Вишиванюк Михайло Васильович. Пореформений розвиток сільського господарства в регіоні

brief description

Вишиванюк Михайло Васильович. Пореформений розвиток сільського господарства в регіоні: Дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2001. - 193арк. - Бібліогр.: арк. 155-167.

Вишиванюк М.В. Пореформений розвиток сільського господарства в регіоні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2002.
Досліджено науково-прикладні аспекти розвитку аграрного сектора економіки Івано-Франківської області після організаційного завершення реформування земельних і майнових відносин власності та реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств у більш прогресивні організаційно-правові структури. Опрацьовано найважливіші особливості, напрямки і механізми подальшого розвитку агроформувань індивідуальних господарств. Обгрунтовано положення щодо того, що в системі правових, економічних, соціальних, ресурсних, технологічних та інших чинників, покликаних забезпечити ефективний пореформений розвиток, провідну роль відіграватиме багатоаспектний організаційний чинник. Поряд з виконанням ним притаманних йому функцій від ефективності його прояву залежатиме результативність дій інших чинників.
Вказано, що у функціональній структурі цього чинника визначальні місця належатимуть поступальній соціальній орієнтації пореформеного розвитку, організації його програмного і кадрового, перш за все кадрово-управлінського, забезпечення. Особливе значення у системі здійснюваних у цьому аспекті дій і заходів будуть мати відновлення і подальший розвиток соціального потенціалу та оздоровлення демографічної і соціально-психологічної ситуацій на селі. Стосовно кожного з цих напрямків у роботі обгрунтовано і втілюються у практику конкретні організаційні, економічні, технологічні та інші заходи.

Радикалізація сучасних аграрних відносин належить до найважливіших складових післярадянського розвитку України. За порівняно короткий з погляду історії період її сільське господарство пройшло важкий, складний, неоднозначний за його сприйняттям українською спільнотою взагалі і селянством зокрема. Денаціоналізація за ініціативою держави землі і передача переважної її частини у власність громадян, у першу чергу селян, реформування майнових відносин власності на селі, перехід до принципово нових форм і методів господарювання, створення реальних умов для становлення приватного сектора, поглиблення розвитку різноукладності та інші соціально-економічні зміни створили обнадійливі передумови для виведення аграрного сектора економіки країни на якісно вищий рівень розвитку і для підвищення на цій основі всієї системи життєзабезпечення селян на пореформеному розвиткові аграрного сектора економіки.
Визначальною (генеральною) метою пореформеного розвитку має стати вирішення у єдності кількох основних проблем:

подолання наслідків прорахунків і помилок, допущених у процесі здійснення першого етапу реформи, і перехід від переважання на ньому дестабілізаційних, руйнівних процесів до процесів відроджувальних і створювальних;
повне і по можливості швидше і ефективніше використання потенційних можливостей, закладених у суспільно-політичних і соціально-економічних результатах першого етапу реформи, шляхом використання переваг господарювання на селі на засадах приватної власності і забезпечення на цій основі істотного підвищення життєвого рівня селян і всіх сільських мешканців у його сучасному розумінні; оздоровлення соціальної і демографічної ситуацій на селі; формування навколо сільського господарства, села і селянства більш сприятливої для них і для країни взагалі соціально-психологічної ситуації;
створення на цьому етапі соціальних, економічних, організаційних, технологічних, ресурсних та інших передумов для поступового наближення сільського господарства до рівня його розвитку в найбільш розвинених в аграрному відношенні країн.

У системі чинників, єдність і цілеспрямованість дій яких повинна забезпечити підвищення ефективності ведення сільського господарства в пореформений період, одне з основних місць відведено комплексному, багатоаспектному організаційному чиннику. Особливість його дії і прояву полягатиме у тому, що, безпосередньо виконуючи притаманну йому цільову функцію, він одночасно повинен буде забезпечити ефективне використання потенційних можливостей, закладених в інших елементах аграрних реформувань: правових, економічних, соціальних, технологічних, ресурсних, еколого- і природоохоронних тощо. Таке розуміння сутності і цільового призначення організаційного чинника може стати основою розширення його впливу на пореформений розвиток аграрної сфери.
Однією з передумов досягнення мети і завдань пореформеного етапу становлення стійкого сільського господарства є розробка всебічно відпрацьованої стратегії його розвитку. З огляду на багатоаспектність цієї проблеми складовими стосовно до сучасних умов і проблем визначені:

поглиблення соціальної орієнтації пореформеного розвитку;
доведення до логічного завершення розвитку започаткованих на першому етапі реформування земельних і майнових відносин власності та форм господарювання, які у найбільшій мірі відповідали б інтересам селянства, формуванню на селі дрібних і середніх власників та ефективно діючих господарів;
прискорене (без шкоди для якості) становлення на селі приватного сектора у найсучаснішому розумінні;
орієнтація на кінцеві результати, на власні сили та вміння за умови використання можливостей ефективного господарювання, створюваних державою.

Серед інших організаційних чинників ефективного пореформеного розвитку визначальне місце відведено його програмному забезпеченню. З цією метою у досліджуваній області під керівництвом і за безпосередньою участю автора дисертації у 2000 році розроблено Комплексну програму відродження сільського господарства. Перший досвід її практичного втілення підтверджує доцільність такого організаційного заходу.
Соціальна спрямованість пореформеного розвитку об’єктивно зумовлює необхідність оздоровлення у прикарпатських селах соціальної (у її найширшому і найсучаснішому розумінні) демографічної ситуації. Як відомо, ця проблема є загальнодержавною і може бути вирішена лише спільними зусиллями державної влади, регіонів, сільських і селищних рад, соціальною спрямованістю функціонування усіх господарюючих суб’єктів.
З урахуванням інших організаційних чинників пореформений розвиток стане достатньо результативним лише за умови його надійного кадрового, у тому числі кадрово-управлінського, забезпечення.