ВЛАСНА НАЗВА В КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВІЙ СТРУКТУРІ ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ: КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНИЙ ПІДХІД

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПІВАК Світлана Миколаївна

УДК 801.631.5+81'42+81'38=111

ВЛАСНА НАЗВА В КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВІЙ СТРУКТУРІ ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ХХ СТОЛІТТЯ:
КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНИЙ ПІДХІД

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук
БЄЛЄХОВА Л.І.

Київ - 2003

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП......4
РОЗДІЛ І. КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВА СТРУКТУРА ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ ВЛАСНОЇ НАЗВИ13
1.1. Поняття композиції віршованого тексту в різних поетиках....14
1.1.1. Історична поетика.....15
1.1.2. Структурна поетика.....16
1.1.3. Семантична поетика.....18
1.1.4. Когнітивна поетика..22
1.2. Категоріальні архетипні концепти в підґрунті композиційно-смислової структури віршованого тексту.29
1.3. Базові концептуальні схеми композиційно-смислових структур віршованих текстів .31
1.4. Стратегії й тактики композиції віршованого тексту...43
1.4.1. Стратегія інтимізації..44
1.4.2. Стратегія описового лаконізму.46
1.4.3. Стратегія контрастування..48
1.4.4. Стратегія дезорієнтації...................50
1.4.5. Стратегія дратування..52
1.5. Роль власної назви у композиції віршованих текстів американської поезії ХХ століття.........59
Висновки до розділу......68
РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІЇ ТА ПОЗИЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ У КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВІЙ СТРУКТУРІ ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ . .....72
2.1. Функції власних назв у композиційно-смисловій структурі віршованих текстів72
2.1.1. Семіотичні функції ....75
2.1.2. Композиційні функції.77
2.1.3. Когнітивні функції......97
2.1.4. Комунікативно-прагматичні функції..125
2.2. Позиції власних назв у композиційно-смисловій структурі віршованих текстів..132
2.2.1. Ініціальна позиція..132
2.2.2. Медіальна позиція.137
2.2.3. Фінальна позиція...142
2.2.4. Перетин позицій144
Висновки до розділу.......148
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...158
ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА..177
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...178
ДОДАТКИ186

ВСТУП

Ономастичні дослідження попередніх епох визначили феномен власної назви у системі мови та літератури. Проте, кожна наукова парадигма не вичерпує суті власних назв, а лише висвітлює нові грані й перспективи вивчення. Незважаючи на давній інтерес до цієї важливої частини словникового складу мови, лише у другій половині ХХ століття ономастичну лексику стали розглядати не як додаток до апелятивної в етимологічному аналізі чи допоміжний матеріал у дослідженнях істориків, а як складну самостійну систему. Отже, ономастика молода лінгвістична наука, яка перебуває на стадії становлення, активно розвивається і робить значний внесок у систему гуманітарних досліджень, присвячених основній проблемі проблемі Людини [117, 1].
Задовго до виникнення когнітивної парадигми лінгвістичних знань вчені знайшли відповіді на більшість питань, пов’язаних із проблемами онімічної лексики. Існує два основних наукових напрями щодо вивчення семантики власних назв: дескриптивні теорії референції та теорії прямої референції. Згідно з дескриптивними теоріями референції, онім визначає особу тільки через дескриптивні якості. Одна з найвідоміших дескриптивних теорій належить Б.Расселу. Для нього значення імені міститься в описі індивідуума, якого воно називає [202, 29]. Б.Рассел не поділяє ідею Дж.Мілля, що онім позбавлений значення і є тільки логічною константою без внутрішньої семантичної структури [197, 134]. Г.Фреге мав сумніви відносно того, що власні назви не мають значення крім свого зовнішнього референта [177, 61-63]. Позиція П.Стросона полягає у тому, що значення оніма є поєднанням описів, що позначають одного конкретного індивіда [211, 169-170, 214]. О.Єсперсен вважає, що значення власної назви "комплекс якостей, які є характерними для її носія" [184, 163].
Згідно з номінативною дескриптивною теорією, оніми мають мінімальне значення, яке складається з конкретного опису, що полягає у референції імені до його носія. С.Кріпке стверджує, що власні назви є чіткими вказівниками відносно одного й того самого індивіда в усіх можливих світах [187, 295]. До сьогодення когнітивна психологія не визначила, чи ім'я прямо пов’язане з індивідом, якого воно позначає, або біографічні властивості посередують між ним та індивідом [224, 12-14].
Тлумачення онтологічних властивостей оніма у сучасній лінгвістиці визначається відношенням до нього як до особливого знаку [93, 26, 114, 24, 13, 201, 165, 168], який, згідно з науковими поглядами деяких вчених, принципово не пов'язаний із включенням слова до семантичної парадигми мови [82, 138, 153, 111, 27, 203, 204, 164]. Виявлення гносеологічних характеристик онімів орієнтоване на визначення їхніх функціональних [143, 8, 102, 123, 187] і прагматичних [92, 66, 179, 193] властивостей. У сучасній лінгвістиці виокремлюються три основні напрями дослідження онімів: онтологічний [78, 124, 132], гносеологічний [130, 110, 56, 186, 190] та комунікативно-когнітивний [2, 54, 104, 224, 191].
На матеріалі літератури будь-якої розвиненої сучасної мови можна створити так звану поетичну енциклопедію імен. У творах майстрів поетичного слова імена не лише найменування осіб, вони містять особливе семантичне наповнення й виразне стилістичне забарвлення [236, 17]. Ономастичний простір твору, як і кожна його власна назва, є одним із художніх чинників авторського конструювання текстового світу. У структурно-семантичній організації останнього, оніми є своєрідною лексичною системою, яка характеризує індивідуально-стилістичні особливості письменника, його етнічні і культурні уподобання, світогляд. Такі лексичні системи складаються з найменувань різного походження, що відрізняються одне від одного за структурними і семантичними ознаками, власними стратегіями реконструкції, особливостями існування у транскультурній субстанції і у текстових світах поетичних творів.
Ми вважаємо, слідом за Л.В.Гнаповською, що власні назви стали кодами певної суми фонових знань, специфічними видами згорнутих національно-культурних текстів, що зберігають у своїй семантичній пам’яті культурно-історичні сюжети, вписані у сучасну суспільну свідомість [54, 6, 15].
У разі наявності власні назви відіграють одну з головних ролей у розвитку змісту вірша. Вони виступають ключовими словами, що з'являються у контексті та організують його [131, 60]. Ці елементи поетичного твору несуть певну інформацію, яка сприяє смисловому оформленню тексту та слугує відправною точкою у його аналізі та інтерпретації. Розкриття суті художнього оніма лежить в основі розуміння змісту та ідеї твору. В аспекті вищезазначених проблем виникає питання: "Що саме утаємничується у власній назві як у складовому елементі поетичного тексту?"
У контексті будь-якого художнього твору власні назви об’єднуються в "онімічні ментальні простори", які мають власну концептуальну структуру, складену з концептів, що допомагають уявити світ, представлений автором [191, 62]. Текст не лише відображає та інтерпретує дійсність, він створює свій власний світ [16, 3-5]. На думку І.Р.Гальперіна, когнітивною функцією художнього твору є запропонування можливої інтерпретації явищ життя, яке змушує читача побачити точку зору письменника [178, 251].
Вибір теми нашого дослідження зумовлений зростанням ролі власної назви у текстах сучасної світової поезії. Проведений у дисертації аналіз ономастичного складу американської поезії ХVIII-XX століть свідчить про поступове збільшення функціонального навантаження власних назв у поетичних творах. У ХVIII столітті провідною функцією власних імен є номінативна, у ХІХ кваліфікативна, на зламі ХІХ-ХХ століть вони виконують цілий спектр похідних номінативно-кваліфікативних функцій. Власна назва стає особливим чинником композиції вірша, що містить у собі згорнутий сюжет і вносить до твору елемент оповідальності. Дослідження семантики поетичного тексту виявили тенденції до конвергенції (скупчення) та дивергенції (розпорошення) образів вірша (Р.Цур, Л.І.Бєлєхова), що, у свою чергу, зумовлює різні типи його композиційно-смислової структури.
Розбіжності у тлумаченні термінів "композиції" [119-121, 36-39, 49, 178, 62, 122] і "композиційно-смислової структури" [67-68, 4-6, 11-12, 59, 170] пояснюють необхідність уточнення поняття композиції, яке у рамках когнітивної поетики розуміється як лінгвокогнітивний конструкт (construal), що існує у свідомості людини й слугує підґрунтям процесу розвитку смислу тексту. З огляду на таке уточнення необхідною є систематизація поглядів на композиційно-смислову структуру вірша й осмислення її у рамках когнітивної поетики як словесного втілення композиції віршованого тексту. Усе це пояснює актуальність дослідження, спрямованого на визначення ролі власної назви у композиційно-смисловій структурі поетичного тексту в ракурсі двох підходів комунікативного та когнітивного. Комунікативно-когнітивний підхід передбачає визначення функціонально-прагматичних властивостей власної назви у тексті вірша, з’ясування концептуального підґрунтя КСС і ролі власної назви у її формуванні.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної колективної теми "Основні категорії стилістики й лінгвістики тексту в синхронії й діахронії та лінгво-методичні аспекти їхнього дослідження" кафедри лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика розглянутої дисертації вписується у коло питань, досліджених згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України "Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної і лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти" (тема затверджена вченою радою КДЛУ, протокол № 5 від 27 січня 1997 року).
Мета дисертації полягає у визначенні ролі власних назв у формуванні композиційно-смислової структури віршованого твору шляхом вивчення особливостей функціонування ономастичної лексики в англомовних текстах американської поезії.
Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі завдання:
· уточнити поняття композиції та композиційно-смислової структури у рамках когнітивної поетики;
· реконструювати базові концептуальні схеми композиційно-смислових структур текстів американської поезії шляхом концептуального аналізу компонентів поетичного тексту;
· побудувати узагальнену модель композиційно-смислової структури поетичного тексту через зіставлення базових концептуальних схем;
· визначити функціональні особливості власних назв з урахуванням їх розташування у поетичному тексті;
· виявити вписані в поетичні твори стратегії й тактики композиції, що актуалізуються власними назвами.
Об'єктом дослідження є власні назви в англомовних віршованих текстах американської поезії.
Предметом вивчення особливості функціонування власних назв у композиційно-смислових структурах віршованих текстів американської поезії з погляду комунікативно-когнітивного підходу.
Для визначення й пояснення специфіки функціонування ономастичної лексики у віршованих текстах нами сформульована робоча гіпотеза, згідно з якою власні назви є актуалізаторами стратегій і тактик композиції поетичного тексту, що можуть бути реконструйованими через аналіз позицій та функцій власних назв у контексті вірша.
Матеріалом дослідження стали 2330 текстів американської поезії XVIII-XX ст., в яких зустрічаються власні назви. Особлива увага приділяється в роботі віршованим творам ХХ століття, оскільки саме впродовж цієї доби власна назва набуває у тексті особливого статусу статусу чинника композиції поетичного тексту.
Основними методами дослідження в роботі є методи концептуального, семантичного, інтерпретаційно-текстового та кількісного аналізу. Для реконструкції базових концептуальних схем композиції й побудови узагальненої моделі композиції поетичного тексту використано методику концептуального аналізу. Смислове наповнення власних назв визначається шляхом семантичного аналізу дефініцій та дескрипцій, що містяться в культурологічних словниках із міфології, фольклору, світової символіки. Використання інтерпретаційно-текстового аналізу дозволило визначити смислове наповнення семантичних вузлів концептуальних схем композиційно-смислових структур поетичних творів. Висновки про наявність тих чи інших тенденцій використання власних назв базуються у дисертації на результатах кількісного аналізу. Ілюстративний корпус дисертації складається із 77 англомовних віршованих текстів різних етапів розвитку американської поезії, які демонструють закономірності та типові ознаки явищ, що аналізуються.
Наукова новизна дослідження визначається новим комунікативно-когнітивним підходом до вивчення композиції віршованих текстів американської поезії, який дозволив реконструювати базові концептуальні схеми та узагальнену модель композиційно-смислової структури поетичного тексту, встановити характер впливу семантики власної назви на формування композиційно-смислової структури віршованого твору, визначити стратегії й тактики його композиції.
Уточнення понять композиції та композиційно-смислової структури, встановлення композиційних типів віршованих текстів, визначення ролі власної назви у формуванні композиційних основ творів американської поезії становить теоретичне значення дисертаційної роботи, оскільки є певним внеском у розвиток загальної теорії композиції художнього тексту, когнітивної поетики та ономастики.
Практичне значення роботи визначається можливістю використання її результатів у курсі лекцій зі стилістики та інтерпретації тексту (розділи "Поетичні тропи й фігури мовлення", "Стилістика тексту", "Стилістична лексикологія"), на практичних заняттях з аналітичного читання. Висновки дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у спецкурсі Когнітивна поетика” та при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
На захист виносяться такі положення:
1. У результаті культурно-історичного розвитку людства власні назви розвинули значні семантичні та асоціативні зв'язки, що згодом перетворилися на згорнуті сюжети. Такі сюжети, у свою чергу, формують потенціал власної назви як чинника композиції поетичного тексту, що здатний вносити до твору елемент оповідальності.
2. Композиція поетичного твору є лінгвокогнітивним конструктом, що існує у свідомості людини й слугує підґрунтям процесу розвитку смислу тексту. Композиційно-смислова структура є словесним втіленням композиції віршованого тексту, що лежить в основі єдності форми та змісту поетичного твору.
3. Організація змісту поетичного твору скерована законами симетрії, притаманними мистецтву взагалі. Натомість розвиток смислу віршованого тексту та його композиційне рішення зумовлені тенденцією до порушення симетрії та концентрації певних номінативних одиниць в окремих текстових фраґментах.
4. В основі художньо-поетичної компетенції автора й читача лежать шість базових концептуальних схем композиційно-смислової структури, які відрізняються порядком зчеплення семантичних вузлів, представлених категоріальними архетипними концептами КОЛИСЬ, ДЕСЬ, ДЕХТО / ДЕЩО, ДІЄ ТАК. У вірші такі концепти втілюються в універсальні смислові категорії: часу, простору, людини, події, які можуть бути виражені власними назвами.
5. Поетичні твори об'єднані спільними особливостями організації художньої інформації, що визначаються як стратегії й тактики композиції, знання про які є важливими як для авторів віршованих творів, так і для читацької аудиторії, оскільки вони забезпечують комунікативність поетичного тексту. Залежно від тих чи інших складників композиційно-смислової структури віршованого твору активізуються різні стратегії й тактики. Серед стратегій, що активізуються власними назвами у тексті вірша виокремлюються: стратегія інтимізації, описового лаконізму, контрастування, дезорієнтації та дратування.
6. Упродовж ХХ століття власна назва як складник віршованого тексту американської поезії набуває додаткових семантичних ознак і використовується як композиційний прийом, що акумулює в собі низку значень, які впливають на розвиток смислу та змісту вірша. Значення власної назви, залученої до композиційно-смислової структури віршованого тексту, з'ясовується шляхом аналізу функцій, які вона виконує, та реконструкції цілей, у яких вона вживається.
7. Особливості розміщення власних назв у тексті мають значущість з погляду формування композиційно-смислової структури вірша. Ініціальна, медіальна та фінальна три основні позиції власної назви в поетичному тексті. Наявність імені в усіх позиціях створює враження їхнього перетину.
Апробація результатів роботи здійснена у вигляді виступів на міжнародній конференції та літній школі Українського товариства дослідників англійської мови (USSE) "Когнітивні та комунікативні аспекти англійської мови" (Черкаси, 1999), та на науково-практичних конференціях викладачів КНЛУ "Мова освіта культура: наукові парадигми і сучасний світ" (Київ, 2001-2002). Основний зміст дисертації відображений у п'яти статтях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списка наукової літератури, використаних словників, текстових джерел, додатків.
У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, наукова новизна, теоретична значимість, практична цінність, мета й завдання роботи, визначаються методи дослідження, формулюється робоча гіпотеза та положення, що виносяться на захист.
Перший розділ містить огляд історії досліджень із питання композиційної будови художнього твору, у ньому пояснюється доцільність комунікативно-когнітивного підходу до проблеми композиції та КСС тексту, аналізується роль власної назви у КСС віршів американської поезії ХХ століття, вводиться поняття концептуальної схеми КСС, пропонується узагальнена модель КСС поетичного тексту, розкриваються стратегії й тактики композиції віршованого твору.
У другому розділі досліджуються функції власних назв у КСС англомовних американських поетичних текстів, доводиться поліфункціональність власної назви у складі поетичних текстів, зосереджується увага на значенні розташування власної назви у КСС вірша, встановлюється характер взаємозв'язку між використаними власними назвами та композиційними типами віршованих творів.
У загальних висновках подаються теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження, окреслюються перспективи подальшого вивчення ономастичного складу поетичних творів.
Роботу завершує список використаної наукової та довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу, додатки. Останні містять 9 схем, що демонструють конфігурацію концептуальних схем композиційно-смислових структур окремих віршованих текстів. У цілому в дисертації 4 таблиці і 22 рисунки.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Власна назва у контексті поетичного твору відіграє одну з головних ролей в процесі розвитку смислу та змісту тексту, а також у формуванні його художньо-естетичної цілісності. Методологічний апарат когнітивної лінгвістики, теоретичні положення когнітивної поетики та комунікативно-когнітивний підхід до вивчення цієї складової віршованого тексту уможливили визначення особливостей і специфіки використання та осмислення онімічної лексики у композиційно-смисловій структурі вірша.
Суть комунікативно-когнітивного підходу до вивчення композиції віршованого тексту полягає у дослідженні її природи взаємопроникненні концептуальної, мовної та художньої сфер на тлі когнітивного позасвідомого передкатегоріальної діяльності, обумовленої наявністю передзнань, що існують у формі архетипів. У рамках нашої роботи композиція поетичного твору отримала статус лінгвокогнітивного конструкта, що існує у свідомості людини й слугує підґрунтям процесу розвитку смислу тексту, натомість композиційно-смислова структура поетичного тексту визначається як словесне втілення його композиції. Спільні знання про світ, прототипове прочитання та інші когнітивні процеси, укорінені у художній свідомості адресанта й адресата, уможливлюють розуміння композиційно-смислової структури віршованого твору й виявлення способів її формування не тільки автором, а й читачем. Розуміння тексту взагалі стає можливим перш за все тому, що читач володіє тим самим механізмом змістового та смислового синтезу, який використовує автор, реалізовуючи свій задум у тексті. Він заздалегідь програмує, що і як читач має "домислити" у художньому світі.
Композиційно-смислова структура віршованого твору ґрунтується на певних когнітивних структурах, конвенціональних для носіїв мови, які отримали назву базових концептуальних схем композиційно-смислової структури. "Сховище" таких схем когнітосфера, людські знання, пресупозиції. Іншими словами, базові концептуальні схеми композиційно-смислової структури лежать в основі художньо-поетичної компетенції автора й читача твору та являють собою частину бази мисленнєвої діяльності людини. Вони є так званими фабульними схемами, які походять від прасюжету та його когнітивного сценарію композиції. Концептуальні схеми композиційно-смислової структури складаються з семантичних вузлів, які у текстовій тканині можливо визначити через аналіз номінативних одиниць, власних назв зокрема. Сукупності певних номінативних одиниць у тексті вірша формують категоріальні архетипні концепти КОЛИСЬ, ДЕСЬ, ДЕХТО / ДЕЩО, ДІЄ ТАК, що, у свою чергу, створюють семантичні вузли концептуальної схеми композиційно-смислової структури. У ході нашого дослідження було реконструйовано шість базових концептуальних схем композиційно-смислової структури: об'єктно-подієву, подієво-об'єктну, об'єктно-локутивну, локутивно-об'єктну, подієво-локутивну та локутивно-подієву схеми.
Організація змісту поетичного твору скерована загальними законами симетрії, притаманними мистецтву взагалі. Натомість розвиток смислу віршованого тексту, його композиційне рішення, ґрунтується на тенденції до порушення симетрії та концентрації певних номінативних одиниць у текстових фрагментах.
Віршовані тексти, створені за усталеними схемами розвитку смислу, тяжіють до одного з двох типів поетичних структур: конвергентного або дивергентного. Конвергентний тип характеризується причинно-наслідковими зв'язками між окремими елементами композиційно-смислової структури, чіткими формами побудови та лінійними перспективами опису. Для дивергентного типу притаманна дифузність структури та змісту тексту, відсутність конкретних напрямів оповіді, можливість неоднозначних інтерпретацій.
Всі віршовані твори об'єднані спільними особливостями втілення художньої інформації, які можуть бути визначені як стратегії й тактики композиції. Серед стратегій композиції поетичного тексту, що актуалізуються власними назвами, виокремлюються п'ять основних: стратегія інтимізації, стратегія описового лаконізму, стратегія контрастування, стратегія дезорієнтації та стратегія дратування. Кожна з названих стратегій має низку тактик, що здійснюють її реалізацію. І тактики, і стратегії композиції регламентують процес витворення та реалізації художньої ідеї, теми, змісту й смислу тексту. Знання про композиційні стратегії й тактики, укорінені у художньо-поетичній свідомості людства, є обопільно важливими для авторів та читачів віршованих творів, адже вони слугують гарантами успішності комунікативного контакту автора та читацької аудиторії.
Крім основних закономірностей упорядкування художньої інформації, на ефективність творчої взаємодії впливають й окремі складові композиційно-смислової структури вірша, власні назви зокрема. В усі часи розвитку американської поезії оніми відігравали значну роль у поетичному мовленні, змінюючи, однак, своє функціональне навантаження. На початкових етапах номінативна функція літературно-художніх онімів визначалась як провідна. Поступово набувала розвитку і кваліфікативна функція, розгалужуючись на різновиди та варіативні реалізації. На зламі ХІХ та ХХ століть власні назви виконують цілий спектр похідних номінативно-кваліфікативних функцій у віршованому тексті. Впродовж минулого століття власна назва набуває додаткових семантичних ознак та функцій і використовується в поетичному тексті як один з головних чинників композиції поетичного тексту, що акумулює у собі низку значень, які впливають на розвиток змісту та смислу вірша. Виступаючи елементами, здатними сприяти когнітивній гармонізації інформації у поетичному творі, оніми є одними з найголовних "опорних пунктів", на які спирається читач в процесі інтерпретації вірша.
Значення та роль власної назви у конкретному віршованому тексті, з'ясовується через аналіз функцій, які вона виконує, через реконструкцію цілей, з якими вона вживається, оскільки саме стосовно мети прийом стає затребуваним художньо-естетичною вартістю поетичного твору.
Отже, у поетичних текстах власні назви виконують спектр функцій, які розподілені в роботі на чотири типи: семіотичні, композиційні, когнітивні та комунікативно-прагматичні. Семіотичні функції репрезентатива та описова, відомі також як функція визначення, ідентифікації, денотації та як функція характеризації або кваліфікації, відповідно. За допомогою власного імені, по-перше, відбувається ідентифікація персонажа, місцевості; по-друге, онімічна лексика вживається для характеризації об’єкта художньої оповіді. В американській поезії ХХ століття у відсотковому співвідношенні використання власних назв, націлених на ідентифікацію об'єкта художнього зображення, складає 28,8 %, на характеризацію 39 %, на ідентифікацію та характеризацію водночас 31,6 % ім'явживань.
До композиційних функцій власних назв належать функції, що сприяють розвитку змістового аспекта вірша, організації його зовнішньої та внутрішньої форми. Однією з таких властивостей є текстотвірна функція, яка полягає у здатності оніма відігравати роль інформативного ядра тексту. Власні назви належать також до засобів опису, що відображають точку зору автора та перспективізацію, створюють композиційні ланцюги, тобто виконують функцію визначення перспективи. Хронотопотвірна функція власної назви полягає у впливі на різні часові виміри поетичного тексту: авторський час, реальний час, оповідний час, сюжетний час, художній час, читацький час, час персонажа тощо. Найбільш суттєвою її роль виявляється у формуванні читацького часу, де осмислюються всі часові виміри художнього витвору та пов’язуються з реальним часовим потоком. Іншими словами, власна назва перемикає читацький час на художній, впливає таким чином на композицію поетичного текста. Нарешті, онім, акумулюючи у собі спектр різних значень, стає одним із засобів економії мовних зусиль та виконує функцію стиснення змісту. Майже кожне власне ім'я, вжите у віршованому тексті, виконує одну або декілька композиційних функцій водночас. За умови одночасної реалізації двох та більше таких функцій, власна назва вважається нами композиційним прийомом, що інтегрується у композиційно-смислову структуру поетичного твору.
Оніми, залучені до віршованих текстів, виконують також комплекс функцій, пов'язаних із знанням людини про світ. До такого комплексу належать алюзивна, обмежувальна, сугестивна та асоціативна функції. Вказані когнітивні функції власних назв відрізняються від інших одномоментністю та неподільністю. Найбільш активно вони проявляють себе у реалізації прийому алюзії. Майже завжди використаний у творі онім є елементом інтертекстової паралелі, оскільки практично не існує таких імен, які раніше не були залучені в інші тексти та не викликали б жодних асоціацій у читача. Особливо характерним це є для напрямів модерну та постмодерну, які розвинулись під егідою інтертекстуальності, тобто зрощення на ґрунті прецедентного Слова, прецедентного Тексту. Аналіз суцільної вибірки поетичних творів показав, що у контексті трьох сотен сторінок віршованих текстів ХVIII, XIX та XX століть застосовано 63, 197 та 470 алюзивних онімів відповідно.
Проаналізовані нами алюзивні власні назви розподілені за такими основними тематичними групами: 1) релігійні власні назви (християнські, буддійські, ісламські, інші), 2) міфологічні власні назви, 3) історичні власні назви (політичні, культурні). Власні назви, що мають алюзивний характер, виступають сигналами наявності релігійного, міфологічного або історичного сюжету, активізують його розгортанняу поетичному творі.
Оніми у віршованому тексті є одними з активних елементів, що створюють інформаційну установку оповіді та сприяють формуванню його комунікативно-прагматичної системи, реалізуючи ряд відповідних функцій. До таких функцій належить стимулятивна, апелятивна, емотивна та діалогізуюча. Вони можуть здійснюватись як одночасно, так і нарізно, оскільки впливають на різні аспекти сприйняття віршованого тексту читачем. Стимулятивна функція оніма, реалізуючись у вірші, активізує зусилля читача в процесі інтерпретації. Інтуїтивно адресант розуміє, що імена у вірші можливе втілення його ключових моментів. Відповідно, він починає відшукувати логічні, асоціативні, змістові канали, пов'язані з ужитою у тексті вірша власною назвою. Поряд із стимуляцією декодування поетичного тексту власна назва виконує апелятивну функцію, збуджуючи в читачеві додаткові почуття, образи, асоціації, що базуються на його власному життєвому досвіді, ерудиції, світогляді. Власна назва, реалізовуючи емотивну функцію, може слугувати номінативним сигналом емотивності у тексті, який оптимізує інтерактивність авторського текста та читача, сприяє ефективності впливу на останнього, збільшуючи ступінь гармонії твору. Діалогізуюча функція власної назви полягає у встановленні творчого контакту між адресатом та адресантом тексту. У ході оповіді та розвитку сюжету вірша учасники цієї співтворчості одержують певну інформацію. Набуте знання і є основою формування змісту та смислу твору, його подальшої інтерпретації.
Окрім визначення спектра функцій онімічної лексики як складової композиції, враховується і розміщення імен у текстовій тканині вірша. Залежно від порядку і способу введення онімів виділяються три основні позиції власної назви у поетичному тексті: ініціальна, медіальна та фінальна. Окремим способом позиціювання оніма у вірші є його розміщення в усіх трьох позиціях, що створює враження їхнього перетину.
В ініціальній позиції вірша, у його заголовку або в першому рядку, власна назва започатковує розвиток сюжету, інтригує читача твору, полегшує початок художнього діалогу з автором. Ініціальна позиція власної назви впливає на низку композиційних стратегій: стратегію інтимізації, стратегію контрастування та стратегію дезорієнтації.
З’являючись всередині твору, у ході розвитку його сюжету, або у кульмінаційний момент, власна назва перериває вже сформовану логіку художньої оповіді та підпорядковує собі всі текстові елементи, спрямовуючи хід оповіді в інший бік. Медіальна позиція власної назви здатна актуалізувати всі композиційні стратегії.
Фінальна позиція імені у творі не є частим явищем в поезії модерну та постмодерну. Однак, такий композиційний прийом є експресивним та ефектним: ім’я узагальнює події, підбиває підсумок. Фінальна позиція власної назви актуалізує композиційну стратегію описового лаконізму, стратегію інтимізації, стратегію дезорієнтації та стратегію контрастування.
Перетин позицій власних назв ускладнює процес інтерпретації віршованого твору. Читач змушений встановлювати і визначати композиційні та сюжетні домінанти, коли постійно у корпусі тексту з'являються імена, що відволікають через свою надлишковість від основного задуму твору. Втім, поява власної назви у різних позиціях актуалізує всі композиційні стратегії: стратегію інтимізації, стратегію описового лаконізму, стратегію контрастування, стратегію дезорієнтації, стратегію дратування.
Отже, як композиційний прийом поетичного твору власна назва вміщує в собі інформацію про авторські інтенції та детермінує належні підходи читача до розуміння змісту та смислу вірша.
Дослідження онімічної лексики віршованого твору у світлі когнітивної поетики із залученням доробків інших наукових підходів дозволило уточнити характер впливу власної назви, вжитої у поетичному тексті на його композиційно-смислову структуру.
У подальшій роботі вважаємо доцільним вивчення ролі власної назви у композиційно-смисловій структурі прозових творів. Перспективним вважається також дослідження вживання власних назв різними поетами з метою виявлення особливостей їхнього когнітивного стилю, та зіставний аналіз функціонування власних назв у поетичних текстах різних культур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авеличев А.К. Метафора и контекст // Вестник Московского государственного университета. Серия 10. Филология. 1974. № 3. С. 30-40.
2. Андреенко Е.Ю. Коммуникативно-прагматический потенциал имени собственного в научно-фантастическом тексте: Дис. канд. филол. наук: 10.02.19 / ОГУ им. И.И.Мечникова. Одесса, 1992 . 194 с.
3. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
4. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (Стилистика декодирования). М.: Просвещение, 1973. 304 с.
5. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекст. СПб.: Изд-во С.-Петербургского университета, 1999. 444 с.
6. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык. М.: Флинта: Наука, 2002. 384 с.
7. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: "Языки русской культуры", 1998. 896 с.
8. Бакастова Т.В. Семантизация имени собственного в целом художественном тексте (на материале английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / ОГУ им. И.И.Мечникова. Одесса, 1987. 16 с.
9. Барабаш С.Г. Ліричний суб’єкт поезії Ліни Костенко в діалозі з природою (поезія "Ліс") // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. Вип. 7. К.: ІВЦ Держкомстату України. 2002. С. 122-128.
10. Баран Г.П. Казковий простір і час (за циклом Івана Франка "Коли ще звірі говорили") // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. Вип. 7. - К.: ІВЦ Держкомстату України. 2002. С. 51-67.
11. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
12. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С. 380-384.
13. Бахнян К.В. Социолингвистический анализ антропонимов // Теоретические проблемы социальной лингвистики. М.: Наука. 1981. С. 305-324.
14. Бахтин М.М. Слово у Ф. М. Достоевского // Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Советский писатель, 1963. С. 242-338.
15. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
16. Бєлєхова Л.І. Образний простір текстового світу сучасної американської поезії: Учбовий посібник. Херсон: Айлант, 1997. 184 с.
17. Белехова Л.И. Новообразы в современной американской поезии (лингвокогнитивный взгляд на природу образа) // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. 1998. Т. 1, № 1. С. 50-59.
18. Белехова Л.И. Архетипические словесные образы в современной американской поэзии // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. 1999. Т. 2, № 2. С. 26-38.
19. Бєлєхова Л.І. Лінгвокогнітивні механізми формування словесного поетичного образу (на матеріалі американської поезії) // Науковий Вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. Серія Філологія, педагогіка і психологія. 2000. Вип. 3. К.: Видавничий центр КДЛУ. С. 189-196.
20. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ у когнітивній парадигмі: огляд робіт американських лінгвістів // Філологічні студії. Науковий часопис Волинського державного університету імені Лесі Українки. № 2. Луцьк: Волинський академічний дім Планета”. 2001. С. 24 31.
21. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії). Монографія. Херсон: Айлант, 2002. 368 с.
22. Бєлєхова Л.І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект: Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний лінгвістичний університет. К., 2002. 34 с.
23. Бєлєхова Л.І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект: Дис. докт. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний лінгвістичний університет. К., 2002. 476 с.
24. Березникова Р.Е. Место номенов в лексической системе языка // Имя нарицательное и собственное. М.: Наука. 1978. С. 42-56.
25. Бирвиш М. Семантика: Пер. с англ. // Новое в зарубеж. лингвистике. 1981. Вып. 10: Лингвистическая семантика. С. 177-199.
26. Болотов В.И. К вопросу о значении имени собственного // Восточно-славянская ономастика. М.: Наука. 1972. С. 333-345.
27. Бондалетов В.Д. Русская ономастика. Учебное пособие. М.: Просвещение, 1983. 244 с.
28. Борухов Б.Л. Онтология художественного текста // Художественный текст: онтология и интерпретация: Сб. статей. Саратов. 1992. С. 4-15.
29. Букс Н. Эшафот в хрустальном дворце: О русских романах В. Набокова. М.: "Научная библиотека", 1998. 208 с.
30. Вартазарян С.Р. От знака к образу. Ереван: Изд-во АН Армянской ССР, 1973. 200 с.
31. Василишин І.П. Елементи екзістенціалізму в структурі художнього тексту (За повістю Юрія Косача "Еней і життя інших") // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. Вип. 7. К.: ІВЦ Держкомстату України. 2002. С. 97-110.
32. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Наукова думка, 1988 331 с.
33. Вежбицка А. Семантические примитивы.: Пер. с англ. // Семиотика. М.: Радуга, 1983. С. 225-252.
34. Вежбицка А. Язык, культура, познание: Пер. с англ. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
35. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
36. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во Академии наук СССР, ОЛЯ, 1963. 256 с.
37. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Изд-во "Высшая школа", 1971. 239 с.
38. Виноградов В.В. Избранные труды. Поэтика русской литературы. М.: Наука, 1976. 512 с.
39. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высшая школа, 1981. 320 с.
40. Воробьева О.П. Стилистика текста // Стилистика английского языка / Мороховский А.Н., Воробьёва О.П., Лихошерст Н.И., Тимошенко З.В. К.: Вища школа, 1991. С. 200-234.
41. Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникация): Дис. докт. филол. наук: 10.02.19 / Московский Ордена Дружбы народов гос. лингв. университет. М., 1993. 382 с.
42. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища школа, 1993. 200 с.
43. Воробьёва О.П. Сюжетное напряжение сквозь призму конфликта ментальных пространств (опыт концептуального анализа) // Когнитивная семантика: Материалы второй международной школы-семинара. Ч.1. Тамбов: Изд-во ТГУ. 2000. С. 123 125.
44. Гадамер Г.- Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. / Пер. з нім. К.: "Юніверс", 2001. 288 с.
45. Газарх Р.С. Коммуникативная композиция текста: (Опыт системного исследования на материале английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04/ ОГУ им. И.И. Мечникова. Одесса, 1987. 16 с.
46. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики, 1971. М.: Наука. 1972. С. 367-395.
47. Галич В.М. Антропонімія Олеся Гончара: природа, еволюція, стилістика: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02/ КНУ ім. Тараса Шевченка. К., 1993. 25 с.
48. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488 с.
49. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
50. Гаспаров М.Л. О русской поэзии: Анализы, интерпретации, характеристики. СПб.: Азбука, 2001 480 с.
51. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: в 4-х томах. Т.1. М.: Искусство, 1968. 204 с.
52. Герус-Тарнавецька І. Назовництво в поетичному творі. Мюнхен, Вінніпег, 1966. 144 с.
53. Гладьо С. В. Эмотивность художественного текста: семантико-когнитивный аспект (на материале современной англоязычной прозы): Дис. канд. филол. наук: 10.02.04/ КГЛУ. К., 2000. 223 с.
54. Гнаповська Л.В. Лінгвокогнітивні та лінгвокультурологічні характеристики англійських антропонімів германського походження: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / КДЛУ. К., 1999. 19 с.
55. Гурская Ю.А. Личное имя как особый языковой знак // Материалы ІІІ Междунар. конф. "Язык и культура". К.: УИМО, "Collegium". 1994. C. 63-64.
56. Гурская Ю.А. Ключевые имена национальных культур как свернутые диахронические национально-культурные тексты // Материалы IV Междунар. конф. "Язык и культура". 4. ІІ. К.: УИМО, "Collegium". 1996. С. 53-59.
57. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 18-27.
58. Делёз Ж. Логика смысла. М.: Прогресс, 1995. 298 с.
59. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук: Пер. з франц. // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис. 1996. С. 457-477.
60. Долинин К.А. Интерпретация текста (французский язык). М.: Просвещение, 1985. 288 с.
61. Егоров Б.Ф. Простейшие семиотические системы и типология сюжетов // Уч. зап. Тартуского ун-та. Труды по знаковым системам. Вып. 2. Тарту, 1965. С. 106-115.
62. Еко У. Поетика відкритого твору: Пер. з італ. // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис. 1996. С. 406-419.
63. Єременко О.В. Філософська проблема урбанізації суспільства в ліриці Спиридона Черкасенка // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. Вип. 7. К.: ІВЦ Держкомстату України. 2002. С. 75-80.
64. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Вісник Черкаського університету. 1999. Випуск 11. С. 12-25.
65. Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: типы фреймов // Когнитивная семантика: Материалы Второй международной школы-семинара по когнитивной лингвистике. 11-14 сентября 2000 / Отв. ред. Н.Н. Болдырев; Ред. : Е.С. Кубрякова и др. : В 2 ч. Часть 2. Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г. Р.Державина. 2000. С. 10-13.
66. Живоглядов А.А. Семантико-стилистический потенциал английской ономастики: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / МГПИ им. В.И.Ленина. М., 1987. 15 с.
67. Жирмунский В.М. Теория стиха. Л.: Советский писатель, 1975. 664 с.
68. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика: Избранные труды. Л.: Наука, 1977. 407 с.
69. Зверев А.М. Предисловие // Фрост Р. Стихи. М.: Радуга, 1986. С. 3-21.
70. Зубрицька М. Передмова // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис. 1996. С. 9-21.
71. Иванов В.В. Категория времени в искусстве и культуре ХХ века // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Наука. 1974. С. 39-67.
72. Иванов В.В. Взаимоотношение динамического исследования эволюции языка, текста и культуры // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1982. Т. 41, вып. 5. С. 406-419.
73. Иванова Т.П., Брандес А.П. Стилистическая интерпретация текста. Пособие по английскому языку: Для ин-тов и фак. иностр. яз. М.: Высшая школа, 1991. 144 с.
74. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 256 с.
75. Кашуба М.В. Наративний і фабульний хронотопи англомовного художнього тексту (на матеріалі творів з оповіддю від першої особи): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / ОГУ. Одеса, 1996. 16 с.
76. Кіраль С.С. Трохим Зіньківський і антична література // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. Вип. 7. К.: ІВЦ Держкомстату України. 2002. С. 31-43.
77. Колегаева И.М. Текст в системе научной и художественной коммуникации (на материале англоязычной прозы): Автореф. ... дис. докт. филол. наук: 10.02.04 / КГУ им. Т.Г.Шевченка. Киев, 1992. 26 с.
78. Комарова Р.А. Социокультурные аспекты немецкой антропонимики: Пособие по спецкурсу. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. 44 с.
79. Кураш С.Б. К проблеме семиотической структуры текста (дискурса) как информативного целого // Текст в лингвистической теории и в методике преподавания филологических дисциплин: Материалы международной научной конференции. В 2 ч. Мозырь: МозГПИ. 2001. Ч.1. С. 93-97.
80. Кураш С.Б. Лингвометодическая модель изучения текстотипа (на примере текстов метафоричной организации) // Проблемы преподавания и изучения русского языка в школе и вузе на современном этапе: Материалы международной научно-практической конференции / Нежинский гос. пед. ун-т им. Н.Гоголя. Нежин. 2001. С.153-156.
81. Кураш С.Б. Художественный дискурс и его продукция как часть современной культуры: к проблеме стратегий поведения реципиента // Стратегии коммуникативного поведения: Материалы международной научной конференции. В 3 ч. Минск: МГЛУ. 2001. Ч.1. С. 40-41.
82. Курилович Е. Положение имени собственного в языке // Курилович Е. Очерки по лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1962. С. 251-266.
83. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1979. 327 с.
84. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. 192 с.
85