Васильєв Сергій Вячеславович. Трансформація відносин відносин власності і формування раціональної структури економіки

brief description

Васильєв Сергій Вячеславович. Трансформація відносин відносин власності і формування раціональної структури економіки : Дис... канд. наук: 08.01.01 2003

Васильєв С.В. Трансформація відносин власності і формування раціональної структури економіки. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 економічна теорія. Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2002.
Дисертацію присвячено визначенню теоретичних засад змісту і форм розвитку відносин власності та обґрунтуванню напрямків подальшого процесу їх раціональної трансформації в Україні. Визначено основний зміст відносин власності окремо на макро- і мікрорівні, а також здійснено змістовне розмежування об’єктивної і суб’єктивної сторін у відносинах власності. Розкрита внутрішня структура і механізм економічної реалізації власності. Обґрунтовано положення про необхідність посилення взаємозв’язку між економічним і юридичним змістом власності в умовах переходу економіки до ринкової системи господарювання. Удосконалено методологічні підходи до виявлення критеріїв і ознак існуючих типів, форм і видів власності та визначені контури раціональної для України структури економіки за формами власності. Виявлено етапи проведення приватизації в Україні та здійснена оцінка їх соціально-економічних результатів. Проведено аналіз динаміки структури власності на приватизованих промислових підприємствах та ефективності їх діяльності в умовах перехідної економіки. Запропоновані практичні рекомендації щодо подолання негативних тенденцій в процесі реформування відносин власності та проведення політики їх системної трансформації.

Власність являє собою складне сплетіння економічних та правових відносин. Їх можна досліджувати як на макро-, так і на мікрорівні, з суб’єктивної та об’єктивної точок зору, в статиці і в динаміці. Виходячи з цього, власність це комплексна економічно-правова категорія, яка передбачає наявність наступних елементів: речовий зміст власності, суб’єкти власності, система правових відносин власності, економічна реалізація існуючих прав і форм власності. Крім вказаних елементів в категорії власності виділяють її соціальний, політичний, психологічний, моральний, ідеологічний та інші аспекти.
Визначення власності у вигляді системи об’єктивно існуючих виробничих відносин між людьми з приводу привласнення матеріальних благ це макроекономічний падхід при її дослідженні. З точки зору господарської практики ринкової економіки більш доцільним є аналіз власності на мікроекономічному рівні. В даному випадку, власність це особливе відношення суб’єкта до об’єктів, що йому належать, опосередковане відносинами між людьми з приводу їх привласнення-відчуження. Звідси, характерною ознакою власності є належність певних об’єктів конкретним суб’єктам.
В статиці власність характеризує відносини привласненості, належності матеріальних благ певним особам. Власність в динаміці це процес її економічної реалізації, в ході якого між людьми виникають відносини власності з приводу володіння, використання і розпорядження об’єктами, що знаходяться у чиїй-небудь належності, а також з приводу привласнення корисного ефекту від вказаного використання та розпорядження. Процес економічної реалізації власності охоплює все суспільне виробництво, пронизуючи тим самим відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
В Україні в процесі роздержавлення і приватизація державного майна приділялась незначна увага розробці та впровадженню в практику господарювання правового інституту функціонування приватної власності і приватних форм підприємництва. Як наслідок весь процес кардинального реформування економічної системи був забезпечений надзвичайно недосконалою за рівнем правовою базою і, відповідно, супроводжувався низьким рівнем її дотримування. Виходячи з цього основним завданням держави на сучасному етапі реформування відносин власності є створення раціональної інституціонально-правової бази власності, яка за допомогою юридичних законів, норм і правил, а також заходів державної політики буде регламентувати економічну поведінку суб’єктів ринкової системи господарювання, що формується.
Відносини власності знаходять свій прояв в різноманітних формах існування власності. Для їх класифікації можуть застосовуватися наступні критерії: рівень розвитку продуктивних сил, режим функціонування і економічна спрямованість, об’єкти власності, суб’єкти власності та спосіб їх об’єднання. Найбільші розбіжності серед вчених існують з приводу класифікації форм та видів власності за режимом функціонування, а також за суб’єктами та за способами їх об’єднання. На наш погляд, за режимом функціонування слід розрізняти дві форми власності: приватну та державну. В свою чергу, приватна форма власності може мати свої різновиди залежно від суб’єктів та способів їх об’єднання, а саме: індивідуальна (одноосібна), сімейна, сумісна (об’єднана), колективна і власність різних громадських організацій і об’єднань. При цьому, колективну власність не слід вважати самостійною формою власності, а це лише один із видів сумісної (об’єднаної) приватної форми власності, коли в якості суб’єкта власності виступає трудовий колектив.
При переході до ринкової системи господарювання відбувається кардинальна зміна місця та ролі окремих людей і підприємств у відносинах власності і в процесах суспільного відтворення в цілому. Ринкова ідеологія виходить з того, що особистим інтересам соціально визначеної людини надається вирішальне значення, тоді як задоволення колективних та суспільних інтересів досягається шляхом об’єднання інтересів і зусиль окремих людей. У відповідності з цією позицією індивідуальна приватна власність є основою, на котрій будується вся система сучасних відносин власності.
Для України в майбутньому раціональною моделлю економіки має стати двосекторна її структура за формами власності, а саме: приватний і державний сектори. При цьому в господарській практиці найбільшого розповсюдження повинні набути одноосібна власність та персоніфіковані види сумісної (об’єднаної) приватної власності. Для великих підприємств найбільш прийнятною є акціонерна власність, яка може доповнюватися різноманітними формами участі працівників в управлінні та прибутках компанії.
Процес реформування відносин власності в Україні можна умовно поділити на три етапи: колективно-орендної приватизації (1992-1994 рр.), масової (сертифікатної) приватизації (1995-1999 рр.) та індивідуальної грошово-інвестиційної приватизації (з початку 2000 р. по теперішній час). Кожний з наведених етапів має свої характерні ознаки. Перший і другий етапи приватизації, які вже пройшли не можна однозначно оцінити. З одного боку, вони вважалися соціально можливими і по їх закінченню був сформований переважаючий за розмірами сектор недержавних підприємств, а з іншого в результаті їх проведення не були вирішені задекларовані державою соціальні завдання і не відбулося появи реального, більш ефективного ніж держава, власника.
В сільському господарстві велике значення при реформуванні відносин власності має ефективність проведення земельної реформи. За час її здійснення більш ніж 70% сільськогосподарських угідь було передано в приватну власність селян. На цій основі в аграрному секторі почали формуватися підприємницькі структури ринкового типу. Вказані процеси дали потужний поштовх розвитку орендних відносин в сільському господарстві. В той же час результативність революційних змін у відносинах власності в аграрній сфері поки що низька. Більше половини сільськогосподарської продукції зараз виробляється в особистих підсобних господарствах населення, тоді як сільськогосподарські підприємства забезпечують лише 35% від усього її обсягу. Це вказує на необхідність подальшого поглиблення аграрної реформи, що має передбачати формування з боку держави цивілізованих умов для розвитку орендних відносин і створення повноцінного ринку землі.

Перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки в Україні вимагає системного реформування відносин власності, що передбачає комплексну трансформацію кожного елемента та всіх аспектів власності. Для цього недостатньо тільки проведення приватизації, але й необхідно активно здійснювати формування правових та соціально-економічних умов, котрі забезпечать становлення і ефективну економічну реалізацію принципово нових за змістом відносин власності. На сучасному етапі приватизації вирішення вказаних проблем в сфері трансформації відносин власності набуває першочергового значення.