Урсу Наталія Олексіївна. Сакральне мистецтво домініканського ордену на землях України (XVIІ-XIХ ст.)

brief description

Урсу Наталія Олексіївна. Сакральне мистецтво домініканського ордену на землях України (XVIІ-XIХ ст.) : Дис... д-ра наук: 26.00.05 2009

Урсу Н.О.Сакральнемистецтво домініканського ордену на землях України (XVIІ-XIХ ст.): рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства : спеціальність (26.00.05) «Музеєзнавство. Пам’яткознавство». Харків. держ. академія культури, Харків, 2008.
Дисертація присвячена розгляду мистецької спадщини ордену домініканців на землях України XVIIХІХ ст. Досліджуються умови, історія утворення та екзистенції домініканських осередків; визначаються дати виникнення храмів; згадуються фундатори і доброчинці; висвітлюються з темряви минулого імена вітчизняних та запрошених з інших країн митців; дається характеристика архітектонічних систем і типів побудов; простежуються семантичні коріння, стильові та художньо-композиційні особливості зодчества мендикантів; аналізується інтеграційний зв’язок храмового зодчества та його сакрального наповнення; розглядається архітектонічна метафорика мистецького доробку ченців. Робиться спроба представити пам’яткоохоронне значення досліджень мистецького доробку ордену на українських землях.

Проблема є актуальною тому, що на сьогоднішній день знаходилася майже поза увагою сучасних українських мистецтвознавців. Саме такий стан викликав реалізацію даного дослідження. Вивчено великий ареал друкованих і недрукованих літературних, культурологічних, архівних та історико-мистецтвознавчих джерел.
Розглянуті храми, складові мистецької спадщини домініканців, є характерними архітектурними спорудами з використанням відповідних часові зведення технічних та художньо-композиційних можливостей. Вони мають багато споріднених рис із подібними костелами на північно-німецьких, чеських та польських теренах.
Численні костели ордену є значним скарбом монументального і культового будівництва України. Без аналізу, систематизації та введення в науковий обіг мистецької спадщини домініканських храмів загальна картина розвитку культового будівництва великої й багатої на історичні події країни була б необ’єктивною та неповною. Тому, у даному дослідженні була впроваджена і реалізованаконцептуальна ідея, що містилася в аналітичному розгляді конкретного явища у різних вимірах.Горизонтальний вимірдозволив піддати розгляду всі існуючі дотепер пам’ятки зодчества ченців в Україні, їх мистецьке наповнення та архівні відомості про них.Вертикальний вимірнадав змогу констатувати часові зміни і стильову трансформацію об’єктів, починаючи від виникнення архітектури ченців до зламу ХІХ і ХХ століть.Глибинно-просторовий вимірвисвітлив змістові та духовно-метафоричні підвалини феномену мистецької спадщини домініканців у єдності з процесами, що відбувалися у суспільстві.
Це дозволило винестина захистнаступні підсумки дослідження:

Констатовано, що мистецька спадщина домініканського ордену в Україні практично майже не розглядалася вітчизняними мистецтвознавцями. Вперше було знайдено, опубліковано і впроваджено в науковий обіг цілу низку невідомих дотепер архівних джерел, писемних та іконографічних матеріалів, що дало можливість реалізувати всі окреслені дослідницькі завдання. Розглянуто історіографію проблеми, окреслено основні групи джерел: а) теоретичні історико-мистецтвознавчі та літературні матеріали, б) архівалії, в) візуально-іконографічні зображення об’єктів, г) кресленики й плани споруд, д) іншу споріднену інформацію. Практично була оприлюднена і впроваджена у науковий обіг архівно-джерельна база означеної проблеми.
Проведена систематизація матеріалів, пов’язаних з відтворенням хронології виникнення (фундацій) осередків домініканського ордену в Україні. Були визначені основні періоди екзистенції домініканців в Україні. Початковий обмежує виникнення перших осередків та їх вкорінення у загальну християнську ієрархію (ХІІІ-XVст.); другий період розквіту, розбудови мережі монастирів і створення Руської провінції св. Яцка (XVI- пер. пол. XVIIІ ст.), третій починається з моменту третього розподілу Польщі (1795 рік) і продовжується до жовтневого перевороту 1917 року; четвертий (радянський) тривав до отримання Україною суверенітету; п’ятий період сьогодення, початок краєзнавчої й пам’яткоохоронної роботи у сфері консервації, реставрації архітектурної спадщини. Визначено, що на землях України у різні періоди постало та існувало шістдесят п’ять домініканських осередків, тридцять шість з яких припадає на території Правобережної України, двадцять дев’ять на галицькі терени.
Комплексно проаналізовані відомості про фундаторів, бенефакторів і донаторів ордену на землях України, доброчинна діяльність яких активно впливала на вигляд, архітектоніку та мистецьке наповнення сакрального простору костелів ченців. Значна кількість знайденого матеріалу дозволила розділити його на два підрозділи, які мають свої особливості: перший охоплює землі Правобережної України, другий обшар Галичини, а також підрозділити всі фундації на королівські, шляхетські (магнатерія), міщанські та власні домініканські.
Констатована роль митців у створенні храмів ордену: архітекторів, скульпторів, художників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Вперше зібрані й систематизовані відомі на даний момент матеріали про окремих митців (світських та ченців) та колективи так званих «фабрик», які брали участь у зведенні, оздобленні й навіть перебудові домініканських костелів на інші за призначенням інституції. В дослідженні окремо згруповані архітектори, скульптори і майстри декоративно-прикладного мистецтва.
У процесі дослідження вперше були піддані науковому мистецтвознавчому розгляду характерні риси архітектурного доробку домініканців і проаналізовані особливості споруд ченців, що розташовуються на теренах Галичини, Поділля, Волині, Київщини, Брацлавщини; їх спільність та відмінність із загальноєвропейським доробком храмів даного ордену, що дозволило дійти наступних висновків:

архітектурні об’єкти домініканців в Україні носять переважно надреґіональний характер, віддзеркалюючи загальнокатолицькі напрямки сакрального будівництва й світоглядні концепції та вимоги конституцій жебрацьких орденів;
традиційним для Поділля було зведення костелів із тесового каміння та використання для склепінь обпаленої цегли; на Київщині довгій час споруди залишалися дерев’яними; Галичина славилася храмами, побудованими переважно з цегли;
традиція зодчества мендикантів часів середньовіччя переважно готична з незначними ремінісценціями романського стилю; відповідно конституції ордену такий синтез найбільш повно висловлював первісний аскетизм, суворість, відсутність прикрас і лаконічність споруд;
ідеї будівництва братів-проповідників були співзвучні світоглядним концепціям іншого жебрацького ордену францисканського, а також перегукувалися з потужним будівництвом ордену цистерціанців;
орден проповідників виробив власний своєрідний архітектурний стиль, що був поєднанням готичних планів і об’ємів (однієї або трьох нав; видовженого, переважно гранчастого пресбітерія; хрестового стрілчастого або комбінованого склепіння) та бароково-маньєристичних, рококових з палладіанськими ремінісценціями двобаштових, однобаштових і безбаштових фасадів з проповідницькими балконами;
храми кожного реґіону вирізнялися характерними архітектурними ознаками: превалююча більшість споруд домініканців на землях Правобережної України є заловими, однопростірними; на Брацлавщині й Волині переважає базилікальна, тринавова структура побудови; Галичина також характеризується переважно заловими (однопростірними) структурами; нечасто спостерігаються будівлі центричного вигляду (Львів, Тернопіль, Любар) і псевдобазилікальні форми (Кам’янець-Подільський);
відмічена наявність архаїзуючого напрямку в архітектурі галицьких храмів, вплив місцевих шкіл на вигляд і оздоблення провінційних костелів.

Піддано класифікації й цілісно досліджено закономірності організації сакруму, внутрішнього простору домініканських костелів. Зафіксована єдність звучання і створення гармонійної атмосфери сакрального простору конкретної споруди ченців, що досягалася завдяки застосуванню однакових або споріднених матеріалів (різьблене дерево, позолочене срібло, etc.). Розміри полотен, техніка виконання, обрамлення, основні та другорядні компоненти свідомо уніфікувалися з метою створення єдиного символіко-образного звучання. Відмічено наступні риси внутрішнього простору храмів ченців:

присутність у художньо-композиційному рішенні кожного інтер’єру конкретної артистичної ідеї або змістової домінанти;
спільність рис з храмами мендикантів Західної і Центральної Європи: видовжений пресбітерій на Галичині найчастіше гранчастого завершення, на теренах Правобережної України різноваріантного завершення, короткі нави і поєднання другого хору з загальним простором храму;
збереження в деяких храмах орденських традицій у поєднанні склепіння над пресбітерієм і пласкої стелі над навами, на кшталт стодоли;
склепіння на землях Правобережної України переважно хрестові, півциркульні й комбіновані, на галицьких циліндричні півциркульні з розпалубками й комбіновані;
впровадження й акцентуація компонентів, пов’язаних з темою проповідування і сповіді (амвонів та конфесіоналів);
ярусність композиційного розташування вівтарних зображень, яка відмічається навіть у невисоких храмових забудовах; середній ярус акцентований центр вівтаря;
підпорядкованість вівтарних композицій орденській приналежності, регулам і вимогам; симетричне попарне розміщення бокових вівтарів в різьблених тумбах в оточенні скульптурних фігур;
поєднання артикуляції стін ордерною системою; фланкування вже у XVII ст. компонентів інтер’єру пілястрами з ремінісценціями різних ордерних систем;
наявність архаїзуючого напрямку в оформленні інтер’єрів галицьких храмів, вплив місцевих шкіл в інтер’єрах провінційних костелів;
посилення декоративних рис внутрішнього простору за рахунок надання йому барокових і рококових шат, поширення скульптури, стукового декору, настінного розпису (XVII-XIX ст.);
килимовий характер розписів на стінах і склепінні з сюжетами і символами орденської приналежності на орнаментальному тлі на галицьких землях; фрагментарний розпис храмів на територіях Правобережної України; тематичні композиції із зображенням конкретних чернечих і світських персонажів на теренах всієї України.

7. Доведено, що сакральна символіка, котра звучить у структурі та інтер’єрі храмів, залежить від світогляду, світосприйняття, й насамперед від духовності, в якій живе згромадження. Проаналізована архітектонічна і мистецька метафорика домініканських забудов на українських землях, яка була змістовною основою будівництва й організації інтер’єрного простору. В храмах ченців майже відсутній вплив та компоненти інтеграційного характеру з поряд існуючими православними спорудами (яскравим прикладом аналогічного синтезу виступають греко-католицькі церкви). Констатовано бажання зберегти своєрідність саме католицьких архітектонічних і метафоричних підвалин забудов, а також достатня герметичність та консервативність храмового будівництва мендикантів. Мова візуальних та підтекстових, трансцендентних символів притаманна всім без виключення храмам домініканського ордену на Україні. Символіка виступає як найбільш суттєвий, змістовно ціннісний компонент організації простору і підпорядковує собі мистецькі та інші складові сакруму. Визначено три взаємопов’язаних виміри, на яких базується створення домініканських храмів: космологічний, теологічний та метафізичний. Кожний з них в аналізованих спорудах має риси, притаманні духовності ордену. Перший розкривається у мистецтві зведення забудов, їх архітектоніці; другій через сакральну тематику образів; третій наповнює містичним надприродним змістом усе створене.
8. Підані аналізу стилістичні нурти домініканських споруд, їх залежність і відповідність провідним ідеям жебрацького і проповідуючого чернецтва: суворий вигляд, аскетизм й лаконічність споруд; пізніше, під впливом бенефакторів, храми ставали осередками розкоші. Характерним стилістичним нуртом, притаманним першій хвилі утворення домініканських осідків на українських землях, є готичний стиль з ремінісценціями романського. Більшість споруд має синтез готичних та ренесансних нуртів з пізнішими бароковими перебудовами. Прикладів зодчества раннього і зрілого бароко майже не існувало у зв’язку з перебуванням у цей період досліджуваних територій у зоні нападів ворогів, численних повстань і змін влади. Для завершувального етапу, другої хвилі зведення костелів ордену, характерні пізньобарокові мотиві, в деяких випадках спостерігаються рококові та класицистичні тенденції. Впродовж усіх періодів нерідко прориваються середньовічні ремінісценції, найбільшою мірою спаяні зі світоглядними концепціями жебракуючого ордену. Проведені паралелі зі спорудами домініканців Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Франції, Німеччини та ін. свідчать про спільність впливу світоглядних концепцій на стильове рішення архітектурних споруд.
9. Доведено пам’яткоохоронне значення наукових досліджень мистецького доробку окремо взятого католицького ордену, яке має значну духовно-культурну цінність. Розвідки надали можливість накопичення підготовчого матеріалу для відтворення та реставрації пам’яток сакрального мистецтва. Вперше був проведений серйозний науковий пошук матеріалів, необхідних для реставрації костельно-монастирських ансамблів домініканського ордену в Кам’янці-Подільському, Смотричі, Летичеві та ін. Реставрація комплексів, яка проводиться на сьогоднішній день, в основному базується на знайдених і проаналізованих автором фотографічних, архівних, літературних джерелах.
Таким чином, дослідницькі пошуки увінчуються практичним втіленням результатів розвідок у процес відтворення духовно-мистецької спадщини народу. Зібрані по крупицях в архівах Росії, Польщі й України дані дозволяють настоятелям церков спрямовувати реставраторів з метою максимально точного дотримування автентичних джерел та іконографічного матеріалу в процесі відтворення зовнішнього і внутрішнього вигляду храмів. Це перетворює теоретичне мистецтвознавче дослідження на базу й джерело для відродження архітектурної спадщини України, ревіталізації такого визначного явища вітчизняного мистецтва, як мистецький доробок домініканського ордену, для надання йому наступного, може більш щасливого життя, для повернення у скарбницю народу вже майже зруйнованих пам’яток духовної і матеріальної культури українців. Толерантне ставлення до проблем збереження мистецької спадщини різних конфесій, зосереджених на теренах України, допоможе українцям усвідомити себе гідною часткою у гроні народів Великої Європи.