung – Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2004. – 123 с.
77. Edition Diplomatie Band 1: "Konfliktprävention und Krisenbewältigung", Band 2: "Zusammenwachsen Europas", Band 3: "Außenpolitik weltweit", Band 4: "Abrüstung und Rüstungskontrolle", Band 5: "Globale Fragen", Band 6: "Umwelt und Biotechnologie", Band 7: "Außenwirtschaftsförderung" - Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2003. – 658 с.
78. Europäische Sicherheits- und Verteidigungspolitik - Auswärtiges Amt, MediaCompany, Berlin. – 2004.– 178 с.
79. Statistisches Jahrbuch 2004 für die Bundesrepublik Deutschland und das Ausland – DESTATIS, Berlin, 2004, 775 S.
80. Tatsachen über Deutschland. – Societaetsverlag, Frankfurt/Main/ - 2000. –226 S.
81. Woyke W. Europäische Union als internationaler Akteur // Woyke W. (Hrsg.) Handbuch Internationale Politik. – Bonn: Bundeszentrale fuer politische Bildung, 2000. – 622 s. – S. 109-131.

ІІІ. Монографічні видання українською, російською, англіською та німецькою мовами:

82. Армазанова Т.В., Армазанов М.Г. Политика безопасности Германии на рубеже веков: аналит. Обзор / РАН ИНИОН. Центр науч.-информ. Исслед. Глобал. И регионал. Проблем. Отд. Зап. Европы и Америки; Отв. Ред. Пархалина Т.Г.. – М., 2001. – 108 с.
83. Базiв Д. “Геополитическая стратегия Украины”. – К.: Институт государства и права им. В. Корецкого НАН Украины, 2000. – 192 с.
84. Борко Ю.А., Загорский А.В., Караганов C.В. Общий европейский дом: что мы о нем думаем? – М.: Международные отношения, 1991. – 130 с.
85. Васильєва-Чекаленко Л. Україна в міжнародних відносинах. – Київ, «Освіта», 1998. – 176 с.
86. Власов С.Н. Европейская безопасность в контексте германских интересов /АН УССР Институт социальных и экономических проблем зарубежных стран. – К.: Наукова думка, 1991. - 199 с.
87. Власов С.Н. Правительственные и неправительственные концепции ФРГ по проблемам европейской безопасности. – К., 1989. – 178 с.
88. Вовчак В., Висоцький К., Літошенко Н., Дубінчак О.: Україна на шляху європейської інтеграції, Науково-практичний збірник матеріалів. - К., 2000. – 287 c.
89. Гальчинський А. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – Київ, 2002. – 182 с.
90. Гонтар Тетяна. Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000-2004 роки": Посіб. для вчителя. — Т. : Підручники & посібники, 2000. — 80с.
91. Зленко А. М. Дипломатія і політика: Україна в процесі динамічних геополітичних змін / Н.Є. Фоміна. — Х. : Фоліо, 2003. — 558с.
92. Зленко А.М. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. (Виступи, промови, інтерв’ю та статті Міністра закордонних справ А.М. Зленка). – Київ, 2001. – 370 с.
93. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретропектива та сучасний стан. – К., «РІЦ УАННП», 1997. – 688 с.
94. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України: Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. — К. : Політична думка, 1998. — 547с.
95. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К., 1999. – 446 с.
96. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду. – К.: «Arc-Ukraine”, 1996. – 793 с.
97. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 224 с.
98. Кудряченко А.І., Грабарчук Г.О. Україна та Німеччина – двосторонні відносини на початку 1990-х рр. Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України. – Київ, 1994. – 48 с.
99. Кудряченко А.І. Європейська політика Федеративної Республіки Німеччина (1970-1991 рр.). – К.: Наукова думка, 1996. – 239 с.
100. Лотоцький С., Трохимчук С. Україна в світовому геополітичному просторі / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Факультет міжнародних відносин / Маркіян Мальський (наук.ред.). — Л., 2002. — 192 с.
101. Максимычев И.Ф. Объединеннная Германия как фактор европейской безопасности. – М.: Институт Европы РАН, 1997. – 43 с.
102. Максимычев И.Ф. Место ФРГ в общеевропейской системе межгосударственных отношений // Мировая политика: теория и практика. – Москва: МГИМО, 1997. – С. 68-85.
103. Максимычев И.Ф. Российско-германские отношения: формирование, состояние, перспективы. М.: Институт Европы РАН, 1997. – 53 с.
104. Мартинов А.Ю. “Українсько-німецьке співробітництво у контексті європейської інтеграції / НАН Укр., Інститут історії Укр. - Київ, 2000, 86 с.
105. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000): підручник / Гайдуков Л.Ф., Кремень В.Г., Губерський Л.В. та ін. – К.: Либідь, 2001. – 624 с.
106. Мінгазутдінов І.О. Міжнародна та європейська безпека: конспект лекцій. – К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 1998. – 61 с.
107. Парахонський Б.О. Національні інтереси України. – Київ, 1993. – 48 с.
108. Перепелиця Г.М. Без’ядерний статус та національна безпека України. – К., 1998. – 109 с.
109. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За редакцією О.С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. - 864 с.
110. Ткаченко В. Співдружність незалежних держав та національні інтереси України. – Київ. – 1998. – 132 c.
111. Україна в європейських міжнародних відносинах: Наук. зб. / НАН України; Інститут історії України / С.В. Віднянський (відп.ред.). — К., 1998. — 526с.
112. Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз / О. Дергачов (керівник авторського колективу). – К.: Політична думка, 1996. – 448с.
113. Фишер Й. Речь Федерального министра иностранных дел Германии Й.Фишера «От союза государств к федерации» 12 мая 2000 года в Берлинском университете им. Гумбольдта // www.germany.org.ru
114. Хорошковський В. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями – К.: «Інтелект», 2002. – 428 с.
115. Adam R. Die Gemeinsame Aussen- und Sicherheitspolitik der EU nach dem Europaeischen Rat in Nizza // Mueller-Brandeck-Bocquet G. (Hrsg.) Europaeische Aussenpolitik. GASP und ESVP-Konzeptionen ausgewaehlter EU-Mitgliedstaaten. – Baden-Baden: Nomos, 2002. – 152 S.
116. Alexandrova O., Aspekte ukrainischer Außenpolitik // Dieter Bingen, Kazimierz Wóycicki (Hrsg.): Deutschland – Polen – Osteuropa. Deutsche und polnische Vorüberlegungen zu einer gemeinsamen Ostpolitik der erweiterten Europäischen Union, Harrassowitz Verlag, 2002, S. 160-164.
117. Alexandrova O., Grundlinien ukrainischer Außenpolitik // Die Ukraine und Belarus’ in der Transformation: eine Zwischenbilanz / Hrsg. Von Rainer Lindner und Boris Meissner. – Köln: Verl. Wiss. und Politik, 2001, S. 247-264.
118. Bahr, E. Deutsche Interessen, - Muenchen, 1998. - 161 S.
119. Besters-Dilger, J. [Hrsg.]: Die Ukraine in Europa : aktuelle Lage, Hintergründe und Perspektiven - 1. Aufl. . - Wien : Böhlau, 2003. - 432 S.
120. Bierling, S. Die Aussenpolitik der Bundesrepublik Deutschland: Nornem, Akteure, Entscheidungen, - München-Wien, 1999. – 154 S.
121. Bock, S., Schünemann M. (Hrsg.): Die Ukraine in der europäischen Sicherheitsarchitektur. – 1. Aufl. - Baden-Baden: Nomos Verl.-Ges., 1997. - 113 S.
122. Diehl O. Kiew und Moskau: die ukrainisch-russischen Beziehungen als zentrales Problem deutscher und europaeischer Sicherheit. – Bonn: Europa-Union-verlag, 1994. – 64 S.
123. Ehrhart, H-G. Grenzland oder Scharnier Europas? Zur Ukraine-Politik des Westens , 1997. – S. 43-61.
124. Fischer J. Risiko Deutschlands. Krise und Zukunft der deutschen Politik. – Koeln, 1994. – 387 S.
125. Haftendorn H. Deutsche Aussenpolitik zwischen Selbstbeschraenkung und Selbstbehauptung. – Stuttgart, 2001. - 454 S.
126. Heumann H.-D. Deutsche Aussenpolitik jenseits von Idealismus und Realismus. – Muenchen, 2001. – 354 S.
127. Heyken E.: ‚Die deutsch-ukrainischen Beziehungen: gestern, heute und morgen auf dem Weg nach Europa‘ – Hartung-Gorre Verlag, Konstanz, 2001. – 45 S.
128. Hoffmann, L. Ukraine on the road to Europe. – Heidelberg, 2001. – 287 S.
129. Ischinger, W., Russland, Ukraine, Belarus und Europa // Dieter Bingen, Kazimierz Wóycicki (Hrsg.): Deutschland – Polen – Osteuropa. Deutsche und polnische Vorüberlegungen zu einer gemeinsamen Ostpolitik der erweiterten Europäischen Union. – Harrassowitz Verlag – Wiesbaden. – 2002. - S. 20-28
130. Katzenstein Peter J. Tamed Power: Germany in Europe. - Cornell University Press. – 1998. - 328 р.
131. Katzenstein Peter J.Mitteleuropa: Between Europe and Germany. - Berghahn Books. – 1997. - 292 p.
132. Kempe I. (ed.) Beyond EU Enlargement: The Agenda of Direct Neighborhood for Eastern Europe.- Bertellsmann Foundation Publishers, Guetesloh. – 2001. – 281 p.
133. Kempe I., Mildner K. A European Perspective for Ukraine. Risks and Challenges (Strategy recommendations). – Bertelsmann Foundation Publishers. – 2001. – 15 p.
134. Kempe I., Wim van meurs, Barbara von Ow Die EU-Beitrittsstaaten und ihre oestlichen Nachbarn. – Verlag Bertellsmann Stiftung, Guetesloh, 1999. – 304 S.
135. Kuhnhardt L. Weltgrundlagen der deutschen Aussenpolitik / Deutschlands neue Aussenpolitik, Muenchen. – 1994. – Band 1. – 124 S.
136. Kurth H. Jahresbericht 2002, Regionalprojekt “Gesellschafts- und gewerkschaftspolitische Beratung in Osteuropa, Teilprojekt “Ukraine und Moldau”, Januar 2003, S. 5.
137. Lindner, R. Die Ukraine und Deutschland im neuen Europa: Hypotheken und Chancen ihrer Partnerschaft // Gerhard Simon (HG.) Die neue Ukraine. –Koeln: Böhlau Verlag, 2002, S. 297-319.
138. Lindner, R., Osteuropaforschung und Osteuropapolitik in der Transformation // Dieter Bingen, Kazimierz Wóycicki (Hrsg.): Deutschland – Polen – Osteuropa. Deutsche und polnische Vorüberlegungen zu einer gemeinsamen Ostpolitik der erweiterten Europäischen Union, Harrassowitz Verlag, 2002, S. 294-301.
139. Lindner, Rainer: Die Ukraine und Belarus’ in postsowjetischer Transformation. In Die Ukraine und Belarus in der Transformation. Eine Zwischenbilanz / Hrsg. Lindner R Meissner B.- Verlag Wissenschaft und Politik, Köln, 2001, S. 13-30.
140. Müller D., Die Außen- und Sicherheitspolitik der Ukraine seit 1990/91 Herausforderungen, Leitungen und Perspektiven // Züricher Beiträge zur Sicherheitspolitik und Konfliktforschung, Heft Nr. 46, Zürich 1998. - 79 S..
141. Olszanski T., Bemerkungen zu den Beziehungen Polen-Ukraine // Dieter Bingen, Kazimierz Wóycicki (Hrsg.): Deutschland-Polen-Osteuropa. Deutsche und polnische Vorüberlegungen zu einer gemeinsamen Ostpolitik der erweiterten Europäischen Union, Harrassowitz Verlag, 2002, S.165-168.
142. Osadczuk-Korab B.: Die Außenpolitik der Ukraine und ihre Beziehungen zu Deutschland. – Berlin, 1999. – 27 S.
143. Pond E. Beyond the Wall: Germany’s Road to Unification. -Washington, D.C.. – 1995. – 234 p.
144. Pond E . Germany Finds Its Niche as a Regional Power // Washington Quarterly 19 (Winter 1996). - 30 p.
145. Rahr A. The Ukraine between Russia and the West, in: Raimund Seidelmann (Ed.), Crisis Policies in Eastern Europe, Baden-Baden: Nomos 1996, S.83-94.
146. Remer C. Die Ukraine im Blickfeld deutscher Interessen. – Frankfurt am Main. – 1997. – 302 S.
147. Rice С., Zelikov Ph. Germany Unified and Europe Transformed: A Study in Statecraft. - Cambridge: Harvard University Press. – 1995. – 305 р.
148. Rode R. Deutsche Aussenpolitik. – Amsterdam, 1996. – 456 S.
149. Pidluska Inna: Ukraine and the EU. What Prospects for Integration // The EU and Ukraine. Neighbours, Friends, Partners? (edited by Ann Lewis), The Federal Trust for Education and Research, London, 2002. - p.183-198.
150. Schünemann, M. Die sicherheitspolitische Zwischenlage der Ukraine / Die Ukraine in der europaeischen Sicherheitsarchitektur. – Baden-Baden: Nomos, 1997. – S. 13-32.
151. Simon, G. Die neue Ukraine – Koeln: Böhlau Verlag, 2002. - 363 S.
152. Seidelmann R. EU, NATO and the relationship between transformation and external behavior in post-socialist Eastern. – Baden-Baden, 2002. – 512 S.
153. Solana X., The EU and Ukraine // The EU and Ukraine. Neighbours, Friends, Partners? / edited by Ann Lewis, The Federal Trust for Education and Research, 2002. - S. 23-30.
154. Stüdemann D., Bringig Ukraine closer to the EU: Taking Stock of Ukraine’s Integration Policy // The European Union and Ukraine: Strategies in View of Enlargement. – Institute for Regional and Euro-Integration Studies “EuroRegio Ukraine”. – K.: “K.I.S.”, 2003. - 194 p.
155. Timmermann Н., Die EU und die “Neuen Nachbarn” Ukraine und Belarus. – SWP-Schrifte.- Berlin, 2003. - S. 41.

ІV. Статті:

156. Активізуються двосторонні відносини // Урядовий кур’єр.- 1994. - №332. - 24 лютого. – C. 3.
157. Аналітична доповідь УЦЕПД “Стратегічні партнери України: декларації і реалії” // журнал «Національна безпека та оборона», №12, 2000. – C. 2-56.
158. Березовська, Ірина: Стратегічна мета – повноправне членство. Правове врегулювання відносин України з ЄС у світлі перспективи створення асоціації // Політика і час, №5, 2002. - С. 66-72.
159. Берлін вітає Київ // Німецько-український огляд. - №3. - 2001.- C. 9-11.
160. Бодрук О. Політизація блоків, мілітаризація союзів… Нові тенденції у сфері міжнародної безпеки // Політика і час. - №12. – 2003. – С. 21 – 32.
161. Будкін В., В умовах „Ширшої Європи“.Україна-ЄС: складні підсумки і можливі перспективи // Політика і час. – №1. – 2004. – С. 7-16.
162. В інтересах двох народів //Голос України .- 1993. - №29. – C. 3.
163. Василенко С. Європейський вектор української геополітики // Людина і політика. – №2 (8). - 2000. – С. 57-61.
164. Взаємне прагнення до співробітництва // Голос України. - 1991. - №247. - 15 грудня. – C. 1.
165. Високий гість з Рейну // Урядовий кур’єр. - 1993. - №89-90. – C. 2.
166. Гавриш О. “Обережно! Мирний атом” //Дзеркало тижня. - № 50 (425) Субота, 28 Грудня 2002 - 10 Ciчня 2003 року. – C. 8.
167. Гальчинський А., Нові можливості євроінтгераційної стратегії України // Політика і час, №8, 2003. – С.3-11.
168. Гетьманчук О., Транзитом на Урал // Дзеркало тижня №39 (464) 11-17 жовтня 2003. – C. 7-8.
169. Дзьобань О., Панфілов О., Фундамент європейської безпеки – воєнний // Політика і час. - №9. – 2003. – С.30-39.
170. Єгоров В. “Газотранспорний консорціум вигідний усім”// Дзеркало тижня, - № 31 (456), 16 - 22 Серпня 2003 року. - С. 9.
171. Єрьоменко А., Дітмар Штюдеманн: «Третя сторона не сяде за стіл, за яким, образно кажучи, дві інші вже пообідали» // Дзеркало тижня, № 43 (418), 9 - 15 Листопада 2002 року. - С. 10.
172. Зеґберс К. До розуміння російського сум’яття: актори й інституції між локальним і глобальним // Політична думка. – 2000. - №2. – С. 39-44.
173. Іванов О., Вольська О. Перші вільні демократичні вибори в НДР та їх політична роль // Вісник Київського університету. Історія. Вип. 56. – К., 2001. – С. 12-16.
174. Иорданская Э. Расширение ЕС на восток: позиции Герман