Використання даних, одержаних в результаті застосування науково-технічних засобів, для доказування в кримінальному процесі

brief description

Зміст
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1
ЗАСТОСУВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ЯК ОДИН ІЗ СПОСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАВДАНЬ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА 13
1.1. Правові засади використання науково-технічних засобів у кримінальному процесі 13
1.2. Поняття науково-технічних засобів, що застосовуються в кримінальному процесі 47
1.3. Призначення та види науково-технічних засобів, які використовуються у кримінальному процесі 61
РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ДАНИХ, ОДЕРЖАНИХ У РЕЗУЛЬТАТІ ЗАСТОСУВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ 77
2.1. Поняття даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі 77
2.2. Напрями використання даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у процесі розслідування злочинів 89
РОЗДІЛ 3
ВИКОРИСТАННЯ ДАНИХ, ОДЕРЖАНИХ У РЕЗУЛЬТАТІ ЗАСТОСУВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 110
3.1. Місце і роль даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у процесі доказування в кримінальному судочинстві 110
3.2. Використання даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів під час здійснення оперативно-розшукових заходів для доказування в кримінальному процесі 154
ВИСНОВКИ 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190

ДОДАТКИ ……….…………………………………………………………………208

Вступ
Науково-технічний прогрес як взаємозумовлений поступовий ро-звиток науки і техніки на сучасному етапі глибоких революційних змін у всіх сферах життя людського суспільства визначається поняттям науко-во-технічної революції. Місце і значення науки і техніки, їхня роль у фу-нкціонуванні суспільного організму стають домінуючими. Наука перет-ворюється на провідний чинник всієї системи суспільних відносин та су-спільного виробництва. Сучасний синтез науки і техніки дає змогу вдос-коналювати наявні та створювати нові засоби виробництва. Безумовно, поява нових засобів, які є втіленням досягнень науки і техніки, сприяє підвищенню ефективності реалізації завдань в окремій сфері суспільного життя.
Одна з них - це сфера суспільних відносин, зумовлених бороть-бою зі злочинністю. Проникнення в неї сучасних науково-технічних за-собів, розробка специфічних приладів, апаратів та прийомів роботи з ними, всебічне впровадження у практику розслідування та попереджен-ня злочинів приводить до виникнення низки проблемних питань, що по-требують невідкладного розв’язання.
Особливу увагу привертають питання, що торкаються результа-тів застосування науково-технічних засобів у доказуванні в криміналь-ному процесі. З’ясування цього центрального проблематичного питання дасть повніше уявлення про роль і місце науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві.
Проблеми використання різноманітних науково-технічних засо-бів у сфері боротьби зі злочинністю тривалий час залишалися поза ува-гою науки кримінально-процесуального права. Дослідження здебільшо-го проводили у розрізі криміналістичної науки. Відсутність аналізу цих питань негативно впливає на формування нормативно-правової бази, яка регулює відносини, пов’язані з застосуванням науково-технічних за-собів у процесі розслідування злочинів, і як наслідок, це не дає можли-вості повною мірою використати одержані результати в практичній дія-льності правоохоронних органів.
Наше дослідження проведено на основі існуючих правових норм, розгорнутого аналізу вихідних даних концептуального науково-теоретичного характеру, практики застосування науково-технічних за-собів у кримінальному судочинстві, а також досвіду іноземних правових систем.
Потреба у проведенні такого дослідження зумовлена тим, що на сьогодні немає системних теоретичних праць з проблем використання новітніх досягнень науки і техніки у кримінальному процесі взагалі та в процесі доказування зокрема. У науці кримінального процесу ще не по-вною мірою досліджені самі визначення таких понять, як «науково-технічний засіб, який використовується у кримінальному процесі», «да-ні, одержані у результаті застосування науково-технічних засобів». Ще не розглянуто системно питання видів та функцій науково-технічних за-собів у кримінальному судочинстві, напрямів використання даних, здо-бутих шляхом їхнього застосування, а також використання у процесі доказування результатів, одержаних з допомогою науково-технічних за-собів при проведенні оперативно-розшукової діяльності.
Усе це створює у практичній діяльності труднощі як у процесі самого застосування науково-технічних засобів з метою збирання та пе-ревірки доказів, так і, що особливо важливо, у безпосередньому викори-станні здобутих даних у ході доказування у конкретній кримінальній справі.
Найважливішим при цьому є необхідність наукового обґрунту-вання нормативно-правового закріплення за даними, одержаними в ре-зультаті застосування науково-технічних засобів, місця повноцінного джерела доказової інформації.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю встанов-лення єдиної системи правових категорій та формування на їхній основі правових засад використання науково-технічних засобів у кримінально-му процесі України, визначення допустимих напрямів застосування оде-ржаних за їхньою допомогою даних та закріплення за цими даними в кримінально-процесуальному законодавстві України місця самостійного джерела доказової інформації.
Важливість наукового дослідження у зазначеній сфері зумовлена потребою створення додаткових чинників, що повинні сприяти досяг-ненню завдань кримінального судочинства шляхом нормативно-правового регулювання фактично існуючих та потенційно діючих відно-син, пов’язаних з використанням у процесі боротьби зі злочинністю різ-номанітних науково-технічних засобів.
Результати нашого дослідження мають науково-теоретичний та прикладний характер. Автором пропоновано внести низку змін до існу-ючих правових норм як у галузі кримінально-процесуального права, так і в спорідненій з нею галузі, що стосується відносин оперативно-розшукового характеру.
На нашу думку, актуальність наукового дослідження полягає ще й в тому, що сприятиме не тільки виконанню завдань кримінального процесу, підвищенню швидкості розкриття злочинів, економії процесуа-льних засобів і коштів, але й надасть додаткові гарантії дотримання за-кону в процесі кримінального судочинства.
Як уже зазначалось, спеціальних монографічних досліджень з за-значеної проблематики немає. В окремих працях автори лише фрагмен-тарно торкаються цих питань, проте вони мають дискусійний характер, залишаючи в цілому проблему «відкритою».
Зокрема, частково елементи дослідження цієї проблеми містяться у працях: Р.С.Бєлкіна, В.Г.Гончаренка, Ф.К.Діденка, А.А.Ейсмана, О.О.Закатова, В.К.Лисиченка, О.А.Леві, З.М.Ломако, Г.М.Міньковського, М.Г.Несена, Ю.М.Оропая, М.А.Селіванова, Н.В.Сибільової, М.С.Стро-говича, Ф.В.Хоменка. Більшість з цих праць написані у 70-80-х роках і підходи авторів до розв’язання проблеми є такими, що панували в той період, а відтак не відповідають сучасним вимогам. У новітніх наукових працях також не повною мірою висвітлено роль і місце науково-технічних засобів з позицій науки кримінально-процесуального права. Це дослідження О.М.Бандурки, В.П.Бахіна, Б.Т.Безлєпкіна, П.Д.Біленчука, В.П.Бож’єва, В.Н.Галузо, Г.І.Грамовича, О.В.Горбачова, М.О.Громова, Е.А.Долі, А.Я.Дубінського, А.В.Іщенка, Н.С.Карпова, В.С.Кузьмічова, О.М.Ларіна, П.А.Лупинської, Н.П.Молібоги, М.М.Михеєнко, В.Т.Нора, Е.А.Разумова, М.В.Салтевського, І.В.Сервецького, В.М.Тертишника, С.А.Шейфера, В.П.Шибіка, Р.Х.Якупова. Фрагментарно приділяючи увагу питанням використання науково-технічних засобів у кримінальному процесі, ав-тори у своїх працях визначають лише загальні принципи розв’язання зумовлених цією діяльністю проблем. Поза увагою залишаються важли-ві і такі, що потребують деталізації, аспекти застосування цих засобів у кримінальному судочинстві. Щодо проблеми використання у доказу-ванні матеріалів, здобутих шляхом оперативно-розшукового застосу-вання цих засобів, то вона має «гострий» дискусійний характер.
Як видається розв’язати цю проблему не можна лише на підставі правових та теоретичних засад оперативно-розшукової діяльності. Най-ефективнішим способом вирішення проблеми є комплексний підхід, який має ґрунтуватись на єдиних правових засадах використання науково-технічних засобів.
Відтак, мета дослідження полягає у закріпленні за даними, одер-жаними в результаті застосування науково-технічних засобів, місця пов-ноцінного джерела доказової інформації. Щодо прикладного характеру, то метою дослідження є формування змін та доповнень до правових норм, що регулюють відносини у цій сфері.
Об’єктом дослідження виступає процес використання різномані-тних науково-технічних засобів у боротьбі зі злочинністю. Предметом дослідження є використання для доказування у кримінальному процесі даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації та пошукових науково-технічних засобів. Методами досліджен-ня, використаними в дисертації, є метод порівняльного правознавства, формально-логічний метод та метод аналізу. Вибір та подальше викори-стання зазначених методів у праці має комбінований характер залежно від вирішуваних безпосередніх завдань дослідження. Побудоване дослі-дження на основі аналізу практики використання науково-технічних за-собів у кримінальному судочинстві, зокрема 175 кримінальних справ, розглянутих судами Хмельницької області.
З метою реалізації мети, поставленої у дослідженні, вирішувалися такі завдання:
1) проведено комплексний аналіз правових засад використання науково-технічних засобів у кримінальному процесі;
2) визначено поняття науково-технічного засобу, що використо-вується у кримінальному процесі;
3) виділено функції та окремі види науково-технічних засобів, які застосовуються у кримінальному судочинстві;
4) визначено поняття даних, одержаних у результаті застосуван-ня науково-технічних засобів у кримінальному процесі;
5) проаналізовано основні напрями використання даних, одер-жаних у результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі;
6) встановлено місце і роль даних, одержаних у результаті засто-сування науково-технічних засобів у процесі доказування в кримінальному судочинстві;
7) проаналізовано процес використання даних, одержаних у ре-зультаті застосування науково-технічних засобів під час здійс-нення оперативно-розшукових заходів для доказування в кри-мінальному процесі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що впе-рше застосування у кримінальному судочинстві науково-технічних за-собів розглядається з позицій комплексного правового інституту, пов’язаного з регулюванням суспільних відносин стосовно використан-ня цих засобів у боротьбі зі злочинністю. У дослідженні обґрунтовано необхідність вироблення єдиної системи правових категорій, що надава-тиме усій сукупності норм, спрямованих на врегулювання суспільних ві-дносин даного виду, вигляду цілісної правової системи.
Зокрема, в дисертації узагальнено визначення поняття науково-технічних засобів, використовуваних у кримінальному процесі, під яки-ми розуміють сукупність приладів, пристроїв, апаратури, інструментів і матеріалів, що застосовуються відповідно до закону спеціально уповно-важеними особами для досягнення науково обґрунтованого результату, який би сприяв захисту прав та законних інтересів учасників криміналь-ного процесу, повному та швидкому розкриттю злочинів і викриттю осіб, винних у їхньому вчиненні.
З позицій науки кримінально-процесуального права зроблено спробу удосконалити визначення напрямів цільового призначення (фун-кцій) науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві: пошуко-вої, фіксації, дослідницької, конструктивної, моделювання, діагностич-ної.
Уперше сформульовано поняття даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі як пе-ренесених на технічний засіб фіксації відомостей про факти, що відо-бражаються в різноманітних матеріальних носіях, характеризуються ін-формаційною цінністю та сенсом і на основі яких у визначеному законом порядку спеціально уповноважені органи держави встановлюють наяв-ність або відсутність обставин, що мають значення для правильного ви-рішення кримінальної справи.
У праці визначено поняття та сформульовані основні елементи криміналістичного, кримінологічного, оперативно-розшукового та кри-мінально-процесуального аспекта використання даних, одержаних у ре-зультаті застосування науково-технічних засобів. Зокрема, в межах кри-міналістичного аспекта виділено використання даних для ідентифікації, висунення і побудови версій, планування розслідування, моделювання, діагностики, а в межах кримінально-процесуального аспекта акцентова-но увагу на використанні зазначених даних для доказування, у конкрет-ній кримінальній справі.
Зроблено спробу узагальнити способи збору доказової інформа-ції у вигляді даних, одержаних у результаті використання науково-технічних засобів, під час проведення слідчих, судових та оперативно-розшукових дій.
У процесі дослідження виникла потреба удосконалити наукове положення, згідно з яким до документів у кримінальному судочинстві слід відносити результати застосування науково-технічних засобів фік-сації, що містять відомості, які мають значення для справи, подані учас-никами кримінального процесу, встановлені в ході оперативно-розшукових заходів, слідчих та судових дій.
Крім того, подальшого розвитку дістало наукове положення, за яким здобуті результати застосування науково-технічних засобів в опе-ративно-розшуковій діяльності можуть бути використані для доказу-вання в кримінальному процесі.
Практичне значення одержаних в процесі теоретичного дослі-дження результатів полягає у формуванні змін та доповнень до право-вих норм, що регламентують процес використання науково-технічних засобів у розслідуванні злочинів. Автором сформульовані і нові правові норми, які, що обґрунтовується в дисертації, було б доцільно імплемен-тувати у кримінально-процесуальне законодавство і законодавство про оперативно-розшукову діяльність. Пропоноване введення у правову си-стему зазначених правових норм та окремих правових категорій розг-лядається автором як один із визначальних чинників підвищення ефек-тивності використання результатів застосування науково-технічних за-собів у процесі розслідування злочинів на практиці.

Головні результати дисертаційного дослідження знайшли своє ві-дображення у доповідях, зроблених на п’яти науково-практичних кон-ференціях, та в 9 опублікованих у наукових виданнях статтях.
На шостій регіональній науково-практичній конференції “Про-блеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, що відбува-лась у Львівському національному університеті імені Івана Франка, зроблено доповідь на тему “Поняття науково-технічного засобу в науці кримінально-процесуального права України” (м.Львів, 8.02.2000). На сьомій регіональній науково-практичній конференції “Проблеми держа-вотворення і захисту прав людини в Україні”, що відбувалась у Львівсь-кому національному університеті імені Івана Франка, зроблено доповідь на тему “Науково-технічні засоби у кримінальному процесі” (м.Львів, 13.02.2001). На звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Хмельницького інституту регіонального управ-ління та права оприлюднено тему “ Сучасні аспекти використання нау-ково-технічних засобів у кримінальному судочинстві” (м.Хмельницький, 30.02.2001); на звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Хмельницького інституту регіонального управ-ління та права оприлюднено тему “Захисник як суб’єкт застосування на-уково-технічних засобів у кримінальному судочинстві” (Хмельницький, 26.04.2000); на звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Хмельницького інституту регіонального управ-ління та права “Проблеми вдосконалення управління та правове забез-печення соціально-економічного розвитку України” – доповідь “Вико-ристання технічних засобів інструментальної діагностики в криміналь-ному судочинстві” (м.Хмельницький, 31.03.1999).
Матеріали дослідження опубліковані у таких наукових виданнях:
Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип.35. - стат-тя «Поняття даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі»;
Вісник Львівського Університету. Серія юридична. Вип.36 - стат-тя «Використання науково-технічних засобів у кримінальному процесі»;
Збірник наукових праць Академії прикордонних військ України. №8 - стаття «Прості та аналітичні пошукові науково-технічні засоби та практика їх застосування у досудовому слідстві»;
Журнал Юридичний вісник. –2001. -№2 - стаття «Використання результатів застосування науково-технічних засобів у процесі розсліду-вання злочинів»;
Вісник Технологічного університету Поділля. -1999. -№2 - стаття «Правові засади використання науково-технічних засобів у криміналь-ному процесі»;
Вісник Технологічного університету Поділля. -1999. -№3 - стаття «Використання даних, отриманих у результаті застосування науково-технічних засобів під час здійснення оперативно-розшукових заходів для доказування у кримінальному процесі»;
Журнал Держава і право. -2000. -№8 – стаття “Проблеми засто-сування науково-технічних засобів захисником у кримінальному проце-сі”;
Журнал Держава і право. -2001. -№9 - стаття “Поняття функцій та видів науково-технічних засобів, які використовуються у кримінальному процесі”;
Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -2000. -№3 – стаття “Поняття науково-технічного засобу у кримінальному процесі”;

bibliography

Висновки

Актуальні питання, пов’язані з проблемами використання різноманітних науково-технічних засобів у сфері боротьби зі злочинністю, тривалий час залишались поза увагою науки кримінально-процесуального права. Дослідження здебільшого здійснювали у площині криміналістичної науки, зокрема такої її частини, як криміналістична техніка. Недостатнє дослідження цієї проблеми негативно відбивається на нормативно-правовій базі, що регулює відносини, пов’язані з застосуванням науково-технічних засобів у процесі розслідування злочинів, і, як наслідок, не дає змоги повною мірою використати одержані результати у практичній діяльності пра-воохоронних органів.
Особливу увагу привертає низка питань, що торкаються викорис-тання результатів застосування науково-технічних засобів у доказуванні в кримінальному процесі. Це є головне, проблематичне питання, висвітлення якого, як видається, найповніше розкрило б роль і місце науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві.
У науці кримінально-процесуального права немає визначення самого поняття, яке б об’єднувало різноманітні засоби технічного і наукового характеру, пристрої, апаратуру, що можуть бути залучені у процес розслідування злочинів. Цілком зрозуміло, що застосування понять, вироблених наукою криміналістикою, до сфери кримінально-процесуальних відносин, в повній мірі не є можливим, незважаючи на суттєву спорідненість цих галузей знань. Це пояснюється особливостями тих завдань, на вирішення яких спрямована відповідна діяльність. Тому головним завданням дисертації є формування головних понять, які стосуються визначення кримінально-процесуальної природи науково-технічних засобів та результатів, одержаних внаслідок їхнього застосування, і на їхній основі формулювання практичних рекомендацій, спрямованих на створення більш ефективних правових засад регламентування процесуальних відносин у цій сфері.
Досліджуючи поставлені у дисертації питання, автор використав методи аналізу наявних правових основ застосування науково-технічних засобів як одного із способів реалізації завдань кримінального судочинства, теоретичних засад існуючих на сьогодні у галузі кримінально-процесуальної та криміналістичної науки, а також на основі історичного порівняння відповідності рівня правового регулювання у цій сфері практичним вимогам процесуальної діяльності розглянув взаємозв’язок між необхідністю теоретичного обґрунтування тих чи інших висновків з їхньою практичною реалізацією в діяльності правоохоронних органів.
З метою вирішення поставлених проблем передусім було розглянуто існуючий стан правового регулювання (правові засади) використання науково-технічних засобів у кримінальному процесі, а також визначено у контексті історичного розвитку напрями регламентування відносин, пов’язаних з залученням науково-технічних засобів у процесі розслідування злочинів.
Аналізуючи правові засади використання науково-технічних засобів у розслідуванні злочинів, особливо наголошувалося, що система правових норм, яка утворює ці засади, не містить у собі єдиних підходів стосовно термінологічного визначення даних засобів. Беззаперечним положенням є те, що існування єдиної правової категорії надасть усій сукупності норм, спрямованих на врегулювання суспільних відносин даного виду, вигляду цілісної правової системи і тим самим поліпшить можливість практичного використання приписів цієї системи на практиці. Проте на сучасному етапі, як видається, стан розвитку законодавчого регламентування процесу застосування цих спеціальних засобів у розслідуванні злочинів є далеким від досконалості, а наявність у системі норм, які регулюють відносини у цій сфері, широкого кола термінів, що визначають єдине правове поняття, створює негативну ситуацію законодавчої невизначеності та можливості неоднозначного тлумачення цих понять у правозастосовній діяльності суб’єктів використання таких засобів.
Охарактеризувавши основні компоненти елементного складу, автором зроблені певні узагальнення.
Під науково-технічними засобами, які використовуються в кримі-нальному процесі, розуміють сукупність приладів, пристроїв, апаратури, інструментів та матеріалів, що застосовуються відповідно до закону спеціально уповноваженими особами для досягнення науково обґрунтованого результату, який би сприяв захисту прав та законних інтересів учасників кримінального процесу, повному та швидкому розкриттю злочинів і викриттю осіб, винних у їх вчиненні.
При цьому допустимими визнані науково-технічні засоби:
1) які застосовуються зі спеціальною метою, що полягає в сприянні виконанню завдань кримінального судочинства;
2) які застосовуються лише спеціально уповноваженими особами;
3) можливість застосування яких прямо передбачена у законі або такі, використання яких закону не суперечить;
4) застосування яких не суперечить етичним, моральним нормам, принципові гуманізму та демократизму права, не пригнічують честь і гідність осіб, щодо яких вони використані;
5) застосування яких відповідає вимогам безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві;
6) які є науково обґрунтованими;
7) кінцевою метою застосування яких виступає досягнення науко-во обґрунтованого результату;
8) здобутий результат застосування яких відповідає вимогам достовірності та об’єктивності.
Автором з’ясовані правові засади використання науково-технічних засобів у кримінальному процесі та визначено саме їх поняття, що дало змогу дослідити можливі класифікації функцій науково-технічних засобів за цільовим призначенням та їхні види.
З позицій кримінально-процесуальної науки можна виділити три групи науково-технічних засобів, вважаючи критерієм їхню роль у процесі доказування у кримінальному судочинстві:
по-перше, засоби, які в результаті їхнього застосування безпосередньо надають доказову інформацію, тобто результат використання яких відображено в матеріально фіксованих даних, тому ці науково-технічні засоби доцільно охарактеризувати як «науково-технічні засоби фіксації»;
по-друге, засоби, що сприяють виявленню джерел доказової інформації, - це “пошукові науково-технічні засоби”;
по-третє, це “науково-технічні засоби експертного дослідження”.
З'ясування природи поняття науково-технічного засобу, який використовується у кримінальному судочинстві, дає змогу розкрити зміст наступного елементу, який становить предмет дисертаційного дослідження. Цим елементом є така теоретико-правова категорія, як "дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві". У результаті ми доходимо висновку про необхідність розглядати дані, здобуті шляхом застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, розуміючи їх у широкому (суто інформаційному) та у вузькому (процесуально-пізнавальному) значеннях.
У суто інформаційному розумінні поняття даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, виражається в будь-яких відомостях про факти встановлених за допомогою використання таких засобів, незалежно від того, чи були такі дані перенесені на технічний засіб фіксації, чи ні. Однак, оскільки йдеться про специфічний засіб пізнання дійсності у межах кримінально-процесуальної діяльності, в дисертації зосереджено увагу на розкритті поняття даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів, як даних, перенесених на технічний засіб фіксації з метою можливого їх подальшого використання у кримінальному судочинстві, зокрема і в процесі доказування.
Отже, дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, - це перенесені на технічний засіб фіксації відомості про факти, які відображаються в різноманітних матеріальних носіях, характеризуються інформаційною цінністю та сенсом, на основі яких у визначеному законом порядку спеціально уповноважені органи держави встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.
Спираючись на таке розуміння поняття даних, одержаних шляхом застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, можна констатувати, що вони:
1) є результатом застосування науково-технічних засобів;
2) виступають як відомості про факти;
3) зафіксовані шляхом перенесення їх на технічний засіб;
4) характеризуються інформаційною цінністю та інформаційним сенсом;
5) є підставою для прийняття процесуальних рішень та дій спеціа-льно уповноваженими органами держави;
6) мають значення для встановлення певних обставин з метою правильного вирішення кримінальної справи.
Особливу увагу в дисертації приділено дослідженню різноманітних напрямів використання даних.
Характеризуючи напрями використання таких даних, наголошується, що вони є взаємопов’язаними і взаємозумовлюють один одного. Тобто є можливість з’ясувати окремі аспекти використання таких даних, що об’єднують певні види напрямів у межах єдиної сфери їхнього застосування в процесі розслідування злочинів. Такими основними аспектами використання даних, здобутих шляхом застосування науково-технічних засобів, у нашому випадку виступають:
1) криміналістичний аспект: для ідентифікації, висунення і побу-дови версій, планування розслідування, моделювання, діагностики;
2) кримінологічний;
3) оперативно-розшуковий ;
4) кримінально-процесуальний - для доказування по конкретній кримінальній справі.
Процес доказування є одним з головних елементів кримінального судочинства, а тому визначення ролі і місця даних, одержаних в результаті застосування науково-технічних засобів, набуває порівняно з іншими окресленими напрямами особливого значення.
Водночас в дисертації окремо застережено, що способами збору доказової інформації у вигляді даних, одержаних у результаті використання науково-технічних засобів, є:
1) одержання даних у результаті застосування науково-технічних засобів у процесі провадження слідчих і судових дій уповноваженими на це особами (слідчий, прокурор, начальник слідчого відділу, суддя);
2) одержання даних у результаті використання науково-технічних за-собів у процесі провадження слідчих і судових дій, здійснюване особами, залученими до проведення таких дій, або особами, яким надано це право з дозволу особи, котра проводить відповідні слідчі або судові дії;
3) отримання цих даних шляхом їх подання підозрюваним, обвинува-ченим, захисником, обвинувачем (стосовно справ приватного обвинувачення), потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їхніми представниками;
4) одержання даних, здобутих шляхом застосування науково-технічних засобів особами, про які є дані, що їм відомі обставини, що відносяться до справи, визнаними в подальшому свідками в кримінальному судочинстві;
5) подання даних, що надходять з підприємств, установ, організацій від посадових осіб і громадян, що одержували їх, як правило, вна-слідок реалізації професійних обов’язків (записи відеокамер візуального спостереження, записи переговорів диспетчерів, фіксація інформації під час проведення різного роду досліджень);
6) одержання даних, що надійшли у процесі здійснення оперативно-розшукових заходів.
Детальне з'ясування місця даних, одержаних у результаті застосу-вання науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві, в структурі одного з елементів доказування - збору доказів – дало змогу охарактеризувати їхнє місце в структурі кримінально-процесуальної діяльності, пов'язаної з перевіркою та оцінкою доказового матеріалу. Зокрема, особливу увагу приділено теоретичному визначенню цієї діяльності, спрямованої на встановлення належності, достатності, достовірності, допустимості такого доказового матеріалу.
Так щодо перевірки об'єктивності характеру одержаних доказів, виявлено, що ця об'єктивність хоч і не "презумується", проте найвищою мірою, порівняно з іншими джерелами доказів, гарантується даними, одержаними в результаті застосування науково-технічних засобів. До-кази у вигляді таких даних позбавлені "суб'єктивізму" "особових" джерел доказової інформації, тобто тих об'єктивних умов, що присутні і активно впливають на характер одержуваної інформації, яка міститься в показаннях тих же свідків, потерпілих, обвинувачених. Ці докази, виходячи з розглянутої в дисертації природи одержуваних даних, являють собою вияв суто технічних властивостей та параметрів дії окремих засобів, тим самим створюючи основи об'єктивного відображення фіксованих фактів, вплив на інформацію щодо яких може мати лише технічний характер.
На цій основі розглядається місце даних, одержаних шляхом застосування науково-технічних засобів у процесі формування внутрішнього переконання при оцінці доказів.
З гносеологічного, тобто пізнавального, боку, ці докази повною мірою можна характеризувати як інформацію про певні обставини справи, які цікавлять слідство, тобто як певні знання.
З іншого, психологічного, боку ці докази впливають на формування в суб'єкта їхньої оцінки переконання у правильності (адекватності відображення дійсності) такої інформації, тобто віри в це, та пов'язаною з нею переконливістю в необхідності вчинення певних дій, тобто в необхідності прийняття окремих процесуальних рішень у процесі розслідування конкретної кримінальної справи.
Саме у психологічному аспекті внутрішнього переконання знахо-дить своє відображення, порівняно з доказами іншого виду, місце доказів у вигляді даних, які є результатом застосування науково-технічних засобів. Зазначене місце характеризується природою цих доказів, тобто такою їхньою якістю, як «наглядність». Ці дані виявляються у будь-чому, що може бути сприйнято окремою людиною у психологічному плані адекватно
реальній дійсності за допомогою засобів відчуття. Тобто ця «наглядність» може бути втілена не тільки у візуальну форму, але й у форму звуків, динамічних візуальних зображень, графічну форму.
Особа більш яскраво уявляє певні події, явища, факти дійсності, поведінку учасників кримінального судочинства, їхні психологічні ре-акції, кінесетичну інформацію, пов’язану з мімікою, жестикуляцією учас-ників, та багато іншої інформації, яка або не може бути втілена в тради-ційній і, безперечно, обов’язковій протокольній формі, або, втілюючись у вигляді даних, надає їм особливої сили переконання.
Отже, по-перше, докази у вигляді даних реалізують у процесі оцінки доказового матеріалу завдання по трансляції інформації - від джерела до суб’єкта оцінки, причому, враховуючи «наглядність» цієї інформації, вона містить у собі найбільшу кількість оціночних критеріїв та навіть цілі програми оцінки, які, вступаючи у взаємодію з психологічними стереотипами суб’єкта оцінки, знаходять своє втілення у певних процесуальних рішеннях. По-друге, в процесі оцінки ці докази виконують інструментальне завдання, спрямоване на передачу належної інформації, яка є важливою в контексті здійснюваного розслідування і виступає психологічним чинником формування переконання у необхідності вчинення зазначених вище дій. По-третє, така «наглядність» найповнішою мірою сприяє синдикації (об’єднанню) відомостей про певні обставини, події, що знаходять свій вияв у доказах у суб’єкта їхнього сприйняття та оцінки. Особа, фактично стає безпосереднім очевидцем відображених у даних подій і, розвиваючи свою уяву шляхом розумової діяльності та керуючись зазначеними критеріями належності, допустимості, достатності, достовірності, здійснює оцінку цих подій.
У дисертації відзначена провідна роль у розслідуванні кримінальної справи різноманітних науково-технічних засобів фіксації інформації, які широко використовуються під час провадження слідчих дій.
Виходячи з практичних потреб удосконалення правового регулювання використання в процесі доказування даних, здобутих шляхом застосування науково-технічних засобів у кримінальному процесі, пропонується розв'язання окремих проблемних питань.
Зокрема, у статтях 851, 852, ч.4 ст.85 КПК України йдеться про різноманітні засоби фіксації інформації: звукозапис, кінозйомка, відеозапис, фотографування. Проте, з нашого погляду, більш виправдано, аби уникнути необхідності вносити постійні доповнення, замінити у цих статтях такого переліку поняттям «науково-технічний засіб фіксації». А відтак - доповнити ст.ст.114, 1281 КПК України правом застосування слідчим, спеціалістом науково-технічних засобів фіксації та пошукових науково-технічних засобів. Крім того, ст.1281 КПК України доповнити положенням, за яким спеціаліст може бути запрошений слідчим за клопотанням учасників кримінального процесу, за умови, що оплату його послуг у такому випадку візьме на себе особа, яка заявила клопотання. І, нарешті, внести відповідні зміни до норм КПК України, які регламентують порядок проведення слідчих дій, а саме:
1) ч.5 ст.174 КПК України викласти у редакції: «При необхідності впізнання може проводитись за даними, одержаними в результаті використання науково-технічних засобів фіксації відповідно до умов, викладених у цій статті»;
2) ч.5 ст. 175 КПК України викласти у редакції: «Пред’явлені предмети підлягають фіксації науково-технічними засобами»;
3) ч.3 ст. 191 КПК України викласти у редакції: «У необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення оглянутого місця та окремих предметів, а також використовує науково-технічні засоби фіксації»;
4) ч.3 ст.194 КПК України викласти у редакції: «У необхідних ви-падках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також застосовує науково-технічні засоби фіксації»;
5) ч.1 ст.79 КПК України викласти у редакції: «Речові докази по-винні бути уважно оглянуті, по можливості зафіксовані науково-технічними засобами, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду...»
6) до ч.4 ст.85 КПК України внести такі зміни: "Протоколи можуть бути доповнені результатами застосування науково-технічних засобів фіксації».
Автор вважає виправданим і доцільним з метою створення додат-кових гарантій захисту прав осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, встановити таке законодавче правило: «Учасники кримінального процесу мають право застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, у яких вони беруть участь, а також при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу особи, яка проводить дізнання, чи слідчого, а в суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду.
Науково-технічні засоби можуть бути застосовані також на вимогу учасників кримінального процесу.
Результати застосування науково-технічних засобів можуть бути подані учасниками кримінального процесу для приєднання до матеріалів справи».
Необхідно закріпити за даними застосування науково-технічних засобів фіксації місця самостійного джерела доказової інформації. На нашу думку, ці дані у кримінальному процесі виступають саме як документи. Тому вбачається за необхідне доповнити ст.83 КПК України частиною другою у такому можливому вигляді: «До документів відносяться результати застосування науково-технічних засобів фіксації, які містять відомості, що мають значення для справи, подані учасниками кримінального процесу, встановлені в ході оперативно-розшукових заходів, слідчих та судових дій».
Як видається, наведені пропозиції дадуть змогу більш кваліфіковано і ефективно використовувати дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів фіксації інформації, для доказування у кримінальному процесі, що сприятиме підвищенню ефективності реалізації завдань кримінального судочинства, зумовленого вимогами і потребами часу.
Метою нашого дослідження було довести, що в системі способів одержання інформації у вигляді даних застосування науково-технічних засобів фіксації, які залучаються у процес доказування, дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів під час здійснення оперативно-розшукових заходів, займають особливе місце. Тому саме з'ясування цього питання дало можливість повною мірою визначити місце даних у процесі доказування у кримінальному судочинстві та остаточно сформувати ті необхідні законодавчі положення, якими має бути доповнений кримінально-процесуальний закон України, щоб підвищити ефективність правового регулювання відносин, спрямованих на використання цих даних для доказування у кримінальному процесі.
Не розглядаючи проблеми співвідношення оперативно-розшукової діяльності та доказування в цілому, в дисертації приділено увагу місцю в процесі доказування у кримінальному судочинстві даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів у процесі проведення оперативно-розшукових заходів.
Як наслідок, зроблено такі висновки:
1. Застосування науково-технічних засобів у кримінально-процесуальній та в оперативно-розшуковій діяльності спрямоване на ви-конання завдань щодо швидкого, повного і об’єктивного розслідування кримінальних справ та встановлення осіб, винних у їхньому вчиненні.
2. У діяльності органів, які розслідують кримінальні справи, та оперативних підрозділів, що використовують науково-технічні засоби в оперативно-розшукових заходах, існує «спадковість» одержаних даних.
3. Здобуті результати застосування науково-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності у подальшому можуть бути використані для доказування в кримінальному процесі.
4. Дані, одержані за допомогою використання науково-технічних засобів в оперативно-розшуковій діяльності, можуть бути введені в кримінальний процес як документи.
5. Процедура введення таких даних у кримінальне судочинство складається з двох основних етапів - представлення і прийняття, кожен з яких має бути оформлений спеціальним відомчим та процесуальним ак-том.
6. Дані, які є результатом застосування науково-технічних засобів під час здійснення гласних оперативних заходів, допускаються в кримінальний процес на загальних підставах.
З метою досягнення ефективного рівня правового регулювання суспільних відносин у цій сфері, як видається, доцільно ст.2 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” викласти у такій редакції: “Оперативно-розшукова діяльність – це система ... заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та науково-технічних засобів”. Стосовно розв'язання проблемного питання, пов'язаного з введенням у кримінальний процес даних (матеріалів) застосування науково-технічних засобів фіксації інформації, одержаних у результаті проведення негласних оперативно-розшукових заходів, то формулювання правової норми, яка була б спрямована на регулювання зазначеного питання, пропонується у такому варіанті: “Введення в кримінальний процес даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації інформації під час проведення негласних оперативно-розшукових заходів.
У разі неможливості подання інформації про технічні характерис-тики використаних у процесі проведення негласних оперативно-розшукових заходів науково-технічних засобів фіксації або інформації про умови, способи та суб'єктів використання цих засобів, введення одержаних матеріалів у кримінальне судочинство здійснюється:
1) Якщо ці обставини не мають значення для оцінки достовірності змісту матеріалів застосування науково-технічних засобів фіксації;
2) Якщо було використано спеціальний науково-технічний засіб фіксації інформації, технічні характеристики якого з метою захисту державної таємниці не можуть бути піддані розголошенню.
Перевірка інформації може бути здійснена шляхом призначення експертиз, провадження слідчих та судових дій.”
Якщо наведена пропозиція побудови правової норми відноситься до питання регулювання окремого випадку використання даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів, то наступна прямо пов'язана з вирішенням загального питання, спрямованого на визначення у законодавчому акті положень, які б регулювали загальні відносини використання результатів застосування науково-технічних засобів фіксації інформації. Пропонується така пропозиція побудови цієї правової норми: "Використання результатів застосування науково-технічних засобів в доказуванні у кримінальному судочинстві.
У разі оперативно-розшукового застосування науково-технічних засобів отримані дані використовуються в доказуванні у кримінальній справі відповідно до положень кримінально-процесуального законодавства України, які регламентують збір, перевірку і оцінку доказів.
Подання результатів застосування науково-технічних засобів органу дізнання, слідчому або суду здійснюється на підставі постанови керівника органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, у порядку, передбаченому відомчими нормативними актами."
Як уже зазначалось, наведені вище пропозиції побудови правових норм відносяться до сфери правового регулювання відносин, пов'язаних із здійсненням оперативно-розшукової діяльності.
Проте їхнє формулювання було необхідним для обґрунтування визначення місця даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації під час проведення оперативно-розшукових заходів для доказування у кримінальному процесі, і, як наслідок, достатньо повною мірою встановлення місця цих даних застосування науково-технічних засобів фіксації у доказуванні взагалі.
Отже, це дає можливість остаточно сформулювати положення правової норми, що визначає місце даних, одержаних у результаті застосування науково-технічних засобів фіксації в системі джерел доказової інформації у кримінальному судочинстві: «До документів відносяться результати застосування науково-технічних засобів фіксації, які містять відомості, що мають значення для справи, подані учасниками кримінального процесу, встановлені в ході оперативно-розшукових заходів, слідчих та судових дій»(ч.2 ст.83 КПК України).
Отже, дані, одержані в результаті застосування науково-технічних засобів фіксації інформації під час проведення оперативно-розшукових заходів, виступають органічним елементом засобів доказування, повинні належати до джерел доказової інформації і разом з даними цього характеру поданими учасниками процесу та одержаними в результаті слідчих або судових дій, втілюючись у вигляді документів у кримінальному судочинстві, не останньою мірою впливають на реалізацію завдань кримінально-процесуальної діяльності, спрямованої на повне, об’єктивне, всебічне дослідження обставин справи, швидке і повне розкриття злочинів.

Список використаних джерел
1. Азаров В.А. Уголовно-процессуальные и оперативно-розыскные средства достижения цели раскрытия преступлений // Государство и право. - 1997. - №10. - С.45-49.
2. Архів Хмельницького міського суду. Кримінальна справа №2-30/97 по обвинуваченню Ткача М.Є. за ч.2 ст.144 КК України.
3. Архів Хмельницького міського суду. Кримінальна справа №2-44/98 по обвинуваченню Мельника Ю.Г. за ч.3 ст.142 КК України.
4. Архів Хмельницького міського суду. Кримінальна справа №2-54/98 по обвинуваченню Ліщука О.М. за ст.126 КК України.
5. Архів Хмельницького міського суду. Кримінальна справа №2-97/98 по обвинуваченню Никитенко В.А. за ч.4 ст.84 КК України.
6. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-15/97 по обвинуваченню Григорчука Н.О. за ч.2 ст.140 КК України.
7. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-2/97 по обвинуваченню Панікара О.Д. за ст.69 КК України.
8. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-48/96 по обвинуваченню Височанського В.Д. за п. “е”, “ж” ст.93, ст.17, ч.4 ст.117 КК України.
9. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-5/96 по обвинуваченню Юріна Р.М. за п. “е” ст.93 КК України.
10. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-7/96 по обвинуваченню Хохліга В.Ю. за п. “а” ст.93 КК України.
11. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-8/98 по обвинуваченню Котова С.А. за п. “а” ст.93 КК України.
12. Архів Хмельницького обласного суду. Кримінальна справа №2-9/97 по обвинуваченню Гаврилюка В.А. за п. “ж” ст.93 КК України.
13. Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий. - М.: Юридическая литература, 1978. - 104 с.
14. Бандурка А.М., Горбачев А.В. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ. - К.: РИО МВД Украины, 1994. - 160с.
15. Бахин В.П. Критерии и способы оценки криминалистических средств и методов внедряемых в практику //Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии. –К., 1980. –С.36-41.
16. Бахин В.П. Совершенствование научно-технического потенциала расследования преступлений //Технические срества и системы в предупреждении и раскрытии преступления. –К., 1997. –С.7-12.
17. Бахин В.П., Карпов Н.С., Кузьмичев В.С. Проблемы повышения научно-технического потенциала следствия // Вестник Днепропетровского ун-та. -Правоведение. –Днепропетровск, 1994. –Вып.1. –С.108-119.
18. Безлепкин Б.Т. Проблемы уголовно-процесуального доказывания //Сов.гос. и право. –1991. –№8. –С.100.
19. Безлепкин Б.Т. Уголовный процесс России. Общая часть и досудеб-ные стадии: Курс лекций. - М.: Международный Университет Бизнеса и Управления, 1998. - 320 с.
20. Белкин А.Р. Теория доказывания: Научно-методическое пособие. - М.: Издательство Норма, 1999. - 429 с.
21. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. / Юристь. - М., 1997. - Т.2:Частные криминалистические теории. - 464 с.
22. Белкин Р.С. Курс криминалистики: В 3 т. / Юристь. - М., 1997. - Т.3:Криминалистические средства, приёмы и рекомендации. - 480 с.
23. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. - М.: Юридическая литература, 1966. - 295 с.
24. Белкин Р.С., Белкин А.Р. Эксперимент в уголовном судопроизводстве: Методическое пособие. - М.: Издательская группа ИНФРА.М-Норма, 1997. - 160 с.
25. Биленчук П.Д., Лукьянчиков Е.Д., Сало В.Д. Методика обнаружения и использования одорологической информации в процессе раскрытия преступления. –К., 1993. –94 с.
26. Біленчук П.Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинуваченого (Проблеми комплексного вивчення особи обвинуваченого в стадії попереднього слідства). - К.:Атіка, 1999. - 352 с.
27. Бринцев В., Захаренко О. Електронно-технічне забезпечення діяль-ності судової влади //Право України. –2000. -№4. –С.44-48.
28. Брудный А.А. Понимание и общение. - М.: Знание, 1989. - 64 с.
29. Бурчак Ф., Сегай М., Швець М. Проблеми правової інформатизації України // Вісник Академії правових наук України. –1998. -№4.-С.28-33.
30. Ваганов П.А., Лукницкий В.А. Нейтроны и криминалистика. –Л.: Нева, 1981. –191 с.
31. Варфоломеева Т.В., Гончаренко В.И., Несен М.Г. Некоторые вопросы применения научно-технических средств органами милиции // Криминалистика и судебная экспертиза. - К., 1973. - Вып.10. - С.43-44.
32. Васильев А.Н. Следственная тактика. - М.: Юридическая литература, 1976. - 200 с.
33. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1966. - №4. - Ст.15.
34. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - №36. - Ст.278.
35. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1984. - №18. - Ст.351.
36. Відомості Верховної Ради УРСР. - 1996. - №4. - Ст.15.
37. Гевко В., Стратонов В. Відтворення обстановки і обставин події: проблемні питання //Право України. –2000. –№4. –С.79-80.
38. Герасимов В.П. Доказательственное значение воспроизведения фонограммы в суде // Советская юстиция. - 1971. - №9. - С.11
39. Герасун А.А. О дальнейшем внедрении научно-технических средств и научных рекомендаций в практику предварительного следствия //Криминалистика и судебная экспертиза. –К., 1979. –Вып.18. –С.57.
40. Гончаренко В.Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого. - К.: Видавництво Київського університету, 1972. - 108 с.
41. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. - К.: Вища школа, 1980. - 156 с.
42. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной прак-тике. - К.: Вища школа, 1984. - 140 с.
43. Гончаренко В.И., Ломако З.М. Применение киносъёмки в следствен-ной практике // Криминалистика и судебная экспертиза. - 1968. - Вып.5. - С.58-59.
44. Грамович Г.И. Научно-технические средства: современное состояние, эффективность использования в раскрытии и расследовании преступлений. - Минск, 1989. - 106 с.
45. Гриман Л.П. Следственный гипноз и права человека //Государство и право. –1997. -№4. –С.60-61.
46. Громов Н.А. Уголовный процесс России: Учебное пособие. - М.: Юристь, 1998. - 552 с.
47. Грошевий Ю. Поняття і класифікація засобів доказування в кримінальному процесі // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - №3(10). - С.69-76.
48. Диденко Ф.К. Применение научно-технических средств и методов при осмотре места происшествия. - Ярославль, 1989. - 166 с.
49. Довідка про розкриття злочинів на території України з допомогою науково-технічних засобів, експертиз і криміналістичних обліків, проведення оглядів місця події та вилучення речових доказів за 12 місяців 1999 року порівняно з 12 місяцями 2000 року.
50. Довідка про розкриття злочинів на території Хмельницької області з допомогою технічних засобів експертиз і криміналістичних обліків за 12 місяців 1999 року порівняно з 12 місяцями 2000 року.
51. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. - М.:Спарк, 1996. - 111с.
52. Доля Е.А. Использование результатов оперативно-розыскной дея-тельности в доказывании по уголовным делам //Рос.юстиция. –1995. –№4. -С.41-42.
53. Експертизи в судовій практиці: Навчальний посібник / Гончаренко В.Г., Бергер В.Є., Булига Л.П., Варфоломєєва Т.В., Дідковська С.П. - К.: Либідь, 1993. - 197 с.
54. Закатов А.А., Оропай Ю.Н. Использование научно-технических средств и специальных знаний в расследовании преступлений. - К.: РИО МВД УССР, 1980. - 104 с.
55. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохо-ронних органів” від 23 грудня 1993 року //ВВРУ. –1994. -№11. –Ст.50.
56. Закон України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 року //ВВРУ. –1994. -№169. –Ст.93.
57. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 року //ВВРУ. –1994. –№11. –Ст.51.
58. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року //ВВРУ. –1992. -№48. –Ст.650.
59. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року //ВВРУ. –1991. -№4. –Ст.201.
60. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року //ВВРУ. –1992. -№22. –Ст.303.
61. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року //ВВРУ. –1993. -№35. –Ст.358.
62. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року //ВВРУ. –1991. -№53. –Ст.793.
63. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року //ВВРУ. –1992. -№27. –Ст.382.
64. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року //ВВРУ. –1993. -№8. –Ст.56.
65. Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року //ВВРУ. –1994. -№28. –Ст.232.
66. Закон України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 року //ВВРУ. –1981. -№24. –Ст.357.
67. Звід відомостей, що становлять держану таємницю України (ЗВДТ) затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 31 липня 1995 року №47.
68. Зеленецький В. Поняття наукового результату, необхідного для розробки науково-прикладних програм використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - №4. - С.124-125.
69. Землянський П., Саг Г. Способи і засоби виявлення викраденого при розслідуванні крадіжок // Право України. - 1992. - №4. - С.29-31.
70. Злобин Г.А., Яни С.А. Проблема полиграфа // Проблемы совершенствования законодательства: Труды ВНИИС МЮ СССР. - 1976. - №6. - С.125.
71. Иванов А., Гдлян Т. Использование научно-технических средств при расследовании преступлений // Социалистическая законность. - 1977. - №5. - С.59-60.
72. Инструкция о порядке изъятия, учета, хранения и передаче веще-ственных доказательств по уголовным делам, ценностей и иного имущества органами предварительного следствия, дознания и судами, утвержденная приказом министра юстиции СССР №29 от 1 июля 1990 года. //Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. –К.: Юрінком Інтер, 2000. –С.484-500.
73. Инструкция о порядке предоставления результатов оперативно-розыскной деятельности органу дознания, следствию, прокурору или в суд. Приложение к приказу ФСНП России, ФСБ России, МВД России, ФПС России от 13 мая 1998 года №175/226/336/286/410/56.
74. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу 1955-1991 гг.: Сборник правовых актов / Сост. Р.Х. Якупов, В.П. Галузо. - М.: Издательство «Спарк», 1997. - 800 с.
75. Іванін Е. Державна судова експертиза – гарантія одержання об’єктивних