ВІДВІД (САМОВІДВІД) В АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

brief description

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

На правах рукопису

НІКІТЕНКО НАТАЛІЯ ПАНТИЛІЇВНА
УДК 347.922:342.92 (477)
ВІДВІД (САМОВІДВІД) В АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Коломоєць Тетяна Олександрівна
доктор юридичних наук, професор

Запоріжжя – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 4
Розділ 1. Загальнотеоретичні та історико-правові положення про відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі 13
1.1. Адміністративно-юрисдикційний процес як сфера об’єктивізації відводу (самовідводу) його учасників 13
1.2. Історіографія дослідження відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та закріплення його у вітчизняному законодавстві 27
1.3. Поняття, ознаки та мета відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, його класифікаційний розподіл та співвідношення із процесуальними аналогами 45
Висновки до розділу 1 68
Розділ 2. Характеристика складових елементів інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі 73
2.1. Система суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі 73
2.2. Підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі 106
2.3. Порядок відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та його наслідки 131
Висновки до розділу 2 151
Розділ 3. Перспективи розвитку нормативних засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі 154
3.1. Зарубіжний досвід щодо нормативного визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та можливі шляхи його запозичення для України 154
3.2. Основні перспективи розвитку вітчизняного законодавства щодо засад відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі 184
Висновки до розділу 3 198
ВИСНОВКИ 203
ДОДАТКИ………………………………………………………………………….……208
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 219

ВСТУП

Актуальність теми. Перегляд постулатів вітчизняної адміністративно-процесуальної доктрини як підґрунтя для розроблення нових кодифікованих нормативно-правових актів спричиняє поглиблення уваги до дослідження всіх інститутів процесуального змісту. Адміністративно-юрисдикційний процес завжди був і залишається невід’ємною складовою адміністративного процесу в цілому. Певна модифікація змісту останнього, обумовлена реанімуванням адміністративної юстиції в Україні, набуттям чинності Кодексом адміністративного судочинства України, а, відповідно, ускладнення адміністративного процесу так званим «судочинським» елементом із притаманною йому специфікою актуалізує перегляд потенціалу адміністративно-процесуальних інститутів юрисдикційної належності, серед яких можна виділити відвід (самовідвід) учасників. У вітчизняній адміністративно-правовій літературі відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі увага взагалі не приділялася, що є цілком логічним, оскільки в адміністративно-деліктному процесі як складовій адміністративно-юрисдикційного процесу це питання нормативно не врегульоване, на практиці особливого поширення воно також не отримало, що, у свою чергу, й істотно знизило, у подальшому й взагалі усунуло будь-яке підґрунтя для поглибленого його наукового аналізу. В адміністративному оскарженні та в дисциплінарному провадженні також як складових адміністративно-юрисдикційного процесу питання відводу окремо нормативно не врегульовані й особливого змістовного значення не набули, що, певним чином, також вплинуло на результати доктринальних досліджень. Як наслідок – прогалина у вітчизняній правовій науці та в законодавстві з питань відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі. Щоправда, включення до змісту адміністративного, в тому числі й юрисдикційного, процесу так званого судочинського процесу, нормативне визначення засад відводу в адміністративному судочинстві й поява певних, хоча й некомплексних, доктринальних досліджень, присвячених відводу, а також активізація роботи щодо розроблення новітніх нормативних засад адміністративно-деліктного процесу, дисциплінарного провадження та провадження зі звернення громадян істотно актуалізують потребу поглибленого аналізу відводу в адміністративно-юрисдикційному процесі в цілому.
Необхідність законодавчого закріплення або вдосконалення законодавчого регулювання відводу (самовідводу) в усіх без винятку складових адміністративно-юрисдикційного процесу підтримують не лише вчені-юристи, але й практикуючі юристи. Так, за результатами соціологічного опитування 83 суддів 7 районних судів м. Запоріжжя та Запорізького окружного адміністративного суду 83 % опитаних вважають сучасні положення Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. (з наступними змінами та доповненнями) відносно відводу (самовідводу) учасників провадженнями такими, що потребують подальшого вдосконалення, 97 % – підтримують тезу щодо необхідності законодавчого закріплення інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному провадженні.
Безпосередньо проблематиці інституту відводу та самовідводу в рамках адміністративно-юрисдикційного процесу увага вчених-юристів, на жаль, не приділялася. В основному, їх зусилля концентруються на дослідженні загальних положень адміністративного процесу, його юрисдикційної складової, окремих особливостях та сутності адміністративно-деліктного процесу, дисциплінарного провадження, адміністративного оскарження та адміністративного судочинства, в розрізі вивчення яких і розкриваються досить фрагментарно окремі засади відводу (самовідводу). Незважаючи на це, фундаментальною та основоположною базою дослідження відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі є праці із загальної проблематики адміністративного процесу та його складових відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів: В.Б. Авер’янова, Н.В. Александрової, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, О.А. Банчука, Д.М. Бахраха, В.М. Бевзенка, Ю.П. Битяка, І.Л. Бородіна, А.С. Васильєва, С.В. Ващенка, І.П. Голосніченка, В.М. Горшенєва, Є.В. Додіна, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, І.Б. Коліушка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіди, Д.М. Лук'янця, О.І. Миколенка, Р.С. Мельника, В.Г. Перепелюка, Г.І. Петрова, В.Г. Поліщука, Л.Л. Попова, Н.Г. Саліщевої, В.Д. Сорокіна, Ю.М. Старілова, М.Ф. Стахурського, В.С. Стефанюка, В.П. Тимощука, М.М. Тищенка, А.А. Тюріної, А.П. Шергіна та інших.
Фундаментальною базою для дослідження питань, що розглядаються, можуть слугувати наукові праці вітчизняних вчених-юристів, присвячені дослідженню окремих особливостей відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, кримінальному, цивільному та господарських процесах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2005-2010 рр. та комплексного наукового проекту «Основні напрямки реформування законодавства України в контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048). Крім того, тема дисертації пов’язана з підготовкою змін до адміністративно-процесуального законодавства та має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22.07.98 р. № 810. Тема дисертації затверджена науково-технічною радою Запорізького національного університету 15 квітня 2010 р. (протокол № 7).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи – на підставі аналізу наявних літературних та нормативних джерел визначити правовий потенціал інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, його особливості в окремих складових адміністративної юрисдикції, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в досліджуваній сфері і практики його застосування.
Згідно з поставленою метою, основними завданнями дослідження є:
 охарактеризувати адміністративно-юрисдикційний процес як сферу об’єктивізації інституту відводу (самовідводу) його учасників;
 проаналізувати ґенезу наукових досліджень та стан сучасної правової доктрини щодо вивчення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі;
 визначити поняття й характерні ознаки відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі;
 дослідити суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі;
 виявити підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі;
 розглянути порядок відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та його наслідків;
 узагальнити зарубіжний досвід нормативного визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та основні пріоритети його запозичення у вітчизняному законодавстві з досліджуваних питань;
 сформулювати ключові проблеми та виділити основні напрями розвитку законодавства у сфері відводу та самовідводу в адміністративно-юрисдикційному процесі.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі.
Предмет дослідження – відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, дав змогу розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями й закономірності в цілому. Системно-структурний підхід застосовувався при визначенні структури адміністративно-юрисдикційного процесу, суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та зв’язків між ними, при виділенні підетапів порядку вирішення питання про відвід (самовідвід) (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 2.3), логіко-семантичний підхід використовувався для формулювання відповідних дефініцій та понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.3, 2.1, 2.2, 2.3). Важливого значення набув також порівняльно-правовий метод, який дав змогу виявити переваги й недоліки зарубіжного досвіду в цій сфері (підрозділ 3.1), та прогностичний метод – при виявленні перспектив подальшого розвитку інституту відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі (підрозділ 3.2). Методи моделювання, аналізу та синтезу використовувалися при розробленні пропозицій щодо вдосконалення законодавства.
Нормативна основа дослідження – чинне та раніше діюче законодавство України, а також законодавство зарубіжних країн (зокрема, Болгарської Республіки, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Королівства Нідерландів, Литовської Республіки, Польської Республіки, Португальської Республіки, Республіки Грузія, Республіки Франція, Федеративної Республіки Німеччина, Чеської Республіки тощо), перспективне законодавство.
Емпірична основа дослідження – статистичні дані, акумульовані Державним комітетом статистики України, Вищим адміністративним судом України, Верховним Судом України тощо. Використано особистий професійний досвід роботи на посаді судді Ленінського районного суду в м. Запоріжжя.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим засадам відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі. Її сутність полягає в таких результатах:
вперше:
– в результаті аналізу ґенези наукових досліджень та стану сучасної правової доктрини щодо вивчення відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі встановлено, що ґенезу нормативного закріплення засад відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі та, відповідно, його наукових досліджень можна розглядати лише умовно, починаючи з 2000 року й виділити поки що лише перший етап, який продовжується й до цього часу;
– запропоновано авторське визначення поняття «відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі». На переконання дисертанта, це гарантія законності, регламентований адміністративно-процесуальними нормами засіб забезпечення усунення від участі в розгляді та вирішенні адміністративно-юрисдикційної справи осіб («лідируючих учасників», «учасників, що сприяють розгляду справи» тощо), щодо яких є сумніви у їх об’єктивності, неупередженості, шляхом ініціювання оперативного, економного судового та позасудового з’ясування відповідних обставин і в разі наявності заміни іншими особами з відповідним процесуальним оформленням результатів;
– визначено характерні ознаки відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі: регламентований порядок; сукупність процесуальних (процедурних) дій, які здійснюються з певною метою; регламентація адміністративно-процесуальними (процедурними) нормами; юрисдикційна адміністративно-процесуальна сфера об’єктивізації; цілеспрямованість; ініціативність; розширене коло ініціаторів; виявлення сутності у з’ясуванні наявності або відсутності обставин, які слугують підставою для сумніву в об’єктивності або неупередженості лідируючого чи «сприяючого» суб’єкта в провадженні; судовий або позасудовий порядок вирішення питання; оперативність, ініціювання і розгляд питання; різновид гарантій законності; процесуальне оформлення наслідків; економність розгляду питання.
удосконалено:
— поняття адміністративно-юрисдикційного процесу, який є сферою об’єктивізації інституту відводу (самовідводу) як врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність відповідних юрисдикційних органів (посадових осіб), спрямована на вирішення на принципах змагальності правового спору (конфлікту) та реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ, за результатами яких приймається відповідний акт (рішення, постанова тощо), які є обов’язковими до виконання;
– науковий аналіз зарубіжного досвіду законодавчого регулювання відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, оскільки було ґрунтовно проаналізовано адміністративно-юрисдикційне законодавство зарубіжних країн;
– положення щодо порядку відводу (самовідводу) в різних складових адміністративно-юрисдикційного процесу завдяки сформульованим пропозиціям щодо його поділу на підетапи при наданні детальної характеристики кожному з виділених підетапів, а також положення щодо наслідків відводу (самовідводу) в юрисдикційній складовій адміністративного процесу;
– визначення конкретних напрямів запозичення зарубіжного досвіду законодавчого регулювання відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, зокрема пропонується, перш за все, при вдосконаленні нормативного закріплення інституту відводу (самовідводу) в дисциплінарному провадженні орієнтуватися на досвід грецького законодавства, в адміністративному оскарженні – на законодавство Республіки Іспанія, Австрійської Республіки, Республіки Польща, у провадженні з розгляду справ у порядку адміністративного судочинства – на законодавство Австрійської Республіки, Королівства Нідерландів, Республіки Польща, а в адміністративно-деліктному провадженні – на досвід Республіки Білорусь та Республіки Естонія;
набули подальшого розвитку:
 визначення правової дефініції «підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі» як різновиду юридичних фактів, які надають ініціаторам відводу підстави висловлювати сумніви щодо об’єктивності та неупередженості ініціаторів самовідводу та які представляють собою правовідносини або інші соціальні відносини, які не врегульовані нормами права, законодавче закріплення яких здійснюється з метою забезпечення довіри до ініціаторів самовідводу, їх незацікавленості та неупередженості, оскільки їх фактичне існування породжує право ініціаторів відводу подати заяву про відвід та зобов’язує ініціаторів самовідводу його заявити, відповідно ініціювати процедуру відводу (самовідводу);
 положення щодо класифікації суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі, зокрема на підставі узагальнення широкого кола думок вчених-адміністративістів пропонується така класифікація вказаних суб’єктів: 1) ініціатори відводу; 2) ініціатори самовідводу; 3) лідируючі суб’єкти відводу (самовідводу); 4) допоміжні суб’єкти відводу (самовідводу);
 пропозиції щодо удосконалення законодавства, яким врегульовується порядок відводу (самовідводу) в усіх складових адміністративно-юрисдикційного процесу, зокрема запропоновані конкретні зміни з вказаних до Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 р. та обґрунтована необхідність законодавчого закріплення інституту відводу (самовідводу) у перспективному законодавстві України, яким буде врегульовано дисциплінарне провадження, адміністративно-деліктне провадження, адміністративне оскарження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, і можуть бути використані у:
— у науково-дослідній діяльності – для подальшого розроблення теоретичних і прикладних проблем відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі (акт впровадження АРІУ ЗНТУ від 12 січня 2011 р., акт впровадження державного ВНЗ «НГУ» від 04 січня 2011 р., акт впровадження ЗНУ від 06 грудня 2010 р., акт впровадження ЗЮІ ДДУВС від 08 грудня 2010 р.);
— у правотворчій та правозастосовній діяльності – для удосконалення чинного законодавства, а також для підвищення ефективності практичної діяльності у сфері адміністративно-юрисдикційних проваджень (акт впровадження Ленінського районного суду у м. Запоріжжя від 05 грудня 2010);
— у навчальному процесі – результати дослідження можуть бути використані при викладанні дисципліни «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративний процес» (акт впровадження АРІУ ЗНТУ від 12 січня 2011 р., акт впровадження державного ВНЗ «НГУ» від 04 січня 2011 р., акт впровадження ЗНУ від 06 грудня 2010 р., акт впровадження ЗЮІ ДДУВС від 08 грудня 2010 р.).
Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права Запорізького національного університету. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на чотирьох науково-практичних конференціях: «Молода наука – 2010» (м. Запоріжжя, 2010 р.), «Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор суспільних відноси» (м. Одеса, 2010 р.), «Правові проблеми зміцнення української державності» (м. Одеса, 2010 р.), «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (м. Харків, 2010 р.)
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 4 тезах доповідей науково-практичних конференцій.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують 8 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок. Список використаних джерел налічує 180 найменувань і займає 20 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Адміністративно-юрисдикційний процес – це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність відповідних юрисдикційних органів (посадових осіб), спрямована на вирішення на принципах змагальності правового спору (конфлікту) та реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ, за результатами яких приймається відповідний акт (рішення, постанова тощо), які є обов’язковими до виконання.
2. У вітчизняній адміністративно-правовій науці питання відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі комплексно не досліджувалося, спостерігається певна активізація наукового пошуку з початку XXI століття, враховуючи певні державотворчі та правотворчі процеси. У сучасних умовах, із урахуванням реальних вимог часу намітилася певна спеціалізація доктринально-правових досліджень, яку цілком варто використати й щодо дослідження феномену відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі з тим, щоб передбачити в проекті Кодексу України про адміністративні проступки, проекті Адміністративно-процедурного кодексу України й вдосконалити положення ст.ст. 27-32 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечивши, тим самим, ґрунтовним доктринальним фундаментом нормотворчий процес. Наявною є абсолютна відсутність нормативного врегулювання засад відводу (самовідводу) в адміністративно-деліктному процесі, більш-менш детальна нормативна регламентація (при цьому на рівні кодифікованого акту) засад відводу (самовідводу) в адміністративному судочинстві, щоправда, із певними прогалинами і фрагментарне, переважно підзаконне нормативне визначення засад відводу (самовідводу) в адміністративному оскарженні.
3. Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі – це гарантія законності, регламентований адміністративно-процесуальними нормами засіб забезпечення усунення від участі в розгляді та вирішенні адміністративно-юрисдикційної справи осіб («лідируючих учасників», «учасників, що сприяють розгляду справи» тощо), щодо яких є сумніви в їх об’єктивності, неупередженості, шляхом ініціювання оперативного, економного судового та позасудового з’ясування відповідних обставин і в разі наявності заміни іншими особами з відповідним процесуальним оформленням результатів.
4. Проведений аналіз нормативного закріплення потенційних суб’єктів відводу (самовідводу) в усіх складових адміністративно-юрисдикційного процесу свідчить, що для забезпечення можливості застосування процедури відводу (самовідводу) необхідно, щоб відповідним нормативно-правовим актом були обов’язково передбачені чотири різних групи суб’єктів відводу (самовідводу), а саме: 1) ініціатори відводу – суб’єкти, які мають право заявити відвід; 2) ініціатори самовідводу – суб’єкти, які зобов’язані заявити самовідвід та одночасно відносно яких може бути заявлений відвід; 3) лідируючі суб’єкти відводу (самовідводу) – суб’єкти, уповноважені розглядати питання про заявлений вивід (самовідвід); 4) допоміжні суб’єкти відводу (самовідводу) – суб’єкти, які мають право висловити свою думку при розгляді питання про заявлений відвід (самовідвід) та які не заявляють відвід.
5. Лідируючих суб’єктів відводу (самовідводу), які мають бути уповноважені розглядати питання про заявлений відвід (самовідвід), при їх нормативному закріпленні в адміністративно-юрисдикційному процесі варто розподіляти на дві групи. До першої групи лідируючих суб’єктів відводу (самовідводу) належать суб’єкти, які розглядають питання про відвід, заявлений допоміжному суб’єкту процесу або самовідвід, заявлений допоміжним суб’єктом процесу, окрім секретаря. До другої групи лідируючих суб’єктів відводу (самовідводу) варто віднести осіб, які безпосередньо не належать до складу учасників провадження з розгляду конкретної адміністративної справи, які залучаються до неї лише для вирішення питання про відвід (самовідвід) особи або всьому складу комісії (колегії суддів), уповноваженої розглядати справу (організатора провадження), а також секретаря. Слід зазначити, що лідируючі суб’єкти відводу (самовідводу), що належать до другої групи, повинні мати з організаторами процесу однаковий адміністративно-процесуальний статус.
6. При подальшому вдосконаленні адміністративно-процесуального законодавства необхідно чітко та повно визначити підстави відводу (самовідводу) в адміністративному оскарженні, в дисциплінарному провадженні та в адміністративно-деліктному процесі з обов’язковим їх розподілом на загальні підстави відводу (самовідводу) усіх ініціаторів самовідводу, спеціальні підстави відводу (самовідводу) лідируючих суб’єктів провадження та спеціальні підстави відводу (самовідводу) допоміжних суб’єктів провадження, що значно підвищить рівень використання потенціалу інституту відводу (самовідводу).
7. Процедура відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі складається з п’яти підетапів: 1) подання заяви про відвід (самовідвід); 2) аналізу ситуації; 3) прийняття рішення; 4) оскарження рішення; 5) виконання прийнятого рішення. Усі підетапи процедури відводу (самовідводу) потребують детального законодавчого закріплення в усіх провадженнях, що формують адміністративно-юрисдикційний процес за аналогією із їх закріпленням у провадженні з розгляду адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства.
8. Наслідки відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі – це процесуальні дії учасників провадження, які вони зобов’язані вчинити відповідно до вимог адміністративно-юрисдикційного законодавства у зв’язку з ухваленням рішення про відвід (самовідвід) ініціатора самовідводу в рамках відповідного провадження. Доцільно на законодавчому рівні передбачити наступне: 1) у разі задоволення відводу (самовідводу) лідируючого суб’єкта провадження розгляд справи відкладається та за допомогою автоматизованої системи документообігу призначається інший лідируючий суб’єкт провадження; 2) у разі задоволення відводу (самовідводу) інших учасників провадження лідируючий суб’єкт провадження відкладає розгляд справи чи оголошує перерву для заміни цих осіб.
9. У цілому, з урахуванням окреслених недоліків, позитивний досвід держав СНД (особливу увагу варто приділити нормативному матеріалу у цій сфері Республіки Білорусь), у сфері правової регламентації засад відводу та самовідводу в адміністративно-деліктному процесі, варто запозичити і Україні, що, безумовно, значно підвищить рівень реалізації та дотримання принципів верховенства права та об’єктивності під час розгляду справи про адміністративний проступок. Адміністративно-деліктне законодавство не всіх європейських держав містить інститут відводу (наприклад, законодавство Федеративної Республіки Німеччини, Португальської Республіки, Італійської Республіки, Чеської Республіки, Болгарської Республіки та інших). При цьому, у державах так званої «молодої демократії», відносини, пов’язані із відводом та самовідводом, є предметом ґрунтовного правового регулювання (навіть незважаючи на те, що існують певні проблеми його нормативної фіксації), що свідчить в цілому про загальну спрямованість цих країн на забезпечення принципів законності та об’єктивності під час розгляду справ про адміністративні проступки.
10. В адміністративному судочинстві держав колишнього Радянського Союзу характерною є наявність однакових норм щодо підстав відводу, порядку та наслідків усунення учасників процесу від розгляду справи, однак існує і ряд специфічних рис, зумовлених національними особливостями правозастосування тієї чи іншої держави. При цьому, основним недоліком засад відводу в адміністративному судочинстві у вказаних державах є те, що заява про відвід судді або колегії суддів, розглядається, як правило, самим суддею (колегією), що суперечить принципам об’єктивності та неупередженості при розгляді справи. У ряді європейських державах (Республіка Франція, Федеративна Республіка Німеччина та інші) засади відводу в адміністративному судочинстві закріплюються лише фрагментарно, переважно із зазначенням відповідної відсилочної норми. Нормотворці інших держав (Австрійська Республіка, Королівство Нідерландів, Республіка Польща та інші) повно та системно врегульовують відповідну сферу суспільних відносин.
11. Детальний аналіз законодавства країн Європейського Союзу та інших держав про публічну (державну) службу (Республіки Франція, Федеративної Республіки Німеччина, Чеської Республіки, Польської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, Болгарської Республіки, Грузії) дає підстави визнати, що процедура відводу (самовідводу) не є характерною складовою дисциплінарного провадження як такого на рівні закону. Разом з тим, інститут відводу детально регламентовано грецьким законодавством у цій сфері, і вказаний досвід потребує детального вивчення та запозичення. У більшості європейських держав (Республіка Іспанія, Федеративна Республіка Німеччина, Австрійська Республіка, Республіка Польща, Республіка Естонія та інші) можливість усунення учасників адміністративного оскарження від розгляду справи все ж таки закріплена на законодавчому рівні. Проте справедливим буде зазначити, що відсутні засади відводу (самовідводу) в процедурному законодавстві Королівства Нідерландів.
12. У цілому, незважаючи на певні недоліки, позитивно слід оцінити нормопроектну роботу розробників проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, в першу чергу, в контексті уніфікації норм, які визначають засади адміністративного оскарження як для фізичних, так і для юридичних осіб, а також щодо засад відводу посадових осіб адміністративного органу та осіб, які сприяють провадженню. Крім того, заслуговують на підтримку і відповідні норми проекту Закону України «Про державну службу», розробленого Головдержслужбою України, які унормовують порядок накладання дисциплінарних стягнень на державних службовців, хоча вимагає своєї фіксації інститут відводу членів дисциплінарної комісії, яка розглядає дисциплінарну справу державного службовця, направлену на її розгляд відповідною посадовою особою. Однак, не можна визнати вдалими результати відповідної законопроектної роботи щодо інституту відводу в адміністративно-деліктному процесі, оскільки лише проект № 5558 і той із застосуванням застарілих підходів, фіксує відповідні засади відводу, а інші – взагалі не врегульовують вказані питання. Останнє зумовлює необхідність посилення та концентрації відповідних зусиль саме в цій сфері суспільних відносин з метою надійного забезпечення прав і свобод людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Коломоєць Т. О. Апеляція в адміністративно-юрисдикційному процесі: питання теорії та практики / Т. О. Коломоєць, Р.О. Кукурудз. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2010. – 254 с.
2. Кукурудз Р.О. Адміністративно-юрисдикційний процес – сфера об’єктивізації інституту апеляції / Р.О. Кукурудз // Митна справа – 2009. – № 5, Ч. 2 – С. 20–25.
3. Сорокин В.Д. Административно-процессуальное право : учебник / [подгот. А.Н. Каплуновым]. – СПб : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр «Пресс», 2008. – 571 с.
4. Салищева Н.Г. Проблемные вопросы административного процесса // Административное право и административный процесс: актуальные вопросы. – М. : Юристъ, 2004. – С. 221–232.
5. Комзюк А.Т. Адміністративний процес України : навч. посібн. / А.Т. Комзюк, В.М. Бевзенко, Р.С. Мельник. – К. : Прецедент, 2007. – 531 с.
6. Адміністративне право України : підручник / [за заг ред. С.В. Ківалова]. – Одеса : Юридична література, 2003. – 896 с.
7. Тимощук В.П. Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії : монографія / Віктор Павлович Тимощук. – К. : «Конус – Ю», 2010. – 296 с.
8. Адміністративне право : підручник / Ю.П. Битяк (кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін.; [за заг. ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй]. – Х. : Право, 2010. – 624 с.
9. Адміністративне право України : підручник / [за заг. ред. Т.О. Коломоєць]. – К. : Істина, 2009. – 480 с.
10. Колпаков В.К. Адміністративне право України / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
11. Административное право : учебник / [под ред. Л.Л. Попова]. – М. : Юрист, 2002. – 699 с.
12. Кононов П.И. Административный процесс: подходы к определению понятия и структуры / П.И. Кононов // Государство и право. – 2001. – № 6. – С. 23–24.
13. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у двох томах / [ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова)]. – К. : Вид-во «Юридична думка», 2004– . –
Т. 1. – 2004. – 584 с.
14. Розенфельд В.Г., Старилов Ю.Н. Административное принуждение. Административная ответственность. Административно-юрисдикционный процесс : учебное пособие / В.Г. Розенфельд, Ю.Н. Старилов. – Воронеж : Из-во Воронежского ун-та, 1993. – 167 с.
15. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу : монографія / Оксана Володимирівна Кузьменко. – К. : Атіка, 2005. – 352 с.
16. Кузьмичева Г.А. К вопросу об административном процессе как самостоятельной отрасли права / Г.А. Кузьмичева // Административное право и административном процесс: актуальные проблемы. – М. : Юрист, 2004. – С. 244–251.
17. Алехин А.П. Административное право России : учебник / А.П. Алехин, А.А. Кармолицкий. – М. : Изд-во «Зерцало», 2007. – 712 с.
18. Гуцуляк В. Административный процесс и административно-прцессуальное право : состояние и перспективы их развития / В. Гуцуляк, Е. Комарницкая // Закон и жизнь. – 2009. – № 10. – С. 9–23.
19. Шергин А.П. Административная юрисдикция / Анатолий Павлович Шергин. – М. : Юрид. лит., 1979. – 144 с.
20. Тюрина А.А. Функция защиты в административно-юрисдикционном процес се : монография / Анна Анатольевна Тюрина. – М. : Издательство: «Дом Городец», 2009. – 128 с.
21. Бандурка А.М. Административный процесс : учеб. для вузов / А.М. Бандурка, Н.М. Тищенко. – К. : Литера ЛТД, 2001. – 333 с.
22. Бородін І.Л. Адміністративно-юрисдикційний процес : монографія / Іван Лукьянович Бородін. – К. : Алерта, 2007. – 184 с.
23. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен : монографія / Валерій Костянтинович Колпаков. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 528 с.
24. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность : учеб. пособие / Александр Иванович Миколенко. – Х. : Одиссей, 2004. – 272 с.
25. Миколенко О.І. Теорія адміністративного процедурного права : монографія / Олександр Іванович Миколенко. – Харків : Бурун Книга, 2010. – 339 с.
26. Сорокин В.Д. Административный процесс и административно-процессуальное право / Валентин Дмитриевич Сорокин. – СПб : Изд-во Юридического института, 2002. – 474 с.
27. Бочаров С.Н. Административная юрисдикція : учебное пособие / [С.Н.Бочаров, А.В. Зубач, М.В. Костенников, А.В. Куракин, М.Г. Сальников, В.А.Тюрин]. – М. : МосУМВД России, Узд-во «Щит-М», 2005. – 318 с.
28. Алёхин А.П., Кармолицкий А.А. Административное право России : учебник. – М. : Издательство «Зерцало», 2009. – 528 с.
29. Круглов В.А. Административно-деликтный процесс : учебное пособие / В.А.Круглов, Л.Л.Попов. – М. : Изд-во деловой и учебной литературы, 2005. – 336 с.
30. Якуба О.М. Советское административное право. Общая часть : учебник / Ольга Мироновна Якуба. – К. : Вища школа, 1975. – 232 с.
31. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс: сущность и актуальные вопросы правоприминения по делам об административных правонарушениях : монография / Михаил Яковлевич Масленников. – Воронеж : издательство Воронежского университета, 1990. – 209 с.
32. Адміністративна відповідальність в Україні: навчальний посібник / [Комзюк А.Т., Гуменюк В.А., Джагулов Г.В. та ін.] ; [за заг. ред. А.Т. Комзюка]. – [3-тє вид., доопр.]. – Х. : Вид-во Харківського національного університету внутрішніх справ, 2007. – 80 с.
33. Коломоєць Т.О. Експерт у провадженні у справах про адміністративні правопорушення : монографія / Т.О. Коломоєць, А.В. Іванов. – К. : Істина, 2009. – 184 с.
34. Лук’янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання : монографія / Дмитро Миколайович Лук’янець. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – 367 с.
35. Бахрах Д.Н. Административное право : краткий учебный курс / Д.Н. Бахрах, Б.В. Россинский, Ю.Н. Старилов – М. : Норма, 2004. – 320 с.
36. Тимошенко И.В. Административная ответственность : конспект лекций / Иван Владимирович Тимошенко. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2007. – 244 с.
37. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права : навч. посібник / [за заг. ред. Р.О. Куйбіди, В.І. Шишкіна]. – К. : Старий світ, 2006. – 576 с.
38. Адміністративне судочинство : підручник / [за заг. ред. Т.О. Коломоєць]. – [вид. 2, перероб. і доповн.]. – К. : Істина, 2011. – 304 с.
39. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / [Пасенюк О.М., Панченко О.Н., Авер’янов В.Б. та ін.] ; [за заг. ред. О.М. Пасенюка]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 704 с.
40. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Ківалов С.В., Харитонов Є.О., Харитонова О.І. та ін.] ; [за заг. ред. С.В. Ківалова, О.М. Пасенюка, О.І. Харитонової]. – К. : Правова єдність, 2009. – 656 с.
41. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар / [Армаш Н.О., Бандурка О.М., Басов А.В. та ін.] ; [за заг. ред. А.Т. Комзюка]. – К. : Прецедент; Істина, 2009. – 823 с.
42. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України: в 2-х т. / В.К. Матвійчука, І.О. Хар ; [за заг. ред. В.К. Матвійчука]. – К. : КНТ, 2007– . –
Т.1. – 2007. – 788 с.
43. Кодекс адміністративного судочинства України : науково-практичний коментар : у 2-х т. / [за заг. ред. Р.О. Куйбіди]. – К. : Книги для бізнесу, 2007– . –
Т.1. – 2007. – 552 с.
44. Школик А.М. Порівняльне адміністративне право : навч. посібник / Андрій Михайлович Школик. – Львів : ЗУКЦ, 2007. – 308 с.
45. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / [автори-упорядники І.Б. Коліушко, Р.О. Куйбіда]. – К. : Факт, 2003. – 536 с.
46. Куйбіда Р.О. Розвиток адміністративної юстиції в країнах колишнього Радянського Союзу / Р.О. Куйбіда, В.П. Тимощук. – К. : Книги для бізнесу, 2010. – 144 с.
47. Принципи верховенства права: проблеми теорії та практики : у двох книгах / [за заг. ред. Ю.С.Шемшученка] ; [відпов. ред. В.Б. Авер'янов]. – К. : Конус, 2008– . –
Книга друга : Принципи верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві. – 2008. – 314 с.
48. Руденко А.В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / Артем Валерійович Руденко. – Харків : Нац. юрид. академія імені Ярослава Мудрого, 2006. – 20 с.
49. Шостенко О.І. Особливості запровадження адміністративної юстиції в Україні в контексті світової адміністративної теорії та практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / О.І. Шостенко ; Нац. акад. внутр. справ. – К., 2004. – 18 с.
50. Бородін І.Л. Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / І.Л.Бородін ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 38 с.
51. Сіліч І.І. Гарантії забезпечення прав і свобод громадян в адміністративному процесі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / І.І. Сіліч ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2008. – 20 с.
52. Муза О.В. Сучасний стан та тенденції адміністративної юстиції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право» / О.В. Муза ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2010. – 20 с.
53. Константий О.В. Джерела адміністративного права України : монографія / Олександр Володимирович Константий. – К. : Українське агентство інформації та друку «Рада», 2005. – 120 с.
54. Федоров І.О. Кодифікація адміністративно-деліктного законодавства України : монографія / Іван Олексійович Федоров. – Запоріжжя : ТОВ «ВПО «Запоріжжя», 2006. – 144 с.
55. Загальні правила поведінки державних службовців, затверджені наказом Головдержслужби від 23 жовтня 2000 року № 58 // Право на звернення. Коментар Закону України «Про звернення громадян». Законодавство. Судова практика / [за заг. ред. В.М. Оніщука]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – C. 57–58.
56. Энциклопедический словарь. Репринтное издание / Ф.А. Брокгауз, И.А. Эфрон. – М. : Терра, 1992. – 768 с.
57. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голова ред. В.Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
58. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка : [80 000 слов и фразеологических выражений] / С.И. Ожегов, Н.Ю. Шведова ; Российская академия наук. Институт русского языка имени В.В. Виноградова. – [4-е изд., дополненное]. – М. : Азбуковник, 1999. – 944 с.
59. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за редакцією Ю.С. Шемшученка]. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
60. Колісник О.В. Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / О.В. Колісник ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 20 с.
61. Науменков А.В. Отвод судей в арбитражном процессе : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.15 / Алексей Владимирович Науменков. – М., 2002. – 172 c.
62. Постатейный комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации / [Яковлев В.Ф., Юков М.К., Похмелкин В.В. и др.]. – М. : Юридическая фирма «Контракт», 1995. – 1250 с.
63. Адміністративне право України: підручник / [Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.] ; [за ред. Ю.П. Битяка]. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
64. Шмідт-Ассманн Ебергард Загальне адміністративне право як ідея врегулювання: основні засади та завдання систематики адміністративного права / Ебергард Шмідт-Ассманн ; [пер. з нім. Г. Рижков, І. Сойоко, А. Баканов] ; [відп. ред. О. Сироїд]. – [2-ге вид., перероблене та доповнене]. – К. : «К.І.С.», 2009. – 552 с.
65. Нікітенко Н.П. Відвід (самовідвід) в адміністративно-юрисдикційному процесі: обґрунтування доцільного легалізації використання потенціалу // Н.П. Нікітенко. – Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). – 2010. – №1. – С. 87–90.
66. Адміністративне судочинство в Україні : підручник / [Пасенюк О.М., Панченко О.Н., Авер’янов В.Б. та ін.] ; [за заг. ред. О.М. Пасенюка]. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.
67. Фастофець В.М. Зміни до процесуального законодавства: перші враження / В.М.Фастофець // Юридичний вісник України. – 2011. – №3 (811) (15-21 січня 2011 р.). – С. 6–7.
68. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. –№ 40–42. – Ст. 492.
69. Господарсько-процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. –№ 6. – Ст. 56.
70. Кримінально-процесуальний кодексі України від 28 грудня 1960 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. –№ 2. – Ст. 15.
71. Коломоєць Т.О. Захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення: Монографія / Т.О. Коломоєць, Р.В. Сінєльнік. – К. : Істина, 2008. – 184 с.
72. Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / Владислав Едуардович Теліпко. – К. : Центр правової літератури, 2011. – 704 с.
73. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посібник / Петро Мойсейович Рабінович. – [вид. 6-е.]. – Х. : Консум, 2002. – 160 с.
74. Коломоєць Т.О. Державний контроль у галузі чорної металургії в Україні: організаційно-правовий аспект: [монографія] / Т.О. Коломоєць, П.С. Лютіков. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2009. – 216 с.
75. Словарь русского языка: в 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус. яз. ; [под ред. А.П. Евгеньевой]. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Русский язык– .–
Т.4. – 1984. – 794 с.
76. Юридический научно-практический словарь-справочник (основные термины и понятия) / О.Ф. Скакун, Д.А. Бондаренко ; [под общ. ред. О.Ф. Скакун]. – Х. : Эспада, 2007. – 488 с.
77. Юридический энциклопедический словарь / [под ред. М.Н. Марченка]. – М. : ТК «Велби», издательство «Проспект», 2006. – 808 c.
78. Юридичні терміни. Тлумачний словник / [Гончаренко В.Г., Андрушко П.П., Базова Т.П. та ін.] ; [за ред. В.Г. Гончаренка]. – [2-ге вид., стереотипне]. – К. : Либідь, 2004. – 320 с.
79. Тихомирова Л.В. Юридическа энциклопедия / Л.В. Тихомирова, М.Ю. Тихомиров ; [под ред. М.Ю. Тихомирова]. – М., 2006. – 972 с.
80. Скакун О. Ф. Теорія держави і права / Ольга Федорівна Скакун. – Х. : Консул, 2001. – 655 с.
81. Архипов С.И. Субъект права: теоретическое исследование. – СПб : Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 469 с.
82. Бачун О.В. Правовий статус суб’єктів адміністративного судочинства / Олег Володимирович Бачун ; [за наук. ред. А.О. Селіванова]. – К. : Логос, 2009. – 117 с.
83. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / Сергей Сергеевич Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 450 с.
84. Комаров С.А. Общая теория государства и права : учебник / Сергей Александрович Комаров. – [4-е изд., переработанное и дополненное]. – М. : Юрайт, 1998. – 295 с.
85. Кузьменко О.В. Адміністративно-процесуальне право України : підручник / О.В.Кузьменко, Т.О. Гуржій ; [за заг. ред. О.В.Кузьменко]. – К. : Атіка, 2007. – 416 с.
86. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность : [учеб. пособие] / Александр Иванович Миколенко. – Х. : Одиссей, 2006. – 351 с.
87. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35–36, 37. – Ст. 446.
88. Нікітенко Н.П. Суб’єкти відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі // Н.П. Нікітенко. – Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). – 2010. – №2. – С. 112–117.
89. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес : монографія / Володимир Сергійович Стефанюк. – Х. : Консум, 2003. – 464 с.
90. Про затвердження порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування : Постава Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950 (з наступними змінами та доповненнями) // Офіційний вісник України. – 2000. – №24. – С. 146.
91. Про Вищу раду юстицію : Закон України від 15 січня 1998 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 25. – Ст. 146.
92. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 07 липня 2010 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41. – Ст. 1468.
93. Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця : Наказ Головного управління державної служби України від 23 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. – №45. – С. 346.
94. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38. – Ст. 288.
95. Пащенко О. Проблемні питання застосування відводів у цивільному, господарському та адміністратвиному процесі / О. Пащенко. – Юридичний радник. – 2006. – №5(13). – С. 7–8.
96. Пояснювальній записка до законопроекту «Про судоустрій та статус суддів» № 6450 від 31 травня 2010 р. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=37806.
97. Садовский В.Н. Основание общей теории систем / Вадим Николаевич Садовский. – М. : Наука, 1974. – 279 с.
98. Коломоєць Т.О. Адміністративно-правове регулювання порядку створення і діяльності професійних правничих громадських організацій в Україні / Т.О. Коломоєць, М.Ю. Віхляєв. – Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2010. – 286 с.
99. Шергин А.П. Административная юрисдикция / Анатолий Павлович Шергин. – М. : Юрид. лит., 1979. – 144 с.
100. Ігонін Р.В. Організаційно-правові засади діяльності суб'єктів виконавчого провадження: дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Руслан Владиславович Ігонін. – Ірпінь, 2007. – 211 с.
101. Козлов Ю.М. Административное правоотношение / Юрий Маркович Козлов. – М. : Юрид. лит., 1976. – 184 с.
102. Нікітенко Н.П. Внутрішні та зовнішні зв’язки системи суб’єктів відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процес / Н.П. Нікітенко // Сучасне міжнародне та вітчизняне право як регулятор суспільних відносин: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, Україна,7-8 жовтня 2010 р.): у 3-х частинах. – Одеса : ГО «Причорноморська фундація права», 2010. – ч. 3. – С. 59–61.
103. Закон причины и следствия / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.creationism.org/crimea/text/198_4.htm.
104. Словарь русского языка: в 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус. яз. ; [под ред. А.П. Евгеньевой]. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Русский язык– .–
Т.2. – 1982. – 736 с.
105. Кутателадзе О.Д. Підстави виникнення зобов’язань за римським приватним правом і сучасним цивільним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне прав» / О.Д. Кутателадзе ; Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2006. – 19 с.
106. Воронова О.В. Підстави набуття права власності на житло : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне прав» / О.В. Воронова ; Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2005. – 20 с.
107. Словник базової термінології з адміністративного права : [навч. посіб.] / [за заг. ред. Т.О. Коломоєць]. – К. : Істина, 2010. – 240 с.
108. Малютін І.А. Підстави та процесуальний порядок зупинення попереднього розслідування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза» / І.А. Малютін ; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 16 с.
109. Беднарська В.М. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в кримінальному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза» / В.М. Беднарська ; Академія адвокатури України. – К., 2007. – 23 с.
110. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / [за ред. В.В. Комарова]. – Х. : Одіссей, 2001. – 815 с.
111. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / [за ред. В.І. Тертишнікова]. – Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. – 448 с.
112. Нікітенко Н.П. Підстави відводу (самовідводу) в адміністративно-юрисдикційному процесі // Н.П. Нікітенко. – Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). – 2010. – №3. – С. 89–95.
113. Тлумачний словник української мови. – упереджений / [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.slovnyk.net/?swrd=%D3%CF%C5%D0%C5%C4%C6%C5%CD%C8%C9&x=0&y=0.
114. Про судову експертизу : Закон України від 25 лютого 1994 р. (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 232
115. Тлумачний словник української мови. – служба / [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.slovnyk.net/?swrd=%D1%CB%D3%C6%C1%C0&x=0&y=0.
116. Тлумачний словник української мови. – залежність / [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.slovnyk.net/?swrd=%E7%E0%EB%E5%E6%ED%B3%F1%F2%FC&x=0&y=0.
117. Эйсман А.А. Заключение эксперта. Структура и научное обоснование / Алексей Александрович Эйсман. – М. «Юридическая литература», 1967. – 147 с.
118. Шмонин А.В. Понятие и содержание специальных познаний в угловном процессе / А.В. Шмонин // Российский судья. – 2002. – №11. – С. 11–13.
119. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография / Вадим Николаевич Махов. – М. : Изд-во РУДН, 2000. – 296 с.
120. Орлов Ю.К. Заключение эксперта как источник выводного знания в судебном доказывании : автореф. дис. на соискание научной степени д-ра юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика, судебная экспертиза, оперативно-розыскная деятельность» / Ю.К. Орлов; Всесоюзный юридический заочный институт. – М., 1985. – 55 с.
121. Треушников М.К. Судебные доказательства / Михаил Константинович Треушников. – М. : ГОРОДЕЦ, 1997. – 287 с.
122. Романюк Б.В. Сучасні теоретичні та правові проблеми використання спеціальних знань у досудовому слідстві : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Богдан Васильович Романюк. – К., 2002. – 222 с.
123. Словник української мови онлайн. – мотивація / [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://language.br.com.ua/%d0%bc%d0%be%d1%82%d0%b8%d0%b2%d0%b0%d1%86%d1%96%d1%8f/.
124. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. / Владимир Иванович Даль. – М. : Рус. яз., 1989– .–
Т. 4. – 1990. – 699 с.
125. Кучер В.О. Нікчемні правочини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.О. Кучер ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2005. – 16 с.
126. Миколенко О.М. Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.М. Миколенко ; Національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2005. – 19 с.
127. Жеков В.І. Правочини, які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.І. Жеков ; Одеська національна юридична академія. – О., 2006. – 20 с.
128. Майстренко О.В. Теоретико-правові аспекти колізій у законодавстві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О.В. Майстренко ; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2008. – 20 с.
129. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / В.М. Кравчук ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2000. – 16 с.
130. Кодекс Республики Казахстан об административных правонарушениях от 30 января 2001 года № 155-ІІ // Ведомости Парламента Республики Казахстан. – 2001. – № 5–6. – Ст. 24.
131. Кодекс об административных правонарушениях Российской Федерации от 30 декабря 2001 года / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.garant.ru/main/12025267-025.htm#par4337.
132. Кодекс административных проступков Азербайджанской Республики от 11 июля 2000 года // Сборник законодательных актов Азербайджанской Республики. – 2000. – № 8 (книга 1). – Ст. 584.
133. Кодекс об административных правонарушениях Республики Молдова. – Кишинев: S.C.”Lavilat-SNFO” S.R.L., 2005. – 155 с.
134. Процессуально-исполнительный кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях от 20 декабря 2006 года / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.levonevsky.org/kodeksby/pikoap/index.htm.
135. Закон Федеративної Республіки Німеччини від 24 травня 1968 «Про порушення порядку» // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – С. 388–356.
136. Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – 912 с.
137. Закон Італійської Республіки від 24 листопада 1981 року «Зміни карної системи» // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – С. 415–419.
138. Декрет-Закон Португальської Республіки від 27 жовтня 1982 року «Про порушення порядку та штрафи взагалі» // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – С. 430–459.
139. Закон Австрійської Республіки «Про адміністративні покарання», прийнятий 1991 році // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – С. 787–825.
140. Закон Чеської Республіки «Про проступки» від 17 квітня 1990 року // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – С. 855–901.
141. Федеральний Закон Швейцарської Конфедерації від 22 березня 1974 року «Про право адміністративних покарань // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / [автор-упорядник О.А. Банчук]. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – С. 387–394.
142. Закон Республіки Словенія від 12 грудня 2002 року «Про проступки» // Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформува