ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПРОПОЗИЦІЙНИХ ТРИВАЛЕНТНИХ ПРЕДИКАТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

brief description

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

Грипас Оксана Юріївна

УДК: 811.161.2 : 81`372
Г 85

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ПРОПОЗИЦІЙНИХ ТРИВАЛЕНТНИХ ПРЕДИКАТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спецільність 10.02.01 — українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник —
Городенська Катерина Григорівна,
доктор філологічних наук, професор,
провідний науковий співробітник
відділу граматики та фонетики
Інституту української мови
НАН України

Київ — 2006

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень.................................................................. 4
Вступ ........................................................................................................ 6
Розділ І. Предикат як головний компонент пропозиції і семантико-синтаксичної структури речення
1.1. Денотативний аспект багаторівневої структури речення....... 14
1.2. Ситуація”, пропозиція”, предикат” як засадничі поняття в описі семантики речення........................................................................ 20
1.2.1. Пропозиційний предикат і предикат речення...................... 27
1.3. Валентність предиката.................................................................. 32
1.4. Семантична класифікація предикатів......................................... 43
Висновки до розділу І.......................................................................... 61
Розділ ІІ. Семантико-синтаксична та морфологічна реалізація пропозиційних тривалентних предикатів у структурі речення
2.1. Взаємозв`язок пропозиційного, семантико-синтаксичного та
формально-синтаксичного рівнів речення................................ 64
2.2. Динамічні предикати набуття/втрати локативності................. 70
2.2.1. Семантико-синтаксична і формально-синтаксична структура
речення з динамічними локативними предикатами ............... 88
2.3. Динамічні предикати набуття/втрати посесивності.................. 99
2.3.1. Семантико-синтаксична і формально-синтаксична структура
речення з динамічними посесивними предикатами................ 113
2.4. Динамічні предикати набуття/втрати партитивності............... 122
2.4.1. Семантико-синтаксична і формально-синтаксична структура
речення з динамічними партитивними предикатами............. 132
2.5. Статичні предикати компаративних відношень....................... 137
2.5.1. Семантико-синтаксична і формально-cинтаксична структура
речення зі статичними компаративними предикатами........... 149
Висновки до розділу ІІ..........................................................................
Висновки....................................................................................................
Список використаної літератури............................................................
Список використаних джерел..................................................................

ВСТУП

Сучасні дослідження граматичного ладу української мови засвідчують появу нової наукової парадигми, яка переорієнтовує увагу лінгвістів з традиційного напрямку вивчення формальної реченнєвої структури на семантичний аспект опису синтаксичних одиниць. Розмежування семантичних (логічних) і власне мовних категорій, здійснене у 30-60 рр. ХІХ ст. прихильниками психологічного напряму В.Гумбольдтом [97; 269] та Г.Штейнталем [272] й підтримане їхніми наступниками (О.Есперсеном [102], Н.Хомським [246; 247], Б.Уорфом [238], І.І.Мєщаніновим [172], О.О.Потебнею [200-202], С.Є.Яхонтовим [262], О.В.Бондарком [44-47]), зумовило потребу дослідити одиниці різних рівнів в аспекті взаємодії мови, мислення і дійсності. Усвідомлення мови як форми вираження інтелектуальної діяльності людини та одночасно як засобу, що формує мислення в процесі освоєння позамовного світу, пов`язане з певними універсальними поняттєвими категоріями”, виокремлення і вивчення яких є завданням сучасної лінгвістики.
Нова наукова парадигма сприяла поглибленню знань про когнітивну, мовно-мисленнєву діяльність людини. Дослідники синтаксису української мови (І.Р.Вихованець [65-71], Й.Ф.Андерш [10-13], А.П.Загнітко [106-109], К.Г.Городенська [71; 89-91], Н.В.Гуйванюк [96; 212], Н.Л.Іваницька [122-124], М.В.Мірченко [173], М.Я.Плющ [197-199], І.І.Слинько [212], М.І.Степаненко [218-219] та ін.), аналізуючи речення, наголошують на діалектичній єдності кількох рівнів речення і кваліфікують його як багатомірну одиницю мови, розмежовуючи в ній власне-семантичну, семантико-синтаксичну, формально-синтаксичну та комунікативну структури.
В описах речення після появи вчення Л.Теньєра [274], що започаткувало предикатно-аргументну теорію синтаксису, центральне місце відведено предикатові — конститутивному компонентові його семантичного рівня. Наприкінці ХХ — початку ХХІ століть в українському і зарубіжному мовознавстві з`явилася низка монографічних та дисертаційних досліджень, присвячених семантичним типам предикатів, їх класифікації (Й.Ф.Андерш [11-12], Н.Д.Арутюнова [26; 28; 30], Т.В.Булигіна [53; 209], І.Р.Вихованець [66; 67; 71], А.П.Загнітко [109], Г.О.Золотова [119], Т.А.Кильдибекова [136-137], Т.Є.Масицька [168], О.В.Падучева [190], У.-Л.Чейф [249]) та різним класам дієслів і прикметників у функції присудків, що реалізують семантику предикатів дії (І.І.Овчиннікова [185], О.В.Куц [150]), якості (В.А.Тимкова [233], І.А.Пасічник [192]), стану (О.І.Леута [157]), мовлення (Н.Г.Ніколаєва [182]), мислення (В.В.Гумовська [98]).
Проте досі в українському мовознавстві залишається до кінця не з`ясованим питання семантичної класифікації предикатів, що тісно пов`язане з трактуванням поняття пропозиція” як мисленнєвого аналогу ситуації. Наукові розвідки із семантики синтаксису засвідчують деякі розбіжності у кваліфікації цього поняття. В україністиці пропозицію визначають як стабільне семантичне ядро, об`єктивну семантичну константу речення, що відображає структуру ситуації, події. Семантика ж предиката, який формує структуру пропозиції, зумовлена семантикою предикатних слів: дієслова, прикметника і прислівника (І.Р.Вихованець [67]). Російські дослідники пропозицію ототожнюють з логіко-семантичними відношеннями, пов`язаними зі способами мислення про світ і водночас граматичною будовою мови (Н.Д.Арутюнова [26]). Пропозиція постає як клас ситуацій, узагальнена схема відношень між предикатом і аргументами. Предикат пропозиції визначають як особливу семантичну сутність, що типізується мовою не у формі словесних одиниць, а у формі структурних схем речень (Ю.С.Степанов [220]).
На відміну від російського мовознавства, де семантика предикатів пропозиційного рівня речення широко досліджена у синтаксичних студіях Т.В.Булигіної [53; 209], Н.Д.Арутюнової [26; 28; 30], Г.О.Золотової [119], Т.А.Кильдибекової [136; 137], Г.І.Кустової [148], О.В.Падучевої [190] та ін., в українській лінгвістиці до цієї проблеми лише побіжно зверталися деякі мовознавці, зокрема І.Р.Вихованець [67], А.П.Загнітко [109], Т.Є.Масицька [168], М.В.Мірченко [173], у зв`язку з класифікацією семантичних типів предикатів. Багатовалентні предикати привертали увагу дослідників з погляду представлення їх дієслівними присудками (О.М.Галаган [87], О.В.Куц [150], Н.Г.Ніколаєва [182], І.І.Овчиннікова [185]) чи предикативними прикметниками (І.А.Пасічник [192], В.А.Тимкова [233]). Їхні наукові розвідки засвідчують, що найвища варіативність валентності притаманна предикату дії, кількісне вираження якої сягає шести-семи значень. Помічено, що перехід від вищого ступеня валентної потенції до нижчого спричиняє збільшення кількості опорних предикатних знаків. Семантика тривалентних предикатних лексем і породжених ними компонентів речення досить різноманітна. У зв`язку з цим актуальність пропонованого дослідження зумовлена потребою виокремити і згрупувати за семантикою тривалентні предикати, які посідають проміжне місце між маломісними і багатомісними, та схарактеризувати залежні від них компоненти, зважаючи на те, що, з одного боку, пропозиційні предикати — це ідеальні форми буття предметного і непредметного світу, а з іншого — їхні вербальні репрезентанти є центрами мовної організації речення. Комплексного вивчення потребують перетворення пропозиції у вербальну семантико-синтаксичну структуру, зокрема репрезентація семантичного предиката морфолого-синтаксичними засобами, що досі не було об`єктом спеціального дослідження на матеріалі української мови. Не з`ясовані й моделі синтаксичних конструкцій, утворювані тривалентними предикатами.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов`язана з планом науково-дослідної роботи Інституту української мови НАН України і виконана в рамках реалізації наукової теми Структура граматичних категорій української мови”.
Мета дисертаційного дослідження — з`ясувати семантичну природу тривалентних предикатів та їхні реченнєвотвірні функції з погляду відображення реальних ситуацій із притаманними їм семантичними відношеннями.
Для досягнення цієї мети розв`язано такі основні завдання:
- виокремлено й схарактеризовано семантичні типи тривалентних динамічних предикатів набуття/втрати локативності, посесивності, партитивності та статичних компаративних предикатів як головних компонентів пропозиційних структур;
- визначено інтенційні характеристики тривалентних предикатів;
- з`ясовано частиномовну належність лексем, що репрезентують семантичні типи тривалентних предикатів;
- виявлено й схарактеризовано особливості та закономірності трансформації пропозицій, представлених у згорненій формі тривалентними предикатами, у вербальну семантико-синтаксичну структуру речення;
- установлено параметри реалізації тривалентних дієслівних та прикметникових предикатів у структурі речень;
- визначено співвідношення предиката пропозиції та предиката семантико-синтаксичної структури речення;
- з`ясовано специфіку моделювання семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структури речень з тривалентними предикатами.
Теоретико-методологічні засади. Вихідним положенням цього дослідження є те, що в реченні мовець відображає факт чи подію, структура і логічне осмислення яких зумовлені певною моделлю концепту, що належить до універсальної системи логіко-граматичних” чи поняттєвих” категорій, для називання яких більшість дослідників використовує термін пропозиція”. Оскільки в мові концептуальні моделі приховані складним поєднанням граматичних та лексико-граматичних форм, то співвідношення між зовнішніми вербальними репрезентантами і внутрішніми мисленнєвими схемами та специфічні для української мови взаємозв`язки ідеальних категорій з граматичними потребують теоретичного осмислення.
Поняття пропозиції кваліфікуємо як універсальну типову структуру, що уможливлює кількісно обмежену сукупність глобальних мовно-мислиннєвих значень репрезентувати безкінечною множиною повідомлень. Предикат визначаємо не як лексему-дієслово чи лексему-прикметник з усіма його можливими валентностями в реченні, а як головний компонент пропозиційної структури, валентність якого визначає кількість учасників ситуації. Досліджуючи предикати саме пропозиційного рівня речення та їхню вербалізацію, наголошуємо на тому, що валентно зумовлені предикатом компоненти репрезентують у реченні не лише іменники, а й лексеми інших граматичних класів та одиниці вищого рангу — словосполучення, підрядні речення.
Об`єктом дослідження є тривалентні предикати української мови як центральні компоненти пропозиції і семантико-синтаксичної структури речення.
Предметом дослідження є вербалізація пропозицій у реченнєвих одиницях, установлення співвідношень між пропозиційними і реченнєвими тривалентними предикатами.
Матеріалом для дослідження слугувала картотека, укладена на основі вибраних із 11-титомного Словника української мови дієслів і прикметників, семантика яких уможливлює поєднання із трьома обов`язковими компонентами, та сформовані на основі тривалентних предикатів синтаксичні конструкції, дібрані з творів української художньої літератури, публіцистичного й наукового стилів, різних довідників.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві здійснено спробу комплексного аналізу тривалентних предикатів, схарактеризовано пропозиційні схеми відношень між тривалентними предикатами й аргументами як логічною основою семантичної структури речення, з`ясовано механізми представлення пропозиції предикатом та валентно залежними від нього компонентами і заповненння позицій цих компонентів певними граматичними формами слів у реченні, побудованому за структурною моделлю релевантною ситуації. Для аналізу перетворень виокремлено тривалентні семантичні предикати, які на логіко-семантичному рівні формують пропозиційну структуру з трьома обов`язковими валентно залежними компонентами: динамічні предикати набуття/втрати локативності, набутя/втрати посесивності, набуття/втрати партитивності та статичний компаративний предикат.
Методи дослідження. Як основний у дисертації використано описовий метод, як додаткові — опозиційний, трансформаційний, дистрибутивний та компонентний аналізи. За допомогою методу компонентного аналізу із сукупності предикатних лексем (дієслів та прикметників) відібрано ті, потенційні можливості яких для побудови речення передбачають три обов`язкові валентно зумовлені компоненти. Використавши положення дистрибутивного аналізу, виокремили різновиди тривалентних предикатів з однотипним оточенням та логіко-семантичними відношеннями між компонентами цього оточення і предикатом, на основі чого визначено структурні моделі формально-синтаксичного рівня речення. У дослідженні проведено трансформаційний аналіз втілення пропозиційної структури речення у вербальну та з`ясовано класи предикатних слів, що є репрезентантами відповідних типів предикатів.
Теоретичне значення роботи. Дослідження тривалентних предикатів як компонентів пропозицій та їхніх реалізацій у семантико-синтаксичній і формально-синтаксичній структурі речення сучасної української мови поглиблює теорію семантичного синтаксису у сфері розкриття механізмів передавання реалій дійсності засобами мови, осмислення частиномовного статусу ознакових слів, здатних вербалізувати семантичні типи предикатів.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у викладанні синтаксису сучасної української літературної мови у вищій школі та для написання підручників із цього курсу. Матеріали дисертаційного дослідження прислужаться для підготовки спецкурсів, написання дипломних і магістерських робіт студентами та магістрами філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти України.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження оприлюднені на VII Всеукраїнській науково-практичній конференції Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (29—31 березня 2006 р. в Національному авіаційному університеті, м.Київ), на Міжнародній науковій конференції Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (25—26 травня 2006 р. в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького) та на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження академіка І.К.Білодіда (7—8 вересня 2006 р. в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, м.Київ).
Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 6 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК як фахові.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, бібліографії, що нараховує 286 позицій, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 204 сторінки, основного тексту — 171 сторінка.

bibliography

ВИСНОВКИ

Системне комплексне вивчення процесів вербалізації пропозиційних тривалентних предикатів дало підстави зробити висновок про складний механізм взаємодії логіко-семантичної (пропозиційної), семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структури речення. Сучасна граматична теорія основну роль в організації пропозиційної та вербальної структури речення відводить предикату — ідельному референтові, що репрезентує логічну основу конструктивної одиниці синтаксису. Семантичні предикати дослідники аналізують та відповідно кваліфікують переважно у двох загальних аспектах: за ознаками статичності/динамічності та кількісного вираження валентно зумовлених предикатом компонентів.
Перший принцип класифікації семантичних предикатів передбачає відображення навколишнього світу за опозиційною ознакою статичність/динамічність, що сприяє розрізненню ситуацій, у яких наявний або відсутній активний суб`єкт — ініціатор і виконавець дії. Статичні ситуації мають іманентну, внутрішньо притаманну предикативну ознаку, що не виходить за межі суб`єкта і не охоплює інші реалії, та відображають сталі, незмінні у часі якості, стани, відношення між суб`єктом та об`єктом. Динамічні ситуації представляють якість, стан чи відношення у плані їхнього становлення та характеризують суб`єкт як виконавця дії, спрямованої на пасивні об`єкти, на утворення різноманітних відношень між ними.
Інший принцип класифікації семантичних типів предикатів враховує кількість валентно пов`язаних з предикатом непредикатних компонентів та відповідно поділяє їх на нуль-, одно-, дво-, три- та багатомісні. Проте наявність обов`язкової та факультативної валентності не сприяє чіткому розмежуванню предикатів на типи за валентністю. Відповідно до мети, поставленої в дисертаційному дослідженні, із сукупності узагальнених та систематизованих семантичних предикатів виокремлено групу тривалентних предикатів, у валентній потенції яких ураховано лише обов`язкові компоненти. Вилучення хоч би одного з них зумовлює нелогічність, незавершеність змісту пропозиції — аналогу відображеного фрагмента дійсності. До пропозиційних тривалентних предикатів належать д и н а м і ч н і (предикати набуття/втрати локативності, предикати набуття/втрати посесивності, предикати набуття/втрати партитивності), що передбачають активного суб`єкта-діяча, який утворює до кожного типу відповідні відношення, та с т а т и ч н і компаративні предикати, що відображають ситуацію як мисленнєвий факт, результат аналізу, а тому роль суб`єкта статична, надана одному із учасників відношення-порівняння.
Динамічні предикати набутя/втрати локативності репрезентують ситуації, спільною ознакою для яких є наявність компонента зі значенням певного локального утворення, щодо якого суб`єкт просторово розташовує об`єкт. За семантикою дія суб`єкта є конкретною фізичною дією (безпосереднього контакту), спрямованою на створення локативних відношень між двома опредметненими об`єктами, та дією-переміщенням, спрямованою на створення локативних відношень між об`єктом та деяким обмеженим просторовим утворенням. Об`єднання двох виявів дії в один тип предиката зумовлене їхнім логічним взаємозв`язком значень, що репрезентують локативні відношення незалежно від того, чи це переміщення на великі або малі відстані певних сутностей (істот, предметів, матеріально оформленої інформації), чи створення контактних локативних відношень між предметами, рідкою або сипучою речовиною і предметом. Семантика переміщення в мовленні передається здебільшого усічено (актуалізується лише початковий або кінцевий пункт), що логічно зближує конструкцію речення із структурою ситуації динамічних локативних відношень контактного характеру. Пропозиційна структура речень з динамічними локативними предикатами має три непредикатних компоненти: суб`єкт-діяч, об`єкт та локус, які на семантико-синтаксичному рівні залежно від роду дії репрезентують такі структурні моделі: S - P lok - O - Lok (дія із семантикою переміщення) та S - P akc - O - O lok (дія із семантикою безпосереднього контакту).
Ситуація з динамічним предикатом набуття/втрати посесивності відображає дію суб`єкта, спрямовану на встановлення відношень присвоєння/відчуження між адресатом/посесором і об`єктом володіння. Універсальна категорія посесивності характеризує відношення, логічним змістом яких є ідея володіння, що охоплює матеріально-суспільну сферу в єдності матеріально-предметного (книжка друга, велосипед брата), соціального (слуга пана), ментального (мужність бійця) значень та інформаційну, де співучасники посесивних відношень оперують певним видом інформації (сказати, показати, продемонструвати щось). Ці предикати своєю семантикою зумовлюють три обов`язкові компоненти: суб`єкта-діяча, об`єкта та посесора (адресата). Пропозиційна структура суб`єкт + предикат (набуття/втрати посесивності) + об`єкт + адресат/посесор корелює із семантико-синтаксичною структурою речення S - P akc - O - Adr.
Динамічні предикати набуття/втрати партитивності репрезентують ситуацію із семантикою частина — ціле”, у якій суб`єкт-діяч створює відношення приєднання, залучення / від`єднання, вилучення як матеріально виражені та усвідомлені внаслідок практичних дій зв`язки між цілим певної сутності та її частиною. Семантика партитивних відношень у статичному й динамічному аспектах зумовлена природою цілого та частини як об`єктивної реальності. Структура пропозиції з динамічним предикатом набуття/втрати партитивності та трьома обов`язковими валентно зумовленими компонентами суб`єкт + предикат (набуття/втрати партитивності) + об`єкт-ціле + об`єкт-частина відповідає семантико-синтаксичній структурі S - P akc - O (ціле) - O (частина). Відношенням між частиною і цілим як внутрішньо координаційним членуванням об`єкта у ситуаціях з динамічними предикатами набуття/втрати партитивності межують з відношеннями динамічних предикатів набуття/втрати локативності, що зумовлено аналогією відносного та координаційного розташування двох об`єктів.
Компаративні предикати, на відміну від динамічних предикатів набуття/втрати локативності, набуття/втрати посесивності та набуття/втрати партитивності, репрезентують ситуацію у статичному аспекті. Компоненти пропозиційної структури — дві порівнювані сутності та ознака, за якою їх порівнюють. Речення зі статичними компаративними предикатами відображають вияв інтелектуальної діяльності людини, констатацію схожості/відмінності між двома порівнюваними об`єктами. У структурі речення позиція суб`єкта відведена одному із порівнюваних учасників ситуації, інший виконує роль об`єкта порівняння. Виокремлення фрагментів навколишнього світу грунтується на притаманних їм якостях, що можуть збігатися/не збігатися у порівнянні, або спільна якість двох учасників ситуації може бути відображена кількісно (більше/менше). Пропозиційна структура компаративного предиката з трьома непредикатними компонентами суб`єкт + предикат (статичний компаративний) + об`єкт + ознака порівняння релевантна семантико-синтаксичній структурі речення S - P - O - O (ознака).
Спільною для динамічних предикатів є опозиційна ознака, що характеризує дію суб`єкта в позитивному (суб`єкт спричинює різні типи відношень між учасниками ситуації) чи негативному (суб`єкт припиняє відношення між учасниками) значеннях.
Семантика тривалентних предикатів пропозиційного рівня речення трансформується в мовну, синтаксичну семантику. Семантико-синтаксична структура речення корелює з пропозиційною, яку обирає мовець для репрезентації фрагмента дійсності. До складу речення входять лексеми, пов`язані між собою певними семантико-синтаксичними зв`язками, а з денотативною ситуацією своїм лексичним змістом. Пропозиційний рівень речення постає як узагальнене, типове уявлення про ситуації об`єктивного світу з узагальненими складниками і відношеннями між ними, а вербальний рівень речення наповнює абстрактну структурну схему конкретикою, яку експлікують у взаємодії граматичні форми слова та їхня лексична семантика. У семантико-синтаксичній структурі речення представлені два типи знаків (синтаксем): предикатні (або ознакові) та непредикатні компоненти — аргументи предиката (або субстантиви). Предикатні знаки репрезентують дієслова, що є найтиповішими виразникоми усіх тривалентних предикатів, та прикметники (статичні компаративні предикати). Вербальне оформлення непредикатних знаків залежить від сфери позамовної дійсності, відображеної в реченні: учасників ситуацій енергетичного (матеріального) світу репрезентують насамперед іменники, у вторинній ролі — прислівники, прикметники, прикметникові займенники. Для інформаційної сфери характерна реалізація непредикатних пропозиційних компонентів не лише окремими лексемами, а й поширеними чи непоширеними словосполученнями, прямою мовою, підрядним реченням, формою інфінітива.
Динамічні пропозиційні предикати набуття/втрати локативності в реченні репрезентують дієслівні лексеми зі значеннями переміщення (везти, вести, нести, котити, лити, сипати тощо), безпосерднього контакту (бити, давити, колоти, тикати, торкати, чавити, штрикати тощо), технологічних дій (в`язати, гвинтити, паяти, рвати тощо). Значення спричинення локативності та її конкретизації дієсловам надають відповідні префікси. Маркерами позитивного значення дії в локативних дієслівних предикатах є префікси під-/піді-, за-, з-/с-, до-, при-, на-, у-/в-, а маркерами негативного значення — префікси ви-, з-, зі-, від-/віді, од-/оді-.
Для вербального офрмлення динамічних предикатів набуття/втрати посесивності в українській мові використовують дієслова, які залежно від позитивного/негативного сприйняття дії щодо адресата/посесора (співучасника суб`єкта в динамічних посесивних відношеннях) репрезентують: а) позитивне значення дії (вручати, дарувати, давати тощо), б) негативне значення дії (забирати, віднімати, викрасти тощо). За способом здійснення посесивних відношень дієслова позначають дії: 1) соціально-посесивні (брати, красти, наймати, присвоювати, дарувати тощо) та 2) мовленнєво-посесивні (виблагати, витребувати, вимолити, виканючити тощо).
Динамічні предикати набуття/втрати партитивності експлікують дієслова, твірна основа яких позначає спосіб дії. Маркерами позитивного і негативного значення дії виступають відповідно префікси: за-, в- (зарахувати, зачислити, внести, вписати тощо) та з-, ви-, від- (здерти, збити, злущити, вибрити, вивалити, вибракувати, відважити, відділити тощо).
Репрезентантами статичних компаративних предикатів на вербальному рівні речення є лексеми двох граматичних класів: дієслова і прикметники, причому група прикметникових предикатів кількісно переважає над дієслівними. За характерністю ознаки порівнюваних сутностей предикатна лексика становить два класи: 1) дієслова і частина прикметників (адекватний, відмінний, аналогічний, тотожний тощо), що відображають ситуацію, яка констатує певною мірою вияв збігу або відсутності ознаки порівнюваних компонентів; 2) прикметники вищого і найвищого ступенів порівняння, що характеризують саме кількісний вияв певної якості, вираженої основою прикметника. Кількісно якість визначають за узагальненою опозиційною ознакою більше/менше, яку репрезентує суфікс -ш-/-іш-, або слово більш, менш в аналітичній формі ступенів порівняння прикметників. Прикметники найвищого ступеня порівняння відображають ситуації з двома порівнюваними компонентами, один із яких (об`єкт) є не одиничною сутністю, а сукупністю однорідних елементів, з якої виокремлено суб`єкт.
Дієслівні предикати своєю лексичною семантикою охоплюють дві сфери позамовного світу: енергетичну — світ матеріальних об`єктів, інформаційну — відчуття, свідомість, емоції, мова людини та соціальну взаємодію. Динамічний аспект інформаційних посесивних відношень повніше виражений у сфері мовно-інформаційних ситуацій, для репрезентації яких слугує велика група дієслів мовлення, що одночасно виражають різні додаткові значення поведінкового характеру суб`єкта, типу повідомлення, емоційного впливу на адресата, стилю мовлення, цільового характеру впливу. Об`єкт динамічних інформаційно-посесивних відношень (зміст інформації) у вербальній структурі речення представлений широким спектром граматичних форм, що зумовлено особливостями керування дієслів мовлення.
Між пропозиційним і вербальним рівнями речення типовим є симетричне співвідношення, і лише іноді можлива асиметрія, коли з обов`язкових трьох компонентів пропозиційної структури у семантико-синтаксичній структурі речення реалізовано лише два. У конструкціях з динамічними предикатами набуття/втрати локативності опущення одного компонента пов`язане з характером дії суб`єкта щодо об`єкта, яка корелює за ознакою: зміна локативності об`єкта/зміна власної локативності”. У випадку зміни власної локативності поєднуються значення суб`єкта та об`єкта, що зумовлює редукцію компонентного складу на вербальному рівні речення. В українській мові локативні відношення із семантикою зміна власної локативності” може бути передана: приєднанням до дієслова постфікса -ся, -сь (котити — котитися, лити — литися, ліпити — ліпитися, тиснути — тиснутися тощо); попарним уживанням дієслів (іти — вести, їхати — везти, бігти — гнати тощо); дієсловами, що поєднують обидва значення (мчати, капати, прискати).
Партитивні та посесивні дієслівні предикати, утворені префіксально-суфіксальним способом від іменникових основ, відкривають позицію лише одного правобічного компонента, що позначає об`єкт-ціле або адресата/посесора: збезводнити, зволожити, засклити, зарибнити, знежирити та знеболити, озброїти, обезглавити, обмундирувати тощо. У реченнях, які репрезентують пропозиції з предикатами компаративних відношень, ознака порівняння може бути фоновим знанням носіїв мовної спільноти чи визначена з контексту (змісту речення) як імпліцитний компонент, не оформлений окремою лексемою. Якщо компаративний предикат репрезентує прикметник у формі вищого чи найвищого ступенів порівняння, то в структурі речення завжди наявні лише два непредикатних компоненти: об`єкт та суб`єкт порівняння, тому що кількісний вияв якості порівнюваних компонентів як ознаку порівняння репрезентує суфікс -ш-/-іш- прикметника або слова більш, менш (найбільш, найменш).
Отже, пропозиційні структури з тривалентними предикатами на вербальному рівні речення отримують конкретну реалізацію предикатних і непредикатних компонентів лексичними одиницями відповідних частин мови з притаманними їм граматичними формами і значеннями. До найзначущих морфологічних категорій належить категорія відмінка, семантична природа якого полягає в оформленні непредикатного знака. Відмінкова форма конституентів речення, з одного боку, залежитиь від семантики пропозиційного предиката, а з іншого — від лексичної семантики предикатного слова та притаманного йому типу керування відмінковими формами непредикатних компонентів. Їхня варіативність, зумовлена певним типом семантичного предиката, впливає на кількість і якість реченнєвих структурних моделей. Речення з динамічними предикатами набуття/втрати локативності (підвид безпосередній контакт”) побудовані за шістьма структурними моделями, у яких перший правобічний компонент позначає об`єкт пропозиції, а другий — локатив: 1-4) N1 - Vf - N4 - praep N2/4/5/6; 5-6) N1 - Vf - praep N4/6 - N5 . Варіативність морфолого-синтаксичних реченнєвих структур (підвид усічене переміщення”) обмежена трьома структурними моделями: N1 - Vf - N4 - praep N4/2/Adv. Відмінкова та прийменниково-іменникова форма локативної синтаксеми корелює зі значенням предикатної лексеми і, зокрема, з префіксом просторового значення.
Для речень із динамічними предикатами набуття/втрати посесивності типовими є структурні моделі, де першим правобічним компонентом є об`єкт, а другим — адресат/посесор: N1 - Vf - N4/2 - N3 (позитивне значення дії), N1 - Vf - N4/2 - praep N2 (негативне значення дії). Пропозиційні структури з динамічними предикатами набуття/втрати партитивності на вербальному рівні реалізовані в трьох структурних моделях, характерних для динамічних предикатів набуття/втрати локативності: 1-3) N1 - Vf - N4 - praep N2 /4 /6, та трьох відмінних: 4-6) N1 - Vf - (Num-N2) - N2; N1 - Vf - N4 - N2 ; N1 - Vf - N4/2 - N3, де перший правобічний компонент позначає частину, а другий — ціле.
Формально-синтаксична структура речень з предикатами статичних компаративних відношень зумовлена належністю вербально оформленого предиката до прикметника чи дієслова. Вона може бути репрезентована шістьма структурними моделями з дієслівним предикатом та шістьма з прикметниковим предикатом першого типу, у яких перший правобічний компонент позначає об`єкт порівняння, а другий — ознаку: 1) N1 - V - praepN5 - praepN5, 2-3) N1 - V - praepN2/5 - N5, 4-5) N1 - Vf - N4 - N5/praepN5, 6) N1 - V - N3 - praepN5, та 1) N1 - Adj - N3 - praepN5/N5, 2) N1 - Adj - praepN5 - praepN5 /N5, 3) N1 - Adj - praepN2 - praepN5 /N5, 4-5) N1 - Adj - praepN4 - N5/praepN2; 6) N1 - Adj - praepN4 - praepN4.
Семантична і синтаксична організація речення являють собою складний механізм, у якому взаємодіють лексичні значення слів, їхні синтаксичні зв`язки і семантичні відношення, що репрезентують константи: реальна дійсність — мислення — мова (мовлення)”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Б.А. Синтаксические потенции глагола в сопоставлении с потенциями других частей речи // Филол. науки. — 1966. — № 3. — С.34 - 44.
2. Адмони В.Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. — М.: Наука, 1968. — С.232 - 291.
3. Адмони В.Г. Структурно-смысловое ядро предложения // Члены предложения в языках различных типов. — Л.: Наука, 1972. — С.35 - 52.
4. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. — Л.: Наука, ЛО, 1988. — 239 с.
5. Алефиренко Н.Ф. Проблемы системно-семантического описания коммуникативного синтаксиса // Коммуникативно-прагматическая семантика : Сб. науч. тр. — Волгоград : Перемена, 2000. — С.128 - 129.
6. Алисова Т.Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопросы языкознания. — 1970. — № 2. — С.91 - 98.
7. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка: семантическая и грамматическая структура простого предложения. — М.: МГУ, 1971. — 293 с.
8. Альошина І.Г. Структурно-семантична характеристика дієслів динамічної просторової локалізації у французькій мові (у зіставленні з українською): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.17/ Донецьк. держ. ун-т. — Донецьк, 2000. — 20 с.
9. Андерш И.Ф. Дательный принадлежности в современном русском и украинском языке // Сопоставительное исследование русского и украинского языков. — К.: Наук. думка, 1975. — С.222 - 238.
10. Андерш Й.Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. — 1983. — № 1. — С. 11 - 19.
11. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. — К.: Наук. думка, 1987. — 191с.
12. Андерш Й.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов`янських мовах // Слов`янське мовознавство : Доп. Х Міжнар. з`їзду славістів. — К.: Наук. думка, 1988. — С.124 - 136.
13. Андерш Й.Ф. Семантична структура речення // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Укр. енцикл.”, 2000. — С.532 - 533.
14. Апресян Ю.Д. Синтаксис и семантика в синтаксическом описании // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. — М.: Наука, 1969. — С.302 - 306.
15. Апресян Ю.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств слова // Проблемы структурной лингвистики 1972. — М.: Наука, 1973. — С.279 - 348.
16. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика : Синонимические средства языка. — М.: Наука, 1974. — 366 с.
17. Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и толковый словарь // Вопросы языкознания. — 1986. — №2. — С.57-70.
18. Апресян Ю.Д. О семантической непустоте и мотивированности глагольных лексических функций // Вопросы языкознания. — 2004. — № 4. — С.3 - 18.
19. Арбіжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02/ Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1994. — 17 с.
20. Арват Н.Н. Аспекты изучения простого предложения. — Черновцы, Черновицкий государственный университет, 1972. — 42 с.
21. Арват Н.М. До питання про семантичну типологію речення: На матеріалі східнослов`янських мов // Мовознавство. — 1979. — № 2. — С.24 - 31.
22. Арват Н.Н. О семантике предложения // Филол. науки. — 1979. — № 5. — С.52 - 61.
23. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. — К.: Вища школа, 1984. — 159 с.
24. Аристотель. Сочинения: В 4-х томах. — М.: Мысль, 1978. — Т.ІІ. — 602 с.
25. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. — К.: Наук. думка, 1982. — 131 с.
26. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл : Логико-семантические проблемы. — М.: Наука, 1976. — 383 с.
27. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика. — М.: Наука, 1979. — С.147 - 173.
28. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. — М.: Наука, 1980. — С.156 - 249.
29. Арутюнова Н.Д. Язык цели // Логический анализ языка : Модели действия. — М.: Наука, 1992. — С.14 - 23.
30. Арутюнова Н.Д., Ширяев Е.Н. Русское предложение. Бытийный тип. Структура и значение. — М.: Русский язык, 1983. — 198 с.
31. Бабайцева В.В. Семантика простого предложения // Предложение как многоаспектная единица языка: Межвуз. сб. науч. ст. — М.: МГПИ, 1983. — С.7 - 24.
32. Бабайцева В.В. Система структурно-семантических типов простого предложения в современном русском языке // Предложение как многоаспектная единица языка: Межвуз. сб. науч. ст. — М.: МГПИ, 1984. — С.3 - 13.
33. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. — М.: Изд-во иностр. лит., 1955. — 416 с.
34. Баранник О.Ю. Семантико-синтаксична категорія партитивності в українській мові: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Дніпропетровський національний ун-т. — Дніпропетровськ, 2004. — 19 с.
35. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови : Нариси із словозміни та словотвору. — Ужгород, 1960. — 416 с.
36. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії: Функціональний аналіз. — К.: Наук. думка, 1991. — 172 с.
37. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія : Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 336 с.
38. Бенвенист Э. Общая лингвистика. — М.: Прогресс, 1974. — 447 с.
39. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикогрфічна розробка українських фразеологізмів. — К.: Наук. думка, 1989. — 156 с.
40. Богдан М.М. Значення і синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка: Безприйменникові конструкції // Українська мова і література в школі. — 1975. — № 6. — С.35 - 45.
41. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. — Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. — 204 с.
42. Богданов В.В. Структурная схема и семантика предложения // Исследования по семантике: Семантические аспекты синтаксиса. — Уфа, 1985. — Вып.11. — С.483 - 495.
43. Болдырева М.М. О сочетаемости, дистрибуции, валентности в синтаксисе // Вопр. романо-герман. филол.: Учен. зап. Моск. пед. ин-та иностр. яз. им М.Тореза. — 1970. — Т.55. — С.77 - 85.
44. Бондарко А.В. Основы построения функциональной грамматики // Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1981. — № 6. — Т.40. — С.483 - 495.
45. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. — Л.: Наука, 1983. — 208 с.
46. Бондарко А.В. Лингвистика и модели речевого поведения. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1984. — 184 с.
47. Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии. — СПб.: Изд-во С.Петербург. ун-та, 1996. — 220 с.
48. Бондарь Н.А. Структурно-семантическая характеристика предложений с предикатами лексико-семантической группы глаголов изменения: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.01/ Киевский педагогический ин-т. им. А.М.Горького. — К., 1990. — 24 с.
49. Будагов Р.А. Категории значения в разных направлениях современного языкознания // Вопросы языкознания. — 1974. — № 4. — С.3 - 20.
50. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в сучасній українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. — К.: Наук. думка, 1958. — С.5 - 29.
51. Булаховський Л.А. Вибрані праці : В 5-ти томах. — К.: Наук. думка, 1977. — Т.2. Українська мова. — 631 с.
52. Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. — М.: Наука, 1980. — С.320 - 355.
53. Булыгина Т.В. Классы предикатов и аспектуальная характеристика высказывания // Аспектуальные и темпоральные значения в славянских языках. — М.: Наука, 1983. — С.20 - 40.
54. Бунге Марио. Причинность. Место принципа причинности в современной науке. — М.: Иностр. лит., 1962. — 511 с.
55. Валимова Г.В. О соотношении семантической и формальной структуры предложения // Семантическая структура предложения. — Ростов : Изд-во Ростов. ун-та, 1978. — С.20 - 28.
56. Васильев Л.М. Семантика русского глагола. — М.: Высш. школа, 1981. — 184 с.
57. Васильев Л.М. Методы семантического анализа // Исследования по семантике. — Уфа, 1981. — 72 с.
58. Васильев Л.М. Системный семантический словарь русского языка. Предикатная лексика: Учебное пособие. — Уфа : Башкирский гос. ун-т, 2000. — Вып. 2. — 146 с.
59. Величко А.В., Туманова Ю.А., Чагина О.В. Простое предложение : Опыт семантического описания. — М.: Изд-во МГУ, 1986. — 119 с.
60. Виноградов В.В. Русский язык : Граммат. учение о слове. — М.: Высш. шк., 1986. — 640 с.
61. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. — М.: Иностр. лит., 1958. — 133 с.
62. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. — К.: Наук. думка, 1980. — 286 с.
63. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. — 1983. — № 2. — С.65 - 71.
64. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. — К.: Наук. думка, 1987. — 231 с.
65. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К.: Наук. думка, 1988. — 256 с.
66. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. — К.: Наук. думка, 1992. — 220 с.
67. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К.: Либідь, 1993. — 368 с.
68. Вихованець І.Р. Каузальність. Локативність // Українська мова : Енциклопедія. — К.: Укр. енцикл.”, 2000. — С.230, С.269 - 270.
69. Вихованець І.Р. Навколо проблем предикативності, предикації і предикатності // Українська мова. — 2002. — № 1. — С.25 - 31.
70. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. — К.: Пульсари, 2004. — 400 с.
71. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. — К.: Наук. думка, 1983. — 219 с.
72. Вінтонів М.О. Функціонально-семантичні вияви предикатів дії в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. — Донецьк : ДонДУ, 1999. — Вип.5. — С.149 - 157.
73. Войцехівська В.Г. Придієслівне керування в сучасній українській літературній мові (словосполучення з префіксально-прийменниковою кореляцією): Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02/ КДПІ ім. О.М.Горького. — К., 1969. — 394 с.
74. Войцехівська В.Г. Сполучуваність префіксованих дієслів переміщення // Укр. мовознавство. — 1975. — Вип. 3. — С.32 - 38.
75. Гайсина Р.М. Общая характеристика лексико-семантического поля глаголов отношения // Исследования по семантике : Межвуз. науч. сб. — Уфа, 1975. — Вып.1. — С.59 - 73.
76. Гайсина Р.М. Глаголы равенства/неравенства в современном русском языке // Системные отношения в лексике и методы их изучения: Межвуз. науч. сб. — Уфа, 1977. — С.21 - 33.
77. Гайсина Р.М. Глаголы соответствия в русском языке // Классы слов и их взаимодействие : Межвуз.темат.сб. — Свердловск, 1979. — С.13 - 20.
78. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глаголов отношения в русском языке. — Сара