Вовк Лідія Михайлівна. Дифтерія у хворих, що не отримали специфічної терапії

brief description

Вовк Лідія Михайлівна. Дифтерія у хворих, що не отримали специфічної терапії : дис... канд. мед. наук: 14.01.13 / Національний медичний ун-т ім. О.О.Богомольця. — К., 2006. — 189арк. : рис., табл. — Бібліогр.: арк. 162-189

Вовк Л.М.Дифтерія у хворих. що не отримали специфічної терапії. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 інфекційні хвороби. Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006.
Дисертація присвячена вивченню клінічного перебігу дифтерії у хворих, що не отримали специфічної терапії. Вперше дана характеристика сучасного перебігу дифтерії у осіб, які не отримали специфічної терапії, структура та частота ускладнень у таких хворих. Показано, що у пацієнтів з легким та середньотяжким перебігом основного патологічного процесу в ротоглотці при дифтерії можливі ускладнення з боку серця, нервової системи, нирок, а також сполучені ураження. Ці ускладнення можуть розвиватися як в ранні періоди хвороби, так і в пізні. Детально вивчені фактори, що впливають на своєчасне встановлення діагнозу дифтерія”. Показано, що легкий або середньтяжкий перебіг патологічного процесу в ротоглотці не гарантує від появи специфічних для дифтерії ускладнень як в ранні, так і в пізні строки хвороби. Доведено, що діагноз бактеріоносій C.diphtheriaе” може встановлюватися не лише на підставі клінічного стану пацієнта на момент госпіталізації, а за результатами обстеження та тривалого нагляду, що потребує необхідність диспансерного нагляду за бактеріоносіями C.diphtheriaе так само, як і за хворими, що перенесли клінічно виражені форми дифтерії протягом не менш, ніж 6 місяців.
Результати роботи дозволили поставити питання про більш відповідальний підхід до постановки діагнозу різних форм дифтерії. Показана необхідність вдосконалення існуючих нормативних актів щодо лікувально-організаційних аспектів ведення хворих на дифтерію.

Відносно доброякісний перебіг хвороби серед пацієнтів з діагнозом „ДР” дозволив оцінити його як легкий (384(55,17%) випадків) і середньоважкий (312 (44,82%) випадків), що, напевно, впливало на своєчасність встановлення діагнозу, пізні строки вступу в інфекційний стаціонар, виникнення ранніх та пізніх специфічних ускладнень. Можливість розвитку ускладнень, особливо в пізні строки хвороби, потребує тривалого диспансерного нагляду.
Ретроспективний аналіз особливостей перебігу хвороби у обстежених хворих дає підстави стверджувати, що у більшості випадків клініко-епідеміологічні ознаки вказували на дифтерію на самих ранніх етапах захворювання. Причинами, які призводять до пізнього вступу хворих до стаціонару, є низька сторожкість лікарів, розвиток хвороби у щеплених та на тлі хронічної лор-патології, приєднання супутньої мікрофлори, поєднання вище перелічених факторів.
При вирішенні питання про доцільність проведення антитоксичної терапії, коли хворі вступають до інфекційного стаціонару в пізні строки хвороби, не можна орієнтуватися лише на місцеві прояви дифтерії. Основним критерієм доцільності проведення антитоксичної терапії незалежно від терміну хвороби повинна бути сукупність клініко-лабораторних факторів, які свідчать про триваючий інфекційний процес, перш за все, наявність проявів інтоксикаційного синдрому.
Діагноз „бактеріоносійства дифтерійної палички” може бути встановлений лише на підставі вивчення клінічних та лабораторних результатів спостереження не менш, ніж 6 місяців., відсутності будь яких специфічних ускладнень за цей час.
Достовірно більший відсоток пацієнтів з хронічною ЛОР-патологією спостерігався у групі хворих, у яких захворювання спричинив нетоксигенний штам дифтерійної палички, що не виключає можливості впливу обох факторів на частоту виникнення ускладнень у цієї категорії хворих: з боку серця ( у 25,36% випадків), нервової системи (7,72% випадків), нирок (2,57%випадків), сполучених уражень (3,67%)випадків.
У більшості нещеплених ( 128(86,48%) хворих) реакція імунної системи на дифтерійну інфекцію є адекватною та призводить до підвищення титру антитоксичних антитіл. У щеплених реакція імунної системи непередбачувана, можливі зміни рівня антитоксичних антитіл як в сторону зростання, так і зниження. Саме тому діагностична цінність РПГА з дифтерійним діагностикумом у щеплених хворих сумнівна.