Варавка Ірина Петрівна. Роль натрійуретичних пептидів у ремоделюванні серця та судин у хворих на гіпертонічну хворобу

brief description

Варавка Ірина Петрівна. Роль натрійуретичних пептидів у ремоделюванні серця та судин у хворих на гіпертонічну хворобу : Дис... канд. наук: 14.01.11 - 2009.

Варавка І.П. Роль натрійуретичних пептидів у ремоделюванні серця та судин у хворих на гіпертонічну хворобу. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 — кардіологія. — Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, Донецьк, 2009 р.
Дисертацію присвячено вивченню особливостей метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу, їх ролі в ремоделюванні міокарда, артеріальних та венозних судин, а також можливості корекції виявлених порушень під впливом терапії інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту. Встановлено, що метаболізм натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу (ГХ) характеризується підвищенням продукції передсердного, мозкового та С-типу натрійуретичних пептидів, що проявляється підвищенням вмісту в плазмі крові їх метаболітів. Окрім цього, хворі на ГХ характеризувались порушенням структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка, артеріальних та венозних судин, що проявлялося потовщенням стінок лівого шлуночка, підвищенням маси міокарда, розвитком гіпертрофії артеріальних судин, формуванням ендотеліальної дисфункції та зменшенням тонусу венозних судин.
Доведено, що порушення метаболізму натрійуретичних пептидів відіграє значну роль у ремоделюванні міокарда лівого шлуночка та судин при ГХ, причому порушення метаболізму передсердного та мозкового натрійуретичного пептиду є важливим фактором ремоделювання міокарда лівого шлуночка і формування систолічної дисфункції, а порушення метаболізму натрійуретичного пептиду типу С ремоделювання судинного русла. Встановлено, що терапія інгібітором ангіотензин-перетворюючого ферменту - еналаприлом, сприяє не тільки зворотному розвитку ремоделювання серця та судин у хворих на ГХ, але й обумовлює реверсію порушень метаболізму натрійуретичних пептидів.

В дисертації на підставі комплексного вивчення натрійуретичних пептидів, структурно-функціонального стану міокарда лівого шлуночка, артеріальних та венозних судин встановлено важливу патогенетичну роль порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у розвитку уражень міокарда та судин у хворих на гіпертонічну хворобу, оцінена можливість їх медикаментозної корекції із застосуванням інгібітора ангіотензин-перетворюючого ферменту еналаприлу.

У хворих на гіпертонічну хворобу спостерігаються кількісні порушення метаболізму натрійуретичних пептидів, які характеризуються підвищенням продукції передсердного, мозкового та С-типу натрійуретичних пептидів, збільшенням вмісту в плазмі крові попередника передсердного натрійуретичного пептиду на 56,53%, N-кінцевої послідовності попередника мозкового натрійуретичного пептиду - на 122,56%, натрійуретичного пептиду типу С - на 75,66%. Ступінь вираженості порушень метаболізму натрійуретичних пептидів суттєво залежить від ступеня артеріальної гіпертензії та віку пацієнтів. Якісні порушення метаболізму натрійуретичних пептидів характеризуються переважним збільшенням продукування мозкового натрійуретичного пептиду в порівнянні з передсердним натрійуретичним пептидом і проявляються підвищенням співвідношення між вмістом N-кінцевої послідовності попередника мозкового натрійуретичного пептиду та попередника передсердного натрійуретичного пептиду на 40%.
Структурно-функціональний стан міокарда лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу характеризується розвитком гіпертрофії міокарда у 70,54% хворих, його ремоделюванням з переважним формуванням концентричної та ексцентричної гіпертрофії, на тлі нормальної скоротливої функції; у цих процесах важливу роль відіграє порушення метаболізму передсердного та мозкового натрійуретичних пептидів, про що свідчить достовірний взаємозв'язок між рівнем попередника передсердного натрійуретичного пептиду та N-кінцевої послідовності попередника мозкового натрійуретичного пептиду і такими показниками структурно-функціональної перебудови міокарда лівого шлуночка, як індекс маси міокарда (R=+0,51 та +0,89), відносна товщина стінок (R=+0,33 та +0,49) та індекс скоротливості tgj (R= 0,50 та 0,56). Розвиток гіпертрофії міокарда лівого шлуночка та порушення його скоротливості супроводжуються значним підвищенням рівня переважно N-кінцевої послідовності попередника мозкового натрійуретичного пептиду, а також рівня попередника передсердного натрійуретичного пептиду в плазмі крові.
Хворі на гіпертонічну хворобу характеризуються ураженням артеріальних судин з формуванням ендотеліальної дисфункції, яка, за даними оцінки активності фактора Віллебранда, виявлялась у 91,47% осіб, та гіпертрофією артеріальної стінки - у 58,91% пацієнтів, про що свідчить зменшення об'ємної швидкості кровотоку в спокої і після прийому нітрогліцерину в порівнянні з особами групи контролю на 20,98% і 27,2%, а також збільшення реґіонарного у стані спокою та мінімального судинного опору та зниження показника ступеня зменшення регіонарного судинного опору на 69,51%, 83,96% і 22,03%, відповідно.
Ураження венозних судин характеризувались достовірним збільшенням додаткового венозного об’єму при рівні субдіастолічної венозної оклюзії 60 мм рт. ст. як на верхніх, так і на нижніх кінцівках, на 29,02% і 29,69%, зменшенням венозного тонусу на 28,11% і 23,77% для верхніх і нижніх кінцівок, відповідно, і показника венозного тонусу на 18,69% і 23,94%, відповідно. Суттєву роль у патологічних змінах у структурно-функціональному стані артеріальних та венозних судин при гіпертонічній хворобі, за даними кореляційного та регресійного аналізів, відіграє порушення метаболізму натрійуретичного пептиду типу С (bРСОм0,084, bDРСО-0,196, bАФВ0,205, RДВО60нк+0,39).
Антигіпертензивна терапія еналаприлом у хворих на гіпертонічну хворобу супроводжується не тільки суттєвим зменшенням гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, гіпертрофії артеріальних судин та зворотним розвитком ендотеліальної дисфункції і порушень венозної гемодинаміки, але й істотним зменшенням продукування передсердного, мозкового та С-типу натрійуретичних пептидів, про що свідчить статистично значуще зменшення вмісту в плазмі крові через 3 місяці лікування попередника передсердного натрійуретичного пептиду на 27,32%, N-кінцевої послідовності попередника мозкового натрійуретичного пептиду - на 40,46%, натрійуретичного пептиду типу С - на 34,75%.