ВІДОМЧІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В МЕХАНІЗМІ ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ:

ВСТУП..............................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ІНФОРМАЦІЮ В УКРАЇ-НІ..................................................................................12
1.1. Поняття масової інформа-ції....................................................................12
1.2. Становлення інституту засобів масової інформації в Україні. ...........27
1.3. Правова регламентація діяльності засобів масової інформації та права громадян на інформа-цію...........................................................................................38
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМА-ЦІЇ МВС УКРАЇ-НИ.................................................................................................58
2.1. Відомчі засоби масової інформації в системі засобів масової інфор-мації України .............................................................................................................58
2.2. Поняття та ознаки відомчих засобів масової інформації, їх класифіка-ція................................................................................................................................75
2.3. Загальна характеристика правосуб’єктності засобів масової інформації МВС Украї-ни……………………………............................................................86
РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ВІДОМЧИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ СПІВРОБІТНИКА ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇ-НИ.....................................................................107
3.1. Структура правосвідомості співробітника органів внутрішніх справ та її сучасний стан........................................................................................................107
3.2. Форми, методи та способи впливу відомчих засобів масової інформації на правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ України.......122
3.3. Шляхи вдосконалення діяльності відомчих засобів масової інформа-ції..............................................................................................................................155
ВИСНОВКИ ................................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕ-РЕЛ................................................176
ДОДАТ-КИ....................................................................................................196

ВСТУП

Актуальність теми. Наукове дослідження сучасного стану правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ (далі – ОВС) має як теоретичну, так і практичну цінність, насамперед, з огляду на вагоме значення відповідних органів державної влади у розбудові правової держави та громадянського суспільства. Сучасний стан професійної правосвідомості співробітників ОВС не можна охарактеризувати як високий, про що свідчить наявність правопорушень та злочинів серед особового складу, причому переважають посадові злочини. Так, наприклад, у 2004 році на 12% (307) збільшилась кількість кримінальних справ, порушених стосовно співробітників органів внутрішніх справ, у тому числі за фактами зловживання владою (131) та хабарництва (44). Засуджено 146 колишніх співробітників (у 2003 році – 108).
Наукова розробка проблеми зумовлена необхідністю пошуку ефективних шляхів створення оптимальних технологій формування особистості правоохоронця, яким є кожен співробітник ОВС України. Такий процес передбачає дослідження об’єктивних та суб’єктивних соціально значимих чинників, що впливають на правосвідомість співробітника ОВС. Одним із таких чинників є засоби масової інформації (далі –ЗМІ) в цілому та відомчі мас-медіа зокрема.
Засоби масової інформації є важливим каналом засвоєння індивідом соціального досвіду (знань, навичок, форм поведінки) в різних сферах життя. Засвоюючи соціальну інформацію, що передається засобами масової інформації, людина індивідуально і вибірково переробляє її згідно з досягнутим нею рівнем наукових знань і культури, спрямованістю інтересів і потреб.
Враховуючи функціональні можливості ЗМІ у формуванні правосвідомості та світоглядних цінностей особи, медіа повинні керуватися у процесі розповсюдження соціальної інформації передусім інтересами суспільства і держави, серед яких одним з пріоритетних є завдання боротьби зі злочинністю, реалізація якого неможлива без професіоналізму правоохоронця, без розвинутого почуття необхідності дотримання норм права як головного регулятора суспільних відносин. Адже, врешті-решт, юрист з низьким рівнем професійної правосвідомості та правової культури результатом своєї діяльності буде мати появу протиправних рішень. Саме з цією метою у системі МВС України створюються та постійно діють відомчі засоби масової інформації, головною спрямованістю діяльності яких є висвітлення роботи органів внутрішніх справ з одного боку, та підвищення рівня правосвідомості та професіоналізму правоохоронців – з іншого.
Формування правосвідомості співробітника ОВС здійснюється під впливом комплексу об’єктивних та суб’єктивних чинників. Відомчі ЗМІ як структурний компонент системи засобів масової інформації виступають одним із них і суттєво впливають на процес формування професійної правосвідомості. Вони є тим засобом, що виконує роль інформаційного каналу зворотного зв’язку ОВС України із суспільством.
Отже, проблема підвищення ефективності діяльності відомчих засобів масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ є актуальною на сучасному етапі розбудови в Україні правової держави та реалізації державних програм боротьби зі злочинністю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає таким програмним документам, як „Програма формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр.” (Рішення Колегії МВС України від 10.01.2003 р.)”, „Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 рр.” (Рішення колегії МВС України від 16.12.1999 р.), „Пріоритетні напрями наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років” (Наказ МВС України від 05.07.2004 р. № 755). Тема дисертації затверджена вченою радою Запорізького юридичного інституту МВС України 31 січня 2003 року (протокол №1).
Мета і завдання дослідження полягають у визначенні місця та ролі ві-домчих засобів масової інформації у формуванні професійної правосвідомості з подальшим наданням пропозицій щодо вдосконалення ефективності їх діяльності у підвищенні професіоналізму співробітників органів внутрішніх справ. Їх реалізація потребує послідовного вирішення таких дослідницьких завдань:
 визначити особливості обігу масової інформації в суспільстві та її місце серед об’єктів правовідносин;
 встановити особливості становлення засобів масової інформації за часів незалежності України;
 охарактеризувати стан нормативно-правової регламентації діяльності ЗМІ та забезпечення права на інформацію в Україні;
 визначити місце та значення відомчих засобів масової інформації в інформаційному просторі України;
 дати детальну характеристику правового статусу засобів масової інформації МВС України;
 з’ясувати особливості участі відомчих ЗМІ у правових відносинах шля-хом вивчення елементів їх правосуб’єктності;
 охарактеризувати сучасні теоретико-методологічні уявлення про правову, соціально-психологічну та етико-моральну сутність категорії “правосвідомість співробітника органів внутрішніх справ”;
 розкрити форми, методи та способи впливу відомчих ЗМІ на формування професійної правосвідомості;
 довести взаємовплив відомчих мас-медіа, сформованою позитивною громадською думкою про діяльність органів внутрішніх справ, підвищенням престижу професії та високим рівнем професійної право-свідомості;
 узагальнити набутий досвід і надати практичні рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності відомчих засобів масової інформації у механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ відомчими засобами масової інформації.
Предметом дослідження є місце та роль засобів масової інформації МВС України у механізмі формування професійної правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування зумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 2.2, 3.2). Для аналізу правового статусу відомчих засобів масової інформації у медіа-просторі України використовувалися метод єдності логічного та історичного (підрозділ 2.1, 2.2, 2.3). За допомогою історико-правового та порівняльно-правового методів досліджувались процеси становлення ЗМІ (підрозділ 1.2, 1.3, 2.1). Структурно-логічний метод використано для характеристики особливостей правосуб’єктності відомчих мас-медіа, форм та засобів впливу на формування професійної правосвідомості (підрозділи 2.3, 3.2, 3.3). Методи класифікації‚ групування застосовувалися для структуризації системи ЗМІ МВС України (підрозділ 2.2). За допомогою статистичного методу і документального аналізу визначено недоліки правового регулювання та реалізації правового статусу відомчих ЗМІ, а також подано пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює правовий статус відомчих ЗМІ (підрозділи 2.2, 2.3, 3.3). За допомогою аналізу і синтезу здійснено дослідження поняття правосвідомості співробітника органів внутрішніх справ, її елементів, змісту, механізму формування (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3), дедукція та індукція стали авторові у нагоді при структурній побудові роботи, формулюванні висновків. При визначенні шляхів вдосконалення діяльності відомчих ЗМІ у формуванні професійної правосвідомості, висвітлених у підрозділі 3.3, використані елементи методу соціологічного опитування та контент-аналізу.
Теоретичну базу дослідження складають положення і висновки, що містяться в роботах, присвячених проблемі формування правосвідомості, таких авторів, як: С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, Ю.М. Батурін, Ю.В. Бишевський, М.І. Козюбра, В.В. Копєйчиков, В.А.Кудрявцев, О.Е. Лейст, Р.З.Лівшиц, О.О. Лукашева, Г.В.Мальцев, М.І.Матузов, В.С. Нерсесянц, Е.К. Нурпеїсов, Г.С. Остроумов, В.П. Сальников, О.Ф. Скакун, С.С. Сливка, Н.Я. Соколов, І.Е.Фарбер, О.Н.Ярмиш та інші.
Стосовно досліджень значення засобів масової інформації у формуванні правосвідомості, то вони розроблені поки що недостатньо, лише окремі питання розглядаються в працях таких учених, як: В.Г. Афанасьєв, Ч.Н.Азімов, І.Л.Бачило, А.Б.Венгеров, О.А. Гаврилов, Б.А. Грушин, О.С.Денисова, А.П.Заєць, І.Д.Казанчук, В.О.Копилов, В.С. Коробейніков, В.В. Лизанчук, А.З. Москаленко, А.А. Письменницький, О.Л. Порфімович, М.М. Рассолов, В.Н.Синюков, В.І. Темченко, М.А.Федотов, Б.М.Фірсов, Ю.Е.Фінклер, І.В. Щербаков, Л.І. Явич та інші.
Нормативно-правову базу дисертації складають Конституція України, закони, підзаконні нормативно-правові акти, зокрема, відомчі акти МВС України, а також міжнародно-правові документи (у контексті питань, розглянутих в дисертації) та конституційно-правові положення зарубіжних країн.
Емпірична база дисертації складається з матеріалів соціологічних опитувань співробітників органів внутрішніх справ та громадськості, проведених протягом 2001-2004 років, а також з результатів аналізу статистичних даних Центру громадських зв’язків МВС України. Достовірність матеріалів соціологічного компонента дослідження забезпечено проведенням соціологічного анкетування за допомогою квотної вибірки (вірогідна помилка складає менше 5%), під час якого опитано 500 респондентів – співробітників органів внутрішніх справ. Результати дослідження оброблено за допомогою методів математичної статистики.
У дисертації з урахуванням профілю дослідження використовуються досягнення таких наук, як філософія, логіка, соціологія, психологія, журналістика, філологія. Окрім цього, як інформаційна та емпірична база, в дисертації використаний власний досвід дисертанта, набутий під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням процесу деонтологічного становлення правосвідомості співробітника органів внутрішніх справ під впливомвідомчих засобів масової інформації, та визначається такими положеннями і теоретичними узагальненнями:
 запропоновано визнати масову інформацію окремим об’єктом правовідносин та розглядати її як відомості про події та явища суспільного життя, які не є продуктом духовної творчості особи;
 запропоновані зміни до понятійного апарату Закону України „Про інформацію”;
 доведена доцільність періодизації становлення ЗМІ в Україні;
 обґрунтована необхідність прийняття Закону України „Про засоби масової інформації”;
 доведено, що засоби масової інформації МВС України у системі мас-медіа відіграють роль структурної ланки між органами внутрішніх справ та громадськістю в цілому;
 вперше наведено класифікацію відомчих ЗМІ та подано дефініцію поняття;
 вперше на підставі проведеного аналізу особливостей нормативної рег-ламентації правового статусу та правосуб’єктності відомчих ЗМІ обґрунтована необхідність розробки нормативно-правового положення „Про засоби масової інформації МВС України”;
 уточнено поняття „правосвідомість співробітника органів внутрішніх справ” і запроваджено її розуміння як системи духовного відображення правової дійсності, що утворюється з комплексу спеціальних правових знань, а також їх оцінки з урахуванням особливостей практичної діяльності, в основу якої покладено інформованість особи;
 з’ясовано ставлення співробітників органів внутрішніх справ до ефективності діяльності відомчих ЗМІ у висвітленні питань боротьби зі злочинністю, вперше робиться спроба визначити інформаційні інтереси та потреби міліціонерів;
 вперше визначено форми, методи та способи впливу відомчих ЗМІ на правосвідомість співробітників ОВС України. Подано авторську дефініцію „механізму впливу відомчих засобів масової інформації на формування правосвідомості співробітників ОВС України”;
 набуло подальшого розвитку вивчення шляхів підвищення ефективності впливу відомчих ЗМІ на формування громадської думки про органи внутрішніх справ України з метою підвищення рівня правосвідомості правоохоронця;
 уперше через використання методу контент-аналізу проілюстрована відповідність відомчих друкованих видань статусу суспільно-правових;
 запропоновано науково обґрунтовані, практично ефективні та гранично конкретні рекомендації щодо шляхів підвищення ефективності діяльності відомчих ЗМІ у формуванні професійної правосвідомості співробітників ОВС.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки дисертації повинні стати теоретико-методологічним підґрунтям наукового вирішення деонтологічних проблем формування професійної правосвідомості. Заповнюються існуючі прогалини у вивченні багатоаспектності питання про роль та значення відомчих ЗМІ у формуванні професійної правосвідомості та задоволенні інформаційних потреб громадськості. Розробка зазначених проблем має не тільки суттєве теоретичне значення, але і робить певний внесок у практику правового виховання. Впровадження результатів дослідження буде сприяти підвищенню якості інформаційного продукту відомчих ЗМІ, зростанню їх морального, культурного, правового рівня як засобу формування професійної правосвідомості. Наукове і практичне значення дисертації полягає у можливості використання її матеріалів у навчальному процесі, зокрема у викладанні теорії держави і права та юридичної деонтології.
Положення проведеного дослідження були впроваджені у навчальний процес, у роботу відомчої газети „Кримінальна панорама” (Управління внутрішніх справ МВС України в Дніпропетровській області) та у діяльність Центру громадських зв’язків Юридичної академії МВС України.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися за розділами і в цілому на засіданнях кафедри загальноправових дисциплін Запорізького юридичного інституту МВС України.
Основні положення дисертації і теоретичні висновки оприлюднені на науково-практичних конференціях, семінарах, читаннях: всеукраїнській студентській науковій конференції „Проблеми розвитку держави і права України в сучасних умовах” (м. Одеса, 30-31 березня 2000 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми гуманітарної підготовки працівників ОВС в умовах європейської інтеграції” (м. Івано-Франківськ, 11-12 квітня 2003 р.), звітній науково-практичній конференції „Правове забезпечення політичної реформи, захисту прав та свобод людини в Україні” (м. Кіровоград, 19 травня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми підвищення ефективності протидії нелегальному обігу наркотичних та психотропних речовин: вітчизняний та міжнародний досвід” (м. Дніпропетровськ, 17 жовтня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених „Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (м. Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 р.), „круглому столі” на тему: „Підвищення професійного рівня працівників органів внутрішніх справ в умовах формування правової держави” (м. Львів, 30 січня 2004 р.), десятій регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 року), науково-практичній конференції „Органи внутрішніх справ у період розбудови держави та громадянського суспільства в Україні: філософсько-правове осмислення” (м. Львів, 27 лютого 2004 р.), науковому семінарі „Проблеми наукового забезпечення правоохоронної діяльності в умовах розбудови України як правової держави” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні” (м. Івано-Франківськ, 24-25 квітня 2004 р.), міжвузівській науково-практичній конференції молодих вчених „Актуальні проблеми юридичної науки та правоохоронної діяльності” (м. Дніпропетровськ, 14 травня 2004 р.), науково-практичній конференції „Науково-прикладні проблеми виборчого процесу в Україні” (м. Кіро-воград, 17 травня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2004 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у шістнадцяти наукових роботах, з них вісім наукових статей надруковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук. Загальний обсяг публікацій за темою дослідження становить 11 друк. арк.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки й концепції дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (238 найменувань) і чотирьох додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ

Основні результати науково-дослідної роботи дозволили зробити такі висновки щодо досліджуваної проблеми.
1. Відповідно до аналізу сутності інформації (як теоретичної, філософської, філологічної, так і нормативно-правової) доцільно запровадити до плюралістичної теорії поділу об’єктів правовідносин такого специфічного об’єкта правовідносин як масова інформація, що містить відомості про події та явища суспільного життя, що не є продуктом духовної творчості особи.
2. У своєму становленні за часів незалежної України мас-медіа пройшли три умовні етапи, при цьому останній ще і досі триває, і характеризується зростаючою роллю транснаціональних ЗМІ у суспільстві.
3. Правова регламентація діяльності ЗМІ в Україні свідчить про імплементацію норм міжнародного права, використання передового досвіду у визначенні обсягу права людини на інформацію, свободу думки та свободу слова, при чому засіб масової інформації розглядається як форма розповсюдження масової інформації, а його редакція або інший відповідальний за випуск інформації орган як суб’єкт правовідносин.
4. У динамічному інформаційному просторі України відомчі ЗМІ покликані передусім забезпечити потреби аудиторії у отриманні об’єктивної інформації про діяльність ОВС, звідси і розуміння специфіки відомчого ЗМІ як структурної ланки між населенням країни та її правоохоронними органами.
5. Правовий статус відомчого ЗМІ визначається його правовим становищем у інформаційному просторі, сукупністю статутних прав та обов’язків, які складають обсяг його правосуб’єктності. Головною особливістю правосуб’єктності відомчого ЗМІ визначається необхідність специфічного засновника – МВС України (або його окремих управлінь, органів чи підрозділів).
6. Відомчі ЗМІ беруть участь у правовідносинах через діяльність їх редакцій, які і є носієм їх правосуб’єктності. Правосуб’єктність відомчих ЗМІ має головну особливість порівняно з іншими мас-медіа – це їх подвійна нормативна підпорядкованість: з одного боку – положеннями, які є загальними для всіх учасників системи масової комунікації, з іншого – специфічними відомчими актами та програмами. Відомчі ЗМІ в особі їх редакції (інших відповідальних за випуск інформації органів) виступають у правовідносинах як юридичні особи, організаційно-правовою формою діяльності яких є установа.
7. Формування правосвідомості співробітника ОВС в сучасних умовах передусім пов’язано зі зростаючою роллю задоволення інформаційних потреб особи та підвищенням рівня її інформаційної культури.
8. У системі об’єктивних та суб’єктивних чинників, що формують правосвідомість співробітників ОВС, значне місце належить відомчим засобам масової інформації, при чому зміст їх впливу на формування професійної правосвідомості полягає у безпосередній та опосередкованій інформаційній дії на правосвідомість та правозастосовчу діяльність правоохоронця, що веде до якісних змін у його соціально-правовій сутності.
Відомчі ЗМІ за сутністю свого впливу на правосвідомість реалізують форми правового виховання особи, зокрема, форми правової пропаганди, агітації тощо. Найбільш ефективний результат впливу відомчих ЗМІ досягається у поєднанні методів переконання, координації, прикладу, заохочення, осуду. Обрання способів впливу на професійну правосвідомість залежить від визначеного методу.
9. Феномен значення діяльності відомчих ЗМІ у підвищенні рівня професійної правосвідомості полягає у можливості одночасного впливу на формування позитивної громадської думки, на підвищення престижу професії, що має безпосередній вплив вже на підвищення власної самооцінки правоохоронцем.
10. Дискусійні питання щодо доцільності діяльності відомчих ЗМІ, які у 2004-2005 роках постали особливо гостро перед суспільством, треба вирішувати з врахуванням потреб сучасної української держави. Варто відзначити, що реалізація функцій будь-якої сучасної держави не можлива без власних трансляторів інформації саме з державних позицій.
Систему відомчих ЗМІ варто розглядати як механізм поліпшення ефективності діяльності, засіб для розповсюдження позитивного, прогресивного досвіду організації роботи та обміну досвіду у протидії злочинності.
До того ж такі механізми є доволі економічно вигіднішими порівняно з виданням та розповсюдженням будь-яких методичних та науково-практичних рекомендацій міністерства чи відомства. Інша річ, що не можна не погодитися, що відомчі засоби масової інформації рішуче потребують реформування, але не ліквідації.
Головним напрямком реформування відомчих ЗМІ повинно стати запровадження суттєвих змін у їх інформаційний продукт, зокрема, шляхом висвітлення проблем органів внутрішніх справ у їх взаємозв’язку з інформаційними потребами суспільства в цілому.
Отже, основними шляхами оптимізації діяльності відомчих ЗМІ повинно стати:
1) формування інформаційної культури особистості правоохоронця;
2) розвиток інформаційного простору в органах внутрішніх справ України;
3) координація та інтеграція діяльності відомчих ЗМІ;
4) діяльність, спрямована на забезпечення відкритості ОВС України з метою забезпечення позитивної громадської думки та іміджу міліції в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Денисова О.С. Роль преси у правовому інформуванні громадян України: Дис… канд. юрид.наук: 12.00.01. – Донецьк, 2003. – 176 с.
2. Словарь иностранных слов. – 14-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1987. – 608 с.
3. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. – М., 1983. – 343 с.
4. Шеннон К.Э. Работы по теории информации и кибернетике. – М., 1963. – 829 с.
5. Гаврилов О.А. Курс правовой информатики. Учебник для вузов. – М.: Изд-во НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 432 с.
6. Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. – М., 1981. – 144 с.
7. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. – М., 1975. – 408с.
8. Семилетов С.И. Информация как особый нематериальный объект права // Государство и право. – 2000. – №5. – С. 67-74.
9. Копылов В.А. Информация как объект гражданского права: проблемы дополнения Гражданского кодекса РФ // Информационные ресурсы России. – 1998. - №5 (42) // http://www.rir.csti.ru/n5/kopylov.htm. 30.11.1998.
10. Азимов Ч.Н. Научно-техническая информация и право. – Х.: Вища школа, 1987. – 132 с.
11. Бачило И.Л. Информационное право: основы практической информатики. Учебное пособие. – М.: 2001. – 352 с.
12. Копылов В.А. Информационное право. – М.: Юристъ, 1997. – 472 с.
13. Письменницький А.А. Взаємодія держави і засобів масової інформації: Автореф. дис…. канд.юрид.наук: 12.00.01 / Національний університет внутрішніх справ. – Х., 1997. – 24 с.
14. Федотов М.А. Право массовой информации в Российской Федерации. – М.: Междунар. отношения, 2002. – 624 с.
15. Алексеев С.С. Проблемы теории права: В 2 т. – Т.2. – Свердловск, 1973. – 401 с.
16. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. – М., 1999. – 382 с.
17. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: “Юристъ”, 1997. – 672 с.
18. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учебник. – М.: “Юристъ”, 2002. – 414 с.
19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001 . – 656 с.
20. Петров Є.В. Інформація як об’єкт правовідносин // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С. 249-252.
21. Масова комунікація: Підручник / Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А.– К.: Либідь, 1997. – 216 с.
22. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 року // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 48. – ст.650.
23. Мельник Р.С. Правова інформація в діяльності міліції щодо застосування заходів адміністративного примусу // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С. 114-118.
24. Про наукову та науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – №12. – ст.165.
25. Про власність: Закон України від 07.02.1991 р.// Відомості Верховної Ради. – 1991. – №20. – ст.249.
26. Об информации, информатизации и защите информации: Закон РФ от 25.01.1995 г. //Собрание законодательства РФ. – 1995. – №8. – Ст.609.
27. Про державну таємницю: Закон України від 21.01.1994 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 16. – ст.93.
28. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 18, 19-20, 21-22. – ст.144.
29. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№40-44. – ст.356.
30. Про перелік відомостей, що не становлять комерційну таємницю: Постанова Кабінету Міністрів України №611 від 09.08.1993 р.
31. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. – 2.изд., перераб. и доп. – М.: Проспект, 2000. – 752 с.
32. Адрощук Г.О. Правове регулювання захисту комерційної таємниці в Україні // Адвокат. – 1998. – №7. – С.49.
33. Теньков С.О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року. – К.: А.С.К., 2004. – 720 с.
34. Уголовный кодекс Российской Федерации. – М., Изд-во Проспект, 2004. – 176 с.
35. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: „Академія”, 2003. – 560 с.
36. Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 року // Відомості Верховної Ради. – 1990. – №31. – ст.429.
37. Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради УРСР від 24.08.1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 38. – ст.502.
38. Заєць А.П. Європейський вимір Конституції України // Правова держава: Щорічник наукових праць. – 2001. – Вип. 12. – C.639-653.
39. Козюбра М.І., Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Медведчук В.В. Основи конституційного права України: Підручник / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова / В.В. Копєйчиков (ред.). – К. : Юрінком Інтер, 2001. – 288с.
40. Тодика Ю. Роль Конституції України у становленні громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – №2. – С. 3-12.
41. Opinion on the Constitution of Ukraine, adopted by the Commission at this the 30th Plenary Meeting in Venice, on 7-8 March 1997 on the basis of the contributions submitted by Mr. S.Bartole (Italy), Mr. Batliner (Liechtenstein), Mr.Klucka (Slovakia), Mrs.Milenkova (Bulgaria), Mr. Steinberger (Germany), Mr.Delcamp (CLRAE) // Council of Europe / European Commission for democracy through Law. – Strasbourg, 11 March 1997 (CDL – INF (97) 2. – P.2).
42. Про захист суспільної моралі: Закон України від 16.11.2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2004. –№ 14. – ст.192.
43. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Друга щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: „Омбудсман України”. – 412 с.
44. Онуфрійчук М. Інформаційна безпека: політика і практика // Віче. – 1993. – №11. – С. 15-29.
45. Письменницький А.А. Информация, право, государство: Учеб. пособие. – Х.: ХДПУ им. Г.С. Сковороди, 2000. – 230 с.
46. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К.: „Омбудсман України”, 2000. – 378 с.
47. Берн П. Новости и деньги: на что живут новостные интернет-сайты? // Корреспондент. – 2003. – №6 (45). – 18 февраля. – С.48.
48. Фінклер Ю.Е. Особливості функціонування друкованих мас-медіа в сучасному українському суспільстві: Дис... канд. соціол. наук: 22.00.03 / НАН України; Інститут соціології. — К., 1998. — 160 арк.
49. Петренко В. Комплекс підпорядкованості, або становлення ЗМІ в незалежній Україні // Віче. – 2001. – №10. – С. 19-33.
50. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник / П.Д.Біленчук, В.Д.Гвоздецький, С.С.Сливка; За ред. П.Д.Біленчука. – К.: Атака, 1999. – 208 с.
51. Тодика Ю. Конституційні засади формування громадянського суспільства в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №1. – С.34-45.
52. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с. – (Сер. „Міжнародні документи ООН з прав людини”).
53. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 40 с.
54. Союзна конституція Швейцарської Конфедерації від 18.04.1999р. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т.3 / Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.531-581.
55. Конституція Литовської Республіки від 25.10.1992 р. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т.2 / Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.317-365.
56. Конституція Республіки Словенії від 25.06.1991 р. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т.3 / Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – С.159-209.
57. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 248 с.
58. Конституція України від 28 червня 1996 року // Голос України. - №138 (1138). – 27.07.1996. – С.4-6.
59. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №1. – ст.1.
60. Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави: Постанова Кабінету міністрів України від 27.11.1998 р.№1813 // Офіційний вісник України. – 1998. – №48 (17 грудня). – С. 31.
61. Письменницький А.А. Галузеві ознаки інформаційного права // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С. 72-77.
62. Про телебачення та радіомовлення: Закону України від 21.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
63. Про інформаційні агентства: Закон України від 28.02.1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
64. О средствах массовой информации: Закон Российской Федерации от 27.12.1991 №2124-1 // Федотов М.А. Право массовой информации в Российской Федерации. – М.: Междунар.отношения, 2002. – С. 549-578.
65. Про рекламу: Закон України від 03.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 39. – Cт. 181.
66. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації: Закон України від 23.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 49. – ст. 299.
67. Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1287 // Офіційний вісник України. – 1997. – №47. – С. 46.
68. Все про медіа регіонів України в рамках проекту „Громадська експертиза. Свобода слова”. Збірник аналітичних статей / А.Петренко, Д.Новоківська, П.Жук та ін.; Фонд „Центр “Суспільство”. – К., 2000. – 152 с.
69. Казанчук І.Д. Паблік рілейшнз в діяльності органів внутрішніх справ: Монографія / За редакцією доктора юридичних наук, професора О.М. Бандурки. – Х.: Основа, 2002. – 198 с.
70. Darrel Menthe, Jurisdiction In Cyberspace: A Theory of Internet Spaces 4 Mich. Tel. Tech. L. Rev. 3 // http://www.law.umich.edu/mttlr/volfour/menthe.html. 23.04.1998.
71. Савельєв Д.А. Международно-правовые принципы глобального информационного общества: Материалы научно-практической конференции „Право и Интернет: теория и практика” // http://www.conf3.parkmedia.ru/any_r.asp?URL=demy.asp. 30.11.2003.
72. Москаленко А.З. Проблеми розвитку масової комунікації на сучасному етапі // Вісник Київського університету. Серія журналістика. Випуск 2. – К., 1995. – С. 3-25.
73. Социологический справочник / Под общ. ред. В.И. Воловича. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 382 с.
74. Соціологія: Підручник / За загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. – Харків-Київ, 1998. – 624 с.
75. Коробейников В.С. Редакция и аудитория: социологический анализ. – М., 1983. – 255 с.
76. Массовая информация в советском промышленном городе: опыт комплексного социологического исследования / Под ред. Б.А.Грушина, Л.А. Оникова. – М.: Политиздат, 1980. – 446 с.
77. Петроченко А.Л. Система средств массовой информации и пропаганды (компоненты, структура, функции, интегративные свойства, связь со средой). – Т.: Узбекистан, 1988. – 157 с.
78. Чічановський A.A. , Шкляр В.І. Політика. Преса. Влада. – К., М.: Слов’янський діалог, 1993. – 68 с.
79. Школьник Л.С. О педагогических функциях массовой коммуникации // Влияние средств массовой коммуникации на интересы детей и молодежи. – М.: Изд-во АПН СССР, 1989. – С. 4-21.
80. Ненов И.Г. Средства массовой информации Украины в условиях политического трансформирования общества: Дис…канд.полит.наук: 23.00.02 / Одесский гос. политехнический ун-т. – О., 1997. – 139 л.
81. Фирсов Б.М. Массовая коммуникация в условиях научно-технической революции. – Л.: Наука, 1977. – 188 с.
82. Хелемендик В.С. Союз пера, микрофона и телекамеры (опыт системного исследования). – М.: Мысль, 1977. – 136 с.
83. Полуэхтова И.А. Телевидение как механизм социального контроля // Вестник Московского ун-та. Серия 18. – 1998. – №1. – С.49-61.
84. Бірбрайєр В. Інформаційне забезпечення органів державної влади і управління на основі нових інформаційних технологій // Інформація і ринок. – 1994. - №2. – С.20-26.
85. Тернер Дж. Структура социологической теории / Под общ. ред. Г.В. Осипова. – М.: Наука, 1985. – 471 с.
86. Бандурка О.М. та ін. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією: Підручник. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 352 с.
87. Ребрий В.А. Милицейская тематика в средствах массовой информации города // Организация общественных связей ОВД: Материалы научно-практической конференции. – М., 1997. – С. 83-95.
88. Жадан C. Для чего карманы украинскому копу? // Зеркало недели. – 2003. - № 49 (474). – С.20.
89. Любар М.Г. Професійно-моральне виховання чинів поліції та жандармерії Російської імперії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2004. – №2. – С.302-307.
90. Civique (Le magazine du Ministèrè de l’Intérieur, de la sécurité intérieure et des libertés locales). – 2004. – avril. – №135.
91. Gend’info. – 2004. – Juin-juillet. – №268.
92. Police: the voice of the service. – 1997. – April. – №8.
93. Illinois state police magazine. – 2001. – Summer.
94. Гелетко М. Відомчі за статутом, найближчі до народу за суттю // Іменем Закону. – 2005. – №9 (5448). – С.10.
95. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №22. – Ст. 234.
96. Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999–2005 рр.: Наказ МВС України №1 від 04.01.1999 р.
97. Народ і міліція – партнери: Програма розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000–2005 роки // Схвалено колегією МВС України від 16.12.1999. – №2. – 147с.
98. Програма формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки: Рішення Колегії МВС України від 10.01.2003 р. № 1 КМ/ 1ДСК.
99. Малушкина Н.С. Теоритико-правовые основы взаимодействия органов внутренних дел и средств массовой информации: Автореф. дис…канд. юрид. наук. – М., 1993. – 19 с.
100. Бандурка О.М., Джафарова О.В. Міліція і населення: теорія і досвід партнерства: Монографія. – Х.: Вид-во Нац.ун-ту внутр. справ, 2004. – 199 с.
101. Ярмиш О.Н. Проблеми взаємовідносин між правоохоронними органами та населенням: вітчизняний та зарубіжний досвід // Вісник університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 8. – С. 245–252.
102. Порфімович О.Л. Проблеми координації діяльності засобів масової інформації та правоохоронних органів України (за матеріалами української преси періоду незалежності): Автореф. дис…. канд.філол.наук: 10.01.08 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2000. – 18 с.
103. Про затвердження Положення про Головний центр громадських зв’язків: Наказ МВС України №160 від 8 липня 1994 р.
104. Звіт перед українським народом (Про оперативно–службову діяльність органів внутрішніх справ України в 1999 році) // Міліція України. – 2000. – № 1. – С. 3–5.
105. Про результати роботи ЦГЗ МВС України, ГУМВС в Автономній Республіці Крим, Київській області, м. Києві, УМВС в м.Севастополі, областях і на транспорті та заходи щодо подальшого удосконалення діяльності, спрямованої на підвищення іміджу міліції: Рішення наради при першому заступнику Міністра внутрішніх справ України генерал-полковнику міліції М.В. Корнієнку від 27.11.2003 № 11867/Кн.
106. Стан правопорядку в Україні, результати діяльності органів внутрішніх справ за 2004 рік, основні проблеми, прогноз: Аналітичні матеріали // Затверджено Розпорядженням МВС України від 02.02.2005 р. №938/Гс. – 33 с.
107. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. – Изд. 3-е. – М.: Политиздат, 1975. – 496 с.
108. Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ: Постанова Кабінету Міністрів України №456 від 24.04.1996 р. // ЗП України. – 1996. – №5. – Ст. 276.
109. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 07.10.1992 р. // Голос України. – 1992. – Ст.20.
110. Про роботу багатотиражних видань, засновниками (співзасновниками) яких є УМВС України в областях по підвищенню рівня інформування населення щодо діяльності органів внутрішніх справ: Рішення Колегії МВС України // Наказ МВС України №4км/2 від 24.04.1996 р.
111. Положення „Про особовий склад щотижневої газети МВС України “Іменем Закону”, затверджено Наказом МВС України №20 від 14.01.1998 р.
112. Положення “Про затвердження штату підрозділів, підпорядкованих МВС України”, затверджено Наказом МВС України №882 від 25.12.1997 р.
113. Комар В. “Під прапор України: “Струнко!” // Міліцейський кур’єр. – 2003. - №40 (657). – 16-22 жовтня 2003 р. – С.3.
114. Явич Л.С. Сущность права. Социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1985. – 207 с.
115. Советское гражданское право: Учебник. В 2-х т. Т.1 / Илларионова Т.И., Кириллова М.Я., Красавчиков О.А. и др.: Под ред. О.А. Красавчикова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1985. – 544 с.
116. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Х.: ООО „Одиссей”, 1999. – 848 с.
117. Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті цивільного кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №2. – С.89-97.
118. Богатых Е.А. Гражданское и торговое право: от древнего римского к современному российскому. Ч.1– М.: ИНФРА-М, 1996. – 192 с.
119. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи: Дис…. к.ю.н. 12.00.03 / Львівський національний університет ім. І. Франка. – Л., 2000. – 186 с.
120. Ноздрачев А. Легитимация предпринимателей // Хозяйство и право. – 1992. – №10. – С.20-30.
121. Ніколаєв В. Про інститут юридичної особи // Право України. – 1997. – №7. – С.17-18.
122. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними: Роз’яснення Вищого арбітражного суду №02-5/111 від 12.03.1999 р.
123. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Х.: Право, 1998. – 252 с.
124. Сарбаш С.В. ограничение органов юридических лиц // Журнал российского права. – 1998. – №6. – С.112.
125. Кибенко Е.Р. Корпоративное право. Учебное пособие. – Х.: „Эспада”, 1999. – 480 с.
126. Долинская В.В. Акционерное право: Учебник / Отв.ред. А.Ю. Кабалкин. – М.: Юрид. лит., 1997. – 352 с.
127. Красько И. О некоторых особенностях применения ст. 63 Гражданского кодекса Украины в практике юридических лиц // Предпринимательство, хозяйство, право. – 1998. - №8. – С.13-16.
128. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
129. Про видавничу діяльність: Закон України від 05.06.1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. – №32. – ст.206.
130. Советское гражданское право. Под ред. Садикова О.Н. ¬– М.: Юрид. лит., 1983. – 420 с.
131. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1955. – 311 с.
132. Бандурка О., Пушкін О., Скакун О. Законодавча „шапка мономаха” // Віче. – 1993. – №11. – С.46-57.
133. Богданов Е.В. Сущность и ответственность юридического лица // Государство и право. – 1997. - №10. – С.97-101.
134. Алексеев С.С. Общая теория права. Т. 2. – М.: Юрид. лит-ра, 1982. – 359 с.
135. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 11.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №43. – ст.214.
136. Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высш.учеб.заведений. В 3-х кн. – М.: Просвещение, 1995. – Кн.2: Психология образования. – 496 с.
137. Фарбер Е.И. Правосознание как форма общественного сознания. – М.: Юрид. лит., 1963. – 221 с.
138. Уледов А.К. Структура общественного сознания: Теорет.-социол. исслед. – М.: Мысль, 1968. – 324 с.
139. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Часть ІІ. Теорія права. – Том ІІ. – М.: Юрист, 1977. – 152 с.
140. Тацій В., Тодика Ю. Конституція України і правосвідомість юристів // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №4 (15). – С.44-54.
141. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. – Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 1998. –192 с.
142. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Изд-во НОРМА-ИНФРА-М, 2002. – 832 с.
143. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
144. Абдуллаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права / Учебник. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
145. Алексеев С.С. Право: азбука, теория, философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
146. Сливка С.С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект). – Львів: Світ, 1999. – 90 с.
147. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Підручник. – К.: Атака, 2001. – 304 с.
148. Бова А.А. Зміст і структура правосвідомості населення України: Автореф. к.соціол.н.: 22.00.03 / Інститут соціології НАН України. – К., 2001. – 19 с.
149. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Теорія держави і права. – Х., 1996. – 302 с.
150. Темченко В.І. Формування професійної правосвідомості співробітників міліції (проблеми теорії і практики). – К.; НАВСУ, “ДС” Авангард, 2001. – 188 с.
151. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник // За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.
152. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – 2-е изд., испр. и доп. Т.1. - СПб., 1909. – 318 с.
153. Соколов Н.Я. Профессиональное сознание юристов /Отв. ред. Е.А. Лукашева: АН СССР – М.: Наука, 1988. – 224 с.
154. Андросюк В.Г., Ромашко А.В. Педагогика и психология в деятельности органов внутренних дел. Часть общая: Учебное пособие. – К.: НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1988. – 92 с.
155. Лефтеров В.О., Тимченко О.В. Психологічні детермінанти загибелі та поранень працівників органів внутрішніх справ: Монографія. – Донецьк: ДІВС МВС України, 2002. – 324 с.
156. Шалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие. – М.: Изд-во „БЕК”, 1997. – 330 с.
157. Соколов Н.Я. Юридическая профессия: понятие, сущность и содержание // Государство и право. – 2004. – №9. – С. 22-30.
158. Фандалюк О.В. Деякі питання правозастосування в діяльності органів внутрішніх справ: теоретичний аспект // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1997. – №1. – С.15-23.
159. Погрібний І.М., Пашутін В.В. Розпорядчі акти та їх особливості // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 1998. – №3-4. – С. 84-90.
160. Лазарев В.В. Понятие и разновидности нетипичных ситуаций правоприменительного процесса // Применение советского права. – Свердловск, 1974. – С. 54-64.
161. Погрібний І.М., Фандалюк О.В. Вимоги, що ставляться до правозастосувальних актів-дій, які здійснюють співробітники ОВС // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – №2. – С.42-53.
162. Формування правосвідомості юриста / С.С.Сливка, М.І.Рудницький, М.І.Підгурський та ін. / Львівський інститут внутрішніх справ. – Львів, 1997. – 95 с.
163. Платонов К.К. Социальное и биологическое в структуре личности // Вопросы философии. – 1970. - №9. – С. 143-145.
164. Яковлев А.М. Преступность и социальная психология (социально-психологические закономерности противоправного поведения). – М.: Юрид.лит., 1971.
165. Назаренко Е.В. Формирование развитого социалистического правосознания – основная цель правового воспитания // Проблемы правоведения. – 1977. – Вып. 36. – С.21-29.
166. Погребной И.М. Теория права: Учебное пособие. 3-е изд., испр. и доп. – Харьков: Государственное специализированное издательство «Основа», 2003. – 128 с.
167. Борщева Е.В., Горбатюк Н.А. Некоторые особенности формирования правосознания работников милиции // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. – 2002. – №2 (4). – С. 26-31.
168. Ликас А.Л. Культура правосудия. – М.: Юрид. лит., 1990. – 176 с.
169. Сальников В.П. Социалистическая правовая культура. Методологические проблемы /Под ред. д-ра юрид. наук Н.И. Матузова. - Саратов: Издательство Саратов. ун-та, 1989. – 144 с.
170. Нурпеисов Е.К. Механизм формирования правомерного поведения личности: Автореф… к.ю.н.: 12.00.01. – М., 1980. – 15 с.
171. Щербакова Н.В. Правовая установка и социальная активность личности. – М.: Юрид. лит., 1986. – 128 с.
172. Ганзенко О.О. Загальний світогляд особи та її правова культура // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. - №3. – С.271-276.
173. Сливка С. Реанімування духовних засад особистості: спроба філософського-правового аналізу // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. – 2000. - №1. – С.120-124.
174. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.
175. Баранов П.П. Работники органов внутренних дел как носители (субъекты) профессионального правосознания. – Ростов – на - Дону, 1988. – 115 с.
176. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, виды и особенности профилактики). – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2001. – 271 с.
177. Пащук Р.І., Поліщук Н.М., Таран Н.Є. Ділове мовлення правоохоронця: Навч. посіб. / Луганський ін-т внутрішніх справ. – Луганськ : РВВ ЛІВС МВС України, 2001. – 218с.
178. Абульханова–Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 299 с.
179. Москаленко В.В. Социализация личности (философский аспект). – К.: Вища школа, 1986. – 200 с.
180. Вихалемм П.А Роль социальных установок в восприятии газетной информации: Дис…канд.психол.наук: 19.00.01. – Л., 1974. – 158 с.
181. Суханов А.П. Информация и человек. – М.: Сов. Россия, 1980. – 203 с.
182. Панфілов О.Ю. Вплив преси на соціалізацію особистості військовослужбовця (філософсько-соціологічний аналіз): Дис…канд.філос.наук: 09.00.03 / Хар. військ.ун-т. – Х., 1998. – 176 арк., рис.
183. Прохоров Е.П. Проблемы эффективности журналистской деятельности в условиях социально-экономического развития. – М.: ИНИОН, 1987. – 72 с.
184. Фомичева И.Д. Социальные потребности и интересы – основа определения эффективности СМИ // Проблемы эффективности журналистики. – М.: МГУ, 1990. – С. 29-39.
185. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия // Отв.ред. А.Ручка. – К., 1995. – 136 с.
186. Бабенко А.Н. Правовая социализация как процесс освоения правовых ценностей // Государство и право. – 2005. – №2. – С.104-106.
187. Глезерман А.Е. Формирование, воспитание, самовоспитание личности // Вопросы философии. – 1976. - №4. – С.27-41.
188. Галимов М.М., Мурамете О.Ф. Правовое воспитание трудящихся и роль закона в его осуществлении. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 172 с.
189. Кодекс України про адміністративні правопорушення (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – додаток до № 51. – ст.1122.
190. Коробейников В.С. Пресса и общественное мнение. – М.: Наука, 1986. – 206 с.
191. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 530 с.
192. Демидов О. Общественное мнение на пути институализации // Социологические исследования. – 1995. - №2. – С.75-78.
193. Лебон В. Думки і вірування юрби // Філософська і соціологічна думка. – 1993. - №6. – С.118-152.
194. Докторов Г. Феномен общественного мнения. – Спб., 1997. – 27с.
195. Якуба Е. Методологические проблемы социологического анализа общественного мнения // Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі. – Матеріали міжнар. науково-практич.конф. – К., 1995. – С.202-212.
196. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Університет внутріш. справ. – 1998. – 480 с.
197. Бандурка А.М., Друзь В.А. Психология власти: Учеб. пособие / Университет внутренних дел. – Х. : Издательство Ун-та внутренних дел, 1998. – 327 с.
198. Пєтков В.П., Ващенко С.В. Роль громадської думки у процесі реформування та діяльності органів внутрішніх справ // Проблеми взаєморозуміння ОВС з населенням: Матеріали міжвуз. курсантської (студентської) науково-практичної конференції. – Донецьк: ДІВС, 2002. – С. 26-33.
199. Соціологічна служба „Дня” // День. – 1998. – 23 червня.
200. Соціологічна служба „Дня” // День. – 1998. – 10 лютого.
201. Поклад В.И, Архипов В.И., Виленская Э.В., Гнатенко Е.А. и др. Милиция в зеркале общественного мнения. Информационно-аналитические материалы по результатам социологического исследований. – Луганск: РИО ЛАВД, 2002. – 28 с.
202. Довідка про результати опитування громадян щодо оцінки діяльності ОВС упродовж 2003 років // Статистичні дані ЦГЗ ГУ МВС України. – К., 2004. – 4 с.
203. Полторак В.А. Социология общественного мнения: Учебное пособие / Центр социологических и политических исследований и технологий „Социополис”. – К.: Д., 2000. – 264 с.
204. Оссовський В. Проблеми ідентифікації громадської думки: теорія і практика. Монографія. – К., 1998. – 267 с.
205. Про заходи щодо підвищення рівня інформованості населення України про основні напрями державної політики: Розпорядження Президента України від 02.03.1997р. №72/97р. // Україна: інформація і свобода слова. Збірник законодавчих актів, нормативних документів та статей фахівців. – К., 1997. – 830с.
206. Токарська А.С., Сарвас А.М. Імідж правоохоронця і стратегія зв’язків із громадськістю (PR-технології) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2003. – №1. – С.219-228.
207. Мазаев Ю.Н. Как изменяется отношение населения к милиции? // Социс. – 1997. – №11. – С.68-73.
208. Москаленко А.П. Професійно важливі якості працівників ОВС як психологічні чинники оптимізації взаємопорозуміння міліції з населенням // Проблеми взаєморозуміння ОВС з населенням: Матеріали міжвузівської курсантської (студентської) науково-практичної конференції. – Донецьк: ДІВС, 2002. –С. 389-402.
209. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Негодченко О.В., Соболєв В.О., Шкарупа В.К., Щербина В.І. Соціально-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в ОВС України: Навч.-метод. посібник – Дн-ськ: Наука і освіта, 2000. – 164 с.
210. Бондаренко Л.В. Я – мир (Механизмы и этапы формирования мировоззрения личности). – К.: Вища школа, 1990. – 132 с.
211. Дорошенко А.Б. Соціальне середовище як фактор формування особистості (соціально-філософський аналіз): Дис... канд. філос.наук: 09.00.01. – К., 1994. – 179 с.
212. Квасов Г.Г. Диалектика развития личности в обществе. – М.: Высш.шк., 1985. – 231 с.
213. Лозовой В.А. Самовоспитание личности: философско-социологический анализ. – Харьков: Основа, 1991. – 207 с.
214. Мартынюк И.О. Жизненные цели личности: понятие, структура, механизмы формирования. – К.: Наукова думка, 1990. – 124 с.
215. Бырсан Г.Ф. Эффективность информационного процесса взаимодействия средств массовой информации и аудитории. (К теории вопроса). – Кишинев: Изд-во Кишиневск.ун-та, 1989. – 61 с.
216. Станкевич Л.П. Проблема целостности личности (Гносеологический аспект). – М.: Высш.шк., 1987. – 134 с.
217. Аза Л.А. Воспитание как философско-социологическая проблема. – К.: Наукова думка, 1993. – 131 с.
218. Балин Л.Е. Правовое воспитание и его роль в профессиональной деятельности ОВД: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – М., 1980. – 21с.
219. Сливка С.С. Інформаційна культура юриста: Монографія. – Івано-Франківськ, 1996. – 155 с.
220. Аржанников Н.М., Лойт Х.Х., Суслин Э.В. Индивидуальная воспитательная работа в органах внутренних. Организация, рекомендации, методика: Пособие. – Ленинград, 1988. – 52 с.
221. Олійник А.Ю. Теорія держави і права України: Навчальний посібник / За ред. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л.– К.: Юринком Інтер, 2001. – 176 с.
222. Про заходи щодо вдосконалення діяльності вищих навчальних закладів МВС України: Рішення наради при Міністрові внутрішніх справ України №7060/Бл від 17.06.2004 р.
223. Андросюк В.Г. Педагогика и психология в деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие: Часть особенная. – К., 1990. – 80с.
224. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. / Под ред. В.Я. Струминского. Т. 1.– М.: Учпедгиз, 1959. – 639 с.
225. Скакун О.Ф. Юридическая деонтология: Учебник. – Харьков: Эспада, 2002. – 504 с.
226. Сафонов В.Г. Понятие правового нигилизма // Государство и право. – 2004. – №12. – С.65-69.
227. Кудин В.А. Средства массовой информации и профессиональное образование: философско-педагогический аспект исследований. – Х.: НТУ „ХПИ”, 2001. – 207 с.
228. Быченков В. Информатизация и ее социальные последствия // Политическое образование. – 1987. – №10. – С. 134.
229. Воробьёв Г.Г. Твоя информационная культура. – М., 1988. – 303 с.
230. Возьмитель А. Формирование общественного мнения средствами лекционной пропаганды. – М., 1986. – 39 с.
231. Идеологическая работа и формирование общественного мнения // Под ред. Иванова О.И. – М., 1977. – 131 с.
232. Войнова В.Д., Токаровский Г.Д. Информированность как база формирования общественного мнения. – М., 1980. – 140 с.
233. Ганчев Д. Изучение и формирование общественного мнения (изд-е перераб. и дополн.) – М., 1995. – 205 с.
234. Удовенко Н.И. Природа общественного мнения: Автореф. дис. … докт.филос.наук. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 19с.
235. Терин В. Основные направления исследований т