Волохов Віктор Ігорович. Ефективність кредитної діяльності банку

brief description

Волохов Віктор Ігорович. Ефективність кредитної діяльності банку: дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2005

Волохов В.І. Ефективність кредитної діяльності банку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 фінанси, грошовий обіг і кредит. Київський національний економічний університет. Київ, 2005.
Дисертацію присвячено вдосконаленню підходів до оцінювання ефективності кредитної діяльності банку та обгрунтуванню шляхів її підвищення. Розкрито економічну природу та зміст кредитної діяльності банку, узагальнено концептуальні підходи до визначення її ефективності. Визначено роль економічних меж кредиту у забезпеченні ефективності кредитної діяльності банку. Досліджено тенденції розвитку кредитної діяльності банків України для визначення сучасних вимог до організаційних засад кредитної діяльності банку та підходів з оцінювання її ефективності. Розроблено методичні засади оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за витратним підходом і кредитних проектів за повними доходами та витратами. Класифіковано непроцентні витрати кредитної діяльності банку на прямі та непрямі, змінні та постійні. В результаті дослідження зарубіжного та вітчизняного досвіду вдосконалено підходи до використання банками плаваючих процентних ставок, обгрунтовано організаційну схему розподілу функцій у кредитному процесі між окремими структурними підрозділами банку (фронт-, мідл- та бек-офісами).

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні концептуальних і методичних засад визначення та підвищення ефективності кредитної діяльності банку. За результатами проведеного дослідження сформовано низку висновків та пропозицій, які відображають вирішення завдань дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети.

Безперервне загострення конкуренції на ринку банківських послуг та зменшення у банків можливостей отримувати надприбутки від кредитних вкладень зумовлює зростання вимог до якості оцінювання ефективності кредитної діяльності банку як необхідної передумови виявлення та пошуку резервів з її підвищення.
Обгрунтована в роботі відмінність економічного змісту кредитної діяльності банку та кредитних операцій банку вказує на неможливість їх ототожнень, що виникають в теорії та практиці через відсутність в економічній літературі чіткої визначеності у тлумаченні поняття кредитної діяльності банку. Кредитні операції банку є лише одним з її етапів, хоча й основним. Кредитна діяльність банку це комплексний процес з відтворення кредитних послуг з метою отримання прибутку.
Оптимальність обсягів та якості кредитних вкладень банку зумовлює рівень ефективності кредитної діяльності, при цьому існує зворотній зв’язок між ними, адже ефективне кредитування є передумовою його подальшого зростання на відповідному якісному рівні, що вказує на існування результативних меж. Запропонована в роботі система факторів, які необхідно враховувати при управлінні обсягами кредитної діяльності банку з огляду на її ефективність, сприяє упередженню можливих прорахунків та прийнятності фактичної результативності.
Результати проведеного у дисертації факторного аналізу свідчать, що останніми роками переважна частка приросту кредитних вкладень банків України компенсує втрати результатів кредитної діяльності через падіння процентного спреду. Відповідне зростання ризиків зумовлює гостру потребу в удосконаленні організаційно-економічних та правових засад банківського кредитування.
Запропоноване автором використання нормативу з обмеження частки міжбанківських ресурсів у загальній сумі залучених та запозичених коштів банку знижує залежність рівня ефективності кредитної діяльності від непередбачуваності динаміки процентних ставок міжбанківського ринку України. Така залежність виникла у значної кількості банків, які не спромоглися забезпечити зростаючий вал кредитних вкладень адекватним зростання власної ресурсної бази.
Зростання значимості непроцентних витрат як фактору ефективності кредитної діяльності банку зумовлює необхідність використання розробленої автором методики з її оцінки за витратним підходом, яка дозволяє поєднати вимоги економії часу та коштів на здійснення розрахунків та забезпечує охоплення ширшого спектру факторів ефективності. Адже показники традиційного ресурсного підходу з оцінювання ефективності діяльності банку в цілому у переважній більшості є неадаптивними для диференційованого оцінювання ефективності кредитної діяльності банку за повними витратами, тобто не тільки за процентними.

Основною перешкодою в оцінюванні ефективності за витратним підходом є ускладненість в отриманні вихідних даних за витратами у повному обсязі, зокрема непроцентних витрат, які науковцями та практиками класифікуються як непрямі. За результатами аналізу економічного змісту окремих угруповань витрат доведено, що не всі непроценті витрати є непрямими відносно кредитної діяльності банку. Здійснена в роботі відповідна класифікація непроцентних витрат кредитної діяльності банку на прямі та непрямі використана для розробки підходів з удосконалення системи управлінського обліку цих витрат.
Висока трудомісткість окремого обліку усіх витрат за кожним кредитним проектом зумовила пошук базових показників розподілу загальних витрат кредитної діяльності банку. Враховуючи їх економічний зміст та закономірності взаємовпливів з ризиками, витрати класифіковано за ознакою залежності їх обсягів від окремих параметрів кредитної діяльності банку.
Розмір трудових витрат за кожним кредитним проектом визначається рівнем його складності, який в свою чергу, залежить від обсягу позички, виду забезпечення, місця розташування позичальника, його кредитної історії та репутації, рівня організації бухгалтерського обліку в позичальника, його розміру, організаційно-правової форми, специфіки виробничої діяльності.
Відмінність у характеристиках чутливості прямих непроцентних витрат на розгляд та супроводження кредитних проектів до терміну їх дії (обсяг перших є незмінним незалежно від терміну позички, при цьому його зростання підвищує їх окупність; обсяг витрат на супроводження має прямо пропорційну залежність від терміну позички) вимагає різних підходів до їх розподілу та відокремленого відображення в управлінському обліку.
Прецеденти поглинання банківським процентом не тільки всіх доходів позичальника від реалізації кредитних проектів, а й інших активів позичальників виправдовувалися вимогами Національного банку України щодо першочерговості сплати процентів за простроченою кредитною заборгованістю, що згодом було скасовано. Вважаємо за необхідне відмінити таку норму і у вітчизняному податковому законодавстві.

Коригування плаваючих процентних ставок повинно відбуватися за чітко обумовленим у кредитній угоді механізмом, а не за одностороннім розсудом кредитора залежно від його поточних інтересів, що є доволі поширеним у практиці вітчизняних банків. Запропонований в роботі підхід з коригування процентної ставки залежно від рівня користування іншими (некредитними) послугами банку забезпечує збільшення обсягів їх реалізації. При цьому дотримання у відносинах з позичальниками принципів добровільності і рівноправності та врахування специфіки законодавства України дозволяє уникнути виникнення господарських спорів.

Поєднуючи окремі елементи міжнародного досвіду зі специфікою й потребами організації вітчизняного банківського кредитування в роботі запропоновано розмежувати функції розгляду і супроводження кредитних проектів та обліку кредитних операцій відповідно між окремими структурним підрозділами банку: фронт-, мідл- та бек-офісом. Таке вдосконалення системи внутрішнього контролю сприяє зниженню рівня ризиків та відповідних втрат від їх прояву, а отже, і підвищенню ефективності кредитної діяльності банку.