Воронятніков Олександр Олександрович Публічне адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення

brief description

Воронятніков Олександр Олександрович, доцент кафедри адміністративного, фінансового та банківського права, Міжрегіональна Академія управляння персоналом. Назва дисертації: «Публічне адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення». Шифр та назва спеціальності 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. Спецрада Д 08.893.03 Університету митної справи та фінансів

УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ

УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ВОРОНЯТНІКОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 351.77(477)

ДИСЕРТАЦІЯ

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ

Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

О.О. Воронятніков

Науковий консультант – Кузьменко Оксана Володимирівна,
доктор юридичних наук, професор

Дніпро – 2020

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………. 18
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ
НАСЕЛЕННЯ………………………………………………………………

32
1.1. Методологія публічного адміністрування сферою санітарного та
епідемічного благополуччя населення……………………………………
32
1.2. Ґенеза публічного адміністрування сферою санітарного та
епідемічного благополуччя населення…………………………….………
48
1.3. Поняття та особливості публічного адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення………………...…
71
1.4. Принципи публічного адміністрування сферою санітарного та
епідемічного благополуччя населення…………………………………..
96
1.5. Державна політика щодо публічного адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення………………….
117
Висновки до розділу 1…………………………………………………… 130
РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО
БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ……………………………………

135
2.1. Поняття механізму публічного адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення…………………
135
2.2. Нормативно-правове адміністрування сферою санітарного та
епідемічного благополуччя населення………………………………….
145
2.3. Публічна адміністрація як суб’єкт адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення…………………
173
Висновки до розділу 2……………………………………………………. 195
РОЗДІЛ 3. АДМІНІСТРАТИВНІ ТА ЕКОНОМІЧНІ ЗАХОДИ

ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ САНІТАРНОГО
ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ…………...
200
3.1. Система адміністративних заходів публічного адміністрування
сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення………..
200
3.2. Система економічних заходів публічного адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення………………..
229
Висновки до розділу 3…………………………………………………….. 253
РОЗДІЛ 4. ПРИМУСОВІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ
НАСЕЛЕННЯ……………………………………………………………

258
4.1. Профілактичні санітарні та протиепідемічні заходи……………… 258
4.2. Припинювальні санітарні та протиепідемічні заходи……………. 279
4.3. Адміністративна відповідальність за порушення норм публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя
населення…………………………………………………………………….

309
Висновки до розділу 4……………………………………………………. 3439
РОЗДІЛ 5. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПУБЛІЧНОГО
АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ САНІТАРНОГО ТА ЕПІДЕМІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ НАСЕЛЕННЯ………………

348
5.1. Міжнародний досвід публічного адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення…………………...
348
5.2. Напрямки удосконалення публічного адміністрування сферою
санітарного та епідемічного благополуччя населення…………………..
375
Висновки до розділу 5……………………………………………………. 392
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 395
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………… 402
ДОДАТКИ………………………………………………………………… 453

ВСТУП

Суспільство і держава відповідальні перед майбутніми поколіннями за рівень здоров’я та збереження генофонду народу. Саме тому основними завданнями України є охорона здоров’я, розв’язання екологічних проблем, розвиток економіки, покращення медичної допомоги, запровадження здорового способу життя. На сучасному етапі серйозною проблемою є збереження та покращення суспільного здоров’я, що можливо зробити лише за умови відповідального підходу публічної адміністрації до санітарно- просвітницької роботи, проведення санітарно-гігієнічних заходів та поліпшення санітарно-епідеміологічного нагляду.
Євроатлантична інтеграція України вимагає запровадження нових підходів до забезпечення гідного рівня санітарно-епідемічного благополуччя населення, що стало особливо актуальним і важливим в умовах поширення у світі коронавірусу SARS-CoV-2. Відповідно до статистичних даних Центру системних досліджень та інжинірингу при Університеті Д. Хопкінса (США) повідомляє, що станом на 19 травня 2020 р. загальна кількість померлих від інфекції, викликаної новим коронавірусом, у світі складає 318 тис. 465 осіб. Тим часом одужали 1 млн 786 тис. 829 осіб. Загалом у світі 4 млн 801 тис. 282 інфікованих. В Україні на цей час лабораторно підтверджено 18 тис. 876 випадків захворювання на COVID-19. За добу – 260 нових випадків: з них 1 тис. 348 дітей та 3 тис. 969 медпрацівників1. Цей показник невпинно зростає.
Як слушно зазначається у науково-публіцистичній літературі, необхідність подолання епідемії COVID-19 порушила перед державою та суспільством цілий ряд гострих проблем організаційного, економічного,

1 Ворошилов О. Пандемия COVID-19: виден ли свет в конце тоннеля? URL: http://www.nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=4899:perspektivi- podolannya-pandemiji-covid-19&catid=8&Itemid=350

фінансового, інформаційного, психологічного та технічного змісту2, які Україна зустріла із слабким чинним законодавством, що потребує удосконалення відповідно до європейських стандартів та тих викликів, що існують в умовах масової пандемії; відсутнім єдиним державним органом, який би адміністрував санітарно-епідемічну сферу, мав систему медичних лабораторій та штат фахових лікарів-інфекціоністів; відсутньою програмою з підготовки епідеміологів в медичних освітніх закладах.
Саме тому назріла потреба у комплексному дослідженні еволюції адміністрування санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначенні його поняття, принципів та механізму публічного адміністрування даної сфери та її елементів, а також розроблення на цій основі пропозицій і рекомендацій для удосконалення державної політики в досліджуваній сфері та практики її реалізації.
Загальнотеоретичний матеріал для наукової роботи взято з напрацювань В. В. Копєйчикова, Н. М. Оніщенко, М. М. Пацери, О. В. Петришина, В. Ф. Погорілка, О. Ф. Скакун, О. Ф. Фрицького, М. В. Цвіка та інших учених, які досліджували природу і зміст таких фундаментальних правових категорій, як правовідносини, інститут права, права й обов’язки, суб’єкт, правове регулювання, механізм правового регулювання тощо.
Загальнотеоретичні положення, що врегульовують діяльність органів публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, викладені у працях науковців-адміністративістів: В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, О. І. Безпалової, Ю. П. Битяка, І. Л. Бородіна, В. М. Гаращука, З. С. Гладуна, І. П. Голосніченка, Т. О. Гуржія, О. В. Джафарової, Є. В. Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. Г. Комісарова, О. Д. Крупчана, О. В. Кузьменко, Д. М. Лук’янця,

2. Кулицький С. Проблеми розвитку економіки України, обумовлені пандемією коронавірусу COVID-19 у світі, та пошук шляхів їх розв’язання. Україна: події, факти, коментарі. 2020. № 9. С. 47-53.

П. С. Лютікова, А. Ф. Мельника, С. О. Мосьондза, Н. Р. Нижник, О. І. Остапенка, Д. В. Приймаченка, Н. П. Свиридюк, Р. А. Сербина, О. В. Стрельченко, В. Г. Чорної, С. О. Шамрая, Ю. С. Шемшученка та ін. На основі їх здобутків було сформульовано низку авторських визначень, класифікацій та пропозицій, що мають теоретичне і практичне значення.
У працях вищезгаданих учених відображено актуальні проблеми у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, пов’язані з необхідністю удосконалення засобів публічного адміністрування цієї сфери, оптимізації суб’єктів публічного адміністрування санітарного та епідемічного благополуччя населення, визначенням шляхів удосконалення публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, систематизацією перспективних тенденцій розвитку досліджуваного правового інституту.
Безпосередньо сферу санітарного та епідемічного благополуччя населення досліджували В. В. Корнієць, В. В. Мартиновський, О. В. Савкіна та ін.
Водночас зазначимо, що публічному адмініструванню сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення приділено недостатньо уваги у монографічних працях, у наявних наукових дослідженнях. Проблема досліджується лише фрагментарно, з позиції її нормативного урегулювання та необхідності ліквідації Державної санітарної служби. У науці адміністративного права юридичний аналіз публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення здійснено в рамках розкриття повноважень та компетенції уповноважених суб’єктів. Враховуючи вищевикладене, вважається необхідним дослідження поняття й особливостей публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, розкриття сутності поняття та елементів механізму публічного адміністрування, здійснення аналізу нормативно-правового адміністрування, розкриття повноважень та компетенції суб’єктів публічного адміністрування, виділення засобів

публічного адміністрування, з’ясування змісту контролю та нагляду у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, розкриття основ адміністративної відповідальності за порушення правил, вивчення зарубіжного досвіду щодо публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення та виокремлення напрямків удосконалення цього виду адміністрування.
Таким чином, відсутність повного комплексного дослідження теоретичних та практичних проблем публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, наявність правових прогалин та колізій у нормах національного законодавства, якими урегульовано відносини у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обумовили вибір теми дисертації.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами, грантами. Дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10, Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, схваленого Постановою Верховної Ради України від 04 червня 2015 р. № 509–VІІ, Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», схваленої Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5/2015, Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 р. № 501/2015.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне узагальнення та вирішення науково-прикладної проблеми публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Для досягнення вказаної мети в дисертаційній роботі поставлено й вирішено такі основні задачі:
 обґрунтувати методологію дослідження сфери санітарного та епідемічного благополуччя населення;

 прослідкувати становлення та розвиток публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 визначити поняття публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення та окреслити його особливості;
 виокремити принципи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 з’ясувати зміст державної політики щодо публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 визначити поняття механізму публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 охарактеризувати специфіку нормативно-правового адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 розкрити повноваження публічної адміністрації як суб’єкта адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 визначити систему адміністративних заходів публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 виокремити систему економічних заходів публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 розглянути зміст та особливості застосування профілактичних санітарних та протиепідемічних заходів;
 з’ясувати зміст та особливості припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів;

 визначити зміст та особливості адміністративної відповідальності за порушення норм законодавства про санітарне та епідемічне благополуччя населення;
 охарактеризувати міжнародний досвід щодо публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 визначити напрями удосконалення публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Предметом дослідження є публічне адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувались загальнонаукові, філософські та спеціальні юридичні методи наукового пізнання. Методологічну основу дослідження становить метод спостереження, використаний задля систематичного, цілеспрямованого, планомірного спостереження за публічним адмініструванням сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, під час якого здобуто знання про зовнішні сторони, властивості й відносини досліджуваного явища; з’ясовано особливості світових пандемій та специфіки протидії ним; зроблено акцент на інфекційних та неінфекційних хворобах; здійснено спостереження за особливостями фінансування державами заходів, спрямованих на протидію пандеміям (підрозділи 1.3, 1.4, 1.5, 3.1, 3.2); метод експерименту використано для з’ясування специфіки боротьби з поширенням коронавірусу SARS-CoV-2 та проявами пандемії COVID-19 в Україні (підрозділи 1.3, 1.4, 1.5, розділи 3, 4).
Метод порівняння широко використовувався для дослідження міжнародного досвіду щодо публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення (підрозділ 5.1); методи аналізу, аналогії та логічний було використано під час дослідження місця санітарії у

гігієнічній сфері, а також під час дослідження принципів публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення (підрозділи 1.1, 1.2); метод синтезу використано для дослідження змісту та особливостей державної політики щодо публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, системи профілактичних та припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів (підрозділи 1.3, 1.4, 1.5, розділи 3, 4); метод узагальнення дав можливість довести необхідність термінової відбудови системи протиепідемічного захисту як елемента національної безпеки, а також розкрити систему суб’єктів такого виду адміністрування (розділ 2); метод індукції використаний для формулювання теоретичних дефініцій таких понять, як:
«благополуччя населення», «показники захворюваності», «санітарно- епідемічне благополуччя населення», «публічне адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення», «принципи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення» тощо (розділи 1, 2, 3, 4, 5).
За допомогою метода дедукції доведено можливість виокремлення санітарно-епідемічної галузі (підрозділ 1.3); метод абстрагування використаний у роботі для дослідження благополуччя населення (підрозділи 1.1, 1.2); метод ідеалізації використано для розроблення державної політики публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, яка має мету та завдання, що реалізують основні та стратегічні цілі (підрозділи 1.5, 5.2); метод моделювання застосовано для дослідження механізму публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, а також для виокремлення напрямів удосконалення публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення (підрозділи 2.1, 5.2).
В роботі використано історичний метод застосовано під час дослідження генезису публічного адміністрування сферою санітарного та

епідемічного благополуччя населення (підрозділ 1.1); статистичний – для аналізу емпіричних даних, а також офіційної статистичної звітності (розділи 1, 2, 3, 4, 5).
Нормативну основу роботи становлять Конституція України, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, міжнародні нормативно-правові акти, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення та аналізу 402 адміністративних проваджень за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення у 2019–2020 рр.; опитування 550 громадян стосовно стану забезпечення саітарного та епідемічного благополуччя населення; статистичних відомостей щодо стану санітарного та епідемічного благополуччя населення за період з 2017 по 2020 рр. (зокрема, Міністерства охорони здоров’я України, Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, місцевих органів публічної адміністрації).
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці цілісних комплексних досліджень, присвячених публічному адмініструванню сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, розробленню цілісного доктринального підходу до формування концепції публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, запропоновані особисто здобувачем, зокрема:
уперше:
 запропоновано періодизацію генезису сфери санітарного та епідемічного благополуччя населення: І період «Зародження» (І тис. до н. е. – сер. ХІV ст. н. е.); ІІ період «Несистемного накопичення знань санітарно- гігієнічного змісту» (кін. ХІV ст. – кін. ХVІІ ст.); ІІІ період «Первинних

системних санітарно-епідемічних заходів» (поч. ХVІІІ ст. – поч. ХІХ ст.); ІV «Систематизації санітарно-епідемічних заходів» (сер. ХІХ ст. – кін. ХІХ ст.); V період «Запровадження системних державних санітарно-епідемічних заходів» (поч. ХХ ст. – сер. ХХ ст.); VІ період «Становлення української санітарно-епідемічної системи» (кін. ХХ ст. – теперішній час);
 сформульовано дефініції наступних понять: «заходи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення», «припинювальні санітарні та протиепідемічні заходи»,
«економічні заходи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення», «адміністративна відповідальність за порушення норм законодавства про санітарне та епідемічне благополуччя населення», зокрема заходи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення визначено як сукупність способів, прийомів та засобів цілеспрямованого впливу уповноважених суб’єктів публічної адміністрації на об’єкти, явища і фактори навколишнього середовища, що безпосередньо оточують людину і визначають умови її проживання, харчування, праці, відпочинку, навчання, виховання з метою забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;
 запропоновано затвердити довгострокову Концепцію розвитку системи санітарних та протиепідемічних заходів на період 2020–2030 рр., з представленням у ній системи профілактичних та припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів;
 розкрито особливості застосування припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів в умовах введення режимів самоізоляції, обсервації, карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації та режиму зони надзвичайної екологічної ситуації;
 наведено види припинювальних санітарних та епідемічних заходів: 1) заходи припинення майнового характеру; заходи припинення організаційного характеру; 2) строкові заходи припинення; безстрокові

заходи припинення; 3) заходи, що не передбачають застосування спеціальних засобів, та заходи, що передбачають застосування спеціальних засобів;
4) загальнодержавні заходи, що поширюються на всю територію країни, у якій вони застосовуються; регіональні (локальні);
 запропоновано на законодавчому рівні привести положення постанов Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» у відповідність одне до одного та визначити, що суб’єктом забезпечення режиму обсервації є Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція, Національна гвардія;
 запропоновано внести зміни та доповнення до: Закону України
«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; Кодексу України про адміністративні правопорушення (доповнити ст. 44-4
«Порушення правил та умов самоізоляції та примусової обсервації»; ст. 44-5
«Порушення суб’єктами підприємницької діяльності санітарно-епідемічних норм»); запропоновано уніфікувати п. 14 Положення про Міністерство охорони здоров’я України та викласти у наступній редакції: «- затверджує: державні санітарні норми і правила, санітарно-епідеміологічні та санітарно- протиепідемічні правила і норми, гігієнічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти»;
удосконалено:
– визначення понять: «санітарне благополуччя населення»,
«епідемічне благополуччя населення», «стан здоров’я нації», «санітарно- епідемічне благополуччя населення», «принципи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення», «механізм публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення», «нормативно-правове адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення», «самоізоляція»,

«обсервація», «профілактика», «профілактичні санітарні заходи»,
«профілактичні протиепідемічні заходи»; «припинювальні санітарні заходи»,
«припинювальні протиепідемічні заходи»; «державний контроль за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення», «державний нагляд за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення»;
– здійснено поділ заходів публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення на: 1) заходи, що забезпечують функціонування відповідних органів держави і органів місцевого самоврядування; 2) заходи, що забезпечують реалізацію цілей і функцій публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення; 3) заходи, що мають сервісну природу забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; 4) заходи, що мають управлінську природу забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;
– теоретичні підходи до виокремлення юридичної відповідальності за порушення норм законодавства про санітарне та епідемічне благополуччя населення як окремого підінституту адміністративної відповідальності;
дістали подальшого розвитку:
– наукові положення про систематизацію, особливості застосування та види профілактичних та припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів;
– теоретико-практичні засади застосування економічних заходів публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення;
– положення про принципи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, зокрема виокремлено спеціальні принципи: гігієнічно-санітарні принципи благополуччя населення; протиепідемічні принципи благополуччя населення (принципи профілактики інфекційних захворювань);
– пропозиції про створення Державної санітарно-епідеміологічної

служби як центрального органу виконавчої влади, який буде підпорядкований Міністерству охорони здоров’я України;
– аргументи стосовно необхідності розмежування державного контролю за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення та державного нагляду за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення, що дасть можливість відмежовувати повноваження та компетенцію відповідних суб’єктів, а також встановить чіткі межі юридичної відповідальності суб’єктів за невиконання (неналежне виконання) своїх обов’язків в досліджуваній сфері;
– узагальнення міжнародного досвіду публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення таких країн, як: Сполучені Штати Америки, Канада, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Французька Республіка, Федеративна Республіка Німеччини, Італійська Республіка, Республіка Словенія, Республіка Білорусь, за результатами якого було сформульовано та запропоновано імплементувати у законодавство України певні дієві механізми удосконалення даного виду адміністрування;
– напрямки вдосконалення публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть бути використані у:
– практичній діяльності – під час застосування профілактичних та припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів (акти впровадження Департаменту охорони здоров’я та реабілітації МВС України від 25.06.2020; Департаменту кадрової політики, освіти та науки Міністерства охорони здоров’я України від 15.07.2020; Департаменту організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Національної поліції України від 17.07.2020);

– правозастосовчій діяльності – під час розробки проектів актів щодо порядку застосування профілактичних санітарних та протиепідемічних заходів (акт впровадження Департаменту юридичного забезпечення МВС України від 23.06.2020);
– навчальному процесі – під час написання навчальних та навчально- методичних посібників, укладання навчальних програм, викладання лекцій, під час проведення семінарських і практичних занять з дисциплін
«Адміністративний право України», «Адміністративне судочинство» (акт впровадження Юридичного інституту «Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана» від 08.06.2020).
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, його основні висновки й рекомендації оприлюднені на 10 науково-практичних конференціях, а саме: «Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування» (м. Київ, 2016 р.);
«Актуальні завдання та напрями розвитку юридичної науки у ХХІ столітті» (м. Львів, 2017 р.); «Юридична наука: виклики і сьогодення» (м. Одеса, 2018 р.); «Теорія і практика сучасної юриспруденції» (м. Київ, 2018 р.);
«Актуальні проблеми реформування системи законодавства України» (м. Запоріжжя, 2019 р.); «Актуальні питання розвитку та взаємодії публічного та приватного права» (м. Львів, 2019 р.); «Вітчизняна юридична наука в умовах сучасності» (м. Харків, 2019 р.); «Юридична наука України: історія, сучасність, майбутнє» (м. Харків, 2019 р.); «Право як ефективний суспільний регулятор» (м. Львів, 2020 р.); «Актуальні питання та проблеми правового регулювання суспільних відносин» (м. Дніпро, 2020 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені у монографії, 20 наукових статтях, з них 15 опубліковано у виданнях, що визнані як фахові з юридичних наук і включені до міжнародних наукометричних баз, 5 статей – у зарубіжних наукових виданнях, а також у 10 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, які містять 15 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 462 сторінки, у т. ч. основного тексту – 384 сторінки. Список використаних джерел налічує 490 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-прикладної проблеми публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення. За результатами дисертаційної роботи сформульовано такі основні висновки:
1. Констатовано, що методологія публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення – це система методів і форм, принципів, засобів проведення наукового пізнання сфери санітарного та епідемічного благополуччя населення з метою забезпечення якісного стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини.
2. Визначено, що публічне адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення – це діяльність публічної адміністрації у межах, визначених правовими нормами, із адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення з метою забезпечення якісного стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини. Доведено, що санітарно-епідемічна сфера є окремим елементом складної системи охорони здоров’я і належить до комплексних галузей права. Предметом даної галузі є правові відносини, що виникають у результаті публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення, завдяки чому забезпечується якісний стан здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини. Сама санітарно- епідемічна галузь включає інститут правового регулювання гігієни та інститут правового регулювання епідеміологічного стану.
3. Відзначено, що принципи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення – це основоположні ідеї та засадничі постулати, що визначають особливості адміністрування публічною адміністрацією сфери санітарного та епідемічного благополуччя населення з метою забезпечення якісного стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини. Публічне адміністрування сферою

санітарного та епідемічного благополуччя населення базується на загальних принципах публічного адміністрування та спеціальних принципах, котрі притаманні зазначеній сфері та створюють підґрунтя для чинного нормативно-правового законодавства. Відповідно до особливостей публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення виокремлено такі спеціальні принципи: гігієнічно- санітарні принципи благополуччя населення; протиепідемічні принципи благополуччя населення (принципи профілактики інфекційних захворювань).
4. Аргументовано, що державна політика публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення – це комплекс законодавчо визначених цілей, завдань та напрямків діяльності відповідних компетентних органів публічної адміністрації, що має на меті отримання ефективних результатів щодо забезпечення якісного стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини.
5. Запропоновано під механізмом публічного адміністрування сферою санітарного та епідеміологічного благополуччя населення розуміти систему взаємозалежних і взаємообумовлених елементів, спрямованих на реалізацію публічних зобов’язань щодо покращення стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини. Елементами цього механізму є: система правових актів, що включають ратифіковані Україною міжнародні акти та нормативно-правові акти України; публічна адміністрація, наділена владними повноваженнями у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення; система засобів, націлених на реалізацію мети – покращення стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини.
6. Зазначено, що організація публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення – це урегульована нормами права діяльність суб’єктів публічної адміністрації, що має ознаки взаємозалежності та структурованості, спрямована на покращення стану здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини.

7. Доведено необхідність створення Державної санітарно- епідеміологічної служби як центрального органу виконавчої влади, який буде підпорядкований Міністерству охорони здоров’я України.
8. Розкрито зміст адміністративних заходів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які мають сервісну природу, а також здійснено розмежування понять «державний контроль за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення» та «державний нагляд за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення». Визначено, що державний контроль за забезпеченням санітарно-епідемічного благополуччя населення – це діяльність компетентних державних органів та їх посадових осіб, змістом якої є застосування заходів щодо попередження та усунення порушень санітарно-епідемічного законодавства, виявлення причин та умов, що сприяли порушенню цих норм, а також застосування заходів юридичної відповідальності до осіб, винних у порушенні чинного законодавства, що спричинило ріст негативних показників захворюваності для певної території та зниження факторів безпеки середовища життєдіяльності, погіршення умов проживання для населення, визначених санітарно-епідемічними нормами. Нагляд за забезпеченням санітарно- епідемічного благополуччя населення визначено як законодавчо регламентовану діяльність компетентних суб’єктів щодо здійснення спостереження, перевірки та моніторингу виконання та додержання норм санітарно-епідемічного законодавства, а також вжиття відповідних обмежувальних заходів у разі виявлення порушення норм санітарно- епідемічного законодавства з відповідним інформуванням про результати такої діяльності компетентних органів та громадськості.
9. Визначено, що економічні заходи публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення – це сукупність засобів і способів, які використовують уповноважені суб’єкти публічної адміністрації з метою створення таких економічних умов, які сприяють підвищенню рівня здоров’я населення, забезпеченню санітарного та

епідемічного благополуччя населення, підвищенню професійних якостей працівників, які забезпечують санітарне та епідемічне благополуччя населення, спонукають уповноважених суб’єктів публічного сектору та керівників приватного сектору забезпечувати дотримання санітарних та протиепідемічних норм, а також створенню інших необхідних умов для залучення суб’єктів приватного сектору до забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та створення додаткових позабюджетних джерел фінансування.
10. З’ясовано, що особливостями профілактичних санітарних та протиепідемічних заходів є: 1) багаторівнева система заходів, які здійснюються як суб’єктами публічного права, так і суб’єктами приватного права, що зумовлено глобальністю проблеми створення безпечних умов життєдіяльності людини; 2) є елементом соціального управління, що зумовлено наявністю різних рівнів суб’єктів управління; 3) являють собою цілеспрямований вплив держави на поширення негативних явищ серед населення з метою усунення та ліквідації причин та умов їх виникнення та розвитку; 4) це інтегрована, динамічна, багаторівнева взаємодія суб’єктів профілактичної діяльності; 5) комплексний характер, що передбачає одночасне застосування економічних, організаційних, адміністративних, соціальних, виховних та ін. заходів.
11. Запропоновано припинювальні санітарні та епідемічні заходи класифікувати таким чином: 1) заходи припинення майнового характеру (полягають у тимчасовому чи постійному вилученні у особи певного майна); заходи припинення організаційного характеру (полягають у припиненні, тимчасовому обмеженні чи призупиненні певного виду господарської діяльності); 2) строкові заходи припинення (у разі поширення епідемій та пандемій, які мають агресивний характер); безстрокові заходи припинення (у разі впровадження припинювальних заходів, які діють протягом тривалого часу, а закінчення терміну дії одних сприяє прийняттю та впровадженню інших; мають місце під час боротьби з епідеміями, що тривають –

туберкульоз, ВІЛ/СНІД); 3) заходи, що не передбачають застосування спеціальних засобів, та заходи, що передбачають застосування спеціальних засобів; 4) загальнодержавні (заходи, що поширюються на всю територію країни); регіональні (локальні).
12. З’ясовано, що адміністративна відповідальність за порушення норм законодавства про санітарне та епідемічне благополуччя населення – це урегульована нормами процесуального права примусова діяльність юрисдикційних суб’єктів, що полягає у застосуванні до порушника санітарних норм впливу та настанні негативних наслідків.
13. Розроблено проекти Концепції розвитку системи санітарних та протиепідемічних заходів на період 2020–2030 р.р. з передбаченою в ній системою профілактичних та припинювальних санітарних та протиепідемічних заходів та Державної програми ефективного публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення (обидва представлені у додатках до дисертації).
14. Окреслено напрями удосконалення публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного благополуччя населення: забезпечення фінансово-економічної стабільності усіх сфер діяльності держави та її суб’єктів в умовах карантину; обов’язкова імунізація; забезпечення якості харчових продуктів; контроль за дотриманням санітарних норм; розроблення системи медичного страхування в умовах епідемій та масових захворювань; покращення екології та охорона навколишнього середовища; створення та забезпечення ефективного функціонування системи управління відходами; покращення якості питної води, що вживається населенням; вирішення проблем забруднення атмосферного повітря, води та земель.
15. На підставі дослідження правових засад публічного адміністрування сферою санітарного та епідемічного здоров’я населення запропоновано внесення наступних змін і доповнень до:
1) Закону України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», зокрема:

 ст. 1 доповнити визначенням «профілактичні санітарні заходи»;
 ст. 22 доповнити ч. 4: «Власники підприємств, установ та організацій зобов’язані забезпечити своїх працівників засобами індивідуального захисту відповідної якості та у визначеній кількості з дотриманням санітарних нормативів та стандартів з метою забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;
 ст. 26-1 «Виробничий контроль на підприємствах, установах, організаціях»;
2) Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема:
– доповнити ст. 44-4 «Порушення правил та умов самоізоляції та примусової обсервації» наступним чином: «Порушення правил та умов самоізоляції та примусової обсервації, передбачених Законами України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, тягне за собою накладення штрафу на громадян – від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб – від трьох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;
– доповнити ст. 44-5 «Порушення суб’єктами підприємницької діяльності санітарно-епідемічних норм» таким чином: «Невжиття заходів суб’єктами підприємницької діяльності щодо забезпечення своїх працівників засобами індивідуального захисту під час режиму карантину відповідної якості та у визначеній санітарно-епідемічними нормами кількості, тягне за собою накладення штрафу на суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від однієї тисячі до трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Повторне вчинення суб’єктами підприємницької діяльності дій, визначених в частині 1 цієї статті, тягне за собою накладення штрафу на суб’єктів підприємницької діяльності в розмірі від однієї тисячі до трьох

тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян та/або позбавлення права займатися підприємницькою діяльністю строком на два роки».
16. Доведено необхідність приведення положень Постанов Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 08 квітня 2020 р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211» у відповідність та визначення, що суб’єктами забезпечення режиму обсервації є Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Національна гвардія України.