ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ, ОТРИМАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ КРАЇН, В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СИЗОНЕНКО АНТОН СТЕПАНОВИЧ
УДК 343.13

ВИКОРИСТАННЯ ДОКАЗІВ, ОТРИМАНИХ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ КРАЇН, В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Письменний Дмитро Петрович,
кандидат юридичних наук,
доцент

Київ - 2004

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. Поняття та сутність використання доказів за законодавством України та інших країн світу 13
1.1 Теорія і практика доказування у кримінальних справах та визначення допустимості доказів 13
1.2 Підстави визнання доказів по кримінальній справі недопустимими 52
Розділ 2. Доказування по кримінальним справам з використанням доказів, отриманих в інших країнах світу 82
2.1 Види і механізм правової допомоги по кримінальних справах, які розслідуються в Україні 82
2.2 Особливості дослідження та оцінки доказів, отриманих за кордоном 127
Розділ 3. Гарантії достовірності доказів, отриманих по кримінальних справах за кордоном 152
3.1 Поняття і система кримінально-правових гарантій достовірності доказів в Україні та інших країнах світу (порівняльний аналіз) 152
3.2 Забезпечення автентичності перекладу змісту матеріалів, переданих із-за кордону 162
3.3 Забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу при використанні доказів, отриманих в процесі міжнародної правової допомоги 170
ВИСНОВКИ 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184
ДОДАТКИ 208

ВСТУП

Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються в нашій країні, прийняття Конституції України, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, надає проблемі боротьби зі злочинністю особливої актуальності.
Демократизація суспільства, інші позитивні зміни в Україні на шляху до інтеграції в світове співтовариство, наслідком яких є розвиток та зміцнення нашої країни, фактично обумовлюють прозорі кордони”, спрощений порядок їх перетину, збільшення міграційних процесів тощо. Цими позитивними процесами, переслідуючи злочинну мету, намагаються скористатися як окремі особи так і організовані злочинні угруповання. Вони враховують складності у взаємодії між правоохоронними органами (установами) різних країн, відмінності у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві.
В сучасних умовах кримінальне судочинство зіткнулося з такими факторами, як: інтернаціоналізацією злочинності з її типовою структурою та динамікою; об’єктивними труднощами досудового розслідування на національному рівні у зв’язку з обмеженими можливостями правоохоронних та судових органів у виявленні, розслідуванні та судовому розгляді таких злочинів, як відмивання незаконно одержаних доходів, заняття наркобізнесом, незаконна торгівля зброєю тощо. Безумовно, лише скоординовані дії держав у боротьбі з транснаціональними злочинними угрупуваннями можуть дати позитивні результати у міжнародному співробітництві в боротьбі зі злочинністю.
Хоча Україна і приєдналася до шести Європейських конвенцій, двох конвенцій Ради Європи, двох конвенцій країн СНД, нею укладено та діють за правонаступництвом 38 двосторонніх договорів з питань кримінального судочинства, на даний час в кримінально-процесуальному законодавстві України відсутній механізм використання у кримінальних справах доказів, отриманих на території іноземних країн. Внаслідок цього, їх використання в кримінальних справах, які розслідуються в Україні, проводиться за аналогією, при цьому, не враховуються специфічні особливості міжнародних кримінально-процесуальних відносин, що інколи призводить до порушення прав та свобод людини і громадянина. Ця незадовільна ситуація поглиблюється тим, що при недостатній законодавчій урегульованості вказаних питань, кількість випадків щодо надання правової допомоги є досить значною. Так, наприклад, тільки по розслідуваним злочинам у сфері економіки до правоохоронних органів України іноземними установами було надіслано в 2001 р. 2444 звернення, а в 2002 р. 2229, при цьому звернень про прийняття кримінального переслідування надійшло відповідно 466 та 346, а по екстрадиції 345 і 347 за вказаний період[1].
Питання правового регулювання міжнародного співробітництва країн у боротьбі зі злочинністю, застосування норм міжнародного права в кримінальному судочинстві в дореволюційній Росії досліджувались такими відомими вченими, як І.Я.Фойницьким, М.Ф.Владимирським-Будановим, Н.С.Таганцевим. Цим питанням за радянської доби були присвячені роботи П.Н.Бірюкова, О.І.Бастрикіна, В.К.Звірбуля, І.І.Карпеця, В.М.Кудрявцева, Є.П.Мелєшко та ін.
В останні роки проблемам застосування міжнародно-правових норм в кримінальному судочинстві Російської Федерації присвячені роботи таких вчених, як С.С.Алексєєва, В.П.Бож’єва, І.Д.Бойкова, Р.М.Валуєва, О.Г.Волеводза, В.М.Волженкіної, К.Ф.Гуценка, С.Е.Еркенова, М.Ч.Когамова, М.Н.Кіпніса, В.М.Кудрявцева, Комлєва Б.В., Н.І.Маришевої.
В Україні вказаним питанням, а також проблемам імплементації норм міжнародного права в кримінальне-процесуальне законодавство присвячені роботи М.В.Буроменського, Т.В.Варфоломєєвої, О.І.Виноградової, М.М.Михеєнка, М.І.Пашковського.
До існуючих проблем у цих питаннях торкались такі вчені як: Ю.П.Аленін, В.П.Бахін, М.І.Бажанов, В.Г.Гончаренко, М.М.Гродзинський, Ю.М.Грошевой, В.П.Гмирко, А.Я.Дубинський, В.С.Зеленецький, А.В.Іщенко, Г.К.Кожевников, І.П.Козаченко, Н.І.Клименко, В.О.Коновалова, М.В.Костицький, С.Ф.Кравчук, В.С.Кузьмічов, В.К.Лисиченко, В.Г.Лукашевич, В.Т.Маляренко, А.С.Мацко, О.Р.Михайленко, В.В.Молдован, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, М.Я.Сегай, М.І.Сірий, С.М.Стахівський, В.М.Тертишник, В.Ю.Шепітько, В.П.Шибіко, М.Є.Шумило та інші.
Незважаючи на це, питання використання доказів в кримінальному судочинстві, отриманих за межами України, а також особливостей їх використання в процесі доказування в кримінальних справах, ще не були предметом наукового дослідження.
Крім того, в ході розробки та прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, необхідно врегулювати правовідносини, що складаються під час співробітництва та надання правової допомоги по кримінальних справах.
Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 2005 рр., затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25.12.2000; Указів Президента України: Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)” від 24.02.98 р.; Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 30.08.2000 р.; Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р.
Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України (затверджена вченою радою Академії 30 січня 2001 р., протокол №1), а у 2002 р. затверджена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка та обґрунтування механізму використання у кримінальному процесі України доказів, отриманих в інших країнах, з урахуванням виду міжнародної правової допомоги, способу і умов збирання доказів та внесення відповідних пропозицій по вдосконаленню кримінально-процесуального законодавства України.
Для досягнення цієї мети автором були поставлені і вирішувались такі завдання:
- визначити і систематизувати умови допустимості доказів в кримінальному процесі України та інших країнах світу;
- дослідити нові види та механізми міжнародної правової допомоги;
- здійснити дослідження процесу доказування по кримінальних справах, а також його специфіку на різних етапах кримінального судочинства;
- охарактеризувати структуру та зміст доказування в національному кримінальному процесі з визначенням особливостей використання доказів, отриманих за кордоном;
- визначити гарантії достовірності доказів, отриманих за кордоном;
- узагальнити практику використання доказів, отриманих в порядку надання міжнародної правової допомоги;
- дослідити питання забезпечення автентичності перекладу змісту матеріалів, переданих із-за кордону;
- визначити засоби забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу при використанні в кримінальних справах доказів, отриманих в інших країнах;
- сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства та розробці нового Кримінально-процесуального кодексу України щодо використання доказів, отриманих в інших країнах.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають в процесі доказування в зв’язку з використанням доказів, отриманих на території інших країн, в порядку надання міжнародної правової допомоги.
Предметом дослідження є положення чинного законодавства, проект нового КПК України (реєстр. №3456-1) щодо використання в кримінальному судочинстві України доказів, отриманих за кордоном, а також практика їх застосування органами досудового розслідування, прокуратури та суду під час надання правової допомоги в ході міжнародного співробітництва.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв’язок з практичною діяльністю правоохоронних органів щодо міжнародного співробітництва. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати фундаментальні положення сучасної теорії кримінального процесу, основоположні законодавчі та нормативні акти України Конституцію та закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань використання доказів в кримінальному процесі; порівняльно-правовий для аналізу та порівняння національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства, розгляду основних напрямків міжнародного співробітництва, основних видів міжнародної правової допомоги тощо; формально-логічний для визначення понятійного апарату за темою дослідження; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання) використовувались при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів, при опитуванні працівників прокурорсько-слідчих органів України та інших країн світу. Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та міжнародного права, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; Європейські конвенції, конвенції країн СНД, двосторонні договори (стороною яких є Україна); Укази Президента України, Розпорядження Кабінету Міністрів України; міжвідомчі міжнародні договори, укладені Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України; відомчі накази, інструкції, інформативні листи Міністерства внутрішніх справ та Генеральної прокуратури України стосовно теми дослідження, а також кримінально-процесуальні кодекси та відповідні закони іноземних країн, зокрема, Азербайджанської Республіки, Великої Британії, Канади, Республики Беларусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччини, Франції; типові договори про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН; Модельний проект КПК для держав-учасниць СНД.
При написанні дисертаційного дослідження автором широко були використані Інтернет-ресурси з даної проблематики, насамперед офіційні сервери органів державної влади України та інших країн з питань надання міжнародної правової допомоги.
Емпіричну базу дослідження склали результати дослідження 78 кримінальних справ, які надійшли до Генеральної прокуратури України від іноземних установ в порядку передачі кримінального переслідування; вивчення 253 міжнародних слідчих доручень, які були виконані іноземними правоохоронними органами в порядку надання міжнародної правової допомоги Україні; узагальнені дані анкетування 42 слідчо-прокурорських працівників Генеральної прокуратури України, 312 слідчих, що працюють в слідчих підрозділах МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним з перших в українській кримінально-процесуальній науці дослідженням, в якому розглядаються проблеми використання доказів в кримінальному процесі України, які отримані на території іноземних країн в порядку надання міжнародної правової допомоги. В дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які розширюють зміст доказового права України і понятійний апарат теорії кримінального процесу. При цьому особливо значущими, такими, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, видаються такі положення дисертації, зокрема:
вперше:
· сформульовано низку істотних положень, що стосуються поняття, природи, видів міжнародної правової допомоги по кримінальних справах і доведено, що вона ґрунтується на національному законодавстві України та міжнародних договорах, ратифікованих у встановленому порядку;
· запропоновано авторську редакцію визначення підстав недопустимості доказів у кримінальних справах;
· розроблено систему процесуальних заходів, яка дозволить використання доказів, отриманих з-за кордону, в кримінальному судочинстві України;
· обґрунтовано кримінально-процесуальну легітимність отримання доказової інформації в іншій країні, навіть при відсутності договору про міжнародну правову допомогу з цією країною, за умови, що ця інформація зафіксована на території дипломатичного представництва України суб’єктом розслідування, передбаченим КПК України;
· сформульовано та обґрунтовано можливість самостійного (за межами доручення) прийняття рішення відповідним органом іноземної держави, який надає міжнародну правову допомогу по слідчому дорученню України, про провадження слідчих дій, не зазначених в дорученні;
· на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнення чинного КПК (ст.ст. 65, 69, 118), а також пропозицій до нового КПК України (реєстр.№3456-1), що стосуються недопустимості доказів; дистанційного проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку та підстав їх проведення в порядку надання міжнародної правової допомоги;
удосконалено:
· положення про те, що фактичні дані, які містяться в матеріалах оперативно-розшукової діяльності, проведеної іноземною установою за дорученням України, не можуть використовуватись суб’єктами доказування при прийнятті процесуальних рішень в Україні;
· твердження про те, що міжнародні доручення по кримінальним справам направляються та реалізуються суб’єктами, котрі визначені міжнародними договорами, незалежно від членства запитуваної сторони в Інтерполі;
набули подальшого розвитку:
· наукові положення про визначення кола суб’єктів, які можуть вступати в правовідносини в зв’язку з наданням або отриманням міжнародної правової допомоги;
· пропозиції щодо необхідності передбачити в новому КПК України можливості, поряд з іншими слідчими діями, також проведення певних видів експертиз за кордоном, якщо в Україні відсутні відповідні спеціалісти або необхідні технічні засоби чи обладнання;
· питання щодо закріплення в кримінально-процесуальному законодавстві переліку суб’єктів, які мають право виконувати та завіряти переклад процесуальних документів (наприклад, нотаріус, дипломатичні представництва);
· з позицій оновлення кримінально-процесуального законодавства положення щодо визнання слідчим доказів, отриманих по міжнародному слідчому дорученню, недопустимими, якщо він має сумніви щодо їх достовірності. Пропонується таке рішення слідчого обов’язково закріплювати мотивованою постановою.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять конкретний внесок як у теорію кримінально-процесуального права, так і в практику його застосування, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, механізм та межі використання доказів, отриманих на території інших країн, в кримінальному судочинстві України.
Одержані результати дисертаційного дослідження були використані:
· співробітниками Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України згідно з дорученням Голови цього комітету при підготовці інформаційно-аналітичної довідки Про міжнародний досвід протидії корупції” (акт впровадження від 27.06.02 р., вих. № МЦ132);
· співробітниками відділу правової допомоги міжнародно-правового управління Генеральної прокуратури України (№12/2-33вих. від 13.06.03 р.);
· в навчальному процесі Національного університету Києво-Могилянська академія” при викладанні навчальної дисципліни Кримінальний процес” (довідка від 07.06.02 р.);
· в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, при викладанні та розробці лекційних курсів з навчальної дисципліни Доказування на досудовому слідстві” (акт впровадження від 08.07.02 р.).
Крім того, на підставі дисертаційного дослідження та відповідних висновків автором даного дослідження надані пропозиції до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності про внесення змін до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. №3456-1) при підготовці зазначеного законопроекту до другого читання (акт впровадження від 10.09.03 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях, зокрема, на міжнародних конференціях: Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 2001 р.), Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (Київ, 2002 р.), Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві” (Київ, 2002 р.), а також на міжнародних семінарах: Law enforcement executive development seminar”, що проводився фахівцями ФБР США (Київ, 2001 р.) та Боротьба з наркозлочинністю” (Київ, 2002 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в восьми наукових працях, у тому числі в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, якими об’єднано сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, обсяг основного тексту 182 сторінки, додатки 12 сторінок (10 додатків), список використаної літератури 24 сторінки (263 найменування).

[1] Див.: Збірник статистичної інформації про прокурорсько-слідчу роботу і злочини в сфері економіки по Україні за 2002 рік. Генеральна прокуратура України. К. 2002. С.142.

bibliography

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних питань відносно теоретичного та нормативного забезпечення використання доказів в кримінальному судочинстві України, які отримані за її межами, в порядку надання міжнародної правової допомоги. Основними науковими і практичними результатами цього дослідження є такі висновки.
1. Процес доказування з застосуванням доказів, отриманих в порядку надання міжнародної правової допомоги за межами України, відрізняється від класичного” трьохелементного. Відмінність пов’язана з тим, що фактичні дані, тобто докази, вже зібрані та частково перевірені виконавцем міжнародного слідчого доручення за кордоном з застосуванням іноземного кримінально-процесуального законодавства. При їх надходженні слідчому в Україні, останній лише досліджує та оцінює докази відповідно до вимог КПК України.
2. Під міжнародною правовою допомогою необхідно розуміти врегульовану нормами міжнародного і національного права узгоджену діяльність різних держав по порушеній кримінальній справі щодо захисту інтересів особи, суспільства і держави, яка полягає в підготовці і передачі до іноземних правоохоронних органів та судових установ доручень, а також виконання таких доручень, що передбачено відповідним міжнародним договором України.
3. Основними її видами є: видача правопорушників; направлення та виконання процесуальних доручень в порядку надання взаємної допомоги; передача провадження у кримінальних справах; передача засуджених осіб; виклик свідків, потерпілих, цивільних позивачів, цивільних відповідачів, їх представників, експертів.
4. З метою якісного використання доказів, які отримані за межами України, в тексті міжнародного слідчого доручення слід також вказувати про прохання застосування кримінально-процесуального законодавства України, при цьому слід додавати витяги з відповідних статей КПК України, які пропонується застосувати іноземній стороні.
5. Для прискорення розслідування по справі необхідно ширше використовувати можливості посольських та консульських установ України з метою проведення такої слідчої дії як допити громадян України за кордоном.
6. У випадках відмови іноземної країни в застосуванні кримінально-процесуального законодавства України необхідно використовувати присутність дипломатичних, консульських та інших представників України при провадженні слідчих дій за кордоном.
7. Аргументовано необхідність проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку. Під ним розуміється встановлення двохстороннього відео -, аудіо - зв’язку між двома пунктами, відстань між якими не має значення, в режимі реального” часу (без врахування часових поясів), в одному з яких знаходяться особи, які проводять та приймають участь в проведенні слідчої дії, в іншому особи, з якими проводять слідчу дію, представники компетентного органу іноземної країни, та, по-можливості, представники України.
8. Пропонується у новому КПК України передбачити окрему норму, якою надається можливість присутності за кордоном захисника з України при проведенні слідчих дій на його вимогу та за згодою запитуваної сторони.
9. Визначення критеріїв недопустимості доказів дає змогу стверджувати, що порушення іноземного кримінально-процесуального законодавства при проведенні слідчих дій за кордоном тягне визнання їх недопустимими та вилучення з процесу доказування в кримінальному процесі України.
10. Аналіз положень щодо допустимості доказів, опрацювання наукових робіт та КПК Азербайджанської Республіки, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Молдова, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, з урахуванням розроблених теоретичних висновків автором пропонується до нового КПК України включити норму, яка б закріплювала критерії недопустимості доказів наступного змісту: Недопустимість доказів”
Недопустимими визнаються:
· докази, отримані з порушенням конституційних прав і свобод людини;
· докази, отримані внаслідок не роз'яснення прав учасникам кримінального процесу;
· докази, отримані з порушенням обмежень, встановлених стосовно окремих категорій осіб, які не можуть бути допитані як свідки або можуть відмовитися давати показання як свідки;
· докази, отримані з джерел, не визначених в КПК України;
· докази, отримані з порушенням інших вимог цього Кодексу, які ставлять під сумнів достовірність доказової інформації.
Докази, які визнані недопустимими, не мають юридичної сили і не можуть застосовуватись в кримінальному судочинстві України.
Визнати доказ недопустимим і виключити його з кримінального провадження може орган дізнання, слідчий, прокурор, суд самостійно або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, їх захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, склавши при цьому відповідну постанову (ухвалу), в якій зазначаються підстави прийнятого рішення.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, а також ухвала суду може бути оскаржена в порядку, передбаченому КПК України.”
11. Проект КПК України (реєстр.№3456-1) слід доповнити новою нормою, яку викласти в такій редакції: Стаття... Підстави проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку”
Дистанційне проведення слідчих (судових) дій за допомогою відеозв’язку допускається за таких підстав:
· особиста явка учасника слідчої дії неможлива за станом здоров’я або з інших поважних причин;
· при відмові свідка, який знаходиться за межами України, з’явитись в Україну для проведення слідчих дій;
· при відмові свідка, котрий знаходиться в Україні, з’явитись в іноземну країну для проведення слідчих дій;
· при неможливості етапування в Україну особи, яка притягається за кордоном до кримінальної відповідальності, для проведення слідчих дій;
· при неможливості етапування до іншої країни особи, котра притягається до кримінальної відповідальності, для проведення слідчих дій;
· для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;
· за наявності, згідно із розсудом суду, інших підстав”;
12. Видається необхідним викласти статтю 653 проекту КПК України в наступній редакції: Дистанційне проведення слідчих дій за допомогою відеозв’язку в порядку надання міжнародної правової допомоги”
За наявності міжнародного договору про правову допомогу у кримінальних справах, ратифікованому у встановленому порядку Верховною Радою України або на умовах взаємності, та при наявності підстав, передбачених цим Кодексом, слідчий, прокурор, суд у встановленому порядку вносять компетентному органу або посадовим особам іноземної держави слідче доручення про надання міжнародної правової допомоги щодо дистанційного проведення слідчої дії, пропонуючи застосовувати відеозв’язок з використанням кримінально-процесуального законодавства України.
При отриманні згоди компетентного органу або посадової особи іноземної держави слідчий, прокурор чи суд узгоджують з ними час проведення такої дії, коло осіб, які беруть у ній участь, а також організаційні і технічні умови проведення відповідної слідчої дії.
В слідчих діях, які проводяться за допомогою відеозв’язку, приймають участь прокурор та перекладач, а хід їх проведення обов’язково фіксується відеозаписом.
Слідчий, прокурор чи суд перед початком слідчої дії засвідчує особи учасників, а також роз’яснює їм права та обов’язки, передбачені цим Кодексом.
- За результатами проведення слідчої чи судової дії складається протокол згідно зі статтями 101, 105 та 106 КПК України”.
13. До ст.118 діючого КПК України слід внести зміни, в яких буде передбачено можливість давати слідчі доручення в іншу державу та закріплено строки виконання таких доручень;
14. Ст. 69 діючого КПК України доречно і необхідно доповнити:
· пункт 1 ч.1 ст.69 КПК України після слів чи за дорученням юридичної особи” словами а також помічники адвоката, посадові особи і технічні працівники адвокатських об‘єднань”.
· частину 1 пунктом 6 такого змісту: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні”,
· частину 1 пунктом 7 такого змісту: журналісти стосовно таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду”;
15. При Генеральній прокуратурі України вбачається необхідним створити підрозділ, який би здійснював переклад матеріалів, які направляються через неї до органу, який розслідує кримінальну справу з можливістю давати попередню правову оцінку отриманим матеріалам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аленін Ю.П., Пашковський М.І. Міжнародне співробітництво в боротьбі з тероризмом: тенденції розвитку кримінально-процесуальних інститутів // Актуальні проблеми держави і права. Одеса, ОНЮА, -2001. С.63-69.
2. Арсеньев В.Д. Истина, достоверность и обоснованность в следствии и судебных актах // Вопросы теории судебной экспертизы. Сб. Научных трудов ВНИИСЭ.- М., 1979. - Вып. 39.-С.17-20.
3. Асмус В.Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении. - М., 1954. 120 с.
4. Бандурка С.О., Слинько С.В. Розслідування злочинів (кримінально-процесуальні проблеми): Монографія. Харків: Основа, 2000. 230 с.
5. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. Л.: Издательство ЛГУ, 1986. 136 с.
6. Бахин В.П., Ищенко А.В., Кузьмичёв В.С. О необходимости новых форм и методов борьбы с преступностью // Вестник Днепропетр. ун-та. Правоведение. 1995. Вып. 2. С. 132-141.
7. Безлепкин Б.Т. Доказательства в советском уголовном процессе // Советский уголовный процесс: Учебник / Под. ред. В.П.Божьева. М., 1990. С.75-95.
8. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. - М.: Издательство НОРМА, 1999. 429 с.
9. Белкин Р.С. Предмет, задачи и система советской криминалистики // Криминалистика: Учебник / Под ред. Р.С. Белкина. М.,1967. С. 3-14.
10. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств. Сущность и методы. М.: Наука, 1966. 295 с.
11. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. К.: Україна, 1999. 554 с.
12. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е, Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. Акад. П.Д.Биленчука. К.: Атика, 1999. 272 с.
13. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия. www.km.ru
14. Великий тлумачний словник української мови. Уклад. і голов. ред. Бусел В.Т. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2002. 1440 с.
15. Виноградова О. Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю // Право України. 1999. - №4. С. 90-93.
16. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис.... канд. юридичних наук: 12.00.09/ Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого. -Харків, 2000. 22 с.
17. Виноградова О.І. Передача предметів при наданні правової допомоги у кримінальних справах. // Адвокат. - 1999. - №3. - С.20-22.
18. Віденська конвенція про дипломатичні зносини: Підписана 18.04.1961р. // Руденко Г.М. Україна дипломатична. К., 1999. с.123-140.
19. Віденська конвенція про право міжнародних договорів // Відомості Верховної Ради СРСР. 1986. -№37. Ст.772.
20. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах. Тула: Автограф, 2000.-438 с.
21. Волеводз А.Г. Правовое регулирование деятельности правоохранительных органов государств романо-германской системы континентального права по оказанию международной правовой помощи в розыске, аресте и конфискации денежных средств и имущества, полученных преступным путем // Российский следователь. - 1999. - №1. С.59-64.
22. Волеводз А.Г. Правовое регулирование деятельности правоохранительных органов государств романо-германской системы континентального права по оказанию международной правовой помощи в розыске, аресте и конфискации денежных средств и имущества, полученных преступным путем // Российский следователь. - 1999. - №5. С.56-63.
23. Волеводз А.Г. Правовое регулирование деятельности правоохранительных органов государств романо-германской системы континентального права по оказанию международной правовой помощи в розыске, аресте и конфискации денежных средств и имущества, полученных преступным путем // Российский следователь. - 2000. - №6. С.39-49.
24. Волеводз А.Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. -М.: ООО Издательство Юрлитинформ”, 2002. 528 с.
25. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. - СПб.: Издательство Юридический центр Пресс”; Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2001. 359 с.
26. Господарський процесуальний кодекс України: Прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. Текст відповідає офіційному станом на 25 липня 2001 року. К., 2001. 126 с. (Сер. Кодекси України”; №4/2001).
27. Государственный обвинитель в советском суде / Под общ. Ред В.А.Болдырева. М.: Госюриздат, 1954. 305 с.
28. Гришина Е.П. Актуальные вопросы допустимости доказательств в уголовном процессе // Российский следователь. №6, 2002. ИГ Юрист”. С.36-37.
29. Гродзинский М.М. Кассационное и надзорное производство в советском уголовном процессе. Изд. 2-е, доп. - М.: Госюриздат, 1953. 227 с.
30. Громов Н.А., Зайцева С.А. Оценка доказательств в уголовном процессе. М.: Издательство ПРИОР”, 2002. 128 с.
31. Грошевой Ю.М. Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм у доказуванні // Вісник Академії правових наук. 1997. - №2. С.112-121.
32. Грошевой Ю.М. Проблеми нормативного регулювання діяльності органів попереднього розслідування у новому КПК України // Вісник Академії правових наук України. 1994. - №2. С.138-147.
33. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. М.: ИКД ЗЕРЦАЛО-М”, 2001. 480 с.
34. Гэст С. Правило недопустимости использования в качестве доказательства свидетельства со слов других лиц. // СССР- Англия: юстиция и сравнительное правоведение (Материалы советско английского симпозиума). - М., 1986. - С.125-128.
35. Даньшин І.М. Усталені форми злочинності (кримінологічний нарис). Х.: Акта, 2002. 110 с.
36. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. Посіб. К., 1999. 156 с.
37. Дистефано К.Л. Способы получения доказательств из США для судопроизводства за границей. // Российская юстиция. - 1996. - №10. - С.29-30.
38. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Под ред. В.А.Власихина. М.: Юристъ, 2000. 272 с.
39. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: Правовые и орг. пробл. К.: Наукова думка, 1984. 182 с.
40. Европейский комитет по проблемам преступности. Комитет экспертов по функционированию Европейских конвенций в уголовной сфере. Предварительный проект второго Дополнительного протокола к Европейской конвенции о взаимной правовой помощи по уголовным делам. Замечание Секретариата, составленное Генеральным управлением по юридическим делам. Страсбург, 20 октября 1999 г. // Совет Европы. Документ РС-ОС/Docs 1999/11F проект 2-го Дополнительного протокола.
41. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах: Прийнята 20.04.59 р., ратифікована 22.09.95 р. // Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. - Видання друге. Львів: Кальварія, 2001. - С.27-34.
42. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. М.: Спарк, 2001. 767 с.
43. Закон України Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”: Прийнятий 30.06.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993 - №35. - Ст. 358.
44. Закон України Про адвокатуру”: Прийнятий 19.12.1992 р. // Право України. 1993. - №4. С. 52-56.
45. Закон України Про боротьбу з тероризмом”: Прийнятий 20.03.2003 р.
46. Закон України Про внесення змін в Закон України Про оперативно-розшукову діяльність”: Прийнятий 7.07.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. - №39. Ст.572.
47. Закон України Про внесення змін в Закон України Про оперативно-розшукову діяльність”: Прийнятий 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. - №14. Ст.72.
48. Закон України Про внесення змін до кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян”: Прийнятий 7.03.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002. - №30. Ст.206.
49. Закон України Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України”: Прийнятий 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. - №34 35. Ст.187
50. Закон України Про внесення зміни до статті 1 Закону України Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції”: Прийнятий 16 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №23. - Ст.130.
51. Закон України Про державну таємницю”: Прийнятий 21.01.94 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. - №16. - Ст.93.
52. Закон України Про дію міжнародних договорів на території України”: Прийнятий 10.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. - №10. - ст.137.
53. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”: Прийнятий 16.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. - №1. Ст.1.
54. Закон України Про захист економічної конкуренції”: Прийнятий 11.01.2001 р. № 2210-ІІІ ( 2210-14 ) // Відомості Верховної Ради України. 2001. - №12. Ст.64.
55. Закон України Про інформацію”: Прийнятий 2.10.92 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. - №48. - Ст.650.
56. Закон України Про міжнародні договори України”: Прийнятий 22.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. -№10. - Ст.45.
57. Закон України Про нотаріат”: Прийнятий 2.09.93 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993, - №39. - Ст.383.
58. Закон України Про оперативно-розшукову діяльність”: Прийнятий 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради. 1992. -№22. Ст.303.
59. Закон України Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”: Прийнятий 17.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. 2002. - №17. Ст.121.
60. Закон України Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 року, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції”: Прийнятий 22 вересня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №31. - Ст.246.
61. Закон України Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції”: Прийнятий 16 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. 1998. № 23. - Ст.130.
62. Закон України Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 року”: Прийнятий 15 вересня 1995 р. // Відомості Верх. Ради України. 1995. - №31. Ст.243.
63. Закон України Про судову експертизу”: Прийнятий 25.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. - №28. Ст.232.
64. Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”: Прийнятий 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. 1998. - №2-. Ст.99.
65. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ. Головне слідче управління МВС. К. 2001. 239 с.
66. Збірник статистичної інформації про прокурорсько-слідчу роботу і злочини в сфері економіки за 12 місяців 2002 року по Україні. Генеральна прокуратура України. К. 2002.
67. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посіб. К.: Вища шк., 2002. 271 с.
68. Зеленецкий В.С. Проблемы формирования сукупности доказательств в уголовном процессе. Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. 108 с.
69. Зеленецкий В.С. Уголовно-правовые проблемы возбуждения уголовного дела. Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2001. 180 с.
70. Інструкція Про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства”: Затверджена наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань 29.06.1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73 // Офіційний вісник України. 1999. - №28. Ст.1435.
71. Інструкція Про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів”: Затверджена наказом МВС України №600 від 6.09.95 р.
72. Інструкція Про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах”: Затверджена наказом Генерального прокурора України № 8/1 від 28.10.2002 р.
73. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів: Затверджена наказом МВС України № 1600 від 25.12.2003 р. Додаток 5.
74. Інструкція про порядок виїздів працівників органів прокуратури України у закордонні службові відрядження: Затверджена наказом Генерального прокурора України № 8/2 від 28.10.2002 р.
75. Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів: Спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України № 3/1/2/5/2/2 від 09.01.97.
76. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія / За ред. І.П. Красюка. К.: Національна академія внутрішніх справ України. 2003. 359 с.
77. Іщенко А.В., Карпов Н.С., Кондратьев Я.Ю. Наукове забезпечення протидії злочинності: Посібник. К.: Національна академія внутрішніх справ України. 2002. 224 с.
78. Каз Ц.М. Доказательства в советском уголовном процессе. Саратов: Издательство Саратовского университета, 1960. - 105 с.
79. Карнеева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе: Учеб. Пособие. Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. 65 с.
80. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. З англ.. О.М.Мокровольського. К.: Веселка, 1993. 192 с.
81. Каткова Т.В., Кожевников Г.К. Зразки бланків процесуальних та інших документів у кримінальній справі: Практ. посіб. Харків: Рубікон”, 2001. 196 с.
82. Кипнис Н. Законодательное регулирование свидетельского иммунитета // Российская юстиция. 1994. - №3. С.47-48.
83. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. М.: Юристъ, 1995. 127 с.
84. Кодекс Украины об административных правонарушениях (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 января 1999 года). Харьков: Одиссей”, 1999. 224 с.
85. Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як державно-правова форма боротьби зі злочинністю. К., 1995. 42 с.
86. Козаченко І.П., Долженков О.Ф., Думко А.Ф. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції. Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. 134 с.
87. Колкутин В.В., Момот Д.В., Соседко Ю.И. Капустин Е.В. Телекоммуникационные системы в судебно-медицинской практике // Военно-медицинский журнал. 2001. № 9. Т.СССХХII. С.13-14.
88. Коментар до К